Реферат: Основні принципи навчання

Реферат

Основні принципи навчання

Зміст

Поняття про принципи навчання

Характеристика змісту принципів навчання

Що виховує характер навчання?

Принцип науковості навчання

Принцип систематичності

Доступність навчання

Принцип наочності

Принцип свідомості і активності навчання

Принцип міцності навчання

Висновки

Література

Термін принцип (від лат. principium - початок, основа), в теперішній час позначають вихідні положення, яких потрібно дотримуватись, з яких потрібно виходити, і якими потрібно керуватися в різних галузях діяльності.

Отже, принципи навчання - це вихідні положення, що визначають зміст, форми і методи навчальної роботи у відповідності з метою виховання і навчання, діяльність вчителя і характер пізнавальної діяльності учня.

Принципи навчання відображають внутрішні істотні сторони діяльності вчителя і учня, і визначають ефективність навчання в різних формах, при різному його змісті і організації.

Принципи навчання виражають певні об'єктивні закономірності навчання. Наприклад, досягнення міцності знань завжди було основним завданням навчання. Діяльність викладача зводиться до нуля, якщо учень забуває те, чому його учать. Тому необхідність досягнення міцності знань - одне з початкових положень викладацької діяльності.

Принципи навчання, що традиційно склалися, одержують глибше обґрунтування в сучасних психолого-педагогічних дослідженнях, наприклад на основі сучасного трактування співвідношення навчання і розвитку, теорії формування розумових дій, експериментальних систем навчання. соціологічні дослідження, що розкривають особисті відносини між людьми, умови формування малих груп і колективів, дозволяють глибше зрозуміти те, що виховує вплив навчання на формування особи, відношення дітей до навчання, їх активність. Кібернетичний підхід створює умови для розуміння принципів управління навчанням як цілісним процесом і окремими його сторонами. Можливості пізнання і розумового розвитку дитини визначаються також біологічною конструкцією мозку. В даний час у зв'язку з різко зростаючим потоком інформації, яку повинен засвоїти учень, можна говорити про принципи навчання з погляду біологічних можливостей розвитку розумової діяльності учня.

Навчання як вид пізнавальної діяльності протікає на основі загальних законів пізнання людиною навколишнього світу. Методологічне обґрунтування принципів навчання розкриває цю сторону процесу навчання.

Не дивлячись на відсутність єдності думок учених щодо кількості і назв принципів навчання, вони виражають в основному один і той же вміст і одні і ті ж тенденції в розумінні закономірностей навчання. З погляду цих закономірностей виникають певні вимоги до навчання і викладання. Принципи навчання виражають ці вимоги. Наприклад, закономірністю навчання є необхідність наукових знань в розвитку учня, в його підготовці до праці. Початкові положення, що визначають діяльність вчителя і що вчаться на основі цієї закономірності, виражені у принципі науковості навчання.

Кожен принцип навчання виражає певні закономірності навчання.

Завдання педагогіки - дати глибше обґрунтування залежності принципів навчання від тих філософських, політичних, психологічних, соціальних, біологічних закономірностей, які відображені в цих принципах.

У теорії початкового навчання можна виділити наступні початкові положення, що історично склалися і науково обґрунтовані, визначають діяльність вчителя і навчання молодших школярів: що виховує характер навчання, науковість, систематичність, доступність, наочність навчання, свідомість і активність навчання, міцність знань, умінь і навиків, індивідуалізація навчання.

Іноді науковість і систематичність навчання характеризують разом як один принцип. Можна також об'єднати принцип доступності з свідомістю і активністю учня, що скорочує кількість назв принципів.

Система принципів дозволяє представити всі сторони розвитку дитини в навчанні.

Виховання не може виконати свого основного завдання підготовки людини до життя в даному суспільстві поза навчанням. Виховання поза процесом навчання не могло б забезпечити підростаючому поколінню можливість засвоєння досвіду людства, наукових закономірностей природи і суспільства. Дитина у такому разі не могла б “наздогнати" старше покоління. Об'єм і глибина його знань не дозволили б йому брати участь в суспільному виробництві і, головне, удосконалювати його, що означало б відсутність прогресу.

Навчання є проміжком підготовки учня для майбутньої діяльності. Проте складність і глибина знань, що вивчаються в школі, різноманіття навчальних предметів, труднощі засвоєння змісту навчального матеріалу, абстрактність думки не завжди викликають у дитини суб'єктивне бажання вчитися, бути вихованим, працелюбним, готувати себе до самостійного трудового життя.

Учень, особливо молодший школяр, не може одночасно засвоювати зміст навчального предмету і думати про те, що ці знання йому вкрай необхідні для оволодіння майбутньою професією.

В процесі навчання, спілкування з дорослими, завдяки життєвому досвіду у дитини виникає інтерес до знань, навчальні предмети, які не входять в круг його інтересів, що склалися, і прагнень, не будуть оцінені дитиною як важливі, життєво необхідні. Він вивчатиме їх лише на вимогу вчителя, батьків, із-за боязні одержати погану оцінку, боязнь покарань.

В процесі оволодіння науковими знаннями світ начебто дробиться в свідомості дитини на окремі сторони, частини. Ця суперечність пізнання створює тенденції відриву навчання від виховання, бо дитина втрачає єдину картину світу, не уявляє світ як єдине ціле. Тому виникає необхідність, виконання завдань виховання, формування поглядів і переконань в процесі навчання.

В принципі виховуючого навчання можна виділити три положення: формування наукового світогляду в початкових класах:

·  елементів діалектико-матеріалістичного розуміння світу;

·  виховання моральних якостей особи і вольових рис характеру;

·  формування відчуттів і емоцій, пов'язаних з навчальним процесом.

Сенс наукового пізнання - розкрити закономірності, які людина відображає в абстрактному вигляді. Тому вміст знань в навчанні дитина засвоює переважно за рахунок абстрактних роздумів, бо головне призначення навчання - пізнання учнем закономірностей навколишнього світу.

Відбувається відрив людського, життєвого досвіду дитини, його конкретно-образного представлення світу від односторонньої абстрактної характеристики окремих сторін, виражених у відповідних навчальних предметах: математиці, хімії, фізиці і т.д.

Максимальну увагу учень зосереджує на вивченні теорем, формул, наукових положень, доказів, які вимагають розвиненого абстрактного мислення.

Світогляд, особисті погляди і переконання не можуть бути абстрактними. Вони вимагають зв'язки абстракції з конкретним пізнанням, з світом предметів, явищ, знайомих учню із власного досвіду.

У системі абстрактних роздумів можна створити тенденції до того, щоб учень намагався пов'язати наукову закономірність, що вивчається, з уявленням про Всесвіт. Тоді відбуватиметься певна переробка наявних поглядів і формування нових.

Ось, наприклад, як можна образно представити ідею нескінченності рахунку. При переході до вивчення розряду тисяч вчитель питає у дітей:

Пам'ятайте, спочатку ми вивчали одиниці, потім десятки, потім сотні, зараз тисячі. Чи є найбільше число або вважати можна без кінця?

Діти відповідають:

Найбільшого числа немає, тому що за тисячами йдуть мільйони, трильйони і ще якісь дивні назви.

Кінця рахунку немає, тому що одна людина скаже число, а інший назве більше.

Вважати можна без кінця, тому що чисел багато, їх все не перерахуєш.

Є кінець рахунку. Адже є ж найбільше число.

Вчителька говорить дітям про те, що оточуючих нас предметів так багато, що неможливе все перерахувати: листя на деревах, травички, порошинки, краплі дощу або сніжинки, піщинки, камінчики і ін. Дуже багато зірок, видимих і невидимих. І всі предмети складаються з маленьких частинок. Їх теж можна вважати, і якби ми стали рахувати все по порядку, то не могли б назвати найбільше число. Світ нескінченний, і немає кінця рахунку, і немає найбільшого числа.

Цей момент уроку створює тенденції, нехай в елементарній і початковій формі, до уявлення про світ на основі математичних положень, що вивчаються. Ці тенденції до узагальненого представлення предметів навколишньої дійсності з погляду абстрактної математичної думки і є первинний зародок формування матеріалістичного світогляду.

Іншою стороною принципу виховуючого навчання є виховання на уроці цінностей моралі, дисциплінованості і волі.

Важливо створити у дитини тенденції до того, щоб вона прагнула оцінити свої дії і вчинки з погляду того представлення суспільних відносин, які у неї складаються в процесі формування світогляду. Суперечність тут полягає в тому, що у молодшого школяра вже склався досвід житейських відносин, певні звичаї, традиції. Все це регулює поведінку учня, його відношення до людей, природи, навчальної, ігрової діяльності. По суті, у нього склалася певна мораль, яка визначає перебіг його життя.

Суб'єктивно у дитини під впливом навчання може не виникати необхідності переоцінювати або вносити корективи в моральні норми, що склалися. А якщо учень і усвідомлює невідповідність своєї поведінки з тими поглядами, які у нього формуються, то іноді через звички, що склалися, не випробовує внутрішньої необхідності міняти моральні засади. Потрібно викликати у дитини прагнення удосконалювати свою поведінку з погляду моральних норм і вимог.

Навчальний матеріал дає великі можливості для знайомства учня із змістом цінностей моралі. Необхідною умовою дієвого виховання моралі в процесі навчання є формування у особистісних відносин, що вчаться, до змісту моральних норм. Тоді учень оцінюватиме свої дії і вчинки з погляду того уявлення про суспільні відносини, яке у нього складається в процесі формування норм моралі. Урок робить істотний вплив на формування етичних якостей, якщо матеріал, що вивчається, порушує у дітей глибокі відчуття і переживання. В цьому відношенні велике значення мають уроки праці, малювання, співу і музики, фізкультури. Участь дітей в трудовій, художньо-образотворчій, музично-естетичній, спортивній діяльності завжди викликає відчуття задоволення, радості або засмучення, що формує відношення до товаришів, вчителя, школи.

Наукові знання - це правильне віддзеркалення дійсності, проте не всяке правильне віддзеркалення дійсності наукове знання. Наприклад, в дошкільному віці дитина правильно пізнає навколишній світ, але глибина віддзеркалення недостатня, щоб вважати знання школяра науковими.

Науковими знання стають тоді, коли в них відображаються закономірності навколишнього світу, внутрішні сутнісні властивості і взаємозв'язки предметів, явищ. Ці знання роблять вирішальний вплив на розумовий розвиток, оскільки дозволяють оволодіти сучасною наукою, технікою, виробництвом, культурою, мистецтвом.

Необхідність принципу науковості навчання полягає в тому, щоб створити правильні умови для віддзеркалення, розуміння і засвоєння учнем закономірностей в навчальному матеріалі.

Навчальний предмет завжди включає наукові знання, але між навчальними предметами і відповідними науками немає однозначного зв'язку. Логіка науки впливає на науковість навчального матеріалу, проте зміст навчального предмету формується під дією і інших чинників: віку учня, психолого-педагогічного і методичного обґрунтування, традицій тощо. Логіка наукової думки і логіка вивчення учнем навчального матеріалу не співпадають. Учень наближається до певного рівня наукового розуміння, який спеціально планується виходячи з психолого-педагогічних підстав.

Розуміння теоретичних положень - істотна ознака науковості пояснення, яка визначає характер розумової діяльності учня. Наукові знання можуть з різною глибиною відображати дійсність, не припиняючись бути науковими. Тому наукове пояснення можливо на всіх етапах навчання, в будь-якому класі.

Візьмемо два положення, з якими знайомиться молодший школяр: рослини і людина дихають повітрям; рослини і людина в процесі дихання поглинають кисень і виділяють вуглекислий газ. Перше положення менш глибоке відображає дійсність, чим друге. У другій думці даються додаткові ознаки, які заглиблюють розуміння процесу дихання у рослин і людини. Недостатньо глибоке пояснення може привести до порушення принципу науковості, що неприпустимо на будь-якому етапі навчання. У сучасних умовах важливо не допускають спрощеності, примітивізму, що іноді спостерігається в практиці навчання молодших школярів і виправдовується посиланнями на недостатній рівень їх розвитку.

Визначення і наукові положення в початкових класах повинні менш глибоко характеризувати поняття, але не спотворювати їх. Перш ніж вчити, потрібно представити логічну характеристику навчального матеріалу з погляду можливості більш менш глибокого розуміння теоретичних положень.

Поняття в системі одного навчального предмету і кожного з його розділів мають певну взаємозалежність. Одне із завдань принципу науковості полягає в тому, щоб з'ясувати систему теоретичних відомостей з погляду глибини віддзеркалення в них навколишньої дійсності. Глибше наукове пізнання дійсності виникає на основі менш глибокого. Первинні наукові знання виникають на основі уявлення дитини про навколишній світ, на основі його життєвого досвіду.

У педагогіці початкового навчання виникає складна проблема переходу від конкретно-образного мислення до понятійних форм пізнання. Формування понять в свідомості учня є основою вивчення теоретичного матеріалу. Всяке поняття характеризує певну сукупність предметів, явищ або їх властивостей. Для повного і глибокого засвоєння теоретичних знань важливо, щоб учень в узагальненому вигляді представляв ті сторони навколишнього світу, те різноманіття предметів, явищ, які відображені в понятті. Тенденції до такого роду уявлень підвищують науковість засвоєння навчального матеріалу, попереджають можливість механічного запам’ятовування. Чим сильніше тенденція в пізнавальній діяльності до представлення реальних предметів, явищ, властивостей, подій, тим зрозуміліше для дитини навчальний матеріал.

Історичний досвід суспільного розвитку переконливо показує, що поза системою виконати завдання навчання неможливо. На основі теорії пізнання діалектичного матеріалізму можна розкрити залежність системи в навчанні від загальних законів розвитку навколишнього світу.

Навчання ставить завдання пізнати світ таким, який він є.

Матеріальність світу означає, що все в нескінченному світі взаємопов'язано через його матеріальне походження. І всі предмети, явища розвиваються в певній системі. Розвиток материнський в її різних формах не є хаотичним і Непорядним переміщенням у просторі та часі. Існують закономірності розвитку нескінченного Всесвіту в її нескінченному русі. Закони руху світу і приводять до визначення зовнішнього і внутрішнього взаємозв'язку предметів, явищ.

Система в навколишньому світі визначає необхідність системи в навчанні. Яка система взаємозв'язку насправді, таке повинне бути її віддзеркалення в голові людини. Навчання ґрунтується на цій закономірності пізнання, оскільки сенс навчання полягає в правильному розумінні учнем певних сторін дійсності. Віддзеркалення навколишнього світу в навчальному матеріалі визначає систему його вивчення.

Система в навчанні залежить від логіки науки. Якщо вчитель не оцінює даний навчальний матеріал з погляду логіки науки, він втрачає багато в чому самостійність і переконливість в міркуваннях і стає на шлях формальної передачі інформації подібно до електронно-обчислювальної машини.

Всякий навчальний матеріал несе в собі певну сукупність теоретичних положень, понять і засобів для доказу цих положень. Система пояснення залежить від того, наскільки чітко і глибоко в ній представлені і реалізуються ці ідеї.

Один і той же навчальний матеріал може робити різний вплив на розумовий розвиток дитини залежно від того, які ідеї реалізуються в процесі навчання при його вивченні.

Навчальна програма визначає, які теоретичні і практичні знання повинні одержати учень, можливості вивчення і розуміння учнем навчального матеріалу. Всякий навчальний матеріал як частина наукової системи знань об'єктивно несе в собі значно більше наукових положень і ідей, ніж те, що наказує вивчати програма.

Виникає суперечність між тією кількістю ідей, які об'єктивно несе навчальний матеріал як частина наукової системи знань, і тією кількістю наукових положень, які необхідно вивчити згідно програмі. Ця суперечність робить істотний вплив на вибір системи пояснення на уроці, обмежуючи або розширюючи можливості пізнавальної діяльності учнів і творчості вчителя.

Систематичність навчання обґрунтовується також віковими психологічними особливостями учнів. В даний час у світлі нових ідей вдосконалення початкового навчання підходи до змісту і системи пояснення матеріалу на уроці міняються. Молодшим школярам важливо не тільки запам'ятати зміст уроку, але і побачити пізнавальне завдання, подумати про способи її рішення. Тому пояснення може бути направлено головним чином на формування пізнавальної активності, певної структури думки, логічних операцій, які необхідні для засвоєння навчального матеріалу.

У поясненні на уроці потрібно враховувати всі сторони розвитку інтелекту учня. Односторонній підхід до розумового розвитку може бути тільки в експериментах, а не в практиці навчання. Розумовий розвиток в навчанні - складний, багатобічний процес. Навчальна програма визначає круг знань, але не визначає меж розумового розвитку учнів. Ретельно продумана і обґрунтована система пояснення на уроці в початкових класах є дієвим чинником розумового розвитку учня. Відображаючи систему в знаннях, що повідомляються, молодший школяр з перших днів перебування в школі привчається мислити послідовно і обґрунтовано.

Організовуючи навчання, пам'ятайте застереження К.Д. Ушинського про те, що тільки система, звичайно розумна, що виходить із самої суті предметів, дає нам повну владу над нашими знаннями. Голова, наповнена уривчастими, безладними знаннями, схожа на комору, в якій безлад і де сам хазяїн нічого не знайде; голова, де е тільки система без знання, схожа на крамницю, в якій на всіх ящиках с написи, а в ящиках порожньо.

Навчання повинне бути доступним даному класу, віку, рівню розвитку. Це положення виглядає початковим і принциповим. Дійсно, навчання втрачає сенс, якщо зміст або методи пояснення недоступні для учнів.

Що означає доступність знань? Які знання для учнів слід вважати доступними?

Істотна ознака доступності - зв'язок одержуваних знань з тими, які є в свідомості учня.

Якщо такого зв'язку встановити не можна, то знання будуть недоступні. Причини можуть бути різні: дуже складний матеріал, неадекватні методи вивчення, поверхневі знання.

Доступно все те, що засноване на наявних в свідомості дитини знаннях, одержаних в процесі навчання, сімейного виховання, читання, безпосереднього віддзеркалення природних і суспільних явищ, в спілкуванні з дорослими і однолітками, в результаті перегляду телепередач, кінофільмів тощо.

Знання стають доступними тоді, коли засновані на особистому досвіді дитини, входять “ланкою до складу його особистого досвіду" (І.М. Сеченов).

У чому сенс зв'язку знань, що вивчаються, з особистим досвідом учня, з тим, що йому відомо? Тут необхідно виходити з теорії пізнання діалектичного матеріалізму.

Шматочок нескінченного Всесвіту відображається в свідомості дитини у вигляді знань, умінь, відчуттів, видів діяльності, потреб, прагнень і ін. Цей відбиваний дитиною навколишній світ, що став його життям і надбанням, може бути пов'язаний з будь-якими явищами, предметами, відносинами нескінченного Всесвіту, бо все взаємопов'язано і немає іншого джерела пізнання, окрім віддзеркалення мозком матеріального світу.

Це положення є підставою принципу доступності навчання, взагалі робить можливим розвиток людини. З цього положення перш за все слід виходити, кажучи про принцип доступності навчання.

Принципові теоретичні межі зв'язку відомого і невідомого, таким чином, не існують, не мають межі. Все взаємопов'язано в накопичених людством знаннях. Ми говоримо про невідоме, маючи на увазі те, що під цим незадовільняє нас, недостатньо глибоке розуміння явища, недолік відомостей. Невідоме - це недолік інформації. Заперечення не може виникнути там, де немає позитивного.

Світ нескінченний, і тому існують необмежені можливості людського пізнання. Проте в будь-який даний момент сукупність знань у вигляді фактів, ідей, теорій має певні межі і об'єм. Виникає суперечність між необмеженими можливостями я обмеженою дійсністю пізнання. Способи дозволу цієї суперечності поміщені в індивідуальному розумовому розвитку і визначають різний ступінь доступності засвоєння навчального матеріалу.

Виникає питання про реальні межі, про міру доступності.

Доступність пояснення і можливість розуміння навчального матеріалу залежать від того, наскільки розвинені у учнів ті формально-логічні форми мислення і розумові операції, на основі яких дається пояснення.

Ступінь впливу доступної системи знань на загальноосвітній розвиток визначається тими компонентами життєвого досвіду дитини, з якими зв'язується новий навчальний матеріал.

Слід розрізняти корисність і необхідність навчального матеріалу в розвитку учнів. Всякі знання, які дають можливість учню правильно представити і зрозуміти навколишній світ, корисні. Проте потрібно бути упевненим, що саме дана сукупність знань необхідна в даний момент для розвитку дитини.

Можлива ситуація, коли знання об'єктивно необхідні, але молодший школяр не бачить в них для себе корисності і необхідності. Наприклад, деякі діти не люблять вивчати нотну грамоту, оскільки рахують її для себе непотрібної.

Таким чином, принцип доступності навчання включає три сторони:

·  нові знання, що повідомляються, повинні бути засновані на знаннях, що є у дитини, на його життєвому досвіді;

·  система знань, що вивчається, повинна сприяти переходу на глибший рівень загального розвитку або створювати помітні тенденції для такого переходу;

·  у конкретних умовах навчання повинна бути очевидною необхідність даного навчального матеріалу для виконання завдань розвитку учнів.

Вперше в педагогіці теоретичне обґрунтування принципу наочності навчання дав Я.А. Коменський. Використовуючи досягнення народної педагогіки, він знайшов кошти, що полегшують дитині вивчення книжкового матеріалу. “Видимий світ у малюнках” - сама назва одній з його навчальних книг показує шлях, яким повинне йти пізнання учня. Малюнок, малюнки - ось засоби, які дозволяють учню вільно представити предмети, що вивчаються по книзі, явища, події.

З появою писемності і книг навчання стало складнішим і важчим. Виникає суперечність між особистим досвідом дитини і суспільним досвідом, відбиваним в книгах.

У практиці навчання задовго до Коменського використовували плотські образи в процесі вивчення книжкового матеріалу.

І.Г. Песталоцци бачив в наочності єдину основу всякого розвитку. Плотське пізнання зводиться до наочності навчання.

Жан Жак Руссо виніс навчання безпосередньо в природу. Тому наочність навчання не набуває самостійного і істотного значення. Дитина знаходиться в природі і безпосередньо бачить те, що повинен знати і вивчити.

Глибоке психологічне обґрунтування наочності початкового навчання дав К.Д. Ушинський. Він не розчиняє плотське пізнання в наочності навчання. Наочна допомога є засобом для активізації розумової діяльності і формування людського образу. Не сама наочна допомога, а саме плотський образ, сформований на основі наочної допомоги, є головним в навчанні.К. Д Ушинський значно збагатив методику наочного навчання, розробивши ряд способів і прийомів роботи з наочною допомогою.

Теорія пізнання діалектичного матеріалізму як методологічна основа процесу навчання дає можливість більш глибоко зрозуміти місце навчання в пізнавальній діяльності людини, розкрити суть і принципи навчання.

Теорія пізнання діалектичного матеріалізму розкриває суперечливий взаємозв'язок людського і раціонального, конкретного і абстрактного, одиничного, загального і особливої в розвитку людини, розкриває способи вирішення протиріч під час переходу думки від одного етапу до іншого.

Необхідність принципу наочності обґрунтовується діалектикою переходу думки від конкретного до абстрактного, від людського до раціонального.

На всіх етапах процесу пізнання і, отже, на всіх етапах навчання як необхідна сторона пізнавальної діяльності включається плотський досвід дитини. Як би не був абстрагований навчальний матеріал, в процесі його вивчення до певної міри бере участь і плотський досвід. Плотське пізнання в навчальному процесі в початковій школі може виступати як самостійна сторона розвитку особи молодшого школяра або бути засобом формування абстракцій. Якісна сторона використовуваних в навчанні людських образів полягає в тому, щоб сформувати у дитини тенденцію до представлення реального об'єкту на основі наочної допомоги, дати можливість учню узагальнено представити ті предмети і явища, які відображені в навчальному матеріалі, що вивчається.

Міра людського при вивченні закономірностей визначається такою сукупністю людських образів, яка дає можливість узагальнено представити ті групи предметів і явищ або сторони навколишнього світу, які відображені в даній закономірності і найбільш наближають пізнання до віддзеркалення предметів і явищ в реальних умовах їх існування.

Наочна допомога сприяє організації людського пізнання учня.: Звичайно виділяють натуральні, образотворчі, схематичні групи наочної допомоги або об'ємні, площинні, на друкарській основі тощо.

Для виділення істотних ознак поняття “наочна допомога” необхідно виходити з мети і засобів навчання, а також з характеру віддзеркалення учнем навколишньої дійсності.

Навколишній нас матеріальний світ не засіб, а мета людського пізнання. Об'єктивно існуючий світ не наочна допомога і не наочність. Нескінченний Всесвіт з незліченною безліччю предметів, явищ існує об'єктивно, незалежно від людського пізнання, і не може бути для: учня ні наочністю, ні наочною допомогою. Тому з поняття “наочна допомога” потрібно виключити реальні предмети, явища в природних умовах свого існування і розвитку.

Наочність у навчанні завжди супроводжується словом вчителя. Академік Л.Т. Занков експериментальне досліджував кілька способів поєднання слова вчителя із засобами наочності. Через словесне пояснення вчитель може керувати сприйманням наочності, тобто слово і образ сприймаються одночасно. Іноді ілюстрація доцільна як підтвердження повідомлення або розповіді вчителя, отже, йде за ними. Унаочнення у вигляді схеми, замальовки, креслення, дії тощо може створюватися на очах дітей і супроводжувати пояснення.

В.О. Сухомлинському належить розробка ідеї взаємозв'язку емоційної пам'яті і розумового

При роботі з наочною допомогою вчителю слід враховувати принаймні три моменти.

·  Перший полягає в аналізі змісту найнаочнішої допомоги. Розглядаючи, наприклад, картину, учень повинен бачити все те, що на ній зображено.

·  Другий момент полягає в тому, щоб створити тенденції в пізнанні учня до переходу думки від наочної допомоги до оригіналу, уміло управляти з цієї точки зору розумовою діяльністю учнів.

·  Третій полягає в тому, щоб пов'язати формовані плотські образи з виконанням навчального завдання.

Виняткову роль наочності для молодших учнів не раз підкреслював К.Д. Ушинський: “Дитя мислить формами, фарбами, звуками, відчуттям взагалі”, тому навчання має “будуватися не на абстрактних уявленнях про слова, а на конкретних образах безпосереднього сприймання дитини”.

Отже, засоби наочності забезпечують чуттєву основу сприймання, запобігають формальному засвоєнню невідомих явищ і понять, є економним засобом передачі значного обсягу інформації (як засвідчує народна мудрість, краще раз побачити, ніж сто разів почути).

У випадках, коли живе спостереження об'єктів неможливе, використовується їхнє зображення у різних формах (малюнок, схема, символ, макет тощо).

У цьому принципі відображаються психологічні закономірності засвоєння знань, а також загальні закономірності процесу пізнання: співвідношення теоретичного і емпіричного, об'єктивного і суб'єктивного, людського і раціонального, конкретного і абстрактного, одиничного, особливого і загального.

Принцип свідомості і активності навчання направлений на формування у школярів свідомого розуміння навчального матеріалу, свідомого відношення до навчання в школі, пізнавальній активності. На ці важливі сторони навчання звертається увага в “Основних напрямах реформи загальноосвітньої і професійної школи”: підсилити відповідальність учнів за якість навчання, дотримання навчальної і трудової дисципліни, допомагати таким, що вчиться виробляти самостійність мислення.

Логіка навчальних знань визначає логіку їх вивчення. Чим строгіше представлена теорія, тим більше визначена і система роздумів учня. Ступінь усвідомленого розуміння учнем навчального матеріалу істотно підвищується, оскільки простіше управляти розумовими процесами, які необхідні для засвоєння понять.

У початкових класах якість засвоєння теоретичних положень багато в чому залежить від вправ на уроці. На одне і те ж правило можна підібрати різну систему вправ, що впливатиме на різний ступінь свідомості засвоєння.

Свідомість розуміння визначається співвідношенням теоретичного і фактичного матеріалу на уроці. Якщо на уроці учень виділяє теоретичні положення, прагне їх зрозуміти, то, природно, він шукає обґрунтування, підтвердження, докази. Факти, приклади, пояснення стають для нього не самоціллю, а засобом засвоєння теорії.

Бажання вчитися багато в чому визначає успіх навчання школярів, особливо молодших. І навпаки, випадки неуспішності часто знаходять пояснення в недостатній позитивній мотивації учня.

В даний час зростають вимоги до самостійності мислення учня, до його самопідготовки. Процес засвоєння знань набуває творчого характеру. Вся більша увага зосереджується на відношенні учня до занять. Якщо дитина хоче вчитися, йому легше засвоювати навчальний матеріал. При негативному або нейтральному відношенні до навчання керувати розумовою діяльністю учнів складніше. Учень з великими зусиллями і працею засвоює знання.

Спонукання і мотиви навчання - необхідна ланка в логіці навчального процесу. Ефективність навчання знаходиться в істотній залежності від способів спонуки до навчання, вживаних вчителем в роботі послідовно і систематично.

Засвоїти навчальний матеріал можна лише при достатній активності пізнавальних психічних процесів і активному психічному стані. Психіка не дзеркальне, а активне віддзеркалення дійсності. Активність психічного віддзеркалення є вираз внутрішнього стану учня, його пізнавальних сил і властивостей особи. Учень проявляє себе як особу в процесі засвоєння навчального матеріалу. Важливо зрозуміти, яку значущість суб'єктивно для учня має навчальний матеріал і його пізнавальна діяльність. Активність завжди виражає певну спрямованість особи, зосередженість свідомості на значущих для учня об'єктах. Активність молодших школярів в процесі засвоєння навчального матеріалу може бути різній і не адекватній вимогам вчителя. Вчитель зосереджує увагу на логічних операціях мислення, актив-кістка думки учня зосереджена на прикладах і описах. Йому здається легшим і важливішим запам'ятати приклад, чим правило. Або, навпаки, вчитель прагне активність пізнання учня зосередити на фактичному матеріалі, формуючи уміння застосовувати правило у фактичних умовах, що змінилися, а діти продовжують говорити про правила і поняття, не уміючи їх роз'яснювати самостійно підібраними прикладами.

У кожного учня активність пізнання визначається його розумінням завдань навчання і місця школи в його житті, трудністю або легкістю засвоєння навчального матеріалу, умінням виконувати вимоги вчителя, навиками навчальної праці, духовними інтересами і запитами, відчуттями і емоціями, що виникають в навчальній діяльності. Завдання вчителя - створювати умови для підвищення загальної пізнавальної активності початкових класів, що вчаться, формувати позитивне відношення до навчання, виховувати самостійність і працездатність.

У свідомості людини міцно зберігається те, що адекватно відображає постійність об'єкту, що вивчається, і його сторін у вічному русі і зміні матеріального світу. В процесі навчання досягнення міцності знань є результатом дії багатьох чинників, серед яких найважливішими є реалізація принципів навчання, педагогічна майстерність, бажання дитини вчитися, його працездатність, працьовитість.

Для міцності збереження навчального матеріалу велике значення має суб'єктивна оцінка значущості знань в житті учня. Наприклад, учень може вважати непотрібними для себе деякі навчальні предмети. Така установка веде до поверхневих, неміцних знань. І навпаки, учню подобається математика. Природно, інтерес до математики веде до глибшого і міцнішого вивчення цього матеріалу.

На тривалість збереження знань впливають багато об'єктивних і суб'єктивних чинників, умови навчання і життя дитини поза школою. Проблема міцності навчання полягає в тому, щоб підсилити дію позитивних чинників і понизити роль негативних. Можна виділити наступні важливі положення, які складають основний зміст принципу міцності знань, що вивчаються, формованих умінь і навиків.

Виділення головного в даному навчальному матеріалі. Знання, що повідомляються на уроці, не складаються з суми окремих рівноцінних елементів, а є взаємообумовлену сукупність складників і ланок. У знаннях, що вивчаються, головна думка відображає найбільш істотні особливості навчального матеріалу, виражає найбільш глибоке положення, яке підпорядковує собі інші частини навчального матеріалу. У свідомості учня виникає логічна система взаємозв'язаних складових частин знань, в яких учень відображає істотні, другорядні і випадкові зв'язки.

Один і той же зміст уроку може більш менш успішно сприяти розумовому розвитку залежно від того, наскільки виділяє учень головні положення, які додають певну логічну структуру знанням, що вивчаються. Можна значно поглибити розуміння учнем навчального матеріалу за рахунок виділення на уроці логічно ясних і зрозумілих головних думок і положень. Особливо велике значення це має в початкових класах. Молодший школяр ще не уміє розділяти навчальний матеріал на складові його логічні частини. Учню важче засвоїти навчальний матеріал, якщо він запам'ятовує все підряд, не розділяючи головні і залежні або зовсім другорядні положення. Так, першокласник в перші місяці навчання прагне на уроках читання запам'ятати повністю все, про що він прочитав, переказує текст майже напам'ять, тому що не уміє виділити головних думок.

Вчитель початкових класів постійно повинен прагнути до того, щоб діти виділяли головну думку в системі пояснення.

Зв'язок головної думки із знаннями, що є у дитини. Головне повинне бути пов'язане з тим, що учень знає з питання, що вивчається. Інакше головне положення стає ізольованим і втрачає суб'єктивну значущість в розумовій діяльності учня. Для того, щоб в змісті уроку виділити головну думку, потрібно додати певний логічний порядок тим знанням, які є у дітей по даній темі. Ця головна думка засвоюється на основі систематизації і узагальнення знань, що є у дитини.

Формування матеріалістичних поглядів і переконань, відчуттів і емоцій. Знання повинні бути включені в систему поглядів і переконань учня, тоді вони стають внутрішнім надбанням дитини і він їх не забуває. Свій світогляд, погляди, переконання не можна забути, вони можуть змінюватися, але не забуваються, оскільки виражають спрямованість особи, створюють основу для поведінки і діяльності. У початкових класах формуються елементи наукового світогляду. Знання, що повідомляються, повинні створити у молодших школярів тенденцію до узагальненого представлення навколишнього світу, до розуміння взаємозв'язку, мінливості, причинності. Знання, які стають переконаннями учня, які сприяють створенню образної картини світу, діти не забувають.

Значно сприяє міцності знань їх зв'язок з почуттями, емоціями, переживаннями молодшого школярі. Якщо вивчення навчального матеріалу викликає у дитини відчуття радості або засмучення, переживання успіху, добра, любові, то знання надовго зберігаються в пам'яті, бо власні відчуття, емоції, переживання важко забути.

Включення знань, що вивчаються, в практичну діяльність учнів. Значно підвищує міцність збереження знань у початкових класів, що вчаться, зв'язок навчального матеріалу з практичними діями і вправами. Якщо знання можуть бути включені в практичну повсякденну діяльність дитини, вони систематично відтворюються і тому міцніше закріплюються. Наприклад, систематичне ведення молодшими школярами щоденника спостережень за місцевою природою створює хороші передумови для міцних знань про сезонні явища.

Вірне народне прислів'я “Повторення - мати навчання”. Проте в сучасній початковій школі повторення не повинне бути механічним, тільки ради того, щоб запам'ятати. Повторювати потрібно, щоб осмислити і запам'ятати. Повторення повинне додавати елементи нового в логіці засвоєння знань. Повторення - це систематизація знань, узагальнення, поглиблення, зв'язок з особистим досвідом учня.

Отже, основні шляхи досягнення міцності знань: формування позитивних мотивів учіння, диференціація вимог до рівня запам'ятовування того чи іншого матеріалу залежно від його значення, спонукання до логічного, смислового опрацювання інформації, раціональне повторення. Знання міцніші, коли діти активно сприймають матеріал, самостійно його засвоюють у різноманітних вправах. Дуже сприяють цьому і опора на образні уявлення, і стимулювання інтелектуальних почуттів. То, що захопило, схвилювало, як правило, краще запам'ятовується

Принцип індивідуалізації навчання

Основні положення принципу індивідуалізації ґрунтуються на діалектиці загального, особливого і одиничного, типового і індивідуального, абстрактного і конкретного в пізнанні і розвитку людини.

У сучасних умовах навчання вивчення індивідуальних особливостей дітей і організація індивідуального підходу набувають всього більшого значення. Сучасні умови життя надають великий вибір додаткових засобів, крім школи, для виконання завдань всебічного розвитку підростаючого покоління. Діти мають технічні автоматичні іграшки, різного роду конструктори і деталі. Кожна дитина має можливість займатися в кухлях і секціях. Велике пізнавальне значення мають дитячі радіопередачі, телебачення, кіно - і діафільми, дитяча література, театр.

Підвищується культура і добробут сім'ї, що істотно впливає на рівень вихованості дітей, відображається на розвитку їх індивідуальних здібностей і схильностей. У одній сім'ї дитини з малих років привчають до самостійності, дисципліни, праці. У інша дитина розпещена, нічого не хоче робити самостійно без рад і допомоги дорослих. У третій дитина надана самому собі, і в його вихованні багато що залежить від тієї групи хлоп'ят, з якими він дружить. Різні умови сімейного виховання неминуче приводять до великих індивідуальних відмінностей.

Великий вплив на індивідуальні відмінності в поведінці і розумовій діяльності молодших школярів надають особливості вищої нервової діяльності і темпераменту.

Запас знань у дітей, що вступають до школи, стає все більш неоднаковий як за об'ємом, так і по глибині. Тому все більш істотною стає мотивація навчання.

Різний рівень розвитку учнів вимагає індивідуального вивчення учнів. Принцип індивідуалізації навчання допомагає визначити ту норму знань і розвитку учнів, яка дозволяє ставити і вирішувати конкретні завдання навчання.

Знання в реальному процесі навчання засвоюються індивідуально кожним учнем. Проте процес індивідуального засвоєння знань в навчанні може бути однаковий, співпадати у дітей даної групи, класу. Можна виявити загальне в індивідуальному розвитку кожної дитини. Виникає категорія загального в розвитку і вихованні дітей в процесі навчання.

принцип навчання науковість наочність

Перш за все це загальний рівень розвитку дітей, однаковий запас знань, характер розумових процесів, схожість в мотивах діяльності і поведінці. Звичайно таким загальним рівнем володіють діти однакового віку, особливо під час вступу до школи. Потрібно мати на увазі, що не тільки біологічні показники вікового розвитку учня визначають загальне в його психічному розвитку, але і схожість в умовах життя, в змісті знань і характері мислення. Чим менший вік дітей, тим більше схожості в умовах життя, тому більше загального в психічному розвитку. З кожним роком накопичується життєвий досвід, який неоднаковий у дітей, що приводить до відмінностей в індивідуальному розвитку. В даний час шестирічні діти істотно відрізняються один від одного по знаннях, уміннях, логіці мислення, поведінці.

Це робить завдання виділення загального в розвитку дітей важчої і складнішої.

Знання загальних психічних особливостей дітей даної групи або віку забезпечує в навчанні можливість розуміння навчального матеріалу кожним учнем. Наприклад, молодші школярі вивчають тему про зимуючих і перелітних птахів. Кожен учень в початкових класах знає про птахів, Північ, пори року, має деякі уявлення про материки і океани. Логічний апарат їх мислення достатньо розвинений, щоб під керівництвом вчителя об'єднати, узагальнити ці знання для глибшого розуміння життя птахів. Нові відомості повинні стати ланкою в образній картині явищ природи, пов'язаної із зимуючими і перелітними птахами. Кожен учень може представити одну і ту ж узагальнену картину перельоту птахів на земній кулі. Індивідуальні відмінності лише прискорюватимуть або уповільнюватимуть виконання навчального завдання.

Індивідуальні особливості молодших школярів особливо виявляються в розумовій діяльності, у відношенні до вчителя, в рисах вдачі, що визначають працездатність, дисциплінованість, товариськість і положення в групі однолітків.

Основними способами вивчення індивідуальних особливостей молодших школярів є планомірні, систематичні спостереження за учнем; індивідуальні і групові бесіди по наперед наміченому плану; додаткові навчальні завдання і аналіз способів міркувань учня; спеціальні завдання, пов'язані з положенням дитини в колективі, з відношенням до товаришів, його позицією в групі. Головне полягає в тому, щоб всебічно вивчити дитину і спиратися на його позитивні якості в подоланні наявних недоліків.

Індивідуальні особливості можуть зробити позитивний вплив на процес навчання, бути нейтральними до навчання дитини або впливати негативно на його учбову діяльність. Ступінь впливу індивідуальних особливостей на процес навчання визначає необхідність індивідуального підходу. Іноді досить поговорити з батьками, щоб допомогти розвинути позитивні якості, які має дитина. У інших випадках необхідна систематична, копітка робота вчителя і шкільного колективу, щоб виправити недоліки дитини. Наприклад, іноді учень насилу опановує абстрактними формами мислення і тому стає на шлях механічного запам'ятовування, а не свідомого засвоєння знань. Він не може пояснити прикладом правило, оскільки не володіє логічними прийомами узагальнення і конкретизації. Такий учень вимагає індивідуального підходу за спеціальною програмою. Потрібно підібрати систему доступних для нього логічних вправ з поступовим виділенням теоретичного положення.

Глибоке розуміння загальних психічних і вікових особливостей молодших школярів дозволяє ясніше бачити прояв індивідуальних особливостей в навчанні. Процес початкового навчання, заснований на загальних і індивідуальних особливостях дітей, гарантує успішність вивчення навчального матеріалу, веде до високого інтелектуального і етичного розвитку дитину.

Всі принципи навчання взаємозв'язані, представляють систему, оскільки кожний з них є початковим положенням для управління однієї із сторін єдиного навчально-виховного процесу. Тому не можна спиратися переважно на один принцип, допустимий наочності, і слабо використовувати інші.

Принципи навчання додають єдність практичній діяльності вчителя і пізнавальної діяльності учнів. Вони забезпечують комплексний підхід до розвитку учня в процесі навчання. Методи, зміст, організація знаходяться в істотній залежності від розуміння вчителем принципів навчання і уміння застосовувати їх в своїй діяльності.

1.  Алексюк А. М Педагогіка вищої освіти України. Історія. Теорія: Підручник. - К.: Либідь, 1998. - 560с.

2.  Педагогіка вищої школи: навчальний посібник. - Одеса: ПДПУ імені К.Д. Ушинського, 2002. - 343с.

3.  Педагогіка вищої школи: навчальний посібник/ (З.Н. Курланд, Р.І. Хмелюк, А.В. Семенова та інші) за ред. З.Н. Курлянд.2-ге видання. - К.: Знання, 2005. - 399с.

4.  Педагогіка: Учебное пособие для пед. Институтов по специальности №2121 “Педагогика и методика начального обучения”/ С.П. Баранов, Л.Р. Болотина, В.А. Слостенин и др. Под ред. С.П. Баранова, В.А. Сластенина.2-е издание. - М.: Просвещение, 1986. - 336с.

5.  Подласий И.П. Педагогіка: Новий курс. - М.: Просвещение, 1996. - С.287-318.

6.  Савченко О. Я Дидактика початкової школи. - К.: Абрис, 1999. - С.81-92.