Курсовая работа: Обдарованість у молодшому шкільному віці

Міністерство освіти і науки України

ВП «Лисичанський педагогічний коледж

Луганського національного університету

імені Тараса Шевченка»

Циклова комісія практичної психології

Курсова робота

З вікової психології

Обдарованість у молодшому шкільному віці

студентки 3 курсу, 32 групи

спеціальності «Практична психологія»

ОКР «Бакалавр»

Храмцової Юлії

Науковий керівник:

Літовка О.П.

2010

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОБДАРОВАНОСТІ

1.1  Обдарованість:суть, види, принципи

1.2  Здібності та задатки як основа обдарованості

1.3  Талант як вищий рівень розвитку обдарованості

1.4  Обдаровані діти

1.5  Чи народжується дитина людиною

1.6  Особливості обдарованості і різні вікові періоди

РОЗДІЛ ІІ ІСТОРІЯ ВИВЧЕННЯ ОБДАРОВАНОСТІ

2.1 Проблема обдарованості у сучасних наукових дослідженнях

2.2 Основні теоритичні підходи до визначення обдарованості

РОЗДІЛ ІІІ ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ З ОБДАРОВАНИМИ ДІТЬМИ

3.1 Основні засади

3.2 Система роботи з обдарованими учнями

РОЗДІЛ ІV СТАН ПРОБЛЕМИ ОБДАРОВАНОСТІ У СУЧАСНОМУ СВІТІ

РОЗДІЛ V ВИДИ ОБДАРОВАНОСТІ

5.1 Типи обдарованості, структура таланту. Класифікація задатків та здібностей

5.2 Виняткові здібності та талант ідіотів-геніїв

5.3 Комунікативна обдарованість: її прояв і розвиток у дошкільному

віці

РОЗДІЛ VІ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОВЕДЕНЕ В РАМКАХ КУРСОВОЇ РОБОТИ

ВИСНОВКИ

ЛІТЕРАТУРА

ДОДАТКИ

ВСТУП

При всій індивідуальній своєрідності проявів дитячої обдарованості існує доволі багато рис, характерних для більшості обдарованих дітей. Причому поряд з прихованими від непрофесійного погляду, немало таких, які часто проявляються в поведінці дитини, в її спілкуванні з ровесниками і дорослими і, звичайно ж, у пізнавальній діяльності. Цінність їх в тому, що вони практично завжди можуть бути помічені батьками. Особливої уваги заслуговують ті якості, які істотно відрізняють обдарованих дітей від їх ровесників. Розуміння цих особливостей – необхідна ланка ефективної розвивально-виховної взаємодії батьків із обдарованими дітьми.

Актуальність дослідження. Значна роль в процесі своєчасного виявлення дитячої обдарованості, розвитку та формування особистості її носія належить батькам. Часто саме вони першими помічають обдарованість дитини, хоча це не завжди легко зробити, оскільки не існує якогось стереотипу обдарованості – кожна дитина проявляє свої здібності по-своєму. Легше, звісно, помітити актуальну обдарованість, тобто очевидну, проявлену, наприклад, у прискореному розвитку пізнання дитини, у великому обсязі знань і вмінь, у творчій активності, в конкретних значимих продуктах її діяльності, хоча багато батьків не демонструють цього. І дуже непросто помітити обдарованість потенційну – не очевидну для оточуючих, оскільки діти з потенційними ознаками обдарованості не випереджують однолітків за загальним розвитком, а їхня своєрідність, зокрема, сміливість, оригінальність, незалежність дій і суджень, індивідуалізм, не вкладається в звичні для багатьох уявлення про обдаровану дитину як про старанного, успішного, слухняного, акуратного учня.

Актуальність і недостатня теоретична та практична розробленість проблеми розуміння проявів дитячої обдарованості зумовили вибір теми курсового дослідження. Успіх людини в будь-якому виді діяльності значною мірою залежить від адекватної самооцінки власних вмінь та здібностей. Молодший шкільний вік є періодом активного пізнання та порівняння себе з іншими в навчальній діяльності, основою якої має бути самостійність учнів, спрямована на відкриття суб’єктивно нових закономірностей, формування понять, розвиток теоретичного мислення. Завданням психолога у цій ситуації є допомога та підтримка дитини у цей період.

Об’єкт дослідження: феномен обдарованості. Предмет дослідження: обдарованість у молодшому шкільному віці. Мета: дослідити види та закономірності прояву обдарованості у молодшому шкільному віці, визначити головні аспекти у роботі з обдарованими дітьми.

Гіпотеза дослідження містить наступні припущення:

-  кожна дитина має якісь задатки до певного виду діяльності;

-  на обдарованість дитини впливає багато факторів, таких як оточуюча середа, спадковість, виховний вплив і т.д.

Основні завдання дослідження:

1.  Проаналізувати основні наукові підходи до вивчення проблеми.

2.  Розкрити психологічний зміст дитячої обдарованості.

3.  Визначити основні прояви дитячої обдарованості.

4.  Скласти психологічну карту обдарованості окремої дитини.

Методи дослідження: теоретичний аналіз наукової літератури, тестування, статистична обробка отриманих результатів.

Практичне значення дослідження полягає у можливочті використання отриманих даних у подальшій роботі психолога з дітьми молодшого шкільного віку.

РОЗДІЛ І ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОБДАРОВАНОСТІ

1.1 ОБДАРОВАНІСТЬ: СУТЬ, ВИДИ, ПРИНЦИПИ

На рубежі XX—XXI ст. окреслилися принципово нові риси світової цивілізації, пов'язані з особливостями функціонування постіндустріальних суспільств, інформаційних технологій, процесів глобалізації, що дає підстави стверджувати про формування нової цивілізації — ноосферно-космічної. Найбільшого успіху досягатимуть держави, які мають висококваліфіковані кадри у високотехнологічних галузях виробництва. Тому проблема обдарованості, творчості, інтелекту виходить на передній план у державній політиці, визначаючи пошук, навчання і виховання обдарованих дітей та молоді, стимулювання творчої праці, захист талантів. Закон України «Про освіту» передбачає з метою розвитку здібностей, обдарувань і таланту дітей створення профільних класів (з поглибленим вивченням окремих предметів або початкової допрофесійної підготовки), спеціалізованих шкіл, гімназій, ліцеїв, колегіумів, навчально-виховних колективів, об'єднань. Найбільш обдарованим дітям держава надає підтримку і заохочує їх (виділяє стипендії, направляє на навчання і стажування до провідних вітчизняних і зарубіжних освітніх центрів).

Обдарованість — індивідуальна потенціальна своєрідність задатків людини, завдяки яким вона може досягти значних успіхів у певній галузі діяльності. У педагогіці виділяють кілька типів обдарованості: раціонально-мислительний (необхідний вченим, політикам, економістам); образно-художній (необхідний дизайнерам, конструкторам, художникам, письменникам); раціонально-образний (необхідний історикам, філософам учителям); емоційно-почуттєвий (необхідний режисерам, літераторам). Російський педагог Ю. Гільбух виділяє загальну (розумову) і спеціальну (художню, соціальну, спортивну) обдарованість. Кожен з типів охоплює по кілька видів обдарованості, а кожен вид тлумачиться як спеціальні здібності. В умовах загальноосвітньої школи важливо правильно організувати роботу учителя з обдарованими дітьми, не тільки створюючи необхідні умови для їх розвитку, а й психологічно готуючи їх до наполегливої праці, самовиховання. Обдаровані діти — діти, в яких у ранньому віці виявляються здібності до виконання певних видів діяльності. Вони вирізняються серед однолітків яскраво вираженими можливостями в досягненні результатів на якісно вищому рівні, який перевищує певний умовний «середній» рівень. Їх успіхи не є випадковими, а виявляються постійно.

Обдаровані діти характеризуються порівняно високим розвитком мислення, тривким запам'ятовуванням навчального матеріалу, розвинутими навичками самоконтролю в навчальній діяльності, високою працездатністю тощо, їм властива висока розумова активність, підвищена схильність до розумової діяльності, неординарність, свобода самовияву, багатство уяви, сформованість різних видів пам'яті, швидкість реакції, вміння піддавати сумніву і науковому осмисленню певні явища, стереотипи, догми. Вони завжди виявляють уважність, зібраність, готовність до напруженої праці, що переростає в працелюбність, в потребу працювати безустанно, без відпочинку.

Мислення їх відзначається високою оперативністю (продуктивністю). Коло їх пізнавальних інтересів не обмежується однією проблемою, постійно розширюється, що є стимулом розумової активності. Взаємодія учителя з обдарованими дітьми повинна базуватися з урахуванням таких психолого-педагогічних принципів: - формування взаємин на основі творчої співпраці; -організація навчання на основі особистісної зацікавленості учня, його індивідуальних інтересів і здібностей (сприяє формуванню пізнавальної суб'єктивної активності дитини на основі його внутрішніх уподобань); -превалювання ідеї подолання труднощів, досягнення мети в спільній діяльності педагога та учнів, самостійній роботі учнів (сприяє вихованню сильних натур, здатних виявити наполегливість, дисциплінованість); -вільний вибір форм, напрямів, методів діяльності (сприяє розвитку творчого мислення, вміння критично оцінювати свої можливості й прагнення самостійно вирішувати все складніші завдання); -розвиток системного, інтуїтивного мислення, вміння «згортати» і деталізувати інформацію (дисциплінує розум учня, формує творче, нешаблонне мислення); -гуманістичний, суб'єктивний підхід до виховання (передбачає абсолютне визнання гідності особистості, її права на вибір, власну думку, самостійний вчинок); -створення нового педагогічного середовища (будується на основі співдружності педагогів, колег, однодумців у творчому вихованні дітей). Втілення цих принципів у життя потребує творчого підходу до організації навчання як інтегрованого процесу, який сприяє формуванню цілісної картини світу, дає змогу учням самостійно обирати «опорні» знання з різних наук при максимальній орієнтації на власний досвід.

1.2 ЗДІБНОСТІ ТА ЗАДАТКИ ЯК ОСНОВА ОБДАРОВАНОСТІ

Психологічний аналіз показує, що будь-яку діяльність можна розкласти на окремі психічні функції, що являють собою найбільш загальні родові форми діяльності. Окремі психічні функції реалізуються складними, нейрофізіологічними функціональними системами, що мають властивість, що дозволяє здійснювати визначену психічну функцію. Ця властивість – загальна здатність, віднесена до конкретної психічної функції. Здібності – є властивості функціональних систем, що реалізують окремі психічні функції, що мають індивідуальну міру виразності і виявляються в успішності і якісній своєрідності освоєння і реалізації діяльності.

Як же співвідносяться здібності і задатки? Загальні властивості нервової системи, специфіку організації головного мозку, що виявляються в продуктивності психічної діяльності, відносять до загальних задатків, спеціальні задатки – властивості нейронів і нейронних модулів (нейронних ланцюгів). Здібності не формуються з задатків. Здібності і задатки є властивостями: перші – функціональних систем, другі – компонентів цих систем. З розвитком системи змінюються і її властивості, що визначаються як елементами системи, так і їхніми зв'язками. Існує й інше розуміння задатків: їхній можна розглядати як генетичні програми, що визначають розвиток функціональних систем у структурі мозку і людини в цілому як індивіда. Здібності реалізують функцію відображення і перетворення дійсності в практичній і ідеальній формах. Здібності – одне з базових якостей психіки поряд зі змістовною стороною, що включає знання про об'єктивний світ і переживання. Розвиток здібностей відбувається в процесі життєдіяльності і діяльності (навчальної, трудовий, ігровий). Джерелом цього розвитку виступає протиріччя між наявним рівнем розвитку здібностей і вимогами діяльності. Найважливішим моментом розвитку здібностей є тонке пристосування операційних механізмів до умов діяльності. Розвиток здібностей проходить через три етапи:

* по-перше, дитина, на відміну від тварини, народжується з незавершеним формуванням функціональних систем психічної діяльності, що визрівають протягом тривалого постнатального періоду. Цей процес визрівання визначається середовищем життєдіяльності; * по-друге, подальший розвиток диктується соціальними формами діяльності; * по-третє, розвиток здібностей визначається індивідуальними цінностями. Саме ці індивідуальні цінності і змісти будуть визначати якісну специфіку здібностей, від її буде залежати, що побачить і запам'ятає людину. Людина від природи наділена загальними здібностями. Спеціальні здібності – є загальні здібності, що набули риси оперативності під впливом вимог діяльності. Обдарованість визначається як інтегральний прояв здібностей з метою конкретної діяльності. Інтелект же можна визначити як інтегральний прояв здібностей, знань і умінь. В інтелекті операційні дії здібностей доповнюються більш узагальненими операційними схемами, планами і програмами поводження, а також знаннями про зовнішній світ, про інших людей і самому собі. Талант – є прояв інтелекту у відношенні конкретної діяльності, пізнання природи. Духовні здібності – це інтегральний прояв інтелекту і духовності особистості. У своєму вищому прояві духовні здібності характеризують генія. В.М. Теплов підкреслював, що значним творцем може бути тільки людині з великим духовним змістом. Якщо здібності виявляються в діяльності, то духовні здібності визначають учинок. Якщо при розгляді здібностей ми маємо справу із суб'єктом діяльності, то в духовних здібностях виявляється особистість, тобто духовні здібності складають сутність індивідуальності людини. Здібності тією чи іншою мірою дані природою всім, але серед нас, як зірочки, іноді зустрічаються дуже обдаровані люди.

Може їх було б більше, якби із самого дитинства їм давали можливість вийти за рамки «учбово-педагогічного процесу», якби стимулювали обдарованість. Феноменологію творчості можна розділити на три основних види, яким відповідають типи творчості: Стимульно-продуктивний – діяльність може мати продуктивний характер, але ця діяльність щораз визначається дією якого-небудь зовнішнього стимулу. Вищі прояви на цьому рівні відбивають високий рівень розвитку розумових здібностей і тотожні поняттю «загальна обдарованість»; Евристичний – діяльність приймає творчий характер. Маючи досить надійний спосіб рішення, людина продовжує аналізувати склад, структуру своєї діяльності, зіставляє між собою окремі задачі, що приводить його до відкриття нових оригінальних, зовні більш дотепних способів рішення. Кожна знайдена закономірність переживається самим еврістом як відкриття, творча знахідка. У той же час вона оцінюється тільки як новий, «свій» спосіб, що дозволить йому вирішити поставлені перед ним задачі; Креативний – самостійно знайдена емпірична закономірність не використовується як прийом рішення, а виступає як нову проблему. Знайдені закономірності піддаються доказу шляхом аналізу їхньої вихідної генетичної підстави. Тут дія індивіда здобуває характер, що породжує, і усе більш утрачає форму відповіді: його результат ширше, ніж вихідна мета. Таким чином, творчість у вузькому змісті слова починається там, де перестає бути тільки відповіддю, тільки рішенням заздалегідь поставленої задачі. При цьому воно залишається і рішенням, і відповіддю, але разом з тим у ньому є щось «поверх того», і цим і визначається його творчий статус. Два останніх рівні фіксують те, що прийнято називати «творча обдарованість».

Таким чином, розуміння творчих здібностей Д.Б. Богоявленської і її послідовників не збігається з тим, що в даний час розглядається як загальну обдарованість (високий рівень розвитку здібностей). Але воно не збігається і з другою концепцією, що представляє «креативність» чи «творча обдарованість». У противагу Гілфорду вони говорять, що рух думки в різних напрямках не є результатом його руху вшир, а, навпаки, усередину.

1.3 ТАЛАНТ ЯК ВИЩІЙ РІВЕНЬ ОБДАРОВАНОСТІ

„Працюючи над проектом нового космічного корабля, Незнайко, Гвинтик і Шпунтик припустились якоїсь помилки в розрахунках, у яких були задіяні кінетична енергія теплового руху молекул газу і швидкість світла. Ось цей самий «огріх» і потрібно відшукати. Така задачка — зовсім не дитяча забава,а завдання з всеукраїнської олімпіади з природничих предметів для дев’ятикласників. Щоб «розчистити дорогу» для космічного корабля, потрібно мати глибокі знання з фізики і математики, мати гнучкий розум і здатність мислити в рамках кількісних і просторових відношень, володіти мовою числової і знакової символіки. Дітей, які мають такі якості, заведено вважати обдарованими, проте природи цієї обдарованості вчені не розкрили дотепер.”

(Альберт Ейнштейн)

Чи завжди високі показники інтелекту дають підстави говорити про неординарність мислення дитини? Як з’ясувалося, ні. Талант не народжується на порожньому місці. Для його формування (крім багатьох суб’єктивних чинників) потрібне відповідне середовище, певна система виховання. Ви знаєте про те, що велика частина найгеніальніших учених ніколи не належала до списку відмінників і зразкових учнів? Мало того, багато хто з них, наприклад Томас Едісон, Чарльз Дарвін, Альберт Ейнштейн, ніколи не були блискучими учнями. Чому? Традиційна система шкільної освіти з її специфічними, «рамковими» вимогами і критеріями оцінювання інтелектуального успіху ніколи не підходила і не підійде тим, у кому живе прагнення шукати невідшукуване і пізнавати непізнане всупереч усьому. Талановитість фізика, хіміка і математика не має нічого спільного з догматичністю і зубрінням.

Вчений виросте тільки з такої дитини, яка здатна керувати власною інтелектуальною діяльністю і, що найголовніше, цілеспрямовано будувати процес власного навчання. Потенційний природничник — це дитина, готова дати багатоваріантну оцінку того, що відбувається, сприйняти суперечливу інформацію, яка вміє переключатися, як кажуть психологи, з прямого на зворотний хід думки і думає категоріями неймовірного. Розглядаючи ближче природу обдарованості, хочеться поставити таке запитання: а чи можна назвати інтелектуально необдарованими всіх тих дітей, які мають порівняно низькі досягнення у навчанні і «неадекватні» у рамках своєї школи? Наскільки це справедливо? Нині педагоги і вихователі, батьки і вчителі щораз більше схиляються до думки, що сучасна школа має бути «антропоцентричною», тобто працювати на розкриття кожного учня. У нашій країні це поки неможливо, але сам підхід, на мою думку, геніальний.

Обдарованість за своїм визначенням нездатна розвиватися в умовах зрівнялівки, серед стереотипних форм мислення, серед стандарту «бути як всі». Іншими словами, не дитина повинна підлаштовуватися під зміст освіти, ламаючи і перекроюючи себе, а сама освіта має бути здатна мімікрувати під кожну дитину. Ще Лев Миколайович Толстой говорив, що «виховання як навмисне формування людей за певними взірцями неплідне, незаконне і неможливе». Слабкий бік нашої системи освіти в тому, що нині ми з труднощами сприймаємо навіть створення спеціалізованих класів. Завважте, сьогодні ні школяр, ні його батьки не бажають відносити себе до тих учнів, що слабо встигають, хоча сам Вася Птичкін фізики на дух не переносить, а від органічної хімії йому стає зовсім погано. Але для обдарованої, скажімо, з математики дитини примітивне розжовування предмета і постійне повернення назад — це прямий шлях до загибелі: якщо вона втратить інтерес, перестане шукати і заглиблюватися, її здібності закриються. І коли таку дитину вчасно не «витягнути» з цього середовища, то може статися так, що золоті нитки її обдарованості розірвуться. Вона перестане працювати на розширення і збагачення себе. «На першому місці, — писав Ейнштейн, — завжди має стояти розвиток здатності до незалежного мислення і судження, а не набуття окремих специфічних знань. Якщо людина володіє основами досліджуваного предмета і навчилася мислити незалежно, вона напевно знайде свій шлях у житті і, крім того, скоріше адаптується до прогресу і змін, аніж той, хто принципово зосереджений на здобуванні детальних знань». Як правило, дитина, котра має схильність до природничих наук, — особистість багатогранна і непроста. І поруч з нею жити зовсім не просто. Для того щоб така дитина відбулася — оточенню потрібно докласти чималих зусиль.

1.4 ОБДАРОВАНІ ДІТИ

Творчий, інтелектуальний потенціал людей є рушієм прогресу суспільства, тому обдарованість необхідно своєчасно виявити і розвивати. Дослідники стверджують, що багато надзвичайно обдарованих людей не реалізували своїх можливостей через несприятливе виховання в дитинстві. Американські психологи, вивчивши життєвий шлях 400 видатних людей, виявили, що 60 % з них мали в школі значні труднощі, важко пристосовувалися до умов навчання, орієнтованого на середній рівень знань. Нерідко інтелектуально обдарована дитина не знаходить розуміння ні педагогів, ні однолітків.

Вивчення виявів обдарованості тривалий час було спрямоване переважно на інтелектуальні здібності. Дослідження проводили на основі тестів інтелекту, орієнтуючись на коефіцієнт інтелекту “IQ” (ай-кью) як довгостроковий показник інтелектуальної діяльності індивіда. Однак американський дослідник П. Торренс дійшов висновку, що у вирішенні складних проблем найуспішніші не ті діти, які добре вчаться, і навіть не ті, у кого високий коефіцієнт інтелекту, тобто ці показники не визначають обдарованості. Психологи розглядають обдарованість як складне психологічне явище, невіддільне від особистості, як наявність здібностей, їх своєрідне поєднання, від якого залежить можливість успішної діяльності.

Обдарована дитина — дитина, яка вирізняється яскравими, очевидними, інколи визначними досягненнями або має внутрішні задатки для таких досягнень у певному виді діяльності.

Обдарованість дитини іноді важко відрізнити від навченості, яка є результатом підвищеної уваги батьків і педагогів до розвитку дитини. Це особливо яскраво виявляється при порівнянні рівня розвитку дітей із сімей з високим соціальним та освітнім статусом і дітей з родин, які не приділяють належної уваги розвитку дитини.

Слід розрізняти також обдарованість і прискорення темпів розвитку дитини, яке може виявитися тимчасовим. Така “талановитість” швидко згасає, оскільки відсутній прояв творчого компонента або його розвиток був несвоєчасним. Іноді дитина є носієм “прихованої обдарованості” (відсутність яскраво виражених ознак талановитості), що може бути спричинене негативним ставленням дорослих до успіхів дитини або її побоюванням бути неправильно зрозумілою. Тому в дошкільному дитинстві складно спрогнозувати талановитість, оскільки ознаки обдарованості можуть насправді бути ознаками швидкого темпу розвитку дитини.

До ранніх виявів обдарованості дитини належать: потужна енергійність, значна фізична, розумова і пізнавальна активність, порівняно низькі втомлюваність і потреба у відпочинку; раннє навчання ходьби та інших рухів; інтенсивний розвиток мовлення; допитливість, прагнення до експериментування; легке і швидке засвоювання та використання нової інформації; ранній інтерес до читання, часто — самостійне опанування його.

За даними московських психологів, складовими ранньої обдарованості є домінуюча роль пізнавальної мотивації; дослідницька творча активність, яка полягає у виявленні нового під час формулювання і розв'язання проблем; уміння знайти оригінальні рішення; здатність до прогнозування; створення ідеальних еталонів, що забезпечують високі естетичні, моральні, інтелектуальні оцінки.

Обдаровані діти наділені високим творчим потенціалом і високим рівнем розвитку здібностей. Здебільшого найважливішими характеристиками обдарованих дітей вважають:

— надзвичайно ранній вияв високої пізнавальної активності й допитливості;

— швидкість і точність виконання розумових операцій, що зумовлене стійкістю уваги та оперативною пам'яттю;

— сформованість навичок логічного мислення;

— багатство активного словника;

— швидкість і оригінальність вербальних (словесних) асоціацій;

— виражена установка на творче виконання завдань;

— розвиток логічного мислення й уяви;

— володіння основними компонентами уміння вчитися.

Важливою характеристикою обдарованості є креативність — здатність до творчості. Згідно із психологічними дослідженнями основою обдарованості є закладений від народження творчий потенціал, який розвивається впродовж усього життя людини. Він не залежить безпосередньо від рівня розумових здібностей, оскільки діти з високим рівнем інтелектуального розвитку іноді володіють незначним творчим потенціалом.

Обдаровані діти часто є оригінальними у поведінці та спілкуванні. Вони використовують особливі способи спілкування з дорослими й однолітками, чутливі до ситуації спілкування, виявляють уміння спілкуватися не лише словесно, а й за допомогою невербальних засобів (міміки, жестів, інтонації тощо), легко вступають у контакт з однолітками, прагнуть до лідерства у спільній діяльності. Обдаровані діти частіше за своїх однолітків обирають роль Дорослого в творчих іграх, змагаються з іншими дітьми. Не уникають вони відповідальності, пред'являють високі вимоги до себе, самокритичні; не люблять, коли до них ставляться із захопленням, обговорюють їхню винятковість, талановитість. Ці діти випереджають однолітків у моральному розвитку, активно прагнуть добра, справедливості, правди, виявляють інтерес до всіх духовних цінностей.

Обдарованість типологізують за різними критеріями. Наприклад, український психолог Юрій Гільбух на основі аналізу пізнавальних особливостей дитини виокремлює такі типи обдарованості:

— природничі теоретики (спрямованість пізнавального інтересу на осмислення абстрактних ідей, схильність до природничих знань);

— природничі прикладники (спрямованість пізнавального інтересу на розв'язання складних конструкторсько-технічних завдань, моделювання);

— гуманітарії (спрямованість пізнавального інтересу на мови, суспільні науки, літературу).

У результаті досліджень російських психологів під керівництвом Леоніда Венгера (1925—1992) зафіксовано такі здібності обдарованих дітей:

— уміння самостійно аналізувати ситуацію (виявляти наочні засоби, суттєві для вирішення завдань);

— розвиток децентрації (здатності змінювати власну точку відліку при вирішенні завдань, уміння ставити себе на місце іншої людини під час спілкування);

— розвиток задумів (уміння створювати ідею майбутнього продукту і план її реалізації).

Ці ідеї дослідники реалізували у програмах виховання і навчання дітей дошкільного віку “Роз Обдарована дитина” (М., 1995).

Американські психологи (Іллінойський університет) під керівництвом М. Карне найголовнішими вважають такі показники обдарованості:

1. Інтелектуальна обдарованість. Виявляється у допитливості, спостережливості, точному мисленні, винятковій пам'яті, потязі до нового, глибині занурення у справу.

2. Обдарованість у сфері академічних досягнень. У читанні: надає йому перевагу серед інших видів діяльності; швидко і надовго запам'ятовує прочитане; володіє великим словниковим запасом; використовує складні синтаксичні конструкції; цікавиться написанням букв і слів. У математиці: виявляє інтерес до лічби, вимірювання, зважування, упорядкування предметів; запам'ятовує математичні знаки, цифри, символи; легко виконує арифметичні дії; застосовує математичні вміння і терміни до ситуацій, що не стосуються безпосередньо математики. У природничих науках: виявляє інтерес до навколишнього; цікавиться походженням та призначенням предметів і явищ, їх класифікацією; уважна до явищ природи, їх причин і наслідків, намагається експериментувати.

3. Творча обдарованість. Дитина допитлива, самостійна, незалежна у міркуваннях; виявляє здатність глибоко занурюватись у справу, що її цікавить, та домагатися значної продуктивності діяльності; у заняттях та іграх схильна до точності дій, завершеності; легко змінює способи поведінки і діяльності в обставинах, що змінюються.

4. Обдарованість у сфері спілкування. Виявляє лідерські нахили, здатність до гнучкого спілкування, впевненість у собі серед знайомих і незнайомих людей; ініціативна, бере на себе відповідальність за інших.

У дошкільному віці виявляється спеціальна обдарованість, ознаками якої є особливі здібності до певного виду діяльності. Як правило, їх класифікують на такі групи:

— математичні здібності (здатність до сприймання, осмислення та зберігання математичної інформації, математична спрямованість розуму — інтерес до чисел і дій з ними, прагнення до математичного пошуку);

— конструктивно-технічні здібності (технічне мислення, яскрава просторова уява, зацікавленість приладами і конструкціями, прагнення їх удосконалювати і створювати нові);

— загальні художні здібності (здатність до різних видів художньо-творчої діяльності: художнє бачення світу, оригінальність сприймання, підвищений інтерес до художньої діяльності, естетична позиція);

— музичні здібності (музично-ритмічне чуття, музична пам'ять, здатність сприймати музику як форму вираження змісту);

— літературні здібності (образність і виразність мовлення, інтерес до художнього вираження думки, емоційність, творча уява, здатність до мовного вираження душевного стану людини);

— здібності до зображувальної діяльності (здатність правильно оцінити форми, пропорції, положення предметів у просторі, світлотіньова чутливість, здатність відчувати і передавати виражальну функцію кольору, розвинута образна уява і пам'ять).

Обдарованість може розвиватися за сприятливих умов (турбота батьків, спеціальні програми і засоби навчання, гуманне ставлення до дитини тощо). Розвитку творчого потенціалу дитини сприяють допомога дорослих, багате культурне середовище, послідовна і цілеспрямована індивідуальна програма виховання і навчання. Згідно з дослідженнями німецьких учених Герлінди та Ханса-Георга Мелхорнів, майже 50 % розумових здібностей формується у малюків до 4 років, 80 % — до 8 років. За твердженням американських спеціалістів Глена і Дженет Доманів, визначальними щодо цього є розвиток рухів і загальна фізична підготовка дитини, що сприяє інтенсивнішому розвитку мозку і формуванню її пізнавальних здібностей. Тому раннє дитинство слід використати для навчання дітей читання, математики, формування енциклопедичних знань за допомогою “бітів” — систематизованих смислових частин інформації.

1.5 ЧИ НАРОДЖУЄТЬСЯ ДИТИНА ЛЮДИНОЮ?

Є чимало живих істот, які, тільки з'явившись на світ, вже з першого дня свого існування здатні виконувати майже усі життєві функції. Людина не належить до таких істот. Вона народжується абсолютно безпомічною: не вміє ні пересуватися, ні здобувати їжу, ні розмовляти, ні мислити. Потрібно багато часу, щоб вона навчилася усьому цьому. Тому людське дитя, як вважають дослідники, це — лише людина в можливості .Через те у кожному немовляті закладена лише можливість стати колись повноцінною людиною. Але чи буде реалізована ця можливість — залежить від багатьох причин. У 1920 році в джунглях Індії були знайдені дві дівчинки — Камала й Амала, які тривалий час прожили серед вовків.

Старшій із них — Камалі — було приблизно 8 років, Амала була дещо молодшою. Але вони не вміли робити навіть того, шо вміє робити дворічна дитина, яка виросла серед людей. За шість наступних років дівчатка навчилися лише пити воду зі склянки і вивчили 30 слів. Для порівняння — можна згадати, що словниковий запас шестирічної дитини складається приблизно з 3500 слів. Процес індивідуального становлення людини, який називається онтогенезом,— дуже складний і тривалий. Він триває від зародження людини до досягнення нею зрілості, тобто до того часу, коли вона стає повністю сформованою людиною. Вам доводилося вже, мабуть, чути притчу про премудрого царя Соломона і молоду матір. Коли мати звернулася до царя за порадою — з якого віку їй слід почати виховувати свою однорічну дитину, то Соломон їй відповів, що вона запізнилася з цією справою па цілий рік. Тобто він мав на увазі, то виховувати дитину слід починати від самого їі народження. Так вважали мудрі люди колись. Але сьогодні така порада не могла б вважатися цілком мудрою. І якби випадок, про який ішлося у Притчі, трапився у наш час, то скоріш за все цар Соломон відповів би молодій матері, шо вона запізнилася з вихованням своєї дитини принаймні на два роки, а можливо — і на більше

Сушена медицина вважає, що турбуватися про здоров 'я і повноцінний розвиток дитини потрібно ще задовго до її зачаття. Вже за рік і, особливо, за три місяці до цього неприпустимі куріння, вживання алкоголго та шкідлива робота як для майбутньої матері, так і для батька, бо це може негативно вплинути на розвиток їхньої дитини. Тому у розвинутих країнах, де існують так звані служби планування сім'ї, на цей період для сімей встановлюється своєрідний карантин. Понад те: така наука як керинатологія сьогодні доводить, шо кожна клітина, зокрема яйцеклітина чи сперматозоїд, мж саою генетичну пам'ять, або програму. Порушення цієї програми робить клітину безплідною або ж призводить до шкідливих відхилень у розвитку організму. Порушення генетичної нам'яті клітин найчастіше трапляється внаслідок складних захворювань дітей (майбутніх батьків) на першому році їхнього життя або ж унаслідок шкідливих звичок і хвороб у п'ятнадцяти—вісімнадцятирічному віці.

Сьогодні вже незаперечно встановлено, що не тільки фізичні, а й чуттєві й навіть розумові властивості дитини починають формуватися відразу ж після запліднення в утробі матері. Під час вагітності вона становить зі своїм плодом єдиний організм. Тому все, що позитивно чи негативно впливає на вагітну жінку, діє певним чином і наїі майбутню дитину. Наприклад, коли жінка втомлюється, то її організм споживає піноген, який є одним із найважливіших елементів нормального формування плоду. Виявляється також, що, починаючи з третього місяця теля запліднення, дитина відчуває і психічний стан матері, їі настрої і певним чином реагує на них. А трохи пізніше вона починає реагувати і на голоси людей навколо, особливо батьків. Ось чому так важливо створювати жінці під час її вагітності найкращі умови, дбати про її відпочинок і гарний настрій.

Лікарі-гінекологи радять також, щоб батьки, особливо мами, вже на третьому місяці вагітності «спілкувалися» з дитиною, постійно думали про неї або лагідно з нею розмовляли. У цей час плід уже починає «боятися» самотності, галасу або якоїсь іншої загрози. Під час штучного переривання вагітності, як засвідчують кадри з науково-популярного фільму, плід "втікає", починає «страшно кричати» (на ультразвукових хвилях, яких ми не чусмо), відбиватися ручками й ніжками. Ось, зокрема, чому деякі люди виступають проти застосування абортів, хоча їх заборона, можливо, і не єдиним правильним виходом із цього становища, принаймні — у деяких випадках.

Таким чином, щоб дитина могла нормально формуватися у дородовий період і з'явитися на світ здоровою і щасливою, потрібно дбати про це ще до її народження. І це повинні робити не тільки майбутні батьки, хоча на них лежить найбільша відповідальність, о й їх рідні та друзі, держава і суспільство в цілому. Дбаючи про своє майбутнє, кожен народ зобов'язаний уважно ставитися до різноманітних (біологічних, психологічних, соціальних, виробничих, екологічних, медичних, побутових) факторів, від яких залежить здоров'я майбутніх поколінь. Для нашої держави, враховуючи наслідки Чорнобильської трагедії, це сьогодні особливо актуально. Тому будемо сподіватися, що, незважаючи на ті труднощі, насамперед економічні, які переживає сьогодні Україна, вона знайде можливості для вирішення і тих проблем, розв'язання яких має першочергове значення дня здоров'я і щастя майбутніх матерів і дітей. Не забуваймо й про те, що таке піклування є певною мірою і нашою національною традицією.

1.6 ОСОБЛИВОСТІ ОБДАРОВАНОСТІ У РІЗНІ ВІКОВІ ПЕРІОДИ

В певні роки дитинства спостерігається підвищена сприйнятливість до засвоєння мови, якою відбувається спілкування дитини з оточуючими; у дошкільні і ранні шкільні роки виявляються особлива яскравість, гострота образних вражень, багатство уяви, що виявляються, зокрема, у творчих іграх; у роки настання ранньої юності – підйом моральної чутливості й активності узагальнюючого, теоретичного мислення і т.п. Тім самим перехід від віку до віку означає не просто ріст, збагачення психічних властивостей, але і їхнє справжнє перетворення – загасання, припинення дії одних здібностей і виникнення нових. Іншими словами, у міру просування дитини по «вікових сходах» відбувається якісно нове і у деяких відносинах однобічне посилення можливостей розвитку, що разом з тім веде до загального підйому сил. Таким чином, вікові особливості як би готують і тимчасово зберігають сприятливі умови для становлення чи тихнув інших сторін розумових здібностей, і навіть можна сказати, що вікові особливості виступають як складова частина, чи компоненти, самих дитячих особливостей. Не тільки зростаючий з роками рівень розумового розвитку, але і самі внутрішні умови цього розвитку мають відношення до формування і росту здібностей. Правомірно говорити про вікові передумови здібностей, чи вікових факторах обдарованості, маючи на увазі обумовлені віком підвищені можливості розвитку психіки в чи тихнув інших напрямках.

Стрімкий підйом здібностей у дитини, наближення її розумових показників до показників, властивих більш старшим віковим періодам, так саме як і зниження, більше чи менше, темпу розумового розвитку в наступні роки можна розглядати як підтвердження того, що прояв дитячої обдарованості істотно обумовлений саме віковими, т. б. в конкретний період життя виникаючими та в деякій мірі перехідними особливостями.

Саме в роки дитинства (на відміну від зрілості) внутрішні умови формування вікового розвитку є одночасно і факторами формування здібностей. Як це не парадоксально звучить, діти ніби більш обдаровані, ніж дорослі.

Передумови особливостей, специфічні для окремих дитячих періодів, ці своєрідні «тимчасові стани», що виражають ту чи іншу сторону можливостей вікового розвитку,— психологічна реальність, що дозволяє багато чого зрозуміти й в індивідуальних відмінностях дітьми за здібностями. Індивідуальний рівень та індивідуальна своєрідність здібностей підростаючої людини не є чимось зовнішнім стосовно її вікових особливостей: багато чого залежить від ступеня вираження у дитини тих чи інших вікових властивостей, від відмінностей у темпі і ритмі наближення до зрілості. Вікові особливості не проходять безвісти: вони не тільки витісняють один одного, але і закріплюються в особистості, в однієї дитини в більшій мірі, в іншої – у меншій. Неоднаковість, нерівномірність вікового розвитку – найсуттєвіші умови становлення індивідуальних відмінностей у здібностях.

Взаємопроникнення, єдність вікового й індивідуального з найбільшою виразністю і гостротою виступають в обдарованих дітей. У таких дітей з особливою силою виявляються переваги їхнього віку (компоненти здібностей даного вікового періоду). Однак навіть найповніший розвиток переваг тільки свого віку не може пояснити того дивного багатства можливостей, якими блищить обдарована дитина. Матеріали спеціальних спостережень показують, що надзвичайні розумові досягнення виявляють ті діти, у яких одночасно виступають і переваги наступного віку.

Випадки, що спостерігалися нами, показують, наприклад, що така вікова риса підлітків, як діяльна енергія, наполегливість, знаходить особливу силу, якщо стає властивою дітям найбільш молодшого віку з їхньою підвищеною сприйнятливістю і наївною серйозністю. У молодшому шкільному і дошкільному віці, коли ще не вступили у свої права нові інтереси, пов'язані із статевим дозріванням, коли розумова вразливість, готовність засвоювати, наслідування старшим складають саме життя,— у такі роки швидкий підйом енергії і самостійності може до крайності напружити і зосередити зусилля розуму, що розвивається, виступити як надзвичайна схильність до розумової роботи.

Судячи з наявних даних, у рано розвинених дітей зближення, а потім і сполучення за часом особливостей даного і наступного вікового періодів, сполучення вікових факторів, що йдуть від різних періодів дитинства, обумовлюють ніби подвоєння, а може бути, і багаторазове посилення передумов розумового розвитку.

Відомості про дітей з раннім розквітом здібностей дають дуже значимий матеріал до проблеми «нахили і здібності». Схильність – це прихильність до діяльності, прагнення займатися нею. Ступінь виразності потреби в діяльності характеризує динамічну сторону нахилів. Неодноразово підтверджені спостереження показують, що найзагальнішою, корінною психологічною особливістю видатних дітей – при усій своєрідності розуму і характеру такої дитини – є висока активність розуму, схильність до розумових зусиль, тобто підвищена схильність до розумової діяльності.

Заглибленість таких дітей у всілякі розумові вправи особливо звертає на себе увагу в період найбільш швидкого розумового розвитку, підйому здібностей. Так само й ослаблення захопленості розумовими заняттями в міру відносного зниження, «вирівнювання» здібностей також може давати представлення про найтісніший взаємозв'язок схильностей і здібностей.

Як відомо, потреба в діяльності – дуже помітна особливість будь-якої дитини. Однак індивідуальні відмінності у схильності до розумової напруги дуже великі. Наявні матеріали переконують у тім, що рано піднімаються над загальним рівнем саме ті діти, яким властива надзвичайна по своїй силі і сталості тяга до розумових занять. І це зрозуміло: щоб на кілька років випередити однолітків у загальному розвитку, потрібно проробити величезну розумову роботу.

Можна задатися питанням, чи прискорений темп розвитку викликає безперестанну розумову активність, чи ж сама загальна схильність до діяльності підсилює розумові можливості й прискорює розвиток? Імовірно, тут не слід протиставляти причину і наслідок: вони можуть мінятися місцями і виступати спільно. У всякому разі, не може викликати сумнівів зв'язок тяги до розумових занять з темпом розумового розвитку.

Видатні діти тягнуться до розумових зусиль, очевидно, тому, що цього органічно потребує їхній мозок, що розвивається. Постійна готовність до зосередження уваги й емоційне захоплення процесами пізнання створюють справжній нестаток у розумовому навантаженні.

Очевидно, при підвищеній сприйнятливості і стихійному характері знань, що здобуваються, а це властиво дітям з раннім розквітом здібностей (ми судимо головним чином за матеріалами про дітей молодшого шкільного віку), розумові заняття стають для дитини і свого роду грою, де можна виявляти необмежену ініціативу, спиратися на уяву, насолоджуватися пробій своїх сил. Для таких дітей розумова робота – це насамперед захоплююча вправа.

У дітей з видатними здібностями винятково демонстративно виявляється, що схильність до діяльності обумовлює не тільки час, що приділяється роботі, але і сам рівень досягнень. В активності таких дітей помітно виступає потреба як у постійному поновленні, так і в ускладненні розумового навантаження. Тут схильність йде як би перед здібністю і є одним з важливих факторів розвитку – додає позитивне емоційне наповнення розумовим заняттям, підвищує працездатність, будить дрімаючі сили.

Тяга до розумових вправ захоплює всю особистість дитини, і такий підвищений нестаток у розумовому навантаженні можна розглядати як фактор самої обдарованості. Безустанне прагнення, пристрасть до розумових занять не є чимось зовнішнім стосовно потенцій зростаючого людини – від схильності до розумових зусиль багато в чому залежать можливість здійснення і ступінь успішності найрізноманітніших видів діяльності. У дітей з дуже ранніми досягненнями значення цієї внутрішньої умови формування здібностей проживається з особливою виразністю. Однак украй важко судити про те, наскільки тимчасовою чи постійної виявиться в дитини потреба в діяльності. Дуже багато чого може перемінитися в цій особливості, темп вікового розвитку сповільниться і наблизиться зрілість. Чи не тут одна з причин того, що далеко не у всіх дітей з ранніми ознаками обдарованості збережуться і розів'ються великі здібності?

Істотний інтерес являють дані, що показують, що схильність до «діяльності взагалі», тобто динамічна сторона розумової активності, ніби випереджає захоплення якими-небудь визначеними видами діяльності, їх змістом. Значення змістовної сторони тих чи інших занять для розвитку схильності до діяльності, мабуть, зростає з роками. Разом з тим безсумнівно, що і надалі в становленні спеціалізованих схильностей дуже велика роль загальної розумової активності, загального рівня потреби в діяльності.

Дитяча схильність до діяльності вже на ранніх ступінях розвитку може бути не тільки широкої, але і більш вузької (тяжіння до визначеного виду діяльності). Серед видатних дітей, навіть у дошкільні роки, вже можна зустріти виражених «математиків», «біологів», «лінгвістів», і в деяких з них таке вибіркове захоплення виявиться стійкою індивідуальною особливістю. Але частіше в дитячі роки виявляються особлива широта і мінливість захоплень, готовність прилучатися до все нових видів занять.

Зростаюча визначеність схильностей звичайно сприяє і спеціалізації здібностей, а, у свою чергу, здібності, що формуються, можуть направляти й обмежувати схильності.

На прикладі обдарованих дітей видно, що схильності і здібності як би підтримують і підсилюють один одного. Схильності – це прагнення до діяльності, здібності – це можливості її виконання, але вони мають загальні корені і між ними існує справжня взаємозалежність. І ті й інші (кожні по-своєму) характеризують інтелект дитини.

До власне розумових особливостей обдарованих дітей можуть бути віднесені їхня здатність до зосередження уваги, швидкість розумових процесів, підвищені можливості аналізу й узагальнення, висока продуктивність розумової Діяльності. Чудові властивості їхнього інтелекту особливо виражені та іноді здаються ледве не чимось надприроднім, оскільки виявляються вони в незвичайно ранньому віці. Разом з тим саме на обдарованих дітях буває дуже помітна деяка відносність достоїнств дитячого інтелекту.

Серед розумових якостей, якими виділяються такі діти, не слід упускати з виду надзвичайну здатність до розумового наслідування: діти з видатними здібностями схоплюють, усмоктують, роблять своїми знання і форми міркувань навколишніх дорослих. Це яскраво виявляється у своєрідному формалізмі їхньої розумової діяльності, і на цьому варто зупинитися.

Як відомо, кожній дитині доводиться починати з засвоєння саме форми того, що їй ще не може бути доступно власне кажучи: діти включаються в загальне життя, спираючись на копіювання зовнішньої сторони дій, що спостерігаються, і поведінку оточуючих. Вживання слів, мовних зворотів, усіляких понять і суджень, природно, передує в дитини з'ясуванню повноти їхнього значення. Так само обстоїть справа і з безліччю шкільних знань. Взагалі в роки вікового розвитку відбувається насамперед уподібнення розумових проявів підростаючої людини існуючим зразкам, уподібнення, яке не слід, однак, приймати за справжню психологічну зрілість. Якщо зовнішнє копіювання з неминучістю випереджає оволодіння змістом у всіх дітей, то у випадках швидкого темпу розвитку це спостерігається в більшому ступені. Відповідно і зв'язаний з цим формалізм мислення особливо виражений у дітей саме з підвищеними здібностями.

Таких дітей звичайно відрізняє схильність до чітких оцінок, до класифікації, побудові різних схем і таблиць. Ми знали, наприклад, юних біологів, що володіли величезними фактичними даними по систематиці комах, птахів,— знаннями, що не знаходили в них застосування. Але оволодіння деяким «науковим апаратом» класифікації цілком їх задовольняло. Діти з раннім розквітом здібностей іноді ще в молодшому шкільному віці виявляються запеклими читачами енциклопедії. При цьому вони можуть особливо тягтися до статей, здавалося б, непосильних для них, але які ними, однак, по-своєму освоюються. Наприклад, ми були знайомі з третьокласником, що став орієнтуватися в багатьох спеціальних питаннях фізики винятково завдяки запам'ятовуванню і зіставленню енциклопедичних статей, що розкривають фізичні терміни (заняття, що доставляло йому насолоду). Інший відомий нам третьокласник вичитував з енциклопедії стільки історичної інформації (не тільки про конкретні події, але і щодо соціологічних їхніх оцінок), що ці пізнання його щонайменше були порівнянні із знаннями старшокласників. Для таких диво-дітей, що виконують граючись величезну роботу, характерна наївна віра в самодостатність такого роду розумової праці; вони, як правило, не відчувають умовності щодо своєї ерудиції, для них роздуми, понятійний образ – це лише маніпулювання кимсь даними визначеннями.

Ознаки формалізму мислення рано дозрілих дітей іноді різко виявляються й в особливостях моральної свідомості. Серед молодших підлітків, що випереджають однолітків у розумовому відношенні, зустрічаються і такі, від яких можна почути, наприклад, обґрунтування того, що батькам ніхто нічим не зобов'язаний; що скромність потрібна тим, хто нічого не вміє; що ті, хто мало сміється,— погані люди. Судження їх «теоретично» аргументуються чи спираються на висловлення яких-небудь авторитетів, тобто підкріплюються логічно вірними посиланнями. Такого роду моралізування, тяга до етичних узагальнень можуть виявляти високий загальний розвиток і формальну силу інтелекту, але одночасно вказують на однобічність, обмеженість розвитку свідомості, що обумовлено, можливо, саме швидким розумовим ростом.

Зазначені особливості не дають, однак, основ недооцінювати таких дітей.

Як уже відзначалося, дітей, що виділяються легкістю засвоєння і швидким темпом розвитку – саме з таких проявів починається ранній підйом інтелекту,— відрізняє енергійна допитливість, особлива настроєність на пізнавання, на розумову роботу. У них часто виявляються і такі, що як би протистоять наслідувальності і формалізму розумові особливості, як готовність до несподіваних асоціацій, продукування нових ходів думки.

У багатьох дітей з видатними розумовими особливостями помітна «творча жилка». Деякі з них рано починають складати «наукові праці», пишуть «підручники», планують небувалі подорожі. Підвищена сприйнятливість і швидкість засвоєння спонукають їх до пошуків нового. Їм бувають властиві безперестанні творчі спроби. І не слід забувати, що незвичайні розумові можливості, що виявляються цими дітьми, можуть виявитися передумовою розвитку високих, соціально значимих здібностей, початком становлення таланта.

Ознаки розвитку великих розумових здібностей ще проявляються в дітей і підлітків у досягненнях, що мають значення для суспільства: вони можуть виявлятися саме як потреба у розвитку, настійна і разом з тим недостатньо визначена. Загальна спрямованість особистості, пізнавальна схильність, що одухотворяє таких дітей,— важливий поштовх для реалізації розумових даних.

Психологію дитини з багатообіцяючим стартом відрізняють, зрозуміло, не тільки ті чи інші розглянуті нами типові для таких дітей особливості, але й індивідуальна своєрідність цих особливостей. У кожному випадку дуже велика роль саме особово-індивідуально-особистої своєрідності, того «мало-мало» – у здібностях чи характері,— яке може суттєво впливати на подальший розвиток. При вивченні обдарованих дітей важливо не випустити з уваги цю нерозривну єдність «загального», «особливого» і «одиничного».

Питання раннього прояву обдарованості дуже актуальні. Буде потрібно нагромадження ще багатьох матеріалів, щоб повніше і глибше проникнути в ті дуже значимі психологічні проблеми, що стоять за словами «обдаровані діти».

Особистісні системи цінностей у маленьких обдарованих дітей дуже широкі. Вони гостро сприймають суспільну несправедливість, встановлюють високі вимоги до себе і до оточуючих, жваво відгукуються на правду, справедливість, гармонію і природу. Всеохоплююче око телебачення приносить у наші домівки картини далеких проблем, а юні обдаровані глядачі чекають, а іноді і вимагають, щоб їхні батьки що-небудь зробили для голодуючих в Африці, для біженців Південно-Східної Азії і для дитинчат морських котиків в Африці, та й самі вони для цього готові розбити свої скарбнички.

Звичайно діти у віці від 2 до 5 років не можуть чітко розрізнити реальність і фантазію. Особливо яскраво це виявляється у обдарованих дітей. Вони настільки примхливі в словесному розфарбовуванні і розвитку власних фантазій, настільки зживаються з ними, буквально «купаючись» у живій уяві, що часом вчителі і батьки демонструють зайві переживання з приводу здатності дитини відрізняти правду від вимислу. Це яскрава уява народжує неіснуючих друзів, бажаного братика чи сестричку і ціле фантастичне життя, багате і яскраве. Через багато років багато хто з них як у роботі, так і в житті зберігають елемент гри. винахідливість і творчий підхід -якості, що стільки дали людству і в матеріальному, і в естетичному розвитку.

Однією з найбільш важливих рис для внутрішньої рівноваги обдарованої людини є почуття гумору. Талановиті люди обожнюють невідповідності, гру слів, часто бачать гумор там. де ровесники його не помічають. Гумор може бути рятувальною благодаттю та здоровим щитом для тонкої психіки, що потребує захисту від болючих ударів, що наносяться менш сприйнятливими людьми. (Щоправда, небагато хто з нас настільки впевнений в собі, щоб від душі посміятися над жартом, якщо її об'єктом є ми самі.)

Обдаровані малюки постійно намагаються вирішувати проблеми, які їм поки що "не по зубам". З точки зору їх розвитку такі спроби корисні. Але оскільки обдаровані діти в деяких речах роблять успіхи, що не досягаються більшістю їх ровесників, батьки таких дітей (а через них і самі діти) схильні очікувати такої ж легкості у всіх своїх починаннях. Перебільшені очікування дорослих ми називаємо "ефектом ореолу" та звертаємо на нього увагу кожного, хто працює з обдарованими дітьми на будь-якій стадії їх розвитку. В ранньому дитинстві обдаровані діти так само емоційно залежні, нетерплячі та емоційно незбалансовані, як і їх ровесники. Іноді вони навіть більш красномовні - оскільки їх уміння виражати себе більш досконале. Однак їх чудові мовні здібності можуть призвести до того, що дорослі починають невірно сприймати рівень їх емоційної зрілості - а це поглиблює проблему.

Дослідження показують, що страхи маленьких дітей за звичай позбавлені реалізму. Батькам шестирічних дітей, що виросли в місті важко зрозуміти, чому їх діти більш за все бояться левів та тигрів, а зовсім не автомобілів, які для них є набагато більшою небезпекою. Для обдарованих же дітей, як правило, характерні перебільшені страхи, оскільки ЕОНІ; здатні уявити безліч небезпечних наслідків. Вони також надзвичайно сприйнятливі до немовних проявів почуттів оточуючими та відчувають мовчазне напруження, що виникає навколо них.

Одним із стовпів у вивченні обдарованих людей, Гауен (1972), називає екстрасенсорне сприйняття як одного з виняткових властивостей людей, що належать до цієї категорії. Вчителі початкових класів для обдарованих дітей досить детально описували мені декілька випадків такого екстрасенсорного спілкування. Один хлопчик вважав себе ненормальним через свої здібності до читання думок та передбаченню. Ясна річ, що вчитель також був шокований від такої здатності. Насправді ж ми знаємо так мало про біохімію та електричну активність мозку, що ми були б не в праві заперечувати можливість телепатії та ясно бачення, навіть якщо вони знаходяться на периферії х^ваги більшості вчених, що займаються емпірикою. Такі здібності зустрічаються досить часто у високообдарованих дітей. Ставитися до них треба з розумінням, так як недовіра може тільки поглибити їх підозри про власну ненормальність. Вони потребують підтримки, а не висміювання. Можливо, вони бачать більш ясно те, що менш сприйнятливі звичайні люди "бачать в мутному дзеркалі".

В дошкільні роки обдаровані діти - як і їх менш здібні ровесники - є віковими егоцентристами у своєму тлумаченні подій і явищ. Егоцентризм - термін, даний нам Піаже, - допомагає зрозуміти якісні розходження між інтуїтивним, анімістичним сприйняттям дошкільників і більш раціональним, орієнтованим на конкретну реальність поглядом старших дітей. Егоцентризм тут не означає егоїзму з його звичайним негативним забарвленням. Він є лише проектуванням власного сприйняття та емоційної реакції на явища, думки і почуття всіх присутніх. Звичайно ми називаємо це «однобічним сприйняттям». Невміння сприймати ставлення інших людей до кого-небудь чи до чого-небудь у побуті можна назвати однобічністю. Ми не терпимо цього в дорослих, але це абсолютно нормально для дошкільників, якими б розумниками вони не були. У міру того як мозок дитини, що розвивається, починає сприймати власну роботу, дитина починає розуміти, що він здатний думати: вчені тепер називають це метапізнанням. Дитина впевнена, що її сприйняття явищ і подій ідентичне свідомому одночасному сприйняттю іншими. Тобто усі сприймають і розуміють ту саму подію чи явище однаково. Ми, дорослі, хоча і розуміємо, що це не так, але ніколи до кінця не виростаємо з цього егоцентризму, властивого дітям від 3 до 5 років, і нам дуже важко прийняти іншу точку зору - особливо якщо вона основана на паралельному досвіді.

Коли дитячий егоцентризм супроводжується чутливістю і роздратуванням від нездатності зробити щось (все це характерно для обдарованих дітей), можуть виникнути проблеми в її спілкуванні з однолітками.

Таким чином, обдаровані діти часом страждають від деякого соціального неприйняття їх з боку однолітків, а це розвиває в них негативне сприйняття самих себе, що підтверджено багатьма дослідженнями.

РОЗДІЛ ІІ ІСТОРІЯ ВИВЧЕННЯ ОБДАРОВАНОСТІ

2.1 ПРОБЛЕМА ОБДАРОВАНОСТІ У СУЧАСНИХ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ

Серед найцікавіших і загадкових явищ природи дитяча обдарованість традиційно займає одне з чільних місць. Проблеми її діагностики та розвитку хвилюють педагогів уже багато століть. Інтерес до неї в час дуже високий, що легко можна пояснити громадськими потребностями. Останнім часом термін «обдарованість» отримав знову громадське визнання, як і і соціальний значимість проблеми навчання обдарованих дітей, що є важливою кроком до її решению. Фундаментальна обізнаність із обдарованими дітьми виступає однією з варіантів конкретної реалізації права особистості на індивідуальність. Оскільки школа не дуже добре пристосованій тим, хто відрізняється від середній рівень убік великих здібностей, оскільки складно перебудувати систему навчання, змінити ставлення вчителів до «нестандартним» дітям, школа відчуває особливі потреби у підручниках нічого й програмах, у яких враховувалися б індивідуальні запити, й інтереси обдарованих, це право роботи з обдарованими дітьми взяла він система додаткової освіти.

У разі установи додаткової освіти цього досягти реально, оскільки, саме додаткову освіту розширює сферу творчості обдарованого дитини. Отже, саме високо обдаровані люди здатні внести свій найбільший внесок у розвиток общества. У сучасному літературі стає дедалі більше статей, публікацій, однак які зачіпають цієї теми. У цьому хочеться відзначити роботи відомого психолога, доктора психологічних наук, Н.Лейтеса. Його роботи з вивченню психіки обдарованих займають чільне місце у російської психології. Багато психологічні принципи розвитку в дітей молодшого шкільного віку висунули Н.Н.Поддьяков, А.В.Запорожец, А.И.Савенков, Е.С.Белова, А.И.Доровской. Свої психологічні моделі розроблено й поруч західних психологів: Дж.Гилфорд, Дж.Рензулли, П.Торренс, А.Таннебаум та інші. У вивченні цього питання ми спиралися на таких стовпів російської, радянської психології, як Б.М.Теплов, С.Л.Рубинштейн, А.М.Матюшкин і кілька других. Ю.З.Гильбух разом із групою учених розробив диференційовану систему навчання, що дає більші можливості для прояви індивідуальності ребенка.

Психологічні дослідження останніх десятиліть довели, що обдарованість, як специфічне явище людської психіки, можна визначити як певну, передумову досягнення успіхів у будь-якій діяльності. Тому обдарованими і талановитими можна назвати людей, які, за оцінкою досвідчених спеціалістів, демонструють високі досягнення. Перспективи їх розвитку визначаються рівнем досягнень або потенційними можливостями в одній або декількох сферах, а саме: інтелектуальній діяльності та академічних досягненнях (наукова спрямованість), творчості, винахідництві, спілкуванні та лідерстві, художній діяльності (музика, образотворче мистецтво), продуктивній діяльності (професійна), моториці (спорт). Люди, які в своїй професійній діяльності досягають високих результатів, ще в дитинстві значно відрізнялися від своїх ровесників за всіма параметрами розвитку, вони більше адаптовані емоційно й соціально легко вчаться і засвоюють навчальний матеріал, досить швидко вирішують завдання, мають високий рівень концентрації уваги, абстрактного мислення, але, водночас, не здатні до конформізму і заучування шкільного матеріалу, схильні до незалежності.

Більшість досліднтків проблеми обдарованості відзначають, що найбільший розвиток інтелекту досягає в перші 20 років, при чому найбільше від 2 до 12 років, у дорослому віці підйом відзначається від 17 до 20-30 років (дані по тесту Вакслера WAIS) хоча ці дані піддаються критиці.

Результати імпіричних досліджень вказують на тісний зв'язок інтелектуальної продуктивності людей в 60-80 років з їх професією - деяеі інтелектуальні функції можуть розвиватись навіть у похилому віці, однак з віком уповільнюються процеси мислення.

Психологічний аналіз обдарованості дає підстави стверджувати, що обдарованість - це комплексне явище психіки людини, яке включає єдність інтелекту, творчості і мотивації. Інтелектуальні здібності превищують середній і високий рівні, творчість проявляється у новому оригінальному підході до вирішення проблем і завдань. Що стосується мотивації, то це - єдність емоційно вольових якостей: інтерес до певної діяльності і настирливість у досягненні мети. Обровані люди характеризуються наполегливістю, надзвичайно рпозвинутою працьовитістю, глибоким і стьійким інтересом до певної діяльності. Один із відомих дослідників проблнми обдарованості - Н. С. Лейтес доводить, що працьовитість - найважливіший фактор обдарованості.

Досить нез'ясованим є питання обдарованості. В наш час введено поняття "емоційна енергетика", що матеріальним носієм обдарованості. Це поняття відзначає обдарованість як максимальне виявлення здібностей, що забезпечується таким матеріальним носієм, що на данному етапі розвитку наука ще не здатна розв'язати цю проблему, і тому достатньо займатися практикою.

Підходячи до проблеми «дитячі здібності і вік», важливо мати на увазі дані, що накопичуються в психології, про вікову чутливість, тобто про ту особливу чуйність до навколишнього, котра по-своєму характеризує кожен дитячий вік. Неоднаковість вікової чутливості, зміна її рівня і спрямованості означають, що кожен період дитинства має свої специфічні неповторні внутрішні умови розвитку і що з віком відбувається не тільки збільшення розумових сил, але і їхнє обмеження, а те і втрата деяких важливих особливостей пройдених вікових періодів.

2.2 ОСНОВНІ ТЕОРИТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ ОБДАРОВАНОСТІ

Проблема обдарованості актуальна протягом кількох сторіч, але й до сьогодні залишається відкритою. Не викликає сумніву те, що потенціал обдарованості є найціннішим ресурсом духовного поступу й матеріального розвитку людства. Тому, як і будь-який ресурс, його слід вчасно виявити і розумно використати. У зв‘язку з цим закономірно постає питання про імовірність ідентифікації обдарованості, розв‘язання якого пов‘язують з аналізом концептуальних підходів до проблеми обдарованості. Але чіткого означення обдарованої людини, а тим більше дитини, не існує. Аналізуючи поняття “обдарованість”, дослідники розглядають його по-різному. Зокрема, досить часто порушуються питання про зв‘язок обдарованості з інтелектом, про роль середовища і спадковості в розвитку обдарованості, про механізми функціонування творчої обдарованості та ін.

Виділяють такі аспекти вивчення обдарованості, як творча обдарованість та інтелектуальна. А.Танненбаум визначає поняття “обдарованість” за п‘ятьма чинниками: високий рівень загального інтелекту; наявність спеціальних здібностей; певні особистісні особливості; вплив середовища; щасливий випадок. У зарубіжній психолого-педагогічній літературі можна знайти два основні визначення природи обдарованості: вроджена і набута. Англійський психолог Ф.Гальтон у ХІХ столітті намагався обґрунтувати спадковість таланту, аналізуючи біографічні дані видатних людей. Його праця про спадковість таланту стала поштовхом для багатьох експериментальних досліджень. У ХVІІ ст. представник французького просвітництва Гельвецій проголосив, що засобами виховання можна сформувати геніальність. З появою перших тестів (А.Біне, 1905) вчення про обдарованість набуває нових можливостей: інструментарій спрямовується не тільки на діагноз (виявлення), а й на прогноз, тобто з‘ясування потенціалу дитячої обдарованості. Новітні вчення про обдарованість з‘являються у 50-60-і роки, що було зумовлено високим рівнем розвитку науково-технічного прогресу. Зокрема, під впливом ідей Дж. Гілфорда (1950) запроваджується принцип визначення обдарованості як особливий вид творчих здібностей—креативність. Підвалини вітчизняних теоретичних досліджень обдарованості було закладено Б.Тепловим, В.Ананьєвим, Н.Лей тесом, О.Ковальовим, В.Мясищевим та ін. Г.Костюк (1989) визначив обдарованість як індивідуальну своєрідність здібностей людини, вказуючи на значущість природних даних кожної окремої особистості.

О.Ковальов та В.Мясищев в обдарованості бачили складну систему здібностей людини, яка забезпечує вміння продуктивно працювати в будь-якій галузі життєдіяльності. В.Шадриков (1983) характеризує обдарованість як цілісне виявлення здібностей у діяльності, як загальну властивість інтегрованої в діяльності сукупності здібностей. Темпераментні характеристики також займають не останнє місце в механізмах обдарованості. Тому цікавою є праця В.Русалова і С.Дудіна (1995), де доведено вплив властивостей темпераменту на інтелект. З огляду на це можна сказати, що обдарованість є наслідком поєднання таких якостей: спадковості, впливу середовища, інтелектуальних здібностей, властивостей темпераменту, творчого підходу, наполегливості та щасливого випадку.

РОЗДІЛ ІІІ ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ З ОБДАРОВАНИМИ ДІТЬМИ

3.1 ОСНОВНІ ЗАСАДИ

В Україні проблематикою обдарованих дітей, складанням індивідуальних програм їхнього виховання і навчання займається науково-практичний центр “Психодіагностика і диференційоване навчання” Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України.

Методи діагностування здібностей передбачають виявлення потенційних можливостей інтелектуального розвитку: рівня дослідницької активності, здатності до прогнозування, вивчення особливостей особистісного розвитку. Обдарованим дітям більше властива емпатія (співпереживання), а низький рівень розумового розвитку поєднується з агресивним типом поведінки. Обдаровані діти відповідальніші, глибше за своїх однолітків переживають як успіх, так і невдачу.

У вихованні обдарованих дітей надзвичайно важлива роль належить батькам і педагогам, які повинні створити умови для їхнього гармонійного розвитку: атмосферу любові, довіри, уваги до потреб та інтересів. За словами американського психолога Наталі Роджерс, творчість дитини стимулюють психологічна безпека, безоцінне прийняття її особистості, атмосфера відкритості, дозволеності, надання їй права на свободу і самостійність.

У дошкільних закладах для виховання обдарованих дітей необхідно використовувати індивідуальні програми з урахуванням особливостей дітей, їхніх нахилів та інтересів. Ці програми мають відображати міждисциплінарний, розвивальний характер навчання, головні ідеї пізнання, а не сукупність конкретних фактів; сприяти розвитку різних типів мислення, дослідницьких умінь, навичок самоорганізованості; удосконалювати засоби спілкування і взаємодії з людьми.

Не менш важливою є спеціальна підготовка педагогів до роботи з обдарованими дітьми. Вони повинні бути чуйними, доброзичливими, уважними, емоційно стабільними, мати динамічний характер і почуття гумору, позитивне самосприйняття. Невпевнені в собі, схильні переносити власні проблеми на дітей, емоційно нестійкі педагоги можуть завдати їм шкоди, адже обдаровані діти — не просто носії таланту, а передусім люди. У загальному їхньому розвитку більше спільного зі звичайними людьми, ніж відмінного. Водночас ставлення до обдарованих людей є однією із суттєвих характеристик суспільства. У національній доктрині розвитку освіти ставиться завдання постійного оновлення змісту освіти та навчально-виховного процесу. Він повинен будуватися відповідно до потреб особистості та індивідуальних можливостей учнів, зростання їхньої самостійності й творчої активності, що має зміцнити демократичні основи громадянського суспільства та прискорити його розвиток. Перед учителями постало завдання формувати й зміцнювати в школярів внутрішні джерела мотивації не тільки щодо навчальної діяльності, але й до саморозвитку своїх інтелектуальних, творчих здібностей, а також їх успішної соціалізації. Сьогодні вкрай необхідно створювати ситуації успіху, розвивати творчу, пошукову, дослідницьку активність та навички колективно злагоджених дій. Для реалізації позитивного впливу на обдарованих учнів у школі повинні використовуватися традиційні засоби:

1)  виявлення обдарованості учнів;

2)  психолого-педагогічний супровід обдарованих учнів;

3)  залучення до участі в предметних олімпіадах, конкурсах, турнірах, науково-творчих конференціях тощо.

3.2 СИСТЕМА РОБОТИ З ОБДАРОВАНИМИ УЧНЯМИ

На сучасному етапі розвитку освіти актуальними є питання удосконалення системи управління навчальним закладом і переводу школи в новий стан, який забезпечить надання населенню широкого спектру якісних освітніх послуг залежно від потреб людини, суспільства та ринку праці. В цій парадигмі науковцями відводиться важливе місце вихованню людини інтелектуально розвинутої, з високими моральними якостями. Особлива роль належить школі, яка готує майбутнє для Батьківщини. За останні роки змінилися погляди батьків на школу та їх вимоги щодо здобуття дітьми освіти. Батьки мають можливість вибирати ту школу, яка, на їх погляд, надає не тільки глибокі знання, а і виявляє здібності їх дітей, працює на перспективу. Тому у школі повинні працювати справжні інтелектуали, які здатні закласти основу для майбутнього професійного вибору учнів. Задача номер один – створити привабливий імідж навчального закладу, щоб у дітей було бажання відвідувати школу з радістю і надією. Основою формування іміджу успішності є розуміння наступних положень:

- кожна дитина має задатки;

- кожна дитина прагне реалізувати свої здібності.

Система роботи з обдарованими учнями створюється роками. Вона проходить певний ряд етапів. Здібності та задатки розвиваються та реалізуються при умові сприятливого зовнішнього середовища і сукупності внутрішніх потенцій. Ми визначаємо обдаровану дитину як таку дитину, що відрізняється від однолітків яркими видатними здібностями, або вона має внутрішні передумови для високих досягнень, в тому або іншому виді діяльності. А під здібностями ми розуміємо індивідуальні особливості, які дозволяють при сприятливих умовах успішно оволодівати діяльністю.

Обдарованість — це не лише своєрідне поєднання здібностей людини, а й своєрідний сплав її особистісних якостей. Розвиток і виховання обдарованих дітей вирішує проблему формування творчого потенціалу суспільства. Виховати з обдарованої дитини особистість, адаптовану до складностей сучасного життя, досить важко. У розвитку творчих можливостей учнів велике значення має випереджальний характер навчання й виховання. Його обґрунтував відомий психолог Л. Виготський і пояснив так: «Лише те навчання є добрим, яке передує розвиткові дитини, тоб­то спонукає дитину до життя, пробуджує та приводить у дію низку внутрішніх процесів розвитку».

Принципи реалізації системи:

1. Єдність - передбачає спільність мети і завдань кожного з ступенів, наступність і взаємозв’язок між ними, надання усім дітям однакових стартових умов для здобуття загальної середньої освіти незалежно від соціального становища батьків. Школа є невід’ємною ланкою системи безперервної освіти і забезпечує рівень загальноосвітньої підготовки, достатній для подальшого здобуття освіти на наступних її етапах.

2. Варіативність - означає визнання правомірності різних шляхів реалізації єдиної мети і завдань шкільної освіти на основі застосування різних педагогічних систем і технологій.

3. Демократичність – визначається відкритістю перед суспільством, участю учнів, їхніх батьків, педагогічного колективу і представників громадськості у розробці та реалізації стратегії і змісту її діяльності, відповідальністю навчального закладу за якість освітніх послуг перед споживачем і державою.

4. Поєднання національного і загальнолюдського – означає, що домінантою виховного процесу має стати виховання в учнів патріотизму з новим змістовним наповненням. З одного боку, це виховання почуття любові до рідного краю, свого народу, держави, відповідальності за їх майбутнє, а з іншого – відкритість до сприйняття різноманітних культур світу, освоєння фундаментальних духовних цінностей людства – гуманізму, свободи, справедливості, толерантності, культури миру, національного примирення, збереження природи.

5. Світський характер – означає побудову освітнього процесу на засадах наукових знань, розгляд будь-якого предмету вивчення у відповідності з даними про нього сучасної науки. Втручання в діяльність школи релігійних організацій, пропаганда релігійних віровчень, прилучення учнів до релігійної віри у школі не допускаються. Водночас у процесі вивчення гуманітарних предметів доцільне загальне ознайомлення школярів з релігіями як феноменом загальнолюдської культури.

Організація навчально-виховного процесу в навчально-виховному закладі повинна бути спрямована не на максимальне навантаження учнів навчальним матеріалом, а на розвиток їх здібностей. Творчість учнів, новизна та оригінальність їхньої навчальної діяльності виявляються тоді, коли вони самостійно ставлять проблему і знаходять шляхи її вирішення. При цьому ми намагаємось створити умови для постійного зростання рівня творчості обдарованих дітей, знаходити оптимальні співвідношення всіх видів їх діяльності, щоб одержати найкращі результати. Приклади формування різних видів обдарованості наведені в таблиці:

Моніторинг динаміки розвитку творчого потенціалу учня забезпечує продуктивну організацію роботи з академічно здібними учнями.

Особливої уваги потребує робота навчального закладу з цілеспрямованого формування еліти України. Відтак, вважаємо, що подібні цільові проекти є досить актуальними та важливими.

Проблема дитячої обдарованості завжди викликала інтерес, була досить актуальною і відкритою для вивчення. Сьогодні ні в кого не викликає сумнівів, що потенціал обдарованості є найціннішим ресурсом духовного поступу і матеріального розвитку людства. Ця проблема ставить завдання теоретичного дослідження обдарованості, а також узагальнення досвіду з цього питання.

Поняття «обдарованість» означає особливо сприятливі внутрішні передумови розвитку дитини, внутрішню установку, направленість особистості, яка розвивається. Виявлення обдарованих дітей, їх подальший розвиток, пошук педагогічних технологій професійної спрямованості обдарування є важливою проблемою психологічної і педагогічної науки та практики.

Педагогічна ідея розвитку дитячих творчих талантів не нова, проте залишається актуальною і сьогодні. В останні десятиліття з'явилося багато робіт, присвячених «трагедії» невиявлених або заблокованих системою шкільного навчання талантів. Талант і обдарованість можуть проявлятися в найрізноманітніших інтелектуальних і особистих особливостях. Найчастіше творчо обдаровані діти не виявляють інтересу до всього звичайного, відомого, але коли їм доводиться виконувати нетрадиційні, незвичайні, творчі завдання, вони начебто перевтілюються та із задоволенням їх виконують. Навіть такий штрих, який притаманний обдарованості говорить про те, що ця проблема потребує системного підходу до її розв’язання.

Вважається, що найкращою системою роботи з такими дітьми є та, в якій виявляється і має розвиток кожна творчо обдарована дитина. Система має бути спрямована перш за все на те, щоб пізнати талант кожного і розвинути його.

Як створити у шкільному середовищі педагогічні, психологічні, організаційні можливості, умови для виявлення і розвитку творчо обдарованих дітей? Де навчаються діти з різними потенційними задатками? Ці питання знаходяться в колі уваги науковців і, безумовно, у нас практиків.

На жаль, сучасна школа настільки захоплена швидкістю в результатах, що майже не створюються процесуальні можливості для роботи з обдарованими дітьми.

Між тим обдарована дитина потребує до себе підвищеної уваги тому, що їй властиві особливі риси характеру, особливості в мисленнєвій сфері і в навчальній діяльності. Тому педагоги, помічаючи обдарованість дитини (інтелектуальну, творчу, соціальну, будь-яку) і покладаючи лінію майбутнього розвитку, мають розширювати діапазон педагогічної підтримки можливого вибору обдарованої дитини, а не звужувати і наперед не визначати його, не маніпулювати, а давати можливість обирати. Свідомо йти шляхом нетрадиційного, інколи невідомого, але педагогічно виправданого з точки зору такого явища, як обдарованість. Теза, якою слід керуватися: мінуси мають таку особливість – з часом перетворюватись у свою протилежність, як і плюси.

Ціннісні орієнтації педагогічного супроводу обдарованої дитини не можуть виникнути самі по собі, вони формуються на підставі тих наукових ідей і організаційних умов, які визначаються у закладі і постійно підтримуються. Не можна дати рецепти для кожного дня, для кожного випадку. Педагог сам повинен наодинці приймати рішення, яке позитивно вплине на розв’язання означеної проблеми. У нашому випадку – це виявлення і розвиток талановитої дитини, а може, і обдарованої. Тільки час встановить межу і різницю між обдарованістю і талантом. І першочерговим в управлінні цим процесом є окреслення тих наукових тверджень, визначень, відносно яких педагоги повинні діяти, спостерігати, формувати питання, приймати рішення, створювати програми тощо. Незалежно від того, в якому класі працює вчитель, який предмет він викладає, у кожного визнається цінним обізнаність у питаннях, що стосуються особливостей учнівської обдарованості і таланту.

Талант творчої дитини може бути дуже різноманітним у своїх особистих проявах: швидким і гнучким або потужним і постійним, чутливим і енергійним, надзвичайно працездатним і непередбачуваним, спонтанним. Талановиту дитину найчастіше виявляють за ознаками так званої здібності до творчої діяльності.

Визначення поняття «творчість» і «творча обдарованість» пов’язане з низкою труднощів. У науковому розумінні творчість визначається здебільшого за продуктом (створення нового). Проте феноменологія творчості досить неоднозначна: адже творчість - не лише створення суспільно значущого продукту, творчістю можна назвати всі ті «відкриття», які людина робить особисто для себе.

Творчість – суто людська діяльність. Творчими є майже всі психічні процеси, за винятком автоматизованих дій, адже створення образу сприйняття або збереження в пам’яті, не говорячи про мислення, – це складна діяльність, у результаті якої відкидається незначне, об’єднуються суттєві ознаки, запам’ятовується необхідне, розв’язується нова задача. Ці процеси лежать в основі творчості.

Природа творчої діяльності, її механізми індивідуальні мають різні варіації творчого процесу і різні прояви творчості. Здібність і творчість оцінюється головним чином за оригінальністю. Менш відомі такі ознаки обдарованості і творчих здібностей, як виникнення питань, проблем, припущень, які не пов’язані з успішністю у навчанні, але саме вони найчастіше характеризують талановиту людину. Саме в підлітковому періоді (від 11 до 14 років) питання набувають структури гіпотез, носять дослідницький характер.

До того ж сучасні дослідження довели наявність у дітей особливих здібностей, особливого типу мислення – дивергентного (нелінійного), на відміну від логічного ( конвергентного), високий рівень сенсорики, а також індивідуально – особистісні якості, як-то: висока пізнавальна активність, наполегливість, найвищий рівень працездатності. З точки зору інтелектуальних здібностей обдаровані діти відрізняються тим, що вони досить легко виконують будь-які завдання, схоплюють матеріал «на льоту», мають добре розвинену пам’ять, вроджену спостережливість, концентровану увагу. Такі діти мають свої особливі інтереси, заглиблюються в них, і їх зовсім не цікавить те, що відбувається у класі: воно здається їм дріб’язковим. Ці особливості поведінки творчо обдарованої дитини викликають низку непорозумінь у взаєминах з педагогами і однолітками, а інколи – і з батьками. Саме вони знаходяться в колі уваги класних керівників, адміністрації.

Завдання педагогів у навчальному процесі полягає в концентрації уваги на різних процесах мислення дітей: діти, які менш сумніваються і володіють впевненістю, навіть тоді коли вони помиляються, і друга група дітей – вони висловлюють свої сумніви навіть стосовно своїх, безумовно, правильних відповідей, залишаючи місце для подальшого пошуку, для дослідження задачі, яка розв’язується (діти підвищеної уваги). Сумнів у творчо обдарованих дітей виступає не стільки невпевненістю, скільки стимулом для подальшої творчої діяльності.

Для розвитку дитячої творчої обдарованості важливе значення має шкільне середовище з відповідним педагогічним та психологічним супроводом. Як показала практика, для створення такого середовища недостатньо лише обізнаності педагогів у наукових теоріях, виникла потреба у створенні організаційних, цілеспрямованих умов для системного розв’язання цієї проблеми - довгострокового проекту.

Хочу звернути увагу на досить важливий аспект педагогічного супроводу цього проекту. Вважають, що діагностика дитячої обдарованості суто психологічна проблема, а не педагогічна. І це, безумовно, справедливо, поки ми розмірковуємо на рівні теорії. Сучасна педагогічна практика, особливо за впровадження особистісно орієнтованого підходу до навчання учнів, змушує розглядати діагностику дитячої обдарованості як невід'ємну складову педагогічного процесу. Як показує практика масової школи, діагностику повинні проводити ті, хто займається розвитком і навчанням дітей. І тут виникають питання: «Наскільки пересічний учитель готовий до педагогічної діагностики?» і «Хіба може педагог, «сліпий» до основних проявів обдарованості, продуктивно займатися її виявленням?». Це не означає, що практичний психолог не потрібен, навпаки, його не можна замінити, але його обов'язок - особливо складні і неординарні випадки. Проблема виявлення (діагностика) обдарованості на сьогодні розглядається на двох рівнях: психометричному і методичному (педагогічному).

Учитель, працюючи з дитиною, має можливість постійно спостерігати за її проявами індивідуальності в повсякденному навчальному процесі і повинен професійно реагувати і впливати на її розвиток. Інакше обдарованість губиться серед інших, якщо для неї не створюються відповідні не стільки психологічні, скільки педагогічні умови.

Таким чином, можна сказати, що пошук обдарованих дітей та створення умов для їх розвитку – це комплексна спільна спланована діяльність дорослих - батьків, учителів, керівників гуртків та факультативів, шкільного психолога.

Тому тут важливе значення має навчально-семінарська діяльність з вчителями в цьому напряму, яка орієнтується на актуалізацію уваги педагогів на особливостях учнівської пізнавальної сфери, в якій проявляється дитяча індивідуальність, характерологічна для більшості обдарованих дітей.

РОЗДІЛ ІV СТАН ПРОБЛЕМИ ОБДАРОВАНОСТІ У СУЧАСНОМУ СВІТІ

У науці існують десятки трактувань поняття дитячої обдарованості, чимало їх вкрай суперечливі. От і доводиться брати до уваги «усереднене» поняття, за яким обдарованість – це індивідуальне поєднання здібностей, що дозволяє фахівця досконало і за, порівняно, короткий час набути навички і вміння, необхідні для успішного виконання діяльності. Багато психологічних досліджень, і спеціальні спостереження показують, що обдаровані діти загалом значно більше благополучні, ніж інші діти. Вони краще спілкуються з однолітками, швидше адаптуються у новій обстановці. В багатьох особливо обдарованих помітні проблеми, пов'язані з фізичним розвитком. Так, деякі діти явно уникають всього, що потребує фізичних зусиль, вони обтяжені уроками физичної культури. Особливо складною з погляду допомоги цим же дітям, є проблема вольових навичок чи ширше – саморегуляції. Для особливо обдарованих ситуація розвитку часто складається в такий спосіб, що вони займаються лише діяльністю, досить цікавою й легкоїю їм, тобто складовою суті їх обдарованості.

Будь-яку іншу діяльність, яка входить до сфери їх схильностей багато обдарованих дітей уникає, користуючись поблажливим ставленням до цього дорослих людей. У остаточному підсумку виникає специфічна ситуація. Коли особливо обдаровані діти, проявляючи очевидну схильність до улюбленого праці, навряд чи вміють трудитися у тому випадку, як що це потребує вольового зусилля. Набагато меншою мірою це стосується дітей із психомоторною (спортивною) обдарованістю ,а найбільшою мірою проявляється у дітей з підвищеними пізнавальними можливостями. З самого дитинства такі діти мають схвалення оточуючих за вражаючий всіх об'єм і міцність знань, це і стає згодом провідною мотивацією їх розумової діяльності. Немає сумніву, що з відповідною системою навчання і виховання таких дітей, з чітко продуманою системою розвитку мотивації цю проблему інтелектуально-обдарованих, можна успішно подолати. Ще однією розповсюдженою проблемою багатьох обдарованих є труднощі професійної орієнтації. Нерідко буває, що до закінчення підліткового періоду обдаровані юнаки чи дівчата не можуть знайти свого призначення. У цілому нині виникає ситуація певної дезаптації обдарованих дитей, яка може приймати досить серйозний характер, часом цілком виправдовуючи віднесення групи обдарованих у групу підвищеного ризику.

Сьогодні більшість психологів визнає,що рівень, якісна своєрідність і характер розвитку обдарованості – це результат складної взаємодії спадковості (природних задатків) та соціальної сфери, опосередкованоої діяльністю дитини ( ігровою, навчальною, трудовою). Водночас не можна ігнорувати й ролі психологічних механізмів саморозвитку особистості, що лежать в основі формування та реалізації індивідуального дарування. Дитячий вік – це період становлення здібностей, особистості і бурхливих інтегративних процесів у психіці. Рівень і широта інтеграції характеризують формування та зрілість самого явища обдарованості. Одніим з найбільш дискусійних питань, що стосуються проблеми обдарованості, є питання частоти прояву дитячої обдарованості. Є дві крайні точки зору «діти є обдарованими» - «обдаровані діти трапляються вкрай рідко». Зазначена альтернатива знімається у межах такої позиції: потенційна обдарованість стосовно різних видів діяльності властива більшості дітей, тоді як актуальну обдарованість демонструє не значна частина дітей. Обдарованість дитини часто проявляється в успішності діяльності, має стихійний, самодіяльний характер.

Наприклад, дитина захоплена технікою вдома будує свої моделі, але зі шкільною, або социально-организованною позашкільною діяльністю ( в гуртку, секції, студії) його заняття має нічого спільного. Інша дитина захоплено пише вірші чи оповідання, але не хоче їх демонструвати педагогові. Судити про обдарованість дитини потрібно не лише з його шкільної діяльності, а й з його позашкільних справ, і навіть по ініційованих нею самою формам діяльності. У окремих випадках причиною прихованості проявів обдарованості є ті чи інші труднощі розвитку. Наприклад, заїкуватість, підвищена тривожність, конфліктний характер спілкування, і т.д. можуть призвести до зниження показників успішності дитини. Оскільки обдарованість у дитячому віці можна трактувати в якості потенціалу психічного розвитку стосовно наступних етапів життєвого шляху особистості, треба враховувати складність самої проблеми «обдарована дитина». У значною мірою воно пов'язане зі специфікою дитячої обдарованості (на відміну від обдарованості дорослої людини). Обдарованість конкретної дитини значною мірою є умовною характеристикою. Не можна заплющувати очі те , що ознаки обдарованості, притаманні в дитячі роки, навіть за начебто сприятливих умов можуть або поступово або дуже швидко зникнути. Врахування цієї обставини особливо важливе при організації практичної роботи з обдарованими детьми. Наприклад, не слід занадто радіти, коли дитина виявляє виборче тяжіння до оперування абстрактними поняттями, схемами, планами. Згодом може з'ясуватися, що конкретний, змістовний аналіз, який буде необхідним на наступних вікових етапах дітини це ускладнюватиме.

Дуже важливо своєчасно вловити, не прогаяти риси відносної сталості індивідуальності в дітей, що випереджають у розумовому відношенні свій вік. Серед основних складових обдарованості, зазвичай, виділяють такі складові: - Мотивація. Будь-яка діяльність людини полімотивирована, тобто у основі будь-яких дій лежать найрізноманітніші мотиви. - Креативність– одна з найважливіших характеристик обдарованості. -Оригінальність – одна з основних показників креативності. Це здатність висувати нові, несподівані ідеї,що відрізняються від широко відомих,загальноприйнятих.

РОЗДІЛ V ВИДИ ОБДАРОВАНОСТІ

5.1 ТИПИ ОБДАРОВАНОСТІ. СТРУКТУРА ТАЛАНТУ. КЛАСИФІКАЦІЯ ЗАДАТКІВ ТА ЗДІБНОСТЕЙ

Інтегрально прояви обдарованості можна представити через:

домінування інтересів і мотивів;

емоційну заглибленість у діяльність;

волю до вирішення, до успіху;

загальну і естетичну задоволеність від процесу і продуктів діяльності;

розуміння сутності проблеми, задачі, ситуації;

несвідоме, інтуїтивне рішення проблеми ("позалогічне");

стратегічність в інтелектуальній поведінці (особистісні можливості продукувати проекти);

багатоваріантність рішень;

швидкість рішень, оцінок, прогнозів;

мистецтво знаходити, вибирати (винахідливість, спритність).

Тут, існує визначена ієрархія зв'язків, залежностей, і цю сукупність можна представити, маючи в основі ту або іншу фундаментальну позицію, трохи по-іншому; виходячи з припущень про шести основних параметрів, а саме:

сфера реалізації обдарованості і переважний її тип;

прояв творчості;

прояв інтелекту;

динаміка діяльності;

рівні досягнень;

емоційне забарвлення.

По кожному з зазначених параметрів можна виділити основні визначальні ознаки.

Виділимо основні типи творчої діяльності:

науково-логічний;

техніко-конструктивний;

образно-художній;

вербально-поетичний;

музично-руховий;

практико-технологічний;

ситуативний (спонтанний, розважливий).

Прояв творчого пошуку можна представити по наступних ознаках:

реконструктивна творчість;

комбінаторна творчість;

творчість через аналогії.

Прояв інтелекту представляється можливим фіксувати по:

розумінню і структуруванню вихідної інформації;

постановки задачі;

пошукові і конструюванню рішень;

прогнозуванню рішень (розробки задумів рішення), гіпотез.

Динаміку (швидкісні показники) рішень і творчої діяльності в цілому найбільше вичерпно будуть визначати наступні основні типи:

повільний;

швидкий;

надшвидкий.

Рівні досягнень можна визначати по завданнях, що ставить перед собою суб'єкт, або ж по самих досягнутих успіхах, і тут доречно виділити три умови:

бажання перевершити існуючі досягнення (зробити краще, ніж є);

досягти результату вищого класу;

реалізувати надзадачу (програма-максимум) - на грані фантастики.

У плані емоційного реагування на виконання діяльності, захопленості можна виділити три типи:

натхненний (іноді ейфорійний);

упевнений;

що сумнівається.

Таким чином, пропонована структура описує різні типи обдарованості, їхні домінуючі характеристики, своєрідність сполучень найбільш важливих якостей. Усе те, що відноситься до загальної творчої обдарованості, має безпосереднє відношення і до різних видів спеціальної обдарованості - наукової, технічної, педагогічної, художньої і т.д.; але при цьому ми маємо справу з проявом визначених домінантних якостей, особливостей, що характеризують специфіку творчості в конкретній сфері людської діяльності.

Лихо в тому, що сучасна психологічна наука - аналітична. За задатками - анатомо-фізіологічними можливостями людини і здібностями, що відповідають вузькому колу вимог конкретної діяльності не видно реального - діючої людини. У зв'язку з цим я хочу звернутися до робіт В.В.Клименко. За його словами задатки (чутливість людини) забезпечують близько 10 млрд. сенсорних каналів однобічного зв'язку з навколишнім середовищем. Така чутливість досягається незвичайним оснащенням людського тіла: рецептором, що сприймає енергію й інформацію як ззовні, так і із самого тіла; кондуктором - провідником сприйнятого; ділянкою мозку, де здійснюється (або не здійснюється - просто зберігається) перетворення їх у факт свідомості. Таким чином, потенційно з задатків людини може бути створене стільки працюючих здібностей, скільки існує каналів зв'язку між навколишнім середовищем і людиною з його внутрішнім світом. Однак реальна кількість здібностей залежить від організації навчання і діяльності людини. Ілюстрацією може послужити такий простий приклад: у людини існують м'язи, що можуть ворушити вухами, але реально робити це вміє один з тисячі, у всіх інших цей задаток - потенційна нереалізована здібність. Багато людей страждають відсутністю звуковисотного слуху і т.д.

Таким чином, здібності - процес матеріалізації виконавчими органами психіки і моторики природної чутливості і змістів відбитого в предметні конструкції.

Матеріалізація продуктів чутливості складається з трьох видів здібностей:

здібності відбивати зовнішній світ і себе в ньому як& мислячої частки природи (ми чуємо, бачимо, нюхаємо і т.д. - всі органи почуттів працюють на цей процес);

здібності проектувати зовнішнє середовище, у& тому числі і себе (створення іншої, рукотворної природи думкою, роботою уяви, створення гіпотез - завтра зробити те-те і те-те);

здібності створювати& в процесі своєї діяльності продукти і предмети, що задовольняють устремління і потреби людини, і переробляти себе зсередини по мірках гармонії (реалізація задумів, конкретні дії з конкретними речами і предметами). [9]

Здібність відображення і психомоторику людина навчилася підсилювати багаторазово за допомогою величезної безлічі приладів, пристроїв, машин: від звичайних окулярів до космічних станцій. Але здібність до створення, а особливо до творчості, поки ще не підсилюється нічим. Необхідно помітити, що в психології чутливість і здібності вивчаються як відносно самостійні елементи психіки, свідомості і діяльності людини. Розглядаються під кутом зору сукупності і послідовності дій (розумове і психомоторних), завдяки яким виходить більш-менш точне відображення предметів і явищ, притягнутих до процесу діяльності.

Таким чином, назріла необхідність поставити в психології на зміну тенденції аналітичної іншу - цілісність. Потрібно повернутися до людини, до розуміння, що в ньому усе є взаємозалежним і від природи гармонійно. І головна цілісність будь-якої діяльності і її технології - людин, у якому чутливість, здібності і механізми неподільні. Де, механізми - це об'єднання здібностей, міцно зв'язаних між собою, що систематизують різноманітний зміст відбитого людиною й утримуючого її в єдиному цілому.

Людська психіка і психомоторика мають незлічимі можливості створення механізмів. Вони – новоутворення, не закріплені ні за визначеним органом почуттів, ні за конкретною здатністю: це - система здібностей із властивостями, якими не володіє ні одна зі складової цілісності. Причому це новоутворення одночасно діюче і одночасно те, що пізнає: діючи - людин пізнає, а пізнаючи - діє, вирішує задачі розумові і психомоторні. Кількість механізмів може бути нескінченною безліччю. Змінюючи умови роботи людини, ми створюємо тим самим нові механізми, нові способи дій. Одним з таких механізмів, безумовно, є талант. По визначенню В.В.Клименко: ”Сутність таланту в здібності до дії, його не слід вишукувати ні в особливих достоїнствах мозку, ні в конструкції тіла, ні в якихось інших здібностях. Талант - це людина, оригінально вирішуючи усі відомі завдання”.

Неможливо в даній роботі охопити всі процеси й елементи таланту. Тому я хочу зупинитися лише на основних, найцікавіших, на мій погляд.

Так само як і характер, здібності не самостійна, поруч покладена з іншими підструктура особистості, а визначене сполучення її різних властивостей. Розходження між характером і здібностями — у тому, що характер виявляється у всіх видах діяльності, а здібності — тільки в одному, визначеному. Поки людина не розпочала направленої діяльності, у неї існують тільки потенційні здібності до її виконання, що є властивостями її особистості, що частково розвилися з її задатків, але більш сформованими її досвідом. Але як тільки вона починає цю діяльність, її потенційні здібності стають актуальними здібностями, що не тільки виявляються, але і формуються в цій діяльності. Різні види діяльності, відрізняючись своїм змістом, відповідно висувають різні вимоги до особистості, до її здібностей. Особливості цих вимог складаються не тільки в тому, що для виконання одних видів діяльності необхідно цілком визначений розвиток якихось конкретних психічних процесів (наприклад, визначеного виду відчуттів, сенсомоторної координації, емоційної врівноваженості, багатства уяви, розподілу уваги, більш розвинутого словесно-логічного мислення і т.д.), але і їх комплексів. Навчальна діяльність, більшість видів кваліфікованої праці пред'являють до особистості комплекс психологічних вимог. Розходження вимог, пропонованих діяльностями до особистості, знайшло відображення в класифікації здібностей людини. Найбільш загальною класифікацією здібностей є розподіл їх на дві групи: загальні і спеціальні. Кожна з цих груп поділяється на елементарні і складні, а усередині них уже виділяються конкретні види. Усі здібності людини як психічні явища можуть бути розділені на чотири групи. Виділяють види здібностей по їх спрямованості, чи спеціалізації (загальні і спеціальні здібності).

Під загальними здібностями розуміється така система індивідуально-вольових властивостей особистості, що забезпечує відносну легкість і продуктивність в оволодінні знаннями і здійсненні різних видів діяльності. Загальні здібності є наслідок як багатого природного дарування, так і всебічного розвитку особистості. Під спеціальними здібностями розуміють таку систему властивостей особистості, що допомагає досягти високих результатів у якій-небудь спеціальній області діяльності, наприклад літературної, образотворчої, музичної, сценічної і т.п.Елементарні загальні здібності, властивим усім людям, хоча й у різному ступені їх виразності, — це основні форми психічного відображення: здібність відчувати, сприймати, мислити, переживати, приймати і здійснювати рішення і запам'ятовувати. Адже кожен елементарний прояв цих здібностей є відповідне дія, виконувана з різним успіхом: сенсорне, розумове, вольове — і навіть може стати відповідною навичкою. Спеціальні елементарні здібності — це здібності, властиві вже не всім людям, вони припускають визначену виразність якихось якісних сторін психічних процесів.

Окомір — це здібність з різною точністю сприймати, оцінювати і порівнювати величини зорово сприйманих об'єктів, інтервалів між ними і відстаней до них, тобто ця визначена якість зорового сприйняття. Музичний слух — це визначена якість слухового сприйняття, що виявляється в здібності до розрізнення музичних звуків і точному відтворенню їх. Музичний слух — це один з компонентів музичних здібностей. Спеціальні елементарні здібності розвиваються на основі задатків у процесі навчання. Загальні складні здібності — це здібності до загальнолюдських видів діяльності: праці, навчанню, грі, спілкуванню один з одним. Вони характерні в тому чи іншому ступені всім людям. Кожна з вхідних у цю групу здібностей являє собою складну структуру властивостей особистості. Спеціальні складні здібності характерні вже не тільки в різній степені, але і взагалі не всім людям. Вони є здібностями до визначених професійних діяльностей, що возникли в процесі історії людської культури. Ці здібності звичайно називають професійними. Сукупність ряду здібностей, що обумовлює особливо успішну діяльність людини у визначеній області і виділяюча його серед інших осіб, що навчається цієї чи діяльності виконуючих її в тих же умовах, називається обдарованістю. Про здібності людини можна судити, спостерігаючи за процесом виконання ним нових завдань у змінених умовах, за ходом оволодіння діяльністю.

Практично судити про здібності учня можна по сукупності таких показників, як швидкість просування учня в оволодінні відповідною діяльністю, якісний рівень його досягнень, схильність до занять цією діяльністю, співвідношення успішності і зусиль, затрачуваних для досягнення цих результатів. Останній показник дуже важливо враховувати, оскільки один учень може, наприклад, не встигати тому, що він дуже мало самостійно займається по предметі, а інший, добре встигаючий, можливо, витрачає весь особистий час на підготовку до предмета.

Вивчаючи професійні здібності що учиться, викладач повинний з'ясувати: по-перше, наскільки в учня розвиті такі риси характеру, як працьовитість, організованість, зосередженість, наполегливість, витримка, самокритичність, самоконтроль, що виступають як необхідні умови для досягнення стійких успіхів у будь-якій освоюваній професії; по-друге, які професійні інтереси і схильності що учиться (це виявляється в прагненні до ґрунтовного вивчення професії у всіх чи деталях, навпроти, байдужному відношенні до засвоюваного, до успіхів і невдачам у виконанні завдань за професією); по-третє, наскільки в учня розвиті необхідні для даної професії спеціальні елементарні здібності, що необхідно почати для їхнього чи розвитку для розвитку якостей особистості, що компенсують деякі з цих здібностей. Ідея "кожна людина здібна до всього" невірна. Правильне твердження, що "кожна людина здібна до чогось корисного для суспільства". Так, учень не здібний бути монтажником-висотником, водієм чи наладчиком автоматичних ліній, може бути не тільки здібним, але і талановитим верстатником, оператором чи кухарем. Нездібність до визначеного виду трудової діяльності значно складніше, ніж відсутність здібностей. Нездібність як негативна здібність — це теж визначена структура особистості, у яку входять негативні для даної діяльності її риси. Структура сукупності психічних якостей, що виступає як здібність, у кінцевому рахунку, визначається вимогами конкретної діяльності і є різною для різних видів діяльності. Так, структура математичних здібностей, по наявним даним, включає ряд приватних здібностей: здібність до узагальнення математичного матеріалу, здібність до згортання процесу математичного міркування і відповідних математичних дій, здібність оборотності розумового процесу, гнучкість розумових процесів при рішенні математичних задач і ін. Структура літературних здібностей припускає високий рівень розвитку естетичних почуттів, наявність яскравих наочних образів пам'яті, почуття мови, багату фантазію, глибокий інтерес до психології людей, потреба в самовираженні й ін. Специфічний характер має будівля музичних, педагогічних, конструкторських, медичних здібностей і багатьох інших.

Серед властивостей і особливостей особистості, які утворюють структуру конкретних здібностей, деякі займають ведуче положення, деякі — допоміжне. Так, у структурі педагогічних здібностей ведучими якостями будуть педагогічний такт, спостережливість, любов до дітей, що сполучиться з високою вимогливістю до них, потреба в передачі знань, комплекс організаторських здібностей, що входять сюди на правах підструктури, і т.д. До допоміжних якостей відносяться: артистичність, ораторські дані й ін. Зовсім очевидно, що і ведучі, і допоміжні компоненти педагогічних здібностей утворять єдність, що забезпечує успішність навчання і виховання і разом з тим його індивідуалізацію, зв'язану з особистістю педагога і її особливостей.

Структура здібностей залежить від розвитку особистості. Виділяють два рівні розвитку здібностей: репродуктивний і творчий. Людина, що знаходиться на першому рівні розвитку здібностей, виявляє високе уміння засвоювати знання, опановувати діяльністю і здійснювати її по запропонованому зразку. На другому рівні розвитку здібностей людина створює нове, оригінальне. Сполучення видатних здібностей, що обумовлюють особливо успішне, самостійне й оригінальне виконання якої-небудь діяльності, називається талантом. До числа талановитих людей можуть бути віднесені ті, хто здібний до творчої діяльності. В області суспільних відносинах такі люди дуже успішно запроваджують у життя прогресивні ідеї свого часу, в області літератури і мистецтва створюють зроблені добутки на рівні сучасної передової думки, в області науки і техніки вони добре дозволяють складні теоретичні і практичні задачі.

Вища ступінь талановитості називається геніальністю. Геніями вважають тих, хто створює щось принципово нове в суспільному житті, у науці, літературі, мистецтві і т.п. Продукти творчості геніальної людини є важливим етапом у розвитку тієї чи іншої галузі діяльності. Геніальні люди служать дороговказними віхами в розвитку людства, є історичними особистостями.

Вищу сходинку розвитку здібностей називають талантом.

Талант — це сполучення здібностей, якедає людині можливість успішно, самостійно й оригінально виконувати яку-небудь складну трудову діяльність. Так само як і здібності, талант являє собою лише можливість придбання високої майстерності і значних успіхів у творчості. У кінцевому рахунку, творчі досягнення залежать від суспільно-історичних умов існування людей. Якщо суспільство випробує необхідність у талановитих людях, якщо підготовлені умови для їхнього розвитку, то поява таких людей стає можливим. Ось чому не можна ставити знак рівності між талантом як потенційною можливістю створення значних цінностей у науці, мистецтві і соціальному житті і реалізацією цих можливостей у продуктах матеріальної і духовної культури суспільства. Історія суспільних формацій, заснованих на експлуатації людини людиною, свідчить про те, що незліченна безліч дарувань не розвивалося через відсутність соціально-економічних умов, необхідних для їхнього формування. Капіталістичне суспільство (точно так само, як до нього феодальне і рабовласницьке) закриває шляху для розвитку талантів у гнітючого більшості представників пригноблених класів. Пробудження талантів суспільно обумовлено. Те, які дарування одержать найбільше сприятливі умови для повноцінного розвитку, залежить від потреб епохи й особливостей конкретних задач, що коштують перед державою. У період воєн бурхливо розвиваються полководницькі таланти, у мирний час — інженерні, конструкторські і т.д.

Талант — це сполучення здібностей, їхня сукупність. Окремо узята, ізольована здібність не може бути аналогом таланта, навіть якщо вона досягла дуже високого рівня розвитку і яскраво виражена. Про це, зокрема, свідчать обстеження людей, що володіли феноменальною пам'яттю. Тим часом саме в пам'яті, її міцності і ємності багато хто готові бачити еквівалент таланта. Звичайно, добре розвита пам'ять — важлива здібність, що відповідає вимогам багатьох видів діяльності. Число чудових письменників, художників, композиторів, політичних діячів, що володіли рідкою пам'яттю, дуже велико: А.С. Пушкін, А.Н. Толстой, І.І. Левитан, С.В. Рахманінов, М.А. Балакірєв, А.В. Суворов, Г. Дорі, В. Моцарт і ін. Але можна назвати в багато разів більше число людей не менш відомих і талановитих, котрі не мали скільки-небудь видатну пам'ять. Самих звичайних обсягів і міцності пам'яті досить для того, щоб творчо, успішно й оригінально (тобто талановито) виконувати яку-небудь суспільно корисну діяльність. Талант настільки складне сполучення психічних якостей особистості, що він не може бути визначений якою-небудь один-єдиною здібністю, нехай це навіть буде така коштовна здібність, як висока продуктивність пам'яті. Скоріше, навпаки, відсутність чи, точніше, слабкий розвиток якої-небудь навіть важливої здібності, як про це свідчать психологічні дослідження, може бути з успіхом компенсовано інтенсивним розвитком інших здібностей, що входять у складний ансамбль якостей таланта. Структура таланта визначається в кінцевому рахунку характером вимог, що пред'являє особистості дана діяльність (політична, наукова, художня, виробнича, спортивна, військова і т.д.). Тому складовий талант здібності будуть далеко не ідентичні, якщо порівнювати, наприклад, між собою талановитого композитора і талановитого авіаконструктора.

У результаті вивчення ряду обдарованих дітей удалося виявити деякі істотно важливі здібності, що у сукупності утворять структуру розумової обдарованості. Перша особливість особистості, що може бути виділена таким чином, — це уважність, зібраність, постійна готовність до напруженої роботи. На уроці учень не відволікається, нічого не пропускає, постійно готовий до відповіді. Він віддає себе цілком тому, що його зацікавило. Друга особливість особистості високообдарованої дитини, нерозривно зв'язана з першої, полягає в тім, що готовність до праці в нього переростає в схильність до праці, у працьовитість, у невгамовну потребу трудитися. Третя група особливостей зв'язана безпосередньо з інтелектуальною діяльністю: це особливості мислення, швидкість розумових процесів, систематичність розуму, підвищені можливості аналізу й узагальнення, висока продуктивність розумової діяльності.

5.2 ВИНЯТКОВІ ЗДІБНОСТІ І ТАЛАНТИ ІДІОТІВ-ГЕНІЇВ

З однієї науково-популярної книги в іншу кочує твердження: людина використовує лише близько 1/10 частини нейронів свого мозку, а от якби уключити всі 9 десятих, ми всі стали би геніями. Однак, зараз психологи думають, що справа є саме навпаки: щоб стати генієм, потрібно відключити частину власного мозку.

Психологам і психіатрам відомі так названі ідіоти-генії – розумово відсталі люди, що володіють винятковими здібностями в якийсь одній, звичайно досить вузької області (слово „ідіот” тут треба розуміти у вихідному давньогрецькому змісті: особливий, дивний). Відкрито це явище наприкінці минулого століття і з тих пір у наукових працях описано біля сотні таких випадків. Приблизно 25 ідіотів-геніїв відомі вченим і зараз. Широка публіка уявляє собі такі феномени за відомими фільмом „Людина дощу”. Усе це люди показують у низький результатах тестів інтелекту, майже нездатні спілкуватися, страждають аутизмом, тобто хворобливою замкнутістю в собі. Але вони виявляють дивні здібності в математиці, музиці, образотворчому мистецтві або в інших областях. Один з них, ледь глянувши на будь-який будинок, може виготовити його детальніший архітектурний малюнок. Інший, не дивлячись на годинник, у будь-який момент знає час з точністю до секунди. Третій, подивившись на будь-який предмет, називає його розмір з точністю до 2-3 мм. Четвертий говорить на 24 мовах, включаючи пари придуманих їм самим. Хтось знає напам'ять і вільно цитує товстий телефонний довідник великого міста і т.д.

Відповідно до нової гіпотези Джона Мітчелла з Центру вивчення розуму в Канберрі, такими здібностями володіє кожний з нас і їх досить нескладно розбудити. Автори гіпотези зазначають, що здібності, що виявляються в ідіотів-геніїв, маскуються в звичайних людей більш високими формами мислення. Ми автоматично намагаємося осмислювати факти і спостереження, а „людина дощу” цим не займається, зупиняючись на голих фактах і не переходячи до узагальнень і концепцій. Ця робота виконується в них нижчими більш простими відділами мозку. У звичайних людей вони теж діють, але їх „заглушають” більш високо розвинуті відділи.

Наприклад, при попаданні зображення на сітківку ока різні ділянки мозку, працюючи по окремості, ідентифікують кожен аспект зображення: колір, форму, рух положення, і т.д. Ці компоненти потім синтезуються в єдиний комплекс і передаються у вищі відділи мозку, а ті осмислюють побачене. У нормі ми не усвідомлюємо цей процес. І добре, інакше наша свідомість забивалася б масою розрізнених деталей, кожна з яких не має особливого змісту. Мозок викреслює непотрібну інформацію. У „геніальних ідіотів” такого редагування не відбувається, так що вони сприймають усе навколишнє з неймовірними, з тими подробицями, що звичайно для нас не мають значення.

Один з улюблених трюків феноменально обдарованих людей, яких називають „чудесами-лічильниками” - календарні розрахунки. Наприклад, за 2-3 секунди вони можуть сказати яким днем тижня буде 1 вересня 2039 року. Снайдер затверджує, що і ви здатні на такі моментальні розрахунки, але відповідь залишається в підсвідомості, оскільки вищі відділи мозку, усвідомлюючи повну практичну марність розрахунку, придушують його результат, не допускаючи „висновку на монітор”. Австралійські вчені упевнені, що кожному з нас властиво моментально визначати висоту і тривалість ноти в музиці, просто мозок усвідомлює марність такої інформації, і в результаті ми сприймаємо музику як єдине ціле, а не як послідовність нот визначеної висоти і тривалості.

Можливо, знявши цензуру свідомості, можна продемонструвати собі і світові свої надзвичайні здібності.

І знамениті випадки відкриттів, зроблених у сні (таблиця Менделєєва, будівля бензолу і т.д.), також пояснюються відключенням мозку під час сну, що дозволяє розумові розглядати самі, здавалося б, неприйнятні варіанти гіпотез або винаходів.

Є факти суперечні теорії про те, що здібностей „геніїв-ідіотів” та й просто талановитих людей можна домогтися посиленими вправами. Розумово відстала дівчинка Надя Н. З трирічного віку вміла чудово малювати коней у різних позах і ракурсах. На відміну від звичайних дітей, що проходять стадії від малювання „бяк-закаляк” і пуголовків з паличками замість рук і ніг, Надя стала малювати коней блискуче з того самого моменту, як її пальчики стали тримати олівець. Не було ні навчання, ні вправ. Відомі діти, що вміють моментально розраховувати дні тижня будь-якого місяця і року, ще не опанувавши операцією розподілу, і своєї здібності, що навчилися, без допомоги дорослих.

Можливо всі ми в ранньому дитинстві „генії-ідіоти” або вундеркінди, адже кожна дитина освоює свою рідну мову, хоча його спеціально цьому не учать. Установлено, що восьмимісячна дитина несвідомо виконує фантастично складні обчислення, що дозволяє їй зрозуміти, де в потоці мови кінчається одне слово і починається наступне. І незабаром дитина просто знає, де проходять границі між словами у вимовленій фразі. Дорослому навпроти, приходиться спеціально учити нову мова – просто жити серед його носіїв виявляється недостатньо. У дітей частіше зустрічається абсолютна зорова пам'ять, що дозволяє зберігати і відтворювати побачене перед розумовим поглядом з фотографічною точністю. Снайдер і Мітчелл вважають, що в дорослих ці здібності губляться в міру того, як підростаючий мозок змінює способи переробки інформації.

Таким чином, завершуючи огляд структури таланту необхідно підвести підсумок, ще раз повернутися до основного питання: „В чому полягає сутність таланту?”. У даній роботі виражений підхід до таланту як до особливого психічного стану, була зроблена спроба розглянути цей феномен у руслі чисто теоретичного системного підходу. Це можливо завдяки виділенню основних психічних процесів і станів якісна зміна яких, в плині часу, і породжує даний феномен. Змістовна сторона цієї проблеми, безсумнівно, заслуговує такої ж уваги як і питання структури.

Причини появи таланту і геніальності, різноманітні їхні прояви, проблеми, проблеми розвитку обдарованих дітей – кожний з цих питань заслуговує окремої роботи. Останнє питання має зараз дуже велике значення. Багато діячів сучасної науки виділяють особистісний фактор як єдиний, завдяки якому людство може рухатися вперед. Тому як за рубежем, так і в нас у країні розробляються нові програми розвитку талановитих дітей і підлітків, що дають їм можливість якомога раніше почати реалізовувати свій потенціал. Але, на мій погляд, по-справжньому гарні методики можуть бути розроблені тільки на основі твердої теоретичної бази, після того як проблема буде усебічно вивчена і будуть сформовані теоретичні положення в рамках єдиної психолого-педагогічної концепції.

5.3 КОМУНІКАТИВНА ОБДАРОВАНІСТЬ: ЇЇ ПРОЯВ ТА РОЗВИТОК У ДОШКІЛЬНОМУ ВІЦІ

У відповідності до Конвенції про права дитини (1989) “освіта дитини має бути спрямована на розвиток особистості, талантів, розумових, фізичних здібностей дитини в їх найповнішому обсязі .” (стаття 29). Під здібностями розуміються, як правило, такі особливості людини, які забезпечують високі досягнення в діяльності, визначають придатність до її конкретного виду. Зараз обдарованість нерідко визначається як здатність до видатних досягнень у певній соціально-значущій сфері людської діяльності. Звернімо увагу на складність проблеми “обдарована дитина”. Прийнято вважати, що обдарована дитина – це дитина, яка володіє очевидними, інколи видатними досягненнями в певному виді діяльності, інтенсивність вираження, яскравість яких виділяє її серед однолітків. Ми приєднуємось до тих, хто вважає обдарованість конкретної дитини значною мірою умовною характеристикою.

Не виключено, що ознаки обдарованості, які проявляються в дошкільному дитинстві, можуть поступово згаснути, й навпаки, обдарованість може проявитися на нових етапах. Тому більш доцільно, правильно з психологічної та педагогічної позицій у практичній роботі з обдарованими дошкільниками замість поняття “обдарована дитина” застосовувати поняття “ознаки обдарованості дитини”. Як правило, коли мова йде про обдарованих, то зазвичай мають на увазі та проявляють турботу по відношенню до дітей з ознаками обдарованості в інтелектуальній сфері, інколи – в галузі мистецтва. Між тим останнім часом виявлено вже досить значне розмаїття видів людської обдарованості. У їх числі загально-інтелектуальна, художня, творча, психомоторна, а також соціальна, які проявляються вже в дошкільному періоді. Останній різновид обдарованості – соціальний (лідерський, комунікативний) – поки ще мало вивчений. Спеціальні дослідження доводять – кінець раннього дитинства, дошкільний період – роки, коли соціальна обдарованість і комунікативні здібності починають проявлятися й розвиватися.

У дошкільному віці для цього є багато передумов. У цей період активно розвиваються самосвідомість, потреба у спілкуванні, виникають нові його види, в тому числі позаситуативно-особистісні (М.Лісіна, А.Рузська, Е.Смірнова); розвиваються пізнавальні процеси (в тому числі соціальна перцепція – значуща складова у структурі соціальних здібностей). У ці роки відбуваються й інші суттєві зміни в емоційній сфері: розвиваються соціальні емоції та почуття, з’являється “емоційне захоплення” (А.Запорожець, Я.Неверович) і пов’язана з ним діяльність емоційної уяви. Ще однією передумовою розвитку комунікативних здібностей та обдарованості в дошкільному дитинстві виступає і сама дошкільна група, яка являє собою первісну соціально-психологічну спільноту, перше “дитяче товариство” (А.Усова), в якому складається та розвивається спілкування дітей і різноманітні види дитячої діяльності, відбувається оволодіння новою соціальною роллю – члени дитячого товариства, формуються відносини з однолітками.

До критеріїв комунікативно-мовленнєвих здібностей дошкільника, згідно з дослідженнями Т.Піруженко, Г.Арушанової, можна віднести: стійкість сформованості мотивів спілкування з дорослими та однолітками; ініціативність спілкування; самостійність; активність взаємодії з оточуючими людьми; особистісне проникнення у зміст бесіди; емоційно-оціночне реагування; мовленнєве вміння (різноманіття в побудові мовленнєвих висловлювань у діалозі та монолозі, їх відповідність партнерському оточенню). Складовою частиною успішної комунікації є культура мовленнєвого спілкування, мовленнєва етика. У дошкільній педагогіці розроблено методи розвитку культури мовленнєвого спілкування: етичні бесіди, читання художньої літератури, ігри, доручення, створення проблемно-мовленнєвих ситуацій та ін. Для забезпечення сприятливих умов для проявів природних задатків вихованців дошкільних закладів, формування особистості, здатної до оптимального розвитку й саморозвитку власного творчого потенціалу в процесі розвитку соціальної обдарованості дітей для педагога важливою є опора на такі принципи: системності й цілісності – передбачає, з одного боку, що освітня робота з обдарованими дітьми має відбуватися з урахуванням системної специфіки дитячої обдарованості і конкретного її виду, з іншого боку, даний принцип означає, що обдарованість дитини розвивається на фоні конкретної особистості; природовідповідності означає ставлення до дитини як до частини природи, що передбачає її освіту з урахуванням вікових та індивідуальних психологічних особливостей; реалізація даного принципу полягає в урахуванні педагогом специфіки мотивації діяльності дошкільника, в прийнятті до уваги при розвитку дитячої обдарованості особливої чутливості дошкільників до емоційно-образного впливу; ампліфікація (збагачення) розвитку; розвитку дитячої творчості, уяви на всіх етапах навчання та виховання дошкільників.

Його важливість обумовлена тим, що творчість – найбільш змістовна форма психічної активності, яку спеціалісти розглядають як універсальну здібність, яка забезпечує успішне виконання різних видів діяльності; суб’єктивності – означає обов’язкову спрямованість педагогічної діяльності на виявлення, збереження та розвиток індивідуальності, стимулювання процесів саморозвитку та самовиховання; гармонійного поєднання розвитку дитини й саморозвитку зі створенням відповідних психолого-педагогічних та організаційних умов; культуровідповідності – передбачає опору в освіті обдарованих дітей на універсальні й національні культурні цінності, у виховному процесі – перш за все, на національні традиції, культуру народу; оптимальної педагогічної взаємодії, співпраця з батьками вихованців. Цей принцип проявляється у зацікавленості вихователя в розкритті своїх вихованців, у створенні сприятливих для цього умов. Значущою характеристикою принципів особистісно орієнтованої педагогіки є те, що вони не диктують і не вказують, а пропонують можливі варіанти дій, виступають орієнтирами при визначенні педагогом своєї творчої педагогічної діяльності. Що стосується стратегії навчання, то в роботі з дошкільниками з ознаками обдарованості застосовують прискорення, поглиблення, збагачення, проблематизацію. В останні роки популярності набуває “підхід з різними рівнями” (ЛОС).

Даною стратегією пропонується чотири рівня послуг, мета яких знайти відповідний освітній рівень будь-якої дитини й надати їй відповідну даному рівню допомогу. Виходячи із зазначених вище положень, нами зроблено спробу створення програми соціального (комунікативного) розвитку дошкільників. Програма містить три рівні розвитку. Перший з них передбачає розвиток у дітей необхідного всім дошкільникам рівня спілкування. Цей рівень визначається базисною програмою виховання та навчання дошкільників, у Білорусії – це програма “Проліска”. Другий рівень ставить завдання розвитку навичок спілкування для комунікативно-здібних дітей певної вікової групи. Частково ці завдання також представлено у програмі “Проліска”. Нарешті, завдання третього рівня спрямовані на дітей, які мають яскраво виражені ознаки комунікативної обдарованості, щоб дати їм можливість проявити свої потенційні вміння й розвивати їх. Критеріями й показниками ефективності освітньо-виховного процесу виступають підвищення рівня не лише комунікативних здібностей вихованців, а й розвиток їх загальних здібностей; збільшення кількості дітей, які проявили здібності й ознаки комунікативної обдарованості, зростання інтересу дітей до творчості.

РОЗДІЛ VІ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОВЕДЕНЕ В РАМКАХ КУРСОВОЇ РОБОТИ

В рамках курсової роботи було проведене дослідження рівня інтелектуальної обдарованості окремої середньостатистичної дитини молодшого шкільного віку.

Гіпотеза: кожна дитина має певні задатка схильності до одного чи кількох видів розумової діяльності.

В результаті дослідження був створений профіль інтелектуальної обдарованості досліджуваного за допомогою тесту Амтхауера,адаптованого для молодшого шкільного віку(див.ДОДАТКИ).

ПРОТОКОЛ

Дослідження проявів обдарованості дитини молодшого шкільного віку

Методика, автор: Методика виявлення інтелектуальної обдарованості,адаптована для молодшого шкільного віку (Амтхауер)

ФИО експерементатора: Храмцова Юлія Олександрівна

Вік досліджуваного: 9 років

Хід експеременту: Досліджуваному по черзі пропонуються три субтести, на виконання кожного відводиться 15 хвилин. Інструкція подається в усному вигляді від експерементатора. Тест не потребує стандартизованих відповідей, виконується письмово.

Обробка результатів: Бали нараховуються відповідно докількості правильно виділених понять (1 бал за кожну правильну відповідь).За результатами першого субтесту досліджуваний отримав середній результат, другий субтест- високий, третій субтест –середній.

Висновок: У достіджуваного високий рівень виділення суттєвих ознак та середні показники за шкалами виключення зайвого та узагальнення понять.

Результати даного тесту можна проілюструвати у діаграмі:

Отже за результатами цього тесту досліджувана дитини має схильність до раціонального мислення, вміє оперувати поняттями і виділяє їх суттєві ознаки, в той же час не так успішно вона виключає зайве та виявляє суттєві ознаки, узагальнює окремі категорії в одне ціле, вдало порівнює поняття. Тобто гіпотеза дослідження підтвердилася: середньостатистична дитина має переваги в одному виді розумової діяльності і має середній для її віку рівень інших розумових операцій.

ВИСНОВКИ

Проблема обдарованості у наукових працях розглядалася вже давно, але лише в рамках педагогічної науки,і лише останнім часом вона набуває характеру психологічної проблеми досліджень. Особливо бурхливо вивчення обдарованості розвивалося протягом ХХ століття і набуло світових масштабів. У наш час існує велика кількість теорій і підходів до даної проблеми, але всі вченімужі сходяться в одному: обдаровані діти це- майбутне і воно залежить від організації роботи з обдарованими дітьми, особливо в період молодшого шкільного віку, коли здібності дитини тільки зароджуються і починають розвиватися.

Нажаль внашій країні система освіти ще не адаптована для навчання та виховання обдарованих дітей, через що дуже часто момент втрачається і дитини не маючи можливості розвивати свої здібності просто втрачає їх.

Робота з обдарованими дітьми повинна проводитися вкількох напрямахі як не дивно найголовнішим з них є робота за батьками дитини, допомога їм у її розумінні та розвитку.

Обдарованими називають тих, хто показує гарні результати або високий рівень здібностей в одній чи декількох галузях діяльності: загальні інтелектуальні здібності, академічні здібності, продуктивне мислення, здібності до лідерства, художні й артистичні здібності, психомоторні здібності.

Тобто складається враження, що обдарована дитина обов’язково повинна бути успішною у всьому, але на практиці так є далеко не завжди і це є головною проблемою психологічного супроводу обдарованих дітей.

Але думка про те, що обдарованість створює дитині зайві проблеми теж не є вірною. Обдарованість це без сумніву суто позитивне явище, просто головне повернути його у потрібний , позитивний напрямок.

Працюючи з обдарованими дітьми не треба забувати про їх особистість, нав’язувати власні рішення, завданням батьків, педагогів, вихователів та психологів є підтримка у потрібну хвилину, розуміння та ненав’язлива допомога у ситуаціях, які цього потребують.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Акимов И., Клименко В., О природе таланта. т. 1, Ст. М., 1994

2. Гильбух Ю. З. Внимание: одаренные дети. М.: Знание, 1991.

3. Клименко В. В. Психологические тесты таланта. Харьков: Фолио, 1996.

4. Коршунова Л. С. Воображение и его роль в познании. М.: Изд. МГУ, 1979.

5. Лейтес Н. С. Об умственной одаренности. М.: Прос, 1960.

6. Лейтес Н. С. Умственные способности и возраст. М.: Педагогика, 1971.

7. Матюшкин А.М. Загадки одарённости. М.: Школа-пресс,1993.

8. Проблемы психологии творчества и разработка подхода к изучению одаренности. Моляко В. А. // Вопросы психологии. № 5, 1994, с. 86-95.

9. Рубинштейн С.Л., Основы общей психологии. В 2 т., т. 2, М.: Педагогика, 1989.

10. Теплов М. Б. Избранные труды. В 2 т., т. 1, М.: Прос, 1971.

11. Эфроимсон В. П. Загадка гениальности. М.: Знание, 1991.

12. Бодалев А.А. Об одаренности человека как субъекта общения // Психология. – 1999. – №1. 13. Ковяко О.В. Влияние социальной среды на развитие коммуникативной одаренности старших дошкольников // Псіхалогія. – 1998. – №1. 14. Коломинский Я.Л. Психология детского коллектива. – Мн., 1984. 15. Коломинский Я.Л., Панько Е.А. Психология детей шестилетнего возраста. – Мн., 1999. 16. Лисина М.И. Проблемы отногенеза общения. – М., 1980. 17. Базовий компонент дошкільної освіти в Україні. – К., 1999 18. Коментар до Базового компонента дошкільної освіти в Україні: Наук. – метод.посіб. / Наук. ред.. О.Л.Конопко. – К.: Ред. журн. «Дошкільне виховання», 2003, - 84 – 87 с. 19. Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском воздасте. – М., 1985 20. Выготский Л.Д. Вопросы детской возрастной психологии: Собр. соч., - М., 1982. – Т.И. – с. 244-338 21. Запорожец А.В. Развитие социальных емоций у детей дошкольного возраста. – М., 1986 22. Костюк Г.С. Навчально-виховний процесс і психічний розвиток особистості. /За ред.. Л.Н.Проколієнко. – К., 1989 23. Лейтес Н.С. Способность и одаренность в детские годы. – М.: Педагогика, 1983 24. Маріпушкіна О.Є., Шубіна Г.В. Організація роботи з обдарованими дітьми в закладах освіти. Харків. Видавнича група «Основа». 25. Анджейчак А. Психолого-педагогічні умови формування творчої особистості дитини в освітньо-виховних закладах // Обдарована дитина. - 2000. - №5. - С.8-13.

26. Балл Г.О. Про визначальні характеристики здібностей і принципи їх врахування у навчально-виховній роботі // Психологія. - К.: Дніпро, 1992. - Вип.32.

27. Барко В., Панок В., Лазаревський С. Психолого-педагогічна діагностика творчого потенціалу особистості учня в навально-виховному процесі: Методичні рекомендації. - Тернопіль, 2000. - 85 с.

28. Барко В., Тютюнников А. Як визначити творчі здібності дитини? - К., 19991. - С.79.

29. Волобуєва Т.Б. Розвиток творчої компетентності школярів // Управління школою. - Харків, 2005. - 110 с.

30. Голуб Т. Виховуємо обдарованих дітей (Батьківський катехізис, або Закони розумно-організованого сімейного виховання школярів) // Завуч. - 2004. - №22. - С.47-53.

31. Серапулова Є. Виховання обдарованої дитини // Початкова школа. - 2000. - №2. - С.3-5.

32. Сігітов О. Навчання і виховання обдарованих дітей // Початкова школа. - 1993. - №10.

ДОДАТКИ

Цікаві факти про обдарованість: У будь-якій науковій праці, що стосується обдарованості, можна знайти чимало цікавих прикладів. Наведемо деякі з них.

Філософ І. Бентам почав вивчати давньогрецьку мову ще до того, як навчився ходити, а в трирічному віці вже опанував граматику латинської мови. Г. В. Лейбніц завдяки батькові настільки розвинув свої навчальні здібності, що після смерті батька зміг у шестирічному віці самостійно продовжити освіту. Н. Вінер уже в трирічному віці говорив і читав трьома мовами.

А ось як маленький Ф. Гальтон характеризував свої навчальні досягнення: «Дорога Адель! Мені чотири роки, І я можу прочитати будь-яку англійську книжку. Я знаю напам'ять усі латинські іменники, прикметники й перехідні дієслова. І ще я знаю 52 рядки з латинської поезії. Я вмію додавати будь-які числа й множити на 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11. Я вмію трохи читати французькою й визначати час за годинником. (Френсіс Гальтон. 5лютого 1827р.)»

Цікаві факти зафіксували біографи щодо раннього прояву професійних нахилів.

Так, Т. Маколей розпочав свою кар'єру історика в шестирічному віці, написавши працю під назвою «Компендіум загальної історії» обсягом друкований аркуш. У Б. Франкліна до 17 років виявилися майже всі риси, що характеризували його в середині життєвого шляху: наукова цікавість, релігійна єресь, кмітливість, політична й комерційна проникливість, здібність до літературної творчості. Г. В. Лейбніц у 14-річному віці вже писав праці з логіки й філософії, зокрема склав «Алфавіт людської думки».

Чи є якась закономірність, що визначає ранні прояви розумової обдарованості й таланту?

Першим намагався відповісти на це запитання відомий англійський психолог Дж. Селлі. Наприкінці XIX ст. він опублікував працю під назвою «Геній і скороспілість», яка викликала значний громадський Інтерес. Невдовзі реферат цієї праці з'явився в журналі «Русское богатство». На основі аналізу великої кількості біографій видатних людей Дж. Селлі дійшов висновку, що за частотою випадків ранніх проявів окремі типи талантів розподіляються таким чином: на першому місці — музичні, слідом — таланти в сфері живопису й скульптури, літератури, історії й, нарешті, філософії та природознавства. В опублікованому рефераті не повідомлялося про причини саме такого розподілу. Але пояснення може бути таким: чим більшою мірою спеціальним є вид обдарованості, тим частіше зустрічаються його ранні прояви.

Дослідження Дж. Селлі були продовжені — вже на новій методичній базі — американським психологом Л. Терменом, а потім його ученицею К. Кокс. Докладно було вивчено біографії трьох тисяч видатних людей. За біографічними відомостями, група експертів визначала розумовий вік людини, а потім коефіцієнт інтелектуальності в 17 і в 24-26 років.

Зокрема, ретроспективно було визначено IQ Й. В. Гете, Дж. Ст. Мілля, Ф. Гальтона. У середньому IQ для 300 видатних людей становив 155 балів. Багато з них дістали оцінку 175, а дехто — 200 балів.

ТО ЩО Ж ТАКЕ "ОБДАРОВАНІСТЬ"?

Критерії обдарованості

Обдарованими можна вважати дітей, якщо вони:

1. Часто "перескакують" через послідовні етапи свого розвитку.

2. У них чудова пам'ять, яка базується на ранньому мовленні.

3. Рано починають класифікувати і диференціювати інформацію, що надходить до них.

4. Із задоволенням захоплюються колекціонуванням, при цьому їхня мета - не приведення колекції в ідеальний і досить постійний порядок, а реорганізація, систематизація її на нових підставах.

5. Мають великий словниковий запас. Із задоволенням читають словники та енциклопедії, придумують нові слова і поняття.

6. Можуть займатися кількома справами відразу, наприклад, стежити за двома чи більше подіями, що відбуваються навколо них.

7. Дуже допитливі, активно досліджують навколишній світ і не терплять ніяких обмежень своїх досліджень.

8. У ранньому віці здатні простежувати причинно-наслідкові зв'язки, робити правильні висновки.

9. Можуть тривалий час концентрувати свою увагу на одній справі, вони буквально "занурюються" в своє заняття, якщо воно їм цікаве.

10. Мають сильно розвинуте почуття гумору.

11. Постійно намагаються вирішувати проблеми, які їм поки що не під силу.

12. Відзначаються різноманітністю інтересів, що породжує схильність починати кілька справ одночасно.

13. Часто роздратовують ровесників звичкою поправляти інших і вважають себе такими, що завжди мають рацію.

14. Їм бракує емоційного балансу, вони часто нетерплячі та поривчасті.

Калейдоскоп тлумачень

Обдарований - який має великі природні здібності; здібний, талановитий. Здібність - природний нахил до чого-небудь; обдарування; талант.

(Великий тлумачний словник сучасної української мови, 2002 р.)

* * *

Обдарованість - комплекс задатків і здібностей, які за сприятливих умов дозволяють потенційно досягти значних успіхів у певному виді діяльності (чи діяльностей) порівняно з іншими людьми.

(Л.Липова)

* * *

Обдарованість - якісно своєрідне сполучення здібностей, від якого залежить імовірність більшого чи меншого успіху під час виконання тієї чи іншої діяльності.

(Б.Тєплов)

* * *

Обдарованість - специфічне поєднання здібностей високого рівня, а також інтересів, потреб, що дозволяє виконувати певну діяльність на якісно високому рівні, відмінному від умовного "середнього рівня".

(Б.Чижевський)

* * *

Обдарованість - поєднання трьох компонентів: мотивації, орієнтованої на виконання завдання; видатних розумових здібностей і креативності.

(Дж.Рензуллі)

* * *

Обдарованість - це не лише своєрідне поєднання здібностей людини, а ще й сукупність її особистісних характеристик.

(Л.Слободянюк)

* * *

Обдарованість - високий рівень розвитку загальних і спеціальних здібностей.

(В.Чудновський, В.Юркевич)

* * *

Обдарованими ми вважаємо наших дітей і підлітків, рівень інтелекта яких і мотивація, що склалася, дозволяє їм досягти в майбутньому високих професійних і творчих досягнень.

(Т.Хромова)

* * *

Обдарованими називають тих, хто показує гарні результати або високий рівень здібностей в одній чи декількох галузях діяльності: загальні інтелектуальні здібності, академічні здібності, продуктивне мислення, здібності до лідерства, художні й артистичні здібності, психомоторні здібності.

(Мануела Да Сільва)

* * *

Обдарованість - це працелюбство.

(Н.Лейтес)

* * *

Обдарованість - це набір здібностей, здатність до видатних досягнень у будь-якій соціально значущій сфері людської діяльності.

(Н.Лейтес)

* * *

Обдарованість - системно-особистісне утворення, зумовлене природними особливостями організму людини (сенсорні, моторні, інтелектуальні компоненти високої енергетичності). Обдарованість складається з високого рівня інтелекту, творчих здібностей і мотиваційного компонента.

(О.Кульчицька)

* * *

Обдарованими є ті учні, які, за оцінкою професіоналів, внаслідок значних здібностей володіють потенціалом до високих досягнень.

(Держвідділ освіти США)

* * *

Обдарованість - підвищений рівень розвитку однієї чи декількох здібностей людини, на основі яких виникає можливість досягти високих результатів у соціально значимих видах діяльності.

(В.Панов, А.Матюшкін)

* * *

Обдарованість - це системна, така, що розвивається протягом життя якість психіки, яка визначає можливість досягнення людиною більш високих (незвичайних) результатів у одному чи декількох видах діяльності порівняно з іншими людьми.

(Д.Богоявленська, В.Шадриков)

* * *

Обдарованість - завжди унікальна, тому марно шукати універсальні ознаки обдарованих дітей.

(Р.Стернберг)

* * *

Обдарованість є наслідком розвитку вроджених задатків під дією як внутрішніх, суб'єктивних, так і зовнішніх, стосовно особистості, соціальних чинників.

(О.Музика)

* * *

Розумово обдаровані діти - це діти, які різко виділяються із середовища ровесників високим розумовим розвитком, який є наслідком як природних задатків, так і сприятливих умов виховання.

(Ю.Гільбух)

* * *

Здібність - це такі індивідуально-психологічні особливості людини, які сприяють успішному виконанню нею тієї чи іншої діяльності й не зводяться тільки до знань, умінь та навичок, які вона має.

(Психологічний словник)

* * *

Немає необдарованих дітей - є дорослі, які не займаються розвитком дитини, адже будь-яка здібність потребує розвитку.

(І. Мороз)

Глосарій

Індивідуальність - неповторність своєрідних рис людини, що відрізняють її від інших людей.

Задатки - природжені анатомо-фізіологічні особливості організму, головним чином нервової системи й органів чуття, передумова розвитку здібностей людини при певних умовах і діяльності людини в певному напрямі.

Здібності - стійкі індивідуальні психічні властивості людини, які зумовлюють успішність її діяльності в певному напрямі й базуються на основі задатків.

Рівні здібностей: обдарованість, талант, геніальність.

Талановитість - вищий ступінь спеціальної обдарованості дитини.

Геніальність - найвищий ступінь обдарованості, прояву творчих сил людини.

Творчість - продуктивна діяльність людини, яка породжує якісно нові матеріальні й духовні цінності суспільного значення.

Здібності - уміння працювати в нестандартних ситуаціях, розв'язувати проблемні ситуації, оригінальність, критичність мислення, уміння робити правильний вибір у різних ситуаціях.