Курсовая работа: Метафора у поетичному мовленні Ліни Костенко

Міністерство освіти і науки України

Кам’янець-Подільський державний університет

імені Івана Огієнка

Кафедра української мови

Науковий керівник –

викладач Мужеловська Л.В.

Курсова робота

Метафора у поетичному мовленні Ліни Костенко

Виконала:

студентка ІІ курсу (з.ф.н.)

Колісник Алла Валентинівна

Кам’янець-Подільський,

2006

ВСТУП

Ліна Василівна Костенко – видатна українська поетеса нашого часу. Як відзначає Євген Гуцало, „Ліна Костенко – глибоко сучасна, глибоко українська поетеса, та навдивовижу це не те, що не заважає, а, навпаки, допомагає бути відкритою, як у космос український, так і в космос історії наших народів, в космос загальнолюдської історії; і та історія в неї – не скам’янілі чи спорохнявілі релікти, а живе дійство, яке начебто продовжує звершуватися й сьогодні, все ще перебуває у творчому світі, й так само часто певна подія нинішнього дня в її сприйнятті та під її пером виглядає не локально й самодостатньо, не ізольовано, а пропонується в єдиному потоці світової історії, сповнюється масштабності й значення історичного” [4, с.1]. Ці слова Є.Гуцала влучно визначають масштаб геніальної особистості нашої сучасниці, її художнього світу „в єдиному потоці світової історії”.

Творчість Ліни Костенко завжди привертала увагу багатьох дослідників – літературознавців (див. Краснова 1995, Панченко 1998, Прісовський 1988, Коляда1996, Майкл М.Найдан 1994, Антоненко-Давидович 1962, інші), які відзначають надзвичайну образність її поезій, тонке відчуття сенсу слова, особливість мовної системи поетеси і наголошують на необхідності ґрунтовних досліджень її творчості в мовознавчому аспекті. Серед мовознавчих праць, присвячених вивченню творчості Л.Костенко виділяються роботи етимологічного (Іванова 1991,1992), морфологічного (Дзюбак 1997,Семененко 1998) та ономастичного (Мельник 1998, Карпенко 1991,1992) напрямків.

Поезія Ліни Костенко глибоко метафорична, що дає можливість нам відчути корозію душі героя. Пейзажна лірика української письменниці – це своєрідна мистецька концепція українського пантеїзму. Художниця-поетеса створює свій світ гармонійних взаємин усього живого з усім, налагоджує емоційний контакт з навколишнім. Слово поетеси пронизане непозірною турботою про долю всього живого, активним творчим прагненням захистити й зберегти духовні цінності, котрі роблять людину людиною.

Вивчення метафори у функціональній ролі показника ідіостилю письменника, поетичного угрупування, мистецького стилю чи літературного покоління належить до числа дискусійних питань сучасної лінгвістики. Метафорична лексика, як компонент мовної системи, підпорядковується закономірностям мови, а за своїми специфічними ознаками має ряд особливостей. Особливості цього шару лексики розглядають в своїх працях Т.Єщенко, Н.Варич, Л.Пустовіт, Н.Пащенко, Н.Лисенко, Л.Кравець, Т.Матвеєва, І.Нечитайло, І.Олійник, Л.Ставицька, Г.Сюта, Л.андрієнко тощо, і розкриваються вони в тексті, в мовленні. Специфіка художнього мовлення пов’язується з актуалізацією естетичної функції мовних одиниць, що розуміється як "таке використання мови (чи її одиниць) у художньо-образному мовленнєвому акті, яке приводить у рух відповідні потенційні її властивості не лише у комунікативно-пізнавальному напрямку, але й оцінно- чуттєвому, інакомовному, умовно-асоціативному, зображально-виражальному, щоб виявити настроєве, потаємно-суб’єктивне, уподобане" [1, с.150-157].

Отже, метафорою будемо називати слово, значення якого переноситься на найменування іншого предмета, пов’язаного з предметом на який звичайно вказує це слово, рисам подібності. Наприклад, у рядках вірша Є.Маланюка „Вічне”: „Досі сниться метелиця маю, // Завірюха херсонських вишень...” – метафорами будуть виступати слова „метелиця” „та завірюха”, оскільки в даному контексті вони вживаються не в прямому своєму значенні, коли вказують на ті атмосферні явища, якими супроводжується прихід зими, а в переносному – для підкреслення й посилення того враження, яке справляє цвітіння вишень. Рясний, сліпучо-білий цвіт, що так густо осипає вишні в період їх цвітіння, дійсно нагадує снігову кружіль, а ідеально-білий цвіт вишневих пелюсток може асоціюватися з білизною снігових крижинок. Метафора, подібно до епітета та порівняння, ставить за мету конкретизувати уявлення про предмет, про який ідеться шляхом вказівки на певну його ознаку, що висувається на перший план, але, на відміну від епітета й порівняння, метафора вказує на цю ознак не в прямій формі, не безпосередньо її називаючи, а шляхом заміни її словом, що містить у собі дану ознаку. Тому метафору часто називають прихованим або скороченим (згорнутим) порівнянням, тобто порівнянням, в якому не виокремлюється ознака, за котрою відбувається зіставлення двох предметів (tertium comparationis). Естетичний ефект метафори побудований на певній загадковості предмета, про який ідеться, з чим, зокрема, пов’язане широке вживання метафор у жанрі загадки. Механізми естетичної дії метафори Ф.Ґарсіа Лорка, наприклад, пояснював так: „Для того, щоб вдихнути життя в метафору, потрібно, щоб метафора мала форму та радіус дії, – ядро в центрі та перспективу навколо нього. Це ядро розкривається як квітка, нібито незнайома, але ми швидко впізнаємо її аромат, а в кольоровому сяйві, яке вона випромінює, нам бачиться його ім’я, тобто метафор змальовує нам предмет як квітку, нібито не знайому”, ми впізнаємо його не відразу (автоматично ідентифікуючи його в нашій пам’яті), а поступово – у „кольоровому сяйві”, яке породжує відчуття подоби. Тим самим метафора немовби оновлює предмет, „демонструє його в незвичному ракурсі” [6, с.214].

Метафора – один з найуживаніших тропів. „Метафоричне слово завжди чарівніше і красивіше, ніж слово у прямому значенні”, писав автор київської поетики „Lyra” (1696 р.). „Матір’ю поезії” назвав її С.Тезаур. Вважається, що першим метафору як спеціальний риторичний прийом використав „батько красномовства”, знаменитий афінський оратор Ісократ у творі „Еварог”. у Римі в широкий вжиток її вводить Цицерон, який зауважував, що „немає тропа більш квітчастого в окремих словах і такого, який би вносив у мову більше світла, ніж метафора”. Аристотель визначав метафору як перенесення імен з одного об’єкта, позначуваного цим іменем, на якийсь інший об’єкт. „Складати гарні метафори, – писав він, – значить помічати подібність”. Теоретик літератури Києво-Могилянської академії М.Довгалевський визначав функції метафори як: 1) найменування деяких предметів, які не мають власної назви, 2) підсилення значення сказаного, 3) засобу для досягнення естетичного враження. Дійсно, метафори використовуються не тільки в поезії. Метафора часто вживається й для позначення тих предметів та явищ, для яких ще не підібрано власних найменувань. Так, відкриття нових явищ породило метафори „магнітне поле” та „звукова хвиля”, які були утворені шляхом перенесення значення узвичаєних слів „поле” та „хвиля” за ознакою певної подібності на найменування невидимих мікропроцесів. У нашому побуті широко вживані такі метафори, як „ніжка стола”, „ручка чайника” та ін. Подібні метафори називаються стертими, оскільки переносність їхнього значення стала настільки узвичаєною внаслідок їх загальновживаності, що майже не відчувається. На відміну від інших, поетичні метафори – це метафори, в яких переносність значення сприймається як несподіванка, як новизна, внаслідок чого поетична, індивідуально-авторська метафора набуває ознак контекстуального неологізму [6, с.215].

Залежно від особливостей співвідношення зіставлюваних предметів виділяють чотири типи метафор, побудованих на:

1)      заміщені живого живим, наприклад: „Тривого моя! Катерино! Ходім” (М.Вінграновський);

2)      заміщенні неживого неживим, наприклад: „тріумфальна висота” (І.Калинець); „Слово моє, сило моя, славо, // сльозо моя, гніванню ти мій” (М.ВІнграновський); „Зерна роси” (М.Шолохов);

3)      заміщенні неживого живим. Даний тип метафори називається уособленням, або прозопопеєю, або ще персоніфікацією, наприклад: „Цей ліс живий. У нього добрі очі. // Шумлять вітри у нього в голові” (Л.Костенко);

4)      заміщення живого неживим, наприклад: „Дівчатко – клинчатко, злотава струна” (С.Телюнюк).

Можливі й різні форми граматичного вираження метафори. Найчастіше вона виражається дієсловом та його формами або ж прикметником (метафоричний епітет), внаслідок чого, зокрема, метафора виражена іменником, сприймається дещо свіжіше. Як і епітет та порівняння, метафора не лише конкретизує уявлення про предмет, а й виражає відповідне емоційне ставлення до нього мовця (прозаїка або поета). Як влучно (метафорично) зауважує М.Панов, метафори, як і порівняння, бувають або ж світлі, або взяті з „пітьми”. „Якщо бажаєш подати що-небудь у гарному світлі, – наголошував ще Аристотель, – слід запозичувати метафору від предмета найкращого в цьому роді речей; якщо ж бажаєш виставити що-небудь у дурному світлі, то слід запозичувати від гірших речей” [цит. за: 6, с.214]. Наприклад, метафоричне зіставлення слова та зброї у вірші Лесі Українки „Слово, чому не твердая криця...”: „Вигострю, виточу зброю іскристу, // Скільки достане снаги мені й хисту, // Потім її почеплю при стіні // Іншим на втіху, на смуток мені. // Слово, моя ти єдиная зброє, // Ми не повинні загинуть обоє! // Може, в руках невідомих братів // Станеш ти кращим мечем на катів” – служить меті емоційного піднесення значущості „слова”. Навпаки, через метафоричне зіставлення екіпажа, на якому приїздить до міста героїня поеми „Мертві душі” поміщиця Коробочка, з гарбузом, значення першого суттєво знижується й постає в іронічному світлі: „… в отдаленных улицах и закоулках города дребезжал весьма странный экипаж, наводивший недоумение на счет своего названия. Он не был похож ни на тарантас, ни на коляску, ни на бричку, а был скорее похож на толстощекий выпуклый арбуз, поставленный на колеса”.

Яскрава метафорична мова поетичного світу самобутньої української письменниці, що відбиває не тільки філософські, літературно-мистецькі, а й мовні шукання ХХ століття і значною мірою впливає на наступний розвиток літературної мови та стимулює подальші уваги до рідного слова, ще не знайшла належного висвітлення в мовознавчих дослідженнях. Хоча метафори, безперечно, належать до виразового фонду лексики, але морфологічний та функціональний аспекти метафоричного простору творчості Ліни Костенко практично не вивчені (на відміну від антропонімічних та топонімічних одиниць). Тому обрана тема курсової роботи, яка дозволяє проникнути в лабораторію поетичної мови Л.Костенко, увести її в контекст об’єктивного процесу розвитку мови поезії ХХ століття, є актуальною.

Наукова новизна та нетрадиційні сить нашого дослідження полягає в різнобічному вивченні метафоричних образів художнього мовлення поезії Ліни Костенко, одночасному поєднанні морфологічного, когнітивного та стилістично-функціонального підходів. Система метафор поетичної творчості української письменниці в українській лінгвістиці студіюється вперше.

Фактичним матеріалом дослідження стали поетичні текстові фрагменти, які містять метафоричні одиниці (близько 100 метафор). Нами було опрацьовано збірку поетеси „Сад нетанучих скульптур”. Л.В.Щерба вказував: „Лінгвісти мають сенс, коли, шукаючи норму даної мови, звертаються до творів хороших письменників, які явно володіють на максимальному рівні „чуттям мови” [25, с.28].

Мета нашої роботи полягає в тому, щоб дослідити морфологічні та стилістично-функціональні можливості метафоричної лексики у творчості Л.Костенко. Досягнення цієї мети передбачає виконання таких завдань: зібрати та розкласифікувати зібрані нами метафори, розподілити їх за частотністю морфологічного вираження та виявити стилістичне функціонування метафоричних структур у тексті.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів („Морфологічне вираження метафор” та „Стилістичне функціонування метафор”) та висновків.

МОРФОЛОГІЧНЕ ВИРАЖЕННЯ МЕТАФОР

метафора морфологічна лексика творчість костенко

Дослідження граматичної структури метафори передбачає, по-перше, якими частинами мови вона може виражатися і, по-друге, якими способами розгортається й ускладнюється метафоричний образ. Власне, в другому аспекті йде мова про різні ступені ускладнення метафоричного образу. В залежності від того, які семантичні відношення обумовлюються метафоричними конструкціями, які компоненти, крім метафоризованого й метафоризуючого, виокремлюються, можна говорити про різноманітні структурні типи метафор, тобто про прості, ускладнені та складні.

Насамперед ми розглянемо за допомогою яких частин мови можуть виражатися метафори. Як зазначалося вище, форми граматичного вираження метафори можуть бути різноманітними. Найчастіше вона виражається дієсловом та його формами або ж прикметником (метафоричний епітет), внаслідок чого, зокрема, метафора виражена іменником, сприймається дещо свіжіше. Таку ж частотність ми споглядаємо і в творчості Ліни Костенко.

Більша продуктивність дієслова в процесі метафоризації пояснюється саме природою тієї частини мови, яка має чимало синонімічних форм, що представлені категоріями виду, часу, особи, стану. Причому, семантика дієслова відрізняється абстрактністю, що дає більші можливості для узагальнення характеру дії, перенесення його на інші предмети і явища.

Дієслівні ознаки відкривають невичерпні можливості для виникнення найбільш різноманітних семантичних відношень. Що стосується поезії, то в цьому жанрі, за влучним виразом В.Русанівського, „метафоричний образ, побудований на дієсловах, виступає як спосіб подвоєного бачення світу: реальне представляється на фоні фантастичного, створеного уявою поета” [18, с.11].

У чималій кількості прикладів із творчості української поетеси Ліни Костенко розкривається процес метафоризації тематичних груп дієслів, що позначають внутрішній світ людини, фізичні дії, а також багато інших аспектів руху чи стану атрибутів реальної дійсності. Найбільш поширеними є метафори, що відображають внутрішній світ людини. Переважно це словосполучення (як прислівні, так і не прислівні) типу „дієслово + іменник”. Так, наприклад:

Очима ти сказав мені: люблю.

Душа складала свій тяжкий екзамен.

(„Очима ти сказав мені...”)

Душа задивиться в туман

і марить обрисами літа.

(„Марнували літечко, марнували”)

Моє нечуване терпіння

і ще ніхто не переміг...

(„Акварелі дитинства”)

Життя ішло, минуло той перон.

Гукала тиша рупором вокзальним.

(„Очима ти сказав мені...”)

Метафори такого типу формують загально мовні, традиційні поетичні метафори.

Метафоричні словосполучення, компонентами яких виступають дієслова зі значенням „хвилювання або переживання будь-яких почуттів, стану” найчастіше є традиційними поетичними й індивідуально-авторськими метафорами. Психічний стан людини передається метафорами, в яких використовується семантика дієслів мовлення, пов’язаних зі звуковими асоціаціями, напр:

Нічого, каже, і на тому світі

душа козацьким сміхом засміється,

а вороги хай думають, що грім.

(„Дума про трьох братів неазовських”)

Життя ішло, минуло той перон.

Гукала тиша рупором вокзальним.

(„Очима ти сказав мені...”)

Цікавим є ще один приклад Ліни Костенко:

То він як пригадає тих драгунів,

котрі од нас у розтіч дременули,

та що як скаже! – двиготять кайдани од реготу.

(„Дума про трьох братів неазовських”)

Хоча тут і змальовується фізична дія предмету (об’єкта), але насправді письменниця описала психічний стан полонених, які так сильно сміялися, що навіть „двиготіли кайдани од реготу”. Подібним також є приклад „...Гукала тиша рупором вокзальним”, де описується не фізична дія навколишнього середовища, а стан головного героя, – в його душі „гукала тиша”.

Найбільшу групу індивідуально-авторських метафоричних структур метафоричних структур типу „дієслово + іменник” представляють ті, в яких зображуються явища природи. Це приклади такого типу:

І засміялась провесінь: Пора! –

За Чорним Шляхом, за Великим Лугом.

(„І засміялась провесінь”)

Світали ночі, вечоріли дні.

Не раз хитнула доля терезами.

(„Очима ти сказав мені...”)

Уже й зникало сонце за горбами –

Сад шепотів пошерхлими губами.

(„Виходжу в сад...”)

Сьогодні сніг іти вже поривавсь.

Сьогодні осінь похлинулась димом.

(„Хай буде легко дотиком пера”)

Стояла груша, зеленів лісочок.

Стояло небо, дивне і сумне.

(„Стояла груша, зеленів лісочок”)

На конвертики хат

літо клеїть віконця, як марки.

(„На конвертики хат”)

...От ми йдемо. Йдемо удвох із ним.

Шепоче ліс: – Жива із кам’яним!

– Диви, дивá! – дивується трава. –

Він кам’яний, а з ним іде жива

(„Ой ні, ще рано думати про все”)

„Із города Азова не великії тумани вставали,

Три брати рідненькі із города Азова

із тяжкої неволі утікали.

(„Дума про трьох братів неазовських”)

Процес збагачення й оновлення в поезії лексико-семантичної структури традиційних метафор можна прослідкувати на прикладах словосполучень з наявністю дієслів, що позначають рух – йти, пориватись, проходити, повзти:

Гроза проходила десь поруч.

Було то блискавка, то грім.

(„Гроза проходила десь поруч”)

Сьогодні сніг іти вже поривавсь.

Сьогодні осінь похлинулась димом.

(„Виходжу в сад...”)

Суха, порепана дорога повзе,

як спраглий крокодил.

(Акварелі дитинства)

Над світом білим, світом білим хтось всі спіралі перегрів

А хмари бігли, хмари бігли і спотикалися об грім.

(„Гроза проходила десь поруч”)

Узагальнююче значення таких дієслів – переміщення в просторі, рух. Вони вживаються для характеристики переміщення предметів, змін у часі, відображення психічних процесів.

Аналіз багаточленних словосполучень типу „дієслово + іменник” переконує в тому, що для визначення лексико-семантичної структури метафори важливі перш за все семантичні процеси. Постійною структурною характеристикою метафори є взаємодія двох значень однієї і тієї ж словникової одиниці в поетичному мінімальному чи максимальному контексті. Ця особливість структури може проявлятися по-різному, в залежності від типів і видів метафор.

Метафоричні словосполучення, що складаються з двох іменників, створюють генитивну конструкцію, в якій метафори зоване слово, як правило, виступає в формі залежного родового відмінка. В сучасній поезії генитивні метафори різняться великою тематичною розмаїтістю і функціональною багатоплановістю. Дуже часто вони служать назвами окремих збірників і циклів, наприклад, книги М.Рильського „В затінку жайворонка”, В.Сосюри „Весни дихання”, А.Малишка „Полудень віку”, І.Драча „Протуберанці серця”, В.Бичка „Колір часу”, В.Коротича „Запах неба”, вірші Л.Костенко „На конвертики хат”, „Пелюстки старовинного романсу”, „Акварелі дитинства”, „Двори стоять у хуртовині айстр” та ін. [17, с.12].

Семантичне ядро мінімального генитивного словосполучення має тенденцію розширятися або уточнятися за рахунок залежних прикметників, наприклад:

Усмішкою дитячої фортуни

було для нас потрапити в той дім.

(„Старий годинникар”)

У цьому прикладі прикметник уточнює якісну ознаку метафоризованого іменника, виступаючи відносно нього в ролі метафоризуючого. Таким чином, іменник усмішкою, сполучаючись з поняттями дитячої і фортуни, піддається подвійній метафоризації. Подібним є ще один приклад Ліни Костенко:

Великі зорі в пам’яті планети

Холодні пахощі первісних печер...

(„Летючі катрени”)

Означальна функція іменника в генитивних конструкціях розкриває можливості в передачі найбільш різноманітних переносних значень слів. Генитивні словосполучення є концентрованою формою вираження ознак предмета, явища, які зіставляються з іншими предметами, явищ. При цьому особлива роль належить метафоризуючому іменнику, що відрізняється семантичною багатоплановістю і в той самий час конкретністю. Розглянемо деякі строфи з поезій Ліни Костенко:

Голос криниці, чого ж ти замовк?

Руки шовковиць, чого ж ви заклякли?

(„Затінок, сутінок, день золотий”)

Двори стоять у хуртовині айстр.

Яка рожева й синя хуртовина!

(„Двори стоять у хуртовині айстр”)

Душа задивиться в туман

і марить обрисами літа.

(„Марнували літечко, марнували”)

... і золотаве звечоріння

в зелених кучерях сосни.

(„Акварелі дитинства”)

На конвертики хат

літо клеїть віконця, як марки.

(„На конвертики хат”)

Смуток нащадків – як танець бджоли,

танець бджоли до безсмертного поля.

(„Затінок, сутінок, день золотий”)

Великі зорі в пам’яті планети

Холодні пащі первісних печер...

(„Летючі катрени”)

Так це ж не всі. Все військо і не знало.

Та ще й вночі. Це купка тих старшин.

(„Дума про трьох братів неазовських”)

Аналіз метафор – генетичних конструкцій показує, що вони функціонують в контекстах, як поширені, емоційно навантажені назви предметів, ситуацій, ознак, протиставлюваних логічно-понятійним структурам. Метафора виступає другою назвою певного предмета, явища, події. При цьому нове найменування завжди припускає елемент зіставлення, відображає процес перенесення ознак. В цьому процесі актуалізуються або первинні, або вторинні значення слів – компонентів словосполучення.

Генитивні конструкції з метафоричним значенням – розповсюджене явище в сучасній поезії. В торах майстрів художнього слова вони відзначаються новизною й оригінальністю, у них відображається уміння переосмислювати явища навколишнього середовища і цим сприяти естетичному збагаченню поетичного мовлення [17, с.15].

Розглянемо способи метафоризації ознак, виражених формою прикметника. Прикметникові порівняно з іншими частинами мови властиво перш за все визначити той чи інший предмет, явище, називаючи якісні ознаки. В метафоричному словосполученні прикметник виконує функцію метафоризуючого компонента, підпорядкованого логічним валентним зв’язкам іменника і який в залежності від цього компонента змінює свою семантику, наприклад:

Виходжу в сад, він чорний і худий,

йому вже ані яблучко не сниться.

(„Виходжу в сад...”)

Прикметники чорний і худий передають семантичні відтінки таких ознак, як зів’ялий, мертвий. Переносне використання прикметників у вище наведеній строфі сприяє тому, що якісна ознака сприймається в багатьох аспектах, поглиблюючи асоціативні зв’язки слова – носія ознаки.

Джерелом метафоризації прикметника виступають поняття фізичних ознак предмета, явищ, особливості психічних процесів:

Смуток нащадків – як танець бджоли,

танець бджоли до безсмертного поля.

(„Затінок, сутінок, день золотий”)

... то раптом ця осіння хуртовина

***

Двори стоять у хуртовині айстр.

Яка сумна й красива хуртовина.

(„Двори стоять у хуртовині айстр”)

Марнували літечко, марнували.

А тепер осінні вже карнавали.

(„Марнували літечко, марнували”)

Якісь красуні, всупереч вікам,

до нього йшли по місячній доріжці.

(„Пелюстки старовинного романсу”)

Стояла груша, зеленів лісочок.

Стояло небо, дивне і сумне.

У груші був тоненький голосочок,

вона в дитинство кликала мене.

(„Стояла груша, зеленів лісочок”)

Моє нечуване терпіння

іще ніхто не переміг...

(„Акварелі дитинства”)

Біднесенький мій ліс,

він зовсім задубів!

(„Біднесенький мій ліс...”)

І наче склом затовчений туман,

упала перша паморозь на віти...

(„Біднесенький мій ліс...”)

Їй сняться хмари і липневі грози,

чиясь душа прозора при свічі.

(„Дзвенять у відрах крижані кружальця”)

Усе життя на рівні витривань

А час – він мудрий фікції скасує

(„Летючі катрени”)

Використовуючи народнопісенні традиції при створенні метафоричного образу, поети часто використовують прикметник чорноокий:

Там повен двір любистку,

цвітуть такі жоржини,

і вишні чорноокі стоять до холодів.

(„Українське альфреско”)

Метафори подібного типу, активізуючи зорові відчуття, часто зустрічаються в поезії.

Використання прикметників на позначення кольору – характерна особливість сучасної поезії. По-різному трансформується колір в лексико-семантичній структурі метафоричних образів. Семантика колірних понять білий, чорний, рожевий, синій розкривають себе в усій системі художньо-образотворчих засобів. Кожен поет має свою гамму кольорів, своє улюблене коло понять, що асоціюються з певним кольором. Ліна Костенко полюбляє контраст – протиставляти кольори:

Цей білий світ – березова кора,

по чорних днях побілена десь звідтам.

(„Хай буде легко. Дотиком пера”)

Чорний колір має певне негативне навантаження, він асоціюється з чимось недобрим, зі смертю:

Виходжу в сад, він чорний і худий,

йому вже ані яблучко не сниться.

(„Виходжу в сад...”)

Аналізуючи семантико-стилістичне навантаження прикметника золотий в поезії Ліни Костенко, потрібно відзначити перевагу не прямих асоціацій з кольором золота, а позначення загального позитивного емоційно-оцінного змісту, порівняймо:

Уже й зникало сонце за горбами –

сад шепотів пошерхлими губами

якісь прощальні золоті слова.

(„Виходжу в сад...”)

... і золотаве звечоріння

в зелених кучерях сосни.

(„Акварелі дитинства”)

Дорога і дорога лежить за гарбузами.

І хтось до когось їде тим шляхом золотим.

(„Українське альфреско”)

Вже листопад підкрався з-за дубів

і гай знімає золоту перуку

(„Біднесенький мій ліс...”)

Ознакою інтенсивних ліричних почуттів в поезії Ліни Костенко відзначений рожевий та синій колір. Вони зберігають свою позитивну значимість, піддаючись одночасно семантичним змінам:

Двори стоять у хуртовині айстр.

Яка рожева й синя хуртовина!

(„Двори стоять у хуртовині айстр”)

Розглянуті способі метафоризації ознак прикметника різноманітні. Однак їх можна звести до двох основних: приписування предметові чи явищу невластивих ознак і віднесення певної якості до сфери іншого виду відчуттів. Останній спосіб характерний в основному для якісних прикметників. Порушення традиційного семантичного зв’язку між прикметником та іменником відбувається найчастіше завдяки відносним прикметникам.

Між цими двома способами метафоризації ознак прикметника немає і не може бути чіткої межі, оскільки ці ознаки часто зближуються. Уживаний в переносному значенні прикметник відривається від традиційного значення предмета і сполучається з іншим, стаючи його ознакою. Відбувається перехід відносних прикметників у якісні. Семантичні процеси в сфері прикметників відображають подальший процес абстрагування ознак, їх активну метафоризацію [17, с.18].

Цікавими також є структурні особливості метафор. Дослідження лексико-семантичної структури метафор передбачає встановлення ядра тих семантичних відношень, що об’єднують метафоризоване й метафоризуюче; аналіз способів розгортання, ускладнення метафоричного образу; встановлення відношень між метафоричним словосполученням і прямою номінацією явищ під час визначення семантичного ядра та у випадку, коли мова йде про різні ступені ускладнення метафоричного образу.

У залежності від того, які семантичні відношення визначаються в метафоричних конструкціях, які компоненти, крім метафоризуючого й метафоризованого, виділяються, можна говорити про різноманітні структурні типи метафор, тобто про прості, ускладені й складні.

До простих метафор відносяться ті, в яких семантичне ядро складається з двох компонентів:

І засміялась провесінь: – Пора! –

За Чорним Шляхом, за Великим Лугом.

(„І засміялась провесінь”)

Двигтить місточок у дві дошки!

– Не бійтесь, куме, іще трошки!

(„Ішли музики із весілля”)

Серед простих метафор виділяються структури, що складаються з двох іменників (генитивна конструкція), з іменника й дієслова, з іменника й прикметника. Порівняймо:

Голос криниці, чого ж ти замовк?

Руки шовковиць, чого ж ви заклякли?

(„Затінок, сутінок, день золотий”)

А поки що – ні просвітку, ні дня.

Світ мене ловить, ловить ... доганя!

(„Ой ні, ще рано думати про все”)

Дорога і дорога лежить за гарбузами.

І хтось до когось їде тим шляхом золотим.

(„Українське альфреско”)

На семантичному рівнім компоненти ядра простої метафори підпорядковуються законам сумісності за змістом.

В ускладнених метафорах один чи два компоненти збагачуються за рахунок нових слів того ж самого семантичного плану:

Уже й зникало сонце за горбами –

сад шепотів пошерхлими губами

якісь прощальні золоті слова

(„Виходжу в сад...”)

Душа задивиться в туман

і марить обрисами літа.

(„Марнували літечко, марнували”)

Сьогодні сніг іти вже поривавсь.

Сьогодні осінь похлинулась димом.

(„Хай буде легко. Дотиком пера”)

В ускладнених метафоричних структурах відбувається розгортання семантики одного чи обох компонентів ядра. Так, в метафорі „Душа задивиться в туман...” („Марнували літечко, марнували”) словосполучення душа задивиться ускладнюється завдяки уточненню в туман, що розвиває, посилює семантику дієслова задивиться. Крім того, це уточнення повертає семантиці цього дієслова пряме значення, підкреслюючи ефект неочікуваної сполучуваності слів душа задивиться.

Часто метафорична структура ускладнюється завдяки означальної функції прислівника, який семантично залежить від обох компонентів ядра, а синтаксично від метафоризуючого дієслова, наприклад:

Навколо нього час лежав навалом.

Співали птиці в шибку із куща.

(„Старий годинникар”)

У сучасній поезії ускладнені метафори найбільш продуктивні. Вони здатні відновлювати внутрішню форму слова, завдяки чому відкриваються більші стилістичні можливості для створення оригінальних індивідуально-авторських метафоричних образів.

Складні метафори, на відміну від ускладнених, формуються в тих випадках, коли один із компонентів семантичного ядра метафоризується двічі, тобто фактично входить в склад двох семантичних ядер. У нашому досліджені практично не зафіксовані складні метафоричні конструкції. Хоча деякі метафори нагадують своєю структурою складні, але все таки вони мають лише одну метафоризацію, наприклад:

Світали ночі вечоріли дні.

Не раз хитнула доля терезами

(„Очима ти сказав мені…”)

У цьому прикладі є два семантичні ядра – хитнула доля і хитнула терезами. Але тільки конструкція (або неприслівне словосполучення) хитнула доля є насправді метафоричним, а словосполучення хитнула терезами має пряме значення.

Таким чином, можемо навести тільки два приклади складного словосполучення, які зафіксовані нами у фактичному матеріалі:

Душа задивиться в туман

і марить обрисами літа.

(„Марнували літечко, марнували”)

Невже це осінь, осінь, о! –

Останні айстри горілиць зайшлися болем.

(„Осінній день...”)

Як бачимо, два семантичних ядра об’єднуються навколо одного компонента: душа марить (одна метафоризація) і обрисами літа (друга метафоризація); айстри зайшлися болем (одна метафоризація) і горілиць зайшлися болем (друга метафоризація).

Спираючись на найбагатший лексико-семантичний арсенал літературної мови, на його нормативні принципи, українська поезія сучасної письменниці Ліни Костенко є справжньою творчою лабораторією для створення найбільш різноманітних метафоричних образів.

СТИЛІСТИЧНЕ ФУНКЦІОНУВАННЯ МЕТАФОР

Поезія – яскравий показник життєздатності національної мови, а слово – скарбниця духовних багатств народу. Поетеса Ліна Василівна Костенко – наша сучасниця. Як митець вона "вписана" в свій час. Вона належить до тих поетів, про яких О.Блок писав: "Тільки те, що було сповіддю письменника, тільки той твір, в якому він спалив себе до тла... – тільки такий твір може стати великим. Спалена душа повинна рано чи пізно схвилювати своїх сучасників навіть не мистецтвом, навіть не новизною, а тільки щирістю самопожертви" [2, с.170]. Творчий доробок поетеси дуже цікавий і неординарний, що підтверджується наявністю великої кількості літературознавчих і мовознавчих досліджень її творчості. Вивчаючи її поезію "дослідник не залишається сухим об’єктивним фіксатором поетичних знахідок і новацій, він збагачується духовно" [12, с.46].

У віршах Л.Костенко кожне слово – образ ніби випромінює поезію, кожне слово співвідноситься з іншим, внутрішня форма його полісемантична, тобто багатозначна, вона може нарощувати все нові й нові відтінки значення. Коли йдеться про образну систему поетеси, то про це навіть складно говорити, бо вірші її, стиль, поетика – надзвичайно концентровані, естетично подекуди насичені метафорикою і глибинним підтекстом. Авторський словник її – надзвичайно багатогранний, а лексеми її віршів – це унікальне своєрідне явище співіснування різних мовних і стильових рівнів, серед яких слова високого звучання не губляться і "не претендують на особливий статус стилю поруч із народною говіркою" [12, с.48]. Розглядаючи в своїй статті творчість Ліни Костенко, дослідниця Л.В.Краснова вказує на "вписаність образної системи поетеси в широкий культурний контекст світового рівня", доходить висновку, що глобальна метафорика, яка охоплює всі клітини кожного тексту на всіх рівнях, може і повинна розглядатися не лише в літературознавчому, а й у лінгвістичному аспекті" [12, с.53].

Ознайомлюючись з літературознавчими дослідницькими статтями, пов’язаними з творчістю поетеси, ми звернули увагу на той факт, що майже усі вчені вказують на особливу образність її віршів, яка просто не може залишитися не поміченою. Так, наприклад, розглядаючи збірку "Сад нетанучих скульптур", Є.Прісовський зауважує: "Ліна Костенко -майстер деталі, гострометафоричного і водночас предметно точного образу , відчутного на дотик, зримого, пластичного, що створює настрій, дає відчути аромат часу і місця дії" [16, с.177]. "Можна подивуватися точності і пластичній виразності словесного живопису поетеси, барвистості і предметності образів, покликаних відтворити всю безліч животвору" [14, с.181]. Як бачимо, вчені вказують на предметну точність, пластичність, зримість, барвистість, виразність, майже відчутну дотиковість і навіть музичність образів поетеси.

Розглядаючи в своїй праці музичні образи в творчості Ліни Костенко, дослідники О. та Ю. Чекан зазначають: "Безмежжя простору художнього світу Ліни Костенко не в екстенсивному розширені меж, а в принциповій відсутності їх. На невеликій площині мистецтва слова поетеса відкриває безліч вимірів. Одні, що пронизані музичним струмом, утворюють грандіозну симфонію. Інші, зображально-художні, компонуються в неповторну картину: згадаймо багатство барв, відтінків, неповторність колориту, яскраві зорові образи. Поезія Ліни Костенко – це музика слова. Пристрасна і велична" [24, с.138-139]. Крім того, вони вказують на "багатоаспектність паралелей між поезією Ліни Костенко і музикою Є.Станкевича". І справді, коли читаєш (а особливо слухаєш) вірші поетеси, виникає враження, що перед тобою – пісні, навіть скоріше не пісні, а самісінька музика, якимось дивним чином відтворена в словах. І музика ця завжди звучить по-різному: то ніжно і лагідно, нагадуючи колискову, то бурхливо, чітко, ритмічно – форте, але завжди хвилює душу, примушує її працювати, співчувати, боліти. Ось що з цього приводу знаходимо у Б.Антоненка-Давидовича: "Метафори Ліни Костенко – образні, яскраві, вони легко створюють зорове уявлення... Окремо хочеться спинитись на мові поетеси. Серед багатьох своїх сучасників вона чітко вирізняється високою культурою мови своїх творів. В неї нема ні мовної розхристаності, поєднаної з лексичними злиднями, ні синтаксичної і фразеологічної безвідповідальності за слово. Витримана в традиції живої народної мови й класичної спадщини, мова Ліни Костенко багата на розмаїту лексику, характерні ідіоми та соковиті приповідки" [1, с.155-156].

Треба відзначити існування великої кількості мовознавчих праць, у яких досліджується творчість поетеси. І це, на наш погляд, цілком природно, бо її спадщина – невичерпне джерело для вивчення і цікавих спостережень, знахідок. У статті Л.А.Семененко зібрані спостереження над творчим використанням гнучкої структури граматичної категорії числа абстрактних іменників в ідіолекті Ліни Костенко. Так, в одній зі своїх робіт Л.А.Семененко за допомогою аналізу багатьох прикладів і наукового їх обґрунтування доходить такого висновку: "Для поетичного ідіолекту Ліни Костенко характерним є активне використання експресивно-конотативного потенціалу морфології для передачі найбільш доцільним способом ідейно-художнього задуму, семантичної компресії тексту, уточнення його експресивних і емоційних параметрів, а маркована граматична одиниця є експресивно-емотивною домінантою поетичного дискурсу" [19, с.54]. Ця робота, безперечно, дуже ґрунтовна і цікава, вона відкриває і демонструє цікавий і великий, важливий шар для дослідження творчості Ліни Костенко.

У статті Т.В.Іванової "Символіка трьох кольорів в романі Ліни Костенко "Маруся Чурай" подаються спостереження над нашаруваннями назв кольорів в історичних творах Ліни Костенко: "Система стилістичних засобів художнього твору містить в своєму складі палітру фарб, або живописних елементів, на тлі яких проходять події зображуваного, Як і в живописі, палітра має кольори, які є основними для інших, менш важливих у творі. Естетично-філософська функція, притаманна живописним елементам мови, на жаль, у мовознавчій літературі висвітлена досить однобоко - дослідники багато уваги приділяють першій частині названої функції" [10, с.65]. Т.В.Іванова дійшла таких висновків: "Система елементів чорний-червоний-білий, яка може тлумачитися як одне ціле [10, с.66]., в історичних творах Л.Костенко виконує філософсько-естетичну функцію, що досягається розкриттям внутрішньої форми епітетів, введенням народнопоетичної символіки і створенням авторських метафоризованих комплексів" [10, с.71].

Аналіз процесу засвоєння іншомовної лексики українською літературною мовою передбачає насамперед дослідження творчості українських письменників, оскільки „проблема творчості письменника ... є складовою частиною ширшої проблеми – значення художніх творів для розвитку літературної мови взагалі” [15, с.107]. Аналіз використання лексичних засобів у художньому творі сприяє виявленню не лише предметно-логічної, а й емоційної та естетичної інформації, закладеної у тексті.

Мовна творчість Ліни Костенко відіграє значну роль у розвитку сучасної художньої мовної практики: її поезія зосереджує в собі важливі соціальні, моральні, естетичні ідеали сучасності, розкриває глибину поетичного мислення авторки, гостроту світосприймання, вміння майстерно зобразити внутрішній світ людини. Метафорична лексика у творах письменниці використовується як стилістичний атрибут індивідуального стилю [20, С.1].

На залучення метафор до поетичних контекстів впливає тематична орієнтація поезій Ліни Костенко. Стилістичні функції метафоричної лексики пов’язані з семантичною структурою слова. У результаті взаємодії з іншими мовними засобами в контекстах поетичних творів відбувається розширення або звуження семантичної структури метафор, зумовлене переосмисленням та індивідуальним сприйняттям цієї лексики, що виявляється в образній характеристиці об’єктів.

Стилістичні функції метафор ведуть до створення поетичної символіки, індивідуальних образів, конкретно-чуттєвих картин зображення, формування образу автора і ліричного героя, до підсилення достовірності викладу. Основною стилістичною властивістю запозичень є здатність набувати нових стилістичних значень (емоційних і експресивних), що створюється контекстом, ставати його стилістичною домінантою. І снує безпосередній і константний зв’язок властивостями метафоричних понять, що, залежно від авторської інтерпретації, можуть забезпечувати реалізацію різних стилістичних функцій.

У теорії метафори прийнято розрізняти конвенціональні, загальновживані, загальномовні, або „стерті”, метафори і креативні, творчі, індивідуально-авторські, або „живі”, метафори. До креатиних, або „живих”, метафор можна віднести:

Він лікував годиннички куповані.

Час зупинявся, цокав і кульгав.

(„Старий годинникар”)

Вже листопад підкрався з-за дубів

і гай знімає золоту перуку.

(„Біднесенький мій ліс...”)

І засміялась провесінь: – Пора! –

За Чорним Шляхом, за Великим Лугом.

(„І засміялась провесінь”)

Душа задивиться в туман

і марить обрисами літа.

(„Марнували літечко, марнували”)

Невже це осінь, осінь, о! –

Останні айстри горілиць зайшлися болем.

(„Осінній день...”)

Голос криниці, чого ж ти замовк?

Руки шовковиць, чого ж ви заклякли?

(„Затінок, сутінок, день золотий”)

Двори стоять у хуртовині айстр.

Яка рожева й синя хуртовина!

(„Двори стоять у хуртовині айстр”)

На конвертики хат

літо клеїть віконця, як марки.

(„На конвертики хат”)

За кількістю індивідуально-авторські метафори звичайно переважають у творчості Ліни Костенко, на відміну від конвенціональних, або „стертих”, які менш засвідчені у поезії сучасної української письменниці, до них належать:

Він лікував годиннички куповані.

Час зупинявся, цокав і кульгав.

(„Старий годинникар”)

Очима ти сказав мені: люблю.

Душа складала свій тяжкий екзамен.

(„Очима ти сказав мені...”)

Цей білий світ – березова кора,

по чорних днях побілена десь звідтам.

(„Хай буде легко. Дотиком пера”)

У груші був тоненький голосочок,

вона в дитинство кликала мене.

(„Стояла груша, зеленів лісочок”)

Дорога і дорога лежить за гарбузами.

І хтось до когось їде тим шляхом золотим.

(„Українське альфреско”)

Тяжке мовчання. Їде віз на місці –

повз нього пропливають чорні верби.

(„Дума про трьох братів неазовських”)

Гроза проходила десь поруч.

Було то блискавка, то грім.

(„Гроза проходила десь поруч”)

Зрозуміло, що живі метафори мають більший вплив на психіку, ніж стерті. З іншого, за конвенціональними метафорами часто здебільшого культурно сталі уявлення про дійсність, які зовсім не мертві, оскільки людина активно використовує їх в осмисленні проблемних ситуацій.

Індивідуально-авторські і загальномовні метафори, що використовуються в поетичному мовленні, мають загальні й відмінні риси. Перші є продуктом творчості майстра слова, а інші давно загубили зв’язок з першоджерелом, скам'яніли і в основному знайшли своє місце в словниках. Індивідуально-авторські метафори народжуються імпульсивно в поетичному мисленні. Вони несподівано відкривають читачеві нову семантику слова і загалом знайомлять його з авторським досвідом, спостережливістю, з індивідуальним баченням світу [17, с.6].

Узагальнюючи вищесказане, зауважимо, що опис метафорики у віршах Л.Костенко повинен враховувати як живу, так і стерту метафору. Як зазначалося, значна частина поетичних текстів представлена саме індивідуально-авторськими, або „живими” метафорами. Стерті метафори здатні за певних умов актуалізуватися, але, як слушно вважають А.Баранов, Ю.Караулов, А.Чудінов, О.Шейгал, І.Кобозєва, І.Брага, що ми просто не в змозі визначити, коли такі метафори зможуть ожити і увійти до актуальних когнітивних моделей.

Відповідно до сучасної когнітивної теорії, метафора трактується як перенос когнітивної структури, пов’язаної з певним мовним вираженням, як перенос із тієї змістової сфери, до якої вона первісно належить, до іншої. Можна стверджувати, що відбувається проекція однієї концептуальної сфери (площини) на іншу, своєрідна експансія концептів сфери-джерела, у результаті якої відбувається захоплення та освоєння концептами нової сфери – сфери мети. Семантичне моделювання у метафориці дозволяє визначити індивідуальні для кожної мови набори актуальних і продуктивних семантичних моделей, виявити специфіку національної метафоризації [23, с.6].

Метафора характеризується єдністю внутрішньої і зовнішньої структури. У першому розділі ми розглянули внутрішню структуру метафори в її зв’язку з формами морфологічного вираження. Однак лексико-семантична структура метафори не може бути повністю розкрита без урахування співвідношення смислу метафоричного контексту з об’єктами пізнавальної дійсності, іншими словами, співвідношення метафори з називаними явищами об’єктивної дійсності становить зовнішню структуру метафори. Доречно тут звернутися до висловлення Ф.П.Філіна, який писав: „Головною з проблем – співвідношення структури мови, мовних символів з позначуваним змістом, реальною дійсністю – основне питання філософії, яке продовжує бути досить актуальним і в сучасному мовознавстві” [22, с.20].

Поетична мова відрізняється не лише семантичною ускладненістю метафоричних образів. У ній широко використовуються традиційні словосполучення – стійкі поняття образи, під впливом яких народжуються індивідуально-авторські асоціації. Так, наприклад, в поезії Ліни Костенко поширене слово-символ душа. Порівняймо:

Очима ти сказав мені: люблю.

Душа складала свій тяжкий екзамен.

(„Очима ти сказав мені...”)

Душа задивиться в туман

і марить обрисами літа.

(„Марнували літечко, марнували”)

Їй сняться хмари і липневі грози,

чиясь душа, прозора при свічі.

(„Дзвенять у відрах крижані кружальця”)

Нічого, каже, і на тому світі

душа козацьким сміхом засміється,

а вороги хай думають, що грім.

(„Дума про трьох братів неазовських”)

У творчості поетеси також можна виокремити ще один абстрактний символ – час:

Навколо нього час лежав навалом.

Співали птиці в шибку із куща.

(„Старий годинникар”)

Він лікував годиннички куповані.

Час зупинявся цокав і кульгав.

(„Старий годинникар”)

Усе життя на рівні витривань

А час – він мудрий фікції скасує

(„Летючі катрени”)

Для визначення характерних особливостей індивідуального стилю досить суттєвим є пошук семантичного інваріанта поетичних метафор чи встановлення умовних синонімічних рядів, представлених метафоричними словосполученнями. Так, у різні семантичні комплекси сучасної ліричної поезії Ліни Костенко входить слово дорога, наприклад:

Суха, порепана дорога повзе,

як спраглий крокодил.

(„Акварелі дитинства”)

Дорога і дорога лежить за гарбузами.

І хтось до когось їде тим шляхом золотим.

(„Українське альфреско”)

Поетична мова має тенденцію до неочікуваних найменувань явищ природи. Індивідуально-авторські метафори такого роду можуть передаватися і за допомогою ускладнених образів. Так, наприклад, у дослідженій поезії ми помітили, що письменниця часто звертається до осені, яка асоціюється в неї із золотим кольором, рідше – до зими, весни і літа:

Затінок, сутінок, день золотий.

Плачуть і моляться білі троянди.

(„Затінок, сутінок, день золотий”)

... то раптом ця осіння хуртовина

***

Двори стоять у хуртовині айстр.

Яка сумна й красива хуртовина.

(„Двори стоять у хуртовині айстр”)

Невже це осінь, осінь, о! – та сама.

Останні айстри горілиць зайшлися болем.

(„Осінній день...”)

Марнували літечко, марнували.

А тепер осінні вже карнавали.

(„Марнували літечко, марнували”)

Сьогодні сніг іти вже поривавсь.

Сьогодні осінь похлинулась димом.

(„Хай буде легко. Дотиком пера”)

... і золотаве звечоріння

в зелених кучерях сосни.

(„Акварелі дитинства”)

Вже листопад підкрався з-за дубів

і гай знімає золоту перуку.

(„Біднесенький мій ліс...”)

А вікна сплять, засклив мороз їм сльози.

У вирій полетіли рогачі.

(„Дзвенять у відрах крижані кружальця”)

На конвертики хат

літо клеїть віконця, як марки.

(„На конвертики хат”)

І засміялась провесінь: – Пора! –

За Чорним Шляхом, за Великим Лугом.

(„І засміялась провесінь”)

Крім явищ природи у дослідженій нами поетичній спадщині Ліни Костенко постають також ще й такі абстрактні поняття, що входять до складу метафоричних словосполучень, як світ, час, танець, гроза, душа, життя, тиша, доля, терпіння, мовчання. Як зазначалося вище, деякі з них є навіть символами у творчості поетеси. До цього роду метафор можемо віднести такі:

А поки що – ні просвітку, ні дня.

Світ мене ловить, ловить ... доганя!

(„Ой ні, ще рано думати про все”)

Гроза проходила десь поруч.

Було то блискавка, то грім.

(„Гроза проходила десь поруч”)

Життя ішло, минуло той перон.

Гукала тиша рупором вокзальним

(„Очима ти сказав мені...”)

Світали ночі, вечоріли дні.

Не раз хитнула доля терезами.

(„Очима ти сказав мені...”)

Моє нечуване терпіння

іще ніхто не переміг...

(„Акварелі дитинства”)

Тяжке мовчання. Їде віз на місці –

повз нього пропливають чорні верби

(„Дума про трьох братів неазовських”)

До окремої групи абстрактних понять можна віднести строфи, які описують сміх. Проілюструємо деякі приклади таких метафоричних конструкцій, серед яких цікавою також є метафорична тавтологія – сміхом засміється:

Усмішкою дитячої фортуни

було для нас потрапити в той дім.

(„Старий годинникар”)

То він як пригадає тих драгунів,

котрі од нас у розтіч дременули,

та що як скаже! – двиготять кайдани од реготу.

(„Дума про трьох братів неазовських”)

Нічого, каже, і на тому світі

душа козацьким сміхом засміється,

а вороги хай думають, що грім

(„Дума про трьох братів неазовських”)

У сучасній стилістиці під час аналізу лексико-семантичної структури метафори слід опиратися на концепцію В.Виноградова, суть якої в тому, що мистецтво художнього слова розглядається в тісному зв’язку з процесом загальноісторичного розвитку. Метафора, як і всі інші образні засоби мови того чи іншого майстра поетичного слова, є відображенням його поетичних поглядів, світогляду та ідейно-художнього досвіду [цит. за: 17, с.4].

Аналіз метафоричних словосполучень наштовхує на висновок про універсальний характер механізму їх створення. Не лише для поетичного мовлення, але й для мови в усіх її функціональних різновидах, для її удосконалення, розвитку характерний процес семантичного оновлення слова через його метафоричне вживання.

Спираючись на найбагатший лексико-семантичний арсенал сучасної літературної мови, на її нормативні принципи, сучасна українська поезія Ліни Костенко є справжньою творчою лабораторією для створення найбільш різноманітних метафоричних образів.

ВИСНОВКИ

Феномен художнього таланту в поетичній інтерпретації Ліни Костенко – явище всеосяжне. Його осмислення стало одним з основних шляхів її творчої самореалізації. Концептуальні підходи поетеси до образних метафоричних понять – багатогранні і в той же час цілісні: в її поетичному світі представлені аспекти психології творчості, особистісного становлення, генетичної передачі духовності, глибокого зв’язку з ментальністю нації. Присутність художника в світі – явище звичайне й закономірне. Однак усвідомлення цього факту супроводжується пошуком своєї суті, яка багато в чому визначається генетичною складовою художнього таланту.

Кожен істинний майстер поетичного слова володіє індивідуальним секретом створення метафори, уводячи в цей процес все нові й нові семантичні групи лексики. У цьому процесі виявляє себе й стильова система письменниці, і світ його індивідуальних образів.

Під час створення метафоричного образу Ліна Костенко використовує слова загальнонародної літературної мови, вводить нові мовленнєві контексти, які передають думки в емоційно-насиченій формі.

Метафора – лише один зі словесно-естетичних способів образного мислення. Семантика кожного слова в метафорі є причинно обумовленою величиною. Під цим терміном Г.Винокур розумів, перш за все, мовлення поетичних творів видатних майстрів слова. Він уважав, що функція поетичного мовлення не співпадає з функцією звичайного мовлення. Однак образність поетичного мовлення, на думку Г.Винокура, ніяк не означає, що в усіх випадках воно повинно бути метафоричним. Тому під час аналізу поетичних творів не слід зловживати терміном „метафоричний образ”.

У тлумаченні поняття поетичного мовлення і його внутрішньої форми думки Г.Винокура перегукуються з ученням О.Потебні, який був прихильником того, що все мовлення потрібно вважати мистецтвом і знаходив метафору в кожному вимовленому слові. Але, мовленнєва практика стверджує, що людина, яка висловлює свої судження і звертається до співбесідника, зовсім не думає про внутрішню форму вживаних слів, не підозрює, що слова мають якесь найближче етимологічне значення.

Завдання дослідника поетичного мовлення полягає в тому, щоб встановити зв’язки між прями і переносним значеннями слова. Тому слід враховувати спостереження Г.Винокура, яке говорить про те, що в поетичному мовленні „поняття внутрішньої форми поширюється й на галузь граматики” [цит. за: 17, с.5].

Лексико-семантична структура метафори, що функціонує в сучасній українській поезії, відображає зв’язок індивідуальних стилів з народнопоетичною, народнопісенною традицією. Чимало індивідуально-авторських метафор є творчою трансформацією поетичних образів, властивих народній поезії. традиційними є не лише фольклорні метафори, але й образи, які проникають у літературну мову з індивідуально-поетичних стилів.

Оновлення традиційних поетичних образів пов’язано, перш за все, зі зміною їх лексико-семантичної структури, а також із розширенням стилістичних функцій цих метафор в сучасній поезії.

Морфологічний та стилістично-функціональний аспекти вивчення метафори у творчості Ліни Костенко поглибив традиційне розуміння її як нерегулярного явища мови й дозволив визначити когнітивний статус метафори. Обраний підхід надав підстави врахувати лінгвальний, психофізіологічний і світоглядно-прагматичний чинники формування мовних особливостей кінця ХХ століття.

Поетична мова Ліни Костенко, яка вирізняється поєднанням прадавніх витоків національного світосприйняття із західноєвропейськими модерністськими пошуками, не тільки складає органічну частину словника української мови, а й відтворює специфіку нової поетичної свідомості.

Найбільш повно й концептуально мовні, філософські та літературно-мистецькі шукання відбилися в комплексі засобів і прийомів Л.Костенко, зокрема через особливості морфологічного вираження та стилістичного функціонування поетичної метафори.

Метафора в результаті дослідження її структури трактується нами як семантичне зрушення на основі аналогії між об’єктами позамовної дійсності, що належать до різних класів. Зіставлено не цілісні об’єкти, а окремі схожі їх ознаки, встановлено подібність на основі збігу за цими ознаками; аналіз проводився на рівні окремого актуалізованого значення і послідовного опису семантичного перенесення з урахуванням як очевидних, так і прихованих семантичних компонентів.

Метафоричні конструкції являють собою образно-змістові єдності метафоричного слова та модифікатора, тобто становлять мінімальний метафоричний контекст. У цьому випадку ми врахували рухомість меж мінімального метафоричного контексту та особливості максимального метафоричного контексту, розуміючи під ним не тільки простір окремого вірша, а в окремих випадках – метафоризм світобачення поетеси, певний концепційний прояв її письма.

Метафори у поезії Ліни Костенко утворюють образно-семантичний комплекс, кожен елемент якого внаслідок індивідуального осмислення та вживання стає здатним виявляти свій смисловий потенціал, виконувати певні стилістичні функції у художніх контекстах, чим і визначається специфіка образної системи творів поетеси.

Лексико-семантична структура метафори переконливо свідчить про високий рівень про художньо-образне мислення сучасного майстра українського поетичного слова, про невичерпне словесно-образне багатство сучасної літературної мови.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.  Антонечко-Давидович Б. Перед невижатою смугою... // Дніпро. – 1962. – № 11. – С.148-159.

2.  Александр Блок о литературе. – М., 1989. – 217с.

3.  Базилевський В. Поезія як мислення: Творчість Ліни Костенко в контексті сучасності // Літературна Україна. – 1987. – 10 вересня. – С.3.

4.  Барабаш С. Творчість Ліни Костенко в ідейно-художньому контексті літературної доби // Автореф. дис... канд. філол. наук. – Львів, 2004. – 44с.

5.  Брюховецький В.Ліна Костенко: Нарис творчості. – К., 1990. – 262с.

6.  Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури: Підручник / За наук. ред. О.Галича. – Київ, 2001. – 488с.

7.  Губарева Г. Семантика та стилістичні функції кольоративів у поетичній мові Ліни Костенко // Автореф. дис... канд. філол. наук. – Харків, 2002. – 18с.

8.  Дудченко М. Поэтическая метафора и способы ее воссоздания в украинских стихотворных переводах (на материале украинских стихотворных переводов англоязычной поэзии) // Автореф. дисс... канд. филол. наук. – К., 1974. – 31с.

9.  Єщенко Т. Метафора в українській поезії 90-х років ХХ ст. // Автореф. дис... канд. філол. наук. – Запоріжжя, 2001. – 18с.

10.  Іванова Т. Символіка трьох кольорів в романі Ліни Костенко „Маруся Чурай” // Українське мовознавство. – К., 1992. – Вип. 19. – С.62-74.

11.  Костенко Л. Сад нетанучих скульптур: Вірші, поема-балада, драматичні поеми. – К., 1987. – 207 с.

12.  Краснова Л. Грані поетичної майстерності Ліни Костенко // Слово і час. – 1995. – № 7. – С.43-62.

13.  Метафора в языке и тексте. – М., 1988. – 176с.

14.  Панченко В. Нетанучі скульптури Ліни Костенко // Вітчизна. – 1988. – № 8. – С.179-188.

15.  Пилинський М. Мовна норма і стиль. – К., 1975. – 258с.

16.  Прісовський Є. Оновлююча пам’ять // Вітчизна. – 1988. – № 8. – С. 157-178.

17.  Пустовит Л. Лексико-семантическая структура метафоры (на материале украинской советской поэзии) // Автореф. дисс... канд. филол. наук. – Киев, 1979. – 26с.

18.  Русанівський В. Дієслово – Рух, дія, образ. – К., 1977. – 236с.

19.  Семенко Л. Виражальний потенціал граматичної категорії числа абстрактних іменників в ідіолекті Л.Костенко // Щорічні записки з українського мовознавства. – Одеса, 1998. – Вип. 5. – С.49-56.

20.  Степанюк О. Стилістичні функції запозичень у поетичній творчості Ліни Костенко // Автореф. дис... канд. філол. наук. – Київ, 1997. – 20с.

21.  Таран О. Феномен художнього таланту в поетичній інтерпретації Ліни Костенко // Автореф. дис... канд. філол. наук. – Кірвоград, 2004. – 19с.

22.  Филин Ф. Заметки о состоянии и перспективах советского языкознания. – Вопросы языкознания. – 1965. – № 2. – С.18-23.

23.  Чадюк О. Метафора у сфері сучасної української політичної комунікації // Автореф. дис... канд. філол. наук. – Київ, 2005. – 20с.

24.  Чекан О., Чекан Ю. „За дивним зойком слова...”: Роздуми над поезією Ліни Костенко // Київ. – 1993. – № 1. – С. 128-142.

25.  Щерба Л. О трояком аспекте языковых явлений и об эксперименте в языкознании // Щерба Л. Языковая система и речевая деятельность. – М., 1974. – С.21-45.