Контрольная работа: Культура Франції

Франція – справжній заповідник пам'яток історії і культури різних епох і цивілізацій. Тут збереглися печерні житла стародавніх людей епохи палеоліту, дороги, віадуки, тріумфальні арки та арени (Нім, Авіньон, Арль і Оранж), які представляють галло – римську архітектуру I століття нашої ери, численні пам'ятки романської архітектури (монастирі в Сіто і Клюні, церква в Мон-Сен-Мішель і т.д.).

Батьківщиною готичного стилю, який розвинувся з романського, став регіон Іль-де-Франс. Готика представлена такими відомими спорудами, як каплиця Сен-Шапель і собор Нотр-Дам у Парижі, собори в Шартре, Орлеані, Ле-Мані, а також у Страсбурзі. Відродження, яке прийшло з Італії в XVI ст. залишило після себе такі шедеври архітектури, як численні замки Луари, палаци Фонтенбло і Версаль.

У Франції можна побачити такі шедеври Наполеонівської епохи (неокласицизм), як Тріумфальна арка, Вандомська колона і церква Мадлен у Парижі, прекрасні споруди еклектичного XIX ст. – театр «Гранд Опера», міська ратуша Отель-де-Віль і Великий палац, знаменита Ейфелева вежа. ХХ ст. доповнило архітектуру французьких міст різноманітними будівлями в стилі модерн і такими сучасними спорудами, як Центр ім. Помпіду, Луврська піраміда і комплекс будівель у паризькому районі Дефанс.

Культурне життя країни представлене численними театрами і музеями, серед яких всесвітньо відомі Лувр і музей Д'Орсе в Парижі, а також різноманітними музичними, театральними і кінофестивалями (в тому числі Каннський). В останні роки своєрідною Меккою для туристів з усього світу став Євродіснейленд.

Найбільшу популярність у світі здобули французьке образотворче мистецтво, література і різноманітна музична культура.

Актуальність теми дослідження. Розуміння значення інтелектуального впливу Франції для духовного розвитку європейських народів кінця ХVІІІ – першої половини ХІХ ст. передбачає дослідження основних напрямів і форм французько-української культурної взаємодії, що стала важливим чинником становлення національної культури в умовах наступу російського самодержавства на права українства. Всебічне та об’єктивне вивчення історії науки, освіти, мистецтва Франції неможливе без урахування інтелектуальних взаємовідносин між нашими народами. Конкретно-історичний аналіз трансформації духовних надбань одного європейського народу на ґрунті історико-культурних традицій іншого дає можливість глибше осягнути сутність культурного спадку Європи.

Мета роботи – розкрити особливості національних звичаїв Франції, її культуру та традиції.

Задачі роботи:

– проаналізувати розвиток французької культури;

– дослідити національні традиції Франції;

– оглянути особливості французької нації та її звичаї.

Об’єкт роботи – французька культура.

Предмет роботи – розвиток звичаїв і традицій Франції на протязі історії її культури.

Методологічною основою є принципи об’єктивності та історизму. Для реалізації цих універсальних принципів наукового пізнання було використано методи: історико-генетичний, історико-порівняльний, історико-типологічний, історико-системний.

Практичне значення роботи пов’язане з можливістю використання її результатів при підготовці узагальнюючих праць з всесвітньої та вітчизняної історії.

1.1 Література

На території сучасної Франції існувало кілька литератур, які нерідко перебували у взаємному контакті. Найбільш рання – література кельтів (галлів), пісні та оповіді яких не збереглися; її відгалуженням стала бретонська література. На Півдні з Х ст. розвивається провансальська література. Каталонська література (в Руссільоні) не виходила за регіональні рамки. Аж до ХVІІІ ст. у Франції існувало багато літератури латинською мовою.

Середньовічний фольклор розвивається з ІХ ст. – трудові, весільні та інші пісні, оповіді, легенди, казки, які збереглися в пізніх обробках і записах. Перші писемні пам'ятки французької літератури належать до 2-ї половини ІХ ст. – твори на релігійні теми, створені в руслі латинської традиції. [7, с. 180–189]

У Х-ХІ ст. у військово-дружинному середовищі виникли перші епічні поеми – жести, що створювалися жонглерами, які були знайомі як з латинською традицією, так і з фольклором. Жести присвячені подіям національної історії VІІІ-Х ст. ст. (війни Карла Великого і його нащадків з «невірними», феодальні міжусобиці і т.д.), переусвідомлені в дусі свого часу. Жести, що оспівують військові подвиги одного героя, невдовзі оформлюються в цикли. З ім'ям Карла Великого і його сподвижників пов'язана «Пісня про Роланда» .

ХІV-ХV ст. ст. – перехідний період для літератури Франції. Поезія, розвиваючи прийоми куртуазної лірики, вдається до формальних пошуків. Однак Гільом де Машо (близько 1300 – 77), Есташ Дешан (приблизно 1346–1407), Крістіна Пізанська (1363–1431), Ален Шартьє (1385 – близько 1434), Карл Орлеанський (1394–1465) не тільки зробили довершеними старі поетичні теми (любов до недоступної пані і т. п.), але й передали дух епохи: національну трагедію Столітньої війни 1337–1453, крах феодального світогляду, пошуки сенсу життя поза релігійною доктриною.

У кінці ХV ст. Франція вступає в період Ренесансу. Посилюються контакти з Італією, розвивається книгодрукування, зростає інтерес до античності і гуманітарних наук; панування релігійної ідеології похитнулося.

На початку ХVІ ст. французькі гуманісти Ж. Лефевр д'Етапль (1450–1536), Г. Бюде (1467–1540) та інші ставлять гострі філософські, соціальні, політичні питання, ведучи боротьбу з схоластикою і релігійною ортодоксією.

Реформу французької поезії і драми здійснили в середині ХVІ ст. поети «Плеяди» П. де Ронсар (1524–85), Ж. Дю Белле (1522–60), Р. Белло (1528–77), Е. Жодель (1532–73) та інші. [7, с. 180–189]

На початку ХVІІ ст. французька література переживає складний процес розвитку і перетворення реалістичних, класицистських барокових тенденцій, що намітилися в ХVІ ст.

Реалістичні тенденції в літературі багато в чому базувалися на реалістичному та епікурейському вченні П. Гассенді (1592–1655). З його філософією пов'язана діяльність т. з. лібертинів («вільнодумців») Т. де Віо (1590–1626), М.А. Сент-Амана (1594–1661) і С. Сірано де Бержерака (1619–55), до яких приєднався також Ш. Сорель.

Розробка естетики класицизму заглиблюється в теоретичних виступах Ж. Шаплена (1595–1674), К. Вожла (1585–1650), Г. де Бальзака (1597–1654), Ф. д'Обіньяка (1604–76), які сформулювали вчення про «триєдність», про жанрову і стильову структуру літератури.

Основоположник і найвидатніший представник класицистської комедії – Мольєр (1622–73). З позицій народного здорового глузду він викрив і висміяв негативні сторони сучасного йому суспільства.

В середині і 2-й половині ХVІІ ст. класицизм, проникши в епістолярну прозу (М. де Севіньє), мемуаристику (кардинал Рец, Ларошфуко), церковне красномовство (Ж.Б. Боссюе), залишається провідним напрямком. Але поряд існують і побутові романи П. Скаррона (1610–60), А. Фюретьєра (1619–88), які іноді пов'язують з тенденціями барокко.

Вже в кінці ХVІІ ст. у французькій культурі наростають просвітницькі тенденції («Історія оракулів» Б. Фонтенеля), але епігонський класицизм 1-ї третини ХVІІІ ст. (драматургія П.Ж. Кребійона-батька, 1674–1762) стримує розвиток просвіти. Виникає література рококо, пронизана гедонізмом і скептицизмом, показною вільнодумністю. [7, с. 180–189]

У 1-й половині ХVІІІ ст. провідну роль у літературі відіграє Вольтер (1694–1778) – найбільший поет-сатирик (епіграми, поема «Орлеанська діва», 1755), драматург, який поставив класицистські норми на службу просвітницьким ідеалам («Магомет», 1742 та інші), чудовий прозаїк (повісті «Задіг», 1748, «Кандід», 1759), філософ, історик, публіцист.

У передреволюційні роки у французькій літературі поруч з сентименталізмом виникає передромантизм (Ж. Казот, 1719–92); у Е. Парні (1753–1814) елегійні мотиви, які віщують романтизм, поєднуються з загостреною антирелігійністю та прийомами рококо.

З початку ХІХ ст. домінуючим напрямком у французькій літературі стає романтизм. Феодальну реакцію на революційні події відобразив з позицій захисту християнської релігії консервативний романтизм, який заперечував «вільнодумність» . [7, с. 180–189]

Революційний підйом 30–40-х рр. сприяв інтенсивному розвитку прогресивного романтизму, створив передумови для реалістичного осмислення сучасних суспільних відносин. Французький критичний реалізм з початку свого виникнення поєднував гостроту постановки корінних соціальних проблем, широту історичного обхвату з живописним зображенням конкретних життєвих явищ. Риси реалізму виявляються в памфлетах П.Л. Кур'є (1772–1825), в сатиричних віршах і піснях П.Ж. Беранже (1780–1857), Е. Моро (1810–38), О. Барб'є (1805–82). Найкраще він виражений у романах Стендаля (1783–1842) і О. де Бальзака (1799–1850).

В умовах технічного і наукового прогресу 60–70-х рр. розвивається пригодницька, науково-фантастична література – романи Ж. Верна (1828–1905). Збільшується інтерес і до гуманітарної культури (історія мистецтв, релігій та інші): «Історія походження християнства» (т. 1–8, 1863–83; Ж.Е. Ренан, 1823–92).

У поезії кінця ХІХ ст. найбільш впливовим напрямком був символізм – С. Малларме (1842–98; еклога «Післяполуденний сон фавна»), П. Верлен (1844–96), Рембо (вірш «П'яний корабель», сонет «Голосні»), П. Фор (1872–1960). У руслі натуралізму розвивалася творчість П. Алексіса (1847–1901), О. Мірбо (1850–1917). [4, с. 205–207]

1-а світова війна 1914–18 р.р. і Велика Жовтнева соціалістична революція в Росії знаменують новий етап у розвитку французької літератури. Романи «Вогонь» (1916) і «Ясність» (1919) А. Барбюса (1873–1935) – родоначальника соціалістичного реалізму у французькій літературі – відобразили зростання революційної свідомості французького народу. Барбюс у 1919 р. створив міжнародну організацію письменників «Кларте» для захисту Радянської Росії, боротьби за мир.

Зміцнення позицій критичного реалізму яскраво виявилося в творчості Р. Мартен дю Гара (1881–1958), Ф. Моріака (1885–1970) і Дюамеля.

В дусі критичного реалізму розвивалася в 20–30-і рр. творчість Вільдрака (п'єси «Пароплав «Тінеситі»», 1919. та інш.), Р. Доржелеса (1886–1973; роман «Дерев'яні хрести», 1919), А. Моруа (1885–1967; «Перші розповіді», 1935), М. Арлана (р. 1899; збірка новел «Найкращі дні нашого життя», 1937), Ж. Бернаноса (1888–1948; роман «Щоденник сільського священика», 1936), Л.Гійу (р. 1899; роман «Чорна кров», 1935), А. Арну (1884–1973) та М. Еме (1902–67).
 У роки 2-ї світової війни 1939–45 р.р. народжується література антифашистського Опору. Висока ідейність і громадянськість обумовили масштабність і художню значущість патріотичної поезії Опору: «Відкрита книга II» (1942) та «Поезія і правда 1942» (1942) Елюара, збірки Арагона «Ніж у серце» (1941), «Французька зоря» (1945), цикл трагічних віршів «Бойня» Е.Гільвіка (р. 1907), вірші Мадлен Ріффо (р. 1923; збірка «Стислий кулак», 1945).

1.2 Музика

Джерела розвитку французької народної пісні, яка є основою музичної культури країни, беруть початок від древнього фольклору кельтських, галльських і франкських племен, які населяли територію сучасної Франції. Образотворчі і літературні матеріали, що збереглися, свідчать про важливу роль музики і танцю в суспільному житті, сімейному побуті, релігійних обрядах.

Для французької народної пісні характерні витонченість і гнучкість мелодії, тісний зв'язок слова і музики, чіткість побудови. Типовий ритм 6/8 (у танцювальних піснях – 2/4), переважаючі лади – мажор і натуральний мінор. Часто в приспівах зустрічається повторення звукосполучень неважливого змісту. Серед жанрів старовинних народних пісень – компленти (пісні-скарги), танцювальні, застільні, пастушачі (пастурели), любовні, весільні, професійні пісні. [4, с. 205–207]

З початку ІV ст. християнська церква все частіше використовувала в богослужінні народно-пісенні наспіви, пристосовуючи їх до латинських текстів. У VІІІ ст. ранні галліканські форми християнської літургії витісняються григоріанським хоралом. Музика була покликана посилювати містичний вплив латинських текстів. З часом, зберігаючи елементи григоріанського кодексу, церковна музика зазнає значних змін (вводиться французька мова).

Нарівні з культовою набула поширення світська музика, яка звучала при дворі франкських королів, у замках феодалів.

В ХІ-ХІІІ ст. ст. розвивається музично-поетичне мистецтво мандруючих співаків – трубадурів (Гільом IX – герцог Аквітанський, Бернарт де Вентадорн, Бертран де Борн, Дж. Рюдель, Г. Рікьєр).

Розвиток економіки і культури міст (Тулуза, Монпельє, Лімож, Аррас та інших) сприяв виходу поетів-співаків з міських станів, які внесли свої особливості в тематику і жанри мистецтва трубадурів і труверів. Розвиток міської культури сприяв розквіту багатоголосся, ранні зразки якого відносяться до ІХ-ХІV ст. ст. Вже в ІХ ст. церковні музиканти почали з'єднувати в одночасному звучанні дві мелодії (діафонія, або паралельний органум).

Одну з перших французьких опер створив композитор Р. Камбер, який написав разом з поетом П. Перреном оперу «Пастораль» (1659). У 1669 р. вони отримали патент на організацію постійного оперного театру, який відкрився у 1671 р. (оперою «Помона») під назвою «Королівська академія музики» .

З початку ХVІІІ ст. великого розмаху набуло мистецтво клавесиністів, передусім Ф. Куперена, який затвердив витончений і виразний стиль клавесинної музики, а також Ж.Ф. Дандріє, Ж.Ф. Рамо. В середині ХVІІІ ст. з'явилася також симфонія (Ф.Ж. Госсек). Однак провідним жанром французької музики ХVІІІ ст. залишалася опера. [4, с. 205–207]

Велика французька революція внесла нову течію в музичне життя. Стали відомими талановиті композитори – Е. Мегюль, Госсек, Л. Керубіні, Ж.Ф. Лесюєр. Нова соціальна функція музики, породжена революційною обстановкою, привела до створення масових жанрів, у тому числі маршів і пісень, композицій для кількох хорів та оркестрів. Створювалися патріотичні пісні. У 1792 р. К.Ж. Руже де Лілем була написана «Марсельєза», яка згодом стала державним гімном Франції.

Яскравим вираженням французького музичного романтизму 1-ї половини ХІХ ст. стала творчість найбільшого композитора, диригента і критика Г. Берліоза, автора романтичного програмного симфонізму («Фантастична симфонія», 1830).

В середині ХІХ ст. спостерігається поступове нівелювання жанрів комічної і великої опери. Традиції комічної опери продовжила оперета – типове породження Другої імперії (період захоплення кафе-концертами, театральним ревю, мистецтвом шансоньє, канканом). У той же час французьку оперету відрізняла яскраво виражена сатирична спрямованість і злободенність.

На зламі ХХ ст. у французькій музиці зароджується імпресіонізм. Основоположником і найяскравішим представником цієї нової течії був К. Дебюссі, новаторська творчість якого (оркестрові твори «Ноктюрни», 1897–99; «Прелюдія до «Післяполудня фавна»», 1892–94; «Море», 1903–05; опера «Пеллеас і Мелізанда», 1902, інші) вплинула на розвиток музики ХХ ст. Імпресіоністські тенденції знайшли відображення і в творчості найбільшого майстра французького музичного мистецтва М. Равеля («Болеро» для оркестру, 1928; балет «Дафніс і Хлоя», 1911; опери «Іспанська година», 1907; «Дитя і чаклунство», 1925), який відіграв особливу роль в оновленні тембрової і гармонічної палітри симфонічної і фортепіанної музики. [13, с. 179–222]

Після 1-ї світової війни 1914–18 р.р. у музичному мистецтві Франції затверджуються тенденції неокласицизму, експресіонізму, конструктивізму. Провісник конструктивізму композитор Е. Саті спільно з драматургом і живописцем Ж. Кокто очолив рух молодих композиторів проти імпресіоністської витонченості, за «мистецтво повсякденності». Серед їхніх послідовників були композитори А. Онеггер, Д.Мійо, Ф. Пуленк, Ж. Орік, Л. Дюрей, Ж. Тайфер, які утворили творче об'єднання «Шістка». Значно вплинула на них музика І.Ф. Стравінського, а також нові тембри і ритми американського джазу, що виник у Європі.

Після закінчення 2-ї світової війни музичне життя Франції пожвавилося. Активізувалася діяльність композиторів Мессіана, Пуленка, Мійо, Жоліве, Соге, Оріка, Даніель-Лесюра, Ж. Франсе, М. Ландовськи, А. Дютійє та інших.

В числі найвидатніших французьких виконавців ХХ ст.: диригенти – К. Шевільяр, П. Монте, І. Маркович, А. Клюїтенс, Ш. Мюнш, Л. Форестьє, П. Паре, Ш. Брюк, С. Бодо, Ж. Мартінон, П. Булез; піаністи – Л. Дьємер, І. Нат, А. Корто, М. Лонг, Р. Казадезюс, С. Франсуа, Ж.Б. Пом'є, М. Брюшольєрі, М. Ааз; скрипалі – Ж.Тібо, З. Франческатті, Ж. Неве; віолончелісти – П. Фурньє, П. Тортельє; органісти – Ш. Турнсмір, Ш.Відор, М. Дюпре, М. Дюруфле; співаки – Д. Дюваль, Ж. Креспен, Ж. Жироду; шансоньє – А. Брюан, М. Шевальє, Містангет, Е.Піаф, С. Реджані, Ж. Беко, Ш. Трене, Ж. Брассенс, М. Матьє та інші. [13, с. 179–222]

1.3 Освіта

У повоєнних конституціях підтверджується принцип, що «нація повинна гарантувати рівний доступ дітей та дорослих до освіти, професійного навчання та культури; надання безкоштовного світського загальнодоступної освіти на всіх рівнях має бути обов'язком держави». Однак освіта не є монополією держави. Поряд з безкоштовними загальнодоступними навчальними закладами, контрольованими державою, є приватні заклади, що стягують плату за навчання і які звичайно перебувають у віданні приватних або релігійних організацій. Для забезпечення стандартів навчання Міністерство освіти визначає зміст навчальних курсів для всіх студентів, що бажають отримати офіційні дипломи незалежно від того, де вони проходять навчання. Наявність університетського диплома має значення для кар'єри майже у всіх професіях. Навіть працівникам фізичної праці для отримання роботи бажано мати документ про повну або незакінчену професійну освіту.

У Франції, закладена реформами Наполеона I в 1806 і 1808, очолюється міністром народної освіти. Йому надають допомогу директора управлінь початкової та середньої освіти і кілька комітетів, які складаються з викладачів і чиновників. Територія Франції поділена на 27 академій – навчальних округів, кожен з яких обслуговує кілька департаментів. На чолі академій стоять ректори, підкоряються міністру освіти. Ректору підпорядковані інспектори академій – вищі чиновники шкільного відомства в кожному департаменті, які керують на місцях всіма справами початкової та середньої освіти. [14, с. 55–58]

Під впливом студентських заворушень 1968, коли висувалася вимога бульшей децентралізації системи вищої освіти, було створено Міністерство у справах університетів. Університети зазнали радикальну реорганізацію: замість колишнього об'єднання факультетів з'явилися автономні багатогалузеві центри, які складаються з департаментів. Вони управляються адміністрацією і представниками викладачів і студентів, які спільно визначають навчальні та дослідницькі напрями і обирають деканів та президентів університетів. Більшість таких університетів було розділено на два-три самостійних університету. Найбільший з них – Паризький університет – складається з 13 університетів; три університети з їх числа були утворені на базі Сорбонни.

У 1998 у Франції функціонували 77 державних та 5 приватних університетів. У 1966 при традиційних університетах було створено кілька спеціалізованих технічних інститутів. У 1998 загальна кількість державних і приватних вищих навчальних закладів, включаючи університети, перевищило 450. Особливо виділяються спеціальні вузи (grandes écoles), готують вищі адміністративні кадри і фахівців високої кваліфікації для промисловості, торгівлі, охорони здоров'я, армії, бізнесу, сільського господарства. Створено колеж університетського профілю (antennes universitaires), що дають спеціальну освіту, в таких містах, як Блуа, Труа, Тарб, Бове та Байонна. В даний час приблизно половина студентів відбувається з нижчих і середніх станів та робочого середовища. Близько 12% студентів – іноземці з країн, що розвиваються. У 1991 уряд схвалив «План розвитку університетів до 2000» – програму, орієнтовану на подальше розширення мережі університетів.

Відвідування шкіл обов'язково для всіх дітей у віці від 6 до 16 років. У початковій школі навчаються діти у віці від 6 до 12 років, а в середній – від 11 до 17–18 років. В даний час середня освіта дається в неповній середній школі – «єдиному колежі» (чотирирічне навчання) і ліцеях загальної освіти (термін навчання 3 роки) або професійної освіти (термін навчання 2–3 роки, готує кваліфікованих робітників). Число учнів початкових шкіл в міру уповільнення темпів зростання населення скорочується, а кількість учнів середніх шкіл збільшується незначно. Навпаки, кількість студентів вищих навчальних закладів швидко зростає, оскільки молоді люди шукають кращі місця для працевлаштування. У 1998 у початкових школах навчалося 3,9 млн. чоловік, у середніх – 6 млн. і у вищих навчальних закладах – 2,1 млн. Крім того, мережею дошкільних установ, т.зв. материнських шкіл, охоплено 2,4 млн. дітей у віці від 2 до 6 років. [14, с. 55–58]

Унікальне положення займає Колеж де Франс, заснований у 1530 королем Франциском I. У ньому читають лекції видатні французькі і закордонні вчені. Особливо виділяється Французька Академія, заснована в 1635 Людовіком XIII. До її складу входять 40 найбільш видатних вчених, т.зв. «Безсмертні». Основні завдання Академії – вироблення норм французької мови, видання стандартної граматики і словника французької мови.

Якщо ви бажаєте отримати прекрасні знання, а в майбутньому стати висококваліфікованим спеціалістом, то ваш шлях саме до цієї країни! Всі навчальні заклади мають беззаперечну репутацію та варті саме вашої уваги, адже з такими освіченими викладачами – будь – яка робота буде легкою та приємною.

Французька нація – одна з найстаріших на європейському континенті, з багатою історією і культурою. Французи швидше галантні, ніж ввічливі, скептичні і обачливі, хитрі й спритні. У той же час вони захоплено, довірливі і великодушні. У Франції люблять і вміють блиснути словом, мовчазний людина соціально себе вбиває. Розмова французів носить невимушений характер і йде винятково швидко. [19]

Великий вплив на французький стиль ділового спілкування надає система освіти, орієнтована на виховання незалежних і критично налаштованих громадян. У діловому житті істотну роль відіграють особисті зв'язки і знайомства. Нових партнерів прагнуть знайти через посередників, пов'язаних дружніми, сімейними або фінансовими відносинами. Французи майстерно, і з витонченістю, відстоюють той чи інший принцип і свою позицію, при цьому досить жорстко ведуть переговори і, як правило, не мають запасний позиції.

Французи не відрізняються точністю і не завжди пунктуальні. На прийомах слідують правилу: чим вищий статус гостя, тим пізніше він приходить. Бути запрошеним на вечерю своїм діловим партнером вважається у Франції винятковою честю. [19]

Французу приємніше чути корявий французький, ніж чудовий англійську мову, крім того вони не дуже люблять американців. Закон Франції 1994 про вживання французької мови вимагає обов'язкового використання французької мови в назвах, оголошеннях, рекламі, описах товарів та послуг, а також у фінансових звітах. Якщо напис на іноземній мові зроблена на якому-небудь майні, вона може служити підставою для перегляду умов договору про користування майном.

Національні свята Франції

1 січня – Новий рік.

Квітень – Великдень.

1 травня – День Праці.

8 травня – День Визволення.

12 травня – 20 травня – Вознесіння Христове.

23 травня – Духів день.

30–31 травня – Трійця.

14 липня – День взяття Бастилії.

15 серпня-Успіння Богородиці.

1 листопада – День Всіх Святих.

11 листопада – День Пам'яті, День перемир'я у Першій світовій війні.

з 25 грудня по 1 січня – Різдво.

Плануючи візити своїм партнерам у Франції, враховуйте, що в літній час на два місяці – липень і серпень – ділове життя у Франції завмирає, і всі вирушають у відпустки, так що візити треба планувати виключаючи дати між 15 червня і 15 вересня для вірності. Крім того, в різдвяні свята не прийнято наносити ділові візити з 20 грудня по 14 січня, оскільки багато хто в цей час беруть також додаткову відпустку. [19]

У Франції існує безліч свят, які щороку відзначаються громадянами країни. Усі свята дуже яскраві і барвисті і залишають незгладимий слід у душі кожної людини. Якщо вам вдасться відвідати таке свято, то ви зможете повною мірою відчути весь захоплення й ейфорію.

Першого січня природно, відзначають новий рік, який проходить під назвою дня святого Сильвестра. Новий рік і Різдво вважаються сімейними святами, які відзначаються вдома в колі своєї родини. Але все ж варто відзначити, що дуже багато виходять на вулиці і святкую Новий рік колективно.

День трьох королів-волхвів відзначається шостого січня. Вважається, що саме в цей день волхви принесли свої подарунки Ісуса. У цей день люди так само збираються і святкують всією родиною. Прийнято на це свято готувати пишні застілля.

Найпрекраснішими святами є фестивалі, друга половина січня припадати на популярний фестиваль «жеоде». Це міжнародний фестиваль фільму, який вражає уяву дуже багатьох людей, варто вказати на те, що даний фестиваль збирає дуже багато людей і туристів. Цей фестиваль має по істині історичне значення, існує він досить давно і приваблює всіх тих, хто неодмінно хоче стати частина створення кінофільмів.

Так само варто звернути вашу увагу на фестиваль циркового мистецтва, який триватиме більше тижня і привертає так само масу уваги. Фестиваль проходить у другій половині січня. Варто тільки подумати про те, яка атмосфера панує на даному святі і ставати відразу ж зрозуміло, що вам просто необхідно його відвідати. Найпопулярніші циркові майстри приїжджають до країни і ведуть певну боротьбу за звання найпопулярніших і кращих. В останній день змагань журі виносить свій вердикт, і нагороджують переможця.

Слід так само відзначити популярний фестиваль вуличних оркестрів, який відбувається в західній Луарі, в кінці січня. Саме в період даного фестивалю можна побачити найкращі оркестри і найкращих музикантів.

Фестиваль мімози дуже популярний в країні і символізує цвітіння мімози, що означає повне закінчення зими і настання часу квітів. Квіткові паради почали проводити в Сан-Рафаелі, з кожним роком фестиваль привертає все більше уваги і стає все ширше і яскравіше. Фестиваль проходить 10 лютого.

Фестиваль фіалок відбувається в Тулузі. Якщо ви прагнете потрапити на шоу, яке запам'ятається вам на все ваше життя, то вам просто необхідно відвідати цей фестиваль. Звичайно ж, найголовнішою подією даного фестивалю є виставка фіалок, крім того, працює ярмарок квітів і різноманітних продуктів. Фіалка це емблема міста. Фестиваль проходить 11 лютого.

Карнавал у Ніцці популярний у всьому світі, багато туристів приїжджають до країни спеціально, щоб потрапити на цей карнавал. Варто звернути вашу увагу на те, що дуже багато хто прагне потрапити на карнавал, який приносити море позитивних емоцій і допомагає повною мірою розслабитися і отримати задоволення. Якщо ви жодного разу не були на карнавалі, то вам варто поїхати до Ніцци, для того що б мати прекрасну можливість побачити карнавал своїми очима. Немає нічого прекраснішого, цього карнавалу і багато хто з нетерпінням чекають його початку. Карнавал проходить 11 лютого.

День Святого Валентина для Франції має дуже велике значення, так як сама країна давно стала символом любові та високих почуттів. У цей день прийнято дарувати подарунки своїм близьким і коханим людям, варто звернути вашу увагу, що на свято любові просто не можливо знайти клубу чи ресторану з вільними місцями. Тому якщо ви вирішили провести свято у Франції вам варто заздалегідь подбати про те, що б зарезервувати місця. [21]

Фестиваль лимонів так само дуже популярний серед жителів країни, сам же фестиваль проходить в місті Ментон на французькій Рив'єрі, 17 лютого. У цьому місті лимони вважаються певними королями врожаю, так як теплий клімат дозволяє три рази на рік знімати урожай лимонів. Свято дуже красивий, яскравий і барвистий, саме з цієї причини він збирає безліч бажаючих подивитися на святкування.

Фестиваль орхідей, ще одне свято квітів і любові який люблять відзначати по Франції. На фестивалі будуть доступні кількість квітів, орхідей ви зможете побачити більше 20 тисяч, і гібридів більше ста тисяч. Фестиваль проходить 18 лютого. Це дійсно чудовий свято, які радує великими, можливостями квітів, вам здасться, що ви потрапили у певну казку.

У Франції існує дуже багато свят, можливо саме з цієї причини дуже багато приїжджають подивитися на країну, яка славиться своїми фестивалями і карнавалами.

Якщо ви хочете незабутньо провести свій час, то вам просто необхідно звернути свою увагу на відвідування Франції – країни любові і квітів

Різдвяні свята у Франції

Скільки солодких спогадів лишається нам з дитинства? І напевно більшість з них припадає на Різдвяні свята. Різдво – це найважливіше свято в році для будь-якої французької сім'ї, тому готуються до нього ґрунтовно, за цілий місяць.

Святкування Різдва в сучасній Франції розтягується на цілий місяць. Починаючи з 6 грудня, в день святого Миколая, воно підходить до кінця тільки 6 січня – в день Короля (або день Епіфанії). Цей період є найбільш радісним і приємним як для дорослих, так і для дітей. [20]
 Торгові вулиці яскраво ілюміновані, святкові ялинки у величезних кількостях стоять не тільки в квартирах і на вулицях, але і в під'їздах будинків. Натовп гарячково хапає все, що згодиться в подарунок, особливо дітям, які чекають на прихід Père Noёl.

Saint Nicolas

Святий Миколай, покровитель дітей. Його день святкують 6 січня. Згідно легенди він став прообразом Père Noël (Батько Різдва). [21] Діти очікують його приходу щоб отримати подарунки.

Напередодні, діти виставляють своє взуття перед коминами, а поряд з ними моркву та цукор для мула. Не забувають у про Святого Миколая. Його очікує келих вина.

Розповідають, що напередодні свята Святий Миколай проходить від будинку до будинку у пошуках слухняних дітей, які й отримають від нього подарунки, переважно солодощі, ті ж які не були дуже слухняними, отримають різку (une trique) від супутника Миколая Père Fouettard (Батько з різками). Але ця традиція зберіглася лише на півночі Франції. А в інших регіонах, подарунки проиносить Père Noël.

Noël (Різдво)

За кілька днів до Різдва у всіх соборах починаються вечірні концертні програми. Відбуваються численні різдвяні ярмарки. Прикрашають ялинку, яка вже стала символом Різдва у Франції. Традиція наряджати її прийшла з Німеччини, спочатку поширившись в Ельзасі, ймовірно в 16 столітті, а потім у Лотарингії. В інші французькі регіони різдвяна ялинка прийшла разом з жителями вищезгаданих регіонів, які втекли після німецької анексії 1871 року. З тих пір це захоплення не згасає.

Невід'ємна традиція святкування Різдва – це «різдвяні ясла», які зображують сцену народження Христа. Встановлюють їх у церквах і в приватних будинках. Традиція ця – загальноєвропейська. Згідно з легендою, засновником її був святий Франциск Ассізький (Saint Francois d'Assise). Ясла, створені в Празі в 1562 році, відомі як перші в світі. Що стосується Франції, то перші ясла, оточені двадцятьма дерев'яними позолоченими статуями, до сих пір можна побачити в церкві Шаурса (Chaource), в департаменті. Про (Aube).

З сьомої години вечора вулиці починають пустіти. Адже всі сім’ї збираються на традиційну Різдвяну вечерю (réveillon). Найпочесніше місце належить найстаршому члену сім’ї. У його обов’язки входило запалити Різдвяне поліно, яке має горіти усю ніч. Це робилося для того, щоб підвищити і поліпшити якість врожаю. [22] Для поліна обиралося те дерево, плоди якого були найбільш бажаними. У деяких провінціях прийнято ховати в різдвяне поліно подарунки для дітей, особливо солодощі та фрукти. А ще це поліно присутнє у вигляді торта, який так і називається bûche de Noël

Різдвяна вечеря переважно складається лише з пісних блюд (риба, фрукти, каштани, горішки), але подаються вони у такій кількості, що цю вечерю недарма називають gros soupé (величезна вечеря).

Опівночі, згідно традиції, усі відправляються на святкову месу. Головна різдвяна служба проходить в Notre Dame de Paris.

Вночі на Єлисейських полях відбувається масове гуляння. Там світло як вдень від безлічі різнокольорових лампочок, розвішаних на деревах.

Новий Рік

31 грудня у Франції – це день святого Сильвестра. Новий рік зустрічають переважно з друзями. Новорічна вечеря відбувається досить традиційно: танцюють, жартують, кидають один в одного конфетті або стрічки серпантину, а також цілуються під омелою, рослиною, яка приносить вдачу.

Свято Королів

Це одне з найбільш зворушливих свят, що проходить в першу неділю січня, коли, за євангельським переказом, три східних царі-волхви принесли подарунки новонародженому Христу. [23]

Цього дня традиційно їдять мигдальний торт Galette des Rois, у якому захована маленька фігурка (пластикова чи порцелянова), яку називають «біб», на згадку про період, коли запікали власне боби, а не фігурки. Вони продаються прикрашеними золотою або сріблястою паперовою короною. Пиріг ріжуть на кілька частин. Зазвичай на стільки, скільки людей сидить за столом, плюс, ще один. Цей додатковий шматочок називається «божим» або «шматочком бідняка». Раніше такі шматочки віддавали убогим. Наймолодший з дітей ховається під стіл, і у нього питають: «Чия це частина?» Той, кому дістався шматочок з фігуркою, оголошується королем / королевою, на нього надягають корону та пригощають келихом шампанського.

Такі пироги їдять по кілька разів: вдома, з друзями, на роботі. Так що кожному може поталанити стати королем та обрати собі королеву.

Долина Куршевель є одним з найпрестижніших і елітних гірськолижних курортів світу. Найвідоміші і шановні люди світу і Франції, серед яких сам принц королівства Монако, вибирають це місце для свого зимового відпочинку. Куршевель – це зимова казка і потрапити туди – мрія будь-якого, хто більшою чи меншою мірою захоплюється гірськими видами спорту. Куршевель примітний не тільки різноманіттям трас і маршрутів, але й наявністю безлічі дорогих бутиків, спортивних магазинів і чудових ресторанів.

Куршевель розташований в 140 км від аеропорту Женеви і в 180 км від аеропорту Ліона. Куршевель знаходиться в самому серці «Трьох долин» (Les Trois Vallees) – найбільшої гірськолижної зони у світі. Куршевель складається з 5 курортних містечок, розташованих на різній висоті: Сан Бон (1100 м), традиційний сільський Ла Пра (1300 м), затишний Куршевель-1550, лісовий Куршевель-1650 і самий шикарний курорт Франції і один з найпрестижніших курортів світу Куршевель -1850.

Перепад висот в цьому районі – від 1030 до 1850 м. На кожному рівні лижникам надається прямий доступ до катання в зоні Трьох долин. Єдиний абонемент відкриває доступ до 195 витягів. Куршевель оточений казково красивими хвойними лісами і чудово технічно оснащений. [24]

У Куршевелі більше розкішних готелів, ніж на будь-яких інших курортах. За рівнем готелів, якості сервісу і різноманітності розваг Куршевель безумовно є одним з лідерів серед гірськолижних курортів світу: численні кафе, бари та ресторани (деякі з них кращі в Альпах), нічні клуби, дискотеки і бари з живою музикою дозволять вам весело і з задоволенням провести вільний від катання час. Такі традиційні сільські свята, як Карнавал, і шалені вечірки в барах і нічних закладах становлять невід'ємну частину життя Куршевеля. Також не варто забувати про те, що на цьому курорті проводяться різні спортивні змагання високого рівня і численні лижні гонки.

Як бачимо, Франція – країна, в якій свята відіграють оду з найголовніших ролей, тож, якщо ви бажаєте гарно провести свій час, вперед до цієї загадкової країни за незабутніми враженнями!

французький культура курорт традиція

Роблячи висновки можна сказати, що культура Франції настільки ж велика, як і сама Франція, кількість пам'ятників і шедеврів мистецтва просто неможливо порахувати. У культурі Франції представлені десятки стилів архітектури, живопису і літератури.

Деякі пам'ятники культури Франції починають свою історію з часів палеоліту, печери стародавніх людей, з безліччю наскальних малюнків, що описують побут давньої людини. Саме у Франції були знайдені останки неандертальця – в однойменній печері, в Альпах.

Наступна епоха в культурі Франції – це римське панування. У цей період з'явилися такі міста, як Париж, Руан, Орлеан, Марсель, Ним, Авіньон, Арль і Оранж а в них пам'ятники римської культури – акведуки, арки і арени для змагань.

До епохи раннього середньовіччя відносяться церкви, побудовані в романському стилі: церква Мон-Сен-Мішель монастирі Сито і Клюні.

Як бачимо, Франція є батьківщиною самого величного архітектурного стилю – готики. Храми, споруджені в цьому стилі, вражають своєю легкістю, немов вони зроблені з повітря. Цей ефект досягається за рахунок гострих високих куполів. Найвідомішим готичною спорудою є собор Нотр-Дам, а також церкви в Шартре, Орлеані, Ле-Мані і Страсбур.

У цей же період, у 12–14 століттях, у багатьох містах Франції, будувалися чудові замки, велика частина з яких дійшла до нашого часу.

А ось знамениті палаци Франції, в тому числі і Версаль, стали з'являтися тільки в епоху Відродження, в 16 столітті. Яскравими пам'ятками цього періоду, крім Версальського палацу, можна назвати замок у Луаре і палац у Фонтенбло.

Одні з найважливіших пам'яток Парижа, які ви побачите, Тріумфальна арка, Вандомська колона і церква Мадлен, були побудовані в стилі неокласицизму за часів правління Наполеона Бонапарта, а ось символ Парижа – Ейфелева вежа, яскравий представник еклектики 19 століття.

Сучасна архітектура Франції не менш красива, ніж її древні споруди. Вона перейняла витонченість і благородство минулих часів, додавши сучасні технології. У результаті, ви зможете насолодитися будівлями елітного кварталу Дефанс, луврської пірамідою і центром імені Жоржа Помпіду.

Не менш давнє коріння, ніж архітектура, має і французька література. Перші літературні пам'ятки – «кантилена про святу Евлалій» 9 століття, а також праці філософа Скота Еріугена.

Говорячи про літературу Франції, необхідно відзначити яскравий пам'ятник усній народній творчості – «Пісня про Роланда» 11 століття. У цей же період формує свої теорії філософ, родоначальник європейської філософії, П'єр Абеляр. Ці пам'ятники літератури і науки стали відправною точкою для всієї європейської культури.

З кінця 11 століття, почався розвиток так званої «лицарської поезії». Вершин в цьому стилі досягли Бертран де Борн, Бернард де Вентадорн, Арнаут Даніель. У цей період з'являється міська література. Гільйом де Лоррис і Жан де Мен в кінці 12 століття написали «Роман про троянду», один з перших романів у світовій літературі.

У 13 столітті з'являється драматургія. «Гра про святого Миколая», «Гра в альтанці» і «Гра про Робен та Маріон» – яскраві приклади п'єс того часу.

В епоху Відродження стався сплеск у французькій літературі. До цього часу відноситься творчість таких письменників і поетів, як Рабле, Монтень, Війон, Ронсар.

Французька література – одна з найбільш відомих у світі. Основний розвиток вона отримала в Новий час, в 18–20 століттях. Чого варті такі відомі імена, як Стендаль, Бальзак, Дюма, Золя, Сент-Екзюпері, Пруст, Роллан, Моруа, Камю!

1.  Витвер И.А. Франция / А.Е. Слука – М., – 2003. – 411 с.

2.  Витвер И.А. Современная Франция / А.Е. Слука, Г.П. Черников – М., – а2003. – 306 с.

3.  Гене Б. История и историческая культура средневекового Запад / Гене Б. – Москва, 2002. – С. 11–15

4. Гуревич А.Я. Средневековье как тип культуры // Гуревич А.Я Антропология культуры. – М.: ОГИ, 2002. – В. 1. – С. 39–55

5. Гуревич А.Я. История Средних векав / Д.Э. Харитонович. – М.: МБА, 2008. – 320 с.

6. Дзуффи С. Большой атлас живописи. Изобразительное искусство 1000 лет / Дзуффи С. – М.: ОЛМА – Пресс, 2002. – 411 с.

7. Эко У. Исскуство и красота в средневековой эстетике / Эко У. – М.: Алетейя, 2003 г., – 256 с.

8. Егер О. Всемирная история. Средние века / Егер О. – М.: АСТ, 2006. – 607 с.

9. Історія світової культури / За ред. Л.Т. Левчук. – К.: Либідь, 2004. – 563 с.

10. Кенигсберг Г. Средневековая Европа / Кенигсберг Г. – М.: Весь Мир, 2001. – 374 с.

11. Ле Гофф Ж. Рождение Европы / Ле Гофф Ж. – СПБ.: Alexandria, 2007. – 398 с.

12. Мерцалова М. Костюмерных времен и народов / Мерцалова М. – М.: Академия моды, 2003. – 222 с.

13. Муратова К.М. Мастера французской готики / Муратова К.М. – М.: Искусство, 2003. – 455 с.

14. Мартонн Э. Физическая география Франции / Мартонн Э. – М. -563 с.

15. Смирнов В.П. Новейшая история Фанции / Смирнов В.П. – М., 2007. – 633 с.

16. Українська та зарубіжна культура / за ред. Є.І. Козира. – К., – 2001. – 455 с.

17. Федорова Е.В. Париж: Века и люди от основания города до Эйфелевой башни / Федорова Е.В. – М.: МГУ, 2000. – 288 с.

18. Франция. В поисках новых путей / Отв. ред. Ю.И. Рубинский. – Москва: Весь мир, 2007 – 624 с.

19. Япп Н. Эти странные французы / М. Сирет. – М.: Эгмонт Россия Лтд, 2001. – 72 с.

20. http://www.saga.ua/43_articles_showarticle_721.php

21. http://ru.wikipedia.org/wiki/Категория: Культура_Франции

22. http://ru.wikipedia.org/wiki/Категория: Искусство_Франции

23. http://archive.travel.ru/france/people/traditions/