Курсовая работа: Олівер Кромвель – полководець та політичний діяч

МІНІСТЕРСТВО НАУКИ,ОСВІТИ, МОЛОДІ та СПОРТУ УКРАЇНИ КІРОВОГРАДСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА

Кафедра всесвітньої історії

Курсова робота

на тему: «Олівер Кромвель – полководець і політичний діяч»

Виконала: студентка 31 групи Цуркан Я.Р.

Науковий керівник : Даценко Л.М.

Кіровоград 2011

План

кромвель революція полководець

Вступ

1. Історіографія проблеми та джерельна база

2. Політична та військова діяльність Олівера Кромвеля в Англійській буржуазній революції

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Олівер Кромвель (25 квітня 1599, Гантінгдон - 3 вересня 1658, Лондон), англійський державний діяч і полководець, вождь Англійської революції, керівник індепендентів, в 1653-1658 лорд-протектор Англії.

У 1640 році Олівер Кромвель був обраний до Довгий парламент. Один з головних організаторів парламентської армії, що отримала перемоги над королівською армією під час громадянських воєн (1642-1646, 1648) громадянських війнах. Спираючись на армію, вигнав з парламенту пресвітеріан (1648), сприяв страти короля і проголошення республіки (1649), влада в якій була зосереджена в руках прихильників Кромвеля. З 1650 лорд-генерал (головнокомандуючий всіма збройними силами). Кромвель придушив рухи левеллерів і дігерів, визвольні рухи в Ірландії і Шотландії. У 1653 встановив режим одноосібної військової диктатури - протекторат.

Актуальність роботи обумовлена тим, що, з однієї сторони, постать Олівера Кромвеля як полководця та політичного діяча досліджена не досить повно. Це пояснюється неясністю та суперечливістю численних історичних відомостей про його особу. Другим аспектом актуальності вивчення обраної нами теми полягає в надзвичайні цікавості дослідження історичної постаті Олівера Кромвеля, оскільки, будучи політиком і полководцем світового масштабу, він зумів розпізнати тенденції розвитку англійського суспільства та спрямувати їх в русло розвитку та формування такої моделі демократії, яка і нині існує в Великобританії та якою захоплюється решта світу. Фактично, геній Олівера Кромвеля полягав у тому, що він передбачив розвиток демократії у Англії і заклав її міцний фундамент.

Об'єктом даного дослідження є історична постать Олівера Кромвеля як полководця та політичного діяча.

Предметом дослідження є політична і військова діяльність Олівера Кромвеля.

Метою даної роботи є розгляд та аналіз історичної постаті Олівера Кромвеля як полководця та політичного діяча.

У рамках досягнення поставленої мети нами були поставлені для вирішення наступні завдання:

1.  розглянути історіографію та джерельну базу проблеми;

2.  розглянути політичну діяльність Олівера Кромвеля, зокрема на посту лорда-протектора;

3.  розглянути військову діяльність Олівера Кромвеля як головнокомандувача військових сил;

4.  проаналізувати та узагальнити отримані в ході роботи дані.

Хронологічні межі даного дослідження охоплюють 1642 – 1659 рр., що пов’язано з фактом вступу Олівера Кромвеля у громадянську війну на боці індепендентів, виявленням його військових талантів і, особливо, його піднесення після битви при Марстон-Муре 1644 р., та фактом його смерті 3 вересня 1658.

Історіографія. Книга Барга М. А. «Кромвель и его время» розповідає нам про те, які причини зумовили англійську буржуазну революцію, а також про те, що на той час Англія потребувала «народження» сильної духом, гострої розумом і фанатичної завзяттям людини, яка б очолила революцію і надала їй спрямованості. Такою людиною став Олівер Кромвель, який народився у 1599 році, і завдяки своєму вихованню, пронизаному пуританськими ідеями, став на чолі революції. Барг розповідає як поступово сільський сквайр переростає у політика, а згодом у чудового полководця. Це історія життя людини, яка завдяки своїм здібностям спромоглася стати на чолі держави. Особливо цінними є частина друга та третя, які безпосередньо уже розповідають нам про події в Англії від моменту народження Олівера Кромвеля до його смерті, хоча молодість протектора має ще багато білих плям і покрита численними легендами, але все ж таки ця праця допомагає нам пролити світло на молоді літа Кромвеля. Ця монографія містить цікаво викладений та структурований матеріал, який легко сприймається, він може бути використаний як працівниками освіти, так і студентами.

 Двохтомна праця «Английская буржуазная революция XVII в.» за редакцією Коминського Е.А. дає нам детальну інформацію про революцію її передумови, початок, розпал та закінчення. Не мало важливим є людський фактор, наголошують автори, завдяки якому і була здійснена революція. Зокрема ми дізнаємось про визначних діячів революції : Олівера Кромвеля, Томаса Ферфакса та ін. Ця праця містить цікаві відомості про Олівера Кромвеля, насамперед як політика, описуються його вдалі дипломатичні кроки та політика, яку він провадив загалом.

В книзі Т.Карлайла «Листи і промови Олівера Кромвеля» (1845 – 1846 рр.) автор вперше створив блискучу апологію Кромвелю, який став під пером історика, обдарованого до того ж літературним талантом, «тріумфатором», головним обличчям «великого англійського пуританства», засновником морської і колоніальної могутності Англії. Звеличивши «героїчний пуританський вік», Карлайл тим самим реабілітував в очах панівного класу революційне минуле Англії.

Джерельна база даної теми представлена переважно свідченнями сучасників О. Кромвеля про його діяльність та участь у буржуазній революції, а також окремими офіційними документами. Всі джерела є доступними для вивчення і містяться в хрестоматіях з Нової історії країн Європи та Америки. (Хрестоматия по истории Нового времени стран Европы и Америки: В 2 кн. Кн.1. Внутриполитическое развитие / сост. Д.В. Кузнецов. – Благовещенск: Изд-во БГПУ, 2010. – Ч. 1: XVII-XVIII вв. – 432 с.; Сборник документаов по истории нового времени Буржуазной революции 17-18 века.; Практикум по новой истории (1640-1870) / ред.. Юровский Е.).

Зокрема, в записах «Із дебатів на Путнійській конференції» 1647 р. О.Кромвель, як один із учасників дебатів, чітко окреслює своє ставлення щодо деяких питань «Народної згоди» – це, зокрема, питання майнового цензу, як основи виборчих (і політичних) прав, питання про принцип розподілу голосів між графствами, питання про основи організації верховної влади Англії тощо. Документ «Форма правления государством Англии, Шотландии и Ирландии и владениями, им принадлежащими («Орудие управления»), 16 декабря 1653 г.» був спробою досягти рівноваги сил між Кромвелем, Державною радою і парламентом.Це була нова конституція. Також ціла низка документів допомагає нам зрозуміти суть політики Кромвеля, причини його вчинків і дій. Це різноманітні акти, інструкції, положення та ін.

Методи дослідження. Під час дослідження даної теми було використано такі основні методи: історичні – хронологічний, порівняльно-історичний, загальнонаукові – логічний, діалектичний.

Практична значимість роботи полягає у тому, що вона може бути використана в навчальному процесі на уроках з історії Нового часу у 8 класі загальноосвітньої школи та при підготовці до семінарських та гурткових занять.

1. Історіографія проблеми та джерельна база

 З кінця XVII-XVIII ст. в історіографії виокремились дві традиційні концепції, що проливали світло на події XVII ст в Англії. Ці концепції з тими чи іншими модифікаціями прослідковуються і до нашого часу. Обидві вони, за словами Е.А.Космінського, намагались більше затемнити ніж розкрити смисл Англійської революції.

 Консервативна(торійська) концепція, що намагалась захистити і возвеличити режим Стюартів, розглядала революцію як «великий мятеж». Цією назвою консервативні історики намагалися підкреслити неочікуваність революційного вибуху, його неприродність в нормальній течії англійської історії. Революція прзвела до рокових результатів – «сокрушению монархии и казни благословенного божьей милостью короля». Автори цього напряму зображали в «уничтожающем виде виновников мятежа» - лідерів опозиції і особливо Олівера Кромвеля. В такому кристалізованому вигляді консервативна концепція постає перед нами у праці сучасника революції рояліста графа Кларендона «Подлинное историческое повествование о мятеже и гражданських войнах в Англии», видане в 1702-1704 рр. після його смерті.

 Друга із традиційних концепцій – ліберальна (вігська), яка також негативно відноситься до революції. Як і автори першого напрямку, ліберальні дослідники вважають її нехарактерною для англійської історії. Відмінність концепцій полягає в тому , що ліберальна дозволяє собі ставити під сумнів непогрішність «благочестивих монархов». Історики-ліберали ставлять питання про відповідність політики Стюартів конституції і традиціям країни, намагаються по своєму зрозуміти причини і пояснити суть революції.

 Проголошена Дж.Локком в кін. XVII ст.. вігська трактовка рельєфно представлена в працях крупних істориків ХІХ ст.. Г.Галлам в «Конституционной истории Англии» (1827) з осудом відноситься до абсолютизму Стюартів, признає законність повстання парламенту проти Карла І. Одначе від оправдовує виступ лише в 1640-1641 роках. Прийнявши «Велику ремострацію» в 1641 році, парламент, на думку історика, добився конституційних гарантій, і на цьому повинен був би зупинитись. Події, що розвивалися далі Галлам засуджує.

 В історіографії розвивались також напрями що поєднували дві концепції, такою була праця філософа і історика Д.Юма, який написав у 50-70-х роках ХVІІІ ст. десять томів «Історії Англії». Юм намагається у своїй роботі осмислити причини громадянської війни. Будучи філософом – раціоналістом, він вбачав їх в релігійному дурмані, що оволоділа ворогувавшими сторонами. Проблеми пуританізму приваблювали також і Т.Карлайла, одначе в протилежному Юмові розумінні. Т.Карлайл був прихильником «культу героїв», опублікував в 1845-1846 роках «Письма и речи Оливера Кромвеля». В цій та інших своїх працях Карлайл вперше в історіографії створив блискучу апологію Кромвелю, який постає перед нами «тріумфатором», головною особою «великого англійського пуританства», засновником морської і колоніальної величі Англії.

 Своє вираження концепція «пуританської революції» знайшла в працях С.Гардинера - знаного ліберального історика, який присвятив дослідженню Англійської революції близько 20 томів – «Перші два Стюарти і пуританська революція», «Історія великої громадянської війни», «Історія республіки і протектората» та інші опубліковані в 1876-1901 роках. Маючи на мені, на основі великого фактичного матеріалу, відновити об’єктивну картину боротьби, Гардинер в дійсності створив ідеалістичну модель. Детально відображена картина дій відображає лише історію релігійних суперечностей. В інтерпретації історика не класові інтереси, а високі ідейно-релігійні принципи складали основу цих подій. Слідом за Карлайлом Гардинер возвеличив пуритан і Кромвеля як національного героя і освітив ці події в приємлимому для англійської буржуазії дусі.

 В 30-40-ві роки почала оформлятись марксистська історіографія . Вона включала праці дослідників-марксистів А.Мортона («Народна історія Англії»), М.Доба(«Стадії в розвитку капіталізма»). Для розкриття народного характеру революції не моло важливу роль відіграють дослідження прогресивних істориків Г. Брейлсфорда «Левелери і Англійська революція» (1961р.), Б.Меннінга «Англійський народ і Англійська революція 1640-1649 років» (1976р.) , історика-марксиста А.Мортона «Світ рентерів» (1970 р.).

 Відомий дослідник аграрної історії Англії ХVІ – ХVІІ ст. Савін написав працю з історії революції , що була видана посмертно в 1924 році («Лекції по історії англійської революції»). «Лекції» висвітлюють переважно релігійно-політичну історію революції, однак Савін висуває важливі питання , постановка яких свідчить про глибоку проникність історика в тему. Незадоволений станом її розробки в зарубіжній історіографії, Савін головними задачами дослідника бачить вивчення соціально-економічного розвитку, положення і ролі народних мас в революції. Правда самому Савіну реалізувати ці задачі не довелось.

 Революцію як глибокий соціальний переворот гарно була подана на сторінках праці «Англійська буржуазна революція ХVІІ століття» в двох томах під редакцією Е.А.Космінського і Я.А.Левицького (1954 р.). Робота вчених досить докладно висвітлює дуже важливі моменти, як от, страту Карла І – настрої народу, її противників та прихильників; дії та вчинки самого очільника революції Кромвеля та його сподвижників. Вслід за ними з’являється книга М.А.Барга «Кромвель и его время», в якій ми можемо прослідкувати причини революції і зрозуміти, що на той час Англія потребувала – сильної духом, гострої розумом, і палкої завзяттям людини, яка б стала на чолі невдоволених – нею і став майбутній Лорд-протектор Олівер Кромвель. Він зміг згуртувати навколо себе відданих йому людей, завдяки своїм військовим талантам його підтримувала армія, завдяки мудрим крокам як політика-стратега Кромвель заключав союзи на міждержавному рівні, і взагалі він був людиною свого часу, що «зуміла пристосуватися до умов, знайти орієнтири і бути завжди на плаву».

 У праці Морлея «Новое жизнеописание Оливера Кромвеля», яка була видана у 1900 році, у простій і доступній формі розкриваються деякі «білі плями» із біографії Протектора. Автор показує нам цю визначну постать не лише як політика, але й як вдалого полководця, який завдяки своїй військовій майстерності здобуває авторитет в армії. Автор наводить приклади блискучих битв під проводом Кромвеля,де він отримав перемогу.

 Щодо джерельної бази теми, то вона досить різноманітна і включає в себе акти,петиції, речі та ін. документи того періоду. Серед них можна назвати «Постановление палаты общин об объявлении себя верховной властью английского государства, 4 января 1649 г.», даною постановою визначалося, що народ є джерелом законної влади, а також те, що общини Англії що засідають в парламенті будучи обраними і представляючи народ є найвищою владою в країні, те що постановлено общинами Англії, що засідають в парламенті має силу закона для всіх громадян навіть всупереч волі перів та короля. «Приговор высшей судебной палаты над королем, 27 января 1649 г.» це документ яким Карла І Стюарта прирікли на відсічення голови – «он виновен в государственной измене, убийствах, грабежах, пожарах, насилиях, опустошениях, во вреде и несчастьях нации, совершенных, предпринятых и причиненных в названную войну.

За все эти измены и преступления настоящий суд решил, что он, упомянутый Карл Стюарт, как тиран, изменник, убийца и как враг добрых людей этой нации, должен быть предан смерти через отсечение головы от тела.». Окремо слід виділити «Приказ о казни Карла I, 29 января 1649 г.» в якому постановляється про те, що суд з розгляду справи Карла І Стюарта, короля Англії, який звинувачений і осуджений в державній зраді, а також у інших злочинах у минулу суботу виніс вирок. Даним актом предписується превести вирок в дію «на открытой улице перед Уайтхоллом завтра, 30 января, между 10 часами утра и 5 часами пополудни того же дня».

 Документом іншого типу є «Акт об отмене королевского звания, 17 марта 1649 г.», « Акт об отмене палаты лордов, 19 марта 1649 г.», «Акт об объявлении Англии свободным государством, 19 мая 1649 г.» це документ в якому обявляється і постановляється нині існуючим парламентом і його владою обявляється що Англія буде республікою, без короля і палати лордів. Важливим дипломатичним кроком було видання «Акт об увеличении торгового флота и поощрении мореплавания английской нации (Навигационный акт), 9 октября 1651 г.» за яким не дозволялося ввозити товари з Азії, Африки і Америки судам, які не належали чесним і законодотримуючим громадянам Англії.

 Документом «Форма правления государством Англии, Шотландии и Ирландии и владениями, им принадлежащими («Орудие управления»), 16 декабря 1653 г.» оголошувався протекторат в Англії «… верховная законодательная власть свободного государства Англии, Шотландии и Ирландии и владений, им принадлежащих, сосредоточивается и пребывает в одном лице и народе, представленном в парламенте; титул названного выше лица называется «лорд-протектор свободного государства Англии, Шотландии и Ирландии…». Цей документ став новою конституцією Англії , що була спробою досягти рівноваги сил між Кромвелем, Державною радою і парламентом. Відповідно до конституції в країні засновувався постійно діючий виборний однопалатний парламент, що обирається кожні три роки людьми, що мали не менше 200 фунтів стерлінгів річного доходу. Вперше право делегування своїх представників до парламенту отримали також і виборці Ірландії і Шотландії. Парламент оголошувався носієм верховної законодавчої влади в країні. Законодавча влада належала Лорду-протектору спільно з народними представниками, а виконавча - Лорду-протектору спільно з Державною Радою. Владу Лорда-протектора сильно обмежувала Державна Рада. За конституцією посаду Лорда-протектора була довічною. Розпустивши парламент, Кромвель протягом майже двох років не робив жодних спроб поставити свою владу на конституційні основи. Більш того, він фактично ввів в країні поліцейський режим. Була введена цензура. Країна була розділена на 11 військово-адміністративних округів на чолі з генерал-майорами, наділеними всією повнотою поліцейської влади. Головні обов'язоки генерал-майорів визначалися в «Инструкция лорда-протектора генерал-майорам, 22 августа 1655 г.».

 Всі джерела є доступними для вивчення і містяться в хрестоматіях з Нової історії країн Європи та Америки. (Хрестоматия по истории Нового времени стран Европы и Америки: В 2 кн. Кн.1. Внутриполитическое развитие / сост. Д.В. Кузнецов. – Благовещенск: Изд-во БГПУ, 2010. – Ч. 1: XVII-XVIII вв. – 432 с.; Сборник документаов по истории нового времени Буржуазной революции 17-18 века.; Практикум по новой истории (1640-1870) / ред.. Юровский Е.)

2. Політична та військова діяльність Олівера Кромвеля в Англійській буржуазній революції

 Олівер Кромвель прийняв титул «Лорда-протектора вільної держави Англії, Шотландії та Ірландії» 16 грудня 1653 року. Згодом багато політичних діячів, які отримали владу в результаті демократичних революцій, перетворювалися на диктаторів. Багато хто з них, беручи на себе диктаторські повноваження, наділяли це в добре опрацьовані демократичні форми. Мабуть, першим в історії людства демократичним конституційним диктатором став саме Кромвель. [1.1,378]

 У день проголошення Кромвеля лордом-протектором була прийнята і нова конституція Вільної держави Англії, Шотландії та Ірландії, так зване «Знаряддя управління». Цей документ, написаний під керівництвом Кромвеля групою вищих офіцерів армії на чолі з Джоном Ламбертом, до теперішнього часу залишається прикладом демократичної конституції. Хоча «Знаряддя управління» і носить на собі сліди поспішних обговорень, компромісних поправок. Хоча в ньому чимало навмисних і ненавмисних протиріч і неясностей, але все ж це акт чудовий за силою політичної думки.

 Нова конституція Англії була спробою досягти рівноваги сил між Кромвелем, Державною радою і парламентом. Відповідно до конституції в країні засновувався постійно діючий виборний однопалатний парламент, що обирається кожні три роки людьми, що мали не менше 200 фунтів стерлінгів річного доходу. Вперше право делегування своїх представників до парламенту отримали також і виборці Ірландії і Шотландії. До парламенту могли бути обрані лише люди богобоязливі і доброго поведінки. До виборів не допускалися католики і учасники ірландського заколоту. Прихильники короля під час громадянської війни позбавлялися участі у чотирьох найближчих виборах. [2.1,35]

 Парламент оголошувався носієм верховної законодавчої влади в країні. Він повинен був скликатися кожні три роки і не міг бути розпущений раніше, ніж через 5 місяців після його засідань. Його єдина палата складалася з 400 членів, причому дві третини місць віддавалася графствам, а одна третина  містах і великим поселенням прямого «парламентського» підпорядкування. Так здійснена була вимога про перерозподіл виборчих округів з метою посилення представництва «середніх верств» населення. [2.1,36]

 Законодавча влада належала Лорду-протектору спільно з народними представниками, а виконавча - Лорду-протектору спільно з Державною Радою. Повноваження Лорда-протектора були величезні, і в чомусь навіть більше, ніж у старих англійських монархів. Йому належало право помилування злочинців, право посвячувати в лицарі і інші права, які раніше були прерогативами короля. Від імені Лорда-протектора писалися всі державні акти. Він був головнокомандуючим армії і флоту Англії, Шотландії та Ірландії і відав збором податків, він контролював поліцію і правосуддя, керував зовнішньою політикою, за згодою Державної ради оголошував війну і укладав мир. Надалі до скликання чергового парламенту він мав право від свого імені видавати ордонанси, що мали силу законів. Лорду-протектору надавалися на затвердження всі парламентські біллі. Його право вето, було свого роду фіктивним, так як акти парламенту могли отримати силу закону і без згоди протектора, правда, лише в тому випадку, якщо Лорд-протектор не наклав на них вето протягом 20 днів з моменту їх прийняття. [2.1,36]

 Владу Лорда-протектора сильно обмежувала Державна Рада, що складається, за конституцією з 15 членів (7 офіцерів і 8 цивільних осіб), поіменно зазначених у самому «Знаряддя управління». Лорд-протектор міг призначити ще 6 членів Держради, збільшивши його склад до 21 людини.

Однак подальше заміщення вивільнюваних вакансій повинно було відбуватися за складною демократичною процедурою: парламент обирає на кожне місце 6 кандидатів, Державна Рада з них вибирає 2-х і протектор робить остаточний вибір. [1.4,68]

 За конституцією посаду Лорда-протектора була довічною. Новий Лорд-протектор обирався Державною Радою. Міжнародна політика республіки і всі іноземні зносини повинні були вестися тільки за згодою Держради. Згода ради була потрібна так само для скликання надзвичайних засідань парламенту. [2.3,88]

 Право законодавства в питаннях оподаткування та надзвичайних зборів належало парламенту, але державні витрати на армію і флот були заздалегідь фіксовані конституцією, і парламент не міг їх скоротити, так само як і зменшити чисельність збройних сил. Згідно з «Знаряддя», парламент повинен був забезпечити доходи, достатні для утримання тридцятитисячний армії.

 Лорд-протектор мав право розпускати парламент, але парламент повинен був обов'язково обиратися кожні 3 роки. Не були забуті в «Знаряддя управління» і питання свободи совісті. Пуританізм визнавався державним віросповіданням, але нікого до нього не можна примусити. Віросповідання, що розходяться з державними, але визнають Христа, користувалися заступництвом республіки в організації церков та інших можливостей для відправлення культу. Англікани і католики свободою віросповідання не користуються. Тим не менш, законодавство протекторату в галузі регулювання релігійних і моральних питань був дуже жорстким. Правда, викорінення вад було покладено не на церковні, а на звичайні світські суди. Вже в 1650 році був проведений закон про покарання смертю. Але це дике покарання у дійсності було застосовано лише в трьох випадках. Після того як навіть пуритани-присяжні відмовилися виносити вироки, ця спроба провалилася. За законом, людям, які заперечували троичность бога, покладалися сувора кара. Категорично заборонялося англиканам бути вчителями дітей джентльменів, але уряд цьому не перешкоджав.Але релігійна практика протекторату була м'якше його законодавства. Навіть з католиками в період протекторату обходились м'якше, ніж в інший час. [2.3,92]

Найбільш повчальний приклад віротерпимості уряду Лорда-протектора - це ставлення до євреїв. У жовтні 1655г. до Лондона з'явився рабин і лікар Манасія Бен-Ізраель з Амстердама і зажадав рівноправності для євреїв. Комісія ради за участю лондонських купців поставилася до євреїв не дуже прихильно, але все ж 2 юриста довели, що в діючих законах немає ніяких обмежень для євреїв. Кромвель неофіційно обіцяв їм широку терпимість. Євреї збудували собі в Лондоні синагогу і влаштували своє кладовище.

Незважаючи на свою демократичність, «Знаряддя управління» влаштовувало далеко не всі політичні сили республіки. Тому перша сесія парламенту протекторату, що проходила з 3 вересня 1654 по 22 січня 1655 була стурбована скоріше переглядом «Знаряддя управління», ніж розробкою і прийняттям нових законів. Хоча за умовами виборчого закону новий, правий парламент не був ні народним, ні представницьким органом, це не завадило йому відмовитися від ролі конституційної ширми для панування вищих офіцерських чинів, які керували в той час армією. Правий парламент виявився таким же непіддатливим, як і лівий, і 22 січня 1655 був розпущений Лордом-протектором. [1.14,245]

 Відразу ж після розпуску парламенту було повстання роялістів у березні. Хоча воно було швидко і жорстко придушено, але водночас у країні був розкритий цілий ряд роялістських змов. Агенти республіки повідомили Лорду-протектору, що Карл II підтримує зв'язки не лише з підпільною роялістською організацією «Запечатаний вузол», але і з пресвітеріанамі і з деякими левеллерами. [1.9,302]

 Розпустивши парламент, Кромвель протягом майже двох років не робив жодних спроб поставити свою владу на конституційні основи. Більш того, він фактично ввів в країні поліцейський режим. Була введена цензура. Країна була розділена на 11 військово-адміністративних округів на чолі з генерал-майорами, наділеними всією повнотою поліцейської влади. Головний обов'язок генерал-майорів - командування кінною поліцією і поліцейські турботи про порядок. У силу цього вони повинні були розганяти незаконні зборища, роззброювати папістів і роялістів, убезпечити дороги і стежити за незадоволеними. Для запобігання зборищ заборонялися навіть спортивні збори, як-то: перегони, ведмежі цькування і півнячі бої.

Людей, які не мали певних занять, нова поліцейська влада мала право вислати з Англії в колонії. [2.3,107]

 На генерал-майорів покладалися і обов'язки релігійно-морального характеру. Поліцейська влада повинна насаджувати благочестя, боротися з пияцтвом і розпустою. Світові судді і місцева влада також підлягають нагляду поліції, а в серпні 1655 року в них поклали й обов'язок спостереження за кліром і поганими священиками. [2.3,107]

 У вересні 1655 протекторат різко посилив боротьбу з роялістами. Лорд-протектор видав указ, за ​​яким роялісти були розділені на 3 розряди:

- I розряд - прямі учасники повстань і змов; вони каралися вигнанням з Англії та конфіскацією всього майна.

- II розряд - явні прихильники страченого короля або його сина. Їм загрожувало вигнання або в'язниця, але доходи з маєтків залишалися за ними.

- III розряд - люди підозрілі. Вони каралися позбавленням частини доходів.

Крім того, указ забороняв роялістам тримати вдома зброю.

Негайно після виходу цього указу на генерал-майорів поклали й обов'язки по точному застосуванню законів проти роялістів. Таким чином, на нову поліцію покладалися дуже складні соціально-педагогічні та релігійно-моральні завдання. [1.13,209]

 Відкрита військова диктатура Кромвеля була досить ефективною, але не користувалася великою популярністю в англійському суспільстві.

Використання солдатів для обходу приватних будинків у Лондоні з метою перевірки, чи не порушується субота, і чи дотримуються встановлені парламентом пости (а при таких обходах солдати зазвичай несли знайдену в кухні їжу), викликало найбільш різке обурення. Таке ж обурення викликав у багатьох місцях заборону обрядового звичаю, за яким напередодні травневого свята рубали молоді дерева для прикраси жител, а також заборону змагань в неділю після полудня. Незважаючи на англіканську та ліберальну реакцію 1660 року, пуритани назавжди наклали свій похмурий відбиток на «англійську неділю». [1.8,189]

 Зовнішня політика в період протекторату мала дещо інший характер. При вступі в свої обов'язки Кромвель відправив свого церемоніймейстера до всіх іноземних послам «з дорученням запевнити їх, що ця зміна не змінить ні відносин, ні дружби, що існують між їх государями і Англією». Державний рада доручила п'яти своїм членам продовжувати дипломатичні справи, розпочаті раніше парламентом.

 Війну з Голландією Англія закінчила вже при новій формі правління. Лорд-протектор домігся, щоб мирний договір, який містив вимоги визнання умов «Навігаційного акту» одночасно з Голландією підписали і її союзники: Данія, протестантські кантони Швейцарії, міста Ганзи і деякі протестантські князівства Північній Німеччині. Ще в 1653 році, тобто в період війни з Голландією, але коли всьому світу було очевидно, що її капітуляція не за горами, Кромвель відправив до Стокгольма англійського дипломата Уайтлока із завданням укласти договір зі Швецією. Упередження шведського дворянства проти республіканської Англії було дуже велике, але, тим не менш, Уайтлоку вдалося 28 квітня 1654 підписати зі Швецією не тільки мирний, але і союзний договір. [2.3,37]

 Через кілька місяців після підписання мирного договору з Голландією, у вересні 1654 року, був підписаний договір з Данією. За цим договором Англія отримала право проходу через Зунд на тих же умовах, якими раніше користувалася Голландія.

 У цей же час з пропозицією про укладення торгового і союзного договору до Англії звернулося католицьке Португальське королівство. Кромвель змусив Португальських послів очікувати свого рішення кілька довгих місяців, однак, підписав з ними договір. Договір з Португалією був початком економічного поневолення Англією Португалії. Як завжди, Кромвель в якості основного виділив не економічний, а релігійний зміст результатів, досягнутих під час переговорів з католицькою Португалією. Він говорив з цього приводу: «Ми уклали мир з двором португальським; купці наші, там торгують, будуть мати право вільного віросповідання і повну свободу славословити Всевишнього у власних своїх церквах». Висновок торгових договорів з низкою великих європейських держав, таких як Швеція, Данія та Португалія в істотному ступені зміцнило міжнародні позиції англійської буржуазії, а, отже, і внутрішньополітичні позиції республіканського уряду. [1.2,230]

 У республіки (а формально Англія, незважаючи на переворот Кромвеля, продовжувала називатися республікою) в зовнішній політиці залишалися дві великі проблеми - відносини з католицькою Іспанією, яка в цей час була найбільшою колоніальною державою, і з Францією, яка дала притулок і неофіційно надавала допомогу Карлу II. Підготовка договорів з цими державами просувалося вкрай повільно.

 Як тільки Кромвель проголосив себе Лордом-протектором, Кардену, посол Іспанії в Англії, боячись, що Франція його випередить, запропонував Кромвелю допомогу Іспанії для зміцнення нового режиму. Від імені іспанського короля Кардену обіцяв, що Іспанія не буде підтримувати ніяких зв'язків з сином страченого короля. В обмін на ці поступки Кардену запропонував Англія вступити в союз з Іспанією проти Франції.

Зовнішню політику французької корони в цей період визначав кардинал Мазаріні, який був фактичним правителем Франції. Він теж почав активно шукати союзу з Кромвелем. Франція запропонувала Англії союз і гроші, і більше того, Мазаріні натякнув, що, якщо знадобиться, він готовий випровадити з країни родину страченого короля.

 Лорд-протектор давно вирішив питання на користь Франції. Франція була сильна і війна з нею могла спричинити за собою великі неприємності. Іспанія, навпаки, перебувала в стані занепаду і не розглядалася Кромвелем в якості серйозного противника. Крім того, ненависть англійців до цієї великої колоніальної католицької державі була давньою і зрозумілою. Іспанія не дозволяла Англії торгувати зі своїми колоніями, а англійські купці-пуритани, яких в Іспанії вважали єретиками, піддавалися переслідуванням інквізиції.

Кромвель вибрав дуже ефективну тактику: він вислуховував пропозиції обох країн і ставив їм все нові умови, Кромвель зажадав від Іспанії свободи плавання у Вест-Індії та припинення інквізиційного переслідування. Це було занадто навіть для іспанського посла. Кардену з обуренням заявив: «Вимагати звільнення від інквізиції і вільне плавання у Вест-Індії - все одно, що вимагати обох очей мого государя». [1.5,321]

 Завжди необхідна в очах Кромвеля війна з Іспанією стала тепер неминучою. У жовтні 1655 року, у розпал введення нової поліцейської влади почалася війна з Іспанією. Війна потребувала значного фінансування, і Кромвель ввів нові податки. Навіть ці, введені так само довільно, як за часів Карла I, податки, не дозволили протекторату забезпечити фінансування бойових дій. У 1655 році в уряду виник дефіцит в 800 тисяч фунтів стерлінгів. За конституцією кредити і нові податки міг дозволити тільки парламент. Лорд-протектор був змушений провести вибори і в вересні 1656 р. скликати новий парламент. 17 вересня 1656 пройшло перше засідання другого парламенту протекторату. Кромвель знову зіткнувся з серйозною опозицією, особливо з боку затятих республіканців,які заперечували проти самої ідеї протекторату. У результаті парламент був підданий "чистці", з нього були вилучені 160 членів, багато з яких відмовилися присягнути на вірність режиму. Ті, хто залишився, в основному співпрацювали з Кромвелем і Державною радою, хоча і виступали проти системи місцевого управління з допомогою генерал-майорів. Тоді ж група цивільних лідерів запропонувала замінити військову диктатуру конституційною монархією (королем повинен був стати Кромвель) і створити державну пуританську церква. Кромвель змушений був відмовитися від пропозиції, оскільки ця ідея зустріла неприйняття його старих армійських друзів і соратників. Тим не менше, парламент розробив і прийняв нову конституцію, за якою відновлювалася палата лордів. У палату громад допускалися всі, крім явних роялістів. Місце Державної ради зайняла Таємна рада, крім того, вводилися деякі обмеження влади лорда-протектора і свободи совісті. Титул лорда-протектора став спадковим. [1.3,239]

 Нова конституція, відома під назвою "Найпокірніша петиція і рада" набрала чинності в червні 1657 (прийнята 25 травня 1657 року). Була сформована верхня палата, лояльна Лорду-протектору, який призначив членами палати лордів багатьох своїх прихильників, що засідали раніше в палаті громад. У палату громад повернулися вигнані раніше депутати.

Вже в червні 1658 року палата громад перетворилася в активно опозиційну силу по відношенню до Кромвеля. На цей раз Кромвель не зумів стримати гніву і, переконаний, що за новим конфліктом піде вторгнення роялістів, 4 лютого 1658 року розпустив парламент.

 Останні кілька місяців життя Кромвель правив без парламенту. У період протекторату Кромвель намагався боротися з фанатичними пуританами за справжню свободу християнських віросповідань, яка б дозволяла членам єпископальної і Римсько-католицької церкви проводити богослужіння в приватних будинках.

Він призначив багатьох гідних суддів і за допомогою своїх радників-юристів провів реформу законодавства і створив більш дешеву судову систему. Кромвель сприяв розвитку освіти, деякий час був канцлером Оксфордського університету і допоміг заснувати коледж у Дареме. [1.6,176]

 Військова кар’єра Олівера Кромвеля розпочалась ще задовго до встановлення протекторату, коли сільський сквайр Оливер Кромвель став історичним Кромвелем не на ниві парламентського красномовства й не в хитруваннях дипломатії, а на полях військових боїв у ході громадянської війни. Отже, 22 серпня 1642 р. Карл І підняв свій штандарт у Ноттінгемі, що означало офіційне оголошення війни парламенту в Лондоні, а 29 серпня Оливер Кромвель приступився до формування загону кавалерії на ринковій площі Гентингдону. [1.3,139]

 Чесноти Кромвеля вражали уяву сучасників і пізніших істориків: адже вони належали людині, повністю позбавленому військового досвіду не те що командуючого, а рядового солдата. Тим часом мова повинна йти про успіхи в справі ведення не звичайної, а революційної війни, канони якої формуються насамперед у сфері переконань. І тут Кромвель, як ми бачили, пройшов ґрунтовну школу першого, конституційного етапу революції. Саме цю обставину випустять із уваги військові історики революції середини XVІІ століття. Хоча роль Кромвеля в першій великій битві громадянської війни при Еджхілі (23 жовтня 1642 р.), що закінчилася, як відомо, упущеною парламентським генералом Эссексом перемогою, зате немає сумнівів у тім, що саме він витяг з невдач парламенту в початковий період громадянської війни найбільш глибокі військові й політичні уроки. Якщо у військовому відношенні ці невдачі переконали Кромвеля в тім, що без сильної кавалерії парламент ніколи не здобуде перемоги над роялістами, сила яких полягала насамперед у кавалерії, те, найімовірніше, більше важливими за своїм характером були витягнуті їм політичні уроки. Парламенту потрібні не солдати-найманці, байдужі до справи, за яку боролися, що виходили з підпорядкування й перетворювалися в банди грабіжників, а солдати, що билися по переконанню, що надає їм сміливість і стійкість .

 Разом з тим було б помилково думати, що Кромвель, як це навіч розкрилося на іншому етапі революції, не усвідомлював погрозу, що виходила від народних низів, що узялися за зброю, і насамперед непорушності того "розподілу власності й волі", на якому ґрунтувалося панування його класу. Але як людина, що послідовно вирішувала кожне завдання тільки в міру її назрівання, він й у цьому випадку ставив на перше місце погрозу військової перемоги короля й тому доти, доки саме ця погроза існувала як пряма й безпосередня, він повністю зневажав погрозою більше віддаленою. Саме тому він широко відкрив доступ у свою кавалерію тим, від кого вона потенційно виходила, якщо тільки вони в цей момент по переконанню прагнули до військової перемоги над "кавалерами", причому доступ не тільки в рядовий склад, але й на офіцерські пости. [1.3,204]

 Погодимося, Кромвель досяг широти поглядів, просто немислимих для ординарних представників його соціального прошарку в ординарний час того століття. І хоча, це була широта лише тактичними, тимчасовими, обумовленими вимогами моменту й в остаточному підсумку, що відображала військові інтереси все того ж буржуазно-дворянського блоку, проте погодимося, що навіть для цього був потрібний і розум незвичайний, і воля незламна. Що ж дивного в тім, що за рік з невеликим відкритих воєнних дій між королем і парламентом Кромвель, що не мав до цього поняття про мистецтво ведення регулярної війни, проробив шлях від капітана кавалерійського загону до генерал-лейтенанта армії Східної асоціації, що формально воювала під початком графа Манчестера. Швидкість, з якої він відкривав для себе й опановував законами ведення революційної війни, вражала уяву сучасників саме тому, що вони не врахували вирішального факту - Кромвель майже із самого початку розгадав її найглибшу таємницю: переможною ця війна могла стати, тільки перетворившись у війну народну.

Конфлікт, що давно назрівав між пресвітеріанами й індепендентами - головними виразниками зазначених військово-політичних тенденцій, що протиборствували, в армії й парламенті - прорвався назовні після битви під Марстон-Муре (2 липня 1644 р.). Однак ця перемога на півночі Англії була майже зведена на нівець поразкою парламенту в інших боях. Карл І ледь не знищив армію Уоллера на півдні й погнався за Ессексом, що йшов на захід. Це була тактика "війни без перемоги!". Нескінченне затягування громадянської війни й пов'язаних з нею нещасть (важкі податки, солдатські постої, реквізиції й грабежі) повинне було настроїти проти парламенту його опору - народні низи. Це добре розумів Кромвель. [1.6,247]

 До кінця 1644 р. у генерала Кромвеля - переможця при Марстон- Муре - нагромадилося багато фактів, що свідчили про те, що командні пости, що займали, в армії пресвітеріане, і зокрема граф Манчестер, принципово не бажають довести війну до перемоги, тому що вважають для себе "невигідним" "надмірно принизити короля".

 І як можна було очікувати, бойові заслуги Кромвеля були вже настільки загальновизнаними, а воєнний стан парламенту настільки складним, якщо не критичним, що останній продовжував давати йому спочатку "тимчасові" військові повноваження, практично зробивши єдино для нього виключення із загального правила. Втім, тимчасові повноваження незабаром перетворилися в постійну посаду. 15 лютого палата общин прийняла постанову створити замість колишнього територіального ополчення, що збирається по графствах і нерідко що не бажало воювати за межами рідного графства, нову регулярну армію, фінансовану із загальнодержавних засобів. Це й була армія "нового зразка" (або "нової моделі"), що згодом включила й інші парламентські формування. Її головнокомандуючим був призначений Томас Ферфакс, що вирізнився у війні з роялістами на півночі країни. Місце його заступника, тобто генерал-лейтенанта, залишили не без наміру вакантним. Ядром кавалерії цієї армії стали кавалерійські полки Кромвеля, давно вже за мужність «заслужившие славу железнобоких». "Нова модель", що складалася головним чином з йоменів і вихідців з міських низів, дисциплінованих (одна зі статей її уставу говорила: "Злодійство або грабіж карають смертю") і охоплених прагненням швидше довести війну до перемоги, ця армія була першим в історії Європи зразком регулярної революційної армії. [1.3,228]

 10 червня Кромвель був призначений генерал-лейтенантом "Нової моделі", 13 червня він прибув у її розташування, а 14 червня 1645 р. відбулася вирішальна битва громадянської війни при Незбі. При Незбі, як і в попередніх і в наступних боях, військове мистецтво Кромвеля було продемонстровано з такою переконливістю, що навіть палата лордів повинна була визнати його в армії незамінним.

 Військова перемога над королем ще не означала остаточної перемоги революції. Монархія була тільки надламана, але не повалена. Програвши війну з парламентом, роялісти поклали свої надії на розкол у таборі парламенту, тобто на те, що король незабаром знадобиться однієї частини своїх ворогів у їхній боротьбі проти іншої. Тим часом король, біг у Шотландію. [1.7, 293]

 Початок нової смуги в історії революції й у житті Кромвеля було для нього досить похмурим. Оскільки тепер, із завершенням громадянської війни, його меч став уже непотрібним парламенту, його колишнє положення й вплив у ньому сприймалося пресвитерианами як "невиправдане" і "зухвале". У результаті їхнього підступу Кромвель незабаром втратився своїх військових повноважень і з генерал-лейтенанта армії перетворився в приватну особу - рядового члена парламенту. Ця мета була легкодосягнутою, тому що ніщо вже не заважало поширити на нього дію "акту про самозречення". Тим часом, скориставшись відсутністю Кромвеля й падінням впливу індепендентів у парламенті, пресвітеріанська більшість провела в ньому спішно постанову про розпуск армії, за винятком 6400 чоловік кавалерії (з 40 тис.) і 10 тис. піхоти для несення гарнізонної служби. Але при цьому було повністю обійдене питання про виплату солдатам і офіцерам задолженного парламентом платні - піхоті за 18 тижнів і кавалерії - за 43 тижні, що становило на той час чималу суму в 331 тис. ф. ст. Так само зазначеною постановою не передбачалося призначення пенсії сиротам і вдовам загиблих на службі парламенту воїнів. Нарешті, парламент у ньому ні словом не згадав і по такому питанню, як визнання невинними солдатів, що розпускаються по будинках, і офіцерів за вчинене ними в ході громадянської війни.

 Одночасно передбачався набір 12 тис. чоловік в експедиційний корпус для відправлення в Ірландію. Його командуючим був призначений Ферфакс. Крім нього, у ньому не повинне було бути з у чині старше полковника. Всі офіцери повинні були прийняти так званий ковенант, тобто погодитися на введення пресвітеріанського церковного пристрою. І останнє, члени парламенту не могли займати в новій армії командних посад. Очевидно, що цими трьома умовами парламент явно виключив можливість участі в експедиції Кромвеля. У цілому, якщо врахувати умонастрій, що панував в "Новій моделі", бажання пресвітеріанської більшості в парламенті позбутися від цієї грізної, раз у раз готової вийти з його підпорядкування збройної сили цілком зрозуміло. Армія виявилася тепер виразницею сподівань народних низів, що принесли найбільшої жертви в ім'я перемоги, але повністю обійдених при поділі її плодів. Природно, що рядові й молодші офіцери "Нової моделі" відмовилися скласти зброю, вони вийшли з покори парламенту. [2.2,228]

 Безсумнівно, що Кромвель усвідомлював справжню мету парламенту в цьому конфлікті - одним ударом позбутися революційної армії - погрози його всевладдю - і заодно ліквідувати основну опору індепендентів, тим самим звівши їх до політичної незначності в парламенті.

Він погодився в парламенті поїхати в місце розташування армії з місією переконати її підкоритися його волі. І він дотримав обіцянки: прибувши в армію, він переконував офіцерів ужити свій вплив, "щоб розташувати солдатів до тієї влади, що стоїть над ними. Якщо ця влада буде низведена на нівець, нічого за цим не піде, крім замішання". Однак місія ця успіху не мала. Солдати залишилися твердими у своєму рішенні не підкорятися наказу про розпуск армії, і, бачачи коливання одних офіцерів і зрадництво інших, вони обрали в кожному полку по двох уповноважених (так званих агітаторів) для спільних дій у захист своїх інтересів.Заручившись відновленою єдністю в армії, він виступив у парламенті ініціатором прийняття постанови про припинення звертань до короля. [1.3,287]

 3 січня палата громад після дебатів нарешті проголосувала ( 114-за, 92- проти) за пропозицію "Про припинення зверненнь" до Карла І. І як повідомляють присутні, найбільш вагомим аргументом у заключній мові Кромвеля перед голосуванням був рух його руки до меча, пристебнутому до його боку. У той же день Комітет обох королівств був перетворений у Комітет безпеки. Внаслідок того що двох членів цього комітету, пресвітеріан Ессекса й Степлтона, вже не було в живих, а шотландці були тепер по цілком зрозумілих причинах з нього виключені, Комітет безпеки, пости в якому займали індепенденти на чолі із Кромвелем, перетворився у вищий виконавчий орган влади в країні. На користь цього комітету Армійська рада в січні 1648 року "склала" свої повноваження й "саморозпустилася". Страта Карла І викликала потік роялістських публікацій, так новий режим Кромвеля знайшов ідеологічну підтримку в тих, хто вважав, що саме він здатний забезпечити політичну стабільність. Зі схваленням страти короля виступив Дж. Мільтон. Особливе значення мала публікація в 1651 році Т. Гоббса "Левіафан", у якому обґрунтовувалася ідея наступності державної влади. Вона тим більше викликала шок у роялістських колах, що автор був колись близький до кавалерів і був прямо пов'язаний із двором Карла ІІ у еміграції. [2.3,45]

Першорядним завданням для Кромвеля стало втихомирення Ірландії. В 1649 році його армія висадилася на "Зеленому острові". Центральним епізодом стало узяття фортеці Дрогеда. Після того, як у результаті запеклого штурму фортеця упала, її гарнізон і жителі були повністю знищені. Долю Дрогеди розділили й деякі інші ірландські міста. У літературі традиційно вказувалося, що фактором, багато в чому определившим жорстокість кромвелевських солдат, був фактор релігії: на ірландців- католиків англійські пуритани дивилися з ненавистю; багато хто вважали, що справедливо мстять за насильства, які раніше мали місце стосовно протестантів у ході ірландського повстання. У новітніх дослідженнях з'ясовано, що серед захисників Дрогеди з ірландців була меншость: гарнізон фортеці була частиною роялістської, в основному протестантській армії герцога Ормонда. У Дрогеді загинуло 3000 захисників, переважна більшість, коли фортеця впала. У той же час Кромвель, як і його армія, не з у реальності жахів ірландського повстання 1641 року, як їх представляла пуританська пропаганда, і це впливало на його політику. Ірландія була скорена до 1652 року. Більша частина ірландських землевласників, пов'язаних з повстанням, була вигнана з маєтків, їхня власність перейшла вруки нових хазяїв-англійців. Більше, ніж будь-яка інша його перемога, ірландська кампанія зробила Кромвеля пуританським героєм Англії, але вона ж багато в чому визначила гострі проблеми в англо-ірландських відносин на довгий час уперед. [1.10,395]

 Іншим напрямком військової політики індепендентів була війна із Шотландією, де парламент після страти Карла І визнав його сина своїм королем Карлом ІІ. У той же час роялістське повстання на чолі з вождем одного з гірських кланів Монтрозом було подавлено ковенанторами, а сам Монтроз був страчений. У вересні 1650 р. Кромвель здобув блискучу перемогу при Денбаре над шотландським головнокомандуючим Лесли. В 1651 році війна продовжилася, і Карлові ІІ удалося вторгнутися в Північну Англію. Однак у вересні 1651 року англійці домоглися вирішальної перемоги при Вустері, а Карл біг. Завдяки допомозі вірних роялістів йому чудом удалося вкритися від кромвелевских солдат і покинути острів. Скорення Шотландії було завершено сподвижником Кромвеля генералом Монком. Новий режим прагнув захистити торговельні інтереси Англії. Навігаційні акти 1650 і 1651 р. обмежували ввіз у країну іноземних товарів і, отже, особливо боляче вдарили по Голландії, багатство якої багато в чому забезпечувалося її функцією як "морського перевізника". Це привело до англо-голландської морської війни 1652-1654 р., що в історіографії часто розглядали як одну з перших торговельних воєн ХVІІ-ХVІІІ ст. Війна виникла всупереч тому, що й англійці, і голландці були протестантами. Тут економічний фактор взяв гору над релігійним. Перемога Англії на море привела до ослаблення економічних і політичних позицій Голландії й поклала початок пануванню Англії на морях. У результаті успішної війни з Португалією ця країна виявилася в економічній і політичній залежності від Англії. [1.13,342]

 У роки протекторату зріс міжнародний престиж Англії. Дві держави, Іспанія й Франція, в умовах війни між ними мали потребу в Кромвелі як у союзнику. Наприклад, католицька Іспанія була першою країною, офіційної признавшей новий режим. Проте, зрештою Кромвель зробив вибір на користь Франції: війна з Іспанією обіцяла важливі придбання за рахунок іспанських колоній. В 1655 році англійська ескадра під командуванням адмірала Блейка захопила острів Ямайку, що стала форпостом англійської колоніальної експансії у Вест-Індії. [1.3,311]

 Олівер Кромвель помер 3 вересня 1658 року, у річницю перемоги при Вустері. Новим протектором став син Кромвеля Ричард, що мало цікавився державними справами. Уже через кілька місяців він пішов у відставку, і до влади формально повернулося "охвістя", розігнане Кромвелем в 1653 році. Цей період політичної нестабільності іноді називають "другою англійською республікою". На ділі все вирішила армія. Загострилася боротьба між армійськими угрупованнями. Одну з них очолював генерал Ламберт, що выдносився до числа "святих", тобто більше послідовних пуритан і республіканців. Помірні позиції займав генерал Монк, що одержав верх у цій боротьбі. Завдяки його підтримці на англійський престол був запрошений син страченого короля Карл П Стюарт. Реставрація Стюартов в 1660 році вважають завершенням Англійської революції середини ХVІІ століття. [1.3,369]

Висновки

1. Історіографія даної проблеми містить великий обсяг документів, які дають нам відомості про революцію та її діячів. Аналізуючи їх можна неупереджено, і виходячи з власних суджень, зробити висновки про діяльність Олівера Кромвеля, хоча ці джерела є суперечливими. Треба також враховувати автора джерела, його погляди та настрої. Джерела по темі, які містяться у чисельних хрестоматіях з Нової історії країн Європи та Америки, є доступними для широкого кола читачів, коментарі упорядників доповнюють та допомагають легше сприйняти і зрозуміти суть документу.

2. На початку Англійської громадянської війни Кромвель почав свою військову кар'єру, очоливши кавалерійський загін з 60 вершників, відомий як «Залізнобока кавалерія», який став основою його армії нової моделі. Лідерство Кромвеля в битві при Марстон-Муре (1644) привело його до великого знесення. Кромвель виявився талановитим полководцем. Його війська брали перемоги одну по одній над прибічниками короля, саме армія Кромвеля вщент розбила Карла I в вирішальному бої при Незбі 14 червня 1645 року. Як лідер парламентської коаліції та командир армії Нової моделі (також відомої, як «круглоголові»), Кромвель переміг короля Карла I, поклавши край домаганням монарха до абсолютної влади. Олівер Кромвель, отримавши певні повноваження, скасував верхню палату парламенту та призначив раду зі своїх бойових соратників-протестантів. За нового лідера, Оливера Кромвеля, було прийнято такі поправки: були заборонені дуелі у армії, дозволявся цивільний шлюб, все королівське майно передавалося до державної скарбниці. Кромвель також мав титул генералісимуса. Проте, взявши владу до рук (отримавши новий титул лорд-протектора), Кромвель почав наводити суворий порядок, встановлювати свою диктатуру. Він жорстоко придушив повстання у Ірландії та Шотландії, розділив країну на військові губернаторства на чолі з підзвітними йому генерал-майорами, ввів охорону головних доріг, налагодив систему оподаткування. Гроші на фінансування перетворень були стягнути з переможених прибічників короля.

Під час свого правління Олівер Кромвель уклав мир із Данією, Швецією, Голландією, Францією, Португалією. Він продовжив війну з давнім ворогом Англії — Іспанією. Послідовністю та непорушністю Кромвель домігся того, що у Європі шанували й Англію і його главу — лорд-протектора. Після встановлення у країні порядку, Кромвель дозволив обрати парламент. Олівер Кромвель відмовився прийняти корону і був визнаний гідним самим призначити наступника, нового короля.

До самої смерті Кромвель мав популярність у народі, зокрема завдяки іміджу «народного» політика на противагу респектабельним дворянам та королю. Особливе значення мала така риса Кромвеля як абсолютна непідкупність. Також важливо відзначити, що Кромвель постійно знаходився під охороною (існувало кілька підрозділів, постійно змінюваних одне одним за графіком чергування) і найчастіше змінював місця нічлігу.

При Кромвелі Англія залишалася республікою.

3. При виконанні мною даної роботи я ставила перед собою завдання:

1.  розглянути історіографію та джерельну базу проблеми;

2.  розглянути політичну діяльність Олівера Кромвеля, зокрема на посту лорда-протектора;

3.  розглянути військову діяльність Олівера Кромвеля як головнокомандувача військових сил;

4.  проаналізувати та узагальнити отримані в ході роботи дані.

У розділі І була докладно розглянута історіографія проблеми та її джерельна база, на основі якої і була написана дана курсова робота. У розділі ІІ була проаналізована політика Лорда-протектора та документи видані ним, а також висвітлено його військові заслуги. Усі отримані та узагальнені данні підсумовані у висновку роботи. Поставлені завдання було виконано.

Список використаної літератури

1.  Александр Македонский и Юлий Цезарь, Оливер Кромвель, Ришелье, Наполеон І, Бимарк.- Репринт.изд.- Челябинск: Урал, 1995.- 537с.

2.  Английская буржуазная революция XVII века. В двух томах. Том 1./ ред. Е. А. Коминского.

3.  Барг М. А. Кромвель и его время,- М.:1991.-397с.

4.  Гардинер С. История республики и протектората.

5.  Егер О. Всемирная история (том 3. Новая история)

6.  Карлайл Т. Письма и речи Оливера Кромвеля.

7.  Менінг Б. Английский народ и Английская революція(1640-1649). М.: Мол.гвардия,1976.- 380с.

8.  Морлей Джон.Новое жизнеописание Оливера Кромвеля.- СПб.:Тип. А. С. Суворина,1900.-232с.

9.  Мортон А. Народная история Англии, 1979.-461с.

10.  Новая история стран Европы и Америки: период первый.

11.  Новая история стран Европы и Америки.Ред. Адо А.В.- М.: Высшая школа,1986.-623с.

12.  Павлова Т. А. Кромвель:біографія окремої особи,- М.: Мол.гвардия,1980.- 351с.

13.  Савин А. Н. Лекции по истории английской революции. М.:1989.-412с.

14.  Штерн Альфред. История революции в Англии.- СПб.:Изд.Л.Ф. Пантелеева, 1900.-336с.

15.  Юм Д. История Англии. 10 томов.