Реферат: Культура /Укр./

Культура як "виробництво людини"

Вступ.

“Я люблю все, що тече”, - сказав великий сліпий Мільтон нашого часу. Може бути, що саме людське життя часто визначається як його течія. Якщо дійсно любити те, що тече, то перший образ, з яким буде асоціюватися культура, буде образ річки. Витікаючи з мале н ького джерела, річка поступово набирає свою міць і силу, протікає через різні країни, в яких вона може мати навіть назви на різних мовах. Вона завжди залишається собою і завжди інша. Можна любити горний потік і не любити широке заболочене озеро, не даючі собі звіту в тому, що це таж сама річка. Теж і з культурою. Людині може бути і діла немає до цього, що то є культура, і при цьому вона може всім серцем бути відданою своїй культурі.

Коли ми маємо діло з філософським осмислюван ням культури, то як правило, нашим об `є ктом є культура, як такова. Подібний підхід потребує залишить за дужками, або в якості прикладів, або образів локальної культури - як національні, так і регіональні. А так як кожний дослідник формується у досконально визначеному фокусі культури та ідентифікує себе з конкретним народом, то мета осмислення культури у всякому випадку визначає вихід дослідника, його думки за межі наявного буття.

Однак проблема локальних культур, а не проблема локальної культури, не віддаються повністю на відкуп частинній культурології, наприклад: соціології культури, культурної антропології, етнографії. Локальні культури становляться предметом філософського знання у тому випадку, коли ставлять питання про основи буття даної локальності і її специфіки. Повертаючись до образу річки, можна сказати, що адекватне розуміння кожної її ділянки, можливо виключно при опануванні її як цілого, а саме кожної ділянки як частини цілого.

Поняття культура відноситься до фундаментальних в сучасному суспільстві. Важко назвати інше слово, яке мало б таке різноманіття змістовних відтінків.

Питання культури як “виробництво людини” можна розглядати з двох боків: культура як творець людини та людина як творець культури.

1. Поняття культури.

1.1. Виникнення поняття культури. Історична еволюція поглядів на культуру.

Культура як зміст і певна характеристика життєдіяльності людини та суспільства багатогранна. Тому при розгляді її сутності, структури, специфіки можливі різні підходи. Як результат багатогранності культури існує велика кількість її визначень у філософії.

Сам термін “культура” (від лат. cultura - обробка, виховання, освіта) налічує сьогодні багато тлумачень. Загальним для них є і те, що під культурою на противагу “натурі” (природі, природному) розуміють те, що створено людиною, штучно.

Раніше цей термін зустрічався тільки в словосполученнях, означаючи функцію чогось: вироблення правил поведінки, здобуття знань, удосконалення мови і т.п. У більшості лінгвістів не виникає сумніву, що своїм походженням слово “культура” забов`язане латинським словам соlo, colere - (зрощувати, обробляти землю, займатися землеробством). Сultus - це землеробська праця.

Це поняття поширюється і на інші сфери людської діяльності, зокрема на виховання і навчання людини. У листах римського філософа Ціцерона “Тускуланські бесіди” він пише “cultura animi philosophi” (культура духу є філософія). Пізніше слово “культура” все частіше починає вживатися як синонім освіченості, вихованості людини, і в цьому значенні воно увійшло у всі європейські мови, у тому числі і слов`янські. Проте на цьому еволюція терміна “культура” не закінчується. У середні віки набирає поширення комплекс знань вказаного слова, згідно з яким культура стала асоціюватися з міським укладом життя, а пізніше в епоху Відродження, з удосконаленістю людини. У ХVIII ст. слово “культура” набуває самостійного наукового значення.

Цей термін, не випадково, оформлюється у наукове поняття саме в добу Нового часу. Відчутні зрушення у соціальному бутті людей, які сталися на зламі Середніх віків і Нового часу, характеризувалися, передусім, початком глибоких змін у становленні людини до природи (промисловий переворот, пов`язаний з переходом від мануфактурного до машинного виробництва). Людина починає усвідомлювати себе силою, здатною протистояти природі, а “культура” європейська людина Нового часу наділяється якостями, які значно відрізняють її від “природної” людини минулого. І в цей час постає питання про сутність нового середовища життя, що створюється людиною на противагу природі, про характер його впливу на саму людину, про те, злом чи благом є новий, штучно створений людьми світ. Виникає потреба у понятт і , яке ф і ксує новий “неприродний” стан суспільства і людини .

Численні концепц ії культури, що виникали на грунт і європейсько ї філософ ії Нового часу, об`єднувались ідеал і стичною методолог іє ю. Культура розглядалась, передусім, як феномен ду ховного порядку, як насл і док і прояв творчої діяльност і в гадузі науки, мистецтва, рел і гії. Матер і ально-виробнича д і яльн і сть поняттям культури не охоплювалась. Матер і альне ви робництво у цей період мало примусовий характер. Тобто не створювало належного простору для творчо ї активності людини. Погляд на культурно- і сторичний процес як на розповсюдження знань, осв і ти, удосконалення розуму був притаманний як гуман і стам епохи В і дродження, так і мислителям доби Просв і тництва. Зокрема, франц у зькі просвітител і Вольтер, А.Тюрго, М.Кондорсе вважали , що “культ у рність”, “цив і лізован і сть” нації чи кра ї ни полягають у “розумност і ” сусп і льних пор я дк і в, вимірюються сукупн і стю досягнень у галуз і на у ки і мистецтв.

Але в межах Просв і тництва виникає к ритика існуючо ї “культури”. Жан Жак Руссо протиставляє з і псованості та моральн і й розбещеност і “культурних” європейських нац і й простоту і чистоту нравів народ і в, як і знаходяться на патр і архальн і й стад ії розвитку, але це не варто трактувати як заклик до повернення назад, швидше це заклик до того, щоб виходячи із знання певних переваг минулого і в і д сучасності знайти шлях для виправлення людини.

Засновник німецько ї класичної ф і лософії І. Кант вважав що культура базується не тільки на розумі, а й на сфері моральност і . У його розумінні культура - це здатн і сть індив і да піднятися від тваринного, природного до морального існування при якому людина , д і ста є можливість д і яти в і льно, заради мети, яку вона сама ставить перед собою в і дповідно до ви м ог морального обов`язку.

Шіллер вважав, що завдання к ультури полягає у розвитку і гармонійному примиренн і фізично ї і морально ї природи людини, чутт є вого і розумного. В і дновити ц і лісн і сть людини, визволити світ від в ластивих йому суперечнсотей, зд і йснивши тим самим головне завдання культури, може лише мистецтво.

Г. Гегель зробив спробу зняти протилежність між просвітницьким і романтичним трактуванням культури. На його думку, сутн і сть культури визначається не наближенням людини до природи, а наближенням індив і да до св і тового ц і лого, яке включа є в себе як природу так і суспільн у історію.

Велику увагу філософи надавали реліг і йному аспекту культури. Яскравими передставниками релігійно-ідеалістично ї філосо фії другої половини XIX - початку XX ст. є “українська школа” російської філософії - В.С.Соловйов, М.О.Бердяєв та інш і . Представники ц ього самоб у тнього напрямку п і дкреслювали важлив у особлив і сть культури -вона виража є прагнення людини, добудувати своє природне і соц і альне життя до духовност і . Тобто лиш е з а допомогою культури розкриваються найкращі якост і людини, досягається її гармон і я з оточуючим св і том, реал і зується її вище призначення. Ви щ им виразом духовност і на думку православних філософ і в, є реліг і я і культура народжується таким чином, з рел і гійного культ у .

Протилежну позицію займав революц і йно-демократичний напрям, представники якого акцентували увагу на залежності культури в і д матеріально-виробничо ї діяльност і людей.

Синтезувати матеріал і стичне та ідеалістичне ставлення до культури важко. Обидва напрямки, висв і тлюючи скл а дний феномен культу р и з р і зних бок і в, сприяють збагаченню наших уявлень про культуру і виробленню власно ї точки зору.

1.2. Сучасне розуміння категорії “культура”.

Залишивши поза увагою вузькоспеціальне користування терміном “культура”, можна виділити не менше як три основних підходи.

Перший серед них - філософсько-антропологічний. Культура в цьому випадку сприймається як вираз людської природи. Вона виводиться з особистостей самої людини. Різноманітні риси культурного процесу безпосередньо зчитуються з людської натури. Культура при цьому оцінюється як феноменологія людини.

Перше антропологічне трактовання феномена культури дав у 1871 році Едуард Тейлор (1832-1917), визначивший культуру як сукупність знань, моралі, права, мистецтва, звичаїв і інших особливостей, притаманних людині, як члену суспільства.

Послідовний філософсько-антропологічний підхід до культури реалізується дуже рідко. Справа в тому, що культура як феномен не виникає з біологічної природи людини. Французський релігійний філософ Жак Марітен підкреслює, що розум і благочинність у вищій степені відповідають природі людини. Але в цьому і парадокс, що результати розуму і плоди моральності у людській натурі не закладені початково. Вони додаються до того, що виробляється почуттєвою, інстинктивною природою. Тоб то перехід до культури визначає пошук у людській істоті щось таке, що не міститься у ній як у тварині.

Другий підхід до культури - філософсько-історичний. Він претендує на те, щоб розкрити меха н ізм н ародження, в иникнення самої історії людст в а. Людина якимось незрозумілим шляхом робить стрибок від тварини до самої себе, від природи до історії. Й мовірно, якась якість в природі людини є незвичайною, вона радикально виключає “тваринність”. Воно й забезпечує рух людини від зграї в історичний простір.

Тейлор заснував філософсько-антропологічну базу для тлумачення культури і звів все різнобарв`я природничих явищ до діяльності людини, до культури. Він поєднав це поняття з історією, яка розумілась як сукупність культурних процесів і феноменів, як історія цивілізації. Саме він поставив проблему куьтури на антропологічний фундамент і зробив людину суб `є ктом культури. Культура стала антропологічним поняттям. Вона розумілась як сукупність різних діянь homo faber .

Філософський погляд на культуру був розвинутий І.Г.Гердером, який розглянув її у контексті еволюції. Для нього “ філософія” людини відповідала роздумам п ро “освіту” людства і її переходу з “варварського ” стану у “цивілізоване”. Зміст культури в цьому контексті - відгороження людського від тваринного. Культура тлум а читься як друге народження людини. “Якщо б людина, - писав І.Г.Гердер, - все брала з само ї себе і розвивала це без зв `я зку з зовнішніми предметами, то, правда, була б можлива історія людини, але не людей, не всього людства”. Але наш специфічний характер є таким, народжені майже без інстинктів, ми тільки шляхом вправ на протязі всього життя виховуємся до рівня людяності, і на цьому базується наша здібність як до удосконалення, так і до порчі і занепаду. Ми можемо при бажанні дать цьому другому народженню людини, що проходить через все її життя, назву, пов`язану з обробкою землі - “культура”, або з образом світу - “освіта”.

Третій підхід до трактування культури - соціологічний. Культура тут трактується як фактор організації і утворення життя будь-якого суспільства. У кожному суспільстві (як і у кожному живому організмі) є деякі культуроутворюючі “сили”, що спрямовують його життя по організованому, а не хаотичному шляху розвитку. Культурні цінності створюються самим суспільством, але вони ж потім і визначають розвиток всього суспільства вцілому, життя якого починає все більше залежати від вироблених їм цінностей. Така своєрідність суспільного життя: над людиною часто панує те, що народжено нею самою.

К.Юнг визначає культуру, як “загальний і прийнятий спосіб мислення”. Термін “культура” у соціологічному розумінні не містить у собі ніякої оцінки. Він відповідає образу життя будь якого суспільства в цілому. У кожного суспільства є своя культура, і кожна людина культурна в тому розумінні, що приймає участь у тій або іншій куьтурі.

Сучасні філо со фи-до с лідники, дають означення культури, підкреслюючи або філософсько-антропологічну, або філософсько-історичну, або соціологічну природу даного феномена.

“ Світ культури - це світ самої людини”, - стверджує В.М . Межуєв. Е.С.Макарян ототожнює культуру з технологією відтворення і виробництва людського суспільства. Іншими словами, під культурою розуміють не просто засіб опанування світу, а функціона л ьну спрямованість цих засобів на розвиток самого суспільного цілого. Культура у Макаряна - це “позабіологічний вироблений спосіб діяльності”.

Таким чином, аналіз розвитку уя в лень про культуру та сучасн і інтерпретації культури дають можлив і сть для деяких узагальне нь . По-перше, культура являє собою створену людиною “другу природу”. Це світ, який “надб у дований” над не з айманою п риродою. Іншими с л овами, культ у ра не може вист у пати щодо людства як щось зовн і шнє. Там, де є сусп і льство, там є і культура. По-друге, культур а виступає як система сп і льних ц і нностей, матеріальних або духовних.

1.3. Природа і культура.

Особливий характер перетворюючої дії людини на природне середовище був зумовлений, у першу чергу тим, що він як і інші специфічні проявлення активності людей, став позагенетично програмуватися і виконуватися, завдяки механізмам культури. Давно вже стала афоризмом фраза, яка говорить, що культура протилежна природі. Кінець кінцем, практично всі підходи до опанування суті культури так або інакше виходять з ці є ї ставшої вже аксиомою опозиції. Що ж таке культура і в чому її позаприродність.

На перший погляд, виключення позаприродності культури можливо двома шляхами. Перший - вона є історичний образ суб`єктивного духу (у Гегеля). Другий - вона є суспільна сфера, що забезпечує у поступі генетичну тотожність певної нації, відтворює людину, формує, зберігає і переда є з покоління у покоління схеми діяльності (у Тейлора). Однак, при більш близькому розгляді, обидва ці шляхи збігаються у перспективі.

Філософи здебільше відносять до культури все рукотворне. Природа існує для людини. Вона ж, працюючи, зробить “другу природу”, тоб то простір культури. В традиційному поданні культури як “другої природи” існує фундаментальне протиріччя. Трактуючи культуру як дещо, надбудоване над природою , дослідники створили ефект їх взаємної ворожості.

Природа і культура дійсно протистоять одна другій. Але, за виразом П.А.Флоренського, вони існують не поза одна від іншої, а лише разом. Бо культура ніколи не дається нам без стихійної основи, яка є її середовищем і матерією. В основі всякого явища культури лежить деяке природне явище, що неперервно твориться культурою. Людина як носій культури не творить нічого, а лише створює і перетворює стихійне. З другого боку П.А.Флоренський вважає, що природа не дається нам без культурної своєї форми, яка містить її і робить її доступною для пізнання.

Отже, культура - специфічний спосіб існування людини в природі - не тільки не усуває значення останньої в людському бутті, але й сама є засобом взаємозв`язку, засадою людської єдності з природою. Адже “хитрість розуму”, яку виділяли в людині Гегель та Маркс, полягає в тому, що природним силам людина протиставляє вже приборкані сили пр и роди, вже знані закономірності природних п роцесів. Культура сприяє виділенню людини (суспільства) із природи, відносному вивільненню її щодо природно-необхідного шляхом оволодіння ним. Водночас культура є засобом “вписування” людини у природу. Чим гармонійніша взаємодія людини і природи, тим якісніше її життя з точки зору культурного розвитку.

Природа як сукупність властивостей зовнішньої матеріальної дійсності, виявлених та узагальнених у процесі взаємодії із колективною родовою життєдіяльністю, є об`єктивною засадою людського буття як культури, її загальною та необхідною передумовою. Культура ж є суспільно вироблена загальна форма зв`язку, що характеризує єдність людини з природою і виступає необхідним засобом людського існування в природному універсумі. Отож, за всієї своєї своєрідності культура перебуває в органічній єдності з природою.

Для подальшого визначення сутності культури необхідно проаналізувати засадничі умови її виникнення в системі природного цілого, унікальність та специфічні прояви щодо закономірностей природи. Це передбачає звернення до аналізу властивостей людської істоти як єдиного з усіх живих істот носія культури, а також до розгляду способу людського буття, в якому народжується культура і який здійснюється завдяки їй.

1.4. Культура і цивілізація.

Культура існує в предметних та особистих формах. Предметні форми культури - це насл і дки д і яльност і людей, певна система м атеріальних та д у ховних цінностей: засоби і знаряддя праці, предмети побуту, науков і знання, ф і лософськ і та релігійни сис т еми, традиц ії , юридичні закони і т. і н.. Особисті форми культури - це люди як суб`єкти д і яльності, нос ії та творці певни х культурних цінностей.

Раніше ми звертали увагу на культуру, як на процес нагромадження мудрост і і як визначальний чинник поступу економ і ки та суспільства. Тепер настав час, коли ми можемо подивитись на к ульт у ру у б і льш широкому плані, а саме як на творчий аспект духовного життя сусп і льства. Культура - це бе з посередня реал і зац і я людсько ї свободи, що створює нов і символи - цінност і , зразки людської повед і нки, виробництва і відношень. Тому кожне досягненн я культури п і дносить людину, і неповторне по своїй значимості, сві дчить про нов і людськ і можливост і . Отже чим р і зноманітн і шими стають людські в і дношення, тим різноплановішою ста є і культура.

Але творіння к ультури не мало б н і якого значення , якби в оно не було об `є ктом успадкування, коп і ювання, словом поширення. Маса твор і в майстр і в культури минулого якими ми тепер користу є мось, не д і йшла до нас, коли б вони не копіювались і не тиражувались. Процес масового наслідування, повторення витвор і в культури здобув назву “цив і лізац і я”. Слово “цивіл і зація” походить в і д латинського слова civilis , яке означає в переклад і на українську мову - цив і льний, державний. Поняття цив і л і зація з `я вилось у ХVШ ст. у т і сному зв`язку з поняттям культури. Воно інколи застосовується як синон і м культури. Але здебільшого в і дображує р і вень суспільного розвитку в загалі, або степ і нь розвитку матер і ально ї і духовно ї культури того чи іншого суспільства. Поняття “цив і лізац і я” відноситься до того пром і жку часу в істор ія розвитку людства, який співпада є з періодом зародж е ння культури.

З другого боку латинське сл о во civilis означає “м і сто”. Це говорить про те, що саме у містах вперше виника є потреба масового повторення здобутк і в культури, одже утворення цивілізації. У м і стах утворюються і кращі умови для в і дбору й збереження зразк і в минулих культур. Саме з м і ст ці твори потім поширювались у сільськ і й місцевост і . Тому цив і лізац і я - це завжди напласт у вання к у льтур, що мали м і сце у минулому. Це - сво є рідний, актуально д і ючий музей культури. Адже і у наш і дні живуть і конкурують, наприклад, наукова медицина і знахарство, плуг і трактор.

Суспільний занепад нац ії завжди почина є ться з того, що люди все більше і част і ше повторюють в і дом і здобутки культури і все менше створюють нов і культурн і ц і нності. Тому н і мецький філософ О.Шпенглер вважав цив і л і зацію нав і ть ознакою смерті культури, так як цив і лізац і я спирається на стереотипи, шаблон, масове копіювання, а не на творч і сть нового, незнаного.

Людське життя внаслідок несп і впадання суті культури і ц ив і л і зації поста є суперечливим. Б і льше того, людина може споживати різн і копії культурних ц і нностей і таким чином бути цив і л і зованою, проте залишатись при цьому не культурною, рабом чужих ідей, знань, цінностей. Сучасна цив і лізац і я специф і чна. Формування масового споживача культури, що проявля є ться у стандартизац ії життя, у його однобічност і .

Цивіл і зоване життя одномірне, шаблонне, ор іє нтовне не на творч і сть, а на споживання нових стандартів: н о вих шаблонних думок, будівель, одягу і зразк і в для наслідування. Нер і дко цивіл і зована маса чинить оп і р культурі, тобто т в орчості, саме тому, що остання ламає певн і шаблони буття.

Проблема співв і дношення культури та цив і л і зації набула останн і м часом надзвичайно ї гостроти. Одн і досл і дники розц і нюють зустр і ч культури з сучасною цивілізацією як кризу культури, нав і ть як її катастрофу. І нші бачать у цьому народження нової культури. Наприклад, в і домий математик і ф і лософ І.Шафаревич бачить у сучасн і й “техн і чн і й” цивіл і зації загрозу для культури.

“В Історії , - пише він, - бувають л і н ії розвитку, як і зак і нчуються невда ч ею. Зда є ться, що такою є й л і н і я розвит к у техн і чно ї цивіл і зації, яка заснована на науково - технічн і й утопії... Її невдача загрож ує загибеллю не т і льки локальній культур і , а всьому людству й усьому живо м у на Землі”.

При всій правильност і в оцінках існуючих бездуховних та антикультурних тенденцій в сучасному сусп і льстві позиц і я вченого нас не може задовольнити, тому що, заперечуючи будь-який культурний зміст в сучасн і й цивіл і зації, ми зводимо цив і лізац і ю і культуру д о непримеренного конфлікту, прочимо загибель культури. Так, ми не зможемо вже буквально в і дродити в наш і дн і , скажем о , давньосхідну або античну к ультуру, але зберегти і використовувати культурн і надбання попередн і х епох та покол і нь ми можемо й повинн і . Тому актуальним завданням зараз є не в і длучення сучасної цив і лізац ії від культури, не спроба повернути “колесо історії” назад, а виявлення культурного зм і сту нашої цив і лізац ії та його реал і зація.

Мабуть, варто дивитися на цив і л і зацію і к ультуру не як на ворог і в, а як на союзників. І якщо ми хочемо мати майбутнє, то повинн і прагнути до розумного компром і су м і ж теперешністю та минулим. Будь-яка спроба від і рвати культуру від цив і лізац ії перетворює в утоп і ю ідею культурного відро д ження народу, адже культура потребу є цивіл і зації, як душа потребує т і ла. Цивіл і зація - це т і ло культури, її матер і альний нос і й, який ма є не природне, а соціальне походження. Бездуховна цивіл і зація жахли в а річ, культура позбавлена сво єї матер і ально ї оболочки - р і ч не можлива.

Потрібно не забувати, що існу є межа, за якою цив і л і зація заснована сучасною культурою, може обернутися непоправни м лихом для суспільства. Так, здобутки культури (промислові винаходи, на у кові відкриття, нові засоби мистецтва тощо) при перетворенні у факти цив і лізац ії ( індустр і алізац ія , атомні бомби, електростанц ії тощо) завдають шкоду еколог ії і ставлять під знак питання існування св і ту і людини.

2. Людина як продукт культурної еволюції і культура як продукт еволюції людини.

Як людське творіння культура перевершує природу, хоч її джерелом, матеріалом і місцем дії є природа. Діяльність людини не дається природою, хоч і пов`язана з тим, що природа дає сама собі. Природа людини, що розглядається без цієї розумової діяльності, обмежена тільки здібностями чуттєвого сприйняття і інстинктами або ж розглядається в стані запліднення та недорозвинутості.

Людина перетворює і добудовує природу. Культура - це формування і творчість. Протиставлення “природа і людина” не має виняткового змісту, так як людина в визначній мірі є природа, хоч і не тількі природа... Не було й нема чистої природної людин и , за словами П.А. Флоренського.

Протилежністю культурної людини є зовсім не природна людина, а варвар. Ніякої природної людини не існує. Є лише людина культурна або варвар. Від початків до кінця історії, є й буде тільки “людина культурна”, тобто “людина, творець”.

Однак, оволодіння зовнішньою природою само по собі ще не є культурою, хоч це одна з її умов. Опанування природи означає оволодіння не тільки зовнішньою, а й внутрішньою, тобто людською природою, на що здатна тільки людина. З цієї точки зору культуролог А. де Бенуа дає означення культури: “Культура - це специфіка людської діяльності, те що характеризує людину як вид. Даремні пошуки людини культури, появу її на арені історії слід розглядати як феномен культури. Вона глибоким образом спряжена з сутністю людини, є частиною визначення людини”. Людина і культура нерозривні, подібно рослині і грунту, на якому вона росте.

Людина зробила перший крок до розриву з природою, почавши будувати на ній свій світ, світ культури, як подальший щабель у світовій еволюції. З другого боку, людина є єдине кільце між природою і культурою.

Культура - це природа. Яку “перетворює” людина стверджуючі засобом цього себе в якості людини, їх протиставлення завжди несе збитки гідності людини. Вона - єдина істота, здібна до неперервного новаторства.

Людина - унікальний творець історії, що надає їй змісту через регулярну зміну символів. Для людини, культура первинніша від природи, історія первинніша від біології. В літературі радянського часу протиріччя між природою і культурою вирішується через категорію діяльності. Багато вчених відмічають, що культура як феномен, стала можлива тількі завдякі здібності людини, як діяльності. Тоді культура - це результат всього людського життя.

Але такий тезіс потребує критичної оцінки. Справа в тому, що розширене тлумачення діяльності як подоснови культури не дає можливості виявити специфіку культури як феномена. Чи можливо у цьому контексті співставити культуру і суспільство. І те і друге є продукт людської діяльності. Але ці феномени не тотожні.

Культура не може існувати без людини: він її створив. Що при цьому його надихало? Бажання затвердити себе у природі в якості господаря, здібне змінити обдаровання? Намагання перебудувати природу? Несвідома гра творчих сил, здібних безмежно розгортати свій потенціал? Як тількі виникає питання: ради чого? - людська активність виявляється зовсім не однаковою по власній націленості і джерелам.

Не всяка діяльність народжує культуру, а тількі та її частина, яка носить сакральний характер і пов`язана з відшуканням змістів, що вичитуються в бутті. Щоб збагнути таємницю культури, необхідно вийти за її межі і відшукати критерії, які знаходяться поза нею. Людина далеко не завжди відповідає на питання призначеності буття і своєї особистої долі. Діяльність людини різноманітна, можна вказати на такі дії людини, які спряжені з напруженим творчим актом, проривом у новий духовний простір, розкриттям змісту оточуючого. Це і є культура. Але є й такі артефакти, які не містять у собі сакрального змісту, не народжують горіння людського духу.

У людській діяльності багато що народжується вперше як виявлення змісту. Але багато служить процесу тиражування знайденого колись. Між краном і храмом - велика різниця. Храм - це ієрархічність буття, щось, що стоїть над людиною, над його людськими потребами.

На думку П.А. Флоренського не створення знарядь праці виступає в якості існування культури. І справа не в тому, що природа знарядь інша. Створення корисних для людини речей набуває сакральний, тобто культурний зміст, тількі тоді, коли знаряддя розглядається, як проекція позатворчих недр людської істоти, і все його власне емперічне буття - тіло, її духовне життя. Зміст палкі, молота, насоса не розглядається безпосередньо. Творчість розуму виявляється у виробництві речей. Зміст яких не явний. Це виробництво символів, тобто створення культури.

Діяльність людини багатопланова. В одному випадку вона породжу є культуру, а в другому дещо інше: форми соціальності, цивілізації і т. д. Далеко не завжди людська активність пов`язана з поривом в області духу. “Друга природа” включає в себе акти копіювання, відтворення. Людина, яка винайшла колесо, - творець культури. Робітн и к, який робить це колесо на конвейєрі - людина цивілізації.

2.1. Людина як продукт культурної еволюції.

Специфіка людини як продукту культурної еволюції є фокусом визначення своєрідності культури та її закономірної необхідності на шляхах здійснення універсального процесу еволюції природи.

Виявлення особливостей людини та способу її буття зобов`язує до розгляду цього феномена в системі універсуму. Як підкреслював Тейяр де Шарден, у процесі самопізнання людина не може цілісно осягнути ні себе поза людством, ні людства - поза життям, ані життя - поза універсумом.

Таке бачення з`ясовує той факт, що людина - не статичний центр Всесвіту, який виникає водночас і раптово. Людина - продукт складного, досить тривалого еволюційного процесу, що не обмежився формуванням її як природної, біологічної істоти. Біологічні якості та закономірності людини як живої істоти є лише частиною того природного, що втілено в ній. За даними сьогоднішньої науки, людина є вищим синтезом усіх сил саморозвитку матерії у Всесвіті. В цьому розумінні вона - не тільки біологічна чи соціальна істота, а, до певної міри, і космічна. Ще В.І.Вернадський наголошував, що людина повинна розуміти те, що “вона не є випадкове, незалежне від довкілля - біосфери чи ноосфери - вільно діюче природне явище . Вона - неминучий вияв більшого природного процесу, який закономірно триває протягом щонайменше двох мільярдів років ”. Таким чином, у людині вбачається вісь та в и шина еволюції, в процесі якої антропогенез вінчає собою космо- та біогенез. Але це не означає закінчення еволюційного процесу. Адже з появою людини в системі універсуму з`являється нова світотворча сила, з котрої розпочинається новий етап еволюцїї .

Людина - продукт двох типів еволюції. За розгляду як представника ссавців та вищих приматів, її потрібно вважати продуктом біологічної еволюції. Однак людина більшою мірою і продукт еволюції культурної, бо ті суттєві ознаки, що відрізняють її від тварини, є результатом саме цього етапу еволюції.

Однак парадоксальність феномена людини проявляється вже на рівні її біологічного становлення у відхиленнях від загального механізму. Так, мінливість та спадковість, які належать до загальних законів універсального еволюціонізму, при формуванні людини принципово змінюються за змістом, набуваючи характеру “надорганізмових” процесів її розвитку, стаючи засобами формування культурної конституції людини.

Тільки у людини генетичні зміни в мозку та центральній нер вовій системі привели до більш радикальних, ніж у тварин, змін поведінки. Розум - еволюційне досягнення саме людини, що дає їй докорінну перевагу над іншими тваринами. Людина - єдиний носій свідомості, котрий досяг ступеня думки. З моменту переходу порога думки еволюційний розвиток її починає виходити за фізиологічні межі. Коли для перших представників гомінідів типовим є реалізація в життєдіяльності законів біогенезу, то вже Homo sapiens став тим щаблем антропогенезу, де класичний механізм біогенезу, природного відбору починає “відмовляти” і перебудовується. Включа є ться механізм культурної еволюції, який радикально змінює можливості людської істот и щодо пристосування: межа (щоб не сказати - прірва) між природним і людським буттям виявляється абсолютно чітко, розщеплюючи цілісність природи на субстанційно тотожні, але різко відмінні реалії за способом, типом та ритмами існування.

Увесь цей процес переходу від суто біологічних закономірностей розвитку людини як виду до культурних закономірностей її існування окреслюється досить широкими хронологічними рамками, у межах яких антропогенез, що розпочався близько двох з половиною мільйонів років тому, доповнений соціогенезом (близько 1,6. млн років), завершився появою Homo sapiens (35—40 тис. років тому). Розвиток людини як біологічної істоти закінчується у кінці мезоліту - на початку неоліту. З точки зору морфологічної будови вона відповідає сучасним стандартам: за способом існування повністю вивільнилася з біологічно-інстинктивної форми, всі біологічні інстинкти взяті під соціальний контроль. Людина остаточно перейшла у стадію культурно-еволюційного розвитку. Розпочинається найбільш стрімкий та найбільш значущий етап еволюційного процесу, де людина продовжує своє вдосконалення за рамками біологічно-природного обмеження у сфері культурно-духовного саморозвитку. Якісна відмінність духовно-культурного виміру сучасної людини та біологічно - морфологічно однакового з нею кроманьйонця є найкращим доказом значення та можливостей культури як різновиду еволюції.

З переходом до виробничої діяльності по виготовленню штучних знарядь праці, до наслідування через передання знань необхідної для виживання інформації, до використання мови як засобу негенетичного кодування цієї інформації та спілкування, із освоєнням соціальних стосунків в організації свого існування людина включилася в нову стадію еволюції, де рушійними силами стали колективні творчі можливості людства, яке існує та розвивається засобами культури.

Людина як продукт цих стадій еволюційного процесу є “точкою перетину”, яка поєднує культуру та природу поза їх різноякісністю. Природа і є тією першоосновою, на якій розвинулася людина. Вона знаходиться не лише “поряд”, а становить саме її буття. У той же час культура - це існування буття в його людській специфіці яка виділяє л юдську істоту з безпосередньої тваринної залежності від природи. Саме завдяки культурній еволюції людина придбала і вдосконалила свої найхарактерніші риси та властивості пристосування і виживання в навколишньому світі. Творячи культуру, людина постійно спонукується на подальший саморозвиток, а також стає силою розвитку природи. Досягши в культурі опосередкованого опанування фундаментальними засадами свого існування, людина хоч і виробила засоби підпорядкування природно-необхідного своїм потребам, однак остаточно не вивільнилася від нього, не стала поза природою. Навпаки, як продукт природи, що займає найвищий щабель у природній ієрархії завдяки володінню силою розуму в творенні свого бут т я та буття природи, людина ще тісніше пов`язана з природним універсумом мірою відповідальності за перетворен ня, які вона привносить у нього. Навіть поза усвідомленням своїх обов`язків як носія величезної творчої, але водночас і руйнівної сили, людина пов`язана з природою у своєму фізичному існуванні, що потребує гарантій стабільності та надійності у стихії природного середовища. Руйнуючи природу, людина зменшує свої життєві шанси. Біосфера може існувати без людини. Людина ж існувати без біосфери не здатна.

Отже, за всієї відмінності у формуванні культури як засади людського буття, постійно простежується необхідність співвідносити її з природою. Вєсь досвід історико-культурного буття людства свідчить, що культура не може розвиватися всупереч своїй субстанційній основі - природі. Але, з іншого боку, простежується, особливо у зв`язку з радикалізацією людського активного втручання у природні процеси, зворотна залежність. Олюднена природа дедалі більше потребує культурного ставлення. З кожним кроком у розвитку людських діяльних можливостей вона чимраз більше залежить від рівня розвитку культури, від її здатності до відповідної взаємодії з природними силами, від рівня свідомості і відповідальності людського ставлення до неї. Відповідно до цієї залежності якість взаємовідношення людини та природного універсуму стає показником рівня розвитку культури, її типологічних різновидів .

Можна сказати і по іншому. Якщо культура і є те, що складає сутність людського буття або, хоч, те, що відрізняє людське буття від усякого іншого, або сама є способом або функцією цього буття. В останньому випадку буття завжди буде виступати для людини як людське буття. У цьому і криється основа онтологізації феномена культури, розгляд її поперш за все як реальності людського світу.

Ототожнення людської і кульурної реальностей приводить до висновку: культура є дещо людське у людині, а людина є людиною так як вона опанувала світ культури. Або: людина є мірило наявної культури, а культура, в свою чергу, є критерієм розвитку людини. Тому ототожнення культурної і людської реальності дає дуже сумнівне   знання. Питання про те, що в людині є людським, дає лише одну відповідь - все. При чому ця відповідь є універсальною, що стосується кожного окремого індивіда, і людського роду. Універсальність же однозначної відповіді і є викладенням проблеми. Або як писала Урсула Ле Гуін: “Коли знаєш відповідь, тоді і питання не існує, а якщо відповіді не має, тоді і питання не повинно існувати ”.

Становлення людини відбувається у культурі. Культура стискає у своїх міцних обіймах інваліда, надаючи йому певної форми. Безформне “Я” немовляти попадає у жорсткі рамки культури, як рідина у тверді стінки склянки. Тільки від густини і в `я зкості цієї рідини залежить, чи встигн е вона до свого затвердіння - в аналогії - до становлення з “Я” особистості - повністю прийняти форму склянки, або ж в ній за л ишаться пустоти, опуклості, впадини, які тільки й надають твердій масі елементи неповторності, індивідуальності. Обриси, визначеність, жорсткі форми залежать від жорсткості людського “Я”, від його здібності до опору зовнішнім факторам, в якості яких і виступає наявна культура.

Гегель говорячи про розвиток “абсолютного духу”, вказував на щабл і реліг ії , мистецтва, філософ ії . Це найважливіши форми духовност і , без опанування якими неможливо стати культурною, тобто освіченою і вихованою людиною. Це “три кити” культурного розвитку і саморозвитку. Взагал і до сфери духовно ї к ультури належать вс і форми сусп і льно ї свідомост і - пол і ти ч на, правора, моральна, естетична, реліг і йна, філософська, національна.

Основа духовності - діяльність людей і їхнього спілкування. Духовн і сть виявля є ться на двох р і внях - загально м у і особистісному. На сусп іл ьному р і вні вона виявля є ться у знаннях, теор і ях, ідеях, моральних якостях і освіченості населення. Духовн і сть суспільства виявля є ться у формах сусп і льно ї свідомост і - філософії, рел і гії, науц і , моралі, мистецтв і .

Духовність особистост і - це духовний світ окремо ї ко нк ретної особи , її погляди, уявлення і настро ї . Її особливост і визначаються конкретними обставинами життя людини, її місцем в систем і суспільних в і дносин, рівнем осв і ти, вихованням, набут и м життєвим досв і дом. Духовний св і т людини за сво ї м характером соц і альний . Кожна особа є представником певно ї соціально ї групи, нації, народу і виступа є як продукт сусп і льних умов. Український філософ Д.Донцов писав: “Чи селянська культура не має права на існування? Ніхто їй того заперечувати не буде. Селянська культура може бути по своєму багата і стародавня, але тим не менше лишиться вона селянською себто культурою нижчої верстви, яка сама звичайно шукає взірців у культурі панській, а не навпаки. Селянська культура, культура провансальця, гуцула, або баска існувала і існуватиме, але трагедія нашого часу в тім, що наша інтелігенція намагається з культури підрядної кляси, з принципів рідного провансальства зробити орієнтаційний осередок для національної культури взагалі. Культура орачів може бути симпатична й високо моральна, але абсурдно було б робити з неї “формуючу засаду для культури людини взагалі”” .

Роль культури у творенн і людсько ї духовност і поляга є в пост і йному творенн і , в ід творенн і і збільшенн і матеріальних і духовних цінностей, в активному викори с танні культурних надбань для духовного розвитку суспільства і людсько ї особистост і .

Недарма у відомому творі “До кобзи” П.Куліш закликає український народ повернутися до культури. Пише “до сім`ї культурників вертайся”. Він вважає що культура має великий вплив не тільки на мистецтво, а насамперед на людину “землероба”.

2.2. Людина як творець культури.

Як ми зазначили вище, культура ма є антропологічн і виміри. Людина є м і рою культ у ри і в її творенн і , і в сусп і льному функціюванні. Адже к ін цевою метою культурного розвитку виступає св і т людини, або “друга природа”, яка будується самою людиною. Антропологізм к ультури означає , з одного боку, п роцес людинотворення, а з іншого - творення культури “за образом і подобою” людини. Творча людина - наче та кв і тка, з яко ї культура започатковується і розквитком якої завершу є ться.

Творчість - то генерування нового, породження у муках і насолод і прац і матеріальних і духовних ц і нностей. “Митець також людина. Він так само родиться, живе і виховується як інші люди”- писав В.Вінниченко. Але творча людина лама є повсякденн і стереотипи д і яльності і бачення св і ту, доходить до в і д к риття нестрандартних ун і кальних способ і в п із нання, виробництва, дозв і лля. Успадковуючи певні алгоритми людського буття, вона створює небачен і досі форми життєдіяльності, - поліпшує, оптимізу є навколишн є середовище і свій власний св і т. Творч і сть є сутністю, “родовою” силою людини. На відм і ну від тварин, як і лише споживають, людина виробля є . Суспільне виробництво є виробництвом і самої людини і її творчих здібностей.

Отже, творчі зд і бності мають сусп і льну природу. Вони виникають і формуються у процес і сусп і льного становлення людини. Творч і сть - це найвища форма людсько ї життєд і яльності, що зароджу є ться у трудових процесах, при активно му функціюванн і мислення і почуттів.

Якими б не були внутрішн і механізми творчост і , всі вони потребують здатност і людини переступати меж і досвіду, п рориватися у невідоме. У с уч асній теор ії творчої д і яльності цей феномен визнача є ться як тра н сгресія, тобто прорив , злет, стр и бок реальност і . Трансгресія - це рішучий крок в і д однієї м і ри речей до іншо ї , від банального до ген і ального. Це свого роду “злочин” проти з дорового глузду, перес і чно ї повсякденност і . Цікаво, що французький імпрес і оніст Дега колись напівжартома зауважив, що художник повинен писати свою картин у так, як злочинець справля є злод і яння . Адже у творчості пору ш уються норми і канони , переступа є ться межа дозволеного. Яскравими прикладами такої творчості є М.Коцюбинський, М.Гоголь, Л.Толстой, Ф.Достоєвський. Хосе Ортега-и-Гасет писав: “Поет починається там, де людини вже нема. Доля останньої - жити своїм людським життям, доля поета - творити те, що не існує”.

Роль особи у творенні культури поляга є відтак у здатност і мислити н е так, як інші, “плисти проти теч ії ”. Вс і м здавалося, щ о паралельні прямі не перетинаються, але Лобачевський створив свою теорію “Неевклідову геометрію”, де паралельні прямі завжди перетинаються. Теорія відносності Енштейна у своьому роді теж перевернула світ.

Мірою творчо ї особистості є талант, коли вдача приходить не з зовні, як подарунок форт у ни, а з середини, як подарунок душі. Талант - то ц і лий комплекс творчих зд і бностей людини, особливе поєднання інтелектуальних, емоційних і вольових якостей, яке дає змогу творити у певн і й сфер і житт є діяльност і . До таланту належать як “загальн і ” зд і бност і ( розумові, почутт є ві, естетичн і ), так і частков і , сп е ціальн і ( математичні, музичн і , конструкторськ і тощо). Талановита людина відр і зняється знанням сво єї справи, високою майстерн і стю її виконання. Найвища ступ і нь обдарування , особистісна репрезен тація зд і бностей у сього людства склада є сутн і сть геніальност і .

Видатн і творці культури з`являються у будь-як і часи і у всіх народ і в. Кожна сфера матер і ального та духовного виробництва потребує таланту, творчо ї ініц і ативи. Багато технічних, арх і тектурних, художн і х па `я яток к ультури створено невідомими нам майстрами, щирими п ре д ставниками народу. Неможливо уявити істор і ю укра ї нсько ї культури без імен Г.Сков о роди, Т.Шевченка, Л.Українки, М.Грушевського, І.Франка, М.Лисенка, І.Гулака-Артемовського, І.Яблонської, О.Довженка. Всі вон и творили в ім`я народу і заради народу.

У твори мистецтва вклада є ться вся сила ідеал і в та пафос у епох и . Творчий пафос митця закарбовується в душі глядача, слухача , читача. Поглиблю є ться естетичний і соціальний досвід людини, який ста є джер е лом натхненно ї праці.

Головне полягає в тому, щоб саме буття людини стало творчим, насиченим пошуком, з нах і дками, в і дкриттями. Найкращий спосіб розвинути свої творч і здібност і - це творити культуру, засвоюват и і утверджувати культурн і цінност і у всіх сферах сусп і льного і особистого буття.

Заключення.

Сучасна філософія поставила питання людини і культури дуже близько. Так як проблеми людини і культури дуже тісно пов`язані в повсякденному житті, у всіх сферах людської діяльності. Тому сучасна філософія “вийшла з берегів” філософії на широке поле сучасної культури. А перш за все в такій важливій і необхідній сфері діяльності людини як сфера цінностей. От чому сучасні філософи приділяють велику увагу вивченню етики, естетики, права і держави, релігії і науки, антропології, етнографії, психології, педагогіки, літератури і мистецтва.

Сучасні філософи - люди культури в самому високому значенні цього слова. Багата світова культура притаманна їм органічно: вона їх грунт, середовище, повітря, вони в ній росли, виховувались, жили і вмирали. Вона пронизала все їхнє життя і всю їхню творчість. Тому нічого немає дивного в тому, що питання культури знаходились і будуть знаходиться у центрі їх уваги: на культуру вони покладають свої надії і уповання, з нею вони пов`язують долю людства. Цінності культури для них завжди були і залишались вищими цінностями. Цим і пояснюється широка увага до питань культури взагалі. Всі ми повинні розуміти що з ретроспективи народжується перспектива, з історії - теорія, з традицій - справжнє новаторство. Отже культура - це наше майбутнє.