Реферат: Разделение людей и наций /Укр./

Проблема звільнення людини і нації у творах мислителів Кирило-Мифодіївського товариства.

З березня 1847 р. студент Київського університету Олексій Петров доніс царським властям про таємне товариство, яке він випадково виявив. Поліція зразу ж арештувала провідних чле н ів цієї групи й доставила їх у Петербург. У результаті посилених допитів власті дізналися про існування Кирило-Мефодіївського товариства - першої на Україні організації політичного спрямування.

Незабаром стало очевидним, що побоювання властей відносно наявності ш ирокого підпільного руху були перебільшеними. Товариство складалося всього з десятка активних членів та кількох десятків співчуваючих. До групи входили молоді представ н ики української інтелігенц ії на чолі з Миколою Костомаровим (обдарова н им істориком і викладачем університету), вчителем Василем Білозерським (вихідцем із дворян) та Миколою Гулаком (дрібним, але високоосвіченим чиновником). Хоч два інших інтелігенти - викладач гімназії та письменник Па н телеймон Куліш і вже добре зна н ий поет Тарас Шевченко - підтримували з товариством не дуже стійкі зв'язки, їх також заарештували. Товариство було не лише малочисельним, а й обмеженим у своїй діяль н ості. Протягом приблиз н о 14 місяців його і снування “браття” збиралися кілька разів на тривалі філософські й політичні дискусії (під час одні є ї з них якраз і був присутній донощик Петров) та підготували ряд положень своєї програми.

Найважливіші з цих положень, сформульованих Костомаровим, містились у творі під назвою “Зако н Божий (Книга Буття украї н ського народу)”. Написаний в дусі романтизму та ідеалізму того часу, пройнятий шануванням християнських цінностей і панслов'янськими елементами, цей твір, що зазнав сильного впливу польських моделей, закликав до перебудови суспільства на засадах справедливості, рівності, свободи, братерства. Серед пропонованих у ньому конкретних заходів були скасування кріпацтва, ліквідація юридичних відмінностей між станами, доступність освіти для мас. Націо н альне питання, що з усією очевидністю привернуло найбільшу увагу товариства, ставилося на широкий контекст панславінізму: “Всі слов'янські народи мають право вільно розвивати свої культури і, що важливіше, вони повинні утворити слов'я н ську федерац і ю з демократичними інститутами, аналогічними тим, що є у Сполучених Штатах”. Столицею федерації мав стати Київ.

Першою по шляху створення федерації мусила піти Україна, яку Костомаров та його однодумці вважали водночас і найбільш пригніченою, й найбільш егалітарною серед усіх слов'янських суспільств - через відсутність у н ій знаті.

Подібне до Христового, воскресіння цієї країни описувалося у псевдобіблійному стилі: “І зруйнували Україну. Але то лише здавалося... бо голос України не змовк. Встане Україна з своєї домовини і закличе братів-слов'ян; почувши її заклик, повстануть всі слов'яни... і стане Україна самостійною республікою у слов'янському союзі. Тоді всі народи вказуватимуть туди, де на карті розміщена Україна, і казатимуть: “Дивіться, відкинутий будівель н иками камінь став наріжним каменем”. Таке мессіанське бачення майбутнього України у рамках федерації хоч і спиралося на надм і рно ідеалізовану картину її минулого, але виключало ідею її повної незалежності. Переважна більшість членів товариства, за винятком Шевченка й ще кількох, сумнівалися у здат н ості своїх “м'яких” і “поетичних” співвітчизників існувати н езалежно.

Погоджуючися щодо загальних засад, учасники групи, однак, розходилися в питанні про те, що вважати першочерговим і найголовнішим. Для Костомарова це були є дність і братство слов'ян; Шевче н ко палко вимагав соціального й національного звільнення українців, а Куліш н аголошував на важливості розвитку украї н ської культури. Більіність висловлювалася за еволюційні методи, сподіваючись, що загальна освіта, пропаганда й “мораль н ий приклад”, який вони подаватимуть властям, - це найдійовіші засоби досягнення поставленої мети. На відмі н у від них Шевченко і Гулак представляли думку меншості, згідно з якою лише шляхом революції можна здійснити бажані змі н и. Втім ці розходження не слід перебільшувати. Членів товариства безсум н івно об'єднували спіль н і цінності та ідеали й, що найхарактерніше, бажання покращити соціально-економічну, культурну й політичну долю України.

Відносно без н евинний характер товариства царські власті вирішили покарати його провідних членів. При цьому суворість покарання була неод н аковою. Костомаров, Куліш та інші помірковані дістали порівняно легкі вироки, що передбачали заслання вглиб Росії на рік і менше, після чого їм дозволялося продовжити попередні за н яття. Гулака засудили до трьох років ув'язнення. Та найсуворіше було покарано Шевченка, в якому цар і його чи н овництво вбачали найнебезпечнішого учасника то в ариства. Його віддали у солдати на 10 років. Сам Микола і дописав до вироку таке: “...под строжайшим наблюдением и запретом писать и рисовать”. Фізичні й моральні муки цього засла нн я спричи н или передчасну см е рть Шевченка у 1861 р.

З н ачення Кирило-Мефодіївського товариства важливе з кількох міркувань. Воно явило собою першу, хоч і невдалу, спробу інтелігенції перейти від культурницького до політичного етапу національного розвитку; воно привернуло увагу царського уряду (що доти н амагався розіграти карту укра ї нофільства проти польських культурних впливів на Україні) до потенційної небезпеки зростаючої національної свідомості українців; ліквідація товариства дала сигнал до наступу антиукраїнської політики і ознаменувала початок довгої безупинної боротьби української інтелігенції з російським царатом.