Реферат: Грошова система

по дисципліні « Грошово-кредитна система »

Слухач : ........................……………..................Осадчий Ю.П.

Спеціальність, група : .................................................ЗФ – 02 ( фінанси )

Керівник : .......................................................................................Гордієнко Л.А.

Результат, дата:

Реєстраційний номер, дата:

м. Черкаси 2002 р.

З М І С Т

1. Позабанківський обіг готівки і чинники його скорочення .............. - 3

2. Комерційний кредит .......................................................................................................... - 11

3.Взаємовідносини України з міжнародними фінансово-кредитними

організаціями.........................................................................................- 13

Література .............................................................................................................................................- 17

1. Позабанківський обіг готівки і чинники його скорочення.

Проблема виведення з тіньового сектору значних обсягів грошової маси (у вигляді в основному позабпяківського обігу готівки) і включення їх до офіційного економічного обороту країни — одне з найгостріших питань виходу вітчизняної економіки з кризи, що насамперед зумовлює необхідність у системному комплексному підході до вирішення проблеми. Саме на цьому загострив увагу Президент України Леонід Кучма у своєму виступі на розширеному засіданні Коордіиіаціііного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю: Завдання подолання тіньової економіки і суттєвого зменшення основного джерела її живлення — позабанківського обігу готівки — є одним із наріжних каменів Послання Президента України до Верховної Ради України у 2000 році .

У позабанківському обігу обертається готівка, яка належить фізичним особам, тобто населенню, і та, що знаходиться в касах підприємств (15-20% від загального обсягу готівки). Друга части­на коштів фізичних осіб — їх заощадження, розміщені в комерційних банках у вигляді депозитів.

Рух коштів у національній валюті облічується вітчизняною статистикою, яку здійснює Національний банк України. Дані щодо обсягів готівки в позабанківському обігу в національній валюті та їх частки у загальній грошовій масі наведено в таблиці. Станом на 01.01.2000 року сума готівки в обігу становила 9583 млн. грн. За період з 1996 року обсяг готівки в обігу збільшився в 3,6 раза. В 1999 році щомісячні темпи зростання обсягів готівки поза банками становили 3,3%, у цілому за 1999 рік — 33,9%. Дуже висока питома вага позабанківського обігу готівки у загальній грошовій масі в національній валюті: в 1996-1999 роках вона не знижувала­ся нижче 43%, а на кінець 1999 становила 43,4 %. Тобто майже по­ловина грошової маси в національній валюті обертається поза банками і не контролюється з боку банківської системи. Водно­час у розвинутих країнах світу частка готівки у структурі грошової маси не перебільшує 3-5%.

Таблиця №1 . Обсяги готівки в поззбанківському обігу в 1992-1999 роках

Такі темпи зростання обсягів готівки в національній валюті поза банками в 1992-1999 роках дають можливість спрогнозувати цей обсяг на інші періоди.

Готівка в іноземній валюті обертається у двох видах:

• легальному (формується при офіційному перетинанні кор­дону: відрядження, туристичні поїздки, поїздки у приватних спра­вах і під час оплати праці й послуг фізичних осіб за кордоном). Обсяг готівки в легальному вигляді відображається через платіжний баланс країни і таким чином може бути більш-менш точно визначеним;

• нелегальному (обертається в тіньовій економіці і не облічується офіційною статистикою). Зрозуміло, що є лише екс­пертні оцінки фахівців і науковців. Так, за підрахунками екс­пертів, щорічно у населення “осідає” S 2-5 млрд., які в основному обслуговують тіньову економіку, в тому числі її кримінальну складову. Л в цілому у населення знаходиться S 10-15 млрд.

Зростання обсягів позабанківського обігу готівки як у національній, так і в іноземній валюті має такі негативні наслідки:

1) зменшується пропозиція іноземної валюти на внутрішньо­му міжбачківському валютному ринку. Це не дає можливості встановлювати реальний курс гривні стосовно іноземних валют, а за рахунок зниження запропонованої валютної маси курс гривні — нестабільний;

2) значно скорочуються можливості збільшення валютних ре­зервів держави, що знижує усталеність національної грошової одиниці:

3) істотно скорочуються інвестиційні й кредитні ресурси країни, що створює штучний попит на іноземні кредити і призво­дить до збільшення зовнішнього державного боргу та заборгова­ності юридичних осіб;

4) зменшується база оподаткування за рахунок наявності тіньового обігу готівки;

5) збільшення обсягів позабанківського обігу готівки сприяє дальшому поширенню тіньової економіки, яку вона переважно й обслуговує;

6) значні обсяги позабанківської готівки — суттєве джерело відтоку валюти за кордон.

Аналіз показує, що існують такі основні джерела зростан­ня обсягів позабанківського обігу готівки в національній та іноземній всиї'іоті:

1. Постійне перевищення доходів населення над їх витрата­ми. Значне джерело збільшення коштів у населення, не включе­них до банківського обігу.

2. Друге важливе джерело поповнення обсягів позабанківського обігу готівки — наявність позитивного сальдо купівлі-продажу іноземної валюти населенням.

3. Найбільше джерело зростання обсягів позабанківського обігу готівки в національній та іноземній валюти належить участі населення в тіньовій економіці.

4. Ухилення від оподаткування і переведення безготівкових грошей в готівкові та виплата потім заробітної плати готівкою в «конвертах», тобто поза розрахунковими відомостями по зарплаті.

5. Утримування юридичними особами оборотних коштів у готівковому вигляді та їх наступні розрахунки між собою, між юридичними і фізичними особами готівкою. В умовах України ос­новні чинники цього — високий податковий тиск на підприємства, неврегульованість і незавершеність економічного законодавства, фінансова нестабільність і платіжна криза. Російськими дослідни­ками наводяться схожі до українських чинників причини зростан­ня позабанківського обігу: ухилення від податків — 44% респон­дентів, потреба в готівці для неформальних витрат — 36%, еко­номічна і політична нестабільність — 32% .

6. Високий рівень долариззації економіки (на 01.12.99 цей по­казник — 42,4%). Значна доларизація економіки призводить до зростання доларизації збережень населення і розрахунків між фізичними особами у вигляді валюти.

Вищенаведені джерела є одночасно й чинниками зростання обсягів позабанківського обігу готівки.

Варто виділити три основних шляхи використання населен­ням іноземної валюти: 1) формування заощаджень в іноземній валюті, не схильних до інфляції; 2) обслуговування тіньового то­варообігу всередині країни (продаж-купівля ііпсс/існпям нерухо­мості, автомобілів тощо); 3) фінансування «човникової» торгівлі. До того ж за своєю економічною природою купівля іно­земної валюти населенням є формою кредитування економік інших держав.

ОСНОВНІ ЧИННИКИ ЗРОСТАННЯ ПОЗАБАНКІВСЬКОГО ОБІГУ ГОТІВКИ :

1. Нездатність уряду іі Національного бпнку України включи­ти наявні чільні грошові ресурси (величезні суми готівки пол.і банками, перевищення купівлі іноземної валити над її продажем, постійне позитивне сальдо доходів і витрат населення, збільшення заборгованості із зарплат і пенсій, тіньові капітали) у фінансовий оборот у вигляді кредитних ресурсів та інвестицій. Це пов'язано насамперед з відсутністю довіри з боку населення, юридичних осіб до договорів, процентних ставок, валютних курсів, постанов і політики уряду і НБУ. Адже відомо, що багато в чому вартість грошей заснована на довірі. Поки що населення, кредитні ор­ганізації та підприємства віддають перевагу обміну значної частини вільних коштів на іноземну валюту. Втрата довіри до кредитної системи і держави не дає можливості послабити найсильніший тиск на курс гривні й валютні резерви ІІБУ, що переконливо до­водить досвід років незалежності України. Активність заощад­жень громадян, спрямована па фінансовий ринок, залежить від ступеня довіри до фінансового ринку, розміру і мсти заощаджень . Дається взнаки й відсутність розвинутого страхового ринку.

2. Діяльність пунктів обміну валюти. Збільшенню позабанківського обігу готівки сприяє діяльність пунктів обміну валю­ти (небанківських), які функціонують на підставі агентських угод з уповноваженими банками, оскільки їх діяльність неможливо контролювати.

3. Відсутність звітності й відповідного аналізу сальдо вивозу-ввозу іноземної та національної валют фізичними особами при перетинанні кордону, а також звірки інформації щодо конкрет­них боржників та обсягів заборгованості на основі реєстрів вивізних і ввізних митних декларацій з боку Держмитслужби Ук­раїни та матеріалів уповноважених банків з наступною передачею результатів цієї звірки до Національного банку України для опе­ративного реагування.

4. Невирішеність питання з відкриттям і використанням фізичними особами України рахунків в іноземних банках.

Національним банком України не завершено розробку і впровад­ження порядку надання індивідуальних ліцензій на відкриття фізичними особами-резидентами рахунків в іноземних банках. Внаслідок цього громадяни України вивозять власні валютні кош­ти за кордон безконтрольно.

5. Низький рівень безготівкових розрахунків населення за товари і послуга. Відсутня практика перерахування заробітної плати на банківські рахунки. Зараз в Україні використовуються пластикові картки тільки іноземного походження (17 банків): в основному VISA, Еигорау, Маstег. Дотепер немає вітчизняної плас-тикової картки.

6. Слабкість вітчизняної системи комерційних банків, робота лише з грошовими ресурсами, нерозвинугість комерційного кре­дитування, неспроможність до залучення національної та інозем­ної валюти, що знаходиться у паселеіїіія та її наступного викорис­тання у фінансово-кредитній сфері. Сумарний банківський капітал становить всього 4,9% ВВП, тоді як у країнах з перехідною економікою Центральної та Східної Європи — в середньому 40%, країнах ОЕСР — понад 80%. У Польщі на кінець минулого року банківські депозити надушу населення становили $1300, в Ук­раїні —$ 50 . Значна система комерційних банків не працює на реальну економіку, функціонує в основному за рахунок спекуля­тивних операцій на валютному ринку. Не секрет, що банківська система (свідомо чи ні) стала однією з ланок грошового обслуго­вування тіньової економіки, переведення тіньових капіталі за кордон, насамперед в офшорні зони.

7. Нелегальні зовнішньо - та внутрішньоекономічиі операції з боку населення, в тому числі контрабанда (про це свідчать поши­рені факти продажу в Україні імпортних продуктів за цінами, рівними або нижчими від тих, за якими воникупуються за кордо­ном). Цьому сприяють надмірна зарегульованість ввозу імпорту і неврегульованість митного податкового законодавства, а також часті зміни порядку перетинання кордону. Це насамперед сто­сується контрабанди автомобілів, тютюнових виробів, мийних за­собів, спирту і алкогольних напоїв.

Через те, що акцизні ставки на тютюнові вироби в Росії нижчі від українських у 5-10 разів, з вересня 1999 року почала стрімко зростати тінізація тютюнового ринку, особливо контра­банда тютюнових виробів з Росії. За даними експертів, приблизно половина вітчизняного тютюнового ринку втрачена з причин кон­трабанди цих виробів з Росії, а українські тютюнові фабрики зму­шені зменшувати обсяги виробництва і переходити на нижчі ціни. При цьому втрачає бюджет України і відповідно — виграє бюджет Росії.

8. Фінансові спекуляції на валютних курсах. У зв'язку з тим, що до березня поточного року встановлені жорсткі межі валютно­го коридору, а ринковий курс хронічно перевищував офіційний, вся наявна валюта обертається на «чорному» ринку. Основна її маса, що надходить до обмінних пунктів від населення, продається підставним особам за офіційним курсом і вже потім потрапляє на «чорний» ринок.

9. Створення й використання фіктивних фірм (одноразових, у вигляді дочірніх підприємств), а також конвертація через них нс-готівкових грошей у готівку. Об'єктивні чинники їх створення — надмірне державне регулювання підприємницької діяльності та високі податкові ставки. Тільки в 1999 припинено діяльність по­над 4 тис. фіктивних структур і 53 конвертаційних центрів.

10. Нерозвинутість вторинного фондового ринку. Вторин­ний фондовий ринок в Україні тільки починає зароджуватися, тому що роздержавлення та приватизація не призвели до очікувано­го зростання рівня капіталізації й ліквідності фондового ринку та його ємності. За 1997-1999 роки у Першій фондовій торговій сис­темі (ПФТС) продано цінних паперів (акції, ОВДП тощо) на суму приблизно 1,5 млрд.грн. Обсяг торгів на фондових біржах та в по-забіржовій фондовій торговій системі становив у минулому році 1,86 млрд.гри.

У країні майже немає цивілізованого вексельного обігу, ринку корпоративних та муніципальних облігацій. Непоодино­кими є факти кримінальних операцій з цінними паперами на фондовому ринку.

11. Відомо, що чим вищий рівень оподатковування (на фонд заробітної плати зараз підприємства сплачують 39%), тим охочіше економічні агенти працюють з готівкою, тобто віддають перевагу тіньовому сектору. Це стосується й населення, яке через високий прибутковіїп податок на заробітну плату змушене прихо­вувати її дійсний розмір ітим самим виводити цю частку зарплати до тіньового обігу. Тобто прибутковий податок на заробітну плату працюючих становить понад 40% із суми заробітної плати, що перевищує 1701 гри. на місяць. Крім того, фізичним особам доводиться ще сплачу­вати 2% на особисте пенсійне страхування і 0,5% на соціальне страхування.

12. Як відомо, стабілізація курсу гривні на початку її введення трималася переважно на валютних резервах НБУ і нарощуванні обсягів випуску і продажу ОВДП під високі відсотки прибутко­вості. Основні покупці їх — комерційні банки, Нацбанк, 4іінансові компанії. На кінець 1999 залишки заборгованості уряду з ОВДП становили 10,5 млрд.грн. У минулому році випущено ОВДП за номінальною вартістю на 4,7 млрд.грн. Населення до цього не було допущено.

13. Не сприяє зменшенню відпливу грошових ресурсів у «тінь» затягування Верховної Радою Україною з прийняттям за­конопроекту «Про валютне регулювання» та інших, пов'язаних з регулюванням банківської діяльності.

14. Використання великих сум готівки для розрахунків між юридичними особами, чому значною мірою «сприяє» високіїй по­датковий тиск на виробників, фінансова нестабільність, зарегуль-ованість підприємницької діяльності, а також масове ухилення юридичних осіб від сплати податків. За даними Державної подат­кової адміністрації (ДПА), опублікованими в пресі, за останні 5 років число підприємств, що ухиляються від сплати податків, зросло в три рази. В минулому році за фактами ухилення від спла­ти податків порушено 10,3 тис. кримінальних справ, органами ДПА стягнуто на користь держави 2,3 млрд.грн.

15. Наявність каналів прихованого вивозу іноземної валюти за кордон. До основних з них належать: неповернення в країну експортної валютної виручки з різних причин; авансові перера­хування валюти за фіктивними контрактами на поставку в країну товарів й оплату фіктивних імпортних послуг; махінації з

цінами по безвалютнпх товарообмінних угодах (бартерні, клірингові, компенсаційні тощо) у зовнішній торгівлі; злнижен-ня контрактних цін прії експортних операціях та їх заміщення при імпортних; створення офшорннх компаній з метою виведен­ня частки прибутку з-під оподаткування; внесення страхового депозиту' в іноземний банк з формальним наміром отримати кре­дит з наступною відмовою від нього. Детальніше це питання роз­глянуто автором у.

16. Збільшення числа банків з іноземним капіталом у банківській системі України не змінює на краще ситуацію із залу­ченням вільних коштів населення в економічний оборот країни. На 01.11.99 в банківській системі країни функціонувало ЗО ко­мерційних банків з іноземним капіталом, з яких 9 мають 100% іно­земний капітал. Усі ці банки — резиденти України. Основна при­чина, чому довіра населення до таких банків не зростає, — та об­ставина, що банки з іноземним капіталом працюють у тих же умо­вах, що й вітчизняні. Насамперед це стосується фактичної відсут­ності системи страхування внесків населення в банківській сис­темі країни. До того ж банки, що цілком утворені за участю іно­земного капіталу, обслуговують лише зовнішньоекономічні зв'яз­ки українських підприємств і організацій з партнерами країн по­ходження капіталів.

17. Наявність хронічного позитивного сальдо купівлі-прода­жу іноземної валюти, яка використовується населенням у вигляді заощаджень, а також у тіньовому обігу за участю юридичних і фізичних осіб (продаж-купівля квартир, дач, автомобілів тощо).

18. Постійне перевищення доходів населення над його витра­тами, яке фізичні особи через нестачу достатньої захищеності та мотивації не вкладають у банківську систему та інші фінаїісові інститути.

Можна зробити висновок, що нині в нашій країні відсутня альтернатива іноземній валюті в готівковому вигляді як засобу нагромадження і зберігання заощаджень населення.

ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ЗМЕНШЕННЯ ПОЗАБАНКІВСЬКОГО ОБІГУ ГОТІВКИ.

Комплекс заходів щодо суттєвого зменшення позабанківського обігу готівки й залучення її до фінансового обороту країни слід розглядати в контексті зі зменшенням і подоланням тіньової еко­номіки, яка зумовлюється значною мірою негативними змінами, що відбуваються в процесі реформування офіційного сектору яаціон.зльної економіки.

Основні напрями скорочення позабанківського обігу готівки в національній та іноземній валюті можуть бути такими.

1. Радикально реформувати банківську систему, зробити її прозорою та здатною забезпечувати необхідні для ііігчіізпяної економіки кредитні ресурси, здійснення операцій з цінними ііапе:

рами, залучення вільних коштів населення, гарантування вкладів фізичних осіб та депозитів підприємств, всебічно розвивати спеціальні банківські установи, насамперед іпотечні та інвес­тиційні. Забезпечити становлення та розвиток регіональних банків, у першу чергу муніципальних. Потребує удосконалення й система нагляду за банківською діяльністю.

2. Ще раз повернутися до ідеї запровадження ощадних ва­лютних сертифікатів з метою акумуляції вільних коштів насе­лення в іноземній валюті та подальшого їх інвестування в розви­ток національної економіки. Вирішити питання щодо доцільності функціонування пунктів обміну валюти на підставі агентських угод з уповноваженими банками. Суттєво підвищити довіру до банківської системи може прийняття Закону України «Про гарантування вкладів фізичних осіб» та запровадження дієвого механізму страхування вкладів фізичних осіб ко­мерційних банках, а також нової редакції Закону «Про банки та банківську діяльність».

3. Було б доцільно відкрити в країні філію відомого іноземно­го банку (на умовах нерезидента), основним завданням якої могло б стати залучення вільних коштів населення як в ігоземнііі, так і в національній валюті та включення їх в економічний оборот Ук­раїни. При цьому доцільно конкретно з'ясувати, у чипадку згоди керівництва іноземного банку на функціонування в Україні його структури-нерезидента, можливість встановлення для її діяльності таких умов: по-перше, не вивозити кредитні ресурси у ви­гляді валютних внесків населення і прибуток за межі країни як мінімум протягом п'ятьох років; по-друге, страхування внесків на­селення в капітал філії здійснювати за рахунок власних коштів іноземного банку; по-третє, звільнити на зазначений час цю струк­туру від сплати податків до державного бюджету; по-четверте, внести відповідні зміни в нову редакцію проекту Закону України «Про банки і банківську систему».

4. Розширити присутність іноземного капіталу (а також національного капіталу, що повертається) у вітчизняному банківському секторі на основі реформування механізмів залу­чення іноземних інвестицій до банківської системи країни. В цьо­му напрямі можна йти шляхом створення спеціалізованих інвестиційних банків за рахунок реструктуризації діючих комерційних банків або відкриття інвестиційних коридорів і спеціальних інвестиційних зон, де створити необхідні умови й механізми повернен­ня з-за кордону амністованих національних коштів.

5. Проводити систематичну роз'яснювальну роботу серед населення щодо переваг використання безготівкових форм розрахункін, насамперед у торгівельній. Побутовій та інших сферах обслуговування населення, системі споживчої кооперації. Ці форми доцільно розвивати шляхом розвитку системи електронних плас­тикових карток, переказування доходів фізичних осіб на вклади і розрахункові рахунки в банках, проведення розрахунків чеками, перерахування коштів з банківських рахунків за придбані товари й спожиті послуги, комунальні платежі тощо.

6. Забезпечити зміцнення фондового ринку та його інфраст­руктури, в тому числі прискорити створення вторинного фондового ринку, розширення ринку комерційних цінінних паперів і форм розрахунків, що відповідають вимогам ринкової економіки, запровадження надійної та потужної системи страхування внесків населення і депозитів підприємств, виданих кредитів. Розробити й впровадити механізм формування страхових фондів (резервів) під страхування внесків населення до комерційних банків.

7. У вигляді інструмента підвищення купівельного попиту населення й одночасного цільового нагромадження його вільних коштів можна використовувати утворення кредитних союзів (на зразок колишніх кас взаємодопомоги), що дозволять використо­вувати акумульовані вільні кошти населення у вигляді кредитних ресурсів, тобто залучити їх до економічного обороту країни.

8. Необхідно забезпечити перехід від адміністративного ме­ханізму до створення економічних умов (із залученням правових метолів) для зниження обсягів купівлі валюти населенням, скоро­чення зовнішньої «човникової» торгівлі й контрабанди.

9. Суттєве значення у зменшенні позабанківського обсягу готівки матиме вдосконалення вітчизняної торгівлі у напрямі на­буття нею сучасних цивілізованих рис. Слід насамперед стимулю­вати розвиток оптової та дрібнооптової торгівлі, поширювати фірмову роздрібну торгівлю у пристосованих для цього місцях, зменшувати торгівлю без використання касових апаратів, особливо торгівлю на ринках та торгівлю з рук. Встановити обмеження прийому готівкових коштів від населення у сфері роздрібної і оп­тово-роздрібної торгівлі та надання послуг при відсутності ка­сових апаратів.

10. Доцільно розробити відповідний механізм обов'язкового використання банківських рахунків під час придбання нерухо­мості, автомобілів, побутових предметів довготермінового використання тощо. Крім цього, через механізм податкової декла­рації ввести процедуру підтвердження джерел походження до­ходів громадян при купівлі вищенаведених товарів та внесенні значних за обсягом вкладів на банківські рахунки.

11. Розробити і реалізувати механізм використання ОВДП для акумуляції вільних засобів населення та їх наступного дер­жавного інвестування в розвиток економіки. Паралельно варто сформувати ефективний механізм страхування банківських депо­зитів і внесків. Створити умови, за яких депозитні ставки по гривні будуть привабливішимії, ніж по долару. В ньому випадку власники вільних коштів в іноземній вайюті вкла.ч.атимуті.їх не в доларах, а в гривнях.

12. Залучати вільні кошти населення через мережу існуючих комерційних банків з одним істотним уточненням: уряд разом з ІІБУ повинен вибрати (краще на тендері) й призначити для робо­ти з депозитами населення уповноважені банки, які через свої те­риторіальні мережі відділень і філій починають працювати у на­прямі залучення вкладів населення. Зрозуміло, що без гарантій з боку держанії і визначених пільг, а також серйозної роз'яснюваль­ної роботіи, дохідливої, переконливої реклами нічого не буде.

13. Суттєво знизити податковий тиск на фізичну особу і товаровиробника. Податки на доходи громадян ге мають перевищувати 15-20%. Крім того, доцільно задіяти шкалу податків не прогресивну як зараз, а прогресивно-регресивну: до якогось певного зна­чення розмір податку зростає, а потім знижується. В такому ви­падку податки платитимуть майже всі: і з малими (тому що сума податку мізерна), і з середніми (сума податку — «по-кишені»), і з високими доходами (сума податку незначна порівняно із загаль­ним доходом). Це дасть можливість уникнути на підприємствах подвійної бухгалтерії (одна — для податкової адміністрації, друга— для виплати зарплати у конвертах, з якої податки не стя­гуються). Слід диференціювати шкалу нарахувань на заробітну плату, які сплачуються юридичними особами, і зробити її регре­сивною, тобто чим вище рівень заробітної плати на підприємстві, тим нижчою має бути відсоток нарахувань на заробітну плату. Та­кий підхід стимулюватиме нарахування і виплату заробітної гіла-'іи в повному обсязі. Крім того, доцільно нарешті відмовитися від ведення паралельно двох видів обліку: бухгалтерського й податко­вого, тому що дані бухгалтерської звітності щодо обсягів реалізо­ваної продукції та отриманих доходів, балансових збитків підприємств не збігаються з визначенням бази оподаткування з ПДВ і податку на прибуток.

14. Широко використовувати чилійський досвід створення фінансової системи, що включає банки, пенсійні та страхові фон­ди, звичайно, з урахуванням умов України. Ядром цієї системи могли б стати недержавні пенсійні фонди, в які кожний працюю­чий щомісяця перераховує не менше 10% своєї зарплати. Тоді б виникла зацікавленість не приховувати свої прибутки, а навпаки показувати їх і перераховувати великі суми до зазначених фондів. Поширити відповідно до Указу Президента України «Про проведення експерименту в житловому будівництві на базі хол­дингової компанії «Київміськбуд» розпочатий економічний екс­перимент щодо залучення коштів населення під житлове иудівніїцтво. Необхідно також прискорити проведення пенсійної реформи, насамперед запровадження суцільного персоніфікова­ного обліку внесків фізичних осіб на загальнодержавне державне пенсійне страхування, що сприятиме легалізації доходів громадян, зробить некорисним приховування доходів, тому що в іншому ви­падку меншою буде Й пенсія.

15. Розробити і здійснити заходи з метою недопущення неза­конного відпливу валюти за межі України. Початок цьому закла­дено Розпорядженням Президента України «Про впорядкування контролю за зовнішньоекономічною діяльністю резидентів Ук­раїни» від 21 лютого 2000 року.

16. Прискоритц.розробку і проходження у Верховній Раді Ук­раїни законопроектів щодо амністування тіньових капіталів та по­вернення з-за кордону валютних коштів, а також регулювання піі-тань, пов'язаних з відмиванням, пошуком, арештом та конфіскацією доходів, одержаних злочинним шляхом.

17. Розробити і запровадити порядок ліцензування Національним баиком України відкриття Фізичними особами-ре­зидентами рахунків в іноземних банках.

18. Продовжити вдосконалення механізму чи використання готівки суб'єктами господаріонання і посилення системи контро­лю зп дотриманням ними касової дисципліни та внести відповідні зміни до чинних нормативно-правових актів, а також посилити контроль за розрахунками із заробітної плати на підприємствах усіх форм власності.

19. Доцільно також ввести звітність про обсяги готівкової іноземної та иаціональної валюти, що ввозиться в Україну та виво­зиться з України фізичними і юридичними особами па основі митних документів.

20. І нарешті: рішення уряду і НБУ про введення «плаваючого» курсу гривні сприятиме зменшенню готівкового обороту, тому що такий механізм курсоутворення, який є небезпечним через можливе збільшення інфляції, потребує здійснення більш жорст­кої бюджетної і грошово-кредитної політики, тобто встановлення посиленого контролю з боку НБУ за обігом грошової маси.

2. Комерційний кредит.

Міжгосподарський кредит — це кредит, який існує між функціонуючими суб'єктами господарювання. Його видами є комерційний кредит, дебіторсько-кредиторська заборгованість, аванси покупців, тимчасова фінансова допомога, лізинг. Межі міжгосподарського кредиту визначаються розміром резервних капіталів, які є у розпорядженні суб'єктів господарювання — кредиторів, а також регулярністю припливу грошового капіта­лу за рахунок реалізації товарів і можливості трансформації наданого міжгосподарського кредиту в банківський або отри­маний міжгосподарський. Причому погашення цих кредитів у визначений строк передбачає своєчасне надходження платежів від покупців. У цілому існування міжгосподарського кредиту значною мірою пов'язане з недостатнім розвитком банківсько­го кредиту.

Комерційний кредит — це форма руху безпосередньо проми­слового капіталу і спосіб перетворення товарного капіталу у грошовий шляхом продажу товарів з відстроченням платежу та з поверненням боргу грошима. Отже, комерційний кредит є різно­видом грошового кредиту. З одного боку, він прискорює реаліза­цію товарів продавцям, а з іншого — надає можливість покупцеві користуватись товаром до отримання коштів від реалізації своєї продукції. Таким чином, комерційний кредит сприяє прискорен­ню кругообігу капіталу у грошовій формі як на окремих підпри­ємствах, так і в цілому у суспільстві. Комерційний кредит виникає за побажанням і згодою сторін — продавця і покупця - і має і:і;кч.і ічізііачениП напрям і межі.

Кредитор може надати кредит лише своєму покупцеві, а його межі ті ж самі, що Гі міжгосподарського кредиту взагалі. Як пра­вило, комерційний кредит і- короткостроковим, бо обслуговує тільки процес реалізації товарів, стимулюючи і прискорюючи їх збут і зменшуючи час перебування авансованого капіталу в това­рній формі. Терміни та розмір його залежать від ряду факторів: ступеня дефіцитності товару на ринку, фінансового стану контра­гентів. наявності довіри продавця до покупця, розвитку ринку кредигів тощо.

Передача товару в кредит може оформлятись або не оформля­тись векселем. Валюта векселя як цінного паперу складається з ціни товару і позичкового процента за період користування кре­дитом. ставка якого ви иіігіаі п,ся існуючою нормою процента па ринку позичкових капіталів, але, як правило, дещо нижча від ринкової. Адже при наданні комерційного кредиту мають на меті не отримання прибутку, а реалізацію товару. Формалізуючи від­носини між боржником і кредитором, вексель є певною гаранті­єю погашення боргу та може бути підставою для кредитування кредитора банком. За допомогою індосаменту векселедержатель може розрахуватись векселем зі своїм контрагентом. У разі не­своєчасного платежу за пексе-ііем або відмови боржника від пла­тежу векселедержатель мас право на протест векселя.

Коли ж передача товару в кредит продавцем покупцеві здійснюється без оформлення нсксслем, то покупець не сплачує про­центи продавцеві, але в такому разі він може сплатити за товар ціну вищу від звичайної. Особливо це доводиться робити в Україні, оскільки підприємства не мають права надавати кредити, окрім продажу товарів у кредит з оформленням векселями. Вод­ночас відпуск товару без оформлення векселем є більш ризико­ваним для продавця, бо затягує процес погашення заборгованості покупцем у разі виникнення в нього фінансових труднощів і від­сутності бажання розрахуватись за своїми зобов'язаннями.

Розвиток комерційного кредиту має свої закономірності. Рух комерційного кредиту збігається з рухом промислового капіталу: зі зростанням обсягів промислового виробництва цей кредит розширюється, а зі зменшенням — звужується. Особливо обсяги комерційного кредиту падають під час економічної, а ще біль­ше — платіжної кризи, як це відбувається в Україні.

3. Взаємовідносини України з міжнародними фінансово-кредитними організаціями.

Міжнародні ти регіональні валютно-кредитні організації — це установи, які створені на базі бага­тосторонніх угод між державами. Найважливішу роль серед них у сучасний період відіграють Міжна­родний валютний фонд (МВФ) і Міжнародн'ій банк реконструкції та розвитку (МБРР). Останній сьогодні є головною установою Групи Світового банку. Штаб-квартири організацій розташовані у Вашингтоні. Вка­зані установи було засновано на Міжнародній валютно-фінансовій конференції, яка відбулася у 1944 р. у Брсттоп-Вудсі (СІІІЛ). СРСР та Україна хоча і брали участі, у конференції, але не ратифікували угоди про МВФ та МБРР і не вступили до складу цих організа­цій. Наслідком стала багаторічна ізоляція СРСР та його союзників від світової економічної та валютно-фінансової системи, що значною мірою було зумов­лено політичними та ідеологічними мотивами. У 1992 р. у практиці міждержавних валютних відносин сталася досить чначіїіі подія: членами МВФ прийнято країни, що входили до колишнього СРСР, у тому чи­слі й Україну. Завдяки цьому фактично завершено процес глобалізації економічного простору валютно­го регулювання, що здійснюється цією важливою міжнародною організацією.

Міжнародний валютний фонд фонд було створено з метою регулю­вання валютних відносин між країнами-членами. МВФ повинен відігравати подвійну роль : з одного боку стежити за виконанням своїми членами визначених правил поведінки в галузі валютно-фінансовнх відносин, а з іншого — надавати ресурси для фінан­сування дефіцитів платіжних балансів тим країнам, які нього по­требують.

Кожна країна-учасниця, вступаючи у Фонд, робить відповід­ний внесок, який визначаггьсч встановленою квотою. Розмір та­кої квоти, що переглядається з періодичністю у п'ять років, розра­ховується на основі оцінки економічного потенціалу окремих країн у світовому господарстві. Відносно до розміру квот визнача­ється «вага» голосу кожної країни в керівництві Фондом та обсяг її можливих запозичень. Квоіа України на кінець 1992 року становила 0,7%. Відповідно до цієї квоти вступний внесок для України було визначено у розмірі 911 млп. дол. США. Згідно з існуючим поло­женням з визначеної суми лише 22,7% виплачується у вільно конвертованііі валюті (ВКВ). а решта - у національній грошовій оди­ниці. Враховуючи гостру нестачу ВКВ, Україна скористалася так званим Фондом запозичення при МВФ для країн-членів, що за­знають фінансових труднощів. Необхідний внесок оформлено як борг, під який Україні надано безпроцентний і безстроковий кре­дит, що по можливості буде погашено.

Рішенням Ради керуючих МВФ від 22 січня 1999р. передба­чено зростання сумарного капіталу МВФ до 210943.0 млн СДР проти 145321,0 млн. СДР. Унаслідок цього квота України в МВФ зросла з 997.3 млн. СДР до 1372,0млн, що дає змогу помітно розширити обсяг її можливих запозичень у МВФ.

Ставши членом МВФ, Україна водночас увійшла до структури обігового банку, їй виділено квоту в 10 678 акцій на загальну суму в 1,3 млрддол. США. Валютну готівку за членство України в банку на суму 7,9 мли дол. США внесли Нідерланди, що є краї­ною-опікуном нашої держави у цін банківській структурі.

На початку своєї діяльності, в кінці 40-х років, практично не було розвинутої системи міжнародних фінансових приватних ринків. Тому МВФ був джерелом коштів як для розвинутих кра­їн, так і для країн, що розвиваються. Протягом останніх 40—50-ти років одним з найцікавіших аспектів економічного розвитку, у світі стала дуже швидка інтернаціоналізація приватного фінансового ринку. І сьогодні більшість розігнутих країн не потребують фінансових ресурсів Фонду, бо вони мають доступ до приватних фінансових ринків. Тому МВФ від фінансування всіх країн-чле­нів зараз переключився на підтримку країн, що розвиваються, тобто тих країн, які не мають доступу до приватних фінансових ринків. Відбулась переорієнтація МВФ від статусу, так би мови­ти, міжнародного банкіра до організації, що сприяє економічно­му розвитку країн, які самі не в змозі вийти на фінансові ринки і потребують офіційної підтримки Фонду.

У рамках такої еволюції можна зрозуміти відносини МВФ і з Україною. По-перше, Україна як держава поки що фактично не мас реального доступу на міжнародні фінансові ринки. Зовнішнє фінансування вона може отримати переважно з офіційних дже­рел. А головне офіційне джерело —- це МВФ. І навіть можливе однобічне фінансування з боку таких країн, як США, Японія, як правило, пов'язане з домовленостями з Фондом. ІІо-друге, політика Фонду, яка проводиться її Україні і пов'язана з грошовою підтримкою, спрямована на стабілізацію соціально-економічної ситуації в Україні.

Фінансові ресурси МВФ спрямовуються для надання допомо­ги країнам-членам, які намагаються подолати проблеми платіж­ного балансу, а також для сприяння у пом'якшенні наслідків реа­лізації стабілізаційних програм. МВФ надає фінансування як зі своїх загальних ресурсів, так і в межах механізмів пільгового фі­нансування, управління якими здійснюється окремо. Держави-члени, які користуються загальними ресурсами МВФ, «купують» (тобто позичають) валюту інших держав-членів або СДР в обмін на еквівалентну суму у своїй власній валюті. МВФ стягує плату за такі позики та вимагає, щоб держави-члени в межах визначе­ного терміну «викупили» свою валюту у МВФ (тобто погасили заборгованість), використовуючи для цього валюту інших дер­жав-членів або СДР. Пільгове фінансування надається у вигляді кредитів під низькі проценти.

Відзначимо, що з жовтня 1994 р., коли Україна отримала пер­ший транш кредиту Міжнародного валютного фонду, по жовтень 1996р. до Національного банку України надійшло кредитів від МВФ на загальну суму 2075 млн. дол. СІІІА. У вересні 1998 р. з МВФ узгоджено виділення Україні позич­ки в межах Програми розширеного фінансування («КГТ») на під­тримку широкомасштабної макроекономічної та структурної ста­білізації на період 1998—2001 рр. па загальну суму 2,3 млрддол. США, з яких протягом 1998р. отримано 345 мли дол. США. Крім того, у 1998 р. отримано 51 мли дол. США в межах креди­ту «стенд-бай», на фінансування програми макроскономічної стабілізації та структурних перетворень, реалізацію якої розпо­чато в 1997 р.

Розпорядником фінансових ресурсів, наданих МВФ, є НБУ. Отримання цих ресурсів обумовлено виконанням українською стороною погоджених з МВФ критеріїв ефективності, таких як рівень чистих міжнародних резервів , монетарні показники та дефіцит консолідованого бюджету тощо.

Фінансові ресурси МВФ надаються Україні на досить пільго­вих умовах: строк сплати 3—5 років, початок оплати- через 3 роки, процентні ставки за кредит — від 5,75% до 6,29%. На 1 січня 2000 р. державний борг України перед МВФ становить 2,8 млрд дол. США, або 22,4% усього зовнішнього державного боргу України.

Кредити, що залучаються від МВФ, використовуються для підтримки курсу національної валюти та для фінансування дефі­циту платіжного балансу України і покликані пом'якшити економічні труднощі у процесі проведення економічних реформ, які дають змогу забезпечити у перспективі економічне зростання в країні. Без проведення програми економічних перетворень фі­нансова підтримка з офіційних джерел не має сенсу, бо в цьому разі позичкові кошти використовуватимуться на фінансування лише поточних проблем платіжного балансу, які без реформу­вання економіки знову нагромаджуватимуться і перетворювати­муться у додатковий тягар. Значною мірою завдяки співробітни­цтву з МВФ наша країна спромоглася залучити значні кредитні ресурси Світового банку.

Світовий банк являє собою групу споріднених організацій, тому досить часто говорять про групу Світового банку. До неї входять: Міжнародний банк реконструкції та розвитку (саме його інколи називають скорочено Світовим банком), Міжнародна асоціація розвитку, Міжнародна фінансова корпорація. Багатосто­роння агенція гарантування інвестицій, а також Міжнародний центр урегулювання інвестиційних конфліктів.

Офіційні цілі членів Групи Світового банку — зменшення бі­дності і підвищення життєвих стандартів країн-членів шляхом сприяння економічному розвитку останніх і залучення ресурсів з розвинутих країн до країн, що розвиваються. Зазначимо, що ос­новна різниця між Світовим банком і МВФ полягає в тому, що МВФ більше концентрує свою увагу на питаннях короткостроко­вої с})інансової стабільності в країнах, тоді як Світовий банк зосе­реджується переважно на серсдньо- та довгострокових (за термі­ном реалізації) проектах структурних та галузевих перетворень в економіках країн. Ось чому, коли йдеться про фінансову стабілі­зацію в Україні, то це питання насамперед стосується діяльності МВФ. Коли ж мова йде про структурні і галузеві реформи, то тут на перший план серед міжнародних фінансових організацій по­стає Світовий банк. який концентрує свою увагу на перетвореннях на мікрорівні, на питаннях приватизації, дерсгуляції галузевих перетворень, сприяє реформуванню енергетичної галузі, сільсь­кого господарства тощо.

Найбільшою філією групи Світового банку є Міжнародний банк реконструкції та розвитку. Він є основною позиковою орга­нізацією. Це найбільша установа, що надає позики на розвиток країнам з середнім рівнем доходів, а також відіграє роль головного каталізатора щодо фінансування з інших джерел. Позики Світово­го банку є досить привабливим джерелом зовнішнього фінансу­вання як дефіциту державного бюджету, так і реформування еко­номіки України. Фінансові умови, на яких Світовий банк падає позики Україні, є вигіднішими, ніж більшість інших зовнішніх джерел запозичення, доступних для України в даний час

Системні проекти призначені для реформування цілих сек­торів економіки, і гроші за иііми траншами направляються безпосередньо в Держбюджет України. А потім вже Мінфін зі свого бюджету повинен передбачити фінансування зазначеної в проекті програми — що і е основною метою кредитів МБРР. За інвестиційними проектами схема надання коштів МБРР де­що ішна.

На початку 1993 р. було затверджено першу позику на інституційну розбудову в сумі приблизно 30 млн дол. США. Надалі, у 1994—1995 рр.. Світовий банк падав Україні кошти реабілітацій­ної позики и повному обсязі (близько 500 млн дол. США), які бу­ли спрямовані на фінансування підтримки бюджету, зокрема на покриття дефіциту бюджету, платежі за зовнішнім боргом та критичним імпортом. Розмір інституційної позики, наданої Світо­вим банком за цей період, становив 27 мли дол. СШЛ. У 1996 р. пе­редбачалося отримати ш'д Снігового банку близько 600 млн дол. СШЛ, у чому числі позику на структурну перебудову окремих сек­торів економіки (позика на розвиток підприємств) — 200 мли дол. США, на структурну перебудову сільського господарства — 150 млн дол. США, на структурну перебудову вугільного секто­ра— 150 млн дол. США. Проте на 1 січня 1997р. було отримано 401,8 млндол. США, у тому числі по 150 млн дол. США надійш­ло на реконструкцію вугільної галузі та реструктуризацію сільсь­кого господарства, на розвиток підприємств — 100 млн дол. СШЛ, інституційної позики— 1.8 млндол. США.

У 1998 р. продовжувалася співпраця зі Світовим банком щодо підготовки до реалізації таких проектів:

1. «Позика на структурну перебудову фінансового сектора» (Р5АЬ) у розмірі 300 мли дол. США для підтримки реформ щодо зміцнення банківської системи з метою заохочення банків до пе­реходу на нові умови формування резервних та страхових фон­дів, а також збільшення власною капіталу.

2. «Проект фінансових послуг» — у розмірі 250 млн дол. США, який е продовженням позики на структурну перебудову фінансового сектора. Згідно з пропозиціями Світового банку цей проект включатиме такі основні напрями: кредитна лінія для підтримки малого та середнього нідіїрисмництііа у рччм'рі 100—-150 млн дол. США; технічна допомога комериійн"'.і бан­кам; автоматизація банківської діяльності; створення рептинго-вого агентства.

Реалізація цих двох проектів має стати істотним кроком щодо вдосконалення банківської сис'іеми України. Крім того, у 1998 р. Світовим банком було виплачено Україні за системними проек­тами 340 млн дол. США: 150 млн дол. — на перебудову сільсько­го господарства (усього два транші); 100 млн дол. — перший 'іранці Проекту па розвиток підприємств (всього три транші);

90 млн дол. — перший транш кредиту на перебудову фінансового сектора (всього три транші). Па різних стадіях підготовки пере­бувають майже три десятки інвестиційних проектів, участь у фінансуваніїі яких бере Світовий банк.

Література :

1. Гроші та кредит : /Підручник для вузів /. За ред. Славука.- К.: КНЕУ, 2001.-602 с.

2. Єрмоленко М. Поза банківський обіг готівки і чинники його скорочення. “Економіст”.-2000р.. №4.