Реферат: Віктимологічні аспекти поведінки неповнолітніх жертв статевих злочинів

Віктимологічні аспекти поведінки неповнолітніх жертв статевих злочинів

віктимологія злочин статевий неповнолітній

Необхідно зазначити, що у кожного злочину рамки ширші, ніж саме діяння. Злочин – це лише частина значно більшого явища, куди входить, крім причин, умови формування особистості злочинця, ще й потерпілий від злочину. Вдало зауважено, що неможливо відірвати один від одного винуватого і потерпілого. Навколо них «вибудовуються» всі обставини злочину [3, с. 8].

Потерпілий від злочину є об’єктом вивчення різних галузей юридичної науки. І поява нової міждисциплінарної галузі науки – кримінальної віктимології є необхідною, оскільки вивчає проблему жертви злочину з позицій кримінального права, кримінального процесу, кримінології, кримінально-виконавчого права.

Так, кримінально-правова віктимологія – вчення про роль потерпілого в злочинних діяннях, завданням якого є: вивчення особистісних якостей потерпілого і використання віктимологічних знань у вирішенні питань кваліфікації діяння, індивідуалізації покарання, можливості кримінально-правового переслідування чи відмови від нього, а також кримінально-правового захисту потерпілого за кримінальним законом.

Кримінально-процесуальна віктимологія – це вчення про роль потерпілого як учасника кримінального процесу, яке розробляє критерії визнання особи потерпілим, визначає статус потерпілого, його права і обов’язки, можливість порушення кримінального переслідування за скаргою потерпілого, визнання потерпілого цивільним позивачем, відшкодування майнової та немайнової шкоди потерпілому, захист потерпілого та інших учасників процесу під час розслідування, судового слідства і реалізації покарання щодо злочинця.

Кримінологічна віктимологія – вчення про жертву злочину, її кримінолого-віктимологічні характеристики, ознаки, якості і властивості та систему віктимологічних детермінант і механізмів віктимної поведінки жертви на підставі кримінологічного аналізу особистісних якостей потерпілого, причин та умов їх формування, процесу віктимізаціїі накопичення віктимогенного потенціалу, а також розроблення заходів віктимологічної профілактики. Науковий інтерес до характеристики і визначення соціально-психологічних особливостей жертви злочину виник давно, однак виникнення цілісної теорії про жертву датується серединою XX століття. Віктимологія виконує функцію дослідження усіх закономірностей, пов’язаних із жертвою злочину [5, с. 133–138]. Її цікавлять особи, яким, з огляду на певні соціальні (представники окремих професій, соціальних груп) чи фізіологічні (вік, стать, стан здоров'я) характеристики, притаманна підвищена схильність стати жертвою злочинного посягання. Без вивчення таких осіб неможлива розробка спеціальних, заходів профілактики злочинності, основними завданнями яких є: запобігання необачній, ризиковій, легковажній, провокуючій поведінці особи, яка може бути небезпечною для неї [3, с. 18–19].

З наведеного простежується, що понятійний апарат кримінологічної віктимології значно ширший, адже поряд з терміном «потерпілий» використовується термін «жертва злочину». Саме цей термін використовується у міжнародному праві.

Так, у додатку до прийнятої 29 листопада 1985 року Генеральною Асамблеєю ООН Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживання владою під терміном «жертва» розуміють осіб, яким індивідуально чи колективно злочином була заподіяна шкода, включаючи тілесні ушкодження або моральну шкоду, емоційні страждання, матеріальну шкоду чи істотне ущемлення їхніх основних прав у результаті дій або бездіяльності, що закріплюють національні кримінальні закони держав – членів ООН, зокрема ті, які забороняють злочинне зловживання владою. Згідно з Декларацією та або інша особа може вважатися жертвою незалежно від того, чи був встановлений, арештований, відданий до суду або засуджений правопорушник, а також незалежно від родинних відносин між правопорушником і жертвою. Термін «жертва» у відповідних випадках включає близьких або родичів, утриманців безпосередньої жертви, а також осіб, яким була заподіяна шкода за спроби допомоги жертвам, що знаходились у тяжкому становищі, чи запобігти їх віктимізації.

Таким чином, кримінологічне дослідження особи, яка потерпіла від злочину, має комплексний характер, оскільки розглядає будь-яку особу стосовно якої було вчинено злочин, незалежно від того, визнана вона в установленому порядку потерпілою чи ні. Тому в даному підрозділі дослідження неповнолітніх осіб, які потерпіли від статевих злочинів, здійснюється з позиції кримінологічної віктимології.

Соціально-економічна та політична кризи в Україні спричиняють загальне зростання злочинності у державі. Для здійснення ефективної протидії цьому негативному явищу, необхідним є детальне вивчення поведінки жертви злочину. Зауважимо, що віктимологічна проблематика в цілому, у тому числі проблема поведінки неповнолітніх жертв статевих злочинів, завжди привертала увагу вчених-кримінологів. Це зумовлено тим, що на основі вивчення віктимологічних аспектів будується віктимологічна профілактика злочинів, поступово формуються підходи до вирішення питань, так чи інакше пов’язаних із проблематикою потерпілих (латентна злочинність, проблема вини, профілактика злочинів, види покарань, відшкодування збитків тощо). Дослідження характеру відносин «злочинець – жертва» є необхідним практично у всіх випадках, коли вони можуть стати ключем до встановлення злочинця і мотивів злочину. Виходячи з аналізу цих відносин, нерідко можна в деталях встановити, як поводилися злочинець і його жертва, і відтворити подію злочину, його обстановку. Врахування відносин «злочинець – жертва» дає можливість об’єктивніше оцінити показання потерпілого, оскільки не виключено перекручення ним істини свідомо, з бажання допомогти злочинцю або, навпаки, погіршити його становище тощо. Зрозуміло, чому кримінологів особливо цікавлять проблеми потерпілих від насильницьких злочинів, що не є випадковим, оскільки при цьому існуюча взаємодія між сторонами виступає найбільш яскраво. Поведінка жертви багато в чому дає змогу зрозуміти поведінку злочинця [3, с. 223].

Не можна не погодитись, що в механізмі вчинення злочину поведінка злочинця зумовлюється як поведінкою жертви, будь-якими її якостями, рисами, властивостями, так і характером стосунків злочинця з потерпілим, що виникли до вчинення злочину або безпосередньо у процесі зіткнення інтересів цих учасників кримінального конфлікту. У зв’язку з цим слід погодитись з науковцями, що коли до злочину підходити з максимально широких позицій, то не можна обминути того факту, що за своєю природою злочинне діяння – це «жертвопороджуючий» акт [7, с. 202].

Таким чином, дослідження віктимологічних аспектів поведінки неповнолітніх жертв статевих злочинів тісно пов’язане із розробками, здійсненими науковцями у межах кримінологічної віктимології. Кримінологічне дослідження зазначеної проблеми має здійснюватись у взаємозв’язку двох складових: неповнолітніх жертв статевих злочинів і особистості злочинця.

Як слушно зазначає Д.В. Рівман, відносини «злочинець – жертва» існують і виявляються кримінологічно значущими не тільки на індивідуальному рівні. Належність до тієї чи іншої формальної або неформальної групи, наявність визначених, спільних для деякої безлічі людей інтересів, позицій, а також стабільна «прив’язка» до конкретних об’єктів, ділянок території – це також вираження зв’язку «злочинець – жертва», точніше, «злочинці – жертви» [1, с. 52]. Все це актуалізує необхідність вивчення проблеми, розглядуваної у цьому підрозділі.

Деякі аспекти кримінологічної віктимології загалом та віктимологічна поведінка неповнолітніх жертв статевих злочинів зокрема, досліджувались зарубіжними та вітчизняними вченими. Однак дискусійною залишається проблема детермінант віктимної поведінки неповнолітніх жертв статевих злочинів на сучасному етапі розвитку суспільства. Детальне вивчення і дослідження віктимних рис дітей є важливим чинником профілактики злочинів, що вчиняються проти них. Молодь, за словами основоположника віктимології Л. Франка, має схильність стати за певних обставин жертвою злочину, оскільки вона характеризується нездатністю уникати небезпеки там, де це було можливо [3, с. 22].

Особистість неповнолітнього потерпілого від статевих злочинів недостатньо досліджена в кримінології. Глибоке вивчення поведінки неповнолітніх жертв у цих напрямах має істотне теоретичне і особливо практичне значення для правильної кваліфікації, визначення міри покарання і здійснення цілеспрямованих заходів кримінологічної профілактики [8, с. 174 ]. Поряд з цим важливе значення має необхідність виділення основних груп неповнолітніх жертв статевих злочинів.

До спеціальних детермінант, що зумовлюють вчинення насильницьких злочинів, у тому числі і статевих, щодо неповнолітніх, ми відносимо ті чинники, які впливають на формування віктимної поведінки жертви. Зрозуміло, що для з’ясування механізму статевого насильства, яке спрацьовує в конкретних суспільно небезпечних діяннях, необхідне вивчення тих зовнішніх ситуаційних впливів, які відповідно інтерпретовані злочинцем і зумовлюють вчинення насильства над людиною. При цьому жертва злочину як елемент конкретної життєвої ситуації, як фактор, що генетично і динамічно впливає на злочинність, має кримінологічне значення [5, с. 86].

Серед кримінологів одержало загальне визнання положення, згідно з яким деяким категоріям осіб притаманні риси психологічного, фізичного морального характеру, що створюють підвищену можливість для таких людей стати жертвами злочину. До такої категорії осіб відносять неповнолітніх, адже їм притаманні такі загальні риси, як: довірливість, допитливість, наївність, фізична слабкість. Індивідуальними рисами є тривожність, емоційна неврівноваженість, необ’єктивна та неадекватна оцінка своїх можливостей. Саме ці риси (загального та індивідуального характеру) використовуються злочинцями [5, с. 174] при посяганні на статеву недоторканість дитини.

Подібним є поділ віктимних рис неповнолітніх осіб, здійснений О.Мойсеєвою, яка поділяє їх на дві групи – загальні та індивідуальні. До загальних (притаманних підлітковому віку) належать: довірливість, наївність, допитливість, невміння адекватно реагувати на ситуацію, відставання у психічному розвитку від фізичного, перевага у психічній діяльності процесів збудження над гальмуванням, а інколи – звичайна фізична слабкість. Індивідуальні віктимні риси можуть бути поділені, у свою чергу, на біопсихологічні, власне-психологічні та соціально-психологічні.

До власне-психологічних належать: агресивність, навіюваність, ригідність, тривожність, жорстокість, необ’єктивна оцінка можливостей, схильність до ризику, конформність, емоційна неврівноваженість або наявність однієї чи поєднання декількох акцентуацій характеру.

Другим блоком факторів, що можуть підвищувати вразливість неповнолітніх, є соціально-психологічні, до яких належать: потреби у спілкуванні, самоствердженні, що так загострюються у підлітковому віці, як у жодному іншому, і звідси – підвищена орієнтація на групу, а також «важковиховуваність», правова необізнаність, незнання основних методів забезпечення особистої безпеки.

До біопсихологічних факторів відносять: тип темпераменту, наявність рис, характерних для одного із симптомокомплексів (шизофренічний, психопатичний, олігофренічний, органічний, патопсихологічний синдром, психогенна дезорганізація психічної діяльності) [6, с. 99–100].

Слід зауважити, що неповнолітні вирізняються низьким рівнем особистої зрілості. Для них характерна підвищена навіюваність, засвоєння асоціальних установок, слабкий контроль власних потягів, залежність від ситуації, нездатність активно впливати на неї, схильність до підходів від важких ситуацій або повне підпорядкування їм. У них часто нестійка самооцінка, що залежить від настрою, від зміни оточення, залежно від того, перед ким підліток оцінює себе, а також від гостроти й складності ситуації. Низький рівень об’єктивності стосовно себе може виражатися також у тенденції до завищення самооцінки [3, с. 26 ].

При розгляді віктимологічних аспектів поведінки неповнолітніх жертв статевих злочинів слід наголосити на тому, що вони ніякою мірою не виправдовують злочинця, який вчинив зазначені злочини. І хоча неповнолітні жертви статевих злочинів часто певним чином ініціюють посягання, але при цьому така поведінка неминуче не зумовлює злочинного варіанта поведінки іншої особи. Остаточний вибір завжди залишається за злочинцем [13, с. 96]. Однак слід детально дослідити поведінку неповнолітніх жертв, оскільки в багатьох випадках вона має провокативний характер. Виявлення особливостей віктимної поведінки неповнолітніх жертв, що виступають подразнюючим чинником при вчиненні щодо них статевих злочинів, дасть змогу розробити адекватні заходи впливу на неповнолітніх з метою убезпечення їх від статевих злочинних посягань.

Аналіз результатів вивчених нами кримінальних справ щодо статевих злочинів проти неповнолітніх у судах м. Києва, Івано-Франківської, Тернопільської, Рівненської, Донецької областей свідчить, що поведінка неповнолітніх жертв сприяла вчиненню щодо них злочину. У 30% випадках, «винною» формою поведінки неповнолітніх жертв є легковажна поведінка з незнайомими людьми. Як правило, незнайомі особи запрошували неповнолітніх до себе додому, пропонували їм їжу, гроші, після чого розбещували їх. Зазначена категорія дітей проживала у неблагополучних сім’ях, у яких вони були позбавлені догляду батьків, жебракували. Бажання пристойно виглядати поміж матеріально забезпечених однолітків і мати достатньо коштів на задоволення власних потреб викликало у неповнолітніх інтерес до спілкування з незнайомими людьми, які пропонували їм те, що вони прагнули мати.

Все це підтверджує, що суперечності між наявними (і постійно зростаючими) потребами людей і нерівними можливостями їх задоволення набувають гостроти у випадку з неповнолітніми. Бурхливий розвиток їх фізичних, інтелектуальних, емоційних сил, бажання самоствердитись у світі дорослих вступає у суперечність з недостатньою соціальною зрілістю, відсутністю професійного і життєвого досвіду, невисокою кваліфікацією (або відсутністю її як такої), а отже, і невисоким (невизначеним) статусом.

Зазначена фундаментальна суперечність між потребами і можливостями може бути конкретизована щодо неповнолітніх у сучасному суспільстві, а саме:

– суперечність між цілями, прагнути досягти яких суспільство закликає неповнолітніх, і тими легальними можливостями, які воно їм надає для їх досягнення;

– суперечність між розширенням можливостей вибору в різних сферах життєдіяльності і звуженням легальних засобів реалізації цих можливостей;

– суперечність між розширенням потреб у кваліфікованій, престижній і високооплачуваній роботі й обмеженими можливостями їх задоволення;

– суперечність між прагненням до багатства і відчуттям неможливості його досягнення легальними способами;

– суперечність між необхідністю посилення соціального та правового захисту неповнолітніх і обмеженими матеріальними можливостями суспільства [1, с. 96].

Зазначені суперечності засвідчують, що соціальна незрілість неповнолітніх жертв статевих злочинів у поєднанні з психологічними, фізіологічними та іншими підставами сприяє їх віктимізації.

Слід зазначити, що підлітковий перехідний вік є найнебезпечнішим періодом, коли діти тягнуться до нових вражень і відчуттів, і на цьому шляху на них чатує чимало небезпек. Особливо це стосується категорії дітей, що позбавлені батьківської уваги та опинились на вулиці. Як правило, така група дітей обов’язково потрапляє під негативний вплив дорослих. Зайва довірливість неповнолітніх, нерозбірливість у знайомствах, згода відвідати квартиру незнайомих сприяє вчиненню щодо них злочинів, зокрема статевих. Зазначене свідчить, що неналежне виховання є одним з чинників, який віктимізує поведінку неповнолітніх жертв статевих злочинів.

Отже, є підстави стверджувати, що руйнування чи серйозні зміни мікросередовища дитини (родини, шкільного чи найближчого побутового оточення та ін.) штовхають її до «групи ризику» стати жертвою статевих злочинів. Залежить це від того, які саме умови життя руйнуються, наскільки вони життєво необхідні дитині, а також як довго чи швидко в часі тривав процес їхнього руйнування [2, с. 48]. Тому очевидно, що для дітей, які стали жертвами статевих злочинів, найбільш небезпечним є руйнування сімейного середовища, що підтвердило наше дослідження.

Проведене дослідження виявило, що 37% неповнолітніх жертв статевих злочинів перебували у нетверезому стані. Досить часто розпивання алкогольних напоїв жертвами відбувається разом із злочинцем. А тому нетверезий стан, безумовно, слід відносити до криміногенних чинників, які зумовлюють віктимну поведінку неповнолітніх жертв статевих злочинів. Така позиція збігається з думками багатьох науковців. Зокрема, В.С. Мінська в результаті проведеного нею вивчення зґвалтувань зазначає, що не можна не погодитись з тим, що такий чинник необхідно відносити до криміногенних [14, с. 25].

У багатьох випадках ще однією обставиною, яка сприяє віктимності неповнолітніх, є їх прагнення до ранніх статевих зносин. Така зацікавленість виникає під впливом друзів, які живуть статевим життям, розповідають та пропагують його. Це зумовлює той факт, що 34,5% неповнолітніх жертв статевих злочинів ще до вчинення стосовно них злочину мали досвід статевого життя.

Досить часто зацікавленість статевими зносинами у неповнолітніх жертв формується внаслідок перегляду відеофільмів, телепередач, які демонструють різні сторони інтимного життя людини. Тому не виникає сумнівів, що засоби масової інформації впливають на формування віктимної поведінки неповнолітніх жертв статевих злочинів. У кримінології для позначення інформації, яку вони подають, використовують термін «інформація сексуального змісту», що характеризується різним ступенем «сексуальної відкритості» [8, с. 345]. За даними проведеного нами опитування неповнолітніх у школах м. Києва, 58% з них більшу частину інформації про статеве життя отримують від перегляду телепередач.

Водночас слід зазначити, що, незважаючи на провокативну поведінку деяких неповнолітніх потерпілих від статевих злочинів, жертвами таких злочинів можуть стати і діти із добропорядною поведінкою. Проведене дослідження підтверджує, що до них можна віднести категорію дітей, які не усвідомлюють, що стосовно них вчиняється статевий злочин. Це, як виявило дослідження, переважно діти дошкільного віку, які в силу своїх вікових особливостей не усвідомлюють, що собою являє статеве життя, а тому не здатні розуміти, коли проти них вчиняється статевий злочин. Слід зазначити, що переважно (у 85% випадків) статеві злочини щодо зазначеної категорії неповнолітніх жертв вчиняються рідними або знайомими особами.

Серед зазначених жертв з добропорядною поведінкою необхідно виділити категорію неповнолітніх, які усвідомлювали злочинний характер вчинюваних щодо них дій, але не могли чинити опору, оскільки перебували у безпорадному стані. Так, С. за вироком суду засуджений за те, що він у стані алкогольного сп’яніння і будучи співмешканцем матері неповнолітньої М. запропонував останній вступити з ним у статеві зносини за грошову винагороду. Коли М. відповіла відмовою та намагалася залишити кімнату, С. схопив її за плечі і кинув на диван, після чого, застосовуючи психічне та фізичне насильство, зґвалтував її [12].

Таким чином, у науковців не виникає сумніву, що неповнолітні з підвищеною віктимністю та послабленими індивідуальними якостями, які не можуть чинити опору злочинцю, повинні стати об’єктом особливої уваги держави і суспільства, найближчого оточення, рідних їм людей [6, с. 88]. Поряд з цим варто відмітити, що досвід статевого насильства, яке отримала особа в дитинстві, підвищує для неї ризик стати жертвою сексуального насильства у дорослому віці. Зазначений факт підтверджують і зарубіжні кримінологи. За їх дослідженням, жінки, які зазнали насильства до 18 років, удвічі частіше стають жертвами зґвалтування у дорослому віці [5, с. 72].

Здійснення ефективних заходів профілактики статевих злочинів проти неповнолітніх зумовлює необхідність класифікації неповнолітніх жертв статевих злочинів. У кримінологічних дослідженнях існують різні критерії класифікації. Слід нагадати, що одним із перших вчених, хто намагався розділити потерпілих на групи, був Л.В. Франк. Він в основу такої класифікації поклав склад злочину і загальний об’єкт посягання [13, с. 41–50]. Згодом на підставі кримінологічних досліджень були виділенні й інші критерії класифікації: соціально-демографічні, за повторюваністю заподіяної шкоди, одним з найпоширеніших з них є моральний критерій. Однак ми підтримуємо думку тих вчених, які акцентують увагу на неточності даного критерію, що зумовлює існування дискусійних положень. Так, кожна людина сприймає події, що відбуваються, і особливо вчинки конкретних людей, суб’єктивно, залежно від своїх морально-психологічних рис, поглядів, уявлень, установок. Те, що одній людині може здаватись аморальним, іншій здається цілком «нормальним», що не виходить за межі загальноприйнятого. Найчастіше справжній спротив жертви сприймається злочинцем як уявне чи удаване кокетування. А.П. Дьяченко встановив, що багато потерпілих ведуть з майбутнім ґвалтівником деяку сексуальну гру, зміст якої їм часто незрозумілий, тобто не усвідомлюється. Численні випадки, коли просто необережне поводження неповнолітньої потерпілої, що не має нічого спільного з аморальністю, розцінювалося злочинцями як глибоко аморальне, як «запрошення» до статевого акту. Тому завжди потрібно розрізняти і співвідносити суб’єктивне сприйняття реальності злочинцем і потерпілою особою з об’єктивною значущістю і змістом реальності [2, с. 19]. Все це зумовлює пошуки іншого критерію для класифікації поведінки неповнолітніх жертв статевих злочинів. На нашу думку, ним може стати природно-правовий, як такий, що не залежить від волі людини, а існує об’єктивно в соціальній природі [10, с. 128]. Саме зазначений критерій та наведена віктимна поведінка найбільш незахищеної категорії населення дає можливість виділити основні групи неповнолітніх жертв статевих злочинів.

До першої слід віднести неповнолітніх осіб, поведінка яких не відповідає природним законам соціального життя людей, у тому числі законам природного права. Як правило, така поведінка формується у них у результаті неналежного сімейного виховання, педагогічної занедбаності, розбещуючого впливу оточення, в якому вони проводять свій вільний час, та засобів масової інформації. Досить часто, як зазначалося, неповнолітні жертви ведуть зі злочинцем сексуальну гру, при чому не усвідомлюючи цього. А на запитання, чим була мотивована їх поведінка, відповідають: «бачили, як це роблять у фільмах, або чули про це, і хотілось це спробувати». Так, у Полтавській області 15-річний О. вирішив перевірити себе на здатність вчинити статевий акт таким способом, який показували по телевізору. Для здійснення задуманого своєю жертвою він обрав 9-річну К. [16].

До другої групи варто відносити неповнолітніх, поведінка яких була узгоджена із природними законами соціального життя людей, у тому числі законами природного права. Зазначена категорія неповнолітніх жертв статевих злочинів характеризується добропорядною поведінкою.

Таким чином, слід відмітити, що обидві категорії неповнолітніх жертв досліджуваних злочинів постраждали від сваволі осіб, які задовольняли свої сексуальні потреби, використавши найбільш незахищену категорію населення, якою є неповнолітні.

Підсумовуючи викладене, можна зробити висновок про різний характер віктимної поведінки неповнолітніх жертв статевих злочинів, яка може відповідати природним законам соціального життя людей у суспільстві, або суперечити їм. З проведеного дослідження випливає, що неповнолітня жертва відіграє важливу роль у генезисі і механізмі вчинення статевих злочинів. Врахування особливостей поведінки неповнолітньої жертви має важливе значення для профілактики, розслідування та призначення покарання винним. Адже досить часто неповнолітні стають жертвами сексуального насильства не випадково – як правило, це зумовлено їхньою поведінкою та умовами виховання [9, с. 517].

Отримані нами висновки мають важливе практичне значення для розробки шляхів вдосконалення віктимологічної профілактики вчинення статевих злочинів щодо неповнолітніх.

Таким чином, ми дійшли певних висновків.

1. Кримінальна відповідальність за статеві злочини щодо неповнолітніх передбачена в розділі IV Особливої частини КК України. При цьому передбачаються кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі склади злочинів, що вчиняються проти неповнолітніх. Зокрема, це зґвалтування (ч.3 і 4 ст. 152); насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ч.2 і 3 ст. 153); статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості (ст.155); розбещення неповнолітніх (ст. 156).

2. У кримінально-правовій науці до цього часу тривають дискусії серед науковців щодо сутності поняття «об’єкт злочину»: по суті, виокремилось чотири основні позиції, які на сучасному етапі обговорюються, отримують нову аргументацію. Це такі позиції щодо розуміння об’єкта злочину як суспільних відносин, цінностей, інтересів чи благ, порядку суспільних відносин, правових відносин.

Сприйняття, підтримка того чи іншого підходу щодо об’єкта злочину загалом є необхідною передумовою визначення об’єкта статевих злочинів, у тому числі щодо неповнолітніх. Встановлено, що зазначені дискусії викликані відсутністю у сучасній юридичній науці універсального розуміння об’єкта статевих злочинів, що вчиняються проти неповнолітніх, а наявні визначення занадто узагальнені або не повною мірою відображають досліджуване поняття.

3. Дослідження позицій стосовно безпосереднього об’єкта статевих злочинів щодо неповнолітніх виявило, що оптимальними серед них є ті, які акцентують увагу на статевій недоторканості, фізичному, психічному та духовному розвитку неповнолітніх. Це пояснюється тим, що даний підхід стосовно безпосереднього об’єкта статевих злочинів проти неповнолітніх відображає той порядок відносин, який порушується злочинами, що досліджуються у дисертації. На під підтримку цього підходу наведено такі аргументи: по-перше, ранні статеві зв’язки завдають шкоди здоров'ю, а особливо, коли жертвою є малолітня особа, у таких випадках порушується нормальний розвиток її організму; по-друге, як свідчить практика, більшість неповнолітніх, стосовно яких були вчинені статеві злочини, отримують психічну травму; по-третє, завдані в результаті статевих злочинів травми неповнолітнім порушують їхні нормальні життєві зв’язки, оскільки вони почуваються безпорадними і неповноцінними членами суспільства, що в результаті негативно впливає на їхній подальший духовний розвиток.

4. Доведено, що статеві злочини щодо неповнолітніх поряд зі статевою недоторканістю завжди порушують їхній фізичний, психічний та духовний розвиток, а це, в свою чергу, негативно впливає на формування здорового суспільства у державі.

5. На підставі аналізу ст. 152 КК України з’ясовано, що відповідальність за зґвалтування неповнолітньої чи малолітньої особи наставатиме за умови, якщо винна особа усвідомлювала (знала чи допускала), що жертвою її суспільно небезпечного діяння є неповнолітня чи малолітня особа, теж саме стосується, коли винний повинен був і міг це усвідомити.

6. В кримінологічній науці не визначено такого базового поняття, яким є кримінологічна характеристика. Немає єдиної позиції щодо того, які ж обов’язкові елементи мають становити зміст даної дефініції. Цим зумовлено існуванням широкого і вузького розуміння цього поняття. Головними елементами кримінологічної характеристики є такі елементи, як рівень, структура та динаміка. З’ясовано, що запобіжну діяльність не доцільно вважати елементом кримінологічної характеристики, адже саме елементи кримінологічної характеристики визначають шляхи боротьби зі злочинністю.

7. Аналіз статистичних даних дав змогу з’ясувати, що більшість серед статевих злочинів щодо неповнолітніх, вчинених у 2005–2008 роках, становить розбещення неповнолітніх – 32,5% загальної кількості статевих злочинів, вчинених стосовно неповнолітніх.

8. Виявлено високий відсоток реєстрації злочину, визначеного ч. 2, 3 ст. 153 КК України, що передбачає відповідальність за насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, який становить 31,8%.

9. Аналіз кримінологічної характеристики статевих злочинів потрібно здійснювати, враховуючи ту обставину, що офіційна статистика не показує реального стану сексуальної злочинності щодо неповнолітніх. Це зумовлено високим рівнем латентності цих злочинів. Однією з причин латентності статевих злочинів щодо неповнолітніх є страх неповнолітніх перед кривдником. Як засвідчило проведене нами емпіричне дослідження, до кожної другої дитини застосовувалась погроза заподіяння шкоди особисто їй або близьким їй людям, якщо вона розповість про вчинений стосовно неї злочин.

10. Таким чином, низький рівень соціальної культури суспільства виступає визначальним чинником формування злочинної поведінки осіб, які вчинили статеві злочини щодо неповнолітніх, оскільки на основі нього в осіб сформувався комплекс сваволі та ілюзій, який і є причиною досліджуваних злочинів.

11. З’ясовано, що кримінологічне дослідження особи, яка потерпіла від злочину, має комплексний характер, оскільки розглядає будь-яку особу, стосовно якої було вчинено злочин, незалежно від того, визнана вона в установленому порядку потерпілою чи ні. З таких позицій проведено дослідження неповнолітніх жертв статевих злочинів.

12. Віктимологічне дослідження поведінки неповнолітніх жертв статевих злочинів необхідно здійснювати у взаємозв’язку неповнолітньої жертви і особистості злочинця.

13. Встановлено, що дискусійною залишається проблема детермінант віктимної поведінки неповнолітніх жертв статевих злочинів на сучасному етапі розвитку суспільства. Детальне вивчення і дослідження віктимних рис дітей є важливим чинником профілактики злочинів, що вчиняються проти них.

14. Соціальна незрілість неповнолітніх жертв статевих злочинів, яка в поєднанні з психологічними, фізіологічними та іншими підставами сприяє їх віктимізації. Водночас слід зазначити, що, незважаючи на провокативну поведінку деяких неповнолітніх потерпілих від статевих злочинів, жертвами таких злочинів можуть стати і діти із добропорядною поведінкою. Серед них слід виділити дві категорії дітей 1) діти, які не усвідомлюють, що стосовно них вчиняються статеві злочини (це, як виявило дослідження, переважно діти дошкільного віку, які в силу своїх вікових особливостей не усвідомлюють, що собою являє статеве життя, а тому не здатні розуміти, коли проти них вчиняється статевий злочин); 2) діти, які усвідомлювали злочинний характер вчинюваних щодо них дій, але не могли чинити опору, оскільки перебували у безпорадному стані.

Література

1.  Козлюк Л.Г. Щодо проблеми застосування термінів «особа злочинця» і «особистість злочинця» в кримінології / Козлюк Л.Г. // Збірник тез Міжнародної наукової конференції [«Шості осінні юридичні читання»], (Хмельницький, 26-27 жовтня 2007 р.) / Міністерство освіти і науки, Хмельницький університет управління та права. – Хмельницький : Видавництво Хмельницького університету управління та права. – 2007. – С. 194 –196.

2.  Кон И.С. Социология личности / И.С. Кон. – М.: Политиздат, 1967. – 383 с.

3.  Кондрашова Т.В. Уголовная ответственность за понуждение к действиям сексуального характера / Т.В. Кондрашова // Юридический мир. – 1999. – №3 – С.33–38.

4.  Коновалова В.О. Юридична психологія : [академічний курс : підруч. для вищ. навч. закл.] / В.О. Коновалова, В.Ю. Шепітько – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. – 424 с.

5.  Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів: [навчальний посібник]. – К.: Атіка, 2007. – 592 с.

6.  Коржанський М.Й. Предмет і об'єкт злочину / М.Й. Коржанський. – Д.: Юрид. Акад. Мін-ва внутр. Справ; Ліра ЛТД, 2005. – 252 с.

7.  Косенко С.С. Віктимологічна профілактика статевих злочинів шодо неповнолітніх: дис. … канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 / Косенко Світлана Сергіївна. – К., 2004. – 213 с.

8.  Костенко О.М. Культура і закон – у протидії злу: / О.М. Костенко – К.: Атіка, 2008. – 352 с.

9.  Костенко О.М. Проблема № 1 сучасної цивілізації (в українському контексті) / О.М. Костенко. – Черкаси: СУЕМ, 2008. – 112 с.

10.  Костенко О.М. Роль доктрини в кримінальному праві / О.М. Костенко // Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку. Матеріали міжвузівської наукової конференції 30 січня – 2 лютого 2000р. – Косів, 2000. – С.27–28.

11.  Купеч З.Й. Універсальний словник української мови / З.Й. Купеч. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан – 1113 с.

12.  Кригер Г. Еще раз о смешаной форме вины / Г.Кригер // Советская юстиция, 1967. – № 3. – С.7.

13.  Криминология: [Учебник] / [под. ред.Б.В. Коробейникова, Н.Ф. Кузнецовой, Г.М. Миньковвского]. – М.: Юрид.лит. – 1979. – 304 с.

14.  Кримінологія: [підручник для студ. юрид. навч. закладів] / [І.М. Даньшин, В.В. Голіна, О.Г.Кальман] за ред. І.М. Даньшина. – Х.: Право, 2003. – 352 с.

15.  Кримінологія [навч. посіб] /[за заг. ред. О.М. Джужи]. – К.: Прецедент, 2004. – 208 с.

16.  Криминология [учебник для юрид. вузов] / [под общ.ред А.И. Долговой]. – М.: ИНФРА – М, НОРМА, 1997. – 784 с.

17.  Криминология [учебник для юрид. вузов] / [под ред. В.М. Бурлакова, В.П. Сальникова]. – СПб: академия МВД России, 1998. – 576 с.

18.  Криминология [учебник] / [под ред. В.Н. Кудрявцева, В.Е. Эминова]. – М.: Юристъ, 2007. – 734 с.

19.  Криминология: [Учебник] / [Под. ред. В.М. Бурлакова, Н.М. Кропачева]. – СПб.: Санкт-Петербургский государственный уневерситет, Питер, 2002. – С. 64.

20.  Криминология [учебник] / [под. ред. В.Д. Малкова]. – М.: ЗАО Юстицин форм, 2004. – 277 с.

21.  Кримінальне право України: Загальна частина: [Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти] / [За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація]. – Київ – Харків : Юрінком Інтер – Право, 2003. – 416 с.

22.  Кримінальний кодекс України: [Науково-практичний коментар] / [Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.В. Гавриш та ін.] За заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Х.: ТОВ «Одіссей», 2008. – 1208 с.