Курсовая работа: Особливості управління підприємством в умовах ринкового середовища

Курсова робота: 48 ст., 1 рис., 2 табл., 18 джерел.

Об’єкт дослідження: Відкрите акціонерне товариство «Виробничо торгівельна фірма «Селена».

Мета роботи – дослідження особливостей системи управління підприємством в умовах ринкового середовища.

Методи дослідження – описовий, порівняльний,

В умовах ринкових відносин центр економічної діяльності переміщається до основної ланки всієї економіки – підприємству. Саме на цьому рівні створюється потрібна суспільству продукція, виявляються необхідні послуги. На підприємстві зосереджені найбільш кваліфіковані кадри. Тут зважуються питання ощадливої витрати ресурсів, застосування високопродуктивної техніки і технології. На підприємстві домагаються зниження до мінімуму витрат виробництва і реалізації продукції. Розробляються бізнес-плани, застосовується маркетинг, здійснюється ефективне керування – менеджмент.

В умовах ринкової системи господарювання підприємство стає основним ланцюгом усієї економіки. Справа у тому, що воно не тільки виробляє продукцію, яка користується попитом на ринку, але і створює робочі місця, забезпечує зайнятість населення, нараховує заробітну плату та ін. Сплачуючи податки, воно бере участь в утриманні державних органів та підтримці соціальних програм (освіта, культура та ін.).

РИНОК, РИНКОВЕ СЕРЕДОВИЩЕ, ПІДПРИЄМСТВО, РИНКОВА ІНФРАСТРУКТУРА.

ВСТУП

Докорінні зміни в економіці України, зумовлені переходом її до ринку, визначили необхідність створення такого господарського механізму, який дасть змогу підприємствам реалізувати принципи ринкових відносин, сприятиме підвищення їх конкурентоспроможності, забезпечить динамічний розвиток.

В умовах ринку кожне підприємство є незалежним товаровиробником. Воно може самостійно приймати будь-які рішення у межах чинного законодавства. Водночас підприємство у своїй діяльності зазнає впливу макроекономічних чинників, зовнішнього середовища, воно відповідальне за свої дії перед державою, діловими партнерами, перед кінцевим споживачем своєї продукції.

Задоволення потреб споживача – основна мета ринкової економіки. Але фірми, які виробляють певні товари чи надають послуги, у своїх бажаннях далекі від альтруїстичних мотивів. Кожне підприємство прагне мати прибуток, одержання якого потребує знань та досвіду з економіки підприємства.

Підприємство як суб’єкт господарювання водночас є основною ланкою народного господарства, отже, від результатів його діяльності залежить і загальний стан економіки країни, добробут її населення. Вивчення економіки підприємства дає можливість з’ясувати основні принципи формування і використання його виробничого потенціалу, опанувати форми і методи господарювання і на цьому ґрунті розробити конкретні рекомендації, спрямовані на підвищення ефективності діяльності підприємства в сучасних ринкових умовах. Досягти позитивних результатів господарської діяльності можна за допомогою правильної організації виробничих відносин на підприємстві, а також оптимального розподілу матеріальних, трудових та фінансових ресурсів.

В умовах ринкової системи господарювання підприємство стає основним ланцюгом усієї економіки. Справа у тому, що воно не тільки виробляє продукцію, яка користується попитом на ринку, але і створює робочі місця, забезпечує зайнятість населення, нараховує заробітну плату та ін. Сплачуючи податки, воно бере участь в утриманні державних органів та підтримці соціальних програм (освіта, культура та ін.).

1. РИНКОВЕ СЕРЕДОВИЩЕ - ОСНОВА ДЛЯ ІСНУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВА

Поняття "ринок" сьогодні є чи не найпопулярнішим в нашому суспільстві. Зумовлено це переходом України до ринкової економіки, ринкових відносин.

У чому полягає зміст цих понять? В економічній літературі наводяться різні визначення ринкy. Його визначають як сферу обмiну або місце зустрiчi покупців i продавцiв товарiв i послуг, або сукупність угод купiвлi i продажу товарiв тощо. Ці визначення обмежують ринок виключно сферою обмiну, купiвлi-продажу, що не вiдображає його дiйсної сутi.

Як економічна категорія, поняття "ринок" вiдображає сутнiсть економiчних вiдносин, що виникають мiж суб'єктами економiчної системи (виробниками i покупцями) з приводу обмiну результатами i умовами (факторами) виробництва.

Економiчнi вiдносини завжди проявляються як економiчнi iнтереси (усвiдомленi людиною потреби, спонукальнi мотиви господарської дiяльностi). Тому ринок - поняття, яке вiдображає процес взаємодiї економiчних iнтересiв суб'єктiв господарської системи. Отже, поняття "ринок" тотожне поняттю "ринковi вiдносини". [5]

Економiчна система, що функцiонує на засадах ринкових вiдносин, у реальнiй дiйсностi є формою органiзацiї господарської дiяльностi суспiльства, яку називають по-рiзному: ринкова система, система вiльного пiдприємництва або ж просто - ринок.

Таким чином, поняття ринок можна розглядати як у вузькому, так i широкому розумiннi. У першому - це форма економiчного обмiну, в другому система вiдносин господарювання, здатна вирiшувати життєво важливi завдання у сферах суспiльного виробництва, обмiну, розподiлу та споживання. [12]

Бiльш повно i глибоко сутнiсть ринку можна розкрити через функцiї, якi вiн виконує. До основних функцiй слід віднести: регулюючу, стимулюючу, економічного відбору, iнтегруючу.

Регулююча функція забезпечує постійність зв'язків між різними галузями виробництва, з допомогою ринку встановлюються основні мікро- та макропропорції в економіці, у виробництві та обміні. Через конкуренцію ринкові відносини активно впливають на зниження витрат на виробництво будь-якого товару, на впровадження досягнень науково-технічної революції, на задоволення платоспроможного попиту населення. Ринок - найбільш досконалий інструмент саморегулювання товарного виробництва.

Стимулююча функція полягає в тому, що на ринку виграє той, хто найбільш раціонально використовує фактори виробництв для одержання найкращих кінцевих результатів, застосовуючи найновіші досягнення науки, техніки, організації праці та управління. Головне в цій функції полягає в тому, що ринок стимулює виробництво саме тих товарів, які необхідні споживачам.

Функція економічного відбору полягає в тому, що завдяки конкуренції суспільне виробництво звільняється від економічно слабких, нежиттєздатних підприємств.

Ринок також "зшиває" економіку в єдине ціле, розвиваючи систему горизонтальних і вертикальних зв'язків (підприємств, галузей, регіонів), в тому числі зовнішньоекономічних. У цьому проявляється інтегруюча функція ринку. Ринок сприяє проникненню товарів у різні країни і куточки світу.

Отже, відзначені умови існування та функціонування ринку, а також його функції визначають ринок, як конкретну форму господарської діяльності суспільства, яка одержала назву ринкової системи господарювання, або ринкової економіки.

Ринок можна характеризувати відповідно до чинного законодавства: легальний (офіційний), нелегальний (тіньовий, чорний). Структура ринку може бути охарактеризована за адміністративно-територіальною ознакою: місцевий, окремих територій, країни (внутрішній), світовий (зовнішній). Кожний вид ринку має свої особливості. Всі вони системно взаємопов'язані і органічно взаємодіють: якщо відбуваються порушення в одному з них, то це викликає перебої в роботі інших ринків і системи в цілому.

Табл. 1.1 Структуризація і види ринків за ознаками

Ринок предметів споживання і послуг. Ринок споживчих товарів і послуг являє собою сферу обігу, за допомогою якої реалізуються товари народного споживання та послуги. Ця сфера забезпечує задоволення потреб різних соціальних груп, кожної сім'ї, кожної людини.

Ринок засобів виробництва. Свобода економічної діяльності господарюючих суб'єктів, їхня самостійність залежить від забезпеченості засобами виробництва, можливості вільної реалізації продукції, встановлення цін на неї, укладання договорів. Підприємництво існує лише тоді, коли кожна юридична чи фізична особа має можливість вільно придбати будь-які засоби виробництва.

Фінансовий ринок - це певна сукупність економічних відносин з приводу організації і купівлі-продажу вільних грошових коштів та їх перетворення на грошовий капітал. Суб'єктами цих відносин є підприємства різних форм власності, населення, комерційні банки, фінансово-кредитні організації та ін. Об'єктами фінансового ринку є особливості заощадження населення, тимчасово вільні кошти, що утворюються в процесі обороту промислового і торговельного капіталу та ін.

Ринок праці - це саморегульована система розподілу робочої сили із специфічними факторами конкуренції між її власниками за найбільш вигідні умови та оплату праці, а також між працедавцями - за залучення найбільш кваліфікованої робочої сили. Суб'єктами відносин на ринку праці виступають власники підприємств (працедавці) - "покупці" і окремі особи (працеємці) - "продавці".

Ринок інформації - це сукупність економічних відносин з приводу збирання, опрацювання, систематизації інформації та її продажу кінцевому споживачу. Від якості та обсягу інформації залежить правильність прийнятого рішення. Інформація є рідкісним благом, для отримання якого потрібні певні витрати. Між виробником і споживачем на ринку інформації є посередники, основне завдання яких - збирання і продаж інформації. Ці ринки відрізняються один від одного ступенем поінформованості та можливості реальних дій таких посередників у реалізації товарів і послуг.

Під інфраструктурою ринку розуміють систему державних, приватних і громадських інститутів (організацій і установ) і технічних засобів, що обслуговують інтереси суб'єктів ринкових відносин, забезпечують їхню ефективну взаємодію та регулюють рух товарно-грошових потоків. Розрізняють організаційно-технічну, фінансово-кредитну та науково-дослідну інфраструктуру ринку.

До організаційно-технічної інфраструктури ринку належать товарні біржі й аукціони, торгові доми і торгові палати, холдингові й брокерські компанії, інформаційні центри та ярмарки, сервісні центри, різного роду асоціації підприємців і споживачів, транспортні комунікації і засоби оперативного зв'язку.

Фінансово-кредитну інфраструктуру ринку утворюють банки, фондові й валютні біржі, страхові та інвестиційні компанії, фонди профспілок та інших громадських організацій. Це - всі ті, хто здатен здійснювати і здійснює мобілізацію тимчасово вільних грошових ресурсів, перетворює їх у кредити, а потім і в капіталовкладення.

Науково-дослідницька інфраструктура ринку включає в себе наукові інститути з вивчення ринкових проблем, інформаційно-консультативні фірми, аудиторські організації, спеціальні навчальні заклади. Тут ми розглянемо лише деякі елементи інфраструктури ринку. Особливе місце серед елементів інфраструктури належить біржам.

Біржа (гол. "beurs", нім. "borse") - це установа, де здійснюється купівля-продаж масових товарів (товарна біржа), цінних паперів (фондова біржа), валюти (валютна біржа), нерухомого майна (біржа нерухомого майна), робочої сили (біржа праці). Як правило, біржа - це приватне, акціонерне товариство, акції якого за стандартом не приносять дивідендів, а лише надають право здійснювати торгові операції.

Гуртова торгівля - це частина внутрішньої торгівлі, яка охоплює продаж товарів як великими, так і малими партіями з метою їх перепродажу або виробничого споживання. Гуртова торгівля здійснюється за цінами, які нижчі від роздрібних цін, але вони повинні забезпечувати нормально працюючому промисловому та торговельному підприємству відшкодування витрат, внесення платежів у бюджет і створення фондів економічного стимулювання та прибуток.

Торговельні фірми - це фірми, які займаються здійсненням операцій в основному по купівлі-продажу товарів. Торговельні фірми бувають або вузькоспеціалізованими та універсальними, які торгують широкою номенклатурою виробів.

Торговий дім - це торговельна фірма, яка закуповує товар у виробників або гуртовиків своєї країни і перепродує їх за кордон, або закуповує іноземні товари за кордоном та перепродує їх місцевим гуртовим і роздрібним торговцям, а також споживачам. Їхня діяльність дуже широка: вони здійснюють операції за свій рахунок і за дорученням клієнтів, за внутрішньою, гуртовою і роздрібною торгівлею, працюють за широкою номенклатурою товарів, беруть участь у виробництві продукції. Для виконання своїх функцій торгові доми мають сітку магазинів, складські приміщення, транспортні засоби тощо.

Дистриб'ютер (від англ. "distributer" - розподільник) - окрема фірма або агент промислового підприємства, які здійснюють реалізацію продукції і виступають як торгівці за договором на основі угоди про право на продаж в окремому регіоні. Угода фірми передбачає виконання дистриб'ютором ряду функцій, пов'язаних з реалізацією товару: організацію реклами в даному регіоні, передпродажну підготовку технічно складних товарів, наданням покупцям сервісних послуг, аналіз кон'юнктури ринку та відгуків покупців про придбані ними вироби фірми тощо.

Аукціон (від лат. "auctio (auctionis)" - продаж з публічних торгів) - це спеціально організований ринок товарів з визначними властивостями, що діє періодично у певному місці і в наперед обумовлений час на умовах змагання між покупцями. Право придбання товарів на аукціоні надається покупцям, які запропонували вищу ціну. На відміну від інших форм реалізації (через магазини, ярмарки і т. п.) аукціон передбачає не одночасне, а почергове пропонування товарів: до реалізації пропонується один товар (лот), після його продажу (або зняття з аукціону) - наступний і т.д.

Ярмарок (від нім. "jahrmakt" - щорічний ринок) - це ринок оптової торгівлі, який організовується регулярно, періодично і функціонує в певному місці, у встановлений час, а також сезонна розпродажа одного або багатьох видів товару. Ця своєрідна форма ринку має можливість при порівняно невеликих витратах у короткий термін на невеликих площах здійснювати плідні контакти між партнерами з метою укладення угод, обміну інформацією, реклами фірми та її продукції

Лізинг (від англ. "leasing" - оренда, майновий найм) - угода між орендарем, власником майна (машин, устаткування, транспортних засобів і т.д.) і орендатором про передачу майна в оренду на визначений строк за певну плату. За своїм економічним змістом лізинг являє собою специфічну форму кредитування продажу без передачі права власності на товар орендарю.

Інжиніринг (від англ. "engineering" - інженерно-консультаційні послуги) - це виділений у самостійну сферу діяльності комплекс інженерно-консультаційних послуг комерційного характеру щодо підготовки, забезпечення процесу виробництва та реалізації продукції, щодо обслуговування будівництва та експлуатації промислових, інфраструктурних сільськогосподарських та інших об'єктів.

Аудиторська фірма - це незалежна висококваліфікована організація, яка на замовлення клієнта та за його кошти здійснює ревізію його господарської діяльності з метою виявлення прорахунків та резервів вдосконалення, контролює й аналізує фінансову діяльність підприємств і організацій різних форм власності, бухгалтерські звіти та баланси.

Холдингова компанія - акціонерна компанія, капітал якої використовується переважно для придбання контрольних пакетів акцій інших компаній з метою встановлення контролю за їхньою діяльністю й отримання доходів. За своєю структурою і характером діяльності холдингова компанія виконує, як правило, лише фінансові операції. Вона тримає контрольні пакети акцій інших фірм і діє через свої філії.

Функціонування і дієздатність усіх елементів ринкової інфраструктури є важливою і необхідною умовою реальної ринкової трансформації економіки України. Розвиток цієї інфраструктури вимагає відповідного законодавства, юридичних гарантій й матеріально-фінансового забезпечення.

1.2 Принципи та ознаки існування підприємства в ринковому середовищі

ринок ризик управління підприємство

Поряд із визначеними законодавством України нормами і правилами господарювання та юридичної відповідальності за порушення таких у ринковій економіці сформувалися й широко використовуються в підприємницькій діяльності загальновизнані принципи поведінки суб'єктів господарювання на ринку. Особливе місце займає принцип соціального партнерства, який, виходячи із широти охоплення поведінкових аспектів і напрямків їхньої реалізації, належить до базових, а відтак визначає будь-яку розвинуту ринкову економіку як соціальне орієнтовану.

Колективно-договірне регулювання дозволяє на основі компромісу погоджувати інтереси найманих робітників, роботодавців та держави і є важливим доповненням ринкового механізму регулювання соціально-трудових відносин, що носить назву "соціальне партнерство". Існує ще три визначення суті цього поняття.

Перше. Соціальне партнерство — це є система взаємовідносин між найманими працівниками і роботодавцями, що приходить на зміну класовій боротьбі. Згідно з цим в теперішній час в країнах з розвиненою системою ринкових відносин з'являється можливість відійти від класових протиріч. Класовий конфлікт перетворюється на конфлікт між організаціями, що представляють різні інтереси у суспільстві, які можна загасити шляхом переговорів та досягнення компромісів.

Друге. Соціальне партнерство — це є спосіб узгодження протилежних інтересів, метод вирішення соціально-економічних проблем і регулювання протиріч між класом найманих робітників та класом власників.

Третє. Соціального партнерства як способу регулювання соціально-трудових відносин не існує, оскільки відсутні об'єктивні умови для його існування. Таку точку зору поділяють ті, хто вважає, що ринковий механізм сам по собі, без втручання держави та будь-яких суб'єктів здатен регулювати всю систему відносин, включаючи і соціально-трудові відносини.

Рис. 1.2 Загальна структурно-логічна схема системи соціального партнерства

Цей принцип випливає з того, що підприємство як соціально-економічна цілісність водночас є складовою частиною свого зовнішнього оточення. Тому разом із суто економічними функціями з виробництва продукції і послуг та одержання завдяки цьому максимально можливого прибутку підприємство зобов'язане постійно опікуватися питаннями соціального розвитку не тільки свого трудового колективу, а й місцевого населення. Соціальне відповідальна поведінка всіх суб'єктів господарювання уможливлює необхідний громадський консенсус, надійне партнерство підприємців та інших суверенних соціальних верств і груп, державних і громадських організацій.

Іншим важливим принципом поведінки на ринку є принцип свободи підприємництва. Останній забезпечується певними правами підприємства, а саме:

–  по-перше, можливістю ініціативної, самостійної, здійснюваної на свій ризик і під свою майнову відповідальність економічної діяльності будь-якого дієздатного громадянина держави, громадян інших держав у межах правових повноважень, а також будь-якої групи громадян (партнерів), що об'єднуються для колективного підприємництва (акціонерні товариства, орендні колективи, спілки, спільні підприємства тощо);

–  по-друге, самостійністю в організації виробництва (вибір напрямків діяльності, постачальників, посередників, споживачів ви-готовлюваної продукції чи послуг) та його ресурсному забезпечуванні (використання з цією метою власного майна, залучення на добровільних засадах майна (коштів) юридичних осіб і громадян, а також будь-яких інших матеріальних, трудових, інтелектуальних і природних ресурсів за винятком тих, застосування яких заборонене чи обмежене законодавством);

–  по-третє, самостійністю у прийнятті будь-яких господарських рішень, комерційною свободою ціноутворення, виходячи з економічної вигоди і ринкової кон'юнктури, правом визначення шляхів і способів реалізації продукції, у тім числі експортованих товарів і послуг;

–  по-четверте, реальним правом розпорядження майном, а також прибутком, що залишається після сплати податків та інших платежів, установлених законом.

Ці принципи конкретизуються через певні локальні засади саморегуляції господарської поведінки. Основними з них є:

–  спільність комерційних інтересів і постійний пошук засобів максимального задоволення потреб споживачів;

–  взаємовигідність ділових стосунків, що передбачає забезпечення достатнього прибутку партнерам за господарськими угодами;

–  рівноправність у взаємовідносинах, що означає однакову відповідальність за порушення умов угоди, альтернативу у виборі контрагентів господарських зв'язків;

–  відповідальність перед кінцевим споживачем продукції всіх суб'єктів господарювання (виробників, продавців, торгових посередників), що беруть участь у виробництві та обігу товарів;

–  самообмеження особистого споживання, добровільне прагнення постійного виробничого інвестування, якісного задоволення нових суспільних потреб, створення додаткових робочих місць;

–  підпорядкування виробничої та комерційної діяльності не досягненню короткочасних успіхів, а забезпеченню стійкого економічного стану підприємства в тривалій перспективі; досягнення комерційної переваги тільки завдяки інноваційним перетворенням в усіх сферах діяльності [4].

З метою формування сприятливого економічного середовища треба розробити й дотримувати також певних етичних норм поведінки суб'єктів господарювання на будь-якому ринку. Вони поряд із загальними етичними цінностями (взаємна довіра, порядність, сумлінність, чесність, повага до людини та віра в її сили, висока мотивація творчої праці) включають також правила етичної поведінки в бізнесі: вірність слову та послужливість у взаємостосунках, ділова чесність і партнерська надійність, збереження комерційної таємниці та інші правила, що відповідають вищим стандартам ділової честі. Усе це разом сприяє формуванню іміджу фірми як партнера, з яким можливе тривале, надійне і взаємовигідне співробітництво, що є життєво важливим у швидкомінливому ринковому середовищі.

2. ПІДПРИЄМСТВО В СИСТЕМІ РИНКОВИХ ВІДНОСИН

Повне найменування: Відкрите акціонерне товариство «Виробничо торгівельна фірма «Селена», скорочено - ВАТ «ВТФ «Селена».

Інформація про державну реєстрацію підприємства: номер свідоцтва 13-р. Дата видачі: 24.01.1994 року. Орган, що видав свідоцтво: Жовтнева районна адміністрація м. Запоріжжя.

Місце знаходження підприємства: 69063, Запорізька обл., м. Запоріжжя, Жовтневий район, вул. Артема, буд. 6; http://www.selene.com.ua/.

Відкрите акціонерне товариство «Виробничо-торгівельна фірма «Селена» засноване відповідно до рішення Регіонального відділення фонду Державного майна України по Запорізькій області від 01.06.1993 року № 60, шляхом перетворення державного підприємства «Запорізька швейна фабрика» у відкрите акціонерне товариство. Після проведення останньої індексації розмір статутного капіталу Товариства становить 4919298,40 грн., поділений на 311348 простих іменних акцій номінальною вартістю 15,8 грн. кожна.

Сьогодні ВАТ «ВТФ «Селена» - сучасне високомеханізоване виробництво, на якому працюють близько 1000 працівників. За рік випускається близько 500 тисяч одиниць продукції. Головні види виробів – пальто зимові та демісезонні із вовняних тканин; костюми, штани, жакети із вовняних та змішаних тканин; сукні, блузки, спідниці, комплекти, сарафани із шовкових та синтетичних тканин.

Висока якість, надійність, гнучкі ціни – все це дозволило фірмі завоювати довіру зарубіжних партнерів. Протягом кількох років ВАТ «ВТФ «Селена» здійснює прямі експортні поставки до двадцяти країн Європи.

Бізнес-стосунки охоплюють провідні фірми Франції, Англії, Німеччини, Австрії, Швейцарії, Італії, США. Понад 90% від загальної кількості товарної продукції становить експорт та виконання замовлень іноземних покупців.

ВАТ «ВТФ «Селена» нагороджена двома Почесними дипломами: за перемогу в конкурсі «Краща торгова марка» та «За найвищий стабільний рейтинг споживацького попиту». Висока якість продукції «Селена» підтверджена нагородами таких престижних конкурсів як «Вища проба», «Золота Байда». За підсумками рейтингу Національного організаційного комітету підготовки до святкування в Україні початку третього тисячоліття «Імена Мілленіума» «Селена» визнана дипломантом у номінації « Одяг – 2000». Продукція підприємства гідно представляла Україну на різних міжнародних виставках.

Очолює ВАТ «ВТФ «Селена» Генеральний директор. Організаційна структура ВАТ «ВТФ «Селена» складається із дирекції, до якої входять директори, що очолюють відповідні напрями діяльності підприємства, відділів, цехів, інших допоміжних підрозділів. Генеральному директору підпорядковуються комерційний директор, директор з економіки та фінансів, технічний директор, провідний інженер з охорони праці, провідний юрисконсульт, відділ технічного контролю. [18]

До структурних підрозділів ВАТ «ВТФ «Селена» входять сім цехів: два швейних, експериментальний цех, підготовчий цех, розкірний цех, ремонтно-майстерний цех, цех скла і готової продукції.

Органами управління ВАТ "ВТФ "Селена" згідно зі Статутом, затвердженим загальними зборами акціонерів (протокол № 3 від 31.05.2006 року), є: загальні збори акціонерів, наглядова рада, виконавчий орган, ревізійна комісія. Загальні збори акціонерів є вищим органом управління товариства. Наглядова рада є органом товариства, який захищає права акціонерів та представляє їхні інтереси у період між проведенням загальних зборів, а також контролює діяльність виконавчого органу товариства. Дирекція на чолі з Генеральним директором є виконавчим органом, що здійснює керівництво поточною діяльністю Товариства. Ревізійна комісія здійснює перевірки фінансово-господарської діяльності Товариства.

Станом на 31.12.2006 року ВАТ "ВТФ "Селена" не має відокремлених структурних підрозділів.

Згідно з наказом ВАТ ВТФ "Селена" від 01.02.1995 р. за № 30 створено дочірне підприємство соціально-побутовий комплекс "Радуга" (СПК "Радуга"), юридична адреса: 69054, м. Запоріжжя, вул. Українська, 4. Статутний фонд СПК "Радуга" становить 20 000 грн. і сформований шляхом передачі ВАТ "ВТФ "Селена" основних засобів та оборотних активів на суму 20 000 грн. На момент складання звіту СПК "Радуга" не здійснює діяльності у зв'язку із збитковістю.

Статутний капітал ВАТ "ВТФ "Селена" станом на 31.12.2006 р. становить 4919298,40 грн., поділений на 311 348 штук простих іменних акцій, номінальною вартістю 15,8 грн. кожна. Власний капітал ВАТ "ВТФ "Селена" станом на 31.12.2006 р. становить 3504,3 тис.грн. 3.5. Станом на 31.12.2006 р. ВАТ "ВТФ "Селена" не входило до жодних об'єднань підприємств. [16]

Минулий 2007 рік був для ВАТ "ВТФ "Селена" складним, особливо у фінансовому відношенні.

Доходи населення зростали повільно, прискорилася інфляція споживчих цін, індекс інфляції відповідно до офіційних статистичних даних склав 116,6%, значно зросла вартість різноманітних послуг, енергоносіїв тощо. Діяльність ВАТ "ВТФ "Селена" здебільшого залежала від поставок на переробку давальницької сировини, оскільки 60% виробничих потужностей були нею завантажені.

У 2007 році підприємством випускався традиційний асортимент жіночого одягу. Всі виробничі цехи працювали у двозмінному режимі, за виключенням однієї бригади, яка працювала в одну зміну. За звітний період виробничі потужності підприємства використовувалися на 63,2%, що дещо більше ніж у минулому 2006 році.

За 2007 рік вироблено товарної продукції на 22 379 тис. грн. Обсяг продукції, що випускається по відношенню до рівня 2006 року зменшився на 10%. На текстильних і швейних підприємствах України збереглось відставання від минулорічних обсягів на 0,3%. За 2007 рік підприємство випустило продукції у натуральному виразі 2 071,1 тис. штук або на 88,4 тис. штук (30%) менше, ніжу попередньому році. Структура випуску у натуральному виразі за видами бізнесу:

- експорт - 61,2 тис. штук (29,5%);

- давальницька сировина -121,1 тис. штук (58,5%);

- внутрішній ринок- 24,7 тис. штук (12,0%).

Обсяг реалізації за 2007 рік зменшився на 2 814 тис. грн. (11,6%) у порівнянні з минулим роком і склав 24 963 тис. грн.

У 2007 році в порівнянні з попереднім роком зменшився випуск на експорт на 15,3 тис. штук (20,0%), з давальницької сировини на 70,0 тис. штук (37,6%) і тільки на внутрішній ринок випущено приблизно таку ж кількість виробів як і в 2006 році.

У звітному році продукція випускалася по 311 моделях, у тому числі на внутрішній ринок по 112 моделях, на експорт - 82 і з давальницької сировини 1034,0 шт.

За звітний період середньоспискова чисельність усього персоналу зменшилася на 203 особи, у тому числі робітників - відрядників швейного цеху на 95 осіб.

Проведений аналіз показників фінансової (ринкової) стійкості і ліквідності разом і динаміці протягом 2007 року дозволяє зробити висновок, що фінансова стійкість акціонерного товариства не погіршилася за звітний рік, але рівень ризику і залежність від позикового капіталу ще є.

Ліквідність балансу, платіжні можливості ВАТ «ВТФ «Селена», що прогнозуються, стосовно погашення своїх фінансових зобов'язань за 2007 рік є задовільними.

Табл. 2.1. Основні показники господарської діяльності підприємства (крім банків) за останні три звітні роки (тис. грн.)

ВАТ ВТФ "Селена" не володіє патентами на об'єкти права інтелектуальної власності.

ВАТ «ВТФ «Селена» здійснює свою діяльність у трьох основних напрямках (продаж на експорт, виробництво продукції з давальницької сировини, та продаж продукції на внутрішньому ринку).

Фірма здійснює прямі експортні поставки своєї продукції у більш ніж десять країн Європи. Основні наші партнери - це Karstadt, Quelle, Neckermann, Sinn Leffers, Kaufhof, Halon та інші. Крім цього фабрика виконує замовлення на пошиття виробів з давальницької сировини для фірм західної Європи та Північної Америки. Особлива увага також приділяється пошиттю одягу для вітчизняного споживача.

Структура випуску продукції в натуральному виразі (одиниць виробів) у 2006 році була наступна:

- продаж на експорт - 76,5 тис. шт. (25.9% від загального випуску продукції в натуральних одиницях);

- виробництво продукції з давальницької сировини - 194.1 тис. шт. (65.7%);

- продаж продукції на внутрішньому ринку - 24.9 тис. шт. (8.4%).

В останні роки більше уваги приділяється випуску на продажу продукції на вітчизняному ринку.

У 2006 році продукція випускалась по 425 моделях (в 2005 році - 384 моделях), в тому числі на внутрішній ринок по 134 моделях, на експорт - 74 моделях, з давальницької сировини - 217 моделях.

Протягом 2006 року було вироблено товарної продукції на суму 24 млн. 863 тис. грн., об'єм реалізації за цей період склав 24 млн. 383 тис. грн.

У натуральному виразі підприємством було випущено 295.5 тис. штук виробів.

Всього дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за 2006 рік у відпускних цінах з ПДВ складає 24 882.9 тис. грн., чистий дохід (без ПДВ) складає 24 279.9 тис. грн., втому числі:

- від експорту продукції - 16 323.4 тис. грн. (67.2% від загальної суми доходу);

- послуг з переробки давальницької сировини - 4941.3 тис. грн. (20.3%);

- від реалізації продукції на внутрішньому ринку - 2 233.1 тис.грн. (9.2%);

- інша реалізація - 782.1 (3.3%) тис. грн.

За 2006 рік на експорт відправлено 76 480^іштук пальто (на 2 млн. 538 тис. євро)

У порівнянні з 2005 роком дохід від реалізації зменшився на 6 972.5 тис. грн. або на 22.3%.

Майже вся реалізована на внутрішньому ринку продукція була оплачена грошовими коштами (97.4%), крім того на суму 9.3 тис. грн. (або 0.4%) проведений обмін продукцією (бартер), та видано продукції робітникам за рахунок заробітної плати на суму 50.2 тис. грн. (2.2%).

Всього за 2006 рік було повернено з торгівельної мережі 11.2.тис. шт. нереалізованих виробів на суму 1 924.8 тис. грн. або 33% від загальної суми продукції, що була передана на продаж.

Крім цього, протягом року збільшилась кількість залишків непотрібної продукції на складі підприємства. Станом на 31.12.2006 року це було 8 964 штук виробів на суму 1 667.6 тис.

2.2 Система управління підприємством в умовах ринкового середовища

Протягом 2006 року ВАТ "ВТФ "Селена" працювала як з українськими, так і з закордонними постачальниками. Українські підприємства в основному постачають аксесуари та фурнітуру. [17]

Так, основними постачальниками аксесуарів та фурнітури в 2006 році були:

1. ТОВ «Мабо Україна», м. Київ - пряжки, комплектуючі, ґудзики;

2. ПП Тимощено Н.М., м. Запоріжжя - ґудзики, етикетки, блискавки;

3. ТОВ «Таврида - Снаб», Запорізька область, смт. Якимівка -тканина;

4. ТОВ «Талкомпласт», м. Львів - ґудзики, блискавки;

5. ПП «Сатем Інтернешнл», м. Київ - тканина;

6. ТОВ «Поліпласт», м. Львів - ґудзики;

7. ТОВ «Поділля», м. Вінниця - послуги по вишивці.

Електроенергію постачало ВАТ «Запоріжжяобленерго». З підприємством КП «Водоканал» був укладений договір по відпуску води та приймання стоків. Природний газ поставлявся від ВАТ «Запоріжгаз». ПМП «Теремок» постачав дизпаливо та бензин. У 2006 році були укладені договори на постачання обладнання:

1.      ТОВ ВКФ «Солій», м. Харків - машина швейна промислова;

2.      ТОВ «Сервіс - тяжмаш», м. Київ - човники, апарат ґудзиковий, апарат для пласких ґудзиків, голки, ніж;

3.      ТОВ «Ротонд - Україна» - прес кнопочний.

81,5% тканини в 2006 році було закуплено в Італії (компанії «Баланд», «Понтеторго», «Нотабене»), Болгарії (компанія «Міроліо»), Німеччині (компанії «Корнет», «Lanficio Thim SPL»).

Основними клієнтами ВАТ "ВТФ "Селена" по виготовленню одягу з давальницької сировини у 2006 році були фірми з Німеччини, Франції, Великобританії:

1.      Samoon collection fashion concept Gerry Weber, Німеччина.

Договір був укладений в жовтні 2006 року. Згідно з цим договором виконавець (ВАТ "ВТФ "Селена") надає необхідне обладнання та робочу силу, а замовник забезпечує необхідними матеріалами та технологічними розробками. Поставка початкових матеріал в здійснюється на умовах СРТ (Фрахт/перевозка оплачені до...) м. Запоріжжя. Виконавець виготовляє та поставляє Замовнику готові вироби на умовах поставки «Франко -Перевізник" (FСА) м. Запоріжжя. Ціна виконаних Виконавцем робіт по виготовленню готових виробів встановлюється в Євро та здійснюється в грошовій формі шляхом перерахування на валютний рахунок Виконавця. Оплата вартості переробки кожної відвантаженої партії здійснюється Замовником за фактично виготовлені вироби.

2.      Фірма "Ленер Кордєр", Франція.

Контракт був укладений в 1996 році. Предмет контракту: виконавець бере на себе зобов'язання виконати замовлення по виготовленню одягу на виробничій базі ВАТ «ВТФ «Селена». Виконавець надає необхідне обладнання та робочу силу, а Замовник забезпечує необхідними матеріалами та технологічними розробками. Поставка початкових матеріалів здійснюється на умовах СРТ (Фрахт/перевозка оплачені до...) м. Запоріжжя згідно з Інкотермс - 2000. Виконавець виготовляє та поставляє Замовнику готові вироби на умовах поставки «Франко - Перевізник» (FСА) м. Запоріжжя. Ціна виконаних Виконавцем робіт по виготовленню готових виробів встановлюється в французьких франках за виконану роботу і здійснюється в грошовій формі шляхом перерахування на валютний рахунок Виконавця, а також по бажанню.

3.      Reggie designs LTD, Великобританія.

Контракт був укладений у 2006 році. Предмет контракту: виконавець бере на себе зобов'язання виконати замовлення з виготовлення одягу з давальницької сировини. Замовник забезпечує Виконавця необхідними сировиною, матеріалами та технологічними розробками. Виконавець надає необхідне обладнання та робочу силу. Виконавець виготовляє та поставляє Замовнику готові вироби на умовах поставки «Франко-Перевізник» (FСА) м. Запоріжжя. Замовник зобов'язується здійснити розрахунок з Виконавцем за виконану роботу у відповідності з умовами Контракту. Поставка початкових матеріал в здійснюється на умовах ДДУ (Поставлено без оплати мита в названому пункті) м. Запоріжжя згідно з Інкотермс – 2000.

4.      Магсоna – Kleidung Heinz Ostermann, Німеччина.

Контракт був укладений в 2006 р. Предмет контракту: Виконавець бере на себе зобов'язання виконати замовлення по виготовленню одягу виготовленого з давальницької сировини. Замовник забезпечує Виконавця необхідними сировиною, матеріалами та технологічними розробками. Виконавець надає необхідне обладнання та робочу силу. Виконавець виготовляє та поставляє Замовнику готові вироби на умовах поставки «Франко-Перевізник» (FСА) м. Запоріжжя. Замовник зобов'язується здійснити розрахунок з Виконавцем за виконану роботу у відповідності з умовами Контракту. Ціна виконаних Виконавцем робіт по виготовленню готових виробів встановлюється в Євро, ціни можуть змінюватись шляхом підписання Сторонами Протоколу узгодження ціни.

5. Umlau&Klein International, Німеччина.

Контракт був укладений у 2005 р. Предмет контракту: Виконавець бере на себе зобов'язання виконати замовлення по виготовленню одягу на виробничій базі ВАТ "ВТФ "Селена". Виконавець надає необхідне обладнання та робочу силу, а Замовник забезпечує необхідними матеріалами та технологічними розробками. Поставка початкових матеріалів здійснюється на умовах СРТ м. Запоріжжя. Ціна виконаних Виконавцем робіт по виготовленню готових виробів встановлюється в Євро та здійснюється в грошовій формі шляхом перерахування на валютний рахунок Виконавця. Оплата вартості переробки кожної відвантаженої партії здійснюється Замовником за фактично виготовлені вироби шляхом перерахування на валютний рахунок. [16]

Ринкові ризики

1.      Висока конкурентність в галузі швейної промисловості на внутрішньому ринку.

Високий ступінь конкуренції в галузі швейної промисловості на внутрішньому ринку зумовлений наявністю значної кількості підприємств-виробників, а також імпортерів продукції даної галузі, разом з низьким рівнем платоспроможного попиту на якісні швейні вироби крупних виробників. Зокрема, існує високий ступінь недобросовісної конкуренції з боку імпортерів, які здійснюють незаконний ввіз подібної продукції без сплати відповідних податків та зборів, а також з боку підпільних цехів та виробництв по пошиву одягу, які працюють на єдному податку або ухиляються від сплати податків у повному обсязі. Перелічені вище чинники, поряд з високим рівнем інфляції та загальнонизьким рівнем доходів громадян, призводять до того, що більшість споживачів віддають перевагу продукції швейної галузі, що пропонується на стихійних ринках та в інших подібних точках продажу, які не гарантують якість продукції, що пропонується, її практичність, термін використання тощо. Така тенденція призводить до недостатнього попиту на продукцію ВАТ «ВТФ Селена», позначається на обсягах виробництва, та, відповідно, прибутках акціонерного товариства.

З метою зменшення впливу даного фактору на діяльність підприємства здійснюється диверсифікація структури випуску продукції, яка, крім продукції, що виробляється на внутрішній ринок, передбачає випуск продукції за експортними замовленнями та з давальницької сировини. Разом з тим, підприємство здійснює заходи, спрямовані на розширення своєї частки на внутрішньому ринку.

2.      Нерівномірне надходження давальницької сировини

За результатами 2006 року приблизно 60% виробничих потужностей підприємства було завантажено переробкою давальницької сировини, що визначає залежність підприємства від даного виду діяльності. Разом з тим, нерівномірність надходження давальницької сировини на переробку та відсутність певного плану діяльності у цьому напрямку зумовлювало нерівномірність завантаження підприємства в цілому впродовж року, спричиняючи у різні періоди або надмірне, або недостатнє завантаження виробничих цехів. Задля зменшення впливу даного фактору на діяльність підприємства заплановано поступове зменшення обсягів переробки давальницької сировини, здебільшого орієнтуючи підприємство на внутрішній ринок та на виготовлення продукції за експортними замовленнями.

3.      Складність з виходом на внутрішній ринок

На поточний момент в Україні на державному рівні не здійснюються заходи з розвитку інфраструктури торгівлі, особливо оптової, вітчизняною продукцією швейної промисловості, що є необхідною умовою для просування товарів вітчизняних підприємств - крупних виробників такої продукції. Така ситуація створює певні обмеження та вимагає значних зусиль і ресурсів для виходу підприємств на внутрішній ринок, а також призводить до того, що підприємство, не маючи можливості у повній мірі завантажити свої виробничі потужності продукцією для внутрішнього ринку, повинно працювати з давальницькою сировиною, що є нерентабельним.

З метою подолання даної несприятливої ситуації ВАТ «ВТФ «Селена» має стратегічну ціль у середньостроковій перспективі (3-5 років) істотно збільшити частку продукції, що виробляється на внутрішній ринок, забезпечуючи рівномірне завантаження виробництва продукцією для внутрішнього ринку впродовж усього року. Збільшення частки виробництва продукції на внутрішній ринок здійснюватиметься за рахунок зменшення частки продукції, що виготовляється з давальницької сировини. Так, у 2005 р. 4% продукції, виготовленої ВАТ «ВТФ Селена», було направлено на внутрішній ринок, у 2006 році цей показник збільшився до 8.4%, а у 2007 році - до 12%.

Фінансово-господарські ризики

4.      Сезонність продукції

Збут швейної продукції, зокрема тієї, яку виготовляє ВАТ «ВТФ "Селена», має сезонний характер, внаслідок чого в певні пори року виробництво є недостатньо завантаженим, тоді як в інші пори року (наприклад, влітку) виробничі потужності, навпаки, є надмірно завантаженими. Така ситуація призводить до нерівномірного розподілу виробничої діяльності підприємства впродовж року та негативно позначається на його фінансово-господарському стані.

Задля зменшення негативного впливу сезонності на ступінь завантаження виробничих потужностей було здійснено заходи по оснащенню швейного виробництва різним технологічним обладнанням, що дозволяє випускати як верхній, так і легкий асортимент продукції. Такі зміни дозволили диверсифікувати виробництво продукції, розширити її асортимент, врівноважити сезонні коливання у завантаженні виробничих потужностей підприємства.

5.      Нестача власних коштів

Зважаючи на низьку загальну рентабельність та за деякими напрямками збитковість виробництва, а також враховуючи плани ВАТ «ВТФ «Селена» стосовно подальшого розвитку та диверсифікації виробництва, підприємство потребує залучення додаткових коштів із зовнішніх джерел, включаючи кредитні кошти комерційних банків. Так, станом на кінець 2007 року підприємство залучило довгострокових кредитів на поповнення обігових коштів на суму 9.6 млн. гривень. Повернення зазначених кредитних коштів комерційним банком, разом з відсотками, здійснюється вчасно та у повному обсязі, проте у разі збереження тенденції збитковості виробництва цей фактор може становити істотний ризик для фінансово-господарської діяльності акціонерного товариства.

6.      Ризик зменшення рентабельності виробництва

Аналізуючи рентабельність виробництва продукції ВАТ «ВТФ «Селена» за останні кілька років, слід відзначити тенденцію зниження рентабельності виробництва продукції з давальницької сировини, та збільшення рентабельності виробництва продукції на внутрішній ринок.

З метою зменшення впливу даного фактору ризику на діяльність підприємства ВАТ «ВТФ «Селена» здійснює поступову переорієнтацію виробництва з напрямків, які є менш рентабельні, на напрямки, що приносять більший прибуток. Зокрема, однією зі стратегічних цілей підприємства на середньострокову перспективу є активний вихід на внутрішній ринок, збільшення випуску продукції для внутрішнього ринку та на експорт.

7.      Недостатня завантаженість виробництва

Останніми роками виробничі потужності ВАТ «ВТФ «Селена» завантажені на 60-70%. Так, у 2007 році ступінь завантаження склав 63,2%, у 2006 році - близько 70%, у 2005 році - 66%. Недостатня завантаженість зумовлена невідповідною забезпеченістю замовленнями, нерозвинутою мережею збуту продукції акціонерного товариства на внутрішньому ринку. залежністю від контрактів по переробці давальницької сировини, загальною тенденцією зниження темпів росту легкої промисловості, в тому числі, швейної галузі, та іншими факторами, притаманними як підприємству, так і галузі в цілому.

Для зниження впливу даного фактору на діяльність підприємства здійснюються заходи, спрямовані на виходи на нові ринки, розширення клієнтської бази, пошук нових контрагентів на виставках, в тому числі міжнародних, підвищення конкурентних переваг продукції акціонерного товариства, диверсифікація виробництва, розширення асортименту продукції, що виготовляється та ін.

8.      Плинність кадрів

Плинність кадрів є ще одним фактором, який негативно позначається на господарській діяльності підприємства. Аналіз плинності кадрів показує, що щорічно плинність кадрів зростає, особливо це відчутно за результатами роботи у 2007 році. За звітний період цей показник склав 35,3%, у тому числі робітників - 43,2%, тоді як у 2006 році 25,3% і 28,7%. Для зменшення показника плинності кадрів ВАТ «ВТФ «Селена» здійснює поступове підвищення рівня заробітної плати. Так, в 2005 році середньомісячна заробітна плата одного штатного працівника підприємства становила 836 грн., у 2006 році цей показник становив 960 грн., у 2007 році - 1257 грн. На підприємстві здійснюються заходи, спрямовані на підвищення якості охорони праці, підвищення стандартів безпеки на виробництві, здійснення санітарно-медичного обслуговування працівників підприємства тощо. Також в акціонерному товаристві реалізується соціальна політика, яка спрямована на підтримку гідних стандартів життя працівників підприємства та їхніх сімей, включаючи оплату санітарно-курортного лікування, надання матеріальної допомоги, фінансування спортивно-оздоровчих заходів, підтримку пенсіонерів тощо.

Недосконале податкове законодавство

Враховуючи той факт, що більше 90% продукції ВАТ «ВТФ «Селена» спрямовується на експорт, з застосуванням нульової ставки ПДВ, недосконале податкове законодавство має негативний вплив на діяльність підприємства, погіршуючи його фінансовий стан. Так, станом на 01.01.2008 року розмір підтвердженого але невідшкодованого податку на додану вартість, складає 1 386 млн.грн. Відповідно, підприємство змушене компенсувати нестачу цих фінансових ресурсів за рахунок залучених кредитних коштів комерційних банків, що призводить до додаткових фінансових витрат з боку підприємства та неможливості адекватного планування надходжень від відшкодування ПДВ, зважаючи на непрозорість цього механізму податкової системи. Погіршення макроекономічних показників

Погіршення загальних макроекономічних показників, включаючи збереження темпів інфляції, збільшення видаткової частини, в тому числі підвищення комунальних платежів та ін., зумовлюють зменшення купівельної спроможності населення України, таким чином, опосередковано впливаючи на обсяги реалізації продукції ВАТ «ВТФ «Селена» на внутрішньому ринку та на діяльність підприємства в цілому. [16]

У 2006 рік був для ВАТ "ВТФ "Селена" дуже складним. Реальні доходи населення збільшувались малими темпами. Купівельна спроможність майже зовсім не змінилась в порівнянні з минулим роком, одночасно зростала вартість послуг, ціна енергоносіїв.У результаті, основна кількість населення, як і в минулому році, придбавала дешевий одяг на ринку, не звертаючи увагу на його якість та практичність.

Крім того, велика кількість дешевого одягу контрабандою завозилась з-за кордону, багато дешевого одягу низької якості було виготовлено в підпільних цехах з виробництва одягу.

Ці та інші причини призвели до того, що ВАТ "ВТФ "Селена" дуже залежало від поставок на переробку давальницької сировини, оскільки приблизно 70% потужностей виробництва було завантажено цими поставками.

Результатом фінансово-господарської діяльності за 2006 рік був збиток в сумі 3 278 тис. грн., показник рентабельності склав від'ємне значення - 8,4%. При цьому рентабельність продукції, яка випускається на внутрішній ринок та експорт, збільшилась, а рентабельність продукції з давальницької сировини знизилась. У середньому оплата по контрактах з давальницької сировини є меншою ніж змінні витрати на виготовлення цієї продукції.

У зв'язку з незначними змінами на внутрішньому ринку ВАТ «ВТФ «Селена» продовжить прийняту стратегію в плануванні виробництва на 2007 рік, а саме завантаження виробництва потужностей продукцією, що виготовляється на експорт, на внутрішній ринок та з давальницької сировини.

Випуск продукції на експорт, виходячи з проведених переговорів та укладених контрактів, необхідно зберегти на рівні 70 - 75 тис. штук і використовувати всі можливості для його збільшення.

Випуск продукції на внутрішній ринок у 2007 році повинен бути збільшений до 33-34 тис. шт. в рік (в 2005 році цей показник склав 24.9 тис. шт.). при цьому планується провести організаційні заходи, а саме:

- зміни в структурі управління підприємством;

-  провести зміни в складі інженерно-технічних працівників;

-  затвердити та реалізувати програму розширення та збільшення випуску продукції на внутрішній ринок.

У зв'язку з низькою ефективністю випуску продукції з давальницької сировини та ії збитковістю, в 2007 році планується зменшити випуск даного виду продукції тільки до такої кількості, яка дозволить завантажити виробничі потужності в деякі періоди року (на рівні 100-110 тис. шт.). При цьому необхідно домогтись збалансування рівня цін зі змінними витратами на обробку давальницької сировини та отримання маржинального доходу такого рівня, який би хоча б частково покривав постійні витрати. [17]

3. УКРАЇНА В УМОВАХ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

Світовий досвід показує, що при виборі певної моделі економіки та її реалізації потрібно враховувати загальне і специфічне, яке є змістом перехідної економіки, у стадії якої перебуває Україна. Водночас обов'язково слід мати на увазі, що загальні закономірності для перехідної економіки неоднаково виявляються в різних умовах, скажімо, в умовах східної та західної цивілізації.

Закономірністю перехідної економіки є нестабільність і нестійкість, оскільки в її основі лежать суперечності старих і нових форм господарювання, що призводить до швидких якісних змін в економічному і соціальному житті суспільства. У зв'язку з цим треба передбачати альтернативні шляхи її розвитку. Потенційно існує широкий спектр перспектив: від повернення у певній формі до авторитарно-бюрократичної системи і до постіндустріального суспільства; від корумпованої тіньової економіки до праволіберальних, заснованих на приватній власності систем. Слід ураховувати і те, що альтернативність мас певні межі, які зумовлені об'єктивними і суб'єктивними чинниками. Серед багатьох варіантів є оптимальний для тієї чи іншої країни. Критерієм цього вибору є як загальні тенденції розвитку світової цивілізації, так і врахування реальних ресурсів, національних особливостей, історичних традицій, географічного та геополітичного положення. Отже, формувати економічну стратегію, спрямовану на побудову певної моделі ринкової економіки, слід, спираючись на перелічені чинники.

Особливістю економіки України є те, що перед початком ринкових трансформацій вона являла собою адміністративно-командний тип, де домінував тотальний монополізм: власності, централізовано-директивного прийняття рішень і технологічний монополізм.

Негативний вплив на формування ринкових відносин в Україні має і те, що її економіка великомасштабна з незавершеним циклом виробництва, а також відбиває спеціалізацію у колишньому Радянському Союзі на важкій промисловості, воєнно-промисловому виробництві та видобувних галузях. Саме це сьогодні відтворює нестачу товарів народного споживання, з одного боку, і технічну та технологічну відсталість — з іншого. Це породжує величезну потребу в придбанні нафти та газу на світовому ринку, а отже, проблеми з торговельним балансом, перекоси у цінах на внутрішньому ринку. [11]

Створення достатньої кількості підприємств в Україні, які б формували конкурентне середовище, може здійснюватися двома шляхами: реформуванням існуючих підприємств і створенням нових. Перший шлях передбачає: демонополізацію; роздержавлення і приватизацію; залучення вітчизняних та іноземних інвестицій для структурної перебудови підприємств; диверсифікацію. Другий шлях ставить за мету сприяння розвитку малого й середнього бізнесу; залучення вітчизняних та іноземних інвестицій для створення нових підприємств, а також реструктуризації застарілих, тих, які потребують повного оновлення.

Ураховуючи те, що Україна має могутній індустріальний і науково-технічний потенціал, підготовлені кадри, недоцільно обирати модель ринкової економіки, в якій переважає дрібна приватна власність і економіка регулюється тільки ринковими законами. Цей шлях був би не прогресом, а регресом і приводив би до часів А. Сміта та відповідних методів економічного життя, де все вирішувало вільне ціноутворення.

Модним є так званий лібералізований підхід, сутність якого полягає в тому, що якщо не заважати економіці розвиватися самій по собі за притаманними їй принципами, то Україна скоро ввійде до світового ринку.
Поширене гасло «повну свободу переміщенню капіталів, товарів, людей» — не тільки популістське, а й некоректне. Хто може сьогодні назвати таку країну, де це гасло було втілене в життя? Кожна країна, вступаючи в економічні відносини з іншими країнами, прагне якомога повніше реалізувати свої інтереси. Саме тому вона вводить квоти, ліцензії, митні бар'єри щодо іноземних товаровиробників.

Допускаючи іноземний капітал в економіку, треба також регулювати ці процеси, адже вони можуть призвести до втрат у певних галузях виробництва, подальшого спотворення економіки, яка перетвориться на технологічний придаток розвинених країн, де відбуваються екологічно шкідливі або безперспективні процеси. [9]

Досвід перехідного періоду постсоціалістичних країн, у тому числі України, свідчить: шлях до ринку в «стихійному режимі», самопливом — не тільки не ефективний, а й призводить до надзвичайно великих втрат у всіх сферах життя, відкидає суспільство назад на десятки років. Орієнтиром при переході до ринкової економіки для України мають бути сучасні розвинені країни, для яких характерна змішана економіка, що ґрунтується на різних формах власності. Домінуючою при цьому є корпоративна власність, взаємодія конкуренції та регулювання з боку держави, високий соціальний захист населення, соціальна орієнтація економічного розвитку.

Слід також ураховувати, що ринок не можна побудувати, скажімо, за шведським, американським або ще якимось зразком. Він є невід'ємним елементом економіки. Ринкові відносини у Японії, Італії, Бразилії, Алжирі різні. Характерними рисами сучасного розвиненого ринку є висока організованість, інтелектуальне кадрове забезпечення його інституцій, науково обґрунтовані правові засади.

Побудова такого ринку зайняла багато часу і при цьому відбувалася на добре розвинених товарно-грошових відносинах. Сучасні розвинені країни на це витратили весь повоєнний період (3-4 десятиліття); Південна Корея, Тайвань, Гонконг, Сінгапур — приблизно два десятиліття. При цьому ринок «маленьких азіатських драконів», як називають останні чотири країни, хоч і з розвиненим, відрізняється від ринку європейських країн і американського. Він, як вважають спеціалісти, не є моделлю відкритої ринкової економіки.
Україна мас будувати таку модель ринкової економіки, яка найбільше відповідає особливостям її розвитку, структурі економіки, географічному положенню, менталітету народу.

Для України найприйнятнішою є модель соціально орієнтованого ринку, який у кінцевому підсумку підпорядковуватиме діяльність своїх функціональних структур задоволенню матеріальних і духовних потреб людини.

Така стратегія має ґрунтуватися на чітко визначених пріоритетах економічного розвитку, які сприяли б досягненню зазначених цілей.
Важливо обрати правильний шлях переходу до ринку. Еволюційний шлях ґрунтується на поетапному і поступовому введенні ринкових відносин впродовж тривалого періоду (10 — 15 років).

Прискорений шлях, або «шокова терапія», на перший погляд, виглядає як простий, тому що до ринку можна перейти за короткий термін (були пропозиції за 400 — 500 днів, 2 — 3 роки). Приваблює він тим, що мета досягається швидко. Використовувався навіть такий сюжет. Хвіст коту можна відрубати частинами, а можна зразу. У першому випадку тварина страждає кожного разу, а у другому — лише раз, а ефект той самий. Сутність такого підходу полягає в тому, що на основну масу товарів та послуг відразу вводять вільні ціни. Зростання1 їх обмежується проведенням гранично жорсткої фінансової та кредитної політики. Вона є ключовим елементом цього варіанта. Максимально скорочується державний сектор. Соціальна підтримка населення встановлюється на мінімальному рівні. [10]

Поелементний, еволюційно-радикальний шлях поєднує поступовість, поетапність і державне регулювання цін на найважливіші товари, з одного боку, і прибутків — з іншого. Раптово перейти до ринку не вдасться, тому що в Україні, по суті, немає розвиненої інфраструктури, без якої не може існувати сучасний ринок. Економіка потребує радикальної структурної перебудови. Без цього неможливо наповнити внутрішній ринок споживчими товарами, посісти чільне місце на міжнародному ринку. Для того щоб досягти цього, потрібні величезні капітальні ресурси. Сподівання на допомогу ззовні — нереальні. їх треба шукати всередині країни, в її сучасній економіці. Гострим є дефіцит на кваліфіковані підприємницькі кадри для роботи у банках, на біржах тощо. Саме тому для побудови ефективної ринкової економіки Україна має демонтувати стару господарську систему і поступово вводити ринкові елементи.

Вирішення цього складного завдання потребує, з одного боку, прискореного переходу до ринку, а з іншого — виходу економіки з кризи. Такими є реальні обставини, з якими не можна не рахуватися, обираючи стратегію переходу до соціально орієнтованої ринкової економіки. Головним чинником створення моделі ринку, про яку йдеться, має бути послідовна діяльність держави щодо створення необхідних інституцій ринку. Регулююча роль держави має здійснюватися методами, які адекватні ринковим формам господарювання. Для цього слід розробити цільові програми розвитку визначальних сфер господарства; забезпечити підтримку пріоритетних напрямів економічного розвитку, виділення для цих цілей кредитів, зменшення податків; стимулювання розвитку виробництва, а не посередницької діяльності, різних соціальних форм господарства; створити сприятливі умови для залучення в країну приватного іноземного капіталу, передусім у формі прямих інвестицій до виробничої сфери, галузей, що виробляють товари споживання.

Регулююча роль держави має полягати у забезпеченні рівноваги в суспільстві. І чим більші відхилення від рівноваги, тим сильнішими мають бути регулятори.

Результати економічних перетворень, здійснюваних на таких засадах, будуть детермінованими, незворотними, прискореними і, що особливо важливо, досягнуті в умовах соціальної злагоди. [15]

3.2 Фінансові проблеми та адаптація підприємств до ринкових умов

Розвиток економіки на сучасному етапі, неминучість і необхідність перехідного періоду від однієї системи господарювання до іншої, трансформації адміністративної системи й механізмів керування в ринкові ставлять перед підприємствами проблеми адаптації до нових умов. Від їхнього рішення залежать влаштованість, виживання підприємств, гнучкість їхнього реагування на зміни зовнішніх причин, на фактори нестабільності і невизначеності, що властивому нинішньому перехідному періоду.

Тому необхідно розглянути основні проблеми, що стоять перед підприємництвом в умовах переходу до ринкових відносин, і побудувати для їхнього рішення механізми адаптації, що дозволять шляхом узгодження цілей підприємства, інтересів власника, різних груп і категорій трудящих шляхом створення відповідних моделей і методів перебудови й розвитку систем підприємства забезпечити місце в ринковому середовищі й ефективне в ньому функціонування.

Насамперед необхідно поставити завдання створення таких перетворень, що б мали природний, органічно їм властивий характер здійснення, а по-друге – теоретично сформульований (на рівні підприємства) загальний методологічний підхід до викорінювання застійних явищ в економіці, що лежить в основі дезинтеграцї управління й виробництва, диференціації форм власності. Визначена сутність цього підходу, що враховує монополізм виробників, що існують, сформовані ще до перехідного періоду, особливості системи керування і господарювання, наявність фактично поки ще єдиної державної форми власності, і полягає в поділі дуже великих підприємств, процесів виробництва й управління й одночасному переході до змішаних форм власності. [13]

Вихідною позицією в мотивації перебудови і розвитку систем підприємства є те, що кожна група й категорія трудящих повинна мати інтерес для досягнення цілком визначених конкретних цілей, що у сукупності забезпечують ефективне функціонування підприємства в умовах переходу до ринкових відносин і на довгострокову перспективу при стабільній економічній ситуації. При цьому необхідно розглянути загальні елементи мотивації, що відносяться до всіх груп і категорій трудящих, і спеціальні, що поширюються на окремі групи й категорії.

Ефективність роботи підприємства, усіх його систем і механізмів багато в чому визначається зовнішніми факторами, що діють на мікрорівні. Необхідно розглянути два блоки питань з цієї сфери, що тісно зв'язані з механізмами адаптації підприємства (керування якістю продукції, роздержавленням і приватизацією, а також шляхи й методи їхнього удосконалення з метою створення для підприємств середовища найбільшого сприяння.

Особливо важливим стає питання використання нової функції управління для промислових підприємств – прогнозування. Заслуговує вивчення розроблена прогнозуюча система і прогнозні моделі технічно-організаційного розвитку, а також методологія й методика моделювання взаємозалежної стратегії розвитку технічно-організаційної й організаційно-економічної системи підприємства.

У ході нового етапу економічної реформи, що почався, в Україні особливо важливим стає вишукування додаткових резервів підвищення ефективності господарського механізму, уживання кардинальних заходів по створенню умов для виходу країни з кризової ситуації. Пошук же найбільш прийнятних для України методів оздоровлення економіки в першу чергу приводить до необхідності звернутися до світового досвіду рішення цих проблем.

Серед цілого ряду різноманітних факторів економічного росту найбільш значним вважають умілу реалізацію підприємницького потенціалу громадян країни, ефективне використання в економічному механізмі самостійної господарської ініціативи людини, визнання підприємництва незамінною силою господарської динаміки, конкурентоздатності і суспільного процвітання.

Для активізації зусиль у цьому напрямку і більш повного розуміння всього комплексу наявних проблем насамперед необхідно зупинитися на теоретичному аспекті проблеми підприємництва. [10]

Конкуренція – це основна умова, при якому працюють ринкові механізми, що генерують цінові сигнали, що породжують стимули, що формують ринковий достаток, розмаїтість асортименту і висока якість товарів і послуг.

Україні, як і іншим країнам з перехідною економікою, у спадщину від радянської державно-монополістичної системи дісталася сукупність відносин між підприємствами, не сумісна з конкурентним середовищем.

Звичайно, конкурентне середовище може бути створена і при цих умовах на основі лібералізації зв'язків із зовнішнім ринком, зокрема за рахунок ослаблення митних обмежень для закордонних товарів, що надходять на внутрішній ринок, з одночасним посиленням контролю за їх якістю. Але такий шлях формування конкурентного середовища при найглибшій економічній кризі надзвичайно небезпечний. Створена в такий спосіб конкурентне середовище здатне лише підсилити дію сил, що руйнують національну економіку. Не можна не враховувати, що товари, вироблені на більшій частині українських підприємств, у порівнянні з товарами світового ринку неконкурентоспроможні. Більшість українських підприємств цієї конкуренції не витримає, що може збільшити і без того їхній скрутний стан.

Існує думка, що рішення даної проблеми лежить у технологічному відновленні виробництва, що повинне зробити продукцію підприємств конкурентноздатної. Однак і це рішення представляється сумнівним насамперед через умови його виконання. Галопуюча інфляція робить інновацію малоймовірної, оскільки нормальна підприємницька діяльність не здатна дати необхідні засоби для інвестицій. Сумнівно також одержання засобів для цієї мети ззовні, оскільки умови тієї ж інфляції і нестабільності економіки України змушують інвесторів шукати такі приміщення капіталу, що здатні давати негайну віддачу, тим часом як вкладення у виробництво завжди сполучені зі значним періодом часу і ризиком.

Але навіть якщо великим підприємствам і вдається обновити технологію, у багатьох випадках вони приречені залишатися неконкурентоспроможними на світовому ринку. Це обумовлено не в останню чергу особливостями їхньої структури, що склалася в умовах командно-адміністративної системи. [9]

Підприємства (у першу чергу великі, але не тільки вони) створювалися за принципом максимально замкнутого комплексу підрозділів. Це диктувалося реальними умовами діяльності підприємств і було узаконено нормативними актами, що регулюють їхні типові структури. Склад підрозділів основного виробництва формувався таким чином, щоб звести до мінімуму залежність підприємств від постачальників. На кожнім підприємстві створювалася широка номенклатура підрозділів допоміжного й обслуговуючого виробництв. Апарат керування, як правило, уключав численні відділи, групи, бюро, лабораторії.

Такий підхід до формування структури підприємств диктувався не тільки прагненням максимально обмежити зв'язку через міжвідомчі бар'єри, але і тим, що оплата послуг сторонніх організацій, як правило, обходилася дорожче в порівнянні з витратами на зміст своїх відповідних підрозділів. Крім того, такому підходу до формування структури підприємств сприяв і прийнятий порядок оплати праці керівників у залежності від категорії підприємств.

На цю структурну особливість “традиційних” підприємств ринкова економіка відреагувала визначеними тенденціями. Протягом останнього років у країнах із сучасною ринковою економікою проглядається виразне прагнення підприємств дистанціюватися від багатьох функцій, що виконувалися раніше їхніми внутрішніми підрозділами, у першу чергу такими, котрі відрізнялися пульсуючими навантаженнями. Саме за рахунок цього фактора скорочується число промислових гігантів і , разом з тим, зростає кількість малих підприємств. Усупереч теоретичній догмі про невідворотність процесу концентрації виробництва, середні розміри підприємств виявляють явну тенденцію до зменшення.

Цей процес робить ринкову економіку більш динамічної, мобільної, сприйнятливої до інновацій, підвищує її здатність оперативно реагувати на ринковий попит і його зміни. Разом з тим зростаюча частина підприємницького ризику переноситься на малі підприємства, а робота великих підприємств, що залишаються фундаментом ринкової економіки і її експортного потенціалу, стає більш стійкою. Особливо слід зазначити, що розвиток малого підприємництва супроводжується розширенням конкурентного Середовища, вторгненням конкуренції в сфери, що раніш були представлені неконкурентними відносинами внутрішніх підрозділів підприємств.

Правильні висновки підказує досвід великих компаній у країнах з розвитий сучасною ринковою економікою. Відомо, наприклад, що підприємства такої найбільшої компанії, як “Дженерал моторс”, обслуговують 32 тис. постачальників, що утворять її інфраструктуру (в основному у виді малих підприємств). Продукцію компанії реалізують 11 тис. самостійних дилерів, що діють у багатьох країнах. Такі ж дані можуть бути приведені по компаніях Японії ( електронним, автомобільним, будівельним і іншої). Характерною рисою таких систем є мобільність складу і структури малих підприємств. Значна їхня частина існує лише нетривалий час, а потім чи зникає змінює рід діяльності. Разом з тим виникають нові малі підприємства, що пропонують свою продукцію і послуги. А в підсумку системи, що включають великі, середні і малі підприємства, функціонують стійко й у відповідності з ринковою кон'юнктурою, що складається.

З викладеного випливає висновок, що на основі одного лише оточкування не можна створити системи, що оптимально сполучать підприємства різних розмірів і різних функцій. Однією з найважливіших умов виходу України на рівень конкурентоздатності з підприємствами далекого зарубіжжя є створення найбільш сприятливих умов для формування такої маси малих підприємств, що у своїй сукупності здатні виконувати функції інфраструктури на конкурентній основі.

Це повинно бути малі підприємства із широким діапазоном соціальної орієнтації, розмірів і роду діяльності. Це можуть бути підприємства з мінімальною чисельністю найманих робітників і без найманих робітників узагалі (сімейні) підприємства. Малі підприємства можуть спеціалізуватися на виготовленні щодо нескладних елементах виробів, склад і номенклатура яких змінюються відповідно до вимог ринку. Необхідні Україні також підприємства, що на договірній основі здійснюють технічне обслуговування і ремонти устаткування, обчислювальної техніки, приладів і апаратури. [11]

Уся ця велика зона малого бізнесу повинна бути такий, щоб усі підприємства, і в першу чергу великі і середні, мали можливість вибору постачальників і партнерів, продукція і послуги яких відрізняються високою якістю, надійністю і стабільними цінами, доводячи тим самим переваги даної системи в порівнянні з поруч підприємств замкнутого комплексу, що дісталися в спадщину від командно-адміністративної системи.

Широкий, і притім регульований процес розвитку підприємництва, особливо в сфері малого бізнесу, стає можливим у його синхронному зв'язку з виходом національної економіки з кризового стану на основі приборкання інфляції і введення стабільної національної грошової одиниці. Лише на такій основі розвиток підприємництва здатний зупинити падіння виробництва і валового національного продукту, домогтися їхньої стабілізації, а потім і росту.

ВИСНОВКИ

В умовах ринкових відносин центр економічної діяльності переміщається до основної ланки всієї економіки – підприємство. Саме на цьому рівні створюється потрібна суспільству продукція, виявляються необхідні послуги. На підприємстві зосереджені найбільш кваліфіковані кадри. Тут зважуються питання ощадливої витрати ресурсів, застосування високопродуктивної техніки і технології. На підприємстві домагаються зниження до мінімуму витрат виробництва і реалізації продукції. Розробляються бізнес-плани, застосовується маркетинг, здійснюється ефективне керування – менеджмент.

Усе це вимагає глибоких економічних знань. В умовах ринкової економіки виживе лише те підприємство, що найбільше грамотно і компетентно визначить вимоги ринку, створить і організує виробництво продукції, що користається попитом, забезпечить високим доходом висококваліфікованих працівників.

Функціонування підприємств в умовах ринку передбачає пошук та розробку кожним з їх особистого шляху розвитку. Іншими словами, щоб не тільки утриматись, а і розвиватись у ринку, підприємство винний покращувати стан своєї економіки: мати завжди оптимальне співвідношення між витратами та результатами виробництва, шукати нові форми прикладення капіталу, шукати нові, більш ефективні засоби доведення продукції до покупця, проводити відповідну товарну політику.

Розвиток економіки на сучасному етапі, неминучість і необхідність перехідного періоду від однієї системи господарювання до іншої, трансформації адміністративної системи й механізмів керування в ринкові ставлять перед підприємствами проблеми адаптації до нових умов. Від їхнього рішення залежать влаштованість, виживання підприємств, гнучкість їхнього реагування на зміни зовнішніх причин, на фактори нестабільності і невизначеності, що властивому нинішньому перехідному періоду.

Тому необхідно розглянути основні проблеми, що стоять перед підприємництвом в умовах переходу до ринкових відносин, і побудувати для їхнього рішення механізми адаптації, що дозволять шляхом узгодження цілей підприємства, інтересів власника, різних груп і категорій трудящих шляхом створення відповідних моделей і методів перебудови й розвитку систем підприємства забезпечити місце в ринковому середовищі й ефективне в ньому функціонування.      

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА

1.  Закон України "Про підприємництво" / Верховна Рада України. — Офіц. вид. — К.: Парламентське вид-во, 1998. — 16 с.

2.  Закон України "Про підприємства в Україні" / Верховна Рада України / О.А. Романко (ред.), Т.М. Карпенко (ред.). — Офіційне вид. — К.: Парламентське вид-во, 1998. — 36 с.

3.  Бойчик І.М., Харів П.С., Хопчан М. І., Піча Ю.В. Економіка підприємства: Навч. Посібник для студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів. К.: „Каравела”,; Львів: „Новий світ – 2000, 2001.-298с.

4.  Економіка підприємства : Підручник / За заг. ред. Покропивного С.Ф. – Вид. 2 – ге, перераб. та доп. – К.: КНЕУ, 2001.-528с.

5.  Архієреєв С.І., Деркач М.М., Козуб Д.А. Мікроекономіка: Навч. посіб. для студ. екон. спец. / Національний технічний ун-т "Харківський політехнічний ін-т"— Х.: НТУ "ХПІ", 2003. — 176 с.

6.  Ватаманюк З., Панчишин С., Бандера В., Буняк В., Ватаманюк О. Економіка України. Десять років реформ / Львівський національний ун-т ім. Івана Франка / Зіновій Ватаманюк (ред.), Степан Панчишин (ред.). — Л.: ЛНУ ім. І.Франка, 2001. — 496 с.

7.  Витвицький Я.С., Витвицька У.Я., Данилюк М.О., Устенко А.О., Циглик І.І. Економіка підприємства: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів, які навч. за освітньо-професійною програмою бакалавра з напряму "Економіка та підприємництво" / Інститут менеджменту та економіки. — Івано-Франківськ, 2002. — 320 с.

8.  Экономика предприятия: учебник для вузов/ Под ред. проф. В. Я. Горвинкеля, проф. В. А. Швандара.-М.: ЮНИТА-ДАНА, 2001.

9.  Борисов Е. Ф. Проблемы развития экономики нашей страны. Социально политический журнал 2002 г.

10.  Волынский Н. “Рынок: за и против...”//“Днепровская панорама”, 2003г., 17 июня

11.  Донець Л.І. Підприємництво в умовах трансформації економіки в Україні: мотивація, маркетингова орієнтація, ефективний менеджмент / Донецький держ. ун-т економіки і торгівлі. — Донецьк: Джерела, 1999. — 343 с.

12.  Основи економічної теорії: Підручник. У 2 книгах. Книга 1. : Суспільне виробництво. Ринкова економіка / Евтушевский і ін.; під ред. Ю.В. Николенка. - К.: Лыбидь, 1998 р.- с. 133-140

13.  Міжнародне підприємництво: аналіз закордонного досвіду / П.И. Хвойник, Ю.В. Аджубицтво. Ринкова економіка / Евтушевский і ін.; під ред. Ю.В. Николенка. - К.: Лыбидь, 1998 р.- с. 133-140

13.  Міжнародне підприємництво: аналіз закордонного досвіду / П.И. Хвойник, Ю.В. Аджубей, И.Е. Артем'єв і інші. - М.: Наука, 1992. - с. 165-167

14.  Задоя А.А., Петруня Ю.Е. Основы економіки: Навчальний посібник. - К.: Выща школа. - 1998г. - с. 130-145