Реферат: Стан матеріально-технічної бази аграрних господарств в умовах переходу до ринку

Стан матеріально-технічної бази аграрних господарств

в умовах переходу до ринку

ВСТУП

Матеріально-технічна база сільськогосподарських підприємств є складовою частиною аграрного сектору, яка визначає ефективність господарювання. Тому забезпечення необхідною кількістю матеріально-технічних ресурсів є першочерговим завданням кожного сільськогосподарського підприємства. Тільки в цьому разі можна дотримуватися технологічних строків обробітку ґрунту, внесення мінеральних та органічних добрив і засобів захисту рослин. За рахунок сільського господарства розвивалися всі галузі народного господарства і при державному регулюванні економіки і при переході до ринкової економіки. Капітал переливається в інші галузі шляхом свідомо встановленого принципу: нееквівалентний обмін між сільським господарством і промисловістю, і диспаритет цін на продукцію. Це негативно позначається на ефективності сільськогосподарського виробництва, якості селянської життєдіяльності. На початку 90-х років минулого століття в аграрному секторі України був наявний парк сільськогосподарських машин, який забезпечував потреби країни в цій техніці. Однак у перші роки переходу до ринкової економіки проблемам технічного забезпечення не приділялося належної уваги; старі методи формування матеріально-технічної бази перестали діяти, а нові ще не були створені. Зростання цін на промислові товари в 6-8 разів перевищувало зростання цін на продукти сільського господарства, що негативно позначилося на експлуатаційних і технічних витратах. Собівартість сільгосппродукції зростала, що супроводжувалося зменшенням платоспроможного попиту на сільськогосподарські машини.

У результаті закупівля нової техніки скоротилася в десятки разів, а випуск окремих її найменувань взагалі припинився. Рівень забезпечення агровиробництва необхідним обладнанням і технікою продовжує залишатися на низькому рівні й донині.

Значно скоротилася кількість підприємств технічного забезпечення сільськогосподарської техніки (у порівнянні з початком 90-х років). Активну роботу по відбудові цієї системи проводить компанія НАК "Украгролізинг". Її план діяльності передбачає створення обласних і регіональних центрів ремонтно-технічного обслуговування, площадок з продажу сільськогосподарської техніки, мережі магазинів запасних частин у різних регіонах країни. Свого часу в Україні була створена потужна галузь машинобудування, що виготовляла 27% найменувань сільськогосподарської техніки, використовуваної у країні. За роки незалежності кількість підприємств, що виготовляють сільгосптехніку, зросла за рахунок заводів військово-промислового комплексу. У процесі виконання державних програм було освоєно виробництво близько 50 марок сільськогосподарської техніки, яка раніше в Україні не випускалась. У 2002 році в країні вже вироблялося близько 35% найменувань застосовуваної сільськогосподарської техніки, 25% вітчизняних машин було модернізовано. Виробники сьогодні мають можливість виготовляти всі найменування необхідної техніки, але фінансове становище змушує їх зосереджувати свої зусилля лише на окремих пріоритетних напрямках. Підвищення технічного рівня техніки відбувається повільно. Розроблені за останні роки зразків техніки мало відповідають вимогам по надійності, та вимогам щодо безпеки праці. Аналіз стану ґрунтообробної техніки, що показує що майже 3/4 усіх деталей сільськогосподарської техніки виробляється з відхиленням від вимог нормативної документації. Склалася важка ситуація із забезпеченням сільськогосподарських підприємств матеріально-технічними засобами (табл. 1)

Таблиця 1. Наявність основних видів техніки у сільськогосподарських підприємствах України, тис.од.

Статистичний бюлетень. – К. :ІВЦ Держкомстату України

Більше ніж у два рази зменшилася кількість основних видів сільськогосподарської техніки в країні.

Близько 90% використовуваної в Україні сільгосптехніки відпрацювало свій термін експлуатації. При цьому можливості відновлюваного ремонту весь час зменшуються, а його вартість зростає, що призводить до підвищення навантаження на машини, збільшення термінів збирання врожаю і, в результаті, до його недобору. Рівень механізації знизився, а багато видів сільськогосподарських робіт взагалі не проводяться. Сьогодні ремонту підлягає більшість наявних у сільському господарстві тракторів. У поганому стані перебуває зернозбиральна техніка, зокрема комбайни «Дон», «Нива», і «Єнісей», що становить більше 50% усіх зернозбиральних комбайнів України.

Рис. 1 Наявність сільськогосподарської техніки у фермерських господарствах України (од.)

Більше 43 тис. фермерських господарств мають тільки 28 тис. тракторів; 6,5 тис. зернозбиральних комбайнів. Навантаження на один трактор збільшилося із 66 га ріллі в 1990 році до 134,6 га у 2007 році, на один зернозбиральний комбайн – відповідно із 113 га зернових культур до 274 га. Зернозбиральних комбайнів на 1000 га посівів зернових в Україні в 4-5 разів менше за необхідну кількість.

Становище із сільськогосподарською технікою в Україні свідчить, що за своєю якістю, термінами виконання робіт, енергоємністю вона не відповідає світовим стандартам, що не дозволяє оптимально використовувати агробіологічний потенціал ґрунту і відповідно призводить до недобору врожаю до 30%. Окрім цього, значна частина техніки перебуває в аварійному стані. Усе це разом узяте дає підстави говорити про кризовий стан парку сільськогосподарської техніки в країні.

Наразі сільському господарству України необхідно близько 420 тис. тракторів, у той час, як їх близько 200 тис., з них 27% підлягає списанню впродовж трьох найближчих років, а близько 65% уже відпрацювало свій амортизаційний термін. При річній потребі 45 тис. тракторів реальні надходження їх у сільське господарство не перевищує 5 тис.

Кількісний дефіцит енергетичних засобів посилюється дефіцитом номенклатури, оскільки Україна із 4 основних моделей тракторів виготовляє лише два (класу 1,4 і 3). Щоб вирішити пов'язані із цим проблеми слід або купувати енергетичні засоби закордоном, або налагодити їх самостійне виробництво в країні (другий варіант для України сьогодні практично неможливий). Перший також пов'язаний із фінансовими труднощами.

Станом на 2007 рік, в Україні налічувалося 41,0 тис. одиниць різних типів, моделей, модифікацій різних фірм зернозбиральних комбайнів терміном експлуатації до 20 років. Близько 35 тис. з них комбайни виробництва російських заводів «Ростсельмаш» і «Єнісей».

До 1995 року головним постачальником зернозбиральних комбайнів в Україну був російський завод «Ростсельмаш» (за 1980-1995 роки до України було поставлено 133625 комбайнів), з них 119718 од. (89,59%) – СК-5 «Нива», решта – 13909 (10,40%) комбайнів «Дон»-1500 (близько 200 одиниць – «Дон»-1200). У 1988 році Україна отримала найбільше комбайнів виробництва заводу «Ростсельмаш» – 15614 одиниць, зокрема 4159 – «Дон»-1500, решта – 11455 од. СК-5 «Нива».

Таблиця 2. Потреби України в основній техніці для виробництва сільськогосподарської продукції протягом 10 років

Дані складені на підставі розрахунків ННЦ ІМЕСГ

На даний момент з терміном експлуатації 18-14 років у сільськогосподарських товаровиробників України є 70%, з терміном 13-10 років – 16% комбайнів.

Серед регіонів України найбільша кількість фермерських господарств зареєстрована в Миколаївській, Одеській, Дніпропетровській і Херсонській, а найменша - у Чернігівській, Ровенській, Івано-Франківській, Чернівецькій, Житомирській областях. Середні розміри фермерських господарств також дуже відрізняються між регіонами – від 6 га в Закарпатській області до 142 га в Луганській області.

У Луганській області, незважаючи на найбільші розміри фермерських господарств, кількість техніки постійно зменшується (табл.2.3), в цілому майже вдвічі.

Таблиця 3. Наявність основних видів техніки в сільськогосподарських підприємствах Луганської області (одиниць)

Як бачимо, з кожним роком кількість техніки в господарствах області невпинно зменшується. У два рази зменшилася кількість тракторів, майже не залишилося картоплезбиральних комбайнів.

У першу чергу це пов'язано з неможливістю оновлення матеріально-технічної бази сільськогосподарських підприємств через високу вартість основних засобів. Технічне оснащення аграрного виробництва досягло критичної межі. Аграрні підприємства основною сільськогосподарською технікою сьогодні забезпечені на 40-45%, близько 90% з якої відпрацювала свій амортизаційний термін.

Закупка техніки сільськогосподарськими підприємствами Луганської області значно знизилася у зв’язку з тим , що вони не мають своїх коштів, а банківські кредити дорогі. (табл.4).

Таблиця 4. Закуплено техніки сільськогосподарськими підприємствами Луганської області (од.).

Як бачимо з таблиці останні два роки не закупаються бурякозбиральні комбайни, зерноочисні машини,комбіновані агрегати, майже не закупається обладнання для тваринництва, тому що в господарствах області тваринництво не розвивається.

Важливим джерелом забезпечення аграріїв технікою є вже машини, що були у вжитку (табл.5).

Таблиця 5. Закуплено техніки зарубіжного виробництва сільськогосподарськими підприємствами Луганської області 2002-2008р.р.(од.)

В Україні цей ринок не розвинений, тоді як в країнах західної Європи на одну нову одиницю припадає 3-4 використаних машини, що зумовлено високими цінами на нове обладнання і розшаруванням виробників відповідно до їх економічних можливостей. Для розвитку ринку вживаної техніки необхідно розробити відповідні нормативні документи. Доцільно також продовжити створення машинно-технологічних станцій для ремонтно-технічного забезпечення всіх категорій виробників, а також дилерської мережі, яка б дозволила забезпечити оптимальне використання сільськогосподарської техніки.

Таблиця 6. Закуплено техніки вітчизняного виробництва сільськогосподарськими підприємствами Луганської області 2002-2008р.р (од.)

Існуючий машинний парк не відповідає вимогам сільськогосподарського виробництва. Кількість сільськогосподарської техніки зменшилася на 40-45%. Такий стан із забезпеченням сільського господарства технікою один з головних чинників значних втрат урожаю.

Усе це негативно позначається і на розвитку вітчизняної галузі машинобудування для АПК, зокрема, послужило причиною значного спаду виробництва тракторів, сільськогосподарської техніки й обладнання (табл.7).

Таблиця 7.Виробництво основних видів сільськогосподарської техніки в Україні, (одиниць).

Сільське господарство України: Стат. зб. – К.: Держкомстат України, 1991-2007 рр.

Через фінансову неспроможність сільськогосподарські товаровиробники не можуть купувати нову техніку. А заводи-виробники, втративши ринки збуту, не займаються розширенням виробництва, модернізацією виробничих потужностей. Вони завантажені на 10–20%, зношеність технологічного устаткування становить 70-80%. Відставання вітчизняного машинобудування сягає майже двох поколінь у порівнянні з енергетичними засобами, збиральною технікою, комбінованими агрегатами та іншою складною технікою закордонних аналогів.

Водночас низький рівень платоспроможності вітчизняних сільгоспвиробників призводить до того, що на складах заводів щомісяця залишається нереалізована 500-600 тракторів, майже 3 тис. знарядь для обробітку ґрунту, біля 1 тис. сівалок та іншої техніки.

Аграрії опинилися під загрозою втрати машинних технологій виробництва сільськогосподарської продукції. Незначні бюджетні асигнування не дозволяють змінити ситуацію на краще. Тому тільки повна мобілізація внутрішніх резервів допоможе вийти з глибокої кризи технічного забезпечення аграрного сектору.

Одним із значимих і вагомих показників виробничої експлуатації є сезонне навантаження на наявний фізичний комбайн. Порівняльними і оцінними показниками можуть служити статистичні дані аграрного сектору України за 1990 рік. Зернозбиральних комбайнів (ЗК) у господарствах налічувалося близько 116 тис. (СК-5 «Нива», СК-6 «Колос», «Дон»-1500, «Єнісей») і було зібрано 50,5 млн. тонн зернових. Середній термін жнив по Україні становив 21 день, а з урахуванням факторів дощів – 17-18 робочих днів, або 220-260 годин. У середньому за одну робочу годину жнив збирали 200 тис. тонн зернових, або 58600 га.

Якщо в 1990 році наявним парком ЗК в Україні за одну годину під час жнив збирали в середньому біля 200 тис. тонн зернових, то у 2004 році –близько 60 тис. тонн за годину. При таких темпах, щоб зібрати 38 млн. тонн, жнива тривати мають 630 годин, або 2,5 місяця, втрати врожаю через осипання, затягування термінів збирання становили близько 8 млн. тонн, або близько 21% вирощеного врожаю.

В Україні, навпаки, техніка, зокрема зернозбиральні комбайни, спрацьовується, а сезонне навантаження збільшується на відміну від розвинених країн. В Україні у 1991 році навантаження на фізичний комбайн становило 138 га, у Росії – 157 га, США – 62,5 га, у Німеччині – 31,3 га за сезон. У розвинених країнах навантаження на сільськогосподарську техніку не змінилося не змінилося, а в Україні і Росії виросло більше ніж удвічі і щоб довести навантаження до показників США на один комбайн сільському господарству України необхідно мати 112 тис. зернозбиральних комбайнів. Це означає, що господарства України повинні щорічно отримувати по 10 тис. комбайнів і не списувати їх упродовж 20 років.

Для забезпечення збирання врожаю на рівні 200-250 тис. тонн/год. (середньостатистичне значення для умов України) потрібно приблизно 50 тис. комбайнів пропускною спроможністю 8-9 кг/с на зразок «Славутича», «Дону». Очевидно, зважаючи на європейський напрям економіки країни, частину парку складатимуть зарубіжні комбайни, тепер їх налічується близько 4200 одиниць. За розрахунками, залежно від урожайності і погодно-кліматичних умов у період збирання врожаю комбайни виробництва Європи і США, які складають за кількістю від загального парку 7,5 %, збирають від 18 до 23 % валового збору врожаю. Виходячи їх цього, можна прогнозувати, що найближчими роками при закупівлі 2500-3000 комбайнів у провідних європейських і північноамериканських фірмах і списанні 500-700 старих комбайнів, їх загальна кількість стабілізується на показниках 6000-6500. При цьому вони збиратимуть 25-28% загального валу врожаю. Для збирання 72-75% валового збору врожаю в оптимальні агростроки буде потрібно близько 40 тис. зернозбиральних комбайнів вітчизняного виробництва на зразок «Славутич».

За оцінками Мінагрополітики, потреба в ресурсах на проведення комплексу польових робіт становить 8,6 млрд. грн. Потреба аграріїв у дизпаливі становить 1,9 млн. тонн/рік, а на весняну посівну – 0,6 млн. тонн. Для надання допомоги сільгосптоваровиробникам по забезпеченню нафтопродуктами впродовж останніх років укладалися угоди з нафтопереробними компаніями. У 2004 році за погодженнями із сільськогосподарськими виробникам поставлено 222,1 тис. тонн пільгового дизпалива. У 2005 році направлено 216,8 тис. тонн дизпалива за ціною 2400 грн/т. У 2006 році при ціні 2500 грн/т закупівля необхідної кількості для проведення весняно-польових робіт стала проблематичною.

Потреба в мінеральних добривах становить 1 млн. тонн у розрахунку на поживні речовини. Українські хімічні заводи можуть забезпечити виробництво такої кількості, але аграрії не в змозі придбати добрива через високі ціни на них.

У 2004 році Україна, за даними Держкомстату, експортувала азотних добрив – 4765098 тонн, комплексних – 143781 тонн, фосфорних – 84734 тонн, калійних – 16575 тонн.

Потенційна ємність ринку засобів захисту рослин оцінюється в 50 тис. тонн. Із 500 препаратів, що активно використовуються у світі, в Україні зареєстровано 300 видів пестицидів. Усього в Україні у 2004 році вироблено 965 тонн пестицидів, а імпортовано – 17 тис. тонн.

На підставі проведеного дослідження стану матеріально-технічної бази АПК можна зробити висновок, що він дуже складний, можна сказати критичний. Не вистачає практично половини технічних засобів для задоволення потреб у сільгосптехніці.

До цього слід додати проблему кадрового забезпечення, підготовки і перепідготовки механізаторів, слюсарів-ремонтників, інженерно-технічного персоналу, особливо в зимовий період; створення безпечних умов праці.

Невідповідність рівня технічного забезпечення потребам сучасного вітчизняного сільського господарства гостро ставить питання масштабної реорганізації машинно-тракторного парку. На думку директора ННЦ «Інститут механізації і електрифікації сільського господарства» Якова Гукова, вирішення цієї проблеми повинно відбуватися у два етапи. На першому з них – у 2003-2007 році – необхідно вжити заходів щодо стабілізації кількісного складу машинно-тракторного парку, поліпшення його якості [129]. У цей період особлива увага повинна бути приділена тому, щоб кількість машин, яка виводяться з експлуатації, не перевищувала кількості техніки, що закуповувалася, а працездатність техніки підтримувалася за рахунок відновлювальних ремонтів. Використання відремонтованої техніки, що вичерпала свій термін експлуатації на цьому етапі, повинно забезпечити виконання 60% усіх механізованих робіт. Іншої альтернативи проведення реформи на даний час просто не може бути.

Способом підвищення ефективності використання сільгосптехніки є збільшення обсягів ремонтних робіт, підвищення їх якості. Для цього слід налагодити роботу ремонтних організацій, оскільки за останні роки система даних підприємств, яка включає 38 заводів, 576 спеціалізованих майстерень і 513 районних майстерень загального призначення, прийшла до занепаду. Поліпшення якості їх роботи буде досягнуто шляхом поступового поповнення модернізованою технікою вітчизняного виробництва, яка отримала сертифікат якості. Паралельно проводитиметься розробка і освоєння техніки нового покоління, що дозволить використовувати перспективні, ресурсозберігаючі технології виробництва сільгосппродукції.

Другий етап – 2008-2015 роки – налагодити випуск техніки нового покоління і на її базі оновити машино-тракторній парк, а також організувати проведення ефективного технічного сервісу. Всі ці заходи дозволять, використання сільськогосподарських машин нового покоління дозволить проводити роботи меншою кількістю техніки.

Увесь світ сьогодні йде шляхом підвищення продуктивності виробництва: створюються машини 4 і 5 поколінь. В Україні доходи товаровиробників дуже низькі і вони не мають можливості купувати новітню техніку. Досвід зарубіжних країн свідчить, що велике значення для оновлення парку сільськогосподарських машин має амортизаційна політика. Свого часу вжиття успішних заходів у цій галузі дозволило, наприклад, США вийти з економічної кризи 1971-1975 років, завдяки чому щорічний приріст інвестицій становив 8-10 %.

Українські норми амортизації не сприяють відновленню техніки як в сільському господарстві, так і в інших галузях економіки. З урахуванням інфляції цих засобів вистачає лише на покриття 15-20% вартості техніки. Зниження амортизаційних відрахувань веде до штучного зменшення витрат і завищення доходів. Для подальшого поліпшення технічного забезпечення агропромислового комплексу необхідно здійснити такі найважливіші заходи:

- відповідно до Закону України «Про стимулювання розвитку сільськогосподарського машинобудування для агропромислового комплексу» передбачити збільшення витрат з державного бюджету на часткову компенсацію вартості техніки до 500 млн. грн., відповідно ввести 40-відсоткову компенсацію вартості складної техніки і 30-відсоткову на придбання ґрунтообробних і посівних машин, що дозволить вирішити проблему придбання техніки на суму 1,3 млрд. грн.;

- збільшити до 7 років термін надання складної сільськогосподарської техніки (трактори і комбайни) на умовах фінансового лізингу за рахунок коштів державного бюджету;

- внести зміни до Закону України «Про стимулювання розвитку сільськогосподарського машинобудування для агропромислового комплексу» в частині визначення поняття вітчизняної техніки й обладнання для АПК, де питома вага вітчизняних комплектуючих, які використовуються при виробництві, у перший рік становила 20% з нарощуванням до 50% упродовж подальших 5 років;

- створити фонд відновлення і ремонту техніки за рахунок двовідсоткового відшкодування від експорту сільськогосподарської продукції України, яка стимулюватиме вітчизняне сільськогосподарське машинобудування і відновить існуючий парк техніки

- доповнити Закон України «Про ресурсне забезпечення сільського господарства нафтопродуктами» від 26 березня 2005 року і Закон України «Про внесення змін до Закону України про електроенергетику» від 18 лютого 2003 року в частині подовження їх дії на період до 2010 року .

Наразі гостро постало питання щодо технічного переоснащення агропромислового комплексу.

Для вирішення цього питання постановою Кабінету Міністрів від 18 вересня 1997 року № 1031 був створений Державний лізинговий фонд (ДЛФ) і вже наступного року сільгосппідприємства за рахунок державного бюджету отримали 2042 одиниці техніки на суму 75,4 млн. грн., у 1999 році – 5782 одиниці техніки на суму 274,5 млн. грн.[9].

З метою підтримки сільськогосподарського виробника уряд своєю постановою № 225 від 19 лютого 1999 року створив Державне лізингове підприємство "Украгролізинг" [1]. Основне його завдання було передача техніки сільськогосподарським підприємствам на умовах фінансового лізингу. Так поступово почав розвиватися лізинг в АПК.

Постановою уряду №354 від 11 квітня 2001 року була створена Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" на базі Державного підприємства "Украгролізинг" [15].

Так, підприємствам лізинг дає змогу одержати в користування необхідні основні засоби з можливим наступним придбанням їх у власність, не маючи власних коштів для їх закупівлі. Завдяки лізингу підприємства мають можливість не зв’язувати свій капітал через купівлю необхідних основних засобів, а використовувати його для організації іншої діяльності і тим розширювати можливості одержання додаткового доходу. Перевагою лізингу для аграрних підприємств є також та обставина, що вони можуть застосовувати схему гнучких лізингових платежів, яка найбільше відповідає сезонності сільськогосподарського виробництва.

Мета діяльності компанії – забезпечення ефективного функціонування і розвитку сільськогосподарського виробництва шляхом передачі виробникам на умовах лізингу машин і обладнання, надання виробничих послуг, організація технічного сервісу.

Таблиця 8. Динаміка основних показників поставок техніки у лізинг сільськогосподарським підприємствам України НАК «Украгролізинг», 1998-2009 рр.

З початку існування НАК «Украгролізинг» товаровиробникам України поставлено близько 19,4 тис. одиниць техніки на суму 1632,8 млн. гривень. НАК "Украгролізинг" має по Україні 25 філій у всіх областях, зокрема в Автономній Республіці Крим, також працюють п'ять дочірніх підприємств "Укртехнолізинг", "Холміагролізинг", Ярмоленська МТС, Вінницька МТС, Львівська МТС .

Таблиця 9. Обсяги поставок техніки на умовах фінансового лізингу НАК“Украгролізинг” для різних груп лізингоодержувачів в Україні

За час роботи НАК "Украгролізинг" у Луганській області сільськогосподарським підприємствам було поставлено 475 одиниці сільськогосподарської техніки на суму 24 млн. 106 тис. грн. зокрема 43 зернозбиральних комбайнів, 106 тракторів різних модифікацій, 149 одиниць ґрунтообробної техніки, 4 переробних комплекси. (Додаток А)

НАК "Украгролізинг" надає техніку на умовах фінансового лізингу строком на 5 років з правом викупу, з передоплатою до 22% від вартості техніки. За організацію забезпечення умов договору фінансового лізингу, філії перераховується 5% від вартості техніки. Відстрочення першого лізингового платежу дається на півроку від моменту отримання техніки. Оплата платежів провадиться двічі на рік. Річний відсоток за використання техніки становить 7% річних від залишкової вартості техніки всього за п'ять років експлуатації техніки, проводиться оплата 10-ти лізингових платежів.

На сьогодні НАК "Украгролізинг" працює більш ніж із 80 заводами України і країн СНД – виробниками сільськогосподарської техніки і пропонує наступну техніку:

комбайни – "Славутич", "Обрій", "Мега-серія", "Дон", "Єнісей" та інші;

трактори – ХТЗ, ЮМЗ, МТЗ усіх модифікацій;

плуги, сівалки, борони, обприскувачі, жниварки, культиватори, причепи, доїльні установки, молокопроводи, печі хлібопекарські, обладнання для виробництва соняшникової олії, ремонтно-діагностичні майстерні на базі автомобілів (ВАЗ, ГАЗ, УАЗ), дробарки, млини, комплекти обладнання для утримання курей і вирощування ремонтного молодняку, зерносховища і багато іншого обладнання.

ЛІТЕРАТУРА

механізація сільськогосподарча техніка

1.  Конвенция ЮНИДРУА о международном финансовом лизинге : от 28 мая 1988 г. // Журнал международного частного права. – 1995. – № 3. – С. 47–57.

2.  Комаров В.Ф. Аренда. Лизинг. Фирменный сервис / В. Ф. Комаров, Е.В. Колуга, А.Т. Юсупова. – Новосибирск : Наука, 1991. – 128 с. Коммерческий портфель : кн. коммер. менеджера. Книга аналитика. Книга коммерсанта /отв. ред. Ю.Б. Рубин, В.И. Солдаткин. – М.: Симинтэк, 1995. – 752 с.

3.  Корнийчук Г.А. Договоры аренды, найма и лизинга: образцы, рекомендации, комментарии / Г.А. Корнийчук. – М.: Альфа-Пресс, 2005. – 160 с.

4.  Кравченко И. Лизинг в капиталистических странах / И. Кравченко // Мировая экономика и международные отношения. – 1986. –№ 12. – С. 122–124.

5 Кочетков В.М. Організаційно-методологічні основи управління фінансовою стійкістю банку: дис. ... докт. екон. наук : 08.06.01 / Кочетков Володимир Миколайович. – К., 2004. – 379 с.

6.Кузьмин В.Н. Аренда и прокат сельскохозяйственной техники: аналит. обзор./ В.Н. Кузьмин, Г.А. Черенев, Н.В. Соломяная. – М.: [Б. и.], 1991. – 28 с.

5.  Курносов Л.М. Аренда машин и оборудования в капиталистических странах / Л.М. Курносов // Внешняя торговля. – 1989. – № 4. – С. 18–22.

6.  Лапыгин Ю.Н. Лизинг / Ю.Н. Лапыгин, Е.В. Сокольских. – М.: Академический Проект : Альма Матер, 2005. – 432 с.

7.  Лесик Л.С. Механізм інвестиційного забезпечення технічного переозброєння вугільної промисловості : канд.екон.наук : 08.07.01 / Лесик Леся Степанівна. – Д., 2003. – 205 с.

8.  Лизинг : экономические и правовые основы : учеб. пособие для вузов / Карп М.В., Шабалин Е.М., Эриашвили Н.Д., Истомин О.Б. – 2-е изд., перераб. и доп. – М. : ЮНИТИ-ДАНА, 2001. – 191 с.

9.  Лизинг в агропромышленном комплексе: учеб. пособие / Бусыгин Н.Г., Лещенко М.И., Лимарев В.Я. и др. – М. : МГИУ, 2007. – 416 с.

10.  Лизинговый договор: рекомендации по подгот. – М. : СП “Интерпринт” : СИС “Факт”, 1990. – 11 с.

11.  Лизинг и факторинг: метод. указания по проведению факторинговых и лизинговых операций. – М.:Кредитно-финансовый НИИ банков,1991. – 40 с.

12. Лизинг: мировой опыт и его значение для России: моногр. / Медведев Н.А., Рамазанов С.В., Иванова Н.И. и др. – М. : МГУЛ, 2004. – 155 с.

13.  Лизинг и коммерческий кредит. – М.: ИСТ-сервис, 1994. – 100 с.

14.  Лизинг: общая характеристика, история, применение в аграрном секторе / П.А. Андреев, В.М. Баутин, Р.П. Голиков, А.Т. Юсупова. – М.: Минсельхозпрод РФ, 1993. – 48 с.

15.  Лизинг: правовое регулирование, практика / Кабатова Е.В., Акиндинов А.Ю., Шляфер Л.Г., Четыркин Е.М. – М. : Инфра-М, 1998. – 203 с.