Контрольная работа: Різніця між закоханістю і коханням

Зміст

Вступ

Розділ 1. Поняття любові, основні її прояви

Розділ 2.  Різніця між закоханістю і коханням

Висновки

Список літератури

Вступ

Із точки зору психологічних фаз любов характеризують як закоханість (або сексуальний тип), любов-пристрасть (або еротичний тип) і любов-прихильність (або духовний тип). Цікава класифікація типів любові та різних її рівнів запропонована К. С. Льюїсом, котрий розрізняє любов-потребу, прихильність; любов-оцінку, закоханість; любов-дар, милосердя.

Любов, як і інші етичні поняття та норми, пройшла певні етапи свого становлення не лише у зв’язку зі зміною епох, але й протягом самої доби античності та її періодів. У ліриці давньогрецьких поетів вона не виступає абстрактним почуттям, а пов’язана з певною особою, до якої виникає інтимна прихильність. Любов – не образ споглядання, а конкретна дія стосовно конкретної людини. У класичний період любовне почуття абстрагується, його починають цінувати як окрему морально-естетичну категорію, що цінна сама по собі, незалежно від об’єкта, стосовно якого вона виникла. З часом підкреслюється значення любові у сфері соціальних зв’язків, її роль, як основи сімейно-шлюбної моралі.

Спробую в даній роботі розглянути основні риси любові, її складові, як співвідносяться любов і закоханність з точки зору етичних поглядів.

Розділ 1. Поняття любові, основні її прояви

Найунікальнішою форм спілкування, яка дає найбільше міжособистісне єднання, є любов. Упродовж багатовікового існування людської культури вона вважалася однією з основних моральних цінностей. Любов фокусує етичний вимір людського існування й може, на думку В.Г.Бєлінського, «слугувати пробним каменем моральності».

Істинний розгляд любові можливий лише у світлі найвищого сенсу людського спілкування. Тільки в такому масштабі може бути поясненою та обгрунтованою всепро-никна сила любові, котру вже в давнину ототожнювали із загальною космічною силою, що діє скрізь і всюди. Людське існування потребує одухотвореності любов'ю, бо без неї людина може не відбутися. Справжня творчість існує тільки там, де є любов. Давно підмічено, що й пізнає людина настільки, наскільки любить. «Немає істини, де немає любові».

За всієї очевидної важливості та цінності любові для людини в її існуванні важливіше, чи осягнула вона істинну сутність цього почуття? Сказане ще в давнину про любов, що «таїна ця велика є», актуалізується щоразу в кожній новій спробі раціонального осягнення такого інтимного і всеохоплюючого явища культури. Проте людина вперто продовжує спроби розкриття цієї великої таємниці, бо «любов є сила життя» (Л. М. Толстой).

Відкидаючи всі більш чи менш туманні міркування про любов і розглядаючи її в світлі сенсу людського існування, можна стверджувати, що любов — це інтимне, глибоке почуття, котре характеризується високою емоційно-духовною напруженістю, це галузь реалізації цінності «переживання» іншого в усій його своєрідності й неповторності, це піднесення предмета «до сутності й, таким чином, предмет лише як сутність стає об'єктом любові».

У своєму устремлінні любов може бути спрямована на людську сутність, ідею, іншу людину і т. д. Однак її сутність найповніше проявляється у стосунках між людьми, відкритті та визнанні максимальної цінності іншої конкретної людини. Любов — одна з форм подолання відчуження людини від людини і завдяки цьому вона визнається вершиною морального ставлення до особистості. Як така вона, наприклад, є суттєвим елементом дружби як форми морального спілкування.

Однак у сутності любові «є щось зовсім унікальне, що виводить її з ряду вище розглянутих форм міжлюдського спілкування і що з максимальною яскравістю, і з усією мірою притаманної їй загадковості й неповторності розкривається в індивідуальному статевому коханні. Саме тут з усією невідворотністю постає вільне й остільки «непередбачуване» вираження глибини особистості. Тут осягається сутність іншої статі, а коханий в усій його особистісній незамінності та своєрідності дарує люблячому ту завершеність цілого, котра долає окремість і самотність людського існування. «Любов — це . сила, котра руйнує стіни, що відділяють людину від її ближніх; котра єднає її з іншими».

Водночас це й відкриття нового бачення людиною світу, чарівне перетворення людського ставлення до світу. «Врата у світ цінностей немовби ро-їчиняються . Для того, хто. кохає, коханнялакладає чари на увесь світ, огортаючи світ додатковими цінностями»,— підкреслював В. Франкл3. Той, хто кохав по-справжньому якусь одну людину, говорив Е. Фромм, любить увесь світ. І в цьому процесі здійснюється творчий перегляд усієї системи цінностей, зміна способу її існування. Часто це прорив крізь конкретно-історичну обмеженість панівної моральної свідомості до загальнолюдських моральних ідеалів як шлях присвоєння людиною своєї людської сутності всебічним способом.

Заслуга любові не тільки в творчому перегляді світовідчуття, посиленні морально-ціннісного виміру своєї життедіяльності. Значною мірою істинна її заслуга в творенні людини.

Є в народній мудрості твердження, що любов зла. Однак тут більшою мірою підкреслюється «непередбачу-ваність» кохання: його не можна примусово ні викликати, ні здолати. «Кохання — емоційно перетворююче ставлення, в якому інший сприймається сповна, незалежно від його якостей та їх оцінки, приймається як даність, в усьому багатстві й незводимості до власних уявлень та ідеалів». Більш того, трапляється й так, що і достоїнства коханої людини гіпертрофуються силою почуття люблячого. І в цьому часом витоки багатьох розчарувань. Та все ж поряд із цим «обманом зору» в коханні є така прозорливість, яка недоступна іншому почуттю. Очі кохання бачать у людині такі її глибини, про які -ш од і не знає й вона сама.

Любов висвічує в коханому його можливості. В існуючому образі коханої людини їй удається розгледіти її потенційний образ. Цю загадку любові, її унікальну здатність у людському творенні влучно підмітив М. М. При-швін: « .та людина, яку ти любиш у мені, звичайно, краща за мене: я не такий. Але ти люби і я постараюся бути кращим за себе».

Розкриваючи духовну сутність коханої людини, її неповторність, зачаєні в ній потенційні цінності, люблячий стикається з особистістю іншої людини як із цілим унікальним світом, що в свою чергу розширює його власний світ. Вказані процеси поглиблюють особистість, роблять її душевно тонкою, «видющою», творчою. «Благодіяння любові не тільки в тому, що вона навіює нам віру в іншу людину, а й у тому, що ми знаходимо віру в себе» (Р. Рол-лан).

Унікальний творчий потенціал любові виявляє в кінцевому підсумку прагнення людини до цілісності, осягнення світу в усьому його багатстві. Однак реалізація, відстоювання цієї творчої могуті любові, а отже істинного її здійснення, вимагає в свою чергу тієї висоти морального ставлення, морального способу існування людини, котра зобов'язує її інтелектуально-емоційно-вольову систему до гра-.нично високого напруження. Любов — величезна сила, вона може бути творчою, але може бути й руйнівною, призводити до морального падіння. Все залежить від моральної спроможності людини, міри її особистісного розвитку.

Важливість і складність любові багато в чому визначається тим, що в ній, як у фокусі, перетинаються протилежності біологічного й духовного, особистісного й соціального, інтимного й загальнозначущого. В любові як у жодній іншій галузі необхідно відрізняти вище від нижчого, прекрасне від потворного, справжнє людське почуття від його викривлених, спотворених форм, бо втрати тут — це втрати людського начала, людської сутності. Так, статевий потяг не є простим уподібненням тваринному з характерним для нього диктатом статевого інстинкту. й хоч останній не може зрівнюватися зі свідомими діями людини, йому все ж притаманна своя «мудрість». Людина ж у втраті свого людського начала може впасти й значно нижче від «природної мудрості». Тому вже у давнину було прийнято розрізняти типи кохання, його психологічно-емоційні стани. Наприклад, давні греки чітко розрізняли пристрасне кохання («ерос») і ніжну, жертовну любов («агапе»).

«Ерос» — це стихійна й палка жага володіння улюбленою істотою, що не лишає місця для жалості чи милостивості. «Агапе» — це потреба в самовіддачі, милостива любов до «ближнього», жадання люблячого розчинитися в коханому. Поряд із цими типами любові виокремлюється ще «філія» — любов-дружба, любов-приязнь індивіда до індивіда, зумовлена соціальними зв'язками й особистим вибором, і «сторге» — любов-прихильність, особливо сімейна.

Із точки зору психологічних фаз любов характеризують як закоханість (або сексуальний тип), любов-пристрасть (або еротичний тип) і любов-прихильність (або духовний тип). Цікава класифікація типів любові та різних її рівнів запропонована К. С. Льюїсом, котрий розрізняє любов-потребу, прихильність; любов-оцінку, закоханість; любов-дар, милосердя.

У спеціальній психологічній літературі наводяться й ще детальніші класифікації любові. В нашому випадку типологія любові — не самоціль. Та водночас звернення до результатів такого аналізу дає можливість простежити сутнісно закономірне в цьому явищі через з'ясування об'єднуючого, схожого в цих класифікаціях.

Таким є осягнення того, що найвищою, найзначущішою для людини формою любові виступає цілісна під егідою духовності спрямованість суті однієї людини до іншої. «Це сміливе занурення в переживання єдності» (Е. Фромм) в усій багатоманітності сторін, але передусім у духовній.

І тому це насамперед здатність любити, що виступає як ставлення людини до світу взагалі, людини взагалі. « .Якщо я справді люблю якусь людину, я люблю всіх людей, я люблю світ, я люблю життя. Якщо я можу сказати комусь «я люблю тебе», я мушу бути здатним сказати «я люблю в тобі все», «я люблю завдяки тобі увесь світ, я люблю в тобі самого себе» '.

Таким чином, любов постає як глибоко моральне ставлення, що підноситься до субстанційних основ людського буття. Крім того, любов є діяльна, активна заінтересованість у житті та розвитку коханого, високе почуття відповідальності та обов'язку. Це буття як самовіддача, як утвердження іншого. «Любов до когось це не просто сильне почуття — це рішимість, це розумний вибір, це обіцянка». І, нарешті, не можна зазнати справжньої любові, якщо головною цінністю стала вона сама, а не той, когр любиш. Насолоджуватися справжнім коханням, прагнучи тільки любовних утіх, неможливо. «Природна любов, ставши богом, не залишається любов'ю» (К- С. Льюїс).

Проілюструвати сказане можна, звернувшися до еволюції культури «пристрасті» в її культурно-історичному втіленні. Зведена свого часу на п'єдестал романтизму (XVII—XIX ст.) як ідеал, що дарує захист від ницості й жорстокості довколишнього світу, в своїй абсолютизації пристрасть призвела в підсумку до девальвації кохання (стихія «сексуальної революції» в XX ст.).

Ця закономірність проявляється не тільки у сфері інтимних міжособистісних стосунків. Такий же підсумок і для любові як спрямованості на ідею, людську сутність, Батьківщину, Бога. І тут любов як самоціль плодить і множить зло. Наприклад, у своїй крайній, безумній формі патріотизм стає расизмом натовпу, служіння ідеї чревате фанатизмом і т. п.

Таким чином, істинна любов завжди моральна як активне проникнення в іншому, як виходження за себе самого сьогоднішнього, обмеженого, до нових висот людського виміру, де «в акті віддавання себе, в акті проникнення вглиб іншої людини, я знаходжу себе, я відкриваю себе, я відкриваю нас обох, я відкриваю людину»3. Любов — одна з найвищих моральних цінностей. Саме такою вона спроможна в людській життєдіяльності, постає як глибинне джерело і моральна основа шлюбних відносин і сім'ї.

У любові і закоханості три витікаючих прояви: пристрасть, близькість і надзвичайні емоції.

Любов приходить поступово, закоханість - швидко. Любов росте, а зростання вимагає часу. Закоханість же, як завжди, немов звалюється на голову. Дійсно, дізнатися людину, зустрівшись з нею всього лише кілька разів, неможливо.

Багато людей носять маску і, відразу не можна дізнатися, що під нею приховують. Деякі вмудряються приховати справжню особу до самого весілля, а після вже предстають в дійсному світлі. Знайте, щоб добре дізнатися людину потрібний час - місяці, а може і роки. Багато хто з вас чув вираз “Любов з першого погляду”. Але такого не буває. Можна випробовувати сильне ваблення до людини, яку тільки що зустріли, але, не дивлячись на свою силу, це ваблення поверхневе. Це закоханість очима в зовнішність, у вчинки, в реакцію. Але щоб людину дійсно любити, вам належить пройти величезний шлях.

Любов йде поволі. Закоханість - відлітає. Переконатися в цьому можуть тільки ті, хто вже пережив роман. Ми можемо запитати: “Як довго він продовжувався? І скільки часу знадобилося, щоб його припинити?” Якщо для зміцнення дійсної любові потрібний час, закоханість закінчується, практично, так само як і починалася - швидко, але з одним виключенням. Вона не зникає миттєво, якщо ви підтримуєте сексуальні відносини. Секс ускладнює емоційну реакцію. Ті, хто закоханий, не можуть розлучитися не із-за загальних інтересів, а із-за сексу. Про любов тоді не можна говорити.

У центрі любові - завжди одна людина, закоханість же здатна вміщати декілька.

Закоханий в змозі “любити” одночасно двох і більше чоловік. Допустимо, дівчина закохана в двох хлопців: один - зріла, надійна і відповідальна людина, а інший - відчайдушний марнотратник, любитель повеселитися. Дівчина заявляє, що не може вибрати когось одного. Але справжня любов вибирає одну людину, в якій вона бачить і знаходить цінне для себе і більше не шукає іншого.

Любов дарує бажання творити, закоханість же руйнівна. Любов благотворно позначиться на вашій особі, вона розкриє все найкраще у вас. Вона наповнить вас новою енергією, намітить цілі і збудить інтерес до життя. Вона сприятиме творчості і гідним справам. Вашому особистому розвитку. Любов відродить відчуття власної гідності, відчуття упевненості в собі. Вона рухатиме вас до успіху. Ви старанно вчитиметеся, планомірно жити і не розмінюватися на дурниці. Закоханість же на відміну від любові руйнівна. Вона несе безлад. Коли ви закохані, то знижується ваша успішність, і працездатність, ваші таланти не можуть виявлятися. Ваші рідні і близькі друзі тут же відмітять: “Ось це так! Що з тобою трапилося? Ти нікуди не ходиш і нічого не робиш, може, ти хворієш? Закоханість будує повітряні замки, де все буде добре, і ви відмінно розумітимете один одного, і де немає школи, роботи, навчання, грошей і відповідальності перед іншими. Закоханість дивиться крізь рожеві окуляри.

Любов припускає сумісність, закоханість нехтує нею. Якщо ви любите, то вас привертає не тільки зовнішність і поведінка коханого, але і його (її) характер, емоції, ідеї, позиція. Вам цікавий його (її) образ мислення і реакція на ту або іншу ситуацію. Вам цікава реакція коханого на успіх або невдачу, на несподіванці і трудності життя. Чи є він (вона) доброю, вихованою і дбайливою людиною? Чи співпадають ваші погляди на релігію, освіту, сім’ю, секс, фінанси? Чи однаково ви відноситеся до друзів? У чому співпадають ваші інтереси? Чи вважаєте за краще ви увечері спілкуватися з сім’єю і друзями або вибиратися абикуди? І чим більше загального у вас буде в цих сферах, тим більше у вас шансів розвинути справжню любов.

Може це звучить не дуже романтично, але ймовірно ваш майбутній чоловік живе по сусідству з вами (що і трапляється). Ті люди, які мають загальні інтереси і однакову систему цінностей, мають більше шансів мати щасливу сім’ю.

Любов враховує недоліки, закоханість ігнорує їх (не помічає недоліки). Любов допоможе вам розпізнати в людині прекрасні якості; Любов також бачить недосконалість коханого, але не загострює їх, а робить упор на якості, які гідні пошани і захоплення. Закоханість взагалі не дозволяє вам розгледіти в людині що-небудь негативне. Ви захищаєте його від будь-якої критики. Закоханість робить вас настільки дурними, що ви думаєте, що одне, два захоплюючих вас якості (красивий, спортивний, мова підвішена), переважать всі його недоліки і проблеми (грубість, хамство, лінь) Любов же приймає гідну людину, не дивлячись на його недоліки (малий ріст, великий ніс, вуха)

Любові не страшна розлука, для закоханості - це розрив. У розлуці любов може навіть окріпнути. Коли кохана людина далеко від вас, то ви краще розумієте, як багато він означає для вас (ваші відносини) Закоханість же вмирає, варто тільки людині зникнути із виду. Оскільки закоханість живе за рахунок фізичного ваблення, то вона не витримує перевірки часом.

Любов обережна у фізичних контактах, а закоханість експлуатує їх. Справжній любові властиве фізичне ваблення, але люди, що по-справжньому люблять, ніколи не ставлять секс на перше місце в своїх відносинах, для них це як сливки на торті. Спочатку вони поважають і цінують один одного, а вже потім близькість виражає їх відчуття один до одного в браку. Вони оберігають один одного.

Любов безкорислива, закоханість егоїстична. Любов грунтується не тільки на емоціях, вона виражається ще в діях, коли ви уважні до людини, робите що-небудь хороше для нього, і не тільки коли вам це хочеться, а постійно. Природно, що якщо до вас так само відносяться, то і любити легко; але існує один тест для справжньої любові: змогли б ви любити людину, якщо він не помічає ваших потреб або забуває зробити те, про що ви його просили, або коли він потрапив в біду. Любов - це коли ви приносите сніданок в ліжко. Тобто нелегко першому встати і приготувати і піднести сніданок коханій людині, яка тільки що прокинулася і не важливо чоловік або дружина це робить. Це робить любов. Закоханість егоїстична. Закохані думають про те, що отримати від іншого, щоб його любили і леліяли.

Любов викликає схвалення сім’ї і друзів, закоханість - лише осуд. Якщо ви дійсно любите когось, то сім’я і ваші друзі, швидше за все, схвалять ваші відносини. Вони побачать, якою ви гармонійною людиною стали, як особа, що у вас з’явилися нові інтереси, а ваші взаємини доповнюють і укріплюють кожного з вас. Схвалення батьків і друзів зазвичай говорить про те, що любов справжня.

А ось якщо батьки і друзі не схвалюють ваших відносин з вашим другом або подругою - будьте напоготові!!! Адже той, хто зацікавлений у вашому майбутньому благополуччі, не порадить поганого і прагне захистити вас від болю. Тим більше з боку набагато видніше, хто що коштує. Адже батьківське схвалення дуже важливе. За статистикою більшість браків, які батьки не схвалювали, закінчилися розлученням. Друзі також натякатимуть, що щось не так, якщо ви просто закохані. Практика така, що всі розведені люди нарікають на те, що свого часу не слухали батьків і друзів, які відмовляли їх від помилки. Любов народжує упевненість, закоханість - сумніви . Любов іноді переживає відчуття ревнощів. Але, обдумавши все, вона завжди довіряє коханій людині. Закоханість же займається тим, що пригнічує постійні ревнощі і відчуття безсилля. Деякі навіть вважають, що чим більше їх ревнують, тим сильніше люблять або б’є, значить, любить - це збочення. Ревнощі - хворе відчуття і говорить про невпевненість і низьку самооцінку. Підозрілість “садить” свого друга на ланцюг, щоб у будь-який момент його можна було погладити - це егоїзм.

Любов враховує реальність, закоханість ігнорує її (не помічає її). При справжній любові ви дивитеся на проблеми відкрито і не намагаєтеся применшити їх значення. Наприклад: двоє студентів, що люблять один одного, прикладають всі сили, щоб закінчити ВУЗ, не одружуючись, знаючи, що від цього їх відношення стануть ще міцніше, їм нічого буде побоюватися, що їх любов остигне, така сім’я буде дуже міцною.

Люди по справжньому люблять один одного, не ховаються від проблем, а намагаються їх вирішити. Якщо щось загрожує їх відносинам, вони відкрито обговорюють це і намагаються знайти розумний вихід.

Рабині закоханості не звертають ніякої уваги на обставини. Допустимо, одружена людина закохується в молоду дівчину, і вона в нього. Якщо цей чоловік по справжньому любить свою дружину, то він не дозволить пристрасті зламати його сім’ю, тобто поговорить з дівчиною і все пояснить їй (спочатку поговорить з своєю дружиною). А якщо одружена людина вічно закохується, то йому запросто піти гуляти з тією молодою дівчиною, якої немає справи до того, що чоловік одружений.

Не потрібно йти на поводі тимчасових пристрастей. Запам’ятаєте, що якщо ви зустрінете свою справжню любов, то вона від вас нікуди не подінеться - ні через тиждень, ні через місяць, ні через рік.

Розділ 2.  Різніця між закоханістю і коханням

Більшість з нас укладають шлюб завдяки тому, що були закохані. Ми зустрічаємо того, чиї фізичні дані і риси характеру генерують достатньо сильний електричний заряд для того, щоб спрацював наш "датчик кохання". Система запущена, і ми починаємо процес пізнання цього людини. Можливо, що перший крок на цьому шляху - це ресторан з гамбургерів або біфштекс, - в залежності від того, що може дозволити наш бюджет. Але дійсний інтерес - це не їжа, Ми намагаємося виявити любов. "Може бути, це тепле, трепетне почуття у мене всередині і є те саме" справжнє "?

Іноді цей трепет зникає після першого ж побачення. Ми раптом виявляємо, що вона нюхает тютюн, і весь наш трепет грає в скриньку, ми більше не хочемо є з нею гамбургери. В інших випадках, після прийняття гамбургер трепет посилюється. Ми домовляємося ще про декілька спільних "заходи", і ось уже рівень інтенсивності відносин наближається до того моменту, коли ми говоримо собі: "Здається, я закохуються". Ми, звичайно, впевнені, що це "по-справжньому", і говоримо про це, сподіваючись на взаємність почуття. Якщо це не так, то ми або охладеваем, або подвоює свої зусилля для того, щоб справити враження на предмет нашої закоханості і завоювати любов. Якщо ж почуття взаємне, то ми починаємо говорити про створення сім'ї, так як всі згодні з тим, що "закоханість" є фундаментом хорошого шлюбу.

До шлюбу всі наші мрії - про сімейний щастя ... Трудно вірити у що-небудь інше, коли закоханий. У своєму піку "влюбленность" переходить в ейфорію. Ми емоційно поглинені один одним. Ми засинає з думками один про одного. Це перше, про що ми думаємо, коли прокидаємося. Ми прагнемо бути разом. Час, проведений разом - це як гра за лаштунками раю. Коли ми держимся за руки, то здається, що навіть наша кров зливається разом. Якщо б нам не потрібно було йти в школу або на роботу, то ми б цілувалися до нескінченності. Обійми малюють картини сімейного життя і райських насолод. У закоханого виникає ілюзія досконалості його подруги. Його мати все помічає, але він не бачить нічого. Мати каже: "Любий, ти подумав про те, що вона перебуває на обліку психіатра уже два роки?". А він відповідає: "Мама, отстань. Вона його вже три місяці не відвідує ". Його друзі теж бачать всі. Але вони нічого йому не кажуть, якщо він не питає. А все говорить про те, що він і не запитає, так як в його уяві у неї немає недоліків, і йому все одно, що про неї думають інші.

До шлюбу всі наші мрії - про сімейний щастя: "Ми зробимо один одного абсолютно щасливими. Інші пари можуть сперечатися і сваритися - тільки не ми. Ми любимо один одного ". Звичайно, ми не настільки наївні, щоб не розуміти розумом, що, напевно, у нас будуть розбіжності по каким-то вопросам. Але ми впевнені, що будемо їх відкрито обговорювати, і один з нас завжди піде на компроміс, і що ми досягнемо згоди. Важко вірити у що-небудь інше, коли закоханий.

Нас вели до того, що якщо ти справді закоханий, то це буде тривати вічно. Ми завжди будемо відчувати те ж чудові відчуття, які маємо зараз. Між нами не може бути жодних непорозумінь. Ніщо не зможе зруйнувати нашу любов. Ми зачаровані, ми в полоні краси і шарму нашої подруги. Наша любов - це саме чудове з того, що з нами сталося в житті. Ми бачимо, що деякі сімейні пари, здається, втратили це почуття, але з нами такого не станеться. "Може, у них ніколи і не було справжнього почуття", - говоримо ми собі.

На жаль, вічна "закоханість" - це фікція, а не реальність. Доктор Дороті Теннов, психолог, який тривалий час досліджувала феномен "закоханості". Після вивчення безлічі сімейних пар вона прийшла до висновку, що стан романтичної закоханості триває в середньому два роки. При таємних любовних відносинах це може тривати трохи довше. Однак, в кінці кінців, ми спускатися з небес на грішну землю. Наші очі відкриваються, і ми помічаємо недоліки іншого. Ми бачимо, що деякі риси його / її характера нас дратують. Те, як вона себе веде, викликає занепокоєння. Він здатний злиться і заподіювати біль, можливо навіть із застосуванням міцних словечек і критичних зауважень. Ті маленькі недоліки, на які ми в стані закоханості дивилися крізь пальці, перетворюються на нездоланні перешкоди. Ми згадуємо про те, що говорила мама, і запитуємо себе "Як я міг бути таким ідіотом?"

Ласкаво просимо в реальний світ сімейного життя, де в раковині умивальника завжди залишаються волосся, де дзеркало вкрите маленькими білими плямочки, де спір розгоряється з-за того, з якого боку повинна розмотували туалетний папір і чи потрібно закривати після себе кришку унітазу. Це світ, в якому взуття само не йде на своє місце, де дверцята шафи не закривається самі собою, де пальто не переносять вішалки, а шкарпетки воняють під час прання, В цьому світі погляд може завдати біль, а слово - зруйнувати все. Ніжні закохані перетворюються на ворогів, а брак - в поле бою.

Що ж сталося з "закоханістю"? На жаль, але це була всього лише ілюзія, яка привела нас до того, що ми поставили свої підписи на документі. Не дивно, що багато проклинають шлюб і того, кого вони колись любили. Крім того, якщо нас обманули, то ми маємо право на злість. Дійсно у нас було те - "сьогодні"? Я думаю, що було. Проблема в неправдивої інформації.

Поганою була сама ідея, що стан "закоханості" буде тривати вічно. Нам варто було б уважніше поставитися до цього. Випадкові спостереження повинні були б підказати нам, що якби люди постійно залишалися в стані "закоханого Мара", то вони потрапили б у біду. Хвилі шоку вразили б світ бізнесу, промисловості, церкви, освіти і все суспільство в цілому. Чому? Тому що тим, хто "закоханий", немає діла ні до чого іншого. Ось чому ми називаємо це "Мара".

У студента коледжу, який по вуха закохався, падає успішність. Важко вчитися, коли закоханий. Завтра у тебе контрольна по війні 1812 року, але ті, кому вона потрібна ця війна? Коли ти закоханий, все інше не має значення. Один чоловік сказав мені: "Доктор Чепмен, моя робота розвалюється на частини". "Що ви маєте на увазі?", - Запитав я. "Я зустрів цю дівчину, закохався, і у мене все валиться з рук. Я не можу зосередитися на роботі. Весь день я мрію про неї ".

Ейфорія стану "закоханості" породжує ілюзію, що наші відносини дуже близькі. Ми відчуваємо, що належимо один одному. Ми віримо в те, що зможемо вирішити всі проблеми. Ми щедрі по відношенню один до одного. Як сказав один молодий чоловік з приводу своєї нареченої: "Я ніколи не зможу образити її. Єдине моє бажання - зробити її щасливою. Я все зроблю для того, щоб вона була щаслива ". Така Мара дає нам помилкове відчуття того, що наш егоїзм зник, і ми стали ким-то вроде Матері Терези. Ми готові зробити для своїх улюблених все, що завгодно. Причиною такої поведінки є те, що ми щиро віримо, що той, у кого ми закохані, відчуває по відношенню до нас те ж саме. Ми віримо в те, що вона зробить все, щоб задовольнити наші потреби, що він любить нас так само сильно, як і ми його, і що він ніколи не зробить нічого, що завдало б нам біль.

Таке мислення завжди далеко від істини. І не тому, що ми нещирі у своїх помислах і почуттях. Ми просто далекі від реальності. Ми ігноруємо природу людини. Людина по природі егоцентрічен. Ми є центром свого світу, який обертається навколо нас. Жоден з нас не є стовідсотковим альтруистов. Ця ілюзія всього на всього лише навіяна нам станом закоханості.

Як тільки закоханість завершить свій природний шлях (пам'ятайте - в середньому, стан закоханості триває два роки), ми повернемося в світ реальності і почнемо висувати свої претензії. Він буде говорити про свої бажання, але його бажання відрізняються від тих, які є у неї. Він хоче зайнятися сексом, але вона дуже втомилася. Він хоче купити нову машину, але вона заперечує: "Це - абсурд". Вона хоче відвідати своїх батьків, а він каже: "Я не люблю проводити багато часу з твоєю сім'єю". Він хоче взяти участь в турнірі з софтболу, а вона каже: "Ти любиш софтбол більше, ніж мене". Потихеньку ілюзія близькості випаровується, а особисті бажання, емоції, думки і манера поведінки проявляють себе. Вони - різні особистості. Їх свідомість НЕ злилось воєдино, а їхні емоції змішалися в океані любові лише на мить. Тепер хвилі реальності починають розділяти їх. Вони виходять зі стану закоханості і на цьому етапі або віддаляються один від одного, не живуть разом, розводяться та вирушають на пошуки чергової закоханості, або починають важкий процес навчання любити один одного без ейфорії, породженою Мара закоханості.

Доктор Пек вважає, що закоханість не є справжньою любов'ю з трьох причин. По-перше, закоханість не є актом бажання або свідомого вибору. Скільки б ми не хотіли закохатися, ми не можемо викликати цей стан. З іншого боку, ми й не збираємося закохуватися, а це раптом відбувається. Дуже часто ми закохується не в той час і не в тих людей.

По-друге, закоханість не є справжньою любов'ю тому, що не вимагає жодних зусиль. Що б ми не робили в стан закоханості, це не вимагає від нас ні дисципліни, ні свідомих зусиль.

Наші нескінченні дорогі розмови по телефону, гроші, які ми витрачаємо на поїздки один до одного, подарунки, які ми даруємо, робота, яка забезпечує наше життя - все це, здається, втрачає для нас значення. Подібно до того, як інстинкт змушує птицю вить гніздо, інстинкт, разбуженний закоханих, змушує нас робити одне для одного позбавлені розумного глузду і незвичні для нас речі.

По-третє, той, хто закоханий, спочатку не зацікавлений в особистісному розвитку іншого. "Якщо у нас і є якась мета, коли ми закохуються, то це - покласти край самотності кожного з нас і, можливо, закріпити результат укладанням шлюбу". Закоханість НЕ сфокусована ні на нашому власному зростанні, ні на зростанні і розвитку іншої людини. Навпаки, вона дає нам відчуття того, що ми вже досягли кінцевого пункту і подальше зростання нам не потрібен. Ми - у вищій точці життєвого щастя, і наше єдине бажання - залишатися там. Природно, що предмету нашої закоханості незачем зростати, так як вона досконала. Ми лише сподіваємося, що вона такою і залишиться.

Не залежно від того, ми згодні з цим висновком чи ні, ті з нас, хто закоханий, і ті, хто вже немає, швидше за все, погодиться, що закоханість кидає нас на таку емоційну орбіту, яку важко порівняти з чим-небудь іншим з того, що ми пережили. Наша здатність тверезо мислити зникає, і ми часто виявляємо, що робимо і говоримо те, що в нормальних умови ніколи б не зробили і не сказали. Більш того, коли ми виходимо зі стану емоційного Мара, ми часто дивуємося, чому ми так робили. Коли рівень емоцій йде на спад, і ми повертаємося у світ реальності, де дуже чітко видно наші відмінності, скільки з нас запитали: "Як ми могли одружитися? Ми ж ні в чому один з одним не згодні "? А ведь на піку закоханості ми думали, що згодні один з одним у всьому - по крайней мере, в тому, що є важливим.

Чи означає це, що, будучи втягнутими в шлюб ілюзією любові, ми постали перед вибором: (1) ми приречені на жалюгідну життя з чоловіком або (2) ми повинні залишити цей корабель і почати все спочатку?

Наше покоління більше схиляється до другого, в той час як попередні покоління вибирали перше. Перш ніж ми автоматично прийдемо до висновку, що наш вибір краще, давайте краще спочатку подивимося на факти. На сьогоднішній день в цій країні 40% шлюбів, укладених вперше, закінчується розлученням. Тим же закінчується 60% повторних шлюбів і 75% шлюбів, укладених в третій раз. Є очевидним те, що надії знайти більше щастя у другому або в третьому шлюбі не мають під собою істотного підстави.

Дослідження показують на те, що є третій шлях, який представляється краще: ми можемо визнати закоханість тим, чим вона насправді є - тимчасовим емоційним зльотом - і разом із чоловіком / дружиною зайнятися пошуками "істинної любові". Ця любов з природи емоційна, але не є Мара. Це - любов, яка об'єднує причину й емоції. Вона включає в себе акт волі і вимагає дисципліни, а також визнає необхідність зростання особистості. Нашою основною емоційної потребою є не закоханість, а щира любов з боку іншої людини, любов, що виростають з причини і вибору, а не з інстинкту. Мені необхідно бути коханою тим, хто вибрав мене для того, щоб любити, тим, хто бачить у мені щось, гідне любові.

Така любов вимагає зусиль і дисципліни. Це - рішення витрачати енергію на зусилля, які принесуть користь іншій людині, знання того, що якщо його чи її життя завдяки вашим зусиллям стане багатшим, то ви також отримаєте задоволення, суть якого в тому, що ви щиро кого-то любили. Для цього не потрібна ейфорія стану "закоханості". Взагалі-то, справжнє кохання і не може початися до того, як закоханість вичерпає себе.

Раціональна, волевая любов - от та любов, до якої нас завжди закликали мудреці.

Ми не можемо ставити собі в заслугу всі ті добрі і великодушний вчинки, які здійснювали під впливом цього "Мара". Нас захоплює і несе сила, породжена інстинктом. Вона виходить далеко за рамки нашого звичайного поведінки, Але якщо ми, повернувшись в реальний світ вибору, вибираємо доброту і великодушність - то це і є справжня любов.

Наше емоційне здоров'я вимагає того, щоб була задоволена наша потреба в емоційної любові. Дорослі, що уклали шлюб, відчувають гостру необхідність в тому, щоб відчувати відданість і любов з боку своїх подружжя. Ми відчуваємо себе в безпеці, коли впевнені, що наш партнер приймає нас, бажає нас і відданий нашого добробуту. На стадії закоханості ми переживали всі ці почуття. Ми відчували себе на сьомому небі. Нашою помилкою було те, що ми думали, що так буде тривати вічно.

Але це Мара і не збиралося продовжуватися вічно. У підручнику сімейне життя це не більше ніж введення. Суть книги - раціональна, волевая любов. Це саме та любов, до якої нас завжди закликали мудреці. Вона - навмисно.

Це гарна новина для тих сімейних пар, які втратили всі свої почуття "закоханості". Якщо любов - це вибір, то у них є можливість любити після того, як Мара "закоханості" померло, і вони повернулися у світ реальності. Така любов починається з відносини - способу мислення. Любов - це таке відношення, яке говорить: "Я одружений на тебе, і мій вибір - йти назустріч своїм інтересам". І потім той, хто приймає рішення любити, знаходить способи вираження цього рішення. Хтось скаже: "Так це занадто стерильне". - "Любов - це відношення з відповідним поведінкою? А де ж мерехтіння зірок, повітряні кулі, високі почуття? Де дух взаємного сприйняття, сяйво очей, жар поцілунків, захват секса? Де почуття емоційного спокою, коли знаєш, що в його / її житті ти - номер один? ". Як ми задовольняємо глибоку, емоційну потребу один одного в тому, щоб бути коханими? Якщо ми зможемо цього навчитися і приймемо рішення зробити це, то з любов'ю, яку ми поділяємо з іншими, не зможуть зрівнятися ніякі захоплені почуття, які ми мали в той час, коли були до божевілля закохані. Коли посудина любові вашого чоловіка наповнений, він відчуває себе в безпеці в оточенні вашої любові. Весь світ переливається фарбами, і ваш чоловік зробить кроки для того, щоб максимально реалізувати в життя свій потенціал.

Висновки

Кохання – виключно складний об’єкт як для психологічного, так і для будь-якого іншого аналізу. Про кохання сказано багато – частотні словники сучасних мов засвідчують, що це одне з найуживаніших слів.

У психології кохання характеризують як особливі вибіркові почуття, пов’язані з однією людиною, бажання підтримувати та розвивати стосунки, які мають важливе значення для особистості, змінюють її. Закоханість сприяє розвитку ідентичності та особистісній інтеграції.Закоханість позитивно впливає на особистісне функціонування, урізноманітнює зміст Я-концепції, підвищує самооцінку та самоефективність.

Історія розвитку наукових знань свідчить, що різні філософські та психологічні теорії або абсолютизували біологічне начало в любові (сексуальний інстинкт, потребу у продовженні роду), ототожнюючи кохання із сексом, або трактували кохання як чисто духовне почуття (платонічна любов).

Любов у широкому сучасному розумінні – це інтимне почуття, спрямоване на іншу особу, - поняття історичне і класове, результат тривалого розвитку людської особистості.

У психології існує багато спроб виділення якісно специфічних типів кохання. Найбільш відомою з таких типологій є класифікація, запропонована Е.Фромом. Він виділяє п’ять типів любові: братську,материнську, еротичну, любов до себе, любов до Бога.

Т.Кемпер виділяє сім типів любовних стосунків у парі: романтична, братерська, харизматична, “зрада”, закоханість, “поклоніння” і любов між батьками і маленькою дитиною.

Психолог Джону Алану Лі описує кілька стилів кохання: апаге, строге, ерос, людус, прагма, манія.

Питання про внутрішню структуру чи складові любові вирішувалось, як і питання про типи любові, на різних рівнях. І тут однією з найперших і найбільш цитованих є структура, запропонована Е. Фромом. Він виділяє наступні складники любові: турботу, відповідальність, повагу, знання.

У коханні проявляється мистецтво любити іншу людину, а також бути коханим. Індивідуальне почуття любові нерозривно пов'язане з культурою, традиціями, нормами суспільства, а також з особливостями сімейного виховання, які є джерелом прийнятих індивідом способів інтерпретації свого стану.

Інтенсивність і глибина кохання залежить від здатності до кохання, а не від предмета кохання. Любов визначається не обсягом почуттєвого досвіду, який завжди випадковий, а розвиненістю особистісних рис закоханих. Таким чином, можна підкреслити важливість здатності кохати, і гармонійного поєднання всіх складових любові за Стренбергом.

Отже, як бачимо, психологи по-різному трактують структурні складові, які допомагають вивчити таку непросту категорію, якою є кохання. Одні розглядають цей феномен як трикутник, сторонами якого є відданість, пристрасть й інтимність. Інші звертають увагу на прив'язаність, турботу та інтимність. Водночас вважаю підкреслити, що такі елементи, як взаєморозуміння, взаємопідтримка, задоволення від спілкування один з одним характерні для всіх закоханих пар.

Серед рис справжнього кохання передусім можна назвати такі: бажання пізнати іншого, прояв взаємної поваги й турботи; відповідальність за наслідки кохання, забезпечення особистого зростання й розвитку для обох партнерів; можливість проявляти свободу, право на незалежність у власних інтересах, щирість у взаєминах; здатність поставити себе на місце іншого; спроможність зробити партнера щасливим і радіти самому віл того, що тебе кохають; здатність страждати разом з партнером. Порушення цієї гармонії призводить до непорозумінь, конфліктів і розриву.

Нині приблизно кожен шостий шлюб в Україні укладається між людьми, різниця у віці яких перевищує 15–20 років, причому таких пар стає все більше.

В той же існує недовіра до різновікових шлюбів. Деякі психологи дотримуються думки, що нерівні шлюби більш осмислені, тому й міцніші, дану позицію підтримую і я.

Нерівний шлюб — це особливі стосунки. У них багато приємного, але вистачає й проблем. Наприклад, коли старший він: дівчині легко підпасти під чари зрілого та досвідченого чоловіка. Його життєвий досвід та можливості стануть їй у нагоді на етапі власного становлення. Нерідко такі шлюби бувають суто прагматичними. Дітей за розрахунком зазвичай не планують. Коли вона досягає успіхів, чоловік стає для неї тягарем. Сексуальне життя сходить нанівець. Якщо жінка в такому шлюбі не народить дитину, то в 40 років вона залишиться самотньою. Коли старша вона: У таких шлюбах жінка ретельно слідкує за собою і завжди виглядає молодшою за свій справжній вік. Пасткою такого шлюбу можуть бути материнські почуття.Доказом цього є те, що в різновікових шлюбах рідко з’являються діти. Низька самооцінка жінки призводить до того, що вона віддає чоловікові право пожити за неї, але тішиться думкою, що «його зробила вона». Жінка сама забуває «рости» і з роками ризикує перетворитися на звичайну домогосподарку.

Найвдаліша модель нерівних шлюбів - коли старший чоловік. При цьому він достатньо успішний, недеспотичний, налаштований на дружні та партнерські стосунки з дружиною. А дружина хоче спокійного життя, коли на першому плані любов і ніжність, а не шалений секс. Такі союзи часто виявляються міцнішими, ніж подружжя ровесників.

Я підтримую думку Ю.Б.Рюрикова: «Коли дружина набагато старша за чоловіка, їй, мабуть, перш за все потрібно боятися залежності і покірливості. А крім того, їй варто було б так любити і жити, щоб його підсвідомість – головний охоронець його почуттів - охоронець не помічало їх різницю в літах. Це важко для жінки, але можливо: по-перше, якщо вона буде омоложувати себе фізично, по-друге, молодо триматися психологічно [28, c.424].

Справжнє, велике кохання індивідуальне, неповторне, у чомусь трагічне, воно не залишає місця егоїзму, «ламає» станові й інші межі, піднімається вище встановлених стосунків.

Однією з найоригінальніших методик присвячених дослідженню кохання є "Багатовимірний опитувальник мотивації кохання" яка розроблена В.Ф.Моргуном. Дана методика свідчить про продуктивність концепції багатовимірної структури особистості, вона знайшла широке використання як у процесі виховання гармонійної особистості молоді, так і у роботі психологічних служб.

Методичний прийом тест Т.Лірі дозволяє вивчати проблему психологічної сумісності і часто використовується в практиці сімейної консультації, групової психотерапії і соціально-психологічного тренінгу.

Любов належить до аж надто динамічної рефлексії почуттів і стосунків, вона постійно розвивається змінює свою силу, спрямованість, форми існування. Вона є своєрідною формою ставлення людини до світу і вищою моральною цінністю, яка визнається такою протягом багатовікової історії людства...

Список літератури

1. Льюис К. С. Любовь // Вопр. философии. – 1989. - № 8.

2. Фейербах Л. История философии // Собр. соч.: В 3 т. М., 1964. - Т. 1. - С.55.

3. Фромм Э. Искусство любви. - Минск, 1990.

4. Франкл В. Человек в поисках смисла. - М., 1990.

5. Философия любви. - М., 1990.

6. Загальна психологія.- К.: Либідь, 2005.- 464с.

7. Василев К. Любовь. М.: Прогресс, 1992.

8. Василев С. Психология любви. М.: Интерпринт, 1992.

9. Загальна психологія: Підруч. для студ. вузів/ За заг. ред. С.А.Максименка.- 2-ге вид., перероб. і доп.- Вінниця: Нова Книга, 2004.- 704с.- 18.97

10. Кокун О.М. Психофізіологія.- К.: ЦНЛ, 2006.- 184 с.