Реферат: Непрямі податки та їх класифікація

ВСТУП

Актуальність теми. В умовах переходу України до ринкових методів господарювання змінюються функції податкової системи і податкової політики в цілому. Існують різні погляди на роль податків у державі з економікою перехідного періоду. Проте, жодна країна світу не досягла економічної могутності, не створивши стабільної податкової системи.

Система оподаткування в Україні почала формуватися 1991 р. Її головні принципи і підходи закладено в Законі України “Про систему оподаткування”, але з часом вона постійно змінюється – вносяться доповнення, уточнення, поправки. Правові норми, що регулюють відношення, пов’язані із збором, розподілом і використанням податкових надходжень в Україні, відображають усі зміни державної фінансової політики, спрямованої на подолання кризи і створення ефективної ринкової

Вихідним положенням для поняття сутності податків є розуміння того, що податки є найважливішою і найдавнішою формою фінансових відносин між державою і членами суспільства. Поява податків зумовлена виникненням держави і виконанням державою суспільно необхідних функцій. За економічним змістом податки – це фінансові відносини між державою і платниками податків з метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових коштів, необхідних для виконання державою її функцій.

Непрямі податки та їх класифікація

Традиційно структура, до якої входять усі види податків, побудована з прямих та непрямих податків. Такий розподіл було взято фінансовою наукою з практики ХУІ ст., що в свою чергу обумовлено існуванням деяких ознак. Хоча існують і інші ознаки, за якими класифікуються податки, нас цікавить саме ця, оскільки вона найбільшою мірою пов’язана із впливом податків на економіку.

Коли вчені почали з’ясовувати, що ж лежить в основі розподілу податків, то виявилось, що дуже важко встановити ознаки такого розподілу. У фінансовій науці розподіл на прямі та непрямі податки вперше зроблено Д.Люкком у кінці ХУІІ ст.. В основу розподілу було покладено ознаку перекладності податків. Після визначення основного положення, що всякий податок, з кого б він не стягувався, в кінці кінців припадає на землевласника, Люкк встановив, що податкам, які припадають на землю не прямо, слід надати перевагу податкам, які стягуються безпосередньо з землевласника [27, с.119]. Таким чином, поземельний податок – це прямий податок, інші податки – це непрямі. Фізіократи підтвердили та поглибили цей розподіл, виходячи з того, що один лише доход землевласника дійсно чистий доход, з якого сплачуються усі податки [27, с.119].

А.Сміт вважав, що доходи отримуються не тільки з землі, а й з капіталу та праці. Розширення поняття доходу, що належало безпосередньо оподаткувати, дозволило А.Сміту включити податки на підприємницький прибуток та заробітну плату, які він вважав такими, що перекладаються, в прямі податки. Він визначив непрямі податки як податки, які припадають на витрати [30, с.36].

Таким чином, прямими податками вважати ті, які збираються з платників, що повинні нести їх, а непрямі податки – ті, що падають на осіб, які перекладають їх на інших.

На нашу думку саме теоретична можливість перекладання податків є важливою, так як на практиці межу між прямими та непрямими податками важко було провести раніше і ще складніше це зробити в сучасних податкових системах.

Іншим способом розподілу податків на прямі та непрямі стало прийняте розмежування їх по способу оподаткування та стягнення. Запропонована А.Вагнером, так звана адміністративно-технічна класифікація, базується саме на такому способі. Прямі податки побудовані на основі явищ та ознак постійного характеру і тому завчасно визначених (володіння або користування майном). Вони стягуються за особистими, що періодично складаються, списками платників на підставі кадастру і в певні строки. непрямі податки виходять із змінних явищ, окремих дій, фактів, як, наприклад, з різних актів споживання, угод, послуг, що оподатковуються на підставі певних тарифів.

Про подібну класифікацію говорив Гофман: “Я володію землею і на мене падає прямий податок – поземельний, я палю тютюн, тобто здійснюю дію і плачу податок непрямий” [39, с.41].

І знову ж таки, ця класифікація не може бути визнана об’єктивною. Ознака, за якою проведено розмежування, має достатньо зовнішній, адміністративно-технічний характер. Як у непрямих податках для суб’єкта оподаткування встановлюються строки внесків, так і у прямих. Розміри і терміни сплати непрямих податків є невизначеними лише для носіїв цих податків у випадку їх повної перекладності. І останнє, ця класифікація припускає різне тлумачення і не може включати в себе всі види оподаткування. Зокрема, мито оподатковує постійний факт – володіння товаром і дію – перевезення через кордон.

Схема 1. Система оподаткування в Україні представлена таким чином

У пошуках кращої класифікації наука називала прямим оподаткування майна, непрямим – оподаткування вчинків, розрізняла податки на виробництво та податки на споживання. Оподаткування певного джерела було віднесено до прямих податків, оподаткування на підставі обліку загальної платоспроможності особи – до непрямих. Тобто, при безпосередньому встановленні платоспроможності стягуються прямі податки, при опосередкованому – непрямі.

Таким чином, протягом довгого часу існувала велика кількість поглядів, ідей, концепцій щодо розподілу податків. Не зважаючи на критику, традиційна класифікація податків на прямі та непрямі продовжує існувати. Як образно зазначив Рошер, “про пряме і непряме оподаткування можна говорити так же спокійно, як у наці говорять про схід та захід сонця” [32, с.124].

Податкові системи свідчать, що непряме оподаткування впливає на дискреційний дохід та напрямки його використання і за своїм характером аналогічні дії прямих податків. Однак, воно характеризується і низкою переваг у порівнянні з прямим, оскільки забезпечує анонімність (стягнення податку зв’язано з рухом товарів та послуг, а не доходів); час реалізації і сплати практично співпадає.

Як зазначають дослідники: “Особливого поширення в Європі податок на додану вартість набув в 50-их роках ХХ ст. Навряд чи можна стверджувати, що він однаково інтенсивно почав використовуватися в усіх країнах (наприклад, в Австрії і Швейцарії він не використовується до цього часу). У США і Канаді так і не змогли знайти переконливих аргументів на користь цього податку, його вважають як такий, що протирічить Конституції США” [11, с. 5].

Розрізняють дві основні групи непрямих податків, які залежать від характеру торговельної діяльності. Внутрішня торгівля пов’язана з використанням акцизів. Зовнішня торгівля характеризується встановленням митних податків на товари, що експортуються та імпортуються.

Акцизи – податки на предмети масового споживання, які виробляються і реалізуються в межах країни, а також на призначені для внутрішнього споживання товари іноземного виробництва. Акцизи встановлюються у вигляді надбавки до ринкової ціни.

Залежно від охоплення товарів оподаткуванням акцизи поділяються на специфічні й універсальні. Специфічні акцизи встановлюються на окремі види товарів. Саме вони виникли спочатку і протягом довгого часу залишались основним видом непрямих податків. У процесі розвитку специфічних акцизів виникали різні форми обкладання: по площі посіву сировини, з якої виготовляються підакцизний продукт, по продуктивності знарядь виробництва підакцизного товару; по сировині або напівфабрикату (солод в акцизі пива); по готовому продукту.

Перші три системи оподаткування приводять до нерівномірності обкладання, оскільки податки встановлюються, виходячи з середнього виходу готової підакцизної продукції з одиниці площі, з одиниці сировини, з середньої продуктивності. Це призвело до поступового зникнення перших трьох форм і з кінця ХІХ ст. домінуючою стала четверта.

Встановлення специфічних акцизів на різні групи товарів має певні протиріччя. Довгий час об’єктом оподаткування специфічними акцизами були предмети першої необхідності. Оподаткування цих товарів забезпечувало швидкість, стабільність і рівномірність надходжень, адже скорочення споживання цих товарів відбувається в останню чергу. Але сильна регресивність таких податків зумовила поступове виключення предметів першої необхідності з кола підакцизних товарів. З іншого боку, встановлення більш високих акцизів лише на товари розкошу звужує сферу застосування специфічних акцизів.

На сьогоднішній день у більшості країн світу специфічними акцизами оподатковуються саме предмети не першої необхідності, але широко оподатковуються акцизами, наприклад, алкогольні та тютюнові вироби.

Постійне розширення асортименту товарів широкого використання, які оподатковувались акцизом, обмежувало розвиток акцизів у специфічній формі. тому економічно вигідніше було переходити до загального непрямого оподаткування. Це привело до виникнення універсальних акцизів.

Універсальний акциз – непрямий податок, який встановлюється державою у вигляді надбавки до загального обороту реалізованих товарів за єдиною чи кількома ставками. Поширення універсальних акцизів зумовлене їх властивостями. Широка база оподаткування забезпечує стійкі надходження до бюджету, які не залежать від змін в уподобаних споживачів та асортименті реалізованих товарів.

Досліджуючи використання універсальних акцизів в історичному аспекті можна виділити три основні його форми: податок на продаж, податок з обороту, податок на додану вартість. При перших двох формах оподаткування, як правило, відбувається на всіх стадіях виробництва і реалізації, тобто воно є багаторазовим. Така система оподаткування має кумулятивний характер. Саме кумулятивний характер податку з обороту є його головним недоліком. У зв’язку з цим стали використовувати таку форму універсального акцизу, як податок на додану вартість. Його принципова різниця полягає в тому, що він не поширюється на додану вартість, яка вже була раніш оподаткована.

У наш час податок на додану вартість визнається багатьма фінансовими експертами в якості найбільш досконалого та перспективного технічно з точки зору розширення сфери його дії.

Розрізняють три альтернативні форми оподаткування доданої вартості: продуктова, доходна, споживча. Споживча – найбільш популярна форма податку на додану вартість. У випадку її застосування підприємству дозволяється повне вирахування вартості придбаних машин та обладнання. Таким чином, оподатковується тільки споживання.

Споживча форма податку на додану вартість вважається самою досконалою. На відміну від продуктової та доходної форм, вона більш сприятлива для інвестування та економічного зростання.

У сучасних умовах податок на додану вартість поряд із податком на прибуток і прибутковим податком з громадян є одним із найпоширеніших у світі. В цілому він нескладний в обчисленні, забезпечує сталі надходження, оскільки додана вартість – досить стабільний показник.

При стягнені непрямих податків виникають правовідносини, в яких беруть участь три суб’єкти: суб’єкт податку, носій податку і податковий орган.

Суб’єкт податку – це виробник або продавець, який відповідно закону вступає в якості юридичного платника податку, тобто сплачує до бюджету суму податку від реалізованого товару або наданих послуг. Його можна кваліфікувати як збирача податків.

Носій податку – це фізична або юридична особа, кінцевий споживач товару, в ціні якого міститься непрямий податок. Купуючи товари, споживач фактично стає платником податку. Таким чином податок перекладається з суб’єкта на носія податку.

Перекладання податків – це наслідок введення непрямого оподаткування, включення податків до цін товарів, що реалізуються (послуги, що надаються), внаслідок чого тягар податку несуть не суб’єкти, а споживачі товарів.

Формально непрямі податки стягуються за пропорційними ставками (тарифами). Кожен фактичний платник податку сплачує при придбанні товару однакову суму податку, незалежно від отримуваного доходу. Але за своєю сутністю непрямі податки регресивні, так, чим вищий дохід, тим менша питома вага цих податків у доході споживача і навпаки, чим нижчий дохід, тим більша питома вага цих податків. Виходячи з цього, непрямі податки соціально несправедливі.

Непрямі податки, так як і всі інші мають свої переваги й недоліки.

Переваги непрямих податків пов’язані насамперед з їх значенням у формуванні доходів державного бюджету. Однак це зовсім не означає, що вони не виконують регулюючої функції. При вмілому використанні непрямі податки можуть бути дієвими фінансовими інструментами регулювання економіки: непрямим податкам властиве швидке надходження, відбулась реалізація – проводиться перерахування податку на додану вартість і акцизного збору на рахунки бюджету; споживання більш-менш рівномірне в територіальному розрізі, а тому непрямі податки знімають напругу в міжрегіональному розподілі доходів; стимулюють державу до забезпечення відповідних умов для розвитку виробництва і сфери послуг, адже чим більший обсяг реалізації, тим більші надходження до бюджету; при вмілому застосуванні непрямих податків держава може регулювати процес споживання, стимулюючи його в одних напрямках і стримуючи в інших.

Таким чином, широке розповсюдження непрямих податків було зумовлено перш за все фіскальними вигодами податків на споживання. М.Н.Соболєв говорить про три сторони фіскальних вигод таке; “Ці податки, оскільки вони припадають на предмети широкого споживання, завжди дуже прибуткові для держави. Їх прибутковість спирається саме на їх велике споживання” [31, с.124-125].

Третя сторона фіскальних вигод пов’язана з тим, що непрямі податки, входять до ціни товарів, купованих споживачем тоді, коли в них є гроші в кишені, не можуть супроводжуватись недоїмками, як це відбувається з податками на виробництво (прямі податки).

Але об’єктивний підхід вимагає і розгляду їх недоліків. при цьому слід пам’ятати, що як переваги, так і недоліки не є чимось вічним та раз і назавжди зафіксованим. Та що було перевагою в одних умовах, може бути недоліком в інших, і навпаки.

Перший недолік непрямих податків полягає в їх зворотній пропорційності платоспроможності споживачів, іншими словами – в їх регресивному характері. По-друге, непрямі податки відрізняються тим, що вимагають великих витрат на стягування. необхідно утримувати великий персонал для нагляду за виробництвом оподаткованих товарів, щоб товари не з’явилися на ринку без оподаткування. Митні податки вимагають утримання цілої гвардії митної варти для над зору за тим, щоб не провозились та не проносились контрабандні товари.

І, по-третє, стягування непрямих податків протирічить інтересам підприємців. Вони (податки споживання) змушують фінансові відомства втручатися до способів виробництва та обміну. Для того, щоб з успіхом стягувати податки, доводиться у різних відношеннях обмежувати обов’язковими правилами виробництво та продаж, зачіпаючи деколи саму техніку виробництва.

Вплив непрямих податків на промисловість заслуговує особливої уваги. Хоча на перший погляд при встановленні непрямих податків держава переслідує фіскальні інтереси, все ж таки, розмірами оподаткування та формами стягнення вона значно впливає на розвиток промисловості, яка знаходиться безпосередньо у зв’язку з непрямим оподаткуванням. Результати непрямого оподаткування відносно обмежують виробництво, в особливості мале та середнє, сприяючи монополізації або зосередженню підакцизних виробництв у руках власників великих капіталів. Непрямі податки за звичаєм складають значну частину витрат виробництва оподаткованого товару, перевищуючи нерідко усі інші витрати. Тому, при деякій ціні, яка встановилась на товар, що належить оподаткувати непрямим податком, зміна розміру оподаткування може легко зробити виробництво даного виду товару доцільним там, де воно було недоцільно, та недоцільним там, де воно було прибутковим. Теж саме можна сказати і про умови стягнення та контролю, які можуть у деяких випадках завдати значної фінансової шкоди малим підприємствам, якщо виконання їх можливе тільки для великого виробництва. Таким чином, якщо для кінцевого платника – для споживачів оподаткованого предмету непрямі податки можуть бути менш обтяжливими, то виробники можуть не тільки сильно постраждати, але й розоритися при введенні нового непрямого податку, збільшення його розміру або зміни форми стягнення.

Підсумовуючи всі “за” і “проти” непрямих податків, Л.В.Хомський пише, що “непрямі податки не можуть бути віднесеними до ряду таких форм, які, пануючи у фінансовій системі, відповідали б основними вимогам раціональних податків” [38, с.149].

непрямий податок