Дипломная работа: Формування бухгалтерського балансу сільськогосподарських підприємств

Вступ

Актуальність теми дослідження. Управління бізнесом в ринковій економіці характеризується багатьма особливостями, серед яких домінуюче значення мають фінансові ресурси, пошук джерел фінансування і оптимізації інвестиційної політики. В цих умовах обґрунтованість приймаємих управлінських рішень в значній мірі визначається якістю фінансово-економічних розрахунків щодо діяльності підприємства.

Господарський процес завжди віддзеркалюється багатьма явищами, які мають об’єктивний і суб’єктивний характер і їх вплив може проявлятися і враховуватися в управлінському процесі по різному. Окремі явища миттєво відображаються у складі майна і зобов’язань підприємства, інші можуть змінити їх лише потенційно, а деякі явища можуть ураховуватися в залежності від низки обставин, так, у практиці бухгалтерського обліку і аудиту нерідко використовуються введення критеріальних значень для окремих показників, наприклад, критичні величини відхилень звітних даних від даних, отриманих за результатами інвентаризації або аудиторської перевірки. Якщо за даними перевірки виявлено відхилення, але воно незначне, тобто менше встановленої границі, то зміни у складі активів і зобов’язань будуть відображені, проте це не вплине на прийняття управлінського рішення.

Іншими словами, формування ринкових відносин вимагає від кожного учасника підприємницької діяльності вміння вірно аналізувати економічну інформацію і приймати виважені рішення щодо інвестування своїх ресурсів в суб’єкти господарювання з метою одержання доходу. Крім того оцінювання фінансового стану підприємства становить інтерес для широкого кола суб’єктів ринку:

-  підприємства, яке хоче знати неупереджену думку про свою діяльність і розробити заходи щодо її поліпшення;

-  інвесторів, заінтересованих в ефективності та прийнятній ризиковості інвестування своїх коштів;

-  кредиторів і постачальників, які бажають впевнитись у платоспроможності підприємства;

-  партнерів по бізнесу, які прагнуть встановити з підприємством стабільні й надійні ділові відносини (постачальники, споживачі, транспортувальники, страхові компанії та ін.);

-  сторонніх щодо підприємства структур (так, Державна податкова адміністрація бажає впевнитись у спроможності підприємства сплачувати податки, профспілки – у стабільності зайнятості працівників і здатності своєчасно виплачувати заробітну плату, благодійні організації – у потенційній спроможності підприємства допомагати).

В системі економічної інформації особливе місце займає вивчення показників фінансової звітності підприємства, серед якої баланс посідає центральне місце і є найважливішим джерелом даних про фінансовий стан підприємства на визначену дату.

Методичні підходи до складання бухгалтерського балансу, аналізу його структури обумовили вибір теми дипломної роботи: "Формування та аналіз бухгалтерського балансу".

Об’єктом дослідження є СТОВ "Колос" Коломацького району Харківської області.

Метою виконання дипломної роботи являється дослідження особливостей порядку формування бухгалтерського балансу сільськогосподарських підприємств та методичних підходів до його аналізу.

Предметом досліджень є теоретичні та практичні положення щодо принципів і концепцій формування бухгалтерського балансу

В процесі виконання дипломної роботи нами вивчалися такі питання:

-  аналіз останніх досліджень і наукових публікацій;

-  аналіз організаційно-економічних умов господарювання;

-  формування бухгалтерського балансу;

-  аналіз змін у складі бухгалтерського балансу;

-  аналіз фінансового стану підприємства за даними бухгалтерського балансу.

Основними джерелами інформації для аналізу фінансового стану на підприємстві є форми фінансової звітності господарства, зокрема:

-  форма №1 "Баланс",

-  форма №2 "Звіт про фінансові результати",

-  форма №4 "Звіт про власний капітал", а також форма №50 с-г "Основні економічні показники роботи сільськогосподарських підприємств" та інші.

Використовуються також форми аналітичного обліку і первинні документи.

Законодавчою базою виконання дипломної роботи стали Закони України, Постанови Верховної Ради, Укази Президента, зокрема:

1.  Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки: Указ Президента України від 3 грудня 1999 р. №1529/99 [1],

2.  Про заходи щодо забезпечення реформування аграрного сектора економіки: Указ Президента України від 29 січня 2001 року [2],

3.  Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні: Закон України [3],

4.  Методичні рекомендації щодо визначення підприємствами і організаціями показників вихідного сальдо Балансу (графа 3) у 2000 році, додаток до Листа Міністерства фінансів від 23.02.2000р. №18-432 [4],

5.  П(С)БО 2 "Баланс" і т.д.

У процесі виконання дипломної роботи методичний інструментарій взято з підручників видатних вчених економістів: Огійчука М.Ф. [5], Ткаченка Н.М., Савицької Г.В. [6], Ковальової В.В. [7], Савчука В.К. [8], Цал-Цалко Ю.С. [9], Лахтіонової Л.А. [10] та інших.

Структура та обсяг дипломної роботи. Дипломна робота складається з трьох розділів, висновків, списку літератури та додатків. Загальний обсяг 96 стор., в роботі представлено 14 таблиць, 11 рисунків, 5 додатків.

Розділ 1. Методологічні аспекти формування та аналізу бухгалтерського балансу

1.1 Теоретико-методичні підходи формування бухгалтерського балансу

Формування ринкових відносин вимагає від кожного учасника підприємницької діяльності вміння вірно аналізувати економічну інформацію і приймати виважені рішення щодо інвестування своїх ресурсів в суб'єкти господарювання з метою одержання доходу. Фінансова звітність містить в собі величезний аналітичний потенціал і може бути використана в процесі прийняття управлінських рішень як перспективного, так і поточного характеру. Навіть побіжний погляд на показники фінансової звітності може дати досвідченому аналітику достатньо повну інформацію про поточне фінансове становище підприємства, стійкість його положення як суб'єкта підприємницької діяльності та можливих перспектив господарювання.

В умовах ринкової економіки фінансова звітність стає публічною та значно розширюється коло її користувачів.

Відповідно до Прядку подання фінансової звітності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2000р. № 419, підприємства і організації подають її до: органам, до сфери управління яких вони належать; трудовим колективам на їх вимогу; власникам (засновникам) відповідно до установчих документів; органам Державного Казначейства України щодо використання бюджетних асигнувань, одержаних з державного бюджету; фінансовим відділам райдержадміністрацій та міськвиконкомів щодо використання асигнувань одержаних з місцевих бюджетів; органам державної статистики (за місцем реєстрації підприємства). [13]

Звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов'язання і власний капітал характеризує баланс [11]. Зміст і форма балансу та загальні вимоги до розкриття його статей визначаються П(С)БО 2 "Баланс" . [12]

Активний розвиток наукової думки щодо методології балансового узагальнення та визначення за допомогою інформації балансу результатів діяльності підприємства розпочався ще в XIX ст. Вчені розглядали баланс у різних аспектах: як власне прийом бухгалтерського обліку; як підсумок облікових процедур, та форму фінансової звітності; як властивість зрівноваженої системи. По суті ж бухгалтерський баланс розглядався як складова бухгалтерської процедури. І лише в XX ст. погляди на балансове узагальнення змінилися. Увага вчених була сконцентрована на тому, що відображувані в бухгалтерському обліку об'єкти мають економічний зміст та правовий режим свого функціонування і ці їх характеристики обов'язково повинні відображатися в балансі.[14]

Срібняк О.М. стверджує, що баланс підприємства є основною формою фінансової звітності, в якій відображаються активи, зобов'язання та власний капітал, інформацію про їх склад, структуру на звітну дату. Інформація балансу є умовою прийняття обґрунтованих управлінських рішень, а також для оцінки ефективності майбутніх вкладень капіталу для визначення ступеня фінансових ризиків. [15]

Підсумок статей активу балансу повинен дорівнювати підсумку статей пасиву. Дані окремих статей балансу повинні бути обґрунтовані результатами інвентаризації. [16]

В статті Кучеренко Т. і Шайко О. наголошується на те, що групування статей в активі балансу здійснюється за ступенем ліквідності (оборотності) таких активів. Так, перший розділ активу "Необоротні активи" об'єднує такі активи, ступінь ліквідності яких невисокий. До них належать: нематеріальні активи, основні засоби, незавершене будівництво, довгострокова дебіторська заборгованість, відстрочені податкові активи, інші необоротні активи, а також довгострокові фінансові інвестиції, ліквідність яких може бути високою, але термін їх обігу більше одного року з дати придбання або необмежений.[17]

В II розділі активу балансу "Оборотні активи" узагальнюється інформація про високоліквідні активи, даний розділ активу містить такі статті: запаси, векселі одержані, дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги, дебіторська заборгованість за розрахунками, інша поточна дебіторська заборгованість, поточні фінансові інвестиції, грошові кошти та їх еквіваленти, інші оборотні активи.

У третьому розділі активу балансу відображають витрати майбутніх періодів, які здійснюються підприємством у звітному періоді, але будуть включені у витрати у наступних звітних періодах відповідно до принципів обачності та нарахування й відповідності доходів і витрат.

У пасиві балансу узагальнюється інформація про власний капітал і зобов'язання підприємства на звітну дату.

Послідовність розміщення розділів пасиву балансу відображає їх актуальність як для власників, так і можливість інвесторів, кредиторів. [18]

Баланс, який є джерелом зведеної інформації про фінансові результати діяльності, займає особливе місце в управлінні підприємством як системою. Він концентрує дані, що характеризують якісний стан підприємства. Так, Біла Л.М. зазначає, що здатність балансу виконувати функції, передбачені системою управління, забезпечується, як мінімум, двома важливими рисами: з одного боку, відображенню у ньому результатів діяльності підприємства, а, з іншого можливістю здійснення оцінки ефективності раніше прийнятих рішень, на підставі використання сформованих у балансі даних. [19]

Слід мати на увазі, що фінансова звітність може подаватися органам державної статистики разом з довідкою про наявність згоди надання органам державної влади даних з фінансової звітності підприємства. У разі відсутності такої згоди така довідка органам державної статистики не подається. [20]

В методичних рекомендаціях по складанню та поданню річної фінансової та статистичної звітності за 2005 рік сільськогосподарськими підприємствами вказується, що при складанні форми фінансової звітності в обов'язковому порядку необхідно заповнити коди ЄДРПОУ, КОАТУУ, СПЛДУ, ЗКГНГ, КВЕД, вказати фактичну адресу підприємства та телефон головного бухгалтера. Звіт повинен бути підписаний керівником підприємства і головним бухгалтером. Подання фінансової звітності супроводжується листом за підписом керівника підприємства, в якому зазначають перелік форм фінансової звітності і інших додатків до неї. [11] При цьому, як зазначає В.Пархоменко річна фінансова звітність подається підприємствами не пізніше 20 лютого наступного за звітним року. Конкретно терміни подання фінансової звітності підприємству встановлює власник або орган, до сфери управління якого належить підприємство.

Датою подання фінансової звітності вважається день фактичної передачі її за належністю, а в разі надсилання її поштою — дата її одержання адресатом звітності, зазначена на штемпелі підприємства зв'язку, що обслуговує адресата.

У разі, якщо дата подання звітності збігається з вихідним (святковим) днем, терміном подання є перший робочий день після вихідного (святкового) Дня.

За неподання звітності передбачена адміністративна відповідальність (ст. 164²КУпАП) у вигляді штрафу, в розмірі від 8 до 15 НМДГ, а при повторному порушенні протягом року - від 10 до 20 НМДГ. [12]

На думку Маренич Т.І. звітність повинна бути основним джерелом інформації, яка необхідна для посилення рівня управління економічними методами спеціалістам і керівникам сільськогосподарських підприємств. При цьому така звітність і система її показників є важливим інструментом контролю за господарською діяльністю підприємства в умовах ринку, та можуть сприяти підвищенню її ефективності. [13]

Баланс підприємства, як один з основних форм фінансової звітності, заповнюється на основі бухгалтерських даних про залишки на рахунках обліку активів, зобов'язань, капіталу та господарських операцій після закриття відповідних балансових рахунків і проведення інвентаризації. В методичних рекомендаціях щодо заповнення балансу на підставі плану рахунків бухгалтерського обліку, автори [24] наводять таблицю перевірки порівнянності показників балансу (табл. 1.1).

В свою чергу, О.Бірюкова нагадує, що вступне сальдо балансу за звітний період (графа 3) переноситься з балансу за попередній рік (графа 4). В разі невідповідності зазначених граф в пояснювальній записці до Звіту необхідно детально пояснити причини розбіжностей. У рядках балансу, які не мають показників, ставиться прочерк. Показники, які при визначенні підсумків вираховуються у балансі, наводяться в дужках. [15]

В. Пархоменко зауважує, що при заповнені статей балансу у звітному році потрібно забезпечити відповідність показників вступного сальдо (графа 3) трансформації, що мала місце на підприємстві. Тут слід урахувати, зокрема, організаційно-структурні зміни підприємства (вибуття, приєднання частин, структурних підрозділів, філій підприємства), що відбулися станом на 1 січня звітного року, виправлення таких , виявлених у звітному році помилок за минулі роки, які впливають на величину нерозподіленого прибутку (непокритого збитку). Отже, в графі 3 "На початок року" Балансу наводиться скоригована на зазначені зміни величина відповідної статті балансу станом на 31.12 попереднього року, а в графі 4 балансу - показник (сальдо) відповідного рахунка (субрахунка) бухгалтерського обліку станом на кінець звітного періоду [26, 27]

бухгалтерський платоспроможність ліквідність пасив

Таблиця 1.1. Методичні рекомендації з перевірки порівнянності показників балансу підприємства [24]

При складанні балансу А.Харитонова рекомендує звернути увагу на те, що згортання статей активів і зобов'язань у балансі не допустиме (виняток - для випадків, передбачених П(С)БО 17 "Податок на прибуток". Наприклад, не можна згортати дебіторську і кредиторську заборгованість:

- за продукцію, товари, роботи, послуги;

-    за різними видами податків, зборів.

Проте склад статей балансу суб'єктів малого підприємництва передбачає об'єднання деяких статей в одну статтю, зокрема:

-  основні засоби та нематеріальні активи;

-  виробничі запаси, тварини на вирощуванні та відгодівлі, незавершене виробництво;

-  готова продукція та куповані товари. [28]

Огарков С.А. зазначає, що на структуру виробничих фондів впливають природні, економічні фактори і спеціалізація підприємства, а також віддаленість сільськогосподарських підприємств від пунктів реалізації продукції, матеріально-технічного забезпечення, і ін. В залежності від географічного положення структура основних засобів знаходиться під впливом природно-кліматичних факторів.

Вихід із несприятливої ситуації, яка проявляється в різкому старінні і диспропорції структури фондів, слід шукати в концентрації джерел інвестиції на пріоритетних напрямках фінансування довгострокових планів і програм, здатних чинити мультикативний вплив на зростання фондовіддачі, рентабельності сільського господарства і масове оновлення фондів на основі заохочень в господарський оборот досягнень науково-технічного прогресу. [29]

Слово "нематеріальний" походить з латинської мови і означає "торкатися", "відчувати". Нематеріальна власність є власністю, яку неможливо відчути, тому що її субстанція нематеріальна. Основною характерною рисою нематеріальних активів є високий ступінь невизначеності відносно можливого прибутку від їх використання. З точки зору авторів, економічна суть нематеріальних активів проявляється саме в тому, що вони є одним із видів ресурсів підприємства, які являють собою різні права і привілеї, що дозволяють власнику здійснювати підприємницьку діяльність з метою одержання додаткових економічних вигод, порівняно з конкурентами. Маючи нематеріальну природу, вони стають відчутними лише в процесі виробництва та реалізації продукції і лише в поєднанні із засобами, предметами праці та робочою силою, адже лише в цій сукупності проявляється ефект від їх використання.

Автор підкреслює, що дебіторська заборгованість, як складова елементу фінансової звітності активу, має визнаватися і відображатися в балансів у грошовій сумі [30].

Грошова сума, за якою має визначатися і відображатися дебіторська заборгованість, на думку В. Костюченко та Г. Шаповалової, визначається з урахуванням таких чинників:

-  оцінки дебіторської заборгованості у поточному обліку;

-  оцінки дебіторської заборгованості у фінансових звітах.

Оцінка дебіторської заборгованості ґрунтується на первісній вартості, яка визначається відповідно до норм П(С)БО 10 і змінюється залежно від ряду чинників:

1)  надання покупцю торговельної знижки або знижок з обсягу до дати реалізації;

2)  надання покупцю знижок після реалізації;

3)  повернення товарів від покупців. [31]

При виведенні об'єктів основних засобів з експлуатації за договором фінансового лізингу балансова вартість відповідної групи основних фондів зменшується на вартість основних фондів у порядку, передбаченому для продажу основних фондів. При цьому лізингоутримувач повинен збільшити балансову вартість відповідної групи основних фондів у порядку, передбаченому для придбання основних фондів. [32]

Бондар В.П., Корілько М.Д. визначають чисті активи як активи підприємства за вирахуванням його зобов'язань. Інакше кажучи, чисті активи – це не що інше, як власний капітал підприємства. [33]

Якщо після другого чи кожного наступного фінансового року вартість чистих активів ТОВ виявиться меншою від статутного капіталу, товариство зобов'язане оголосити про зменшення свого статутного капіталу і зареєструвати відповідні зміни до статуту в установленому порядку, якщо учасники не прийняли рішення про внесення додаткових вкладів. Якщо вартість чистих активів ТОВ стає меншою від визначеного законом мінімального розміру статутного капіталу, товариство підлягає ліквідації. [34]

В.П. Бечко, зазначає, що забезпечення підприємств аграрного сектора економіки джерелами оборотних засобів є важливою ділянкою їх роботи.

Підприємствам слід здійснювати постійний контроль за раціональним співвідношенням між власними та позиченими джерелами формування оборотних засобів, що сприятиме більш ефективному їх управлінню.

З переходом на ринкові умови господарювання надання допомоги з боку держави є найбільш суттєвим фактором, що сприятиме вирішенню багатьох проблем. Зокрема, слід упровадити практику закупки від товаровиробників продукції з одночасним її авансуванням. Авансування буде альтернативним кредитуванню джерелом поповнення оборотних засобів. [35]

Основною статтею власного капіталу є статутний капітал. По цій статті відображають зафіксовану в установчих документах загальну вартість активів, які є внеском власників та учасників до капіталу підприємства. [36]

О.А. Нужна стверджує: "Якщо економічна рентабельність сукупного капіталу, яка показує, скільки прибутку підприємство одержує на одиницю своїх активів, більше ніж середньозважена ціна позикових ресурсів (яка показує середній відсоток, що сплачує підприємство за користування позиковими коштами), то користування кредитними коштами призводить до зростання економічного потенціалу підприємства, в іншому разі, залучення кредиту небажане, оскільки може порушити фінансову рівновагу підприємства і призвести до банкрутства. Такий ефект називають ефектом "кийка", в результаті якого відбувається "спалювання" власного капіталу.

Раціональна позичкова політика може дати підприємству несподіваний ефект "фінансового важеля", який полягає в додатковому зростанні рентабельності власних засобів за рахунок використання кредиту, незважаючи на платність останнього." [37]

На думку Є. Рудого, є два джерела збільшення статутного фонду:

1) внесення додаткових вкладів;

2) реінвестування нарахованих дивідендів.

Вкладом можуть бути: гроші, цінні папери, речі, майнові та інші відчужувані права, що мають грошову оцінку. [38]

Збільшення статутного капіталу за рахунок реінвестиції дивідендів не змінює доходів і витрат підприємства -емітента. [39]

Л.М. Братчук зазначив, що в фінансовій звітності підлягає розкриттю інформація про передачу й отримання майна в операційну оренду та формування її результатів у формах №1 "Баланс" і №2 "Звіт про фінансові результати".

В орендодавця передані в оренду засоби обліковуються у складі власних основних засобів, тому дана інформація знайде своє відображення і в звітності, а саме у формі №1 "Баланс" по коду рядка 030. Для орендодавця надання об'єкта в оренду є доходом від операційної діяльності й відображується в складі іншого операційного доходу по коду рядка 060 "Інші операційні доходи" форми №2 "Звіт про фінансові результати". [40]

Суттєвим недоліком вітчизняної системи звітності, як вважає Хомин П.Я., є те, що вона не забезпечує достатньої та оперативної інформації для прийняття управлінських рішень менеджерами сільськогосподарських підприємств. Облікове забезпечення не узгоджується із змістом звітності, а терміни її подання здебільшого не відповідають інформаційним запитам внутрішніх і зовнішніх користувачів.

Автор стверджує, що суттєвим недоліком звітності в Україні є те, що вона не забезпечує достатньої, до того ж оперативної інформації для управлінців різного ієрархічного рівня, яка потрібна, як правило, негайно, оскільки конкретні управлінські рішення щодо економічного регулювання виробництва не можуть прийматися з відстроченням, до моменту появи необхідних даних. У результаті більшість оперативних управлінських рішень приймаються на основі інтуїції, адекватної минулому досвіду управлінців. Таким чином, необхідне нормативне закріплення обсягу звітної інформації та її змісту, яка подається відповідним органам управління. При цьому повинен забезпечуватись принцип розумної достатності. А от Ю.А. Лузан наголошує, що нині за даними існуючої звітності на державному рівні неможливо простежити динаміку структури витрат на виробництво, навіть найважливіших видів сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки. Відсутня системна інформація про продуктивність праці, фондооснащеність, якість продукції тощо. Найближчим часом Міністерство аграрної політики має зробити кроки до виправлення ситуації зі звітністю по АПК, проводячи роботу як у рамках чинного законодавства, так і ініціюючи прийняття рішення необхідних змін до нього. [42]

Процес формування моделі фінансової звітності доцільно розглядати з точки зору взаємозв'язку цілей та інформаційних потреб користувачів, які визначають вимоги до якості інформації, загальні принципи, підходи до формування фінансової звітності (методологію) і, нарешті, технічні прийоми обробки та надання звітних даних (методику складання звітності) із практичними аспектами її застосування). [43]

З метою підвищення аналітичності звітних форм і розширення можливості щодо прийняття вивірених управлінських рішень Н.А. Іванова пропонує до складу звітності включити перелік основних показників діяльності сільськогосподарських підприємств. Але це слід робити не шляхом механічного відновлення раніше існуючої сільськогосподарської звітності, а шляхом її наукового опрацювання та покращення з урахуванням закономірностей сучасного стану галузі.

Також з звітності необхідно передбачати забезпечення можливостей галузевого аналізу з метою всебічного й глибокого вивчення усіх сторін діяльності, виявлення резервів економічного розвитку сільськогосподарських підприємств. У таких звітних формах варто обрати компромісний варіант поєднання інтересів користувачів.

У чинній звітності треба передбачати показники економічної інформації сільськогосподарських підприємств, яка є необхідною для координації та державного управління галуззю, і всебічно й глибоко характеризує їх діяльність. Для цього варто впроваджувати систему аналітичних показників, які баланс відображали результати господарювання за характерними для галузі ознаками, ефективність господарських процесів і певні природні і інші ресурси. [44]

Традиційна парадигма бухгалтерського обліку стосовно чотирьох типів змін у балансі, на думку Хомин П.Я. і Каблук І.П., має бути переглянута, бо вона не узгоджується з теперішнім Планом рахунків.

Зокрема необхідно чіткіше викласти зміст П(С)БО 2 "Баланс", зазначивши при перенесенні сальдо рахунка 46"Неоплачений капітал" на праву сторону у пасив "Балансу" його математичне значення за правилами алгебри змінюється на протилежний, бо в Головній книзі воно розміщувалось на її лівій стороні. [45]

Метою статті С. Голова є аналіз відповідності законодавства України щодо фінансової звітності вимогам Директив і Регламентів ЄС та визначення перспектив подальшого розвитку фінансової звітності в Україні.

Українські підприємства складають фінансову звітність за уніфікованими формами, передбаченими відповідними П(С)БО. Використання уніфікованих форм фінансової звітності призводить до того, що металургійний комбінат, сільськогосподарське товариство та страхова компанія надають звітність, яка не відображує специфіки їх діяльності, не забезпечує прозорість інформації для власників (акціонерів) та інших користувачів звітності.

Порівняльний аналіз форми балансу встановленої П(С)БО 2 з формою балансу, передбаченою ст.9 Четвертої Директиви, свідчить про наявність певних відмінностей, зумовлених різним ступенем деталізації окремих розділів та статей активів і розбіжностей в класифікації зобов'язань.

Слід зазначити, що не існує суттєвих розбіжностей щодо оцінки статей балансу.

Згідно з Четвертою Директивою статті балансу мають оцінюватися з вартості їх придбання або собівартості виробництва. Крім того, держави-члени можуть дозволяти або вимагати застосування інших методів оцінки, зокрема:

1)  оцінку за методом відновленої вартості для матеріальних основних активів з обмеженим строком корисного використання та для запасів;

2)  оцінку за методами, які мають на меті врахування інформації у статтях балансу, включаючи капітал та резерви;

3)  переоцінку основних активів;

4) оцінку фінансових інструментів (у тому числі деривативів) за справедливою вартістю.[46]

Система вітчизняної фінансової звітності, яка реформована з метою її гармонізації до міжнародних вимог, надто уніфікована і не забезпечує необхідної інформації про виробничу і фінансову діяльність підприємств.

З метою удосконалення балансу вчені пропонують наступну структуру балансу за пропонованими розділами.

Таблиця 1.2. Пропоновані розділи для удосконалення балансу

Така побудова балансу дозволить обґрунтовано здійснити його вертикальний аналіз при проведенні аудиторських перевірок без додаткового перегрупування його статей. [47]

При заповненні статей балансу у звітному році необхідно забезпечити відповідність показників вступного сальдо трансформації, що мала місце на підприємстві. Тут слід врахувати, зокрема організаційно-структурні зміни підприємства, що відбулися станом на 1 січня звітного року, виправлення таких виявлених у звітному році помилок за минулі роки, які впливають на величину нерозподіленого прибутку. [48]

1.2 Методологічні аспекти аналізу бухгалтерського балансу

Систематичний аналіз фінансового стану підприємства, його платоспроможності, ліквідності та фінансової стійкості необхідний тому, що дохідність будь-якого підприємства, розмір його прибутку значною мірою залежать від його платоспроможності. Жоден власник (незалежно від форми власності) не повинен нехтувати потенційними можливостями збільшення прибутку (доходу) фірми, які можна виявити тільки на підставі своєчасного й об'єктивного аналізу фінансового стану підприємств. Ураховують фінансовий стан підприємства і банки, визначаючи режим його кредитування та диференціацію відсоткових ставок.

Фінансовий аналіз є основою для управління фінансами підприємства. В узагальненому вигляді він охоплює три головні напрямки:

1) оцінювання фінансових потреб підприємства;

2) розподіл потоків грошових коштів залежно від конкретних планів підприємства, визначення додаткових обсягів залучених фінансових ресурсів та каналів їх одержання -- кредити, пошук внутрішніх резервів, додатковий випуск акцій, облігацій;

3) забезпечення системи фінансової звітності, яка б об'єктивно відображала процеси та забезпечувала контроль за фінансовим станом підприємства.

Для забезпечення якісного та детального фінансового аналізу необхідно, насамперед, оволодіти загальними концептуально-методичними підходами та методами і моделями його здійснення.

Фінансовий аналіз допомагає своєчасно вирішувати питання поліпшення поточного руху фінансових ресурсів, їх формування та використання, поточного та довгострокового планування діяльності. На його основі будується фінансове забезпечення стратегії підприємства на перспективний період. Без фінансового аналізу не можливі планування, прогнозування, бюджетування, ефективне розміщення фінансових ресурсів, аудит.

Фінансовий аналіз має важливе значення в економічній діяльності підприємства. Він дає змогу:

1) вишукувати резерви поліпшення фінансового стану підприємства;

2) об'єктивно оцінювати раціональність використання усіх видів фінансових ресурсів;

3) своєчасно вживати заходів щодо підвищення платоспроможності підприємства;

4) забезпечувати оптимальний виробничий та соціальний розвиток колективу за рахунок використання виявлених у ході аналізу резервів;

5) забезпечувати розроблення плану фінансового оздоровлення підприємства.

Фінансовий стан підприємства — це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства, визначається сукупністю виробничо-господарських факторів і характеризується системою показників, що відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів [49]. Саме цим зумовлюється необхідність і практична значущість систематичного оцінювання фінансового стану підприємства. Тобто фінансовий стан – це рівень збалансованості окремих структурних елементів активів і пасивів підприємства, а також рівень ефективності їх використання. Оптимізація фінансового стану є однією з головних умов успішного розвитку підприємства в майбутньому періоді. Водночас кризовий фінансовий стан підприємства свідчить про загрозу його можливого банкрутства [50].

Основу Інформаційного забезпечення оцінки фінансового стану становить бухгалтерська звітність. Може використовуватись і додаткова інформація переважно оперативного характеру, однак вона має лише допоміжний характер.

Аналіз фінансового стану – це частина загального аналізу господарської діяльності підприємства, який складається з двох взаємопов'язаних розділів: фінансового та управлінського аналізу [51]

Існує кілька видів фінансового аналізу, їх класифікація відображена на рис. 1.1.

Рис. 1.1. Класифікація видів фінансового аналізу

До економіко-математичних прийомів, які найчастіше використовують під час фінансового аналізу, можна віднести інтегральний, графічний та кореляційно-регресійні прийоми.

Найважливішими спеціальними прийомами фінансового аналізу є порівняльний, або просторовий аналіз. Порівняння полягає в зіставленні фінансових показників звітного періоду з їх плановим значенням (норматив, норма, ліміт) і з показниками попереднього періоду. Для того щоб за результатами порівняння можна було зробити правильні висновки, необхідно забезпечити відповідність показників та їх однорідність. Відповідність аналітичних показників має бути забезпечена за календарними строками, методами оцінки, умовами роботи, інфляційними процесами.

Деталізація як прийом широко використовується під час аналізу розподілу факторів і результатів господарської діяльності в часі та просторі. За його допомогою виявляються позитивний та негативний вплив окремих факторів, наслідки яких зазвичай взаємно протилежні.

Групування як засіб розподілу сукупності на однорідні за ознаками елементи, застосовується в аналізі для того, щоб розкрити зміст середніх підсумкових показників і вплив окремих одиниць на ці середні.

Середні величини краще відбивають сутність того чи іншого процесу, закономірності його розвитку, ніж більшість окремо взятих позитивних та негативних відхилень. Середні величини широко застосовуються в аналізі, особливо при вивченні масових явищ, таких як середній виробіток, середні залишки. Застосовуються середньоарифметичні та середньохронологічні зважені.

Відносні величини (проценти, коефіцієнти, індекси) дають можливість глибше зрозуміти сутність і характер відхилення від бази. Вони особливо необхідні для вивчення динаміки показників за ряд звітних періодів. Зростання чи зниження можна розрахувати відносно єдиної бази, взятої за вихідну, чи відносно ковзаючої бази, тобто попереднього показника.

Балансовий прийом застосовується у тому разі, коли потрібно вивчити співвідношення двох груп взаємопов'язаних економічних показників, підсумки яких мають бути рівними між собою. Найпоширенішим є прийом балансових зв'язків. Він використовується при аналізі фінансового стану підприємства для перевірки повноти та правильності зроблених розрахунків щодо визначення впливу окремих факторів на загальну величину відхилення та показником, що вивчається. В усіх випадках, коли дія фактора с самостійною, хоча й пов'язаною з іншими факторами, підсумок впливу окремих факторів повинен дорівнювати величині загального відхилення за показником. Якщо такої рівності немає, то це свідчить про неповне виявлення рівня впливу окремих факторів чи про помилки при його розрахунках.

Горизонтальний (у часі) аналіз -- порівняння кожної позиції звітності з відповідною позицією попереднього періоду. Горизонтальний аналіз дає змогу виявити тенденції зміни окремих статей або їхніх груп, що входять до складу бухгалтерської звітності. В основі цього аналізу лежить обчислення базисних темпів зростання показників за балансовими статтями чи звітом про фінансові результати.

Вертикальний (структурний) аналіз — визначення структури фінансових показників з виявленням впливу кожної позиції звітності на результат у цілому. В основі вертикального аналізу лежить подання бухгалтерської звітності у вигляді відносних величин, що характеризують структуру узагальнюючих підсумкових показників. Обов'язковим елементом аналізу є динамічні ряди цих величин, що дають змогу передбачати і прогнозувати структурні зрушення в складі господарських коштів і джерел їх покриття.

Трендовий аналіз — це порівняння кожної позиції звітності з рядом відповідних аналітичних показників попередніх періодів і визначення тренду, тобто основної тенденції динаміки показника, очищеної від випадкових впливів індивідуальних особливостей окремих періодів. За допомогою тренду здійснюється перспективний аналіз.

Факторний аналіз -- аналіз впливу окремих факторів на результативний показник.

Прийом послідовного вилучення факторів (ланцюгових підстановок) використовується для розрахунків величини впливу окремих факторів у загальному комплексі їх дії на рівень сукупного фінансового показника. Цей метод використовується тоді, коли зв'язок між показниками можна виразити математично у формі функціональної залежності. Сутність прийому ланцюгових підстановок полягає у послідовній заміні кожного звітного показника базисним, при цьому усі інші показники розглядаються як незмінні. Така заміна дає змогу визначити ступінь впливу фактора на сукупний фінансовий показник. Число ланцюгових підстановок залежить від кількості факторів, що впливають на сукупний фінансовий показник. Використання прийому ланцюгових підстановок потребує суворої послідовності визначення впливу окремих факторів. Ця послідовність передбачає, що передусім визначається вплив кількісних показників, які характеризують абсолютний обсяг діяльності, обсяг фінансових ресурсів доходів та витрат, у другу чергу-- вплив якісних показників, які характеризують рівень доходів та витрат, ступінь ефективності використання фінансових ресурсів.

В економічній теорії та практиці існують різні класифікації методів економічного аналізу загалом і фінансового аналізу зокрема. [52]

Класифікація розрізняє неформалізовані і формалізовані методи аналізу. Неформалізовані (евристичні) методи аналізу ґрунтуються на описуванні аналітичних процедур на логічному рівні, а не на жорстких аналітичних взаємозв'язках та залежностях. До неформалізованих належать такі методи: експертних оцінок та сценаріїв; психологічні; морфологічні; порівняльні; побудови системи показників; побудови системи аналітичних таблиць.

До формалізованих методів фінансового аналізу належать ті. в основу яких покладені жорстко формалізовані аналітичні залежності. Основні з них: арифметичних різниць; ланцюгових підстановок; відсоткових чисел: дисконтування; диференційний; балансовий; логарифмічний; виокремлення ізольованого впливу факторів; інтегральний; простих та складних відсотків та ін.

У процесі фінансового аналізу також широко застосовуються і традиційні методи економічної статистики (середніх та відносних величин, групування, графічний, індексний, елементарні методи обробки рядів динаміки), а також математико-статистичні методи (кореляційний аналіз, дисперсійний аналіз, метод головних компонентів).

Використання видів, прийомів та методів фінансового аналізу для конкретних цілей вивчення фінансового стану підприємства в сукупності становить методологію та методику аналізу.

Фінансовий аналіз здійснюється за допомогою різних .моделей, які дають змогу структурувати та ідентифікувати взаємозв'язки між основними показниками. Існують три основні типи моделей, які застосовуються в процесі аналізу фінансового стану підприємства:

1) дескриптивні;

2) предикативні;

3) нормативні.

Дескриптивні моделі (описового характеру) є основними для оцінювання фінансового стану підприємства. До них належать: побудова системи звітних балансів: подання фінансових звітів у різноманітних аналітичних розрізах; вертикальний і горизонтальний аналіз звітності; трендовий аналіз; аналіз відносних показників і коефіцієнтів; порівняльний, або просторовий аналіз; факторний аналіз; система аналітичних коефіцієнтів. Дескриптивні моделі; засновані на використанні інформації з бухгалтерської звітності [53]

Предикативні моделі - - це моделі прогностичного характеру. Вони використовуються для прогнозування доходів та витрат

підприємства, його майбутнього фінансового стану. Найпоширеніші з них:

1) розрахунки точки критичного обсягу продажу (аналіз беззбитковості);

2) побудова прогностичних фінансових звітів;

3) моделі динамічного аналізу (жорстко-факторні моделі, що детермінувалися, і регресійні моделі);

4) моделі ситуаційного аналізу.

Нормативні моделі --це моделі, які уможливлюють порівняння фактичних результатів діяльності підприємства з нормативними. Ці моделі використовуються, як правило, у внутрішньому фінансовому аналізі, їх сутність полягає у встановленні нормативів на кожну статтю витрат для відповідних технологічних процесів, видів виробів та з'ясуванні причин відхилень фактичних даних від цих нормативів.

Отже, під час аналізу фінансового стану підприємства можуть використовуватись найрізноманітніші прийоми, методи та моделі аналізу, їх кількість та широта застосовування залежать від конкретних цілей аналізу та визначаються його завданнями в кожному окремому випадку.

Залежно від мети аналізу досліджуються різні показники. Але жоден із них індивідуально не дає достатньої інформації про умови функціонування та прибутковість фірми. Лише аналіз певної групи показників дає підстави для ґрунтовних висновків. Слід брати до уваги й фактор сезонності в бізнесі. Разом із тим для попереднього оцінювання фінансової діяльності підприємства необхідно лише кілька з численних показників. Обчислення зайвих коефіцієнтів ускладнює аналіз і вносить плутанину. Інформація для порівняння кількох компаній має бути стандартизована.

Існує кілька класифікацій показників фінансової діяльності фірми. Більшість економістів виділяє такі групи відносних показників: коефіцієнти прибутковості (рентабельності), ліквідності, стабільності та акціонерного капіталу. Інші аналітики схильні до такої класифікації: показники ліквідності, управління активами й управління пасивами, прибутковості та ринкової вартості акцій. Існує також точка зору, згідно з якою виділяються коефіцієнти ліквідності, зобов'язань кредиторам, прибутковості та покриття.

Фінансовий стан підприємства може бути оцінений з різним ступенем деталізації залежно від цілей аналізу, існуючої інформації, програмного, технічного та кадрового забезпечення. Найбільш доцільним є виділення процедур експрес-аналізу та поглибленого аналізу фінансового стану.

Загальні показники характерні для всіх галузей економіки, специфічні — використовуються в окремих галузях.

Первинні показники формуються безпосередньо за даними обліку планової інформації, похідні — розраховуються на базі первинних даних. Синтетичні (інтегральні) показники дають узагальнюючу характеристику складних економічних явищ: прибутку, собівартості та ін.

Натуральні показники відбивають величину явища у фізичних величинах (вагових, лінійних, об'ємних), вартісні - величину складних явищ у грошовому вимірі.

Абсолютні показники — це вартісні, натуральні, трудові чи умовні вимірювачі; відносні — це відношення одного показника до іншого: коефіцієнти, індекси, відсотки. Вони характеризують ступінь зміни явища (процесу) чи його результату в часі, просторі, структуру показників, що вивчаються, їх частоту та інтенсивність.

Усі економічні показники взаємозв'язані та взаємообумовлені. Досягнути поставленої мети аналітик може тільки вивчаючи їх.

Причинно-наслідкові зв'язки та результати вивчаються на базі результативних і факторних показників.

Результативний показник - це економічний показник, що є об'єктом дослідження. Показники, які характеризують результатний показник, тобто є його кількісними та якісними характеристиками, називають факторними показниками.

Поняття "фактор" - одне з головних у фінансовому аналізі. Фактор – це причина, рушійна сила якого-небудь процесу, яка визначає його характер чи одну з характерних рис. В економічних дослідженнях під фактором розуміють умови, необхідні для визначення даного господарського процес), а також показники, які обумовлюють вплив на результат цього процесу.

Сутність того чи іншого процесу можна розкрити з різним ступенем повноти, оскільки мислення рухається від менш глибокої до все глибшої сутності, тобто віл сутності першого порядку до сутності другого порядку тощо. Отже, залежно від необхідності фактори можуть вивчатися з різним ступенем глибини. На результати фінансово-господарської діяльності впливають різні фактори, які перебувають у взаємозв’язку, залежності та обумовленості (рис. 1.2, 1.3).

Рис. 1.2. Схема аналізу фінансового стану підприємства

Рис. 1.3. Схема проведення робіт з аналізу фінансового стану підприємства [54]

Усі фактори, які впливають на результати фінансово-господарської діяльності, можна поділити на природні, соціально-економічні, які сприяють найкращому використанню ресурсів підприємства, та виробничо-економічні, які характеризують використання виробничих ресурсів підприємства.

Слід підкреслити, що об'єктивно оцінити фінансовий стан можна не через один, навіть найважливіший, показник, а тільки за допомогою комплексу, системи показників, що детально й усебічно характеризують господарський стан підприємства.

Критерії оцінки фінансового стану підприємства мають бути такими, щоб усі ті. хто пов'язаний із підприємством економічними відносинами, могли одержати відповідь на запитання, наскільки надійне підприємство як партнер з фінансового погляду, а отже, прийняти рішення про економічну доцільність продовження або встановлення таких відносин з підприємством. У кожного з партнерів підприємства -- акціонерів, банків, податкових адміністрацій -- свій критерій економічної доцільності. Тому й показники оцінювання фінансового стану мають бути такими, щоб кожний партнер зміг зробити вибір, виходячи з власних інтересів.

Отже, необхідно систематично, детально і в динаміці аналізувати фінанси підприємства, оскільки від поліпшення його фінансового стану залежить його економічна перспектива. Тому залежно від мети та завдань аналізу в кожному конкретному випадку вибирають оптимальний (для цього випадку) комплекс показників та напрямків аналізу фінансового стану підприємства.

Слід підкреслити, що всі показники фінансового стану підприємства перебувають у взаємозв'язку та взаємообумовленості. Тому оцінити реальний фінансовий стан підприємства можна лише на підставі використання певного комплексу показників з урахуванням впливу різних факторів на відповідні показники.

Послідовність аналізу фінансового стану підприємства така:

а) експрес-аналіз фінансового стану підприємства;

б) деталізований аналіз фінансового стану підприємства [55]

Експрес-аналіз — це наочна і проста оцінка фінансового добробуту і динаміки розвитку підприємства. Його виконують у три етапи:

* підготовчий;

* попередній огляд;

* економічне читання й аналіз звітності.

Мета підготовчого етапу -- прийняття рішення про доцільність експрес-аналізу фінансової звітності, визначається через ознайомлення з аудиторським висновком та установлення на цій основі пріоритетних напрямків такого аналізу.

Мета попереднього огляду — ознайомлення з пояснювальною запискою до балансу. Це потрібно для того, щоб оцінити умови роботи у звітному періоді, визначити основні тенденції показника діяльності та якісні зміни в майновому та фінансовому стані, при цьому потрібно брати до уваги різні фактори, наприклад інфляцію і недоліки балансу.

Мста етапу економічного читання й аналізу звітності — одержання узагальненої оцінки результатів діяльності підприємства.

Сенс експрес-аналізу відображення невеликої кількості найважливіших показників і постійне дослідження їх динаміки. Після проведення експрес-аналізу потрібно проаналізувати п'ять взаємозв'язаних таблиць:

1) господарські кошти підприємства та їх структура;

2) основні активи підприємства;

3) структура і динаміка оборотних коштів підприємства;

4) основні результати фінансово-господарської діяльності:

5) ефективність використання фінансових ресурсів підприємства. Закінчується експрес-аналіз висновками про фінансовий стан підприємства, а також пропонуються шляхи його поліпшення.

Деталізований аналіз – це детальна характеристика майнового і фінансового стану підприємства за результатами фінансової діяльності у звітному періоді, а також визначення можливостей розвитку підприємства на перспективу.

Деталізований аналіз закінчується стислою характеристикою й оцінкою основних показників, що використовувались у фінансовому аналізі підприємства. [56]

Розділ 2. Формування бухгалтерського балансу в СТОВ "Колос"

2.1 Організаційно економічна характеристика СТОВ "Колос" Коломацького району Харківської області

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Колос" Коломацького району Харківської області розташоване в західній частині Харківської області, у 80 км від м. Харків. Відстань від господарства до основних пунктів збуту сільськогосподарської продукції становить: 6 км до Коломацького молокозаводу, до ЗАТ "Коломак ХПП" - 2 км, до ВАТ "Новоіванівський цукровий завод" - 12 км.

До складу СТОВ "Колос" входять три населених пункти: с. Пащенівка. с. Петропавлівка, с. Шелестове. На території головної садиби – с. Шелестове, знаходиться залізнична станція Коломак.

СТОВ "Колос" створене згідно з Законами України: ГКУ. "Про пріоритетність розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві України", "Про оренду землі" та інших законодавчих актів України і являється правонаступником Селянської спілки пайовиків "Колос". Керівником і засновником Товариства було обрано Торяника Леоніда Дмитровича. Населення села близько 1500 чоловік, з них працюючих у Товаристві – 168.

В цілому місцевість району цілком сприятлива для вирощування всіх районованих сільськогосподарських культур. На ґрунтах луків рослинність представлена злаково різнотравними асоціаціями. Клімат місця розташування СТОВ "Колос" помірно-континентальний. Середня температура січня складає – 7-8˚С. липня +20-21,5˚С. Сума активних температур складає в середньому 3106˚. Річна кількість опадів зростає від 457 мм до 568 мм. Основна їх кількість випадає в теплу пору року. В середньому за рік переважають вітри південно-західних та північно-західних напрямків. Середня швидкість вітрів становить 3,5 м/сек. Осінь триває в середньому біля 65 днів. Перші осінні заморозки настають на початку жовтня.

Дерев’яниста рослинність представлена, в основному, дубами, тополею, осикою, На польових землях поширені із природної рослинності такі бур’яни: пирій, берізка, щириця. На території господарства переважну більшість становлять чорноземні ґрунти, які характеризуються великим вмістом гумусу: 0,5-1,2%.

За своїми територіальними розмірами СТОВ "Колос" можна віднести до типу великих підприємств, про що свідчать дані таблиці 2.1.

З наведених даних, за останні три роки, можна бачити значне зростання таких показників, як обсяг товарної продукції – на 26,6%, та середньорічної вартості активів на 30,2%. Проте валова продукція в оцінці за порівняними цінами 2005р. збільшилася лише на 1,6%. Одночасно спостерігається незначне, але зменшення площі, як сільськогосподарських угідь, так і площ ріллі, відповідно на 5,2% і 4,2%. При цьому площа посіву зернових культур, соняшнику і цукрового буряку зросла, відповідно на 911 га. 190,4 га і на 23 га. Аналіз табл. 2.1. показує, що в господарстві йде процес збільшення поголів’я свиней з 255 гол. у 2004 р. до 611 гол. у 2006 р., при тому, що поголів’я ВРХ залишається практично незмінним – 706 голів.

Таблиця 2.1 Динаміка показників розміру СТОВ "Колос"

Розміри сільськогосподарських підприємств в значній мірі обумовлюють й його спеціалізацію, оскільки остання розвивається під впливом двох тенденцій: з одного боку, поглиблення суспільного розділення праці сприяють більш вузької спеціалізації, а, з іншого, - особливості сільськогосподарського виробництва (сезонність, особлива роль землі і тісний зв’язок рослинництва і тваринництва) викликають необхідність розвитку багатогалузевих підприємств (табл. 2.2).

Таблиця 2.2. Склад і структура товарної продукції сільського господарства СТОВ "Колос"

Як свідчать дані таблиці 2.2, головною галуззю у господарстві є рослинництво, питома вага якої у структурі товарної продукції сільського господарства складає у 2006 р. 85,7%, в той час як на галузь тваринництва припадає лише 14,3% слід зазначити, що за останні три роки спостерігається поглиблення рівня спеціалізації. Так, частка продукції рослинництва зросла на 20% при одночасному зменшенні питомої ваги продукції рослинництва. Провідними видами продукції являються: зернові і зернобобові культури, питома вага яких складає 38,4%, цукрового буряку – 26,5%, соняшнику – 12,1%. Серед продукції тваринництва доцільно виділити продукцію скотарства – 5,7%, а також птахівництва (страуси) – 3,5%.

З наведених даних ми бачимо, що СТОВ "Колос" є сучасне, прибуткове господарство , хоча рівень рентабельності виробництва у 2006 р. (1,8%) значно зменшився, порівняно з 2004 р., коли від дорівнював 16,8%.

Обліково-аналітична робота в господарстві організована і проводиться згідно наказу "Про облікову політику" (Додаток 1). У відповідності до цього наказу, облік в СТОВ "Колос" ведеться за журнально-ордерною формою, суть якої полягає в тому, що аналітичний і синтетичний облік здійснюють одночасно в спеціалізованих регістрах бухгалтерського обліку – журналах-ордерах та допоміжних відомостях.

В основу побудови журнально-ордерної форми обліку покладено такі принципи:

1) здійснення записів у журналах-ордерах у порядку реєстрації операцій тільки на кредиті рахунку у кореспонденції з дебетовими рахунками;

2) поєднання, як правило, в одній системі записів синтетичного й аналітичного обліку;

3) відображення в бухгалтерському обліку господарських операцій відповідно до показників поточної й річної звітності;

4) застосування об’єднаних журналів-ордерів по рахунках, економічно пов’язаних один з одним;

5) застосування реєстрів із заздалегідь зазначеною кореспонденцією рахунків, номенклатурою статей аналітичного обліку, з показниками, необхідними для складання звітності.

Схематично, журнально-ордерну форму обліку можна відобразити так (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Схема журнально-ордерної форми бухгалтерського обліку

Сучасні тенденції розвитку показують, що необхідно переходити на автоматизовані системи бухгалтерського обліку. Зокрема, в нашому господарстві доцільно впровадити програму Diхi, яка адаптована до сільськогосподарського виробництва. Нами було запропоновано придбати 3 комп’ютери, купити ліцензовану програму і провести навчання працівників. Для цього в господарстві необхідно 18-22 тис. грн. Такі витрати можуть окупитися на протязі 1-2-х років, тому що впровадження автоматизованої системи дозволить вивільнити 6-8 обліковців, заробітна плата тільки одного працівника з рік дорівнює близько 7 тис. грн.

Таким чином економічний ефект від впровадження автоматизованої системи обліку може дорівнювати близько 20 тис грн. (7 тис. х 6 осіб - 22 тис.). Крім того керівництво має можливість в любий момент отримати повну інформацію про фінансово-господарський стан підприємства. На сьогоднішній день в господарстві закуплені комп’ютери і вже встановлюється програма Dixi. Аналітичну роботу в господарстві здійснює головний економіст, однак системи його проведення немає. В основному – це аналіз результатів роботи підприємства за рік. Нажаль, недостатньо проводиться й фінансовий аналіз: як правило, обчислюють і порівнюють з попереднім періодом показник ліквідності, відсутня систематична оцінка фінансового стану господарства. У зв’язку з цим ми запропонували методику оцінки фінансового стану підприємства, яка зараз активно впроваджується.

2.2 Характеристика господарських засобів

Бухгалтерський баланс — це найважливіша форма бухгалтерської звітності, що відображує стан коштів підприємства та їхніх джерел у грошовій оцінці та кінцевий результат його виробничо-господарської діяльності на визначену дату. Складається за уніфікованою формою.

Бухгалтерський баланс вміщує інформацію, на основі якої можна встановити кошти, які має підприємство в своєму розпорядженні, джерела їх формування, напрям та ефективність використання, стан розрахунків з юридичними та фізичними особами, платоспроможність, фінансову стійкість. Він дає змогу визначити склад і структуру майна підприємства, ліквідність та оборотність коштів, наявність власного капіталу та зобов'язань (зовнішніх джерел ресурсів), стан і динаміку дебіторської та кредиторської заборгованості. Одержання такої інформації - необхідна умова для прийняття обґрунтованих управлінських рішень, а також для оцінювання ефективності наступних вкладень капіталу і розміру фінансових ризиків.

За балансом визначають, чи зуміє підприємство в найближчий час виконати свої зобов'язання перед третіми особами - акціонерами, інвесторами, кредиторами, покупцями, продавцями тощо, чи йому загрожують фінансові труднощі. Отже, бухгалтерський баланс призначений не тільки для відображення стану господарських засобів і джерел їх формування на певну дату, але й для одержання інформації, необхідної для управління діяльністю підприємства, як правило, зовнішнім користувачам (фінансовим і податковим органам, банкам тощо) В актив балансу вітчизняних підприємств включаються статті, в яких відображаються певні групи елементів господарського обороту, об'єднані залежно від стадій крутообороту засобів. Так. у розділі І активу балансу відображуються господарські засоби тривалого використання.

У І розділі активу балансу "Необоротні активи" відображуються нематеріальні активи, незавершене будівництво, основні засоби, довгострокові фінансові інвестиції, довгострокова фінансова заборгованість та інші необоротні активи (рис. 2.2).

Рис. 2.2. Склад і структура І розділу активу балансу "Необоротні активи"

У статті "Нематеріальні активи" відображується вартість об'єктів, які віднесені до складу нематеріальних активів згідно з відповідними положеннями (стандартами). У цій статті наводяться окремо первісна та залишкова вартість нематеріальних активів, а також нарахована в установленому порядку сума накопиченої амортизації. Залишкова вартість визначається як різниця між первісною вартістю і сумою накопиченої амортизації, яка наводиться у дужках.

У статті "Незавершене будівництво" показується вартість незавершених капітальних інвестицій у будівництво, створення, виготовлення, реконструкцію, модернізацію, придбання необоротних активів (виключаючи необоротні матеріальні активи, призначені для заміни діючих, і устаткування для монтажу), що здійснюються підприємством, а також авансові платежі для фінансування такого будівництва.

У статті "Основні засоби" наводиться вартість власних та отриманих на умовах фінансового лізингу об'єктів і орендованих цілісних майнових комплексів, які віднесені до складу основних засобів згідно з відповідними положеннями (стандартами), вартість інших необоротних матеріальних активів.

У цій статті наводяться окремо первісна (переоцінена) вартість, сума зносу основних засобів та їхня залишкова вартість. До підсумку балансу включається залишкова вартість, яка визначається як різниця між первісною (переоціненою) вартістю основних засобів і сумою їх зносу на дату балансу.

У статті "Довгострокові фінансові інвестиції" відображаються фінансові інвестиції на період більше одного року, а також інвестиції, які не можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент. У цій статті виділяються фінансові інвестиції, які згідно з відповідними положеннями (стандартами) обліковуються за методом участі в капіталі.

У статті "Довгострокова дебіторська заборгованість" показується заборгованість фізичних та юридичних осіб, яка не виникає в ході нормального операційного циклу та буде погашена після 12 місяців з дати балансу.

У статті "Відстрочені податкові активи" відображується сума податку на прибуток, що підлягає відшкодуванню в наступних періодах унаслідок тимчасової різниці між обліковою та податковою базами оцінки.

У статті "Інші необоротні активи" наводяться суми необоротних активів, які не можуть бути включені до наведених вище статей розділу "Необоротні активи", крім гудвілу і гудвілу негативного, що виникають при придбанні.

У розділі II активу балансу містяться виробничі запаси, тобто сировина, паливо, запасні частини, малоцінні швидкозношувані предмети, а також витрати основного виробництва, на виготовлення напівфабрикатів власного виробництва, витрати допоміжних виробництв, обслуговуючих виробництв та господарств, некапітальних робіт, витрати обігу та залишок товарів. До цього розділу активу балансу належать також готова продукція і товари.

У розділі відображуються і грошові кошти готівкою в касі підприємства, кошти на поточному та інших рахунках в національній та іноземній валюті, грошові еквіваленти. У ньому сконцентровано всю дебіторську заборгованість підприємству по розрахунках за товари, роботи і послуги, по векселях одержаних, з бюджетом, з персоналом, по інших операціях (рис. 2.3), а також усі господарські засоби підприємства, що належать до оборотних коштів і використовуються протягом одного виробничого циклу.

У статті "Виробничі запаси" показується вартість запасів малоцінних та швидкозношуваних предметів, сировини, основних і допоміжних матеріалів, палива, покупних напівфабрикатів і комплектуючих виробів, запасних частин, тари, будівельних матеріалів та інших матеріалів, призначених для споживання в ході нормального операційного циклу.

У статті "Тварини на вирощуванні та відгодівлі" відображується вартість: дорослих тварин на відгодівлі і в нагулі, птиці, звірів, кроликів, дорослих тварин, вибракуваних із основного стада для реалізації, та молодняку.

У статті "Незавершене виробництво" показуються витрати на незавершене виробництво і незавершені роботи (послуги), а також напівфабрикатів власного виробництва; валова заборгованість замовників за будівельними контрактами.

Рис. 2.3. Склад і структура ІІ розділу активу балансу "Оборотні активи"

У статті "Готова продукція" показуються запаси виробів на складі, обробка яких закінчена та які прийшли випробування, приймання, укомплектовані згідно з умовами договорів із замовниками і відповідають технічним умовам і стандартам. Продукція, яка не відповідає наведеним вимогам (крім банку), та роботи, які не прийняті замовником, показуються у складі незавершеного виробництва.

У статті "Товари" показується без суми торгових націнок вартість товарів, які придбані підприємствами для наступного продажу.

У статті "Векселі одержані" показується заборгованість покупців, замовників та інших дебіторів за відвантажену продукцію (товари), виконані роботи та надані послуги, яка забезпечена векселями.

У статті "Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги" відображається заборгованість покупців або замовників за надані їм продукцію, товари, роботи або послуги (крім заборгованості, яка забезпечена векселем). У підсумок балансу включається чиста реалізаційна вартість, яка визначається шляхом вирахування з дебіторської заборгованості резерву сумнівних боргів Сума резерву сумнівних боргів наводиться у дужках.

У статті "Дебіторська заборгованість за розрахунками з бюджетом" показується дебіторська заборгованість фінансових податкових органів, а також переплата за податками, зборами та іншими платежами до бюджет).

У статті "Дебіторська заборгованість за виданими авансами" показується сума авансів, наданих іншим підприємствам у рахунок наступних платежів.

У статті "Дебіторська заборгованість з нарахованих доходів-показується сума нарахованих дивідендів, процентів, роялті тощо, що підлягають надходженню.

У статті "Дебіторська заборгованість із внутрішніх розрахунків" показується заборгованість пов'язаних сторін і дебіторська заборгованість із внутрішньовідомчих розрахунків.

У статті "Інша поточна дебіторська заборгованість" показується заборгованість дебіторів, яка не може бути включена до інших статей дебіторської заборгованості та яка відображується у складі оборотних активів.

У статті "Поточні фінансові інвестиції" відображуються фінансові інвестиції на строк, що не перевищує один рік, які можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент (крім інвестицій, які є еквівалентами грошових коштів).

У статті "Грошові кошти та їх еквіваленти" відображуються кошти в касі, на поточних та інших рахунках у банках, які можуть бути використані для поточних операцій, а також еквіваленти грошових коштів. У цій статті окремо наводяться кошти в національній та іноземній валютах. Кошти, які не можна використати, для операцій протягом одного року, починаючи з дати балансу, або протягом операційного циклу внаслідок обмежень, слід виключати зі складу оборотних активів і відображувати як необоротні активи.

У статті "Інші оборотні активи" відображуються суми оборотних активів, які не можуть бути включені до наведених вище статей розділу "Оборотні активи". У цій статті наводиться, зокрема, сальдо субрахунків 331 "Грошові документи в національній валюті", 332 "Грошові документи в іноземній валюті" та 643 "Позикові зобов'язання".

У III розділі активу балансу відображуються витрати майбутніх періодів. У складі витрат майбутніх періодів відображаються витрати, що мали місце протягом поточного або попередніх звітних періодів, але належать до наступних звітних періодів.

2.3 Характеристика пасивів балансу

Актив балансу розкриває предметний склад майнової маси підприємства, відображує вартість майна і боргових прав, які контролює підприємство на звітну дату, а пасив балансу має інше призначення. Він показує, по-перше, яка величина засобів (капіталу) вкладена в господарську діяльність підприємства і, по-друге, хто і в якій формі брав участь у створенні майнової маси підприємства. На відміну від попереднього трактування пасиву як "джерела формування і розміщення засобів підприємства" в ринковій економіці пасив здебільшого визначається як зобов'язання підприємства по займах кредиторській заборгованості, сплата яких призведе до зменшення вартості майна або доходів, що надходять.

Важливим моментом при цьому є групування зобов'язань, які насамперед різняться за суб'єктами: одні з них є зобов'язаннями перед власниками господарства, інші – перед третіми особами (кредиторами, банками тощо). Зобов'язання (борги) поділяються на довгострокові та короткострокові.

У першому розділі пасиву балансу відображують інформацію про джерела власних коштів підприємства. Тут розміщують дані про розмір статутного, пайового, додаткового вкладеного, іншого додаткового та резервного капіталів, нерозподіленого прибутку (непокритого збитку), неоплаченого та вилученого капіталу (рис. 2.4.)

Рис. 2.4. Склад і структура І розділу пасиву балансу "Власний капітал"

У статті "Статутний капітал" наводиться зафіксована в установчих документах загальна вартість активів, які є внеском власників (учасників) до капіталу підприємства. Підприємства для яких не передбачена фінансова сума статутного капіталу відображають у цій статті суму фактичного внеску власників до статутного капіталу підприємства.

У статті "Пайовий капітал" наводиться сума пайових внесків членів спілок та інших підприємств, яка передбачена установчими документами.

У статті "Додатковий вкладений капітал" акціонерні товариства показують суму, на яку вартість реалізації випущених акти перевищує їхню номінальну вартість. Інші підприємства відображують у цій статті суму капіталу, який вкладено засновниками понад статутний капітал.

У статті "Інший додатковий капітал" відображуються сума дооцінки необоротних активів, вартість активів, безкоштовно отриманих підприємством від інших юридичних або фізичних осіб, та інші види додаткового капіталу.

У статті "Резервний капітал" наводиться сума резервів, створених, відповідно до чинного законодавства або установчих документів, за рахунок нерозподіленого прибутку підприємства.

У статті "Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)" відображується або сума нерозподіленого прибутку, або сума непокритого збитку. Сума непокритого збитку наводиться в дужках та вираховується при визначенні підсумку власного капіталу.

У статті "Неоплачений капітал" відображується сума заборгованості власників (учасників) за внесками до статутного капіталу. Ця сума наводиться в дужках і вираховується при визначенні підсумку власного капіталу.

У статті "Вилучений капітал" господарські товариства відображують фактичну собівартість акцій власної емісії або часток, викуплених товариством у його учасників. Сума вилученого капіталу наводиться в дужках і підлягає вирахуванню при визначенні підсумку власного капіталу.

У II розділі відображується вартість сформованих резервів на забезпечення наступних витрат і платежів: на виплату відпусток, додаткових пенсій, гарантійних зобов'язань, а також отримані цільові фінансування та надходження (рис. 2.5).

Рис. 2.5. Склад і структура ІІ розділу пасиву балансу "Забезпечення наступних витрат і платежів"

У складі забезпечень наступних витрат і платежів відображуються нараховані у звітному періоді майбутні витрати та платежі (витрати на оплату майбутніх відпусток, гарантійні зобов'язання тощо), величина яких на дату складання балансу може бути визначена тільки шляхом попередніх (прогнозних) оцінок, а також залишки коштів цільового фінансування і цільових надходжень, які отримані з бюджету та інших джерел. Підприємства, які відповідно до законодавства є страхувальниками, у вписуваному рядку 415 наводять суму страхових резервів, у вписуваному рядку 416 наводять у дужках суму часток перестрахувальників у страхових резервах, різниця між якими вимагаються до підсумку розділу балансу.

У ІІІ розділі пасиву балансу наводиться інформація про довгострокові зобов’язання: довгострокові кредити банків, тримані позикові кошти, заборгованість за виданими довгостроковими векселями тощо (рис. 2.6).

Рис. 2.6. Склад і структура ІІІ розділу пасиву балансу "Довгострокові зобов’язання"

У статті "Довгострокові кредити банків" показується сума заборгованості підприємства банкам за отриманими від них позиками, яка не є поточним зобов’язанням.

У статті "Інші довгострокові фінансові зобов'язання" наводиться сума довгострокової заборгованості підприємства щодо зобов'язання із залучення позикових коштів (крім кредитів банків), на які нараховуються проценти.

У статті "Відстрочені податкові зобов'язання" показується сума податків на прибуток, що підлягають сплаті в майбутніх періодах внаслідок тимчасової різниці між обліковою та податковою базами оцінки.

У статті "Інші довгострокові зобов'язання" показується сума довгострокових зобов'язань, які не можуть бути включені до інших статей розділу "Довгострокові зобов'язання".

У IV розділі пасиву балансу відображується інформація про поточні зобов'язання (рис. 2.7).

Рис. 2.7. Склад і структура ІV розділу пасиву балансу "Поточні зобов’язання"

У статті "Короткострокові кредити банків" відображується сума поточних зобов’язань підприємства перед банками за отримані від них позики.

У статті "Поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями" показується сума довгострокових зобов’язань, яка підлягає погашенню протягом 12 місяців з дати балансу.

У статті "Векселі видані" показується сума заборгованості на яку підприємство видало векселі на забезпечення поставок (робіт, послуг) постачальників, підрядчиків та інших кредиторів.

У статті "Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги" показується сума заборгованості постачальникам і підрядчикам за матеріальні цінності, виконані роботи та отримані послуги (крім заборгованості, забезпеченої векселями).

У статті "Поточні зобов'язання за одержаними авансами" відображується сума авансів, одержаних від інших осіб у рахунок наступних поставок продукції, виконання робіт (послуг).

У статті "Поточні зобов'язання із розрахунків з бюджетом" показується заборгованість підприємства за усіма видами платежів до бюджету, включаючи податки з працівників підприємства.

У статті "Поточні зобов'язання з позабюджетних платежів" показується заборгованість за внесками до позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством.

У статті "Поточні зобов'язання зі страхування" відображується сума заборгованості за відрахуваннями до пенсійного фонду, на соціальне страхування, страхування майна підприємства та індивідуальне страхування його працівників.

У статті "Поточні зобов'язання за розрахунками з оплати праці" відображується заборгованість підприємства з оплати праці, включаючи депоновану заробітну плату.

У статті "Поточні зобов'язання за розрахунками з учасниками" відображується заборгованість підприємства його учасникам (засновникам), пов'язана з розподілом прибутку (дивіденди тощо) і формуванням статутного капіталу. У статті "Поточні зобов'язання за розрахунками з оплати праці" відображається заборгованість підприємства з оплати праці, включаючи депоновану заробітну плату.

У статті "Поточні зобов'язання із внутрішніх розрахунків" відображується заборгованість підприємства пов'язаним сторонам і кредиторська заборгованість із внутрішньовідомчих розрахунків.

У статті "Інші поточи. зобов’язання" відображуються суми зобов'язань, які не можуть бути включеними до інших статей, наведених у розділі "Поточні з зобов'язання". У цій статті наводяться, зокрема, сальдо субрахунка 644 "Податковий процент" і сума власної заборгованості замовникам за будівельними контрактами.

У V розділі пасиву балансу відображуються доходи майбутніх періодів. До складу доходів майбутніх періодів включаються доходи, отримані протягом поточного або попередніх звітних періодів, які належать до наступних звітних періодів.

2.4 Побудова бухгалтерського балансу і шляхи його покращення

Бухгалтерський баланс складають на підставі даних поточного бухгалтерського обліку, згрупованих в Головній книзі, журналах, і даних аналітичного обліку. Більшість балансових статей заповнюють безпосередньо за даними Головної книги про залишки (сальдо) синтетичних рахунків на звітну дату. Бухгалтерський баланс складається з двох частин: ліва – актив, права – пасив. В активі відображаються склад і розміщення засобів підприємства, в пасиві – джерела створення цих засобів (зобов’язання перед державою, банками, постачальниками, бюджетом тощо).

Кожен вид засобів або джерел їх утворення називається статтею бухгалтерського балансу. Схожі за економічним змістом статті бухгалтерського балансу поєднані в розділи, а розділи – в економічно однорідні групи. Це підвищує пізнавальні якості балансу, полегшує контроль за використання засобів, забезпечує проведення аналізу фінансового стану підприємства. Сума активу завжди повинна дорівнювати сумі пасиву. Кожна стаття балансу має грошовий вираз, що називається оцінкою статті.

Вимоги до змісту, форми балансу, розкриття його статей відображені в П(С)БО 2 "Баланс". Баланс має три розділи активу та п’ять розділів пасиву (табл. 2.3. і рис. 2.8.)

Таблиця 2.3. Склад і структура бухгалтерського балансу згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку №2 "Баланс"

Структуру балансу приведено у повну тотожність із його рівнянням, що використовується в міжнародній практиці.

Положенням (стандартом) №2 "Баланс" визначаються зміст і форма балансу та загальні вимоги до розкриття його статей. Норми цього Положення (стандарту) застосовуються до балансів підприємств, організацій та інших юридичних осіб (далі – підприємства) усіх форм власності (крім банків і бюджетних установ).

Особливості складання консолідованого балансу визначаються окремим положенням (стандартом).

Баланс підприємства побудований за принципом балансу-нетто.

Рис. 2.8. Склад і структура балансу підприємства

Для того, щоб правильно і об’єктивно скласти бухгалтерський баланс, треба добре розуміти зміст кожної його статті. Взаємозв’язок статей балансу згідно з П(С)БО 2 із рахунками бухгалтерського обліку наведені в табл. 2.4.

Таблиця 2.4. Взаємозв’язок статей балансу з рахунками бухгалтерського обліку

Розділ 3. Аналіз бухгалтерського балансу СТОВ "Колос" та шляхи його оптимізації

3.1 Аналіз змін у складі та структурі балансу

У процесі постачальної, виробничої, збутової та фінансової діяльності відбувається безперервний процес кругообігу капіталу, змінюються структура засобів і джерел їх формування, наявність і потреба у фінансових ресурсах і, як наслідок, фінансове становище підприємства.

Фінансове становище підприємства (ФСП) характеризується системою показників, які відображають стан капіталу у процесі його кругообігу і спроможності суб’єкта господарювання фінансувати свою діяльність на фіксований момент часу.

Аналіз фінансового стану слід починати з вивчення змін у формуванні і розміщенні капіталу підприємства та оцінки якості управління його активами і пасивами. Основними джерелами такого аналізу є бухгалтерський баланс підприємства. Його значення настільки велике, що аналіз фінансового стану нерідко називають аналізом балансу.

Вивчаючи баланс, можна з’ясувати місце аналізованого підприємства в системі аналогічних підприємств, пересвідчитися у правильності вибраного стратегічного курсу, ефективності використання ресурсів тощо.

Аналіз балансу (ф. №1) починається з експрес-аналізу, метою якого є поточна й оперативна оцінка фінансового стану та динаміки розвитку підприємства. Експрес-аналіз балансу проводиться в кілька етапів:

1.  Підготовчий – проводиться проста рахункова перевірка балансу за формальними ознаками і по суті. На цьому етапі перевіряється правильність заповнення граф, наявність усіх необхідних форм і додатків, перевіряється валюта балансу і всі проміжні підсумки, а також з’ясовують, чи всім вимогам П(С)БО відповідає складений баланс.

2.  Попередній огляд бухгалтерської звітності передбачає ознайомлення з примітками до звіту, оцінку тенденцій основних показників діяльності, можливу якісну модифікацію в майбутньому фінансового стану підприємства.

3.  Основний етап експрес-аналізу – читання балансу. Він передбачає попереднє загальне ознайомлення з результатами роботи підприємства і його фінансовим станом безпосередньо за бухгалтерським балансом, а також розрахунок коефіцієнтів, що характеризують фінансовий стан підприємства.

4.  Відповідно до того, хто проводить аналіз фінансового стану підприємства і з якою метою, аналіз балансу поділяється на внутрішній і зовнішній.

Внутрішній аналіз проводиться службами підприємства, його результати використовуються для планування, контролю та прогнозування стану підприємства. Його мета – забезпечити планомірне постачання грошових коштів й розташувати власні та залучені кошти таким чином, щоб створити умови для нормального функціонування підприємства, отримання максимального прибутку та виключення ризику банкрутства.

Зовнішній аналіз здійснюється інвесторами, постачальниками матеріальних та фінансових результатів, контролюючими органами на основі звітності. Його мета – встановити можливості вигідно вкласти засоби, щоб забезпечити максимальне отримання прибутку та виключити ризик банкрутства.

За способом проведення аналізу фінансового стану розрізняють вертикальний, горизонтальний і аналіз із застосуванням коефіцієнтів.

Вертикальний аналіз показує структуру засобів підприємства і засобів їх формування. Дозволяє вивчити динаміку статей фінансової звітності за ряд років. При цьому використовують як абсолютна (вартісні) так і відносні показники.

Горизонтальний аналіз передбачає порівняння показників звітності попереднього і поточного року. Здійснюється постатейне зіставлення звітів і визначається абсолютна і відносна зміна статей. Аналізуючи валюту балансу порівнюють її значення на початок і кінець року.

Аналіз фінансового стану підприємства за допомогою коефіцієнтів передбачає обчислення ряду коефіцієнтів, індексів та інших відносних показників, які характеризують фінансовий стан або зміну тих чи інших розмірів в динаміці.

Проведемо порівняльний аналіз змін у складі балансу ТОВ "Колос" Коломацького району (табл. 3.1, 3.2).

Таблиця 3.1. Порівняльній аналіз активів балансу СТОВ "Колос" за 2006р.

Таблиця 3.2. Порівняльній аналіз пасивів балансу СТОВ "Колос" за 2006р.

Дані таблиці 3.1 і 3.2 дозволяють бачити, що за аналізований період валюта балансу СТОВ "Колос" Коломацького району Харківської області збільшилося на 1539,6 тис. грн. і становить на 01.01.2007р. 11098,9 тис. грн.

Якщо розглянути зміни майна підприємства (табл. 3.1), то ми бачимо, що зростання суми балансу зумовлено збільшенням необоротних активів на 1133,6 тис. грн., в основному за рахунок вартості основних засобів, оскільки сума по незавершеному будівництву залишилася незмінною. Спостерігається також й ріст оборотних активів на 406 тис. грн., на що вплинуло зростання суми запасів на 338,2 тис. грн.

Аналіз змін у питомій вазі свідчить, що на кінець 2006 року, частка необоротних активів зросла (на 3,2%) і становить 54,2%, а частка оборотних активів, відповідно, зменшилася на 3,2 % і дорівнює 45,8%. Зменшення питомої ваги оборотних активів відбулося внаслідок частки запасів, окрім незавершеного виробництва, де спостерігається зростання на 3,2%.

Збільшення майна підприємства на 1539,6 тис. грн. було забезпечено зростанням джерел залучених коштів на 1476,9 тис. грн. і питома вага їх склала 37,4%, тобто збільшилося на 9,4% (табл. 3.2). Що стосується власного капіталу, то ми бачимо збільшення абсолютної вартості на 136,8 тис. грн., але частка його у валюті балансу зменшилася на 8,1%. Це сталося внаслідок зменшення частки додаткового капіталу на 6,9% і нерозподіленого прибутку – на 1,2%.

При аналізі балансу підприємства доцільно виділити основні риси, наявність яких у балансі дає можливість віднести його до "позитивного". До них слід віднести:

1.  збільшення валюти балансу в кінці звітного періоду проти його початку;

2.  зростання темпів приросту всіх активів над темпами приростку необоротних активів;

3.  перевищення власного капіталу підприємства над позичковим і збільшення темпів його зростання проти темпів зростання залученого капіталу;

4.  приблизно однакові темпи приросту дебіторської і кредиторської заборгованості;

5.  перевищення частки власних оборотних коштів понад 10%.

Нажаль, аналіз даних балансу СТОВ "Колос" показав, що всі відмічені вище позиції "позитивності балансу", крім першої, не дотримуються. Так, темп росту всіх активів складає 16,1%, а необоротних – 23,2%. По-друге, хоча частка власного капіталу перевищує частку залученого капіталу (59,2% і 40,8%), проте темп зростання останнього значно випереджує темп росту власного капіталу (2,1% проти 35,6% і 41,1%). Значно випереджають темпи росту кредиторської заборгованості (22,8%) темпи зростання дебіторської заборгованості (35,6%).

Таким чином, ми можемо зробити висновок, що за станом на 01.01.07р. баланс СТОВ "Колос" не можна віднести до "позитивного".

Про погіршення фінансового стану підприємства свідчить і динаміка показників структури балансу СТОВ "Колос" (табл. 3.3).

З наведених розрахунків в табл. 3.3, ми бачимо, що незважаючи на позитивну тенденцію співвідношення необоротних активів та власного капіталу від 0,635 до 0,916, спостерігається погіршення таких показників, як коефіцієнта структури довгострокових вкладень з 0,015 до 0,259, коефіцієнта залежності робочого капіталу з 0,025 до 0,738, показника співвідношення робочого капіталу та оборотних активів – з 0,525 до 0,415.

Отже, ми бачимо, що структура балансу підприємства і, відповідно, структура капіталу, не може повністю задовольнити потреби підприємства. Ми можемо висловити думку, що погіршення в останні три роки структури капіталу є однією з причин зниження прибутковості виробничої діяльності СТОВ "Колос". Тому однією з пропозицій є оптимізація структури капіталу.

В процесі аналізу слід також вивчити динаміку показників ділової активності капіталу (табл. 3.4).

Як видно з наведених даних в табл. 3.4, показник ресурсовіддачі у 2006 р. порівняно з 2004р. має незначне зниження (0,03). Таку ж тенденцію ми спостерігаємо й по дебіторській заборгованості (-0,74), проте інші показники ділової активності мають позитивні тенденції. В той же час показник фондовіддачі також зменшується на 0,27.

Як бачимо, по окремим складовим балансу підприємства спостерігаються позитивні тенденції, проте внаслідок не зовсім оптимальної структури балансу (капіталу) загальний результат (сума чистого прибутку) знижується.

Таблиця 3.3. Показники структури балансу СТОВ "Колос" на кінець року

Таблиця 3.4. Динаміка показників ділової активності капіталу

3.2 Аналіз платоспроможності підприємства та ліквідності його балансу

В умовах ринкових відносин платоспроможність сільськогосподарських підприємств уважається найважливішою умовою їхньої господарської діяльності.

Платоспроможність – це можливість підприємства наявними грошовими ресурсами своєчасно погасити свої строкові зобов’язання.

Коли підприємство має добрий фінансовий стан, воно стійко платоспроможне, у противному разі воно періодично або постійно неплатоспроможне.

У процесі фінансового аналізу вивчається поточна і перспективна платоспроможність.

При дослідженні поточної платоспроможності порівнюються суми платіжних засобів підприємства і строкові зобов’язання.

З’ясуємо, що належить до платіжних засобів і до строкових зобов’язань підприємства.

Існують різні погляди щодо визначення суми платіжних засобів.

На нашу думку, найбільш правильно до платіжних засобів відносити грошові кошти, короткострокові цінні папери (вони можуть бути швидко реалізовані і перетворені в гроші) та частину дебіторської заборгованості, щодо надходження якої є впевненість.

До строкових зобов’язань доцільно включити поточні пасиви: короткострокові кредити банків, кредиторську заборгованість за товари, роботи, послуги, бюджету і т. ін.

Перевищення платіжних засобів над строковими зобов’язаннями свідчить про платоспроможність підприємства у широкому її розумінні. Для проведення відповідного розрахунку використовується бухгалтерський баланс. Неплатоспроможність підприємства можна визначити і візуально (відсутність грошей на поточному та інших рахунках у банку, наявність прострочених кредитів банку, позик, заборгованості фінансовим органам, тривале порушення термінів виплат заробітної плати і т. ін.).

Розглянемо рівень платоспроможності СТОВ "Колос" за даними табл. 3.4.

Така ситуація пояснюється тим, що темпи зростання платіжних засобів (2,9%) значно нижче, ніж темпи збільшення суми поточних зобов’язань (81,6%). Це відбулося практично по всіх складових платіжних зобов’язань підприємства.

Таблиця 3.4 Аналіз платоспроможності СТОВ "Колос"

Як було вже сказано, поточна платоспроможність визначається за певний звітний період. Але її можна дослідити і в середині звітного періоду. Для цього на підприємстві складається платіжний календар і визначається коефіцієнт оперативної платоспроможності (К_оп):

К_оп =

де ΣПЗ — сума платіжних засобів:

ΣСЗ — сума строкових зобов'язань.

Платіжний календар складається на основі даних аналітичного обліку, виписок банку і т. ін., тобто такі дослідження можна провести тільки у внутрішньому фінансовому аналізі.

Платіжні календарі можна складати щоденно, за тиждень, декаду, два тижні, місяць — періодичність складання залежить від стану платоспроможності господарюючого суб'єкта. Якщо підприємство має стійку платоспроможність, то платіжні календарі складаються рідше, якщо існують певні проблеми, то подібні розрахунки виконуються частіше.

Причини неплатоспроможності:

— помилки в розрахунках планових обсягів виробництва і реалізації продукції. її собівартості;

— невиконання планових завдань виробництва і реалізації продукції, порушення її структури та асортименту, зниження якості:

— підвищення собівартості продукції;

— в умовах конкуренції втрата каналів реалізації і постійних покупців, замовників;

— неплатоспроможність самих покупців і замовників з різних причин;

— невиконання плану прибутку і брак власних джерел фінансування підприємства;

— інфляційні процеси і податкова політика;

— значне відволікання коштів у дебіторську заборгованість й у надлишкові виробничі запаси;

— низьке обертання оборотного капіталу.

Зовнішні суб'єкти фінансового аналізу не в змозі визначити, таким чином стан платоспроможності підприємства і з цією метою використовують аналіз ліквідності господарюючого суб'єкта. Ліквідність — у загальному розумінні — це здатність цінностей легко перетворюватися в гроші, тобто в абсолютно ліквідні засоби.

Ліквідність можна розглядати в двох аспектах:

1) як час, необхідний для продажу активу;

2) як суму, одержану від продажу активу.

Ці аспекти тісно пов'язані між собою: часто можна продати актив дуже швидко за короткий час. але із значною знижкою в ціні. Тому ліквідність — це здатність і швидкість підприємства перетворювати свої активи в гроші для покриття своїх необхідних платежів у міру настання їх строків.

Отже, поняття платоспроможності і ліквідності підприємства у широкому розумінні дуже близькі, але у вузькому розумінні друге є місткішим: від ступеня ліквідності залежить платоспроможність.

Підприємство, поточний капітал якого складається переважно із грошових коштів, короткострокової дебіторської заборгованості, як правило, вважається більш ліквідним, ніж підприємство, поточні активи якого складаються переважно із запасів.

Наслідками низького рівня ліквідності є неспроможність підприємства сплатити свої поточні борги і зобов'язання, що веде, в свою чергу, до обов'язкового продажу довгострокових фінансових вкладень і активів, і в найгіршому випадку — до зниження дохідності, неплатежів і банкрутства.

У бухгалтерському балансі в активі засоби підприємства групуються за ступенем зростання їхньої ліквідності, у пасиві зобов'язання розміщені за скороченням термінів (підвищенням строковості) їх погашення.

Усі активи підприємства залежності від ступеня їхньої ліквідності, тобто від здатності та швидкості перетворення в грошові кошти, можна умовно згрупувати так:

1. Найбільш ліквідні активи (А₁) — суми по всіх статтях грошових коштів та їх еквівалентів, які можуть бути використані для здійснення поточних розрахунків негайно. До цієї групи включають також поточні фінансові інвестиції (цінні папери).

2. Активи, що швидко реалізуються (А₂), активи, для перетворення яких у наявні кошти потрібен певний час. До цієї групи можна включити дебіторську заборгованість, платежі по якій очікуються протягом 12 місяців після звітної дати, та інші оборотні активи. Ліквідність цих активів різна і залежить від суб'єктивних та об'єктивних факторів: кваліфікації фінансових працівників, взаємовідносин підприємства з платниками та їх платоспроможності, умов надання кредитів покупцям, організації вексельного обігу тощо.

3. Активи, що повільно реалізуються (А₃), найменш ліквідними активами є запаси. Ліквідність цієї групи залежить від своєчасності відвантаження продукції, швидкості і правильності оформлення банківських документів, швидкості платіжного документообігу в банку, а також від якості та попиту на продукцію, її конкурентоспроможності, платоспроможності покупців, форми розрахунків і т. ін.

4. Активи, що важко реалізуються (А₄ — активи, призначені для використання в господарській діяльності протягом тривалого періоду часу. В цю статтю можна включити статті І розділу активу балансу "Необоротні активи".

Перші три групи активів (А₁, А₂, А₃) є більш ліквідними, ніж інше майно підприємства.

Пасиви балансу за ступенем зростання термінів погашення зобов'язань групуються так:

1.  Найбільш строкові зобов'язання (П₁) — кредиторська заборгованість, за товари, роботи, послуги, поточні зобов'язання за розрахунками, інші короткострокові пасиви.

2.  Короткострокові пасиви (П₂) — короткострокові позикові кредити банків та інші позики, що підлягають погашенню протягом 12 місяців після звітної дати.

3.  Довгострокові пасиви (П₃) — довгострокові кредити банків, позикові кошти та інші довгострокові пасиви — сума статей III розділу пасиву балансу "Довгострокові зобов'язання".

4.  Постійні пасиви (П₄) — статті І розділу пасиву балансу "Власний капітал".

Підприємство вважається ліквідним, якщо його поточні активи перевищують короткострокові зобов'язання.

Підприємство може бути ліквідним в більшій або меншій мірі, а то й взагалі у нього може бути відсутня ліквідність. Для оцінювання реального ступеня ліквідності підприємства спочатку необхідно виконати аналіз ліквідності балансу.

Ліквідність балансу — це ступінь покриття боргових зобов'язань підприємства його активами, строк перетворення яких у гроші відповідає строку погашення платіжних зобов'язань. Ліквідність балансу залежить від ступеня відповідності величини наявних платіжних коштів величині боргових зобов'язань.

Для визначення ліквідності балансу необхідно порівняти підсумки по кожній групі активів і пасивів.

Баланс уважається абсолютно ліквідним, якщо виконуються умови:

А₁ ≥ П₁

А₂ ≥ П₂

А₃ ≥ П₃

А₄ ≤ П₄

Якщо виконуються перші три нерівності, тобто поточні активи перевищують зовнішні зобов'язання підприємства, то обов'язково виконується й остання нерівність. Це означає наявність у підприємства власних оборотних коштів — тобто дотримується мінімальна умова його фінансової стійкості.

Недотримання будь-якої з трьох перших нерівностей показує, що ліквідність балансу більшою або меншою мірою відрізняється від абсолютної.

Аналіз ліквідності балансу оформляється спеціальною таблицею 3.5.

Таблиця 3.5 Аналіз ліквідності балансу СТОВ "Колос"

Дані, наведені у таблиці 3.5 свідчать про зниження ліквідності балансу підприємства: практично всі показники ліквідності мають тенденцію до зниження і жоден з них не відповідають теоретично-допустимим значенням.

Проведений аналіз платоспроможності і ліквідності балансу ще раз підкреслюють загальну тенденцію, фінансового стану СТОВ "Колос" Коломацького району Харківської області: баланс підприємства за останні роки все більше віддаляється від, так званого, "позитивного" варіанту. На наш погляд, однією з причин є погіршення структури капіталу підприємства, тому далі ми розглянемо методику її оптимізації.

3.3 Оптимізація структури капіталу

Однією з найбільш складних задач при аналізі балансу є оптимізація структури капіталу з метою забезпечення найбільш ефективної пропорційності між його доходністю, вартістю і фінансовою стійкістю підприємства.

Оптимізацією структури капіталу здійснюють за такими критеріями:

1.  максимізація рівня доходності (рентабельності власного капіталу);

2.  мінімізація середньозваженої вартості сукупного капіталу;

3.  мінімізація рівня фінансових ризиків.

Проведемо оптимізацію структури капіталу в СТОВ "Колос" Коломацького району Харківської області за методикою, запропонованою І.А.Бланком [ ]. З цією метою для відповідних розрахунків за основу беремо валюту і структуру балансу даного підприємства станом на 1.01.2007р.

Згідно методики за І.А.Бланком, оптимізація структури джерел капіталу за першим критерієм визначається таким чином (табл. 3.6 ).

Таблиця 3.6 Розрахунок рентабельності власного капіталу СТОВ "Колос" при різних значеннях фінансового важеля

Як свідчать наведені дані, найвищій рівень рентабельності при заданих умовах досягається при коефіцієнті фінансового леверіджу 0,3. При збільшенні останнього підвищується ставка відсотку за кредит, в результаті чого рентабельність власного капіталу зменшується.

Методика оптимізації структури капіталу за критерієм мінімалізації його середньозваженої вартості передбачає наступні розрахунки (табл. 3.7)

Розрахунки показують, що мінімальна середньозважена вартість капіталу в СТОВ "Колос" досягається при співвідношенні 60% : 40%. За такої структури капіталу та інших рівних умов реальна ринкова ціна підприємства буде максимальною.

Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації фінансового ризику базується на виборі джерел фінансування окремих складових активів підприємства. При цьому може бути три підходи до фінансування різних груп активів підприємства (табл. 3.8)

Таблиця 3.7 Розрахунок середньозваженої вартості капіталу

Таблиця 3.8 Підходи до фінансування активів підприємства

* примітка: ДЗК – додатковий залучений капітал,

ВК – власний капітал,

КЗК – короткостроковий залучений капітал.

Постійна частина оборотних активів – це той мінімум, який потрібен підприємству для здійснення операційної діяльності і величина якого не залежить від сезонних коливань обсягів виробництва і реалізації продукції. Як правило, вона повністю фінансується за рахунок власного капіталу і довгострокових залучених коштів.

Змінна частина оборотних активів підвладна коливанням у зв’язку з сезонними змінами обсягів діяльності. Фінансується вона, як правило, за рахунок короткострокового залученого капіталу, а при консервативному підході – частково й за рахунок власного капіталу.

Визначити рівень фінансового леверіджу для СТОВ "Колос", виходячи з різних підходів до фінансування активів за такими вихідними даними (на 1.01.2006р.):

середньорічна вартість основних засобів        - 4800 тис. грн.

оборотні активи:

постійна частина - 3156 тис. грн.

змінна частина - 1523 тис. грн.

При агресивному підході до 40% внеоборотних активів, до 50% постійної частини оборотних активів і уся змінна частина оборотних активів фінансується звичайно за рахунок залучених коштів на довгостроковій і короткостроковій основі. При такому підході сума залученого капіталу складатиме 5021 тис. грн. (4800х0,4 + 3156х0,5 + 1523), а його частка у загальній сумі капіталу – 45,2% (5021:11098,9).

При помірному (компромісному) підході до 20% внеоборотних активів і до 25% постійної частини оборотних активів формується, як правило, за рахунок довгострокових кредитів банку, змінна частина оборотних активів – за рахунок короткострокового залученого капіталу, інша частина активів формується за рахунок власного капіталу. В даній ситуації потреба у залученому капіталі складатиме 3272 тис. грн. (4800х0,2 + 3156х0,25 + 1523), а його частка у загальній сумі капіталу – 29,4 % (3272:11098,9).

При консервативному підході до 10% внеоборотних активів формується за рахунок довгострокових кредитів банку і до 50% змінної частини оборотних активів – за рахунок короткострокових кредитів банку. Друга частина активів створюється за рахунок власного капіталу. Таким чином, в даній ситуації підприємству буде потрібно залученого капіталу у сумі 1241 тис. грн. (4800х0,1 + 1523х0,5), що дорівнює 11,2% від загальної суми капіталу.

Як свідчать прогнозні розрахунки для СТОВ "Колос" більш за все підходить помірна політика, оскільки при такому співвідношенні власного і залученого капіталу забезпечується найбільший рівень рентабельності власного капіталу і найменша середньозважена його вартість.

Висновки та пропозиції

На підставі проведених досліджень можна зробити такі висновки:

1. Бухгалтерський баланс являється заключним підсумковим документом про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов’язання і власний капітал. За формою баланс є таблицею, яка складається з двох частин – активу і пасиву. В активі балансу відображають дані, які характеризують наявність розміщення та стан майна, а в пасиві – показники, які характеризують джерела утворення цього майна і його цільове призначення.

У діючій формі балансу всі однорідні за економічним змістом статті згруповано у 3-х розділах активу і 5-ти розділах пасиву. Загальні підсумки активу і пасиву балансу мають дорівнювати один одному, і цю суму називають валютою балансу.

2. Аналіз фінансового стану підприємств за балансом дає можливість встановити розмір авансованого капіталу, засоби, які є у розпорядженні господарства, напрям та ефективність їх використання, стан розрахунків тощо.

3. Поглиблене вивчення питань формування і аналізу балансу проводилося за даними СТОВ "Колос" Коломацького району Харківської області. Це господарство розташоване в 60 км від обласного центру – м. Харкова, спеціалізується на вирощуванні продукції рослинництва, (її частка дорівнює 85,1%) хоча на підприємстві є практично всі види тварин і птиці. За розмірами, в сучасних умовах, його можна віднести до типу великих підприємств з площею понад 3 тис. га і обсягом валової продукції 5934 тис. грн.

СТОВ "Колос" має міцну матеріально-технічну базу і всі умови для ефективного ведення сільськогосподарського виробництва.

4. Організація обліку в господарстві здійснюється у відповідності до Наказу про облікову політику. Облік ведеться за журнально-ордерною формою, але з 2008 р., за нашою пропозицією, впроваджується автоматизована форма 1С.

5. Проаналізував зміни у складі і структурі балансу СТОВ "Колос" можна сказати, що на 01.01.2007р. фінансовий стан підприємства погіршився. Цей висновок витікає з того, що, по-перше, темп росту усіх активів дорівнює 16,1%, а необоротних – 23,2%. По-друге, незважаючи на перевищення частки власного капіталу над залученим (59,2% і 40,8%), темп зростання останнього випереджає темп росту власного капіталу: 35,6-41,1% проти 1,2%. Одночасно темпи збільшення дебіторської заборгованості (35,6%) випереджають темпи росту кредиторської заборгованості (22,8%) на 12,6%. Знизилися показники ліквідності балансу. Так, коефіцієнт загального покриття зменшився з 3,1 до 1,96.

6. Аналіз балансу СТОВ "Колос" показав, що його структура і, відповідно, структура капіталу, не можуть в повні мірі задовольнити потреби підприємства, що, на нашу думку, стало однією з причин зниження прибутковості господарства: сума прибутку зменшилася за три останні роки з 745,3 тис. грн. до 136,8 тис. грн.

7. З метою внесення конкретних пропозицій щодо покращення фінансового стану підприємства, ми здійснили розрахунки по оптимізації структури капіталу СТОВ "Колос". За базу відліку було взята валюта і структура балансу на 01.01.2007р.

В основу наших розрахунків було покладено методику запропоновану І.А.Бланком [66], яка передбачає оптимізацію структури капіталу за трьома критеріями:

- максимізація рівня рентабельності власного капіталу,

- мінімізація середньозваженої вартості сукупного капіталу,

- мінімізація рівня фінансових ризиків.

В результаті проведених розрахунків ми прийшли до висновку, що СТОВ "Колос" більш за все підходить помірна політика фінансування, оскільки при такому співвідношенні власного і залученого капіталу забезпечується найбільший рівень рентабельності власного капіталу і найменша середньозважена його вартість.

При помірному (компромісному) підході 20% внеоборотних активів і до 25% постійної частини оборотних активів формується, як правило, за рахунок довгострокових кредитів банку, змінна частина оборотних активів – за рахунок короткострокового залученого капіталу, інша частина активів формується за рахунок власного капіталу. В даній ситуації потреба у залученому капіталі складатиме 3272 тис. грн., а його частка у загальній сумі капіталу – 29,4%.

Всі прогнозні розрахунки виконувалися автором роботи згідно Договору (№16/01-08) між СТОВ "Колос" Коломацького району Харківської області і кафедрою статистики та економічного аналізу ХНАУ. Про що свідчить Акт приймання виконаних робіт.

Список використаної літератури

1.  Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки: Указ Президента України від 3 грудня 1999 р. №1529/99 //Урядовий кур’єр. – 1999. - №230.

2.  Про заходи щодо забезпечення реформування аграрного сектора економіки. Указ Президента України від 29 січня 2001р. // Урядовий кур’єр. – 2001. - №17.

3.  Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні. Закон України / Все про бухгалтерський облік. – 1999р.

4.  Фінансова звітність за національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку. 3-те вид., перероб. – Дніпропетровськ: Баланс – Клуб, 2000. – 368с.

5.  Бухгалтерський облік на сільськогосподарських підприємствах:/ За ред. проф. М.Ф.Огійчука. Підручник. – 4-те вид., перероб. – Київ – 2006р.

6.  Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятий АПК: Учеб. 4-е изд., испр., и доп. – Мн.: Новое знание, 2004.

7.  Ковалев В.В. Финансовый анализ: Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчетности. 2-е изд., испр. и доп. – М.: Финансы и статистика, 1999.

8.  Савчук В.К. Аналіз господарської діяльності сільськогосподарських підприємств. – підр. – К.: Вища школа. – 1995.

9.  Цал-Цалко Ю.С. Фінансова звітність підприємства та її аналіз: Навч. посіб. – 2-е вид., перероб. і доп. – К.: ЦУЛ, 2007.

10.  ЛахтіоноваЛ.А. Фінансовий аналіз сільськогосподарських підприємств.: Навч. посіб. – К.: КНЕУ, 2004.

11.  Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності" затверджений Наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999р. №87. Національні стандарти в бухгалтерському обліку. Питання використання: Навч. посібн. – 2-е вид., доп. / М.Г. Михайлов, О.А. Мельник, В.М. Теслюк та ін.; за ред М.Г. Михайлова. – К.: Вища освіта, 2002. – с. 212-216.

12.  Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 "Баланс" затверджений Наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999р. №87. Національні стандарти в бухгалтерському обліку. Питання використання: Навч. посібн. – 2-е вид., доп. / М.Г. Михайлов, О.А. Мельник, В.М. Теслюк та ін.; за ред М.Г. Михайлова. – К.: Вища освіта, 2004. – с. 218-225.

13.  Порядок подання фінансової звітності, затверджений постановою КМУ від 28.02.2000р. № 419. Національні стандарти в бухгалтерському обліку. Питання використання: Навч. посібн. – 2-е вид., доп. / М.Г. Михайлов, О.А. Мельник, В.М. Теслюк та ін.; за ред М.Г. Михайлова. – К.: Вища освіта, 2002. – с. 216-218.

14.  Бондар В.П. Бухгалтерський баланс як джерело інформації про діяльність підприємства // Економіка АПК. – 2001. №3. – с. 69-74.

15.  Срібняк О.М. Аналіз річної звітності сільськогосподарського підприємства // Наук. вісн. НАУ. – К., 2002. – Вип. 56. – с. 238-240.

16.  Харитонова А. Баланс-2005 // Агробаланс. – 2006. - №1-2. – с. 6-13.

17.  Кучеренко Т., Шайко О. Баланс підприємства // Бухгалтерія і сільському господарстві. – 2004. - №1. – с. 6-13.

18.  Кучеренко Т., Шайко О. Баланс підприємства // Бухгалтерія і сільському господарстві. – 2004. - №2. – с. 14-19.

19.  Біла Л.М. Роль звітності в системі управління сільськогосподарським підприємством // Економіка АПК. – 2005. - №8. с. 85-90.

20.  Фінансова звітність за 2005 рік // Бухгалтерія в сільському господарстві. – 2006. - №2 (спецвипуск).

21.  Методичні рекомендації по складанню та поданню річної фінансової та статистичної звітності за 2005 рік сільськогосподарськими підприємствами // Бухгалтерія в сільському господарстві. – 2006. - №2. – с.2-12.

22.  Пархоменко В. Складання річної фінансової звітності // Бухгалтерський облік і аудит. – 2006. - №1. – с. 3-21.

23.  Маренич Т.Г. Внутрішньогосподарська звітність агроформувань в системі управління виробництвом // Економіка АПК. – 2005. - №3. – с. 63-71.

24.  Методичні рекомендації по складанню бухгалтерської звітності підприємствами АПК за 2005 рік (за ред. Ю.Я. Лузана, Н.Л. Жук) // Облік і фінанси АПК. – 2006. - №1. – с. 4-86.

25.  Бірюкова О. Складання та подання річної звітності фінансової та статистичної сільськогосподарськими підприємства // Бухгалтерія в сільському господарстві. – 2008 . - №1. – с. 2-11.

26.  Пархоменко В.М. Складання оновленої фінансової звітності за 2005 рік // Облік і фінанси АПК. – 2006. - №1. – с. 112-119.

27.  Пархоменко В.М. Квартальна фінансова звітність підприємства // Праця і зарплата. – 2006. - №13. – с. 17-20.

28.  Харитонова А. Фінансова звітність // Агробаланс. – 2006. - №1-2. – с.26-33.

29.  Огарков С.А. Формирование эффективной структуры основных фондов: критерии и взаимосвязь факторов // Аграрная наука. – 2007. - №6. – с. 12-14.

30.  Паронський А.П. Економічна сутність нематеріальних активів // Економіка АПК. -2005. - №1. – с. 81-87.

31.  Костюченко В. Шаповалова Г. Облік дебіторської заборгованості // Бухгалтерський облік і аудит. – 2005. - №7. – с. 2-10.

32.  Зміна балансової вартості основних фондів при здійсненні операцій фінансового лізингу // Облік і фінанси АПК. – 2005. - №5. – с. 63-64.

33.  Бондар В.П., Корінько М. Коригування статутного фонду відповідно до вартості чистих активів // Облік і фінанси АПК. – 2005. - №4. – с. 70-77.

34.  Морозова А.М. Власний капітал: практика обліку та оподаткування // Облік і фінанси АПК. – 2005. - №11. – с. 87-89.

35.  Бечко В.П. Формування джерел оборотних засобів сільськогосподарських підприємств // Економіка АПК і природокористування: Вісник ХНАУ. – Х.. 2006. - №9. – с. 44-48.

36.  Кучеренко Т., Шайко О. Баланс підприємства // Бухгалтерія в сільському господарстві. – 2004. - №3. – с. 2-8.

37.  Нужна О.А. Оптимізація структури основних і оборотних засобів як важливий чинник забезпечення конкурентоспроможності аграрних підприємств // Економіка АПК. – 2006. - №7. –с. 94-100.

38.  Рудий Є. Збільшення статутного фонду: джерела, способи, реєстрація // Все про бухгалтерський облік. – 2005. - №109. - с. 47-48.

39.  Дроздова Т. Збільшення статутного капіталу підприємства // Все про бухгалтерський облік. – 2005. №109. – с. 49-53.

40.  Братчик Л.М. Шляхи удосконалення звітної інформації в умовах оренди земельних і майнових паїв // Економіка АПК. – 204. - №3. – с. 128-137.

41.  Хомин П.Я. Внутрішня звітність у сільськогосподарських підприємствах та їх облікову забезпечення: проблема узгодженості // Облік і фінанси АПК. – 2004. - №1. – с. 45-51.

42.  Лузан Ю.А. Звітність підприємства – основа інформаційної системи управління // Облік і фінанси АПК. – 2004. - №1. – с. 4-9.

43.  Біла Л.М. Удосконалення моделі фінансової звітності сільськогосподарських підприємств // Економіка АПК. – 2007. - №2. – с. 69-73.

44.  Іванова Н.А. Удосконалення бухгалтерської звітності сільськогосподарських підприємств // Економіка АПК. – 2007. - №6. – с. 70-73.

45.  Хомин П.Я., Саблук І.П. Парадокси класифікації типів змін балансу за теорією бухгалтерського обліку та його рахунками // Облік і фінанси АПК. – 2006. - ;7. – с. 104-109.

46.  Голов С. Гармонізація фінансової звітності: відповідно до плану дій "Україна – ЄС" // Бухгалтерський облік і аудит. – 2007. - №4. – с. 7-16.

47.  Лавріненко Л.І., Хомин П.Я. Звітність сільського сільськогосподарських підприємств треба удосконалювати // Облік і фінанси АПК. – 2006. - №4. - с. 108-112.

48.  Пархоменко В. Річна фінансова звітність // Бухгалтерський облік і аудит. – 2005. - №1. – с. 14-16.

49.  Шиян Д.В., Строченко Н.І. Фінансовий аналіз: Навч. посіб. – Х.: АСК, 2004. – 185с.

50.  Івахненко В.В. Фінансовий аналіз: Навч. посіб. – 2-ге вид. – Х.: Видавничий Дім "Інжек", 2003. – 167с.

51.  Ізмайлова К.В. Фінансовий аналіз: Навч. посіб. – К.: МАУП, 2000. – 152с.

52.  Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз підприємства: Навч. посіб. – М.: Фінанси ЮНИТИ, 2000.

53.  Павловська О.В., Притуляк Н.М., Невмержицька Н.О. Фінансовий аналіз: Навч. метод. посіб. – К.: КНЕУ, 2006.

54.  Национальные стандарты бухгалтерского учета. Общие требования к финансовой отчетности // Баланс. – 2000.

55.  Ефимова О.В. Финансовый анализ.–М.: Бухгалтерский учет. – 1999.

56.  Кучеренко Т. Відображення біологічних активів фінансової звітності сільськогосподарських підприємств // Бухгалтерський облік і аудит. – 2007. - №7. – с. 46-50.

57.  Щодо застосування положень (стандартів) бухгалтерського обліку: Лист від 3.03.2007р. №31-34000-20-21/4377 // Все про бухгалтерський облік. – 2007. - №42.

58.  Голов С.Ф. Облік сільськогосподарських активів за справедливою вартістю: проти течії // Облік і фінанси АПК. – 2006. №11. с. 87-91.

59.  Кандауров О.О. Облік сільськогосподарської діяльності відповідно до П(С)БО 30 "Біологічні активи" // Облік і фінанси АПК. – 2006. - №11. с.91-96.

60.  Козак В.Г. Економічна сутність способів і види оцінок в бухгалтерському обліку: їх мета та функції // Економіка АПК. – 2007. - №2. – с. 115-123.

61.  Левицька С. Бухгалтерський облік: основи, перспективи розвитку // Бухгалтерський облік і аудит. – 2007. - №8. - - с. 7-12.

62.  Огійчук М.Ф. Формування у бухгалтерському обліку доходів та витрат сільськогосподарської діяльності відповідно до вимог П(С)БО 30 "Біологічні активи" // Облік і фінанси АПК. – 2006.-№6.–с. 24-34.

63.  Сук Л.К., Сук П.Л. Облік біологічних активів // Бухгалтерія в сільському господарстві. – 2007. - №4. – с. 47-48.

64.  Сук Л.К., Сук П.Л. Облік довгострокових біологічних активів // Бухгалтерія в сільському господарстві. – 2007. - №6.

65.  Сук Л.К., Сук П.Л. Облік поточних біологічних активів // Бухгалтерія в сільському господарстві. – 2007. - №№7-9.

66.  Бланк И.А. Основи фінансового менеджмента: В 2-х т. – К.: Ника-Центр, Эльга, 1999.

67.  Шеремет А.Д., Ненашев Е.В. Методика финансового анализа: Учебн. пособие . – М.: Инфра-М., 1999.

68.  Томас П., Кармин, Альберт Р. Маклин. Анализ финансовых отчетов (на основе СААР): Учебник (пер. с англ.). – М.: Инфра-М., 2006.