Реферат: Угорщина та Румунія

Угорщина

Територія та географічне положення. Угорщина — унітарна держава, що складається з 19 областей (медьє). Розташована в Центральній Європі. Вона межує із сімома європейськими країнами: Словаччиною (1), Україною (2), Румунією (3), Сербією (4), Хорватією (5), Словенією (6) та Австрією (7). Загальна довжина кордону — 2171 км, ці її довші загальні кордони зі Словаччиною (677 км), найменші — зі Словенією (102 км) та Україною (103 км).

Країна не має виходу до моря, проте її географічне положення є дуже вигідним. Через територію Угорщини проходять вантажопотоки І Росії та України в Західну Європу, а також із країн Балтії та Польщі н Південну Європу.

Природа. Більша частина території Угорщини розташована на Центрально-Дунайській низовині. Це зона зниження, що оточена півкільцем гір. На заході, із боку Австрії, розташовані Альпи, на півночі, на Кордоні зі Словаччиною, — Карпати. На окраїнах Карпат розташоване пасмо вулканічних масивів із найвищою точкою Угорщини — горою Кекеш (1014 м). Частина Центрально-Дунайської низовини, на і хід від Дунаю, має назву Альфельд. Вона займає близько половини території і,є однією з головних житниць країни.

Клімат в Угорщині помірний, континентальний. Літо тут тепле, температура липня +20...+23 °С. Зима нетривала й порівняно тепла, середня температура січня -2...-4 °С. Для країни також характерні теплі весна й осінь. Опади розподіляються нерівномірно. У центральній частині Альфельда їхня кількість не перевищує 500 мм на рік, І и,і південному заході й у горах досягає максимуму — 900 мм. Пушта розташована між Дунаєм і Тисою й виглядає надзвичайно рівною. Тривалий час основним заняттям жителів пушти було скотарство. Але коли в пушту прийшла вода Тиси, степ перетворилася на житницю країни: тут стали дозрівати соковиті фрукти, почали колоситися пшениця й наливатися виноград. Спосіб життя місцевих жителів змінився, однак своєрідність побуту залишається їхньою візитною карткою.

У країні протікає головна річка Центральної Європи — Дунай і його найбільша притока — Тиса. Обидві річки судноплавні й дають можливість виходу до інших дев'яти придунайських країн і Чорного моря.

В Угорщині розташоване найбільше озеро Центральної Європи — Балатон. Площа його поверхні складає близько 600 км², довжина -4 78 км, ширина — 15 км. В озері водиться багато риби: лящ, щука, короп, сом і «фогаш» (судак), якого особливо полюбляють угорці. Частина озера Балатон є заповідником, де охороняються численні птахи й інші представники тваринного світу.

Із корисних копалин Угорщина має значні запаси бокситів і сиро вини для виробництва будівельних матеріалів. Є вугілля, природний газ і марганцеві руди.    

Історичний розвиток. Історія країни та її народу є досить вигадливою. Тисячу років тому племена напівкочовиків-скотарів, рибалок і мисливців жили між Уралом і річкою Волгою. Потім вони рушили І на південь і, коли досягли степових районів, змішалися з болгарсько-тюркським народом, перейнявши їх більш високу кочову культуру. Приблизно в 680 р. угорці (або мадяри, як називають себе жителі країни) розташувалися в межиріччі Дону та Дніпра й протягом 150 років, перебували в складі Хозарського каганату. Потім сім угорських племен були витиснуті печенігами на захід, де об'єдналися з трьома хозарськими племенами. Із цих часів за угорцями закріпилася назва «оногур», що означає «десять племен». Звідси й походить назва країни. Перебуваючи в протистоянні з трьома могутніми сусідами — дунайськими болгарами, печенігами й давньоруськими народами, ці племена об'єдналися під керівництвом Альмоша, вождя найсильнішого племені мадяр.

У 895 р, ці племена в пошуках кращих пасовищ перекочували в басейн Середнього Дунаю. їх вабили родючі землі, а також теплий і досить м'який клімат. Стародавні предки сучасних угорців закріпили за собою землі Центрально-Дунайської низовини і поступово стали переходити від кочового способу життя до осілого. У переказах угорців це дістало назву «знаходження батьківщини».

Переломним періодом у розвитку країни й визначенні її майбутнього стало правління Іштвана (Стефана) в період із 997 до 1038 р. Він старий племінний розподіл і ввів округи, сприяв поширенню католицької віри. Угорщина стала визнаною християнською держаною й змогла зберігати свою незалежність протягом кількох століть. Іштван шанується як святий заступник Угорщини, він був засновником династії Арпадів, що зробила Угорщину однією з головних держав середньовічної Європи.

У 1521 р. війну проти угорського короля розпочала Туреччина, унаслідок чого південні й центральні області країни потрапили під владу османів. Західні області разом із Чехією були захоплені Фердінандом Габсбурґом. На початку XVIII ст. за Карловицьким миром Австрії відійшли відвойовані в Туреччини частина Угорщини, Трансільванія й деякі інші землі. Влада в Угорщині перейшла до австрійського королівського будинку Габсбурґів. Поступово країна перетворювалася на відсталу, ставши сировинним придатком Австрії. Багато земель перейшли до влади австрійської знаті. Панування австрійців викликало протести місцевого населення, які переросли в революційні події 1848-1849 рр. У березні 1848 р. відбулося повстання в угорській столиці. Бунтівники на чолі з поетом Пандором Петефі звільнили політичних ув'язнених, захопили друкарню й опублікували маніфест із вимогами радикальних реформ. Найбільш послідовно й рішуче за їхнє здійснення боролися сили, якими керував Лайош Кошут. Кошут очолив Комітет захисту батьківщини, що вів боротьбу проти Габсбурзької монархії. Однак протидія верхівки угорської знаті, частини офіцерства, а також неугорського населення, якому була чужою ідея угорської незалежності, призвели до того, що австрійські війська за підтримки російських частин придушили революцію.

Пізніше австрійці були змушені піти на поступки. Так, у 1867 р. у володіннях Габсбурґів була встановлена система дуалізму: Угорщина стала однією зі складових частин двоєдиної монархії — Австро- Угорської імперії.

У жовтні 1918 р. в Угорщині відбулася революція, країна здобула незалежність і стала республікою. Але у 20-ті рр. XX ст. монархія була реставрована, й установився режим Хорті, що проіснував до 1944 р.„ а через чотири роки влада перейшла до комуністів.

У 1968 р. Угорщина взялася за проведення економічної реформи, відомої під назвою «новий економічний механізм». Підприємствам була надана більша свобода у виробничій діяльності, а громадянам дали можливість займатися різними видами дрібного приватного бізнесу. У 1989 р. Угорська Народна Республіка була перейменована в Угорську Республіку, комуністи фактично відсторонені від влади, а в березні — квітні 1990 р., уперше за 45 років, пройшли багатопартійні вибори. Зараз це парламентська республіка, голова держави — президент. Населення. В етнічному відношенні населення Угорщини є досить» однорідним: 90 % складають мадяри (угорці), у той же час тут проживають кілька сотень тисяч німців, румун, сербів і циган. Україні складна демографічна ситуація, смертність перевищує народжуваність,:¹ і хоча до Угорщини приїжджають мігранти з інших держав, населення поступово зменшується. Середній вік жителя Угорщини — 38,4 року, тривалість життя — 72,3 року.

68 % угорського населення — католики, ще чверть — члени протестантських церков (в основному кальвіністської та лютеранської).

Міське населення Угорщини складає 65,1 %, а в Будапешті проживають більше ніж 1,7 млн осіб — кожний четвертий житель країни.

В Угорщині дев'ять міст, населення яких перевищує 100 тис. осіб. Найбільше місто — Будапешт, столиця, великий культурний, науко вий центр і транспортний вузол країни. Це також індустріальне місто, що дає понад третини промислової продукції. Тут зосереджені; підприємства металургійної, машинобудівної, текстильної, шкіряно-1 взуттєвої, легкої та хімічної промисловості. На одному з островів Дунаю — Чепелі — розташований найбільший у країні металургійний І комбінат і машинобудівне підприємство, що є центром важкої про мисловості столиці. Будапешт — одне з найкрасивіших міст Європи, яке називають «королевою Дунаю». Місто розташоване в мальовничій долині, розділеній

Дунаєм на дві частини: на правому березі, на пагорбах, височіє Буда :і його давніми пам'ятками й старовинними будинками, а на лівому — Пешт із його правильними світлими сучасними будинками.

На сході країни розташований важливий економічний і культурний центр країни, адміністративний центр медьє Хайду-Біхар — місто Дебрецен (205,1 тис. осіб). Тут розміщені підприємства машинобудівної галузі, хіміко-фармакологічної, харчової та легкої промисловості, інститути атомних досліджень і фізики Сонця.

Культура. На сучасну Угорщину впливають східна й західна культури. Наприклад, усі народи, що оточують Угорщину, розмовляють мовами індоєвропейської сім'ї, а угорська мова належить до уральської сім'ї, її фінно-уґорської групи. Туди входять марійці, удмурти, найближчі родичі угорців — ханти й мансі, що живуть на Обі. Головними спорідненими мовами у Європі є тільки фінська й естонська. Не дивно, що в більшості європейців угорська мова викликає великі труднощі не тільки для вивчення, але й для вимови, і нерідко є об'єктом жартів. Справа в тому, що багато угорських слів є дуже довгими й вимовляються незвично. Так, назва країни звучить як Мадяр Кезтарша-щаг, а найменування деяких міст просто неможливо вимовити — Ва-шпрошнамень, Фертесентміклош, Кішкунфеледьхаза.

Музикальна творчість угорців має давнє коріння. Перші відомості про народних музикантів-співаків, що виконували пісні й балади під акомпанемент струнного щипкового інструмента — кобоза,— належать до X ст. У другій половині XVIII ст. виникає жанр угорської музики що дістав назву вербункош. У його основу покладений чоловічий танець вербунк, а також всесвітньо відомий чардаш, який виник із нього. Стиль вербункоша відбився у творчості композитора-романтика, піаніста, диригента й педагога Ференца Ліста. В'оперету риси вербункоша ввів композитор Імре Кальман.

Господарство. Найважливішою галуззю господарства країни є промисловість, В Угорщині добуваються боксити, залізна руда, а також вугілля, нафта й природний газ. Однак власних енергоносіїв недостатньо. Значну частину електроенергії, що споживається, дають чотири реактори атомної електростанції в Пакші, на південь від Будапешта.

Провідна галузь обробної промисловості — машинобудування, у Будапешті й Секешфехерварі розташовані заводи з виробництва «Ікарусів». Розвинене верстатобудування (Будапешт, Мішкольц), виробництво сільськогосподарських машин й обладнання для легкої та харчової промисловості. Розвивається точне машинобудування, у країні виробляють комп'ютери, промислову електроніку, медичне обладнання. Із галузей легкої промисловості найбільш розвинені швейна, шкіряно-взуттєва, трикотажна.

Протягом кількох останніх десятиліть особлива увага приділялася розвитку харчової промисловості. В Угорщині виробляються різноманітні консервовані овочі, фрукти, соки, джеми. Величезну популярність мають знамениті токайські вина, виготовлені з місцевих сортів винограду. Це вино називають вином королів. Багато фахівців намагалися дізнатися, чому токайське вино має золотаві кольори й надзвичайний аромат, пробували посадити токайські виноградні лози її інших місцях. Однак це не принесло очікуваних результатів'. 5Ік виявилося, на гронах токайського винограду розвивається благородна цвіль, яка сприяє збільшенню цукристості ягід, і тим самим надає їм особливого аромату.

Традиційно велике значення має сільське господарство. Частка рослинництва й тваринництва є приблизно рівною. Основні культури: пшениця, кукурудза, цукровий буряк, соняшник. У межиріччі Дунаю й Тиси та вздовж узбережжя озера Балатон одержали розвиток овочівництво (особливу популярність мають різні види перцю), плодівництво, виноградарство. У тваринництві найбільш розвинені свинарство, скотарство й птахівництво. Угорщина — великий експортер м'яса курей, гусаків, качок, індичок.

Із кожним роком зростає кількість іноземців, які відвідують Угорщину, їх приваблюють не тільки старовинні міста, музеї та пам'ятки архітектури, але й численні термальні й мінеральні джерела. Угорщина дуже багата на підземні води. Останнім часом вони навіть використовуються для водопостачання населених пунктів, майже в сімдесяти з них на базі цих вод побудовані водолікарні, купальні, басейни. Однак особливе місце посідає район Балатону, де розташовані великі водолікувальні курорти, бальнеологічні готелі.

Країна має досить густу транспортну мережу. її основу складають автомобільні й залізничні магістралі. Багато з них з'єднують країну із сусідніми державами, у тому числі й з Україною.

Румунія

Територія та. географічне положення. Румунія — унітарна держава, що складається із 4.0 повітів. Розташована в південно-східній частині Європи. Румунія межує з Україною (І), Молдовою (2), Болгарією (3), Сербією (4) та Угорщиною (5). Майже вся територія держави розташована в басейні Дунаю.

Природа, Через територію країни — від кордону з Республікою Сербією на південному заході до України на півночі — проходять Карпати.⁵ Ці гори складаються зі Східних і Південних Карпат (Трансільванськії Альпи). Усередині цієї гірської дуги розташований горбкуватий і дуже красивий райок — Трансільванія. Із зовнішнього боку до Карпат прилягають; на заході — вузька низинна смуга частини Централі но-Дунайської низовини, на сході — Молдавська височина, на півдні. й південному сході — Нижньодунайська низовина. На крайньому пів денному сході країни розташоване плато Добруджа — тут територія Румунії омивається Чорним морем.

Клімат Румунії помірний, континентальний. Оскільки країна меч: жує з Україною, на рівнинах її середні температури близькі до відповідних показників у центральній і південній частинах Україна У січні вони складають від 0 до --5 °С, у липні від +20 до +23 °С»; Кількість опадів також збігається з українськими показниками: 300-700 мм на рік. У горах температура є помітно нижчою, а кількість опадів більша -- до 1500 мм.

На території країни розташована більша частина дельти Дунаю • одного з природних чудес світу. Вона являє собою цілий комплекс Ці трьох основних гирл (рукавів), безлічі менших, вузьких проток і густо зарослих боліт, із численними птахами, земноводними, рибою та ссавцями. Дельта Дунаю — справжня країна птахів. Тут гніздятьсялебеді, пелікани, баклани, орлани, чаплі, а також велика кількість качок і гусаків різних видів. Удосталь представлена й рослинність — від безкрайніх заростей очерету до лісів, де ростуть в'язи, ясени й дуби, обплетені, диким виноградом.

Загалом рослинний покрив країни сильно змінений людиною, рівнинні території розорані, а ліси займають менше ніж третину території, головним чином у горах. Із корисних копалин країна найкраще забезпечена паливом, є родовища нафти, вугілля, природного газу, а також золото, срібло, боксити, марганцева руда.

Історичний розвиток. За дві тисячі років до н. є. на території сучасної Румунії сформувалися фракійські племена даків (гетів). Найвищого розквіту культура¹ даків досягла на зламі нашої ери'. Так, за царя Біребіста (70—44 рр. до н. с.) була створена, держава, що простягалася від теперішньої Словаччини до Чорного моря. У І ст. до Дакії вторгайся римляни, а в 106 р., після завзятого опору, легіони римського імператора Траяна розбили військо царя Децебала та підкорили країну. Дакія була перетворена на римську провінцію й залишалася нею до 271 р. Країна сподобалася римлянам, і, за наказом Траяна, сюди переселялися колоністи з усіх куточків імперії, також тут залишалися жити й відставні легіонери. Переселенці й легіонери змішувалися з місцевим населенням, що засвоювало латинську мову й римські звичаї. Таким чином, у Південно-Східній Європі сформувалося вогнище давньоримської культури. Надалі, незважаючи на те що в регіоні переважали слов'янські мови, місцеві жителі, змогли зберегти латинську мову в її простонародній формі, сприймали її і ті народи, які прибували сюди. У той же час місцеве населення зазнало відчутного впливу з боку сусідніх народів і запозичило деякі елементи культури в слов'ян та візантійців. Так, із Болгарії сюди проникло християнство за візантійським обрядом, саме цим пояснюється той факт, що сучасна Румунія є країною з романською мовою, у якій римська католицька церква не відіграє великої ролі. А сама назва «Румунія» в перекладі означає «країна римлян».

Найбільш похмурою сторінкою румунської історії було середньовіччя. Територія Дакії опинялася в руках різних народів, через неї пройшли племена готів, вандалів, гунів, гепідів, аварів, потім стали селитися слов'яни. У VII і VIII ст. сюди мігрували болгари, що оселилися на південь від Дунаю. Наприкінці IX ст. північно-західну частину країни — Трансільванію — захопили угорці, і вона протягом майже трьох століть залишалася в складі Угорського королівства.

Важливий період румунської історії почався зі створення держав Валахія й Молдавія. Обидва князівства вели важку боротьбу за незалежність із Польщею, Угорщиною, а потім — Османською імперією. У 1410 р. Валахія, а в 1450 р. Молдова змушені були визнати верховну владу Османської імперії та сплачувати їй данину. Турецьке панування перешкоджало економічному й культурному розвитку країни, основними заняттями місцевого населення були землеробство й скотарство. У 1862 р. Валахія й Молдавія об'єдналися в єдине королівство під назвою Румунія.

На початку Першої світової війни Румунія була союзником Німеччини, але в 1916 р. перейшла на бік Антанти. Розпад Австро-Угорської монархії, що настав після закінчення війни, а також Російської та Османської імперій дозволив Румунії приєднати до себе Бессарабію, Буковину, Трансільванію, Кришану-Марамуреш і частину Баната. Події Другої світової війни й післявоєнні угоди призвели до того, що південна частина Добруджі була повернена Болгарії, а Північна Буковина й уся Бессарабія відійшли до Радянського Союзу.

На сьогодні Румунія — президентсько-парламентська республіка, голова держави — президент. Із 1 січня 2007 р. — член ЄС.

Населення. У країні проживають більше ніж 22 млн осіб, але через від'ємний природний приріст і перевищення еміграції над імміграцією кількість населення зменшується. Більшість жителів складають румуни (88 %), разом із тим країна стала батьківщиною для деяких національних меншин, найбільші із яких — угорці (7 %), цигани (3 %), українці (0,3 %) й німці (0,3 %).

Більшість румунів належать до Румунської православної церкви, угорці сповідують католицтво, також є й протестанти. Середній вік жителя Румунії — 36 років, а тривалість життя — 71 рік. Міське населення країни складає 54,5 %, кожний сьомий городянин — житель Бухареста (1,89млн осіб). Великі міста — Брашов, Констанца, Яси — явно поступаються столиці, їхня заселеність не перевищує 400 тис. осіб.

Бухарест розташований на Нижньодунайській низовині, на річці Димбовиця, за 45 км від Дунаю. Він пов'язаний з іншими містами автомобільними порогами, залізницями й повітряними лініями. Місто засноване в XIV ст., а під теперішньою назвою відоме як укріплений пункт із 1459 р. Сьогодні це також найбільший індустріальний, науковий і культурний центр країни. У румунській столиці працюють підприємства машинобудування, металургії, хімічної, харчової, порцеляно-фаянсової, легкої (взуттєва, текстильна, швейна) галузей. Широко відомі румунські меблі. У Бухаресті безліч музеїв, серед яких Музей мистецтв, Музей народного мистецтва, Музей історії Румунії, Музей села.

Брашов — головне місто Трансільванії. Він розташований в одній із передгірних улоговин і є відомим гірськолижним курортом. У верхній частині міста на вузьких вуличках розташовані старовинні середньовічні будинки, що тісно прилягають один до одного, нижче, на рівнині,— нова частина міста, із прямокутниками сучасних будинків і промислових підприємств.

Констанца ~ один із морських курортів, розташований на узбережжі Чорного моря. Тут проживають 307,4 тис. осіб. Розвинене суднобудування й судноремонт, легка, харчова й деревообробна індустрія.

Культура. Країна являє собою своєрідний калейдоскоп культур. Середньовічні міста Трансільванії — Сигішоара, Сибіу, Брашов, Клуж-Напока — нагадують про сусідню Угорщину, тут і проживає більшість угорців. У Західній Румунії помітний відбиток Австро-Угорської імперії. Констанца із залишками ^античного поселення, грецьких і римських некрополів нагадує про Давній Рим. Пізніше до пам'яток римського панування додалися риси османської культури, наприклад мечеті. Даниною візантійському стилю є православні монастирі Молдови й Буковини.

Румуни відомі своєю оригінальною кухнею, що відрізняється великою кількістю овочів і м'яса: суп із м'ясними кульками й овочами, тушковані овочі, голубці з капустяного і виноградного листя. Однак найулюбленіша національна страва — мамалиґа — каша з кукурудзяного борошна.

Господарство. Провідні галузі промисловості Румунії — машинобудування (загальне, транспортне, сільськогосподарське, електротехнічне), гірничодобувна, металургія (традиційно велику роль відіграє виплавка сталі, алюмінію, цинку, свинцю, міді), легка, хімічна й нафтохімічна.

Головна промислова зона Румунії — район Бухарест-Плоєшті, де найбільше значення мають підприємства машинобудування, нафтової, хімічної галузей і будівельної індустрії. Найбільші нафтопереробні заводи Румунії розташовані в містах Плоєшті, Брашов, Онешті (до 1999 р. — Георге Георгіу-Деж). Металургійні підприємства зосереджені на заході й на південному сході країни.

У сільському господарстві переважає рослинництво зернового напрямку, основні зернові культури — кукурудза й пшениця, інші важливі культури — картопля, цукровий буряк, соняшник. Велике значення має овочівництво, виноградарство, плодівництво. Головна житниця країни — рівнини Молдови й Валахії. Виноградна лоза зростає в передгір'ях Карпат, у Трансільванії та Добруджі. У південних передгір'ях Карпат, на плато Добруджа й у дельті Дунаю, багато фруктових садів. Найбільше тут вирощують слив і яблук.

У тваринництві найбільше значення має розведення великої рогатої худоби, свиней^ овець, свійської птиці.

Країну відвідують десятки тисяч іноземних туристів. Сніжні Карпати, родючі рівнини, Дунай з унікальною дельтою, узбережжя теплого Чорного моря роблять природу Румунії різноманітною та багатоликою. Також туристів приваблюють Констанца — міжнародний морський курорт і великий порт на Чорному морі, монастирі Північної Молдови й Трансільванія з легендою про господаря Валахії Влада Депеша (справжнє прізвище,- Дракул) - Дракулу. Цікаво, що Влад Цепеш підписав грамоту, із якою пов'язане здобуття столицею країни назви Бухарест, а своє прізвисько він дістав за жорстокість, що виявилася в боротьбі за централізацію державної влади й при розправі з ворогами.

У Румунії розвинені всі види транспорту, через територію країни проходять магістралі, що з'єднують Росію та Україну з Балканськими країнами. Велике значення має трубопровідний транспорт. Загальна довжина газо- й нафтопроводів — близько 6000 км.