Реферат: Врахування особливостей особи неповнолітнього при призначенні покарання
Призначення покарання як кримінально-правовийінститут регламентується розділом ХІ Загальної частини КК України, норми якого розповсюджують свою дію також і на неповнолітніх осіб. Провідне місце серед загальних засад призначення покарання посідає положення п.3 ч.1 ст.65 КК України про те, що суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання. Існує також спеціальна норма, розрахована виключно на неповнолітніх (ч. 1 ст. 103 КК України), в якій йдеться про те, що «при призначенні покарання неповнолітньому суд, крім обставин, передбачених у статтях 65-67 цього Кодексу, враховує умови його життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи неповнолітнього». Слід зазначити, що окремі значущі в кримінально-правовому аспекті особливості, які стосуються призначення покарання неповнолітнім, містяться у восьмому розділі КПК України. Т.О. Гончар у цьому зв'язку зазначає, що при призначенні покарання неповнолітнім суд повинен враховувати більш широке коло обставин, які передбачені в КК України та у главі 36 КПК України «Провадження в справах про злочини неповнолітніх» [1, с.12]. Зокрема, ст.433КПК України передбачає, що при провадженні у справах про злочини неповнолітніх (досудове слідство, судовий розгляд) слід встановити, зокрема, такі обставини, як вік неповнолітнього, стан здоров’я і загального розвитку неповнолітнього, характеристику його особи, умови життя і виховання, обставини, що негативно впливали на неповнолітнього, наявність дорослих підбурювачів та інших осіб, які втягнули його у злочинну діяльність [251]. Як зазначає С.С. Яценко, „необхідність встановлення цих обставин обумовлена, зокрема, і тим, що покарання неповнолітніх в першу чергу повинно бути підпорядкованим досягненню мети їх виправлення і запобігання вчинення нових злочинів» [2, с.238].
Загалом особа винного, зокрема і неповнолітнього, належить до так званих суб’єктивних підстав призначення покарання. Як правило, під особою винного розуміють сукупність індивідуальних, соціальних, психологічних та біологічних особливостей людини, яка вчинила злочин. Структурними елементами особи злочинця називають соціальні ролі, система потреб, психологічні особливості, фізичні якості [3, с.112-113]. В кримінально-правовій науці висловлюються різні міркування з приводу специфіки врахування при призначенні покарання різноманітних даних про особу злочинця. Так, Г.С. Гаверов наголошує на необхідності врахування при призначенні покарання соціально-демографічних та соціально-психологічних ознак, які характеризують особистість винного[15, с.56]. М.М. Становський пише про врахування фізичного і психічного стану винного, а також його соціально-правового статусу [1, с.157-167]. В.І. Ткаченко вважає необхідним врахувати біологічні та соціальні ознаки особи винного[4, с.10]. На думку С.В. Велієва при призначенні покарання особистість винного повинна досліджуватися у таких напрямках: 1) як особа, що в минулому вчинила злочин (мається на увазі наявність непогашених судимостей, що враховуються при диференціації відповідальності); 2) як особа, якій повинне бути призначене покарання (при цьому передбачається врахування всіх даних про особу, які впливають на вид і розмір покарання); 3) як член суспільства (цей аспект розкриває соціальну сутність винного, дає їй розгорнуту характеристику) [7, с.156-158]. Досить оригінальними є міркування з цього питання російського вченого Г.П. Новосьолова, який вважає, що призначення покарання передбачає врахування не самої особи винного, а тих ознак, що її характеризують. Цей криміналіст виділяє чотири групи конкретних обставин, які стосуються особи винного. По-перше, це обставини, які характеризують особу винного в момент вчинення злочину (це, в першу чергу, вина, а також мотив і мета злочину); по-друге, це обставини, які існують до вчинення злочину і охоплюють дані, зокрема про причини та умови його вчинення або характеризують в цілому поведінку особи в минулому; третя група обставин характеризує поведінку особи після вчинення злочину і можуть бути підставою для пом’якшення покарання; особливістю четвертої групи обставин є те, що для них непринциповим є момент їх виникнення, але вони повинні існувати на момент прийняття рішення про міру покарання винному (наприклад, вагітність). Ця остання група обставин враховується виключно з міркувань гуманізму [5, с.380-381]. Як слушно зазначають російські вчені, судова система повинна розглядати дитину, яка вчинила злочин, перш за все не як об’єкт репресій, а як суб’єкт реабілітації. При застосуванні покарання до неповнолітніх підхід, який має суто каральний характер, є неприйнятним» [8].
Врахування особливостей особи неповнолітнього має виключно важливе значення для призначення покарання, оскільки без врахування таких даних неможливо визначення справедливого виду і розміру покарання та ефективний вплив на соціальні якості винного, зокрема, для правильної оцінки вчиненого, розуміння його причин, прогнозу щодо ймовірності вчинення неповнолітнім нового злочину, визначення умов його виправлення. При цьому суд повинен максимально повно врахувати переважно ті особистісні якості, що знайшли своє відображення у вчиненому злочині, а також й інші соціально-психологічні властивості особи, які мають кримінально-правове значення. Важливо враховувати, що особа неповнолітнього (як і особа злочинця взагалі) не завжди проявляється у вчиненому злочині і ніколи не проявляється лише у ньому. Висловлюється думка про те, що неадекватність суспільної небезпечності злочину та особи винного найбільш яскраво проявляється саме у справах про злочини неповнолітніх. Це означає, що окремі аспекти поведінки підлітків часто не виражають їхньої негативної соціальної спрямованості, а пояснюються переважно віковими особливостями та впливом зовнішніх факторів [6, с.90; 376, с. 43]. Ще в радянський період Г.Л. Крігер писала про те, що злочинне діяння може бути як наслідком антисоціальних якостей особи, так і збігом випадкових обставин. Повна характеристика особистості злочинця дається лише на основі оцінки всіх її особливостей, що проявилися як у вчиненому діянні, так і у всій сукупності умов життя винного [7, с.129]. Наведене слушне міркування повною мірою стосуються і особи неповнолітнього.
Дещо неоднозначно в українській науці кримінального права вирішується питання про те, який обсяг даних про особу неповнолітнього має юридичне значення при призначенні йому покарання. Наприклад, на думку В.К. Грищука, врахування особи винного означає врахування всіх позитивних і негативних соціальних, фізичних, психічних та правових елементів характеристики особи, що вчинила злочин та які мають кримінально-правове значення. До фізичних даних належать вік, стать, працездатність, стан здоров’я. Соціальна спрямованість особи виражає коло її інтересів, потреб, світогляд, загальний культурний розвиток, сукупність принципів і мотивів поведінки. Соціальні дані – це фах, професія, посада, ставлення до праці, наявність різних нагород, відзнак, ставлення до інших членів суспільства, поведінка до вчинення злочину (на роботі, в побуті), майновий стан наявність осіб на утриманні тощо. Психологічні якості включають наявність або відсутність психічного розладу, темперамент, характер, соціальна спрямованість [8, с.146]. Схожим є і погляд на цю проблему Н.В.Чернишової, яка вважає, що врахування особи винного передбачає з'ясування не лише тих його рис, якостей та особливостей, які безпосередньо пов’язані із вчиненням злочину, а також інших даних, що сприяють всебічній його характеристиці [9, с.184]. На думку Л.М. Кривоченко, слід встановити всі індивідуальні психофізичні властивості неповнолітніх певного віку, зокрема враховувати, що існують неповнолітні, які відстають у своєму розумовому розвитку від типового для свого віку рівня [7, с.440]. В.В. Полтавець зазначає, що суд, призначаючи покарання, зобов’язаний ураховувати всю сукупність як позитивних, так і негативних властивостей особи винного, його фізичний і психічний стан, а також соціальний та правовий статус. Аналіз судової практики дає їй змогу зробити висновки про те, що оцінка судом особи характеризується надмірно вузьким розумінням системи вимог щодо врахування особи винного при призначенні покарання. Ця дослідниця наголошує на тому, що суди, обираючи міру покарання, здебільшого не беруть до уваги умови життя, праці, матеріальний стан, стан здоров’я винного, взаємини з оточуючими людьми, мотивацію злочинної поведінки, роль винного у вчиненні злочину й інші обставини [9, с. 14].
Схожими за своїм змістом були і погляди на цю проблему радянських вчених. Наприклад, П.С. Дагель у свій час зазначав, що для індивідуалізації покарання необхідно знати не лише умови, в яких формувалася особа неповнолітнього злочинця, але і соціально-психологічні особливості, що знайшли вираження в його вчинках, зокрема і у вчиненні злочину. Важливо також, що призначаючи покарання неповнолітньому, суд зобов’язаний враховувати його особистість в широкому сенсі цього слова, а не тільки в якості суб’єкта злочину, оскільки за одним лише фактом вчинення злочину не можна отримати всебічного і глибокого уявлення про особу [18, с.87]. Одна з сучасних російських дослідниць вказує на те, що особливу увагу при призначенні покарання неповнолітнім слід приділяти умовам їхнього життя, відносинам у родині, з найближчим оточенням, вплив самого покарання на виправлення неповнолітнього, його подальшу соціальну адаптацію [3, с.191].
З викладеними міркуваннями цих вчених можна погодитись, але лише частково. Основна проблема полягає в тому, що встановлення широкого спектру даних про особу неповнолітнього вимагає, по-перше, виконання судом надзвичайного великого обсягу роботи по збиранню різної інформації, а, по-друге, обов’язкового призначення судово-психологічної експертизи, на підставі якої суд лише і зміг би дізнатися про всі ключові психологічні риси особи винного. Хоча про можливість призначення неповнолітнім експертизи йдеться у ч.3 ст. 433 КПК України, її проведення у кожному випадку є нереальним з огляду на чималі витрати та брак часу, а самостійно суд не зможе встановити такі питання (загальний розвиток, психологічні особливості тощо). Відомо, що багатьом суддям не вистачає часу та/або бажання встановлювати навіть ті юридично значущі факти, які прямо стосуються вчиненого злочину, а тому досить наївним було б сподіватися, що вони будуть заглиблюватися в психологічні тонкощі особи неповнолітнього. Тому, на наш погляд, більш правильним і реалістичним було б, якщо б у типових випадках суди встановлювали лише ті дані про особу неповнолітнього, які безпосередньо пов’язані із вчиненням злочину. Хоча це, звичайно, і не виключає того, що у складних випадках, зокрема неоднозначності даних про особу неповнолітнього, судам слід все ж дещо частіше – порівняно із дорослими злочинцями – призначати судово-психологічну (або психолого-педагогічну) експертизу, що б дозволило отримати більш цілісне і науково обґрунтоване уявлення про психічний склад, ціннісну та мотиваційну сферу особистості неповнолітнього. Це, в свою чергу, дало б змогу визначити найбільш вдалий для цього «складного» неповнолітнього кримінально-правовий захід (примусові заходи виховного характеру, звільнення від покарання) або визначитися із конкретним видом і розміром реального покарання з урахуванням, зокрема, і прогнозів щодо поведінки підлітка в процесі та після відбування покарання, включаючи і ймовірність рецидиву. У цьому зв'язку досить слушними видаються міркування Н.В. Шепелєвої, яка зазначає, що на підставі встановлених даних про особу винного суд має вирішити питання про вчинення злочину за збігом обставин або навпаки про закономірність протиправної поведінки цієї особи. Вона також підкреслює, що дані про особу винного мають оцінюватися у їх сукупності, при цьому особлива увага серед цих даних повинна приділятися тим, які безпосередньо пов’язані із вчиненням злочину [6, с.258]. Орієнтовний перелік найбільш важливих даних про особистість винного, які повинен встановити суд у кожній кримінальній справі, наводить Пленум Верховного Суду України (Постанова № 7 від 24.10.2003 р.), в якій, зокрема, зазначається: „досліджуючи дані про особу винного, суд повинен з’ясувати його вік, стан здоров’я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім’ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо» [5, с.14].
Як вже зазначалося, ч.1 ст.103 КК України передбачає обов’язковість врахування судом при призначенні покарання неповнолітнім, порівняно із дорослими, низки додаткових факторів. Так, врахування при призначенні покарання неповнолітньому умов його життя і виховання включає, зокрема, оцінку матеріального стану сім’ї, наявність і поведінку батьків, виконання ними обов’язків із виховання неповнолітнього, наявність сварок, бійок, інших негативних прикладів поведінки або проявів жорстокості, грубості щодо неповнолітнього; поведінка оточення неповнолітнього, умов і способів проведення ним дозвілля; якості організації навчально-виховного процесу в навчальному закладі, де вчився неповнолітній, ставлення до нього з боку педагогів та колективу. Вважливе значення при призначенні неповнолітньому покарання має також врахування рівня розвитку та інших особливостей його особи. Рівень розвитку неповнолітнього характеризується станом розумової, пізнавальної діяльності, запасом знань, параметрами емоційно-вольової сфери тощо [1, с.238]. Під впливом на неповнолітнього дорослих розуміють ймовірний негативний вплив дорослої людини, який сприяв або обумовив вчинення неповнолітнім злочину. Інші особливості особи неповнолітнього правопорушника – це його вік, риси характеру, поведінка у несприятливих для неповнолітнього умовах, здатність до самооцінки свого вчинку, поведінка у школі, на роботі, громадських місцях, стосунки з друзями тощо [8, с.335].
З українських науковців ґрунтовно сутність і зміст обставин, передбачених ст.103 КК України, проаналізував В.О. Навроцький. На його думку, специфічні для призначення покарання неповнолітньому обставини можуть бути сприятливими та несприятливими для нього. При цьому під сприятливими обставинами цей вчений розуміє ті, які дають підстави для застосування щодо неповнолітнього передбаченого законом виду звільнення від покарання чи його відбування; призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом; призначення покарання, ближчого до мінімально можливого за законом. В свою чергу несприятливі – це ті обставини, за наявності яких унеможливлюється звільнення від покарання чи його відбування, не застосовується призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом; призначається додаткове покарання, призначається максимально суворе покарання чи близьке до нього. Цей криміналіст також підкреслює, що наведений в ст.103 КК України перелік специфічних для призначення покарання неповнолітньому обставин є вичерпним і вони повинні стосуватися або особи засудженого, або об’єктивних умов його існування до і після вчинення злочину [2, с.213]. В.О. Навроцький пише також про те, що при призначенні покарання неповнолітньому слід враховувати такі умови життя і виховання та інші особливості його особи: а) сімейні обставини – наявність чи відсутність батьків або осіб, що їх замінюють, рівень їх турботи про дитину та позитивний або негативний (з суспільної точки зору) вплив на неповнолітнього; б) матеріальні умови життя і виховання неповнолітнього;в) відвідування школи чи іншого навчально-виховного закладу, рівень успішності та стан поведінки, ставлення до вчителів, вихователів; г) морально-психологічний клімат у колективах, членами яких є неповнолітній, його відносини з ровесниками та іншими неповнолітніми, становище серед найближчого оточення;д) спілкування з дорослими, їх авторитетність у неповнолітнього та їхній вплив на засуджуваного, наявність матеріальної або іншої залежності від дорослих;е) рівень фізичного, інтелектуального розвитку, здатність усвідомлювати фактичну сторону і соціальне значення вчиненого та покарання, яке може бути призначене; є) попередню поведінку неповнолітнього, насамперед його реакцію на застосування дисциплінарних заходів, раніше застосоване звільнення від кримінальної відповідальності і покарання; ж) поведінку неповнолітнього після вчинення злочину, зокрема ставлення до потерпілого, поведінку в ході досудового розслідування і судового розгляду справи; з) наявність у неповнолітнього морального обов’язку піклуватися про інших членів сім’ї та його ставлення до цього обов’язку; и) ставлення неповнолітнього до правопорушень, вчинених іншими особами, та його ставлення до призначених їм правових заходів впливу. Цей український криміналіст вважає, що усі обставини, які впливають на призначення покарання неповнолітньому, повинні враховуватися в їх сукупності, і при цьому сам по собі факт вчинення злочину особою, яка не досягла 18-річного віку, ще не є підставою для обов’язкового пом’якшення становища такої особи [282, с. 214]. З російських вчених аналогічна думка Г.А. Гравіної [7, с. 112]. Однак, на нашу думку, з таким підходом важко погодитись, оскільки в цьому випадку втрачається сенс в самому існуванні норм щодо пільгового кримінально-правового становища неповнолітніх. Окрім того, п.3 ч. 1 ст. 66 КК України прямо передбачає факт вчинення злочину неповнолітнім в якості обставини, що пом’якшує покарання.
Радянський вчений М.О. Скрябін вважав, що при призначенні покарання неповнолітнім суди повинні, окрім іншого, враховувати також їх конкретний вік та зазначати його у вироку. На його думку, вік прямо впливає на розмір покарання: чим старшим є неповнолітній, тим суворіше покарання йому призначається, і навпаки [7, с.68]. В принципі, це і правильно, проте цікаво, що в жодній з вивчених нами кримінальних справ про злочини неповнолітніх суди у вироках не вказували конкретний вік неповнолітнього. В узагальненні судової практики про злочини неповнолітніх, проведеному Верховним Судом України, зазначається, що „у випадках, коли одержані дані свідчать про розумову відсталість неповнолітнього, не пов’язану з психічним розладом, необхідно з’ясовувати рівень його розумової відсталості порівняно з рівнем розвитку осіб такого ж самого віку. Підліток з розумовим відставанням має менший запас знань і уявлень. Потрібно також з’ясувати, рівню розвитку якого віку відповідає фактичний розвиток неповнолітнього. До справ про злочини неповнолітніх, як правило, долучаються характеристики зі школи, іншого навчального закладу, з місця проживання, роботи, а також довідки з міліції у справах неповнолітніх і служби у справах неповнолітніх про те, чи перебував неповнолітній на обліку, коли і за які правопорушення його взяли на облік, коли служба у справах неповнолітніх його справу розглядала, чи притягувався він до адміністративної відповідальності тощо. Під час розгляду кожної справи також необхідно з’ясовувати умови життя і виховання неповнолітнього, тобто встановити факти щодо сімейно-побутових умов, його контактів з оточуючими. Це допомагає виявити безпосередні причини, які спонукали неповнолітнього до вчинення злочину, і зробити висновки, чи злочин є випадковим, чи він зумовлений причинами, які необхідно усунути. Напружені стосунки між батьками дуже негативно впливають на його виховання та поведінку. Судова практика свідчить, що у сім’ї, в якій неповнолітній був свідком пияцтва, злослів’я, бійок між батьками, він засвоює такі ж принципи поведінки і надалі сам починає так ставитися до інших» [4, с.16-18].
Більшість вчених вважають, що при призначенні покарання, зокрема і неповнолітньому, особа винного повинна враховуватися комплексно, тобто як з позитивного, так і з негативного боків [22, с.192]. Так, ще у радянський період Б.С. Волков підкреслював, що при призначенні покарання слід брати до уваги усі дані, які стосуються особи злочинця, в тому числі й ті, які не пов’язані безпосередньо зі злочином, але так чи інакше характеризують особу винного і з урахуванням призначеного покарання дають можливість прогнозувати його поведінку. Це стосується також обтяжуючих обставин, зокрема, і негативних даних про особу злочинця.М.І. Бажанов також вважав, що всі обставини, які характеризують особу винного і обтяжують відповідальність, можуть враховуватися судом незалежно від передбаченого законом переліку обтяжуючих обставин [5, с.357]. Схожими є і міркування сучасного українського вченого С.Д. Шапченка, який підкреслює, що „особа винного в якості окремого фактора, що впливає на призначення покарання, повинна враховуватися судом в повному обсязі. Це передбачає встановлення не тільки тих рис, якостей і особливостей особи, котрі пов’язані із вчиненням злочину, а й інших даних, які всебічно її характеризують» [2, с.146]. Зокрема, на його думку, слід з’ясувати ставлення особи до праці, навчання, поведінку на роботі та в побуті, працездатність, стан здоров’я, сімейний стан, дані про вчинені раніше правопорушення. Ці та інші дані повинні бути оцінені судом у сукупності, а ті з них, які, на думку суду, впливають на призначення покарання, мають бути наведені у мотивувальній частині вироку.
У цьому зв'язку слід зазначити, що на практиці суди ще в радянський період (з 60 рр. ХХ ст.) доволі часто „обходили» вичерпний перелік обтяжуючих покарання обставин посиланням на негативні якості особи винного, посилюючи на цій підставі призначене покарання. Таку практику, по суті, легалізував Пленум Верховного Суду СРСР у своїй постанові 1979 р. «Про практику застосування судами загальних засад призначення покарання». В ній, зокрема, зазначалося, що „дані, які негативно характеризують підсудного (ухилення від суспільно корисної праці, зловживання спиртним, погане ставлення до сім’ї, порушення громадського порядку тощо) підлягають врахуванню при призначенні покарання, оскільки стосуються особи винного, а не обтяжуючих обставин» [6, с.18]. Радянські криміналісти досить жваво обговорювали проблему специфіки і меж врахування судом даних про особу винного при призначені йому покарання, пропонуючи різні варіанти її вирішення. Наприклад, Л.Л. Кругліков зазначав, що поширена судова практика та згадана постанова Пленуму Верховного Суду, по суті, легалізують обхід вичерпного переліку обтяжуючих обставин, оскільки в кінцевому підсумку не так і важливо із посиланням на яку статтю – 39 або 37 КК РРФСР – (в цілому відповідають п. 3 ч. 1 ст.65 КК України, проте в одній статті йшлося про обтяжуючі /пом’якшуючі обставини, а в іншій – про особу винного) і за яким критерієм судом враховується конкретна обставина справи; важливо те, що вона враховується і впливає на посилення покарання [5, с.47].Ю.Б. Мельникова у цьому зв’язку ставила цілком логічне питання: враховуючи можливість врахування судом негативних даних про особу винного, який сенс взагалі має положення про закритий характер переліку обтяжуючих відповідальність обставин, який нібито не можна тлумачити розширювально ? Ця дослідниця слушно підкреслювала, що „дані про особу винного слід враховувати головним чином у безпосередньому зв’язку із вчиненим злочином» [7, с.98]. Таку судову практику та пануючі в науці погляди піддав критиці іВ.Д. Філімонов. На його думку, окрім зазначених в кримінальному законі, суд може враховувати лише пом’якшуючі обставини, а інакше втрачається сенс норми закону про вичерпний перелік обтяжуючих обставин [4, с.133-135]. Соціально-правове навантаження норми про врахування особи винного при призначенні покарання цей вчений вбачав в тому, що це дозволяє з урахуванням даних, які характеризують конкретну особу, не надавати юридичного значення тим обставинам справи, які можуть бути віднесені до обтяжуючих або пом’якшуючих обставин лише формально [14, с.134]. М.І. Ковальов ще за радянських часів пропонував закріпити в КК норму, за якою суди, враховуючи при призначенні покарання особу винного, робили б це лише у межах пом’якшуючих та обтяжуючих обставин. Свою позицію вчений аргументував наявністю певних елементів сваволі у призначенні покарання в тому сенсі, що суди часто обходять закритий перелік обтяжуючих обставин посиланням на негативні дані про особу винного [9, с. 76-78].
В цілому ми підтримуємо слушність критичних зауважень цих вчених щодо незаконності та необґрунтованості врахування судами негативних даних про особу винного, зокрема і неповнолітніх (зміст та специфіка обтяжуючих покарання обставини аналізується в підрозділі 3.2.). У цьому зв’язку вважаємо за необхідне доповнити ст. 103 КК України нормою, яка забороняла б судам враховувати при призначенні покарання неповнолітнім негативні дані про їх особу, окрім тих, які безпосередньо пов’язані із вчиненим злочином (наприклад, жорстокість у ставленні до потерпілого, виключна аморальність злочинних дій). При цьому слід зобов’язати суди чітко зазначати у вироку, яким саме чином та чи інша негативна риса (властивість) особи неповнолітнього пов’язана із фактом вчинення ним злочину із тим, щоб, по-перше, виключити можливість врахування судами різного роду негативних рис неповнолітнього, прямо не пов’язаних зі злочином, і, по-друге, щоб апеляційна інстанція могла оцінити обґрунтованість такого висновку суду. Це означає, що такі факти, як, наприклад, погана характеристика неповнолітнього з місця навчання чи роботи, зловживання спиртними напоями, відсутність роботи, ненавчання у школі, порушення громадського порядку у побуті тощо не можуть бути враховані судом як негативні дані про його особистість і, відповідно, вплинути на призначене йому покарання, окрім випадку, коли вони прямо вплинули на факт вчинення злочину. Річ у тім, що в абсолютній більшості випадків відсутній реальний безпосередній зв'язок такого роду негативних обставин із вчиненим злочином, а тому незрозуміло, на якій підставі вони можуть враховуватися для посилення покарання винному. Наприклад, на якій підставі суд міг би призначити більш суворе покарання тому неповнолітньому, який, скажімо, не працює і вчинив зґвалтування (відсутність роботи не є безпосередньою причиною чи мотивом вчинення такого злочину) або не вчиться у школі та вчинив розбій (ніщо не заважає неповнолітньому вчитися у школі і одночасно „займатися» розбоями).
Слід зазначити, що на практиці у більшості випадків дані про особу неповнолітнього досліджуються судами досить поверхово. Лише у 24% вивчених нами кримінальних справ суди у вироках вказували на наявність позитивної характеристики на неповнолітнього з місця навчання та/або проживання, а на той факт, що неповнолітній вчинив злочин уперше, зверталася увага в 19% справ. У більшості ж випадків суди взагалі обмежуються загальною фразою про врахування ними при призначенні покарання даних про особу неповнолітнього (як правило, в позитивному аспекті) без будь-якої конкретизації та уточнення (76% справ). Досить важливим елементом, який характеризує особу неповнолітнього і має чимале значення для призначення покарання, є мотиви вчиненого ним злочину [8, с.327-328]. Важливо, що мотив впливає не тільки на тяжкість і суспільну небезпечність вчиненого діяння, але й характеризує особу винного [9, с.50]. В мотивації злочинів неповнолітніх значною мірою проявляються умови морального формування особи та її соціально-психологічні особливості [5, с.41-43]. Ще І.І. Карпець зазначав, що для того, аби покарання було ефективним саме для конкретної людини, мають бути викриті ті спонукання та мотиви, які штовхнули її на вчинення злочину [19, с.170]. З українських авторів на значення правильного встановлення мотивів злочину для призначення покарання звертає увагу А.В. Савченко [3, с.113]. Як правило, специфічними (тобто притаманними виключно неповнолітнім) мотивами є, зокрема, бажання проявити силу, сміливість, прагнення ствердитися в очах однолітків з референтної групи, солідарність, хибно зрозуміла товариськість тощо. Щоправда, за різними даними, їхня питома вага серед загальних мотивів злочинів цієї категорії осіб не перевищує 20%. Це означає, що більшість злочинів неповнолітні все ж вчиняють з тих самих мотивів, що і дорослі злочинці (насамперед, це, ясна річ, користь, а також хуліганські спонукання, помста, ревнощі тощо). Водночас не можна погодитись із пропозицією А.В. Савченка законодавчо закріпити перелік негативних („низьких») мотивів злочину (хуліганські, садистські, сексуальні, помста за правомірну діяльність тощо) з тим, щоб вони безпосередньо впливали на призначене особі кримінальне покарання [9, с.116-117]. По-перше, сама ідея закріплення в кримінальному законі мотивів злочину є малообґрунтованою, оскільки найбільш значущі з них і так передбачені в якості пом’якшуючих або обтяжуючих обставин, а, по-друге, сумнівним є і сам наведений цим автором перелік „низьких» мотивів. З вивчених нами кримінальних справ, в абсолютній більшості випадків серед мотивів вчинених неповнолітніми злочинів домінувала користь (85% справ), мотиви особистого характеру (помста, ревнощі тощо – 11%), інші, зокрема хуліганські та сексуальні (4%). Проте такі дані, звичайно, не можна вважати повністю репрезентативними щодо всієї злочинності неповнолітніх в Запорізькій області, оскільки більшість вивчених справ (понад 80%) становили злочини проти власності, в мотивації яких не може не переважати саме користь.
Література
1.Стан здійснення судочинства судами загальної юрисдикції у 2007 р. – Режим доступу до інформ.: http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/0/4808955272299287C225748F0025395A?OpenDocument&CollapseView&RestrictToCategory=4808955272299287C225748F0025395A&Count=500&
2.Становский М.Н. Назначениенаказания. – СПб.: Изд-воЮридический Центр Пресс, 1999. – 480 с.
3.Стрижевська А.А. Сукупність злочинів за кримінальним правом України: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 „кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / А.А. Стрижевська. – К., 2007. – 20 с.
4.Структура видів покарання, призначених засудженим особам за 2002-2006 рр. (за вироками, що набрали законної сили) – Режим доступу до інформ.:http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/0/95928218064710FDC32572F1003B4BF8?OpenDocument&CollapseView&RestrictToCategory=95928218064710FDC32572F1003B4BF8&Count=500&
5.Судова практика у справах про злочини неповнолітніх і втягнення їх у злочинну діяльність. Узагальнення, здійснене Судовою палатою у кримінальних справах Верховного Суду України // Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 4. – С. 12-35.
6.Судова практика у справах про злочини проти статевої свободи і статевої недоторканості особи // Вісник Верховного Суду України. – 2007. – № 3 (79). – С. 15-27.
7.Сундуров Ф.Р. Лишениесвободы и социально-психологическиепредпосылкиегоэффективности /Ф.Р. Сундуков. – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1980. – 215 с.
8.Сучасне кримінальне право України: Курс лекцій / А.В.Савченко, В.В.Кузнецов, О.Ф.Штанько. – К.: Вид-во ПАЛІВОДА А.В., 2005. – 640 с.
9.Тарарухин С.А. Установлениемотива и квалификацияпреступления /С.А. Тарарухин. – К.: Вища шк., 1977. – 151 с.
10.Текаев Х.А. Проблемыназначениянаказаниянесовершеннолетним: Теоретические и практическиеаспекты: автореф. дис. на соиканиеученойстепени канд. юрид. наук. – М., 2004 – Режим доступу до інформ.: http://www. law.edu.ru/book/book.asp?bookID=1182266
11.Тельнов П.Ф. Ответственность за соучастие в преступлении. – М.: Юрид.лит, 1974. – 208 с.
12.Тепляшин П. Исполнение наказаний, не связанных с изоляцией от общества, в Англии и Уэльсе // Уголовное право. – 2004. – № 3. – С. 64-65.
13.Ткаченко В.И. Общие начала назначениянаказания // Российскаяюстиция. – 1997. – № 1. – С.8-14.
14.Ткачова А. Зміст та основні риси громадських робіт // Вісник Академії правових наук України. – 2005. – № 3. – С.257-258.
15.Трудныесудьбыподростков – ктовиноват ? [В.В. Панкратов, В.Д.Ермаков, Л.И.Романова и др.] – М.: Юрид. лит., 1991. – 336, [1] с. – (Молодежи о праве).
16.Тузов А.П. Застосування кримінальних заходів до неповнолітніх правопорушників. [Відп. ред. к.ю.н. О.Я.Свєтлов] – К.: Наукова думка, 1974. – 79 с. – (АН УРСР, Ін-т держави і права).
17.Тютюгин В.И. Некоторыепроблемыприменения наказаний, не связанных с лишениемсвободы, по действующемузаконодательству и в проектеУКУкраины // Проблеми законності: Респ. міжвідомч. наук. зб. – Х.: НЮАУ, 2000. – Вип. 42. – С.150-154.
винний особа злочин неповнолітній