Курсовая работа: Аналіз використання основних фондів підприємства

Міністерство освіти України

Запорізька державна інженерна академія

Факультет: Заочний

Кафедра: Бухгалтерський облік і аудит

Курс: Економічний аналіз

Пояснювальна записка

До курсового проекту (роботи)

На тему:

Аналіз використання основних фондів підприємства

Виконала: студентка гр. ОіА-07-2з

Родіна А.С.

Прийняв: ст. викладач

Безкоста Г.М.

м. Запоріжжя 2010 р.

Реферат

Обсяг роботи: 46 стор., 7 таблиць, 27 літературних джерел

На пояснювальну записку до курсової роботи на тему „Аналіз використання основних виробничих фондів”

Мета роботи – вивчення основних фондів виробництва, їх економія, а також виявлення резервів та залучення їх до виробництва.

У першому розділі розглянуто теоретичний матеріал, а саме: забезпеченість підприємства основними фондами, їх технічний рівень і стан, ефективність використання основних фондів, використання обладнання та виробничих потужностей.

У другому розділі розглянуто та розраховано методику аналізу динаміки фондовіддачі на прикладі підприємства ЗАТ „Промстройсервіс”.

У третьому розділі розкрито резерви підвищення ефективності використання основних виробничих фондів.

основні фонди, показники фондовіддачі, показники фондоозброєності, коефіцієнти оновлення та вибуття, фондомісткість, виробнича потужність

Вступ

1. Аналіз використання основних виробничих фондів

1.1 Аналіз забезпеченості підприємства основними фондами, їх технічного рівня і стану

1.2 Аналіз ефективності використання основних фондів

1.3 Аналіз використання обладнання та виробничих потужностей

2. Аналіз використання основних фондів на ЗАТ „Промстройсервіс”

2.1 Аналіз динаміки фондовіддачі

2.2 Аналіз технічного рівня розвитку підприємства

2.3 Аналіз ефективності використання основних фондів

2.4 Аналіз використання обладнання і виробничої потужності підприємства

3. Резерви підвищення ефективності використання основних фондів

Висновки

Список використаної літератури

Термін «аналіз» кожен студент вищого навчального закладу, незалежно від спеціальності, чув практично па кожному занятті. Навіть учні середньої школи у старших класах використовують його досить часто. Однак слід зауважити, що не слово можна розуміти по-різному і вживати у багатьох значеннях та з різними відтінками.

Як і більшість основоположних наукових термінів, термін «аналіз» запозичений з грецької мови. Грецьке «analysis» у перекладі означає «розподіляю», «відділяю». Тобто, у вузькому розумінні «аналіз» означає розподіл чогось слиною на складові. Саме в такому значенні цей термін використовується цілим рядом наук, починаючи з природничих. Ще зі школи кожному відомо, що зрозуміти, пізнати явища природи чи походження певних предметів неможливо без їхнього умовного чи прямого поділу па складові. Вивчення окремих складових дає в результаті комплексне уявлення про ціле. Адже саме поділ дозволяє «зазирнути» всередину предмета, явища чи процесу.

Отже, аналіз с загальнонауковим методом дослідження та пізнання предметів, явищ і процесів. Оточуючу пас об'єктивну реальність можна пізнати тільки завдяки «розподілу» па складові. Однак задля отримання певного уявлення про об'єкти дослідження та їх осмислення одного тільки аналізу замало. Необхідне поєднання результатів вивчення, на основі чого виявляються взаємозв'язки та взаємозалежність між окремими частинами предмета. Тобто, як загальнонауковий метод пізнання аналіз використовується завжди разом із синтезом. Оскільки під аналіз підпадає все, що нас оточує, і навіть те, що ми лише подумки уявляємо, то в загальнонауковому та практичному розумінні аналіз можна поділити набагато видів залежно від об'єктів: хімічний, фізичний, біологічний, математичний, економічний і т. д.

Потреба аналізувати виникла у людини разом із потребою осмислено діяти та оцінювати свої дії. Розвиток людської діяльності призвів до розвитку аналітичних здібностей людини та до поділу аналізу залежно від сфер діяльності. У результаті сьогодні можна констатувати факт, що без аналізу неможлива осмислена діяльність людини.

Історія розвитку науки доводить, що нові галузі знань виділяються в самостійні науки тоді, коли визначене коло питань практичної діяльності набуває важливого самостійного значення і потребує поглибленої наукової розробки. Це прямо стосується і економічної науки, яка досліджує та відображає економічну діяльність людини. Розвиток продуктивних сил суспільства та виробничих відносин, невпинне збільшення обсягів виробництва та розширення обміну призводять до виділення в економічній науці окремої галузі — економічного аналізу.

Сьогодні можна розрізняти макроекономічний або загальнотеоретичний економічний аналіз, і мікроекономічний, або конкретно-економічний аналіз. Макроекономічний аналіз вивчає економічні явища і процеси на рівні міжнаціональному, національному, міжгалузевому та галузевому, тобто на макрорівнях. Початок його розвитку припадає на XIX століття, хоча деякі його елементи можна прослідкувати навіть у працях економістів XVI11 століття.

Мікроекономічний аналіз (або аналіз господарської діяльності) застосовується для вивчення економіки окремих підприємств. Як окрема галузь знань він виділився лише в XX столітті завдяки двом обставинам: новим потребам практики та результатам розвитку загальноекономічної науки. XX століття знаменується небаченими темпами розвитку продуктивних сил суспільства. Разом із ними вдосконалюються і виробничі відносини. Загальні масштаби виробництва набагато перевищують можливості природної людської уяви. У зв'язку з ним інтуїтивні рішення, засновані в кращому вішалку на приблизному розрахунку, більше не задовольняли управлінських потреб. Виникла необхідність в оптимальних рішеннях, прийнятих на основі комплексного аналізу складних економічних процесів.

Крім того, будь-яка наука у результаті свого розвитку поділяється на галузі. Такий поділ здійснюється з двох причин: накопичення широкого обсягу знань та необхідності задоволення нових потреб практики на основі розширення наукового апарату. Саме в XX столітті з'являється необхідність прогнозувати та планувати діяльність підприємств. Існуючі галузі економічної науки вже не могли забезпечувати задоволення нових потреб практики. З'являється нова галузь знань, покликана створити наукове підґрунтя вирішення нових питань економічної діяльності.

У подальшому викладі під терміном «економічний аналіз» буде розумітися в основному мікроекономічний аналіз.

Що ж є конкретним об'єктом цієї науки?

Як зазначалося вище, потреба в аналізі виникла через потребу прийняття обґрунтованих управлінських рішень. Тобто, аналіз с функцією системи управління. Оскільки будь-які управлінські рішення на підприємствах приймаються за результатами і задля продовження господарської діяльності, то об'єктом аналізу є саме господарська діяльність підприємства.

Господарська діяльність підприємств — це складна сукупність виробничих відносин у взаємозв'язку з продуктивними силами. Вона складається з багатьох процесів, які умовно можна об'єднати у такі групи:

-  матеріально-технічні;

-  економічні (ринкові);

-  соціальні;

-  природоохоронні та ін.

Матеріально-технічні процеси — не технічна і технологічна підготовка виробництва, забезпечення його виробничими ресурсами, функціонування основного та допоміжного виробництва.

Економічні (ринкові) процеси можна поділити на внутрішні та зовнішні. До внутрішніх відносять затрати праці, витрачання інших ресурсів, формування собівартості, розподіл та формування прибутку і т. ін. До зовнішніх — формування ринкових цін на продукцію, деякі види розрахунків (щодо податків і кредитів) і т. д. Ці процеси протікають одночасно з матеріально-технічними, але мають зовсім іншу природу, зміст і форму прояву.

Соціальні процеси пов'язані зі створенням відповідних умов праці робітників, їх побуту та відпочинку. Саме ця група обумовлює дію так званого людського (особистісного) чинника виробництва.

Природоохоронні процеси пов'язані зі збереженням та покращенням навколишнього природного середовища, очищення ґрунтів, води, повітря, збереження рослинного і тваринного світу.

Усі названі процеси господарської діяльності підприємств відбуваються, як правило, одночасно. Вони тісно взаємопов'язані між собою. Однак їхня природа, зміст, закономірності здійснення різні. Вони є результатом дії функцій об'єкта управління, в основу яких покладено об'єктивні закони природи та суспільства.

Господарська діяльність вивчається як в цілому, так і за окремими названими частинами (процесами), які також можуть виступати у ролі самостійних об'єктів аналізу. Адже щоб ефективно управляти нею, необхідно знати її зміст і закономірності функціонування як цілого, так і складових. Останнє, в свою чергу, дає можливість глибоко і взаємопов'язано вивчати зміст та розвивати елементи системи управління.

Вищесказане дозволяє зробити деякі висновки щодо ролі економічного аналізу в сучасних умовах. Управління виробництвом вимагає детальної інформації про тенденції та характер змін в економіці підприємства, її джерелом та методом осмислення є саме економічний аналіз.

Первинна інформація, що отримується управлінцями з бухгалтерських та інших джерел, є, як правило, голими цифрами, що самі по собі ні про що не свідчать. У процесі аналізу вона проходить спеціальну обробку: проводиться порівняння результатів діяльності підприємства за ряд періодів з показниками інших підприємств галузі; визначається вплив різних чинників на величину результативних показників; виявляються недоліки, невикористані можливості; намічаються перспективи. Після такої обробки розробляються і обґрунтовуються управлінські рішення.

Таким чином, економічний аналіз передує рішенням і діям, обґрунтовує їх. Він є основою наукового управління виробництвом та забезпечує його ефективність. Тобто, економічний аналіз є функцією управління, яка забезпечує наукове обґрунтування рішень.

Аналіз є засобом не тільки обґрунтування рішень, а й контролю за їх виконанням. Адже у ході визначення ефективності впровадження рішення спочатку контролюють дотримання всіх вихідних умов.

Особлива роль аналізу полягає у визначенні резервів підвищення ефективності виробництва. За його результатами розробляються шляхи більш економного використання ресурсів, попереджуються надлишкові витрати та інші недоліки в роботі підприємства. Це набуває надзвичайної актуальності в сьогоднішніх умовах, які відрізняються зростанням дефіциту сировини та її постійним подорожчанням. Аналіз слугує підвищенню ефекти в пості виробництва.

1.1 Аналіз забезпеченості підприємства основними фондами, їх технічного рівня і стану

Забезпеченість підприємства основними фондами у необхідній кількості та асортименті, ступінь їх використання є одним із вирішальних чинників підвищення ефективності виробництва.

Це питання вивчається за даними звітності, у якій відображається в згрупованому вигляді наявність фондів, їх рух, у тому числі введення в дію за аналізований період. У ході аналізу порівнюють фактичну наявність основних фондів на підприємстві з плановою потребою в них.

Таке порівняння проводиться не лише в цілому, а й щодо окремих груп основних фондів. З мстою аналізу основні фонди можуть групуватися за різними ознаками:

1) за призначенням та галузевою належністю: промислово-виробничі фонди, виробничі фонди інших галузей, невиробничі фонди;

2) за характером участі у виробничому процесі: активна і пасивна частина основних фондів;

3) за матеріальним складом: будівлі, споруди, передавальні пристрої, машини та устаткування, транспортні засоби та інші основні фонди;

4) за нормами амортизації: основні фонди 1-ї, 2-ї, 3-ї груп (згідно з законодавством про оподаткування прибутку підприємств).

У ході аналізу розраховують питому вагу окремих груп основних фондів у їх загальному обсязі та відстежують її динаміку. Оскільки вирішальний вплив на потужність підприємства справляють робочі машини і виробниче обладнання, то саме цю частину рекомендується виділяти при аналізі змін у складі основних фондів.

Розраховуються показники фондоозброєності та технічної озброєності праці. Показник загальної фондоозброєності праці визначається як відношення середньорічної вартості промислово-виробничих фондів до середньоспискової чисельності робітників у найчисельнішу зміну. Рівень технічної озброєності визначається відношенням вартості виробничого обладнання до середньоспискової кількості робітників у найчисельнішу зміну. Аналізуються темпи зростання цих показників.

Проаналізувавши наявність основних фондів та забезпеченість ними підприємства, слід звернути особливу увагу на їх технічний стан. Показником технічного стану основних фондів перш за все є ступінь їхнього зносу. Він визначається як відношення розміру зносу до первинної вартості основних фондів. Цей показник розраховують як у цілому за всіма фондами, так і за їх складовими частинами на початок і кінець аналізованого періоду. Отримані його значення порівнюються. Аналізується також обернений показник — коефіцієнт придатності основних фондів. Його розраховують як відношення залишкової вартості до первинної вартості фондів.

Обчислюються також коефіцієнти оновлення та вибуття основних фондів. Вони одночасно характеризують зміну технічного стану та рух фондів. Коефіцієнт оновлення — це відношення фондів, що надійшли за аналізований період, до їх наявності на кінець періоду. Коефіцієнт вибуття — це відношення вартості вибулих за аналізований період основних фондів до їх вартості на початок періоду. Названі коефіцієнти аналізують у динаміці.

На технічний стан основних фондів значно впливає виконання планів капітального і поточного ремонту.

Щоб визначити виконання плану щодо обсягів капітального ремонту, необхідно зіставити вартість фактично виконаного капітального ремонту з плановою сумою витрат на ремонт. Таке ж зіставлення необхідно провести і в кількісному вимірі (за кількістю відремонтованих об'єктів).

Технічний стан основних фондів залежить також і від термінів їх служби. Тому в ході аналізу необхідно наявне на кінець періоду обладнання згрупувати за тривалістю його експлуатації на підприємстві за даними технічних паспортів. За цією ознакою основні фонди поділяють на обладнання з тривалістю експлуатації до 5-ти років, від 5-ти до 10-ти, від 10-ти до 20-ти і більше 20-ти років.

Для оцінки технічного рівня основних фондів визначається також питома вага прогресивного обладнання (у тому числі автоматичного) у загальній його кількості та вартості, її динаміка простежується протягом ряду періодів.

1.2 Аналіз ефективності використання основних фондів

Основним узагальнюючим показником використання основних фондів є фондовіддача. Це відношення обсягу товарної продукції за аналізований період до основних виробничих фондів. Використовується також обернений показник — фондомісткість. Його розраховують як відношення основних виробничих фондів до обсягу товарної продукції.

Перевагою показника фондомісткості є те, що його чисельник може бути розкладений на складові за окремими цехами і групами обладнання. Це дозволяє виявити вплив використання техніки на кожній виробничій ділянці на узагальнюючий показник використання фондів.

При визначенні фондовіддачі і фондомісткості обсяг продукції обчислюється у вартісних, натуральних та умовних вимірниках. Основні виробничі фонди визначаються відповідно до вартості, зайнятої площі або в інших вимірниках, причому до уваги береться їх середній хронологічний розмір за аналізований період (як правило — середньорічний).

Більш точно використання основних виробничих фондів відображає показник фондовіддачі, розрахований виходячи з обсягу продукції у натуральному вираженні. Проте натуральні та умовно-натуральні виміри обсягу продукції використовуються лише на підприємствах, що випускають продукцію одного виду, або продукцію, яку можна привести до одного виду.

Для більшості підприємств, що виготовляють широкий спектр виробів, зведені показники фондовіддачі розраховуються виходячи з обсягу продукції у вартісному виразі. При цьому, як правило, застосовується показник обсягу товарної продукції. Хоча можливе використання показників валової реалізованої продукції та ін.

У процесі аналізу вивчається динаміка фондовіддачі та фондомісткості, виконання плану за ними. З метою поглиблення аналізу ефективності використання основних фондів показник фондовіддачі визначається за всіма основними фондами, основними фондами виробничого призначення, активною частиною основних фондів.

Розраховуючи фондовіддачу на основі вартісних показників, слід привести всі вихідні дані до порівнюваного вигляду. Обсяг необхідно скоригувати на зміну оптових цін та структурні зрушення, а вартість основних фондів — на їх переоцінку.

На зміну рівня вартісного показника фондовіддачі впливає ряд чинників різного рівня:

—  чинники 1-го рівня — зміна частки активної частини фондів у їх загальній сумі та зміна фондовіддачі активної частини фондів;

—  чинники 2-го рівня — зміна структури, часу роботи та середньогодинного виробітку технологічного обладнання;

—  чинники 3-го рівня — заміна обладнання та його модернізація.

Розрахунок впливу чинників 1-го рівня на фондовіддачу можна провести за допомогою способу абсолютних різниць. Вплив зміни частки активної частини основних фондів розраховується за формулою:

∆ФВ = (ПДАф – ПДАпл) х ФВАпл,

де ∆ФВ — зміна фондовіддачі;

ПДАф, ПДАпл — частка активної частини основних фондів у загальній їх сумі фактично та за планом;

ФВАпл — фондовіддача активної частини фондів за планом.

Вплив зміни фондовіддачі активної частини основних фондів розраховується за формулою:

∆ФВ = ПДАф х (ФВАф – ФВАф – ФВАпл), де

ПДАф —частка активної частини основних фондів у загальній їх сумі фактично;

ФВАф, ФВАпл — фондовіддача активної частини фондів фактично та за планом.

Фондовіддача активної частини фондів (якщо цією частиною вважати лише технологічне обладнання) залежить від структури технологічного обладнання, часу його роботи, середньогодинного виробітку (чинники 2-го рівня). Тобто її можна подати у вигляді формули:

ФВА = К х ТОД х ГВ/ОВФА, де

К — кількість одиниць технологічною обладнання;

ТОД — час роботи одиниці обладнання;

ГВ — середньогодинний виробіток обладнання;

ОВФА — вартість активної частини основних виробничих фондів.

Час роботи обладнання можна подати таким чином:

ТОД = Д х КЗМ х ТЗМ, де

Д — кількість днів роботи;

КЗМ — коефіцієнт змінності;

ТЗМ — середня тривалість зміни.

У свою чергу, вартість активної частини основних виробничих фондів можна подати у вигляді добутку:

ОВФА= К х В, де

К — кількість одиниць технологічного обладнання;

В — середня вартість одиниці технологічного обладнання у порівнюваних цінах.

Враховуючи це, фондовіддача активної частини фондів може бути розрахована за формулою:

ВФА = (К х Д х Кзм х Тзм х ГВ)/(К х В) = (Д х Кзм х Т зм х ГВ)/ (В).

Виходячи з наведеної моделі, розраховують вплив окремих чинників на зміну рівня фондовіддачі активної частини основних фондів. При цьому використовується прийом ланцюгових підстановок. Алгоритм розрахунку такий:

1) визначається відхилення фактичного рівня фондовіддачі активної частини основних фондів від планового:

(ФВАф - ФВАпл);

2) визначається умовна величина фондовіддачі активної частини основних фондів 1 (при фактичній середній вартості одиниці обладнання та планових інших складових формули):

ФВАум1 = (Дпл х Кзм пл х Т зм пл х ГВпл) / (Вф);

3) визначається умовна величина фондовіддачі активної частини основних фондів 2 (при фактичній структурі обладнання, фактичній кількості відпрацьованих днів та інших планових складових формули):

ФВАум2 = (Дф х Кзм пл х Т зм пл. х ГВпл,) / (Вф);

4) визначається умовна величина фондовіддачі активної частини основних фондів 3 (при фактичній структурі обладнання, фактичній кількості відпрацьованих днів, фактичному коефіцієнті змінності та інших планових складових формули):

ФВАум3 = (Дф х Кзм ф х Т зм пл х ГВпл) / (Вф);

5)визначається умовна величина фондовіддачі активної частини основних фондів 4 (при фактичній структурі обладнання, фактичній кількості відпрацьованих днів, фактичному коефіцієнті змінності, фактичній середній тривалості зміни та плановому середньогодинному виробітку):

ФВАум4 = (Д х Кзм ф х Т зм ф х ГВпл) / (Вф);

6) визначається вплив чинників на зміну фондовіддачі активної частини основних фондів:

а) структури обладнання: (ФВАум1 - ФВАпл);

б) цілодобових втрат часу роботи обладнання: (ФВАум2 - ФВАум1);

в) коефіцієнта змінності роботи обладнання: (ФВАум3 - ФВАум2);

г) тривалості зміни: (ФВАум4 - ФВАум3);

ґ) средньогодинного виробітку: (ФВАф - ФВАум4).

Щоб дізнатися, як ці чинники вплинули на загальну фондовіддачу всіх фондів, необхідно обсяг впливу кожного чинника на фондовіддачу активної частини основних фондів (розрахований за п. 6а — 6г) помножити на фактичну питому вагу активної частини основних фондів у загальній сумі ОВФ.

Чинники 3-го рівня починають діяти у випадку впровадження заходів НТП, що призводять до заміни обладнання або його модернізації. У ході аналізу спочатку необхідно з'ясувати їх вплив на фондовіддачу активної частини основних фондів. Розрахунок проводять за формулою:

∆ФВА = (∑Ті х ГВн - ∑Ті х ГВс) / ОВФАф, де

Ті — час роботи і-го обладнання з моменту введення до кіпця звітного періоду;

ГВн, ГВс — виробіток продукції за одну машино-годину після і до заміни (модернізації) і-го обладнання.

Вплив чинників 3-го рівня на загальну фондовіддачу всіх фондів визначається шляхом множення отриманого результату на фактичну питому вагу активної частини основних фондів у загальній сумі ОВФ.

У ході аналізу необхідно також з'ясувати вплив зміни величини основних фондів та їх фондовіддачі на зміну обсягу виробництва продукції. При цьому використовують прийом абсолютних різниць, врахувавши, що якісним чинником є фондовіддача. Щоб з'ясувати вплив зміни величини виробничих фондів на обсяги річного виробництва, необхідно відхилення від плану за їхньою середньорічною вартістю помножити на планову фондовіддачу. Щоб з'ясувати вплив зміни фондовіддачі на обсяги річного виробництва, необхідно її відхилення від плану помножити на фактичну середньорічну вартість основних виробничих фондів.

1.3 Аналіз використання обладнання та виробничих потужностей

Показник використання виробничої потужності є найбільш узагальнюючим показником ефективності використання основних виробничих фондів.

Виробнича потужність підприємства — це максимально можливий випуск продукції при наявному рівні техніки, технології, організації виробництва. Ступінь використання виробничих потужностей аналізується на основі таких показників:

1) загального коефіцієнта використання виробничих потужностей (фактичний або плановий обсяг виробництва продукції/середньорічна виробнича потужність підприємства);

2) інтенсивного коефіцієнта використання виробничих потужностей (середньодобовий випуск продукції/середньодобова виробнича потужність);

3) екстенсивного коефіцієнта використання виробничих потужностей (фактичний або плановий фонд робочого часу / розрахунковий фонд робочого часу, прийнятий для визначення виробничої потужності).

Досліджується динаміка цих показників та виконання плану з їх рівня. Якщо сумарна середньорічна потужність недостатньо використовується, то необхідно встановити, випуск яких саме видів виробів негативно впливає на загальний рівень використання потужностей.

Потім з'ясовуються причини неповного використання потужностей за цими видами виробів і намічаються заходи щодо їхнього усунення, зокрема шляхом підвищення пропускної спроможності відстаючих виробничих ділянок. Визначаються також: виробничі ділянки, які перевищують проектну потужність, що дозволяє переглянути початкові розрахунки виробничої потужності в бік її збільшення.

Аналізується також рівень використання виробничих площ (випуск продукції у гривнях на І м2 виробничої площі).

Поглиблений аналіз використання потужностей пов'язаний із перевіркою використання робочих машин та обладнання.

Ступінь залучення обладнання до виробничого процесу аналізується на основі таких показників:

1) коефіцієнта використання парку наявного обладнання (кількість обладнання, що використовується у виробництві /кількість наявною обладнання);

2) коефіцієнта використання парку встановленого обладнання (кількість обладнання, що використовується у виробництві / кількість встановленого обладнання).

У ході аналізу розраховують потенційний резерв збільшення виробництва продукції за рахунок збільшення кількості задіяного обладнання. Для цього необхідно різницю між кількістю наявного та встановленого обладнання помножити на плановий середньорічний виробіток продукції на одиницю обладнання.

Розрізняють екстенсивне (за часом) та інтенсивне (за потужністю) використання обладнання.

При проведенні аналізу екстенсивного використання обладнання застосовують баланс часу його роботи, який включає такі показники:

1) календарний фонд часу (Тк) ((кількість календарних днів за аналізований період) х (24 години) х (кількість одиниць встановленого обладнаний);

2) режимний фонд часу (Тр) ((кількість робочих днів за аналізований період) х (кількість-годин роботи щодня з урахуванням коефіцієнта змінності) х (кількість одиниць встановленого обладнання)):

3) плановий фонд часу (Тпл) (відрізняється від режимного на час планового ремонту та модернізації обладнання);

фактичний фонд відпрацьованого часу (Тф).

Порівнюючи плановий фонд часу і фактичний, визначають позапланові простої обладнання. Щоб визначити їх вплив на випуск продукції, необхідно кількість станко-годин позапланових простоїв помножити на середній плановий виробіток продукції за одну станко-годину.

З метою характеристики використання часу роботи обладнання розраховують такі коефіцієнти:

1)коефіцієнт використання календарного фонду часу:

Кк = Тф / Тк;

2) коефіцієнт використання режимного часу:

Кр = Тф / Тр;

коефіцієнт використання планового часу:

Кпл = Тф / Тпл.

Поряд з названими показниками розраховують питому вагу простоїв у календарному фонді часу

ПВпр = час простою /Тк.

Інтенсивне використання обладнання аналізується на основі зіставлення фактичних показників випуску продукції за одну станко-годину з плановими і з показниками попередніх періодів. Тобто, іншими словами, досліджується зміна випуску продукції за одиницю часу в середньому на одну машину. Обсяг продукції при цьому виражається не тільки у вартісних, а й у натуральних або умовних вимірниках.

Показником інтенсивності роботи обладнання є коефіцієнт його ітенсивного навантаження, що розраховується за формулою:

Кінт = ГВф / ГВпл, де

ГВф, ГВпл — фактичний та плановий середньогодинний виробіток одиниці обладнання.

Узагальнюючим показником, призначеним для комплексної характеристики роботи обладнання, є коефіцієнт інтегрального навантаження. Він розраховується як добуток коефіцієнтів використання планового часу роботи обладнання та інтегрального навантаження обладнання:

ІК = Кпл х Кінт.

У ході аналізу досліджують динаміку названих показників, виконання плану та причини зміни.

Аналіз екстенсивного та інтенсивного використання обладнання рекомендується проводити окремо за новою і старою технікою. Це дає можливість визначній ефективність впровадження нової техніки і розробити заходи щодо поліпшення її використання.

Заключним етапом аналізу використання основних фондів є розрахунок резервів збільшення випуску продукції. Серед таких резервів виділяють: введення в дію невстановленого обладнання, заміну і модернізацію обладнання, скорочення цілоденних та внутрішньозмінних простоїв, підвищення коефіцієнта змінності та інтенсивності використання обладнання.

Резерви збільшення випуску продукції у результаті введення в дію нового обладнання визначаються шляхом множення додаткової кількості обладнання на фактичний середньорічний його виробіток.

Резерви за рахунок скорочення простоїв розраховують шляхом множення відповідної кількості часу на кількість одиниць обладнання і на фактичний середній його виробіток за одиницю часу.

Підрахунок резервів збільшення випуску продукції за рахунок підвищення коефіцієнта змінності (тобто у результаті кращої організації виробництва) здійснюють шляхом множення його приросту на можливу кількість днів роботи всього парку обладнання і на фактичний змінний виробіток.

Щоб визначити резерви збільшення випуску продукції в результаті підвищення середньогодинного виробітку обладнання, необхідно спочатку з'ясувати можливості зростання виробітку за рахунок модернізації, більш інтенсивного використання техніки, впровадження заходів НТП. Отримані результати множать на можливу кількість годин роботи обладнання та на кількість одиниць обладнання.

основний фонд резерв фондовіддача

2.1 Аналіз динаміки фондовіддачі

Розглянемо методику аналізу динаміки фондовіддачі в звітному році в порівнянні з базовим на прикладі підприємства ЗАТ «Промстройсервіс».

Таблиця 2.1

Динаміка фондовіддачі в звітному році в порівнянні з базовим

Ціни на продукцію підприємства і балансова оцінка виробничих основних фондів зросли в звітному році, відповідно, на 17,68% і 11,14%.

Згідно формули:

Ф = Ов / ПОФ,

фондовіддача в звітному році склала 8,3758 грн., а в базисному - 9,0917 грн. (відповідно: 1682,7/200,9; 1437,4/158,1). Отже, вона знизилася на 0,7159 грн., або на 7,87%.

Для аналізу чинника зниження фондовіддачі розрахуємо по моделі:

Ф = Уа х Ум х (1/С) х Д х Ктг х Кр х Ксм х Чм х Вчм,

де:

- частка активної частини виробничих основних фондов (Уа);

- частка робочих машин і устаткування в складі активних основних фондів У(м);

- доводиться машин і устаткування на одиницю їх вартості або чим нижче балансова вартість однієї одиниці машин і устаткування (1/С);

- календарний період (Д);

- коефіцієнт технічної готовності парку робочих машин і устаткування (Ктг);

- коефіцієнт випускала на лінію або в роботі (Кр);

- кількість годин фактичної роботи в зміну (Чм);

- годинне вироблення машин в основному виробництві (Вчм);

- коефіцієнт змінності роботи (Ксм).

Її мультиплікатори-чинники за обидва роки і визначимо індекси зміни кожного з них за формулою:

Ф’ = Ф0 х іа х імо х істр х (1/іцф) х ід х ітд х ір х ісм х іч х і’вчм х іцп.

Для зручності обчислень і аналізу їх результатів всі розрахунки зведемо в таблиці 2.2.

Таблиця 2.2

Розрахунок індексів чинників фондовіддачі

Аналіз приведених в табл.2.2 результатів показує, що на підприємстві в звітному році:

1) погіршилась структура виробничих основних фондів, зокрема, знизилася на 3,68% частка активних фондів (іа = 0,9632), з 2,25 тис. грн. (1 / 0,4444) до 2,92 тис. грн. (1 / 0,3419) зросла балансова вартість однієї одиниці робочих машин і устаткування, що є наслідком зміни видової структури і вартості машин і устаткування. Правда, позитивним моментом є зростання частки робочих машин і устаткування на 2,69%;

2) знизився коефіцієнт технічної готовності парку машин і устаткування на 3,18% (ітг = 0,9682), збільшилися простої машин і устаткування в ремонтах і в очікуванні ремонту;

3) підвищився рівень використання робочого часу машин і устаткування: на 3,24% зріс коефіцієнт використовування справних машин і устаткування в роботі, на 12,92% збільшився коефіцієнт змінності їх роботи (до 1,62), хоча знизився рівень корисного використання внутрізмінного часу роботи на 2,47% (iчм = 0,9753) або на 0,13 години на кожну з 8090 відпрацьованих машино-змін;

4) майже на 10% (івчм = 1,0996) зросло вироблення валової продукції на 1 маш.-год, що пояснюється зміною саме вироблення продукції і зростанням цін на неї;

5) фондовіддача знизилася, як ми вже знаємо, на 0,7159 грн. або на 7,87% (іф = 0,9213).

У зниженні фондовіддачі є дві складові: цінова і технологічна. Як відомо, ціни на продукцію підприємства зросли в звітному році на 17,68%. Це дасть підставу розчленувати індекс годинного вироблення (івчм = 1,0996) на два субіндекси: іцп і і’вчм, де і’вчм - індекс годинного вироблення машин в зіставних цінах (звітного року). Оскільки івчм = 1,0996, а іцп = 1,1768, то і’вчм = 0,9344, що говорить про дійсне падіння годинного вироблення машин на 6,56%.

Із звітності підприємства відомо, що в звітному році зросла вартість робочих машин і устаткування на 11,14%, тобто іцф = 1,1114. З цього виходить, що і1/с = 0,7693 також слід розчленувати на два: iстр і 1/іцф, де iстр - зміна середній балансовій вартості однієї одиниці машин і устаткування виключно за рахунок оновлення і вибуття машин. Оскільки і1/с = 0,7693, a іцф = 1,1114, то

Iстр = 0,7693/(1/1,1114) = 0,8550,

що говорить про дійсне погіршення видової структури машин і устаткування, що виразився в зростанні їх одиничної вартості і відносному (на 1 тис. грн) зменшенні кількості.

Таким чином, в індексі фондовіддачі іф = 0,9213 цінова (головним чином, зовнішня) складова рівна

іц = іцп/іцф = 1,1768/1,1114 = 1,0588,

а технологічна (внутрішньогосподарча)

ім = іф/іц = 0,9213/1,0588 = 0,8701,

що доводить, що фондовіддача насправді впала не на 7,83%, а на 12,99%.

Отже, для аналізу чинника зниження фондовіддачі в звітному році на 0,7159 грн далі використовується динамічна модель:

Ф’ = Ф0 х іа х імо х істр х (1/іцф) х ід х ітд х ір х ісм х іч х і’вчм х іцп.

Для нашого прикладу маємо (див. табл.2.2)

8,3758 = 9,091 7 х 0,9632 х 1,0269 х 0,8550 х (1/1,1114) х 1,0000 х

х 0,9682 х 1,0324 х 1,1292 х 0,9753 х 0,9344 х 1,1768.

Аналіз чинника виконується логарифмічним методом по формулі, яка в даному випадку приймає вигляд

∆Фі = ∆Ф (lg ii/ lg iф).

Розраховані оцінки впливу чинників на фондовіддачу зведені в таблиці 2.3.

Отже, фондовіддача знизилася в звітному році на 0,7159 грн. на кожну гривню балансової вартості виробничих основних фондів, або на 7,87%. З 11 чинників чотири зумовили підвищення фондовіддачі на 2,99 три, або на 32,92% до базисного року, зокрема:

- зростання цін на продукцію підприємства+1,42 грн. +15,64%;

- зростання коефіцієнта змінності роботи машин і устаткування +1,06 грн. +11,67%;

- підвищення коефіцієнта використання машин устаткування в роботі+0,28 грн. +3,06%;

- зростання частки робочих машин і устаткування в вартості активних виробничих основних фондів+0.23 грн. +2,55%.

Таблиця 2.3

Вплив чинників на фондовіддачу

Решта чинників викликала падіння фондовіддачі на 3,71 грн., або на 40,79% до базисного року, зокрема:

- погіршення видової структури робочих машин і устаткування -0,37 грн-15,05%;

- зростання цін на виробничі основні фонди падіння годинного вироблення машин і устаткування - 0.92 грн. -10,15%;

- зниження коефіцієнта технічної готовності робочих машин і устаткування -0,59 грн. -6,52%;

- зниження частки активних виробничих основних фондів -0,28 грн.-3,10%;

- зменшення корисного використання змінного -0.33 грн.-3,60%;

- робочого часу машин і устаткування-0.22 грн. -2,40%.

За рахунок цінових чинників, що відображають вплив зовнішніх умов господарювання, фондовіддача підвищилася на 0,50 грн. (1,42 - 0,92), а за рахунок технологічної складової, що відображає вплив внутрішньогосподарчих чинників, - знизилася на 1,22 грн (-0,72 - 0,50).

2.2 Аналіз технічного рівня розвитку підприємства

Таблиця 2.4

Наявність, рух і структура основних фондів.

Визначимо вартість основних фондів на кінець року :

ОФ к(вир) = 13200 + 2500 - 900 = 14800 млн. грн.

ОФ к(невир) = 13000 + 200 - 500 = 13000 млн. грн.

ОФ к(всього) = 14500 + 2700 - 1400 = 15800 млн. грн.

ОФ к(акт) = 7650+ 2250 - 750 = 9150 млн. грн.

Дані з таблиці 2.4. показують, що за звітний період відбулися суттєві зміни в наявності та структурі основних фондів. Вартість основних фондів зросла на 1300 млн. або на 9 % , в тому числі основних виробничих фондів на 1600 млн. грн., або на 12 %. Збільшилась доля ОВФ в загальній сумі основних фондів на 1,1 % і відповідно зменшилась доля невиробничих фондів в зв’язку з приватизацією житлового фонду. Значно зросла питома вага активної частини фондів з 52.75 до 57.9 % , що варто оцінити позитивно.

Таблиця 2.5

Наявність основних фондів по повній балансовій вартості

Розрахуємо середню річну вартість основних фондів. При розрахунку за формулою середньої хронологічної отримаємо середню річну вартість основних фондів, яка дорівнює :

При використанні ж спрощеного способу отримаємо:

За допомогою таблиці 2.5 проведемо аналіз руху й технічного стану ОВФ, для цього розрахуємо такі показника :

коефіцієнт поновлення:

коефіцієнт вибутку:

коефіцієнт приросту:

коефіцієнт зносу:

коефіцієнт придатності:

2.3 Аналіз ефективності використання основних фондів

Розрахуємо вплив зміни питомої ваги активної частини фондів в їх загальній сумі і зміни фондовіддачі активної частини фондів способом абсолютних різниць:

Таблиця 2.6

Початкова інформація для аналізу фондовіддачі

Розрахуємо вплив факторів на приріст фондовіддачі обладнання способом ланцюгових підстановок:

В результаті зміни структури обладнання рівень фондовіддачі зменшився на 0.7143 грн. (11.7857 - 12.5).

Зниження фондовіддачі на 0.2357 грн. (11.55-11.7857) є результатом понадпланових цілоднівних простоїв обладнання (в середньому по 5 днів на кожну одиницю).

За рахунок зменшення коефіцієнту змінності роботи обладнання його фондовіддача зменшилась на 0.462 грн. (11.088 - 11.55)

В зв’язку з тим, що фактична тривалість зміни нижче планової на 0.2 год., річна виробка одиниці обладнання зменшилась на 37.6 млн. грн., а фондовіддача - на 0.2957 грн.

При фактичній виробці обладнання фондовіддача складає:

що на 1.2077 грн. вище , ніж при плановій.

Зміна фондовіддачі ОВФ за рахунок:

структури обладнання - 0.7143 * 0.60 = - 0.42858 ;

цілоднівних простоїв - 0.2357 * 0.60 = - 0.14142 ;

коефіцієнта змінності - 0.4620 * 0.60 = - 0.27720 ;

внутризмінних простоїв - 0.2957 * 0.60 = - 0.17742 ;

середньогодинної виробки +1.2077 * 0.60 = +0.72462 .

Разом - 0.50 - 0.30

Розрахуємо вплив факторів третього порядку на рівень фондовіддачи:

Зміну фондовіддачі за рахунок соціальних факторів визначимо сальдовим методом :

Щоб дознатися, як зміниться об’єм виробництва продукції, необхідно зміну фондовіддачі ОВР за рахунок кожного фактора помножити на фактичні середньорічні залишки ОВР. Результати розрахунку приведені в таблиці 2.7.

Таблиця 2.7

Результати факторного аналізу фондовіддачі.

З таблиці видно , що негативний вплив на рівень фондовіддачі і об’єм виробництва продукції чинять зменшення долі активної частини фондів, збільшення долі дорогого обладнання , понадпланові цілоднівні і внутризмінні простої техніки. В процесі наступного аналізу потрібно визначити причини простоїв і знайти резерви їх скорочення. За рахунок цього випуск продукції може збільшитись на 8345 млн. грн. (1980 + 3881 + 2484).

2.4 Аналіз використання обладнання і виробничої потужності підприємства

Розрахуємо вплив К _і , Д _і , К _{зм і} , Тр _і , СВ _і на зміну об’єму виробництва продукції способами ланцюгової підстановки, абсолютних і відносних різниць за допомогою даних з табл. 2.7.

Розрахунок способом ланцюгової підстановки:

ВП _пл = 64* 250 * 2 * 7.5 * 0.4 = 96000 млн. грн.,

ВП _ум1 = 66* 250 * 2 * 7.5 * 0.4 = 99000 млн. грн.,

ВП _ум2 = 66* 245 * 2 * 7.5 * 0.4 = 97020 млн. грн.,

ВП _ум3 = 66* 245 * 1.92 * 7.5 * 0.4 = 93139 млн. грн.,

ВП _ум4 = 66* 245 * 1.92 * 7.3 * 0.4 = 90655 млн. грн.,

ВП _ф = 66* 245 * 1.92 * 7.3 * 0.445 = 100800 млн. грн.,

ВП _к = 99000 - 96000 = +3000 млн. грн.,

ВП _д = 97020 - 99000 = - 1980 млн. грн.,

ВП _{к зм} = 93139 - 97020 = - 3881 млн. грн.,

ВП _тр = 90655 - 93139 = -2484 млн. грн.,

ВП _св = 100800 - 90655 = +10145 млн. грн.,

Розрахунок способом абсолютних різниць :

ВП _к = (66 - 64) * 250 * 2 * 7.5 * 0.4 = +3000 млн. грн.,

ВП _д = 66 * (245 - 250) * 2 * 7.5 * 0.4 = - 1980 млн. грн.,

ВП _{к зм} = 66 * 245 * (1.92 - 2) * 7.5 * 0.4 = - 3881 млн. грн.,

ВП _тр = 66 * 245 * 1.92 * (7.3 - 7.5) * 0.4 = -2484 млн. грн.,

ВП _св = 66 * 245 * 1.92 * 7.3 * (0.445 - 0.4) = +10145 млн. грн.,

Результати факторного аналізу показують, що план випуску товарної продукції перевиконаний за рахунок збільшення кількості обладнання і виробки продукції за одну машино-годину . Понадпланові цілоднівні , внутризмінні простої обладнання й зниження коефіцієнту змінності викликали зменшення об’єму товарної продукції на суму 8345 млн. грн., або на 8.7 % відносно до плану. Отже, більш повне використання обладнання на даному підприємстві можна розглядати як можливий резерв збільшення виробництва продукції.

Однією з найбільш важливих завдань розвитку промисловості є забезпечення виробництва, насамперед за рахунок підвищення його ефективності й більше повного використання внутрішньогосподарських резервів. Для цього необхідно раціональніше використати основні фонди.

Збільшення обсягів виробництва промислової продукції досягається за рахунок:

1) запровадження в дію основних фондів;

2) поліпшення використання діючих основних фондів.

Приріст основних фондів промисловості, її галузей і підприємств досягається завдяки новому будівництву, а також реконструкції й розширенню діючих підприємств.

Реконструкція й розширення діючих фабрик і заводів, будучи джерелом збільшення основних фондів підприємств, одночасно дозволяють краще використати наявний у промисловості виробничий апарат.

Вирішальну частину приросту продукції в цілому по промисловості одержують із діючих основних фондів, які в кілька разів перевищують щорічно нові фонди, що вводять.

Однієї з головних причин, що погіршують показник фондовіддачі, є повільне освоєння підприємств, що вводять у дію.

Однієї з найважливіших завдань підвищення ефективності використання капітальних вкладень і основних фондів є своєчасне уведення в експлуатацію нових основних фондів і виробничих потужностей, швидке їхнє освоєння. Скорочення строків уведення в експлуатацію нових фабрик і заводів дозволяє швидше одержати потрібну для народного господарства продукцію з технічно більше зроблених основних фондів, прискорити їхній оборот і тим самим сповільнити настання морального зношування основних фондів підприємств, підвищити ефективність суспільного виробництва в цілому.

Поліпшення використання діючих основних фондів і виробничих потужностей промислових підприємств, у тому числі знову уведених в експлуатацію, може бути досягнуте завдяки:

1) підвищенню інтенсивності використання виробничих потужностей і основних фондів;

2) підвищенню екстенсивності їхнього навантаження. Більше інтенсивне використання виробничих потужностей і основних фондів досягається, насамперед, за рахунок технічного вдосконалювання останніх.

Інтенсивність використання основних фондів підвищується також шляхом удосконалювання технологічних процесів; організації безперервно-потокового виробництва на базі оптимальної концентрації виробництва однорідної продукції; вибору сировини, його підготовки до виробництва відповідно до вимог заданої технології і якості випускає продукции, що; ліквідації штурмівщини й забезпечення рівномірної, ритмічної роботи підприємств, цехів і виробничих ділянок, проведення ряду інших заходів, що дозволяють підвищити швидкість обробки предметів праці й забезпечити збільшення виробництва продукції в одиницю часу, на одиницю встаткування або на 1 кв. м виробничої площі.

Інтенсивний шлях використання основних фондів діючих підприємств включає, отже, технічне їхнє переозброєння, підвищення темпів відновлення основних фондів. Досвід роботи ряду галузей промисловості показує, що швидке технічне переоснащення діючих фабрик і заводів особливо важливо для тих підприємств, де має місце більше значне зношування основних фондів.

Поліпшення екстенсивного використання основних фондів припускає, з одного боку, збільшення часу роботи діючого встаткування в календарний період (протягом зміни, доби, місяця, кварталу, року) і з іншого боку, збільшення кількості й питомої ваги діючого встаткування в складі всього встаткування, наявного на підприємстві й у його виробничій ланці.

На успішне рішення проблеми поліпшення використання основних фондів, виробничих потужностей і росту продуктивності праці значно впливає створення великих виробничих об'єднань. Разом із цим необхідно більше уваги звернути на розвиток спеціалізації виробництва й технічного переозброєння діючих підприємств, висновок із цих підприємств невластивої їхньому профілю продукції, створення спеціалізованих промислових об'єктів у тяготіючих до великих індустріальних центрів невеликих і середніх містах, де є резерви робочої чинності.

Проводячи курс на розвиток спеціалізації діючих підприємств, варто мати на увазі, що це спрощує їхню виробничу структуру, вивільняє робочу чинність із допоміжних і обслуговуючих підрозділів, комплектує тим самим другої зміни основних цехів і підвищує коефіцієнт змінності.

Найважливішою умовою підвищення змінності є механізація й автоматизація виробничих процесів, і в першу чергу в допоміжних виробництвах, тому що це дозволяє перевести людей з важких немеханізованих робіт на кваліфіковані роботи в другій зміні.

Важливий резерв підвищення ефективності використання основних фондів діючих підприємств укладений у скороченні часу внутрізмінних простоїв устаткування, які на ряді промислових підприємств досягають 15-20% усього робочого часу.

Поліпшення використання основних фондів залежить значною мірою від кваліфікації кадрів, особливо від майстерності робітників, що обслуговують машини, механізми, агрегати й інші види виробничого встаткування.

Любою комплекс заходів щодо поліпшення використання основних фондів, розроблювальний у всіх ланках керування промисловістю, повинен передбачати забезпечення росту обсягів виробництва продукції, насамперед за рахунок більше повного й ефективного використання внутрішньогосподарських резервів і шляхом більше повного використання машин і встаткування, підвищення коефіцієнта змінності, ліквідації простоїв, скорочення строків освоєння потужностей, що вводять знову в дію, подальшої інтенсифікації виробничих процесів.

Величезне значення в поліпшенні використання основних фондів має матеріальне стимулювання робітників.

Поліпшити використання основних фондів можна насамперед шляхом модернізації машин і встаткування. Модернізація означає вдосконалення діючих машин і встаткування так, щоб вони відповідали сучасному рівню й були найбільш економічні. Із цією метою збільшують потужність верстатів, машин, поліпшують режими виробничих процесів, застосовують пристосування, що дозволяють провадити одночасну обробку декількох виробів; механізують допоміжні й транспортні операції; оснащують верстати, агрегати коштами автоматичного керування й контролю, копіювальними устроями й т.д.

Щоб поліпшити використання основних фондів треба також збільшувати час роботи встаткування в зміну, добу, місяць. А для цього необхідно ліквідувати простої, аварії, шляхом ретельного догляду за верстатами й устаткуванням, своєчасного і якісного ремонту їх; скорочувати витрати часу на допоміжні операції, підвищувати змінність роботи; впроваджувати графік ритмічності завантаження встаткування.

Важливими коштами поліпшення використання основних фондів служить підвищення інтенсивності їхньої роботи, тобто збільшення випуску продукції в одиницю часу (годину, зміну, добу) на одиницю встаткування або на одиницю виробничої площі.

Це досягається за рахунок організації потокового виробництва, удосконалювання технології, збільшення швидкості обробки матеріалів і т.д.

Так само основними напрямками підвищення рівня завантаження основних фондів є:

-  збільшового виробництва, удосконалювання технології, збільшення швидкості обробки матеріалів і т.д.

Так само основними напрямками підвищення рівня завантаження основних фондів є:

-  збільшення кількості діючого встаткування;

-  підвищення кваліфікації службовців;

-  підвищення коефіцієнта змінності;

-  раціональне використання пасивної частини основних фондів за рахунок більше раціонального розміщення верстатів і встаткування, за рахунок надземних і підземних транспортних засобів, за рахунок ліквідації човникових схем руху й т.д.;

-  ліквідація шлюбу, підвищення виходу придатного;

-  удосконалювання системи структури керування;

-  прискорення реалізації продукції за рахунок грамотних, великих маркетингових досліджень, вивчення потреб, за рахунок підвищення якості продукції, за рахунок удосконалювання системи ціноутворення, за рахунок диверсифікованості ринку;

-  матеріальне стимулювання повноти використання основних фондів;

-  удосконалювання оперативного планування й поліпшення організації робочого місця;

-  підвищення трудової дисципліни;

-  раціональне використання транспортних засобів;

-  поліпшення побуту робітників;

-  поліпшення умов праці й дотримання техніки безпеки;

-  удосконалювання нормування;

-  перехід на безвідхідні технології, комплексне використання сировини;

-  удосконалювання підготовки сировини й матеріалів до виробничого процесу;

-  удосконалювання обліку й аналізу використання основних фондів;

-  впровадження наукової організації праці;

-  ріст частки активної частини основних фондів.

Висновки

В роботі були розглянуті такі питання, як сутність, класифікація і напрямки використання основних фондів. Також приведені теоретичні і методичні аспекти аналізу й оцінки складу, структури і використання основних фондів.

Основні фонди підприємств формуються шляхом технічного переозброєння, реконструкції , створення нових і капітального ремонту діючих основних фондів. Підприємства отримують ці фонди за платню і безкоштовно.

У процесі створення матеріально-технічної бази виробництва зростає роль інтенсифікації виробництва , що передбачає підвищення ефективності використання основних виробничих фондів. Це зумовлено рядом причин. По-перше, покращення використання основних фондів означає зменшення витрат праці на одиницю продукції. По-друге, інтенсифікація виробництва приводить до економії засобів на нові капіталовкладення, покращенню співвідношення між фондом споживання і фондом накопичення, забезпечує тривалість темпів економічного зростання.

Підвищення ефективності основних виробничих фондів може бути досягнуто в першу чергу за рахунок кращого використання виробничих потужностей, більш раціонального здійснення капітальних вкладень у будівництво і реконструкцію.

Можна виділити такі основні напрямки покращення використання основних виробничих фондів і виробничих потужностей:

-  екстенсивне покращення - збільшення часу роботи обладнання в календарному періоді , збільшення питомої ваги обладнання у складі всього обладнання , що є на підприємстві;

-  інтенсивне покращення - підвищення ступню загрузки обладнання в одиницю часу шляхом модернізації діючих машин і обладнання , встановлення оптимального режиму роботи активної частини основних фондів;

-  удосконалення структури ОВФ - поряд з ведучими цехами пропорційний розвиток допоміжного виробництва;

-  швидке засвоєння знов вводимих потужностей.

Ефективність використання основних виробничих фондів значною мірою залежить від їх відтворення.

Аналіз процесу відтворення виробничого апарату України показує, що в період економічної кризи саме ця сфера виявилася найбільш вразливою. Становлення ринкових відносин суттєво вплинуло на структуру джерел фінансування капітальних вкладень , підвищивши в останні роки частину власних коштів підприємств майже на 70 % . Однак слід враховувати, що в умовах високих темпів інфляції, платіжної кризи, зниження обсягів виробництва і необгрунтованого зростання цін внаслідок монопольного становища товаровиробників реальні можливості реалізації коштів на інвестиційні цілі дуже обмежені.

Як наслідок, інвестиційні можливості більшості суб’єктів господарювання зменшуються, скорочуються, скорочуються об’єми централізованого і децентралізованого фінансування, а також освоєння капітальних вкладень. Основні фонди старіють, фінансові ресурси для їх відтворення відсутні.

Вихід із становища, яке склалося, полягає в такому :

1. При кризовому стані економіки закономірним є здійснення її структурної перебудови, яка супроводжується, з одного боку, знеціненням основного капіталу в галузях, що не відповідають потребам національної економіки та її місцю у світовому поділі праці, а з другого - розвитком прогресивних галузей, які всебічно забезпечуються державною підтримкою. Тому немає рації створювати однакові умови відтворення і функціонування для всіх галузей, незалежно від їх відповідності потребам суспільства. Однак при цьому необхідно створювати сприятливі умови для інвестування прогресивного технічного оновлення виробництва, розвитку прогресивних галузей і виробництв шляхом :

- пільгових кредитів, оподаткування;

- розширення масштабів застосування прискореної амортизації ;

- розширення сфер використання амортизаційного фонду;

- введення механізму відшкодування різниці між фактично нарахованою амортизацією і відновною вартістю ОФ за рахунок прибутку (з відповідним зниженням обсягу оподаткування) ;

- цільового державного фінансування;

- стимулювання підприємницької діяльності;

- пільг стратегічним інвесторам при приватизації.

2.Враховуючи особливості оцінки вартості основного капіталу (передусім можливість його знецінення), доцільно більш гнучко визначити вартість майна, що приватизується, а також передбачити пільги для стратегічних інвесторів - у тому числі і в особі трудових колективів, які беруть на себе зобов’язання здійснити технічне переозброєння виробництва.

Таким чином, здійснення комплексу заходів щодо об’єктивної оцінки основних фондів та підвищення фінансових можливостей підприємств для цілей технічного оновлення створить умови для активізації інвестиційної та виробничої діяльності і сприятиме подоланню кризових явищ в економіці.

1.  Общая теория финансов. Под редакцией проф. чл.-корр. РАЕН Л.А.Дробозиной. Москва: «Банки и биржи» Издательское объединение «ЮНИТИ», 2000. - 255 с.

2.  Глен А. Велш, Деніел Г. Шорт. Основи фінансового обліку. Київ: «Основи», 2002. - 943 с.

3.  Г.В. Савицкая. Анализ хозяйственной деятельности предприятия. Учебное пособие. Минск: ИП «Экоперспектива» , 2003. - 498 с.

4.  Шеремет А.Д. Сайфулин Р.Ф. Финансы предприятия . М., Издательство «Инфра М», 2004. - 343 с.

5.  В.Е. Адамов, С.Д. Ильенкова, Т.П. Сиротина, С.А. Смирнов. Экономика и статистика фирм. Москва : «Финансы и статистика», 2002. - 240 с.

6.  Н. Герасимчук. Источники и структура капитальных вложений // Экономика Украины - №12 - 2003 г. - с.16-24.

7.  Б. Панасюк, О. Панасюк. Інвестування за рахунок внутрішніх резервів // Економіка України - №3 - 2002 р. - с.4-17.

8.  О.Рудченко, Н.Омельянчик, М.Тютюн. Методичні підходи до регулювання процесу відтворення основних фондів // Економіка України- №2 - 2002 р. - с.52-58.

9.  Баканов М.И., Шеремет А.Д. Теория экономического анализа. – М., 1998.

10.  Горфинкель В.Я. Экономика предприятия. – М., 2001.

11.  Деркач Д.И. Анализ производственно-хозяйственной деятельности промышленных предприятий. – М.: Статистика, 2000.

12.  Житна І.П., Нескреба А.І. Економічний аналіз господарської діяльності. – К, 2004.

13.  Каракоз И.И., Самбарский В.А. Теория экономического анализа. – К., 2004.

14.  Осмоловский В.В. Стражев В.И. Теория анализа хозяйственной деятельности. – Минск, 2004.

15.  Рудченко О., Омельянчик Н., Табак М. Методические подходы к регулированию процесса воспроизведение основных фондов // Экономика Украины. - №2. - 2002.

16.  Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия. Учебное пособие. – Минск: Экоперспектива, 2003.

17.  Сафронов Н.А. Экономика предприятия. – М.: Юристъ, 2003.

18.  Хелферт. Техника финансового анализа. – М., 2002.

19.  Шеремет А.Д. Сайфулин Р.Ф. Финансы предприятия. – К.: Инфра М, 2004.

20.  «Экономика предприятий» /под редакцией Семенова Л.А./ М. 2001г.

21.  Балабанов И.Г. Финансовый менеджмент: Учебник. –Москва: Финансы и статистика, 1999.

22.  Родионова В.М. Финансы. – М.: Финансы и статистика, 1998.

23.  Сергеев И.В. “Экономика предприятия”: Учеб. Пособие.-2-е изд., - М.: Финансы и статистика, 2005.

24.  Экономика предприятия: Учебник / Под ред. О.И. Войкова. – 2-е изд. – М., 2005.

25.  Рузавин Г.И. Основы рыночной экономики: Учеб. Пособие – М.: Банки и биржи: ЮНИТИ, 2001.

26.  Экономика предприятия: Учебник / Под ред. Н.А. Сафронова. – М.: Юность, 2005.

27.  Грузинов В.П., Грибов В.Д. Экономика предприятия: учеб. Пособие. – М., 2005.