Курсовая работа: Париж, його історія, культура та суспільство

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І Історія міста Парижа

1.1 Походження назви та заснування міста Парижа

1.2 Париж – столиця французьких королів

1.3 Визначні місця

РОЗДІЛ ІІ Сучасний Париж та перспективи його розвитку

2.1 Сучасний Париж.

2.1.1 Архітектура

2.1.2 Транспорт

2.1.3 Спорт

2.1.4 Освіта та наука

2.1.5 Зовнішні зв'язки

2.2 Перспективи розвитку Парижа

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Париж — столиця Франції, адміністративний центр регіону Іль-де-Франс. Окремий департамент Франції. Розташований на річці Сена. Населення — 2 211 297 осіб (2008), міська агломерація - 10 млн.

Метою роботи є історичний розгляд міста Парижа, його сучасний стан та прогнози на майбутнє.

Згідно мети, було поставлено наступні завдання:

- проаналізувати історичний розвиток Парижу;

- дослідити сучасний стан міста;

- охарактеризувати культуру та суспільство Парижу;

- проаналізувати можливий подальший розвиток міста Париж.

Об’єкт дослідження – місто Париж, його історія, культура та суспільство.

Предмет дослідження – розвиток Парижу.

Методи дослідження :

1.  Метод зіставлення при дослідженні різних поглядів на сучасне і минуле Парижа.

2.  Описовий метод для визначення сучасного стану міста.

3.  Історико-соціологічний метод для простеження історії міста Парижа.

Париж – столиця світла та моди, місто сміливих проектів та яскравих вражень. «...Свято, яке завжди з тобою...», – так ніжно про Париж згадував Хемінгуей. Місто, яке побудоване на контрастах: широкі бульвари, які перетинають вузькі вулички; величні монументи, які приховують убогі задвірки; затишні маленькі кафе, які конкурують з респектабельними ресторанами. На блошиному ринку тут з однаковим успіхом торгують дорогим антикваріатом та дешевим китайським одягом. «Париж – це все, що ти захочеш!» – сказав Фредерік Шопен 150 років назад, але ці слова актуальні і сьогодні.

Центр світової торгівлі (автомобілі, літаки, канцелярські товари й туристичне спорядження); головний національний промисловий округ (засоби транспорту, енергетичне обладнання, електроніка, одяг, косметика), фінансово-банківська столиця; великий транспортний вузол (2 міжнародні аеропорти).

Штаб-квартири низки міжнародних організацій: ЮНЕСКО, Організація економічного співробітництва та розвитку, Міжнародне бюро мір і ваги, Міжнародна торгова палата та ін.

Це місто живе уже багато століть. Скільки облич у тебе, Париже? Спокійні окраїни і метушливий центр; богемне життя Монматру та продажні жінки у Булонському лісі; аристократичний Сіте та брудні перевулки на периферії; розкішні дами у бутіках, та обірванці-клошари, які ліниво потягуються після сну на лавочках парку; величні собори і палаци й ультрасучасні будівлі, які являють собою зразки авангардної архітектури; чисті парки та розмальовані графіті стіни кварталів де живуть іноземці. Це Париж. Місто в якому можна прожити все життя, але не пізнати його до кінця.

Отже, тема курсової роботи є актуальною.

Назва Париж походить від назви кельтського племені паризіїв, як і ще кілька французьких топонімів. Етимологія назви племені достеменно не встановлена.

Місто було утворено в середині III століття до н. е. з кельтського поселення Лютеція племені паризіїв на місці сучасного острова Сіте. Сучасна назва міста походить від імені цього племені. Перша письмова згадка про Лютецію зустрічається в 6-ій книзі Юлія Цезаря про Галльську війну 53 р до н. е. [13, с.12-14].

Коли в 52 році до н. е. римляни після першої невдалої спроби вдруге спробували підійти до міста, парізії підпалили Лютецію й зруйнували мости. Римляни залишили їм острів і побудували на лівому березі Сени нове місто. Там вони звели терми, форум і амфітеатр. У Римській імперії місто не мало великого впливу.

Правління римлян скінчилося в 508 році з приходом франків. Відомий усьому світу музей Лувр збудовали за часів Філіпа ІІ. Але тоді Лувр був лише фортецею на західній окраїні Парижа. У 1190 році було збудовано міський мур на правому березі Сени, а у 1210 — на лівому. Починаючи з XI століття Париж — один з центрів європейської освіти, насамперед релігійної [13, с.12-14].

1.2 Париж – столиця французьких королів

У історії найромантичнішого міста світу – Парижа – багато парадоксів. Французька столиця була заснована в ті часи, коли самої Франції ще не було, а була Галія. Проте місто було закладене не галами, а римлянами в 52 році до н.е.

З 987 року Париж – столиця Франкської, а пізніше – Французької держави. У місті збереглося 19 палаців і замків, в яких в той або інший період жили королі.

Першим французьким правителем, який проявив турботу про благоустрій міста, був Філіпп Август II, при якому розпочалося будівництво головної резиденції династії Капетінгов – замку Конс’єржері [13, с.12-14].

Це найстаріший з королівських палаців. У ньому була поставлена остання крапка в історії абсолютної французької монархії: у Конс’єржері стратили Марію-Антуанету. Сьогодні в будівлі розташовується Міністерство юстиції Франції.

Будівництво Лувру теж заслуга Філіппа. Спочатку фортеця на правому березі Сени будувалась, як захисна споруда. Звідси і назва: у перекладі із староанглійского “леовар” означає “зміцнення”.

Повернувшись з Хрестового походу, Філіпп перевіз сюди свою скарбницю. У Луврі і до цього часу зберігаються головні скарби Франції. Сьогодні це найбагатший музей світу. Вперше публіка побачила його експонати в 1793 році, ще в ту пору, коли Лувр був головною королівською резиденцією. При слові “Лувр” багатьом уявляються розкішні покої, в яких юна Маргарита Валуа приймала свого коханого герцога Гіза; потаємні коридори, по яких герцог Бекингем прокрадався до Анни Австрійської; глибокі колодязі, в які, за чутками, скидали кавалерів, що не догодили своїм вінценосним коханим [1, с.88].

Нічого цього більше немає. В наші дні за розкішним фасадом Лувру ховається звичайний, нехай і дуже багатий, музей. Сьогодні стіни Лувру закриті сірими панелями, таємні входи-виходи наглухо замуровані, а замість потаємних сходів з поверху на поверх відвідувачів перевозять зручні ескалатори [1, с.89].

У Луврі є кафе, де можна передихнути і з новими силами відправитись на вивчення творів мистецтв.

Східний фасад палацу побудував Людовік XIV, який не жалів ні сил, ні грошей на те, щоб зробити своє місто ще красивішим. Епоха Короля – Сонця стала Золотим століттям французької архітектури.

Одним з найграндіозніших проектів стала Вандомська площа, покликана увічнити військові перемоги Людовіка. Придворний архітектор Жюль Ардуен-Мансар розбив прямокутну площу з однаковими палацами по периметру. Фасади були зведені досить швидко, але потім в казні закінчилися гроші.

Вандомській площі ми зобов’язані появі паперових грошей: щоб закінчити будівництво, шотландець Джон Лоу придумав новий спосіб розрахунку – не золотом, не монетами, а паперовими купюрами.

Всі вважали його авантюристом, але коли він скупив всі землі на Вандомської площі і став продавати їх багатим людям, знайшлося багато охочих придбати землі в обмін на нікому не потрібні папірці. Будівництво поновилося, район увійшов до моди, як, втім, і розплата паперовими купюрами.

1.3 Визначні місця

У Парижі розташована величезна кількість визначних пам'яток, до яких відносяться не тільки архітектурні споруди, але також і вулиці, мости і майдани.

Три найвідоміші паризькі пам'ятки — це стародавній Собор паризької Богоматері, побудований на острові Сіте ще в XII столітті, Ейфелева вежа і Тріумфальна арка — конструкції XIX століття. Ажурна металева башта, побудована за проектом інженера Ейфеля, замислювалася як тимчасова споруда для входу на Всесвітню виставку 1889 року. Але вона не тільки пережила саме цей захід, але і стала відтоді справжнім символом міста. На півночі і на півдні від неї над лінією горизонту підносяться базіліка Сакре-Кер, побудована на вершині пагорба Монмартр, і самотня Вежа Монпарнас, що особливо вирізняється на тлі району невисокої забудови [2, с.103-104].

Історична вісь пам'ятників архітектури перетинає місто з центру на захід. Починаючись від всесвітньо відомого музею Лувр, вона продовжується через сад Тюїльрі, проспект Єлісейські поля до самої Тріумфальної арки в центрі площі Шарля де Голля. У 1960-х роках на продовженні лінії був побудований квартал Дефанс, центром якого стала Велика арка Дефанс.

У самому центрі історичної частини розташований Будинок інвалідів, в якому міститься військовий музей, тут же покояться останки Наполеона Бонапарта. Тут розташована і церква Пантеон, де знайшли вічний спокій найвідоміші діячі Франції. Колишній королівський палац Консьєржері став на час Великої французької революції в'язницею для поваленої королеви, звідки вона була згодом конвоїрована для публічної страти. Ще одне нагадування про палаючі бої за свободу французького народу — статуя Свободи, встановлені на Лебединому острові. Велику копію цієї статуї було подаровано Сполученим Штатам Америки в 1886 році, й відтоді зустрічає мандрівників в порту Нью-Йорка [2, с.103-104].

У історичному центрі міста, на острові Сіте, знаходяться дві найзнаменитіші церкви Франції: Собор Паризької Богоматері і Свята капела.

Архітектурні напрями XX століття залишили місту такі пам'ятники як Культурний центр імені Жоржа Помпіду, в якому зараз розташований музей сучасного мистецтва, нова будівля опери на площі Бастілії, торговий центр Ле-Аль, побудований на місці «Чрева Парижа», а також район Ла Дефанс, що є архітектурним комплексом з хмарочосів і споруд з авангардними формами.

Неабиякий інтерес становить парковий ансамбль науково-промислового містечка, в якому розташований великий музей науки і техніки.

Пам'ятки культури та архітектури:

кафедральний собор Паризької Богоматері (Notre Dame de Paris, Нотр-Дам де Парі, XII—XIII ст.);

каплиця Сент-Шапель (La Sainte Chapelle) (XIII ст.);

Пантеон (Le Panthéon) (XVIII ст.);

Тріумфальна арка (Париж) (L'Arc de Triomphe) (XIX ст.);

Опера (L'Opéra) (XIX ст.);

Ейфелева вежа (La Tour Eiffel) (XIX ст.);

Базиліка Сакре-Кер (Le Sacré-Cœur) (кінець XIX — початок XX ст.);

будинок ЮНЕСКО (UNESCO) (XX ст.);

Центр Жоржа Помпіду (Le Centre George Pompidou) (XX ст.);

Велика арка Дефанс (La Grande Arche) (XX ст.) [2, с.103-104].

Отже, можна зробити такий висновок, що місто Париж ще з його заснування мало великі перспективи для развитку. Проаналізувавши історію Парижа, можна сказати, що вона дійсно цікава, дивовижна і захоплююча. Париж був заснований ще в середині ІІІ століття до н. е. плем’ям кельтських галлів. Сходження на трон Філіпа II Августа, який правив з 1180 по 1223 рр., є початком одного з найпрекрасніших періодів в історії Парижа. Починаючи вже з XI століття Париж — один з центрів європейської освіти.

Кожний правитель цього міста доклав багато сил і енергії для його процвітання і благоустрою, завдяки ним Париж є зараз таким, яким ми його знаємо.

2.1 Сучасний Париж

За часів Людовіка XIV королівська резиденція переїхала в Версаль, проте Париж як і раніше залишався політичним центром Франції, завдяки зростаючому населенню та провідній ролі Парижа в економіці країни.

У 1844 довкола міста будується третя кріпосна стіна, на місці сьогоднішньої кільцевої дороги довкола міста. У найближчих околицях міста були зведені зміцнення довжиною 39 км. з 16 фортами, на той час це було найбільшою захисною спорудою в світі [3, с.63-65].

Після занепаду Другої імперії та зайняття Парижа німецькими військами, Паризька комуна, що складалась із робітників, ремісників та дрібних буржуа, виступила проти тимчасового консервативного уряду республіки.

У 90-і роки XIX століття і перше десятиліття XX століття, відомі також як «Прекрасна епоха», Франція переживала небувалий підйом і економічний розвиток. У роки Другої світової війни місто було зайняте німецьким вермахтом, окупація продовжилася до кінця серпня 1944.

Сьогоднішній Париж поділяється на 20 адміністративних округів, нумерація яких йде від центру по спіралі за годинниковою стрілкою. Номер округу є водночас останніми двома цифрами поштового індексу Парижа (Наприклад, XIV округ має індекс 75014) [3, с.63-65].

Місто славиться своїми парками й садами, які окрім рекреаційної функції несуть в собі історичну та культурну сутність парижан. Є серед них два найстарші сади в самому центрі Парижа, сад Тюїльрі і сад Люксембургу. Сад Тюїльрі був створений у XVI столітті, на правому березі річки Сена поблизу Лувру, це був палацовий сад однойменного палацу, що не проіснував до сучасних часів. Люксембурзький сад, на лівому березі річки, в минулому належав приватному замку, і був побудований для Марії Медичі в 1625 році. Також відомий Ботанічний сад, закладений в тіж часи, і створений Гі де ля Броссе, лікарем Людовика XIII, для вирощування лікарської рослини, згодом набув статусу першого громадського саду в Парижі.

Другим періодом розвитку паризьких садів, які саме й довели до поточного виду — були часи імператорські. В ті часи, створення зелених просторів є важливим аспектом політики аерації містоупорядників, оскільки швидкими темпами зростало населенням Парижу. Під керівництвом інженера Жана-Шарля Альфана (Jean-Charles Alphand) і художника-пейзажиста Жана-П'єра Баріллет-Дешампс (Jean-Pierre Barillet-Deschamps) було створено нові садові комплекси — Булонський ліс і Буа де Венсен, що розміщувалися в передмісті Парижа, (відповідно розташовані на крайньому заході та крайньому сході тогочасного Парижу, вони тепер являються зеленою зоною самого міста). Також, цим інженером Наполеона ІІІ, у нових районах міста, були розроблені парки: Монсо (раніше відомий як «Фолі де Шартрі»), Монтсоріс (Montsouris), Буттес-Шамонт (Buttes-Chaumont). В послідуючих роках садово-паркове мистецтво та їх кількість в місті неухильно зростали [3, с.63-65].

париж столиця французька

2.1.1 Архітектура

Зовнішній вигляд сучасного міста був заданий в середині XIX ст. в результаті грандіозної перебудови. Багато століть до цього місто складалося з лабіринта вузьких вулиць і дерев'яних будинків. У 1852 за планом удосконалення міста, задуманому бароном Османом, були зруйновані цілі квартали старих споруд, а на їхньому місці з'явилися широкі проспекти і збудовані в єдину лінію кам'яні будівлі в неокласичному стилі, такі характерні для нової епохи буржуа. Принципи містоустрою часів Наполеона III і зараз не втратили своєї актуальності: висота і розміри будівель підкоряються єдиному закону рівномірності, і з середини XIX ст. було зроблено всього лише кілька винятків з правил. Завдяки цьому Париж залишається містом невисокої забудови [5, с.181].

Типовим для архітектури Парижа є особливий вид особняків — hôtel particulier. Такий особняк — це багатий приватний будинок П-подібної форми з внутрішнім двором і садом з тильного боку середньої частини будівлі. Більшість споруд було збудовано в XVII—XVIII століттях, для споруд XVIII століття характерною рисою є замкнений зі всіх чотирьох боків двір. Типовий приклад — будівля Пале Рояль, кардинальського палацу з внутрішньою площею, фонтаном і парком. Більшість міських особняків, що збереглися, розташовані в кварталі Марі, наприклад Отель Субіз, Отель Салі і Отель Карнавале.

Незмінні межі міста, його чіткий план устрою і брак місця для нового будівництва поступово перетворили місто на музей, що діяв і жив. Ради збереження великої спадщини закони утрудняють споруду нових будівель і комунікацій в центрі, тому значне число ділових організацій переїхало або планує переїзд в зручні передмістя. Вже зараз за межами історичного міста розташовані діловий район Дефанс із вежею Ган, великий продовольчий ринок (район Ранжіс), важливі освітні установи (Політехнічний інститут), наукові лабораторії, спортивні споруди і навіть міністерства (наприклад, Міністерство транспорту) [5, с.182].

2.1.2 Транспорт

Найзручнішим і найшвидшим транспортом Парижа вважається метро, що складається з 16 ліній загальною протяжністю 212,5 км, що робить його одним з найбільших в світі.

Також є регіональне експрес-метро (RER) — лінії приміських електричок, що проходять в Парижі під землею і перетинаються з лініями метро. Мережа RER складається з 5 ліній, позначених буквами A, B, C, D, E.

З 1992 року в Парижі почали знову будувати трамвайні лінії, знищені в 60-70-і роки. Мережа паризького трамвая складається з чотирьох ліній, три з яких сполучають паризькі передмістя, і лише одна (Т3) проходить в міській межі.

У Парижі існує обширна автобусна мережа. Вона включає не тільки звичайні автобуси, але також і спеціальні лінії, що проходять туристичними маршрутами Парижа [5, с.183].

З недавнього часу з'явилася можливість подорожувати містом на велосипеді. Всюди в місті розташовуються автоматизовані велостоянки Velib'.

Париж — значний транспортний вузол країни. Історично основні дороги країни радіусами розходилися від столиці, і до сьогоднішніх днів ці радіуси чітко видно на автомобільній карті Франції. Від Парижа радіусами сходяться дороги зі всіх можливих напрямів: А1 з Лілля, А4 з Реймса, А5 з Діжона, А6 з Ліона, А77 з Невера, А10 з Орлеана, А13 з Руана і А16 з Ам'єна.

Безпосередньо навколо міста побудована кільцева автомагістраль, що має від 2 до 4 смуг руху в кожну сторону. Ще дві кільцеві дороги — A86 і A104 — дозволяють транзитному транспорту об'їхати Париж, не заїжджаючи в місто.

Париж обслуговують три міжнародні аеропорти:

«Шарль де Голль» з 48,3 млн. пасажирів за рік є третім в Європі за обсягом пасажироперевезень.

«Орлі» з 23,1 млн. пасажири посідає 9-м місце в Європі, приймаючи передусім внутрішні рейси.

Старіший аеропорт Ле Бурже використовується головним чином приватними літаками і невеликими авіакомпаніями.

Залізничні лінії паризьких вокзалів сполучають столицю зі всіма регіонами Франції і сусідніми країнами. Для вантажоперевезень використовуються вокзали Ле Бурже, розташований в однойменній комуні, і Vaires, з Великою кільцевою дорогою, що йде від нього (Grande Ceinture).

 Зв'язок між вокзалами добре налагоджений за допомогою громадського транспорту[5, с.183].

Вокзал Сен-Лазар — Нормандія.

Північний вокзал — північний напрям (TGV), Великобританія (Eurostar), Бельгія і Голландія (Thalys).

Східний вокзал — східний напрям, Німеччина, Швейцарія, Австрія.

Ліонський вокзал — регіони Центр і південний схід (TGV), Альпи, Італія.

Вокзал Берсі — Альпи, Італія (нічні поїзди).

Вокзал Аустерліц — південно-західний напрям (TGV), Іспанія, Португалія.

Вокзал Монпарнас — Бретань і захід Франції (TGV).

2.1.3 Спорт

Історія Парижа зафіксувала різні спортивні змагання на його майданчиках: тенісні турніри XII століття, футбольні матчі XX століття, єдиноборства шпажистів XІX століття, велосипедні та кінні перегони. Париж довгий час був законодавцем «спортивної моди» — перше присудження звання «Чемпіон світу» в 1740 році (Clergé) в великому тенісі, вперше використання метричної системи в легкій атлетиці в 1798 році на «Олімпіаді республіки» (Olympiade de la République), перший конкурс кінної виїздки в 1866 році, перші велосипедні перегони в 1868 році, перший турнір з сучасного фехтування в 1893 році, перша жінка допущена до участі в Олімпійських ігор в 1900 році. Багато міжнародних спортивних організацій були засновані й квартирують в Парижі. Саме тому місто має 360 спортивних майданчиків: 172 тенісних корта, 131 муніципальні гімнастично-тренажерних зали, 36 басейнів (які обслужили 3,4 мільйона плавців в 2006 році) і 10 плавальних комплексів-шкіл, 32 муніципальних стадіона [18, с.11-15].

Місто має добре розвинуту спортивну інфраструктуру. Востаннє Париж приймав Олімпійські ігри доволі давно — одні з перших 1900 і 1924. Проте, в 1998 в Парижі проходив фінал чемпіоната світу з футболу. Париж також зацікавлений в організації літніх Ігор в 2020 року. Щороку в Парижі на кортах Ролан-Гаррос відбувається один із турнірів великого шолому з тенісу — Відкритий чемпіонат Франції. Популярними видами спорту є футбол, теніс, регбі, кінні перегони, баскетбол. Хоча відправною точкою в маршруті знаменитої велогонки «Тур де Франс» змінюється кожен рік, але на заключному етапі вона завжди завершується в Парижі, а з 1975 року, гонка закінчується на Єлисейських Полях [18, с.11-15].

Стадіон «Парк де Пренс» (Parc des Princes) був побудований в 1897 році на північно-західній околиці Парижу і реконструйований в 1972 році. Він вміщає 45 500 місць і є клубним стадіоном футбольної команди, хоча зазвичай на ньому проводилися головні спортивні видовища країни, особливо до 2000 року. «Палац омніспорт Париж-Берсі» (Le Palais omnisports de Paris-Bercy) цільний спортивний комплекс, побудований на сході Парижу, відкрився в 1984 році, в ньому проводять багато спортивних заходів, але він також служить, як шоу-концертна площадка, де відбуваються концерти, льодові шоу. «Стадіон Шарлеті» (Stade Charlety), створена в 1939 році і перебудований у 1994 році, має славу «храму аматорського спорту» в Парижі і включає в себе: легкоатлетичний стадіон на 20 000 місць і криту арену на 1 500 місць. «Стад де Франс» (Le Stade de France) — 80 000 спортивна арена була побудована в Сен-Дені в північному передмісті до фінального турніру Кубка світу з футболу 1998 року і використовується для домашніх ігор національної футбольної команди Франції, а також є основною ареною для національної команди Франції з регбі під час турніру Шести націй, а іноді й визначальних матчів з регбі французьких команд. У 2007 році на стадіоні було проведено кілька ігор Кубка світу з регбі (в тому числі у фінал турніру) [18, с.11-15].

Перший турнір-чемпіонат з футболу у Франції відбувся в Парижі в 1894 році, і боротьбу розпочали чотири клуби столиці і два з її передмість. Наразі, «Парі Сен-Жермен» є найбільш популярним футбольним клубом Парижу, в місті є ряд інших напівпрофесійних футбольних клубів: «ФК Париж» (Paris FC), «Червоні Зірки» (Red Star), «РКФ Париж» (RCF Paris) і «Стад Франсе Пари» (Stade Français Paris). Останній клуб є загально-спортивним, оскільки представляє команди в регбійному та гандбольному турнірах країни й розвиває інші види спорту.

Основні регбійні команди міста «Стейд Франкас Париж» (Stade Français Paris) та «Ресінґ Метро 92 Париж» (Racing Métro 92 Paris), які грають в турнірі Top 14, які мають давню історію суперечностей, ще з 1892 року, коли вони провели між собою фінальну гру. В місті популярні баскетбольна «Парі-Левальє Баскет» (Paris-Levallois Basket) та гандбольна команда «Парі Андбол» (Paris Handball) — колишня команда «Пари-Аньєр» (Paris-Asnières). Значних успіхів почали добиватися колишні університетські команди — волейбольна «Парі Волей» (Paris Volley) та бейсбольна дружина «Парі Університе клуб» (Paris Université Club).

Найбільш популярні іподроми Вансан (Vincennes), Лоньшам (Longchamp) і Етой (Auteuil), в Парижі проводяться значні кінні перегони, до яких часто залучаються й іподроми за межами самого Парижа, в Шантіі (Chantilly), Мезон-Лаффітт (Maisons-Laffitte), Сен-Клу (Saint-Cloud). Графік кінних змагань різноманітний, майже щодня, від галопу, смуги перешкод, до виїздки — Париж відзначається престижними перегонами «Приз Тріумфальної арки» (le Prix de l'Arc de Triomphe), «Гранд Стіпл-Чес де Парі» (le Grand Steeple-Chase de Paris) і «Приз Америки» (Prix d'Amérique) [18, с.11-15].

2.1.4 Освіта та наука

Найпрестижніші навчальні заклади Франції розташовані в її столиці.

Найвідоміший Паризький університет — Сорбонна — був заснований в 1257 році Робером де Сорбон з метою навчити декілька десятків бідних студентів богослів'ю. Досить швидко Сорбонна (свою назву університет отримав лише в XIV столітті) стала найбільшою і престижнішою освітньою установою Парижа і Франції. Навколо Сорбонни утворився знаменитий Латинський квартал, чия назва потім розповсюдилася і на студентські квартали інших міст. У 1968 році Паризький університет був реформований і розділений на 13 незалежних вищих навчальних закладів, деякі з яких зберегли в своїй назві ім'я Сорбонна й знаходяться в Латинському кварталі, а 5 університетів розташовані в передмістях Парижа [20, с.88].

У Парижі також розташований Інститут Франції, що складається з 5 академій, головною і найпрестижнішою з яких вважається Французька академія, що стала частиною Інституту в 1803 році. Французька академія виникла з паризького літературного гуртка, заснованого в 1629 році Валентеном Конраром. Статус державної наукової установи Академія отримала в 1635 році.

Іншими престижними навчальними закладами є Колеж де Франс, Політехнічна школа, Вища нормальна школа, Католицький інститут, Гірський інститут і Національний інститут управління.

Найбільша бібліотека Парижа — Національна бібліотека Франції, заснована в 1368 році королем Карлом V зі своєї особистої бібліотеки в Луврі. На момент заснування бібліотека налічувала всього 911 манускриптів, оскільки в ті часи було прийнято знищувати після смерті монарха всі його документи. Цей звичай порушив Людовик XI, з якого і почалося розширення фонду. У 1988 році президент Франсуа Міттеран оголосив про будівництво нової будівлі Національної бібліотеки за проектом архітектора Домініка Перро. Зараз бібліотека налічує 30 мільйонів одиниць зберігання, з них більше 13 мільйонів друкованих видань [20, с.88].

2.1.5 Зовнішні зв'язки

Париж має одне місто-побратим і багато міст-партнерів.

Місто-побратим:

Рим, Італія, з 1956 (Seule Paris est digne de Rome; seule Rome est digne de Paris / Solo Parigi è degna di Roma; Solo Roma è degna di Parigi / «Тільки Париж вартий Риму; тільки Рим вартий Парижу»).

Міста-партнери:

2.2 Перспективи розвитку Парижа

ВЕЛИКИЙ ПАРИЖ – грандіозний проект, запущений урядом Французької республіки. Мета проекту – створити сучасний конкурентоспроможний мегаполіс світового рівня.

Французьке Міністерство культури й масових комунікацій залучило до роботи найбільші міжнародні архітектурні бюро. Вони представили свої концепції модернізації Парижа. У центрі всіх пропозицій стоять три проблеми планування розвитку з урахуванням охорони навколишнього середовища, реорганізації транспортної мережі й інтеграції пригородів.

Ідея модернізації Великого Парижа вперше пролунала 17 грудня 2007 року на відкритті Центру архітектури й культурної спадщини. Висловив її президент Французької республіки Ніколя Саркозі. Завершення проекту намічене на 2030 р. [21].

Великий Париж – це величезна агломерація. Вона включає столицю й пригороди – Сен Дені, Сен Ем Марн, Про Де Сен, Валь-Де-Марн, Вальд-Д'Уаз, Ессон і Івелін. Усього – 11 млн чоловік. Експерти вказують на будівельний бум, який необхідно направити в потрібне русло, на транспортну інфраструктуру, яка вимагає реорганізації й на проблеми соціальної нерівності.

У Франції націлені на грандіозну перебудову. Десять творчих бригад, що згрупувалися навколо метрів архітектури, таких як Жан Нувель, Крістіан де Портзампар, Ролан Кастро, Річард Роджерс, Бернардо Секкі/Паола Вигано, Фін Гейпель та інші, шість французьких і чотири іноземні створили концепції, відповідні до позначених пріоритетів. Міські жителі повиненні проводити мінімум часу в транспорті й максимум на природі, а міські будівлі й зелені насадження повинні врівноважувати один одного. У десяти проектах Великого Парижа, представлених архітекторами й містобудівниками, велика увага приділяється регіональному розвитку, а також об'єднанню столиці і її пригородів у єдине ціле. Перспективним представляється поліцентричний розвиток, тобто крім старої столиці на території Великого Парижа створюється кілька ядер притягання зі своїми офісними центрами, новими музеями, театрами й симпатичним низькоетажним житлом. Архітектори підкреслювали, що їх програми енергозберігаючі, створені у відповідно до Кіотського протоколу про скорочення шкідливих викидів в атмосферу й дружні сусідам по Євросоюзу.

У недрах бюро Architectures Jean Nouvel Duthilleul-Cantal Dupart дозрівають проекти, які вирішують самі складні урбаністичні завдання. Жан Нувель виступає за скасування регламентації висотності будинків. Він переконаний, що в його вежах, зведених у малонаселених районах міста, можна жити й працювати серед квітучої флори й співаючої фауни. Хмарочоси він стилізує під відомі історичні пам'ятники. Ще один цікавий пункт його програми реабілітація непривабливих будівель. Метод накладання структури із прозорих кубиків-балконів із зеленими терасами. «Зміна епох супроводжується зміною моделей розвитку», відзначає Нувель [21].

Антуан Грумбах (Antoine Grumbach) пропонує створити гігантський мегаполіс уздовж ріки. Великий Париж Грумбаха – це велика територія аж до портового Гавра. Три міста Париж, Руан, Гавр, з'єднані різноманітними логістичними зв'язками, повинні виявити нову економічну силу в європейському масштабі. А маркірувати нову столичну ідентичність і стати заставою стабільності системи покликана ріка Сена як основна транспортна артерія. «Париж повинен пам'ятати про глобалізацію, в умовах якої морський транспорт стає основним засобом пересування. Усі світові столиці є великими портовими містами», – ввважає архітектор.

Кристіан де Порзампарк (Christian de Portzamparc) визначає що, головне – не допускати замикання в собі окремих районів. Усі вони повинні бути взаємозалежні, у всіх повинні бути присутнім житло, офісні й торгові центри. Він пропонує пустити над окружними бульварами легкий і швидкий «повітряний поїзд», а Північний і Східний вокзали замінити новим терміналом, звідки поїздом будуть ходити в міста північної Європи.

Група Декарта пропонує створити близько двадцяти міст, кожне з населенням в 50000 жителів, ставлячи при цьому в главу кута міжмуніципальне співробітництво з метою створення почуття прихильності до своєї території й поєднуючи при цьому розвиток сільського господарства й виробництво продовольчих товарів з будівництвом на занедбаних ділянках автодоріг. Одна із заявлених цілей – знизити рівень температури на 2°C, обновивши лісовий масив регіону Іль-Де-Франс, який служить як для поглинання вуглекислого газу, так і джерелом економії.

Команда Джамеля Клуша LAUC працює над створенням « міста-будинку». Електричний автомобіль змусить задуматися про міста з більш розвиненою інфраструктурою, що дозволяє уникнути будівництва великих автодоріг, що створюють ефект периферії [21].

Ролан Кастро (Roland Castro) упевнений, що світовою популярністю Париж зобов'язаний своїй красі. Тому метою проекту він бачить прикрасу пригородів. Він прагне перетворити столицю у величезну квітку з вісьма пелюстками, де будуть розкидані знакові культурні й наукові установи.

На думку архітектора Віні Маасу (Winy Maas), група MVRDV, Великий Париж повинен бути... маленьким. Ціль відомого голландського бюро – обмежити розширення пригородів. Зростає роль комунікацій. Населення Парижу гідно жити більш екологічно, соціально влаштовано й оптимістично.

Німецьке архітектурне бюро на чолі з Фіном Гайпелем (Finn Geipel) представляє план міста, у якому ультрасучасні густо населені райони сусідять із «легенями» - спокійними кварталами [21].

Італійці Бернардо Секкі(Bernardo Secchi) і Паола Вігано (Paola Vigano) малюють «пористе» місто, що розвивається в безпосередньому зв'язку з рікою.

Річард Роджерс і команда Rogers Stirck Harbour & Partners сконцентрувалися на проблемах навколишнього середовища. Англійці пропонують використовувати досвід Лондона - центр столиці і його основні автодороги перетворити в пішохідні бульвари. А в ідеалі подарувати все місто пішоходам. При цьому агломерація повинна бути поліцентричною, а виходить, максимально стійкою. « За десять років можна побудувати місто, де не буде машин», – відзначає архітектор. Для озеленення, «включення природи» у міський пейзаж він збирається використовувати 400 кв. км паризьких дахів. Британський архітектор пропонує провести реформу керування регіоном Иль-Де-Франс і створити зони, де багаті й бідні будуть жити пліч-о-пліч.

Проект «ВЕЛИКИЙ ПАРИЖ» показує передовий французький досвід по довгостроковому обміркуванні модернізації головного мегаполіса країни. Він являє показовий приклад сучасного відношення до міського планування й ролі архітектурного знання [21].

Таким чином, можна зробити такий висновок, що сучасний Париж дуже змінився з часів його заснування. Сьогоднішній Париж славиться своїми парками й садами, він є центром світової торгівлі, головним національним промисловим округом. На сьогодні місто вирізняється своєю особливою архітектурою: висота і розміри будівель підкоряються єдиному закону рівномірності. Завдяки цьому Париж залишається містом невисокої забудови.

Місто довгий час було законодавцем «спортивної моди», історія Парижа зафіксувала багато спортивних змагань на його майданчиках. Популярними видами спорту є футбол, теніс, регбі, кінні перегони, баскетбол. Також найпрестижнніші навчальні заклади розташовані в Парижі. Найвідоміший Паризький університет – Сорбонна, який став найбільшою й найпрестижнішою освітньою установою Парижа і Франції. Іншими престижними закладами є Інститут Франції, Колеж де Франс, Католицький інститут, Національний інститут управління. Найбільша бібліотека Парижа – Національна бібліотека Франції. Зараз бібліотека налічує 30 мільйонів одиниць зберігання, з них більше 13 мільйонів друкованих видань.

Проаналізувавши можливий подальший розвиток Парижа, я з’ясувала, що урядом Французької республіки був запущений грандіозний проект – ВЕЛИКИЙ ПАРИЖ. Мета проекту – створити сучасний конкурентоспроможний мегаполіс світового рівня.

Париж - місто мрій, місто моди, місто кохання. Воно є одним з найбільш густонаселених міст світу. Тут можна зустріти представників різних національностей, які проживають у різних районах Парижа. Серед видатних пам'яток культури варто відвідати Тріумфальну арку, Собор Паризької богоматері, Ейфелеву вежу, Лувр і Єлисейські поля. У Парижі так багато пам'яток, що на їх огляд знадобитися кілька тижнів, тому варто зупинитися на найбільш видатних з них. Париж сьогодні - один з провідних ділових та культурних центрів, а його вплив ну політиці, освіті, відпочинку, у засобах масової інформації, моді, науці та мистецтві надають йому статусу одного з головних міст планети. За даними 2009 року, Великий Париж з економічної точки зору є найбільшим міським регіоном у Європі і займає п'яте місце в списку провідних міст світу з виробництва валового внутрішнього продукту.

 Проаналізувавши історичний розвиток Парижу, можна зробити висновок, що Франція пеживала небувалі підйоми і падіння. Наприклад, 90-і роки XIX століття і перше десятиліття XX століття, відомі також як «Прекрасна епоха». У роки Другої світової війни місто було зайняте німецьким вермахтом, окупація продовжилася до кінця серпня 1944.

Сьогоднішній Париж поділяється на 20 адміністративних округів. Місто славиться своїми парками, садами, архітектурними спорудами, транспортною системою, освітніми та науковими досягненнями.

Щодо подальшого розвитку Парижу, то урядом Французької республіки був запущений грандіозний проект – ВЕЛИКИЙ ПАРИЖ. Цей проект направлений на модернізацію головного мегаполіса країни.

Французька столиця належить до найбільших міст світу. Париж - це центр політичного і культурного життя Франції. Його вулиці дихають історією, пам'ятники і музеї відомі по всьому світу, а кожен тротуар в Парижі - театр повсякденного життя. Тут на рівних правлять мистецтво і любов. Одним словом, Париж має шарм, який вас зачаровує.

1.   Александров В.В. Новейшая история зарубежных стран. Европа и Америка (1917-1939 гг.) : [учеб. пособ. для студ. ист. фак.] / Александров В.В. - М. : Просвещение, 2001. − 368 с.

2.   Александров В.В. Новейшая история стран Европы и Америки (1918-1945 гг.) : [учеб. пособие для студ. вузов, обуч. по спец. История] / Александров В.В. − М. : Высшая школа, 2006. − 591 с.

3.   Арсеньев Э.А. Франция под знаком перемен / Арсеньев Э.А. − М. : Политиздат, 2004. – 563 с.

4.  Арсеньев Э.А. Франция: проблемы и политика: Очерки о социально-политической жизни / Арсеньев Э.А. − М. : Политиздат, 2003. – 203 с.

5.  Батыр К.И. История феодального государства Франции / Батыр К.И. − М. : Наука, 2005. – 402 с.

6.   Бурыгин С.М. Замки Франции. Путешествие в глубь истории / С. М. Бурыгин, И.И. Непомнящий, Н.И. Шейко. − М. : Вече, 2008. − 263 с.

7.   Василенко И.А. Административно-государственное управление в странах запада : США, Великобритания, Франция, Германия / Василенко И.А. − М. : Логос, 2001. − 322 с.

8.   Глебов В.Г. Государственный строй Франции / Глебов В. Г. − М. : Госюриздат, 2001. – 366 с.

9.   Жидкова О.А. История государства и права зарубежных стран : [учеб. для студ. юрид. вузов и фак.] / О.А. Жидкова, Н.А. Крашенниковой. − М. : Норма-Инфра, 2008. − 712 с.

10.  Жорес Ж.И. Социалистическая история Французской революции. В 6-ти томах / Жорес Ж. И. − М. : Просвещение, 1983-1991. − 426 с.

11.   Загрязкина Т.Ю. Франция сегодня / Загрязкина Т.Ю. − М. : КДУ, 2008. − 233 с.

12.  Крешимбене С.И. Франция / Крешимбене С.И. − М. : АСТ, 2003. − 366 с.

13.   Франция / [Д.М. Крылов, В.И. Бетаки, Е.В. Кассел, Б.С. Великсон]. − М. : Эксмо, 2008. − 205 с.

14.   Люблинский В.В. Социально − экономические проблемы классовой борьбы во Франции (1968−1981 гг.)/Люблинский В.В. − М.: Наука, 2006. – 326 с.

15.  Местр Ж.С. Международные отношения в начальный период Великой французской революции (1789) / Местр Ж.С. – М. : Наука, 2003. –

 480 с.

16.  Местр Ж.С. Рассуждения о Франции / Местр Ж.С. − М. : РОССПЭН, 1997. − 216 с.

17.   Мишин А.А. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: [учебник] Мишин А.А. − М. : Белые альвы, 2006. − 400 с.

18.   Сироткин В.Г. Франция в середине 70-х годов / Сироткин В. Г. − М. : Знание, 2004. – 456 с.

19.   Черниловский З.М. Хрестоматия по всеобщей истории государства и права : [учеб. пособ.]/Черниловский З.М. − М. : Гардарика, 2006. − 413 с.

20.  Юнг А. Путешествия по Франции, 1787, 1788 и 1789 гг. / Юнг А. – М. : ИНАПРЕСС, 2006. − 428 с.

21.  FANA: Frеnch Architectural News Agency : Режим доступу : http://agency.archi.ru/events/extra/event_current.php?eid=3439&fl=2

22.  Accueil Paris : Режим доступу : http://www.paris.fr/