Реферат: Українці в історії Краківської академії мистецтв

Українці в історії Краківської академії мистецтв

Краківська академія мистецтв є одним із найдавніших вищих навчальних мистецьких закладів Польщі. Заснована в 1818 р. як Школа рисунку і малярства відділу літератури Ягеллонського університету. Після відокремлення від нього у 1873 р., отримала назву Школа образотворчого мистецтва, директором якої став відомий польський історичний живописець Ян Матейко (1838–1893). Сучасна академія мистецтв носить ім’я цього великого майстра пензля. Після смерті Я. Матейка важливу роль у становленні навчального закладу відіграв перший ректор академії – Юліан Фалат – польський пейзажист, реформатор Краківської академії мистецтв, яка за час його керівництва отримала таку назву і статус вищого навчального закладу. Очоливши краківську Школу образотворчого мистецтва, він вирішив змінити її консервативну навчальну програму, яка базувалась виключно на малярських засадах академізму. Таким чином, період керівництва Ю. Фалатом став переломним в історії навчального закладу, а реформа, проведена ним – основою для подальшого розвитку якісної мистецької освіти в академії.

Передусім Ю. Фалат оновив професорсько-викладацький склад Академії, запросивши нових, молодих, але вже добре знаних митців – Леона Вичулковського, Яна Станіславського, Станіслава Виспянського, Теодора Аксентовича та інших; запровадив нову систему навчання, в основі якої, головним чином, було студіювання натури, але не гіпсових моделей як за часів Яна Матейка; змінив програму та методи навчання; сформулював, в теоретичному розумінні, нову мету навчання в академії: “розвивати мистецьку індивідуальність, а рівночасно здобувати якнайкращі технічні вміння”, якої дотримувались до 1939 р. В академії запанували нові мистецькі гасла: імпресіоністичний пленеризм, сецесія, символізм. Завдяки активній виставковій діяльності професорів КАМ та їхніх учнів за кордоном, слава про неї як про мистецький заклад європейського рівня поширилась далеко за межі Польщі. Міжвоєнний період в історії КАМ характеризується передусім частими змінами керівництва, реорганізаціями, відкриттям філії у Парижі та створенням студентами академії ряду мистецьких об’єднань. В цей час змінюється структура і організація навчання: від початку заснування академія не мала відділів, існували тільки мистецькі школи (п’ять шкіл малярства і одна різьби), але під впливом архітекторів Йозефа Галензовського та Адольфа Шишка-Богуша, згідно із статутом 1922 р. в КАМ відбувся поділ на два відділи: відділ малярства і різьби та відділ архітектури. Такий поділ протримався до 1929 р., до закінчення перебування А. Шишка-Богуша на посаді ректора, після чого знову існували тільки школи. Про структуру та організацію навчального процесу в академії маємо можливість довідатись із збережених в архіві КАМ її статутів, в яких зазначається, що відділ малярства та різьби поділявся на загальний і головний курси. Останній складався із таких шкіл, як школа різьби, сім шкіл малярства і трьох із спеціалізованим напрямком: графіки, пейзажу і монументального малярства. Відділ архітектури поділявся на нормальний і вищий курси, окрім цього давав можливість отримання наукового ступеня.

Фінансові труднощі, які переживала у 1930-х рр. академія і Польща загалом, з одного боку, негативно вплинули на організацію навчання у КАМ: закривається відділ архітектури, скорочуються певні кафедри відділу малярства та різьби. З іншого боку, почався період стабілізації у навчальних програмах Академії. На початку 1939–1940 навчального року структура академії вже мала такий вигляд: нараховувалося тринадцять кафедр, чотири окремі наукові заклади і одна студія. Керівництво в Краківській академії мистецтв представляло собою спільне зібрання професорів, яке також виконувало функцію сенату і ради навчального закладу. До складу загальних зборів входили усі професори, а також ректор, який виконував і функції декана. Навчання в академії тривало п’ять років і відбувалося у два етапи: початкова школа – перший рік навчання, та головна школа – від другого року. Студенти мали право самі вибирати собі викладачів, і могли за один навчальний рік посеместрово вчитись у різних професорів.

Головною умовою прийняття на навчання був позитивний результат вступного конкурсного іспиту. Для студентів, які вступали на малярство – оголена натура, для скульпторів – моделювання в глині із живої моделі. Екзамен тривав протягом тижня і був важливим та хвилюючим моментом для всіх студентів. Як пригадував колишній студент Краківської академії Дам’ян Горняткевич, “вступний іспит триває шість днів… кандидатів замикають в одній залі, кажуть їм рисувати модель з натури, найчастіше це акт, і в тому саме полягає основна трудність, бо в 95% випадках кандидати не мали нагоди рисувати студію акту аж до цього вирішального моменту. Найбільше хвилювала сувора дійсність: кандидат не бачить біля себе ніякого професора, взагалі нікого, хто міг би вже не безпосередньо допомогти йому в праці, або бодай дати йому відчути, чи він правильно рисує чи ні. Рисунки кандидатів розглядає згодом професорська рада і вирішує про прийняття кандидатів: іспит витримує тільки одна третина учасників, а в кращому випадку приймають половину іспитованих”.

Друга умова прийому – наявність свідоцтва про закінчення середньої загальноосвітньої школи чи професійного училища, яке б визнавалось Міністерством визнань релігійних і просвіти громадськості Польщі. Ті, хто не мав такого свідоцтва могли навчатися тільки як студенти надзвичайні. Різниця між студентами звичайними і надзвичайними полягала у тому, що надзвичайні студенти не могли отримувати грошові нагороди, стипендію чи медалі від академії. В іншому вони були на рівних правах і мали однакові обов’язки. Після трьох років навчання надзвичайний студент мав можливість стати звичайним. Це вирішувалось радою професорів КАМ. Абітурієнти, які показували особливі здібності до мистецтва на вступному екзамені могли зараховуватися одразу до “головної школи”. Остання умова вступу до академії – представлення домашніх робіт – рисунків та скульптур залежно від відділу, на який записувався майбутній студент. Тут траплялись різні ситуації, адже не завжди студент мав можливість без спеціальних умов створити гідні домашні роботи. У типовій для абітурієнтів КАМ ситуації опинився і Г. Крук: “Щоб бути прийнятим до академії без матури на вільного слухача, треба було мати, крім добрих початкових різьб, теж і добрі рисунки. Різьби я мав, але рисунків у мене не було жодних. Ніколи не мав я нагоди рисувати акту. В такій ситуації я зважився на божевільний план: визичив рисунки в одного дуже доброго студента школи Новаківського і вислав їх разом із різьбами до Кракова. Мене прийняли до вступних іспитів”.

Підсумком навчання в КАМ, окрім семестрових іспитів, були щорічні виставки студентських робіт – конкурс мистецьких праць, на якому рада професорів вирішувала кого з студентів відзначити похвалою, кому присудити грошову нагороду, а кому медаль. Виставки були помітною подією у мистецькому житті міста, користувались неабиякою увагою краків’ян. Про них писала місцева преса, мистецькі видання. Наприклад, у журналі “Штукі Пєнькні” читаємо: “…виставка всіх шкіл малярства і різьби нашої академії багата та різноманітна. Виставлені праці сумлінні, поважні, свідчать не тільки про високу педагогічну працю професорів академії, але і про знання та талант їх вихованців”.

За навчальними програмами 1920–1930 рр., які були академічними, Краківська академія давала грунтовні знання з рисунку, живопису, скульптури, графічних технік, основ композиції, кольорознавства, історії мистецтва. Вивчалась також анатомія, перспектива, малярські техніки. Програми змінювались під впливом нових течій в образотворчому мистецтві, з приходом нових генерацій професорів. Вони також залежали від адміністративних здібностей ректорів, які, крім творчих мистецьких талантів, мали бути обдаровані педагогічними та керівними здібностями.

Враховуючи те, що більшість українців записувались на відділ малярства, розглянемо програму навчання цього відділу більш детально. У школах малярства була одна загальна програма навчання, за якою малювали оголену натуру, портрет, натюрморт та композицію на вибір професора. Окрім цього, обов’язковим був етюд на свіжому повітрі, який, будучи “…інтегральною частиною науки малярства, що не може обмежуватись до малювання натури в закритому приміщенні, повинен відбуватись і… в оточенні природи, чого місто дати не може…”. Також в академії спостерігалася виразна данина пленеризмові, про що свідчить мотивація: “...постійно змінене при різній погоді освітлення, колористичні ефекти, викликані рефлексами неба... дають безліч можливостей, без яких не може бути мови про комплексну науку”. Загалом методика навчання на відділі малярства здійснювалася через індивідуальне корегування праць студентів, що доповнювалися лекціями: “Профессор подає кожному слухачеві поради і керує його роботами. Студент вчиться практично, а професор, показуючи дорогу, доводить роботу до остаточного мистецького завершення”. Професори мали вагомий вплив на творчість студентів, тому у їхніх працях був часто помітний індивідуальний стиль керуючого ними професора. Такий висновок можна зробити з побачених студентських праць тих років, збережених у архіві КАМ.

Окрема увага була до майстерень відділу малярства, у яких найчастіше прагнули навчатися українські студенти. Серед них – класи Й. Мегофера, І. Пєньковського, І. Камоцького, К. Фритча, Т. Аксентовича, В. Яроцького, І. Дембіцького, Ф. Коварського, Ю. Панькевича та інших. Найпопулярнішими все ж були майстерні пейзажистів В. Яроцького, Ф. Паутча та Т. Аксентовича. Це зумовлено передусім близькою українцям, особливо галичанам, тематикою їх творів. Адже у своїй творчості основний акцент ці професори робили на етнографічний гуцульський пейзаж, тому жартома їх навіть називали “гуцулами”. Кожний свого часу виїжджав на Гуцульщину. Зокрема, свій перший шестимісячний виїзд В. Яроцький та Ф. Паутч здійснили разом із К. Сіхульським узимку 1904–1905 рр. до с. Татарів, влаштувавши побут у лісництві на полонині, де створили чимало відомих творів (наприклад, картина В. Яроцького “Гуцульський похорон”).

Така тематика творчості професорів КАМ не могла залишитись непоміченою майбутніми українськими студентами академії, тому недивно, що клас профессора В. Яроцького обирав кожен другий український студент КАМ, серед яких – М. Білинський, С. Борачок, О. Винницький, О. Карпенко, Д. Іванцев, Ю. Кульчицький, Л. Левицький, В. Лопушняк, В. Перебийніс, М. Райх, В. Продан, Б. Стебельський, О. Третяків, В. Хмелюк та інші. Професор Ф. Паутч, українець за походженням, також користувався популярністю серед майбутніх українських митців. У 1907–1910 рр. він перебував на Гуцульщині, і, як зазначає Г. Крук, “навіть в той час підписував свої полотна українською мовою”. Його походження та тематика картин (малював в основному жанрові сцени із фольклору гуцулів, їх портрети, карпатські пейзажі) звичайно мали суттєве значення у виборі студентами його майстерні, але і неабияку роль відігравав нетрадиційний метод навчання та цікаві, оригінальні постановки: “… Паутч створив свою власну методику ставлення моделі… частину ставив у тінь, частину на світло, то були чудові композиції…переважно напівоголена модель… то був такий собі театр” . Із классу професора Ф. Паутча вийшли такі українські митці, як Є. Божик, В. Гаврилюк, М. Гарасовська, Д. Іванців, М. Кміт, В. Продан, В. Савуляк та інші. Інший професор малярства КАМ – Теодор Аксентович – у своїй творчості надавав перевагу портретному та побутовому жанрам. Відомі його твори – “Свято Йордану” (1893), кілька версій “Коломийки” (напр. 1895), “У студні” (1901) та інші були взірцем для багатьох українських студентів. У нього навчалися: П. Обаль, В. Савуляк, Л. Турчин, Ю. Кирієнко, Д. Горняткевич.

Важливою частиною навчання на відділі малярства було малювання пейзажу на пленері. Перші три місяці студії відбувалися у майстернях, а потім школа виїжджала в околиці Кракова, найчастіше в підгірські райони. У 1930 р. академія з ініціативи керівника кафедри пейзажу В. Яроцького8 купила будинок біля Закопаного на Гаренді і з того часу більшість пленерів відбувались там. Окрім мальовничих пейзажів, багатий фольклорний колорит місцевого населення давав можливість студентам зображувати в пейзажах і сцени сільського побуту. “….на заняттях не аналізувалось будову картини, хотілось щоб адепт відчув вартості, які відкривались наочно, в пленері….”. Такий підхід передбачав творчу свободу. У 1934 р. спеціальна школа пейзажу була перейменована на головну, до якої записатися могли тільки студенти відділу малярства після закінчення трьох років навчання. Цю школу очолив відомий художник і педагог професор В. Камоцький. “Він провадив студію пейзажного малярства, ділянку, яку не так легко можна було опанувати як своїм широким змістом, так і своєрідними засобами. Та Камоцький мав наскрізь виняткові досягнення: впродовж двох років він зумів впроваджувати своїх студентів у всі найскладніші мистецькі проблеми і подавав їх найвірніше розв’язання… учнів критикував немилосердно, але завжди доброзичливо, адже виховував їх на справжніх артистів”. У Владислава Камоцького пейзажу навчалися тільки декілька українських студентів КАМ – Д. Іванцев, Д. Горняткевич, В. Продан, М. Білинський та М. Анастазієвський.

Не обходили увагою студенти академії і спеціальну школу монументального малярства, де навчання здійснювалося у двох напрямах: настінне малярство і театрально-декораційне. Молоді митці мали можливість, окрім навчальних робіт, виконувати під керівництвом професора фрескові розписи, вітражі на реальних об’єктах. Така практика була надзвичайно корисною. Набутий досвід студенти часто використовували для підробітку на літніх канікулах, оформляючи церкви.

Важливо, що вивчення театрально-декораційного мистецтва не обмежувалось, наприклад, тільки створенням декорацій. Студенти вивчали і конструкцію сцени, і сценічну пластику, і постановку світла на сцені, працювали над ескізами костюмів.

Виконували проекти в макеті на експериментальній сцені, постійно відвідували театри Кракова, з якими К. Фритч як керівник курсу мав тісні контакти. Серед студентів К. Фритча були такі українські митці, як О. Касараб, Ю. Кульчицький, В. Продан, Б. Стебельський, Л. Хміль та інші.

У 1923 р. в КАМ створено спеціальну школу графіки (до того часу графіка вивчалась як допоміжний предмет). Її очолив професор Ян Войнарський, який запровадив нове розуміння графіки як окремого виду мистецтва, а також ширше використання можливостей верстату. Навчальна програма з графіки передбачала передусім виконання мідьоритів за зразками старих майстрів або ж за власними рисунками. Вивчались й такі техніки, як суха голка, дереворит, літографія. Під час практичних занять відбувалися лекції з історії графіки. У 1932 р. старшим асистентом на відділі графіки працював митець українського походження Андрій Юркевич. Наприкінці тридцятих років він написав і видав власним коштом “Підручник методів художньої графіки”, де особливу увагу присвятив детальному аналізу графічних технік та способам створення графічних творів. Зміст підручника відповідав програмі навчання.

Важливого значення, окрім малярства та графіки, надавалося звичайно і скульптурі. 1920 р. в академії існували дві окремі майстерні різьби – Костянтина Лящки та Ксаверія Дуніковського. Загальна програма передбачала моделювання в глині, навчання скульптурного портрету та композиції. Існували також майстерні гіпсових відливів, різьби у твердому матеріалі та кераміки. Запровадження до програми обробки таких матеріалів, як камінь, мармур, дерево, а також відокремлення кераміки, було заслугою К. Лящки, який поривав з академізмом, впроваджував інновації, творив не тільки сам у новому дусі, але й передавав його своїм студентам. Творчість К. Лащки позначалася впливом А. Родена, що особливо помітно у його скульптурах початку ХХ ст. Цей вплив, а також тематика творів – жіночі акти, портрети, жанрові сільські сцени, з яскраво вираженим народним типом зображення, перейняли і його учні. Серед них – Г. Крук, С. Литвиненко та Н. Мілян. Учнем К. Лящки був Ксаверій Дуніковський, який у 1923 р. став профессором КАМ. Одним із його асистентів був Василь Требушний, кераміст з Полтавщини, якого запросили до Академії в 1926 р. як інструктора керамічного відділу. Хоча В. Требушний мав повну кваліфікацію на професора кераміки, але ним так і не став. Головною перешкодою цьому була його національність – сенат цієї установи не надавав професорського звання нікому з чужинців. Як зазначає Д. Горняткевич, “… головний професор різьби Костянтин Лящка дуже часто нагадував Требушному, щоб він виховав з-поміж своїх учнів якогось спеціаліста поляка, щоб Академія “діждалась, нарешті, свого кераміста”.

Хочу зауважити, що серед викладацького складу КАМ у міжвоєнний період, поряд з викладачами старшого покоління, в академії працювали і молоді перспективні митці, які вносили свіжі ідеї, нові прагнення, мистецькі рішення та захоплення. Вони дотримувались різних мистецьких напрямів, мали свої погляди щодо методики викладання, але й водночас підпорядковувались загальним освітнім тенденціям КАМ. Педагоги Краківської академії брали активну участь у виставках краю, були ініціаторами створення та членами мистецьких об’єднань, таких як “Штука”,

“Польська Штука Стосована”, писали статті на мистецькі теми, видавали журнал “Штукі Пєнкні”, були членами журі на місцевих та міжнародних виставках, їхня творчість була відома далеко за межами Польщі. Одним із найпрогресивніших професорів КАМ, творчість якого була широко відома в Європі, був Юзеф Панькевич, з ініціативи якого в 1925 р. відкрито філію Краківської академії у Парижі. Він, як ніхто, знав добре всі музеї Європи, був великим прихильником французької культури. Як педагог бачив недоліки мистецької освіти в академії, які, на його думку, були спричинені браком тісного контакту з європейськими мистецькими традиціями, що найкраще репрезентувала Франція. Створення Паризької філії КАМ стало знаковою подією в історії академії та мало суттєвий вплив на образотворчі досягнення її випускників.

Думка про створення паризького відділу КАМ виникла у викладачів академії ще перед початком перщої світової війни. Однак її практична реалізація стала можливою тільки у період міжвоєнного двадцятиріччя завдяки професору Ю. Панькевичу. Він написав проект створення філії, клопотав про його розгляд та затвердження, опікувався студентами, що навчались у Парижі та виділяв навіть з власних доходів 400 франків на утримання філії аж до часу організації її фінансової підтримки урядом Польщі. Паризька філія мала дати можливість студентам ближче ознайомитися з європейським мистецтвом, з його сучасними напрямами, вдосконалити свою майстерність. Від часу заснування паризької філії КАМ до початку ІІ світової війни в ній навчалось понад 80 студентів, серед яких були і українські студенти. Першими ластівками паризької філії КАМ стали члени групи “Паризький комітет” (“капісти”). Студенти з майстерні Ю. Панькевича, натхненні розповідями про сучасне французьке мистецтво, вирішили у вересні 1924 р. організовано виїхати до Парижу для продовження мистецької освіти. Після трьох місяців перебування там, група звернулася до ректора А. Шишка-Богуша з проханням (у формі листа) про можливість зарахування їм часу навчання у Франції, на підставі створених ними праць та надання фінансової допомоги. На основі цього листа та ухвали сенату КАМ від 18 січня 1925 р. ректором Академії було започатковано реалізацію проекту створення філії КАМ в Парижі. Згідно статуту Паризької філії КАМ , продовжувати навчання в ній мали можливість ті студенти академії, що закінчили чотири роки навчання із добрими результатами та були відзначені нагородами, преміями на щорічних виставках КАМ. Користуватись майстернею в Парижі можна було не більше, як рік. Хочу зазначити, що більшість студентів вміли оцінити надану їм можливість, працювали старанно і сумлінно. Про це свідчать збережені копії полотен відомих майстрів, які вони за програмою виконували під час паризьких студій.

Навчання студентів Краківської академії у Парижі стало важливим фактором долучення молодих митців до вершин західноєвропейського мистецтва, що в повній мірі відобразилося як на польському мистецтві загалом, так і на творчості окремих випускників КАМ. Адже навчання у мистецькому центрі Європи мало істотний вплив на формування мистецького світогляду, особистого стилю, фахового рівня митців. Осередок КАМ в Парижі відіграв важливу роль у проникненні нових мистецьких течій до КАМ, що спричиняли зміни та реформації в Академії, викликали у студентів бунт проти “консерватизму” деяких викладачів. Чимало молодих митців залишали стіни КАМ вже після 1-2 років навчання та продовжували навчання у мистецьких академіях Парижа, Мюнхена, Берліна, Праги тощо.

Враховуючи структуру КАМ, її навчальні програми, методику, викладацький склад, мистецькі напрями, що панували в ній, зазначимо, що у 1920–30-х рр. Краківська академія мистецтв давала добру академічну освіту, відмінну підготовку з фахових дисциплін та стала важливим стартом для багатьох митців у продовженні їхнього навчання. Завдяки інспірації французького, а конкретніше паризького мистецького середовища у стінах Краківської академії студенти мали змогу долучитися до вирішення актуальних мистецьких проблем та творити в ногу з часом.

Випускники Краківської академії мистецтв:

·  Ґец Лев Львович

·  Стебельський Богдан

·  Батовський-Качор Станіслав

·  Маслянников Віктор Леонідович

·  Обаль Петро Павлович

·  Харків Олекса

Для мене роботи справді цікаві. Деякі з цих студентів виставляють свої роботи і на виставках. А щодо професійності, то справа у тому, що багато студентів у вищому закладі мають за плечима якийсь досвід, а заразом знання та практику. Деякі приходять до вищого закладу вже зі своїм напрацьованим "обличчям", тобто своїм власним впізнаваємим стилем та технікою, зі своїми серйозними роботами та виставками.

Та й навчаються у вищому закладі довго - 5 років, тому і за цей час можна ще не раз "руку набити" та не одну "собаку з'їсти" на шляху до свого обраного оригінального стилю. Зазвичай, вже з першого курсу академії неліниві студенти виставляють свої творчі роботи у галереях та музеях.

Отже, сьогодні спадщина вихованців Краківської Академії Мистецтв, їх творча та громадська діяльність – це вже історія. Безсумнівно, що із Академії Мистецтв українські художники винесли не тільки фундаментальні професійні знання, навички чи вміння, не тільки широку художню ерудицію, але і пам’ять про незабутню творчу атмосферу в навчальному закладі, про об’єднавчий дух українського та польського студентства, про цікаве та бурхливе мистецьке життя Кракова. Без перебільшення можна стверджували, що у Кракові сформувалися цілі покоління українських художників, які створили яскраву та самобутню школу українського мистецтва, збагатили культурно-мистецькі надбання України і Польщі.

Список використаної літератури

1. Горняткевич Д. Українські митці в автобіографіях / Д. Горняткевич // Визвольний шлях. – 1956. – №4. – С. 668–699.

2. Альманах українського студентського життя в Кракові. – Краків: Українська студентська громада, 1931.

3. Стебельський Б. Краківська Академія Мистецтв і українці.//Ідеї і творчість: збірник статей та есе.

4. Горняткевич Д. Ще про Краківську Академію мистецтв / Д. Горняткевич // Визвольний шлях. – 1956. – №7. – С. 946–950.

5. Крук Г. Мій шлях до різьби / Г. Крук // Перевал. – 1993. – №2. – С. 57–59.