Дипломная работа: Інноваційні форми і методи соціальної роботи з сім’єю

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМ ТА МЕТОДІВ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ

1.1 Нормативно-правова база соціальної роботи з сім'єю

1.2 Сутність сім'ї, та типологія сімей

1.3 Соціально-виховна робота з молоддю як умова підготовки до сімейного виховання

1.4 Технології соціальної роботи з сім'ями різного типу

1.5 Методи і організаційні форми соціальної роботи з сім'ями різного типу

РОЗДІЛ 2. НАСИЛЬСТВО В СІМ'Ї ЯК СОЦІАЛЬНА ПРОБЛЕМА

2.1 Соціальні та психолого-педагогічні проблеми сімейного насилля

2.2 Особливості психолого-педагогічної роботи з дітьми, які зазнали сімейного насилля

2.3 Насильницькі та образливі моделі поведінки і дії та типи насильників

2.5 Організація надання допомоги, діяльність соціальних служб

2.6 Вирішення проблеми насильства в сім'ї

РОДІЛ 3. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА АПРОБАЦІЯ ФОРМ І МЕТОДІВ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ЛЮДЬМИ, ЯКІ ЗАЗНАЛИ НАСИЛЬСТВА В СІМ'Ї

3.1 Проект Кризовий Центр для жертв насильства в сім'ї «РОДИНА»

3.2 Проведення педагогічного експерименту форм і методів соціально роботи з проблеми випадків насилля в сім'ї стосовно дітей в КЦ «РОДИНА»

3.3 Розробка методичних порад щодо попередження та подолання насильства в сім'ї шляхом урізноманітнення форм і методів соціальної роботи з сім'єю

РОЗДІЛ 4 ОХОРОНА ПРАЦІ

ВИСНОВКИ

ДОДАТКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність дослідження. Роль сім'ї в сучасному суспільстві і життя людини незрівнянна за своїм значенням, ні з якими іншими соціальними інститутами.

Сім'я як основний осередок суспільства виконує найважливіші соціальні функції, відіграє значиму роль у житті людини, його захисту, забезпеченні соціалізації, формуванні і задоволенні індивідуальних потреб.

Сучасна ситуація в Україні (економічна криза, нагнітання соціальної та політичної напруженості, міжетнічні конфлікти, зростаюча матеріальна і соціальна поляризація суспільства тощо) загострила проблеми сім'ї. У значної частини сімей різко погіршилися умови реалізації основних соціальних і особистісних функцій, вони виявилися у складних життєвих обставинах.

Однією з актуальних проблем, які стоять перед сучасним українським суспільством є подолання і профілактика будь-яких проявів насильства щодо дітей та молоді. Слід відзначити, що дана проблема лише стає предметом широкого громадського та наукового обговорення в Україні.

За офіційними даними, насильство в сім'ї – досить поширене явище в Україні. соціальний виховний насилля сім'я молодь

Статистика показує, що 30-40% всіх насильницьких злочинів відбуваються у сім'ї за свідченнями дітей, з жорстокістю вони зустрічаються вперше у власній сім'ї, з боку батьків та старших сестер і братів, приблизно в 45-49 % сім'ях має місце насильство над дітьми. Якщо врахувати всі погрози, залякування, побиття, то практично кожна дитина хоч один раз зіштовхувалася з проявами жорстокості, тиску або насильства зі сторони своїх батьків[53].

Розглядаючи сімейне насильство над дітьми можна одночасно виокремити два аспекти наслідків цього явища нанесення шкоди жертві, зокрема, суспільству в цілому.

Діти, які пережили будь-який вид насильства, відчувають труднощі у соціалізації, взаємостосунках з дорослими, у спілкуванні з ровесниками. Вирішення своїх проблем діти-жертви насильства часто знаходять в кримінальному, асоціальному середовищі. Згідно з матеріалами доповіді Кабінету Міністрів України «…кожного дня підлітки скоюють понад 100 злочинів: одне вбивство або тяжке пошкодження, два–три розбійних напади, вісім пограбувань, 26-ть крадіжок державного, 45-ть особистого майна громадян (з них 16-ть квартирних крадіжок) і майже щодня вчиняють зґвалтування».

За останні десятиліття спостерігається психолого-педагогічний пошук і розробка окремих питань сімейного насильства в дослідженнях Ю. Якубова, Н. Лавриненко, М. Московка, О. Балакірєвої.

Про міжнародну увагу до проблем насильства в сім'ї свідчать такі факти, як обговорення і прийняття рішень на конгресах ООН з питань жінок, а також Всесвітній програмі дій стосовно інвалідів і Конвенції про права дитини.

Об'єктом дослідження є сім'ї, які опинились у складних життєвих обставинах.

Предмет дослідження – форми та методи соціальної роботи з різними типами сімей.

Мета дипломної роботи полягає в теоретичному узагальненні форм та методів соціальної роботи з різними типами сімей, зокрема, сімей, що потерпають від насильства, дослідженні суті насильства, виявленні умов, причин та наслідків, характеристика його особливостей, надання допомоги людям, які зазнали насильства чи були свідками цих дій, у попередженні цих фактів насильства над ними та подоланні наслідків насильницької поведінки та формування ненасильницької культури взаємовідносин у сім'ї.

Для досягнення цієї мети поставлені для вирішення наступні завдання: 1) дослідити форми і методи соціальної роботи з різними типами сімей; 2) розкрити сутність і зміст соціальної роботи; 3) охарактеризувати соціальні та психолого-педагогічні проблеми сімейного насилля; 4) визначення напрямків державної сімейної політики.

Теоретична значущість дослідження полягає в розширенні та поглибленні знань про шляхи удосконалення соціальної роботи з людьми які зазнали сімейного насилля та в узагальненні нормативно-правової бази соціально-правового захисту дітей від насильства, в сім’ї розкритті змісту соціально-профілактичної роботи щодо жорстокого поводження з дітьми та напрямів роботи закладів, в яких здійснюється реабілітація дітей-жертв насильницьких дій.

Використанні у дослідженні загальнонаукові методи пізнання індукція, дедукція, узагальнення, аналіз, синтез, абстрагування.

Практичну реалізацію методів наочно виявляє таке поняття як форма «соціальної роботи». Завдяки формам методи наповнюються конкретним змістом соціальної роботи.

Згідно з чинним українським законодавством насильство в сім'ї розглядається як будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім'ї щодо іншого члена сім'ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім'ї.

Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, які розкривають проблему шляхів удосконалення соціальної роботи з людьми, що зазнали сімейного насилля в теоретичному та практичному аспектах, висновку, додатків та списку використаних джерел.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМ ТА МЕТОДІВ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ

1.1 Нормативно-правова база соціальної роботи з сім'єю

Згідно з Сімейним кодексом, сім’ю визнано основним осередком суспільства, найкращою умовою для виховання та розвитку дітей. У Кодексі по-новому визначені права членів сім’ї, захист яких через створення умов для їхньої реалізації є метою соціальної роботи [8].

Права членів сім’ї у новому Сімейному кодексі відображають міжнародні стандарти прав людини в суспільстві з урахуванням особливостей сім’ї та її соціального інституту – шлюбу (вперше законодавчо визнані позашлюбні сім’ї) і спрямовані на забезпечення виховання та розвитку дитини в сім’ї, охорону батьківства і материнства, розвиток подружжя, що є можливим за умови виконання членами сім’ї своїх обов’язків стосовно один одного на основі домовленостей (угоди) щодо правил сімейного життя або захисту прав членів сім’ї через суд.

В Україні діє національне законодавство, що регулює певні питання протидії насильству в сім’ї. Насамперед, це Конституція України, яка не тільки визначає основні права та свободи громадян, а й гарантує їхній захист [1].

Україна вперше в Конституції зазначила, що будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються законом, держава забезпечує гарантії державного утримання та виховання дітей-сиріт та дітей, які позбавлені батьківського піклування (ст. 52). Правова база складається з Конституції України, відповідних кодексів України, законів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, а також відомчих правових актів, державних програм [1].

Конституція України є тією юридичною базою, норми якої визначають та гарантують охорону і захист прав, свобод та інтересів сім’ї та людини. Це такі статті Конституції України як: право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань (ст. 27); ніхто не може зазнавати втручання в його особисте та сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст. 32); право на звернення до державних інституцій (ст. 40); право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю (ст. 41); право на житло (ст. 47); права та свободи людини й громадянина захищаються судом (ст. 55); право знати свої права та обов’язки (ст. 57).

На підставі положень Конституції України і Конвенції ООН про права дитини 26.04.2001 р. в Україні був прийнятий Закон «Про охорону дитинства», який визначає охорону дитинства стратегічним загальнонаціональним пріоритетом із метою забезпечення реалізації прав дитини на все життя, охорону здоров’я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток, встановлює основні засади державної політики у цій сфері.

В загалом, до правових документів, які спрямовані на подолання насильства над людьми відносяться:

- Загальна декларація прав людини (10.12.1948);

- Декларація прав дитини (20.11.1959);

- Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (16.12.1966);

- Конвенція про права дитини (20.11.1989);

- Закон України «Про охорону дитинства» (26.04.2001);

- Закон України «Про соціальну роботу з сім’ями, дітьми та молоддю» (26.06.2001);

- Кримінальний кодекс України (1.09.2001);

- Закон України «Про попередження насильства в сім’ї» (15.11.2001);

- Сімейний кодекс України (10.01.2002);

- Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо встановлення відповідальності за вчинення насильства в сім’ї або невиконання захисного припису» (15.05.2003);

- Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 23.01.2004 р. №38 «Про затвердження заходів щодо виконання Закону України «Про попередження насильства в сім’ї" та Примірного положення про центр медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім’ї»;

- Указ президента України від 5.05.2008 р. №411/2008 «Про заходи щодо забезпечення захисту прав і законних інтересів дітей»;

- Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення законодавства стосовно протидії насильству в сім’ї» (25.09.2008).

На національному рівні в Україні прийнято ряд законодавчих та нормативно-правових актів, які захищають людину від насильства в сім’ї, а також регламентують діяльність правоохоронців щодо попередження та припинення насильства в сім’ї.

Кодексом України про адміністративні правопорушення передбачено відповідальність за адміністративні порушення, що загрожують громадському порядку й громадській безпеці та які можуть бути вчинені в побутовій сфері. До учасників таких правопорушень застосовуються: ст. 173 КУпАП, ст. 182 КУпАП, ст. 180 та 184 КупАП.

Слід згадати ще кілька документів, які тісно переплітаються з насильством в сім’ї. Мова йде про викрадення дітей, адже дуже часто, рятуючись від жорстокої поведінки батьків, саме діти стають «живим товаром» для не менш жорстоких дорослих. Тому прийняття Постанови Кабінету Міністрів України «Про виконання на території України Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей» (від 10 липня 2006 р. №952) дає можливість долучитися до міжнародно-правового механізму впорядкованого повернення дітей, яких незаконно вивозять або утримують за кордоном [21, c. 95]. У січні 2006 року Верховна Рада України внесла зміни до Кримінального Кодексу України, зокрема до ст. 149 «Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини» та ст. 303 «Сутенерство або втягнення особи в заняття проституцією», що дає підстави стверджувати про приведення необхідних норм українського законодавства у відповідність із Палермською Конвенцією [14, c. 139].

Згідно Закону «Про попередження насильства в сім’ї» визначено перелік органів та установ, на які покладається здійснення заходів щодо попередження насильства в сім’ї. Такими установами визнані:

-  спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань попередження насильства в сім’ї;

-  служба дільничних інспекторів міліції;

-  кримінальна міліція у справах неповнолітніх органів внутрішніх справ;

-  органи опіки і піклування;

-  кризові центри;

-  центри медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім’ї;

-  органи виконавчої влади;

-  органи місцевого самоврядування [18, с. 64].

У кожного з цих органів різні обов’язки, тому вони повинні співпрацювати разом, адже тоді складатиметься майже повна картина окремих випадків, відповідно, стане простіше й ефективніше допомагати постраждалим від насильства в родині.

Захист дітей, забезпечення їх повноцінного розвитку – проблема національного значення, яка повинна розглядатися і розв’язуватися в різних контекстах: історичному, соціологічному, культурологічному, демографічному, педагогічному і, безумовно, юридичному. Мова йде про закріплення певними законами та іншими нормативно-правовими актами чітко визначених правил, норм, стандартів і вимог щодо організації життєдіяльності дитини.

Першим міжнародним документом, в якому розглядалась проблема прав дитини, була Женевська декларація 1924 року, спрямована на створення умов, що забезпечують нормальний фізичний і психічний розвиток дитини, право дитини на допомогу, належне виховання, захист.

Важливим документом стала прийнята 10.12.1948 р. Генеральною асамблеєю ООН Загальна декларація прав людини (введена в дію з 1976 р.). У ній вперше зафіксовані основи захисту прав дітей. Свій розвиток Декларація отримала в пакетах прав людини, що гарантували рівні права всім дітям і забезпечення розв’язання їх основних соціальних проблем.

Генеральна асамблея ООН 20.11.1959 р. прийняла Декларацію прав дитини – документ, який регулює становище дитини в сучасному суспільстві. Декларація складається з 10 принципів, якими проголошується, що дитині, незалежно від кольору шкіри, мови, статі, віри, законом повинен бути забезпечений соціальний захист, надані умови та можливості, що дозволили б їй розвиватись фізично, розумово, морально, духовно.

Документом, де проголошується, що людство зобов’язане дати дітям усе найкраще, надійно забезпечити дитинство, яке гарантує в майбутньому розвиток повнолітніх громадян, стала Конвенція про права дитини, схвалена ООН 20.11.1989 р. Україна ратифікувала Конвенцію в 1991 році та внесла відповідні зміни до національного законодавства. Її ратифікували 189 країн світу. Серед тих, хто не ратифікував Конвенцію – США та Сомалі.

Отже, як висновок можна зазначити, що українське законодавче поле соціальної роботи не можна вважати остаточно сформованим. В Україні тривають пошуки власної моделі соціального захисту населення, відбувається формування мережі соціальних служб, які б відповідали сучасним уявленням про соціальні послуги, і відповідного нормативно-правового регулювання діяльності таких служб, розвивається законодавство з питань фахового регулювання діяльності практичних соціальних працівників, визначаються правові можливості для партнерства держави й недержавних організацій у соціальній сфері. Пристосування до міждержавних законодавчих аспектів та колізій соціальної роботи.

1.2 Сутність сім'ї та типологія сімей

Існує безліч дефініцій поняття «сім'я», усі вони відбивають той стан у теорії соціальної роботи коли предметом її вивчення стає сім'я як соціальний інститут, мала група й система взаємовідносин.

Сім'я є першоосновою духовного, економічного та соціального розвитку суспільства та виконує в ньому такі функції: виховна; господарсько-побутова - для задоволення матеріальних потреб і для збереження здоров'я; емоційна (культурне і духовне спілкування); первинний соціальний контроль - це контроль за виконанням норм, засвоєних у процесі соціалізації та виховання; репродуктивна і сексуальна - це відтворення потомства і подружні взаємини.

Виходячи із парадигм розуміння сім'ї як соціальної групи, її можна визначити як динамічну малу групу людей, поєднаних спільністю проживання і родинними взаєминами, спільністю формування й задоволення соціально-економічних і біологічних потреб, любов'ю, взаємною моральною відповідальністю.

Сім'я складається з трьох основних підсистем (Рис. 1.1):

Рисунок 1.1. Складова сімейної підсистеми

Деякі фахівці роблять спроби дати визначення сім'ї на основі системного підходу з урахуванням того, що вона несе в собі одночасно ознаки і соціального інституту, і малої групи, і системи стосунків. До найбільш значущого для практичного соціального працівника можна винести визначення сім'ї.

Сім'я - це соціально-педагогічний інститут та особлива соціальна система, яка є підсистемою суспільства і включає в себе інші підсистеми (членів сім'ї); це мала соціальна група, первинний контактний колектив. Усе це дозволяє говорити про такі її ознаки, як шлюбні, між поколінні, кровні, встановлені зв'язки між членами сім'ї; родинні почуття, почуття безпеки, захищеності, любові, поваги; спільний побут і проживання членів сім'ї, наявність певних функцій у суспільстві (видів життєдіяльності сім'ї), прав сім'ї в суспільстві й прав членів сім'ї в родині, обов'язків членів сім'ї стосовно один одного та відповідальність перед суспільством за своїх членів.

Так само сімей називають соціальний інститут, тобто стійка форма взаємовідносин між людьми, в рамках якої здійснюється основна частина повсякденного життя людей: сексуальні відносини, дітонародження і первинна соціалізація дітей, значна частина побутового догляду, освітнього та медичного обслуговування[9, c. 125].

Практика соціальної роботи з сім'єю завжди спирається на конкретний тип сім'ї. класифікація типів сім'ї може бути побудована на різних засадах, за різними критеріями, ознаками тощо (Табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Типи сімей

Також до типів сімей відносять такі як, малодітна сім'я, вторинношлюбна сім'я, міжнаціональна сім'я, дистантна сім'я, вторинний шлюб, різнорідна сім'я, складна сім'я, опікунська сім'я, що також зустрічаються на практиці методичної соціальної роботи і мають велике значення у розробці форм та методів спеціалістами соціальної роботи, але за своїм характером мають незначне поширення у даній галузі.

Таким чином, згідно з поданою класифікацією існує багато типів сім'ї, клієнтом соціальної роботи може стати сім'я будь-якого типу, а рівень потреби в соціальній підтримці, її конкретне утримання, види допомоги мають бути різними.

Спеціаліст даної галузі, який працює з сім'єю повинен орієнтуватися на відповідну її модель.

Існує досить велика кількість моделей соціальної роботи з різноманітними типами сімей. У вітчизняній теорії і практиці соціальної роботи з різноманітними типами сімей, як зразок може бути запропонована модель І. Трубавіної (Табл. 1.2).

Таблиця 1.2

Моделі соціальної роботи з різними типами сімей

Крім того, до основних загальнотеоретичних моделей роботи з різними типами сімей відносять:

- педагогічну модель;

- психологічну модель;

- діагностичну модель;

- соціальну модель;

- медичну модель.

1. Педагогічна модель ґрунтується на гіпотезі про нестачу педагогічної компетентності батьків. Суб'єктом скарги у такому випадку найчастіше виступає дитина. Консультант разом з батьками аналізує ситуацію, накреслює програму заходів. Спеціаліст орієнтується не стільки на індивідуальні можливості батьків, скільки на універсальні з точки зору педагогіки і психології засоби виховання. Ця модель носить профілактичний характер. У ній особливо мають потребу проблемні, дисфункціональні сім'ї. Вона спрямована на підвищення психолого-педагогічної культури батьків, розширення і відновлення виховного потенціалу сім'ї, активне включення батьків у процес соціального виховання дітей.

2.Соціальна модель використовується у тих випадках, коли сімейні труднощі є результатом несприятливих зовнішніх обставин. У цих випадках окрім аналізу життєвої ситуації і рекомендацій, є потреба у втручанні зовнішніх сил.

3.Форми роботи у межах цієї моделі спрямовані на підвищення батьківської компетентності. Використовуються лекції і бесіди для батьків з питань сімейного виховання, дискусії, аналіз та обговорення реальних труднощів сімейного виховання, групові форми роботи з батьками, що спрямовані на оволодіння навичками спілкування з дітьми тощо.

4.Психологічна (психотерапевтична) модель використовується тоді, коли причини труднощів дитини знаходяться у сфері спілкування, особистісних особливостях членів сім'ї. Модель передбачає аналіз сімейної ситуації, психодіагностику особистості, діагностику сім'ї. Практична допомога полягає у подоланні бар'єрів спілкування та виявлення причин його порушення.

5.Діагностична модель ґрунтується на припущенні про дефіцит у батьків спеціальних знань про дитину або свою сім'ю. Об'єктом діагностики є сім'я, а також діти і підлітки з порушеннями і відхиленнями у поведінці. Діагностичний висновок може виступати основою для прийняття організаційного рішення.

5. Медична модель передбачає, що в основі сімейних труднощів лежать хвороби. Завдання психотерапії - діагноз, лікування хворих і адаптація здорових членів сім'ї до хворих.

Спеціаліст може використовувати різні моделі допомоги сім'ї залежно від характеру причин, що викликають проблему дитячо-батьківських стосунків.

Отже, у зв'язку з тим, що сім'я всебічно охоплює різні форми життєдіяльного сімейного способу життя дослідження показують, що поєднання в сім'ї соціально-економічних труднощів у нашій державі й загальносвітових, власне, сімейних проблем, пов'язаних, насамперед, з так званою «кризою сучасної сім'ї», ставлять сім'ю в жахливі умови, і тому власних її захисних сил виявляється недостатньо.

З огляду на це загальновизнаною системою допомоги сім'ї стає організація соціальної роботи в межах усієї держави й суспільства здійснювана на основі особливих структур – служб соціальної роботи.

1.3 Соціально-виховна робота з молоддю як умова підготовки до сімейного виховання

Соціально-виховна робота з молоддю у підготовці до новоствореної сімейної життєдіяльності по всяк час носить критерій попереднього сімейного виховання. Адже закладення основ позитивного виховання та розуміння складностей життя та майбутніх відносин між подружжям буде умовою розуміння проблематики соціальної роботи з різними типами сімей і як вихідне значення – припинення існування негативної типології сім'ї.

Можна із впевненістю сказати, що у кожній сім'ї складається своя, індивідуальна виховна система, яка формується емпіричним шляхом, тобто постійно апробується у досвіді, містить багато педагогічних «знахідок», засобів і методів впливу на дитину, проте не позбавлена прорахунків і серйозних помилок. Цілі, принципи та зміст виховання у сім'ї часто носять імпліцитний (не сформульований) характер, видозмінюються в залежності від цілого ряду причин (ціннісних орієнтації, рівня освіти, загальної та педагогічної культури батьків, їх етнічної приналежності, ступеня відповідальності за майбутнє дітей тощо) [10].

Розглядаючи соціальне мікросередовище сім'ї, як фактор впливу на особистість дитини, звертає на себе увагу той факт, що можна зустріти різні класифікації видів сімейних стосунків в залежності від того, який психологічний зміст і яке смислове наповнення вкладають в їх основу.

Методи виховання, які використовуються у сім'ї обумовлені взаємозв'язками суб'єктів виховного процесу (які характеризуються неформальним характером), і відрізняються як за кількістю так, і за змістом (тобто за психологічною сутністю та ефективністю впливу на дитину), ніж методи виховання, що використовуються в інших соціальних інститутах. Т. А. Кулікова зазначає, що в сімейних методах виховання відсутній відтінок навмисності, що притаманний суспільним інститутам виховання, але спостерігається більше природності, зверненості до конкретної дитини, що має свій життєвий досвід, певні звички, нахили і уподобання [46, с. 316].

Методів впливу на дитину з боку батьків існує безліч, певно, існує і багато класифікацій цих методів. У цьому аспекті виховні впливи можна поділити за характером того, на що у самому об'єкті виховання вони спрямовані на:

Когнітивні виховні впливи. Націлені на систему знань людини, на її перетворення. Існує думка, що знання людини про світ не тільки визначають її як особистість, але й справляють вирішальний вплив на її поведінку. У сучасних умовах технократичного суспільства значення цього аспекту виховних впливів підвищується і стає основним.

Емоційні виховні впливи. Покликані викликати і підтримувати у дитини певні афективні стани, які полегшують або утруднюють прийняття нею інших психологічних впливів. Позитивні емоції, що проявляють батьки, сприяють відкритості дитини до їхніх впливів, негативні емоції — навпаки, перешкоджають здійсненню виховних впливів.

Поведінкові виховні впливи. Безпосередньо спрямовані на вчинки дитини. Примушуючи її діяти певним чином і забезпечуючи відповідні позитивні або негативні підкріплення вчинкам, що здійснюються, такі впливи опосередковано впливають і на особистість.

Сучасна сім’я виступає сферою формування і ареною практичного прояву ідеалів, світогляду, інтересів людини. Через сім’ю формуються первинні цінності орієнтації і соціальні рекомендації дитини.

Вивчення і аналіз виховного процесу показали, що багато проблем виховання морально, естетично зрілої людини вирішується з великими труднощами тому, що батьки часто не володіють ефективними засобами і методами розвитку свідомості і поведінки особи, що формується.

Відомо, що контакти між батьками і дітьми в сім’ї є одним із важливих напрямків, що потребує уваги діяльності будь-якого спеціаліста, що працює у сфері психологічної допомоги особистості.

Будь-яка робота з батьками більш ефективна, якщо вона зорієнтована на потреби конкретних батьків або груп сімей в тій чи іншій інформації. У практичній роботі спеціаліст може використати різноманітний психодіагностичний інструментарій.

Методикам діагностики дитячо-батьківських стосунків зазвичай не ставляться дуже суворі вимоги стосовно їх діагностичної і прогностичної валідності - вони використовуються для побудови робочих гіпотез, які згодом уточнюються і перевіряються.

Для систематизації методик психодіагностики використовують різні основи. Виходячи із структурних особливостей методик, виділяють чотири групи методів діагностики батьківського ставлення:

- бесіди, інтерв'ю;

- проективні;

- опитувальні;

- цілеспрямоване або включене спостереження реальної поведінки і взаємостосунків.

Проте, не всі методи підлягають такій чіткій класифікації, деякі вміщують в себе елементи різних груп методів. Наприклад, малюнок людини може розглядатися як своєрідне інтерв'ю, що дається за допомогою зображувальних засобів. Відмінною рисою цього «інтерв'ю» виступає його проективний характер, оскільки в малюнку нерідко проявляються такі емоційні переживання людей, які ними повністю не усвідомлюються або про які діти прагнуть не розповідати.

Методики діагностики стосунків у сім'ї тісно пов'язані з завданнями психокорекційної роботи, тому бажано, щоб вони не тільки розкривали картину існуючих стосунків, а й розширювали можливість розуміння суб'єктивного світу як для спеціаліста, так і для досліджуваного.

Розглянемо, які методики діагностики може використати соціальний працівник для вивчення взаємостосунків у системі «батьки і діти», а також деякі методи групової роботи з батьками.

Як зазначалося вище, однією з характеристик морально-психологічного клімату сім'ї є система «вертикальних» взаємостосунків, яка відображає динаміку взаємин між батьками і дітьми. Провідною ознакою цих взаємостосунків є ступінь і характер емансипації (звільнення від залежності) дітей від батьків по мірі дорослішання перших. На думку С.В. Ковальова, вона (емансипація) здійснюється як би у чотирьох вимірах, що у сумі і складають сутність взаємин між людьми:

- емоційна сторона взаємин - коли емоційні зв'язки дітей і батьків поступово розриваються або витісняються зв'язками з іншими - дружбою, коханням;

- когнітивна - якщо між батьками і дітьми з кожним днем зростає стіна непорозуміння;

- поведінковий аспект взаємин - коли батьки виявляються неспроможними регулювати поведінку своїх дітей;

- нормативна - якщо ті норми і цінності, на які орієнтуються батьки, стають чужі для їх дітей.

В основі відчуження, що виникає у взаємостосунках батьків і дітей можна вбачати такі дві причини:

- реально існуючу зміну позицій у взаєминах з дітьми, які підросли;

- невміння дорослих врахувати ці зміни і небажання зробити свої взаємини з вже дорослими дітьми такими, що відповідають цим змінам.

Отже, необхідно звернути увагу на роз'яснення батькам в необхідності перегляду їхніх поглядів на питання влади і авторитету у взаєминах з дітьми, що дорослішають. Соціальна робота має досить виразне спрямування не лише на соціальні групи клієнтів, а й на окремих індивідів, які потребують особливої, конкретної допомоги. Її головною метою є турбота про благополуччя і розкриття можливостей особистості, сім'ї, спільноти, суспільства.

1.4 Технології соціальної роботи з сім'ями різного типу

До технологій, що використовуються у випадку сімейного насильства, відноситься організація соціальних притулків, які дають можливість батькам і дітям перечекати в безпечному місці кризу сімейної ситуації. Але, як правило, обмеження тільки таким видом допомоги може бути непродуктивним, бо невирішені сімейні конфлікти періодично загострюються.

Дослідники пропонують такі технології соціальної роботи [40, с. 395]:

1. Діагностичний. Одержання даних про дитину чи молоду особу, які знаходяться у несприятливих умовах, екстремальній ситуації. Діагностика особистості, умов, ситуації, оцінка ресурсів і прийняття рішення про:

- кризове втручання;

- взяття клієнта на соціальну реабілітацію (в притулку, денному центрі соціально-психологічної допомоги, як патронаж на дому тощо);

- здійснення окремої роботи з членами сім'ї: коррекційної, попереджувально-профілактичної, навчання самодопомозі.

2. Проективний. Пропозиція соціальних послуг клієнту та членам його сім'ї, визначення мети, завдань стратегії реабілітації, вироблення мети і завдань роботи (спільно з клієнтом, з членами його сім'ї - по можливості, спільно з усіма фахівцями, причетними до проблеми клієнта). Моделювання засобів, методів, прийомів роботи, передбачення можливих труднощів у реабілітації клієнта.

2.      Організаторський. Залучення фахівців до здійснення соціальної реабілітації (укладення угод, формування групи фахівців з різних спеціальностей для надання допомоги в конкретному випадку). Організація взаємодії між суб'єктами соціальної роботи:

- на функціональному рівні (відповідно до спільної мети, конкретних завдань діяльності, через поділ процесу спільної діяльності між виконавцями);

- на міжособистісному рівні між суб'єктами або між клієнтом і суб'єктами соціальної роботи: через нараду, суперечки, дискусії як безпосередня трансформаційна взаємодія (спрямована на зміни в клієнті, мікро- та макросередовищі);

- на рівні організації: наявність організації (установи) для соціальної реабілітації, керівництва в особі одного з фахівців, наділеного особливими повноваженнями (відповідального за життя і здоров'я людини);

- у просторі: в одній установі чи в кількох установах одночасно (дружні клініки для молоді, реабілітаційні центри, на дому) через створення єдиного соціалізуючого простору з безпосередніми особистими контактами між учасниками реабілітації, обміну між ними діями, інформацією, із взаємною перцепцією;

- вироблення плану соціальної реабілітації з урахуванням думки клієнта, пропозицій фахівців, залучених до реабілітації [41, с. 87-93].

4.      Практично-діяльнісний: надання соціальних послуг клієнту на основі:

- кризового втручання в сім'ю і життя людини, яка зазнала насильства для відновлення її стану і соціального статусу;

- «допомоги для самодопомоги» потерпілим від насильства і членам їх сімей для підвищення соціального статусу жертви, подолання агресивності, тендерних стереотипів, самореалізації (в позитивну сторону) тих, хто застосовував насильство в сім'ї.

5.      Оцінка ситуації і стану клієнта й прийняття рішення про завдання та зміст програми з ним і членами його сім'ї.

Робота з сім'єю алкоголіка передбачає насамперед виявлення основної причини зловживання спиртними напоями. Для цього необхідно вивчити всіх членів сім'ї, а також соціальну біографію. Причиною зловживань алкоголем може бути сімейна схильність, деякі особливості сімейного статусу (нестійкість особистості, інфантильність, залежність), традиції сімейного чи соціального оточення, ілюзорна спроба відійти від проблем. Досить часто виявляється сукупність цих причин. Необхідний серйозний аналіз цих причин, бо ж іноді не пияцтво є причиною конфліктів у сім'ї, а, навпаки, до пияцтва вдаються саме для того, щоб таким способом (хоча б у своїй уяві) перебороти конфліктність. Далі розробляється програма з алкоголезалежною особою, її сім'єю, соціальним оточенням - це лікувальні заходи, консультації, психотерапія і психокореція, можливо, соціально-трудова реабілітація алкоголіка і його сім'ї. Медична реабілітація осіб, які зловживають алкоголем, дотепер була малоефективною, бо ж після реабілітації пацієнт повертається у те саме середовище, де в нього виявилась звичка до алкоголю. Тому робота з такою сім'єю передбачає формування мотивації клієнта і його сім'ї до безалкогольного способу життя і побудови нової системи взаємостосунків; психокорекційні заходи, спрямовані на виховання особистості, здатної бути господарем своєї долі; введення клієнта в об'єднання чи клуби осіб - прихильників безалкогольного способу життя або створення такого об'єднання. Однією із найбільш ефективних технологій є створення сприятливого середовища, для позбавлення від алкоголізму, - рух «Анонімні алкоголіки», а також програми «Анонімні діти алкоголіків», «Анонімні наркомани» та ін.

На стабілізацію сім'ї, відновлення її функціональних зв'язків, нормалізацію стосунків між подружжям, між батьками і дітьми, взаємин всіх вказаних членів сім'ї з оточуючими спрямовані середньотермінові технології.

Робота з конфліктною сім'єю чи сім'єю, емоційний клімат в якій незадовільний, починається, як правило, після заяви одного із подружжя, хоч іноді приводом для констатації серйозних сімейних проблем можуть бути спостереження шкільного чи соціального педагога, дитячого лікаря, що свідчать про негативні психосоматичні наслідки сімейної напруженості для здоров'я дітей. Соціальна робота з такою сім'єю розпочинається з ретельного вивчення дійсної сімейної проблеми, про яку подружжя найчастіше має неправильне уявлення, ознайомлення з особистісними особливостями подружжя, їхніми сімейними і шлюбними установками. Труднощі можуть бути зумовлені будь-якою з названих причин. Слід відмітити, що зовнішні затруднення - матеріально-економічні обмеження, невпевненість у завтрашньому дні, безробіття тощо - як правило, тільки загострюють сімейні конфлікти, виявляють істинні їх причини. Негативні риси особистості, у першу чергу істеричність, компенсовані в процесі соціалізації чи самовиховання, під впливом зовнішніх причин можуть знову актуалізуватися і стати причиною постійних конфліктів. Серйозні розходження в сімейно-шлюбних установках можуть залишатися невиявленими досить довго, але в переломні, вузлові моменти розвитку сімейного життя чи під впливом зовнішніх труднощів з'ясовується, що подружжя дотримується різних моделей сім'ї (егалітарних чи патріархальних), має різні, що не співпадають, погляди на виховання дітей, емоційні, побутові, фінансові проблеми та ін.

Технології роботи з неблагополучною у виховному плані сім'єю можна реалізовувати як в соціальних службах реабілітації сім'ї, центрах допомоги сім'ї і дітям, так і в загальноосвітніх закладах. Такі технології можуть бути різних рівнів[48, с. 240].

Профілактичний рівень.

На даному рівні діяльність соціального працівника будується на принципі надання достовірної інформації. Один із шляхів - розробка таких спеціальних програм педагогічної просвіти батьків, які б сприяли повноцінному функціонуванню сім'ї і запобіганню проблемам у взаєминах дітей і батьків. Наприклад, при роботі з сім'єю, в якій у процесі виховання дитини застосовується насильство, необхідно пояснити членам сім'ї згубні наслідки фізичних покарань і навести приклади гуманних методів покарання.

Діагностичний рівень.

Тут можливі два варіанти діяльності соціального працівника:

- при добровільному зверненні клієнтів - оцінка ситуації й у випадку необхідності організація консультації психолога;

- при недобровільному зверненні - збір достовірної інформації про сім'ю, організація зустрічі з нею, забезпечення зворотного зв'язку.

Обов'язковими етапами діагностики є: збір інформації; аналіз інформації; постановка соціального діагнозу.

На даному етапі обов'язково використовуються такі діагностичні методи: спостереження; бесіда; анкета; тести. Також у діагностиці широко використовуються:

а)      шкалювання - для визначення результату спільної діяльності з сім'єю пропонується шкала, на якій члени сім'ї відзначають стан своєї проблеми до і після візиту до соціального працівника;

б)      карткові методики - набір карт з певним смисловим змістом (любов, ненависть, розлучення, туга). Сім'ї дається завдання розмістити карточки за часом - теперішнє, минуле і майбутнє. Карткові методики дозволяють скласти загальне уявлення про емоційний стан сім'ї, її життєву ситуацію;

в)      проективні методики - різновид тестів, спрямованих на визначення неусвідомлюваних клієнтом станів (без свідомий потяг, прихована агресія, переживання);

г)       асоціативні проективні методики, побудовані на словесних асоціаціях, системі незакінчених речень;

д)      експресивні методики (засновані на малюванні: малюнок сім'ї, малюнок себе у вигляді рослини, тварини);

е)       аналіз документації;

є) метод соціальних біографій - збір інформації про історію життя людини і її сім'ї.

Реабілітаційний рівень.

Реабілітаційний рівень складається із трьох підрівнів - індивідуального, групового, общинного.

На індивідуальному рівні реабілітаційної роботи з батьками чи з дитиною використовується декілька технологій:

- консультування. Консультування відрізняється від навчання тим, що значення мають не стільки знання консультанта, скільки його ставлення до проблеми, що склалася, вплив його особистості;

- телефонне консультування. Особливість технології - спілкування відбувається через посередника - телефонний аппарат, відсутній візуальний контакт, не можна використати невербальні засоби спілкування;

- метод «лист-звернення». Мета листа-звернення - повідомити інформацію чи зажадати її; клопотання; захист прав клієнта; лист-привітання, підтримка клієнта;

- соціальний патронаж.

Груповий рівень. Кількість учасників групи залежить від певної проблеми, що об'єднує людей. Методи групової реабілітації: бесіди, лекція, диспут, дискусія, збори та ін. Значення цих форм роботи полягає в тому, що вони допомагають виявити проблеми, сприяють їх вирішенню, розвивають комунікативні навички клієнта. Однією із ефективних технологій групової роботи є тренінг. У ході тренінгових занять використовується багато з прийомів індивідуальної і групової роботи: міні-лекція, диспут, бесіда, використовуються відеоматеріали, прийоми ігротерапії, арттерапії, «мозкової атаки» і та.ін.

Общинний рівень реабілітаційної роботи. Мета общинної роботи - анімація, стимулювання життєвого простору людей. Общинна робота активізує зусилля людей з вирішення своїх загальних проблем, дозволяє покращити умови життя, вияви ти конструктивних лідерів і нейтралізувати деструктивних. Методи общинної роботи - лекції, дискусії, бесіди, організація масових акцій (суботники, свята). Цілі - виховні, пропагандистські, рекреаційні і т.ін.

Отже, технології можна сприймати залежно від соціальної роботи в широкому та вузькому розумінні, про створення таких умов, які допомагали б населенню вирішувати свої проблеми самостійно, а в результаті сприяли б зменшенню чисельності слабозахищених верств. Інакше кажучи, технології соціальної роботи в широкому розумінні, повинні носити випереджувальний характер.

1.5 Методи і організаційні форми соціальної роботи з сім'ями різного типу

Досягнення успіху соціально-економічного розвитку держави сьогодні можливо тільки за умови застосування новітніх, результативних технологій соціального функціонування суспільства. В контексті цього завдання технології соціальної роботи слід розглядати як сукупність методів, що застосовуються для досягнення мети соціального розвитку.

Грецьке слово «метод» означає шлях, спосіб пізнавальної, практичної діяльності людей. Нині під методом розуміють найкоротший шлях досягнення оптимальних результатів, що відповідають поставленим цілям.

Торкаючись питання класифікації методів соціальної роботи, варто зазначити, що цей компонент організації соціальної роботи в спеціальній літературі знаходиться лише в стадії становлення. Але помітною є тенденція розгляду класифікацій методів соціальної роботи через призму, що обумовлено інтегративним характером теорії та практики соціальної роботи. На цій підставі в класичній літературі визначають наступні групи методів:

1. Загальні (філософські) методи, які існують як єдність світоглядній методологічної позиції суб'єкта соціальної роботи в різних видах. Загальні методи визначають шлях, спосіб пізнання дійсності, мислення. Одним із основних методів соціального пізнання матеріалістичної діалектики, сутність якого полягає в тому, що процес осмислення фактів, подій, явищ ґрунтується на відбитті у свідомості дослідника об'єктивної діалектики самої соціальної дійсності. При цьому, будь-яке явище чи подія розглядаються в етапі свого становлення та розвитку, що відкидає можливість суб'єктивності у відсіюванні та тлумаченні фактів.

2.Загальнонаукові методи застосовуються в багатьох галузях суспільної діяльності, в тому числі і в соціальній роботі. Вони визначають деякі аспекти процесу пізнання і перетворення світу. В сучасній літературі з проблем соціальної роботи найбільш часто згадуються такі загальнонаукові методи:

- метод наукової абстракції;

- метод аналізу та синтезу;

- метод індукції та дедукції;

- метод єдності спільного та особливого;

- історичний метод;

- метод пересування від простого до окладного;

- метод єдності якісного та кількісного аналізу;

- генетичний метод;

- конкретно-соціологічний метод;

- метод формалізації;

- метод аналогії;

- системно-структурний метод [42, с. 10].

3. Спеціальні наукові методи - це специфічні способи пізнання і перетворення окремих сфер суспільного життя, що притаманні тій чи іншій системі знань. Щ методи після відповідної трансформації використовуються в соціальній роботі. Варто зазначити, що відносно цієї групи методів в літературі не існує єдності визначень. Одну систему дій деякі автори називають методом, другі — методикою, інші - технікою чи технологією. Така різниця у підходах пов'язана, на нашу думку, з тим, що методи соціальної роботи багато в чому обумовлюються специфікою об'єкта, а також - спеціалізацією соціального працівника, структурою соціальних служб, підрозділів тощо.

У більшості джерел з проблеми класифікації методів соціальної роботи визначаються такі групи спеціальних методів соціальної роботи: організаційні (адміністративні), соціально-економічні, педагогічні та психологічні. Крім того, інноваційна практика соціальної роботи породжує нові методи соціальної взаємодії, які не підлягають під існуючі класифікаційні ознаки. До таких методів роботи належить вулична соціальна робота та метод «рівний-рівному».

До соціально-економічних методів соціальної роботи належать всі існуючі засоби, за допомогою яких спеціалісти соціальної роботи здійснюють вилив па матеріальні, моральні, сімейні, національні, та інші соціальні інтереси та потреби клієнта. До соціально-економічних способів впливу належить натуральна та грошова допомога, моральне заохочення клієнта, встановлення пільг, здійснення патронажу, допомоги в побутовому обслуговуванні.

Організаційні (адміністративні) методи соціальної роботи розглядаються в контексті управлінського аспекту організації діяльності структури соціальних служб. Реалізація цієї групи методів можлива тільки за умови підґрунтя нормативно-правових документів. Організаційні методи закріплюють права та повноваження, обов'язки, відповідальність кожної ланки в органах управління соціальними службами; дозволяють здійснити оперативне втручання, уточнення і вирішення епізодичних завдань.

Педагогічні методи, які найчастіше використовуються в соціально-педагогічній практиці є різновидами методів виховання.

Методи організації діяльності - це способи закріплення, формування позитивного досвіду поведінки, відносин, дій та вчинків. Як найбільш типовий метод організації діяльності називають методи доручення, соціального навчання та закріплення позитивного досвіду.

Методи стимулювання діяльності спрямовані на стимулювання особистості до покращення чи зміни своєї поведінки, розвитку мотивації на соціально схвалені способи та види діяльності. Серед методів стимулювання визначають: методи позитивного підкріплення, методи негативного підкріплення, методи змагання.

Методи самовиховання сприяють свідомій зміні людиною власної особистості у відповідності до суспільних вимог та особистісного плану самовдосконалення. До цієї групи належать методи самооцінки, самоорганізації, самоконтролю та самокорекції.

Психологічні методи в соціально-педагогічній роботі застосовуються з метою діагностування особливостей індивіда та організації на основі отриманих результатів різних видів психотерапевтичної та психокорекційної роботи. До цієї групи методів належать: тестування, психодрама, соціодрама, соціально-психологічний тренінг; психотерапія (сімейна, ігрова, арттерапія).

Соціологічні методи використовуються в практиці соціальної роботи найчастіше з метою збору інформації щодо окремих суспільних проблем та визначення ставлення людей до них. До цієї групи методів відносять: спостереження, опитування, інтерв'ювання (у тому числі і в умовах фокус-групи), анкетування, біографічний метод та метод аналізу документів.

До методів суто соціальної роботи, перш за все, слід віднести метод «рівний-рівному» - як спосіб надання та поширення достовірної інформації шляхом довірливого спілкування ровесників в межах організованої (акції, тренінги) та неформальної соціальної роботи (спонтанне спілкування), яку проводять спеціально підготовлені підлітки та молоді люди.

Розкриємо сутність соціально-педагогічних методів у роботі з різними типами сімей.

Метод вибуху. Обгрунтував і вперше застосував цей метод А.С. Макаренко. Під «вибухом» він розумів миттєве руйнування негативних якостей, негативного стереотипу поведінки у процесі бурхливих емоційних переживань. А.С. Макаренко вважав, що перебудова духовного світу особистості еволюційним шляхом є малоефективним і важким як для вихователя, так і для вихованця. При застосуванні методу вибуху особистість переживає «катастрофу всередині самого себе», їй ніколи розмірковувати, зважувати, розраховувати, хитрувати. Цей метод передбачає доведення до межі конфлікту особистості з колективом. При цьому чітко ставиться альтернатива: стати об'єктом критики колективу та залишити його, або змінити себе, завоювати повагу, авторитет. При несподіваному збігу обставин особистість становиться перед конфліктною ситуацією і перед нею постає питання: як бути далі? Внаслідок цього у особистості виникає незадоволення собою, відраза до попереднього образу життя, антипатія до своїх недоліків та прагнення стати краще. Але цей метод можна застосовувати лише в сильному, згуртованому колективі, в крайньому випадку, дуже рідко, в реальних обставинах, разом з іншими методами впливу на особистість. Прийомами створення методу вибуху є: доведення до абсурду негативної лінії поведінки підлітка та нагнітання негативних переживань до межі. Цей метод тільки руйнує негативні якості та поведінку, тому після нього необхідним є застосування інших методів формування свідомості та поведінки.

Метод перенавчання. Цей метод спирається на метод переконання і закріплює його результати. Спрямований на ліквідацію поганих звичок, відчування від поганих дій та привчання до позитивних звичок. Відчування здійснюється через заборону та контроль за діями. Не можна нав'язувати свою волю та думку як найправильнішу та найвірнішу, постійно вказувати на один і той же недолік. Це може викликати протилежну реакцію або нервовий зрив. Не можна також вимагати миттєвої відмови від поганої звички. Необхідно створити чіткий режим, демонструвати позитивні приклади, давати поради щодо поведінки у конкретних ситуаціях. Привчання вимагає послідовності та систематичності дій, дисципліни та самодисципліни.

Метод реконструкції. Цей метод застосував і обгрунтував А.С. Макаренко. Він вважав, що при перевиховуванні не можна разом з негативними руйнувати й позитивні якості особистості, необхідно зберегти «здорову основу» характеру вихованця. «Реконструкція» означає відбудову усього цінного, позитивного в характері та поведінці. А.С. Макаренко вважав, що педагогу необхідна віра в позитивне у вихованця і лише на цій основі можливо виправлення особистості. Треба знайти точку опору у душі вихованця, яка стане вихідним пунктом у перевихованні. Позитивні якості інтенсивно охоплюються, а негативні - критикуються.

Етапи «реконструкції»:

1. Вивчення особистості вихованця з метою визначення перспектив майбутнього розвитку.

2. Актуалізація та поновлення позитивних якостей, які досі не були потрібними (створення виховних ситуацій, вправи тощо).

3. Формування тих позитивних якостей, які швидко та легко з'єднуються з ведучими позитивними якостями.

4. Подолання опору вихованця виховному впливу, створення режиму, організація середовища та життєдіяльності вихованця таким чином, щоб не залишилось часу на погані вчинки.

Метод переключення. Сутність цього методу полягає в тому, що зона активності вихованця переводиться у соціальне значущу сферу діяльності на основі використання тих позитивних якостей, які є у вихованця. Метод переключення є ефективним за таких умов: використання поваги до вихованця; вивчення особистості вихованця, особливостей відносин у колективі, спільної думки; постійного контролю за діями вихованців, врахування конкретних обставин життя та діяльності вихованців.

Засобом формування звички правової поведінки є використання педагогом виховних ситуацій (спеціально заданого педагогом стану виховного процесу у сім'ї, середовищі (групі) вихованців; сукупності зовнішніх і внутрішніх умов, що склалися в даний момент між суб'єктами виховного процесу, які цілеспрямовані педагогом на позитивні зміни в системі міжособистісних стосунків і в особистості кожного з вихованців [49. 240].

Практичну реалізацію методів соціальної роботи наочно виявляє таке поняття як «форма соціальної роботи». Під формою роботи розуміють як одиничні заходи, так і довгострокові види соціальної роботи. Якщо метод виступає шляхом, способом досягнення мети і розв'язання завдання, то форма виступає способом організації змісту роботи, унаочненням певних способів організації соціальної роботи. Завдяки формам методі наповнюються конкретним змістом соціальної роботи.

Особливість організаційних форм полягає в їх інтегративності, яка передбачає, що результати, одержані в процесі використання одних форм, сприяють впровадженню інших форм соціально-педагогічної діяльності, що дозволяє об'єднувати їх в єдине ціле соціалізуючого процесу.

Одним з найбільш нерозроблених питань в теорії соціальної роботи є класифікація форм соціальної роботи. До найбільш типових класифікаційних ознак слід віднести наступні:

- за кількісним складом учасників (індивідуальні, групові, масові);

- за домінуючим засобом виливу па клієнта (словесні, практичні, наочні);

- за складністю побудови (прості, складні, комплексні);

- за часом проведення (довгочасні, короткочасні);

- за місцем проведення (кабінетні, вуличні) [42, с. 13-14].

Основними формами індивідуальної роботи в практиці соціальної роботи є: зустріч, інтерв'ювання, консультація, співбесіда, переадресація, доручення.

До основних переваг групових форм роботи можна віднести наступні:

1. Група створює умови «суспільства в мініатюрі», що відображає зовнішній світ і дозволяє програвати реалістичні ситуації в штучно створеній взаємодії.

2. Приховані фактори соціального тиску стають явними в умовах групи і впливають па індивідуальні життєві позиції.

3. Група надає можливість отримати зворотній зв'язок і підтримку від людей, що мають спільні проблеми чи переживання з конкретним учасником групи.

4. У процесі групової взаємодії відбувається прийняття цінностей і потреб інших людей.

5. В умовах групи людина відчуває себе прийнятою іншими, користується довірою, оточена турботою і має можливість отримати допомогу. Крім того, член групи сам приймає, довіряє, турбується про інших і допомагає іншим.

6. Ситуація групи може значно полегшити проблеми, що з'являються в міжособистісних стосунках; вона подає можливість відчути реакцію на себе і свої вчинки, проекспериментувати з різними стилями спілкування з партнерами по групі.

7. У групі кожен відчуває себе рівноцінним партнером у спілкуванні чи в будь-якій творчій взаємодії (на відміну від спілкування клієнта з соціальним працівником, при якому існує певний соціально-психологічний бар'єр).

8. Група заохочує спробу саморозкриття та самовдосконалення кожного її члена і внаслідок цього зростає впевненість людини в своїх силах.

9. Гнучкість форм групової роботи робить цей метод більш демократичним, придатним для більш значної кількості людей, що потребуютьдопомоги.

10. Слід зазначити, що робота з групою має ще й економічні переваги. Зустріч 10-15 клієнтів обійдеться дешевше для кожного з них порівняно з вартістю індивідуальних зустрічей [46, с. 256].

Основними формами вуличної соціальної роботи є рейд, виїзний консульт-пункт, ігротека, вулична хода, мітинг, дискотека, вуличний театр, робота пункту соціальної підтримки.

Для організації роботи в умовах вулиці соціальний працівник має:

- знати соціальну ситуацію в районі, мікрорайоні (діагностувати її, вміти оцінювати, визначати об'єкти соціального виливу, вміти визначати місце проведення вуличної роботи та масових соціальних форм роботи, вміти залучати та добирати до проведення соціальних заходів на вулиці молодь, волонтерів представників громадськості тощо);

- знати специфіку і технології організації та проведення соціальної роботи на вулиці (визначати мету, зміст діяльності, добирати відповідні форми та методи; вміти прогнозувати результат та післядію; організовувати роботу з різними категоріями населення);

- знати специфіку спілкування з різними категоріями клієнтів вуличної соціальної роботи (вміти знаходити спільну мову з дітьми,молоддю, особами похилого віку та з клієнтами різного соціального статусу; вміти передбачати появу конфліктних ситуацій, запобігати їх розвитку; вміти здійснювати комунікативну атаку та самопрезентацію, активізувати процес спілкування під час творчої взаємодії);

- знати основні правила безпеки життєдіяльності для роботи в умовах вулиці (вміти приймати оптимальні рішення в неочікуваних та екстремальних ситуаціях, надавати першу медичну допомогу, вміти залучати представників відповідних організацій (міліція, пожежники тощо) та громадськості з метою запобігання появі нещасних випадків під час проведення роботи на вулиці та проведення масових форм соціальної вуличної роботи).

Отже, наукове обгрунтування методів та форм соціальної роботи, їх визначення і застосування в роботі є свідченням певного рівня розвитку соціальної діяльності. Взаємозв'язок факторів, що впливають на поведінку особистості, потребують комплексного використання всіх груп методів та форм соціальної роботи, тим паче, що більшість з них у практичній діяльності перетинаються, комбінуюються, утворюють нові сполучення. Можна зробити висновок, що основним завданням успішної реалізації методів та форм соціальної роботи є створення системи роботи по оптимальному використанню арсеналу тих форм та методів соціальної роботи, що пропонує досвід вітчизняної та зарубіжної роботи.

РОЗДІЛ 2. НАСИЛЬСТВО В СІМ'Ї ЯК СОЦІАЛЬНА ПРОБЛЕМА

2.1 Соціальні та психолого-педагогічні проблеми сімейного насилля

Офіційна статистика стосовно домашнього насильства не відображає реальну картину, оскільки більшість жертв не звертається по допомогу до органів внутрішніх справ. За даними опитувань, насильство в українській сім'ї – досить поширене явище. Соціологічні дослідження свідчать: 68% жінок у країні потерпають від знущань у сім'ї, в тому числі 20% «як правило або частково» (найчастіше – це побої з боку чоловіка), 50% жінок зазнавали сексуальних домагань на роботі, а 8% із них – досить часто.

За результатами кримінологічних досліджень, у 57,2% сімейно-побутові злочини супроводжувались фізичним насильством над жертвою, у 18% - їх учасники застосовували холодну зброю. Вартий уваги і той факт, що насильство в сім'ї не є виключною монополією чоловіків – значною є й питома вага осіб жіночої статі, які вчинили злочини на побутовому грунті, - 26,3%.

На жаль інформація про масштаби цього соціального зла в нашій країні є не зовсім об'єктивною та достовірною. Крім того, випадки насильства стосовно жінок, дітей, людей похилого віку, їхня поширеність та типологія залишаються здебільшого прихованими і не знаходять відображення у статистиці. Особливо це стосується сексуального та домашнього психологічного насильства.

Сімейне насилля це форма деструктивної соціальної взаємодії в сім'ї, що відображає її загальне неблагополуччя і порушення в ціннісно-нормативній сфері індивідів.

Типова модель сімейного насильства - це застосування сили сильнішим стосовно слабшого члена сім'ї. Акти сімейного насильства є різними за своєю жорстокістю. Міра насилля може проявляється від незначного пошкодження до смертельного випадку.

За останнє десятиліття насильство в сім'ї усвідомлюється як серйозна і масштабна проблема, що породжує безліч інших соціальних та індивідуальних проблем. Зокрема, сформувалося розуміння того, що недостатньо тільки карати винних, необхідно також реабілітувати жертву насильства і працювати з людиною, що скоїла насильство, щоб уникнути повторення ситуації.

Наслідками насильства в сім'ї стають тілесні ушкодження, психічні розлади, самогубство, а також втрата почуття самоповаги в жертви. Постійне грубе поводження здатне спровокувати в жертви відповідні насильницькі дії стосовно агресора.

Окрім того, насильство над дорослими членами сім'ї відповідно впливає і на дітей, викликаючи в них різні психоемоційні та психосоматичні розлади, шкільну дезадаптацію і в цілому призводить до порушень процесів розвитку і соціалізації дитини. Сім'ї, у яких відносини будуються на насильстві, входять у групу ризику, тому що діти, які виростають у такій несприятливій атмосфері згодом стають або жертвами, або самі вчиняють насильство проти своїх близьких. За даними статистики 95% людей, що знаходяться в колоніях, у дитинстві були жертвами насильства або його свідками.

Насильство в сім'ї порушує такі права людини, як право кожного на рівний захист перед законом і відсутність дискримінації за ознакою статі, віку, сімейного чи соціального статусу; право не піддаватися жорстокому ставленню; право на життя і фізичну недоторканність; право на високі стандарти фізичного і психічного здоров'я

У психолого-педагогічній літературі немає даних, які б відображали реальність масштабів і частоту випадків насильства в сім'ї згідно зрозумілих причин: закритість сім'ї як системи (небажання виносити сміття з хати); взаємозалежність жертв і агресорів; відсутність доступу в сім'ю для соціальних працівників; недостатність інформації з медичних центрів і правоохоронних органів, що не дозволяє робити валідні висновки про розміри даного явища. Реєстрація випадків насильства утруднена ще й тим, що буває важко віднести деякі акти насильства до кримінальних діянь. Одночасно існують фактори, що перешкоджають звертанню реальних чи потенційних жертв у міліцію. Це обґрунтовані побоювання жертв, що злочинець не буде заарештований, недовіра до правової системи, острах образливого характеру процесу розслідування, небажання робити свою таємницю надбанням суспільства та інше [30, c. 123].

Для пояснення механізмів насильства використовуються наступні концептуальні підходи: соціологічний та психологічний.

У рамках соціологічного підходу провідним фактором вважається соціокультурна обумовленість, тобто насильство є стереотипом сімейних відносин, прийнятим у даній групі населення і вихованим з дитинства, а також вплив соціальних факторів (соціально-економічне положення дитини (сім'ї), безробіття, погані побутові умови та інше).

В аспекті психологічного підходу насильство розглядається як результат негативного особистого життєвого досвіду, «травми дитинства», алкоголізму, психопатології, або як симптом дисфункційної сім'ї, парадоксальним (але неадекватним) чином стабілізуючий сімейну систему. Негативне ставлення може також розглядатися як результат деструктивної сімейної взаємодії, коли один із членів сім'ї (наприклад, дитина) незалежно від наявності чи відсутності в нього специфічних психосоматичних характеристик чи особливостей поведінки сприймається як відхилення або важкий «тягар», що викликає ризик насильницької дії.

З психологічної точки зору насильницьке ставлення і жорстокість рідко бувають безглуздими. Цей момент дуже важливий з тієї причини, що будь-яке суб'єктивне спонукання повинно висвітлюватися з позиції особистісного змісту, особистісної значимості. На цьому рівні мотиви агресивної поведінки, як правило, неусвідомлювані.

У даний час більш продуктивними вважаються міждисциплінарні підходи до проблеми, а саме: психобіологічний, соціально-психологічний і соціокультурний (чи соціально-структурний).

Згідно концепції психобіологічного підходу насильницька поведінка найбільш характерна для осіб з патопсихологічними відхиленнями й обумовлюється наявністю в індивіда патологічних і девіантних рис.

Соціально-психологічний підхід розглядає насильство в сім'ї як продукт соціалізації, відтворення тієї моделі поведінки, того життєвого досвіду, що дитина одержала в сім'ї. Наприклад, з одного боку, серед чоловіків, що б'ють своїх дружин, кількість тих, хто в дитинстві був свідком подібного ставлення батька до матері, у 3 рази більше, ніж кількість тих, хто виховувався у благополучних родинах. З іншого - потреба в самоствердженні в чоловічій ролі зазвичай спостерігається в тих ґвалтівників, що у дитинстві пригнічувались матір'ю, знаходилися під її твердим контролем. Відчуття такого материнського домінування зберігається в сфері несвідомого і буває настільки травматичним, що детермінує здійснення тяжких зазіхань на жінок, глибинним змістом яких є розрив психологічних зв'язків з матір ю.

Рисунок 2.1. Цикл насильства у сім'ї

На відміну від першого і другого підходів (іноді поєднуваних в один - індивідуальний підхід), у рамках яких сімейне насильство пояснюється психологічними особливостями окремого індивіда, соціокультурний підхід розглядає проблему більш широко - у контексті соціальної й економічної ситуації всередині суспільства в цілому. Наприклад, розходження в суспільному статусі чоловіка (ствердження своєї переваги) і жінки (економічна і психологічна залежність) переносяться і на внутрішньосімейні відносини [14, c. 139].

З домашнім насильством найбільше часто зв'язують чотири соціально-психологічні фактори, що мають відношення як до подружніх пар, так і до людей літнього віку, а саме стрес, суспільну ізоляцію, алкоголізм і споконвічну прихильність до насильства.

Насильство тісно зв'язано із соціальним стресом у сім'ї. Серед проблем, що можуть підвищити рівень напруженості та призвести до жорстокості, варто назвати такі, як: розбіжності у вихованні дітей, секс, вагітність, грошові труднощі, безробіття, необхідність у тривалій медичній допомозі. Постійне роздратування частково можна пояснити хронічним занепокоєнням невирішеними проблемами і вимогами, що пред'являє суспільство, розбіжністю між бажаннями і можливостями.

У насильстві як інтерактивному процесі виділяються суб'єкт, здійснюючий його, і жертва. Якісний і кількісний аналіз даних із зареєстрованих випадків сімейного насильства показує наступне:

- насильницькі дії найчастіше відбуваються стосовно жінок і дітей;

- психологічне і фізичне насильства є найбільш розповсюдженими;

- ґвалтівниками найчастіше виступають родичі, а не чужі люди, тобто насильство відбувається в родині;

- насильство в переважній більшості це не одиничний акт, а повторюване явище;

- потерпілі та їх родичі, як правило, не звертаються в міліцію, а шукають підтримки і допомоги в друзів (але не в родичів) чи в спеціалізованих організаціях;

- частота насильства не пов'язана з етнічною чи конфесійною приналежністю;

- насильство зустрічається частіше в родинах, де шлюб зберігається заради дітей;

- сімейне насильство носить циклічний характер, причому замкнуте сімейне коло з залежними членами родини найчастіше є причиною відтворення його в наступних поколіннях.

Узагальнюючи вищесказане про причини і фактори насильства в сім'ї, можна відзначити, що існує велика кількість причин, що викликають чи впливають на прояви насильства. Проте якими б не були причини насильства, воно завжди спричиняє негативні наслідки, з якими жертва насильства найчастіше неспроможна справитися самостійно.

У даний час у міжнародному професійному співтоваристві соціальних працівників існує така типологія насильства, яка ґрунтується на характері насильницьких дій і містить у собі такі види насильства, як фізичне, сексуальне, психологічне (емоційне), економічне та медичне.

До фізичного насильства відносять такі форми, як побиття, різкі і (чи) несподівані удари, поштовхи, стусани, струси, ляпаси, небажані дотики, кидання в людину різних предметів, будь-яке невипадково нанесення тілесного ушкодження і (чи) заподіяння фізичного болю, насильницький примус до чого-небудь, а також введення стосовно людини різного роду заборон, обмежень його прав і волі. Фізичне насильство включає також погрози (у тому числі зброєю) і такі непрямі дії, як руйнування приватної власності, запирання у ванній чи кімнаті та інших місцях.

Психологічне (емоційне) насильство реалізується в різноманітних особистих формах: ізоляція від членів родини, друзів, погрози застосування насильства, приниження гідності, лайка й образи, ігнорування, знущання, заподіяння душевних страждань, формування і розвиток почуття безсилля і страху, зниження самооцінки людини, обвинувачення в божевіллі, штучне створення ситуацій, у яких один із членів родини почуває себе психічно ненормальним. Психологічне насильство виражається також у формі образ, погроз, брутальності, висміювання, заборон на зустрічі з друзями і заняття улюбленою справою, знущанні й убивстві тварин, дорогих людині, у відсутності розуміння, підтримки й і т.п.

Сексуальне насильство - будь-який вид домагання, що виражається як у формі нав'язаних сексуальних доторків, примусу до сексу, так і здійснення сексуальних дій (наприклад, зґвалтування, інцест) будь-кого із членів сім'ї проти його волі. Сексуальне насильство звичайно містить у собі як фізичне, так і психологічне насильство й особливо травмує жертву. У багатьох потерпілих від сексуального насильства розвиваються почуття розгубленості і зрадництва, туга і депресія, їх мучать нічні кошмари і спогади, підвищуються дратівливість та ймовірність психоемоційних зривів, які здатні привести до суїциду.

Економічне насильство - одноособовий контроль за витратою грошей (залежному члену сім'ї видається тільки строго визначена сума грошей, за яку він повинен повністю відзвітуватися), позбавлення права голосу при витраті грошей, присвоєння одними членами сім'ї власності або заощаджень без згоди інших, примус до роботи чи заборона працювати.

Медичне насильство - недбалість і несвоєчасність, проявлені при видачі лікарських препаратів, навмисне відмова хворому в одержанні необхідних ліків або, навпаки, навмисна передозування чи нав'язування субстанцій, що призводять до звикання і залежності[14, c. 139].

Отже, під сімейним насильством розуміють агресивні і ворожі дії стосовно членів сім'ї, в результаті яких об'єкту насильства можуть бути заподіяні шкода, травма чи приниження, а іноді смерть. Такі дії можуть представляти собою фізичне і сексуальне насильство, пошкодження особистого майна і незадоволення базових потреб.

2.2 Особливості психолого-педагогічної роботи з дітьми, які зазнали сімейного насилля

22 січня 2011 р. пройшли парламентські слухання на тему: «Законодавче забезпечення та реальний стан дотримання прав дитини в Україні».

Статистика показала, що в Україні не ведеться статистика щодо молодих жінок, які не мають дітей. Але за даними перепису 2010 року 52% жінок віком до 34 років не мають дітей. Водночас дітей не мають 59% жінок віком від 20 до 24 років, 24% жінок віком 25 – 29 років, 12% жінок віком 30-34 роки. У 70,9% сімей з дітьми виховується 1 дитина. У 25,4% – 2 дитини і лише у 3,7% – 3 дитини і більше.

2 мільйони 200 тисяч родин в Україні неповні, майже кожна 5 дитина із загального числа дитячого населення проживає в такій сім’ї. 93,5% дітей з неповних сімей не мають батька, майже 3% не мають матері, а інші проживають в родинах без обох батьків. 169 тисяч дітей проживають в неблагополучних сім’ях, щорічно від 7 до майже 10 тисяч дітей втрачають батьків внаслідок позбавлення батьківських прав.

В державі сьогодні нараховується 100 тисяч 700 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Стабільно – понад 62% із їх загального числа виховуються в сім’ях під опікою, піклуванням. Ще 9 тисяч дітей, це 8,7% від числа сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, влаштовані в прийомні сім’ї та дитячі будинки сімейного типу.

42 відсотка дітей усиновлюється іноземцями, решту усиновлюють українці. Понад 35 тисяч усиновлених дітей проживають в сім’ях громадян України.

Щорічно близько 10 тисяч дітей стають жертвами злочинів. З них 44% потерпали від насильства в сім’ї продовж свого життя. Причому, 30% зазнали насильство в дитячому віці, а 26% сексуальних домагань.

На даний час у світовій практиці виділяють такі підходи до захисту прав людей, які можуть бути застосовані з метою попередження насильства в сім'ї стосовно дітей [16, c. 5]:

1. Інформаційний (просвітницький), в основі якого є знання і підтримка державою, громадою, сім'ями, окремими особами прав людини. Знання цих прав вимагає їх дотримування. Міжнародні співтовариства всіляко підтримують освітні програми цього напрямку. Вимогою ЮНЕСКО до них є врахування інтересів дітей і підлітків.

2.Силовий підхід, який означає, що порушення прав людини, закріплених у законах, передбачає покарання злочинця незалежно від того, чи знав він, що порушує права іншої людини, чи ні. Цей підхід є зараз основним в Україні.

3.Підхід ненасильницького опору. Протистояння злу через насильство лише примножує зло, і, оскільки зло може спиратися тільки на насильство, потрібно цілковито утриматися від останнього, щоб позбавити зло його опори.

4.Діяльнісний підхід, який полягає у щоденній роботі по захисту прав. Основою діяльнісного підходу є протиріччя між «війною і миром, насиллям і покорою, расизмом і людською гідністю, гнобленням і гонінням та свободою й правами людини, злиднями та свободою від нестатків». Прагнення подолати ці протиріччя вимагає діяти, набувати досвіду і якостей особистості, яка б робила неможливою думку про застосування насильства.

5.Християнський підхід полягає в тому, що всі зрушення відбуваються в повній відповідності до Провидіння. Цей підхід передбачає опір на позитивне в людині, власні високі духовні якості і надію на Провидіння. Саме тому «відмова від насильства» є «шляхом до примирення і само володіння».

6.Політико-економічний підхід, зміст якого полягає в тому, щоб створити людям рівні можливості, надати допомогу тим, хто її потребує, зберегти громадські свободи для всіх, використовувати надбання науково-технічного прогресу для розширення і неухильного підвищення рівня життя.

7.Підхід викриття насильства і ненависті, який полягає у збереженні пам'яті про жертви насильства через пресу, телебачення, книги, допомогу жертвам гноблення з метою попередження майбутнього насильства.

8.Виважений підхід полягає в готовності до створення кращого людянішого суспільства, досконалішого світового порядку через реформи, а не революції, через захист жертв, а не повалення чи засудження режимів; через здатність свідомо розмірковувати, берегти знання і досвід, розвиток зв'язків з іншими соціальними системами з метою вибору кращого для життя людей.

У процесі допомоги дітям жертвам сімейного насильства та всім членам сім'ї, де існує дана проблема, особливе місце належить спеціалістам, діяльність яких спрямована на оптимізацію сімейних стосунків, подолання причин та наслідків дисгармонії сімейних стосунків.

Робота професійного спеціаліста з конкретним випадком починається з діагностики, тобто з процедури ідентифікації стану досліджуваного об'єкту з певним класом чи типом соціальних явищ. Тому потрібно знати прямі та опосередковані ознаки, які можуть вказувати на наявність насильства до дітей в сім'ї.

Науковці Т. Сафонова, Є. Цимбал, Л. Оліференко, І. Дем'яненко виділяють такі вікові особливості психічного стану та поведінки дитини, які дозволяють запідозрити насильство щодо них [20]:

-  0-6 місяців - малорухомість, байдужність до оточуючого світу, відсутність чи слабка реакція на зовнішні стимули;

-  3-6 місяців - рідка посмішка;

-  6 місяців – 1,5 років - страх батьків, острах фізичного контакту з дорослими, переляк при спробі дорослих узяти їх на руки, постійна безпричинна настороженість, плаксивість, пхикання, замкнутість, сум;

-  1,5-3 роки - острах дорослих, рідкі прояви радості, плаксивість, реакція переляку на плач інших дітей, крайності в поводженні - від агресивності до байдужості;

-  3-6 років - пасивна реакція на біль, відсутність опору, примирення з існуючим станом речей, підлеслива поведінка, надмірна поступливість, нічні кошмари, страхи, регресивні прояви (дії чи вчинки, характерні для більш молодшого віку);

-  молодший шкільний вік - прагнення приховати причину ушкоджень і травм, самотність, замкнутість, бажання усамітнитися, відсутність друзів чи погіршення взаємин з однолітками, острах йти додому після школи, низька успішність; невластиве віку сексуально забарвлена поведінка, намагання цілком закрити тіло одягом, навіть якщо в цьому немає необхідності й т.п;

-  підлітковий вік - депресія, низька самооцінка, втечі з дому, кримінальна чи антигромадська поведінка, вживання алкоголю, наркотиків, чи загрози спроби самогубства, сексуалізована поведінка, скарги на болі в животі й т.п;

-  усі вікові категорії - прояви, які сигналізують про застосування насильства до дітей: затримка фізичного та розумового розвитку, затримка мовного і моторного розвитку, погана успішність, нервовий тік, енурез, порушення сну, тривожність, різні соматичні захворювання (ожиріння, різка втрата ваги, виразка шлунку, шкірні захворювання, різні алергії), тривалі пригнічені стани, сумний чи стомлений вигляд, порушення апетиту, постійний голод чи спрага, санітарно-гігієнічна занедбаність, педикульоз, прагнення будь-якими способами, аж до нанесення самопошкоджень, привернути до себе увагу навколишніх і т. п.

Робота з сім'єю щодо вирішення проблем насильства, передбачає обов'язкове визначення основних факторів, що провокують насильницькі дії в дитячо-батьківських стосунках [18, c. 64]:

Соціальний статус сім'ї:

- малозабезпечена, неповна чи багатодітна сім'я, сім'я з прийомними дітьми, наявність в сім'ї хворого алкоголізмом чи наркоманією, стреси, що стали наслідком безробіття, фінансових труднощів чи смерті, втрата близьких, подружні конфлікти, надмірна зайнятість дорослих, специфічні культурні чи релігійні фактори;

- юні батьки (17 років і молодше); низький рівень освіти батьків і нестача знань в області виховання дітей;

- статус біженців у результаті міжнаціональних конфліктів.

Індивідуально - психологічні особливості батьків:

- психічні захворювання, часті критичні стани (спроби суїциду, нервові зриви), розумова відсталість, недостатній самоконтроль чи імпульсивність;

- наявність у минулому випадків жорстокого поводження з дітьми, притягнення до кримінальної відповідальності за статеві злочини;

- батьки, що піддавалися в дитинстві жорстокості чи позбавлені батьківських прав.

Соціально - психологічні особливості дітей - жертв насильства:

- небажана, нелюбима дитина;

- наявність у дитини фізичних чи розумових недоліків, недоношеність при народженні і низькій вазі тіла, уроджені каліцтва чи подібність з нелюбимим родичем;

- порушення в поведінці дитини, гіперактивність, «важка дитина», високообдарована чи талановита дитина і т.п.

В науковій літературі описуються наступні стратегії боротьби з насильством в сім'ї:

1) дослідження, з метою висвітлення та документування насильства, його природи, джерел, контексту, виправдання, обсягу та інше;

2) дія або інтервенція з метою знищення коренів насильства, його профілактики та сприяння в побудові нової моралі. Ці стратегії здійснюються в усіх сферах життя особистості стосується всіх функцій сім'ї.

Отже, у роботі з дітьми, жертвами сімейного насильства, фахівець повинен враховувати особливості психічного стану та поведінки дитини, які дозволять запідозрити насильство щодо них. Володіння інформацією про загальні індикатори, які проявляються в переживаннях і вчинках дітей, де практикується насильство, фахівець буде спроможний діагностувати наявність неадекватних стосунків у сім'ї, сприяти створенню доброзичливих взаємовідносин.

2.4 Насильницькі та образливі моделі поведінки і дії та типи насильників

Соціально-педагогічна та психологічна превенція насильства у сім'ї мусить засновуватися на тому постулаті, що насильство у сім'ї - це соціальне явище, що характеризується взаємопов'язаністю та взаємопроникненням різних його аспектів (фізичного, сексуального, економічного, психологічного). Щоб визначити ступінь насильницьких дій, достатньо з'ясувати такі випадки насильства: коли хтось дитину штовхає, наносить ляпаси, стусани та удари кулаками; жбурляє предмети; погрожує зброєю та наносить рани; фізично перешкоджає їй при спробі вийти з будинку, зачиняє дитину у приміщенні; залишає одну у небезпечних місцях; відмовляється допомогти; якщо дитина хвора, перешкоджає спробам звернутися за медичною допомогою; не дає заснути у ночі; відмовляється купувати продукти харчування та інші необхідні для дитини товари; псує її майно; ображає батьків; братів та сестер; погрожує скривдити рідних або друзів.

Сексуальне насильство: поводження із дитиною як із сексуальним об'єктом; примушення роздягатися проти волі; примушення до статевого акту роти волі дитини, зґвалтування її; здійснення статевого акту із особливою жорстокістю; примушення до статевого акту після биття; примушення дивитися та повторювати порнографічні дії.

Емоційне ображання: постійно дитину принижують, несправедливо кривдять, ображають (наприклад, говорять, що дитина надто товста, худа, дурна й т. ін.); Ігнорують почуття дитини; насміхаються над її переконаннями не звертають уваги на ніжні почуття дитини; забороняють виходити на вулицю гуляти із однолітками; маніпулюють особистістю дитини, використовуючи при цьому неправду та незгоду; ображають її рідних та друзів. Психологічний та економічний тиск:

- сварка, перепалка, непристойна поведінка, вживання нецензурних слів та погрозливих жестів, постріли;

- критика (висловлюють, принижують, знущаються, звинувачують, піддають критиці);

- погрози (вербальні та невербальні, прямі та опосередковані);

домагання (прихід у гості без запрошення, дзвінки, переслідування,перевірки, хвилювання жертви на людях; залишаються, якщо просять піти; заважають па роботі);

- ізоляція (перешкоджають спілкуванню з друзями та іншими людьми, критикують друзів, звинувачувальні коментарі, небажання доглянути за дітьми, якщо жінка мусить іти на роботу чи кудись їхати);

- вживання тактики тиску (змушувати жінку приймати якісь рішення, звинувачувати та тиснути, щоб вона відчула свою провину, часто похмуре обличчя; погрози розправи за умови, що жінка матиме з кимось сексуальний зв'язок; позбавляти фінансової підтримки, маніпулювати дітьми, намовляти друзів проти неї);

- економічні утиски (не давати грошей, машину, кредитні картки, зняття грошей Із рахунку жертви та витрачення їх на себе, використовування правової системи проти жертви, витрачення грошей па алкоголь та наркотики);

- проголошування "правди", яка має суб'єктивне становище та визначення поведінки жертви;

- брехня, приховування інформації, неправдивість; відмова брати участь у процесі виховання дітей, не виконання сімейних обов'язків;

- стримування емоцій (не надавати підтримки, не приділяти уваги, не говорити компліментів або не виявляти поваги до почуттів, думок чи прав жертви). Не показувати своїх почуттів, окрім гніву;

- відсутність турботи про себе, зловживання наркотиками чи алкоголем, пізнє повернення додому, безглузда поведінка;

- робити теж саме із своїми дітьми;

- інші форми насильства та маніпуляції.

Якщо говорити про аморальні, протиправні форми насильства, то це форми людської поведінки, котрі мають неадекватні форми розв'язання протиріч насильства. В залежності від рівня актуального конфлікту суб'єкта насильства, рівня причин, які призводять до насильства, можна виділити такі «типи насильників» [39, c. 14-15].

1.«Насильник-мораліст», який керується надмірними Індивідуальними та особистісними мотивами при скоєнні насильства. До цього типу належать «соціально виправдані» випадки насильства (воїнський при виконанні бойового завдання, поліцейський при виконанні спеціального завдання і т. ін.). Соціально неприйнятні форми насильства відзначаються в тому випадку, якщо трапляється заміна суб'єктів (хтось бере на себе роль захисника, месника, борця превенції за свободу і т. ін.). Основою такого насильства є, перш за все, усвідомлення власне ідентифікація із потребами групи та її правами (держави, народу, нації, етносу набутим у класі і т. ін.);

2.«Насильник - цинік», який керується постійними егоцентричними -мотивами при скоєнні насильства. Соціально виправданих форм насильства у цьому випадку не існує. Такий насильник має надто критичний розум, щоб усвідомлювати задумане та скоєне. Але егоцентризм не дає можливості розвитку морально-ціннісних структур. Це тип, який здатний добре маскувати свої дії. Глибинними причинами такого насильства є проблеми ідентифікації, власної самореалїзації та соціалізації;

3.«Насильник - маргінал», який керується гедоністичними та маргінальними мотивами при скоєнні насильства. Це соціально невиправдані форми насильства. Глибинними суб'єктивними причинами такого типу насильства є дезадаптація, нездатність до толерантності, глибокої емпатії, рефлексії, глибокий егоцентризм і певна інфантилізація. До такого типу належать особистості - деграданти із редукованими цінностями, а регуляторами соціальної поведінки насильства є дезадаптація, нездатність до толерантності, глибокої емпатії, рефлексії, глибокий егоцентризм і певна інфантилізація і т. ін. До такого типу належать особи - деграданти із редукованими цінностями і регуляторами соціальної поведінки: алкоголіки, наркомани, побутові насильники, примітивні садисти й т. ін.

4. «Патологічний насильник», який здійснює насильницькі дії під впливом головної психопатологічної детермінантності (маніяки-насильники із глибокими патологіями особистісного, емоційного та інтелектуального розвитку - розумово відсталі, егалектоїдні, експлозивні, істеричні, шизоїдні форми психопатії, відповідні форми психіатричних захворювань і т. ін.) або уявлення про тип насильника дає можливість усвідомити шляхи походження потенційних насильників, а отже, і шляхи нейтралізації, превенції насильства.

Таким чином, розрізнивши первинне насильство як патологічний процес від тваринного насильства, яке є засвоєним та соціальний ситуації розвитку та життєдіяльності людини, можна виявити головні шляхи превенції насильства.

Превенція (від пізньо-лат. Praeventio - випереджаю, попереджаю, англ. Prevention) - попередження, запобігання. Наприклад, у праві превентивними заходами називають профілактичні та інші заходи, спрямовані на запобігання злочинам та іншим правопорушенням.

Превенція насильства може здійснюватися суспільством у цілому і системою виховання та освіти зокрема. Про превенцію насильства можна говорити двопланово: зміст (загальна і педагогічна превенція) та рівень (первинна, вторинна та третинна превенція).

Первинна превенція насильства передбачає створення суспільних механізмів, які включають самі джерела насильства. До таких механізмів належать: по-перше, створення продуктивних духовних позитивних джерел людського існування, формування актуальної гуманістичної суспільної моралі, Це може вирішуватись на рівнях філософському, етичному, технологічному, політичному, ідеологічному, юридичному та ін..[38, c. 44].

По-друге, ліквідація соціально-економічних джерел насильства — забезпечення пристойних умов роботи та економічного рівня. Первинна педагогічна превенція може створити загальні позитивні умови розвитку особистості у системі виховання.

Вторинна педагогічна превенція спрямована на виявлення певних тенденцій у розвитку насильства, а зміст його — на своєчасне попередження та редукцію цих тенденцій.

Третинна превенція насильства передбачає чітку адресну роботу із формування відповідного ставлення до насильства, втілення конкретних заходів конкретних форм насильства. Третинна педагогічна превенція спрямована на перевиховання певних структур та рис особистості, що відповідають насильницькій психології.

Методологія та методика превенції насильства відносно формування гуманістичних особистісних рис лежать у межах формування позитивних та негативних механізмів саморегуляції соціальної поведінки. Позитивними регуляторами можна вважати такі, що сприяють активізації життєдіяльності особистості (гуманістичний світогляд і духовність, соціальна аутентичність, моральна саморегуляція та моральні інструменти — честь, гідність і т. ін.)

Отже, негативними регуляторами насильницьких дій є формування усвідомлення відповідальності та наслідків таких дій, формування негативних почуттів відносно явища насильства, його емоційне неприйняття тощо.

2.5 Організація надання допомоги, діяльність соціальних служб

Розгляд проблеми насильства в сім'ї крізь призму психосоціальних наслідків спрямований на розкриття нових перспектив його подолання. Звернення уваги на індивідуально-психологічний підхід, який застосовується в діяльності зарубіжних та вітчизняних науковців та практиків, доводить необхідність організації більш конструктивного підходу до системи надання підтримки жертвам насильства та проведення короткочасних та довготривалих інтервенцій.

Так, ефективною системою надання підтримки жертвам насильства у США є створення притулків, кризових центрів. Головна мета сучасних американських притулків це забезпечення постійним місцем перебування, надання грошової, юридичної допомоги та медичних послуг. Жінки можуть перебувати там, допоки не знайдуть роботи або нового місця проживання. Держава оплачує витрати на переїзд до будь-якого місця.

У США організації, які надають допомогу жінкам, що постраждали від насильства, отримують державне фінансування, хоча надавачами послуг, як правило, є недержавні організації. Окрім, звичайних притулків, в рамках державної програми створено правничі центри, мета яких полягає в наданні юридичної допомоги. До переліку послуг таких закладів входять юридичні консультації, зокрема по телефону; юридичний супровід у цивільних справах (розлучення); юридичний супровід у кримінальних справах (коли жертва насильства скоїла злочин проти агресора і була заарештована), юридична допомога, якщо жертва вбила свого насильника з метою самозахисту.

В Україні соціальна робота з людьми, які стали жертвами насильства, почала розвиватися лише наприкінці 1990 р. ця робота спрямовувалася насамперед на жінок і розвивалась передусім громадськими організаціями, такими як «Вінрок Інтернешнл», благодійним фондом «Жіноча доля», Грейс-Клуб та іншими. Щоправда, у Києві було створено й державну структуру – Київський міський центр по роботі з жінками. Однак про таке розмаїття організацій та послуг, яке існує в інших країнах, говорити поки що не доводиться. В Україні й досі бракує механізму швидкого й ефективного захисту від насильства, особливо захисту дітей, відповідних інституцій і спеціалістів. Загалом, сучасна українська система захисту прав та свобод людини працює не зовсім ефективно. У пресі постійно висвітлюють факти порушень, проте правоохоронні органи недостатньо реагують на них.

Тим часом соціальні працівники повинні вже тепер ініціювати роботу із захисту дітей від насильства. Послідовні та продумані дії спеціалістів із соціальної роботи здатні змінити практику роботи служб і установ соціальної сфери на місцях стосовно поліпшення захисту дитини від насильства. Необхідною умовою успіху є активна робота на міжвідомчому рівні, залучення всіх служб і установ, дотичних до цього процесу.

За час дії Закону України «Про попередження насильства у сім’ї» (15 листопада 2001 р.) за даними офіційної статистики, кількість осіб, які перебувають на обліку в органах внутрішніх справ за систематичні правопорушення у сфері сімейно-побутових відносин, постійно збільшується [4].

У Хмельницькій області в період з 2008–2010 рр. до адміністративної відповідальності за вчинення насильства в сім’ї притягнуто: в 2008 р. – 3259, в 2009 р. – 4395, 2010 р. – 4417. В період з 2006–2010 рр. по області за вчинення злочинів насильницького характеру відносно жінок порушено кримінальних справ: в 2006 р. – 108, 2007 р. – 156, 2008 р. – 114, 2009 р. – 121, 2010 р. – 100 [52].

Для впровадження механізмів державного управління у сфері роботи з людьми які зазнали сімейного насилля необхідна співпраця державних установ і громадських об’єднань: правозахисних організацій, в одержанні відповідної юридичної, медичної, психологічної підтримки і допомоги.

Значну роль у попередженні, подоланні насильства у сім’ї відіграють центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 27.08.2004 р. N 1125 «Про утворення Державної соціальної служби для сім’ї, дітей та молоді» та від 27.08.2004 р. № 1126 «Про заходи щодо вдосконалення соціальної роботи із сім’ями, дітьми та молоддю» на базі Державного центру соціальних служб для молоді 01.01.2005 р. утворено Державну соціальну службу для сім’ї, дітей та молоді як урядовий орган державного управління, а центри соціальних служб для молоді перейменовано в центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, що дало можливість охопити якісними послугами не тільки молодь до 36 років, а і вирішувати проблеми інших категорій населення.

Станом на 01.02.2010 року функціонує 1842 центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, з яких 27 регіональних, 481 районних, 168 міських, 40 районних у містах, 577 сільських, 81 селищних та 468 філій [18, с. 64].

Для здійснення своїх функцій на сьогоднішній день працює мережа спеціалізованих формувань центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді у кількості: служби соціальної підтримки сім’ї - 775, служба «Телефон Довіри» - 79, школи волонтерів – 533, студентські соціальні служби - 152, мобільні консультаційні пункти соціальної роботи в сільській місцевості, віддалених районах міст - 548, інформаційно-ресурсні центри - 150, Служба соціально-профілактичної роботи - 211, КП у пологових стаціонарах, жіночих консультаціях та будинках дитини - 684.

Створення вищезазначених закладів дозволило забезпечити виконання державних завдань щодо подолання наслідків сімейного неблагополуччя: безпритульності, бездоглядності, жебрацтва, соціального сирітства, насильства в сім’ї та жорстокого поводження з дітьми, поширення правопорушень та злочинності серед неповнолітніх та молоді, руйнації моральних та духовних цінностей, алкогольної та наркотичної залежності.

Досить успішним є досвід роботи центрів «Жінка для жінки», створених у семи містах України (Житомир, Рівне, Чернівці, Херсон. Дніпропетровськ, Донецьк, Львів) за сприяння міжнародної організації «Вінрок Інтернешнл». Їх діяльність спрямована на дівчат і жінок віком 12-30 років та зосереджується на двох програмах - програмі навчання фахових навичок та програмі попередження кризових ситуацій.

Програма навчання фахових навичок пропонує:

-  навчання безробітних та частково зайнятих жінок фахових знань та навичок, необхідних для працевлаштування або започаткування нової справи;

-  надання інформації про можливості працевлаштування, навчання, перепідготовки та підвищення кваліфікації;

-  юридичні консультації з працевлаштування, прав жінок на робочому місці, підприємницької діяльності;

-  користування бібліотекою, призначеною для практичної допомоги тим, хто працює у малому бізнесі, хоче відкрити приватне підприємство або підвищити рівень своїх економічних та юридичних знань;

Програма попередження кризових ситуацій передбачає:

-  консультативну допомогу жінкам, що опинилися в кризовій ситуації;

-  проведення інформаційних та освітніх кампаній з попередження насильства й торгівлі жінками, підвищення правової культури;

-  телефонну інформаційну лінію підтримки (ТІЛП) для жінок у кризовому стані;

-  юридичні консультації із захисту прав потерпілої від насильства та торгівлі людьми;

-  видання та розповсюдження інформаційних брошур, буклетів, листівок:

-  користування бібліотекою із загальнолюдських прав, попередження насильства й торгівлі людьми, охорони здоров'я;

-  соціальну адаптацію жінок, які постраждали від насильства, у групах взаємодопомоги;

-  навчання на курсах самозахисту.

Створюються й інші соціальні служби, де жінки або діти, що зазнали насильства, можуть отримати кваліфіковану допомогу.

Прикладом такої служби є Спеціалізована соціальна служба допомоги сім'ї, молоді та жінці «Родина» Тернопільського обласного центру соціальних служб для молоді, яка надає як психологічну, так і соціальну допомогу потерпілим, забезпечує соціально-правовий захист людей які зазнали сімейного насилля, служба жертвам домашнього, сексуального насильства «ЖІКЦ» м. Житомир.

Старокостянтинівський міський центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді у Хмельницькій області (далі - СМЦСССДМ) приймає активну участь у попередженні і подоланні насильства у сім’ї.

Центр вже тривалий час намагається не тільки надавати необхідну допомогу у випадках домашнього насилля, але й акцентувати увагу громадськості, державних установ і недержавних організацій на цій складній соціальній проблемі.

СМЦСССДМ працює у напрямках – попередження насильства у сім’ї, популяризація цінностей ненасильства у суспільстві, формування моделей ненасильницької поведінки, робота з жертвами сімейного насильства.

Протягом 2006–2010 рр. за ініціативою СМССССДМ з представниками зацікавлених організацій та установ – кримінальною міліцією у справах неповнолітніх, міського відділу УМВС України у Хмельницькій області, відділу у справах сім’ї, молоді, відділу у справах дітей міської ради, управління освіти міської ради, громадських організацій «Сім’я», «Чоловіки проти насильства», «Рада жінок», «Молодіжні трудові загони», «Організація роботи дитячих та молодіжних наметових таборів (громадська краєзнавча спілка «Дивокрай», «Місто дружнє до дитини» та іншими ГО відбулися круглі столи за тематикою: «Запобігання насильства в сім’ї»; «Сучасна сім’я, стан, проблеми перспективи»; «Жінки за права дітей»; інші.

Починаючи з 2001 р. при заступниках міського голови постійно працює Координаційна рада з питань молодіжної та сімейної політики. Мета діяльності:

- покращення взаємодії між органами місцевого самоврядування та усіма державними і громадськими організаціями, причетними до вирішення актуальних молодіжних і жіночих проблем, соціального розвитку та становлення сімей, дітей та молоді;

- забезпечення широкого представництва інтересів молоді, жінок, сімей всіх категорій в органах місцевого самоврядування та виконавчої влади;

- формування громадської думки, що сприяє активній участі молоді, жінок в реалізації відповідної соціальної політики, в процесі розвитку демократичної держави.

Особлива увага Старокостянтинівської міської ради приділяється роботі з дітьми. Діти відносяться до вразливої суспільної групи, яка залежить від дорослих. Вони потребують особливого ставлення й захисту. Діти є жертвами багатьох видів насильства що відбувається на вулицях, у школах, у лікарнях, в інтернатах, у родинах.

Узагальнення результатів дослідження дало змогу сформулювати низку висновків і пропозицій, які мають теоретичне і практичне значення.

1. З’ясовано, що суспільство повинно усвідомити, що домашнє насильство, незалежно від його форми - фізичне, економічне, сексуальне чи психологічне, є найпоширенішою формою порушення прав людини. Це явище має великі негативні моральні та соціальні наслідки і є складною проблемою, яка потребує свого вирішення.

2. Встановлено, що для покращення стану справ у сфері боротьби з насильством у сім’ї виникає необхідність у чіткій координації спільних дій, дієвому правовому механізмі, у системному впровадженні інформаційного механізму що наблизить вирішення існуючої проблеми - насильства у сім’ї.

3. Виявлено, що аналіз роботи центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді є корисним для прогнозування динаміки взаємодії з іншими державними структурами і громадськими об’єднаннями у напрямку подолання негативних явищ.

4. Доведено, що ефективне використання програм щодо подолання насильства у сім’ї, через механізм співпраці державних установ й громадських об’єднань, можливе лише за умов стабільного розвитку суспільства, підвищення рівня життя людей, зростання їх духовно-морального потенціалу. Подолати прояви насильства у суспільстві означає зменшити вплив чинників агресії не лише у відносинах між окремими людьми в сім’ї, а й у суспільстві в цілому, в міждержавних стосунках. Це шлях до виключення конфліктів та криз із суспільно-політичних процесів; шлях до побудови моделі суспільства на правових засадах і роль центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді в цьому процесі невід’ємна.

5. Виникає нагальна необхідність на державному рівні у створенні у кожній області України спеціалізованих закладів – кризових центрів та притулків, у яких би надавалася допомога жертвам насильства і здійснювалася профілактична робота з тим, хто чинить насильство.

Отже, практика останніх років свідчить про концептуальне осмислення в Україні явища насильства в сім'ї як соціальної проблеми. Свідченням цього є і прийняття нової законодавчої бази в Україні, і створення кризових центрів, і розширення мережі громадських організацій, що надають допомогу жертвам насильства, і організація науково-практичних семінарів та конференцій.

2.6 Вирішення проблеми насильства в сім'ї

За даними МВС України на профілактичному обліку за 2010 р. перебувало 87831 особа, які вчинили насильство в сім'ї. З них: 77664 чоловіків; 9098 жінок; 1069 дітей.

У 2010 р. взято на облік більше 65 тисяч осіб, з яких за насильство: фізичне - 37728 осіб; психологічне - 24382 особи; економічне - 2916 осіб.

Винесено 76865 попереджень, близько 5830 захисних приписів. Фізичне та психологічне насильства є найбільш розповсюдженими видами насильства, на які припадає 95 % випадків.

Статистика Міністерства внутрішніх справ України свідчить про неухильне щорічне зростання кількості зареєстрованих злочинів, пов'язаних з насильством в сім'ї (в 2009 році було здійснено 78 145 виїздів на сімейні конфлікти, в 2010 - 84 041), винесених захисних приписів (від 55 711 в 2009 році до 61565 в 2010), осіб, поставлених на облік за скоєння насильства в сім'ї (47 984 в 2009 році та 50 277 у 2010) [51].

Кількість випадків насильства в сім'ї щодо неповнолітніх збільшується з кожним роком. Однак дані офіційної статистики не можна вважати абсолютно точними, оскільки вони фіксують лише ті випадки, в яких було офіційне звернення до органів виконавчої влади. Даних, які б відображали реальну кількість випадків насильства в сім'ї не існують з цілком зрозумілих причин: через закритість сім'ї як системи; взаємозалежність жертв і агресорів; відсутність доступу до сім'ї соціальних робітників, недостатність інформації з медичних закладів та правоохоронних органів, що не дозволяє робити висновків про розміри даного явища в нашому суспільстві. Стереотипні уявлення про стосунки батьків-дітей, де покарання розглядається як природна складова виховання, призводять до того, що про факти насильства дуже рідко повідомляють правоохоронні чи інші органи.

Тому, проблема насильства над дитиною в сім'ї сьогодні не втрачає своєї актуальності, її аналіз виходить за межі вивчення офіційної статистики звернень, оскільки ця проблема має глибоке коріння.

Насильство в сім'ї, зокрема, між подружжям є однією з провідних причин розлучень по всій країні, а також причиною злочинів скоєних на побутовому ґрунті. І важко усвідомлювати, що це вже стає нормою для нашого суспільства. Сімейне насильство - явище досить поширене в усьому світі і у всіх верствах населення, що охоплює людей різних рівнів освіти та будь-якої національності.

Проблема сімейного насильства в Україні обтяжена тим, що дана тема досі не стала об'єктом відкритого громадського обговорення; жертви домашнього терору не вірять у можливість реального захисту з боку держави, проводиться недостатня кількість дослідницьких робіт, відсутня система соціального захисту населення від насильства.

Щоб докорінно змінити ситуацію з проявом насильства, необхідна перш за все консолідація зусиль правоохоронних органів і населення з питань профілактики та попередження цього ганебного для нашого суспільства явища.

Для подолання насильства на перше місце серед правових засобів слід поставити формування правосвідомості і правової культури громадян та профілактику правового нігілізму населення України. В країні вже здійснюються певні заходи в цьому напрямку розроблена Загальна Концепція правової політики в галузі прав людини.

Суспільство повинно бути об'єктивно та суб'єктивно підготовленим для втілення прав і свобод людини й громадянина. 3 точки зору суб'єктивної підготовки, як і в самому утвердженні людських прав, велику роль відіграє формування нової молодої української генерації, всебічне моральне виховання, поглиблена та фундаментальна фахова підготовка, де положення «Прав і свобод людини й громадянина» повинно стати фундаментом професіоналізму науково-практичних кадрів та правоохоронних органів України.

У разі реальної небезпеки для життя та здоров’я жертви сімейного насилля можуть скористатися притулками-стаціонарами, кризовими центрами, притулками з комплексом соціальних послуг. Гострі економічні негаразди надають право звертатися по адресну соціальну або екстрену допомогу. Підтримка соціального функціонування може забезпечуватися соціально-психологічною реабілітацією у важкій життєвій ситуації, заходами з перепідготовки або перенавчання їх потрібнішим професіям, консультаціями або іншою правовою допомогою для захисту їхніх прав.

Усі ці завдання, як правило, фахівці із психолого-соціальної роботи виконують спільно з працівниками соціального комплексу, правоохоронними органами, службами зайнятості, медичними й освітніми установами тощо. Захист від насильства може відбуватися як в умовах стаціонарного спостереження, так і поза стаціонаром. Робота нестаціонарних установ поєднує, як правило, діяльність правоохоронних органів і установ соціального обслуговування. Перші припиняють насильство, другі — надають реабілітаційну, юридичну та інші види допомоги його жертвам (морально-психологічна реабілітація, інформування, консультування, надання соціальних ресурсів для їхнього захисту) [38, c. 43-46].

Важливо, щоб робота цих організацій не порушувала прав допомоги яким вони покликані, аби їхня діяльність булла прозорою у плані змісту і методів роботи, а також інформаційно-доступною всім.

Отже, слід відзначити, що діяльність соціальних організацій і кризових центрів має бути спрямована на розв’язання проблем жінок і дітей - жертв насильства. Створення і функціонування цих організацій є необхідною умовою існування будь-якого цивілізованого суспільства. Досягнення поставлених завдань реалізується в результаті спільної роботи професійних психологів, дитячих лікарів, фахівців із соціальної роботи. Так сім’ї підходять до розв’язання конфліктних ситуацій, а потерпілі від насильства отримують психологічну підтримку.

Створення нових центрів сприяє інформуванню населення, а також ефективнішій адаптації та включенню в нормальне життя жертв насильства.

Не менш важливим завданням у наданні допомоги людям, які зазнали сімейного насилля є ефективність створення програм, проектів, моделей боротьби із насильством в сім’ї. Змістовне формування послуг державної підтримки повинне мати чітке формулювання критеріїв допомоги та швидку дію у досягненні поставлених цілей протидії насильству.

РОДІЛ 3 ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА АПРОБАЦІЯ ФОРМ І МЕТОДІВ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ЛЮДЬМИ, ЯКІ ЗАЗНАЛИ НАСИЛЬСТВА В СІМ'Ї

3.1 Проект Кризовий Центр для жертв насильства в сім'ї «Родина»

В даний час популярним і ефективним є метод проектів. У рішенні соціальним проблем соціальне проектування знаходить також усе більш широке вживання.

Проект – завдання з певними вихідними даними і необхідними результатами (цілями), обумовлюючими спосіб її рішення.

У свою чергу, проектування, в найбільш спрощеному вигляді можна розглядати як процес розробки і створення проекту (прототипу, передбачуваного або можливого об'єкту або стану).

Проект є описом конкретної ситуації, яка має бути покращена, і конкретних методів і кроків по її реалізації.

Проектна діяльність – діяльність, направлена на розробку моделі об'єкту або бажаного майбутнього, програми і плани організаційної роботи по його досягненню. Соціальні проекти багатообразні. Їх можна розрізняти по суб'єктах, який розробляє проект. Залежно від розміру об'єктів виділяють проекти мікросистеми, системи середнього рівня і проекти системи на рівні держави.

Соціальне проектування є спосіб вираження ідеї поліпшення довкілля мовою конкретних цілей, завдань, заходів і дій з їх досягнення, а також опис необхідних ресурсів для практичної реалізації задуму і конкретних термінів втілення описуваної мети.

Соціальні проекти направлені на досягнення змін в соціальному середовищі.

Об'єктом соціального проектування можуть виступати різні соціальні групи.

Мета соціального проектування полягає в організації процесу, який дає початок змінам в соціальному середовищі.

Проект Кризовий Центр для жертв насильства в сім'ї «Родина» (Додаток А).

Тип проекту - соціальний.

Наш проект включатиме наступні компоненти:

1. Суб'єктна сторона, на який спрямований проект.

2. Зміст послуги.

3. Сфера діяльності.

4. Ресурси.

5. Індикатори життєздатності проекту.

1. Суб'єктна сторона, на який спрямований проект

1. Цільова група/клієнти, на яких спрямований проект.

Цільовою групою проекту виступають жінки, які зазнають/зазнавали насильства в сім'ї чи по відношенню до яких існує загроза вчинення насильства. Оскільки проект буде спрямований також на надання екстренної допомоги, що передбачає організацію цілодобового телефону довіри то прямими бенефіціарами також будуть виступати люди, які перебувають в кризі, мають гострі емоційні проблеми (будь-який член громади).

До групи непрямих бенефіцаріїв належать: діти, які були свідками насильства в сім'ї чи зазнавали його; чоловіки, які здійснюють насильство в сім'ї; родичі жертви, молодь; члени громади.

2. Характеристика та потреби групи/клієнтів, на яких спрямований проект.

Порушення, які виникають внаслідок насильства над жінкою в сім'ї з боку чоловіка, мають прояви на всіх рівнях людського функціонування (психологічного, соціального, фізичного, поведінкового), і призводить до стійких особистісних змін. Такими характерними наслідками насильства в психічному стані жінок виступають явище набутої безпорадності, формування симптомів посттравматичного стресового розладу, депресія, віктимність. Вони проявляються при соціальній взаємодії жінки з іншими людьми та оцінюванні її стану при проведенні втручання. Тому процес надання допомоги жінці, яка зазнала насильства, потребує відповідної кваліфікації спеціалістів соціальних служб та дотримання стандартів професійної діяльності. Окрім того, широкий спектр фізичних, психологічних та соціальних наслідків насильства в сім'ї над жінкою свідчить про різноманіття специфічних потреб у цієї групи жінок. Основними потребами жінок, які зазнають насильства в сім'ї є:

- потреба у захисті;

- потреба в спілкуванні та приналежності до соціальної групи;

- потреба в любові та прийнятті;

- потреба у самоповазі та впевненості в собі;

- потреба у матеріальному забезпеченні;

- потреба у працевлаштуванні для забезпечення проживання окремо від кривдника;

- потреба в емоційній підтримці;

- потреба у лікуванні чи реабілітації;

- потреба у догляді за дітьми;

- потреба в самореалізацїї.

3. Зовнішня ситуація та положення цільової групи/клієнтів в громаді.

Про характер та поширення проблеми насильства над жінками в сім'ях у місті свідчать дані Старокостянтинівського РВ УМВС України в Хмельницькій області. Згідно з даними на 19.02.2010 року, на обліку перебували 4 особи чоловічої статі. У той же час, за даними від 01.06.2010 року їх кількість зросла і становила відповідно 43 особи. Інформація про факти насильства надійшла від органів внутрішніх справ, лише в одному випадку від Управління у справах сім'ї та молоді. Жодна з сімей, де чоловік перебував на обліку не була охоплена соціальним супроводом. Водночас, за оперативними даними, їм були надані інформаційні (11), психологічні (5), юридичні 10) послуги. Уже за даними на 4 квартал 2010 року за вчинення насильства сім'ї поставлені на облік 14 громадян міста (усі чоловічої статі віком від 21-го до 53-х років). В середньому 6 чоловік на місяць стають на облік, що визначає потенційну цільову групу Кризового Центру.

2. Зміст послуги

Основні послуги аудиторії прямих та непрямих бенефіціарів з координовані в таких напрямках діяльності (Додаток Б, В):

- забезпечення захисту від різних форм насильства;

- надання короткотривалого притулку для жінок та їх дітей, які        опинились в загрозливій для життя та здоров'я ситуації;

- робота з клієнткою, членами її сім'ї щодо корекції сімейних стосунків;

- психотерапевтична та соціальна робота з клієнтом;

- навчання навиків самооборони;

- профілактика насильства в сім'ї;

- робота з громадськими організаціями, ЗМІ, соціальними службами і метою роз'яснення небезпеки насильства, його витоків, способів новонародження насильницької поведінки;

- координація діяльності з органами охорони здоров'я в плані надання медичної допомоги тим, хто зазнав насильства, проведення програм статевого виховання;

- взаємодія з правоохоронними органами з метою захисту прав жінок, які зазнали насильства в сім'ї; виявлення випадків насильства та швидким реагування на них.

Надання екстреної допомоги жертвам насильства при гострій травмі чи в кризі.

Основна мета екстреного супроводу: оцінка безпеки членів сім'ї, заходи по забезпеченню їх фізичної та психологічної безпеки, нормалізація психічного стану.

Основні види послуг.

- «гаряча лінія»;

- кризове втручання;

- індивідуальне консультування;

- групове консультування (дебрифінг, дефузування);

- притулок (транзитне житло, захисне проживання);

- направлення (переадресація) до медичних та правоохоронних органів.

Надання тривалої психологічної підтримки та супроводу.

Основна мета: забезпечення задоволення потреб цільової групи в соціальній, психологічній, юридичній допомозі у випадках реальної небезпеки для їх життя та здоров'я.

Основні види послуг:

- психотерапевтичне індивідуальне та групове консультування (екзистенціально-гуманістичний підхід, психодрама, арт-терапія, когнітивно-поведінкова терапія);

- структурна сімейна психотерапія;

- тренінги соціальних навичок та вмінь;

- курси самооборони.

Налагодження партнерських стосунків

Рисунок 3.1. Мережа служб для переадресації клієнта КЦ

Рисунок 3.2. Мережа служб для направлення жінки до КЦ

4. Ресурси.

Ресурсом даного проекту вважається персонал - сукупність трудових ресурсів , які знаходяться у розпорядженні і є необхідними для виконання соціальних функцій, досягнення цілей діяльності і перспективного розвитку проекту (Додаток Д).

5. Індикатори життєздатності проекту.

- КЦ продовжує надавати послуги цільовій групі.

- КЦ розширює цільову групу.

- КЦ залучає спеціалістів для надання послуг на контрактній основі.

- КЦ збільшує кількість штатних працівників.

- КЦ бере участь у конкурсних програмах задля отримання додаткового фінансування Центру.

- КЦ розширює види послуг.

- КЦ залучає благодійні та підприємницькі організації для фінансової підтримки діяльності.

- КЦ бере участь у соціальних проектах з розвитку громади ініційованими членами громади, обласними та місцевими органами влади.

- КЦ співпрацює з закладами освіти, охорони здоров'я, правоохоронними органами з надання комплексних та якісних послуг.

- КЦ співпрацює з обласним Кризовим Центром (м. Хмельницький) та іншими організаціями, які надають допомогу у випадках насильства в сім'ї, та поширює інформацію про досвід роботи.

3.2 Проведення педагогічного експерименту форм і методів соціально роботи з проблеми випадків насилля в сім'ї стосовно дітей в КЦ «РОДИНА»

Захист більш слабких членів сім'ї, у першу чергу дітей, від жорстокого ставлення в сім'ї – одне із найважливіших завдань соціального працівника. Часто діти, які піддавались жорстокому ставленню, налякані, не в змозі розповісти про те, що з ними відбувається, через непорозуміння, малий вік, інтелектуально-психічні обмеження чи з якихось інших причин. Тому слід знати прямі і не прямі ознаки жорстокого ставлення до дітей у сім'ї: агресивність дітей, роздратованість, відчуженість, байдужість, надмірна поступливість, підвищена сексуальна інформованість, неспокійний сон та ін.. дитина не довіряє дорослим, може робити спроби втеч із дому, самовбивства.

Сукупність цих ознак має стати причиною для серйозного дослідження ситуації в сім'ї і містить у собі наступні етапи:

1.  Ідентифікація і фіксація випадку. Постановка на облік

2.  Збір інформації й оцінка ситуації клієнта (сім'ї) (діагностика).

Основне завдання – визначити, чи піддавалася жертва насильству, і якщо так, то якому саме його виду, у якій формі.

3.  Планування і контрактування.

4.  Втручання в ситуацію (корекція).

5.  Контроль, оцінка і завершення роботи. Оцінка і завершення роботи. Оцінка впливу зроблених послуг на стан клієнта.

Ідентифікація випадку. Діяльність на етапі ідентифікації випадку припускає збір первинної інформації, розслідування і складання заяви. Інформація яка повинна бути зібрана за заявою повинна включати основні формальні зведення (ім'я, адреса, стать, вік жертви) і контактну інформацію. Ці данні отримувались у результаті прямого інтерв'ю, на підставі спостережень чи звертання у відповідні служби.

Діагностика випадку. На стадії діагностики детальне фізичне обстеження проводиться медичним персоналом. Об'єктивно треба звернути увагу на ознаки фізичного і психологічного насильства.

Для ідентифікації подібних ситуацій використовується спеціальна карта. Для вирішення даного завдання і підвищення ефективності діяльності розроблена тактика ведення інтерв'ю-розслідування.

Планування і контрактування. Цей етап передбачає визначення пакету послуг, підбір фахівців, організацій призначених для ведення випадку. Контрактування – узгодження етапів і змісту роботи взаємних прав, обов'язків і відповідальності.

Втручання в ситуацію (корекція). У процесі втручання в ситуацію і впливу на неї можуть використовуватися різні методи і організаційні форми. Передбачено два основних організаційних підходи для вирішення проблеми:

1)  державні і благодійні служби повинні надавати члену сім'ї, який зазнає насильство допомогу і підтримку в домашніх умовах у приміщенні служб без вилучення з родини.

2)  жертва дистанціюється від потенційної чи реальної небезпеки, тобто їй надається можливість тривалого проживання і утримання в спеціальному закладі, яким можуть бути кризовий центр, притулок чи пансіонат.

Контроль, оцінка. Особливу увагу необхідно приділяти спостереженню за тим, наскільки успішно проходить процес реабілітації і чи не варто переглянути методи і підходи до її проведення.

Завершення процесу. На заключному етапі треба допомогти людині прийняти рішення про доцільність використовувати постійні системи підтримки. Підвести підсумки дати оцінку досягнутим результатам.

Ефективність проведеної роботи оцінювалась за наступними критеріями:

Порівнянняданих психо-діагностичного обстеження дитини до і після роботи:

1.  Наявність адекватної самооцінки

2.  Зниження рівня тривоги

3.  Поліпшення соціометричного статусу.

Порівняння даних психо-діагностичного дитячо-батьківських відносин до і після роботи:

1. Зменшення частки патологічних факторів, таких як не сформованість батьківських почуттів.

Загальною ефективністю слід вважати досягненням таких результатів:

- сім'ї, члени яких узяті на облік правоохоронними органами, у випадках вчинення насильства охоплені соціальним супроводом;

- жінки та їхні діти, які потребують негайного вилучення із кризової ситуації у сім'ї, охоплені захисним поживанням;

- прямі бенефіціари (жінки, які зазнали насильства в сім'ї) активно звертаються до КЦ;

- телефонні дзвінки від прямих бенефіціарів (люди, які перебувають її кризі) цілодобово надходять на ТД;

- збільшення кількості звернень на ТД щодо гострих емоційних проблем та проблеми насильства в сім'ї;

- непрямі бенефіціари (чоловіки, які здійснюють насильство в сім'ї) проходять інтерв'ю із соціальним працівником КЦ;

- жінки, які зазнали насильства в сім'ї, надають позитивний звороти і її зв'язок щодо роботи КЦ;

- жінки, які зазнали насильства в сім'ї, вказують на поліпшення їхнього емоційного стану;

- жінки, які зазнали насильства в сім'ї, наголошують на позитивних результатах вирішення правових питань;

- жінки, які зазнали насильства в сім'ї, об'єднуються в групи взаємодопомоги, громадські об'єднання;

- представники правоохоронних органів засвідчують про зміни ставлення чоловіків до проблеми насильства в сім'ї та їхньої поведінки при проведенні первинного оцінювання в сім'ї;

- зменшення кількості повторних викликів у сім'ї, де здійснювалося насильство;

- збільшення кількості волонтерів, бажаючих надавати допомогу на КЦ;

- налагоджена чітка система переадресації клієнтів КЦ;

- члени місцевої громади позитивно оцінюють діяльність КЦ;

-члени місцевої громади засвідчують поліпшення рівня інформованості щодо проблеми насильства в сім'ї;

- освітні заклади, лікарні надають позитивний зворотній зв'язок щодо проведених навчальних програм та роздаткових матеріалів, наданих КЦ.

Отже, проблема жорстокого поводження з дітьми в сім'ї має багатомірну природу. Це обумовлює необхідність багатомірного, комплексного підходу до вирішення проблеми. Ключ до ефективності можливий при спільних діях правоохоронних органів і соціальних служб. Саме такий напрямок роботи є основним у діяльності соціальних служб КЦ, який безпосередньо працює із сім'ями в яких здійснюється насильство.

3.3 Розробка методичних порад щодо попередження та подолання насильства в сім'ї шляхом урізноманітнення форм і методів соціальної роботи з сім'єю

Насильство - це явище, яке виникає в результаті діяльності людини. Насилля над жінкою в сім'ї – це приниження людської гідності жінки, яке перешкоджає її вільному і активному розвитку в суспільстві; а також виховні проблеми, пов'язані з явищем так званої соціальної естафети, коли діти, коли діти, які стають свідками насилля в сім'ї, переносять отриманий негативний досвід на своє власне життя.

Діти, які зазнають жорсткого поводження, переживають психічну травму, внаслідок якої вони розвиваються з певними особистісними, емоційними та поведінковими особливостями.

У випадках, коли жертвою насильства є дитина, необхідно організувати роботу з тими, хто відповідає за її виховання – вчителів і батьків з метою формування в них мотивації до змін, надання їм психолого-педагогічної допомоги.

Батьки звертаються за допомогою, не з проблемами свого ставлення стосовно дітей, і не з бажанням змінитися, а зі скаргами на дитину. Вивчення дитячого досвіду цих батьків виявляє серйозні проблеми в їхньому власному дитинстві. В більшості випадків вони також переживали моральне чи фізичне насильство з боку своїх батьків, і в спілкуванні зі своєю дитиною знову відтворюють ситуацію свого дитинства не вміючи діяти по-іншому. Друга особливість цих батьків є прямим наслідком вищевикладеного. Вони не вміють бути «гарними батьками», тобто не розуміють своїх дітей, емоційно відчужені, не знають як виразити позитивні почуття, мають бідний поведінковий репертуар. Третя особливість – батьки не мають позитивних цілей виховання дитини, їхні дії не послідовні, хаотичні. Таким чином, для попередження насильства в сім'ї слід враховувати наступні фактори:

-  травматичний досвід батьків у дитинстві;

-  відсутність чітких цілей як у вихованні дітей, так і стосовно власного майбутнього;

-  перевага деструктивних партнерів спілкування в сім'ї;

-  відсутність навичок конструктивної взаємодії;

-  внутрішньо-особистісні порушення дитини.

Покращення реального стану процесу сімейного виховання, попередження та подолання проблеми сімейного насильства в сучасних умовах, на мою думку, вимагає розробки спеціальної програми психолого-педагогічної просвіти батьків, яка буде сприяти повноцінному функціонуванні сім'ї і попередженню проблем у взаємостосунках батьків та дітей. З цією метою впроваджено навчальну програму для батьків «Гармонізація дитячо-батьківських взаємовідносин» реалізація якої зорієнтована на досягнення основної мети – налагодження гуманних взаємостосунків між батьками та дітьми. Зміст її передбачає вирішення таких завдань:

-  Формування у батьків спрямованості на пошук найоптимальніших методів виховання;

-  Творче засвоєння психолого-педагогічних знань для того, щоб вони стали керівництвом до дій і сприяли підвищенню ефективності виховання дітей;

-  Формування здатності усвідомлювати сімейну діяльність, вміння приймати найбільш ефективніші рішення в співвідношенні їх з закономірностями, принципами виховання;

-  Взаємне збагачення досвідом дитячо-батьківських взаємостосунків.

На мою точку зору доцільно проводити спеціальну роботу щодо формування та розвитку вміння спілкуватися з дитиною, налагодження емоційного взаємозв'язку.

З цією метою було розроблено тренінг «Домашнє насильство» (див. додаток Е). Під час тренінгу використовуються різноманітні методи навчання: «мозковий штурм», «робота в малих групах», рольові ігри та ін..

Вправи тренінгу: «Очікування», «Визначення домашнього насильства», «Джерела домашнього насильства», «Шляхи подолання домашнього насильства». Навчання під час тренінгу відбувається у вигляді виконання певних вправ.

Під час проведення дослідження було використано дані відповідей трьох груп – сімей: А, Б, С, Д, Е.

1.  Робота в колі.

Групи визначають п'ять основних типів домашнього насильства, з якими вони стикаються.

Таблиця 3.1

Визначення видів домашнього насильства залежно від осіб, які в ньому беруть участь

Як видно із пунктів 3-5 серед груп, які аналізуються насилля у цій категорії не здійснюється. Натомість насильство чоловіка над жінкою виявлено у трьох групах із п'яти, хоча насилля батьків над дітьми визначено у всіх категоріях. Зобразимо це графічно у відсотках (Рисунок 3.3).

Рисунок 3.3. Типологія домашнього насильства серед досліджуваних груп

2.  Робота в малих групах.

Кожна група обговорює певний тип домашнього насильства (Табл. 3.2).

Перед цим проводиться теоретичний огляд типів насилля.

Таблиця 3.2

Визначення типів домашнього насильства залежно від осіб, які в ньому беруть участь

Отже, дослідження показало, що у всіх групах застосовується психологічний тип насилля, натомість дещо менший відсоток містить фізичний та економічний тип. Лише в одній групі виявлено сексуальне насилля (Рисунок 3.4).

Рисунок 3.4. Типи насилля у відсотках

3.  Робота у великому колі.

Робиться узагальнення серед груп дослідження та обговорюється питання стосовно повчальності даного тренінгу (Табл.3.3). Зокрема до узагальнення відносять такі запитання:

- Що нам дає поділ домашнього насильства на типи, види?

- Для чого нам це потрібно?

- Як, яким чином ці знання допоможуть нам перебороти домашнє насильство?

Таблиця 3.3

Узагальнення тренінгу

Отже, за підсумками опитуваних стало зрозуміло, що більша частина груп мала змогу теоретично визначити критерії типів та видів насилля та зрозуміти точність вчинків до жертви насилля. В середньому відношені групам дало змогу визначити заходи подолання насилля. Та найменшу частину результатів тренінгу групи виявили бажання відвідувати КЦ у зв'язку із повчальним та виховним характером.

Крім того, у діяльності КЦ було створено «Орієнтовну програму занять з батьками» (див. додаток Ж). Будь-яка робота з батьками більш ефективна якщо вона зорієнтована на потреби конкретних батьків або груп сімей в тій чи іншій інформації.

Можна використовувати різні моделі допомоги сім'ї залежно від характеру причин, що викликають проблему дитячо-батьківських стосунків.

Розроблено методичні поради щодо попередження та подолання насильства в сім'ї (див. додаток З). З метою виявлення у батьків знань щодо особливостей юнацького віку можна використати методику «Чи знаєте Ви юнацьку психологію?» спрямовану на виявлення особливостей сімейного виховання та ставлення до дитини та ряд інших психодіагностичних методик.

Оскільки сім'я являє собою цілісну систему, тому проблеми діади «батьки – діти» не можуть бути вирішені за допомогою психокорекції тільки дітей або тільки батьків. Причини неефективного батьківського ставлення можуть бути різноманітними. Психологічна корекція дозволяє виправити більшість з них. З цією метою використовуються батьківські групи. Паралельна робота (тобто із дітьми, і з батьками) дозволяє підвищити ефективність занять батьківської групи. Особистісні проблеми обговорюються лише в тій мірі, в якій це необхідно для вирішення батьківських проблем. Основний метод корекції батьківських ставлень – когнітивно-поведінковий тренінг. Основним змістом занять корекційних батьківських груп є обговорення і психодраматичне програвання типових ситуацій внутрішньо сімейного спілкування і особливостей взаємодії з підростаючою дитиною. Можна використати різноманітні допоміжні методи психокорекції.

Метод групової дискусії підвищує психолого – педагогічну грамотність батьків їх загальну симпатію до дитини та їх проблем, дозволяє виявити індивідуальні стереотипи виховання.

Метод вербальної дискусії навчає культурі діалогу в сім'ї, виробляє вміння аргументувати свої доводи і уважно розглядати думки іншої людини, у тому числі і власної дитини.

Метод конструктивної суперечки допомагає порівнювати різні точки зору батьків на позицію дітей у вирішенні проблемних ситуацій, прислуховуватися одне до одного, обирати найбільш раціональні та ефективні підходи на основі співробітництва.

Метод гри дозволяє моделювати і відтворювати в контрольованих умовах сімейні ситуації. Прикладом таких ігор можуть бути:

1.  «Архітектор і будівельник» - «будівельник» із зав'язаними очима під керівництвом архітектора, якому заборонені будь-які дії руками, повинен розмістити у певній послідовності кубики на великій карті. При цьому кожен з присутніх має побудувати у різних ролях;

2.  «Приємні спогади» - необхідно згадати і поговорити про щось приємне для сім'ї і одного з батьків, та показати як це було;

3.  «Неприємні спогади» - необхідно згадати і програти останню сварку одного з батьків з власною дитиною, а потім поговорити про почуття, що відчували обоє.

Метод спільних дій оснований на виконання дитиною і одним із батьків спільного завдання, після чого проводиться його аналіз.

Спеціальні вправи на розвиток навичок спілкування. Прикладом таких вправ може бути вправа «Тренінг ефективного вербального спілкування, в комунікації один із батьків – дитина (Як будувати Я – повідомлення)»

Були використані завдання на основі виборів, які здійснюються як дії. Мета таких завдань – відволікти сім'ю від інтелектуальних обговорень, рішень, цінностей і образів, і, одночасно зорієнтувати її на символічну (але також і реальну) взаємодію, яка наочно представляє поведінку у сім'ї.

Одним із таких завдань на основі виборів є метод «сімейної скульптури», складаючи «сімейну скульптуру» кожен член сім'ї створює свій образ сім'ї, розташовуючи інших членів на різні дистанції. Члени сім'ї можуть розташовуватись, орієнтуючись не на реальні взаємини, а на ідеальні уявлення про них.

Інший тип виборів – відповіді на питання, що розкривають функціонування сім'ї (наприклад, «З ким із членів сім'ї ви часто…?», «Зким із членів сім'ї ви хотіли б…?»). Вони спрямовані на підвищення психолого-педагогічної культури батьків, розширення і відновлення виховного потенціалу сім'ї, активне включення батьків у процес соціального виховання дітей.

Використовувались лекції і бесіди для батьків з питань сімейного виховання, дискусії, аналіз та обговорення реальних труднощів сімейного виховання.

Отже, бурхливий розвиток суспільства ставить перед центрами соціальної роботи відповідальні завдання. Дійсність народжує нові потреби, нові інтереси членів суспільства, зокрема тих, які потребують соціальної допомоги, соціального захисту і підтримки.

РОЗДІЛ 4. ОХОРОНА ПРАЦІ

Для створення безпечних і здорових умов праці велике значення має законодавче регулювання питань охорони праці.

Законодавчо охорона праці – це сукупність норм, які передбачають систему заходів, спрямованих безпосередньо на забезпечення безпечних і здорових умов праці, які мають впроваджуватися у виробничу сферу.

Закон України «Про охорону праці» був прийнятий Верховною Радою 14-го жовтня 1992 року, тобто невдовзі після набуття Україною незалежності. Потім він був переглянутий і затверджений Президентом України в новій редакції 21 листопада 2002 р. В ньому наводяться визначення понять охорони праці, роботодавця, працівника; наголошується, що основними принципами державної політики в галузі охорони праці є пріоритет життя та здоров'я людини перед будь-якими результатами виробничої діяльності, її соціальний захист та відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю, повної відповідальності роботодавця за створення безпечних і здорових умов праці шляхом суцільного контролю та ін. У Законі є, між іншим, статті про охорону праці жінок, неповнолітніх, інвалідів.

Окрім того, в Україні почали створюватися та діяти вже з 1993 року державні стандарти України в галузі охорони праці та близьких до неї сфер, що містять вимоги, норми і правила, спрямовані зокрема на забезпечення безпеки праці, збереження здоров'я і працездатності людини в процесі її трудової діяльності.

Охорона праці спрямована на вирішення завдань створення на робочому місці безпечних умов праці. Тому, оформлення спеціально обладнаних приміщень для роботи соціального працівника припускає облік особливостей контингентів пацієнтів, забезпечення сприятливого психологічного впливу елементів дизайну, створення невимушеної обстановки, затишку й комфорту. Спеціальне приміщення, призначене для проведення властиво психотерапії, підкреслює зміну звичайного стилю на неформальний стиль психотерапевтичної дії. Необхідність поділу кабінету на приміщення для приймання й приміщення для проведення психотерапевтичної роботи стає більш очевидним при орієнтації на сучасні гуманістичні варіанти психотерапії, що припускають партнерські взаємини між пацієнтом і психотерапевтом. Це особливо важливо на початкових етапах, коли вирішується питання про вибір моделі психотерапії й стилю поведінки терапевта. Наявність окремого приміщення для проведення групових занять відбиває тенденцію сучасної психотерапії, спрямованої на комбінацію різних методів і форм впливу на пацієнтів.

Соціальний працівник у своїй діяльності керується чинним законодавством України з питань здоров'я і соціального обслуговування населення; Статутом установи; посадовою інструкцією.

Соціальний працівник повинен володіти, поряд з відповідною кваліфікацією і професіоналізмом, високими моральними якостями, почуттям відповідальності, умінням працювати з людьми, тактовністю, дисциплінованістю, ретельністю. Соціальний працівник повинен чуйно й уважно ставитися до обслуговуваних їм громадянам.

Соціальний працівник повинен знати:

- основи соціальної політики, права і державного устрою, трудового та сімейного законодавства;

- нормативні документи з організації соціально-побутового обслуговування

- санітарно-гігієнічні вимоги;

- основи психології осіб старшого віку;

- основні прийоми і методи надання невідкладної долікарської допомоги;

- правила і норми охорони праці, техніки безпеки і протипожежного захисту.

Соціальний працівник має право:

- на всі передбачені законодавством соціальні гарантії;

- вимагати створення умов для виконання службових обов'язків;

- пропонувати варіанти усунення наявних у діяльності установи недоліків;

- підвищувати свою професійну кваліфікацію.

На жаль, абсолютно безпечних і нешкідливих виробництв не існує. Завдання охорони праці - звести до мінімуму вірогідність ураження або захворювання робітника з одночасним забезпеченням комфорту для досягнення максимальної продуктивності праці.

У техніці безпеки розглядаються технічні рішення із забезпечення безпеки конструкцій всілякого устаткування, а також умови безпечної експлуатації, монтажу і ремонту виробничого устаткування. Сучасний напрям розвитку цього розділу перебуває на етапі вирішення питань техніки безпеки до створення техніки без жодної небезпеки. Іншими словами, замість того, щоб вчити робітників поводитися з небезпечною технікою, створювати безпечну техніку.

Виробнича санітарія визначає санітарно-гігієнічні вимоги з підтримки нормальних умов праці при здійсненні виробничого процесу. Вона передбачає вивчення питання дії на людину і захист в умовах виробництва від ряду несприятливих фізичних та психофізіологічних чинників (температури, вогкості, загазованості, шуму, вібрації та ін.).

До фізичних факторів належать параметри повітря в приміщенні (температура, вологість, швидкість руху повітря), вібрація, шум, нетоксичний пил, пара, різні види випромінювань, освітленість тощо.

До психофізіологічних факторів відносяться фізичні та нервовопсихічні перевантаження, які пов'язані з тяжкою, монотонною працею. Кожен з цих факторів впливає на організм людини, викликає у ньому функціональні зміни, професійні захворювання або отруєння.

Гігієна праці — це наука, що вивчає вплив виробничого процесу та навколишнього середовища на організм працюючих з метою розробки санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів, які спрямовані на створення найбільш сприятливих умов праці, забезпечення здоров'я та високого рівня працездатності людини.

Взагалом, виробнича санітарія — це система організаційних та технічних заходів, які спрямовані на усунення потенційно небезпечних факторів і запобігання професійних захворювань та отруєнь.

До організаційних заходів належать:

• дотримання вимог охорони праці жінок та осіб віком до 18 років;

• проведення попередніх та періодичних медичних оглядів осіб, які працюють у шкідливих умовах;

• забезпечення працюючих у шкідливих умовах лікувально-профілактичним обслуговуванням тощо.

Технічні заходи передбачають:

• систематичне підтримання чистоти у приміщеннях і на робочих місцях;

• розробку та конструювання обладнання, що вилучає виділення пилу, газів та пари, інших шкідливих речовин у виробничих приміщеннях;

• забезпечення санітарно-гігієнічних вимог до повітря виробничого середовища;

• улаштування систем вентиляції та кондиціювання робочих місць зі шкідливими умовами праці;

• забезпечення захисту працюючих від шуму, ультра- та інфразвуку, вібрації, різних видів випромінювання.

Таким чином, запобігання професійних захворювань здійснюється через здійснення комплексу організаційних і технічних заходів, які спрямовані на оздоровлення повітряного середовища, виконання вимог гігієни та особистої безпеки працюючих

Пожежна профілактика містить розробку технічних і організаційних вимог з попередження вибухів і займань, які можуть бути небезпечні для людини у виробничих умовах. До основних правил пожежної безпеки належать:

- оснащення приміщень установками пожежної сигналізації (УПС) та автоматичними установками пожежогасіння (АУП) відповідно до вимог чинних нормативних документів;

- приміщення повинні бути обладнані системами протидимного захисту, технічними засобами оповіщення про пожежу та засобами зв'язку відповідно до вимог будівельних норм;

- силове й освітлювальне електроустаткування, електропроводка та інші споживачі електроенергії повинні виконуватися та експлуатуватися відповідно до ПУЕ, ПБЕ та Правил технічної експлуатації електроустановок споживачів (ПТЕ);

- настільні лампи, вентилятори та інші електроприлади слід умикати в мережу тільки через справні штепсельні розетки й електрошнури;

- обігрівання приміщень повинно здійснюватися тільки центральним водяним опаленням;

- відповідальний за пожежну безпеку після закінчення роботи зобов'язаний оглянути приміщення, пересвідчитись у тому, що нема порушень, які можуть призвести до пожежі, перевірити відключення електроприладів, обладнання, освітлення.

У частині питань виробничої санітарії і гігієни праці охорона праці базується на біологічних науках: фізіології, психології, гігієні праці та інших.

Отже, із цього випливає, що охорона праці має безпосередній зв`язок із роботою спеціаліста в галузі соціальної роботи.

ВИСНОВКИ

Комплекс проблем усіх типів сімей зумовлений питанням про призначення сім'ї в сучасному світі. Нестабільність сімейного способу життя відображається насамперед у зростанні кількості розлучень, у постійному скороченні кількості дітей на кожну сімейну пару.

В Україні за останні роки поширені орієнтації на роздрібнення сімей і, як наслідок, - переважання простих (нуклеарних) сімей; розповсюдження малодітності та надмірної однодітності; стійка тенденція формування підвищеної частки неповних сімей, які складаються з матері і дітей (частіше, ніж батька і дітей), внаслідок підвищеної розлученості і безшлюбного материнства; розповсюдження різних форм шлюбно-сімейних стосунків, заснованих на консенсуальних (юридично не оформлених) шлюбах; значна і стійка частка сімей (порівняно з високоурбанізованими країнами світу), у складі яких перебувають один із батьків подружжя або інші родичі (як наслідок міцних родинних стосунків, властивих ментальності українського населення); поширення безшлюбної самотності та підвищення частки одинаків не лише у старшому, а й у молодшому шлюбному віці (як наслідок матеріальної невлаштованості, особливо відсутності житла тощо, підвищеної смертності у середньому і старшому віці, трудової міграції).

Такі тенденції розвитку сучасної сім'ї породжують багато соціальних проблем, у вирішенні яких значну роль повинні відіграти соціальні служби.

Українське законодавство опосередковано впливає на розвиток соціальної роботи. Важливу роль у розвитку соціальної сфери відіграють державні соціальні стандарти - встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи, на основі яких визначають рівні основних державних соціальних гарантій. Для практичної соціальної роботи важливими є закони «Про попередження насильства в сім'ї», «Про охорону дитинства», Кодекс про шлюб та сім'ю та ін. різноманітні положення, затверджені указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів, які визначають порядок діяльності певних соціальних установ.

Технології роботи у аспекті сімейного насилля можна реалізовувати як в соціальних службах реабілітації сім'ї, центрах допомоги сім'ї і дітям, так і в загальноосвітніх закладах. Такі технології можуть бути різних рівнів: профілактичний рівень, діагностичний рівень, реабілітаційний рівень.

Торкаючись питання класифікації методів соціальної роботи, варто зазначити, що цей компонент організації соціальної роботи в спеціальній літературі знаходиться лише в стадії становлення.

Практичну реалізацію методів соціальної роботи наочно виявляє таке поняття як «форма соціальної роботи». Під формою роботи розуміють як одиничні заходи, так і довгострокові види соціальної роботи. Якщо метод виступає шляхом, способом досягнення мети і розв'язання завдання, то форма виступає способом організації змісту роботи, унаочненням певних способів організації соціальної роботи. Завдяки формам методи наповнюються конкретним змістом соціальної роботи.

Аналіз наукової літератури показав, що останніми роками проблема насильства в сім'ї почала вивчатися більш детально і в нашій країні. Зокрема вивчаються соціально-психологічні аспекти проблеми насильства, специфіка родинного насильства, вплив ситуації насильства на особистісний розвиток людини; проводиться соціологічний аналіз явища «домашнього насильства»; аналізуються особливості впливу сім'ї на девіантну поведінку неповнолітніх; розробляються методичні рекомендації щодо попередження насильства в сім'ї та допомоги жертвам домашнього насильства.

У рішенні соціальних проблем соціальне проектування знаходить також усе більш широке вживання. Мета соціального проектування полягає в організації процесу, який дає початок змінам в соціальному середовищі. В даному випадку проект Кризовий Центр для жертв насильства в сім'ї «Допомога» спрямований на досягнення цілей за рахунок поліпшення якості та полегшення доступу до соціальних послуг на рівні громад; розбудови спроможностей місцевих громад щодо розвитку та впровадження ініціатив на місцевому рівні; розробки та апробації інноваційних моделей соціальних послуг; розвитку інституційного потенціалу місцевих органів виконавчої влади у плануванні, впровадженні соціальних послуг.

Узагальнення результатів дослідження дало змогу сформулювати низку висновків і пропозицій, які мають теоретичне і практичне значення.

1. З’ясовано, що суспільство повинно усвідомити, що домашнє насильство, незалежно від його форми - фізичне, економічне, сексуальне чи психологічне, є найпоширенішою формою порушення прав людини. Це явище має великі негативні моральні та соціальні наслідки і є складною проблемою, яка потребує свого вирішення.

2. Встановлено, що для покращення стану справ у сфері боротьби з насильством у сім’ї виникає необхідність у чіткій координації спільних дій, дієвому правовому механізмі, у системному впровадженні інформаційного механізму що наблизить вирішення існуючої проблеми - насильства у сім’ї.

3. Виявлено, що аналіз роботи центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді є корисним для прогнозування динаміки взаємодії з іншими державними структурами і громадськими об’єднаннями у напрямку подолання негативних явищ.

4. Доведено, що ефективне використання програм щодо подолання насильства у сім’ї, через механізм співпраці державних установ й громадських об’єднань, можливе лише за умов стабільного розвитку суспільства, підвищення рівня життя людей, зростання їх духовно-морального потенціалу.

Отже, проблема вирішення насильства в сім'ї є актуальною для кожного громадянина , оскільки суть її у порушенні прав людини і прав члена родини у сім'ї. на жаль можемо констатувати, що українська сім'я сьогодні не може виконувати всі притаманні їй функції в повному обсязі. Її ознакою стало сімейне неблагополуччя, що дістало надзвичайного поширення і потребує професійного втручання для його подолання.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України, - Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, N 30. // http://www.rada.gov.ua.

2. Про державну допомогу сім’ям з дітьми, - ВВР, 1993, N 5. // http://www.rada.gov.ua.

3. Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям, - ВВР, 2000, N 35. // http://www.rada.gov.ua.

4. Про попередження насильства в сім'ї, - ВВР, 2002, N 10. // http://www.rada.gov.ua.

5. Про охорону дитинства, - ВВР, 2001, N 30. // http://www.rada.gov.ua

6. Про соціальні послуги, - ВВР, 2003, N 45. // http://www.rada.gov.ua.

7. Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії, - ВВР, 2000, N 48. // http://www.rada.gov.ua.

8. Сімейний кодекс України, - ВВР, 2002, N 21-22. // http://www.rada.gov.ua.

9. Черняк Е.М. Социология семьи. - Дашков и К, 2004. – 123 - 238 с.

10. Антонов А.И., Борисов В.А. Социология семьи. - М.: Наука, 2008.

11. Алєксєєнко Т.Ф. Виховний потенціал сім'ї в сучасних умовах // Український соціум. К.: 2008. - 143с.

12. Антонов А.І. Мікросоціологія сімї // Соціологія і сучасність. М.: Наука, М., 2009. - 368с.

13. Антонов А.І. Сучасна сім'я // Соціологія сімї. М.: 2005. - 640 с.

14. Алєксєєнко Т.Ф., Бойко В.П. Соціально-економічні причини насильства в сім'ї в Україні: аналіз проблем та шляхи запобігання // Соціологія сім'ї.К., 2007. - 139 с.

15. Бабенко К. Насильство в сім’ї. Бесіди з батьками // Завуч. – 2004. – №22. – С. 26-40.

16. Балакірєва О., Бабак О. Права дітей в Україні // Соціальна політика і соціальна робота. – 2001. – №1. – С. 3-8.

17. Безукладникова Л.А. Исследование насилия в семье на основе системного похода в семейной психотерапии: Д, -27 – 242 с.

18. Бондаровська А. Що ми можемо зробити, щоб запобігти домашньому насильству. – К., СДМ – Студіо, 2009. – 64 с.

19. Волавка Я. Біля витоків насильства: агресивність батьків – причина агресивності їхніх нащадків? // Безпека життєдіяльності. – 2003. – №10. – С. 24-25.

20. Гайдаренко Н.В. Психологические последствия жестокого обращения с детьми / Н.В. Гайдаренко, Н.Д. Ярославцева. – М.: Психология и Педагогика, 2004.

21. Громадська програма запобігання насильству в сім’ї: Проект "Гармонія". – Львів, 2004. – 95 с.

22. Дети социального риска и их воспитание: Учебно-методич. пособие / Под науч. ред. Л.М. Шипицыной. – СПб.: Изд-во "Речь", 2003. – 144 с.

23. Дитинство в Україні: права, гарантії, захист: Збірник документів. – Ч. II. – К.: АТ "Видавництво "Столиця", 2008. – 292 с.

24. Дмитренко Н.И. Предотвращение домашнего насилия: Методичeские рекомендации / Н.И. Дмитренко, Н.В. Тропин, П.А. Власов. – Днепропетровск: Днепропетровский юридический институт МВД Украины, 2001. – 50 с.

25. Жестокое обращение с детьми // Социально-психологические и медицинские аспекты жест окости / Сост. В.Симпсон. – К.: Сфера, 2002. – №1 (2). – С. 148-157.

26. Забадыкина Е.В. Памятка социальному работнику. Основные сведения о насилии в семье // Социальные работники за безопасность в семье / Под ред. М.И. Либоракиной. – М.: РИК Русанова, 2009. – С. 138-142.

27. Запобігання і протидія насильству в сім’ї: Методичні рекомендації для соціальних працівників. – К.: ДЦССМ, 2004. – 192 с.

28. Квашис В.Е. Зарубежное законодательство и практика защиты жертв преступлений. – М., 2006.

29. Когаловская А.С. Вопросы профилактики семейного насилия и жестокого обращения с детьми // Вестник психосоциальной и коррекционно-реабилитационной работы. – М.: Консорциум "Социальное здоровье России", 2002. – №3. – С. 82-86.

30. Лавриненко В. Н., Нартов Н. А., Шабанова O. A., Лукашова Г. С.; Под Ред. проф. В. Н. Лавриненко Социология: Учебник для вузов /. 2-е изд., перераб. и доп. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2002. – 114-407 с.

31. Левченко К.Б. Чи може Україна стати вільною від тілесних покарань дітей // Безпека життєдіяльності. – 2007. – №9. – С. 9-12.

32. Лисенко І. Кримінально-правовий захист дітей від експлуатації // Право України. – 2007. – №4. – С. 65-69.

33. Лиханов А.А. Драматическая педагогика: Очерки конфликтных ситуацій. – М., 2000.

34. Мазур О. Дитячі страхи. Діагностика та корекція // Психолог: Додаток до газ. "Шкільн. Світ". – 2007. – №39. – С. 15-18.

35. Максимова Н.Ю. Конфліктна сім’я потребує допомоги: про психологічні аспекти попередження насильства в таких сім’ях // Практична психологія та соціальна педагогіка. – 2004. – №7. – С. 14-19.

36. Максимова Н.Ю. Соціально-психологічні аспекти проблеми насильства / Н.Ю. Максимова, К.Л. Мілютіна. – К.: Комітет сприяння захисту прав дітей, 2003. – 344 с.

37. Мансудов Р.П. Защита от насилия в семье: проблема, разработчики и запуск комплексной социальной технологии // Социальные работники за безопасность в семье / Р.П. Мансудов, М.Т. Кимер. – М., 2009. – С. 84-89.

38. Московка М.М. Жорстокість та насильство до дітей у сім’ї як соціальний феномен // Все для вчителя. – 2009. – №1. – С. 43-46.

39. Нечерда О. Коли в сім’ї насильство // Науковий світ. – 2000. – №8. – С. 14-15.

40. Онищенко Ю.В. Насильство в сім’ї: стан та проблеми // Педагогіка толерантності. – 2001. – №3-4. – С. 39-47.

41. Основы социальной работы / Отв. ред. П.Д. Павленок. – М.: ИНФРА-М, 2001. – 395 с.

42. Реан А.А. Социальная и педагогическая психология / А.А. Реан., Я.Л. Коломинский. – С-Пб., 2009. – С. 87-93.

43. Ролінський В. Соціально-педагогічна проблема запобіганню насильства над підлітками та подолання його // Психолог. – 2004. – №19. – С. 10-16.

44. Система захисту дітей від жорстокого поводження: Навчально-методичний посібник / За ред.: К.Б. Левченко, І.М. Трубавіної. – К.: Держсоцслужба, 2005. – 396 с.

45. Социальная педагогика и социальная работа за рубежом. – Вып. 1. – М., 2001.

46. Соціальна педагогіка: теорія та технології: Підручник / За ред. І.Д. Звєрєвої – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 316 с.

47. Технология социальной работы / Под ред. И.Г. Зайнышева. – М.: ВЛАДОС, 2000. – 240 с.

48. Трубавіна І.М. Соціально-педагогічна робота з неблагополучною сім’єю: Навчальний посібник. – К.: ДЦССМ, 2002. – 132 с.

49. Фирсов М.В. Теория социальной работы / М.В. Фирсов, Е.Г. Студенков. – М.: ВЛАДОС, 2000. – 240 с.

50. Шендеровський К.С. Попередження насильства в сім’ї: Технологія тренінгу // Психологічна газета. – 2004. – №12. – С. 2-31.

51. Щербак Н. Соціально-педагогічна профілактика жорстокого ставлення до дітей в сім’ї // Рідна школа. – 2002. – №10. – С. 26-29.

52. Якубова Ю. Я. Соціальна політика в Україні та сучасні стратегії адаптації населення. Навч. посібник: «Особистість та сім'я в епоху соціальної трансформації» К.: Наукова думка, 2008.- с. 251-430

53. http://www.mvs.gov.ua/mvs/control

54. http://www.mia.km.ua

ДОДАТКИ

Додаток А

Вирішуємо проблему разом

Рис. Допомога дітям та жінкам, що зазнали насильства в Кризовому центрі «РОДИНА»

Додаток Б

Послуги для прямих бенефіціарів

Додаток В

Таблиця. Послуги для непрямих бенефіціарів

Додаток Д

Таблиця. Персонал

Додаток Е

Тренінг "Домашнє насильство"

Вправа "Особливості і типологія домашнього насильства "

Мета вправи:

- усвідомлення групою, що домашнє насильство є злочином;

- визначення особливостей домашнього насильства, а також його типів і видів.

1. Робота в колі

Питання до групи

♦  Як до проблеми домашнього насильства ставиться суспільство, правоохоронні органи?

♦  Чи має домашнє насильство свої особливості, якщо так, то якими є ці особливості?

Група відповідає, а тренерська команда коментує і доповнює відповіді присутніх, використовуючи "Тренерську інформацію".

Тренерська інформація

На відміну від інших типів насильства домашнє насильство має свої особливості:

♦  Це не одноразова дія. Це - процес, який складається із циклів насильства, які тримаються на продовженні стосунків потерпілої і кривдника.

♦  Якщо насильство виявилось в сім'ї хоч один раз, воно обов'язково повториться.

♦  Це насильство завжди відбувається протягом тривалого проміжку часу і має тенденцію до зростання.

♦  Це насильство між особами, які є, як правило, залежними один від одного. Найчастіше домашнє насильство замовчується і приховується обома сторонами від оточуючих.

♦  На думку винуватця, воно є ефективним, швидким способом досягнення мети, без великих затрат. Інші, ненасильницькі, методи вимагають значних зусиль. Людина не відмовиться від того, що дає ефект, якщо їй не запропонувати альтернативи. Якщо насильник не навчиться іншому ефективному способові спілкування з близькими людьми, то він буде продовжувати здійснювати над ними насильство.

Слід зауважити, що реакція як суспільства, так і міліції на випадки домашнього насильства часто є неадекватною і навіть ворожою стосовно потерпілої жінки, а кримінальні покарання домашніх кривдників бувають більш м'якими порівняно з покараннями за аналогічні порушення, здійснені проти сторонніх осіб.

Завдання групі

♦       Давайте визначимо типи домашнього насильства залежно від осіб, які в ньому беруть участь. Тобто, хто проти кого здійснює насильство в сім'ї?

Увага! Групі слід допомогти вийти на п'ять основних типів домашнього насильства: насильство чоловіка над жінкою; батьків над дітьми; дорослих дітей над батьками; старших дітей над молодшими; одних членів сім'ї над іншими.(див. Роздатковий матеріал до вправи).

2. Робота в малих групах

Для проведення вправи присутні об'єднуються в п'ять малих груп.

Кожна група обговорює один певний тип домашнього насильства за схемою:

♦  Які ви знаєте конкретні випадки даного типу домашнього насильства, про які ви почули чи дізналися із ЗМІ і чому (чим) вони вас особливо вразили?

♦  Обговорюючи ці випадки, визначте в кожному із них чотири ознаки домашнього насильства.

Увага! За необхідністю допоможіть групі вийти на види насильства: економічне, сексуальне, фізичне, психологічне (емоційне, вербальне).

♦       Ваші відповіді запишіть маркером на аркуші паперу (аркуш А4).

Увага! Записуйте лише перелік виконаних дій.

♦       Час на обговорення — 7—10 хв. Потім повертайтеся в коло, де хтось від вашої групи погодиться зачитати перелік насильницьких дій.

Питання до присутніх після кожного виступу від малої групи:

♦       Чому відбувається це насильство? (Тобто той тип домашнього насильства, який обговорювала група. - див. Роздатковий матеріал до вправи).

Відповіді груп прикріплюються на великому аркуші паперу.

3. Робота у великому колі

Зачитайте види домашнього насильства, які виділили малі групи. Разом з присутніми обговоріть, які ще насильницькі дії входять в кожний із чотирьох видів домашнього насильства: екопомічне, фізичне, сексуальне, психологічне (емоційне). Роздайте роздатковий матеріал. Обговоріть його. Питання до групи:

♦ Що нам дає поділ домашнього насильства на типи, види? Для чого нам це потрібно? Як, яким чином ці знання допоможуть нам перебороти домашнє насильство?

4. Тренерський підсумок

Отже, ми з вами визначили і структурували дії, які є різними видами домашнього насильства. Це дасть можливість краще визначати заходи для подолання цього явища.

Орієнтовна тривалість заняття - 20-40 хвилин.

Роздатковий матеріал

1 Чоловік —> Жінка

92-97% насильницьких дій стосовно жінок здійснюють чоловіки. Чому так відбувається? Не тому, що чоловіки від природи гірші, а тому, що існують в системі, в якій перевагу мають влада, сила, гроші.

Утримання чоловіком сім'ї призводить до залежності жінки, адже домашня праця (виховання дитини, догляд за оселею тощо суспільством працею необгрунтовано не вважається)

2. Батьки —» діти

У ставленні до дітей чоловіки і жінки здійснюють акти насильства однаковою мірою.- Дитина найбільше може стати жертвою, тому що вона не може себе захистити. Жінки потерпають від чоловіків-кривдників, а діти потерпають як під чоловіків, так і від жінок - жертв домашнього насильства. Так утворюється страшний ланцюг насильства. Це слід пояснити жінкам, які потерпіли, тоді вони в більшості випадків припиняють насильство над своїми дітьми.

3. Дорослі діти —> батьки

Це насильство часто (хоча й не завжди) має спої корені в минулому: часто це ті діти, які вже виросли і повертають дорослим насильство, що здійснювалось проти них в дитинстві.

4. Старші діти —> молодші діти

Це відображення ситуації "батько - мати". Старші діти відчули смак влади. Вони вважають, що свою владу, свої переваги над слабшими слід використовувати.

5. Член сім'ї —» інший член сім'ї

Це вид насильства одних членів сім'ї над іншими. У ньому беруть участь свекри, невістки, тещі, зяті, дідусі, бабусі, діти, дядьки і т.ін. Насильство здійснюється над більш слабкими і беззахисними: людьми старшого віку чи дітьми; людьми з обмеженими фізичними і психічними можливостями; людьми, які залежать від інших.

Додаток Ж

ОРІЄНТОВНА ПРОГРАМА ЗАНЯТЬ З БАТЬКАМИ

Тема 1. Сім'я як найефективніший природній вихователь.

Сім'я як первинний етап соціалізації дитини. Виховання та розвиток дитини в сім'ї. Становлення світогляду дитини в сім'ї. Здобуття основної психологічної інформації дитиною про себе та становлення життєвого сценарію.

Функції сім'ї: виховна, репродуктивна, господарсько — економічна, гедоністична, відновна, комунікативна, організація дозвілля та відпочинку.

Два аспекти батьківства: соціальний й біологічний. Типи батьківства: авторитарний, демократичний, ліберальний.

Перелік періодичних видань, які розглядають проблеми сімейного виховання.

Тема 2. Сутність та причини сімейного насильства над дітьми.

Насильство в сім'ї над дітьми як соціально — психологічна проблема.

Насильство в сім'ї як форма деструктивної соціальної взаємодії в сім'ї, що відображає її загальне неблагополуччя і порушення в цінісно-нормативній сфері індивідів. Насильство в сім'ї як чинник соціального ризику, що спричинює поглиблення соціально-психологічної та моральної роз'єднаності, взаємну недовіру і ворожість стосовно інших членів сім'ї, брутальність і жорстокість у спілкуванні з іншими людьми.

Основні характеристики насильства в сім'ї стосовно дітей.

Циклічний характер насильства в сім'ї.

Особистісні характеристики людей, схильних до насильства.

Тема 3. Види і форми сімейного насильства.

Види насильства щодо дітей: фізичне, сексуальне, емоційне насильство та нехтування їх інтересами та потребами; окремо виділяють економічне й медичне насильство.

Вікові особливості психічного етапу і поведінки дітей, які дозволяють діагностувати насильство в сім'ї. Емоційні реакції дітей па насильство. Вилив сімейного насильства па психіку дитини.

Тема 4. Сімейне насильство над дітьми та агресія.

Поняття агресії. Категорії агресивних дій.

Особливості впливу сімейного насильства па формування агресивної поведінки дитини з точки зору тендерної різниці.

Моделі сімейних взаємостосунків і розвиток агресивності у дитини.

Тема 5. Сімейне насильство та дитячі суїциди.

Поняття та основні характеристики суїцидальної поведінки. Зв'язок між сімейним насильством та спробами самогубства. Сімейне насильство як психотравмуючий фактор. Особливості суїцидальної поведінки дітей та підлітків. Роль матері в розвитку суїцидальних спроб дітей.

Тема 6. Правила взаємостосунків батьків та дітей.

Любов батьків — це одна з найголовніших потреб дитини. Прояви любові батьків: через: дотик, слова заохочення, подарунки, допомогу й час.

Принципи усвідомленого батьківства: любіть свою дитину; приймайте дитину такою, якою вона є; вірте їй; довіряйте дитині; прислухайтеся до думки дитини; проводьте разом з дитиною вільний час; засуджуйте не саму дитину, а її вчинок; допомагайте їй розвивати свої здібності; будьте ввічливі з дитиною тощо.

"Робити чи не робити" — поради батькам стосовно виховного процесу їх дітей.

Правила культурної поведінки для дітей: побутова культура, правила культури спілкування, діяльності, загальні правила моральності. Основні аспекти ефективності виховного впливу.

Додаток З