Реферат: Кредитний ризик комерційного банку та шляхи його мiнiмiзацiЇ

ЗМІСТ.

Стор.

Вступ.___________________________________________________3

1. Поняття, аналіз та шляхи мінімізації кредитного ризику

комерційного банку.____________________________________6

1.1.Поняття та суть кредитного ризику.________________6

1.2.Якісний та кількісний аналіз кредитного ризику._____11

1.3.Шляхи мінімізації кредитного ризику.______________24

2. Аналіз управління кредитним ризиком в банківській установі на основі даних Київської філії АКБ “МТ-Банк”.________________34

2.1.Взаємовідносини комерційного банку з клієнтами.___34

2.2.Загальна оцінка кредитного портфеля КФ АКБ “МТ-Банк”.____________________________________________42

2.3.Способи мінімізації кредитного ризику, що використовуються Київською філією АКБ “МТ-Банк”._52

3. Шляхи вдосконалення мінімізації кредитного ризику комерційного банку._____________________________________68

3.1.Зарубіжний досвід щодо управління кредитним

ризиком комерційного банку.________________________68

3.2.Шляхи покращення мінімізації кредитного ризику в комерційних банках України._______________________72

Висновки.________________________________________________79

Список літератури.________________________________________81

Додатки._________________________________________________84

4

Вступ.

Економіка україни кінця двадцятого сторічча поставила перед кожним суб’єктом підприємницької діяльності низку нових завдань. Серед найголовніших – управління ризиками. Їх поява обумовлена специфікою та особливостями ринкового механізму, зокрема, свободою дій, яка надається кожному суб’єкту господарювання.

Але слід зауважити, що банківська ситема держави, як і інші сфери економічної діяльності України, перебувають в умовах, які суттєво відрізняються від умов у переважній більшості розвинутих країн своєю складністю. Це зумовлено дією різноманітних факторів : затяжною економічною кризою, незавершеністю нормативно-правової бази, відсутністю стабільних господарських зв’язків, що в свою чергу лише покращує грунт для загострення ризиків.

Поняття банку органічно пов’язане з поняттям ризику, бо банки виконують функцію перерозподілу ризиків фінансового ринку.

Банківські керівники у більшості випадків вирішують як головну не проблему отримання максимального прибутку від операцій, а проблему досягнення оптимального співвідношення між прибутковістю та ризикованістю операцій.

Ризик є в кожній банківській операції.

Кредитний ризик визначається науковцями як внутрішній ризик в основній діяльності банку.(9, с.54) Його суть полягає у вірогідності збитків від непогашення позичальником основної суми боргу та процентів за кредитом.

Проте невиконання боржником своїх зобов’язань перед банком не обмежується лише несплатою процентів і неповерненням позики. У цьому разі підривається репутація фінансово-кредитного інституту, тому що значний обсяг проблемних кредитів веде до загрози неплатоспроможності банку, яка відлякує потенційних вкладників і інвесторів. Підвищення втрат від позичкових операцій викликає відплив із банку кваліфікованих спеціалістів через зниження обсягу прибутку як джерела їхнього матеріального заохочення. Слід враховувати й необхідність для фінансово-кредитного закладу здійснювати додаткові витрати , пов”язані із стягненням проблемного кредиту, а також те, що певна частина банківського капіталу “мертвіє” в непродуктивних активах, що знижує доходність банку.

Ця проблема виявляється сьогоденною для України, бо закінчився період отримування значних інфляційних прибутків. Перед банками постала необхідність переходу від екстенсивних методів роботи до інтенсивних(таких, що вимагають поліпшення якості кредитного портфеля). А останні в свою чергу передбачають активізацію внутрішнього потенціалу банка. Зупиняючись на кредитуванні, це означає високий професіоналізм при роботі із позичальником, це застосування останніх наукових розробок, та інше.

Особливості кредитної діяльності українських банків тісно пов’зані із загальною економічною ситуацією в країні. Якщо в період 1992—1994 років, за значних темпів інфляції, комерційні банки часто надавали кредити на засадах особистої довіри керівників банку до позичальника, без належного забезпечення застовою, сподіваючись на те, що інфляція і відповідне зростання пасивів покриє можливі негативні наслідки несвоєчасного повернення кредиту, то починаючи з 1995 року ситуація кардинально змінилася. Адже в умовах порівняно низьких темпів інфляції кожен прорахунок у кредитній політиці уже реально загрожує ліквідності й платоспроможності окремого банку.. Очевидно, нині важливого значення набуває якість кредитних операцій (оскільки саме вони приносять найбільшу частку прибутку комерційним банкам), а отже необхідність вдосконалення оцінки і мінімізації кредитного ризику.

Статастичні дані підтверджують таку необхідність.

Нарощення обсягів наданих банками кредитів відбувається на фоні постійного зростання абсолютних значень пролонгованих і прострочених позичок.

Хоча аналіз кредитної діяльності комерційних банків свідчить про поліпшення якості їхнього кредитного портфеля у 1997 році – незважаючи на зростання абсолютних показників, питома вага прострочених кредитів у загальній сумі наданих зменшилася до 8.7% (на 01.01 1997 р була 10.4%). (15, с.5). Але така тенденція швидко змінилася на протилежну.

На 01.04.98 року нестандартні кредити складали 46% загального обсягу заборгованості, на яку нараховуються резерви , в тому числі безнадійні – 18.4% на суму 644.7 мільйонів гривень.( 3 ). На 01.10.98 року обсяг безнадійних кредитів збільшився до 700 мільйонів гривень, а питома вага нестандартної заборгованісті за позичками зросла до 46.5% від загального обсягу.(42, с.44).

Особливості кредитної діяльності українських банків тісно пов’зані із загальною економічною ситуацією в країні. Якщо в період 1992—1994 років, за значних темпів інфляції, комерційні банки часто надавали кредити на засадах особистої довіри керівників банку до позичальника, без належного забезпечення застовою, сподіваючись на те, що інфляція і відповідне зростання пасивів покриє можливі негативні наслідки несвоєчасного повернення кредиту, то починаючи з 1995 року ситуація кардинально змінилася. Адже в умовах порівняно низьких темпів інфляції кожен прорахунок у кредитній політиці уже реально загрожує ліквідності й платоспроможності окремого банку.. Очевидно, нині екстенсивність розвитку банківського ринку України поступається місцем інтенсивності, за якої важливого значення набуває якість кредитних операцій (оскільки саме вони приносять найбільшу частку прибутку комерційним банкам), а отже необхідність вдосконалення оцінки і мінімізації

кредитного ризику.

Особливістю сучасної банківської системи в Україні є те, що частка банків, не знаходячи інших варіантів прибуткової роботи, вдається до надзвичайно ризикованої кредитної політики. Це в окремих випадках приводить не лише до погіршення фінансового стану, а й до повного краху. А якщо прийняти до уваги, що банківська система – певна цілісність, в якій кожний елемент пов‘язаний з іншими, то стає зрозумілим до яких наслідків може призвести такий “ефект доміно”.

За можливістю управління кредитний ризик відноситься до відкритих ризиків, тобто таких, що підлягають регулюванню. І якщо повністю ризик прибрати неможливо (бо це є природнім ), то банки повинні приймати лише доцільний ризик, або взагалі відмовлятися від нього. Необхідною умовою застосування комерційними банками ефективних методів видачі позик клієнтам є мінімізація кредитного ризику. Вона включає передбачення можливого ризику, його оцінку та проведення всіх можливих заходів щодо обмеження його впливу.

В наукових колах немає єдиної точки зору як щодо самої категорії кредитного ризику, так і щодо методів його мінімізації. Справа в тому, що деякі науковці обмежуються тільки економічним змістом поняття, інші враховують математичні, психологічні аспекти тощо. Створено багато класифікацій способів мінімізації кредитного ризику.

Метою цієї роботи є розкриття багатогранної суті предмету дослідження, його впливу на сферу кредитних відносин та, способів його мінімізації. В ній будуть розглянуті точки зору сучасних українських економістів – як спеціалістів з банківської справи, так із економічного ризику.

Практичні аспекти мінімізації кредитного ризику будуть викладені на основі аналізу інформації, наданої Київською філією акціонерного комерційного банку «МТ-Банк».

10

1.1.Поняття та суть кредитного ризику.

Один із найважливіших принципів банківського кредитування полягає у тому, що наданий кредит має бути повернений у чітко обумовлені в кредитному договорі строки. Дотримання цього принципу є запо­рукою успішного функціонування комерційного бан­ку. Цілком очевидно, що при наданні будь-якої по­зики перед банком стає проблема невизначеності того, чи буде її повернуто вчасно, і більше того, чи буде її повернуто взагалі. Звідси випливає, що основним зав­данням банку при наданні позики є перетворення невизначеності в ризик і його детальний аналіз.

Під кредитним ризиком звичайно розуміють ризик невиконання позичальником початкових умов кредитної угоди, тобто неповернення (повністю або частково) основної суми боргу і прцентів по ньому у встановленні договором строки.

Стосовно кредитного ризику слід відмітити декілька моментів. По-перше, кредитний ризик входить до обширної області фінансовоно ризику і тісно повязаний у ній і с процентним, валютним, галузевим та іншими ризиками банківської діяльності. Так неповернення кредитів викликає зільшення ризику ліквідності і ризику банкрутсва банку. По-друге, кредитний ризик для банку загострюється в звязку з тим, що банки позичають не свої власні кошти, а кошти вкладників і кредиторів. По-третє, рівень ризику постійно змінюється. Це відбувається тому, що як банки, так і їх клієнти оперують в економічному, політичному і соціальному динамічному оточенні, де умови постійно змінюються.

Виникнення кредитного ризику повязане із цілою низькою факторів. Він залежить від екзогенних факторів (тобто “зовнішніх”, повязаних із станом економічного середовища, конюнктурою) і ендогенних факторів (“внутрішніх”, викликанних помилковими діями самого банку). Можливості управління зовнішніми факторами обмежені, хоча своєчасними діями банк може в певній мірі помякшити їх вплив і попередити велекі втратити. Велика увага повинна приділятись управлінню кредитним ризиком за допомогою важелів внутрішньої політики банку.

Кредитний ризик представляє собою цілу сукупність ризиків, повязаних з учасниками і елементами кредитних відносин (див. рис 1.1. ; табл. 1.1.)

Слід зазначити, що більшість комерційних банків України до недавнього часу при оцінці кредитного ризику за конкретною угодою враховували лише одне із можливих його джерел — фінансові можливості позичальника (об'єктивний ризик, пов'язаний із позичальником). Практика ж показує, що дуже багато позичальників не повертають кредити не тому, що по­трапили в скрутне фінансове становище, а тому, що вони просто не хочуть цього робити. В таких випад­ках банк змушений подавати до суду на позичальни­ка за невиконання ним умов кредитного договору. І тут банк може зіткнутися ще з однією неприємністю. Суд може відмовити йому в задовольненні позову з причини недосконалого складання і оформлення кре­дитного договору. До речі, це саме стосується й інших юридичних угод, які укладаються в процесі кредиту­вання (договір застави, гарантійний лист, договір стра­хування). Все це свідчить про те, що при оцінці ри­зику за конретною кредитною угодою конче необхі­дно враховувати юридичний ризик.

Рис.1.1.

Структура кредитного ризику[12, c. 65]

Нині, коли ведуться розмови про реформу подат­кового законодавства, підвищеним є системний ри­зик. При кредитуванні окремих галузей слід врахо­вувати і форс-мажорний ризик. Це стосується, зокре­ма, вугільної промисловості, де досить часто виника­ють страйки, і сільського господарства, де можливі втрати врожаю через несприятливі погодні умови.

Проблеми із погашенням позичок виникають не раптово:існують певні причини і тенденції, які можна вважати “сигналами” майбутніх проблем.

Основними причинами банкрутства позичальників є: недоліки в управлінні, відсутність ефективних систем управлінської інформації, нездатність реагувати на зміни умов ринків і конкуренцію, концентрація на нереалістичних проектах з урахуванням розміру підприємства, перебільшення власних можливостей, тобто дуже швидке розширення при відсутності адекватних ресурсів, недостача акціонерного капіталу і висока частка позикових коштів.

До "сигналів далекого сповіщення", що свідчать про неблагополуччя позичальника, можна віднести: скорочення оборотів коштів на рахунках, прохання відстрочити виплати по раніше пролонгованих позиках (після другої пролонгації, як показує практика, кредит треба негайно переводити в розряд проблемних), активність, що зросла в управлінні рахунком і інш. Для банку, що видав позику індивідуальному позичальнику, попереджувальними сигналами неблагополуччя служать також: постійне використання клієнтом овердрафту на граничному рівні; систематичне перевищення лімітів кредитування; труднощі погашення позики: затримки з сплатою процентів або основної суми боргу; несприятливі тенденції зміни фінансових коефіцієнтів (недостача ліквідних активів, підвищення частки позикових коштів); "тиск" на прибуток (великі знижки при платежах готівкою і в короткі терміни); несплата податків; невчасне надання оперативної і достовірної фінансової інформації і інше.

Таблиця 1.1.

Характеристики джерел кредитного ризику. [12, c. 65]

Крім того в теорії кредитного ризику науковці виділяють такі його види:

• кредитний ризик за конкретною угодою – імовірність понесення банком збитків від невиконання позичальником конкретної угоди;

• кредитний ризик за всім портфелем – це середньозважена велечина ризікв за всіма угодами кредитного портфелю, де вагами виступають питомі ваги сум угод у загальній сумі кредитного портфеля.

Ціль діяльності банку зводиться до отримання максимального прибутку при мінімально можливому ризику. В залежності від стратегічних цілей діяльності банку, він постійно здійснює збалансування відношення ризик-доходність з перевагою одного із крітеріїв. При цьому банк може опинитись в одній із трьох “зон”:

1. Зона недостатньої доходності – банк відмовляється від надання ризикових кредитів але прицьому не забезпечує мінімального доходу.

2. Зона невиправданого ризику – банк приймає завідомо несприйнятний ризик, у зв‘язку з чим імовірність отримання запланованих високих доходів значнознижується.

3. Зона безопасного функціонування – банк забезпечує себе мінімальним необхідним доходом і приймає на себе доцільний ризик.

Задачою керівництва банка є зробити все можливе (за допомогою свого персоналу), щоб уникнути тривалого перебування у перших двох зонах, яке призводить до погіршення фінансового стану банку.

Закон покладає загальну відповідальність за кредитні операції на раду директорів банку. Рада директорів делегує функції по практичному наданню позик на більш низькі рівні управління і формулює загальні принципи і обмеження кредитної політики.У великих банках розробляється письмовий меморандум про кредитну політику, яким керуються всі працівники даного банку. Зміст і структура меморандуму різна для різних банків, але основні моменти, як правило, присутні в документах такого роду.

Передусім формулюється загальна мета політики, наприклад надання надійних і рентабельних кредитів. Міра ризику повинна відповідати звичайній нормі прибутковості по позиках з урахуванням вартості кредитних ресурсів і адміністративних витрат банку.

Крім цього в меморандумі дається розшифровка яким чином банк має намір досягнути заявленої мети. Для цього визначаються:

- прийнятні для банку види позик

- позики, від яких банк рекомендує стримуватися

- переважне коло позичальників

- небажані для банку позичальники по різних категоріях

- географія роботи банку по кредитуванню

- політика в області видачі кредитів працівникам банку

- обмеження розмірів позик по різних категоріях позичальників

- політику банку в області управління кредитним ризиком, ревізій і контролю.

18

1.2. Якісний та кількісний аналіз кредитного ризику.

Під оцінкою кредитного ризику позичальника звичайно розуміють вивчення і оцінку якісних і кількісних показників економічного становища позичальника. Робота з оцінки кредитного ризику в банку проводиться в три етапи. На першому етапі проводиться оцінка якісних показників діяльності позичальника, на другій оцінка кількісних показників і на заключному, третьому етапі - отримання зведеної оцінки-прогнозу і формування остаточного аналітичного висновку.

Аналіз кредитного ризику поділяють на якісний і кількісний

Якісний аналіз є найбільш складним і вимагає ґрунтовних знань, досвіду та інтуїції у даній сфері економічної діяльності. Його головна мета—визначити чинники ризику, області ри­зику, після чого ідентифікувати усі можливі ризики у складі кредитного.

Кількісний аналіз ризику, тобто кількісне (числове) визна­чення ступеня окремих ризиків і ризику і ризику неповернення кредиту в цілому, що є теж досить складною проблемою.

Якісна оцінка кредитного ризику.

Найважливішим етапом управління кредитним ризиком є його оцінка в момент видачі кредиту, тобто коли має місце скрита фаза ризику. Для цього необхідно дати оцінку кредитної пропозиції потенційного клієнта. Банк повинен вияснити для себе наступне:

По-перше: наскільки добре банк знайомий із клієнтом з точки зору його можливостей виробництва, маркетингу, фінансового стану?

По-друге: чи кваліфіковано розроблено кредитна пропозиція? Чи є воно реалістичним як із ділової, так із економічної точки зору?

По-третє: чи є ціль позички прийнятною для банку?

Вже на першому етапі банк має визначии відповідність параметрів кредиту і позичальника вимогам самого банку. Відповідь на перше питання особливо важлива у випадку нових клієнтів або дрібних фірм, про яких практично немає інфрмації. Відповідь на друге питання банк може отримати за допомогою стандартної анкети, в якій заздалегідь передбачаються всі пункти, що цікавлять кредитора. Банк може оцінити, на скільки доступною і повною для нього буде додаткова інформація про фінанасовий стан позичальника, наскільки достовірную вона є. Банки можуть вимагати незалежної аудиторської перевірки і оформлення документів певним чином. Останній пункт передбачає визначення того, чи підходить майбутній кредит його кредитному портфелю, чи дозволить ця позика більше диверсифікувати портфель, чи навпаки збільшить сконцентрованість портфеля на одній галузі промисловості або на одних строках платежів, чим збільшить ризик портфеля. Важливо також приймати до уваги, чи має банк достатній рівень компетентності, щоб оцінити кредит. Банк неповинен надавати позику в тих галузях народного господарства, в яких співробітникам банка, що займаються кредитуванням, невистачає необхідних технічних знань і знайомства з ринком, щоб вірно оцінити кредит. Тут банку необхідно виробити свої вимоги до кредитної пропозиції, виходячи з принципів кредитування, які закріплються кредитною політикою банку, і ознайомити їх з клієнтом.

Необхідність оцінки кредитного ризику повязана з бажанням кредитора звести до мінімуму ступінь ризику. Оцінка дає можливість вибору найменьш ризикованої з двох або більш альтернатив, дозволяє визначити найоптимальнішу комбінацію доходності і ризику.

Кредитний ризик представляє собою функцію параметрів кредиту і позичальнику. Оцінка кредитної пропозиції, представленої потенційним позичальника, є, в кінцевому підсумку, оцінкою різних видів ризику, які виникають при наданні бажаного кредита для банка, що кредитує.

Якісний аналіз реалізовується поетапно: а) вивчення репутації позичальника; б) визначення мети кредиту; в) визначення джерел погашення основного боргу і належних процентів; г) оцінка непрямих ризиків позичальника, що приймаються банком на себе.

Репутація позичальника вивчається вельми ретельно, при цьому дуже важливим є вивчення кредитної історії клієнта, тобто минулого досвіду роботи з позиковою заборгованістю клієнта. Уважно вивчаються і відомості, що характеризують ділові якості (і особові – у разі індивідуального) позичальника. Встановлюються також факти або відсутність фактів неплатежів по позиках, протесту належним образом оформлених векселів і так далі.

Якщо на якомусь етапі оцінки кредитної пропозиції банк визначив відхилення від положень своєї кредитної політики.

Відповідний працівник кредитного відділу проводить попередню бесіду з майбутнім позичальником - власником чи представником керівництва фірми. Ця бесіда має велике значення для вирішення питання про майбутню позику.В ході бесіди інтерв’ю не слід намагатися вивчити аспекти роботи компанії; він повинен сконцентрувати увагу на ключових, базових питаннях, що являють собою найбільший інтерес для банку.

Кількісна оцінка кредитного ризику.

Величина ризику , що несе в собі можливий кредит, може вимірюватись очікуваними збитками та ймовірністю, з якою ці збитки можливі. Ризик малий, якщо ймовірність несприятливих наслідків мала або якщо при великій імовірності розмір неповернутого кредиту малий. Отже при наданні дуже великих кредитів величина ризику пропорційно зростає – навіть у надійного клієнта можуть виникнути проблеми із погашенням позики, тоді як для банку одна така сума може викликати значні наслідки.

Оцінка кредитного ризику враховує не лише математичні, але й економічні аспекти, і тому зводиться до оцінки здатності і бажання клієнта з певним рівнем розвитку отримати, використати і повернути кредит вчасно і в повному обсязі (тобто до оцінки кредитоспроможності позичальника).

Для оцінки кредитного ризику банки використовують різні моделі. Одні з них побудовані з використанням обширних масивів інформації про минулий досвід кредитування (на основі статистичних даних вираховуються закономірності), інші зводяться до аналізу інформації і порівняння її із низкою спеціально визначених крітеріїв (але це потребує певних припущень, що знижує обєктивність рішення).

Застосування кількісної оцінки кредитоспроможності клієнта передбачає присвоєння певної групи тому або іншому виду кредиту, тому або іншому типу позичальника і визначає в балах значення різних характеристик потенційного позичальника. Потім банкір просто підраховує загальну кількість балів і порівнює з моделлю надання позики або відмови в її видачі.

Бальні системи оцінки створюються банками на основі емпіричного підходу з використанням регресійного математичного аналізу або факторного аналізу. Ці системи використовують історичні дані про банківські "добрі", "надійні" і "неблагополучні" позики і дозволяють визначити крітеріальний рівень оцінки позичальників.

Все більшого поширення набуває метод, заснований на бальній оцінці позикоотримувача. Критерії, по яких проводиться оцінка позичальника, чітко індивідуальні для кожного банку, базуються на його практичному досвіді і періодично переглядаються.

Система оцінки кандидата в позичальники PARSER і CAMPARI використовуються в англійських клірингових банках.

PARSER:

Р - Person - інформація про персону потенційного позичальника, його репутації.

А - Amount - обгрунтування суми кредиту; що запрошується,

R - Repayment - можливість погашення;

S - Security - оцінка забезпечення;

Е - Expediency - доцільність кредиту;

R - Remuneration - винагорода банку (процентна ставка) за ризик надання кредиту.

CAMPARI:

С - Character - репутація позичальника;

А - Ability - оцінка бізнесу позичальника;

М - Means - аналіз необхідності звертання за позикою;

Р - Purpose - мета кредиту;

А - Amount - обгрунтування суми кредиту;

R - Repayment - можливість погашення;

I - Insurance - спосіб страхування кредитного ризику.

У практиці американських банків застосовується "правило п'яти С":

CAPACITY - здатність погасити позику;

CHARACTER - репутація позичальника (чесність, порядність, старанність);

CAPITAL - капітал, володіння активом як передумова можливості погашення позикової заборгованості;

COLLATERAL - наявність забезпечення. застави;

CONDITIONS - економічна кон'юнктура і її перспективи.

У банківській практиці розрізнюють прямі і непрямі методики аналізу кредитоспроможності клієнтів.

Прямі методики використовуються досить рідко. Вони передбачають, що сума набраних клієнтом балів фактично прирівнюється до тієї суми позики, на яку він має право.

Непрямі методики широко поширені. Їх суть полягає в наданні певної ваги (балів) різним оцінним показникам, а результатом оцінки служить виведення класу кредитоспроможності клієнта.

Очевидно, що використання бальних систем оцінки кредитоспроможності клієнтів - це достатньо об'єктивний і економічно обгрунтований процес прийняття рішень.хоча їх використання повязане із деякими складностями: бальні системи оцінки кредитоспроможності клієнта повинні бути статистично ретельно вивірені і вони вимагають постійного оновлення інформації, що може бути коштовним для банку. Тому невеликі банки, як правило, не розробляють власних моделей аналізу кредитоспроможності клієнтів через високу вартість їх підготовки і обмежену інформаційну базу. До того ж стандартний характер цих моделей не передбачає врахування специфічних особливостей окремих позичальників.

Останнім часом в західних банках розроблюються методи оцінки якості потенційних позичальників за допомогою різного роду статистичних моделей. Мета в тому, щоб розробити стандартні підходи для об’єктивної характеристики позичальників, знайти числові критерії для розділу майбутніх клієнтів на підставі наданих ними матеріалів на надійних та ненадійних, підвержених ризику банкрутства і тих, для кого небезпека банкрутства малоймовірна.

Прикладом такої “класифікаційної моделі” може бути “модель Зета” (Zeta model), що розроблена групою американських економістів та застосовується банками при кредитному аналізі. Модель призначена для оцінки ймовірності банкрутства ділової фірми. Значення ключового параметру “Z” визначається за допомогою рівняння, змінні якого відображають деякі ключові характеристики аналізуємої фірми - її ліквідність, швидкість обігу капіталу і т.д. Якщо для даної фірми коефіцієнт перевищує підготовлену порогову величину, то фірма зараховується до розряду надійних, якщо ж отриманий коефіцієнт нижче критичної величини, то згідно моделі фінансовий стан такого підприємства підозрілий і надавати кредит йому не рекомендується.

Користуючись вказаним підходом, американський економіст Альтман запропонував рівняння для оцінки вірогідності банкрутства підприємства, що звернулось до банку за кредитом.

Z = 1,2X1 + 1,4X2 + 3,3X3 + 0,6X4 + 0,99X5

Він використав п’ять змінних:

Х1 - відношення оборотного капіталу до суми активів фірми;

Х2 - відношення нерозподіленого доходу до суми активів;

Х3 - відношення операційних доходів (до вирахування процентів і податків) до суми активів;

Х4 - відношення ринкової вартості акцій фірми до загальної суми боргу;

Х5 - відношення суми продажу до суми активів.

Для розрахунку числових параметрів моделі Альтман застосував метод множинного дискримінантного аналізу. Класифікаційне “правило”, отримане на підставі рівняння, гласило:

- якщо значення Z менше 2,8 , то фірму слід віднести до групи потенційних банкрутів;

- якщо значення Z більше 2,8 , то фірмі в найближчій перспективі бункрутство не погрожує.

Дуже широко використовується в західних банках метод кредитного скорингу (credit scoring). Скорингова модель може використовуватись як для оцінки вже наданого кредиту (тобто ступеня вірогідності порушень фірмою умов кредитного договору), так і для відбору потенційних позичальників. Скоринг може бути застосований як до ділових підприємств, так і до індивідуальних позичальників.

Модель оцінки позики, що запропонована американським економістом Чессером, включала шість змінних:

Х1 - відношення касової готівки та ринкових цінних паперів до суми активів;

Х2 - відношення чистої суми продажу до суми касової готівки та ринкових цінних паперів;

Х3 - доход до відрахування процентів і податків до суми активів;

Х4 - загальна заборгованість до суми активів;

Х5 - основний капітал до акціонерного капіталу;

Х6 - оборотний капітал до чистої суми продажу.

Техніка кредитного скорингу була вперше запропонована американським економістом Д.Дюраном для відбору позичальників за споживчим кредитом. Дюран відмічав, що виведена ним формула “може допомогти кредитному робітнику легко і швидко оцінити якість звичайного претендента на позику”.

Дюран виявив групу факторів, що дозволяють, на його думку, з достатньою достовірностю визначити ступінь кредитного ризику при отриманні споживчої позики. Він використовував наступні коефіцієнти при нарахуванні балів:

1. Вік: 0,01 за кожний рік більше 20 років (максимум 0,30).

2. Стать: жіноча - 0,40; чоловіча - 0.

3. Строк проживання: 0,042 за кожен рік проживання в даній місцевості (максимум 0,42).

4. Професія: 0,55 за професію з низьким ризиком, 0 - за професію з високим ризиком, 0,16 - для інших професій.

5. Робота в галузі: 0,21 - підприємства загального користування, державні установи, банки та брокерські фірми.

6. Зайнятість: 0,059 за кожен рік праці на даному підприємстві (максимум 0,59).

7- 9. Фінансові показники: 0,45 за наявність банківського рахунку, 0,35 за володіння нерухомістю, 0,19 при наявності полісу по страхуванню життя.

Застосовуючи ці коефіцієнти, Дюран визначив межу, що розподіляє “гарних” та “поганих” позичальників - 1,25 бала. Клієнт, що отримав більше 1,25 балу, може бути віднесений до групи помірного ризику, а той, що отримав менше 1,25 балу, вважається небажаним для банку.

Метод скорингу дозволяє провести експрес-аналіз заявки на кредит в присутності клієнта. У французських банках клієнт, запросивши позику і заповнивши спеціальну анкету, може отримати відповідь про можливість надання позики протягом декількох хвилин.

При аналізі ділових позик також застосовуються різні прийоми кредитного скорингу - від найпростіших формул до складних математичних моделей. Наприклад, крупний австрійський банк при оцінці ризику кредиту використовує просту методику з трьома балансовими показниками: ефективність використання капіталу, коефіцієнт ліквідності та відношення акціонерного капіталу до суми активів. В залежності від набраних балів підприємство попадає до одної з чотирьох груп ризику.(див. табл. 1.2.)

Таблиця 1.2.

Кредитний скоринг в австрийському банку “Кредитанштальт”(38,с.238)

Що стосується кредитного моніторингу, то завжди потрібно зважати на те, що процес кредитування включає контроль з боку банку за виконанням умов кредитної угоди. Особлива увага приділяється своєчасності сплати позичальником відсотків за користування позичкою. Оскільки по кожній позичці існує ризик неповернення боргу внаслідок непередбачених обставин, банк прагне надавати кредити найбільш надійним клієнтам. Однак він не повинен упусками можливості розвивати свої позичкові операції і за рахунок надання позик, що пов’язані з підвищеним ризиком, оскільки вони приносять більш високий доход. Враховуючи залежність між рівнем ризику та доходністю позичкової операції, банк повинен будувати свою кредитну політику так, щоб забезпечити баланс між ризикованістю та обережністю. Надмірна обережність позбавляє банк багатьох прибуткових можливостей, а надмірна ризикованість створює загрозу втрати не тільки доходу від процентів, а й запозичених коштів.

Банківська практика свідчить про те, що труднощі з поверненням позик частіше всього виникають під впливом процесів, що розвиваються протягом певного періоду. Тому досвідчений кредитний інспектор банку може ще на ранній стадії помітити ознаки труднощів, що виникають у позичальника, і вжити заходи по своєчасному захисту банківських інтересів. Працівник банку повинен вдатися до таких заходів до того, як ситуація вийде з-під контролю і втрати стануть неминучими. Неприйняття своєчасних заходів по виявленню фінансових ускладнень у позичальника та захисту інтересів банку призводить не тільки до несплати процентів і позики. Втрати для банку в цьому випадку значно більші.

По-перше, підривається репутація банку, тому що велика кількість прострочених позик призведе до падіння довіри вкладників та інвесторів, виникне загроза неплатоспроможності банку.

По-друге, втрати від позичкових операцій підвищують загрозу звільнення з банку кваліфікованих працівників з причини зниження можливостей їх матеріального стимулювання.

По-третє, банк вимушений проводити додаткові видатки, що пов’язані зі стягненням проблемних позик.

По-четверте, певна частина позичкового капіталу перетворюється в непродуктивні активи.

Названі втрати за своїми рзмірами можуть набагато перевищити прямі збитки від неповернення боргу.

Труднощі з погашенням позик можуть виникати з різних причин, найбільш розповсюдженими з яких є: помилки самого банку при розгляді кредитної заявки, при розробці умов кредитної угоди, при подальшому контролю; неефективна робота клієнта, що отримав позику; фактори, непідконтрольні банку.

Серед причин неповренення позичок, що залежать від самого банку, слід відмітити: ліберальне ставлення до позичальника при розгляді заявки на кредит: неякісна оцінка кредитоспроможності позичальника; погане стркутурування позички; помилки в оцінці забезпеченості позички; не повне відображення в кредитній угоді умов, що забезпечують інтерес банку, відсутність контролю за позичальником в період повернення позички (обстежень, перевірок забезпечення та інше).

Основні причини створення проблемних позичок, що залежать від позичальника, пов’язані з незадовільним керівництвом підприємством; погіршенням якості продукції і роботи; помилками в оцінці ринків збуту та інше.

До факторів, що не знаходяться під контролем банку та позичальника, належать: погіршення економічної кон’юнктури, зміна політичної обстановки і законодавства та інше.

Проблемні кредити в своїй більшості не виникають раптово. Існує багато сигналів, що свідчать про те, що фінансовий стан позичальника погіршується, що наданий йому кредит може бути не повернутий в строк, або зовсім не повернутий. Ці сигнали працівник банку повинен вміти розпізнавати. Для цього використовується: аналіз бухгалтерської та фінансової звітності; особисті контакти з позичальником; повідомлення від третіх осіб та від інших відділів банку.

В період користування позичкою позичальник повинен надавати банку баланси, звіти про прибутки та збитки, інші матеріали, що необхідні для здійснення контролю за цільовим використанням кредиту і своєчасним його погашенням. Працівник банку, що обслуговує позичальника, повинен сумлінно аналізувати звітність, що надходить від позичальника з метою оцінки перспектив своєчасності повернення позички. Про можливість неповернення в строк позички можуть сигналізувати такі результати проведеного аналізу: різке збільшення дебіторської заборгованості, зменшення коефіцієнту ліквідності, зростання прострочених боргів, збільшення частки основного капіталу в загальній сумі активів.

Як вже зазначалось, кожний банк розробляє і здійснює свою кредитну політику, що складається під впливом поточних та перспективних задач банку, а також економічної кон’юнктури. В процесі проведення кредитних операцій банк дотримується кредитної політики і тому періодично аналізує склад та структуру кредитного портфеля.

Від структури і якості кредитного потрфеля банку в значній мірі залежить його стабільність, репутація та фінансовий успіх. Тому банку необхідно аналізувати якість позичок, проводити незалежні експертизи крупних кредитних проектів і заходів, виявляти випадки відхилення від кредитної політики. Працівники банку, що займаються кредитною роботою, зобов’язані спрямовувати свої зусилля на виявлення в складі кредитного портфеля великих та крупних кредитів, а також проблемних позичок, що потребують підвищеної уваги.

Контроль за крупними проблемними позиками може складатись з повторної перевірки бухгалтерської та фінансової звітності, перевірки документації, якості застави та інше. При контрольній перевірці знову ж таки розглядається питання про відповідність даної позички кредитній політиці банку, оцінюється кредитоспроможність та фінансовий стан позичальника.

Важливою формою контролю за якістю кредитного портфеля, що використовується західними банками, є аудиторська перевірка позик. Вона проводиться спеціальним відділом та відрізняється від контролю кредитного інспектора тим, що здійснюється негласно працівниками незалежних служб, які не зв’язані з кредитним відділом. Результати аудиторських перевірок відображаються в спеціальному звіті, що надається керівництву банку. Поряд з оцінкою кредитного портфеля аудитори подають рекомендації щодо поглиблення кредитної роботи, а якщо необхідно, то і зміни методів та форм кредитування, що склалися в банку.

Оскільки юридичним власником запозичених коштів є банк, йому належить право активного впливу на позичальника у випадку виникнення нештатних ситуацій.

Існує багато методик аналізу фінансового стану клієнта та його надійності стосовно своєчасного погашення боргу банку. При вивченні кредитоспроможності позичальника важливе значення повинно приділятися аналізу коефіцієнтів, що характеризують співвідношення різних статей балансу та динаміку цих показників. В банківській практиці західних країн використовуються показники ліквідності, заборгованості, погашення боргу, дольової активності, рентабельності.

Згідно рекомендацій НБУ щодо визначення фінансового стану позичальників критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюються кожним комерційним банком самостійно, на підставі грунтовної і виваженої оцінки фінансової діяльності конкретних клієнтів-позичальників, проведеної за підсумками порівняльного аналізу їх балансів, звітів про фінансові результати та їх використання тощо.

Комерційному банку рекомендується розробити власну систему значень показників фінансової діяльності позичальників на підставі специфіки своєї кредитної роботи.

Методика проведення оцінки фінансового стану позичальника оформляється окремим положенням та затверджується правлінням комерційного банку.

Комерційний банк щоквартально робить оцінку фінансового стану позичальника.

Для здійснення оцінки фінансового стану позичальника-юридичної особи комерційний банк має врахувати чітко визначені об’єктивні показники його діяльності, такі як:

- обсяг реалізації;

- прибуток та збитки;

- рентабельність;

- коефіцієнти ліквідності;

- грошові потоки (надходження коштів на рахунки позичальника) для забезпечення повернення позики та сплати відсотків за нею;

- склад та динаміку дебіторсько-кредиторської заборгованості.

Необхідно врахувати також фактори суб’єктивного характеру:

- ефективність управління позичальника;

- макроекономічна ситуація в економіці і стан розвитку галузі позичальника;

- ринкова позиція позичальника і його залежність від циклічних та структурних змін в економіці і галузі;

- наявність державних замовлень та державної підтримки позичальника і т.ін.;

- історія погашення кредитної заборгованості позичальника в минулому.

Комерційному банку рекомендується використовувати для критеріїв оцінки фінансової діяльності позичальника такі показники:

• коефіцієнт загальної ліквідності (КЛ1), який характеризує, наскільки обсяг поточних зобов’язань за кредитами і розрахунками можна погасити за рахунок усіх мобілізованих оборотних активів:

розділ II активу - витрати майбутніх періодів + розділ III активу

КЛ1 = ------------------------------------------------------------------

розділ II пасиву - позики, не погашені в строк + розділ III пасиву

теоретичне значення КЛ1 не менше 2,0 - 2,5;

• коефіцієнт абсолютної (термінової) ліквідності (КЛ2), який характеризує, наскільки короткострокові зобов’язання можуть бути негайно погашені швидколіквідними грошовими коштами та цінними паперами:

каса + розрахунковий рахунок + інші рахунки в банках +

+ короткострокові вклади

КЛ2 = -----------------------------------------------------------------

розділ III пасиву

теоретичне значення КЛ2 не менше 0,2 - 0,25;

• коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів (К3) (коефіцієнт автономності), який характеризує розмір залучених коштів на 1 грн. власних коштів:

розділ II пасиву + розділ III пасиву

К3 = -------------------------------------------

розділ I пасиву

теоретичне значення К3 не більше 1,0;

• коефіцієнт фінансової незалежності (КН), який свідчить про питому вагу власних коштів у загальній сумі заборгованості:

розділ I пасиву

КН = -------------------------------------------

розділ II пасиву + розділ III пасиву

теоретичне значення КН не більше 0,2;

• коефіцієнт маневреності власних коштів (КМ), який характеризує ступінь мобільності використання власних коштів:

розділ I пасиву - розділ I активу

КМ = -------------------------------------------

розділ I пасиву

теоретичне значення КМ не менше 0,5.

При здійсненні оцінки фінансового стану позичальника-фізичної особи мають бути враховані:

-соціальна стабільність клієнта, тобто наявність власної нерухомості, цінних паперів і т.ін.; роботи, сімейний стан і, як наслідок,

- наявність реальної застави;

- вік та здоров’я клієнта;

- загальний матеріальний стан клієнта, його доходи та витрати;

- користування банківськими позиками у минулому та своєчасність їх погашення і відсотків за ними, а також користування іншими банківськими послугами;

- зв’язки клієнта з діловим світом і т.ін.

Оцінка кожного показника фінансового стану позичальника може здійснюватися на порівняльному аналізі та на знанні загального стану економіки.

На підставі проведеного аналізу кількісних та якісних факторів комерційний банк може визначити клас надійності позичальника:

Клас А:

- не менше п’яти років з часу державної реєстрації;

- не менше одного року з часу останньої структурної реорганізації, зміни в складі акціонерів;

- наявність повністю позитивних аудиторських висновків за останні три роки діяльності;

- наявність перспективного бізнес-плану;

- відсутність фактів неповернення чи несвоєчасного повернення позик;

- відсутність фактів несплати чи несвоєчасної сплати нарахованих відсотків за позиками;

- прибуткова діяльність за останні три роки.

До цього класу відносяться позичальники, стосовно яких немає жодних сумнівів щодо своєчасності та повноти погашення позики та відсотків за нею.

Клас Б:

- не менше трьох років з часу державної реєстрації;

- не менше одного року з часу останньої структурної реорганізації, зміни в складі акціонерів;

- наявність повністю позитивних аудиторських висновків за попередній рік діяльності;

- наявність бізнес-плану;

- відсутність фактів неповернення чи несвоєчасного повернення позик;

- відсутність фактів несплати чи несвоєчасної сплати нарахованих відсотків за позиками;

- прибуткова діяльність за попередній господарський рік, але рівень прибутку порівняно з минулими роками зменшився.

До цього класу відносяться позичальники, стосовно здатності яких до своєчасного та повного погашення позик та сплати відсотків за ними на момент класифікації немає претензій, але передбачена реорганізація, диверсифікація виробництва, зміна профілю діяльності, регіону роботи тощо, чи зовнішні фактори (загальний стан галузі основної діяльності) не дозволяють віднести його до вищого класу.

Клас В:

- менше трьох років з часу державної реєстрації;

- менше одного року з часу останньої структурної реорганізації, зміни в складі акціонерів;

- наявність повністю позитивного чи позитивного аудиторського висновку за останній рік діяльності;

- наявність бізнес-плану та його розроблення;

- наявність фактів періодичного затримання повернення позик та сплати нарахованих відсотків за нею;

- чітко простежується поява негативних факторів щодо первісних джерел погашення позик.

До цього класу відносяться позичальники, стосовно яких якість джерел погашення позик більше не влаштовує банк внаслідок появи фактів періодичної затримки погашення позики та відсотків за нею.

Клас Г:

- менше одного року з часу державної реєстрації, останньої структурної реорганізації, зміни в складі акціонерів;

- наявність частково негативного, негативного аудиторського висновку чи відсутність аудиторського висновку;

- відсутність бізнес-плану;

- наявність фактів неповернення чи несвоєчасного повернення позик;

- наявність фактів несплати чи несвоєчасної сплати нарахованих відсотків за позиками;

- збиткова діяльність за попередній рік, негативні фінансові результати у поточному році;

- відсутність повного покриття суми позики розміром застави чи іншого забезпечення;

- нестабільна динаміка показників на квартальні дати, значення показників погіршується.

До цього класу відносяться позичальники, які не можуть повернути повну суму позики в строк та за умов, передбачених кредитним договором.

Клас Д:

- менше одного року з часу державної реєстрації, останньої структурної реорганізації, зміни в складі акціонерів;

- наявність негативного аудиторського висновку чи відсутність аудиторського висновку;

- відсутність бізнес-плану;

- наявність фактів неповернення чи несвоєчасного повернення позик;

- наявність фактів несплати чи несвоєчасної сплати відсотків за позиками;

- відсутність повного покриття суми позики розміром застави чи іншого забезпечення;

- позичальника визнано банкрутом чи проти нього ведеться справа в Арбітражному суді;

- збиткова діяльність за останні три роки, негативні фінансові результати за поточний рік.

До цього класу відносяться позичальники, кредитування яких неприпустиме, а видані позики практично неможливо повернути на час проведення класифікації.(4)

15

1.3.Cпособи мінімізації кредитного ризику.

Рис.1.2.

Способи мінімізації кредитного ризику.

Способи мінімізації кредитного ризику

Зовнішні

Внутрішні

Розподіл ризику

Зовнішнє страхування

Нормування

кредитів

Лімітування кредитів

Диверсифікація

Створення резервів

Оцінка кредитоспроможності позичальника

Вимога надання забезпечення

При здійсненні кредитування банк неодмінно управляє ризиком. Він може діяти кількома способами: прийняти кредитний ризик (це має бути узгоджене із кредитною політикою банку, із вирішенням проблеми ризик – доходність) або мінімізувати його. При цьому відмова від ризикового кредиту зводить ризик для банку до нуля, але тоді останній втрачає доходи по цій операції, що також не дуже вигідно при регулярному застосуванні Для мінімізації кредитного ризику банк може здійснювати багато різних заходів (що спричинюють різні зміни) поєднувати їх, забезпечуючи найоптимальніший вплив на ризик

Тому доцільним буде більш детальний розгляд всіх способів мінімізації кредитного ризику.(див. рис.1.2.)

Внутрішні способи мінімізації кредитного ризику досить різноманітні і стосуються в-основному внутрішньобанківського кредитного менеджменту. Основними серед них є: оцінка кредитоспроможності позичальника, лімітування, нормування, диверсифікація, створення резервів.

Лімітування або встановлення ліміту, тобто верхньої межі обсягів коштів, які надаються у позику одному клієнту. Лімітування є важливим засобом зниження рівня ризику , який базується на даних попереднього аналізу кредитоспроможності, який в свою чергу є вельми корисним методом оцінки ризику. Ліміт – попередньо встановлена гранична сума кредиту, яку може отримати позичальник. Прикладом такого методу мінімізації кредитного ризику можуть послужити ліміти по кредитних лініях, при видачі кредитів під заставу векселів, тощо.

Але слід зазначити, що деякі науковці визначають лімітування, як більш шиороке поняття (33,с.25).Тобто ліміти за такою точкою зору можуть стосуватися не лише сум кредитів. Банки можуть самостійно встановлювати додаткові (до законодавчо визначених) обмеження,які в більшості випадків можна визначити як ліміти країн, галузі, безпосереднього позичальника, видів забезпечення, валют. Ефект від впровадження лімітування забезпечується через обмеження конкретних ризиків, що характеризують даного клієнта, які є складовими елементами кредитного ризику.До того ж встановлення подібних лімітів, в межах яких мають діяти молодші і середні кредитні менеджери, зводить до мінімуму ризик втрат від індивідуальних помилок персоналу та ризик, повзаний з концентрацією кредитних ресурсів.

Нормування кредитів має дві форми. Перша застосовується тоді, коли банк відмовляється надати позику позичальнику на будь-яку суму, навіть за умови, що позичальник погоджується платити вищу процентну ставку. Друга має місце тоді, коли банк готовий надати позику, але обмежує її розмір до суми, яка менша за ту, що хотів би отримати позичальник. Банк виходить з того, що саме ті, що готові платити найвищі процентні ставки,— це індивіди та фірми з найризиковішими інвес­тиційними проектами. Якщо позичальник здійснює вкрай ризикове використання коштів і досягає успіху, то він отримує великі прибутки. З іншого боку, банк не хотів би надавати подібну позику, бо інвестиції пов'язані з великим ризиком, і цілком ймовірно, що позичальник не досягне успіху, через що банку не повернуть гроші. Встановлення вищої процентної ставки тільки збільшить для банку можливість того, що банк надає позику з високим ризиком неплатежу по ній. Отже, найкраще для банку дотримуватися першого виду нормування кредитів і відкинути на­дання позички.

У разі використання другого виду нормування кредитів, банки надають позичальникам позики, але не такі великі, як позичальники того хотіли б. Таке нормування кредитів потрібне, позаяк проблема кредитного ризику загострюється зі збільшенням суми позики, а вигода від уникнення ризику значно збільшується. Наприклад, якщо банк надає підприємству позику в сумі 30000 грн. при такій же потребі, воно скоріше всього робитимете все можливе, щоб повернути її, бо псувати свій кредитний рейтинг на майбутнє – не вигідно. З іншого боку, якщо позика складатиме 100000 грн., матиме місце нераціональне і навіть абсолютно недоцільне використання коштів. Оскільки більшість позичальників по­вертає позики, коли суми останніх невеликі, то банки нормують кре­дити, надаючи позичальникам в кредит суми, значно менші за бажані.

Диверсифікація – це спосіб мінімізації кредитного ризику на рівні загального портфелю банківських позик. В основі такого управління може лежати розпорошення виданих банком кредитів, згрупованих за певними якісними критеріями — величини, строків, наявності забезпечення, виду позичальників, їх галузевої належності, форми власності, фінансового стану та низки інших, що загалом дозволяє банку знизити ризик можливих втрат, повязаних із кредитною операцією.

Диверсифікація позикового портфеля є найбільш простим і дешевим методом хеджування ризику неплатежу по позиці.

Основними способами, що застосовуються для забезпечення достатньої диверсифікації позичкового портфеля, є наступні:

1) диверсифікація позичальників може здійснюватися через пряме встановлення лімітів для всіх позичальників даної групи (наприклад, для населення по споживчих позиках) в абсолютній сумі або по сукупній питомій вазі в позиковому портфелі банку;

2) диверсифікація забезпечення, що приймається по позиках;

3) застосування різних видів процентних ставок і способів нарахування і сплати процентів по позиках;

4) диверсифікація кредитного портфеля по термінах має особливе значення, оскільки процентні ставки по позиках різної терміновості схильні до різних розмірів коливань і рівень непрямих ділових ризиків позичальника, що приймаються на себе, також істотно залежить від терміну позики. Реалізація даного аспекту управління ризиком неплатежу по позиці здійснюється в руслі кредитної політики, що проводиться банком. Так, у разі орієнтації банку на позики довгострокового характеру, маючі риси інвестиційного кредиту, розумним є включення в позиковий портфель короткострокових позик, які будуть балансувати структуру портфеля. Крім того, недостатня сбалансованість позикового портфеля може бути частково компенсована за рахунок відповідного структурування портфелів інших активів, але з таким розрахунком, щоб забезпечити оптимальний баланс термінів по всьому портфелю активів загалом. Належний рівень диверсифікації позикового портфеля є хорошим способом страхування ризику, але застосування тільки цього методу явно недостатньо.

Проте існують також вигоди від спеціа­лізації у наданні позик.Таким чином банки краще вивчають осбливості надання тих позичок, на яких вони спеціалізуються. Банки вимушені балансувати між вигодами і витратами, здійснюючи водночас і диверсифікацію, і спеціалізацію.

Створення резервів на покриття ймовірних втрат за кредитними операціями являє собою спосіб зниження ступеня ризику. В Україні формування таких резервів є обов‘язковим і регулюється положенням НБУ від 27 березня 1998 року “Про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за позиками комерційних банків”. Комерційні банки зобов‘язані створювати резерви для відшкодування втрат за основним боргом за усіма видами кредитів. Не створюються резерви за бюджетними кредитами і депозитами, а також за кредитами та депозитами між установами в системі одного банку. Враховуючи зміни які затверджені постановою НБУ від 16 грудня 1998 року резерви поділяються на: “резерв під стандартну заборгованість за позиками” та “резерв під нестандартну заборгованість” (раніше загальний резерв і спеціальний резерв).

Основною проблемою при створенні резерву на покриття імовірних затрат є оцінювання потенційних наслідків ризику. Для розрахунку розмірів резервів кредити класифікують за двома критеріями. За фінансовим станом позичальника (див. розділ І гл.3). другий критерій – це характер погашення позичальником заборгованності за кредитом і процентів.

— добре — якщо заборгованість за кредитом та відсотки за ним сплачуються у встановлені строки, та за кредитом, пролонгованим один раз на строк не більше 90 днів;

— слабке — якщо прострочена заборгованість за кредитом та відсотки за ним становлять не більше 90 днів, чи заборгованість за кредитом, пролонгованим на строк понад 90 днів, якщо відсотки сплачуються;

— недостатнє — якщо прострочена заборгованість за кредитом та відсотки за ним становлять понад 90 днів, чи заборгованість за пролонгованим кредитом понад 90 днів та відсотки не сплачуються.

При визначенні розміру резерву сума заборгованості за кожним позичальником окремо зменшується на вартість:

— гарантій (гарантій Кабінету Міністрів України; гарантій банків, зареєстрованих як юридичні особи у країнах, віднесених до категорії А;

— застави (грошових вкладів і депозитів позичальника, які розміщені у банку, що надає кредити; майна та майнових прав позичальника).

У розрахунок розміру резерву вартість заставленого майна (майнових прав) позичальника (за винятком державних цінних паперів) включається у розмірі не більше 50 відсотків вартості, визначеної договором застави. У розрахунок розміру резерву за кредитами, наданими під заставу державних цінних паперів, включається вартість застави, визначеної договором застави, але не більше реальної (ринкової) вартості.

За кредитами, класифікованими як "безнадійні" вартість застави враховується так: за кредитами, якщо прострочена заборгованість (або загальний строк пролонгації) стано­вить від 180 до 360 днів, до розрахунку резерву приймається не більше 25% вартості майна та майнових прав, визначеної договором застави, якщо пере­вищує 360 днів - резерв формується на всю суму основного боргу за кредитом, незалежно від на.явності застави.

Відповідно до перелічених критеріїв кредитний портфель банків класи­фікується за такими групами:

Таблиця 1.3.

Класифікація кредитів .(2, п. 2.7)

На підставі класифікації позик комерційний банк створює резерв щодо кожної групи кредитів.Резерв має бути сформований у повному обсязі відповідно до сум фактичної кредитної за­боргованості за групами ризику та встановленого рівня резерву.

Таблиця 1.4.

Рівні резерву по групах кредитів. (2, п. 2.8)

Резерв під стандартну заборгованість за позиками формується щоквартально за рахунок прибутку минулого року. Резерв під нестандартну заборгованість – за рахунок витрат у кварталі, в якому надали кредит. В разі зменьшення розрахункового розміру резерву надлишкову суму банк напрвляє на збільшення доходів.

Оцінка кредитоспроможності позичальника здійснюється на другому етапі процесу кредитування. Вона передбачає здійснення якісної і кількісної оцінки позичальника зметою оцінки ступеню кредитного ризику. Завдяки оцінці кредитоспроможності здійснюється відсів кредитів, які протирічать кредитній політиці банку. Більш конкретний розгляд цього питання був здійснений у розділі І главі 3 даної роботи.

Зовнішні способи зниження ризику (передача ризику) свідчать про те, що банк передає відповідальність за кредитний ризик (повністю чи частково) комусь іншому, прагне розподілити ризик серед головних суб'єктів чи, напри­клад, передати його страховій компанії.

Розподіл ризику полягає в тому, щоб, наприклад, покласти певну частку відповідальності за ризик на того співучасника кредитного проекту (в рамках банківського консорціуму), який краще, ніж інші, здатний його контролювати. Зменьшення кредитного ризику банку шляхом його розподілу між кількома забезпечується завдяки зменьшенню обсягу позички для даного банку і відповідно можливих втрат при неповерненні останньої. Розподіл ризику може здійснюватись як за конкретною кредитною угодою, так і при більших обсягах операцій. Ризик між банками може розподілятись непропорційно, тому безпосереднім учасникам проекту рекомендується, зокрема, під час проведення переговорів проявити максимальну гнучкість сто­совно того, яку частку ризику вони згодні взяти на себе.

Сутність зовнішнього страхування ризику полягає в тому, що кредитор готовий відмовитися від частини доходів, аби уник­нути ризику, тобто він готовий заплатити за зниження рівня ризику до нуля. Страхування кредитних ризиків є одним із найпоширеніших способів зниження його рівня (за кордоном, нажаль на Україні це не поширено).

За рубежем практикують дві основні форми кредитного страхування – страхування власне кредитів та страхування застави під отримання кредитів. Перший вид страхування передбачає для банку роль страхувальника, який захищає власні інтереси. Банк отримує страхове відшкодування збитків у випадку невиконання боржником своїх забов‘язань. Сума страхових внесків враховується при встановленні ставки відсотка за кредит.

Другою формою страхування кредитів передбачено, що страхувальник – боржник захищає право свого кредитора (застрахованну сторону). Такий страховий поліс розглядається як різновид гарантійного паперу страховою компанії банку. Таке страхування здійснюється за рахунок страхувальника.

Вимога надання забезпечення.

Забезпечення – це система виконання позичальником інтересів банку, що дозволяє банку у разі неповернення позики повністю або частково компенсувати витрати по кредитних операціях. Забезпечення може бути різних видів: застава (майно, майнові права, цінні папери); гарантії і поручительства (банків, суб‘єктів господарювання); і інше (свідоцтва страхових компаній, вимоги за заробітною платою)

Кредитуючий банк повинен визначити, які активи вважати вдалим забезпеченням і як розраховувати вартість кредиту. Ці документи повинні бути поширені в письмовій формі, щоб весь банк з ними ознайомився. У доповнення, необхідно розглядати наступні характеристики закладених активів:

а) Відносна легкість оцінки застави, як до прийняття рішення про видачу кредиту, так і протягом користування кредиту. Вартість застави необхідно періодично перевіряти з тим, щоб забезпечити адекватне покриття. Враховуючи зміни кон'юнктури ринку, український комерційний банк зобов'язаний один раз на рік, а також у разі кожної пролонгації кредитного договору проводити перегляд вартості заставленого майна, визначеної договором застави.

б) Можливість розміщення на ринку застави повинна бути визначена і періодично перевірятися. Наприклад: спеціально спроектоване обладнання з обмеженою застосовністю важче продати на ринку, чим стандартну п'ятитону вантажівку.

в) Ліквідність, або легкість, з якою застава може бути оцінена і перетворена в грошові кошти без розриву у часі, дуже важлива. Наприклад: земля і комерційні або промислові будівлі менш ліквідні, ніж високоякісні дебіторські рахунки, по яких можна швидко отримати гроші, або стандартні матеріали, що можуть довго зберігатися (наприклад, прокат чорного металу, лісоматеріали тощо).Ліквідним забезпеченням вважаються цінні папери.

г) Підконтрольність: легкість, з якою кредитор може визначити місцезнаходження застави і вступити у володіння єю. Наприклад: простіше вступити у володіння грошима і іншими фінансовими активами, землею і будовами, ніж автомобілями або контейнерами, місцезнаходження яких часто важко встановити.

д) Амортизація або моральне старіння. Деякі активи втрачають свою первинну вартість швидше, ніж інші, хоч термін їх придатності - на відміну від терміну їх старіння - може бути значним. Наприклад: електронне обладнання (комп'ютери, високотехнологічна апаратура і т.д.). Також необхідно стежити за можливістю псування через неправильне зберігання.

Використання забезпечення для підтримки кредита не знімає ризику, тому не слід вважати процес кредитування процесом обміну кредиту на забезпечення. По суті справи, забезпечення мінімізує кредитний ризик, воно надає можливість кредитору збільшити свої шанси по отриманню коштів по своїм вимогам у випадку несплати суми боргу.Також спрацьовує психологічний фактор: навіть якщо позичальник отримав позичку, він не захоче у більшості випадків втрачати свої власні цінності – це додатковий стимул для повернення позики (тим більше, що вартість майна зазвичай більше, ніж обсяг позички).

Позика під заставу. Позики під заставу - це кредити, забезпечені з боку позичальника заставою активів. У протилежність, однак, більш раннім періодам, коли закладені активи часто фізично переміщалися у володіння кредиторам, активи сьогодні часто залишаються у володінні позичальника, який продовжує користуватися ними. У такому випадку, застава активів здійснюється у вигляді цессіі або поступки прав - письмової контрактної угоди між кредитором і позичальником, що деталізує зв'язок між термінами і умовами позики і закладеним активом.

Оскільки для багатьох банків основна частина портфеля складається із забезпечених кредитів, юридичні аспекти цессіі або поступки прав на цінності, що забезпечують кредит, є надто важливими. Кредитуючий банк в особі співробітника, що займається кредитом, і юридичного відділу банку, повинен бути пильним в забезпеченні належного юридичного захисту.

Забезпечення нерухомим майном, як правило, використовується при видачі великих довгострокових кредитів, так званих іпотечних позик. Як застава по іпотечних позиках можуть виступати для:

• промислових, торгових фірм, фермерських господарств - земельні дільниці, виробничі і сільськогосподарські споруди, приміщення, комунікації;

• індивідуальних позичальників - житлові дома, квартири.

Забезпечення кредиту оформляється борговим зобов'язанням позичальника - іпотекою. По деяких видах іпотечних позик (наприклад, по споживчих кредитах на придбання житла) банк може продавати іпотеки позичальників індивідуальним інвесторам. Це здійснюється за допомогою випуску (емісії) цінних паперів, як правило, облігацій, які забезпечуються іпотеками. Облігації надходять на ринок цінних паперів і продаються. Виручені кошти банк направляє в оборот. Платежі позичальників по іпотечних позиках (внески в погашення кредиту і процент) розподіляються банком між власниками облігацій. Прибуток банку складається з різниці між позиковим процентом, який платить позичальник банку, і процентом по цінних паперах (облігаціям), який банк виплачує їх держателям.

Забезпечення рухомим майном. В якоств застави по кредитам використовують наступні види рухомого майна для:

• промислових, торгових і інших фірм, фермерських господарств - обладнання, машини, механізми, інвентар, транспортні засоби, худоба і інше.;

• індивідуальних позичальників - товари тривалого користування (в тому числі особисті автомобілі).

Забезпечення цінними паперами. В заставу приймаються державні цінні папери і папери корпорацій. Обов'язковою умовою є висока ліквідність цінних паперів. Позикові кошти не повинні бути використані на купівлю нових цінних паперів, що направлено на обмеження біржової спекуляції позичальників і зниження ризику банкрутства клієнтів.

Забезпечення товарними запасами. При цій формі як застава виступають партії сировини, матеріалів, готової продукції. Перевага віддається товарам, торгівля якими ведеться на біржі і по яких, легко визначити ринкову ціну. Умовою застосування товарних запасів як застави є їх застрахованість. Існує два способи оформлення даного забезпечення: під складські квитанції і під підлягаючі зберіганню розписки. При першому способі закладені товари вилучаються у позичальника і передаються на зберігання складській компанії. Складські квитанції служать забезпеченням кредиту. Після погашення позики банк виписує ордер на видачу товарів позичальнику. При другому способі товари знаходяться на відповідальному зберіганні у позичальника, однак контроль за ними доручається представникам банку-кредитора або третім особам (наприклад, складській компанії). У цьому випадку забезпеченням служать охоронні розписки.

Другий спосіб дозволяє знизити витрати по зберіганню застави, однак збільшує ризик банку. Видача позики під охоронні розписки вимагає високої надійності клієнта.

Як елемент забезпечення кредиту товарними запасами може виступати вексель позичальника. Цей спосіб оформлення забезпечення застосовується при кредитуванні фірм роздрібної і оптової торгівлі. При цьому банк-кредитор оплачує товари фірмі-постачальнику позичальника. Позичальник отримавши товар, що юридично належить банку, зобов'язується зберігати його до моменту погашення позики. Зобов'язання позичальника завіряється векселем, який підлягає оплаті при першій вимозі (пред'явленні) банку-кредитора. Якщо партія закладених товарів продана кінцевому споживачеві, то позичальник має право розпоряджатися виручкою тільки по довіреності банку-кредитора. Без довіреності виручка зараховується в погашення позики.

Забезпечення шляховими документами використовується при кредитуванні експортно-імпортних торгових операцій. У цьому випадку як застава по короткострокових позиках виступають документи, що засвідчують відвантаження товарів (коносаменти і накладні). Коносаменти застосовуються при оформленні відвантаження товарно-матеріальних цінностей морським і річковим транспортом, накладні іншими видами транспорту. Даний спосіб забезпечення кредиту оформляється шляхом індосування названих документів їх власниками на користь банку-кредитора. Умовою видачі кредиту під забезпечення шляховими документами є страхування вантажу.

Забезпечення дорогоцінними металами. Як застава по позиках приймаються монета, злитки, вироби із золота, срібла, платини, коштовні камені і інш. Цей спосіб забезпечення кредиту в цей час використовується досить рідко.

У світовій практиці зустрічаються і інші способи забезпечення кредитів. Зокрема, при видачі позик індивідуальним позичальникам як застава приймаються поліси страхування життя, свідчення про ощадні внески, вимоги на виплату заробітної плати та інші.

У практиці роботи українських комерційних банків найбільш поширеними формами забезпечення зобов'язань позичальника перед банком є застава майна, гарантія (поручительство) третьої особи, стягнення пені і штрафів, переуступка на користь банку вимог і рахунків позичальника третій особі, страхування відповідальності позичальника перед банком за непогашення кредитів і ризику непогашення кредитів. Правові основи цих форм застави визначені Цивільним кодексом України.

Для використання такої форми забезпечення зобов'язань, як застава майна, банк укладає з клієнтом договір застави.

Гарантія - це письмове зобов'язання третьої сторони сплатити борг у разі відмови від сплати позичальником. Якщо не використовується стандартна банківська форма, важливо, щоб співробітник, що розглядає питання про кредит, перевірив разом з юридичним відділом законність гарантії. Використання гарантії як інструмент забезпечення позики вимагає такого ж процесу оцінки ризику гаранта, як і позичальника кредитуючим банком.

Гарантія може бути:

(а) Забезпечена або незабезпечена. Звичайно рекомендується наполягати на забезпеченій гарантії, щоб підтвердити реальність зобов'язань гаранта за вимогою. У разі забезпеченої гарантії, застава повинна періодично перевірятися, як і у випадку із забезпеченим кредитом.

(б) Обмеженою або необмеженою. У разі необмеженої гарантії (гарант гарантує всю заборгованість одного позичальника одному кредитору), важливо, щоб вона періодично оновлювалася, наприклад, щорічно, і щоб одночасно перевірялася кредитоспроможність гаранта. Необмежені гарантії звичайно незабезпечені.

(в) Особистою або корпоративною. Особисті гарантії звичайно використовуються при кредитах приватним особам, товариствам або компаніям, в яких відповідальність і управління сконцентровані в одних руках. У разі кредиту товариству, настійно рекомендується отримати необмежені гарантії від обох партнерів і зробити так, щоб ці гарантії були рівними і невинятковими, тобто щоб обидва партнери відповідали за борг товариства всіма своїми особистими активами. У цьому випадку також важливо, щоб обидва гаранти періодично забезпечували кредитуючий банк оновленими фінансовими деклараціями про стан їх активів і пасивів. Гарантії корпорації часто запитуються кредитором для забезпечення кредиту іншої корпорації. Прикладом може служити материнська компанія, що гарантує борг однієї з дочірніх, або компанія що гарантує борг своїх постачальників. У цьому випадку кредитуючий банк повинен пересвідчитися в тому, що особа, та, що підписує від імені корпорації уповноважена на це відповідною резолюцією Ради Директорів або статутом.

41

2.1.Взаємовідносини комерційного банку з клієнтами.

Київська філія АКБ “МТ-Банк” була створена у 1997 році. Її заснування було погоджене Управлінням НБУ по м.Києву та Київській області від 19.04.97 р. Як філія будь-якого банку вона не є юридичною особою, діє на підставі окремого положення, виступає від імені головного банку, має свій штамп, круглу печатку зі своїм найменуванням.

Так як розрахункові операції “МТ-Банку” здійснюються по третій моделі обслуговування кореспондентського рахунку комерційного банку в СЕП НБУ, то філія має свій субкоррахунок і МФО в Управлінні НБУ по м.Києву та Київській області. Вибір такої моделі пояснюється по-перше, невеликою мережею відділень банку і, по-друге, більшою економністю порівняно із створенням внутрібанківської системи електроних платежів.

Філія здійснює банківські операції, передбачені положенням про філію, та за умови отримання довіреності Головного банку і дозволу НБУ. Метою створення Київського філіалу був розвиток товарно-грошових і фінансових вадносин в регіоні шляхом надання широкого кола банківських послуг та акумуляції вільних коштів підприємств і громадян з метою використання для кредитування пріоритетних галузей народного господарства, а також проведення операцій з державними (недержавними) борговими зобов”язаннями.(Положення про філію) Але після певного періоду роботи активність відділення закцентувалась на кредитних операціях, які і стали головним джерелом доходів банківської установи.

КФ АКБ “МТ-Банку” працює з невеликим, але досить постійним колом клієнтів. Так на початок другого кварталу цього року нею обслуговувалось більше 120 гривнєвих та більше 40 валютних рахунків юридичних осіб. Слід відмітити також, що кількість нових рахунків постійно зростає, що дозволяє нарощувати обсяги залучених коштів, які можуть бути використані для активних операцій. Простежити залежність між залученням до спільної роботи нових клієнтів та збільшенням кількості та обсягів виданих кредитів можна за допомогою діаграм в додатку А та таблиці 2.1.

Таблиця 2.1.

Кількість відкритих поточних рахунків суб”єктів господарської діяльності , діючих кредитних справ та обсяги кредитування на початок кожного кварталу за час функціонування КФ АКБ “МТ-Банк”, шт.

Як бачимо за перший рік діяльності філіалу кількість рахунків збільшилась на 58, а за другий рік – на 120. При цьому обсяги кредитування збільшилися більше ніж у 4 рази порівняно із першим кварталом роботи.

Робітники банківської установи встановлюють тісні ділові контакти з новими клієнтами з метою закріплення їх зацікавленості у кредитних ресурсах саме цього банку. Банком проводиться політика кредитування не лише своїх постійних клієнтів, але перевага надається саме їм. Кредитування є головним джерелом доходів Київської філії “МТ-Банку”. Філія надає кредити позичальникам (як юридичним, так і фізичним особам) відповідно до Дозволу на здійснення операцій Головного банку в м.Кременчуці.

За даними фінансового обліку (висновки аналізу яких представлені у вигляді Рис.2.1.) основна частина доходів отримується установою від кредитних операцій.

При збільшенні абсолютної суми доходів від банківських операцій одночасно спостерігається збільшення в них питомої ваги доходів від кредитної діяльності. В свою чергу серед процентних доходів від кредитних операцій

Р
ис.2.1.

відносно постійною (близько 97-98%) залишається частка надходжень по кредитах суб”єктам господарської діяльності – це основний напрямок роботи працівників банку. Значне зменшення обсягів позичок , наданих фізичним особам, відбилось на закономірному зменшенні доходності таких операцій. (від 1% до 0,2%). Протилежна тенденція спостерігалась відносно доходів, отриманих від коштів, тимчасово позичених головним банком. Але ця стаття надходжень є досить коливною і пов”язана із попитом на кредитні ресурси філії серед клієнтів.

Як ми бачимо, кредитна діяльність була і залишається для банку вагомим джерелом отримання прибутку, а робота з клієнтами вимагає постійного аналізу та покращення вже набутих навичків кредитування. Навіть працюючи з постійними клієнтами, банківська установа стикається із проблемою вибору “прибуток-ризик”.

Робота над “проектом” будь-якого нового кредиту в Київській філії “МТ-Банку” починається із отримання заявки потенційного позичальника та збору інформації по трьох напрямках:

• про фінансовий стан позичальника;

• про даний проект, на здійснення якого запрошується кредит;

• узагальнена інформація про попередні кредитні операції, репутацію майбутнього позичальника та його поточну операційну діяльність.

Якщо заява на отримання кредиту подається установою, яка вже має хоча б один відкритий поточний рахунок в даному банку, то частково інформація про позичальника для банківських працівників вже є доступною із отриманих раніше документів (копій Статуту, Установчого договору, свідоцтва про державну реєстрацію суб”єкта підприємницької діяльності, довідки Державної податкової адміністрації, копії наказів про призначення на посаду осіб, перерахованих в картці із зразками підписів, та інших). Але такі документи не дають вичерпної інформації. Тому працівники кредитного відділу викорстовують для аналізу кредитної заявки інформацію одразу з кількох джерел.

Майже всі відомості про проект, під який надається кредит, кредитний інспектор отримує від самого клієнта. При цьому від останього вимагається представлення техніко-економічного обгрунтування кредитованого заходу. Як правило, інспектор надає позичальнику невелику консультацію. Обгрунтування повинно охарактеризувати рівень ефективності, рентабельності та окупності з розрахунками очікуваних надходжень від реалізації продукції (проведення робіт, надання послуг), за рахунок яких передбачається погасити майбутній кредит. Оформляється обгрунтування у вигляді даних та розрахунків у розрізі доходів і витрат. Обов”язковим є пояснення кінцевого результату заходу.

Якщо кредит пов”язаний із реалізацією первинного контракту, то позичальник повинен також представити в банк документи за угодою (договор, товарно-транспортні документи, накладні, рахунки-фактури, акти виконаних робіт ). Особлива увага приділяється працівниками кредитного відділу Київської філії АКБ “МТ-Банк” документам за зовнішньоекономічними угодами.

Ще один необхідний документ - це лист на перерахування коштів з реквізитами отримувача. Його зміст має бути узгоджений із контрактом і це перевіряється кредитним інспектором.

Якщо підприємство здійснює свою діяльність у такій формі господарського товариства як товариство з обмеженою відповідальністю або його керівник не має права самостійно заключати кредитний договір і договір застави, то серед представлених документів має бути також протокол засідання, в якому закріплене рішення про отримання кредиту.

Дані про фінансовий стан підприємства працівник кредитного відділу отримує з балансу на останню звітну дату, звіту про фінансові результати та їх використання (Форми №2), та іншої бухгалтерської та статистичної звітності.

Окрім перелічених документів в КФ АКБ " МТ-Банк " значна увага приділяється аналізу руху грошових коштів на поточному рахунку. Позитивною характеристикою вважаються крупні обороти протягом останнього півріччя, які свідчать про активну діяльність підприємства. Якщо даний позичальник не є клієнтом банку, то обов"язковою вимогою до нього є представлення довідки з банку, що здійснює його розрахунково-касове обслуговування, про відсутність чи наявність заборгованості по кредитам. Також додається виписка з особового рахунку про рух коштів на поточному рахунку за останні шість місяців.

Слід відмітити, що банк не має власної методики оцінки кредитоспроможності позичальника, тому частково використовує рекомендовану Національним банком України. Проблема заключається в тому, що більшість підприємств не виконують вимог тих показників, розрахунок яких для оцінки фінансового стану позичальника там пропонується. Основна маса позичальників - це торгові фірми, які мають невеликий власний капітал, майже не мають довгострокових залучених пасивів (окрім власного капіталу), інколи в силу особливостей своєї торгової діяльності мають значну дебіторську заборгованність а також кредиторську (наприклад за товари, час оплати яких ще не настав). Звичайно такі характеристики не служать на користь самого позичальника, але це чи не єдині підприємства, які можуть здійснити заходи (контракти купівлі і продажу) із рентабельністю 15-25% . Тобто за умов вдалої реалізації кредитованої угоди (контракту) кредит повертається без прострочок і пролонгацій. Мають місце також дострокові погашення заборгованностей. Так за час функціонування філії 65% кредитів поверталися торговими фірмами в день закінчення дії кредитного договору або достроково. Більше 31% поверталися достроково або вчасно під час першої пролонгації кредитів строком до 1місяця, наданих під торгові операції.

Відсутність власної розробленої методики оцінки кредитоспроможності потенційцних не служить на користь банку, але частково пояснюється нетривалим досвідом роботи на кредитному ринку. З часом філією на основі статистичного аналізу кредитних справ своїх клієнтів може бути розроблена методика, яка б враховувала специфіку саме її кола клієнтів. Для цього необхідним було б вивчення кореляції показників фінансового стану позичальників, спектр яких може бути значно розширений, із характером погашення боргу кожним окремим клієнтом (відстрочка сплати процентів, кількість та тривалість пролонгацій, якість забезпечення, тощо).

На даний період часу при оцінці репутації позичальника працівники використовують лише окремі архівні дані та інформацію, отриману з неофіційних джерел (тобто від інших економічних суб"єктів, які співпрацювали з ними: інші підприємства та фірми).

Під час аналізу кредитованого заходу спеціаліст кредитного відділу перевіряє економічну доцільність запрошеної суми кредиту. Трапляються випадки, коли позичальник зменшує в заяві суму позику, щоб підвищити імовірність її отримання, або навпаки навмисно її підвищує, плануючи отримати " додаткову суму прозапас". І те і інше є ризиком з точки зору повернення кредиту. Тому під час бесіди з позичальником, працівник може довести необхідність зміни суми кредиту.

На практиці кредитний інспектор проводить кілька зустрічей із позичальником, по мірі підготовки документів. Подається також пакунок документів, що стосуються забезпечення кредиту.

Всі документи перевіряються начальником Київського філіалу, або його заступником.

На засіданні кредитної комісії філії приймається кінцеве рішення щодо кредиту, а також умов його надання. Висновок закріпляється протоколом засідання, який є документом для внутрішнього користування. На основі такого протоколу здійснюються наступні переговори з клієнтом. Саме вони є етапом співставлення і збалансування вимог та побажань клієнта і банку. Результат цієї розмови - це умови кінцевого варіанту кредитного договору - тобто результат домовленості. У негативному випадку прийняття випадку може бути відкладене на деякий час або взагалі відкинуте. Працівники " МТ-Банку" намагаються утримати клієнта, але інколи ситуація вже під час підготовчої роботи змінюється на стільки, що для банку стає невигідним прийняття умов клієнта.Такі випадки на практиці поодинокі – лише кілька разів за час роботи філії.

Наступний крок - це направлення до Головного банку заявки на погодження активної операції та ходатайства кредитної комісії перед кредитним комітетом. Цей крок є досить формальним, бо під час роботи з клієнтом працівники кредитного відділу КФ підтримують постійний зв'язок із банком у м.Кременчуці.

Після погодження даної операції з вищестоящою установою, КФ укладає кредитний договір.

Кредитний договір містить імена осіб, які укладають угоду від імені позичальника та кредитора. Як предмет договору зазначається на яку суму банк надає кредит і на який строк. Чітко вказується кінцева дата користування кредитом, ціль кредиту (в тому числі номер кредитованого контракту тощо). Якщо укладається договір про кредитну лінію -вказується сума ліміту.

Далі обумовлюються умови оплати кредиту, вказується ставка річних. Як правило проценти сплачуються щомісячно не пізніше 26 числа кожного місяця (у випадку, якщо кредит видається на строк більше 1 місяця). Якщо дія договору закінчується,нарпиклад, у першій чи другій декаді місяця, то проценти позичальник сплачує не пізніше дня погашення основної суми боргу.

Зміни строків сплати процентів можливі за домовленістю сторін та за умови укладання додаткової угоди.

Стандартною для КФ "МТ-Банку" є така умова договору: у разі непогашення в останній день дії договору основної суми боргу, позичальник сплачує проценти за користування нею у розрахунку з подвоєної ставки зазначеної вище, за період до дня фактичного погашення заборгованості. Тобто якщо кредит був наданий під 50% річних, наприклад, до 26.03.99р., то у разі несвоєчасного погашення позики, клієнт сплачує подвійну ціну за кредит - 100% з 26.03.99 до дати погашення.така умова спонукає клієнтів банку чітко дотримуватись строків виконання договору або вчасно звертатись до банку для розробки плану подальших дій у разі неплатоспроможності позичальника.

Проценти за користування позичкою нараховуються, виходячи із залишків на рахунку позичальника в банку. В строк фактичного користування коштами входить день видачі кредиту і виключається день погашення боргу. За гривневими кредитами при розрахунках процентів кількість днів в році і місяці приймається за календарну, а за валютними - кількість днів в році за - 360 днів, а в місяці за календарну. Це збільшує доходи філії у валюті.

За невиконання умов договору передбачається також пеня, яка раніше розраховувалася як 4% від суми кредиту за кожний день прострочки. З кінця 1997 року в кредитному договорі КФ передбачається пеня у розрахунку з подвоєної облікової ставки НБУ.

В договорі також може зазначатись умова стягнення штрафу (на практиці - 25%) та дострокового розірвання договору у разі нецільового використання кредиту та невиконання інших умов угоди.

Окремим пунктом кредитного договору описується забезбечення кредиту, яким є все майно та доходи позичальника а також спеціальні договори (застави, поруки, майнової поруки тощо).

Банк зобов'язується відкрити для позичальника позичковий рахунок, номер якого вказується в кредитному договорі, і перерахувати кошти за реквізитилиста клієнта.

В обов'язки позичальника входить:

• використовувати кошти за цільовим призначенням, передбаченим умовами договору;

• забезпечити погашення кредиту та повну сплату належних відсотків (при чому спочатку кошти направляються на погашення процентів, потім простроченої заборгованості, потім основної суми боргу);

• надавати банку баланси підприємства, дані для перевірки забезпечення кредиту та іншу інформацію за вимогою банку;

Банк має право здійснювати:

• перевірки позичальників з питань фінансового стану;

• вимагати пред'явлення документів, щодо виконання кредитованих контрактів (здійснювати перевірку цільового використання) та договорів застави, майнової поруки.

Банк залишає за собою право порушувати питання зміни процентної ставки. Наприклад, в період різкого зростання ціни за кредит на ринку кредитних ресурсів України у другому півріччі 1998 року банк надсилав позичальникам листа про можливість збільшення процентної ставки за згодою останніх. Прохання банківської установи грунтувалось на більш жорстких вимогах нової Постанови НБУ від 31.08.1998 року про підвищення норми обов'язкового резервування та збільшення ломбардної ставки ( з 19.08.98 р.) до 82% річних.

Наприклад, клієнт, що отримав у Київській філії "МТ-Банку" кредит строком на шість місяців під 61% річних, отримавши прохання банку про збільшення процентної ставки до 75%, погодився на встановлення проміжного розміру процентів на рівні 70%. Такий варіант був прийнятий філіалом, так як закупівля кредитних ресурсів у Головному банку в м. Кременчуці на той час могла бути здійснена за ставкою 52%. До того ж можливість збільшення процентної ставки за кредит обмежувалась рівнем максимальної рентабельністі кредитованої торгової операції. Категорична ж вимога встановлення ставки відсотків на рівні 75% збільшила б не тільки доходність операції, але й кредитний ризик по ній.

В договорі обумовлюється, що у разі відсутності відповіді позичальника більш ніж десять днів, банк має право в односторонньому порядку розірвати цей договір і стягнути з позичальника кредитну заборгованість та нараховані відсотки по ній.

Зміна відсоткової ставки у разі згоди клієнта оформляється додатковою угодою сторін.

За декілька днів до настання строку сплати процентів або повернення основної суми боргу кредитний інспектор повідомляє про це позичальнику, як правило, з використанням телефонного зв'язку. За вимогою клієнта працівник банку надає відомість нарахування процентів (один екземпляр підшивається у кредитну справу). Розрахунок здійснюється спеціалістом самостійно.

На підставі наданого платіжного доручення оформляється розпорядження бухгалтера на погашення заборгованності перед банком.

Підтримуючи постійний тісний зв'язок з позичальниками, банк намагається не допустити прострочення сплат. При виникненні у клієнтів фінансових труднощів, як правило, кредити пролонговуються шляхом укладання додаткової угоди в останній день дії кредитного договору. Але для цього позичальник повинен звернутися до банку не пізніше ніж за 7 діб до закінчення кредитної угоди.

Під час реалізації процесу кредитування працівники банку повинні постійно здійснювати контроль за співвідношенням двох крітеріїв -- ризику і прибутку. Характер кредитної політики банку втілюється і в роботу спеціалістів банківської установи із клієнтами при розгляді заяви, в умови укладених кредитних угод, в характар контролю за виконанням умов договорів, і у кінцевому випадку - на якості кредитного портфеля банку.

51

2.2.Загальна оцінка кредитного портфеля КФ АКБ “МТ-Банк”.

За два роки свого існування Київська філія акціонерного комерційного банку “МТ-Банк” акцентувала свою роботу по активних операціях на кредитуванні.. Причиною цього звичайно була недостатність практичного досвіду самостійної роботи на принципах повного внутрішнього господарського розрахунку. Але така тенденція є дуже характерною для багатьох українських комерційних банків (особливо дрібних), бо кредитування є найпоширенішою послугою банку та дає змогу отримувати доходи навіть новоствореним банкам без дотримання особливо складних вимог Національного банку України, які висуваються для інших операцій. До того ж можна сказати, що кредитування є найбільш освоєною серед активних операцій для банківських працівників України, враховуючи рівень кваліфікації пересічного працівника банку. Але таке відношення до кредитування як до досить стандартної та доступної операції не повинно призводити до недбалостей при дотриманні принципів та етапів процесу кредитування. Своєчасний аналіз кредитного портфеля повинен виявити негативні тенденції поточної кредитної політики банку або ж резервні можливості її покращення.

Подальший аналіз кредитного портфеля КФ АКБ “МТ-Банк” буде проведений на основі отриманих статистичних даних цієї установи. Але слід зауважити, що особливості роботи філіалу не можуть чітко відобразити сьогоденну ситуацію в Україні.

Починаючи від моменту отримання дозволів Головного банку та Регіонального управління НБУ, філія “МТ-Банку” надала позичальникам більше 80 кредитів. Основними клієнтами на початку роботи були фізичні особи. Банк не проводить спеціальні роботи (наприклад, рекламні) по залученню позичальників-громадян, тому у більшості випадків клієнтами банку стають його працівники. Основними цілями, на які надаються кредити фізичним особам, є (див. Рис.2.2.):

Рис.2.2.

Розподіл за цільовим використанням кредитів, наданих КФ АКБ “МТ-Банк” фізичним особам за весь час функціонування, шт.

Суми кредитів були досить невеликими, і направлялися на споживання. Крупнішими сумами характеризувались кредити надані фізичним особам на інвестиційні цілі.. При цьому кошти використовувались на будівництво будинків і освоєння землі .

Поступово філія залучала нових клієнтів (переважно юридичних осіб) і розгортала кредитну діяльність (див. табл. 2.2.). На гістограмі додатку Б наглядно зображено, як скорочувалась кількість кредитних договорів із фізичними особами. Натомість нішу у кредитному портфелі займали позички підприємствам та фірмам.

Таблиця 2.2.

Обсяги кредитування фізичних та юридичних осіб КФ АКБ “МТ-Банк” у 1998-1999 році, грн.

За 1998-1999 роки темпи зростання обсягів кредитування суб”єктів господарської діяльності значно перевищували темпи зміни обсягів кредитування фізичних осіб. За півтора роки діяльності філії кредитування фізичних осіб зменшилося на 99%, тоді як юридичних осіб збільшилося на 185%. Такий факт пов”язаний із набуттям працівниками філії досвіду кредитування суб”єктів господарської діяльності, а також поступовим нарощенням кредитних ресурсів шляхом розширення кола клієнтів банку.

Серед позичальників-юридичних осіб Київської філії АКБ “МТ-Банк” є лише організації із приватною та колективною формою власності.. Це спричинене тим, що лише кілька державних установ мають тут свої поточні рахунки. До того ж платоспроможність підприємств та організацій, що фінансуються за рахунок бюджету, в значній мірі залежить від вищезгаданих асигнувань, які останнім часом є дуже недостатніми. Тому для банку буде ризиковим надання кредиту на покриття розривів у надходженні фінансових коштів. Будь-які ж проекти, доходи від яких можуть у майбутньому повністю покрити витрати на них (а отже і повернути заборгованість за кредитами), частіше за все практикуються приватними підприємствами. Саме їм і надає перевагу “МТ-Банк”.

Серед недержавних підприємств більші обсяги кредитів отримують організації із колективною формою власності. (див. табл.2.3., додаток В).

Таблиця 2.3.

Обсяги кредитування КФ АКБ “МТ-Банк” суб”єктів господарської діяльності різних форм власності протягом 1998-1999 років, грн.

Аналіз даних таблиці доводить, що основна робота по кредитуванню проводиться Київською філією із підприємствами колективної форми власності. Доля підприємств із приватною формою власності є дуже незначною – менше 1% або дорівнює 0.

Як правило, підприємства із колективною формою власності є більш крупними і стійкими, завдяки можливості підчас заснування сконцентрувати більший капітал. Їх діяльність має значніші масштаби, ніж підприємств з приватною формою власності..

Основними позичальниками Київської філії були і залишаються підприємства сфери торгівлі (див. Рис. 2.3.).

Обсяги залишків заборгованості перед банком по кредитах таким підприємствам мають тенденцію до зростання. Найбільша частина кредитів надається фірмам, що займаються реалізацією побутової техніки, інших споживчих товарів, а також побутової хімії. Така продукція користується попитом на ринку України. Хоча попит на неї характеризується досить високою еластичністю. Так, коли у другому півріччі мав місце значний сплеск інфляції, населення частково обмежило свої витрати на дані товари, що ускладнило діяльність торгових підприємств. Як правило, торгові фірми отримують кредит на строк від одного до трьох місяців, бо тривалість одного обороту коштів при здійсненні операцій купівлі і подальшого продажу товарів оптом, як правило меньше одного місяця. Отже підвищення цін на товари і зниження попиту на них вже через кілька місяців спричинило зменшення обсягів кредитів для таких торгових операцій. Так у другій половині 1998 року лише у вересні та жовтні спостерігалась позитивна зміна обсягів кредитування торгових підприємств (темпи зростання до попереднього місяця склали 133% та 124%). Інші чотири

Рис.2.3.

О
бсяги кредитування КФ АКБ “МТ-Банк” суб”єктів господарської діяльності різних галузей економіки протягом 1998-1999 року, грн.

місяці другого піврічча 1998 року охарактеризувались протилежною тенденцією : темпи зміни обсягів кредитування порівняно із попередніми місяцями склали 90%, 98%, 92% та 78%. Стабілізація цін з початку 1999 року дала позитивний поштовх для одержання кредитів під здійснення торгових операцій. Вже починаючи з лютого зріс попит на кредити і загальний обсяг позичок, наданих торговим підпрємствам, збільшився на 13% (на 2570 тис. грн.). Подальший період охарактеризувався незначним приростом обсягів кредитів, які на початок другого кварталу склали більше 9,9 млн. грн..

Друге місце в структурі кредитного портфеля КФ АКБ "МТ-Банк" довгий час займала паливна промисловість. Філіалом кредитувались організації, які були створені при крупному нафтопереробному заводі в м. Кременчуці і займались закупівлею сирої нафти та нафтопродуктів для подальшої їх переробки. Частка кредитів, наданих підприємствам паливної промисловості, у загальному обсязі кредитного портфеля у 1998-1999 роках складала від 14 до 23%.

Таблиця 2.4.

Динаміка частки кредитів, наданих КФ АКБ “МТ-Банк” підприємствам паливної промисловості у 1998-1999 роках, грн.

У 1999 році кредитування таких підприємств сповільнилося. Однією із причин слід вважати ускладнення імпорту нафти та нафтопродуктів внаслідок падіння курсу національної валюти.

Інші галузі економіки займають досить малі частки в портфелі кредитів. Але це не свідчить про пасивну участь цих галузей в кредитному процесі. Причиною є обмеженість кола клієнтів даної банківської установи. Хоча перевага активної торгівлі над виробництвом - досить насущна проблема для народного господарства України.

Проаналізуємо також кредитний портфель з точки зору цільового призначення позичок. В баківському бухгалтерському обліку кредити обліковуються в такому розрізі:

• Кредити в поточну діяльність;

• Кредити в інвестиційну діяльність;

В додатку Д приведені у графічному вигляді дані по залишках заборгованості за кредитами суб'єктів господарської діяльності (СГД) та фізичних осіб в розрізі цільового спрямування кредитів. В таблиці 2.5. відображена динаміка кредитування за цільовим спрямуванням.

Таблиця 2.5.

Динаміка кредитування КФ АКБ “МТ-Банк” суб”єктів господарської діяльності за цільовим спрямуванням позичок протягом 1998-1999 року, грн.

Левова частка кредитів направляється в поточну діяльність суб'єктів господарської діяльності. Кредити в інвестиційну діяльність майже відсутні (їх питома вага складає не більше 1%), бо вимагають більш тривалих періодів кредитування, чого банк поки що не може собі дозволити.

Київська філія не виконує такі види кредитування поточної діяльності як врахування векселів, факторинг, операції репо та овердрафт, тому основні напрямки роботи - це кредити СГД за експортно-імпортними операціями та інші. Частка кредитів за експортно-імпортними операціями за останні півтора роки діяльності філії складала від 40 до 52%( з єдиним виключенням, що мало місце на початок першого кварталу 1999 року; тоді їх доля була – 23%). За абсолютною величиною сукупних обсягів такі кредити сягають 4-5,9 млн. у гривнєвому еквіваленті. Але якщо врахувати зміни валютних курсів, особливо протягом останнього року, то можна зробити висновок, що реально обсяги кредитування під зовнішньоекономічну діяльність скорочувалися.

Позички такого характеру видаються на грунті вже заключених контрактів про поставки. Як правило, філіал або перераховує кошти з позичкового рахунку за вказівкою клієнта, або виставляється документарний акредитив. Кошти можуть перераховуватись як попередня оплата, яка зараз може складати не більше 20% суми контракту по зовнішньоекономічній угоді. Контрагенти клієнтів банку частіше за все - резиденти європейських країн. Значна частка кредитів даної групи цільового призначення спрямовується на оплату контрактів поставки нафти, автомобілів тощо.

Кредити на внутрішні торгові операції знов таки отримують торгові фірми, які закуповують продукцію у представництв крупних транснаціональних компаній по виробництву товарів для побуту (техніки, хімічних засобів) та офісів (оргтехніка, супроводжуючі товари) в Україні. Наприклад, це товари '' BOSCH - SIEMENS'', ''Canon'', ''Gillete'' ,''Colgate-Palmolive'' тощо. Кредити на такі цілі є досить непостійними за обсягами (за даними табл. 2.5. їх частка коливалася від 0 до 15 % всіх кредитів юридичним особам) і залежать від кон'юнктури на товарному ринку.

Інша частина кредитів в поточну діяльність надаються позичальникам на задоволення потреби в коштах для фінансування поточних активів у разі розриву у часі між вхідними і вихідними грошовими потоками. Кошти, що переводяться з позичкового на поточний рахунок клієнта, використовуються для закупівлі сировини, оплати інших виробничих витрат, тобто для тимчасового поповнення оборотних коштів у разі їх недостатності (але обов'язково за умов поступового надходження належних клієнтові платежів). Як видно з графіку на додатку Д, а також з даних таблиці 2.4., кредити такого характеру є найбільшими за обсягами і користуються попитом серед клієнтів банку. Їх питома вага в кредитному портфелі по юридичних особах складала, як правило, більше 40-45%. На початок 1999 року майже три п”ятих всіх кредитів суб”єктам господарської діяльності були надані на тимчасове поповнення оборотних коштів клієнтів, а за абсолютним значенням вони сягали 6 млн. грн..

Кредити в інвестиційну діяльність обліковуються в банківській сфері у наступному розрізі:

• Кредити на будівництво та освоєння землі;

• Кредити на купівлю будівель, споруд, обладнання та землі;

• Фінансовий лізинг.

Як видно з графіку додатку Д такі кредити мають досить малу питому вагу у загальному обсязі кредитного портфеля. Київською філією надавались кредити на будівництво та освоєння землі і на купівлю будівель та обладнання. Останнім часом у підприємців з'явилася зацікавленність у створенні об'єктів по обслуговуванню населення. Поки що ця сфера господарства перебуває на стадії становлення і є досить рентабельною, але за умов вдалої оцінки локального ринку послуг. Наприклад, у 1998 році Київською філією АКБ '' МТ-Банк'' було відкрито кредитну лінію на будівництво та облаштування автостоянок , та готельно-рестораного комлексу на трасі Одеса - Санкт-Петербург. На купівл , та готельно-рестораного комлексу на трасі Одеса - Санкт-Петербург. На купівлю будинків і споруд позички видавались, в основному , фізичним особам.

Якщо розглядати структуру кредитного портфеля в розрізі валют, то вона є дзеркальним відображенням розподілу кредитів на кредити СГД за експортно-імпортними операціями та усі інші. Тобто валютні кошти використовуються тільки для оплати зовнішньо-економічних угод. В основному такі розрахунки здійснюються у вільно конвертованій валюті: американських доларах, рідше у німецьких марках, французьких франках та євро.

Зростання обсягів кредитів, виданих у іноземній валюті може бути пов'язане лише із зростанням операцій по перепродажу партій товару, бо інші операції, наприклад, купівля за зовнішньоекономічною угодою обладнання є дуже невигідною для українських виробників, якщо темпи зростання цін на їх продукцію на внутрішньому ринку значно відстають від зростання курсів іноземних валют.

Як правило, здійснюючи аналіз кредитного портфелю банківської установи, економісти приділяють увагу пролонгованій та простроченій заборгованості, як першим ознакам проблемності кредитів. Стосовно роботи КФ '' МТ-Банку'' слід відмітити, що за два роки існування банк мав лише один випадок простроченої заборгованості. Так, позичальник, отримавши кредит на тимчасове поповнення оборотних коштів, не погасив заборгованість за основною сумою боргу по кредиту в день закінчення дії кредитного договору. Платіж був прострочений на чотири дні, за які позичальник сплатив належну банкові пеню, а також подвійну ціну за користування кредитом.

Відсутність прострочених заборгованостей у практиці роботи філії пояснюється тим, що у разі виникнення у позичальника тимчасових труднощів, які заважають вчасно погасити борг, сторони заздалегідь домовляються про напрямок подальшої роботи. Як правило, кредит пролонговується. При пролонгації ризик неповернення кредиту зростає, але банк самостійно вирішує це питання, враховуючи репутацію позичальника та попередній досвід роботи із ним. Втрата позичальника у довгостроковому періоді може бути більш збитковою порівняно із зменшенням доходів у корокостроковому періоді.

М
ожливість часто застосовувати пролонгування дії кредитних договорів пояснюєть майже повною незалежністю філіалу від ціни залучення депозитів та вкладів суб'єктів економіки. Кредитні ресурси філіал "МТ-Банку" формує за рахунок власного капіталу та купівлі коштів у Головного банку. Як видно з рис.2.4 ставки за ресурси, куплені у Головному банку «МТ-Банк», значно нижчі за облікову ставку НБУ і дозволяють філії зберігти достатньо велику процентну маржу.

Рис.2.4.

При чому частіше всього при пролонгації практикується закупівля кредитних ресурсів на тих же умовах, на яких буде надано позику клієнтові Київської філії. На практиці не виникало проблем із достатністю коштів у Головному банку, бо про намір отримати внутрісистемний кредит філія сповіщає заздалегідь ( з моменту визнання заяви клієнта як прийнятної для банку). Тобто маючи на меті подовження строку використання позички клієнтом, філіал теж подає заяву на пролонгацію дії відповідних договорів в Головний банк. При цьому ціна кредитних ресурсів для філії на строк продовження угоди підвищується. Тому перед Київським філіалом виникає необхідність прийняття рішення чи варто іти на додатковий ризик, пролонговуючи кредит позичальника. Хоча співставлення процентних ставок філії та Головного банку доводить, що у більшості випадків процентна маржа філії не зменшується.

С
упутною умовою пролонгації є або зменшення кредитного ризику за рахунок часткового погашення суми позики клієнтом, або прийняття підвищеного ризику за більшу ціну.

На практиці за весь час функціонування КФ АКБ “МТ-Банк” у 42 % випадків пролонгації (в тому числі і повторних) були здійснені після часткового погашення суми кредиту. І у більш, ніж 50 % випадків – за умови збільшення ціни за користування коштами. При чому частина клієнтів виконувала обидві умови на користь банку.

При пролонгації процент підвищується в середньому на 4-6 % (див. рис. 2.6.).

Рис. 2.6.

Це дозволяє стимулювати позичальника до найскорішого погашення заборгованості. Разом із тим, обмежене підвищення ставки проценту не ускладнює і без того тимчасово погіршений фінансовий стан позичальника, тому для нього є вигіднішим завчасно звернутися із проханням пролонгувати кредит, ніж сплачувати всі належні штрафні санкції у випадку прострочки.

Структуру пролонгованих кредитів також можна вивчати за цільовим призначенням та строками. Статистичні дані, отримані у київській філії свідчать про те, що найбільше пролонгованих позичок з”являється при кредитуванні

експортно-імпортних операцій, тоді як питома вага таких операцій у кредитах на поточні потреби суб'єктів господарської діяльності є найменшою (див. табл. додатки Д , Ж і Л).

Таблиця 2.6.

Динаміка пролонгацій кредитів в розрізі цільового спрямування, здійснених КФ АКБ “МТ-Банк” за 1998-1999 роки,грн.

При здійсненні кредитування експортно-імпортних операцій СГД кредитний ризик банку тісно пов'язаний із валютним ризиком самих торгових фірм.

Сплеск обсягу пролонгованих кредитів із іншим цільовим призначенням (внутрішні торгові операції та інвестиційні цілі) відбувся лише на початку 1999 року. Але, якщо борг по пролонгованих кредитах на експортно-імпортні операції в той час складав близько 80 % від суми всіх подовжених угод, то питома вага позичок на інші поточні цілі складала менше 20 %.

На додатку З зображено розподіл пролонгованої заборгованості за строками подовження терміну дії кредитних договорів. Останнім часом якість кредитного портфеля погіршилась : пролонгована заборгованість має не лише абсолютні великі значення, але й збільшилась частка кредитів, що пролонговані строком більш, ніж на 90 днів. (див. додаток З). У лютому - квітні частина пролонгованих кредитів в кредитному портфелі складала спочатку майже 30 %, а потім до 20 %. Кілька кредитів вже переведені до групи "під контролем".

Зважаючи на стан кредитного портфеля Київській філії слід більш жорстко здійснювати заходи по мінімізації кредитного ризику, які розглядаються у наступній главі.

67

3. Шляхи мінімізації кредитного ризику, що застосовуються Київською філією акціонерного комерційного банку “МТ-Банк”.

Здійснення кредитних операцій будь-яким банком бесперечно пов”язане із застосуванням заходів щодо мінімізації кредитного ризику. В першому розділі цієї роботи розглянуті теоритичні засади таких заходів, тепер розглянемо як на практиці банківська установа здійснює захист від можливого невиконання позичальниками своїх забов”язань.

Оцінка кредитоспроможності позичальника.

Як уже було відмічено банк не має власної методики оцінки кредитоспроможності позичальника. Враховуючи те, що Національний банк України запропонував ряд показників для оцінки фінансового стану позичальника без певних нормативних значень (а лише з віддаленими від дійсності теоретичними значеннями, виконання яких у більшості випадків є неможливим для українських підприємств), застосування їх для об”єктивної оцінки кредитного ризику майбутнього кредиту не є корисним. Деякі з банків опрацювали запропоновану НБУ методику, змінивши її і наблизивши до реального життя.

Працівники кредитного відділу Київської філії “МТ-Банку” велику увагу приділяють оцінці звіту про фінансові результати підприємства. Майже повністю обмежується видача кредитів підприємствам, що в звітному році отримали збитки.

Аналізується інформація, надана іншими (операційно-обліковим, валютним) відділами банківської установи. По випискам з особового рахунку клієнта кредитний інспектор може зробити висновок про співвідношення надходжень і витрат клієнта підчас операційної діяльності. На користь позичальника слугує висновок про значні постійні залишки коштів на поточних та інших рахунках. Дані відділу грошового-готівкового обороту про своєчасне отримання клієнтом готівки у повному обсязі для виплати заробітної плати – це ще один додатковий плюс.

Нормування.

Такий метод застосовується у разі невірного розрахування позичальником суми необхідного йому кредиту. Кредитний інспектор перевіряє документи, що стосуються кредитованого заходу, проводить аналіз техніко-економічного обгрунтування. Надлишковість кредитних коштів визначається методом підрахування затрат. Наприклад, позичальник подав заявку на відкриття кредитної лінії для будівництва готельно-ресторанного комплексу на трасі республіканського значення на 75000 грн.. Працівник банку має підрахувати загальну суму витрат, які необхідно здійснити для здійснення проекту (на здійснення ремонту приміщення, закупівлю необхідних меблів, посуду, обладнання, на оплату роботи декораторів, тощо). Недопускаються великі суми непередбачуваних витрат. У разі відхилення суми кредиту у заявці від розрахованої кредит може бути наданий, але на меншу суму, ніж того бажає позичальник. У прикладі, що аналізується, сума позички була зменшена до 50000 грн. по тій причині, що клієнт використав у розрахунках витрат ціни на товари, завищені порівняно із середньоринковими . До того ж на непередбачувані витрати позичальник мав бажання отримати близько 10000 грн., що складало 20% від суми запрошеного кредиту. У філії питання нормування суми кредиту вирішується на засіданні кредитної комісії.

Граничним варіантом застосування такого методу мінімізації кредитного ризику, як нормування, є відмова позичальнику у наданні позики. Це застосовується працівниками КФ АКБ “МТ-Банк” у разі кардинального неспівпадання інтересів банку і позичальника. Так у другому кварталі 1998 року у багатьох підприємств виникла недостатність обігових коштів, у зв”язку з чим клієнти філії почали звертатися до банку з проханням надати їм кредити на тимчасове поповнення обігових коштів. Але разом із тим в Україні зросли ціни на ринку кредитних ресурсів. Київська філія також вимушена була збільшити процентну ставку за користування позичками. Лише частина клієнтів мала змогу запропонувати банку процент по кредиту, вищий за той, за яким філіал купує кошти у Головного банку в м.Кременчуці. Тому відмова клієнтові була економічно вигіднішою для банку, особливо якщо врахувати підвищення кредитного ризику по кредитуванню підприємств у другому кварталі 1998 року.

Також нормування використовується у випадках пролонгації дії кредитних договорів. Отримавши заяву позичальника на пролонгацію кредиту, банком в свою чергу виставляються зустрічні вимоги, які повинен виконати клієнт :

• або зменшити кредитний ризик шляхом часткового погашення основної суми заборгованості за кредитом;

• або сплачувати банку більші проценти за користування позичкою.

Звичайно виконання обох цих вимог є найоптимальнішим варіантом для банківської установи, але складним для позичальника, якщо потреба у пролонгації виникла з причини ускладнень у фінансовому становищі підприємства. За даними , отриманими у КФ АКБ “МТ-Банк”, у 13 з 31 випадку пролонгацій додаткова угода укладалась на суму меншу , ніж у основному договорі, і ще в кількох випадках сума кредиту зменшувалась підчас дії договору про пролонгацію.

Лімітування.

Основна і найпоширеніша форма лімітування – це встановлення банком ліміту по кредитній лінії, коли кредитний ризик мінімізується через кількісне обмеження. Київська філія “МТ-Банку” теж практикує таку форму кредитування як відкриття кредитних ліній. Але роль ліміту, встановленого філіалом, в мінімізації кредитного ризику майже зводиться до нуля. Кредитні лінії відкриваються на короткі строки і передбачають погашення основної суми боргу за один раз в кінці строку дії кредитного договору. Тобто характер надання такої форми кредиту мало чим відрізняється від простого кредитування (не вимагається періодичне погашення суми боргу по частинам).

Інша форма лімітування – встановлення граничних меж кредитування для окремих груп позичальників (така вимога, як правило, включається до методики оцінки кредитоспроможності та табличних і нормативних додатків до внутрібанківського положення про кредитування ).

В Положенні про кредитування ”МТ-Банку” немає окремих пунктів, в яких би обмежувалась можливість кредитування будь-яких груп населення.

Диверсифікація кредитного портфеля.

Диверсифікація покликана мінімізувати кредитний ризик в масштабі всього кредитного портфеля. Але аналіз структури кредитного портфеля Київської філії АКБ “МТ-Банк” довів, що значну питому вагу займають кредити в сферу торгівлі.(див. додаток Л) Майже выдсутнє кредитування виробництва. Тому, коли торгові підприємства мають ускладнення в своїй роботі (пов”язані, наприклад, у операціях імпортування із падінням курсу гривні), це автоматично погіршує стан портфелю банку.

Щ
о стосується диверсифікації кредитного портфеля за строками, то філія надає тільки короткострокові позички (див. рис.2.8.).

Рис.2.8.

При чому якщо до середини 1998 року це були, в-основному, кредити строком від 3 до 6 місяців, то в третьому, четвертому кварталі при наданні кредитів перевага надавалась кредитам на термін до 3 місяців. Зросла також питома вага позик до 1 місяця. Лише з початку 1999 року банк відновив кредитування на більш тривалі терміни : було видано кілька кредитів строком до 6 та 9 місяців.

Виключенням також є укладений валютний договір на три роки до 2002р.

Взагалі слід відмітити, що за теперішніх умов українські банки мало приділяють уваги урівноваженню ризику неповернення довгострокових кредитів видачею більш короткотермінових позичок. Пов”язане це із малою питомою вагою кредитів, виданих на строк більше 1- 2 років.

Забезпечення.

Забезпечення кредиту ще називають останньою лінією оборони для банку. В науковій літературі про банківську діяльність акцент робиться на тому, що рішення про надання кредиту повинно завжди базуватися на привабливості проекту, що фінансується, а не на привабливості забезпечення. Щоб видача кредиту не перетворилася на обмін кредитних коштів на забезпечення, питання про останнє повинно вирішуватися вже після того, як кредитна угода була визначена як прийнятна для банку.

Для мінімізації кредитного ризику в процесі кредитування КФ АКБ “МТ-Банк” використовує забезпечення наданих позичок двох видів :

• застава ;

• порука.

Договори поруки, як правило, використовуються при укладанні кредитних угод із фізичними особами. Договір оформляється у письмовому вигляді і підписується трьома сторонами ( поручителем, кредитором і позичальником). При цьому поручителями виступають працівники банку. Це забезпечує сплату заборгованості у разі непогашення її позичальником за рахунок постійних доходів співпрацівників філії. Порука передбачає сплату заборгованості як за основною сумою боргу, так і за процентами.

Рідше використовується порука для забезпечення кредитів юридичних осіб. В-основному, договір поруки за юридичних осіб укладається для підвищення гарантії повернення коштів як додаткове забезпечення до договору застави. Порука використовується у випадках пролонгування дії кредитної угоди або ж якщо ризик по даному кредиту є досить високий. Перед укладанням договору поруки кредитний інспектор київської філії “МТ-Банку” вивчає засновницькі та фінансові документи майбутнього поручителя. Якщо поручительство запропонованого кандидата є ненадійним, то клієнтові відмовляють у прийнятті такого договору в якості забезпечення. Перевага надається крупним виробничим підприємствам або іншим юридичним особам, які є клієнтами Київської філії, і репутація яких є надійною. Якщо підприємство має фінансово стійких засновників, то третьою стороною в підписання договору поруки може виступити поручитель.

В договорі поруки вказується, що поручитель погашає всю заборгованість позичальника перед банком у випадку, якщо останній виявляється неплатоспроможним, в дводенний строк. При чому банк має право списати в безакцептному порядку з рахунку поручителя суму в розмірі боргових забов'язань позичальника.

В свою чергу поручитель за час прострочки також сплачує нараховані на суму заборгованості відсотки і пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Договір поруки укладається в трьох примірниках по одному для кожної сторони.

Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання. Предметом застави в законі України "Про заставу" , введеного в дію Постановою ВР №2655-12 від 02.10.92 р., визначаються майно та майнові права. В банківській практиці використовуються кілька різновидів застави : іпотека, застава рухомого майна, товарів в обороті або переробці, цінних паперів, майнових прав, заклад.

Київською філією АКБ "МТ-Банк" застава використовується як основний спосіб мінімізації кредитного ризику. Починаючи з 1998 року філія поступово запровадила в методику своєї роботи із клієнтами під час кредитування вимогу, яка стосується обов'язкового забезпечення позики майном. Виключення робилися лише в окремих випадках для постійних клієнтів банку (за умови пред'явлення договору поруки). Але поступово такі умови кредитування взагалі були відкинуті і зараз жодний кредит не виддається юридичним особам і фізичним-не працівникам банку без реального забезпечення майном. При цьому застава покликана виконувати дві функції. Перша і основна -- це спонукати позичальника повернути борг та сплатити відсотки , друга -- гарантувати банку повне або часткове відшкодування збитків, які понесе банк у випадку невиконання забов'язань позичальником.

При вирішенні питання про заставу необхідно враховувати наступні фактори :

1.Ліквідність застави.

2.Умови зберігання.

3.Ступінь зносу.

4.Ринкову вартість застави (як часто вона змінюється, чи мають зміни сезонний характер).

5.Відношення ринкової вартості та суми кредиту.

6.Попит на предмет застави на ринку.

7.Захист застави від інфляції.

8.Чи може бути застава відчуженою (чи немає претензій з боку інших осіб).

9.Чи є можливість контролювати і перевіряти стан застави, якщо договір про неї буде підписаний на умовах зберігання майна у заставодавця.

10. Які витрати на зберігання понесе банк, якщо договір застави передбачатиме перебування заставленого майна у заставоотримувача .

Всі ці питання вирішуються під час підготовки до підписання кредитної угоди і закріпляються у договорі застави.

В практичній роботі Київської філії "МТ-Банку" для забезпечення позичок укладаються угоди як між двома сторонами (заставодавець - заставодержатель), так і за участю третьої особи -- майнового поручителя. При чому частіше всього угоди мають форму договорів застави товарів в обороті.

В якості застави філіал без перешкод приймає нафтопродукти і товари для побуту та офісів. Хоча за два роки роботи філією не була реалізована (з метою відшкодування заборгованості за позичкою) жодна застава, перелічені товари вважаються досить ліквідними. Оптовий продаж їх у разі необхідності не повинен викликати великих ускладнень і витрат. На користь такої застави слугує така її характеристика, як можливість тривалого зберігання.

Якщо мова іде про нафтопродукти, то найбільш зручною заставою є готова продукція : бензин, дизельне паливо, мазут, тощо. У випадку, коли позичальник може запропонувати банківській установі лише сиру нафту, кредитний інспектор повинен вимагати і прослідкувати за відповідними документами, щоб нафта була однорідна (тобто видобута на родовищах однієї місцевості). У разі непогашення позильником заборгованості за кредитом та необхідності реалізації заставленого майна більш ліквідним товаром на ринку України , звичайно, буде нафта Західно-Сибірських (а можливо і українських) родовищ, для роботи з якою пристосовані вітчизняні нафтопереробні підприємства.

При прийнятті у заставу споживчих товарів перевага надається техніці та іншій продукції імпортного виробництва (відомих транснаціональних компаній), які вже зайняли певний сектор на товарному ринку України.

Для оформлення застави товарів в обороті, позичальник повинен представити у кредитний відділ КФ АКБ "МТ-Банк" цілий ряд документів.

По-перше, це специфікація на товар, який заставляється. Вона представляє собою перелік усіх видів товару із указанням кількості одиниць та цін на них.

По-друге, це виписка з балансу підприємства про наявність товарів, що передаються в заставу.

По-третє, це інші товарні документи : накладні, митні декларації, акти прийому-передачі, тощо. Ці документи мають підтвердити законність володіння і розпорядження товарами позичальником.

По-четверте, це лист в якому міститься гарантія того, що товар не буде відвантажуватися з місця його зберігання без спеціального дозволу Київської філії "МТ-Банку". Такий лист має допомогти проконтролювати наявність заставленого майна у повному обсязі в місці, яке обумовлене в договорі.

По-п'яте , це протокол засідання засновників даного господарського товариства із зазначення їх рішення про надання в заставу Київській філії "МТ-Банку" саме тих товарів, які перелічені у специфікації (такий документ обов'язковий у разі , якщо керівник підприємства не має права самостійно підписувати угоди по заставі майна даної фірми).

Працівниками кредитного відділу особлива увага приділяється перевірці документів, що встановлюють права заставодавців на це майно, та повноважень представників заставодавців на підписання договорів застави. Бо недотримання таких умов може призвести до визнання договору застави недійсним з поверненням предмету застави заставодавцю, як того вимагає Цивільний Кодекс.

У стандартній формі договору застави, яка використовується філією, зазначається, що заставодавець має право реалізувати заставлене майно за умови одночасної заміни заставленого товару, що вибуває,іншим однорідним товаром на рівну або більшу вартість. Отже під час дії договору застави заставодавець може звернутися до керівників філіалу із проханням про можливість заміни заставлених товарів іншими. Якщо виконуються вимоги до вартості, ліквідності та виду товарів, то прохання заставодавця задовольняється із оформленням додаткової угоди. В практичній роботі, наприклад, мали місце заміни запасів дизельного палива на менші обсяги бензину, які за вартістю перевищували останнє. У випадках заставлення споживчих товарів заміна проводилася на товари схожі з попередніми функціональним призначенням та якістю. При укладанні додаткової угоди позичальником надавалися нові товарні документи, специфікація, протокол засідання засновників, виписка з балансу, тощо.

У випадку реалізації заставодавцем заставленого майна без одночасної заміни товару, що вибуває, на товар на більшу або рівну вартість , заставодавець сплачує банку штраф у розмірі 25 % від зменшеної вартості предмету застави.

При заставі товарів в обороті заставодавець зберігає за собою право володіти, користуватися та розпоряджатися предметом застави. Ризик випадкової загибелі заставлених товарів несе їх власник. Він повинен у повному обсязі відшкодувати банку збитки, спричинені втратою,нестачею або пошкодженням заставленого майна.

Якщо під час дії кредитного договору позичальник погасив достроково значну частку основної суми боргу, то за заявою заставодавця обсяги товарів, заставлених банкові, можуть бути зменшені за згодою банку. Скорочення обсягу заставлених товарів до оптимального розміру також слугує на користь банківській установі : спрямування товарів у подальший оборот збільшує оборотність активів підприємства, а отже і його прибутковість, що в свою чергу позитивно впливає на мінімізацію кредитного ризику.

Інший різновид застави, що приймається банком для забезпечення кредитів, -- це застава нерухомості (іпотека). Частіше всього в якості заставленого нерухомого майна юридичних осіб виступають нежилі приміщення, а фізичних -- квартири, приватні будинки та надвірні споруди.

Для оформлення договору застави позичальник пред'являє кредитному інспекторові наступні документи :

• документи на право власності заставленого майна (споруди, будівлі, квартири, будинку );

• справка із державної нотаріальної контори про те, що заставлене майно не є під арештом або забороною (справка має бути оформлена в день підписання договора застави) ;

• справка-характеристика на об'єкт застави;

• для фізичних осіб -- документ про те, що майно є власністю даної особи;

• виписка з балансу за даним об'єктом;

• акт оцінки вартості майна;

• протокол засідання засновників на заставу.

Особливою вимогою до працівників кредитного відділу при підготовці всіх документів для підписання договору застави є перевірка параметрів предмету застави :

Предметом застави не можуть бути націонільні культурні та історичні цінності, об'єкти державної власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами, а також майнові комплекси державних підприємств та їх структурних підрозділів, що знаходяться в процесі корпоратизації (ЗУ "Про заставу"). Але так як серед позичальників Київської філії "МТ-Банку" не було державних підприємств, то увага приділяється перевірці інших можливих порушень.

Якщо майно перебуває у спільній власності, то воно повинно прийматись у заставу лише за умови наявності письмової згоди всіх співвласників. На практиці майже всі такі випадки пов'язані із заставою, що надається фізичними особами. Вони подають нотаріально завірений документ, що підтвержує згоду , як правило, чоловіка або дружини на заставу житлових приміщень.

Обов'язковою вимогою у дозволі співвласників має бути погодження не лише на заставу майна, але й на наступну можливу його реалізацію у разі неповернення кредиту, щоб уникнути ускладнень і необхідності вирішення питання через судові установи.

Документи, представлені заставодавцем, також перевіряються на факт попередньої передачі майна в оренду третій особі. Тому що , навіть у тому випадку, коли банк за договором застави набуде права власності на таке майно -- він буде зобов'язаний здати його в оренду третій особі, бо договір оренди зберігає свою чинність і для нового власника (ст.268 Цивільного Кодексу).

За час існування Київської філії більшость випадків застави юридичними особами нерухомого майна -- це застави виробничих корпусів та інших нежилих приміщень. Спеціалістами банку при підписанні договору іпотеки надається перевага приміщенням які є автономними -- відокремленими від цілісних майнових комплексів і можуть самостійно функціонувати при переході права власності та зміни профілю діяльності (мають окремий вхід, не знаходяться на внутрішній території підприємства, знаходяться у зручному місці,тощо). Наприклад, філією приймалися у заставу приміщення магазинів, виробничі корпуси, частини адміністративних будівель підприємств.

Як правило, всі предмети іпотеки знаходяться в межах м.Києва. Мали місце лише кілька виключень з правил -- коли у заставу по кредиту були прийняті ділянки залізниці із всім відповідним обладнанням, що знаходяться в м.Кременчуці і забезпечують виробничу діяльність одного із найкрупніших нафтопереробних заводів України. Звичайно розташування предмету застави було незручним для Київської філії, але, враховуючи нагальну необхідність даного майна для нормального функціонування крупного фінансово стійкого підприємства-майнового поручителя, така застава давала майже стовідсоткову гарантію повернення позички та процентів по ній.

Що стосується застави нерухомого майна фізичними особами, то від них приймаються будівлі та квартири, що також знаходяться в межах Києва.

Як уже було зазначено вище, позичальник повинен представити кредитному інспекторові документи по оцінці заставленого майна, здійсненній спеціальними ліцензованими організаціями. Оцінка здійснюється за рахунок клієнта філії, що має бажання отримати кредит.

Позичальник має право самостійно обрати виконавця робіт з оцінки майна, але працівники філії "МТ-Банку" можуть дати пораду щодо вибору. Так у більшості випадків здійснюваних оцінок, до співпраці залучалося товариство з обмеженою відповідальністю "Роял бізнес сістем - ЛТД". Незалежна оцінка здійснюється експертами товариства у досить короткий термін, з використанням методик і інструкцій Фонду держмайна України, Держжитлокомунгоспу України, інших державних установ та Українського товариства оцінювачів. Звіт про здійснення оцінки надається замовнику у письмовому вигляді із детальним описом здійснюваних заходів та розрахунків. Майно оцінюється за кількома методами :

• аналогів продажу;

• витрат;

• прибутковості.

При здійсненні оцінки враховується фізичний стан об'єкту, місце його розташування, площа та ціни на ринку житлових приміщень в м.Києві.

В якості застави фізичними особами рухомого майна банку частіше всього пропонуються автомобілі. Як правило, це автомобілі іноземних марок із строком експлуатації до 3-4 років. Обов'язковим є при укладанні договору застави автомобілю представлення позичальником документів, - що засвідчують право власності особи (це може бути також генеральна довіреність), - що характеризують технічний стан заставленого авто ( справка ДАЇ, станції технічного обслуговування), тощо.

В-основному, при укладанні договорів застави рухомого майна із фізичними особами передбачається така умова, що заставлене майно залишається у володінні власника. З практики діяльності Київської філії "МТ-Банку" можна виділити лише кілька прикладів закладу рухомого майна, тобто коли , наприклад, автомобіль на термін дії договору закладу передавався у володіння банківській установі. Такий договор (закладу) має свої як переваги, так і недоліки. Необхідність контролю за наявністю закладеного майна була зведена до мінімуму. Але разом із тим зберігання предмету закладу вимагало певних витрат : не маючи власних обладнаних гаража або стоянки, Київська філія банку була вимушена тримати автомобіль на платній стоянці, де забезпечувалася цілодобова охорона. Співставлення витрат і вигоди для банку довело недоцільність передачі майна у володіння банківської установи за умов кредитування постійних клієнтів або клієнтів із відомою доброю репутацією.

Існує також ряд вимог, які є універсальними для всіх різновидів застави.

У випадку невиконання заставодавцем своїх зобов'язань за кредитним договором звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду, арбітражного суду, або на підставі позову банку. Виникає необхідність реалізації предмету застави.

Відповідно до Закону України "Про заставу" реалізація заставленого майна, що не є державною власністю, може відбуватися у будь-якій формі, що зазначається у договорі застави.

Враховуючи складність процедури проведення аукціонів, договорами застави, що підписуються керівниками Київської філії "МТ-Банку", як правило, передбачається право банку реалізувати майно на свій розсуд та погасити заборгованість із коштів, які одержані від продажу майна, або залишити його в своєму розпорядженні. У разі здійснення останнього заставодавець зобов'язаний зробити передачу майна банківській установі.

При настанні необхідності реалізації майна філіал вирішуватиме питання продажу (і яким чином) або прийняття у постійну власність майна, виходячи з порівняння економічної вигоди всіх можливих варіантів та обрання найменш витратного для банку.

У випадку , якщо одержаної від продажу заставленого майна суми не вистачить для покриття вимог банку, філіал зможе отримати необхідну суму з іншого майна заставодателя.

Іще одна вимога договору застави -- право банку перевіряти документально і фактично наявність, стан, розмір і умови зберігання предмета застави. Перевірка є досить важливим фактором зменшення кредитного ризику. І негативною тенденцією слід вважати відсутність (або недостатність) регулярних фактичних перевірок заставленого майна, особливо якщо такі перевірки не вимагають значних витрат. Такий недолік прослідковується в роботі філії "МТ-Банку". Звичайно він частково пояснюється тим, що банк кредитує досить постійне коло клієнтів, не мав значних ускладнень із поверненням позичок та процентів за ними. Але враховуючи погіршення останнім часом кредитного портфеля філіалу за рахунок збільшення частки пролонгованих кредитних договорів, працівникам філії слід більшу увагу приділяти якості предметів застави та виконання умов договорів застави.

Оцінку прийняття забезпечення кредитів банком у розрізі мінімізації кредитного ризику проводять у двох напрямках : кількісному і якісному. Якісна характеристика та оцінка забезпечення вже була наведена вище. Для кількісного аналізу до уваги приймаються різноманітні показники співвідношення сум наданих позичок, процентів по них та обсягів отриманих забезпечень.

Забезпечення при вмілому використанні повинно дати можливість стовідсоткового відшкодування заборгованості позичальника за рахунок його коштів і майна або коштів і майна третьої особи, з якою існує домовленість, закріплена договором. У співвідношенні "сума кредиту - сума забезпечення" визначальною має бути саме сума кредиту, хоча в той же час в ідеальному варіанті сума забезпечення має бути або рівною із сумою заборгованості за позикою, або перевищувати її.

У випадку прийняття банком у якості забезпечення поруки (що практикується даною філією) або гарантії, сума забезпечення розраховується, виходячи із основної і додаткової суми боргу. Якщо ж прийняте забезпечення --це застава, то воно може відшкодувати заборгованість у різній мірі.

Застосування договорів поруки для забезпечення кредитів частіше всього мало місце у 1997 році. Тоді майже 25 % кредитів, наданих позичальникам (окрім бланкових) , мали своїм забезпеченням поруку третьої особи по кредитним зобов'язанням клієнта банку. У 1998 році ситуація дещо змінилася : питома вага позичок із порукою третіх осіб знизилася до 2-3 %. 1999 рік став роком повної відмови від прийняття порук у якості забезпечення. Як бачимо, із появою кредитів, які відносяться при розрахунку резерву для відшкодування можливих втрат за позиками до групи кредитів із недостатнім погашенням, Київською філією АКБ "МТ-Банк" було вжито заходів щодо мінімізації кредитного ризику за допомогою прийняття більш надійного забезпечення позик.

Проаналізувавши кредитний портфель філії, автор даної роботи сгрупувала надані за два роки кредити за коефіцієнтом співвідношення "застава / заборгованість" в таблиці 2.7. Як видно з таблиці, у всіх випадках прийняття забезпечення (застави позичальника та майнової поруки) сума забезпечення перевищувала суму кредиту. Питома вага кредитів, які надані позичальникам під забезпечення, що за вартістю перевищує суму позики на 10 - 100 %, складає близько 37.78%. Частка кредитів, забезпечення по яких перевищує суму кредитів більш, ніж в два рази, складає більше 62 %. Але слід зауважити, що показники були розраховані по всій сукупності кредитів, які були видані за час існування Київської філії комерційного банку "МТ-Банк". Якщо ж врахувати фактор часу, то визначальною є тенденція до збільшення питомої ваги позичок, забезпечення по яких вдвічі та більше перевищує основну суму боргу за кредитом.

Таблиця 2.7.

Розподіл кредитів , виданих КФ АКБ "МТ-Банк"завесь час існування, за коефіцієнтом співвідношення суми забезпечення (застави) та суми заборгованості за позикою)

Так у 75 % випадків прийняття забезпечення у вигляді застави позичальника та майнової поруки кредит надавався на суму, що складала не більше 60 % забезпечення.

Якщо ж окрім основної суми боргу по кредиту до розрахунків приймати також суму нарахованих по ній відсотків, то картина дещо змінюється. Так ми маємо, що у близько 7 % випадків кредитування повна заборгованість за позикою не покривається сповна сумою наданого забезпечення (лише на 80 - 95 %). Але для сукупного кредитного портфеля цей показник є досить низький, особливо якщо врахувати, що в останні квартали частка таких кредитів постійно зменшується.

Страхування.

Такий спосіб мінімізації кредитного ризику як страхування кредитів в Україні не є поширеним. В теоритичній літературі зазначається, що страхування суб'єкта економіки може здійснюватись шляхом централізованого страхування та самострахування.

Централізоване страхування передбачає створення страхового фонду на рівні держави або окремого кола суб'єктів економіки за допомогою спеціальних страхових організацій. Власне страхування (яке здійснюється самостійними страховими компаніями) також вважається централізованою формою страхування.

Самострахування передбачає створення страхового фонду окремим суб'єктом економіки. Прикладом такої форми страхування є створення комерційними банками резервів для відшкодування можливих втрат за позиками. Але мова про такі резерви піде далі.

У світовій практиці страхові компанії пропонують цілу низку послуг, які дозволяють комерційному банку захиститися від ризику неповернення кредиту та процентів за ним. При чому захист може бути як прямий так і непрямий. Безпосередній захист від кредитного ризику може бути наданий при заключенні договору страхування із компанією за такими видами :

• страхування ризику непогашення кредиту ;

• страхування відповідальності позичальника за непогашення кредиту ;

• страхування кредитного портфеля банку ;

Непрямий захист здійснюється при страхуванні об'єктів застави, страхуванні фінансових та виробничих ризиків (як за окремими проектами, так і вцілому); страхуванні життя позичальників, тощо.

Київська філія "МТ-Банку" опосередковано використовує послуги страхових компаній лише з приводу страхування заставленого майна. Слід відмітити, що така ситуація є характерною для банківської системи України. Отримавши негативний досвід співпраці із страховими компаніями у першій половині 90-х років, переважна більшість комерційних банків відмовилася від такого способу мінімізації кредитного ризику, за виключенням класичних видів непрямого захисту, якто страхування заставленого майна.

Як правило, страховий поліс вимагається філією при передачі позичальником у заставу предмету іпотеки. Майно має бути застраховане за рахунок заставодавця у повному обсязі на користь банку на весь термін дії договору застави. При настанні страхового випадку (загибелі заставленого майна) банківська установа матиме переважне право задоволення своїх вимог із суми страхового відшкодування. Але при розрахунку ступеню мінімізації кредитного ризику за умов страхування заставленого майна, увага кредитного інспектора обов'язково звертається на те, що страхове відшкодування майже завжди менше вартості застрахованого майна (50 - 80 %). Отже якщо, наприклад, заборгованість за позикою складає 80 % від вартості застави, то у разі загибелі майна (здійснення страхового випадку) заборгованість позичальника може бути не погашена у повному обсязі за рахунок виплат страхової компанії.

Створення страхових резервів на покриття можливих збитків за кредитними операціями.

Резерв формується відповідно до загальної суми позик, класифікованих за ступенем ризику та зважених на коефіцієнти ризику. Резерв розподіляється на резерв під стандартну заборгованість та резерв під нестандартну заборгованість за кредитами. Також окремо формуються резерви в тих валютах, в яких надані позики. Резерв формується як Головним банком, так його філіями.

У філії "МТ-Банку" щоквартально уточнюється загальний обсяг резерву відповідно до сум фактичної кредитної заборгованості за групами ризику, яка склалася станом на останній робочий день звітного кварталу. Для розрахунку обсягів резервів, що підлягають створенню в наступному кварталі, кредитною комісією Київської філії здійснюється оцінка кредитного портфелю.

Кредити класифікуються згідно постанови правління НБУ №122 від 27.03.98 року та Системи значень показників діяльності позичальників для банківських установ, фізичних та юридичних осіб затверджених Правлінням АКБ "МТ-Банк". Оцінка кредитних ризиків здійснюється з урахуванням таких двох крітеріїв :

• оцінка фінансового стану позичальника ;

• погашення позичальником кредитної заборгованості за основним боргом та відсотків за нею.

Для здійснення оцінки фінансового стану позичальника банк враховує показники його діяльності. Оцінка показників проводиться за бальною системою . Сума набраних балів визначає належність позичальника до певного класу.(див. табл. 2.8.)

Таблиця 2.8.

Розподіл позичальників по класах відповідно до суми набраних балів.(методика КФ АКБ “МТ-Банк”)

Ранжування класів від А до Д відповідає характеристикам фінансового стану позичальників від найкращої до найгіршої.

При оцінці кредитів юридичних осіб бали надаються за параметрами:

• Забезпечення ( застава-4, порука-3, бланковий-0);

• Наявність прибутку чи збитку за звітній період (прибуток-1,збиток - -1);

• Клієнт банку чи ні (так-2, ні- -2);

• Виконання зобов'язань позичальником в минулому (за кожне належне виконання-1, за кожне неналежне виконання- -1);

• Ефективність управління позичальника (добра-1, недобра- -1);

• Дотримання фінансових показників : коефіцієнт загальної ліквідності, коефіцієнт абсолютної ліквідності, коефіцієнт автономності, коефіцієнт маневреності власних коштів із нормативними значеннями, запропонованими НБУ (дотримання всіх показників-2, трьох-1.5, двох-1, одного-0.5, недотримання жодного-0);

• Ринкова позиція позичальника (добра-2, недобра-0).

При оцінці кредитів фізичних осіб бали надаються за параметрами :

• Забезпечення (застава-4, порука-2, без забезпечення-0);

• Прибуток чи матеріальний стан позичальника відносно суми кредиту (високий-4, середній-2, низький-0);

• Контакт з банком (постійний-3, тісний-2, по необхідності-1, відсутній-0);

• Соціальна стабільність клієнта (висока-2, середня-1, низька-0).

Після підрахунку суми балів по кожній позичці та визначення характеру погашення кредиту позичальником згідно Положення НБУ кожний кредит відноситься до певної групи ризику. Подальший розрахунок здійснюється за допомогою встановлених НБУ норм відрахування.

Як видно, методика оцінки кредитного портфеля установами "МТ-Банку" є досить простою. Недоліком її можна назвати абстрактність окремих показників та крітеріїв їх визначення. Наприклад, яке співвідношення матеріального стану позичальника та суми кредиту слід вважати низьким або середнім, чи як визначити ринкову позицію позичальника. Досить малу вагу при розрахунках отримує крітерій "прибутковість-збитковість". Дана методика є характерним прикладом адаптації банком оціночних крітеріїв до практичного застосування, про яку йшла мова раніше.

Розраховані обсяги резервування за позичками відображують ризиковість кредитної політики банку. (див. рис.2.9.)

Чим більше сума кредитів, наданих без застави та іншого надійного забезпечення, тим більший обсяг резерву має бути сформований. Як видно з графічних представлень статистичних даних Київської філії, розмір резерву має тенденцію до зростання. Це є досить закономірним з урахуванням постійного нарощення обсягів кредитування. Але факторний аналіз може довести існування і інших причин.

Так темпи зростання обсягів застави, яка враховується при обчисленні суми резервування, значно відстають від темпів зростання сукупної заборгованості за позиками (див. рис.2.9.).

Пояснюється це тим, що більшість кредитів, наданих філіалом, останнім часом забезпечується майновою порукою, яка є менш надійною з точки зору мінімізації кредитного ризику. Темпи зміни вартості застави, що враховується при обчисленні резерву, протягом останніх двох кварталів (IV 1998 - I 1999 років) становили 56 і 81%. Тобто при розрахунку обсягів резервування на другий квартал 1999 року застава враховувалась у загальному обсязі в 2 рази меншому, ніж на 01.10.98р. при тому, що кредитний портфель залишився на тому ж рівні.

Рис. 2.9.

Динаміка показників, що використовуються при розрахунку обсягів резервування КФ АКБ “МТ-Банк”,грн.

В останньому кварталі в структурі кредитного портфелю з'явилися позики, які за оцінкою відносяться до групи "під контролем". Це кредити, які були пролонговані по три-чотири рази. По деяких з них банку вдається мінімізувати кредитний ризик за рахунок виконання позичальником вимог щодо поступового погашення заборгованості по частинам. Але в одному з випадків позичальник має дуже складне фінансове становище, тому філія готується до звернення стягнення по заборгованості з поручителя даного клієнта. Мають бути здійснені всі можливі заходи, які б дозволили погасити заборгованість за рахунок позичальника або поручителя.

Використання резервів для відшкодування збитків здійснюється лише в тому разі, якщо позика визнана безнадійною до стягнення. У будь-якому випадку використання резервів, створених за рахунок банку, для погашення збитку носить характер компенсації кредитного ризику, а не його мінімізації. Резерви по кредитах - це пасивний спосіб захисту від ризику, він ні в якому разі не впливає на імовірність непогашення позики клієнтом. Незалежно від того який обсяг зарезервованих коштів має банківська установа, стан позичальника та його кредитоспроможність можуть погіршитися або покращитися. Тому увага кредитних працівників Київської філії АКБ “МТ-Банк” повинна акцентуватись на покращенні ризик-менеджменту самого банку.

71

Глава 3. Шляхи вдосконалення мінімізації кредитного ризику комерційного банку.

3.1.Зарубіжний досвід щодо мінімізації кредитного ризику.

При формуванні і вдосконаленні банківської системи України обов”язковою умовою повинно бути використання світового досвіду. Звичайно, банки розвинутих країн працюють в інших економічних умовах, але їх методи роботи можуть бути адаптовані до застосування і в нашій державі.

Кредитування в інших країнах також пов”язане із істотним кредитним ризиком, але він вимірюється дещо в інших масштабах. У світовій практиці майбутнє банку, частка прострочених (понад 90 днів) кредитів якого наближається до 7% від загального обсягу, є досить проблемним. Для надійних банків цей показник становить близько 3%. (41, с.107).

В світовій банківській практиці велика увага приділяється оцінці і мінімізації кредитного ризику на рівні всього кредитного портфеля. Здійснюється оцінка обсягу, структури та якості кредитного портфеля, а вже потім приймаються заходи, які дозволяють оптимізувати його структуру для зменшення ризику.

Дуже проширений є такий спосіб захисту від кредитного ризику як продаж кредитів. Банк, виходячи з проведеної ним оцінки кредитного портфеля, може продати певну частину наданих кредитів іншим інвесторам. За рахунок цієї операції банк має змогу повернути кошти, що були спрямовані у кредитні вкладення (повністю або частково). Ефект від здійснення таких опрацій багатобічний. По-перше, за рахунок продажу активів з низькою прибутковістю звільняються ресурси для фінансування більш прибуткових активів; по-друге, продаж активів уповільнює зростання банківських активів, що допомагає керівництву банку досягти кращого балансу між збільшенням банківського капіталу та ризиком, пов”язаним із кредитуванням; по-третє, таким чином зменшуються відповідні статті балансу банку (ті, що характеризують його діяльність не з кращого боку).

Щодо техніки здійснення продажу кредитів, то банк-продавець у деяких випадках може зберігти за собою права з обслуговування боргу. Кредити продаються за ціною, нижчою за їх номінальну вартість. Наприклад, на одному з найбільших ринків перепродажу кредитів, що належить країнам “третього світу”, кредитні борги Аргентини, Бразилії, Мексики, Перу, Філіпін, інших країн часто продаються у співвідношенні до номінальної вартості 5 центів за 1 долар. Більшість цих кредитів купуються пакетами в мільйони доларів банками та корпораціями, що мають досвід роботи в країні-боржнику. При цьому, якщо економічний стан у такій країні покращується, покупці кредитів отримують значні прибутки, а в негативному випадку збитки за такими кредитами є значно менші, ніж при їх безпосередньому наданні.(33, с.26)

Однією із поширених у деяких країнах форм продажу банками своїх кредитних вкладень є так звана сек”юритизація кредитів. При здійсненні сек”юритизації банк пропонує для продажу не самі кредити, а цінні папери (фінансові вимоги), які були випущені під ці кредити. Трансформація позик у цінні папери дозволяє банку вивести з балансу частину ризикованих активів. По мірі того як позичальники сплачують ці активи (повертають суму основного боргу та нараховані відсотки), потік доходів спрямовується до власників цінних паперів.

Кількість і обсяги проблемних кредитів можуть бути значно зменшені у разі застосування універсального методу розрахунку обсягу кредиту, що широко застосовується в західній банківській практиці. Зміст його полягає в тому, що видається лише частина загальної величини позички. Інша ж частина (у процентах до визначеного обсягу кредиту) банком не кредитується, а її сума визначається банком на підставі оцінки ризику конкретної операції.

Домінуючою концепцією є теорія диверсифікації банківських ризиків. Сутність її полягає у всебічній диверсифікації операцій банку, в тому числі і кредитних. Сучасні дослідники вважають, що надання кількох великих є значно небезпечнішим, ніж численні дрібні позички. Хоча економісти також відмічають, що при такому методі мінімізації ризику проблема його скорочення розв’язується не за рахунок знищення економічних чинників його появи, а шляхом використання суспільних ресурсів для покриття структурних вад функціонування окремих господарських суб’єктів.

Яскравим проявом процесу диверсифікації кредитного ризику є розвиток у світовій практиці консорціального кредитування.

З іншого боку поширеним є державне регулювання максимального розміру ризику на одного позичальника, що запобігає надмірній орієнтації банку при проведенні ним кредитних та позабалансових операцій на одного великого позичальника.

Наприклад, у США обсяг кредитів одному клієнту або групі клієнтів, пов’язаних інвестиційно-засновницькими відносинами, на повинен перевищувати 10% суми власних коштів банку. Кредити, надані банком державним установам, вважаються наданими одному клієнту.

У Німеччині обсяг усіх великих кредитів, кожен з яких дорівнює або перевищує 15% власного капіталу банку, не повинен перевищувати останній більш як у 8 разів. Найбільший з великих кредитів не повинен перевищувати 50% власних коштів банку.(43, с. 33)

Велика увага приділялась завжли банками до виробки найефективнішої методики оцінки кредитоспроможності потенційного позичальника.

Внаш час банки розвинутих капіталістичних країн застосовують складну систему великої кількості показників для такої оцінки клієнтів. Ця система диференціюється залежно від характера позичальника, а також може грунтуватись як на сальдових, так і на оборотних показниках звітності клієнтів.

Так ряд американських банків використовують систему оцінки кредитоспроможності, побудовану на чотирьох групах основних показників:

- ліквідності фірми;

- оборотності капітала;

- залучення коштів;

- показники прибутковості.

Оцінка кредитоспроможності клієнтів французськими комерційними банками включає 3 блока :

1) оцінка підприємства і аналіз його балансу, а також іншої звітності;

2) оцінка кредитоспроможності клієнтів на основі методик, прийнятих окремими комерційними банками;

3) використання для оцінки кредитоспроможності даних картотеки Банку Франції.

Особливість, як бачимо, у тому, що у Франції існує спеціальний Центр по визначенню ризиків. Ця служба створена ще у 1946 році і знаходиться під веденням Банку Франції. Центр щомісяця отримує від банків інформацію про надані кредити та їх використання.

Картотека Банку Франції має чотири розділи. В першому підприємства розподіляються на 10 груп залежно від розміру актива баланса. Другий розділ є розділом кредитної котировки : 7 груп з шифром від 0 до 6, за яким підприємство займає свою позицію довіри, судячи з оцінок керівників контрагентів, з якими воно має ділові контакти. Третій розділ передбачає класифікацію підприємств за їх платоспроможністю. Банк Франції фіксує всі випадки неплатежів і залежно від цього ділить клієнтів комерційних банків на три групи, які шифруються цифрами 7, 8, 9 (7-пунктуальні виплати, відсутність труднощів ; 8-тимчасові ускладнення, що не підривають платоспроможність; 9- достатньо ненадійний клієнт). В четвертому розділі відбувається поділ клієнтів на дві групи : векселі і цінні папери яких будуть переобліковані або ні.(21, с.32)

Ще один метод мінімізації кредитного ризику, який використовується банками та вимагає достовірної інформації про позичальника – це страхування.

В закордонній практиці кредитне страхування вперше набуло розвитку в Європі після першої світової війни. В наш час страхуванням кредитних ризиків в-основному займаються спеціалізовані страхові компанії. Прийняття кредитного ризику головним чином пов’язане з формуванням бази даних про фінансовий стан потенційних клієнтів. Постачальниками такої інформації є банки. Серед страхових кромпаній, що займаються страхуванням кредитів, широко практикується обмін інформацією.

Існують також спеціалізовані фірми, що надають за відповідну плату необхідну інформацію, в тому числі і конфеденційного характеру.

Наприклад, в світовій практиці одним з найбільш відомих джерел даних про кредитоспроможність є фірма “Дан енд Бредстріт”, яка збирає інформацію про близько 3 млн. фірм США і Канади і надає її за підпискою. Коротка інформація і оцінка кредитоспроможності кожної фірми друкуються у загальнонаціональних та регіональних довідниках. Більш детальна інформація може бути надана у вигляді фінансових звітів, які включають кілька розділів. Як правило, перший розділ містить інформацію загального характеру (назва, сфера економічної діяльності, адреса, форма власності, рейтингові оцінки тощо). В наступному розділі – відомості, отримані від постачальників фірми, відносно акуратності виконання нею платежів та про обсяги отримуваних комерційних кредитів. Третій розділ включає дані про аналіз балансу, обсяги продажів та прибутки/збитки. Четвертий – інформацію банку про середні залишки на депозитах та про платежі по позичках. В останніх розділах описується керівництво даної фірми, род її діяльності, клієнтура та інше.

Взагалі інфраструктура фінансових ринків розвинутих країн представляється великою кількістю кредитних бюро, спеціальних комерційних агентств. Інформаційні організації більш дрібні за розміром часто акцентують свою роботу на окремих галузях економіки або за географічним принципом.

База даних постійно поповнюється, а поява комп’ютерів в значній мірі спростила техніку адміністрування бази даних, хоча у фінансовому відношенні витрати зросли.

Задачею українських банків є використання того досвіду, що вже набутий розвинутими країнами. По-перше, він вже є провірений на практиці; по-друге, дозволить зекономити кошти і час для банківської системи; по-третє він може виступити базисом для сучасних розробок вітчизняних фахівців.

78

3.2. Шляхи вдосконалення мінімізації кредитного ризику в Україні.

Сучасна ситуація управління кредитного ризику комерційними банками України характеризується застосуванням деяких методів його мінімізації, але велика питома вага проблемних кредитів у загальному обсязі доводить недооцінку деяких факторів на практиці. Тому важливим є виявлення резервів подальшого вдосконалення захисту банків від кредитного ризику.

Як доводять статистичні дані велика частина кредитів надається комерційними банками України в сферу торгівлі.(див. табл.3.1.)

Таблиця 3.1.

Кредити, надані комерційними банками суб”єктам господарської діяльності України на 01.12.98.(44,с.82)(залишки заборгованості,млн.грн.)

Як видно з таблиці майже третина загальних обсягів кредитування здійснюються в сферу торгівлі. Позички суб”ктам господарювання цієї галузі на 87,2 % надаються на короткі терміни, а на 40 % - в іноземній валюті. Більше чверті всіх валютних кредитів здійснюється саме в сферу торгівлі. Кредитний ризик банку при кредитуванні зовнішньоекономічної торгівлі корелюється і посилюється валютним ризиком підприємств, що виступають позичальниками.

Тому у періоди зниження курсу національної валюти такі кредити є джерелом небезпеки для банків і мають оцінюватись ще під час підготовки кредитного договору більш детально, з врахуванням кон”юнктури валютного ринку. Для цього слід розробити окремі методики оцінки кредитоспроможності позичальників, які звертаються до банку з метою отримання позичок під здійснення експортно-імпортних операцій. Повинні застосовуватись більш жорсткі обмежувальні умови кредитної угоди.

Прикладом підвищення ступеню кредитного ризику для банків в інфляційні періоди є друга половина 1998 року, коли майже на третину зроси обсяги прострочених кредитів в портфелях банків України.

За оперативною інформацією національного банку України на 01.06.98 року питома вага прострочених кредитів у загальному обсязі складала 11,5%, а вже на 01.12.98р. - 17,19%. Тобто темпи зростання простроченої заборгованості за 5 місяців склали 49%. При цьому обсяги пролонгованих кредитів зберіглися на рівні 11,4-11,5%. Тому на практиці кредитний ризик банків слід вивчати і мінімізувати з обов”язковим врахуванням інших ризиків (в. т. ч. валютного).

Іще однією проблемою українських банків є зосередження на роботі із вузьким колом клієнтів, яке характеризується допущенням недооцінки кредитного ризику по причині надмірної довіри та послаблення контролю з боку банків. Кредити таким клієнтам відрізняються великими обсягами, а отже і великою мірою ризику. Постає необхідність більш ефективної диверсифікації кредитних портфелів банків.

Що стосуєть передачі банками ризику іншим суб”єктам економіки, то для фінісового ринку України не є характерною налагоджена партнерська робота банків із страховими компаніями з приводу мінімізації кредитного ризику шляхом страхування відповідальності позичальників за непогашення кредиту, а також власне ризику неповернення позички. Одна з основних причин в тому, що комерційні банки не мають впевненості у фінансовій стійкості страхових організацій. За умови нерозвинутості аудиторських служб і майже повної відсутності спеціалізованого страхового аудиту і аналізу неможливо оцінити платіжоспроможність самих страхових організацій, що ставить під сумнів життєвий цикл страхування кредитів (особливо кредитних портфелів).

Основною проблемою , що виникає при страхуванні відповідальності позичальника є недосконалість законодавства. Так , страхова компанія у більшості випадків може відмовити у виплаті страхових сум ( страхового відшкодування ) на підставі п.1 ст. 25 Закону України “ Про страхування “, в якому сказано : підставою для відмови страховика провести страхову виплату є навмисні дії страхувальника або особи, на користь якої укладено угоду страхування , що спрямовані на настання страхового випадку.

Це можна розумі так, що, наприклад, страхувальник (позичальник) діючи в умовах невизначеності на ринку і свідомо ризикуючи грошима отриманими за рахунок позики, здійснює дії, які спрямовані на настання страхового випадку, а отже він не має право отримати страхове відшкодування.

Банки також не надають кредити фізичним особам під забезпечення страховим пролісом, бо більшість страхових компаній не практикують відповідні страхові послуги. Так, НАСК «Оранта», АСК "Скіф", «Росток», «Скайд», «Енергорезевр» страхуванням позичальника - фізичної особи не займаються. Як виключення можна назвати СК «Інпро», яка здійснює такий вигляд страхування.(5, с.11)

Єдиний вид страхування, що набув у кредитній сфері значного поширення – це страхування заставленого майна. Ним охоче займаються багато страхових компаній. Як правило, банки встановлюють контакт із певною страховою компанією, в якій рекомендують позичальнику застрахувати заставлене майно (наприклад “Правекс-банк” працює із компанією “Правекс-страхування” ; “Енергобанк” із СК ”Енергорезерв”(5, с.11)

Отже особливу увагу в аспекті мінімізації кредитного ризику, слід приділяти розвитку та удосконаленню співробітництва банків із страховими організаціями. Найперспективнішими формами співробітництва цих установ, як показав зарубіжний досвід, є кептивні страховів компанії (засновниками яких є банки). Зближення банківського і страхового бізнесу надасть можливість спростити процедуру укладання як страхової так і кредитної угоди, а також процес виплати страхового відшкодування. Також поєднання зусиль працівників кредитних відділів банків та андерайтерів страхових компаній дозволить ефективніше обраховувати, аналізувати кредитні ризики, вирішувати їх прийнятність для обох сторін.

Однією із причин появи проблемних позик є недосконале вивчення фінансових можливостей потенційного позичальника щодо надання конкретного кредиту.

У сучасній вітчизняній літературі, по суті, немає достатньо обгрунтованих комплексних методик визначення кредитоспроможності. Більшість із застосовуваних нині й рекомендованих способів оцінки кредитоспроможності передбачає розрахунок показників, що характеризують різноманітні аспекти фінансового становища позичальника (ліквідність, ділову активність, рентабельність), і визначення їх раціональних значень. Однак на основі такого аналізу зробити однозначний висновок про кредитоспроможність вдається не завжди, оскільки одні показники можуть знаходитись у критичній зоні, а інші бути цілком задовільними. До того ж не враховуються суб”єктивні (якісні) оцінки, зокрема, репутації, характеристик проекту, що кредитується.

Деякі банки, намагаючись подолати ці вади, створюють власні методики.

Так, наприклад, фахівці інституту банкірів АПБ “Україна” розробили методику (40), в якій пропонується табличний варіант оцінки кредитоспроможності, що дає змогу скласти комп”ютерну програму і прискорити процес роботи з клієнтом на стадій укладання кредитної угоди. Таблиця заповнюється за такими правилами :

• визначаються найважливіші показники, які впливають на вирішення питання про надання позики;

• кожному показнику присвоюється вага залежно від його важливості та значення для конкретного банку;

• якісні оцінки використовуваних показників отримують кількісний вираз (ранг).

Оцінка по кожному показнику обчислюється множенням ваги цього показника на вагу рангу. За одержаною загальною сумою балів визначається клас позичальника залежно від ступеня ризику для банку (чотири класи). Вітчизняні спеціалісти з економічного ризику вважають, що така методика виконана на більш якіснішому рівні, ніж попередні.(11, с.6) Але вони виділяють і характерні помилки : як правило нечітко розмежовуються показники, що стосуються фінансового стану підприємства та самого кредитованого проекту; деякі показники дублюються; надмірна кількість показників заважає працівникові сприймати та оперувати ними.

Але з іншого боку деякі банки використовують надто примітивні методики оцінки кредитоспроможності, в яких взагалі порушуються правила поєднання і оцінки кількісних і якісних характеристик.

Найоптимальнішим варіантом була б розробка кожним банком власних правил здійснення оцінки клієнта на базі ієрархічної методики, наприклад, запропонованої спеціалістами з економічного ризику.(11)

В ній передбачається створення ієрархічної структури крітеріїв оцінки кредитоспроможності.

Рис. 3.1.

Багаторівнева ієрархічна структура для оцінки кредитоспроможності позичальника.(11, с.8)

Кредитоспроможність позичальника

Якість забезпечення

Платоспроможність позичальника

На наступних рівнях поділ відбувається на більш конкретні області вивчення, як, наприклад, фінінсовий стан оцінюється в розрізі ліквідності (коефіцієнтів загальної та миттєвої ліквідності, покриття, автономії) та економічного потенціалу (показники ділової активності, рентабельності активів, витрат) і так далі.

Наступний крок – це визначення ваг показників по кожній групі на основі експертних оцінок фахівців комерційного банку, аудиторських фірм, науковців. І останнє, що має бути зроблено кожним банком, це ранжування безпосередньо самих показників. Ранжування не буде відірваним від реалій, якщо для його здійснення застосувати результати кредитної діяльності в минулому. Необхідно провести вибірки по галузях окремо з короткострокових і довгострокових кредитів за таким крітерієм : своєчасність погашення основної суми боргу та процентів за кредит за рахунок реалізаційних надходжень або прибутку. На основі отриманих вибірок даних слід здійснити розрахунки із застосуванням методів статистики.(11). Головною перевагою методик оцінки кредитоспроможності, розроблених банками на основі реальних даних, буде пристосованість до роботи саме цього банку та особливостей його клієнтури.

Однак і виважені дії банків з оцінки кредитоспроможності позичальників не завжди можуть зумовити бажаний результат щодо мінімізації кредитного ризику. Справа в тому, що банки не мають всебічної і достатньої інформації про платоспроможність позичальника та його господарський стан на момент надання кредиту. Для ефективної співпраці зі своїми партнерами в кожному банку доцільно створити інформаційну систему і мати співробітників, які б використовували її дані. З цією метою можливе використання для такої діяльності працівників служби безпеки банку.

Гострою також для банківської системи України є проблема захисту від кредитного ризику, що виникає внаслідок неправомірних дій позичальників, які завдають банкам значних збитків. На виявлення таких явищ повинна бути націлена робота впродовж всієї дії кредитної угоди (на етапі оцінки кредитоспроможності та періодичних перевірок позичальника).

Неправомірними діями може бути :

• незаконне отримання кредиту (отримання позики або пільгових умов кредитування шляхом представлення банкові заздалегідь невірних відомостей про господарський та фінансовий стан );

• злочинне ухилення від погашення кредиторської заборгованості (після набуття законої сили відповідним судовим актом);

• навмисне банкротство ( з метою неповернення боргу);

• фіктивне банкротство (з метою введення кредиторів в оману та отримання відстрочок, для несплати боргів);

• неправомірні дій при банкротстві.

Саме поява час від часу в банківській практиці перелічених вище випадків спричинює необхідність посилення роботи служб безпеки банків. Має бути припинений такий хід дій, за якого функції служби безпеки банку зводяться до охоронних обов”язків.

Втягнення в підприємницьку діяльність багатьох непідготовлених суб”єктів призвело до того, що більшість з них не можуть кваліфіковано скласти обгрунтування проекту кредитування, розрахувати період його окупності. Нерідко техніко-економічне обгрунтування містить недостовірну інформацію.(22, с.17). Необхідною з боку банків є більш кропітка робота з клієнтом на етапі підготовки до укладання кредитної угоди з метою зменшення ймовірності непогашення кредиту.

В умовах становлення банківської конкуренції все більшого значення в попередженні збитків від кредитної діяльності набирають маркетингові методи її забезпечення або співробітництво із спеціалізованими маркетинговими фірмами. Завдяки поширенню таких контактів банки б вдосконалювали свої кредитні продукти відповідно до попиту позичальників. До того ж аналіз поточної кон”юнктури інших ринків, наданий такими фірмами, робив би можливим для банків вільно орієнтуватись у доцільності здійснення окремих кредитованих заходів, надавати консультації клієнтам.

Доречі, ефективним було б застосування в усіх банківських установах колегіального методу авторизації кредиту, який забезпечує більш детальний контроль за наданням кредитів.

Як уже відмічалося в цій роботі, застава залишається найпоширенішим і найефективнішим забезпеченням (а отже і способом мінімізації кредитного ризику) кредитів, що надаються комерційними банками України. Явна перевага, що віддається кредиторами заставі, пояснюється його більшою ефективністю в порівнянні з іншими способами забезпечення кредиту, оскільки використання застави знижує кредитний ризик як завдяки економічним, так і психологічним мотивам позичальника, забезпечуючи не тільки повернення кредиту, але і процентів по ньому.

Хоча економістами виділяються деякі недоліки застосування застави на практиці, які потребують доопрацювання.

Законом України "Про заставу" дозволяється подальша застава вже закладеного майна, що не відповідає інтересам кредитора. Хоча згаданий закон передбачає обов'язок боржника попередити кожного із заставодержателів про всі попередні застави і у разі необхідності відшкодувати збитки, на справді отримати компенсацію втрат вельми проблематично.(5, с.10).

Відповідне оформлення і реалізація заставного майна обкладаються численними податками і зборами. Так, необхідно сплатити збір при нотаріальному оформленні відчуження майна, державне мито при подачі майнового позову, ПДВ і податок па прибуток після реалізації предмета застави. Цим, а також можливістю зниження ринкової вартості заставного майна багато в чому пояснюється вимога банків, щоб вартість предмета застави перевищувала розмір кредиту в 1,5-2 рази.(5, с.10).

Вирішення цих питань (особливо податкових) є неможливим у короткостроковій перспективі, але при подальшому вдосконаленні законодавства мають бути прийняті заходи щодо захисту інтересів кредиторів, а отже стабілізації банківської системи України.

Також банкам слід приділяти більше уваги питанню оцінки майна, що приймається у заставу. Тому що більшість проблем, які виникають при реалізації заставленого майна витікають саме з його невірної попередньої оцінки. Як наслідок - перевищення витрат по реалізації заставлених цінностей над отримуваними коштами. Для запобігання цього ефективним було б встановлення постійних контактів із спеціалізованими товариствами з оцінки майна, або створення при всіх достатньо великих банках окремих відділів (введення посади відповідного спеціаліста в дрібних банках та філіях).

Довгий час в економічній літературі піднімалося питання про недостатність інформації про попередні заставлення майна кредиторам. Як результат - на науково-практичній конференції, проведеній НБУ, Мінфіном, ПДІ при Мінфіні та за участю відомств, установ, організацій було прийняте рішення про створення реєстру заставленого майна та гарантій, який дозволив би запобігати подвійній заставі одного і того ж майна. З березня 1999 року Державний реєстр застав рухомого майна був введений в дію згідно доповнень до закону «Про заставу»та постанови Кабінету Міністрів України №1185 від 30 липня 1998 року.. Але, як показала практика, банки не квапляться реєструвати заставлене під кредити майно. Працівники банку пояснюють це недоцільністю грошових витрат на реєстрацію заяви про прийняття у заставу майна, якщо аналогічна інформація накопичується і може бути отримана у нотаріальних конторах із спеціального нотаріального реєстру. Введення ж нового реєстру представляється їм новим джерелом надходжень грошових коштів державі.

Що стосується створення інформаційних систем на рівні держави, які сприяли б мінімізації кредитного ризику комерційних банків, то важливим кроком було б створення в Україні загальнодержавної бази даних, яка б містила відомості про підприємства, їх кредитні історії, поточну кредитоспроможність, на зразок Картотеки Банку Франції. Такий захід, звичайно, є досить коштовним для держави на сьогоднішній день. Але в перспективі він є необхідним. До співпраці можуть бути залучені інформаційні організації інших країн.

Більш реальним для української фінансової сфери є створення регіональних рейтингових агентств, які б концентрували інформацію про всіх потенційних позичальників. Складність поки що полягає у небажанні підприємств та організацій надавати повну достовірну інформацію, а також в недооцінці важливості додаткової інформації (бо це вимагає витрат на даний момент, хоча може захистити від збитків у майбутньому).

Очевидно, що в Україні система способів мінімізації кредитного ризику перебуває ще в стадії становлення. Для вдосконалення її вітчизняним банкірам слід застосовувати зарубіжний досвід. А подальший розвиток у вирішальному ступені залежить від прогресу в ринкових перетвореннях і удосконаленні законодавчої бази.

80

Висновки.

В даній роботі розглянута низка питань, які тісно пов‘язані із кредитним ризиком комерційного банку. Саме він представляє невпевненність у найбільш традиційній для банків України діяльності – кредитуванні. Кредитний ризик є досить складною сукупністю елементів, які викликаються зовнішніми (не регулюваними банком) і внутрішніми факторами.

Важливою характеристокою кредитного ризику є його динамічність, яка вимагає від банківських працівників переодичної оцінки ризику та управління ним. Розглянувши проблему визначення та мінімізації кредитного ризику комерційного банку, автор цієї роботи дійшла висновку, що проблема складається з кількох аспектів:

1.Особливо гострою проблемою для українських банків є створення методики визначення ступеню ризику як на момент укладання кредитної угоди, так і в перспективі. Процес оцінки кредитного ризику ускладнюється необхідністю поєднання кількісних та якісних параметрів, а також специфікою його прояву при здійсненні різних видів кредитування в різних галузях економіки. Для покращення оцінки кредитоспроможності, перетворення її на ефективний спосіб мінімізації кредитного ризику, кожний банк повинен розробити власну методику. Але при цьому головною вимогою є її наукова обгрунтованість. Тому доцільно було б використати розробки українських спеціалістів з економічного ризику ( пропонується методика із побудовою ієрархічної структури крітеріїв оцінки та ранжуванням їх на основі статистичних даних конкретного банку).

2.Роботі комерційних банків щодо мінімізації кредитних ризиків також заважає недостатність інформації про потенційних позичальників. Часткове вирішення цієї проблеми можливе за умов створення в Україні спеціальних рейтингових агентств, а також централізованої інформаційної системи, які б концентрувавли відомості про позичальників.

3.Характерною умовою середи, в якій працюють українські банки, є поширення економічних правопорушень, в тому числі і в сфері кредитування. Необхідною є активізація роботи служб безпеки комерційних банків.

4. Банк може розв‘язати ризик кількома способами: уникнути його, прийняти повністю або прийняти за умови здійснення заходів по його зменьшенню. Останній варіант є найбільшуживаним.

Зовнішні способи мінімізації кредитного ризику (розподіл ризику, страхування ризику, забезпечення) передбачають передачу частини або всього ризику іншим економічним суб‘єктам. Внутрішні (нормування, лімітування, дивесіфікація, створення резевів, оцінка кредитоспроможності позичальника) засновані на самостійних спробах банку перестрахуватися. На практиці, як правило, способи поєднуються з метою посилення їх впливу.

5.Основним способом мінімізації кредитного ризику в банківській системі України є вимога забезпечення кредитів. А серед форм забезпечення найпоширенішою є застава. Інколи при прийнятті рішення про видачу кредитів більша увага звертається на заставне майно, ніж на фінансовий стан та платоспроможність клієнтів, що протиречить економічній сутті забезпечення кредиту. Тенденція до зростання ролі застави в найближчому майбутньому збережеться в Україні.

6. Але слід зауважити, що кредитний ризик неможна розглядати відірвано від інших ризиків банківської діяльності, так як вони переплітаються і корелюються між собою, утворюючи системний ризик комерційного банку.

При врахуванні кредитного ризику слід обов”язково звертати увагу на його зв”язок із валютним ризиком, бо найбільшим джерелом проблемних кредитів є саме сфера кредитування ексортно-імпортних операцій суб”єктів господарської діяльності.

7.Необхідною також є підготовка висококваліфікованих спеціалістів із енциклопедичними знаннями в багатьох галузях економіки, які здатні приймати рішення в нестандартних ситуаціях. Така необхідність викликана складною структурою джерел кредитного ризику. А за умови переважання в банківській системі універсальних банків працівникам таких кредитних установ приходиться стикатися із специфічними проблемами багатьох сфер діяльності (в тому числі і виробничої).

8.Здійснючи заходи по управлінню ризику неповернення позичок, банківський персонал орієнтується на банківську кредитну політику, яка визначає стратегічні цілі та тактичні задачі. При цьому акцент має бути зробленний на поміркованій політиці.

9.На державному рівні проблема мінімізації кредитного ризику вирішується за допомогою впровадження обов”язкового створення банками резервів на покриття можливих втрат від кредитноїдіяльності, а також введення економічних нормативів ризику. Але вплив таких методів є досить опосередкований і більше спрямований на уникнення системного ризику. Мінімізація кредитного ризику на рівні банку, на відміну від компенсації за рахунок резервів, передбачає активний вплив на ймовірність настання негативних явищ. Тому на практиці акценти мають бути зміщені від наступного погашення збитків до попередньої їх мінімізації.

В першу чергу мінімізація кредитного ризику має здійснюватись силами самих банків шляхом застосування активних методів впливу на імовірність неповернення позик та процентів за ними в сторону зменшення.

Завданням банків є вдосконалення внутрішнього кредитного ризик-менеджменту. Мотивацією слугує підвищення конкуренції, але для цього на державному рівні повинні бути вирішенні інформаційнї, законодавчі, загальноекономічні неузгодженні питання.

83

Список літератури.

1. Положення НБУ “Про кредитування”/Затверджено постановою Правління НБУ №246 від 28 вересня 1995р.

2. Положення НБУ “Про порядок формування і використання резерву для відшкодування можлмвих втрат за кредитними операціями комерційних банків.”/ Затверджено постановою Правління НБУ №122 від 27 березня 1998р.

3. Постанова НБУ “Про формування комерційними банками статутними фондів та резервів на покриття можлмвих втрат за кредитними операціями” №552 від 23 червня 1998р.

4. Рекомендації щодо визначення фінансового стану позичальників./Затверджено постановою правління НБУ №323 від 29 вересня 1997р.

5. Баглай А. Кредит, чем обеспечен ты?//Финансовая консультация. – 1998, №18, с.10.

6. Банковский портфель-2./Отв. ред. Ю.И. Коробов. – М.:Соминтэк,1995. – 250с.

7. Варлавен К.Д. Управление рисками коммерческого банка. – Вашингтон,1993.

8. Веселовський О. Удосконалення нагляду за діяльністю комерційних банків.//Вісник НБУ. – 1997, №2,с.3.

9. Вітлінський В.В., Наконечний С.І., Шарапов О.Д. Економічний ризик і способи його вимірювання:Підручник. – К.:ІЗМН,1996. – 400с.

10. Вітлінський В.В., Наконечний С.І. Ризик у менеджменті. – К.:ТОВ”Борисфен-М”,1996. – 336с.

11. Вітлінський В.В., Пернарівський О.В. Інтелектуалізована кількісна оцінка кредитоспроможності позичальника.//Фінанси України.-1998, №6, с.5.

12. Вітлінський В.В., Пернарівський О.В. Кредитний ризик та його врахування при обчисленні ставки відсотка.//Банківська справа. –1997, №5, с.63.

13. Волошин І. Часова структура кредитних ризиків.//Вісник НБУ. – 1998, №12, с.25.

14. Вступ до банківської справи/Від. ред. Савлук М.І. – К.:Лібра,1998. – 344с.

15. Герасименко Ю. Шляхом інтеграції у світовий банківський простір.//Вісник НБУ. –1998, №4, с.3

16. Гладких Д. Пріоритети кредитної політики комерційних банків.//Вісник НБУ. – 1998, №10,с.39

17. Дзюблюк О. Проблеми підвищення ефективності кредитних операцій комерційних банків.//Вісник НБУ. – 1998, №9, с.55.

18. Довгорук П. Методи оцінки кредитного ризику в банках.//Інформаційний бюллетень Мінстат України. – 1992, №11-12, с.24.

19. Єпіфанов А., Міщенко В. Проблеми кредитування та оцінки кредитоспроможності клієнтів банку.//Банківська справа. –1997, №5, с.39.

20. Жабська І. Фінансовий стан комерційних банків України за несприятливих умов діяльності.//Вісник НБУ. – 1998, №11,с.33.

21. Загорий Г.В. О методах оценки кредитного риска.//Деньги и кредит. – 1997, №6, с.31.

22. Заруба О. Вдосконалення кредитної політики комерційних банків.//Банківська справа. – 1996, №1, с.15.

23. Іванова Т. Ризики за активними операціями комерційного банку і його прибутковість.//Вісник НБУ. – 1998, №12, с.40.

24. Івасів Б., Клапків М. Економічний зміст та форми страхування кредитів.//Вісник НБУ. – 1998, №5, с.51.

25. Ілляшенко С. Кредитні ризики та створення резервів для їх покриття.//Вісник НБУ. – 1997, №6, с.39.

26. Кірєєв О.,Герасименко Ю. Система комерційних банків України.//Вісник НБУ. – 1998, №9,с.11.

27. Конотопська Л., Горячек І. Регулювання діяльності комерційних банків.//Вісник НБУ. – 1998, №7, с.13.

28. Корякін І. Розподіл функцій у кредитному підрозділі.//Вісник НБУ. – 1998, №10, с.42.

29. Куценко О. Резерви комерційного банку.//Банківська справа.-1998, №5, с.22.

30. Ларичев В.Д. Преступления, совершаемые в сфере банковского кредитования.//Деньги и кредит. – 1998, №4, с.70.

31. Меджибовська Н. Визначення кредитного ризику на основі експертних оцінок.//Банківська справа. – 1996, №1, с.24.

32. Мишкін Ф.С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків./Пер. з англ. С.Пачишин. – К.:Основи,1998. – 963с.

33. Олексієнко С. Управління ризиками в системі банківського менеджменту.//Банківська справа. – 1998, №2, с.24.

34. Основы банковского дела./Под. Ред. Мороза А.Н. – К.:Либра,1994. – 330с.

35. Панова Г.С. Кредитная политика коммерческого банка. – Мю:ИКЦ”ДИС”,1997. – 464с.

36. Святко С.А. Проблемні кредити та їх вплив на доходність банку.//Фінанси України. – 1997, №2, с.75.

37. Сусіденко В.Г., Коваль Л.С. Внутрішньобанківський контроль у системі кредитного ризик-менеджменту.//Фінанси України. – 1998, №6,с.114.

38. Усоскин В.М. Современный коммерческий банк: управление и операции. – М.:ИПЦ”Вазар Ферро”,1994. – 320с.

39. Хандруев А.А. Управление рисками банков: научно-практический аспект.//Деньги и кредит. – 1997, №6, с.38.

40. Шульга Н.П., Гаманкова О.А., Ковганич И.Н. Оценка кредитоспособности клиента : рекомендации банкиру при видаче кредита. – К.:Київський інститут банкірів банку «Україна», 1995.- 59с.

41.Зозуля Т.О. Визначення якості активів комерційних банків.//Фінанси України. – 1998, №7, с.107.

42.Костюченко В.Формування резервів для покриття кредитних ризиків.//Вісник НБУ. – 1999, №2, с. 43.

43.Сігайов А. До питання регулювання банківських ризиків.//Економіка України. – 1998, №5, с.32.

44. Бюллетень НБУ. – 1998, №11.

45. Бюллетень НБУ. – 1999, №1.

Місце теми в курсі. Опис аудиторії слухачів. Мета і завдання роботи.

Банківське кредитування є основним джерелом доходів банків, тому в курсі “Основи банківської справи” йому приділяється багато уваги та часу.

Вивчення теми кредитний ризик не можливо без вивченя таких важливих питань як банківська система, її роль в грошово-кредитній системі, процес створення комерційного банку, його ліцензування, основні операції після цього доцільно перейти до детального вивчення теми.

Кредитні операції банку є, як відомо, найдоходнішими, але й дуже ризикованими. Дуже часто банк стикається з проблемою неповернення кредитів. Отже, щоб уникнути ризику неповернення позики, треба досконало вивчити процес організації банківського кредитування. Тому тема “Кредитний ризик і споби його мінімізації“ є дуже важливою і цікавою в курсі основи банківської справи.

Дана тема розглядає різні способи впливу на крединий ризик, умови його зменьшення або причини його росту в конкретній кредитній угоді, етапи контролю над позикою та можливі способи захисту від кредитного ризику.

Таким чином, тема слугує логічним продовженням вивчення курсу і основою для подальшого його успішного засвоєння.

Цілі та завдання теми

Вивчення даної теми має за мету дати слухачам початкові знання про основні способи оцінки кредитного ризику, його суть та способи захисту від нього. Слухачи повинні усвідомити важливість впливу кредитного ризику на діяльності банку та навчитись вирішувати задачі, пов’язані з процесом кредитування, визначати різні фактори, які впливають на кредитну політику; аналізувати ситуації, визначати проблемні кредити та шляхи виходу з проблемних ситуацій.

Навчальним планом передбачено на вивчення цієї теми 2 лекційних та 2 семінарських години, що є дуже незначним для даної теми. Тому потрібно зупинитись на основних моментах, зважаючи на недостатність часу. Також частину матеріалу винесено для самостійного вивчення.

Основна мета - дати слухачам базові знання з даної дисципліни, адже інформаційна база в наш час дуже швидко змінюється і врахувати всі ці зміни дуже важко.

Програма курсу “Основи банківської справи”

Тема 1. Організація комерційних банків.

1. Комерційний банк як ланка банківської системию

2. Порядок створення комерційного банку.

3. Доходи, витрати і прибуток банку.

Тема 2. Формування капіталу комерційного банку.

1. Структура капіталу комерційного банку.

2. Джерела капіталу банку.

3. Формування власного капіталу.

4. Операції по залученню вкладів і депозитів.

5. Управління ресурсами комерційних банків.

Тема 3. Управління пасивними операціями комерційного банку.

Тема 4. Управління активами. Активні операції КБ.

1. Суть і характеристика активних операцій комерційного банку.

Тема 5. Врахування ризику ліквідності при управлінні активами банку.

Тема 6. Організація кредитування в банку.

1. Класифікація кредитів комерційних банків.

2. Умови і принципи надання кредиту.

3. Позичковий процент та його диференціація.

4. Етапи процесу кредитування.

5. Проблемні позики і банківський контроль.

Тема 7. Кредитний ризик і шляхи його мінімізації.

Тема 8. Різновиди кредитних операцій.

1. Кредити, пов’язані з обігом векселів.

2. Кредити під цінні папери.

3. Кредити по поточному рахунку.

4. Споживні кредити.

5. Сільськогосподарські позики.

Тема 9. Фінансування і кредитування капітальних вкладень.

1. Основи фінансування і кредитування капітальних вкладень.

2. Мобілізація коштів на фінансування капітальних вкладень.

3. Особливості фінансування капітальних вкладень за рахунок власних коштів.

4. Довгострокове кредитування підприємств і організацій на капітальні вкладення.

5. Довгострокове кредитування населення на споживчі цілі.

6. Лізинг.

Тема 10. Організація безготівкових розрахунків.

1. Суть і принципи організації безготівкових розрахунків.

2. Види і порядок оформлення розрахункових документів.

3. Форми безготівкових розрахунків і способи платежів.

4. Розрахунки з використанням векселів.

Тема 11. Організація і регулювання готівкового обігу.

1. Організація готівково-грошового обігу.

2. Касові операції комерційних банків.

3. Прогнозування і облік касових оборотів банків.

4. Взаємозв’язок касових і емісійних операцій банків.

Тема 12. Інвестиційна діяльність комерційних банків.

1. Суть і цілі банківських інвестицій.

2. Схожість, відмінність і зв’язок інвестиційних і позикових операцій.

3. Ризик і ліквідність інвестиційних операцій.

Тема 13. Система валютних відносин.

1. Валютні системи.

2. Конвертованість валюти. Валютний курс.

3. Валютне регулювання.

Тема 14. Послуги комерційних банків та їх види.

1. Банківські послуги та їх види.

2. Факторинг.

3. Лізинг.

4. Гарантійні, посередницькі, консультаційні послуги.

5. Трастові послуги.

Тема 15. НБУ, його задачі, функції, сфера діяльності.

1. Стрктура і основні функції НБУ. Емісійні операції.

3. Організація міжбанківських розрахунків.

4. Касове виконання бюджету..

5. Кредитні операції і політика рефінансування.

6. Нагляд за діяльністю комерційних банків.

7. Регулювання норм обов’язкових резервів.

8. Регулювання ліквідності комерційних банків.

Вікові особливості слухачів.

Особливості викладання даної теми певною мірою повинні бути пов’язані із особливостями обраної аудиторії слухачів (психологічними, віковими, професійними тощо). Сучасна психологія виділяє три періоду розвитку психології дорослих.

Перший - 25-35 років, період встановлення близьких особистих звязків, реалізаціі в професійні сфері, відчуття власних сил. В цей період важливим є професійна самореалізація.

Другий – 35 – 45 (середня зрілість), період переоцінки цілей і досягнень. В ці роки більшість дорослих переживають кризу середини життя. Вони співставляють цілі, які були встановлені ними в молодості, із фактичними результатами. Залежно від перебігу цієї кризи людина може значно активізуватись у свої діяльності або повністю змінити орієнтири (в тому числі і фах). На перший також виходить генеративність – бажання вплинути на наступне покоління через власних дітей. Тепер трудова діяльність – тепер е лише спосіб самореалізації, але й і підтримка матеріального стану сімй. У випадку неверазного перебігу кризи доросла людина здатна втратити зацікавленність до подальшого професійного вдосконалення, а також до зниження продуктивності – і як результат – втрати робочого місця.

Третій – 45 – 60 (пізня зрілість), цей період визначається результатами перебігу другого періоду. Деякі дорослі завершують свою професійну діяльність, інші ж відчувають новий приплив сил і їх активність значно зростає. Останні намагаються підвищити власну кваліфікацію, творчо відносяться до роботи.

Четвертий період – 60 –70 років не є характернем для продовження спеціальної освіти в Україні.

Одже кожна вікова група відрізняється від інших цілями, мотивацією у навчанні, відповідальністю та фізіологічними можливостями.

Зацікавленність дорослих у навчанні відрізняється від підліткової та юнацької, вона витікає із реальної життєвої необхідності і має практичний хараткер. Викладач відіграє роль помічика і консультанта. Навчальний матеріал не повинен бути переобтяженний чисто енцикелопедичними знаннями, які відірвані від реалії. Матеріал повинен бути підібраний за останнями науковими досягненнями. Слід враховувати, що дорослий навчається з метою отримання певної користі (покращення матеріального стану, підвищення за посадою тощо). Доросла людина підходить до навчання із розумінням його необхідності, тому більш відповідально ставиться до нього. Важливу роль також відіграє набутий досвід. Для людей, що проходять перекваліфікацію,такий досвід може бути досить невдалим. Для них зв’язок між навчанням і подальшою роботою є більш відчутним.

Особливо слід виділіти здатність мозку дорослої людини до розумової діяльності на різних етапах розвитку. Так період з 25 до 30 років характеризується піковою (найефетивнішою) стадією вищих психічних функцій. В більш пізні роки спостерігається погіршення роботи памяті, зрілій людині важко вивчати матеріал напамять. Потрібно більше часу для засвоєння, до того ж зріла людина ненатренована вчитися (деякі з них важко сприймають цілеспрямоване начання). Тепер її здібності і очікування максимально сформорвани і теж впливають на процес навчання. Дорослим важко перевчатися, бо це може привести до необхідності змінити свої погляди на деякі питання (вони можуть бути помилкові).

Задачою викладача старшої вікової групи є врахування всіх цих особливостей при плануванні та реалізації процесу навчання.

Конспект теми:Кредитний ризик і шляхи його мінімізації

У процесі проведення кредитних операцій банки стикаються з кредитним ризиком, тобто з ризиком несплати позичальником основного боргу і процентів, належних кредитору. Для кожного виду кредитних операції характерні свої специфічні причини і чинники, що визначають міру ризику. Зокрема, кредитний ризик може виникнути при погіршенні фінансового положення позичальника, виникненні непередбачених ускладнень в його роботі, відсутності необхідних організаторських якостей у керівника позичальника, недостатньої професійної підготовленості банківського працівника, що прийняв рішення про кредитування і інші обставини.

Існує декілька способів захисту від кредитного ризику:

лімітування кредитів, диверсифікація кредитних вкладень, вивчення і оцінка кредитоспроможності позичальника, вимога від клієнтів достатнього і якісного забезпечення по виданих кредитах, оперативність при стягненні борга, страхування кредитних операцій.

Лімітування кредитів - це спосіб встановлення сум граничної заборгованості по позиках конкретному позичальнику. Воно здійснюється шляхом встановлення лімітів кредитування, які являють собою зазделегідь встановлену граничну суму кредиту, яку позичальник має право отримати в банку.

У практиці роботи колишніх державних банків використовувалися різні види лімітів і їх різновиди, вихідний, внутрішньоквартальний, ліміт видач, контрольна цифра, плановий розмір кредиту. Акціонерні комерційні банки використовують таку форму лімітування кредитів, як кредитна лінія, яка являє собою юридично оформлене зобов'язання банку перед позичальником надавати йому протягом певного періоду кредити в межах узгодженого ліміту.

Кредитна лінія звичайно відкривається при тривалій і тісній співпраці між банком і позичальником. Вона містить ряд переваг як для банку, так і для клієнта. Позичальник отримує можливість точніше оцінювати перспективи розвитку своєї діяльності, скоротити накладні витрати і втрати часу, пов'язані з веденням переговорів і укладанням кожної окремої кредитної угоди. Банк має аналогічні вигоди. Крім того, він детально знайомиться з діяльністю позичальника. Відкривши кредитну лінію, банк незалежно від ситуації на ринку позикових капіталів зобов'язується надати кредит відповідно до укладеної угоди.

Диверсифікація позик, як спосіб захисту від кредитного ризику, являє собою розподіл грошових коштів, що позичаються між різними суб'єктами (юридичними і фізичними особами). Чим більшому числу позичальників буде переданий у тимчасове користування позичковий капітал конкретного банку, тим, при інших рівних умовах, меншою буде міра ризику неповернення боргу, оскільки імовірність банкрутства багатьох позичальників значно нижче за імовірність банкрутства одного або трьох позичальників. Для дотримання комерційними банками принципу диверсифікації кредитів Національний банк України встановив їм такий економічний норматив, як максимальний розмір ризику на одного позичальника. Величина цього ризику не повинна перевищувати 10 % власних коштів банку.

Страхування кредитних операцій, як спосіб захисту від кредитного ризику, означає, що банки повинні створювати страхові фонди як на мікро- так і на макрорівні, а також страхувати окремі високо ризиковані кредитні операції в спеціалізованих страхових організаціях.

Організаційні форми і методи роботи. Рекомендації.

При навчанні дорослих ефетивно буде застосування таких організаційних форм навчання, як лекція та семінарські і практичні заняття. Викладання навчального матеріалу по темі пропонується здійснювати у вигляді лекцій – евристичних бесід, лекцій розповідей. При цьому слід актуалізувати вже набуті раніше знання. При виявленні помикових поглядів викладач повинен зупинятись на цих питаннях. Можуть бути використанні короткі дискусії для вияснення спірних питань. Викладач має спиратись на досвід слухачів і намагатись встановити зворотній звязок з аудиторією. Для закріплення матеріалу пропонується проводити одне – два практичних заняття. Для мотивації самостійної роботи дорослих можна використати вхідний контроль у вигляді тестів. Не слід акцентувати увагу тільки на репродуктивному рівні засвоєння знань. Після короткого усного опитування необхідно відпрацювати навички щодо аналізу умов кредитної заявки, оцінювання кредитоспроможності позичальника і кредитного ризику взагалі, встановлення процентної ставки відповідно до ступенню ризику, вміння формувати дотаткові захисні і негативні обмеження. Слухачі повинні навчатися використовувати математичні формули для розрахунку коефіцієнтів та процентів. Наступним етапом роботи на практичному заняті пропонується аналіз конкретних ситуацій, які можуть виникнути під час роботи банка з позичальником. Це активізує роботу слухачів і закріпляє навички щодо прийнятя рішень. Як слухач сам аналізує умови надання кредиту, йому легше зрозуміти вплив окремої кредитної угоди на якість кредитного портфелю взагалі. Також пропонується давати завдання для самостійної роботи.

Погіршення фінансового

стану позичальник.

Спричинюється багатьма факторами (невиконанням своїх зобов`язань контрагентами, іншими)

Погіршення кон`юнктури ринку, на якому працює позичальник.(пов`язане із життєвим циклом товару,загостренням конкуренції,т.д.)

Погана організаційна діяльність керівництва позичальника. (погане планування фінансових потоків у часі)

Законодавчі зміни (збільшення ставки податків, зміни в регулюванні цін)

Навмисні крімінальні дії (видача кредиту фіктивному підприємству, операції з інсайдерами тощо)

Некомпетентна робота працівників кредитного відділу при оцінці позичальника (враховані не всі фактори ризику)

Лімітування – це спосіб встановлення граничної суми заборгованості по позичках конкретному позичальнику (обмеження)

Диверсифікація – це розподіл грошових коштів, що позичаються, між різними субєктами та за видами (при більшому розпорошенні ризик менший)

Оцінка кредитоспроможності позичальника.

Аналіз репутації, порядності, професійних здібностей та матеріальної забезпеченності (метод коефіцієнтів та інше)

Забезпечення:

майно, гарантія, порука, переуступка вимог і інше.

Вимоги до забезпечення:

висока ліквідність, здатність до зберігання, стабільність цін …..

Договори страхування:

страхування відповідаоьності позичальника за непогашення кредиту, страхування забезпечення, страхування кредитного портфелю

Модель інтерактивної технології навчання.

Така модель передбачає активізацію діяльності слухачів в прроцесі навчання. Їх дії повинні бути усвідомленими, з передбаченням можливих результатів. Для цього можна застосувати навчальну тренінгу: “Ризик і прибуток”

Проведення такої гри передбачає розподіл навчальної групи на три підгрупи:

1. Експерти. (Слухачі, обрані викладачем з участю учнів, які найкраще засвоїли дану тему);

2. Банкіри. (Слухачі, які вирішують питання щодо надання кредиту);

3. Позичальники. (Слухачі, які мають бажання отримати позику).

Викладач відіграє роль консультанта і помічника. Кожна з підгруп може звернутись до нього із запитаннями.

Хід гри:

Викладач готує приблизний опис ситуації, яка склалась на підприємстві і видає, як домашнє завдання для підготовки до гри Позичальникам. Всі підгрупи готуються по темі про кредитний ризик. На початку гри всім підгрупам пояснюються причини і умови на яких підприємство хоче отримати позичку. Далі іде обговорення майбутньої кредитної угоди поетапно:

• Можливість надання кредиту.

• Сума кредиту.(можливі обмеження)

• Строк кредиту.

• Процент за кредит.

• Умови повернення кредиту.

• Додаткові обмежувальні умови.

• інше.

По кожному пункту виступають Кредитори, пропонуючи свої умови. Позичальники можуть прийняти їх або відмовитись. Експерти описують, який вплив це здійснило на кредитний ризик комерційного банку. Відповідно до опису експертів Кредитори можуть змінити свої пропозиції так, щоб кредит був якомога вигіднішим і найменш ризиковим .

Тобто при своїй взаємодії учасники опираються на висновки, зроблені попередньою підгрупою. Виникає своєрідний ланцюг дій. І кожний учасник може спостерігати наслідки свого рішення, несучи відповідальність за прийняте ним рішення.

Роль викладача заключається у направленні обговорення у вірно русло і розвязанні спірних питань. Така гра не лише активізує роботу учасників, але може виступати і методом контролю. Викладач оцінює роботу найактивніших учасників.

Завдання для різних форм контролю.

Питання для усного опитування

1. Суть та поняття кредитного ризику.

2. Джерела виникнення кредитного ризику.

3. Залежність позичкового проценту від ступеню ризику.

4. Можливі шляхи захисту від кредитного ризику.

5. Робота з кредитним ризиком на основних етапах процесу кредитування.

6. Суть і значення банківського контролю за позичальником.

Задачі

1. Сума кредиту - 500 тис.грн.

Строк - 6 місяців.

Ставка проценту - 65% річних.

Знайти суму місячного платежу.

2. Для реалізації проекту фірмі “С” необхідно 700 тис.грн. Вона звернулась до банку з проханням надати кредит сумою 750 тис.грн. строком на 4 місяці під 67 % річних.

Визначити суму кредиту та місячний платіж.

Ситуації проблемного характеру

1) Фірма “А” звернулася до банку з проханням надати кредит в сумі 450 тис.грн. строком на 6 місяців.

У банка є наступні дані:

власні кошти фірми “А” становлять 300 тис.грн.;

застави немає, але є поручитель - фірма “В”;

фірма “В” є клієнтом банку, на розрахунковому рахунку поручителя знаходиться 500 тис.грн.. На складі у фірми “В” є товар на суму 300 тис.грн.

Оцінити слабкі і сильні сторони позичальника та вирішити: надавати кредит чи ні.

Роботу виконувати малими групами.

2) Працюючи малими групами, визначити шляхи вдосконалення управління ризиком в процесі кредитування (визначити головне, на що потрібно звертати увагу при наданні кредиту).

Тести

1. В якому документі обумовлюються умови кредитної операції?

а) в договорі застави;

б) в гарантійному листі;

в) в кредитній угоді.

2. Що таке кредитний ризик?

а) це ризик неповернення позики;

б) це ризик втрати підприємством платоспроможності;

в) це ризик неповернення позики та відсотків за користування нею.

3.Джерелами кредитного ризику є:

а) погана організаційна діяльність керівництва позичальника;

б) зміна процентних ставок на грошовому ринку;

в) нездатність банку розрахуватись по своїх забовязаннях.

4.Проблемна позика-це:

а) позика, яку немає можливості повернути;

б) позика, що не може бути повернута в строк;

в) позика, що надана для вирішення фінансових проблем, які виникли у клієнта.

5.Побудуйте алгоритм управління кредитним ризиком:

а) оцінка ризику;

б) оперативне стягнення боргу за позикою;

в) застосування заходів щодо мінімізації кредитного ризику;

г) виявлення ризику;

д) контроль за виконанням обмежуючих умов,умов договорів страхування, гарантії тощо.

Рекомендована література до теми.

1. Мороз А.Н. “Основи банківської справи”, К., 1994.

2. Рід в. “Комерційний банк”, Нью-Йорк, 1984.

3. Савлук М.І. “Вступ до банківської справи”, Київ, 1998.

Дидактичні матеріали “Це цікаво…”.

1.Вміле управління кредитним ризиком – це не лише запорука збільшення прибутку,але і укріплення іміджу банку, що в свій час також сприяє покращенню фінансового стану .Імя банку в деяких ситуаціях є більш вагомим крітерієм для позичальника, ніж вигідні умови обслуговування в ньому.

Так у 70-х роках нашого століття швейцарські банки вважались найбезпечнішими (зберігалась таємниця клієнта, а диверсифікація кредитного портфелю забезпечувала надзвичайну довіру до банку з боку клієнтів). Один із письменників навіть якось написав:”Якщо ви бачите, що швейцарський банкір стрибає із вікна багатоповерхового будинку, то стрибайте слідом за ним – там обовязково будуть гроші.”

Під час, так званого, нафтового буму до швейцарських банків хлинув потік грошових вкладів (“нафтових доларів”) з арабського регіону. Банки відчуваючи свою “владу” над клієнтами, почали стрімко знижувати процентні ставки по вкладах,якими користувалися. А через декілька років, коли банки пропонували мінімальні ставки, а потік коштів не припинявся, банкіри почали нараховувати на депозити відємні проценти. Тобто, якщо ви вкладали свої кошти в банк, то повинні були ще і доплачувати за їх зберігання (тоді як банк отримував маржу підчас використання цих коштів). Максимальний відємний процент досягав 12% річних.

2.У 80-х роках США надавали кредити країнам Латинської Америки (Аргентині, Бразилії, Мексиці та іншим). Суми цих позик в кінцевому рахунку досягли 100 млрд. дол. Але у звязку з поганим врахуванням ступеню кредитного ризику, позичальники виявились нездатними сплатити не лише проценти по кредиту, але й основну суму боргу.

3.В Україні за перше піврічча 1998 року кредитний портфель комерційних банків склав 9523,5 млн. грн., що складає 54,2% від сумарних активів (це ще раз підтвержує, що кредитування – найголовніша активна операція для українських банків).В той же час за 6 місяців 1998 року за рахунок спеціально створених фондів банки списали заборгованість за безнадійними позиками на суму 44,2 млн. грн.

Що стосується способів мінімізації кредитного ризику, то найпоширенішим є – надання позики під заставу (44,2%), другим іде кредити під страхування, гарантії, поруки (12,4%), та інші.

Завдання для самостійної роботи.

Обравши партнера для виконання завдання, слухачі розподіляють між собою функції Банку та Позичальника.Позичальник має бажання взяти позику. Він повинен скласти свою кредитну заяву, виклавши в ній умови, які його задовольняють. Кредитор має прийняти і розглянути цю заявку, описавши на окремому аркуші всі її “плюси” і “мінуси”.Також він описує умови, на яких він згоден надати кредит (струкртуризує позичку).Наступний етап роботи – укладання кредитної угоди. Позичальник і Кредитор працюють разом над встановленням єдиних узгоджених параметрів договору, оформляють свою домовленість в необхідних документах. Якщо кредитною угодою передбачається забезпечення, то виконавці повинні оформити також і відповідні додаткові угоди.

(Завдання виконується письмово і здається для перевірки викладачеві як єдина кредитна справа. Позичальник може скласти умови як для юридичної, так і для фізичної особи.Кредитор також представляє свої розрахунки по позичці із поясненнями.Документи мають відповідати реальним банківським вимогам.)

Якщо викладач вирішує, що доцільнішим буде проведення описаної вище гри, то у якості завдання для самостійної роботи може бути використана ретельна підготовка до гри.

Невірно оціненний ризик призведе не лише до не одержання прибутку, але і до загрози втрати фінансової стійкості банку.

Способи захисту від кредитного ризику

Лімітування – це спосіб встановлення граничної суми заборгованості по позичках конкретному позичальнику (обмеження)

Оцінка кредитоспроможності позичальника.

Аналіз репутації, порядності, професійних здібностей та матеріальної забезпеченності (метод коефіцієнтів та інше)

Забезпечення:

майно, гарантія, порука, переуступка вимог і інше.

Вимоги до забезпечення:

висока ліквідність, здатність до зберігання, стабільність цін …..

Договори страхування:

страхування відповідаоьності позичальника за непогашення кредиту, страхування забезпечення, страхування кредитного портфелю

Диверсифікація – це розподіл грошових коштів, що позичаються, між різними субєктами та за видами (при більшому розпорошенні ризик менший)

єктами та за видами (при більшому розпорошенні ризик менший)

12

Рецензія

на дисертацію магістра

Української фінансово-банківської школи

Київського національного економічного університету

Вертелецького Дениса Борисовича

на тему: “Кредитний ризик комерційного банку ”

Складний процес становлення економіки України потребує чітко функціонуючої та стабільної банківської системи. Її стабільність залежить в першу чергу від обгрунтованої політики розміщення банками кредитних ресурсів та управління кредитними ризиками. В умовах відсутності в більшості українських банків чітко сформованих методик визначення та аналізу кредитного ризику, а також висококваліфікованих спеціалістів в даній сфері обрана тема дослідження є актуальною і обгрунтованою.

У праці автор справедливо акцентує увагу на тому, що формування системи аналізу кредитного ризику на Україні буде дуже складним, тривалим і суперечливим, і це зумовлюється в першу чергу незначним досвідом працівників банків в даній сфері, а в деяких випадках навіть їх небажанням займатися цим питанням через його велику складність, необхідність оперувати великими масивами даних в різних галузях знань.

У вступі мету дослідження роботи визначено як намагання на основі вітчизняного та іноземного досвіду розглянути проблеми економічної природи кредитного ризику комерційного банку, фактори що його формують та шляхи його ідентифікації і обчислення.

Також у вступі автор зробив спробу описати вплив недооцінки кредитного ризику на банківську систему на початку її функціонування.

У розділі 1 – “ Економічна сутність процесу формування кредитного ризику” розглядаються теоретичні питання формування кредитного ризику, окреслюється та характеризується широке коло факторів, які чинять вплив на процес творення ризику, аналізується кредитний ризик в розрізі ступені впливу на діяльність банку. Також в цьому розділі описана методика врахування кредитного ризику при обчислені ставки відсотка. Ця методика базується на правилах здійснення операцій з імовірностями та концепції формування кредитного ризику окремими видами економічних ризиків. З урахуванням даної методики автором була побудована модель визначення ставки відсотку за користування кредитом і оскільки вона має глибоке економіко-математичне підгрунтя, то може бути використана в діяльності банку.

У другому розділі “Аналіз кредитного портфеля Державного ощадного банку України” автор на основі даних по кредитній діяльності Державного ощадного банку України здійснив аналіз рівня ризикованості кредитних операцій та кредитної політики банку в цілому. Для здійснення аналізу були використані статистичні методи, які дозволили отримати цікаві з практичної точки зору результати.

В третьому розділі наведений зарубіжний досвід щодо мінімізації кредитного ризику, власні пропозиції автора з цього питання та описана вищезгадана модель обчислення ставки відсотка за кредит.

До переваг роботи слід віднести її продуману структуру, послідовність і логіку викладення , взаємозв’язок теоретичних положень і висновків з практичними узагальненнями та рекомендаціями. Треба відмітити високу насиченість роботи наочними матеріалами такими як графіки, таблиці, схеми, які допомагають легко сприймати складну за теоретичним та практичним навантаженням тему.

За умов успішного захисту робота заслуговує на оцінку “Відмінно”

“____” _________________ 1999 року.

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра педагогіки і психології

Розділ «Дидактика»

випускної роботи з економіки за темою

«Кредитний ризик комерційного банку та способи його мінімізації»

Студентки 4 курсу

0104, 2 групи

Глинянської Лідії

Олександрівни

Науково-методичний керівник

старший викладач

Музичко Людмила

Володимирівна

Розділ «Дидактика» випускної роботи бакалаврв з економіки допущено до захисту перед Державною екзаменаційною комісією на здобуття кваліфікації «Викладач економіки» кафедрою педагогіки і психології

Протокол № _____ від « ___ »____________1999 р.

Завідувач кафедрою

педагогіки та психології,

доктор педагогічних наук,

професор, академік АПН України

Казаков В.А.

КИЇВ 1999

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра банківської справи

ВИПУСКНА РОБОТА

Студентки : ГЛИНЯНСЬКОЇ ЛІДІЇ ОЛЕКСАНДРІВНИ

Факультету : фінансово-економічного

Спеціальності : фінанси і кредит

Тема : “КРЕДИТНИЙ РИЗИК КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ ТА ШЛЯХИ ЙОГО МІНІМІЗАЦІЇ”

Науковий керівник :

НІКОНЕНКО РАЇСА ІВАНІВНА доцент, кандидат економічних наук

Робота допущена до захисту «___»__________1999 року, протокол №___

Завідувач кафедри :

МОРОЗ АНАТОЛІЙ МИКОЛАЙОВИЧ

професор, доктор економічних наук

КИЇВ КНЕУ 1999