Предлагаем выполнить: дипломную, курсовую работу, реферат по любой интересующей Вас теме. Срок выполнения работы от 1 дня. План работы мы выполним бесплатно. Если план работы Вас устраивает, вы оплачиваете аванс 30% и работа выполняется. Как только работа будет готова, на Ваш электронный адрес поступит демо-версия. Ознакомившись с сокращенным вариантом, Вы доплачиваете оставшуюся сумму и получаете полную версию работы.

Реферат: Податкова система

.Вступ.

          Податки є важливою ланкою фінансових відносин у суспільстві. Податки як форма фінансових відносин виникли з появою держави. З розвитком товарно-грошових відносин оподаткування здійснюється в основному в грошовій формі. Податки – це обов’язкові платежі, що їх встановлює держава для юридичних і фізичних осіб з метою формування централізованих фінансових ресурсів, які забезпечують фінансування державних витрат.

          Обов’язкові платежі перераховуються в бюджет держави, а також в інші цільові державні фонди. Вони можуть здійснюватися в кількох формах: податки, плата за ресурси, цільові відрахування.

          Суспільне призначення податків виявляється в тих функціях, які вони виконують. Податки виконують дві основні функції - фіскальну та регулювальну.

          Система оподаткування – це продукт діяльності держави. Кожна держава формує свою систему оподаткування з урахуванням досвіду інших країн, власних національних особливостей, стану економіки, розвитку ринкових відносин, необхідність вирішення конкретних економічних і соціальних завдань.

          Становлення системи оподаткування в Україні почалося з прийняттям 25 червня 1991р. Закону  “Про систему оподаткування”. У ньому були визначені принципи побудови і призначення системи оподаткування, перелік податків, зборів та обов’язкових платежів, платники та об’єкти оподаткування. Таким чином було закладено основи системи оподаткування, створено передумови для її наступного розвитку.

          Ураховуючи зміни в податковій політиці держави, необхідність подальшого вдосконалення оподаткування, 2 лютого 1994р. було прийнято другий варіант Закону “Про систему оподаткування”. Третій варіант цього Закону Верховна Рада України прийняла 18 лютого 1997р.

          В останньому варіанті Закону дається більш повне і чітке визначення принципів побудови системи оподаткування; поняття системи оподаткування, платників податків і зборів, об’єкта оподаткування; обов’язків, прав і відповідальності платників податків; видів податків, зборів і порядку їх зарахування до бюджету та державних цільових фондів.

                   2. Поняття і функції податків.

          Податки є однією з найважливіших фінансових категорій. Історично це найважливіша форма фінансових відносин між державою і членами суспільства. Саме виникнення держави спричинило і появу платежів та внесків до державної скарбниці для фінансового забезпечення використання державою її функції. Спочатку ці внески провадились у натуральній формі, а з розвитком товарно–грошових відносин відбувся поступовий перехід до грошової форми оподаткування.

          Податки являють собою обов’язкові платежі юридичних і фізичних осіб до бюджету. За економічним змістом це фінансові відносини між державою і платниками податків з метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових коштів, необхідних для виконання державою її функцій. На відміну від фінансів у цілому ці взаємовідносини мають  односторонній характер – від платників до держави.

          З позиції платника немає ніякої різниці, як називається той чи інший платіж  і куди він потім зараховується. Так чи інакше для нього це все – витрати, що збільшують ціну товарів та послуг і покладаються спочатку на виробника, а потім на споживача. Скасування чи зменшення тих платежів, що відносяться на собівартість, приведе до збільшення прибутку, а відтак, з одного боку, до розширення фінансових ресурсів платника, а з другого – до можливостей зменшення ціни, бо потреби в прибутку визначаються більш – менш сталими пропорціями розширеного відтворення виробництва.

          З позицій держави теж нема суттєвого значення, як називається той чи інший платіж, головне для неї – його повне і своєчасне надходження. Віднесення цього платежу до певного централізованого фонду обмежує державу тільки у використанні коштів – в одних випадках вони мають цільове призначення, в інших – ні.

          У фінансовій термінології застосовуються три терміни, що відображають платежі держави – плата, відрахування, податок. Причому  в окремих випадках плата і відрахування виступають як тотожні податкам поняття.

          Плата  передбачає певну еквівалентність відносин платника з державою. Розмір плати залежить від розміру ресурсів, що використовуються, а находження плати державі визначається державною  власністю на ці ресурси. Якщо держава втратить право власності на них, то вона втратить і ці доходи. Плата вноситься як за рахунок включення у собівартість, так і з прибутку, що визначається механізмом її стягнення.

          Відрахування  передбачають цільове призначення платежів. Воно може бути тільки частковим, тобто встановленим згідно з економічним змістом платежів, або повним, коли витрачання коштів у повному обсязі проводиться тільки за цільовим призначенням.

          Відрахування відносяться здебільшого на витрати виробництва і включаються у собівартість. Окремі з них можуть перераховуватись із прибутку, наприклад на дорожні роботи. Розміри відрахувань установлюються на нормативній основі до джерела сплати чи відповідно до певного показника (наприклад, відрахування на соціальне страхування, у фонд зайнятості, у фонд ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи – в процентах до фонду заробітної плати).

          Податки  встановлюються для утримання державних структур і для фінансового забезпечення виконання ними функцій держави – управління, оборони, соціальної та економічної. Вони не мають ні елементів конкретного еквівалентного обміну, ні конкретного цільового призначення. Однак якщо їх  розглядати в узагальненому вигляді, то ці прикмети плати і відрахувань видно досить чітко. Податок – це плата суспільства за виконання державою її функцій, це відрахування частини вартості валового національного продукту (ВНП) на загальносуспільні потреби, без задоволення яких сучасне суспільство існувати не може.

          Таким чином, відмінності між платою, відрахуваннями і податками як формами платежів юридичних і фізичних осіб державі несуттєві. Вони стосуються тільки рівня конкретизації цільового призначення. Однак слід зазначити, що якщо плата і відрахування можуть сплачуватись як державі, так і іншим юридичним та фізичним особам, то податки, це атрибут держави і тільки держави. Разом з тим очевидно, що розгляд форм платежів тільки за їхнім  змістом  не дає можливості чітко визначити коло податків. Тим більше що іноді тотожні за змістом платежі можуть мати різну назву, наприклад “плата за воду” і “податок на воду”, “плата за землю” і “земельний податок”.

          Різниця між платежами, крім відмінностей за їхніми видами, полягає у тому, в який централізований державний фонд вони зараховуються – в бюджет чи в цільовий фонд.  Якщо виходити з термінології, яка існує в Україні, то податки надходять тільки до бюджету, а в цільові фонди – лише плата і відрахування. Разом з тим у доходах бюджету є окремі види плати і відрахувань.

          У доходах бюджету виділяється група так званих неподаткових платежів. Відмінність між ними і податками, а також податковими платежами дуже проста і виходить із їхнього функціонального призначення. Податки й податкові платежі із самого початку створюються як фіскальні інструменти формування доходів бюджету. Неподаткові ж платежі такого призначення не мають. У них може бути досить різноманітна роль, ніяк не пов’язана з бюджетом. Спрямування таких неподаткових платежів до бюджету визначається одним фактором - бюджет є основним централізованим фондом держави, а ці платежі не мають цільового призначення. Наприклад, доходи від реалізації конфіскованого майна мають юридичний, а не фінансовий зміст. Для них немає особливого фонду, і тому вони надходять у бюджет. Неподаткові платежі посідають практично невідчутне місце в доходах бюджету, їх можна тільки прогнозувати, але ніяк не планувати.

          Суспільне призначення податків виявляється в тих функціях, які вони виконують. У спеціальній літературі різні автори називають різні функції податків. Найбільш поширеним є погляд, що податки виконують дві основні функції – фіскальну та регулювальну.

          Фіскальна функція податків  полягає в мобілізації коштів у розпорядження держави, формуванні централізованих фінансових ресурсів для виконання державних функцій. Вона реалізується через розподіл частини валового національного продукту.

          Фіскальна функція є дуже важливою для характеристики податків, їх суспільного призначення. Для здійснення цієї функції важливе значення має постійність і стабільність надходження коштів.

          З підвищенням ролі держави зростає значення регулювальної функції податків. Ця функція реалізується через вплив податків на різні сторони діяльності суб’єктів господарювання. Використання податків у цій функції є достатньо складним процесом і залежить від правильного вирішення таких питань.

1.Визначення об’єкта оподаткування. Згідно з чинним законодавством оподатковуються валовий дохід, прибуток, вартість майна, сума заробітної плати, вартість товарної продукції, обсяг реалізації та ін.

          2. Визначення джерел сплати податків.  Такими джерелами можуть бути: прибуток (при стягненні податків за землю, на транспортні засоби, на прибуток, на майно); собівартість (відрахування в цільові державні фонди, сплата місцевих податків і зборів): частина виручки від реалізації продукції (сплата акцизного збору, податку на додану вартість, мита).

          3. Установлення розміру ставок податків і методики їх розрахунку.  Ставки податків є дуже складною проблемою оподаткування. Вони істотно впливають на регулювальну функцію податків. Податкові ставки можуть бути універсальними і диференційованими. Вони можуть встановлюватися в грошовому вираженні на одиницю оподаткування, а також у відсотках до об’єкта оподаткування. Відсоткові ставки оподаткування можуть бути: пропорційними (не залежать від розміру об’єкта оподаткування), прогресивними (зростають зі збільшенням об’єкта оподаткування), регресивними (знижуються зі збільшенням об’єкта оподаткування).

          4. Установлення термінів сплати податків.  Для різних податків вони різні і залежать від об’єкта оподаткування, розміру податків і джерел сплати. Для здійснення регулювальної функції податків важливе значення має запобігання іммобілізації оборотного капіталу підприємства для сплати податків.

          5. Надання податкових пільг.  Пільги істотно впливають на регулювальну функцію податків і можуть надаватися окремими платниками податків щодо окремих об’єктів оподаткування.

          6. Застосування штрафних санкцій за порушення податкового законодавства суб’єктами господарювання.  Штрафні санкції застосовуються за таких порушень: неподання або несвоєчасне подання необхідних документів, форм звітності до податкової адміністрації; несплата в установлений термін податків та інших обов’язкових платежів державі; приховування об’єктів від оподаткування, умисне заниження суми податку. При цьому регулювальна функція податку залежатиме від розміру фінансових санкцій та джерела їх сплати.

          У процесі реалізації регулювальної функції податків виявляється її вплив на такі показники фінансово-господарської діяльності підприємств: собівартість продукції, прибуток від реалізації, балансовий прибуток, обсяг реалізації, виручка від реалізації, чистий прибуток, швидкість обертання оборотних коштів,  платоспроможність, фінансова стійкість, іммобілізація оборотних коштів, обсяг отриманих кредитів.

3.Система оподаткування.

          Система оподаткування – це продукт діяльності держави, її важливий атрибут. Кожна держава формує свою систему оподаткування з урахуванням досвіду інших країн, власних національних особливостей, стану економіки, розвитку ринкових відносин, необхідності вирішення конкретних економічних і соціальних завдань.

          Становлення системи оподаткування в Україні почалося з прийняттям 25 червня 1991р. Закону “Про систему оподаткування”. У ньому були визначені принципи побудови і призначення системи оподаткування, перелік податків, зборів та обов’язкових платежів, платники та об’єкти оподаткування. Таким чином було закладено основи системи оподаткування, створено передумови для її наступного розвитку.

          Ураховуючи зміни в податковій політиці держави були прийняті інші варіанти Закону  “Про систему оподаткування”. В останньому варіанті Закону дається більш повне і чітке визначення принципів побудови системи оподаткування; поняття системи оподаткування, платників податків і зборів, об’єкта оподаткування; обов’язків, прав і відповідальності платників податків; видів податків, зборів і порядку їх  зарахування до бюджету та державних цільових фондів.

          Суб’єкт, або платник податку – це та фізична чи юридична особа, яка безпосередньо його сплачує. Деякі податки можуть стягуватись на різних етапах виробництва і реалізації.  Між платником і державою може знаходитись уповноважена служба, яка утримує податок, перераховує його до бюджету і несе за це відповідальність. Реальним платником кожного податку є споживач. Саме він сплачує вартість товарів і послуг.

          Об’єкт оподаткування. Нормальна податкова робота можлива тільки при чітко визначеному об’єкті оподаткування. В об’єкті оподаткування фокусуються суперечності фіскальної й регулюючої функції податків. З одного, фіскального, боку, держава заінтересована в тому, щоб об’єкт оподаткування був значним і постійно зростав. З іншого боку,  кожний платник намагається сплачувати якомога менше податків, а відтак – зменшувати об’єкт оподаткування. Якщо таке зменшення збігається з інтересами суспільства, то регулююча функція реалізується, якщо ні, то можна констатувати наявність суперечностей у системі оподаткування. Вибір об’єкта оподаткування повинен бути таким, щоб звести ці суперечності до мінімуму.

          Одиниця оподаткування – це одиниця виміру об’єкта оподаткування. Існує фізичний і грошовий вимір. Фізичний вимір більш точний, грошовий опосередкований завжди певною мірою відносний, він може бути більш-менш точним тільки протягом незначного часу.

          Джерело сплати податку – це доход платника, з якого він сплачує податок.

          Податкова ставка – це законодавчо встановлений розмір податку на одиницю оподаткування. Існують два підходи до встановлення податкових ставок: універсальний і диференційований. При універсальному встановлюється єдина для всіх платників ставка, при диференційованому – декілька. Диференціація ставок може відбуватися у двох напрямках. Перший – у розрізі платників, коли для більшості платників виділяється основна ставка, а також знижені і підвищені ставки для окремих платників. Другий – у розрізі різних характеристик і оцінок об’єкта оподаткування. Мета встановлення як єдиних, так і диференційованих ставок одна – створення або однакових, або різних умов оподаткування для всіх платників.

          Податкова квота – це частка податку в доході платника. Вона може бути визначена в абсолютному розмірі й у відносному виразі. Значення податкової квоти полягає в тому, що вона характеризує рівень оподаткування.

          Система оподаткування – це сукупність податків і зборів, тобто обов’язкових платежів у бюджети різних рівнів, а також у державні цільові фонди.

          Законом “Про систему оподаткування” визначено такі важливі принципи  її побудови:

-     стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності;

-     обов’язковість;

-     рівнозначність і пропорційність;

- рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації;

-     соціальна справедливість;

-     стабільність;

-     економічна обгрунтованість;

-     рівномірність сплати;

-     компетентність;

-     єдиний підхід;

-     доступність.

На жаль, не всі з перелічених принципів реалізуються в сучасній податковій політиці, у практичній реалізації законодавчих актів щодо окремих податків.

У системі оподаткування можна виділити дві підсистеми: оподаткування юридичних осіб (підприємств) та оподаткування фізичних осіб.

Підприємства – суб’єкти господарювання сплачують загальнодержавні, а також місцеві податки і збори. Загальнодержавні податки і збори включають:

-          прямі податки (податок на прибуток, плата (податок) за землю, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, податок на нерухоме майно (нерухомість) );

-           непрямі податки (податок на додану вартість (ПДВ), акцизний збір, мито);

-          збори (на обов’язкове державне пенсійне страхування, на обов’язкове соціальне страхування; до державного інноваційного фонду; за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; за забруднення навколишнього середовища; рентні збори);

-          відрахування на фінансування дорожнього господарства, державне мито, плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.

Місцеві податки і збори включають:

-          два податки (комунальний податок і податок з реклами);

-           різні збори (за право використання місцевої символіки, за парковку автотранспорту, за проїзд територією прикордонних областей транспортом, що прямує за кордон, за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг, за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей, за право проведення кіно- і телезйомок та ін.).

На рис.1. зображено підсистему оподаткування підприємств, на підставі Закону України “Про систему оподаткування”.

Аналіз системи оподаткування в Україні, її становлення і розвитку дає змогу зробити висновок про серйозні недоліки, що їй притаманні. По-перше, це нестабільність податкової системи. Часті зміни в законодавчих актах щодо окремих податків негативно впливають на розвиток підприємницької діяльності. По-друге, основним є фіскальне спрямування податкової системи, недостатня регулювальна функція основних податків. По-третє, система в цілому надто громіздка, розрахунки окремих податків невиправдано ускладнені.

                  4. Форми оподаткування в Україні.

4.1. Пряме оподаткування підприємств.

А) Оподаткування прибутку.

Кінцевим результатом  діяльності підприємств як суб’єктів господарювання є отриманий ними валовий дохід, що відображає заново створену вартість.  Валовий дохід визначається як різниця між виручкою від реалізації, матеріальними і прирівняними до них витратами.

Чистий дохід на рівні підприємства набирає форми прибутку і перебуває під впливом такого елемента валового доходу, як заробітна плата. Співвідношення заробітної плати і прибутку у валовому доході залежить від форми власності.

Вибір об’єкта оподаткування (валового доходу чи прибутку) є достатньо принциповим і залежить від багатьох обставин. Використання для обчислення податку валового доходу чи прибутку в обох випадках має як позитивні сторони, так і недоліки. При цьому необхідно враховувати особливості визначення валового доходу і прибутку, виходячи з чинних законодавчих і нормативних документів.

Об’єктом оподаткування здебільшого є прибуток підприємств. Досвід України у створенні системи оподаткування прибутку (доходу) свідчить про відсутність чіткої державної концепції податкової політики. Протягом останніх років неодноразово змінювався об’єкт оподаткування. Така непослідовність у визначенні об’єкта оподаткування, часті суттєві зміни методики його розрахунку створили значні труднощі для платників податків і справляють негативний вплив на розвиток підприємницької діяльності взагалі.

Обчислення оподаткованого прибутку здійснюється виключенням із суми скоригованого валового доходу, валових витрат виробництва й обігу, а також нарахованих амортизаційних відрахувань.

Визначаючи валовий дохід, ураховують:

-           загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), а також від продажу цінних паперів (окрім операцій з їх первинного випуску й остаточного погашення);

-           доходи від здійснення банківських операцій, страхових та інших операцій, пов’язаних з наданням фінансових послуг, торгівлі валютними цінностями, цінними паперами, борговими зобов’язаннями та вимогами;

-           доходи від спільної діяльності у вигляді дивідендів, отриманих від нерезидентів, відсотків, роялті,  володіння борговими вимогами, від здійснення операцій лізингу (оренди);

-           доходи, не враховані за обчислення валового доходу у попередніх періодах і виявлені у звітному періоді;

-           доходи з інших джерел і від позареалізаційних операцій.

У суму валового доходу, а отже і скоригованого валового доходу, не включаються суми акцизного збору та податку на додану вартість, отримані підприємством у складі ціни реалізації товару (робіт, послуг).

У Законі “Про оподаткування прибутку” дається перелік інших доходів, надходжень коштів до підприємств – платників податків, що не включаються до валового доходу, а отже, і до скоригованого валового доходу.

Слід звернути увагу, що датою збільшення валового доходу вважається дата, що припадає на податковий період, протягом якого першою сталася подія:

-           зарахування коштів покупця або замовника на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають реалізації (коли реалізація відбувається за готівку – дата її оприходування в касі платника податку);

-           відвантаження товарів, а для робіт (послуг) – дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

За товарообмінних (бартерних) операцій датою збільшення валового доходу вважають дату:

-           відвантаження товарів, а для робіт (послуг) – дату фактичного надання послуг платником податку;

-           оприходування товарів, а для робіт (послуг) – дату оформлення документа, що засвідчує факт отримання результатів робіт (послуг) платником податку.

Для визначення сум оподаткованого прибутку важливе значення має розрахунок валових витрат виробництва та обігу.

До складу валових витрат виробництва та обігу слід включати:

Суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду і пов’язаних з підготовкою, організацією, веденням виробництва, реалізацією продукції (робіт, послуг) та охороною праці. Таким чином, у валові витрати будуть включені матеріальні витрати і витрати на оплату праці. Слід звернути увагу, що включення у валові витрати вартості матеріальних ресурсів пов’язане з їх придбанням, а  не списанням на виробництво і реалізацію продукції.

Витрати на поточний і капітальний ремонт, реконструкцію, модернізацію, технічне переоснащення та інші види поліпшення основних фондів, в сумі, що не перевищує 5% сукупної балансової вартості груп основних фондів на початок звітного року.

Суми плати за землю, податку з власників транспортних засобів, внесених загальнодержавних зборів, а також місцевих податків і зборів.

Суми коштів або вартість майна, добровільно перерахованого (переданого) в Державний бюджет України, територіальних громад чи переданого організаціям (не більше 4 % оподаткованого прибутку попереднього звітного періоду).

Суми коштів, унесених у страхові резерви (в порядку, передбаченому Законом “Про оподаткування прибутку підприємств”).

Суми резервів, не включених до складу валових витрат минулих звітних податкових періодів у зв’язки з втратою або псуванням документів, чи допущенням помилок у розрахунках податкового зобов’язання, виявлених у звітному періоді.

Суми безнадійної заборгованості в разі, коли відповідні дії щодо стягнення таких боргів не дали позитивного результату, а також суми заборгованості, щодо яких минув термін позовної давності.

До складу валових витрат дозволяється включати також такі витрати платників податку на прибуток (витрати подвійного призначення):

-           на гарантійний ремонт (обслуговування) реалізованих товарів;

-      на винахідництво та раціоналізацію господарських процесів;

-           на придбання науково – технічної літератури, передплату спеціалізованих періодичних видань, оплату участі в наукових семінарах з основної діяльності;

-           на проведення перепродажних і рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що їх продає платник податку;

-           на утримання та експлуатацію фондів природоохоронного призначення;

-           на страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції, кредитних і комерційних ризиків; майна платника податку, страхування громадянської відповідальності, зв’язаної з експлуатацією транспортних засобів, що входять до складу основних фондів, можливих екологічних і ядерних ризиків;

-           на придбання ліцензій  та інших спеціальних дозволів, які видають державні органи на відповідні види діяльності;

-           на забезпечення найманих робітників спеціальним одягом, взуттям тощо;

-           на відрядження фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах із платником податку;

-           на експлуатацію об’єктів соціальної інфраструктури, що знаходяться на балансі підприємства та утримувалися за рахунок платника податку до прийняття Закону “Про оподаткування прибутку підприємства” (окрім капітальних витрат, що підлягають амортизації).

Вивчення валових витрат виробництва й обігу, особливостей їх формування дає змогу зробити висновки, що за складом і обсягом вони перевищують витрати, які підприємство включає в собівартість, що зменшує суму оподаткованого прибутку.

Зменшення оподаткованого прибутку також досягається внаслідок збільшення суми амортизаційних відрахувань, які виключаються із скоригованого валового доходу.

Ставки оподаткування прибутку.  Основну ставку податку встановлено в розмірі 30% до об’єкта оподаткування. Крім того, передбачені й інші ставки оподаткування. Так, за оподаткування страхової діяльності застосовуються такі ставки:

-           3% валового доходу (крім доходу від страхування й перестрахування життя);

-           6% валового доходу за дострокового розторгнення  договору про страхування життя;

-           15% валового доходу нерезидентів від перестрахування ризиків на території України.

У розмірі 50% від основної ставки оподатковується прибуток від реалізації інноваційного продукту, заявленного в інноваційних центрах.

Прибутки нерезидентів, що не здійснюють підприємницької діяльності в Україні, але отримані з джерел на території України, оподатковується за ставкою 15%.

Термін сплати податку на прибуток.  Платники  податку не пізніше 25 числа місяця, що настає за звітним кварталом, подають податкову декларацію про оподаткований прибуток за звітний квартал, розраховану наростаючим підсумком з початку звітного фінансового року. Податок сплачується в бюджет не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним кварталом.

За підсумками першого і другого місяця кварталу всі платники податку, крім нерезидентів і виробників  сільськогосподарської продукції, сплачують авансові платежі. Розрахунок авансових платежів платники здійснюють самостійно без подання податкових декларацій.

Підприємства – виробники сільськогосподарської продукції подають податкову декларацію про прибутки, розрахунок податку на прибуток і сплачують податок одночасно з поданням річного бухгалтерського звіту.

Нерезиденти обчислюють і сплачують податок на прибуток щоквартально.

Подання бухгалтерської звітності платниками податку на прибуток передбачене за результатами їхньої діяльності за рік.

Якщо податкова адміністрація виявить приховування або невиправдане зменшення сум податку на прибуток, платник сплачує: суму донарахованого податку, штраф у розмірі 30% від донарахованої суми податку, пеню, обчислену виходячи зі 120% облікової ставки Національного банку України, що діяла на час сплати, на повну суму недоїмки за весь термін.

Оподаткування дивідендів.

Законом “Про оподаткування прибутку підприємств” передбачено оподаткування дивідендів. На рис.2. зображено схему оподаткування дивідендів. Її аналіз і аналіз відповідних положень Закону дають змогу дійти таких висновків:

1)         платником податку на дивіденди є акціонерне підприємство (емітент корпоративних прав);

2)         джерелом сплати податку на дивіденди є частина прибутку, яка спрямовується на їх виплату. Отже, на суму вказаного податку зменшується сума дивідендів, які отримають власники корпоративних прав (юридичні та фізичні особи);

3)         виплата дивідендів у вигляді акцій звільняє емітента корпоративних прав від сплати податку на дивіденди;

4)         підприємству – емітенту відшкодовується сума сплаченого податку на дивіденди через відповідне зменшення нарахованого податку на прибуток.

В) Платежі (податки) за ресурси.

Виробничо - господарська діяльність суб’єктів господарювання пов’язана з залученням значних матеріальних ресурсів. Ефективність їх використання справляє безпосередній вплив на результати фінансово-господарської діяльності підприємств. В ефективному використанні цих ресурсів заінтересоване й суспільство в цілому. З метою ефективного використання ресурсів, що знаходяться в розпорядженні або у власності суб’єктів господарювання, держава може встановлювати відповідні податкові платежі.

До платежів за ресурси, передбачених податковим законодавством України для суб’єктів господарювання, можна віднести: плату (податок) за землю; податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів; податок на нерухоме майно (нерухомість); збір за спеціальне використання природних ресурсів (лісовий податок, плата за воду, плата за корисні копалини); збір за забруднення навколишнього природного середовища.

Вплив цих платежів на результати фінансово-господарської діяльності підприємств досягається через розподіл прибутку і формування собівартості. Зменшення суми вказаних платежів збільшує обсяг чистого прибутку або скорочує поточні витрати господарської діяльності, що в кінцевому підсумку також збільшує обсяг прибутку.

Плата  (податок) за землю.

Плату за землю введено з метою формування ресурсів для фінансування:

-           заходів щодо раціонального використання й охорони землі, підвищення родючості грунтів;

-           відшкодування власникам землі і землекористувачам витрат, які пов’язані з веденням господарства на землях гіршої якості;

-           розвитку інфраструктури населених пунктів.

Плата за землю надходить на рахунок місцевих бюджетів. Структурно – логічну схему податку на землю зображено на рис. 3.

Плата за землю стягується у вигляді земельного податку або орендної плати і встановлюється залежно від грошової оцінки землі. Власники землі сплачують земельний податок. За земельні ділянки, передані в оренду, стягується орендна плата.

Об’єктом плати за землю є земельна ділянка, що перебуває у власності або користуванні (в тому числі й на умовах оренди). Платниками є власники землі та землекористувачі (в тому числі орендарі).

Стягуючи плату за землю, дотримуються такого розмежування: землі сільськогосподарського призначення; землі населених пунктів.

Плата за землю сільськогосподарського призначення. Ставки земельного податку встановлено з одного гектара сільськогосподарських угідь у відсотках від їхньої грошової оцінки.

Плата за землі населених пунктів. Ставки земельного податку встановлено в розмірі 1% від грошової оцінки. Якщо грошової оцінки земельної ділянки не проведено, то використовуються середні ставки земельного податку. Ці ставки диференційовано залежно від кількості населення в населеному пункті: вони збільшуються зі збільшенням його кількості.

Передбачено також застосування підвищення коефіцієнтів до встановлених ставок у населених пунктах курортних зон Чорноморського узбережжя, гірських і пригірських районах Карпат, в інших рекреаційних районах.

Джерела і порядок сплати земельного податку. Юридичні особи самостійно обчислюють суму земельного податку щорічно за станом на 1 січня і до 1 лютого надають відповідні дані податковій адміністрації. Податок нараховується з дня виникнення права власності або права користування.

Щодо знов уведених земельних ділянок розрахунки податку здійснюються протягом місяця з дня виникнення права власності або користування ділянкою.

Якщо земельна ділянка, що на ній розміщено будівлю, перебуває у спільній власності кількох юридичних осіб, земельний податок нараховується кожному з них, пропорційно до його частки власності на будівлю.

Розмір, умови і термін внесення орендної плати за землю встановлюється за згодою учасників договору оренди – орендодавця (власника) та орендоря.

Суб’єкти господарської діяльності сплачують земельний податок за рахунок їхного прибутку. Одночасно земельний податок включається до складу валових витрат. Отже, він зменшує суму оподаткованого прибутку, а відтак, і податку на прибуток. Крім того, для підприємств, основною діяльністю яких є виробництво сільськогосподарської продукції, сума нарахованого податку на прибуток зменшується на суму податку на землю, що використовується в сільськогосподарському обороті.

За несвоєчасну сплату земельного податку  стягується штраф в розмірі 0,3% суми заборгованості за кожний день несплати. Розмір пені за несвоєчасне внесення орендної плати передбачається в договорі оренди: однак вона не повинна перевищувати розміру пені за несвоєчасну сплату податку на землю.

Податок із власників транспортних засобів.

Кошти, що надходять від стягнення податку, спрямовуються на фінансування будівництва, реконструкції, ремонту та утримання автомобільних шляхів загального користування; проведення природоохоронних заходів на водоймищах. Податок зараховується в бюджети місцевого самоврядування. Структурно – логічну схему податку на транспортні засоби зображено на рис. 4.

Порядок обчислення і сплати податку на транспортні засоби регулюється Законом України “Про податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів”.

Платниками податку є підприємства, організації, установи (юридичні особи) – власникі транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів.

Згідно із законодавством об’єктами оподаткування є автомобілі (легкові, вантажні, спеціального призначення); колісні трактори; мотоцикли, яхти, судно парусні, човни моторні і катери. Не є об’єктами оподаткування: трактори на гусеничному ходу; машини та механізми для сільськогосподарських робіт; автомобілі швидкої допомоги та пожежні; транспортні засоби (підйомні і самохідні, що використовуються на заводах, складах, у портах для перевезення вантажів на короткі відстані).

Ставки податку визначені в розрахунку на рік; зі 100см.куб. потужності двигуна, з 1 кВт потужності двигуна, з 1см довжини транспортного засобу. Усі ставки податку встановлені в ЕКЮ за видами транспортних засобів і диференційовані залежно від потужності двигуна, виду транспортного засобу, його призначення і використання.

Обчислення податку здійснюється виходячи з даних про кількість транспортних засобів за станом на 1 січня поточного року. Якщо транспортні засоби отримані у другому півріччі, то податок сплачується в половинному розмірі.

Податок сплачується перед реєстрацією, перереєстрацією або технічним оглядом транспортних засобів за період до наступного технічного огляду.

Сплата податку здійснюється в валюті України, розраховується за валютним курсом Національного банку на перший день кварталу, в якому сплачується податок, і залишається незмінною до кінця кварталу.

Від сплати податку звільняються підприємства автомобільного транспорту загального користування (стосовно транспортних засобів, зайнятих перевезенням пасажирів, у тому разі, коли законодавчо встановлено тарифи на оплату проїзду). Сільськогосподарські підприємства – товаровиробники сплачують податок на трактори колісні, автобуси і спеціальні автомобілі для перевезення людей ( з кількістю місць менше десяти) у розмірі 50%.

У разі заниження податку стягується вся сума заниження і штраф у двократному розмірі від тієї ж суми. Сплата штрафів здійснюється за рахунок прибутку, що залишився у розпорядженні підприємства.

Сума податку на транспортні засоби включається до складу валових витрат платника, а отже, зменшує оподаткований прибуток і суму податку на нього. Джерелом сплати податку на транспортні засоби є балансовий прибуток підприємства, що впливає на розмір чистого прибутку підприємства.

Аналіз механізму стягнення податку на транспортні засоби дозволяє зробити висновок, що поряд із фіскальною функцією вказаний податок виконує регулювальну функцію. Він спрямований на підвищення інтенсивності використання транспортних засобів.

Податок на нерухоме майно (нерухомість).

У законі України “Про систему оподаткування” передбачений податок на нерухоме майно суб’єктів господарювання. Законодавчих актів щодо вказаного податку поки що не прийнято.

Мета введення названого податку – забезпечити підвищення ефективності використання нерухомості суб’єктами господарювання.

Будівлі і споруди оподатковуються за ставкою, що встановлюється Законом “Про Державний бюджет” на черговий рік у розмірах не нижче одного відсотка, але не вище трьох відсотків від бази оподаткування протягом одного бюджетного року.

База оподаткування щодо будівель обчислюється множенням одиниці їх виміру на середню поточну їхню вартість, визначену на 1 січня податкового року. База оподаткування розраховується для кожної будівлі, що має окремий реєстраційний номер у податковій адміністрації.

Базою оподаткування споруд, що перебувають у власності платника податку, є їх сукупна балансова вартість. Балансова вартість споруд включає суму відображених в обліку витрат платника податку на їх придбання або будівництво з урахуванням індексації вартості основних фондів.

Стягнення податку на будівлі передбачається два рази на  рік (до 31 травня і до 31 жовтня податкового року). Сплата податку на споруди повинна здійснюватися в терміни, передбачені для сплати податку на прибуток. Джерелом сплати податку на нерухомість визначений балансовий прибуток підприємства.

4.2. Непряме оподаткування підприємств.

Практика оподаткування виконує кілька видів непрямих податків – універсальні та специфічні акцизи, а також мито. Специфічні акцизи встановлюються на обмежений перелік товарів. При цьому застосовуються диференційовані ставки для окремих груп, видів товарів.

 Податок з продажу. Застосовується у сфері оптової та роздрібної торгівлі. Об’єктом оподаткування є реалізація товарів на заключному етапі. При цьому оподаткування здійснюється один раз.

Податок з обороту. Стягується з валового обороту на всіх стадіях руху товарів. При цьому допускається подвійне оподаткування, оскільки у валовий оборот включаються податку, що були сплачені раніше.

Податок на додану вартість. Сплачується на всіх етапах руху товарів, робіт, послуг.

Об’єктом оподаткування є не валовий оборот, а додана вартість. При цьому застосовуються уніфіковані ставки. Обчислення і стягнення податку на додану вартість потребує чіткого визначення об’єкта оподаткування – доданої вартості. Можливі два способи її визначення: заробітна плата + прибуток; виручка від реалізації – матеріальні витрати.

В Україні використовуються три види непрямих податків: акцизний збір (специфічний акциз), податок на додану вартість (універсальний акциз), ввізне (імпортне) мито.

Непрямі податки включають у ціни товарів, що реалізуються; робіт, що виконуються; послуг, що надаються. Отже, ці податки є ціноутворюючим елементом і можуть суттєво впливати на загальний рівень цін.

Акцизний збір, що включається в ціну, розраховується у твердих ставках в ЕКЮ, або виходячи з відсоткової ставки податку до ціни виробника продукції, включаючи акцизний збір.

Податок на додану вартість, що включається в ціну, розраховується виходячи з відсоткової ставки податку до ціни виробника і суми акцизного збору, включеного в ціну.

Ввізне мито встановлюється у твердих ставках в ЕКЮ з одиниці товарів, що імпортуються, або у відсотках до обороту з придбанням імпортних товарів.

Сума акцизного збору, що включається в ціну, визначається у твердих ставках в ЕКЮ з одиниці товарів, що імпортується, або за ставками у відсотках до обороту, що включає: митну вартість придбаних товарів, оплату митних послуг, ввізне мито, акцизний збір.

Податок на додану вартість, що включається в ціну, визначається у відсотках до обороту, що включає митну вартість придбаних товарів, ввізне мито, акцизний збір.

Непрямі податки мають, в основному, фіскальне спрямування. Однак було б неправильно заперечувати регулювальну функцію непрямих податків.

Платниками непрямих податків є покупці товарів, робіт, послуг. Ними можуть бути: фізичні особи (населення); юридичні особи; фізичні особи – суб’єкти господарської діяльності; організації, установи, що не є суб’єктами господарювання.

А) Мито.

Мито є непрямим податком, що стягується з товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон країни. Цей податок виконує фіскальну і регулювальну функції.

Платниками мита є фізичні та юридичні особи. Сплата податку здійснюється під час перетину митного кордону. У кінцевому підсумку реальними платниками мита на імпорт (ввізне мито) є споживачі товарів, що імпортуються. Однак під час перетину митного кордону мито сплачує суб’єкт господарювання за рахунок своїх оборотних коштів, що впливає на його фінансовий стан.

Об’єктом оподаткування є митна вартість товару, що переміщується через митний кордон.

Користуються двома видами ставок для обчислення суми мита:

-           у відсотках до митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон;

-          у грошовому вимірі на одиницю товару.

На підакцизні товари встановлено ставки специфічного ввізного мита. Для більшості видів підакцизних товарів ставку ввізного мита встановлено в ЕКЮ з одиниці товарів, що імпортуються.

При стягненні мита діє розгалужена система пільг – від встановлення мінімальних пільгових ставок залежно від країн-постачальника (на імпортні товари), залежно від країн-покупця (на експортні товари) аж до повного звільнення від мита окремих товарів.

Контроль за стягненням мита здійснюють митні органи. За виконання ними своїх обов’язків і наданням платникам відповідних послуг стягуються митні збори.

В) Акцизний збір.

Акцизний збір – це непрямий податок, що встановлюється на високорентабельні й монопольні товари та включається в їх ціну.

Платниками податку в бюджет є суб’єкти підприємницької діяльності – виробники або імпортери підакцизних товарів.

Об’єктом оподаткування являються:

1)обороти з реалізації вироблених в Україні підакцизних товарів. При цьому оборотом з реалізації є продаж, обмін на інші товари, безкоштовна передача. В оподаткований оборот включається реалізація товарів для власного споживання, промислової переробки, а також для власних працівників;

2)митна вартість імпортних товарів, придбаних за іноземну валюту, в порядку товарообмінних операцій, отриманих без оплати;

3)обороти з реалізації конфіскованого і безхозного чи заставленого майна.

Платниками акцизного збору в бюджет є кілька видів суб’єктів підприємницької діяльності.

1)Підприємства, організації, установи як юридичні особи, що знаходяться на території України та мають рахунки в банках.

2)Міжнародні об’єднання, включаючи міжнародні неурядові організації, іноземні юридичні особи і громадяни, які мають розрахункові рахунки в банках України.

3)Громадяни, що займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи.

Акцизний збір обчислюється за ставками, що визначаються у двох варіантах:

-           у твердих ставках (сумах) з одиниці реалізованих, завезених, переданих товарів;

-         у відсотках до обороту з реалізації (передачі) товарів.

Тверді ставки акцизного збору встановлені в ЕКЮ з одиниці товарів, що реалізовані.

Строки сплати акцизного збору в бюджет. Залежить від виду підакцизних товарів, суми податку, виду діяльності суб’єкта господарювання.

Негативний вплив на фінансово-господарську діяльність підприємств податку “акцизний збір” матиме місце тоді, коли встановлення непрямих податків тягне за собою підвищення цін, обмежує обсяг виробництва і реалізації товарів, призводить до нагромадження нереалізованих товарів.

С) Податок на додану вартість.

Податок на додану вартість (ПДВ) домінує серед непрямих податків, що надходять до бюджету. Цей податок виконує фіскальну функцію. Особливість ПДВ полягає в тім, що саме він справляє значний вплив на фінансово-господарську діяльність суб’єктів господарювання та на їхній фінансовий стан.

Платники податку. Платниками податку в бюджет є суб’єкти господарської діяльності і громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність на території України.

Об’єкт оподаткування. Об’єктом оподаткування є такі операції, здійснювані платниками податку, суб’єктами господарювання:

-           продаж товарів на митній території України, в тому числі операції з оплати вартості послуг за договорами оперативної оренди (лізингу);

-           завезення товарів на митну територію України, виконання робіт (послуг), що здійснюється нерезидентами для використання або споживання цих робіт (послуг) на митній території України; завезення майна згідно з договорами оренди (лізингу), застави, іпотеки;

-           вивезення товарів за межі митної території України і виконання робіт, надання послуг для споживання за межами митної території України.

Отже, об’єктом оподаткування є операції, зв’язані з продажем товарів усередині держави, за їхнього імпорту чи експорту.

Не вважаються об’єктами оподаткування такі операції, здійснювані суб’єктами господарювання:

-      випуск, розміщення і продаж цінних паперів, емітованих суб’єктами підприємницької діяльності, а також деривативів;

-           обмін цінних паперів на інші цінні папери, депозитарна, реєстраторська та клірингова діяльність щодо цінних паперів;

-           передача майна в оренду і його повернення після закінчення терміну договору оренди, сплата орендних платежів відповідно до договорів фінансової оренди;

-           надання послуг зі страхування і перестрахування, із соціального і пенсійного страхування;

-           обіг валютних цінностей;

-           надання послуг з інкасації, розрахунково-касового обслуговування, за кредитними і депозитними договорами;

-           виплата заробітної плати, інших грошових виплат, дивідендів;

-           надання брокерських,  ділерських послуг з укладанням контрактів на торгівлю цінними паперами і деривативами на фондових і товарних біржах;

-           передача основних фондів у формі внесків у статутні фонди юридичних осіб в обмін на їхні корпоративні права;

-           оплата вартості фундаментальних досліджень, науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, що здійснюються за рахунок державного бюджету.

Час виникнення податкових зобов’язань. Здійснення розрахунків з бюджетом щодо ПДВ, можливість отримання бюджетного відшкодування податкового кредиту, яке впливає на фінансовий стан підприємства, залежить від часу виникнення податкових зобов’язань. Між формуванням вхідного ПДВ та його відшкодуванням минає час. Цей період є періодом іммобілізації оборотних коштів на сплату вхідного ПДВ. Чим він триваліший, тим більш тривалою є іммобілізація оборотних коштів, тобто негативний вплив на фінансовий стан підприємств.

Час іммобілізації оборотних коштів підприємства – платника податку на сплату вхідного ПДВ залежить від часу списання коштів з його банківського рахунку за куплені товари і часу надходження ПДВ від продажу продукції, тобто зарахування коштів від покупця, замовника на банківський рахунок платника податку, а також від часу отримання відшкодування з державного бюджету.

Час перерахування коштів для сплати вхідного ПДВ і час надходження ПДВ від продажу продукції залежить від форм розрахунків, що застосовуються, умов купівлі товарів, напрямків продажу продукції, платоспроможність покупця.

4.3. Збори і цільові відрахування.

А) Збори на формування цільових державних фондів.

Законом України “Про систему оподаткування” встановлює участь суб’єктів господарювання у формуванні централізованих державних цільових фондів. Ця участь здійснюється у вигляді обов’язкових зборів, внесків, порядок обчислення яких визначений окремими нормативними документами.

Відрахування в цільові державні фонди сьогодні становлять значні за обсягом суми коштів, що суттєво впливає на фінансово-господарську діяльність підприємств. Цей вплив виявляється в такому.

По-перше, через формування валових витрат, які виключаються з суми скоригованого валового доходу. Таким чином, відрахування в цільові державні фонди зменшують оподаткований прибуток, а отже, і суму податку на нього.

По-друге, через формування собівартості (витрат). Указані відрахування збільшують собівартість, що відповідно може зменшити прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг) або збільшити її вартість, а отже, створити проблеми зі збутом продукції.

По-третє, через використання прибутку. Це має місце тоді, коли відрахування (збори) здійснюються за рахунок прибутку підприємства.

Збір на обов’язкове державне пенсійне страхування.

Платниками такого збору є:

-           суб’єкти підприємницької діяльності незалежно від форми власності, їх об’єднання, бюджетні, громадські установи й організації, фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, що використовують працю найманих працівників;

-           філії, відділення й інші відособлені підрозділи платників збору, зазначених вище, що не мають статусу юридичної особи та розміщені на іншому терені;

-           фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, які не використовують працю найманих працівників, адвокати, приватні нотаріуси;

-           фізичні особи, що працюють за трудовим договором (контрактом), виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими договорами.

Суб’єкти підприємницької діяльності – платники збору зобов’язані зареєструватися в органах Пенсійного фонду України. Збір на державне обов’язкове пенсійне страхування сплачується одночасно з отриманням коштів в установах банків на оплату праці.

Збір на обов’язкове соціальне страхування.

Особливість збору полягає в тім, що він включає і збір на обов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття. Суб’єкти підприємницької діяльності, що використовують працю найманих працівників, збір на обов’язкове соціальне страхування, включають до складу валових витрат за обчислення оподаткованого прибутку, а також відносять на собівартість. Збір на обов’язкове соціальне страхування перераховується в Державний бюджет платниками збору.

Внески в державний інноваційний фонд.

Для формування вказаного фонду підприємства, об’єднання, організації здійснюють спеціальні відрахування у розмірі 1% від обсягу реалізації продукції (робіт, послуг) за вирахуванням ПДВ і акцизного збору. Посередницькі, оптові, постачальницько-збутові організації, банки ці відрахування здійснюють від обсягу валового доходу. Указані відрахування включаються в собівартість продукції (робіт, послуг).

Перерахування обов’язкових платежів у Державний інноваційний фонд і галузеві фонди позабюджетних засобів підприємство повинно робити не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним. За несвоєчасне перерахування внесків у Державний інноваційний фонд стягується пеня у розмірі 0,3% за кожний день затримки, включаючи день сплати.

В) Відрахування на фінансування дорожнього господарства.

Відрахування коштів підприємств і організацій. Здійснюють промислові, транспортні, будівельні та інші підприємства, кооперативи й господарські організації. Для них розмір цих відрахувань встановлено від 0,4%  до 1,2% обсягу виробництва продукції, виконаних робіт (послуг).

Підприємства й господарські організації відрахування (збір) на фінансування дорожнього господарства включають до складу валових витрат, обчислюючи оподаткований прибуток, а також у собівартість продукції (робіт, послуг).

Збір від продажу паливно-мастильних матеріалів. Цей збір встановлений для підприємств, об’єднань, організацій, а також підприємців незалежно від форми власності, що реалізують споживачам і населенню бензин, дизельне пальне, автомобільне дизельне масло, зріджений і стиснений газ для заправки транспортних засобів. До споживачів паливно-мастильних матеріалів належать підприємства, організації, підприємці, які використовують їх для власних потреб.

Продаж дизельного пального і мастила сільськогосподарським підприємствам, а також сільським господарствам не обкладається збором. Джерелом сплати збору для підприємств є виручка, отримана від реалізації паливно-мастильних матеріалів.

Відрахування доходів від експлуатації автомобільного транспорту. Ці відрахування здійснюють: автотранспортні підприємства та організації незалежно від форми власності, які перебувають на самостійному балансі і здійснюють перевезення за вільними, державними регульованими і фіксованими цінами.

4.4. Місцеві податки і збори.

Порядок обчислення і сплати місцевих податків і зборів визначений Декретом Кабінету Міністрів “Про місцеві податки і збори”. З прийняттям Закону України “Про систему оподаткування” встановлено 16 видів платежів: два місцеві податки (комунальний податок і податок на рекламу); 14 зборів (за право використання місцевої символіки, за парковку автотранспорту, за видання дозволу на розміщення об’єктів торгівлі, за право проведення конкурсного розпродажу і лотереї, за право проведення кіно- і телезйомок, за проїзд територією прикордонних областей автотранспортом, що прямує за кордон).

Місцеві податки і збори сплачують юридичні і фізичні особи. Податки і збори, названі вище, сплачують юридичні особи. Особливості їх стягнення і впливу на фінансово-господарську діяльність суб’єктів господарювання полягають у такому.

1.         Місцеві податки і збори включаються до складу валових витрат, які виключаються з валового доходу, а отже, зменшують суму оподаткованого прибутку.

2.         Місцеві податки і збори суб’єкти господарювання відносять на собівартість продукції (робіт, послуг), що впливає на формування їхнього прибутку.

Комунальний податок. Платниками податку є всі юридичні особи. Від сплати податку звільняються сільськогосподарські підприємства, планово-дотаційні організації, бюджетні установи.

Об’єктом для розрахунку податку є фонд оплати праці. Податок сплачується щомісяця до 15 числа, виходячи з суми, що оподатковувалася у попередньому місяці.

Податок з реклами.  Платниками податку є суб’єкти підприємницької діяльності, що рекламують свою діяльність (власну продукцію, послуги).

Податок з реклами стягується зі всіх видів комерційних оголошень і повідомлень, що поширюються з допомогою засобів масової інформації.

Об’єктом оподаткування є вартість послуг за встановлення і розміщення реклами. Рекламодавці сплачують податок під час сплати послуг. Виробники реклами сплачують податок щомісяця.

Збір за право використання місцевої символіки. Платниками збору є юридичні особи, що використовують символіку з комерційною метою. Об’єктом оподаткування є вартість виробленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг.

5.Висновки.

Економічні перетворення в сучасній Україні і реформування відносин власності суттєво вплинули на реалізацію державою своїх економічних функцій і закономірно обумовили реформування системи податків. На шляху до ринкової економіки податки стають  найбільш дійовим інструментом регулювання нових економічних відносин. Так вони призвані обмежувати стихійність ринкових процесів, впливати на формування виробничої і соціальної інфраструктури, зменшувати інфляцію.

Однак, як показує досвід розвитку розвинених країн,  успіх національної реформи насамперед залежить від недійсності державних гарантій незалежності, обгрунтованості і стабільності правовідносин. Відсутність або неефективність таких гарантій, як правило, створює загрозу економічній безпеці держави, про реальність якої в умовах української дійсності свідчить криза неплатежів, падіння об’ємів виробництва,  інфляція тощо.

 Особливість реформування економіки України така, що податки і податкова система не зможуть ефективно функціонувати без належного правового  забезпечення.

При цьому мова йде не тільки  про захист бюджетних інтересів, а і про забезпечення конституційних прав і законних інтересів  кожного платника податків.

Список використаної літератури

1.   В.М.Федосов, В.Ш.Опарін, В.О. П’ятаченко та ін. “Податкова система України”. Підручник, К.-1994.

2.   Б.Є.Квасюк. “Валовий  внутрішній продукт України та його вартісна структура” // Журнал “Фінанси України” №2, 1996р.

3.   С.Терехін “Фискальная политика Украины : под бременем пережитков плановой экономики» // журнал «Финансовые риски», 1996, №3.

4.   В.В.Буряковский, Б.Я.Кармазин, С.В.Каламбед “Налоги”, Пороги Днепропетровск-1998.

5.   В.М.Опарін “Фінансова сістема, теоретичні засади та      практичні аспекти її розбудови  в Україні”, журнал “Фінанси України” №9, 1998г.

6.   За ред. А.М.Поддєрьогіна “Фінанси підприємств”. Підручник. КНЕУ, Київ 1998г.

                       ПЛАН.

1. Вступ.

2. Поняття і функції податків.

3. Система оподаткування.

4. Форми оподаткування в Україні.

                   4.1. Пряме оподаткування підприємств.

                   А) Оподаткування прибутку.

В) Платежі (податки) за ресурси.

4.2. Непряме оподаткування підприємств.

А) Мито.

В) Акцизний збір.

С) Податок на додану вартість.

4.3. Збори і цільові відрахування.

А) Збори на формування цільових державних фондів.

В) Відрахування на фінансування дорожнього господарства.

4.4. Місцеві податки і збори.

          5. Висновки.

          Список використаної літератури.