Реферат: Кейнсіанський та неокласичний напрями теорії грошей

Зміст

Вступ

Кейнсіанська парадигма у розвитку теорії грошей. Теорія "керованих грошей"

Неокейнсіанська теорія економічної динаміки та зростання

Витоки кейнсіансько-неокласичного синтезу

Висновки

Список використаної літератури

Кейнсіанство - це сформований Дж.М. Кейнсом та його чисельними прихильниками і послідовниками напрям, об'єднаний визнанням нестабільності ринкової економіки та необхідності її державного регулювання.

Домінування кейнсіанських ідей у міжвоєнний і післявоєнний період пояснюється реалістичністю розробленої цим напрямом макроекономічної теорії, а також кейнсіанської програми державного регулювання економіки. Саме тому переважно на кейнсіанських ідеях державного регулювання ринку базувалась макроекономічна політика урядів провідних країн світу з 50-х до середини 70-х pp. XX ст. Кейнсіанська теоретична модель поступово увійшла практично в усі підручники з економіки, започаткувавши новий підрозділ економічної теорії - макроекономіку. Цей період отримав назву "доба кейнсіанства".

Слід зазначити, що найбільш бурхливо теорія Кейнса поширювалась в країнах Заходу в післявоєнний період. У 50-60-х pp. XX ст. вона трансформувалась у неокейнсіанство, назвою якого прийнято підкреслювати як спадкоємність щодо кейнсіанського напряму, так і суттєві ознаки теоретичного та методологічного оновлення, що привнесли в макроекономічну теорію послідовники Дж.М. Кейнса.

В основі трансформації теорії Кейнса у неокейнсіанство була потреба створення більш загальної теорії, яка б враховувала такі нові проблеми, як високе і стійке економічне зростання, проблема циклу, врахування науково технічного прогресу, нагромадження ресурсів тощо. Тому основні положення Кейнса було піддано в працях його послідовників певній модифікації, універсалізації та осучасненню.

Всупереч уявленню про внутрішню збалансованість ринкової економіки Дж.М. Кейнс у своїх працях теоретично довів, що механізм ринкової конкуренції за нових умов економічного розвитку не в змозі самотужки, без втручання держави, забезпечити ефективне використання головних чинників виробництва й відповідну рівновагу процесу розширеного відтворення.

Виступаючи з критикою теорії реалізації Ж. - Б. Сея, - головним її постулатом було твердження про те, що пропозиція товарів автоматично породжує їх попит, - а також Вальрасової концепції економічної рівноваги, Дж.М. Кейнс показав: ринковий механізм виробничого відтворення не містить достатньо ефективних сил саморегулювання і його треба доповнити державними стимуляторами.

Висунуте кейнсіанською теорією положення про необхідність активного втручання держави у процес економічного відтворення і необхідність проведення у зв'язку з цим гнучкої фіскальної та грошово-кредитної політики цілком логічно передбачало принципові зміни позицій економічної науки з приводу ролі грошового чинника в господарському розвитку. Дж.М. Кейнс висунув положення про те, що гроші виконують у процесі відтворення свою особливу, самостійну роль, що вони не така собі "вуаль", а джерело підприємницької енергії, що вони виступають у структурі економічних зв'язків у ролі посередницької ланки між поточною і майбутньою господарською діяльністю, витратами виробництва та його кінцевими результатами. Виходячи з цього - гроші відіграють особливу, самостійну роль у структурі ринкової економіки, що вони активно впливають на мотиви поведінки її суб'єктів та їхні господарські рішення, а тому неможливо передбачити перебіг економічних подій ні на короткий, ні на тривалий термін, якщо не враховувати того, що відбуватиметься з грішми впродовж відповідного періоду.

Дж.М. Кейнс на базі тези "гроші мають значення" розробив теоретичну концепцію "керованих грошей", сперту на систему їх широкого державного регулювання й використання з метою стимулювання ефективного платоспроможного попиту, а відтак - інвестиційного процесу. Гроші, з одного боку, - об'єкт державного регулювання економіки, а з іншого - безпосередній інструмент здійснення такого регулювання. Дж.М. Кейнс став фактично засновником одного з істотних напрямків теорії грошей - теорії державної грошової політики. Фактично суть, принципи та механізм такої політики в їх комплексному підході були вперше в економічній теорії розроблені Дж.М. Кейнсом.

Як у теоретичному, так і в суто практичному плані особливо вагомими є положення Дж.М. Кейнса про принципи здійснення політики "дешевих грошей" та пільгового кредиту. Англійський економіст виступив прибічником "слабкої" валюти і здійснення офіційної економічної політики "знецінення власних грошей". Важливо збагнути: теорія регульованої інфляції і теорія "керованих грошей" не лише зумовлюють одна одну, а й у своїй сукупності розкривають зміст одного з вельми ефективних механізмів стимулювання економічних процесів і ділової активності. Йдеться про одну з центральних позицій теорії Дж.М. Кейнса з приводу того, що недостатність грошового попиту є однією з визначальних причин розвитку кризових процесів, спаду виробництва і зростання безробіття. Тому стимулювання грошового попиту через застосування політики "дешевих грошей" і відповідного використання норми процента мало під собою досить аргументоване не лише теоретичне, а й суто практичне підґрунтя.

З 1932 р. він опублікував статтю "Дорогі гроші", де підкреслювалося, що "саме піднесення економіки, а не її криза є тим періодом, коли необхідна жорстка фінансово-грошова політика".

кейнсіанський теорія економічна динаміка

На його думку зв’язок між економікою і грошима - норма відсотку і гроші набувають істиної важливості тільки в теорії відсотку. Чим сильніша невпевненість людини в майбутньому економічному розвитку, тим більша структура грошових заощаджень і менше попит на потчну продукцію.

Кейнс виділяє такі мотиви заощадження: - трансакційний - обачність - спекулятивний.

Однією з головних особливостей неокейнсіанства стала глибока критична переробка та вдосконалення теорії статичної ринкової рівноваги Кейнса з метою її пристосування до більш повного врахування факторів економічної динаміки та дослідження динамічних станів економіки. Результатом теоретичних пошуків стала розробка неокейнсіанської теорії макроекономінної динаміки. ЇЇ становлення пов'язано з іменами таких видатних послідовників Дж.М. Кейнса, як Р. Харрод, Є. Домар, Е. Хансен, Дж.В. Робінсон та ін. Теоретичні основи своїх досліджень вони сформували ще наприкінці 30-х pp., але наукове визнання їхні ідеї отримали пізніше, на початку та в середині 50-х pp. XX ст.

Основний зміст коригування Кейнсової теорії полягав у реальних спробах подолати її явно виражений статичний характер шляхом введення у макроекономічну модель таких динамічних факторів, які б дали можливість здійснювати на основі кейнсіанської методології економічний аналіз рівноважних та нерівноважних станів економіки, що розвивається та зростає Внаслідок цього у неокейнсіанські дослідження включаються економічні параметри технічного прогресу, що здатні динамізувати приріст національного доходу. В центрі уваги - пошук важелів пролонгації економічного піднесення та розробка специфічних моделей довготривалого економічного зростання. Нарешті, основна увага приділяється таким економічним категоріям, як економічне зростання, його темпи, економічна динаміка тощо.

Основною ознакою ідейної та методологічної спадкоємності від теорії Кейнса до неокейнсіанської теорії макроекономічної динаміки стало визнання того, що стихійна ринкова економіка не є ідеальною системою саморегулювання, яка б була здатна забезпечувати найбільш повне та цілком раціональне використання виробничих ресурсів. Саме це найбільш суттєво відрізняло неокейнсіанські підходи у дослідженні економічної динаміки та зростання від паралельно здійснюваних з середини 50-х pp. XX ст. наукових розробок неокласиків зі схожої проблематики.

Розвиток методології макроекономічного дослідження в неокейнсіанській теорії економічної динаміки та зростання:

-  подолання статичності теорії Кейнса;

-  врахування факторів економічної динаміки;

-  вивчення показників технічного прогресу;

-  дослідження впливу науково-технічного прогресу на економічне зростання;

-  розробка теорії кумулятивного процесу та моделей економічного зростання, розрахованих на тривалий час.

-  Отже, неокейнсіанці зосередили науковий пошук на динамізації макроекономічної моделі Кейнса, але дещо специфічно. Динамізація стосувалася лише таких величин, як ефективний попит, функції споживання та інвестування, мультиплікатора. Проте інший аспект аналізу, а саме грошова сфера, яка включає динаміку грошової маси, норму процента, ціни, був визнаний несуттєвим і майже не враховувався у неокейнсіанських моделях економічної динаміки. По суті, неокейнсіанство чи ортодоксальне кейнсіанство було безгрошовим варіантом кейнсіанської теорії.

-  Визначальне наукове і практичне значення в галузі економічної динаміки і теорії економічного зростання мали дослідження неокейнсіанців Р. Харрода та Є. Домара.

Слідом за виходом "Загальної теорії зайнятості, процента і грошей" Джона Мейнарда Кейнса в економічній науці розгорнулись аналітичні пошуки можливостей об'єднання вихідних теоретичних положень кейнсіанства та неокласики. Завдяки зусиллям прихильників цього підходу склалась теоретична система, що отримала назву "неокласичного (чи кейнсіансько-неокласичного) синтезу".

Кейнсіансько-неокласичний синтез означав поєднання, аналітичну інтеграцію елементів кейнсіанської і неокласичної теорій. Методологічні засади та теоретичну систему кейнсіансько-неокласичного синтезу розробили Дж. Хікс, П. Семюелсон, Е. Хансен, Л. Клейн, Д. Патінкін та ін. Перші теоретичні розробки в цьому напрямі розпочались вже у другій половині 30-х pp., але наукову впливовість, визнання та популяризацію ідеї неокласичного синтезу отримали у 50-60-х pp. XX ст. Для здійснення кейнсіансько-неокласичного синтезу були реальні підстави. В процесі переростання теорії Дж.М. Кейнса у неокейнсіанство, що включило теорію циклу і теорію економічного росту, все більше виявлялась певна особливість цієї ортодоксальної версії кейнсіанської теорії. Ця особливість полягала в тому, що такі напрями аналізу, започатковані ще Кейнсом, як динаміка ефективного попиту, споживча та інвестиційна функції, поняття мультиплікатора, отримали подальший розвиток і конкретизацію в стандартній моделі "доходи - витрати". Тобто дослідження реальних факторів сфери відтворення виявилися досить ґрунтовними. Але інші напрями аналізу, що стосувалися грошової та фінансової сфери, питання ціноутворення, а тим більше взаємодія та взаємовплив цих обох ліній не набули розвитку. Причина полягала в тому, що кейнсіанські ортодокси неухильно дотримувалися поглядів самого Дж.М. Кейнса про несуттєвість та другорядність грошового фактора. Результатом цього виявилась безгрошова версія кейнсіанської теорії, яка піддавалася гострій критиці передусім з боку неокласиків. Виявлялося, що кейнсіанська макроекономічна модель з'ясовує лише окремий випадок рівноваги в умовах неповної зайнятості, тоді як дослідження механізму загальної рівноваги належить представникам неокласичного напряму.

Кейнсіансько-неокласичний синтез створював умови для певного перемир'я у дискусіях між кейнсіанцями і неокласиками та вдосконалення спільного теоретичного апарату аналізу.

Кейнсіансько-неокласичний синтез відкривав можливості для надання більшої цілісності та багатоаспектності макроекономічній теорії XX cт. З кейнсіанства він узяв дослідження ефективного попиту, умов реалізації, що визначають реальний рівень виробництва, а також вивчення циклу і формування антициклічних програм. З неокласики - теорію факторів виробництва та розподілу, неокласичні моделі прогнозування економіки. Робилися спроби виявити переваги і недоліки та розробити оптимальне сполучення державного та ринкового методів регулювання. Прихильники синтезу відмовились від кейнсіанської позиції про нееластичність цін, прийняли трактування як єдиного ринків грошей, товарів, облігацій та праці.

Було визнано, що дуже еластична за процентом функція грошового попиту і слабо еластична за процентом інвестиційна функція в умовах депресії роблять кредитно-грошову політику слабким і неефективним інструментом регулювання ринкової економіки. Головним інструментом розширення ефективного попиту для прихильників неокласичного синтезу було державне регулювання ринку. "Тепер економіст може впевнено заявити, - зазначав один з відомих теоретиків неокласичного синтезу П. Семюелсон, - що широке розходження між мікроекономікою і макроекономікою подолано".

Щодо доктрини державного регулювання ринкової економіки, то неокласичний синтез обґрунтував використання переважно бюджетних важелів у період глибокого спаду виробництва і в основному кредитно-грошових форм в умовах піднесення та інфляції.

На неокласичний синтез з боку його прихильників покладалися великі надії як щодо розвитку економічної теорії, так і щодо кейнсіанської економічної політики. П. Семюельсон вважав, що за допомогою неокласичного синтезу можна повернути політичній економії її динамічність 30-х pp. Взаємодія державного регулювання з функціюванням ринкових механізмів давала надію на вдосконалення інструментів регулювання економіки взагалі. "Неокласичний синтез: з допомогою відповідної кредитно-грошової і фіскальної політики наша система змішаного підприємництва може запобігти ексцесів буму і різкого спаду, може розраховувати на здорове прогресивне зростання".

Визнаним теоретиком кейнсіансько-неокласичного синтезу став Пол Ентоні Семюелсон (нар. 1915) - видатний американський вчений-економіст, представник неокейнсіанства, засновник кейнсіансько-неокласичного синтезу, лауреат Нобелівської премії з економіки 1970 р.

Залежно від напрямків розвитку кейнсіанського аналізу та конкретної проблематики теоретичних досліджень в структурі неокейнсіанства можна виділити такі основні течії:

1.  Кейнсіанська ортодоксія - це найбільш типова, загальновизнана, домінуюча та поширена теоретична складова цього напряму, яка забезпечує його наукову визначеність, сформованість та сталість.

2.  Структурним ядром ортодоксального неокейнсіанства стала теорія ефективного попиту та визнання необхідності державного регулювання ринкової економіки. Саме це вважалось його представниками найголовнішим у спадщині Кейнса і було покладено в основу подальшої еволюції кейнсіанства як у галузі теорії, так і економічної політики.

3.  Кейнсіансько-неокласичний синтез становить спробу теоретичної універсалізації кейнсіанства шляхом об'єднання, теоретико-методологічного синтезу раціональних елементів неокласичної та кейнсіанської ортодоксії.

4.  Остання складова - це нетрадиційна чи неортодоксальна течія неокейнсіанства.

Основні течії неокейнсіанства всебічно розвинули теоретичну спадщину Дж.М. Кейнса.

1.  http://slv.com.ua/book/39/2887.php

2.  http://www.info-library.com.ua/books-text-1925.php

3.  http://ebk.net.ua/Book/economics/mochernyj_et/part1/106. htm