Реферат: Руїна

            КИЇВСЬКИЙ  ГУМАНIТАРНИЙ  IНСТИТУТ

                                       Контрольна  робота

                                        

                         з  дисциплiни “Iсторiя України”

                                          

             на тему   Руїна.  Внутрiшньо- i  зовнiшньополiтичнiя 

     боротьба  за  об’єднання Право- i Лiвобережної  України.

           

                                                                                                    

                                                                        

          

                                               Виконавець:  студент 1 курсу

                                                  заочного вiддiлу навчання

                                          економiчного факультету (Фiнанси)

                                               Корда Олександр Васильович        

 

 Руїна.  Внутрiшньо-  i  зовнiшньополiтична  боротьба  за об’єднання  Право  i                          

                                        Лiвобережної    України

     

               Вступ                                                                                              3

1.   Україна  другої  половини  17-го  століття .  Причини  та  характер

      виникнення   розколу  суспільства .                                                      4       

2.   Початок  Руїни .  Перше  гетьманування  Ю. Хмельницького . 

      Іван  Виговський .                                                                                   5

3.   Друге  гетьманування  Ю. Хмельницького .  Війна  з  Польщею

      та  розкол  України .  Апогей  Руїни .                                                    8              

4.   Правобережжя .  Павло  Тетеря  та  його  пропольська  політика .                              

      Петро  Дорошенко  та  турецька  альтернатива .        Третє            

      гетьманування  Юрія  Хмельницького .                                               10

5.   Лівобережжя .  Іван  Брюховецький  та  Дем’ян  Многогрішний .

      Проросійська   орієнтація  Івана  Самойловича .                               14

6.   Заключення .                                                                                         18                                                    

7.   Література .                                                                                           20

                                                                                 Вступ

Руїна.   Перiод    нацiонального   “ самогубства “   України.  Перiод   братовбивчих вiйн   i   нескiнчених     зрад,  суспiльного розбрату  та  марнотрацтва   усього,   що 

було   досягнуто  за   довгої   та   тяжкої   боротьби   пiд   час   повстання  1648 р та  Визвольної  вiйни  українського  народу  пiд  проводом   Б Хмельницького.   Деякi  iсторики  вважають,   що   саме  в  цей  перiод  своєї  iсторiї  Україна  як  держава  втратила  свою  останню  можливiсть  об’єднати  Право-  та  Лiвобережжя  в одну сильну  полiтично, культурно  та  економiчно  незалежну  країну  Європи.

   Докладне   вивчення  цієї  історичної  доби  допомагає  виявити   механізми  та засоби  встановлення  прямого  імперського  правління  на  теріторіях ,  що  були приєднані  не  за  допомогою  прямих  військових  дій ,  а   завдяки  досягненням московітської  дипломатії.  

Ситуація  за  якої  розпочалась  доба  руїни  була  додатково  ускладнена суперництвом  за  гетьманство ,  що  розпочалось  після  смерті  Б.Хмельницького. Нестійкість  становища  гетьманів  доби  Руїни  примушувала  їх  йти  на політичні  компроміси  із  вимушеними  союзниками.

Ціллю даної роботи було висвітлення взаємозвязків між внутрішньою та зовнішньою  політикою України  у  цей період. Впливом  прийнятих рішень на соціальну  та  державну  ситуації  в  країні .

В  роботі використовувалася  як  сучасні  так  і  вже  визнані  академічні  джерела. До  висвітлення  проблем  Руїни  у  різні  часи  вдавались такі  історики-науковці як :   Н. Полонська – Василенко , О. Субтельний , О. Рігельман , Д. Дорошенко ,  М. Грушевський, І. Холмський . У роботі  надано  різностороннього погляду , що  включає  у  себе  компільовані погляди  різних  науковців.

 

               

                    1 . Україна   другої   половини    17-го   сторічя. 

                    Причини  та  характер  виникнення  внутрішнього          

                                          розколу   суспільства .                                 

Пiсля  своєї  смертi  Б.Хмельницький  залишив  чималу  спадщину.  На  пiдглеглих  козакам  територiях  площею   близько   250  тис.   кв.  км.   проживало   

1.2 – 1.5  млн  людей.  Це  були  колишнi  Чернiгiвське ,  Київське  та  Брацлавське  воеводства.  Волинь  та  Галичинна  належали  ПольськIй  коронi . Пiсля  повстання  1648  року  майже  половина  землi ,  вiдiбранної  у  полякiв  i яка  стала  власнiстю  Вiйська  Запорозького  було  передано  самоврядованим  селянським  поселенням.  Податки  з  частини  цих ,  так  званних  рангових земель  йшли   на  виплату  платнi  перебувавшим  на  козацькIй  службi.  На  той  час  близько  33%  належало  українськiй  знатi  та  козакам ,  17% -  православнiй  церквi . 

   Була  встановлена  відмінна від  існувавшої  раніше  форма  військово-    адміністративної  системи.  Підопрядковану  козакам  землю  було  поділено  на  16  військових  округів,  що  відповідали  полкам  війська  козацького.  Командири  цих  полків - полковники -  у  мирний  час  виконували  функції  головних  судового  та  адміністративного  урядника. В  свою  чергу ,  територія  кожного  військового  округу ,  або  полку ,  поділялась  на  сотні ,  де  адміністративну ,  судову  та  військову  функції  виконували  сотники .  На  нижньому  щаблі   цієї  адміністративної системи  знаходилось  село  або  навелике  місто ,  влада  в  якому  належала  козацькому  отаманові .  Центри управління  сотнями  та  полками  знаходились  в  великих  містах ,  відповідно  яких  ці  полки  і  називались .  Столицею  формально  вважався  Київ ,  але  козацький  уряд  знаходився  в  місті  Чигирин  –  столиці    Б.Хмельницького     ( сучасна  Черкаська  область ).  Головою  усієї  військово-адміністративної  системи  був  гетьман .  Вибирався  гетьман на  генеральній  нараді .  Але  за  1648 – 1656  роки  регулярне  козацьке  військо  досягло  чисельності  в  40 -  60 тисяч  чоловік ,  то  скликання  таких  зборів  стало   недоцільним  та  майже  неможливим .  Дуже  великий  вплив  мала  козацька  старшина ,  яка  спочатку  вибиралась  на  зборах ,  та  з  посиленням елітарних  тенденцій  в  середовищі  старшини  ці  посади  стали  спадковими .  Старшина  являла  собою  поєднанням  ради  міністрів  та  генерального  штабу .  Гетьман ,  спираючись  на  владу  старшини  був  фактичним  правитилем  України ,  командуючи  козацьким  військом ,  проводячи  власну  внутрішню  та  зовнішню  політику ,  контролюючи  системи  судочинства  ,  адміністративного  управління ,  земельним  фондом , козацькою  скарбницею  та  інш . 

     Події  1648 – 1656  років  принесли  в  життя  українців  багато  змін .  До  лав  Війська  Запорозького  вливалося  багато  людей . Козаком  міг  стати  кожен . Більше  40 %  дорослого  чоловічого  населення  України  знаходились  на  військовій  службі  .  Стаючи  козаком ,  селянин  отримував  право  обирати  старшину ,  бути  обраним  в  старшину ,  право  володіти  землею ,  звільнявся  від  податей .  Стати  козаком   могла  люба  людина ,  незалежно  від  соціального  статусу  і  яка  могла  власним  коштом  забезпечити  себе  військовим  спорядженням  та  амуніцією .  Як  правило  на  військову  службу   йшли  міщани  та  досить  заможні  селяни ,  для  яких  це  був  єдиний  шанс  набути  більш  вищого  соціального  статусу .  Ті ,  хто   не  мав  такої  можливості  займали  землі ,  конфісковані  у  польської  шляхти .  Вони платили  податки  з  цих  земель  та  виконували  певні  послуги ,  а  саме  забезпечували  Військо  Запорозьке  простоєм ,  провізією  та  засобами  транспорту – це  так  звані  натуральні  податки .  Внаслідок  боротьби  селяни  отримали  право  на  особисту  свободу ,  право  мати  і  разпоряжатися  власним  майном  на  власний  розсуд ,  могли  вільно переселятися .  Панщина  була  знищена .  В  суспільному  устрої  межі  між  різними  верствами  населення  поступово  розмивалися .  Рівень  соціальної   рівності  на  той  час  був  чи  не  найвищий  в  Європі  та  в  усьому  світі . 

   Та  з  часом  усім  цим  демократичним  здобуткам  з’явилась  загроза  з  боку  привеливійованого  класу  -  української  знаті  та  реєстрової  старшини ,  які  хоч  і  боролися  за  соціальну  рівність ,  та  втрачати  власні  привілеї  не хотіли .  Створення  суспільства  рівноправних  людей  автоматично  знищило  знать .  В  розумінні  цих  людей  вся   боротьба  українського  народу  зводилась  до  заміни  правлячого  елементу  з  вигнаної  польської  шляхти на  українську  знать .  Займаючи  високі  пости ,  маючи  великий  військовий  та  політичний  досвід ,  богатство  та  високе  положення  в  суспільстві  вони  використвували  своє  становище  для  зміцнення  свого  впливу  та  матеріального  достатку .  Державні  посади  починають  передаватись  спадково .  Як  вихідці  з  старшини ,  гетьмани  сприяли  зосередженню  влади  в її  руках ,  спираючись  на  її підтримку .  Такий  стан  речей  задовільняв  й  іншу  впливову  силу  -  українську  православну  церкву ,  якій  було  надано  широкі  права  та  щедра  законодавча  та  матеріальна  підтримка .  Поступово  формувався  правлячий  клас ,  який  дедалі  більше  нагадував  існувавший  раніше .  Починають  з’являтися  перші  спроби  позбавлення  селян  та  простого  козацтва   вольностей ,  здобутих  в  боротьбі  1648  року .  Нерідко  відповідь  була  ворожою  і  досить  агресивною .  Прірва  між  правлячою  верхівкою  та  простим  народом  стає  все більшою  та більшою . 

     Таким  чином ,  основними  причинами  виникнення  Руїни  можна  назвати  внутрішні  протиріччя  між  елітарними  та  егалітарними  напрямами  в  розвитку  української  держави ,  неготовність  типових  представників   правлячої  знаті  до  створення  суспільства ,  яке  б  базувалось  на  демократичних  засадах  .                                             

                     

                     2 .  Початок   Руїни .  Перше    гетьманування   

                    Юрія    Хмельницького .  Іван   Виговський .

Ще  за  свого  життя  Б.Хмельницький  мав  наміри  заснувати  гетьманську  династію .  Тому  коли  він  помер ,  питання  про  гетьманського  наступника  не  виникало – козацька  старшина ,  яка  буквально  боготворила  Б.Хмельницького  негайно  вибрала  гетьманом  його 16-ти  літнього  сина  Юрія  Хмельницького (близько 1641 – 1685)  ,  маючи  надію  що  виховуючись  коло  батька ,  він  перейняв  певні  риси  характеру  та  досвід .  Та  цим  надіямм  не  вдалося  справдитись – Ю.Хмельницький  виявився  людиною  нерішучою  та  слабохарактерною , а  що  найгірше , він  легко  піддавався  впливу  з  боку  козацької  старшини .  Пробувши  гетьманом  близько  місяця  він  власноруч  склав  з  себе  повноваження .

    Того ж  1657  року  обрано  наказним  гетьманом ,  а  згодом  на  Генеральній  Раді , за  участю , крім  козаків  ще  й  міщан  та  духовенства ,  26 серпня  у  Корсуні  затверджено  гетьманом  усієї  України  генерального  писаря  Генеральної  військової  канцелярії   Війська  Запорозького  Івана  Виговського (рік нар. невід. – 1664) .  Вихідець  з  православної  овруцької  шляхти ,  навчався  в  Києво – Могилянській  академії , працював  у  міському  суді  Луцька ,  потім  при  польському  комісарі  в  Україні ,  брав  участь  у  бойових  діях  у  складі  польської  армії  проти  українського  війська .  Був  одружений  з  княжною  Солемирецькою .  Після  розгрому  поляків  під  Жовтими  Водами  у  1648  році  він  потрапляє  в  полон  та  переходить  до  Б.Хмельницького .  Незабаром  призначається  генеральним  писарем ,  аж  до  смерті  гетьмана  залишаючись  його  найближчим  соратником  та  помічником . Один  з  найосвіченіших  та  талановитих   мужів  свого  часу ,  він  брав  участь  у  багатьох  посольствах  і  виявив  себе  блискучим  дипломатом .   

       В  своїй  внутрішній політиці  Виговський  спирався  насамперед  на  старшину ,  намагався  зміцнити  її  положення   в  державі ,  наділяв  її  значними  маєтностями  тощо . 1657  року  було  оформлено  договір  зі  Швецвєю ,  яка  визнала  незалежність  України  та  її  кордони  да  Вісли .  Від  Литви  приєднано  Берестейське  та  Новгородське  воєводства .  Поновлено  союз  з  Кримом  та  Туреччиною . Загальний  зовнішній  політичний  курс  був  спрямований  на  створення  незалежного  українського  князівства .  Та  цьому  сильно  заважало  ставлення  Москви ,  якій  не  подобалась  все  більш  зростаюча  політична  незалежність  України .  Саме  як  противагою  московським  впливам  в  країні  Виговський  зміцьнює  та  використовує  зв'язки  з  Польщею .  Та  вже  давно  домагалася  повернення  України ,  обіцяючи  широкі  права  та  автономію .  Такі  вимушені кроки  Виговського  розуміє  як  козацькі  верхи  та  знать  так  і  духовнство .  Але  такі  політичні  загравання  старшини  з  польською  шляхтою  сильно  підривають   довіру  простого  народу ,  в  пам’яті  якого  ще  не  зажили  болючі  рани  польського  панування . 

    Досить  сильну  опозицію  виявили  запорожці ,  ображені  за  їх  ігнорування  в  прийнятті  досить  важливих  рішень ,  але  насамперед  за  те ,  що  їх  не  запросили  на  вибори  гетьмана .  До  Москви  почали  надходити  доноси  кошового  отамана  Якова  Барабаша  та  Полтавського  полковника Мартина  Пушкаря ,  який   мав  амбітні  плани  самому  стати  гетьманом .  В  цих  доносах  виговського звинувачували  в  пропольських  симпатіях та  в  намірах  “ продати “  Україну  Польші .  На  вимогу  Москви  було  скликано  нову  Генеральну  Раду  в  місті  Переяславі  в  надії ,  що  вона  провалить  Виговского .  Як  представник  царської  корони  на  Раді  присутній  був  боярин  Хітрово .   Та  незважаючи  на  всі  заходи  з  боку  Москви ,  Виговського  було  обрано  одноголосно .  Як  компенсацію  Москва  отримала  згоду  на  збільшення  воєводств  в  Ніжині ,  Переяславі  та  Чернігові .  Відразу  після  закінчуння  Ради  боярин  Хітрово  направляється  да  Полтави  та  намовляє  Пушкаря  підняти  проти  Виговського  повстання . В  кінці  1657  року  той  збирає  20 тисяч  рядових  запорожців  та  20  тисяч  “гультяїв” , наймитів .  Під  Полтавою  він  розбиває  полки  Сербіна  та  Богуна .   Та  в  червні  1658  року   гетьманська  армія  Виговського  під  тією ж  таки  Полтавою  розгромила  повстанську  армію .  Загинуло  15  тисяч  повстанців ,  а  з  нами  й  М. Пушкар .  Барабаша  пізніше схоплено  та  страчено .  Наступного  року  придушено  виступ  І.Іскри .  З  обох  сторін  загинуло  до  50  тисяч  людей . 

   В  загальному  на  Українй   посилювалась   боротьба   різних   груп   населення :

старшина ,  яку  лякав  царський  абсолютизм ,  все  більше  схилялась до Польші ,  та  навпвки – селяни  та  міщани  до  союзу  з  Польщею  відносились  напрочуд  ворожо :  їх  лякали  панщина ,  панський  гніт ,  релігійні  утиски  тощо .  Та  неминучисть  розриву  з  Москвою   була  очевидна . 

    Врешті  українські  та  польські  дипломати  досягають компрмісного  рішення . 16  вересня  1658  року  у  місті  Гадяч  І. Виговський  укладає  з  Польщею  союзний  договір ,  відомого  як  Гадяцький  трактат .  З  боку  України  представниками  були  видатний  дипломат  Юрій  Немирич  та  переяславський  полковник  Павло  Тетеря .  Суть  Гадяцького  договору ,  автором  якого  головним  чином  був  Ю.Немирич  була  така :  три  держави , а  саме  Польша , Литва  та  Україна  створюють  федерацію  рівноправних  держав ,  до  якої  може  приєднатися  Москва .  До  України  з  назвою  “Велике  Князівство  Руське”  входять  три  воєводства :  Київське ,  Чернігівське  та  Брацлавське .  Україні  надається  широка  автономія .  Законодавча  влада  належить  Національним  Зборам ,  а  виконавча – гетьманові ,  якого  українське  населення  обирає  “доживотно” ,  і  якого  затверджує  король .  Князівство  Руське  має  власну  монету ,  скарбницю ,  суд  та  армію -  30  тисяч  козаків  та  10  тисяч  найманого  війська .  Гарантувалось  збереження  трвдиційних  прав  козацтва .  Щороку  за  рекомендацією  гетьмана  сотня  козаків  приймалась  до  шляхетського  стану .  Польські  війська  не  мають  права  переходити  кордон  без  запрошення  гетьмана ,  а  якщо  переходять  то  вступають  під  його  команду .  В Україні  скасовується  унія .  Обидві  релігії – римо-католицька  та  православна  -  визнаються  рівноправними .  Засновуються  два  універсмтети ,  колегіїї ,  школи ,  друкарні .

   Гадяцький  трактат  викликає  захоплення  тими  можливостями ,  які  він  надавав  Україні  та  Польщі . Але  все  це  так  і  залишилось  тільки  на  папері. Ще  до  свого  підписання в  1659  році він  викликав  війну   з  Москвою .  Виговський  звертається  до  європейських  дворів  з  маніфестом ,  в  якому  Москву  обвинувачено  в  порушені  Переяславського  договору : в  захопленні  Литви ,  завойованої  українськими  силами ,  у  Віленському  договорі  з  Польщею ,  в  підтримці  повстання  проти  гетьмана  тощо .  Майже  150 тисячна  московська  армія  під  командуванням  князя  Трубецького  та  Ромодановського  окуповує  Україну .  Виговський  за  допомогою  союзників – татар ,  поляків  та  німців  28-29  червня  під  Конотопом  завдає  війську  московитів  нищівної  поразки .  Гине  цвіт  московського  боярства ,  татари  захоплюють  в  полон  та  страчують  князя  Пожарського .  Москву  охоплює  паніка ,  цар  збирається  тікати  до  Ярославля .  Проте  Виговський  не  зміг  продовжувати  війну .  Напад  на  Крим  запорожців  кошового  І. Сірка  змушує  союзників-татар  повернути  назад .  Починаються  повстання :  Гадяч ,  Ромен та  Лохвиці  підтримують  Москву .  Ніжинський  протопоп  Максим  Филимонович  та  Ічнівський  Семен  Адамович  висилають  Трубецькому  доноси  на  Виговського .  Проти   гетьмана  виступають  старі  полковники :  Золотаренко ,  Сомко ,  Ціцюра .  За  час  зворушень  гине  близько  3  тисяч  українців .  В  жовтні  1659  року  Іван  Виговський  скликає  в  Германівці  Генеральну  Раду  і  складає  перед  нею  булаву .  Сам  подається  до  Польщі ,  де  дістає  посаду  барського  старости ,  потім  Київського  воєводи,  а  ще  пізніше  сенатора .  За  доносом  полковника  Тетері  арештовано  та  розстріляно  в  1664  році  неподалік  Манявського  скиту  на  Галичинні . 

    Можна  сказати ,  що  за  часів  гетьманування  Івана  Виговського  Україна  мала  найбільшу   у  свій  час  можливість  стати  країною  вільною  та   політично  незалежною .  І  хоч  деякі  історики  досить  негативно  оцінюють  його  діяльність ,  називаючи  його  гетьманом  старшини ,  а  не  усього  народу  Виговський  все ж  таки  залишив  яскравий  слід  в  історіїї  України  як  видатний  дипломат  та  взагалі  один  з  найбільш  освічених  державних  діячів  України .  Шкода ,  що  всередені  країни  певні  політичні  сили  так  і  не  досягли  одностайності  в  поглядах  на  майбутнє  України ,  часом  переслідуючи  свої  власні ,  але  не  завжди  правильні  цілі  .  Тай  не  треба  забувати ,  що  з  усіх  боків  молоду  козацьку  державу  отчували  країни – хижаки ,  які  й  уявити  не  могли  Україну  вільною  та  для  яких  саме  існування  під  боком  сильної  та  незалежної  держави  вже становило загрозу .            

               

                 3 .   Друге  гетьманування  Юрія  Хмельницького .     

        Війна  з  Польщею  та  розкол  України .   Апогей   Руїни .

На  тій  же  Раді  в  Германівці  гетьманом  знову  обрано  Юрія  Хиельницького ,  кандитатуру  якого  висунула  старшина  антипольського  напрямку ,  яка  схилялась  до  союзу  з  Москвою .  Головним  помічником  Юрія  був  генеральний  осавула  Іван  Ковалевський ,  якого  Б. Хмельницький  призначив  опікуном .  Досить  близькими  до  молодого  гетьмана  були  Луцький  полковник  Петро  Дорошенко  та  кошовий  отаман  Іван  Сірко . Насамперед  новоспечений  гетьман  та  старшина  хотйли  налагодити  стосунки  з  Москвою  та  добитися  поширення  прав  для  України ,  приєднання  північної  Чернігівщини  та  частини  Білорусіїї ,  свободи  дипломатмчних  стосунків ,  заборону  воєводам  втручуватись  у  внутрішні  справи  країни .  Все  це  було  оформлено  в  так  званних  Жердевських  статтях .  На  той  час  князь  Трубецький  повертається  на  Україну  з  новим  військом .  До  нього  вирушає  посольство  на  чолі  з  П. Дорошенком ,  та  той  їх  не  приймає .  В  свою  чергу   він  запрошує  Юрія  до  Переяслава ,  де  Генеральна  Рада  знову  обирає  його  гетьманом .  Заляканий  силою  російського  війська  та  погрозами  Трубецького  в  1659  році  Юрій  приймає  замісь  Жердицьких  статей – нібито  статті  Богдана  Хмельницького ,  а  саме  Переяславську  угоду  1654  року .  Справжні  ж  статті  в  Москві  були  кардинально  перероблені  та  доповнені ,  в  них  було  проведено  принцип  повного  підкорення  України  Москві ,  а  митрополита  Київського – Московському  патріархату  (  про  це  в  редакції  1654  року  не  було  наіть  згадки) .  Згідно  з  Преяславським  пактом  1659  року  російські  залоги  розташовувались  в  усіх  найбільших  містах .  Козакам  заборонялось  вести  зовнішню  політику  та  вступати  в  війни  без  дозволу  московського  царя .  Не  дозволялось  без  згоди  з  Москвою  обирати  та  звільняти  старшину  та  полковників .  Гетьман  після  обрання  повинен  був  їхати  на  поклон  до  російського  самодержця .  Козацькі  залоги  повинні  вийти  з  Білої  Руси .  Митрополит  Київський  повинен  був  визнати  владу Московського патріархату . 

   Вся  трагедія  подальшої  історії  України  була  в  тому ,  що  цей  зфальсифікований  документ  1659  року  став  єдиним  офіційним  текстом  так  званих  “Статтей  Богдана  Хмельницького”  і  на  ньому  згодом  підписувались усі  гетьмани.

    Московький  уряд  не  рахувався  з  Юрієм  Хмельницьким ,  той  свої  функції  вже  виконав .  Воєводи  втручалися  в  управління  крвїною ,  роздавали  на  свій  розсуд  землі ,  уряд  через  голову  гетьмана  вів  переговори  з  старшиною . Поступово  гетьманська  влада  Ю. Хмельниццького  стає  номінальною .  Зростає  невдоволення  простого  люду . 

     В  1660  році  між  Росією  та  Польщею  знову  виникає  війна  за  панування  над  Україною .  Московські  війська  разом  з  гетьманським  військом  виступають  на  Правобережжя .  Та  незабаром  під  Чудновом що  на  Волині  вони  потапляють  в  польське  оточення .  Після  розгрому  Ю. Хмельницький   згоджується  до  повернення  України  до  складу  Польщі ,  підписуючи  договір , так званий  Слободищенський  (інша  назва – Чуднівський)  трактат , що  був  повторенням  Гадяцького  договору  ,  але  без  “Великого  Князівства  Руського  та  з  скасуванням  Переяславської  угоди  1654  року  та  розривом  союзу  з  Москвою  -  фактично  Україна  діставала  автономію .  Але  на  той   час  влада  гетьмана  поширювалась  лише  на  Правобережя ,  лівий  беріг  знаходився  під  владою  московського  царя .  Ю. Хмельницький  ще  не  втрачав  надії  об’єднати  Україну ,  але  розуміючи  власну  неспроможність  виправити  важке  становище  країни  в  січні  1667  року  він  зрікається  гетьманської  булави  та  йде  в  монастир .  Згодом  його  поляки  заарештували  і  ув’язнили  в  Марієнбурзькі  фортеці .  Вийшовши  на  волю ,  тривалий  час  жив  в  одному  з  монастирів  в  місті  Умань .

   Таким  чином ,  окупована  російськими  та  польськими  військами ,  розірвана  на  шматки  соціальними  конфліктами  та  політичним  протистоянням  різних  сил  Україна  розділилась  па  дві  частини .  Історичний  період ,  відомий  як  Руїна  досягає  свого  апогею .

     

 4 . Правобережжя .  Павло  Тетеря  та  його  пропольська  політика.

           Петро  Дорошенко  та  турецька  альтернатива .  Третє   

                          гетьманування  Юрія  Хмельницького .

    Наступником  Ю. Хмельницького  на  Правобережжі  стає  Павло  Тетеря - Моржковський  (рік  народ.  невід. – 1670) ,  вихідець  з  київської  шляхти .  Навчався  в  Київській  академії ,  належав  до  Львівського  братства .  До  1648  року – писар  міського  суду  в  Володимирі – Волинському . Під  час  повстання  1648  року  він  переходить  до  Б. Хмельницького , одружується  з  його  дочкою ,  стає  однією  з  найближеніших  до гетьмана  людиною .  З  1649  року – полковий  писар  Переяславського  полку ,  з  1653 – полковник  того  ж  таки  полку .  В  складі  української  делегації  брав  участь  в  підготовці  Березневих  статей  1654  року . У  1657 –1659  роках – генеральний  писар ,  вів  підготовку  Гадяцької  угоди  та  Слободищенського  трактату . 

    В  своїй  діяльності  П. Тетеря  повністю  спирається  на  підтримку  польського  короля  Яна  Казиміра .  Радячи  королеві  об’єднати  всю  Україну ,  він  разом  з  польсько – козацьким   військом   та  союзниками – татарами  захолює  майже  все  Лівобережжя .  Знищуючи  все  на  своєму  шляху ,   це  військо  дійшло  до  Глухова ,  та  здобути  це  місто  так  і  не  вдається .  В  цей  час  поведінка  поляків  на  українських  землях  викликає  цілу  низку  народних  заворушень .  Саме  на  придушення  цих  повстань  й  повернув  свої  війска  П. Тетеря ,  втративши  на  той  час  своїх  останніх  козацьких  прибічників .  Але  розбитий  одним  з  ватажків – повстанців  Дрозденком ,  зрікається  булави  та  1665  році  тікає  до  Польщі ,  де  приймає  католицьку  віру  та  отримує  посаду  брацлавського ,  ніжинського та  чигиринського  старости . 

    Після  Тетері  в  гетьманська  белава  на  короткий  час  опинилвсь  в  руках  гетьмана  Степана  Опари  (рік. нар. невід. – 1665) ,  який  в  червні  1665  року  з  допомогою  загонів  кримських  татар  захоплює  гетьманську  столицю  Чигирин .

Через  два  місяці  під  тиском  оточення  та  ширших  козацьких  мас  втікає  до  Криму .  Тогож  таки  року  в  Чигирині  Генеральна  Рада  вибирає  гетьманом  Петра  Дорошенка (1627 – 1698) ,  внука  гетьмана  реєстрових  козаків  Михайла  Дорошенка .  Сам  родом  з   козацької  родини   в  Чигирині  ,  з  1648   року  –  в  складі  гетьманської  сотні  Б. Хмельницького .   Брав  участь  в  бойовмх  діях ,  учасник  різних  посольств ,  де  виявив  себе  блискучим  дипломатом .  З 1657  року – прилуцький  полковник ,  активно  підтримував  політику  Виговського .  З  1660  року – чигиринський  полковник ,  з  1663 року -  генеральний  осавула ,  а  з  1665  року – черкаський  полковник . Постійно  треба  було  боротися  з  претендентами  на  гетьманську  булаву :  Брацлавський  полковник  Василь  Дрозденко  оголосив  себе  гетьманом .  З  великим  напруженням  Дорошенко  здобуває  Брацлав .  Впроваджуються  в  життя  цілий  ряд  реформ ,  за  якими  стояв  митрополит  Йосип  Тукальський .  Всіма  своїми  діями  Дорошенко  тільки  підкреслює  свої  наміри – об’єднати  Право-  та   Лівобережжя  в  одну  сильну  Україну .  Часто  скликає  Генеральні  наради ,  та  вислуховуючи  думку  рядового  козацтва  він  здобуває  все  більшу  народну  популярність .  Враховуючи  досвід  своїх  попередників ,  для  обмеження  впливу  козацької  старшини  на  військо  Дорошенко  створює  20 тисячну  армію  сердюків – найманців ,  яка  підкорялась  лише  йому .

   На  початку   свого  гетьманування  Дорошенко  мусив  визнавати  польську  зверхність ,  бо  в  більшості  українських  міст  розмістились  польські  залоги . Та  для  реалізації  своїх  планів  об’єднання  України  він ,  не  вбачаючи  в  польській  короні  чесного  союзника  звертається  до  Оттоманської  Порти .  Султан  обіцяє  визнати  Україну  від  Перемишля  до  Сєвська .  В  1666  році ,  використавши  ослаблення  Польщі  внаслідок  повстання  проти  короля  Дорошенко  з  допомогою  татар  завдає  польському  війську  під  проводом  Маховського  нищівної  поразки  під  Брацлавом . 30  січня  1667  року відбулось  підписання  між  Росією  та  Польщею  так  званої  Андрусівської  угоди ,  відомої  ще  як  Андрусівський  мир .  Підписаний  в  селі  Андрусові  біля  Смоленська – це  був  мирний  договір   про  припинення  російсько – польської  війни  1654 – 1667  року  за  білоруські  та  українські  землі ..  Згідно  з  угодою  Польща  віддає  Московії  Смоленськ  та  Сіверську  землю  і  визнає  право  Москви  на  Лівобережжя .  Київ  з  околицями  до  1669  року  мав  перейти  до  Російської  імперії .  Польщі  залишалось  Правобережжя  (крім  Києва)  та  Білорусь .  Землі  Війська  Запорозького  оголошувались  під спільним  управлінням  та  слугували  буферною  зоною  проти  нападу  татар .  Розділ  України  було  документально  оформлено .  Восени  1667  року   українсько  військо  кількістю  в  24  тисячі  чоловік  та  з  кількома  десятками  тисяч  татар  під проводом  Дорошенка  оточує

польську  армію  біля  Підгайців  на  Галичині .  Та в  той  час  запорожці  на  чолі  з  Іваном  Сірком  напали  на  Перекоп  і  Дорошенкові  союзники  укладають  з  поляками  сепаратний  мир .  Закріпившись  на  Правобережжі  ,  Дорошенко  з  військом  переходить  на  Лівобережжя  і  скидає  свого  лівобережного  колегу  -  гетьмана  Івана Брюховецького ,  таким  чинои  підпорядкувавши  собі  право-  та  лівобережну  Україну .  Сам  Дорошенко  проголошує  себе   гетьманом  усієї  України .  Тогож  таки  1668  року  він  скликає  Раду ,  де  складає  умови  турецького  протектоорату :  звільнення  України  від  Вісли  до  Путивля .    

      Спостерігоючи  за  успіхами  Дорошенка  певні  зовнішні  політичні  сили  розуміючи  небезпечність  зміцнення  України  активно  беруться  за  підрив  гетьманської  влади .  Досить  тяжкого  удару  завдали  Дорошенкові  запорожці ,  висунувши  проти  нього  претендента  на  гетьманську  булаву  -  Петра  Суховія ,  якого  до  тогож  визнали  татари .   Боротьба  з  Суховієм  продовжувалась  цілий  рік .  Ще  гірше  стало ,  коли  поляки  проголосили  гетьманом  України  Уманського  полковника  Михайла  Ханенка ,  з  яким  вони  захопили  на  той  час  майже  все    Правоберіжжя .  В  1669  році  пробував  домовитись  з  Польщею ,  використавши  коронування  нового  польського  короля ,  Михайла  Вишневецького .  В  своїй  домовленості  Дорошенко  вимагав  автономії  в  межах  Київського ,  Брацлавського  та  Чернігівського  воєводств  та  повне  скасування  унії . Його  ж  противник  Ханенко  просив   лише  автономії  для  козаків ,  і  саме  його  затвердив  польський  сейм .  Боротьба  проти  нього  була  дуже  тяжка .

    Починається  запекла  війна  з  Польщею .  Виступючи  на Правобережжя  Дорошенко  призначає  наказним  гетьманом   Лівобережжя  Дем’яна  Многогрішного .  Проти  нього  відразу  виступає  московське  військо .  В  1672  році  100  тисячне  турецьке  та  12  тисячне  українське  війська  звільняють  Поділля  від  польської  присутності .  Результатом  цієї  війни  став  мирний  договір ,  підписаний  в  місті  Бучачі (нині  Тернопільська  область) .   Згідно  з  договором ,  Польща  відмовлялась  від  прав  на :  Поділля ,  Брацлавщину  та  частину  Київщини ,  що  стають  турецькими  провінціями .  Землі  Війська  Запорозького  залишаються  володінням  козаків  під  протекторатом  турецького  султана .  Польща  зобов’язалась  щороку  виплачувати  Туреччині  контрибуцію – 22  тисячі  злотих .  Бучацьку  угоду  польські  історики  вважають  як  найганебнішу  в  історії  поьської  корони .  Однак  польський  сейм  не  затвердив  цей  договір  і  війна  між  Полшьщею ,  Туреччиною  та  Україною  тривала  далі .  У  1673  році  польський  гетьман  Ян  Собєський  дає  реванш ,  розбивши  турків  під  Хотином ,  та  це  не  рятує  турецькі  провінції  України  від  розорення  турками ,  під  владою  яких  опнилось  Поділля  і  частина  Галичини  з  Чортковим .  Вони  обертають  храми  в  мечеті ,  забирають  в  полон  людей ,  грабують  міста .  Населення  тікає  на  Запоріжжя ,  Слободжанщину ,  Гетьманщину ,  обвинувачуючи  Дорошенка  в  тому ,  що  закликав  турків .  Улюбленець  народу ,  він  втратив  його  любов  та  довіру  й  лишився  всієї  народної  підтримки . Тим  часом  лівобережний  гетьман  Іван  Самойлович  підбиває  московський  уряд  скористатися  ситуацією ,  а  саме :  війною  поляків  з  турками ,   смерть  короля  М. Вишневецького  та  підготовку  в  Польщі  до  елекції  нового  монарха  -  та  розпочати  війну  з  Дорошенком .  Коли  московсько – козацькі  війська  перейшли  Дніпро  до  них  приєднались  Канівський  та  Черкасьський  полки .  Цією  силою  було  завойовано  майже  всю  Україну .  В  березні  1674  року  Самойлович  скликає  в  Переяславі  Генеральну  Раду ,  на  якій  його  обрано  гетьманом  усієї  України .  Намагаючись  позбутись  Дорошенка ,  він  обложує  його  столицю  Чигирин ,  та  на  допомогу  Дорошенкові  приходять  турки  та  татари .  Самойлович  вимушений  повернутись  на  Лівобережжя .  Турецько – татарські  та  дорошенківські  загони  знищують  на  Правобережжі  всіх ,  хто  піддався  Самойловичу .  Умань  спалено,  все  населення  вирізано . 

    Тим  часом  новий  король  Ян  Собєський  вирушає  військом  проти  турків  і  зруйновує  Брацлавщину .  Тисячі  людей  гинуть  та  потрапляють  в  полон ,  масово  залишають  рідні  домівки ,  тікаючи  хто  куди .  Україна  в  руїнах .

   На  той  час  Петро  Дорошенко ,  втративши  1675 року  свого  найближчого  друга  та  радника  митрополита  Йосифа  Нелюбовича – Тукальського ,  розчаровується  в  своїй  політиці .  Він  вирішує  зректися  гетьманства  і  передає  булаву  Генеральній  Раді  в  Чигирині ,  а  клейноди  надсилає  до  Москви ,  здавши  таким  чином  гетьманство  на  користь  Самойловича  та  Ромодановського ,  як  того  хотів  російський  уряд .  Сам  він  милостливо  був  відправлений  в  почесне  заслання :  спочатку  як  воєвода  у  Вятку  (1679 – 1682),  а  потім  до  самої  смерті  (1698  року)  жив  в  селі  Ярполчі ,  що  під  Москвою .  Там  його  і  поховано .

   Намагаючись  не  допустити  об’єднання  України  і  втрату  власного  впливу  на  Правобурежжі  турки  ставлять  гетьманом  знову  Юрія  Хмельницького ,  якого  вони  витягають  з  Едичкульської  в’язниці ,  та  дають  помпезнай  та  гучний  титул  “Князя  Сарматського ,  Малої  Росії – України  і  володаря  Війська  Запорозького” .  В  1677 – 1678  роках  він  разом  з  турецьким  військом  загальною  кількістю  в  200  тисяч  вояків  з  великими  втратами  в  кілька  спроб  здобуває  Чигирин ,  від  якого  на  той  час  залишились  самі  руїни .  Тому  свою  столицю  Юрій  влаштовує  в  Немирові  що  на  Поділлі .  Організований  ним  похід  на  Лівобережжя  закінчився  повним  провалом .  Він  так  і  не  спромігся  створити  міцну  гетьманську  владу .  Неврівноважений ,  підозрілий ,  позбавлкний  реальної  влади ,  він  відштовхував  від  себе  людей  жорстокими  карами  та  тортурами .  Довго  турки  терпіти  його  не  могли  і  в  1681  році  його  стратили  в  Кам’янець – Подільському .

   Турки  передають  владу  в  країні  Молдовському  воєводі  Іванові  Дуці ,  який  почав  активне  заселення  спустошених  війною  районів ,  закликаючи  людей  повертатися  приваблював  їх  різними  обіцянками .  Та  ці  спроби  припинились  з  підписанням  в  1686  році  між  Москвою  та  Польщею  так  званого  “вічного  миру”  -  договору ,  який  визначав  права  та  території  володінь  на  Україні .  На  підставі  договору  Правобережжя ,  не  захоплене  турками  визнавалось  польським ,  а  Київ  відходив  до  Лівобережжя .  Земля  між  Дніпром  та  Бугом   залишалась  нейтральною .

   13   серпня  1681  року  в  Бахчисараї  було  підписано  мирний  договір ,  який  закінчив  війну  між  Московською  державою ,  Кримським  ханством  та  Туречччиною .  Згідно  з  договором ,  кордон  між  цими  державами  проходив  по  річці  Дніпро .  Туреччина  вивзнавала  права  Москви  на  володіння  Лівобережною  Україною ,  а  також  на  контроль  земель  Війська  Запорозького .  Південна  Київщина ,  Брацлавщина  та  Поділля  залишались  в  складі  турецьких  володінь .  Територія  між  Південним  Бугом  і  Дністром  оголошувалась  нейтральною .   Українське  населення  зберігало  право  ловити  рибу  в  Дніпрі  та  його  затоках ,  добувати  сіль  та  вільно  плавати  по  Дніпру  до  Чорного  моря .  Татари  могли  вільно  кочувати  в українських  степах  та  полювати  на  обох  берегах  Дніпра .

   Таким  чином ,  ці  дві  угоди  повністю  утвердили  територіальний  поділ  України .  До  1686  року  вся  багатостраждальна ,  розорена  війнами  Україна  була  повністю  розділена  між  сусідніми  державами .   

  5 . Лівобережжя .  Іван  Брюховецький  та  Демян  Многогрішний .        

                Проросійська  орієнтація  Івана  Самойловича .

 На  Лівобережжі  після  скінчення  другого  гетьманування  Юрія  Хмельницького  почалась  запекла  боротьба  за  владу .  Тут  господарювали  промосковські  погляди ,  особливо  серед  старшини ,  яка  вирішила  зосередити  владу  в  своїх  руках .  Накзним  гетьманом  стає  Яків  Сомко ,  вихідець  з  багатого  міщанського  роду ,  представник  заможної  старшини ,  брат  першої  дружини  Б. Хмельницького .  В  своїй  боротьбі  він  об’єднується  з  представником  рядового  козацтва  Ніжинським  полковником  Василем  Золотаренком ,  братом  третьої  дружини  Б. Хмельницького .  Останнього  старшина  й  хотіла  вибрати  гетьманом ,  таким  чином  забезпечивши  собі  панівне  становище .   Проти  них  виступив  запорізький  кошовий  отаман  Іван  Брюховецький  ,  вихідець  з  нижніх  верств  козацтва .  В  червні  1663  року  в  Ніжині  зібралась  так  звана  “Чорна  Рада” -  галасливі  виборчі  збори  ,  в  яких  крім  козаків  взяли  участь  міщани  та  селяни .  Посланці  російської  корони ,  підозрюючи  старшину  в  пропольських  симпатіях  підбурює  постих  козаків  та  селян  на  підтримку  Брюховецького  ,  одночасно  шляхом  арешту  усуває  від  боротьби  Золотаренка  та  Сомка .  Згодом  їх  було  страчено .     

    Гетьманом  Лівобережної  України  обирають  Івана  Брюховецького (рік.  народ. невід. – 1668) .  Певний  час  перебував  на  Січі ,  у  1661 – 1663  роках  був  кошовим  отаманом .  Це  був  яскравий  представник  доби  Руїни .  Типовий  демагог ,  він  був  чудовим  промовцем  і  вмів  добре  впливати  на  юрбу .  В  своїй  політиці  був  антиподом  Тетері – він  повністю  визнавав  зверхність  царя  та  був  палким  прихильником  Москви .  В  1665 році  Брюховецький  на  запрошення  царя  відвідав  Москву ,  де  йому  присвоєно  боярсь кий  титул  і  де  він  одружився  з  княжною  Долгорукою .  Підписані  тоді  ж  так  звані  Московські  статті  не  тільки  підтверджували  Переяславські  статті  1659  року ,  та  ще  більше  обмежували  права  українського  народу .  Згідно  з  цим  договором  в  усіх  полкових  містах  України  вводились  московські  залоги ,  вся  податкова  система  перейшла  до  московського  управління ,  гетьман  не  мав  права  вести  які  небуть  зовнішньополітичні  стосунки ,  митрополит  Київський  призначався  московським  патріархатом .  Московські  чиновники  активно  взялись  за  свою  справу ,  і  серед  народу  почали  з’являтись  ознаки  незадоволення ,  які  поступово  зростали .  Та  переповнив  чашу  народного  терпіння  складений  1667  року  між  Москвою  та  Польщею  Андрусівський  договір ,  на  підписання  якого  українську  сторону  навіть  не  запросили .  В  1667 -  1668  роках  по  Лівобережній  Україні  прокотилась  хвиля  повстань  проти  московських  залог ,  і  Брюховецький ,  побоюючись  загального  повстання  і  розуміючи  неминучість  зміни  політичного  курсу  1668  року  скликає  Генеральну  Раду ,  де  перед  старшинами  заявляє ,  що  єдиний  шлях  порятунку  для  України – вигнати  московських  воєвод  та  просити  протекції  турецького  султана .  До  Царгорода  відправляють  послів ,  і  султан  згоджується  на  прийняття  підданства  України  на  умовах  васальної  залежності .  Одночасно  Брюховецький  веде  таємніф  переговори  з  гетьманом  Правобережжя  Дорошенком ,  який  також  веде  переговори  з  Туреччиною  та  Кримським  ханом .  На  обох  боках  Дніпра  починається  повстання  проти  московської присутності  на  Україні .  Весною  1668  року  Дорошенко  переходить  Дніпро ,  тріумфіально  крокуючи  по  Україні .  Народ  вітав  його  і  переходив  на  його  бік .  Це  був  час  найвижчого  тріумфу  Дорошенка .  Коли   він  наблизився  до  с. Будищі  поблизу  Опішні ,  де  стояв  табір  Брюховецького ,  козаки  збунтувались  проти  Брюховецького  і  вбили  його .  Дорошенка  проголошують  гетьманом  обох  сторін  Дніпра .

   В  тому ж  таки  1668 році  Дорошенко ,  змушений  повернутися  на  Правобережжя  для  боротьби  з  почавшими  наступ  поляками  прозначає  наказним  гетьманом  Лівобережжя  чернігівського  полковника  Дем’яна  Многогрішного  (рік народ. та смерті невідомі) .  Вихідець  з  селянської  родини  на  Чернігівщині ,  військову  службу  почав  у  Б. Хмельницького .  З  1663  року  -  чернігівський  полковник .  Противник  укладання  Андрусівської  угоди  1667  року .  Підтримував  антимосковський  виступ  І. Брюховецького  1668  року .  Людина  проста ,  не  маюча  освіти  ,  пряма  та  нетакактовна ,  він  мав  репутацію  ватажка ,  здатного  змусити  своїх  підлеглих  якщо  не  віддано  служити ,  то  хоч  підкорятися  своїй  волі .  З  падіння  па  Правобережжі  Дорошенка  і  тиском ,  в  тому  числі  й  військовим ,  з  боку  Москви  Многогрішний  клянется  на  вірність  цареві  та  дістає  його  визнання  як  гетьмана  Лівобережної  України .  Укладена  ним  3  березня  1669  року  в  місті  Глухові  угода  чіткіше  визначала  автономію  України  в  складі  Московської  держави .  Складалась  з  27  основних  та  12  додаткових  пунктів ,  що  стосувались  лише  київських  та  ніжинських  міщан .  Глухівські  статті  підтверджували  чинність  “Березневих  статей”  1659  року .  Гетьман  України  позбавлявся  права  дипломатичних  відносин ,  обмежувався  перехід  селян  в  козаки  і  навпаки .  Організовувався  компанійський  полк ,  який  виконував  поліційні  функції .  Глухівські  статті  дещо  послаблювали  централізовану  політику  царизму  на  Україні . Російські  залоги  залишались  лише  в  чотирьох  містах  (Київ ,  Чернігів,  Ніжин,  Переяслав) ,  а  з  інших  виводились .  До  тогож  воєводи  могли  вирішувати  лише  військові  питання .  Всі  податки  впливали  до  гетьманської  скарбниці .  Число  війська  встановлено  в 30  тисяч .  Київ  та  округи  залишались  під  владою  гетьмана .  Міщани  Києва  та  Ніжина  звільнялись  від  податків .  Очевидно ,  такі  поступки  були  продиктовані  висновками , зробленими  московським  урядом  враховуючи  досвід  відносин  з  українським  народом  за  часів  гетьманування  І. Брюховецького .  На  тлі  спустошеного  та  затероризованого  поляками  Правобережжя  контрольований  Москвою  Лівий  беріг  Дніпра  виглядав  більш  привабливо  ,  особливо  для  біженців .  Під  владу  Многогрішного  вступили  два  полки  -  Прилуцький  та  Переяславський . Сам  Многогрішний взявся  за  встановлення  правопорядку  та  спокою  на  Лівобережжі ,  використовуючи  для  цього  загони  компанійців .  Активно  бореться  з  старшинською  олігархією .  Сам  призначає  та  змінює  полковників ,  сотників ,  без  суду  їх  карає ,  накладає  податкина  старшину  та  духовенство .  Але  його  нетактовність та самовласність ,  абсолютизм  та  невміння  порозумітися  з  старшиною  стають  основними  причинами  змови  проти  нього .  Від  козацької  верхівки  до  Москви  пішли  доносии , в  яких  Многогрішного  обвинувачено  в  зв’язку  з  Дорошенком  та  в  намірах  перейти  під  зверхність  Туреччини .  1672  року  Дям’яна  Многогрішного  скинуто  з  гетьманування ,  арештовано  та  ув’язнено  іркутській  в’язниці .  По  звільненню  1688  перебував  на  військовій  службі  в  Сибіру ,  1696  року  залишив  службу  і  постригся  в  ченці .  Востаннє  згадується  в  документах  1701  року . 

   Протягом  трьох  місяців  в  Україні  правила  старшинська  олігархія ,  намагаючись  обмежити  владу  наступного  гетьмана .  І  це  дуже  подобалось  офіційній  Москві .  На  Генеральній  Раді  в  Козачій  Діброві  біля  Путивля  було  поновлено  договір  з  Москвою  та  обрано  нового  гетьмана  -  генерального  суддю  Івана  Самойловича  (рік народ. невід. – 1690) .  Народився  в  Ходоркові  на  Житомирщині  в  сім’їсвященика .  Навчався  в  Київському  колегіумі .  Служив  писарем  в  козацькому  війську ,  був  сотником ,  а  у  1668-1669  роках  -  чернігівським  полковником  .  У  1669 – 1672  роках  -  генеральний  суддя .  Людина  освічена , з  широким  світоглядом ,  талановитий  політик  та  патріот ,  він  прагнув  об’єднати  українські  землі  та  дати  їм  незалежність .  Беручи  в  свої  руки  булаву ,  Самойлович  прийняв  ряд  умов ,  які  обмежували   владу  гетьмана ,  також  проводячи  лінію  старшинської  верстви ,  надаючи  державі  аристократичного  характеру .  Перед  усім  він  не  мав  права  судити  та  карати  представників  старшини .  Компанійський  полк ,  який  підкорявся  безпосередньо  гетьманові  примусили  розпустити . Самойлович  не  скликав  Загальної  Ради ,  а  обмірковував  всі  справи  з  Радою  Старшин .  Створив  інститут  бунчуових  товаришів ,  до  якого  входили  переважно сини  старшин ,  що  перебували  в  близькому  оточені  гетьмана  й  виконували  спеціальні  доручення ,   готуючись  зайняти  посади ,  звільненні  їхніми  батьками .  Поява  такого  інституту  сприяла  створенню  старшинських  династій  на  Лівобережжі .  Та  й  взагалі ,  за   15  років  правління  І. Самойловича  зформувалась  гетьманська  держава  з  монархічним  характером .

    В  своїй  зовнішній  політиці  Самойлович  намагався  підкорити  всю  Україну  і  боровся  проти   тенденцій  Запоріжжя  вести  окрему  політику .  Він  притягує  під  свою  владу  правобережних  полковників ,  у  1674  році  йому  передає  булаву  Михайло  Ханенко ,  а  в  1676   на  його  користь  зрікається  гетьманства  Петро  Дорошенко .  Це  був  піковий  період  в  гетьмануванні Самойловича ,  коли  його  проголосили  гетьманом  усієї  України .  Правда  через  два  роки  турки  з  Ю. Хмельницьким  витіснили  його  з  Лівобережжя .  Відступаючи ,  він  організовує  масове  переселення  людей  з  Правобережжя на  Лівий  беріг ,  інколи  й  використовуючи  примусово – силові  методи .  Це  бу  так  званий  “великий  згін” .  Довгий  час  свого  гетьманування  підтримував  добрі  відносини  з  Москвою .  Там  виховувались  його  сини , свою  дочку  він  одружив  з  боярином  Ф. Шереметьєвим .  Щоб  поширити  кордони  України ,  Самойлович  радив  цареві  заявити  Польщі  претензії  не  Західну  Україну ,  Волинь ,  Підлящща ,  Поділля ,  Підгір’я ,  Червону  Русь ,  які  завжди  були  частиною  України .  Також  він  намаговся  приєднати  до  України  Слободжанщину ,  яка  була  заселена  українцями .  Та  ці  обдва  домагання  не  мали  успіху . 

   На  початку  1680-их  років  Австрія ,  Венеція ,  Польща ,  Ватикан  та  Москва  почали  укладати  антитурецьку ,  а  разом  з  тим  й  антикримську  коаліцію ,  так  звану  “Священу  Лігу” ,  до  якої  було  запрошено  й  Україну .  Та  Самойлович  відмовився  від  участі  в  коаліції  ,  розуміючи ,  що  знищення  татарського  ханства  може  пошкодити  втіленню  його  планів  щодо  створення  незалежної  держави ,  яка  буде  оточена  московськими  володіннями .  Також  Самойлович  був  проти  зближення  Москви  з  Польщею .  Та  з  підписанням  в  1686  році  “вічного  миру”  між  Польщею  та  Москвою  імовірність  реалізації  його  намірів  стала  досить  примарною .   В  1687  році  починається  війна  проти  мусульманського  світу .  Австрія ,  Польща  та  Венеція  мали  вдарити  по  Туреччині ,  Росія  -  на  Крим .  Та  перспектива  війни  з  Кримом  була  дуже  непопулярна  серед  козацької  старшини ,  серед  якої  було  багато  колишніх  “дорошенківців” .  Не  розкриваючи  справжніх  причин  свого  небажання  починати  війну ,  Самойлович  марно  пробує  переконати  царський  уряд ,  що  похід  величезної  армії  серез   випалені  сонцем  степи   буде  зв’язаний  з   великою  небезпекою .  Але  все  марно ,  і в квітні  1687 року   похід  почався .  100  тисячне  московське  військо  йшло  під  командуванням  князя  В. Голіцина ,  фаворита  царівни  Софії ,  майже  50  тисячне  козацьке  військо  вів  сам   гетьман .  Не  доходячи  до  Січі ,  коло  річки  Карачокрак ,  Голіцин  несподівано  накозав  військам  повернути  назад .  Тільки  40  тисяч  московського  та  українського  війська  під  командуванням  Неплюєва   та  середнього  сина  гетьмана  Григорія  Самойловича  пішла  на  Запоріжжя ,  де  й  потерпіли  невдачу .  Причини  відступу  Голіцина  залишаються  неясними .   Офіційну  версію  –  брак  фуражу  для  коней  -  сучасники  спростовують ,  бо  паші  було  достатньо .  Можливо ,  що  Голіцин ,  знаючи  про  небажання  старшини  та  гетьмана  брати  участь  в  цій  компанії  просто  побоявся   заходити  далеко  в  степи .  Та  потрібно  було  перекласти  на  когось  відповідальність  за  невдачу ,  і  для  цього  було  використано  один  з  останніх  доносів  старшини  на  гетьмана .  Взагалі ,  за  час  правління  Самойловича   старшина  скаржилась  на  те ,  що  він  не  скликав  Ради ,  брав  хабарі ,  роздавав  родичам  землю .  Були  нарікання  на  його  некозацьке  походження .  Та  головною  причиною  незадоволення  козацької  верхівки  було  намагання  перетворити  Гетьманську  Україну  на  спадкову  монархію ,  створивши  власну   династію  правителів .  В  доносі ,  поданому  Голіцину  гетьмана Самойловича  звинувачено  у  зв’язках  з  татарами.    Донос  підписала  стара ,  заслужена  дружина ,  серед  неї  –  Кочубей ,  Лизогуб ,  Дунін  - Борковський ,  Забіла ,  Гамалій  та  інші .  Військо  знаходилось  коло  річки  Коломак ,  коли  з  Москви  прийшов  наказ  про  арешт  гетьмана  та  його  родини .  Івана  Самойловича  та  його  сім’ю  заслано  до  Тобольська ,  а  його  сина  Григорія ,  після  тортур  страчено  в  Сєвську . 

   На  першу  звістку  про  арешт  Самойловича  козаки  відповіли   заворушеннями:  в  Гадяцькому  та  Прилуцькому  полках  побили  старшину ,  а  в  інших  -  пограбували .

     Таким  чином ,  за  часів  гетьманування  спочатку  Многогрішного ,  а  потім  Самойловича  на  Лівобережній  Україні  скінчується   доба  Руїни  і  починається  новий  період  -  Гетьманщина .                

 

                                                  Заключення . 

    В  заключенні  цієї  роботи  хотілося  підвести  деякі  загальні  підсумки  і  відповісти  на  питання ,  як  могутня ,  сповнена  рішучості  відстоювати  свою  незалежність , свою  тяжко  здобуту  волю ,  країна ,   маючи  чималу  міжнародну  вагу  та  одну  з  найсильніших  армій  ,  країна ,  яка  одна  з  перших  в  Східній  Європі  реалізувала  та  прийняла  основні  норми  та  принципи  демократичного  правління ,  керуючись  якими  існує  сучасне  людство ,  а  саме  такою  була  Україна  за  часів  Богдана  Хмельницького,  втратила  всі  свої  здобутки  і  через  менш  ніж  30  років  після  його  смерті   перестала  існувати  як  цілісна  територіальна  одиниця ,  щезнувши  з  мапи  Європи ? Як  горда  козацька  нація ,  яка  перед  усе  цінувала  і  відстоювала  власну  свободу ,  допустила  прийняття  зверхності  хижаків  -  сусідів  та дозволила  знову  загнати  себе  в  кайдани ,  змарнувавши  таким  чином  всі  здобутки  Визвольної  війни  1648 – 1656  року ? 

   Однією  з  найголовніших  причих  виникнення  доби  Руїни  в  історії  України  треба  вважати  внутрішні  протиріччя  між  елітарними  та  егалітарними  тенденціями  в  розвитку  козацького  суспільства .  На  протязі  всього  розглянутого  періоду  інтереси  правлячої  верхівки  -  козацької  старшини  та  знаті  завжди  ставали  поперек  дороги  інтересів  та  бажань  простого  народу :  рядового  козацтва ,  міщан ,  селян .  Ще  за   часів  створення  Української  держави  Богданові  Хмельницькому  треба  було  кардинально  оновити  всі  гілки  влади ,  не  допустити  до  керування  країною  людей ,  які  були  типовими  уламками  старого  ладу ,  з  своїми  усталеними  поглядами  та  абсолютним  неприйняттям  суспільства  рівноправних  людей .  Після  Хмельницького  не  було  більше  людини ,  яка  б  мала  таку  владу  та  вагу  в  суспільстві ,  і  могла  реалізувати  хоча  б  схожу  ідею .  З  іншого  боку  простий  народ ,  звільнившись  від  кріпацького  ярма ,  нав’язаного  польською  шляхтою  отримав  нарешті ,  те  чого  завжди  хотів  -  волю .  І  цей  свій  головний  здобуток ,  омитий  кров’ю  тисячів  загиблих  повстанців  простий  люд  відстоював  до  останнього .   Якщо  з’являлась  найменші  ознаки  зазіхань  на  ці  завовання ,   мирні  народні  маси  вибухали  повстаннями  та  заколотами .  

    Іншою ,  але  не  менш  важливою  причиною  невдачі  українського  народу  в  період  1657 – 1686  роки  можна  назвати  повну  відсутність у  правлячої  верхівки  чітко  окреслених  політичних  цілей ,  а  також   відповідних  методів  та  інструментів  управління  всіма  верствами  українського  суспільства .  Якщо  оглянути  загальні  риси  осіб ,  які  тримали  владу  в  своїх  руках  в  цей  період (гетьмани ,  старшина , духовенство) ,  то  ми  бачимо ,  що ці  люди ,  більшість  з  яких  мала  чималий  досвід  керування ,  як  державного  так  і  військового ,  і  розпочинавші  свої  перші  політичні  кроки  біля  Б.Хмельницького  прагнули  Україні  ті На  жаль ,  шляхи  та  методи  досягнення  своїх  благородних  цілей  вони  вибирали  не  завжди  такі ,  які б  були  бажані  для  простого  люду   й  країни  вцілому .  І  що  найголовніше ,  це  відсутність  одностайності  та  взаємозгоди  серед  правлячого  елементу  в  прийнятті  важливих  державних  рішень ,  неспроможність  знайти  спільну  мову  та  об’єднатися  перед  лицем  загальної  загрози .  Схожі  проблеми  переслідують  Україну  на  протязі  усієї  її  історії ,  навіть  у  наш  час .

   І  нарешті  не  треба  забувати  про  зовнішнє  втручання  деяких  зацікавлених  країн  в  внутрішні  справи  України .  Таких  зацікавлених  країн  було  три  -  Польща ,  Туреччина  та  Росія  й  кожна  з  них  мала  на  Україні  свої  певні  інтереси .  Польща  після  повстання  1648  року  втратила  один  з  найприбутковіших  районів  Східної  Європи ,  і  тому  зрозуміле  її  бажання  повернути  Україну  в  свій  склад  будь – якою  ціною .  Інколи  йдучи  на  такі  поступки ,  про  які  до  Хмельниччини  й  мови  йти  не  могло   (наприклад ,  Гадяцька  угода  та  інш.) .  Для  Польщі  Україна  була  ще  захисною  буферною  зоною  між  татарами  та  турками .  Для  Туреччини  Україна  -  це  постачальник  основного  джерела  доходів  турецької  казни  -  работорговлі .  Але  найбільші  інтереси  тут  мала  Російська  імперія .  На  той  час  Україна  знаходилась  на  вищому  щаблі  культурного  та  економічного  зростання  ніж  Росія .  Для  Москви  козацька  держава  була  таким  собі  взірцем  і  союз  з  якою  був  дуже  важливий  як  з  військово – політичних ,  так  і  з  культурних  питань .  Таке  собі  “вікно”  в  південно – західну  Європу . І  для  підкорення  багатостраждальної  України  ці  “сусіди”  використовували  любі  матеріали  та  методи .  Занадто  вже  “смачним”  був  цей  шмат  землі  в  центрі  Східної  Європи .

   За  всю  свою  історію  Україна  пережила  багато  горя  та  негараздів ,  але  доба  Руїни  є  одним  з  найсташніших  періодів ,  передусім  за  те , що  найкращі  сини  українського  народу  гинули  не  від  чужої  зброї  загарбника ,  а  від  руки  свого  ж  брата  -  українця .  І  гадаю ,  це  стало  гарним  уроком  для  наступних  поколінь .  Може   стане  й  для  нас …         

          

           

   

                                           Література .

1 .  Україна . Історія .  О . Субтельний  1993 рік  вид - во  “Либідь”

      м .  Київ

2 .  Історія  України .  Н . Полонська – Василенко  1995 рік  вид – во  “Либідь”        

      м .  Київ 

3 .  Літописна  оповідь  про  Малу  Росію  та  її  народ  і  козаків  узагалі .

      О .І . Рігельман  1994 рік  вид - во  “Либідь”   м . Київ

4.   Ілюстрована  енциклопедія  історії  України .  О . Кучерук   1998 рік

      “Спалах  ЛТД”   м . Київ

5.   Ілюстрована  історія  України .  М . Грушевський    1992 рік    

      М.П.  “ Райдуга “   КООП   “ Золоті  ворота “   м .  Київ