Контрольная работа: Егоцентризм в підлітковому і юнацькому віці

Поняття «егоцентризм» має в своєму складі два слова, що походять від латинського ego, – «Я» і centrum – центр круга. Поняття відображає відношення людини до світу, що характеризується його зосередженістю на своїй позиції або своєму індивідуальному «Я».

Окрім егоцентризму мислення (стадія розвитку мови і мислення дитяти від 3-х до 6-ти років) в психології поняття «егоцентризм» активно використовується для характеристики властивості або стану особи. Як властивість особи егоцентризм є фіксованою установкою людини на своїх думках, переживаннях, виставах, діях, цілях, якостях характеру і темпераменту.

2.Розвиток особи і егоцентризм в підлітковому віці: механізм і чинники

Підлітковий і юнацький вік є вирішальними у формуванні і розвитку особи.

Підлітковість знаменує собою перехід від дитинства до дорослості. Зростання, фізичне і психічне дозрівання в молодшому, і особливо в старшому підлітковому віці протікають бурхливо і далеко не завжди погоджені між собою. Це стає однією з причин переживань і проблем, що накладають відбиток на взаємини підлітків з людьми: дорослими, ровесниками, малятами. Взаємини складаються стихійно, частіше носять ситуативний характер, складні і недостатньо стійкі навіть з батьками. Труднощі підліткового віку оголюють закономірності в розвитку особи. Перш за все, вони виявляють протиріччя між необхідністю посилення самосвідомості «Я», що формується, через самоствердження в спробах впливу на інших людей і необхідністю зважати на людей, а деколи і підкорятися іншим, поважати їх життєвий досвід і визнавати авторитет дорослого. Ці протиріччя вирішуються в затвердженні особової позиції, придбанні певного статусу в групах. Через це у підлітків дуже сильна потреба проявити себе, обстоювати свої думки, точки зору, упиратися в думках всупереч їх правильності.

Невирішені проблеми в самоствердженні і визнанні ведуть до посилення центрованої людини на собі. У підлітків ця центрована не завжди усвідомлюється, а потреба добитися бажаного статусу і дії на інших сприяє розвитку егоцентризму.

Крайній егоцентризм виявляється з 10-15 років. Егоцентризм може різко змінятися поступливістю, то знову егоїзмом і черствістю.

У підлітковому віці відбувається зміна стосунків до людей і собі. Якщо думки старших в дитинстві приймалися і засвоювалися, і навіть самооцінка себе як «хорошого» або «поганого» хлопчика або дівчинки були лише засвоєними оцінками, що даються дорослими, то в підлітковому віці спостерігається стійка тенденція до самостійності виводів і думок. Переоцінка авторитетів веде до пошуку нових референтних (значимих) осіб. Зменшується значущість батьків в сім'ї і посилюється вплив групи однолітків. Проте тактика домашнього виховання може істотно відбиватися на розвитку особи школяра і вести до егоїстичної спрямованості особі.

Виділяють наступних типів родинного виховання: диктат, опіка, невтручання і співпраця. Співвідношення позицій, займаних в сім'ї батьками і дітьми, може бути збалансованим, але частіше всього в однієї із сторін виникає прагнення домінувати.

Добрі, дружні стосунки мами і папи до дітей, спілкування в демократичному стилі з використанням не лише навіювання, але переконання з прийомами прохання, заохочення сприяють появі довірчих стосунків між батьками і дітьми, укріплюють у дитяти віру в свої сили, активізують сокровенні відчуття дитяти, формують розсудливість логіку і свідомість.

Проте навіть якщо в сім'ї не знають, що таке пияцтво, діти можуть виявитися в неблагополучних умовах розвитку, якщо їх батьки не володіють належною культурою взаємин один з одним, не мають погоджених уявлень про прийоми виховання свого сина або дочки, якщо вони не шанобливо відносяться один до одного або зневажають особисту гідність своїх дітей.

При диктаті, як тактиці родинного виховання, має місце зайва вимогливість, надмірний контроль поведінки дитяти. Можливі покарання аж до вживання фізичної сили. Посилена критика і недолік похвали знижують ініціативу дитяти. У підлітковому віці діти з таких сімей страждають із-за придушення відчуття власної гідності, що розвивається у них. Вже в 11-12 років діти пробують відстояти себе. Намагаючись «зломити» дитяти і нав'язати йому свою волю, батьки отримують від дітей у відповідь їх «контрзаходи»: лицемірство, спалахи грубості, а інколи і відверту ненависть. Навіть якщо опір виявляється зломленим, разом з ним виявляються зломленими багато коштовних якостей особи: самостійність, відчуття власної гідності, ініціативність, віра в себе і свої можливості.

При тактиці опіки домінуюча позиція опиняється біля дитяти. Відбувається це унаслідок того, що, прагнучи догодити своєму улюбленому чаду, батьки, не знаючи міри в коханні, постійно задовольняють потреби і бажання дитяти в збиток собі, захищають його від турбот і зусиль, беручи його проблеми на себе. Навчаючись швидко впливати на своїх близьких, підпорядковувати їх своїм бажанням, а потім – і своїй волі, діти в таких сім'ях знижують темпи свого можливого психічного розвитку, оскільки рідко стикаються з тими, що перечать їх вимогам думками і поведінкою дорослих. Але в новій, незнайомій обстановці, таке дитя втрачається, як тільки розуміє і бачить, що засвоєні їм з дитинства прийоми взаємодії на рідних не лише не діють, але і натрапляють на опір і відсіч.

«Невтручання» - ще одна тактика родинного виховання, яку не можна вважати вдалою в сенсі її впливу на розвиток якостей особи. Ця тактика виявляється в незалежному співіснуванні дорослих і дітей. Бажаючи дати дітям можливість для самостійності і отримати більше вільного часу для себе, батьки ухиляються від активного втручання в справи дітей навіть коли це необхідно. Відчуття і переживання дітей вони вважають не заслуговуючими серйозної уваги і не схильні в цих випадках витрачати свої душевні сили на те, що для них не значимо. В результаті індивідуалізм батьків, що вважають, що «у дітей свої проблеми, а у нас – свої» обертається розвитком у дітей душевної черствості, відособленості і егоцентризму.

Якщо диктат або опіка відрізняються вираженою домінантністю позиції одного з учасників родинної взаємодії, то невтручання не дає дитяті достатніх орієнтирів і понять для визначення своєї позиції по відношенню до інших.

Мабуть, лише тактика співпраці з її демократичним стилем керівництва поведінкою дитяти, з узгодженням думок членів родинного колективу, з моральною підтримкою і зміцненням віри у дитяти у власні сили, з довірою, заохоченням, добротою, увагою і турботою створює умови, оптимальні для розвитку особи. Використання батьками методу переконання, а не примусу при розподілі домашніх робіт, прояв засмучення при неуспіхах або нетактовній поведінці, неправильному вчинку дитяти, роз'яснення і пробудження гуманних відчуттів до інших дають нормальне співвідношення оберненості дитяти на себе, свої бажання і можливості, відчуття, прагнення, потреби інших людей.

На жаль, в міських сім'ях тактика співпраці у вихованні дитяти використовується не частішим, ніж в кожній п'ятій сім'ї.

У найбільшій мірі егоцентризм є наслідком опіки. Дана тактика не створює об'єктивних умов для дитяти, коли він повинен відчути, що з рідними потрібно вважатися. Друге місце в списку розділяють диктат і невтручання.

Вірогідність розвитку егоцентризму високого рівня у підлітків в сім'ї, в якій використовується тактика співпраці, в 2 рази менше, ніж при диктаті і невтручанні і майже в 3 рази, чим при опіці.

Чинник сім'ї – не єдиний, який впливає на розвиток особи. Сильною умовою, що впливає на розвиток, стає колектив однолітків, групи шкільного спілкування і приятелі.

Однолітки, друзі більш старшого або рідше – молодшого віку, приятелі по навчанню або вільному проведенню часу з'являються у підлітків унаслідок тренування умінь знаходити контакт і ладнати з людьми. Первинні навики у використанні тих або інших способів звернення, що з'явилися під впливом виховних дій рідних, грають і у встановленні міжособових стосунків з однокласниками, хлопцями поза школою, важливу роль. Замкнутість, сором'язливість, боязкість, деколи виникають з незнання простих прийомів знайомства, поганого соціального орієнтування і невміння сприйняти зустрічне бажання спілкуватися в іншого. Замість того, щоб бути уважним до того, з ким підліток хотів би познайомитися і подружитися, він виявляється зануреним в свої переживання, викликані сумнівами в тому, захочуть чи ні прийняти його як приятеля. Такі стани невпевненості типові для тих, хто піддається критиці, всіляким зауваженням, «обсмикуванням», з боку батьків. Навпаки, діти, яким рідні постійно загрожують, які звиклися командувати удома, намагаються відтворювати тон і способи звернення, відпрацьовані в сім'ї, в спілкуванні з однолітками. Якщо їх товариші мають ті ж схильності, то виникають конфлікти. Тому несприятливі міжособові стосунки, будучи самі викликані деколи егоцентричністю школярів, перетворюються на чинник, сприяючий егоцентризму.

Зустрічаються випадки, коли висока егоцентричність підлітків поєднується з позитивними стосунками до них однолітків. Наприклад, староста класу, коли позиція відповідального за суспільну роботу стала звичною для всіх. У однокласників через «ефект ореолу» тримається висока думка про здібності свого однолітка і вони не намагаються оспорювати його позицію або вступати в спори по тому або іншому приводу. Звичка бути виконавцями в одних і звичка командувати – у шкільних активістів закріплюються з молодших класів і рідко міняються при стабільному складі класу. Вчителі рідко помічають умови, що створилися, і однобічність в розвитку учнів. Схильність до домінування, упевненість в своїй правоті виявляються в командирському тоні, в зневазі до думок товаришів, в прагненні підпорядкувати їх своїй волі. Все це сприяє безкомпромісності, але не учить співпраці. Із-за високої самооцінки і недооцінки ролі однолітків у підлітка складається своєрідна мотиваційно - потребнісна і смислова сфера особи, яка відрізняється егоцентризмом. Цей егоцентризм у свою чергу стає «регулювальником» стосунків з людьми.

У дитячому віці спілкування хлопчиків і дівчаток контролюється дорослими. Младшеклассников вчителя спеціально учать «зрозуміло» говорити, хоча, як помічає Н.А. Головань: «І першокласникові, і учневі третього класу важко представити себе на місці слухача, визначити міру його обізнаності про предмет повідомлення, співвіднести вміст і мовну форму з типом слухача»

Цікаво відзначити, що в молодшому підлітковому віці егоцентризм дещо більше у підлітків-хлопчиків, чим у дівчаток, а в старшому підлітковому віці і в період ранньої юності, навпаки, більш егоцентричними виявляються дівчата. Така відмінність пояснюється великим прагненням хлопчиків до самоствердження в молодшому підлітковому віці і меншими здібностями їх до децентрації. Така різниця в комунікативних навиках зберігається в підлітковому віці і на тлі прагнення до самостійності і самоствердження веде до більшого егоцентризму у хлопчиків – підлітків у віці 10-14 років. У 13-14 років настає «пік» егоцентризму. Саме тоді, учні і учениці прагнуть звернути увагу інших на себе, протиставляють себе іншим. Через упертість, свавілля вони сприймають себе і затверджують себе як особи. Тому центрована старших підлітків сприяє становленню їх як осіб.

Ще одним чинником егоцентризму підлітків є вплив значимих дорослих, особливо вчителів і керівників секцій і груп позашкільних установ. Стиль їх керівництва і спілкування з школярами для деяких підлітків стає своєрідною моделлю поведінки в одних випадках і засобом придушення, або розвитку соціально-психологічних якостей – в інших. Авторитарний, автократичний, потурання стиль керівництва найчастіше стимулює егоцентричні тенденції в розвитку школярів, а демократичний стиль сприяє розвитку соціоцентричної спрямованості з її кооперативністю, прагненням до співпраці і взаємодопомоги.

При авторитарному або самовладному стилі керівництва вчитель здійснює єдиновладне управління колективом школярів без опори на актив.

Авторитарний стиль керівництва багато в чому схожий з автократичним, але дещо «м'якше». Тут учнів інколи залучають до обговорення низки запитань, що стосуються життєдіяльності класу як малої групи і колективу, але рішення, кінець кінцем, завжди приймаються вчителем.

Демократичний стиль керівництва – це стиль, де вчитель виконує роль «першого серед рівних». Він ініціює обговорення і учить школярів полеміці і дискусіям з приводу проблем, що виникають в класі, щось підказує хлопцям і допомагає сформулювати їх пропозиції, аргументувати вибір, знайти правильне або краще для даних умов рішення.

Ігноруючий або потурання стиль розпізнають за ознакою формального виконання вчителем своїх обов'язків класного керівника. Тут вчитель рідко втручається в життєдіяльність класу. Головне для нього – вказівки адміністрації, а не активна формуюча особа робота з учнями.

Ще один стиль – непослідовний. Це стиль керівництва, залежний від якихось зовнішніх обставин або настрою вчителя. Найчастіше він є поперемінним авторитарним і ігноруючим керівництвом.

3.Особливості профілактики і способів корекції егоцентризму в підлітковому і ранньому юнацькому віці

особистість егоцентризм підлітковий сім'я

Виходячи з особливостей віку, головна увага в процесі виховання слід приділити особливостям особи, що саме формуються, а профілактика егоцентризму відноситься до нього як одній з можливих властивостей особи. Оскільки всі особові якості взаємозв'язані зі всіма психічними процесами, то поважно звернути увагу, принаймні, хоч би на мову і мислення підлітків і старшокласників.

До 13-14 років учень вже в змозі оперувати гіпотезами і в старших класах на цій основі формується гіпотетико-теоретичне мислення. Будь-яке відставання у формуванні психічних новоутворень загрожує розумовим егоцентризмом. У підлітків він виявляється в тому, що школяр не реагує на підказку вчителя при рішенні тієї або іншої задачі, не в змозі відхилитися від першого вибраного ним способу рішення, не дивлячись на його помилковість.

У юнацькому віці егоцентризм пізнавальних процесів виявляється в нерозвиненості дивергентного мислення, при якому здійснюється пошук і порівняння альтернатив.

Таким чином, необхідно тренувати гнучкість мислення за допомогою завдань, що мають різні способи рішення, що є одним з важливих засобів і в розвитку особи без значних егоцентричних тенденцій. Для раннього юнацького віку в зв'язку з цим можна рекомендувати дискусії по найрізноманітніших проблемах з метою вироблення гіпотетико-теоретичного мислення. У дискусіях у школярів розвивається логіка завдяки активному підбору аргументів і фактів для переконання товаришів в правоті своєї точки зору. Так само бажано виучувати мистецтву ведення суперечки.

Потреба і тренування аргументованого викладу власної думки допомагає підліткам і старшокласникам в розвитку ще одного важливого психічного утворення пізнавальної сфери – рефлексії. Рефлексія дає можливість розглядати свої думки, відчуття, дії, стосунки як би з боку. За допомогою рефлексії людина стає здатною не лише розумно і об'єктивно аналізувати свої і чужі думки і вчинки з точки зору відповідності їх задуму і умовам діяльності, але і дістає можливість, а деколи і бути навіть в результаті цього упевненим в його думках, бажаннях, оцінках, намірах, стосунках до самого собі.

Окрім мислення егоцентризм виявляється в мові. Головними формами егоцентризму мовної активності є еготизм і ретрофлексія. Еготізм, як прагнення міркувати і розповідати про себе іншим людям, особливо одноліткам, найбільш типовий для підлітків. Розповідаючи про події свого життя, свої вчинки і думки, школяр реалізує потребу у визнанні себе товаришами, підвищує статус в структурі стосунків з іншими і до того ж – розвиває свою мову. Проте невелика перевага діалогу у бік монологічності розповіді про саме собі при спілкуванні з іншими стає проявом егоцентризму. Тут, важливе відчуття міри і інтерес не лише до своєї персони, але і до особи співбесідника.

Егоцентризм розвивається і на основі ригідності мови і нерозвиненості такої функції спілкування, як говір. Що не мають достатнього розвитку комунікативних навиків говору, можуть уважно слухати товаришів, але своїм мовчанням стимулюють їх монолог. У результаті, мовчуни виявляються у ряді випадків жертвами своїх помилкових неперевірених думок і висновків щодо товаришів і особливо їх висловів.

На уроках мови і літератури можна допомогти підліткам і старшокласникам виправити прояви регідності мови і звернути їх увагу на еготизм. Ригідність мови виражається в словах-повторах, в повторах виразів і одноманітності мовних зворотів, в повільному темпі мови і в таких вкрапленнях як часті і довгі звуки типа «ммм.», «а.» і ін. Корисними для розвитку мови тут можуть виявитися не лише контроль вчителя або зауваження учнів, але і особливо записи повідомлень, відповідей, доповідей, розмов на магнітофон. Ці записи потім аналізують самі школярі. Так само дієвий – підбір синонімів, який розширює мовний репертуар, розвиває уміння говорити.

Проте для розвитку діалогічності і умінь зрозуміло для співбесідника говорити, з одного боку і уважно слухати, з іншою, зусиль лише вчителів словесності, мабуть, мало. Допомогти в даному випадку може лише шкільний психолог і спеціально підготовлені вчителі і старшокласники, які самі пройшли тренінг психології спілкування. Так само допомагають заняття риторикою і курси по майстерності прилюдного виступу.

Сприяє зниженню егоцентризму вживання дискусій, ролевих ігор, при яких у учасників активізується орієнтування на думки товаришів, розвиваються здібності координації і кооперації спільних зусиль при виконанні тих або інших завдань. Все це в цілому сприяє зниженню егоцентризму.

Навики координації думок, оцінок, точок зору, намірів добре розвиваються і в умовах участі в ролевих і ділових іграх.

Для профілактики ситуативного егоцентризму важливе своєчасне формування адекватної мотивації і навчання учнів прийомам, направленим на зниження тривожності. Якщо він викликається конфліктами, то тут потрібне тренування співпраці як способу регулювання конфліктів.

У випадках, коли впливати на підлітків складно, існує психотерапевтична і психокоректувальна допомога.

1.Ананьев Б. Г. Человек как предмет познания. Л., 1986.

2.Анастази А. Психологическое тестирование. Ч. 1 2. М., 1982.

3.Андреева Г.М. Социальная психология. М.: Аспект-Прогресс, 1998. - С. 274-277

4.Бандура А., Уолтерс Р. Подростковая агрессия. Изучение влияния воспитания в семейних отношений. М.: Апрель Пресс, Изд-во ЕКСМО-Пресс, 1999. - С.431.

5.Бодалев А. А. (отв. ред.). Активние методи обучения педагогическому общению и его оптимизации. М., 1983.

6.Бодалев А. А. Личность и общение. М., 1983.

7.Бодалев А. А., Ковалев Г. А. (отв. ред.). Общение и развитие психики. М., 1986.