Реферат: Туриз як галузь світового господарства

УКООПСПІЛКА

ЛЬВІВСЬКА КОМЕРЦІЙНА АКАДЕМІЯ

Кафедра регіональної економіки


з дисципліни “Світова економіка”

на тему: “Туризм у світовому господарстві”

            


Виконала студентка381групи

факультету МЕВ

Данкова Наталія Олегівна

Керівник: к.е.н., в.о. доц. Скоропад І.С.

Львів – 2003

ЗМІСТ

 

Вступ.....................................................................................................................3

1.   Історія розвитку туризму....................................................................................5

2.   Рекреаційні ресурси як основа туристичного потенціалу...............................8

3.   Туризм як галузь світового господарства........................................................15

4.   Економічний вплив туризму.............................................................................27

5.   Ціноутворення в туризмі...................................................................................32

Висновки.............................................................................................................44
Список літератури..............................................................................................46

ВСТУП

Міжнародний туризм є відносно молодою галуззю в світі, хоча свої корені бере з давніх часів. Сучасного вигляду туристична галузь набуває в 1937 р., коли цим питанням почали цікавитись міжнародні організації.

Значення туристичного бізнесу постійно зростає. Це пов’язано з тим, що туризм набирає все більшого значення для міжнародних зв’язків, є стимулом для пожвавлення економічного стану країн і окремих регіонів. Міжнародний туризм є постійним джерелом для поповнення валютних надходжень и державного бюджету. Туризм виступає стабілізатором налагодження та укріплення стосунків між країнами, дійовим фактором підвищення престижу країни в міжнародному співтоваристві, ділових колах.

     Надання туристичних послуг є вигідним для держави з точки зору використання рекреаційних ресурсів. Таким чином, іноземний турист платить за туристичні послуги, при цьому не вивозячи рекреаційні ресурси за межі країни. Країна отримую прибутки зберігаючи свої природні та культурно-історичні цінності.

Для деяких слаборозвинутих країн туризм є єдиним рушієм економічного зростання. Кенія, Танзанія, Єгипет, Марокко, Туніс, Мадагаскар та Маврикій – це ті країни, уряди яких стимулюють розвиток туристичної галузі, так як туризм – це єдине джерело надходження капіталу, та іноземних інвестицій.

На міжнародному туристичному ринку на сучасному етапі існую жорстка конкуренція. Великі туристичні підприємства намагаються розповсюджувати свій вплив, яскравим прикладом чого є просування свого капіталу на іноземні ринки. Тим самим вони здійснюють позитивний вплив на розвиток туристичної галузі, допомагаючи країнам, що розвиваються зайняти стійке положення на міжнародному ринку туристичних послуг.

Метою нашої курсової роботи було розкрити питання важливості туристичної галузі для розвитку не лише окремої країни, але й регіонів. Туристична галузь характеризувалася як фактор встановлення міжнародних економічних зв’язків, встановлення миру у всьому світі.

В цій курсовій роботі були висвітлені питання, які на нашу думку є найважливішими для розвитку міжнародної туристичної галузі. По-перше, це історія виникнення туризму, так як саме перші мандрівки стали рушійною силою для подальшого розвитку туризму. По-друге, це опис рекреаційних ресурсів. Нами був проведений розподіл країн по регіонам, так як це допомогло нам об’єктивніше висвітлювати стан рекреаційних ресурсів, фактори які позитивно або негативно впливають на розвиток туризму в тому чи іншому регіоні.

Дуже важливим було охарактеризувати туризм як галузь світового господарства. В цьому розділі нами були проведені дослідження, які допомогли нам практично підкріпити теоретичні знання які ми отримали за період написання цієї курсової роботи.

Але головним завданням написання цієї курсової роботи було висвітлення питання економічного впливу і ціноутворення в туризмі. На нашу думку вибір правильного цінового методу є запорукою успішних заходів по мінімізації витрат і максимізації прибутку від надання туристичних послуг. Правильний метод ціноутворення дозволить збільшувати прибутки паралельно збільшуючи кількість споживачів туристичних послуг.

Загальний обсяг роботи становить 46 сторінок. В роботі містяться 1 таблиця, 5 рисунків, 13 формул. Нами було використано 12 літературних джерел та 4 джерела всесвітньої мережі Internet. Для проведення нами досліджень використовувалася комп’ютерна програма Econometric Views.      


РОЗДІЛ 1

Історія розвитку туризму

Масовий туризм є феноменом XX століття, оскільки отримав сучасний вигляд в основному за рахунок автомобілів і літаків з реактивними двигунами. Проте люди подорожували вже з незапам'ятних часів, головним чином для того, щоб уникнути голоду або небезпеки. Останки перших людей  були знайдені в Західній Європі, Африці, Китаї і Джаві. Цей факт вказує на чудову здатність стародавніх людей подорожувати на дальні відстані без яких-небудь засобів пересування.

Винахід грошей фінікійцами і розвиток торгівлі, що почався в 4-му тисячолітті до н. э., можна визначити як початок сучасної ери подорожей. Фінікійци також винайшли писемність і колесо, так що їх по праву можна вважати родоначальниками «туристського бізнесу» [6, с. 176].

  Як перших мандрівників можна виділити жителів Океанії та Середземномор’я.

 Серед найперших були подорожі по Океанії. Маленькі човникові каное, не більше 40 футів завдовжки, використовувалися для подорожей з Південно-Східної Азії через Мікронезію і Тихий океан до островів Маркізи, архіпелагу Туамоту і З'єднаних островів. В 500 р. до н.е. Полінезія із З'єднаних островів подорожувала на Гаваї на відстань більше 2 тис. миль. Навігація здійснювалася шляхом спостереження за розташуванням сонця і зірок, хвилюваннями океану, хмарами і польотами птахів. Нерозгаданою залишається проблема поповнення запасів прісної води і їжі.

 В стародавній колисці Західної цивілізації подорожі з метою торгівлі, комерції, релігії, лікування або навчання були популярними ще за давніх часів. У Ветхому Заповіті існують численні згадки про подорожі торговців на караванах.

З метою вивчення нових територій відправлялися в далекі подорожі старогрецькі учені (Геродот, V в. до н.е.) і дослідники інших країн (Піфей, IV в. до н.е.).

Починаючи з 776 р. до н.е. щорічно на Олімпійські ігри стікалися тисячі любителів спорту і шанувальників мистецтв не тільки з Еллади, але і інших держав Середземномор'я. До цього періоду відноситься і споруда спеціальних великих будинків, в яких могли розміститися і відпочити атлети і глядачі.

 Нагромаджені до початку нашої ери географічні дані про різні країни якнайповніші були висловлені стародавніми географами Страбоном (63 р. до н.е.-20 р. н.е.) і Клавдієм Птоломєєм (90-168 рр. н.е.).

Стародавній Рим вніс свій внесок в історію туризму: багатство, достаток і величезні території імперії були першорядними складовими, необхідними для туризму. Римляни побудували прекрасну мережу доріг, по яких вони могли подорожувати на конях на відстань більше 100 миль в день, щоб подивитися знамениті храми в регіоні Середземномор'я, особливо піраміди і пам'ятки Єгипту. В період розквіту римської імперії для римлян з багатих сімей поїздка до Греції часто була пов'язана з необхідністю доповнити свою освіту. Пізніше подорож до Греції стала набувати розважального характеру: країна привертала туристів фестивалями, атлетичними змаганнями і іншими видами розваг. Переміщення багатих мандрівників вимагало відповідної організації їх відпочинку. Особливо охоче відвідувалися місця з теплими мінеральними джерелами.

Ще в 1 в. до н.е. в римській імперії виникли державні заїжджі двори, що знаходилися один від одного на відстані одного дня їзди на коні. Вони розташовувалися в містах і на головних дорогах, по яких проїжджали кур'єри і державні службовці з Рима, аж до Малої Азії і Галії.

В правління Олександра Великого (з 334 р. до н.е.) місто Ефес в Туреччині стало важливим торговим центром і одним з головних міст в античному світі, куди стікалися туристи, щоб помилуватися на акробатів, жонглерів, чарівників, які переповнювали його вулиці.

Проте занепад римської імперії (1 в. н.е.) супроводжувався і занепадом туризму. Потік багатих мандрівників скоротився, дороги прийшли в непридатність, країна стала наповнюватися бандитами, злодіями, що зробили подорожі небезпечними. Протягом подальших століть і до середини XV століття головним видом подорожей було паломництво європейців, які подорожували по святих місцях континенту.

Наймасовіше пересування людей в середньовічній Європі відбувалося за часів хрестових походів, які робилися європейськими лицарями і слідуючими за ними купцями в цілях захоплення чужих багатств і територій. Вслід за ними рухалися на схід священики і паломники у супроводі незліченних натовпів бродяг і знедолених. Представники привілейованих класів в середні століття подорожували до цілющих джерел. Проте, не дивлячись на різні цілі походів і подорожей, всі вони об'єктивно розширювали географічні пізнання людини. Докладні описи побачених ними річок, морів, материків і країн залишили Афанасій Никітін, Марко Поло, Васко де Гама, Христофор Колумб і ін.

Створювалися передумови для великих географічних відкриттів кінця XV - другої половини XVII століття, число невідкритих географічних місць на карті миру неухильно скорочувалося.

В XVI столітті величезний континент Північної Америки досліджувався іспанцями, які для своїх подорожей використовували коней.

Перші подорожі американців по країні здійснювалися пішки або на конях, надалі стали використовуватися маленькі човни і каное. Залежно від того як будувалися дороги, стали розповсюджуватися поїздки на поштових каретах. Будівництво залізниць по всій країні привело до ще більшої популярності подорожей. В 1850 р. була заснована компанія «Амерікен Експрес», яка стала піонером у використанні дорожніх чеків (1891 р.) і різних туристських послуг.

Однією з найважливіших подій в історії подорожей по Америці є поїздки, вчинені під час другої світової війни: більше 12 млн. американців обслуговували озброєні сили з 1941 по 1945 р.


РОЗДІЛ 2

Рекреаційні ресурси як основа туристичного потенціалу

Природні рекреаційні ресурси – це об’єкти і явища природного походження, що можуть бути використані для туризму, лікування, відпочинку, впливають на територіальну організацію рекреаційної діяльності, формування рекреаційних районів (центрів), їхню спеціалізацію та економічну ефективність. Вони сприяють відновленню фізичних і духовних сил людини, її працездатності, використовуються для прямого й опосередненого споживання та виробництва курортних та туристичних послуг [12, с. 148].  

Рекреаційні ресурси - це сукупність природних, природно-технічних, соціаль­но-економічних комплексів та їх елементів, що сприяють відновленню та розвитку фізичних та духовних сил людини, її працездатності [3, с. 86]. Розрізняють природні і соціально-економічні (або природні і культурно-історичні) ресурси рекреаційної діяльності.

Природні рекреаційні ресурси - це особливості природи, природні та природно-технічні геосистеми, тіла, явища природи, їх компоненти й властивості, природоохоронні об'єкти.

Соціально-економічні рекреаційні ресурси - культурні об'єкти, пам'ятки історії, архітектури, етнографічні особливості території.

Рис. 2.1. Фактори привабливості рекреаційно-туристичних ресурсів, %

Поняття “рекреаційні ресурси” є набагато ширшим від поняття “туристичні ресурси”, оскільки включає в себе компоненти природи, соціально-економічні принципи і культурні цінності, які задовольняють туристичні потреби споживачів. Зробивши порівняння всіх факторів привабливості рекреаційно-руристичних ресурсів (рис.2.1), ми прийшли висновку, що і надалі основним джерелом задоволення туристичних потреб залишається природній потенціал.* 

Рекреаційні ресурси океанів та морів характеризуються значною різноманіт­ністю. До основних рекреаційно-туристських берегових районів належать: в Атлан­тичному океані - Середземноморське узбережжя Південної Європи та Північної Аф­рики, узбережжя Біскайської затоки, Північного, Балтійського та Чорного морів, півострова Флорида, островів Куба, Гаїті, Багамських, райони міст та міських конгломерацій Атлантичного узбережжя Північної та Південної Америки; в Тихому океані - Гавайські острови і східне узбережжя Австралії, острів Хайнань (Китай), узбережжя Японського моря, райони міст та міських конгломерацій узбережжя Північної та Південної Америки; в Індійському океані - острів Шрі-Ланка, район прибережних міських конгломерацій Індії, східне узбережжя острова Мадагаскар. Нині поширення набувають туристські подорожі на кораблях (круїзи), підводне по­лювання, спортивне рибальство, віндсерфінг, подорожі на яхтах, катамаранах.

На нашу думку, загальний обсяг світових рекреаційних ресурсів не може бути визначений повністю якісно або кількісно. Для оцінки світових рекреаційних ресурсів треба враховувати географічне положення, особливості клімату і ландшафтів. До ос­новних видів рекреаційних ресурсів належать: 1) узбережжя теплих морів; 2) узбережжя річок, озер та водосховищ; 3) лісові масиви; 4) передгір'я та гірські країни; 5) міста - столичні та історичні центри; 6) міста-курорти або курортні місцевості; 7) релігійно-культові комплекси та окремі споруди, розташовані по­за межами населених пунктів; 8) давні міста, фортифікаційні споруди (печерні міста, фортеці тощо), каменярні.

На характер використання рекреаційних ресурсів надзвичайно впливає еко­логічний стан території - чистота або забрудненість вод, повітря, грунтів, порядок або безладдя в соціально-політичному житті суспільства, економіці країни. Ми вважаємо, що до найгостріших екологічних проблем багатьох держав світу треба віднести забрудненість повітря, поверхневих вод, вод морів і океанів, розповсюдження СНІДу, тероризм, наркоманію, а також осередки десятків великих та малих вій­ськових конфліктів, що не припиняються.

На данний момент існує ще одна проблема: існує неповноцінне використання багатих рекреаційних ресурсів. Ситуація ускладнюється тим, що рекреаційний попит найбільш високий в щільнонаселених урбанізованих районах. Територія використовується доволі інтенсивно іншими сферами господарства, а не в оздоровчих цілях.

Рекреаційні ресурси, як і інші ресурси, у світі розташовуються нерівномірно. Для більш об’єктивного висвітлення світового туристичного потенціалу, ми б хотіли розглянути рекреаційні ресурси, поділяючи їх за такими регіонами: Європа, Азія, Африка, Північна Америка, Центральна ти Південна Америка, Австралія та Океанія.

Європа.  Має в своєму розпорядженні сприятливі рекреаційні ресурси і надалі залишається основним регіоном світу в сфері санаторно-курортного лікування, відпочинку та туризму.

Позитивні якості:

v вигідне економічно

                  -географічне розташування;

v високий рівень економічного розвитку;

v зростаюча урбанізація;

v зручні транспортні зв’язки з іншими країнами;

v розвинена рекреаційна інфраструктура.

В європейському регіоні зосереджені джерела мінеральних вод, пляжі, гірські території. Більша частина регіону має всі умови для проведення відпочинку, санаторно-курортного лікування.

До країн з найкращими рекреаційними ресурсами відносяться:

Ø приморські, з переважною кількістю сонячних днів (Італія, Франція, Хорватія, Монако та інші);

Ø країни з гірськими ландшафтами та чистим повітрям (Швейцарія, Австрія).

Ще одна причина популярності європейського регіону – це зосередження найбільшої кількості історичних та архітектурних цінностей. На розвиток рекреації впливає і те, що в Європі найвищий рівень освіченості та культури. Традиційно тут проводяться різні міжнародні заходи: конгреси, з’їзди, конференції, семінари, симпозіуми, фестивалі, спортивні змагання і інше, що сприяє розвитку туризму.

Азія. Останнім часом цей регіон набирає все більшої популярності, що сприяє швидкому розвитку рекреаційної сфери.

Основні фактори які сприяють розвитку:

o  сусідство з великим рекреаційним ринком (Європа);

o  найбільш ємка та найбільша територія в світі за населенням;

o  територію омивають три океани, багато морів, де проходять основні водно-транспортні комунікації;

o  різноманітні і багаті природні ресурси та культурно-історична спадщина;

o   розміщення в межах території важливих центрів паломництва;

o  велика різноманітність етнічного складу (екзотика).

Негативні фактори розвитку рекреації:

-   непридатність значної частини територій (пустелі, скелі, гори, джунглі) для організації масового туризму;

-   невисокий рівень економічного розвитку більшості країн, непідготовленість до прийому туристів;

-   слабкий розвиток транспортних комунікацій, нестабільність внутрішньополітичного становища а більшості азіатських країн.

Для Азії основними постачальниками туристів є розвинені країни Європи (Великобританія, Франція, Німеччина, Італія, Нідерланди, Бельгія, Скандінавські країни), а також США, Канада, Австралія, Нова Зеландія. З країн Африки найбільші потоки рекреантів спостерігають під час паломництва в Мекку та Медіну.

Африка. На сьогоднішній момент є важливим рекреаційним регіоном, так як має великий потенціал для розвитку туристичної сфери.

Привабливість африканського регіону заключається в:

1.   теплий клімат, сонячні дні на протязі всього року;

2.   чудові піщані пляжі;

3.   унікальні історичні та культурні пам’ятки (Єгипетьсі піраміди);

4.   екзотична флора і фауна (заповідники, національні парки, які зберегли свій первісний стан).

Але існують фактори які мають відштовхуючій вплив на туристів:

·     низькій рівень економічного розвитку;

·     слабо розвинена рекреаційна інфраструктура (розміщення туристів, транспортні сполучення);

·     природні умови в окремих районах (жара, суховії, чисельні опади);

·     нестабільне політичне положення в деяких країнах.

Але для африканського регіону є дуже важливим і вигідним розвивати туристичну галузь. Уряди багатьох африканських країн приділяють увагу розвитку рекреаційних ресурсів, вбачаючи в туризмі важливу статтю прибутку, а інколи навіть єдиний шлях економічного підняття. Економіка таких країн, як Кенія, Танзанія, Єгипет, Марокко, Туніс, Мадагаскар та Маврикій, з значній степені залежать від іноземного туризму, так як це є надійним джерелом надходжень іноземної валюти. Тому у всіх перерахованих країнах в складі уряду створений пост міністр по туризму.

Північна Америка. Цей рекреаційний регіон включає в себе такі високорозвинуті країни як США і Канада. Північна Америка має вигідне економіко-географічне положення, омивається трьома океанами – Атлантичним, Тихим та Північним Льодовитим. Регіон знаходиться на перетині важливих морських комунікацій та повітряних трас, має в розпорядженні велику територію, яка володіє природнім та соціально-економічним потенціалами та людськими ресурсами. Регіон має високий рівень рекреаційної інфраструктури, включаючи всі види транспортних комунікацій.

Центральна та Південна Америка. Цей регіон включає всі країни Латинської Америки. На міжнародному рекреаційному ринку він займає дуже мале місце, не дивлячись на те, що дуже швидко розвивається туристичний бізнес в Мексиці та в країнах Карибського моря. Існують фактори які мають негативний вплив:

q  віддаленість від інших щільно населених регіонів, де формуються значні рекреаційні потоки (Європа, Азія);

q  слабо розвинуті транспортні комунікації;

q  недостатній розвиток рекреаційної інфраструктури в більшості країн Латинської Америки;

q  низький рівень економічного розвитку та тяжке матеріальне становище населення в окремих країнах регіону;

q  відсутність в більшості латиноамериканських країнах політичної стабільності.

Основним видом транспорту, який використовується для перевезення туристів, є авіаційний, на другому місті – автомобільний транспорт. Залізничний транспорт в цьому регіоні практично не використовується.

Основними іноземними туристами є громадяни сусідніх держав, із європейських країн: Іспанія, Італія, Німеччина, Англія, Франція. Поїздки туристів із Латинської Америки в Європу є незначними.

Австралія та Океанія. Цей регіон знаходиться далеко від туристичних ринків, а також від транзитних, повітряних та морських ліній. Однак швидкий розвиток рекреаційної діяльності  спостерігається останнім часом в цьому регіоні.

За нашими дослідженнями за останнє десятиліття потік туристів збільшився більш ніж на два рази. З кожним роком рекреаційна діяльність, а точніше туристична індустрія, перетворюється у все більш прибуткову діяльність. На Таїті рекреаційно-туристична галузь  зайняла друге місце (після експорту кокосового горіха) по надходженню іноземної валюти. На Гавайських островах в цій галузі зайнято більш ніж третина працездатного населення, і вона є більш прибуткова ніж експорт цукрового тростини або бананів.

У більшість туристів викликають інтерес мистецтво та побут аборигенів. Найбільша кількість туристів відвідують Австралію та Океанію в місяці, коли в Європі та Північній Америці відбувається спад туристичної активності. Це по-перше дозволяє згладити сезонні коливання в міжнародному туризмі в загальному, а по-друге відкриває перед Австралією та Океанією широкі можливості подальшого розвитку рекреаційної діяльності, а точніше міжнародного туризму.


РОЗДІЛ 3

Туризм як галузь світового господарства

Для того, щоб сформулювати повне визначення поняття «туризм», необхідно розглянути багатоаспектність туризму і його взаємодію з іншими видами діяльності. Відсутність єдиних визначень ускладнює вивчення туризму як учбової дисципліни.

Вивчення туризму з наукової точки зору (у ряді інших дисциплін) з недавніх пір привернуло увагу вчених багатьох областей знань. У зв'язку з цим виникла необхідність в розробці точних визначень і термінів. Ця проблема не так проста, як здається на перший погляд. Нею щорічно займаються різні організації, включаючи Організацію Об’єднаних Націй, Всесвітню туристичну організацію, Організацію економічного співробітництва і розвитку.

Міжнародні організації постійно звертаються до теми тлумачення термінології, в основному з метою узгодження принципів міжнародної статистики. Так, в 1937 р. визначення «міжнародний турист» було дано на Конференції експертів за статистикою Ліги Націй. В 1950 р. International Union Official  Travel Organization (IUOTO) – Міжнародне об’єднання офіційних туристських організацій (МСОТО), перетворений в 1975 р. у Всесвітню туристичну організацію (ВТО), уточнив визначення «турист», ввівши нові поняття: «екскурсант» і «транзитний мандрівник». При цьому було дано чітке розмежування цих категорій від категорії «турист».

Певні групові і економічні інтереси країн істотно впливають на тлумачення понять, що приймаються за основу в національних нормативних актах, регулюючих певні відносини у сфері туризму.

Туризм у сучасному уявленні – велика економічна система з різноманітними зв’язками між окремими елементами як у межах народного господарства окремої країни, так і в межах зв’язків національної економіки зі світовим господарством у цілому [4, с. 244]. 

Туризм – це динамічне, розвинене, орієнтоване на споживача явище. Всесвітня рада з туризму і подорожей вказала на наступні характеристики сучасного туризму:

v це найбільша індустрія світу, що має приблизно 3,5$ трильйона оборотного капіталу і включаюча такі компоненти як подорожі (круїзи, автобуси, літаки, автомобілі, залізниці); мешкання (готелі і мотелі, конференції, виставки, зустрічі); харчування (ресторани, кафе, бари); відпочинок і дозвілля (ігри, парки, розваги, атракціони);

v провідний платник податків;

v працедавець 127 млн. людей, тобто приблизно 15% зі всіх працюючих;

v сама прогресивніша галузь не тільки європейської, але і світової економіки.

Туристська індустрія - це сукупність засобів розміщення; транспортних засобів; об'єктів харчування, розважального, пізнавального, ділового, оздоровчого, спортивного і іншого призначення; організацій, що здійснюють туроператорську і турагентську діяльність, а також організацій, що надають екскурсійні послуги і послуги гідів-перекладачів.

В більш широкому плані туристську індустрію можна визначити як міжгалузевий комплекс, що включає:

-     пасажирський транспорт (повітряний, водний, автомобільний, залізничний) з його розгалуженою мережею технічних служб;

-     різні спеціалізовані туристські підприємства і підприємства галузей, що не мають яскраво вираженого туристського характеру (зокрема, транспортного машинобудування і автомобілебудування, паливної промисловості, капітального і дорожнього будівництва, місцевої промисловості по виготовленню сувенірів, харчової промисловості, багатьох галузей сільського господарства і т.д.);

-     широку сферу послуг, якими користується турист.

Розрізняють наступні види туризму [6, с. 58]:

-   маршрутно-пізнавальний;

-   спортивно-оздоровчий;

-   діловий і конгрес-туризм;

-   курортний, лікувальний;

-   фестивальний;

-   мисливський;

-   екологічний;

-   шоп-туризм;

-   релігійний;

-   учбовий;

-   етнічний і ін.

Ці види туризму можна згрупувати в декілька загальних розділів:

Рекреаційний туризм. Цей вид туризму є для багатьох країн наймасовішою формою. Поїздки іноземних туристів до Іспанії, Італії, в Болгарію переслідують, перш за все, саме цю мету, причому характерна велика тривалість всієї поїздки, менша кількість міст, що входять в маршрут, і відповідно, велика тривалість перебування в одному місті.

Інша особливість масових поїздок на відпочинок полягає в широкому використанні авіаційного транспорту і, перш за все чартерних перевезень.

Особливо відрізняються від інших видів туризму поїздки з метою лікування. Перш за все, це суто індивідуальний вид поїздок, хоча окремі туристи можуть об'єднуватися туристською фірмою для сумісних перевезень з метою отримання групових знижок на проїзд. Звичайна тривалість туру на лікування – 24 – 28 днів, тобто значно вище, ніж по інших видах туризму.

Екскурсійний туризм. Для екскурсійного туризму, як і для рекреаційного, характерні поїздки як на індивідуальній, так і на груповій основі. Цей вид туризму включає поїздки з пізнавальною метою.

Отже, при аналізі необхідно виділити по кожній країні категорії населення, що цікавиться пізнавальними поїздками взагалі і в дану країну зокрема, а також ті туристичні організації, які спеціалізуються на такому виді туризму.

Необхідно мати на увазі, що пізнавальні цілі можуть поєднуватися з метою відпочинку. Пізнавальна поїздка може передувати відпочинку на курорті або під час відпочинку туристи можуть їздити на екскурсії, включаючи навіть відвідини інших міст.

В багатьох країнах характерною особливістю пізнавальних поїздок є тенденція вирушати на великі відстані з відвідинами за одну поїздку великого числа країн і міст. Для цього виду туризму важко виділити який-небудь один вид транспорту, що використовується. Разом із значним об'ємом авіаперевезень, включаючи чартерні, можна відзначити зростаючу популярність туристських поїздок по залізниці, річкових і морських круїзів.

Одним з різновидів пізнавальних поїздок є автомобільний туризм. Поїздки на автомашинах і автобусах дають великі в порівнянні з іншими видами транспорту можливості познайомитися з країною. В той же час вони мають таку велику специфіку, що їх прийнято виділяти в окремий вид туризму. Необхідно враховувати, що в даному випадку ними займаються тільки спеціалізовані туристські організації і, перш за все автомобільні клуби і асоціації. Велике значення мають фірми, що спеціалізуються на прокаті автомашин. Ще вужче спеціалізація фірм, організуючих поїздки з розміщенням в кемпінгу.

Науковий туризм. Даний вид туризму, що включає поїздки з метою участі в різних конгресах, симпозіумах і нарадах, займає все більше місце в сучасному міжнародному туризмі. За наявними оцінками, учасники подібних міжнародних заходів складають 6 – 7% загальної кількості іноземних тимчасових відвідувачів, і на їх частку доводиться біля 10% валютних надходжень від туризму. Учасники міжнародних заходів в основному використовують авіаційний транспорт.

Діловий туризм. Поїздки з діловою метою розглядаються як одна з найважливіших складових частин сучасного міжнародного туристського обміну. Більш того, цей вид поїздок вважається одним з найперспективніших, оскільки він базується на об'єктивній закономірності подальшого міжнародного розподілу праці. Одним з різновидів ділових поїздок є також поїздки для участі або для відвідин міжнародних і національних виставок і ярмарків. Вельми поширеною формою ділових поїздок є конгреси і наради різних міжнародних організацій. Ще однією формою ділового туризму є поїздки у складі спеціалізованих груп по професіях. З останні роки попит на такі поїздки також постійно зростає.

Етнічний туризм. Цей вид туризму, пов'язаний з відвідинами родичів або місць народження батьків, займає важливе місце в міжнародному туризмі. В цьому край своєрідному виді туризму за останні роки відбуваються певні структурні зміни, що міняють його характер. Різновидом етнічного туризму є прикордонний обмін, що дає для статистики значні цифри кількості тимчасових відвідувачів, але не має такого великого економічного значення.

В той же час при всій різноманітності видів туризму можна прийти до висновку, що самі загальні види туризму, такі як поїздки, з пізнавальною метою, з метою відпочинку або для ділових зустрічей, в основі своєї класифікації повинні мати територіальний принцип і усередині національного ринку ділиться по видах туризму.

В даний час індустрія туризму є однією з форм міжнародної  торгівлі послугами, що динамічно розвиваються. В останні 20 років середньорічні темпи зростання числа прибулих іноземних туристів в світі склали 5,1%, валютних надходжень - 14%. Згідно даним всесвітньої туристичної організації, в 2000 році в світі було зареєстровано 776 мільйонів прибулих туристів, надходження від міжнародного туризму  досягло 572 мільярди доларів (без урахування надходжень від міжнародного транспорту). В цілому об'єми валютних надходжень від туризму за період з 1950 по 2000 рік виросли в 174 рази.

Всесвітня організація по туризму виділяє країни, що є переважно постачальниками туристів (США, Бельгія, Данія, Німеччина, Голландія, Нова Зеландія, Швеція, Канада, Англія) і ті країни, що є, в основному, приймаючими туристів (Австралія, Греція, Кіпр, Італія, Іспанія, Мексика, Туреччина, Португалія, Франція, Швейцарія).

В таблиці 3.1 поданий перелік країн, які в 1999 р. отримали найбільшу кількість доходів від туристичної діяльності.

Таблиця 3.1

Перелік країн, що отримали найбільшу кількість доходів від туристичної діяльності, станом на 1999 р. [15]

№ Країна Дохід, млрд. дол.
1 США 74,2
2 Італія 30,4
3 Франція 29,7
4 Іспанія 29,6
5 Великобританія 21,3
6 Німеччина 16,8
7 Китай 12,5
8 Австрія 12,2
9 Канада 9,1
10 Австралія 8,6

За прогнозами експертів, бурхливий розвиток міжнародного туризму продовжуватиметься і далі. Очікується, що при збереженні темпів зростання, що склалися, число міжнародних подорожей до 2005 року досягне 900 млн. людина,  а до 2010 року збільшиться і складе порядка 937 млн. людина.

На думку різних аналітиків, в основі розвитку міжнародного туризму лежать наступні чинники:

v Економічне зростання  і соціальний прогрес привели до розширення об'єму ділових поїздок і поїздок з пізнавальною метою.

v Вдосконалення всіх видів транспорту здешевило поїздки.

v Збільшення числа найманих робітників і службовців в розвинених країнах і підвищення їх матеріального і культурного рівня.

v Інтенсифікація праці і отримання трудящими більш тривалих відпусток.

v Розвиток міждержавних зв'язків і культурних обмінів між країнами призвів до розширення міжособових зв'язків між і усередині регіонів.

v Розвиток сфери послуг стимулював розвиток сфери перевезень і технологічний прогрес в області телекомунікацій.

v Ослаблення обмежень на вивіз валюти в багатьох країнах і спрощення прикордонних формальностей.

Значення туризму в світі постійно зростає, що пов'язаний із збільшеним впливом туризму на економіку окремої країни. В економіці окремої країни міжнародний туризм виконує ряд важливих функцій:

§  Міжнародний туризм - джерело валютних надходжень для країни і засіб для забезпечення зайнятості. Позитивний вплив туризму на економіку держави відбувається лише у тому випадку, коли туризм в країні розвивається всесторонньо, тобто не перетворює економіку країни в економіку послуг. Іншими словами, економічна ефективність туризму припускає, що туризм в країні повинен розвиватися паралельно і у взаємозв'язку з іншими галузями соціально-економічного комплексу.

§  Міжнародний туризм розширює внески в платіжний баланс і ВНП країни.

§  Міжнародний туризм сприяє диверсифікації економіки, створюючи галузі, обслуговуючі сфери туризму.

  • Із зростанням зайнятості у сфері туризму ростуть доходи населення і підвищується рівень добробуту нації.

    Розвиток міжнародного туризму приводить до розвитку економічної інфраструктури країни і мирних процесів. Таким чином міжнародний туризм слід розглядати, погодившися з економічними відносинами окремих країн.

Міжнародний туризм входить до числа трьох найбільших галузей, поступаючись нафтовидобувній промисловості і автомобілебудуванню, питома вага яких  в світовому експорті 14% і 11% відповідно. В 2000 році сумарний дохід країн світу від міжнародного туризму складав 10% від загального об'єму світового експорту і 6% від світового експорту послуг.

Значення туризму як джерела валютних надходжень, забезпечення зайнятості населення, розширення міжособових контактів зростає.

Велику увагу розвитку іноземного туризму надається не тільки на національному рівні. Ці питання знаходяться в центрі уваги міжнародних організацій. В цьому контексті слід вказати на такі найважливіші міжнародні угоди, як [14]:

Ø Заключний акт Хельсинської Наради по безпеці і співпраці в Європі в 1975 р., в якому значний розділ присвячений співпраці країн — учасників цієї Наради в розвитку міжнародних туристських зв'язків;

Ø Манільська декларація по світовому туризму, прийнята Всесвітньою конференцією по туризму, що проходила в Манілі в 1980р.;

Ø Гаагська декларація Міжпарламентської конференції по туризму, що проходила в 1989 р.

Ø Документ Акапулько (1982г.)

Ø Хартія по туризму і Кодекс поведінки туриста (Софія, 1985г.)

Узагальнюючи діяльність багатьох розвинених країн у сфері туризму, Комісія ЄС опублікувала прогноз основних тенденцій розвитку туризму. Зокрема, в ньому наголошується, що:                                          

o  В Європі доведеться витримувати жорстку конкуренцію за доходи від туризму, яка буде вимагати від європейської індустрії туризму підвищення якості послуг, що надаються.

o  Витрати на всі види подорожей і, в першу чергу, витрати на транспорт, збільшуватимуться швидше, ніж інші статті сімейного бюджету. Подорожі стануть більш частими, але менш тривалими, оскільки витрати на одну поїздку знизяться. В цілому ж витрати на подорожі зростуть за рахунок споживання більш якісного відпочинку.

o  Число поїздок збільшуватиметься за рахунок міжконтинентальних подорожей з Європи до Америки, Азії і Океанії.

o  Сезонні зміни ринкової кон'юнктури в найближчому майбутньому перестануть бути проблемою для індустрії туризму, оскільки вдалий маркетинг сприятиме їх вигідному використанню. Для цього буде потрібно активна співпраця між державами і приватними туристськими структурами.

o  Використання повітряного транспорту розширятиметься швидше завдяки збільшенню числа зручних прямих рейсів.

o  Групи, включаючи сімейні, зменшуватимуться і вибиратимуть все більш гнучку програму відпочинку.

o  По мірі все більш активного упровадження  комп'ютерних систем бронювання зменшуватимуться терміни бронювання.

o  Активніше  за інші подорожуватимуть дві вікові групи: люди похилого віку і молодь.

o  Продовжуватиме рости попит на туризм, пов'язаних з відвідинами культурних визначних пам'яток, а також з активним відпочинком.

o  Стан навколишнього середовища стане одним з домінуючих чинників в залученні туристів, особливо в сільських і прибережних районах.

o  Маркетингова сегментація ринку стане більш чітко вираженою. Пропозицію необхідно буде підстроювати під потреби кожної групи споживачів.

Нами було проведено ряд досліджень. Метою проведених нами досліджень було:

1.   встановити залежність між станом економіки країни (за основу використовувався показник обсягу ВНП країни) і кількістю прибулих в країну іноземних туристів;

2.   встановити вплив на стан економіки (за основу використовувався показник обсягу ВНП країни) таких показників як кількість прибулих в країну іноземних туристів та прибуток отриманий від прибулих іноземних туристів.

Досліджувані країни ми розділили по регіонах для отримання більш об’єктивних результатів. Для отримання результатів використовувалася комп’ютерна програма Econometric Views.

1. Європа:

Дослідження 1.1. За основу використовувалися показник обсягу ВНП і кількість прибулих туристів. Для проведення тесту Гренжера використовувались показники 25 європейських країн.

 Висновок: з отриманих результатів можна зробити наступні висновки, що:

·     між економічним станом країни і кількість прибулих не існує залежності;

·     існують більш важливі фактори які впливають на показник прибуття міжнародних туристів:

o  унікальний клімат;

o  багата культурна спадщина;

o  політичне становище в середині країни;

o  легкість/важкість відкриття віз і вирішення документальних проблем;

o  розташування міжнародних центрів туризму;

o  галузева структура туристичного сектора країни.

Дослідження 1.2. Метою було встановити вплив на стан економіки (за основу використовувався показник обсягу ВНП країни) таких показників як кількість прибулих в країну іноземних туристів та прибуток отриманий від прибуття іноземних туристів.

GNP = 27,843019 + 0,069783PROFIT + 0,209102TOURIST           (3.1)

Висновок: при збільшенні показника прибуття міжнародних туристів на 1 одиницю, показник обсягів ВНП буде збільшуватись на 0,209102. Саме тому найефективнішим для економіки країни буде збільшення показника прибуття міжнародних туристів, а не збільшення доходу від туристичної діяльності і сфери послуг в ній. Країна має проводити політику заохочування міжнародних туристів, шляхом оновлення туристичного продукту, організовуючі нові туристичні маршрути і поліпшуючи інфраструктуру.

2. Америка:

Дослідження 2.1. За основу використовувалися показник обсягу ВНП і кількість прибулих туристів. Для проведення тесту Гренжера використовувались показники 20 країн.

Висновок: з отриманих результатів можна зробити висновок, що економічна ситуація в країні на 90% впливає на обсяг прибулих туристів і всього лише на 10% впливає кліматичні та інші негативні фактори. Отже можна стверджувати, що лише покращивши своє економічне становище і стабілізувавши політичне становище в середині країн, цей регіон може розраховувати на збільшення обсягів прибуття міжнародних туристів.

Дослідження 2.2.  Метою було встановити вплив на стан економіки (за основу використовувався показник обсягу ВНП країни) таких показників як кількість прибулих в країну іноземних туристів та прибуток отриманий від прибуття іноземних туристів.

GNP = 0,5079 + 160,7181PROFIT – 4,9231TOURIST                  (3.2)

Висновок: при збільшенні доходу від туристичної діяльності на 1, обсяг валового внутрішнього продукту буде збільшуватися на 160,7181. Тому урядам країн цього регіону треба проводити політику направлену на збільшення доходу якій отримують від туристичної діяльності. Вони повинні вибрати правильний метод ціноутворення (докладніше в розділі 5) при яких збільшення витрат на туристичні послуги не призведе до зменшення обсягів прибуття туристів в цей регіон.

3. Азія:

Дослідження 3.1. За основу використовувалися показник обсягу ВНП і кількість прибулих туристів. Для проведення тесту Гренжера використовувались показники 20 країн.

Висновок: з отриманих результатів можна зробити висновок, що економічна ситуація в країні на 84% впливає на обсяг прибулих туристів. Тому можна зробити припущення що зв’язок є слабким. В азіатському регіоні існує багато інших негативних факторів які впливають на обсяги прибуття туристів.

Дослідження 3.2.  Метою було встановити вплив на стан економіки (за основу використовувався показник обсягу ВНП країни) таких показників як кількість прибулих в країну іноземних туристів та прибуток отриманий від прибуття іноземних туристів.

GNP = 287,6886 + 204,6204PROFIT + 3,3755TOURIST                  (3.3)

Висновок: при збільшенні доходу від туристичної діяльності на 1, обсяг валового внутрішнього продукту буде збільшуватися на 204,6204. Доцільно буде проводити політику збільшення прибутку від туристичної діяльності шляхом вибору правильного методу ціноутворення.


РОЗДІЛ 4

Економічний вплив туризму

Оцінка економічного впливу туризму грунтується на витратах туристів. Дуже важливо розглядати різні аспекти економіки, на які відбувається вплив з боку витрат туристів.

Розрахунок економічного впливу витрат туристів виконується за допомогою мультиплікаторів.

Так як місцеві фірми залежать від інших підприємств-постачальників, усі зсуви в витратах туристів в туристичній місцевості призведе до змін на виробничому рівні економіки, прибутку, зайнятості, обмінного курсу.

Мультиплікатор туризму – це відношення змін одного з ключових економічних показників, наприклад, виробництва (зайнятості, прибутку) до зміни витрат туристів.


У
 

МБ
 

Д
 

І
 
                                          


Рис 4.1. Мультиплікаційний процес [7, с. 71]

де І      – імпорт,

     Д     – внутрішнє надходження;

     МБ – місцевий бізнес;

     У     – уряд.  

 Існує деякій коефіцієнт, на який треба помножати втрати туристів. Для оцінки загальної зміни виробництва їм є мультиплікатор виробництва. Для оцінки зміни загального прибутку використовується інший коефіцієнт, на який теж повинні помножатися витрати туристів.

З рис. 4.1 видно, що витрати в першу чергу йдуть на туристичні підприємства, які безпосередньо обслуговують туристів. Далі ці кошти витрачають фірми. Частину грошей з економічного обороту йдуть на оплату послуг, які пропонують туристичні підприємства, які знаходяться в іншій місцевості. Гроші, які туристи витрачають на ці послуги, в подальшому не відіграють ніякої ролі в генеруванні економічної діяльності. Тому кількість грошей, які активно циркулюють в місцевій економіці, скорочується на цю суму. Гроші, які залишилися, використовуються на оплату праці, виплату податків та інших зборів. В кожному циклі видатності деяка частина грошей осідає у місцевого населення у вигляді прибутку (заробітна плата, дохід і інше). Деяка частина грошей накоплюється і завершує свій оборот в економіці. Дохід, який не накоплюється, витрачається на оплату імпорту і йде у вигляді податків в бюджет уряду. Таким чином, з кожним разом дохід зменшується і відбувається втеча капіталу з системи. Прибутки витрачаються в великій кількості в результаті подальшого генерування економічної діяльності за рахунок витрат туристів.

Але треба відокремлювати мультиплікатор від акселератора. Перший – це відношення нових інвестицій до збільшення виробництва та прибутків, і інший – це відношення додаткового споживання до виробництва та прибутків.

Математично мультиплікатор виражається такою формулою [7, с. 72]:

                                        К = 1 / (1 - МРС)                                                (4.1)

 

де МРС – гранична схильність до споживання;

    1 – МРС – гранична схильність до накопичення.

Для оцінки впливу витрат туристів на дохід, зайнятість та імпорт розроблені різні моделі розрахунку мультиплікаторів. Одну з таких моделей розробили Арчер та Оуен в 1971 р. [7, с.73]:

(4.2)

де j – категорія туристів, j = 1,…,N;

     і – види підприємства, i = 1,…,n;

     Qj – частина витрат, які припадають на туристів j-го типу, в загальних витратах;

     Kij – частина витрат які виробляють туристи j-го типу через підприємства і-го типу;

     Vi – прямі та побічні прибутки, генеровані одиницею витрат підприємства і-го типу;

     Хі – частина витрат місцевого населення, які припадають на підприємства і-го типу,  в загальних споживацьких витратах;

     Zi – частина від Хі, яка стосується зони, яка вивчається.

 

При оцінці значення мультиплікатора дуже важливо вибрати не лише методику, але й вид мультиплікатора. Кожен вид виконує свої специфічні функції.

Мультиплікатор продажу вимірює додаткові обороти бізнесу в результаті збільшення витрат туристів [7, с. 73].

Мультиплікатор виробництва вимірює об’єм додаткового виробництва в економіці за рахунок збільшення витрат туристів[7, с. 73].

Оцінка мультиплікатора за допомогою ще одного підходу (витрати-випуск) порівняно з попередніми моделями, які базуються на принципі часткової рівноваги, базується на принципі загальної рівноваги. Згідно цього принципу економіка туристичної місцевості виражається в матричній формі. Зміна витрат, яка викликана витратами туристів, можна визначити за формулою [7, с. 74]:

                                     DР = В(І - КА)-1DТ                                                  (4.3)

 

де Р – витрати;

     В – матриця коефіцієнтів витрат, В = m´n;

     І – матриця ідентичності (в елементарній алгебрі І = 1);

     К – матриця, де значення по діагоналі відображають рівень конкурентного імпорту, які пов’язані з кожним сектором економіки, яка при звернені до матриці А скорочує компонент внутрішнього випуску на необхідну кількість;

     А – матриця міжгалузевих угод в економіці;

     Т – витрати туристів.

 

Цей метод можна застосовувати також для визначення зайнятості в залежності від збільшення витрат туристів. Тоді модель приймає такий вигляд [7, с. 74]:

                                       DL = Е(І - КА)-1DТ                                                  (4.4)

де L – зайнятість;

     Е – матриця коефіцієнтів зайнятості, Е = m´n.

Мультиплікатор доходів вимірює додаткові доходи (заробітна платня, орендна платня, відсотки від позик і прибутку), що утворюються в економіці в результаті збільшення витрат туристів.

Мультиплікатор зайнятості характеризує кількість робочих місць, створених за рахунок додаткових витрат туристів.

Туризм - це багатопродуктивна індустрія, безпосередньо пов'язана з великим числом секторів економіки і для розрахунку мультиплікатора потрібна велика база даних [7, с. 74].

Існуючі моделі розрахунків мультиплікатора міжнародного туризму мають недоліки, які долаються на практиці.

Обмеження, пов'язане з нееластичністю пропозиції, може стати стримуючим чинником при пропозиції необхідної кількості і якості товарів і послуг при збільшенні витрат туристів. Якщо зайвий попит не задовольняється місцевим виробництвом, то додаткові витрати туристів створюють інфляцію і бракуючі продукти і послуги імпортуються. Тому розмір мультиплікатора скорочується.

Багато видів мультиплікатора по своїй природі статичні і негнучкі. Для усунення цих обмежень можуть бути побудовані динамічні моделі. Обмеженість моделі полягає в тому, що виробнича функція і функція споживання лінійні і характер внутрішньосекторних витрат стабільний, звідси і припущення, що додаткові витрати туристів надають таку ж дію на економіку, як і рівна кількість попередніх витрат. Отже, коли збільшується виробництво, передбачається, що товари купуватимуть в таких же пропорціях, що і раніше, без урахування рівня майбутніх заощаджень. Статичність мультиплікатора також не враховує тривалість часу мультиплікативної дії на економіку.

Значення мультиплікатора різні залежно від характеру місцевої економіки і міри взаємозв'язаної різних її секторів. Для розробки політики і планування мультиплікатор доходу, наприклад, є найціннішим, оскільки він забезпечує інформацією про національний дохід перш, ніж проведені продукція або оборот.

Докладний аналіз мультиплікаторів проводиться з метою аналізу ефективності інвестицій державних або приватних секторів в туристські проекти на національних і регіональних рівнях, перевірки відносних величин дії різних видів туризму і дії туризму в порівнянні з іншими секторами економіки.


РОЗДІЛ 5

Ціноутворення в туризмі

Ціноутворення в туризмі – це комплексна міра, обумовлена різноманітністю продукту, високим рівнем конкуренції та складністю чіткої оцінки майбутнього попиту [7, с.140].

Політика ціноутворення в туризмі визначається різними факторами, тому перелік методів, що використовуються є дуже великім. Але я б хотіла зупинитися на тих методах, які частіше всього використовуються не тільки в вітчизняній практиці, а лей і на міжнародному рівні.

Витрати-плюс. Це метод ціноутворення, суть якого полягає в додаванні на витрати деякого відсотка з метою отримання прибутку після покриття витрат на  створення продукту і  його представлення на ринку. Цей метод відносно легкий, але має  недоліки, особливо в сфері готельного бізнесу з-за високих постійних витрат. Цей метод не враховує попит, а також ціни, які пропонують на ринку конкуренти.

Норма рентабельності. Цей метод пов’язаний з фінансовим аналізом і визначає наскільки туристична фірма діє для повернення вкладених інвестицій. На відміну від попереднього методу, якій базувався на витратах бізнесу, це метод керується рівнем прибутку, який генерується капіталом, що інвестували. Але в той же час він не враховує деякі фактори, яки впливають на ціноутворення, наприклад, об’єм продажу.

Зворотне ціноутворення.  Метод, заснований на ринковій ціні товару та запланованому прибутку. За допомогою цього методу компанії намагаються досягти прибуток, за рахунок зниження витратних компонентів продукту, одночасно регулюючі якість і різноманітність послуг. Але для того щоб не втрати клієнтів, компанії зазвичай проводять ретельні дослідження потреб туристів, приймаючи в увагу конкуренцію на ринку.

Дискримінаційне ціноутворення. Цей метод називається також  гнучким ціноутворенням, враховує ринковий попит, пропонує зміну цін в залежності від часу, місця, виду продукції або об’єму продаж. Туристичні фірми практикують сегментацію ринку і пропонують різні ціни для різних сегментів в залежності від готовності і можливості платити цю ціну. Наприклад, студентам і людям похилого віку пропонуються знижки на проживання або транспорт.

Ціни дискримінуються за місцем, наприклад коли вартість однакових номерів є різною в залежності від виду з вікна.

Ще один приклад дискримінації, дискримінація за об’ємом. Це знижка при наданні готельних номерів туристичним фірмам при умові, що вони повинні підтримувати обіцяний рівень обслуговування туристів. Якщо ця умова не виконується, знижки анулюються. Цей метод орієнтований на ринок і вимагає постійної уваги к фактору ринку.

У вітчизняній практиці найпоширенішими є два методи ціноутворення: “зняття вершків” та “проникнення на ринок”. Крива руху рівня цін залежно від цінового фактора відображено на рис. 5.1.

Рис 5.1. Рух рівня цін залежно від методу ціноутворення

на нові послуги [1, с. 246]

“Зняття вершків”. Цей метод є рідкісним явищем на міжнародному ринку послуг, оскільки важко винайти нові послуги, за які споживачі погодяться платити найвищі ціни. Тому у міжнародній практиці метод “зняття вершків” більше застосовується в галузях виробничої сфери з високими витратами на дослідження та розробку нових товарів.

Іншою є ситуація для вітчизняних туристичних підприємств. Нині досить популярними є екзотичні тури, що обіцяють незабутні відчуття та враження, за які туристи погоджуються сплатити будь-яку ціну. За короткий проміжок часу на таких турах підприємство може заробити значний прибуток (“зняття вершків”). Якщо клієнт залишається задоволеним від наданих послуг, імідж фірми зростає, а конкуренти намагаються використати цей самий досвіт і тоді ціни доводиться знижувати до середніх ринкових. Якщо ж клієнт повертається зі скаргами, фірма втрачає свій імідж і ставить під сумнів своє подальше існування.

“Проникнення на ринок”. Цей метод базується на встановленні низького  рівня цін з метою залучення більшої кількості клієнтів. Низька ціна в даному випадку являє собою своєрідну плату за впровадження послуги на ринок. Така стратегія застосовується новими фірмами або фірмами, які прагнуть захопити більшу частку ринку. Із зростанням обсягів реалізації та зміцненням фірми на ринку, ціна поступово підвищується до середньогалузевого рівня, але це не призводить до зменшення попиту.

Стратегія “проникнення на ринок” може бути використана для широко розповсюдження на внутрішньому туристичному ринку України, але за таких умов [1, с. 247]:

·     власні витрати фірми мають бути низькими, щоб навіть при низьких цінах була можливість отримати необхідний прибуток;

·     необхідно, щоб на ринку склалася така ситуація, коли конкуренти не встигнуть відреагувати на зниження ціни. Якщо в гру вступають конкуренти, ризик банкрутства фірми сягає верхньої межи.

Ці методи використовуються для визначення ціни за туристичні послуги. Ціна типового туру на стадії планування включає такі основні складові:

1.   Ціна “нетто”, в тому числі:

-   вартість окремих видів послуг, що склалася у конкретних виробників послуг;

-   непрямі податки на окремі види послуг.

2.   Дохід (маржа) туристичної фірми, якій поділяється на:

-   поточні витрати туристичних фірм на розробку туристичних маршрутів, екскурсійних програм, програм обслуговування туристів у процесі реалізації туру;

-   прибуток туроператора з урахуванням податкових платежів з прибутку;

-   комісійна винагорода на користь турагента та інших посередників, які беруть участь в реалізації туру;

-   сезонні та інші комерційні знижки для окремих туристів та туристичних груп.

3.   Податок на додану вартість з маржинального доходу.

 

Рис 5.2. Відпускна вартість пакету туристичних

послуг [1, с. 85]

Отже, при встановленні відпускної вартості пакету туристичних послуг і ціни туру використовується два варіанти цін (рис. 5.2):

·     Ціна – “нетто”, що характеризує “обмежену собівартість” турпродукту;

·     Ціна – “брутто”, тобто ціна пропозиції турпродукту на ринку.

Ціна – “нетто” відбиває суму цін, розцінок та тарифів на всі види послуг, що надаються туристам, включаючи податок на додану ватрість, готельний збір, митні збори, страхові платежі. Трансфер входить до вартості пакету послуг, бо він від самого початку забезпечує чітке обслуговування туристів. Для визначення повної собівартості  туру до ціни “нетто” додаються витрати туристичних фірм, пов’язані з організацію їхньої діяльності.

Ціна – “брутто” включає повну собівартість туру, прибуток туроператора, всі види його податкових платежів, комісійну винагороду турагентам та іншим посередникам, сезонні та інші комерційні знижки для окремих туристів і туристичних груп, суму ПДВ.

Ціна турпакета в розрахунку на одного туриста у цьому разі визначається за формулою:

Ц = [(SВі + SНі) + (Вп + П + К + Вчі + SЗн(к))´1,2]/Чт,            (5.1)

де Ц – ціна турпакета в розрахунку на одного туриста, грн.;

    SВі – вартість послуг, які входять до пакету, складеного туроператором, грн.;

    SНі – непрямі податки на окремі види послуг, грн.;

    Вп – умовно-постійні витрати туроператора, грн.;

    П – прибуток туроператора, грн.;

    К – комісійна винагорода турагкнту чи іншому посереднику, який реалізує  турпакети (без урахування ПДВ);

    Вчі  – вартість послуг осіб, які супроводжували групу туристів, грн.;

    SЗн(к) – комерційні знижки для окремих туристів чи туристичних груп;

    Чт – чисельність туристів у групі, осіб;

    1,2 – коефіцієнт, що враховує податок на додану вартість з маржинального доходу.

 Усі складові вартості туру визначаються у національній грошовій одиниці (грн.), а у рекламних засобах можуть бути перерахованими в інші грошові одиниці (євро, дол. США). До рекламної ціни туру, що оголошується на ринку, вони включаються повністю або частково, за­лежно від виду туру. Від величини вартості туру та якісних параметрів запропонованих послуг залежить, наскільки ціна туру буде конкурентно-спроможною.

Комплексна ціна туру має змінні елементи — так звані прямі змінні витрати (ціна «нетто») та умовно-постійні витрати туристичної фірми — складові ціни «брутто».

У міжнародній практиці використовують такі варіанти:

·     ціна пакета на одного туриста;

·     ціна пакета на групу туристів;

·     диференційовані ціни, які встановлюються залежно від чисельності туристів у групі та є певним компромісом в угоді між організаторами туру.

Середня ціна однієї туродоби визначається як частка від ділення загаль­ного обсягу доходів від реалізації турів на кількість наданих туродіб.

У вітчизняній практиці найчастіше ціна туру визначається на основі його обмеженої собівартості та нормативної надбавки («маржі» або «доданого прибутку»). Доданий прибуток (мар­жа) встановлюється фірмою у відсотках до ціни «нетто». Розмір маржі на вітчизняні туристичні продукти коливається в межах 15 - 30% від ціни «нетто» туру й залежить від багатьох факторів, але насамперед від кількості посередників, що беруть участь в реалізації туру. Що стосується великих підприємств («САМ», “Гамалія”, “Альбіон”), то вони мають багато дочірніх підприємств і посередників у різних містах України, але водно­час вони мають більше можливостей щодо зменшення умовно-постій­них витрат та здешевлення турів за рахунок значного обсягу операцій.

У процесі формування цін враховують специфічні особливості калькуляції різних видів турів та окремих туристичних послуг. За спря­мованістю туристських потоків розрізняють туризм внутрішній — подо­рожі громадян у межах власної країни; закордонний туризм — виїзд гро­мадян за межі власної країни з метою відвідання інших країн; іноземний туризм — прийом і обслуговування іноземців, туристів, що при були з інших країн.

При формуванні цін на вітчизняні, іноземні та закордонні тури механізм ціноутворення набирає певної специфіки. Так, при калькулю­ванні ціни закордонного туру ціна пакету послуг має валютне вираження, а частина витрат (деякі види страхування, консульський збір, транс­портні тарифи — частково) встановлюється у національній валюті. Всі ці витрати зводять за діючим валютним курсом до загальної ціни туру в іноземній валюті, (найчастіше у дол. США). Слід відзначити, що на сучасному етапі при реалізації закордонних турів через інфляційні процеси, що відбуваються, туристична фірма може зазнати певних збитків при одержанні оплати туру в національній валюті, оскільки за час між оплатою туру споживачем і конвертацією туристичною фірмою отриманих гривень в іноземну валюту для розра­хунку з фірмою, що приймає, може відбутися падіння курсу гривні.

Такий збиток для української туристичної фірми найбільш імовірний, коли оплата туру здійснюється за безготівковим розрахунком через банк, що подовжує термін надходження грошей. Тому тур-оператор до своєї остаточної ціни часто додає певну валютну надбавку, що у біль­шості нині діючих фірм оцінюється в розмірі до 5% від ціни пакету послуг.

Отже, при формуванні цін важливим пунктом контрактної угоди з іноземними партнерами є умови розрахунків. При їх обговоренні узгоджуються всі деталі: форми і способи платежів, терміни платежів, під­стави для платежів тощо.

При калькулюванні цін на тури здійснюється розрахунок прямих змінних витрат та розподіл непрямих умовно-постійних витрат на окремі види турів.

Наказом Державного комітету України по туризму № 23 від 6 черв­ня 1999 р. затверджені «Методичні рекомендації щодо обліку витрат, які входять до собівартості туристичного продукту та порядок формування фінансових результатів, що враховуються при оподаткуванні прибутку суб'єктів туристичної діяльності» [13].

У туристичній практиці прямі змінні витрати туру включають складові ціни «нетто»), передбачені у складі туру контрактною, агентською чи іншою туристичною угодою, а також прямі виробничі витрати турфірми на придбання прав на послуги сторонніх організацій, оплату праці виробничого персоналу з відра­хуваннями на соціальні заходи, вартість послуг гіда, екскурсовода, перекладача та комісійну винагороду іншим посередникам — вітчизня­ним чи іноземним фірмам-партнерам.

Типова структура непрямих умовно-постійних адміністративних, комерційних та інших загальних витрат вітчизняних туристичних фірм на виробництво і реалізацію туристичної продукції (Вп) включає такі складові

[1, с. 90]:

                Вп = Воп + Всз + Вр + Взб + Він                              (5.2)

де Воп.— витрати на оплату праці працівників адміністративного апарату тур-   фірми — ЗО - 35%;

     Всз. — відрахування на соціальні заходи — 12 - 15%;

     Вр. — витрати на рекламу — близько 20%;

     Взб. — витрати на інші заходи щодо стимулювання збуту — близько 10%;

     Він. — усі інші витрати, в т. ч. оренда офісу, комунальні послуги, опа­лення, банківські   послуги, амортизаційні відрахування та ін. — близько 20%.

Отже, понад дві третини умовно-постійних витрат турфірм — це витрати на рекламу та на оплату праці працівників адміністративного апарату з відрахуваннями на соціальні заходи.

Інколи сума умовно-постійних витрат турфірм розподіляється між різними турами рівними частками, але такий метод розподілу витрат не можна вважати виправданим, тому що асортимент турів, які реалізує підприємство, суттєво відрізняється за ціною «нетто», за інтенсивністю продажу та іншими факторами. Некоректний розподіл умовно-постій­них витрат спричиняє помилки у планових розрахунках цін на тури, валового прибутку та інших показників діяльності на наступний період. Більш об'єктивним та економічно виправданим є метод розподілу умовно-постійних витрат пропорційно до маржинального доходу, що входить до ціни пропозиції туру та обумовлюється туристичними угодами й контрактами.

При розробці ціни на туристичний продукт, який реалізувався через посередників, враховують загальний розмір комісійної винагороди посередників.

Практика вітчизняного туристичного бізнесу розрізняє такі види комі­сійних винагород:

1.           Комісійна винагорода туроператорів, що розробляють програми турів та реалізують їх самостійно або через посередників — 15 - 30% від ціни «нетто».                 

2.           Роздрібна комісійна винагорода, що виплачується турагентам, які реалізують тури — 5 - 10% від ціни «нетто».

3.           Комісійна винагорода інших посередників між туристом та готелем, екскурсійним бюро, розважальним закладом тощо — від 5% до 15% від ціни «нетто», з врахуванням обсягу реалізації послуг.

Залежно від умов агентських угод між туроператором та турагентами, договорів та контрактів туроператора з виробниками послуг, туристичні фірми формують свої доходи та прибутки за рахунок виплаченої їм комісійної винагороди або за рахунок надбавок до договірних цін.

У практиці іноземних туристичних фірм такі надбавки мають назву «margin» (маржа) і складають 15 - 25% від ціни «нетто», за якою туроператори розраховуються з авіакомпаніями, готелями та іншими виробниками туристичних послуг. Маржа використовується для покриття власних витрат туристичної фірми та формування її прибутку.

Розрахунок загального планового обсягу маржинального доходу туристичної фірми необхідний для того, щоб визначити, чи зможе підприємство покрити постійні витрати та чи залишаться в нього кошти для формування прибутку. Маржинальний дохід необхідно визначати окремо по кожному турпродукту, тому що тури нерівноцінні за своєю вартістю, різною є сума змінних витрат, які відносяться на собівартість туру. Складність планового розрахунку полягає в тому, що на момент розрахунку важко визначити, які саме тури користуватимуться най­більшим або найменшим попитом у плановому році, отже виникає необхідність прогнозування кон'юнктури ринку туристичних послуг. Загальний обсяг маржинального доходу туристичного підприємства визначається як різниця між виручкою від реалізації туристичної про­дукції й прямими змінними витратами.

Маржинальний дохід від організації туру в розрахунку на одного ту­риста розраховується за формулою:

                      Дм = Ц – С                                          (5.3)

де Дм — Маржинальний дохід у розрахунку на одного туриста;

     Ц  — ціна туру («брутто»);

     С  — обмежена собівартість туру (ціна «нетто»).

Такий аналіз є одним із стандартних прийомів, які застосовуються у бізнес-плануванні для обґрунтування ефективності інвестиційних проектів туристичних фірм, у тому числі для визначення обсягу без збиткової діяльності, діяльності в зоні прибутковості, запасу фінансової стійкості туристичної фірми.

Розглянемо загальну схему визначення обсягу беззбиткової діяль­ності туристичної фірми. Критерій беззбитковості визначається міні­мальним обсягом продажу послуг, необхідним для покриття всіх витрат туристичної фірми. Розрахунок здійснюється за допомогою трьох по­казників, а саме:

• рівень маржинального доходу, відсоток до ціни «брутто» туру;

• сума умовно-постійних витрат;

• середня ціна туру.

Змінні витрати — витрати, сума яких збільшується із зростанням обсягів продажу й знижується при їх зменшенні. Для туристичної галузі це прямі витрати, пов'язані з обслуговуванням туристів, у тому числі, змінні витрати на транспортування, розміщення, харчування та інші витрати, що включаються до ціни «нетто», а також оплата послуг пра­цівників, що супроводжують групу туристів.

Умовно-постійні витрати — витрати, що залишаються незмінними незалежно від динаміки обсягу продажу. Це загальногосподарські та адміністративно-управлінські витрати фірми, в тому числі витрати центрального офісу, амортизаційні відрахування, витрати на придбання та використання інформаційної бази даних, витрати на рекламу та інші витрати відповідно до кошторису витрат.

Маржинальний дохід – це загальна сума комісійних винагород і над­бавок (маржі), що покриває постійні витрати, прибуток та податкові платежі підприємства.

Рівень маржинального доходу — відношення величини маржинального доходу до обсягу виручки від реалізації турів, помножене на 100%.

«Обсяг беззбиткової діяльності» — показник обсягу виручки, що забезпечує беззбиткову діяльність підприємства. При цьому значенні обсягу продажу фірма працює без збитків і без отримання при­бутку (в структурі маржинального доходу прибуток дорівнює нулю). З плином часу обсяг беззбиткової діяльності постійно змінюється, тому необхідно постійно стежити за значенням цього показника (рис. 5.3). Розрахунок обсягу беззбиткової діяльності може проводитись для різних періодів діяльності фірми (дня, тижня, місяця тощо).

Рис 5.3. Обсяг беззбиткової діяльності фірми [1, с.95]

Рівень маржинального доходу розраховується таким чином [1, с. 96]:

Рівень маржинального           маржинальний дохід           

доходу в складі                    = -----------------------------   ´  100%                             (5.4) 

ціни туру                                              ціна туру

Виручка, що забезпечує беззбитковість реалізації турів (Вир) розраховується за такою формулою [1, с. 97]:

         Постійні витрати ´ 1,2 ´ 100%

Вир = ----------------------------------------                                                              (5.5)      

         Рівень маржинального доходу

Фізичний обсяг беззбиткової діяльності (Фобд) туристичної фірми розраховується так [1, с. 98]:

                                  Фобд = виручка ¸ ціна туру                                     (5.6)

Алгоритм розрахунку обсягу без­збиткової діяльності та обсягу діяльності туристичної фірми в зоні прибутковості є досить простим. Однак його практична реалізація по­требує значного досвіду та високої кваліфікації експертів-аналітиків. Проблематичним у розрахунку обсягу беззбиткової діяльності турис­тичних фірм, як і в багатьох інших прикладних економічних досліджен­нях, є прогнозування ринкової кон'юнктури, можливого розміру маржинального доходу, визначення умовно-постійних витрат туристичної фірми, формулювання відповідних припущень щодо їх кількісної визначеності, в тому числі в розрахунку на один тур, встановлення інтервалу проведення планових розрахунків, у межах якого можна вважати за доцільні зроблені припущення.

   

 

ВИСНОВКИ

Можна зробити ряд важливих висновків щодо потенціалу зростання світового ринку туризму. Нові технології в туризмі і суміжних галузях економіки сприятимуть різкому ривку в розвитку сфери подорожей. Недаремно XXI століття оголошено століттям сфери обслуговування. Політична, соціальна і фінансова інтеграція багатьох країн створить оптимальні умови для розвитку і вдосконалення готельної, транспортної, торговельної інфраструктури і інших ресурсів туристського ринку, а також забезпечення безпеки туристів під час подорожей, охорони і дбайливого використання в цілях туризму навколишнього середовища не тільки в розвинених, але і в країнах, що розвиваються. Є підстави стверджувати, що світовий туризм має величезний потенціал і, отже, можна оцінювати перспективи його розвитку на перші десятиріччя XXI століття.

Соціальні і економічні тенденції в розвинених країнах дозволяють припустити зростання попиту на міжнародний туризм.

Регулювання туристської діяльності повинне поєднувати в собі саморегулювання, засноване на законах вільного ринку, і державне регулювання в особливо важливих питаннях і, зокрема, що стосуються законотворчості. Проте дуже жорстке державне регулювання і велика кількість законів можуть привести до підвищення цін, обмеження асортименту, зниження інновацій і конкуренції у галузі міжнародного туризму.

Туроператори повинні вибирати найоптимальніший метод ціноутворення, орієнтуючись на національній туристичний ринок, споживачів, ресурси, які є в розпорядженні. Країна має ставити собі за мету зайняти вигідне положення на міжнародному ринку туристичних послуг, так як це гарантує постійні надходження в бюджет, зміцнення вже існуючих міжнародних зв’язків і встановлення нових.

Збільшення оплачуваної відпустки, зростання особистого доходу, підвищення рівня освіти, прагнення до пізнання іншої культури - важливі чинники, що впливають на розвиток світового туристського ринку.

Туризм робить позитивний вплив на збереження миру у всьому світі.

Отже, підводячи підсумки даної роботи, можна зробити наступні висновки:

·     не дивлячись на політичну і економічну кризу, в туристському секторі наголошується зростання показників туристської діяльності;

·     спостерігається велика конкуренція серед регіонів в залученні туристів;

·     відбувається активне просування капіталів окремих туристських компаній на іноземні ринки;

·     відбувається концентрація товарів і виробництва послуг в туризмі;

·     в туризмі активно використовується комп'ютерна техніка. У зв'язку з цим можна намітити основні риси розвитку туризму в майбутнє XXI століття:

o  подальше зростання показників міжнародної туристської діяльності;

o  постійний вплив економічної і політичної ситуації в світі на туризм;

o  визначальними чинниками туризму стануть соціодемографічні зміни, електронна інформація і комунікаційні системи;

o  поляризація діяльності туристських операторів, зайнятих як глобальним, так і середнім і малим бізнесом;

o  одним з найпопулярніших регіонів перебування, мабуть, стане Південна і Південно-Східна Азія.


СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1.   Агафонова Л.Г., Агафонова О.Є. Туризм, готельний та ресторанний бізнес: ціноутворення, конкуренція, державне регулювання. – К.: Знання України, 2002.

2.   Балабанов И.Т., Балабанов А.И. Экономика туризма: учебное пособие. – М.: Финансы и статистика, 1999.

3.   Бовсуновская А.Я. География туризма: учебное пособие. – Д., 2002.

4.   Голіков А.П. Вступ до економічної та соціальної географії: підручник. – К.: Либідь, 1996.

5.   Квартальнов В.А. Иностранный туризм. – М.: Финансы и статистика, 1999.

6.   Немоляева М.Э., Хадорков Л.Ф. Международный туризм: вчера, сегодня, завтра. – М.: Международные отношения, 1985.

7.   Панирян Г.А. Международные экономические отношения: экономика туризма. – М.: Финансы и статистика, 2000.

8.   Пузаков Е.П., Честикова В.А. Международный туристический бизнес. – М.: Экспертное бюро-М, 1997.

9.   Юрківський В.М. Країни світу: довідник. – К.: Либідь, 1999.

10.            Гостиничный и туристический бизнес: учебник. – М.: Тандем, 1998.

11.            Економіка зарубіжних країн: підручник / Філіпенко А.С., Вергун В.А та інші. – К.: Либідь, 1996.

12.            Соціально-економічна географія світу / За ред. Кузика С.П.. – Т.: Підручники та посібники, 1998.

13.            www.rada.kiev.ua

14.            www.tour.com.ua

15.            www.world-tourism.org

16.            www.yandex.ru

     

РЕЦЕНЗІЯ

 


* для дослідження використовувалися дані подані в Голіков А.П. “Вступ до економічної та соціальної географії”