Реферат: Нацiональний Банк Украiни: статус i завдання

Домашня адреса 284019, м.Івано-Франківськ, вул. Довга, 47, кв.75

Назва організації ТзОВ “Інтерком” ЛТД
посада менеджер відділу реалізації

Контрольна робота

з дисципліни “ОПЕРАЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ ”

з спеціальності «Банківська і страхова справа»

За розділом навчального плану

«НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ: статус і завдання.»

П.І.Б. методиста Ємельянова Тамара Іванівна

ПЛАН.

ВСТУП. 4

1. СТАТУС НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ. 6

2. ЗАВДАННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ. 8

3. НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ В 1991-1998 РОКАХ: ПЕРШІ ПІДСУМКИ. 11

ВИСНОВКИ 12

Список використаної літератури 14

ВСТУП.

Національний банк України – найважливіша ланка всієї банківської системи держави. На відміну від багатьох інших відомств, які постали на грунті колишніх республіканських чи союзних, НБУ являє собою принципово нову структуру. З`явивишися відразу ж після проголошення незалежності, він став однією з її вагомих ознак.

“Национальний банк є емісійним центром держави, проводить єдину державну політику в сфері грошового обігу, кредиту, валютного регулювання, створенні та зміцненні національної грошової системи…Національний банк координує діяльність банківської системи в цілому і здійснює нагляд за діяльністю банків та кредитних установ, проводить їх державну реєстрацію, ліцензування банківських операцій”[3;4].

НБУ забезпечує накопичення та зберігання золото-валютних запасів та резервів держави, здійснює з ними операції. Він організує міжбанківські розрахунки на базі Центральної розрахункової палати.

Діяльність НБУ взаємопов`язана з економічним розвитком України. Найважливішою метою НБУ є створення грошово-кредитних механізмів, спроможних забазпечити стабільність гривні – национальної грошової одиниці.

НБУ робить чималий внесок у формування фінансового ринку та ринку цінних паперів. Він створює умови для об`єктивного курсоутворення, захисту національної валюти та стабілізації гривні.

Про важливість діяльності центральних банків для всієї національної економіки свідчить досвід, накопичений центральними банками у високорозвинених країнах. Взагалі, поява центральних банків – явище порівняно нещодавнє. “Банк Англії і Банк Швеції, найстаріші з центральних банків, були засновані наприкінці ХVII ст., а Федеральна резервна система (Fed) – центральний банк Сполучених Штатів – тільки в 1913 р.” [4; 491].

В Україні ж НБУ виник 1991 року за умов розкладу платіжної системи і відсутності грошової готівки, позаяк гроші друкувалися в Росіі. Тоді треба було відірвати безготівкову систему платежів від Росіі, щоби уникнути перекачування грошових коштів, створити засоби обігу – т.зв. купонокарбованці. Так чи інакше НБУ виконав ці завдання, заклавши підвалини формування національної грошової системи в Україні.

1. СТАТУС НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ.

Статус Національного банку України визначається насамперед Конституцією України та Законом України «Про банки і банківську діяльність» від 20 березня 1991 року. Національному банку присвячено розділ ІІ даного Закону.

Згідно зі ст.99 Конституції «забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави – Національного банку України» [1;43].

Ст. 100 Основного закону передбачає: “Рада Національного банку України розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням. Правовий статус Ради Національного банку України визначається законом” [1;43].

Банківська система є однією з підсистем фінансової системи України. Банківська система України є дворівневою і складається з НБУ та комерційних банків. НБУ разом зі своїми філіями становить перший рівень банківської системи.

Згідно статті 6 Закону «Про банки і банківську діяльність» «Національний банк України (…) є власністю України, юридичною особою. Його статут затверджується Президією Верховної Ради України» [2;203]. НБУ є підзвітним Верховній Раді. У відповідності до ст. 93 Конституції України та ст. 7 вищезгаданого Закону НБУ має право законодавчої ініціативи.

Ст.85,п.18 Конституції України відносить до повноважень Верховної Ради України «призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку України за поданням Президента України; призначення та звільнення половини складу Ради Національного банку України» [1;34].

За ст. 8 Закону «Про банки і банківську систему» НБУ є:

• центральним банком України, який проводить єдину державну політику в сфері грошового обігу, кредиту та забезпечення стабільності національної грошової одиниці;

• емісійним центром;

• валютним органом;

• органом банківського нагляду;

• банком банків;

• державним банком;

• організатором міжбанківських розрахунків.

2. ЗАВДАННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ.

Завдання НБУ тісно пов`язані з його статусом, насамперед це виявляється в тому, що він, як центральний банк країни, здійснює грошово-кредитну політику, використовуючи відповідні інструменти.

“Національний банк веде Республіканську книгу реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ. Комерційні банки України та іноземні банки можуть здійснювати банківські операції тільки після реєстрації в Республіканській книзі реєстрації банків” [3; 5-6].

НБУ представляє інтереси України у відносинах з центральними банками інших країн, міжнародними банками та фінансово-кредитними організаціями.

В Україні, як і в інших цивілізованих державах, виключно Національному банку належить право здійснювати емісію (тобто запровадження в обіг грошей), а також національних грошових знаків (банкнотів, монет). Для друкування банкнотів в Україні створено власну банкнотну фабрику. Мережа регіональних управлінь НБУ здійснює забезпечення економіки готівковими грошима на замовлення комерційних банків.

Іншим завданнім НБУ є визначення валютної політики. НБУ проводить валютне регулювання, визначажє порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль, а також забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю.

Ще одне завдання НБУ полягає в контролі за виконанням комерційними банками банківського законодавства, додержанням економічних нормативів, встановлених НБУ, та власних нормативних актів.

Важливим завданням НБУ є надання комерційним банкам кредитів, що мають на меті підтримку стабільності банківської системи та розширення її кредитних можливостей. Комерційні банки використовують кредити, надані Національним банком для задоволення своїх тимчасових потреб і длдя кредитування цільових програм, пов`язаних з реорганізацією і модернізацією виробництва, розвитком окремих галузей народного господарства та структурною перебудовою економіки України.

НБУ здійснює надання короткострокових кредитів комерційним банкам через аукціон. Це забезпечує створення рівноправних умов доступу комерційних банків до централізованих кредитних ресурсів. Крім того, в Україні запроваджено ломбардний кредит.

Наступне важливе завдання НБУ – організація і здійснення через банківську систему касового обслуговування державного бюджету України. На Національний банк покладено виконання операцій з державними цінними паперами. “У 1993 році в Україні запроваджено новий механізм касового обслуговування державного бюджету, який виключає автоматизм кредитування державних витрат. Фінансування за рахунок бюджету здійснюється в межах наявних коштів” [3;6-7]. Щодо кредитів уряду, то їх НБУ може надавати за рішенням Верховної Ради України на загальних засадах.

Ст. 14 Закону “Про банки і банківську діяльність” передбачає, що “Національному банку забороняється фінансування дефіциту державного бюджету” [2; 205].

З початку 1994 р. НБУ запровадив автоматизовану систему міжбанківських розрахунків з використанням прогресивних технологій у банківській справі. Для функціонування цієї системи в Автономній республіці Крим та в областях створено регіональні розрахункові палати, що утворюють єдину державну мережу розрахункових палат. Її найвищою інстанцією є Центральна розрахункова палата в м.Києві. Для обслуговування цієї системи застосовується комплекс програмно-технічних засобів, які забезпечують обмін електронними документами, їх перевірку, аналіз та захист від несанкціонованого втручання.

Виходячи з потреб державної грошово-кредитної політики, НБУ має право купувати або продавати цінні папери, випущені чи гарантовані Кабінетом Міністрів України, якщо вони надійшли на відкритий ринок.

Згідно ст. 15 Закону “Про банки і банківську діяльність” “Національний банк разом з комерційними банками здійснює обслуговування державного боргу, виконуючи операції, пов`язані з розміщенням державних позик, їх погашенням та виплатою процентів по них” [2; 205].

НБУ є єдиним зберігачем державного золото-валютного запасу, дорогоцінних металів і дорогоцінних каменів.

НБУ взаємодіє з Кабінетом міністрів України з питань грошово-кредитної політики, сприяє реалізації економічних програм уряду, якщо це не суперечить забезпеченню стабільності валюти України.

“Національний банк і Уряд України проводять взаємні консультації щодо дій, які ними плануються, з питань термінів випуску цінних паперів, погашення державного боргу з урахуванням їх впливу на стан банківської системи, а також приіоритетів єдиної державної грошово-кредитної політики” [3;7].

3. НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ В 1991-1998 РОКАХ: ПЕРШІ ПІДСУМКИ.

Дії Національного банку перших років незалежності продиктовані тогочасними економічними обсавинами та тогочасною державною політикою.

На перший погляд вирішення Нацбанком своїх завдань у перші роки незалежності виглядає невірним, адже саме тоді інфляція у країні перейшла в гіперінфляцію. Виправданням для тодішнього керівництва НБУ на чолі з В.Матвієнком та В.Гетьманом може бути хіба те, що їхні дії були обумовлені не далекоглядними розрахунками, а необхідністю негайно реагувати на поточні проблеми.

Вагомим здобутком НБУ перших років незалежності є створення в Україні банківської системи. Проте українські комерційні банки через обмеження, накладені на них Нацбанком, так і не стали інвестиційними центрами, а залишилися виключно фінансово-розрахунковими інститутами.

Досить успішно НБУ провів грошову реформу. Але важко вважати досягненням жорстке утримання валютного курсу з вересня 1995 до серпня 1998 років. Досить дорога українська гривня мала такий самий курс, як німецька марка. За звичай країни, що розвиваються, мають дешевшу валюту, схильну до інфляційних процесів, що можна бачити на прикладі Чехії, Болгарії, Польщі. На думку деяких спостерігачів, ситуація з вартістю гривні, яка була доброю для обивателя, рядового громадянина, загальмувала розвиток банківської системи. Певна інфляція необхідна для розвитку банків, вона дає первісну можливість для накопичення грошових мас.

Суворе підтримання Нацбанком курсу гривні далося взнаки і підприємствам. Для штучного підтримання високого курсу гривні НБУ встановив надзвичайно високі облікові ставки. Втім, висока облікова ставка за низької інфляції і стабільного обмінного курсу автоматично обмежує можливості кредитування. Позаяк гроші є надзвичайно дорогими, кредити можна отримати тільки під високий процент, тож підприємство-позичальник практично не має можливості їх повернути. Отже, це спричинило брак інвестиційних ресурсів у країні. Гроші обігали виключно у сфері поточних розрахунків. Відповідно і банки не мали широкого поля діяльності. Все це – результат хибного виконання Нацбанком своїх завдань.

ВИСНОВКИ

Національний банк України здійснює керівництво всією кредитною системою країни, він покликаний регулювати кредит і грошовий обіг, контролювати й стабілізувати рух обмінного курсу національної валюти, згладжувати своїм впливом перепади в рівні ділової активності, цін і зайнятості, стимулювати зростання національної економіки на здоровому фінансовому грунті. Національний банк виступає в якості агента уряду. Він консультує уряд в таких областях, як управління національним боргом, валютна й кредитно-грошова політика. Крім того, він є представником уряду в фінансових операціях останнього. Основним завданням Нацбанку є розробка й проведення кредитно-грошової політики.

Як агент уряду в фінансових справах Нацбанк дає йому поради, управляє деякими депозитними рахунками й фондами уряду, від імені уряду випускає й вилучає з обігу гроші, управляє національними інвалютними резервами і виступає від імені уряду на міжнародному валютному ринку, є депозитарієм золота й управляє державним боргом (випускає державні облігації, сплачує проценти по них, погашає їх).

Національний банк допомогає урядові визначити найліпший момент для випуску облігації, їхню ціну, доходність та інші характеристики, що забезпечують привабливість випуску для інвесторів, місце, де ліпше розмістити облігації. Для успішного виконання цього завдання банк повинен мати точну й своєчасну інформацію про стан економіки, рух кредитних ресурсів тощо. Проте деколи Нацбанкові доводиться приймати рішення ще до того, як статистика підтвердить передбачувану подію. Тому він проводить власні дослідження, результати яких звичайно публикуються.

НБУ управляє державними депозитами (навіть якщо вони розміщені в комерційних банках). Майже всі урядові видатки й доходи проходять по рахунках Національного банку. Він також має рахунок для вкладення урядових доходів в цінні папери (звичайно самого ж уряду) та рахунок, на якому перебувають інвалютні запаси.

НБУ випускає гроші й розподіляє їх між комерційними банками, вилучає з обігу застарілі банкноти й монети. Нові гроші видаються комерційним банкам по заявах, що відбивають їхні потреби в готівці, шляхом дебетного запису на рахунках комерційних банків в Нацбанку.

Ще одним обов’язком Національного банку, як агенту уряду є контроль і захист обмінного курсу національної валюти. Банк має прво купувати й продавати золото, срібло, інвалюту, відкоривати рахунки в центральних банках інших країн, виступати в якості агенту іноземних центральних банків і в якості депозитарія їхніх активів.

Щоби торгувати валютою, Нацбанк повинний мати валютні рахунки в центральних банках відповідних країн. Коли уряд вирішує здійснити інтервенцію на валютному ринку з метою змінити обмінний курс національної валюти або утримати його від падіння, Нацбанк знімає з інвалютного рахунку певну суму й купує на неї національну валюту, змінюючи в такий спосіб баланс попиту й пропозиції. І навпаки, Нацбанк скуповує інвалюту, якщо прийнято рішення уповільнити зростання обмінного курсу національної валюти. В першому випадку вторгнення лімітуеться наявністю національної валюти на урядових рахунках, у другому – наявністю інвалюти.

Національний банк також виступає в ролі депозитарія, зберігача золота, що належить державі, він купує й продає золото, використовуючи інвалютний рахунок.

Одне з найважливіших завдань Національного банку - управляти державним боргом, тобто цілеспрямовано змінювати ту його частину, яка представлена державними облігаціями. Управління державним боргом має бути погоджено з цілями уряду, з фіскальною політикою. З одного боку, неможна залишити уряд без готівкових коштів, а з другого – одержання їх може бути пов’язано з необхідністю послабити боротьбу проти бюджетного дефіциту та, відповідно, з падінням довір’я до національної валюти.

Список використаної літератури

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. – К.: Преса України, 1997. – 80 с.

2. Закон України “Про банки і банківську діяльність”.//Калина А.В., Кощеев А.А. Работа современного коммерческого банка: Учеб. – метод. пособие. – К.: МАУП,1997. – 224 с. – с.200-214.

3. Бугулов В.М., Бугулова Т.В. Національний банк та його операції: Конспект лекцій. – К.: МАУП, 1997. – 44 с.

4. Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р. Экономика. – М.: «Дело ЛТД», 1993.