Дипломная работа: Cистема роботи шкільного психолога з профілактики та подолання проблем статево-рольової поведінки старшокласників

Cистема роботи шкільного психолога з профілактики та подолання проблем статево-рольової поведінки старшокласників

Зміст

1. Загальна характеристика старшого шкільного віку.

2. Проблема статево-рольової поведінки особистості та її вивчення у сучасній психолого-педагогічній літературі.

2.1   Пубертат та особливості того, як він відбувається.

2.2   Комунікативні риси та стиль спілкування юнаків та дівчат, специфічні відміни у міжособистих стосунках.

3. Експериментальне дослідження статево-рольової поведінки старшокласників

3.1   Загальні питання організації дослідження.

3.2   Методи та методики дослідження.

3.2.1 Вивчення статево-рольових якостей. (ACL-шкала A.B.Heilbrun.)

3.2.2   Вивчення структури самосвідомості.(Столін.)

3.2.3   Вивчення мотивації афіліації (А. Меграбян).

3.2.4   Вивчення рівня суб’єктивного контролю (Дж.Роттера).

3.2.5   Вивчення соціального статусу-соціометрія.(Показники : індексу експансивності та соціометричний індекс.)

3.3 Програма циклу занять групи старшокласників які мають проблеми статево-рольової поведінки.

3.4 Результати дослідження та їх аналіз.

Висновки.

Література.

Додатки.

Вступ

Тема нашої дипломної роботи -“Система роботи шкільного психолога з профілактики та подолання проблем статево-рольової поведінки старшокласників. ”.

Вибір теми та її актуальність обумовлені як нашим особистим інтересом до цієї проблеми, так і можливістью використання отриманих результатів в практичній діяльності психолога.

Актуальність теми зв’язана з тим, що проблеми статево-рольової структури та статево-рольової поведінки старшокласників довгий час знаходилися на перефірії психологічних досліджень. В той же самий час статево-рольові творення виявляються стержневими та простромлюють собою усю структуру особистості саме з ними пов’язано виникнення багатьох психосоматичних відхилень у поведінки. Саме вони впливають на формування “Я”- концепції та на міру адекватності самооцінки людини. А саме ці особистісні особливості багато у чому є найважливішими для старшого шкільного віку і, саме у старшому шкільному віці ми можемо допомогти їх адекватному формуванню.

Цю тему досліджували Кон И.С., Исаев, Кочарян А.С., Каган, Козлов Н.И., С.В., Ковалев, Ю.Е. Альошина, И.В. Гребенников, Ф. Райс, Е.Г. Ейдеміллерта В.Юстіцкіс.

Найменш досліджені такі аспекти проблеми: взаємовплив особливостей симптомокомплексу маскулинності-фемінінності та особистих якостей учнів різної статі та віку; взаємозв’язок особливостей симптомокомплексу маскулинності-фемінінності та психосоматичних розладів; можливості та методи психологічної корекції статева-рольової поведінки.

Саме цим обумовлений вибір об’єкту та предмету самого дослідження.

Об’єкт дослідження : статева-рольова поведінка.

Предмет дослідження: можливості психологічної корекції статево-рольової поведінки старшокласників.

Мета дослідження: вивчити особливості її психологічної корекції за допомогою соціально-психологічного тренінгу з елементами тренінгу особистісного зросту.

Гіпотеза дослідження: Якщо роботу з формування адекватної статево-рольової поведінки старшокласників будувати з урахуванням їхніх особистісних особливостей, то ця робота буде не тільки більш ефективною, але й буде допомагати складанню більш сприятливого психологічного клімату учнівського колективу.

Задачі дослідження:

1.  Вивчити психологічні особливості старшого шкільного віку.

2.  Вивчити сучасний стан аналізу проблеми формування статево-рольових особливостей та статево-рольової поведінки старшокласників в сучасній психолого-педагогічній літературі.

3.  Провести психодіагностичне тестування особистісних особливостей та стилів поведінки учнів старшого шкільного віку.

4.  Розробити програму та провести цикл тренінгових занять з формування адекватної статево-рольової поведінки та профілактики проблем міжособистісного та самосприйнятя з учнями 10 класу НВК №116.

5.  Провести повторне психодіаностичне тестування учнів 10 класу та на цій підставі зробити висновок, щодо ефективності запропонованої програми.

6.  Розробити рекомендації системи роботи шкільного психолога з формування адекватної статево-рольової поведінки та стереотипів школярів.

Для перевірки гіпотези та вирішення поставлених задач були використані такі методи та методики дослідження: метод спостереження, метод інтерв’ю, методика вивчення симптомо-комплекса маскулінності- фемінінності (ACL-шкала статево-рольових якостей A.B.Heilbrun ), методика вивчення структури самосвідомості.(Століна), методика вивчення Локусу контролю.(УСК - Дж. Роттера ),вивчення соціального статусу-соціометрія (індекс експансівності та соціометричний індекс), вивчення мотивації афіліації (А. Меграбян), методи математичної статистики.

Наукова новизна та практична цінність роботи визначаються вибором предмету дослідження, наведенням рекомендацій щодо системи роботи з формування адекватної статево-рольової поведінки учнів та можливостями використання отриманих результатів у практичній діяльності психолога закладу освіти.

Експеримент та апробація результатів дослідження були проведені на базі НВК №116 Дзержинського району м.Харкова

Структура роботи: робота складається з вступу, двох теорітичних та експериментальної глав, висновків, списку використанної літератури, 31примірників, додатків.

1.  Загальна характеристика старшого шкільного віку

У підлітків складаються дві, несхожі одна на одну, системи взаємовідносин:Одна із дорослими, друга - із однолітками. Взаємини із ровесниками будуються як рівно партнерські, у той самий час, як із дорослими: батьками, вчителями, залишаються не рівноправними. Оскільки спілкування із товаришами починає приносити підлітку більше користі, ніж інші, у задоволенні його актуальних інтересів та потреб, він починає проводити більше часу із ровесниками. В старшому підлітковому віці у дітей зустрічаються три типа взаємин, які відрізняються що за мірою близькості, за змістом та за функціями, які вони виконують у житті. Зовнішні, епізодичні, ділові контакти служать задоволенню сьогоденних інтересів та потреб, незаторкуючи глибоко особистість; спілкування на рівні товариства допомагає взаємообміну знаннями, вміннями та навичками; установлюючи дружні стосунки, підлітки вирішують вже питання особистого характеру. Рання юність - це час коли настає перехід до дорослості, перші риси якої, з’являються у підлітків .

Разом із тим у судженнях, міркуваннях, що до свого майбутнього, ще наявні риси властиві для несформованої особистості школи, відповідно у цьому періоді, відбувається становлення морального рівня самосвідомості.

Для дітей що, досягли юнацького віку, завдяки випереджуючому розвитку їх інтелекту, стають відкритими на обговорювання і розуміння багато які питання. Юнаків та дівчат ці питання хвилюють не остільки як теорія, оскільки тому що ці питання пов’язані з їх власним моральним самовизначенням, пов’язаним з початком пори кохання та встановлення інтимних взаємин із представниками протилежної статі.

Серед тих моральних проблем, які протягом тисячоліть хвилювали людей знаходяться проблеми добра і лиха, справедливості та беззаконня, порядності та безпринципності. Підлітки дорослішають, а це зазначає, що вони виробляють власні критерії оцінки особистістю себе самої і оточуючих її людей та спрямування власного розвитку.

Бурхливі соціальні зміни, які відбувалися за останні кілько десятків років у світі та у нашої країні та перетворювання, що відбуваються до сьогодення, власною логікою вимушують молодь робити вибір самостійно, особисто орієнтуючись у всьому та займати цілком незалежні позиції.

Сучасні юнаки та дівчата у свої психології значно відрізняються від молоді, що жила декількох десятків років тому.

Поліпшенню між особистих взаємин сприяє спроба встановити довірливі, дружні та взаємоповажливі відносини між підлітком та дорослими і ровесниками. Виникають ще до підліткового віку і продовжуються у ранньому юнацтві окремі,відносно незалежні, взаємини дітей та дорослих,дітей із однолітками. Відносини із ровесниками, у свою чергу, розподіляються на дружні та приятельки, взаємини із дорослими на особисті та ділові. Система взаємин у ранньої юності стає сложнійшою, ніж вона була у підлітковому віці. У цієї системі взаємин старшокласники починають грати багато ролей соціального плану.

Міжособисте спілкування в юності забирає ще більше часу, гіж у підлітковому віці, причому більша частина часу, витрачається на спілкування із однолітками. Визнанням та повагою у юнаків та дівчат користуються такі ровесники. Які доводяться їм близькими друзями, з іншими підтримуються тільки приятельські стосунки. Особливою повагою користуються такі юнаки та дівчата, які самі уважно, ТА ПО ДОБРОМУ СТАВЛЯТЬСЯ ДО ЛЮДЕЙ. Різноманітні стосунки до яких включаються молоді чоловіки та жінки, втрачають свій безпосередній характер та перетворяться у такі, які більш подібні до стосунків мі дорослими.

Такі особисті рис як чуйність, стриманість, доброзичливість, поступливість добре почуття гумору сприяють тосу щоб бути прийнятим у середовище ровесників. Ці юнаки та дівчата звичайно упевнені у собі,завжди більш природно тримаються, енергійні, активні, належить до числа лідерів, допомагають своїм друзям у різноманітних справах. Соціально-психологічно ізольованими,виявляються, напроти - скуті, невпевнені у собі, знервовані, невпевнені у собі, замкнені; такі однолітки викликають негативне ставлення до себе. Ее користуються повагою і така, які власну увагу та інтереси спрямовують виключно на себе, які нетактовні, брутальні та байдужі до оточуючих їх людей

Найважливішим особистим надбанням юнацького віку є оволодіння моральними нормами. З’являється потреба у близькому другі, виникають особливі вимоги до дружніх взаємин: взаємна щирість, порозумінні, чуйність, вміння тримати у таємниці інформацію щодо особистого життя друзів. Єдинство ціннісних орієнтирів, “спорідненність душ” стає все більш значущою особливістю,визначаючою взаємини підлітків.

Інфантість не властива для сучасної молоді, ій не властиві ні дитяча наявність,ні підлітковий негативізм, ій навпаки властивий більш тверезий погляд на життя, набагато більша незалежність та самостійність на відміну від юнаків та дівчат живших десять- тридцать років тому.

Справедливість молодіжжю сучасною сприймається не так, як вона сприймається дітьми : “справедливість- це коли усім однаково”. Юнаки та дівчата сьогоденністі сприймають принцип справедливісті ближче до такої трактовки: “Від кожного по здібностям,кожному-по його праці та його реальному вкладу у спільний добробут. ”Набагато глибше сприймається та розуміється принцип порядності Для молоді він, з одного боку овіян романтикою,а з іншого обгрунтован цілком на реальних позиціях, коли засновуючись на ньому оцінюються дії та вчинки людей: батьків, вчителів,товарищей та друзів. Особливо цілокупно цей принцип виявляє себе у ставленні старшокласників до батьків та вчителів. На відміну від молодших підлітків, старшокласники більш об’єктивні і поважливі у ставленні до дорослих.

На закінчення школи більша частина юнаків та дівчат являють собою людин, що практично сформовані морально, мають зрілу життєву позицію, побудовану на моральних принципах, яка на рівні із здібностями, мотивами та рисами характеру являє із себе чотверте найважливішеновоутворення дитинства, із числа особистих.

Поряд із запитаннями моралі, світогляд людини включає до себе:социально-політичні, екологічні, наукові,культурні, релегійні та інші стійкі погляди. Особливість юнацького життя у тому, що саме на нього випадає активний процес установлення світогляду. До закінчення школи ми маємо справу із людиною, світогляд якої більш-менш визначився із поглядами хоча б і не повністю та остаточно, але більшою мірою сформованими та стійкими.

Світогляд сучасної молоді формується під впливом багатьох різноманітних, на різний лад аргументованих, маючих сильні та слабаки сторони погляди, серед яких немає ні абсолютно істинних,ні цілковито невірних. Такі умови социально-політичного оточення мають як позитивні, так і негативні аспекти впливу на структуру “Я-образу”.

Позитивний вплив полягає у тому, що відсутність єдиного та однозначного орієнтира спонукає юнаків та дівчат до самостійності думок, суджень та прийняття власних рішень, сприяє вмінню відокремлювати власні цілі від нав’язаних оточенням. Таке становище допомагає прискореному розвитку та перетворенню юнаків та дівчат у зрілих особистостей, що мають власні погляди та сдібгі їх відстоювати і аргументувати. Але, з іншого боку, подібна ситуація (соціально-політичні обставини) у суспільстві веде до прискореного поділення людей на групи, які відрізняються, притому суттєво, одна від одної на рівень соціальної та моральної зрілості, на світогляд; веде до отставання одних та прискореного розвитку інших.

Під впливом бурхливого розвитку риночних відносин поняття “економічний світогляд” на рівних засадах із іншими увійшло до налего життя. Але,оскільки, штучно створене, раніше госодствуючею, ідеологією протиставлення економічного та культурного життя сохраняється у свідомості до сьогодення (чому сприяють нецивілізовані способи ведення ринку), остільки деякі юнаки та дівчата, що мають схильність до занять різноманітними видами мистецтва мають, нажаль негативні установки, що до економічних наук, до як до нібито не заслуговуючи на увагу. Навпаки, економічні знання іноді одержують малоосвічені люди, які до всього мають прагматичний підхід, чого, зростає несхожість поміж різними верствами молоді.

У ході досліджень, проведених Т.В.Снегірьовой, були виявленні такі шість типів цінностно-часової структури “Я-концепції”, що являють собою індивідуальну своєрідність самовизгаченя особистості у ранньому віці та, що відбувають у собі співвідношення минулого, теперішнього та майбутнього “Я”:

1.  Усі три “Я” приємственно пов’язані одне з одним та у рівної мірі відповідають ідеальному “Я”.Це суб’єктивна гармонічна уява людини про себе.

2.  Наявне “Я” у більшої мірі прагне до майбутнього, ніж до минулого “Я”. Минуле уявляється зовсім чужим та ставлення до нього завжди критичне. Наявне “Я” виступає як нова,більш досконала ступень у самовизначенні особистості

3.  Майбутнє “Я” відірвано від теперішнього. Усі три пори існування “Я” сприймаються як абсолютно розмежовані та різні. До ідеального “Я” відповідає тільки “Я” майбутнє.

4.  Ідеальне “Я” не включено ні до сучасного, ні до минулого -, ні до майбутнього “Я”, воно ізольовано від них та не приймає участі у розвитку особистості.

5.  Минуле та наявне “Я” приємственно пов’язати одне з одним. Інший полюс,відмінний від них, створюють майбутнє та ідеальне “Я”, також пов’язані одне з одним. Людині, що має таку структуру “Я” властива низька самооцінка та відсутність звички шукати засоби зблизити минуле та теперишнє “Я” із ідеальним та майбутнім “Я”.

6.  Наявне “Я” зовсім випадає із процесу розвитку особистості. Воно відірвано від минулого та немає з в’язів із майбутнім, не відповідає до ідеального “Я”.

Виявляється, що у ранньому юнацькому віці найбільш розповсюдженими буває другий із перелічених варіантів. Певна “Я”-концепція найбільш відповідає юнацькаї вікової нормі: наявне “Я” більш прагне до майбутнього, ніж до минулого. Критичність до минулого дитинства тут супроводжується стримано-високою самооцінкою та спрямованістю життєвих перспектив на майбутнє.

На другому місці по частоті зустрічаємих стоїть перший варіант:

Усі три “Я” сприймаються гармонічно та рівно відповідають ідеальному “Я”. На третьєм місці у цьому віці стоїть, відповідно, трерій варіант.

Інші сполучення “Я”-образів являють для юнацького віку скоріш виняток і можуть бути розглянуті як вікові психологічні аномалії.

Дослідження Снєгірьової вказують на наявність тенденції, характерної для ранньої юності: сполучення критичного ставлення до себе у минулому та спрямованість на майбутнє. Разом із цим має підтвердження висновок , зроблений на початку, при порівнянні вікових періодів - підліткового та юнацького - про часткову гармонізацію стану особистості у ранньому юнацькому віці на порівняння із підлітковим віком. Значно поліпшуються від підліткового до юнацького віку багато які інші особисті якості. Усе ж таки остаточного формування особистості у цей період не відбувається Потрясіння цього віку ні менш складні, ніж підліткові кризи, проте вони інші за своєю якістю та пов’язані із труднощами самовизначення: “яким мені бути?”

У ранньому юнацькому віці у багатьох відзначається підвищена невротичність. Цей вік-вік спеціфичних контрастів, які характеризують, як внутрішній світ людини, так і коло його між особистих взаємовідносин. У юнацькому вікі більш, ніж у інші періоди життя, зустрічаються акцентуйовані типи характеру, спостерігаються швидкі несподівані та часті переходи від одного до іншого настрою, від радості до смутку, від веселощів до нудьги, від ейфорії до зневір’я. Юнаки та дівчата схильні до емоційності, імпульсивних дій,образливі, схильні до категоричності у поглядах на життя, до недостатньо продуманих вчинків.

Психологи підкреслюють деякі характерні риси старших школярів. Наприклад Р.С. Німов виділяє наступні основні риси([ 1;с.244]) :

Інтелектуальна зрілість, включаючи, нравствінну та світоглядну, здібність старших школярів ставити та вирішувати життєві задачи. Цю здібність багато хто з них підтвердив на практиці.

Значні також особисті відміни старшокласників, причому на сьогоднішній день, спостерігається тенденція до зростання цих відмін, оскільки вона пов’язана із диференціацією учбових програм, учбових закладів, відносно більшим вибором щодо учбових предметів. Необхідно відзначити, що індивідуальні особливості обумовлені соціальним оточенням та різними заходами виховання у сім’ї та в учбових закладах, а відповідно сам старшокласник та його вихователі встановлюють різні еталони, у порівнянні із якими, розглядають та оцінюють досягнення у різноманітних колах діяльності та розвитку особистих якостей. Старші школярі, незалежно від іх особистих здібностей, як правило, вже знають, розуміють та додержуються означених їх оточенням, норм моралі.

Їх моральна свідомість досягає достатньо високого рівня зрілості, диференціації та стабільності при виражених індивідуальних відмінах у змісті ціх норм моралі, яких вони дотримуються. Ці норми мають сложну індивідуальну структуру та співвідносяться до усіх основних видів спілкування та діяльності.

Більшість старшокласників самовизначаються, щодо вибіру фаху до закінчення школи. В них складається професіональна перевага, яка всеж не завжди визначає кінцевий вибір професії. Індивідуальні відміни тут когут бути дуже значні. Так деякі діти вже на при кінці підліткового віку знають ким вони стануть, тоді як інші не роблять цього остаточного виліну навідь тоді як фактична=о вже придбали професіональну освіту та робоче місце.

У ранньому юнацькому віці завершується формування соціальних настанов, до того ж воно (формування) торкається жо усіх компонентів настанов: когнітивного, емоційного,поведінного. Хоч, період ранньої юності характеризується великими протиріччями, внутрішньою суперечністю та змінністю багатьох соціальних установлень.

У юнаків та дівчат можна виявити такі акцентуації характеру, які не можні зустріти ні в якому іншому віці, до того між окремими рисами характеру та їх про явленнями може бути багато супереченнь, що вирівнюються на при кінці періоду кризи ранньої юності. У цьому вікі школярам властива підвищена увага до внутрішнього світу людини, відзначається вікова інтровертірованість. Юнаки та дівчата відчувають, що їх особисто турбують такі теми як: відчужування, відокремленість, власна потреба у інших людях та бажання бути потрібним іншим, терпимість та категоричність та інші моменти між особистих взаємин.

У юнацькому вікі часто зустрічаються почуття самотності, яке, як думає Е.Фромм, коли воно загострене та продовжене, та не зникає із переходому новий віковий період, то може привести до зруйнування психіки “также як фізичний голод до смерті, моральна самотність також незтерпна, як фізична; більше того, фізична самотність стає незносною тількі коли вона супроводжується і самотністю морального. На щастя це почуття ні є у юнацькому віці стабільним. Якщо установлені довіра та повага у міжособистих стосунках з оточуючими людьми воно швидко зникає.

Ранній юнацький вік- це пора першої любові, виникнення інтимних емоційних стосунків між юнаками та дівчатами. У стосунках, про які, йде мова, формуються особисті якості : вірності, прив’язаності, відповідальності за долю коханої, близької людини. Разом із загальними нравственими установами ці якості народжують визначену індивідуальну відповідь на питання “Яким мені бути?”

До новостворенньцього віку належать такі як:

1)  завершується формування абстрактно- логічного мислення, яке стає основою для формування наукового світогляду;

2)  формується система знань та вмінь, лежачих в основі оволодіння майбутньою професією;ф

3)  завершення формування свідомості;

4)  формується система особистих цінностних орієнтирів;

5)  ідеалів та переконань;

6)  мрії як своєрідного плану на майбутнє;

2. Вивчення проблеми формування статева-рольової поведінки та між особистих стосунків старшокласників у сучасній психолого-педагогічної літературі

2.1 Пубертат та особливості того, як він відбувається

пубертат особистість спілкування самосвідомість

Статеве дозріваннє- центральний психофізіологічний процес підліткового та юнацького віку. Його спеціфичними функціональними ознаками є менархе у дівчат та еякулярхе у юнаків. Середній вік менархе має коливання зараз у різних країнах та середовищах від 12,4 до 14,4 років, а вік еякулярхе- від 13,4 до 14 років. У основі статевого дозрівання лежать гормональні зміни, які тягнуть із собою зміни у будові тіла, у соціальної поведінці, зацікавленнях та самосвідомість.

Проте термін початку та завершення пубертата, равно як і форми його відбування, дуже індивідуальні. Почасти це обумовлено біологічно. Однак, статева конституція безпосередньо впливає тількі на фізіологічні потенції індивіда. Характер його сексуально-еротичних хвилюваннь та прив’язаностей (вибір об’єкта, співвідношення ніжністі та чуйністі, продовжиності та сили прив’язаність), визначається не статевого конституцією, а вихованням особистих якостей та соціальними умовами розвитку особистості.

Дуже важлива також , суб’єктивна сторона справи: як сам підліток сприймає , переживає та оцінює пубертатні події - менархе, ночні полюції, зміни у будові тіла, наскільки він готов до них психічно викликають ці зміни іспуг, чи радість та інше. Це залежить від соціальних умов розвитку, включаючи статеву освіту, також і від індивідуальних особливостей підлітка. Нажаль, ці фактори, насамперед у юнаків, мало вивчені. Проте, якщо не враховувати самосвідомість, об’єктивні дані про фізичну та сексуальну поведінку підлітків позбавлені реального психологічного змісту та часто інтерпрітуються свавільно.

Педагогів дуже цікавять вікові норми статевої поведінки: коли дитина починає інтересоватися питаннями статі, коли вона уперше закохується, коли підліток, чи юноша (дівчина) уперше вступають у статевий зв’язок та інше. Загальної відповіді на це питання не має та бути не може. Вже не говорючи, про те, що одна і таж подія (наприклад, поцілунок) може мати у різному віці цілком неподібний психологічний зміст, статистичні норми статевої поведінки не однакові у різних соціальних групах.

Урбанізація, акселірація, науково-технічна революція, ускладнення процесів виховання, більша, ніж у минулому автономія підлітків та юнацтва від ботьків, жіноче рівноправіє, більш доступна інформація по питанням статевого життя та наява ефективних контрацептивів сприяєбільш ранньому початку статевого життя та лібералізації статевої моралі. Ці зрушення помічаються повсюди, де проводяться систематичні дослідження([3], с.215).

Дані дослідженнь С.И.Голода показали, що з 500 студентів, опитанних у 1971 році почали статеве життя до 16 років – 11,7 чоловіків та 3,7% жінок, між 16 та 18 роками 33,2% чоловіків та 15,9% жінок.

По данним естоньских вчених (О.Тавіт та Х.Кадасктік, 1980р.) до 14 років перший статевий зв’язок пережили 1,5 % хлопчиків та 0,4% дівчат, в 14-15 років відповідно- 4,4% та 1,1% у 16-17 років- 21,8% та 11,1% у 17-19 років відповідно-34,8% та 34,6%. Головним мотивом зближення хлопчаки називають наперед усього допитливість (його називали 45% чоловіків, переживших цю подію у 15 років- перша група та 51% у 16-17 років- це друга група), потім вказували на мотив кохання ( 15% у першої групі та 20,5%- у другої) та наполягання партнера ( відповідно 15,5% та 19,2%). Жінки посилаються на допитливість ріже (12,5-13% по тим же групам), на першому місті у них стоїть кохання (25 та 42,6%) на другому- наполегливість партнера( 255 та 21%). Окрім того, жінки, почавшиє статеве життя до 15 років, часто посилаються на економічну необхідність(25%), а чоловіки- на фізічну(5% упершої групі; 16,4% - у другої; 21,3% серед тих, хто почав статеве життя у 18-21 рік).

Вік початку статевого життя та ієрархія, мотивів у школярів дуже різні. Але їх сексуальна поведінка, автономна від матрімоніальних планів та намерів, та сприймається переважно у комплексі любовно-романтичних та гедоністичних цінностей. Аніж молодше підліток на мить свого першого статевого контакту, тим меньше цій зв’язок мотивується коханням, тим більш у ньому випадкового, сітуативного.

Зводити усі, пов’язані із цим, проблеми та індивідуальні відміни до питаннь моралі- буде дуже спрощенною точкою зору. Як показують дослідження Г.Айзенка ( 1970), стиль статевого життя чимало залежить від типа особистості. Екстраверти раніш, ніж інтроверти, починають статеве життя, вони мають сексуальні контакти частіше, із більшим числом партнерів та у більш різноманітних за формою контактах; екстраверти додають переважне значення еротичної грі, скоріш звикають до сексуальних стимулів і тому більш орієнтовани на зміну партнерів, ситуацій і т.п. Екстравертам легше зближатися із особами протилежної статі, вони більш гедоністичні, одержують більш задоволення та радісті від власної сексуальністі та не відчувають у зв’язку ізнею тривоги та сумндву. Стримані та інертні, інтроверти схильні до більш індивідуалізованих, витончених та стійких стосунків, що багато у чому, пов’язано із їх псиїологічними проблемами та труднощами. Психотики відрізняються високою статевою збудженісттю, не визнають соціальних та моральних табу, проте вони рідко бувають задоволені своїм статевим життям, серед них не виняткова схильність до девиантної поведінки, включаючи груповий секс, їх настанови відрізняються грубою біологізацією статевої ролі (насамперед власної)у протилежність “інтровертним”-романтичним цінностям. Невротики часто мають сильну сексуальну тягу, але не спроможні задовольнити її через, ще сильніши за неї, почуття провини або тривоги з приваду статевого життя, а також через труднощі у спілкуванні. Сексуальність, часто, здається невротикам небезпечною та огидною, а власна тяга ненормальною. У них, на фоні такого ставлення до ролі статі у їхньому житті, не є виключенням психосексуальні проблеми.

Зацікавленість дитини, щодо ританнь статєвого життя, виникає заздолегідь до початку її статеваго дозрівання. Цей інтерес, спочатку пов’язаний із еротичними хвилюваннями та з’являється як прояв звичайної допитливісті: дитина бажає знати, що із себе уявляє та сфера

Життя, яку дорослі так старанно від неї приховують. У перехідному віці інтерес до питаннь статі стає напруженим та особистим. До тогож, багато що залежить від виховання.

На відміну від античної Греції, із її культом тіла людини, традиційна християнська мораль вважає будь-які телесні прояви низькими та неприпустнимими. Проте людина здобуває від органів свого тіла різноманітні відчуття, її із раннього дитинства навчають не виказувати уваги щодо них та ні в якому разі не розмовляти про ці “непристойні речі”.

Такі стеріотипи масової свідомісті ведуть молодь до уяви про своє тіло, як про щось непристойне; про те що телесні відчуття зачислюються до компетенції лікаря: якщо ти відчуваешь якийсь свій орган-це ознака захворювання. Тим часом, для людини дуже важливі позитивніемоції, які вона получає від свого тіла. Наприклад, спортсмен набуває фізичне задоволення від зугрітих , добро тренованих м’язів і це самовідчуття- більш важливий психологічний стимул, ніж абстрактноя “дбайливість про здоров’є”.

Незажаючі на такі негативні наслідни, стереотипи масової свідомості, вельми могутні. Насамперед суворої цензурі підлягає нагота та усе, що пов’язано із сферою статі.

Н.В.Козлов у своєї книжці “Як ставитися до себе та до людей.” Порушує питання про те, як та із допомогою чого, можно кваліфікувати будьщо,як нравствене та безнравствене. Ця задача не абстрактно-теорітична, а навпаки життєва, із якою ми зустрічаємося багато разів на дню. Автор подмічає які саме критерії, вельми “спрощені”, є найросповсюдженими, от основні з них:

- Нравствено те, що “вважаю моральним я” .-Таким чином, індивід орієнтується на егоцентричну позицію, у наслідок чого, міркує таким чином: “Якщо мене таким чином виховали і тому я сприймаю щось нормальним, припустимим, виходить це і є норма, яку я завжди буду зхвалювати. А те, що я вважаю за потворність та неподобність, буде мене завжди обурювати і, як про мене, варте тільки осудження та викорінювання.” Це- індивідуальна мораль, у даному випадку у достатньо категоричному та агресивному варіанті. Який і є , нажаль, найрозповсюдженіший.

- Нравствено те, що “офіційно проголошується”. Те, чому, зобов’язані вчити у школі, про що пишуть у газетах та, іноді із пафосом –батьки у цілях виховання. Це- офіційна мораль. Яко створюється офіційними органами. Нажаль, такий підхід, не завжди урозумілий та нравственно виправданний.

- Крім того зовсім ізольований від дійсного життя,-“погляд більшості”. Суспільна мораль, як правило - це розумний компроміс між ідеалом та життям. Це могутня сила, то саме вона, частіше за усе, дорівнюється та сприймається як саме Мораль, а фактично лише те , що -“робить більшисть”. У цьому випадку індивід орієнтується ні на те ,що отточення подає як мораль на словах, а на поведінку “сусіда”, на вчинки які насправді характерні для людей даного середовища. Це норови, звичаї, які ми вбираємо в себе із самого дитинства та які, нажаль, або на щастя для нас закладають наші моральні норми.

- Нравствено те, що “робить людину здоровою та щасливою, не заподіюючи суттєвої шкоди іншим”,- потребує додатку та уточнюваннь. Наприклад, очевидно, якщо мої вчинки заторкнули не мене одного, то є потреба зважати увагу що до інтересів іншого. Якщо це торкається не тільки двох, тоді треба враховувати інтереси оточуючих людей. Також нікому не варто називати непотрібним усе, що виходить за звичні та жорсткі рамки, властиві його особистому сприйняттю дійсності, виказувати агресію та клеїти ярлики.

2.2 Комунікативні риси та стиль спілкування юнаків та дівчат, специфічні відміні у міжособистих стосунках

Психологія спіскування у підлімковаму віці будується на основі суперечності двох потреб: обособлювання (приватизації) та афіляції – потреби на лежата до групи, бути уключеним до суспільності.

Відокремлдваннє, частіш за все виявляє себе у емансіпації від контролю старших. Проте, воно діє і у стосунках між однолітками. Посилюється потреба не тільки у соціальной але і у простірінньої відокремленісті, теріторіальної автономії, у недоторканісті особистого простіру. ”Як тільки у мене з’явилася своя кімната, у мене з’явилося власне внутрішнє життя,-пише Анатоль Франс.-Я здобув можливість мислити та розтмірковувати. Ця кімната була для мене єдиною, та непорявняною. Вона відокремлювала мене від всесвіту, але я у неї здобував всесвіт, усе водночас.”

У перехідному віці змінюється уява про такі поняття, як “самотність” та “відокремленність”.

Діти звичпайно трактують ці поняття як деякий фізичний стан (“немає нікого навколо”), підлітки ж наповнюють ці слова вже психологичним змістом, надаючи їм не тільки негативну, а вже і позитивну забарвленість.

Англійський психолог Джон Коулмен (1974р.) пропонував хлопчикам та дівчаткам 11-13 років та 15- 17 років дописати незакінчені фрази: “Коли навколо немає нікого…” та “ Якщо людина одна…”.Їх відповіді потім класифікували на позитивні (наприклад: “Коли навколо нікого немає, я щасливий, тому що, могу робити що завгодно.”) та негативні ( наприклад: “Коли людина одна, вона починає нервувати.”). Виявилося, що від підліткового віку до юнацького число позитивних відповідей росте, ав негативних-зменшуеться.

Що самостійніша, ціліспрямованіша тасамодостатня людина, тим сильніша в неї потреба бути на самоті. Самотність стає необхідною та навіть приємною, як тимчасовий стан але вона може бути сприйнята і інакше що залежить від внутрішнього настрію.

Окрім спокійного, уміротворенного відокремлювання, їснує болісна та тяжка самотність- туга, нестерпне суб’єктивне відчуття духовної та душевної ізоляції, непорозумілості, стан незадоволенності потреб у спілкуванні, у людської близькості.

Як показують дані закордонних масових опитувань (Т.Бренкан, 1980р., Є.Остров та Д.Оффер,1980р.) та клінічних дослідженнь, підлітки та молоді значно частіше почувають себе самотніми та незрозумілими для інших, ніж люди старшого віку.

Почуття самотністі та неприйнятісті, пов’язано із віковими труднощами становління особистості. Це почуття народжує у підлітків нестерпну спрагу до спілкування і групування з ровесниками. У спільноті з якими вони знаходять, чи мають надію знайти те, у чому їм відмовлено серед дорослих: невимушеність, спонтанність, емоційне тепло, порятунок від нудьги, визнання власної значущості.

За подібністю зовнішніх контурів соціальної поведінки, різноманітні та індивідуальні глибинні мотиви, що переховуються за юнацькою потребою у афіліації. Один шукає у суспільстві ровесників підтримки самоповаги, визнання своєї людської цінності. Іншому важливе почуття ємоційної причетністі, спільнності з групою. Третьому потрібна недостаюча інформація та комуникативні навички. Четвертий задовольняє потребу властуватита командувати іншимиж. Побільшості усі ці мотиви переснувають один одного та неусвідомлюються.

Слід означити, що комуникативні риси та стиль спілкування хлопчикив та дівчат не цілком схожий. У тому числі, що до рівню афіляції та характеру спілкування.

На перший погляд хлопчики у всякому віці більш компанійські за дівчат. Це тому, що із самого раннього дитинства, активніше за дівчат, затівають спільну гру та т.п. Почуття причетністі до спільноти ровесників та взаємини із ними для чоловіків усякого віку важливіші ніж для жінок.

Проте статеві відміни за рівнем комунікабельністі не стількі числені, оскількі якісні. Хоча вовтуження та силова гра приносять хлопчакам величезну емоційну радість, у них звичайно присутні дух змагання, гра не рідко переходить у бійку. Зміст суспільної діяльності та власна вдача у неї важать для хлопчиків більше,ніж наява індивідуальної симпатії до інших участників гри. Хлопчик обирає насамперед цікаву гру, де він зможе проявити себе, заради цього він вступає до контакту, навіть, якщо партнери йому не дуже подобаються. Чоловіча спільнота, як і весь стиль життя, швидше предметні та інструментальні ніж експресивні.([3], c.132).

Спілкування дівчат має вигляд пасивнішого, за хлопчакове, проте воно, приязніше та більш вибірче. И.С. Кон у своєї книжці “Психологія ранньої юністі.”,звертає увагу до данних психологічних дослідженнь. Згідно з якими, хлопці, спочатку вступають у контакт один із одним, а лише потім, у ході гри та конфликта у справах, чи навпаки, удачної взаємодії, у них складається позитивна настанова, з’являється тяготіння одне до одного, духовний з’язок. Дівчата, навпаки, вступають в контакт, як правило із тими хто їм подобається,зміст суспільної діяльності має для них другосутнє значення.

Отроцтво та рання юність – час, коли особистість потребує найбільш за усе сильних емоційних прив’язаністей. Взаємини підлітка із особами своєї та протилежнної статі, певно, не зводяться до сексуально-еротичних і їх треба сприймати як частину у загальній системі міжособистого спілкування та взаємних стосунків.

Статево-рольові особливості та стереотипи статево-рольової поведінки старшокласників.

Сексуальна поведінка підлітка залежить не тільки від темпу статевого дозрівання, але і від соціальних факторів, особливо від наявної, характерної для даного середовища системи статевих ролей.

Західногерманськи дослідження Ю. Шлегеля та співр. (1975) відокремили досліджених ними 13-річних школярів на до- та пост-пубертатних, порівняли рівні соціальної активності обох груп (закоханість, поцілунки, обійми, петінг, статеві відносини). Виявилося, що постпубертатні хлопчики по всіх показниках випереджують допубертатних, т.ч. статеве дозрівання стимулює їх сексуальну активність. Проте у дівчат такої залежності не виявилося, постменархальні дівчата тільки частіше закохуються.

У всякому випадку поведінка підлітка визначається не тільки на рівні його статевої дозрілості. Так, підлітки починають залицятися до протилежної статі не стільки у зв´язку із рівнєм власної статевої зрілості, оскільки, відповідно із культурними нормами своєї вікової групи, шкильного класу та ін.

Юнаки починають статеве життя у середньому у 18-20 років, але диапазон суттєво ширше: від 15 до 24 років.

З точки зору фізіології підлітку не жити статевим життям – не природно: якщо функція є, вона повинна діяти. Могутнє, але нездійснене бажання травмує, мучить психику. Проте, визначаючи розумний вік щодо початку статевого життя у існуючих умовах, треба говорити у першу чергу про дозрілість соціальну, а не фізіологічну. Тут життя та доля підлітка стає пов´язанною із долею багатьох інших людей. Чи кожен із них готовий до цього?

Власно, із фізіологією до речі, впоратися цілком можливо. Трудність у іншому – в багатьох підлітків пошук статевих контактів стимулюється не стільки статевим потягом, скільки мотивом самоствердження.

Зрозуміти, що оволодіння жінкою не робить чоловіка Чоловіком, у підлітковому віці та у підлітковому середовищі удається не зразу. Іноді надто пізно.

З одного боку юнакам властиво мати інфантильну психологічну настанову, тому що юнацька мрія про кохання та ідеальну кохану часто позбавлені секуального змісту. Ще у більшої мірі це властиво дівчатам. Коли підлітки називають стосунки та народжуючуюся прив´язаність “дружбою”, то вони цілком щірі: вони насамперед відчувають потребу у комунікації, емоційному теплі. Подобою першої козаної для хлопчика несвідомо є образ матері, та саме мама, думка про статеву близкість із якою неподобна. З іншого боку, підліток знаходиться під впливом могутнього діфузного еротизма, а образ, на який проєцюються його сексуальні фантазії, не рідко уявляє собою тільки сексуальний об’єкт, позбавлений усіх інших характеристик. Іноді (у 13 – 14 років) цей образ може бути колективним для цілої компанії хлопчиків. Він може бути як дійсним, так і існуючим тільки в уяві.

Підлітковий цинізм відштовхує дорослих. Але, треба ураховувати, що обговорювання заборонених питань (до яких відноситься не тільки секс, але й багать інших телесних відчуттів) із сверстниками допомогає зняти викликану цими питаннями напругу та частково розрядити ії жартом. У “сміхової культури” дорослих з тих же мотивів має місце багато сексуальніх тем.

Неможливість виказати у словах свої еротичні почуття за відсутністю спільноти ровесників або унаслідок великої соромливості може негативно вплинути на розвиток особистості.

Юнацька сексуальність та її окремі вияви тісно пов´язані із комунікативними рисами особистості та із спеціфічними нормами соціального оточення, субкультури та ін. Як спеціфічні очікування, так і нормативні приписання, що регулюють взаємини юнаків та юівчат неоднозначні та суперечливі. ([3], с. 228.)

Потреба у саморозкритті та інтимної людської близкості і почуттєво-еротичні бажання, дуже часто не збігаються та можуть бути спрямовані до різних об´єктів.

Помічене З.Фрейдом роз´єднання почуттєво-еротичного та ніжного нахилів (тяги), особливо властиве хлопчикам. У багатьох з них бурхливий період та, враховуючи випереджуючи темпи статевого дозрівання, відносно розвитку тонких комунікативних якостей, включаючи здібність до співчуття. Окрім того, виявляється вплив традиційних стереотипів щодо москулинністі та згодно із яким чоловік підходе до жінки із “позиції сили”. Старшокласник цієї сили у себе не відчуває, а намір симулювати ії, щоб бути “на рівні” стереотипа, тільки збільшують труднощі.

Бажання бути коханним та кохати, нерідко зіштовхує юнака із страхом “втратити себе”, “пидкоритися” та ин.

Дівчата, яким “сила” не приписана, вільні від цієї турботи, але вони примушені зкривати власну тягу до юнака, зберегаючи свою гідність та репутацію.

Вирішення таких внутрішніх конфликтів, багото у чому, залежить від того як складаються взаємини юнаків та дівчат у більш широкому колі спілкування.

Обособлювання хлопчиків та дівчат у той чи іншій формі – універсальне явище у історії культури. У сучасному суспільстві з´являється неменьш явна сегрігація за статевою ознакою, що здійснюється стихійно, власно дітьми. Ця тенденція створює означну психологічну дистанцію між юнаками та дівчатами, подолати яку не так легко. Психологічна близкість між юнаком та дівчиною, за таку дистанцію, досягається тим складніше, чим більше обмежень та перешкод створює оточення, соціальне середовище та тим легше, чим ширше коло спілкування, спільних важливих для обох почуттів, включаючи еротичні.

Відповіді ленінградських старшокласників на питання: “У спілкуванні з ким ви почуваєтесь найбільш впевнено та природньо?” – показали, що спілкування із ровесниками протилежної статі є значно напруженішим за усе інше спілкування, виключаючи вчителів та вихователей. При цьому напруженність у хлопчиків зростає від 13 до 14 років, а у дівчат від 14 до 15 років (І.С. Кон та В.А. Лосенков, 1974).

Враховуючи суперечну спрямованність у спілкуванні, за спільної як для хлопчиків так и для дівчат, відокремленості почуттєво-еротичної та ніжної тяги, слід розставити відповідні акценти у процесі виховання старшокласників та формування в них поглядів та ставлення до власної статевої ролі.

Проблема вибору та приорітетів у виборі бажаних якостей майбутньої коханої людини.

Важливу роль у коханні та становленні відносин відіграває уява про те, яким має бути обранець. Така уява стає як би еталоном для вибіра та критерієм його оцінки. У зв´язку із такою тенденцією, у соціальній психології їснують три гіпотези ([3], с. 232).

Згідно із першою – ідеальний образ коханого випереджає вибір реального об’єкта, примушуючи особистість до пошуку того, хто би максимально відповідав цьому образу. Крім цього можливе існування цього образу як еталона або як ідеалу. Еталон – це постійна одиниця виміру, зразок повсякчасності, який тільки що чекає щоб його застосували. Ідеал же – це живий образ, що знаходиться у розвитку.

Юнаки та дівчата, що є прихильниками еталонів, часть опиняються безталанними у коханні, тому що вони не бачать реальні якості своїх обраників.

Друга гіпотеза виводить “романтичні цінності” з безсвідомої ідеалізації предмета кохання, якому надають в уяві бажані риси, незалежно від його реальних якостей.

За думкою З. Фрейда, напруженність почуттів під час закоханності пояснюється, насамперед, занадто високою оцінкою об´єкта захоплення, обумовленою його недосяжністю. Зокрема, ця “сліпота” надає закоханим здібність оволодіння особливим внутрішнім зіром, яким можливо побачити скриті, потенційні якості коханого.

Третя гіпотеза, у протилежність першої, зтверджує, що не ідеальні образи визначають вибір коханого, а навпаки, якості реального, вже обраного, об´єкта, обумовлюють зміст ідеала.

Цілком імовірно, що усі три гіпотези виправдовують своє існування та співвідношення цих тенденцій у різних людей – різне. Задачею же психолога може бути робота, спрямована на те, щоб змінити стереотипи підлітків та юнацтва, щодо власної системи цінностей та критеріїв, зробити їх більш визначеними та реалістичними, допомогти усвідомити найважливіші, суттєві якості партнера у своїх власних очах. Важливо, щоб підлітки та юнаки і дівчата зрозуміли, що марно шукати єдиний для всіх вірний вариант відповіді, проте краще усвідомити власні індивідуальні потреби та мотиви щодо статевих відносин.

3 Експериментальне дослідження статево-рольової поведінки старшокласників

3.1 Організація дослідження. Загальна характеристика вибірки

Експериментальне дослідження складалось з декількох етапів. На першому етапі було проведено психодіагностичне обстеження особистісних особливостей та особливостей міжособистісних відносин учнів 10-б класу НВК № 116 Дзержинського району м. Харкова.

В ході дослідження були використані такі методики:методики вивчення симптомо-комплексу маскулінністі ACL-шкала статево-рольових якостей A.B. Heilbrun, методика “Соціометрія”, методика діагностування структури самосвідомості В.В.Століна,методика діагностування рівня суб’єктивного контролю Дж. Роттера, методика діагностування мотивації афіліації А. Меграбян.

За результатами дослідження було з’ясовано, які саме статеворольові якості та стереотипи поведінки притаманні учням даного класу окремим.

На другому етапі,відповідно цим результатам, була складена тренінгові програма , щодо психологічної допомоги з питань статево-рольової поведінки та вміння будувати відносини з однолітками.

На третьому етапі було проведено цикл корекційно-розвиваючих занять корекції статево-рольової поведінки старшокласників,програма якого була розроблена на підставі відомих програм комунікативних та поведінкових тренінгів та “Сінтон”-програми з циклу “Родинознавство та сексологія” з урахуванням визначених особистісних особливостей старшокласників.

На четвертому етапі, після завершення циклу корекційно-розвиваючих занять, з метою виявлення його ефективності було проведено повторне психодіагностичне обстеження його учасників, що склало зміст третього етапу дослідження.

Результати першого та четвертого етапів експериментального дослідження було оброблено також за допомогою методів математичної статистики, зокрема кореляційного та факторного аналізу.

В дослідженні брали участь учні 10-б класу НВК № 116 Дзержинського району м. Харкова.

Всього 26 учнів, з них 9 хлопчиків та 17 дівчат. Всі учні без виражених психосоматичних відхилень. Вік –16 років.

3.2 Методи та методики дослідження

3.2.1 Дослідження статево-рольових якостей за допомогою ACL- шкали Heilbrun A. B.

Дана методика була запропонована Heilbrun А.В. з метою дослідження самосвідомість особистості, яке дає уявлення про особливості її “Я”-концепці,показує рівень макулінності та фемінності особистісті у цієї концепціїї. Також ця методика дозволяє касифікувати респондентів за рівнем макулінності та фемінності на умовні типи фемінний або маскулінний, коли один з двох, відповіний рівень, значно перебільшує інший, недефірінцований - коли обидва показника макулінності та фемінності не досягають вираженого рівня та андрогенний - коли обидва показника, макулінності та фемінності, знаходяться на дуже вмсокому рівні.

Методика являє собою перелік прикметників-23, що характерізують типовоі фемінні та -23, що характерізують типовоі маскулінні риси. Респонденту треба оцінити себе “наявного” та себе “ідеального”, (тобто-бажані риси) та своїх батька та матір за рівне наявності цих якостей, від “1”-зовсім немає,”2”-не виразне, “3”- не дуже виразне, “4”- є, “5”- яскраво виражено.

3.2.2 Дослідження особистісної структури самосвідомісті. Методика особистісний опитувальник В.В.Століна

Дана методика була запропонована В.В.Століна та С.Р.Пантілеєвим з метою всебічного дослідження самосвідомісті особистості, які дають уявлення про особистість та її характерологічні особливості.

Методика являє собою опитувальник, який включає у використаному нами варіанті 57 положень , які торкаються різноманітних прояв у поведінкі та на рівні позасідомого ставлення особистості і заповнюється так, що респондент повинен дати одину з двох можливих відповідей: “так” чи “ні”. Ці відповіді порівнюються з ключем, і таким чином респондент набирає бали по кожої щкалі.

Опросник включає такі шкали:

1.  Шкала “S” – ізміряє почуття “за” та “проти”власного “Я” іспитуємого.

2.  Шкала I- “самоповага ”.

3.  Шкала II- “аутосімпатія ”.

4.  Шкала III- “очикування позитивного ставлення інших до себе ”

5.  Шкала IV -“самозацікавленість ” .

Опитквальник включає до себе , також сімь шкал спрямованих на вимірювання виразності установки на ті чи інші внутрішні дії щодо власного “Я” іспитуємого.

6.  Шкала 1 - “ самовпевненність”.

7.  Шкала 2 –“очикування позитивного ставлення інших до себе ”

8.  Шкала 3 - “самоприняття”

9.  Шкала 4 - “ самопослідовності”

10.  Шкала 5 -“самозвинувачення”

11.  Шкала 6 –“ самозацікавленість ”

12.  Шкала 7 - “саморозуміння”

Всі шкали можна поділити на 2 основні групи:

1.  Ставлення до себе на на несвідомому рівні : S, I,II,III,IV.

2.  Ставлення до себе що знаходить виражається у поведінки:1,2,3,4,5,6,7 .

Отримані “сирі” бали переводяться у проценти тоді норма знаходиться у інтервалі S 54-89 процентов за шкалами : I 47-80,II 50-81,III 46-85,IV до 100 процентов. У іншому випадку результати оцінюються таким чином відповідно : 15-25 балів; 7-12 балів; 8-13 балів; 6-11 балів – середній рівень.

Методика займає 30-50 хвилин, може проводитися як індивідуально, так і в групі.

Методика була використана нами у традиційному варіанті.

3.2.3 Дослідження мотивації афіліації за методикою А Меграбяна

Дана методика дозволяє визначити такі два усуспільнені мотиви особистості, що входять до структури мотивації афіліації, як: прагнення бути прийнятим (СП)то страх бути відштовхнутим(СО).

Прагнення бути прийнятим (СП)то страх бути відштовхнутим(СО) – це мотиви особистісті які пов’язана з минулим досвідом особи, наскільки часто йому доводилося відчувати прийняття та любов до себе,або навпаки бути відкинутим.

Методика являє собою опитувальник, який складається у використаному нами варіанті з 62 тверджень. Учні повинні були визначити, наскільки вони відповідають їх стилю поведінки та способу життя за допомогою оцінок: “1” – ні, це зовсім не так; “2” – можливо, так; “3” – вірно; “4” – цілком вірно. При цьому перші 30 зтверджень відносились до їх прагнення бути прийнятим , а інші 32 тверджень до їх страх бути відштовхнутим. Результати оброблюються за допомогою ключа, їх можна оцінити у ситуації соціометрії відносно середнього рівню у класі обох мотивів.

Методика займає 10-15 хвилин, може проводитися у в групі.

Методика була використана нами у традиційному варіанті.

3.2.4 Дослідження рівня суб’єктивного контролю(УСК) Дж. Роттера

Ця методика була розроблена Дж. Роттера з метою виявлення типов локалізації контролю.Люди відрізняються по тому,як і де вони локалізують контроль значних для себе подій.Вілокремлюють два протилежниї типу такої локалізації: екстернальний та інтернальний.У першому випадку людина вважає, що події, що з нею відбуваються є результатом впливу зовнішніх сил- випадку інших людей та т.і. У другому випадку людина інтерпрітує важливі для неї події як результат власної діяльності.

Показники (шкали):

1.  Ио-шкала загальної інтернальності

2.  Ид-шкала інтернальності у сфері досягненнь

3.  Ин-шкала інтернальності невдач

4.  Ис-шкала інтернальності у сімейних стосунках

5.  Ип-шкала інтернальності у фахівних стосунках

6.  Им-шкала інтернальності у міжособистих стосунках

7.  Из-шкала інтернальності стосовно хвороби та здоров’я

3.2.5 Дослідження міжособистісних відносин за допомогою методики “Соціометрія”

Ця методика дозволяє виявити місце кожного учня у системі міжособистих відносин тієї групи до якої він належить.

Соціометрія дозволяє визначити статус кожного учня у класі, який може бути мірою авторитета, поваги та симпатії до нього у класі.

На основі даних соціометрії будується соціометрічна матріца, де помічають число позитивних виборів та відхилень.Число таких виборів дає можливість виявити “лідерів” – “найпопулярніших” учасників групи, “аутсайдерів” та “відторгнутих”,а токож тенденції згуртованості групи. Навколо кого саме вона відбувається.

Число одержаних виборів може бути емпірічним еквівалентом психологічного статусу учня у класі.

“Емоційний лідер”- це той, хто налагоджує психологічний клімат, піклується про врегулювання на оптимальному рівні міжособистих стосунків.

“Інструментальний лідер” бере на себе ініциатаву у спеціфічних видах діяльності (у сфері власної компетенції) та координуе спільні зусилля у досягненні мети.

“Лідер” це той , хто одержав 50 % голосов колектива та бльіше від максимально можливого числа виборів по окремому питанню.

“Універсальний лідер” має такай же рейтінг по всіх питаннях, на які відповідала група (клас).

“Найпопулярніший”–це такий член групи ,який одержав 20-50% виборів від максимально можливого числа.

“Аутсайдер”- це такий член групи ,який одержав 0-20% виборів від максимально можливого числа.

“Відторгнутий”- це той , хто одержав 50 % голосов колектива та бльіше від максимально можливого числа негативних ввиборів.

Методика побудована на основі соціометричного опросу. У данної роботі була мета провести дослідження у сфері емоційного лідерства та окремо у ділової сфері (компетентність та здібності керувати). Тому відповідно зроблені соціометричні матриці по емоційному та діловому вибору.

Методика проводилась у описаному вище варіанті у групі. Час проведення 15 хвилин.

3.4  Результати дослідження та їх аналіз

3.4.1 Дослідження статево-рольових якостей за допомогою ACL- шкали Heilbrun A.B.

Були проведені дослідження маскулінності та фемінінності учнів, при цьому окремо аналізували групу юнаків та групу дівчат, на підставі цього аналізу можна зробити такі висновки:

Рівень маскулінності (середній по групі) юнаків “Я” реального був нижчим за відповідний показник у дівчат, таким чином хлопчики оцінювали себе, менш маскулінними ніж дівчата. Рівень маскулінності (середній по групі) юнаків “Я” - ідеальне теж був меншим на 4 проценти, що позволяло зробити висновок про те, що є перекрути що до сприйняття власної статевої ролі. Вважаємо що орієнтири які ставлять себе старшокласники пов’язані із особливостями підліткової субкультури. Вона сприяє тому, що перевагу у групі віддають, незалежно від статі, тим хто виявляє такі риси, як:агресивність, цинічність, самовпевненість, переконливість, сила та подібні, що належать саме до комплексу маскулінних якостей. Оцінки власних батьків по маскулінності та фемініності, що дали самі учні виявляють таку тенденцію: дівчата у середньому оцінюють матір, як більш маскулінну (на 4 проценти),у порівнянні із оцінкою власної матері юнаками. Хлопцики ж, напроти, перебільшують у власної уяві фемінінность батька( в середньому на 2 проценти), у порівнянні із дівчатами. Дані дослідження на ведені у Табл.1.1.

Таким чином проявляється недооцінка власної маскулінності та маскулінності батька у юнаків. Дівчата прагнуть підвищення своїх мавкулінних якостей та отримають наявність в собі більшого ніж у хлопців рівня феминінних якостей, тому що це оказує вплив на загальне самопочуття та спосіб адаптації у групі. Про що буде сказано далі в висновках по іншим методикам.

Вважаємо що орієнтири які ставлять себе старшокласники пов’язані із особливостями підліткової субкультури. Вона сприяє тому, що перевагу у групі віддають, незалежно від статі , тим хто виявляє такі риси, як:агресивність, цинічність, самовпевненість, переконливість, сила та подібні, що належать саме до комплексу маскулінних якостей.

Тому тренінг був спрямован на те, щоб зробити більш адекватною “Я” - концепцію, та сприйняття протилежної статі.

Результати дослідження особливостей симптомо-комплексу маскулінності- фемінінності учнів 10-б класу, представлена в Таблиці 1 та на мал. 1.

Після тренінгу було проведено повторне вимірюваннє по шкалі “Я” - реальне та “Я” - ідеальне, яке свідчить, що відбулися значущі зміни показників симптомо-комплексу маскулінності-фемінінності. У юнаків-старшокласників ці зміни виражаються у тому, що зросли показники маскулінності “Я”-реального з 73,2 бала до 85,6 бала та “Я” - ідеального з 88,4 до 93,7 балів.У дівчат зросли показники фемінінності “Я” - реального з 81,4 бала до 86,9 бала та “Я” - ідеального з 77,9 до 85,6 балів та знизився рівень маскулінності “Я” - реального з 81,8 до 79, 3 балів “Я” - ідеального- з 91,8 до 82,6 балів. Такі зміни пов’язані із треннінговим процесом спрямованим на те, щоб у свідомості учнів класу здійснилася деффіренціація якостей притаманних чоловічої та жіночої статевої ролі. У той же час програма сприяла тому щоб школярі в більш критично до таких стереотипів сприйняття, для яких властиво уява про маскулінність та фемінінність.як взаємовиклюючі одне інше, а не взаємодоповнюючі. Више сказане стосується маскулінності та фемінінності, як проявлення чоловічої та жіночої ролі у стосунках в парі, чи у групі, а також маскулінності та фемінінності як психологічних властивостей особистості. Проведені заняття дали можливість юнакам та дівчатам усвідомити , проаналізувати та внести деякі корективи до уяви про власну відповідно чоловічу та жіночу роль.

Результати післятренінгового дослідження особливостей симптомо-комплексу маскулінності- фемінінності учнів 10-б класу, представлена в Таблиці 1 та на мал. 1.

3.4.2 Вивчення особистісної структури самосвідомості. Методика особистісний опитувальник В.В.Століна

Проведені дослідження самооцінки у нашої роботі були пов’язані із тим припущенням що, на неусвідомленний рівень самооцінки та її розвиток, оказує вплив комплекс маскулінності-фемінінності, який є невідємною частиною “Я”- концепції. У свою чергу розвиток самооцінки виражає себе у постійном впливі на поведінку людини та на її ставлення до себе.

Перший етап діагнстики, що був проведен перед циклом корекційних занатть учнів 10-б класу дозволяють прокоментувати одержані результати таким чином:

по шкалі “S” –інтеглальна самооцінка, що виміряє почуття “за” чи “проти”власного “Я” іспитуємого та відображує загальний рівень реалізованністі власних мотивів, середні показники у групі юнаків досягають 19 балів; -у группі дівчат досягають 21 балів, що перебільшує середні показники юнаків та обидва показника знаходяться у інтервалі норми(15-25балів).Це співвідношення корелює із показниками маскулінності “Я” -реального у группі юнаків та у групі дівчат.

 По шкалі I-“самоповага ” середні показники у группі юнаків 10,8 ; у группі дівчат меньші та дорівнюються 9,9 балів.За шкалою II-“аутосімпатія” ,шкалою III-“очикування позитивного ставлення інших до себе ”та за шкалою IV-“самозацікавленість ” більш високі показники у дівчат, це співвідноситься із більш високою у них фімінінністью “Я” –реального середні показники знаходяться у нормативному інтервалі 15-25 балів і дорівнювались з результатів першої діагностики 21 балу у дівчат та у хлопців19 балам,середній паказник по класу 20,3 бала.

Як і на основні шкали “S”,I,II,III,IV тесту В.В.Століна так і на сімь шкал спрямованих на вимірювання виразності установки на ті чи інші внутрішні дії щодо власного “Я” іспитуємого, що ними однаково впливають показники симптомо- комплексу маскулінності- фемінінності. А саме маскулінность прямо корілює із шкалою1-“самовпевненністі”, а фемінінность із шкалами 1-“самовпевненністі”, із шкалою 2–“очикування позитивного ставлення інших до себе ” та обратно крілює із шкалою 5-“самозвинувачення”.

Взаемовплив проаналізован за допомогою математиіної статистики, а саме коефіцієнта кореляції Пирсона р<0,05. Результатаи діагностики та дані представлені у табл.6.1 та на мал. 2.1.

Результати дослідження особливостей особистісної структури самосвідомісті учнів 10-б класу .за методикою В.В.Століна одержані після проведення корекційної програми відрізняються більш високими показниками, як у юнаків так і у дівчат за самооцінка21,1 та21 бал, по шкалі I-“самоповага ” середні показники шкалою “S” – інтеглальна у группі юнаків11,8 балів ; у групі дівчат дорівнюються 10,7 балів,за шкалою II-аутосимпатія – шкала пов’язана із 3-“самоприйняття також показали більш високі результати але ні значно відрізняються. Такі не великі за абсолютним значенням відміни можно об’яснити недостатнім для явних унутрішніх змін часом, який пройшов від першого заміру до другого.Але реальні зміни проявились, ще і у тому , що такі важливі шкали як S-цнтегральна шкала самооціки, шкала1-“самовпевненністі”, III-“очикування позитивного ставвення з боку іншіх” тепер позитивно кореляюють, в один час, і з маскилінністю, і з фемінінністю. Ашкала 5 “самозвинувачення”, також в одночас негативно корелюють з показниками маскилінністю і з фемінінністю.

Результати представлені в табл.6.1.,таблиці 2.2та на мал. 2.2

3.4.3 Дослідження мотивації афіліації за методикою А Меграбяна

Дана методика дозволяє визначити такі два усуспільнені мотиви особистості, що входять до структури мотивації афіліації, як: прагнення бути прийнятим (ПП)то страх бути відштовхнутим(СВ).

Прагнення бути прийнятим (ПП)–це мотив особистісті який пов’язан із маскулінністю в “Я”-концепції особи прямою кореляцію коефіцієнт кореляції Пирсона 0,37 с вероятностью ошибкі р< 0,05. Страх бути відштовхнутим(ВВ) навпаки буте мати з нею обратну кореляцію коефіцієнт кореляції Пирсона –0,42 с вероятностью ошибкі р< 0,05.Варто вважати, що середній показник (ПП=142,1 та СВ=119,8 балов у юнаків та ПП=141,5 та СВ=117,0 балов у дівчат) не відображає у повної мірі картини розподілення по группі юнаків та у дівчат ПП та СВ, зкористаємося модой (тоді показники будуть відповідно равни: ПП=117 та СВ=117 балов у юнаків та ПП=131 та СВ=106 балов у дівчат).Тобто,у класі у середньому можно наблюдать великий разброс значеній ПП та СВ,але при цьому в більшості випадків прагненя бути прийнятим више за страх бути відвергнутим.

Результати першого діагностування представлені у табл.3 та на мал.3.1.

Було проведене повторне діагностування після корекційно-розвивачцого тренінгу. Середній показник (ПП=153,3 та СВ=114,8 балов у юнаків та ПП=149,2 та СВ=113,4 балов у дівчат), що відображає рост показників ПП та зниження показників СВ. Але рост ПП більш значний ніж зниження СВ. Це закономірно тому, що у людини, з підвищенням для неї авторитету групи до якої вона належить підвищується і мотивація афіліації. До складу ж цієї мотивації входять як прагнення бути прийнятим так і страх бути відшовхнутим, таким чином страх бути відшовхнутим.Позитивним признаком змін та потеплішанню атмосфери у колективі є то,що з’явилася обратна кореляція ПП та СП табл 6.2

Результати повторної діагностики представлені у табл.3 та мал.3.2 та мал. 3.3.

3.4.4 Дослідження рівня суб’єктивного контролю(УСК) Дж. Роттера

Ця методика була розроблена Дж. Роттера з метою виявлення типов локалізації контролю.Люди відрізняються по тому,як і де вони локалізують контроль значних для себе подій.Вілокремлюють два протилежниї типу такої локалізації: екстернальний та інтернальний.

Перше діагностування по цієї методикі виявило такі показники у хлопців та двічат 10-б класу: за шкалою Ио-шкала загальної інтернальності хлоці на 26,4 бала, дівчата-29 при нормі від 22 до32 балів, що не є низьким показников беручи до уваги вік 16 років, коли почувати себе у багато чому залежним від дорослих- доволі природньо , але це почуття вже ні таке,як у отроцтві. За шкалою Ид-шкала інтернальності у сфері досягненнь-6,8балів у юнаків, 7,5 у дівчат.Взагалі результати отримані за методикою Дж.Роттера у цьому класі свідчать про те, що у дівчат декілько вища за хлопців інтернальністьу таких сферах:досягненнь, сімейних стосунків, а у юнаків у порівнянні із дівчатами вища інтернальність у сферах невдач та професійної діяльності.Припускаємо, що така картина по шкалі невдач може скластися у зв’язку із строгим ставленням педагогів та батьків до галасних розваг хлопців із тим, що їх частіше помічають, коли порушен порядок, хоча в цілому показники у межах норми.

Результати діагностики у табл.4.1 та мал.4.1

Діагностика проведена після циклу занятть показала такі вміни що до рівню локусу контролю:

Підвищелися показники за шкалами Ид-досягненнь, Ис-сімейної сфери,

Им-міжособистих відносин за шкалою Ио-шкала загальної інтернальності хлоці на 30,4 бала, дівчата-30,2 при нормі від 22 до32 балівщ, що пояснюється тим опитом школярів який вони одержали в процесі тренінгових занятть.А саме тим що по-перше хлопчики та дівчата спробували себе у ріних ролях та зрозуміли свої здібності та можливість кожного особисто впливати на події довколо себе та керувати ними; по-друге усвідомили з’язок подій та реації оточиючих людей та власної поведінки та ставлення до людей.

3.4.5 Дослідження міжособистісних відносин за допомогою методики “Соціометрія”

За методикою виявили місце кожного учня у системі міжособистих відносин класу.

Визначили статус кожного учня у класі, який може бути мірою авторитета, поваги та симпатії до нього у класі. Дослідження побудовали на основі содіометричного опросу. У данної роботі була мета провести дослідження у сфері емоційного лідерства та окремо у ділової сфері (компетеннтністі та здібності керувати).Тому відповідно зроблені соціометрині матриці по емоційному та діловому вибору.

Результати першого діагностування представлені у табл.6.1 та другого післі занятть у табл.6.2

На основі соціометрічних матриць, де помічають число позитивних виборів та відхилень виявили “лідерів”–“найпопулярніших” учасників групи, “аутсайдерів” та “відторгнутих”.

“Лідер” це той , хто одержав 50 % голосов колектива та бльіше від максимально можливого числа виборів по окремому питанню.

“Універсальний лідер” має такай же рейтінг по всіх питаннях, на які відповідала група (клас).

“Найпопулярніший”–це такий член групи ,який одержав 20-50% виборів від максимально можливого числа.

“Аутсайдер”- це такий член групи ,який одержав 0-20% виборів від максимально можливого числа.

“Відторгнутий”- це той , хто одержав 50 % голосов колектива та бльіше від максимально можливого числа негативних ввиборів.

Результати вивчення структури класу, описаної вище було представлено у поєднаної таблиці вивчення психологічного статусу. Окремо по діловому виборута окремо за емоційним вибором, відповідно були виявили категорії “лідерів”–“найпопулярніших” учасників групи, “аутсайдерів” та “відторгнутих”, табл.6.1-до тренінгу та табл.6.2 після тренінгу.

По результатам порівняння першого заміру, (до заннятть) та другого заміру(після проведення тренінгу), можно підвести такі ітоги:

“Універсальний лідер”, який має такий же рейтінг по всіх питаннях, на які відповідала група (клас)- вибірупо ітогам першого заміру 1 , а другого 3.

“Лідерів”, що одержали 50 % голосов колектива та бльіше від максимально можливого числа виборів по емоційному вибіру по ітогам першого заміру 1 , а другого 4. “Лідерів”, що одержали 50 % голосов колектива та бльіше від максимально можливого числа виборів по ділового вибіру по ітогам першого заміру 3 , а другого 5.

“Найпопулярніший”–це такий член групи ,який одержав 20-50% виборів від максимально можливого числа за емоційним вибором по ітогам першого заміру 12 , а другого 14. “Найпопулярніший”–це такий член групи ,який одержав 20-50% виборів від максимально можливого числа за діловим вибором по ітогам першого заміру 11 , а другого 10.

“Аутсайдер”- це такий член групи ,який одержав 0-20% емоційних виборів від максимально можливого числа по ітогам першого заміру та другого 8, але змінився состав . “Аутсайдер”,який одержав 0-20% ділових виборів від максимально можливого числа по ітогам першого заміру та другого 9, але змінився состав.

“Відторгнутих” по емоційному вибіру по ітогам першого заміру 4 , а другого 0. “Відторгнутих” по вибіру по ітогам першого заміру 4 , а другого 0.

Таким чином у систему стосунків внесені зміни. Якщо проводити порівняння, то можно окремо звернути увагу на такі важливі фактори:

З’явилися нові лідери з числа “найпопулярніших”

Висновки

У представленої дипломної роботі висунута гіпотеза: ”Якщо роботу з формування адекватної статево-рольової поведінки старшокласників будувати з урахуванням їхніх особистісних особливостей, то ця робота буде не тільки більш ефективною, але й буде допомогати складанню більш сприятливого психологічного клімату учнівського колективу.” На основі цієї гіпотези був составлен план дослідження особливостей статево-рольової поведінки старшокласників, за яким проведено діагностику учнів 10-б класу НВК №116. Потім, відповідно одержаним результатам створена програма корекційних занятть, за якою був проведен цикл корекційних занятть.

Далі перечислені методики за допомогою, яких проведене дослідження, до та після завершення корекційних занятть.

Були проведені дослідження маскулінності та фемінінності учнів, при цьому окремо аналізували групу юнаків та групу дівчат, на підставі цього аналізу можно зробити такі висновки:

Рівень маскулінності (середній по групі) юнаків “Я”реального був нижчим за відповідний показник у дівчат, таким цином хлопчики оцінювали себе, меньш маскулінними ніж дівчата. Рівень маскулінності (середній по групі) юнаків “Я”-ідеальне теж був меньшим на 4 проценти, що позволяло зробити висновок про те, що є перекрути що до сприйняття власної статевої ролі. Вважаємо що орієнтири які ставлять себе старшокласники пов’язані із особливостями підліткової субкультури. Вона сприяє тому, що перевагу у групі віддають, незалежно від статі, тим хто виявляє такі риси, як:агресивність, цинічність, самовпевненість, переконливість, сила та подібні, що належать саме до комплексу маскулінних якостей. Оцінки власних батьків по маскулінності та фемініності,що дали самі учні виявляють таку тенденцію: дівчата у середньому оцінюють матір, як більш маскулінну(на 4 проценти),у порівнянні із оцінкою власної матері юнаками. Хлопцики ж, напроти, перебільшують у власної уяві фемінінность батька( в середньому на 2 проценти), у порівнянні із дівчатами. досліження

Таким чином проявляється недооцінка власної маскулінності та маскулінності батька у юнаків. Дівчата прагнуть підвищення своїх мавкулінних якостей та отрицають наявність в собі більшого ніж у хлопців рівня феминінних якостей, тому що це оказує вплив на загальне самопочуття та спосіб адаптації у групї. Про що буде сказано далі в висновках по іншим методикам.

Вважаємо що орієнтири які ставлять себе старшокласники пов’язані із особливостями підліткової субкультури .Вона сприяє тому, що перевагу у групі віддають, незалежно від статі , тим хто виявляє такі риси, як:агресивність, цинічність, самовпевненість, переконливість, сила та подібні, що належать саме до комплексу маскулінних якостей.

Тому тренінг був спрямован на те, щоб зробити більш адекватною “Я”-концепцію, та сприйняття протилежноїстаті. Результати дослідження особливостей особистісної структури самосвідомісті учнів 10-б класу .за методикою В.В.Століна одержані після проведення корекційної програми відрізняються більш високими показниками, як у юнаків так і у дівчат за самооцінка21,1 та21 бал, по шкалі I-“самоповага ” середні показники шкалою“S” –інтеглальна у группі юнаків11,8 балів ; у группі дівчат дорівнюються 10,7 балів,за шкалою II-аутосимпатія – шкала пов’язана із 3-“самоприйняття також показали більш високі результати але ні значно відрізняються.Такі не виликі за абсолютним значенням відміни можно об’яснити недостатнім для явних унутрішніх змін часом, який пройшов від першого заміру до другого.Але реальні зміни проявились, ще і у тому , що такі важливі шкали як S-цнтегральна шкала самооціки, шкала1-“самовпевненністі”, III-“очикування позитивного ставвення з боку іншіх” тепер позитивно кореляюють, в один час, і з маскилінністю, і з фемінінністю. Ашкала 5 “самозвинувачення”, також в одночас негативно корелюють з показниками маскилінністю і з фемінінністю

Після тренінгу змінилися показники рівню маскулінності та фемінінності,як уюнаків так і у дівчат.Напрямки цих змін можноно прокоментувати таким чином:

По перше підвисилася оцінка власної маскулінності у хлопчиків фемінінності у дівчат

По друге змінилася уява що до власного ідеального образу по маскулінності та фемініності у бік більшої маскуліннрсті у хлопчиків та більшої фемінінності у дівчат. Крім цього старшокласники перестали сприймати якості притаманні до маскулінності та фемініності як взаємовиключаючі одні одні. З’явилося інше уразуміння фемінінної ролі , позбавлення її негативного відтінку, присущого раніше сприяттю старшокласникам. Після тренінгу було проведено повторне вимірюваннєпо шкалі “Я”-реальне та “Я”-ідеальне, яке свідчить, що відбулися значущі зміни показників симптомо-комплексу маскулінності- фемінінності та про те,що для даної вибірки є значущими (за методами математичної статистики)такі фактори: маскулінность та фемініность “Я”-реального, та мотивація до афіляції-прагнення бути прийнятимі страх бути відторгнутим, рівень інтернальності –загальний у сферідосягненнь та невдач.Значно змінилися маскулінность та фемініность “Я”-реального, та мотивація до афіляції-прагнення бути прийнятимі страх бути відторгнутим, інтернальність. Дуже змінився психологічний статус багатьох унів.Соціометрічне дослідження показало, що статеві якості, та корекційна робота із ними пов’язана можуть позитивно впливати но психологічнй клімат у класі.Перевага ,що раніше віддавалась в основному маскулінним уням набула деяких змін та появився більш деференцьований підход до вибору лідерів. Серед лідерів емоційного вибіру превалюють більш фемінінні. серед ділового- білше маскуліннихтакож набули і інші показники , але не значних

У юнаків-старшокласників ці зміни виражаються у тому, що зросли показники маскулінності “Я”-реального та “Я”-ідеального балів. У дівчат зросли показники фемінінності “Я”-реального та “Я”-ідеального балів та знизився рівень маскулінності “Я”-реального “Я”-ідеального. Такі зміни пов’язані із треннінговим процесом спрямованим на те, щоб у свідомості учнів класу здійснилася деффіренціація якостей притоманних чоловічої та жіночої статевої ролі. У той же час програма сприяла тому щоб школяри вбільш критично до таких стереотипів срийняття, для яких властиво уява про маскулінність та фемінінність.як взаємовиклюючі одне інше, а не взаємодоповнюючі. Више сказане стосується маскулінності та фемінінності, як проявлення чоловічої та жіночої ролі у стосунках в парі, чи у групі, а також маскулінності та фемінінності як психологічних властивостей особистості. Проведені заняття дали можливість юнакам та дівчатам усвідомити , проаналізувати та внести деякі корективи до уяви про власну відповідно чоловічу та жіночу роль.

У зв’язку з вище сказаним, використання програми тренінга, запропонованого у даної дипломної роботішкільного практичного психолога можно вважати доцільним.

Таким чином гіпотеза,дослідження: ”Якщо роботу з формуваня адекватної статево-рольової поведінки старшокласників будувати з урахуванням їхніх особистісних особливостей, то ця робота буде не тільки більш ефективною, але й буде допомогати складанню більш сприятливого психологічного клімату учнівського колективу.”повністю підтвердилась.

Література

1.  Алешина Ю.Е. Цикл развития семьи: Исследования и проблемы //Вест. Моск. Ун-та. Психология. Сер. 14.-1987.-№2.-С. 60-72

2.  Величковский Б.М. Современная когнитивная психология-М:.МГУ, 1982-336с.

3.   Викатер К. Полочные размишления семейного терапевта.-М.Независимая фирма”Класс”, 1998

4.  Волкова А.Н.. Трапезников Т.М. Методологические приемы диагностиеки супружескихотношений.// Вопросы психологии-1985.-с.-110-116

5.  Гребенников И.В. Воспитательний климат семьи.-М.: Знание, 1976-40с.

6.  Джеймс М.Брак и любовь/ Пер. с англ. –М.: Прогресс, 1985.-192с.

7.  Гозман Л.Я.,Шлягина Е.И. Психологические проблеми семьи //Вопросы психологии-1985.-№2.-с.186-187.

8.  Голод С.И. Стабильность семьи.-Л.:Наука,1984.-126с.

видання-М.:Гуманит изд центр”Владос”,200,-Кн.2:Психологія освіти-608с.

9.  ЕйдемиллерЕ.Г., ЮстицкисВ., Психология и психотерапия семьи -СПб: Видання “Питер”,1999-656с.

10.  Захаров А.И. Психотерапия у детей и подростков.-М.:Медицина, 1982-215с.

11.  Исаев Д.Н. Психосоматическая медицина детского возраста.-СПб:-Специальная литература, 1996.-454с.

12.  Ковалев С.В. Психология семейних отношений.- М.: Педагогика.1987.- 159с.

13.  Кон И.С. Психология ранней юности :Кн для учителей:-М.:Просвещение,1989.-255с.-(Психологич. наука в школе).

14.  Козлов Н.И. Как относиться к себе и к людям, или Практическая психология на каждий день /3-е вдн., перераб. Та доп.-М.АСТ-ПРЕСС 1998.-328с.

15.  Козлов Н.И. Психогигиенические аспекти воспитания детей и подростков // Психогигиена и психопрофилактика:Сб. науч. Тр./ Под ред. В.К.Мягер,В.П.Козлова, Н.В. Семеновой-Тянь-Шаньской.-Л., 1983.-с.13-17.

16.  Кочарян А.С.Личность и половая роль

17.  Карвасарский Б.Д.Медицинская психология.-Л.: Медицина,1985.-303с.

18.  Келли Г., Тибо Дж. –Межличностние отношения: Теория взаимозависимости // Современная зарубежная социальная психология.-М.: МГУ.,1984.-с. 127-137

19.  Келам А., Эббер И. Причины конфликтних ситуаций в семье Человек после развода.-Вильнюс-Вильнюс ,1985.-с. 56-66

20.  Личко А.Е. Подростковая психиатрия.-Л.: Медицина. 1985.-416с.

21.  Мацловкий М.С..ГуркоТ.А.-Молодая семья в большом городе.-М.: Знание,1986.-48с.

22.  Мягер В.К., Мишина Т.М. Семейная психотерапия: Руководство по психотерапии.- Л.: Медиыина, 1979,-с.297-310

23.  Науково-практичний освітній-методиський журнал 5/2000 Практична психологія та соціальна робота, с.43

24.  Німов Р.С. Психологія підручник для студентів ВУЗ:В. 3кн-4-е

25.  Обозова А.Н. Психологические проблеми служби семьи и брака// Вопроси психологии-1984.-№3-с. 104-110.

26.  Олейник Ю.Н.Исследование уровей совместимости в молодой семье // Психологический журнал

27.  Петренко В.Ф. Ввеление в эксперементальную психосемантику: исследование форм репрезентацыъ в обыденном сознании.-М.: Издат. МГУ. 1983.-176

28.  ТитаренкоВ.Я. Семья и формирование личности. М.-Мысль,1987.-352с.

29.  Шпалинский В.В. Социальная психология менеджмента. Харьков ,ИВМО “ХК” 1998.

30.  Хекхаузен Х. Деятельность и мотивация/Пер.с нем.-М: Прогресс-1985.Т.2, 1986.

31.  ЮстицкийВ.В. Роль неосознаваемих психологических механизмов в формировании отношений родителей к детям.//Применение математичеких методов в исследовании процесса обучеия.-Вильнюс,1977.-с. 159-167