Реферат: Анализ конкуренции на рынке туризма в Украине

Вступ............................................................................................................................................... 2

Розділ 1 Теоритичні аспекти винекнення та існування турістичного ринку.......................... 3

1.1 Історія розвитку туризму..................................................................................................... 3

1.2 Рекреаційні ресурси як основа туристичного потенціалу............................................... 5

1.3 Практика ціноутворення в туризмі.................................................................................... 9

Розділ 2. Аналіз сучасного стана конкуренції на ринку турізма............................................. 19

    2.1 Аналіз загального стана ринку туризма в Україні.......................................................... 19

2.2 Порівняльний аналіз діяльності туроператоров.............................................................. 21

2.3 Аналіз діяльності АО«САМ»............................................................................................ 22

Розділ 3. Проблеми та шляхи пожвавлення сучасного національного ринку туризма........ 24

3.1 Проблеми національного ринку туризма........................................................................ 24

3.2 Пропозиції щодо розв’язання проблеми.......................................................................... 25

Висновок....................................................................................................................................... 28

Список літератури........................................................................................................................ 30

Додатки......................................................................................................................................... 31

Ця робота присвячена аналізу глобальної та регіональної конкурентноздатності України в галузі туризму. На перший погляд тема видається досить легкою. На сьогоднішньому ринку туристичних послуг України існує безліч інформації з приводу того, куди можна поїхати, до яких туристичних операторів звернутися по допомогу, яка вартість тієї чи іншої послуги. Але така інформація є досить хаотичною, з неї повною мірою не можна  робити жодних висновків про стан самої галузі та проблем, які в ній існують. Якщо ж намагатися розібратися більш детально, все ж певні довідкові дані можна віднайти. Так, наприклад, досить легко можна знайти, інформацію, що у 2004 році в Україну в’їхало 4,2 млн. чол.,  виїхало – 8,2 млн. чол.., а внутрішній туризм становив 6,4 млн. чол. тощо. але такі дані самі по собі нічого не говорять, адже ми знаємо, що все пізнається у порівнянні. На мій погляд, пересічному громадянинові досить важко розібратися з такою безліччю статистичних даних. Так, з ними можна ознайомитися, але, закривши газету чи журнал, одразу і забути. Найважливіше, на мою думку, відсутнє або подане досить коротко та не широко розповсюджене. Це має бути повний огляд всієї галузі туризму України з поглибленою інформацією, статистичними відомостями, аналітичними висновками та критичними зауваженнями.

Саме цьому я прагнул досягти у своїй роботі опису аналізу конкуренції на ринке туризма. Звичайно, це лише моє власне бачення тієї ситуації, що існує зараз, базоване на офіційних відомостях, що подаються в газетних статтях, на інтернет-сайтах та задекларовані в прийнятих законах. Проаналізувавши їх, я спробувала зробити певні висновки у вигляді тих пропозицій, виконання яких, на мою думку, покращить стан всієї галузі, наблизить її до світового рівня, і дасть можливість туризму стати однією з основних статей наповнення бюджету. Тим більше, що навіть при певному скептицизмі мого підходу до розв’язання проблем туризму, не можна не погодитися, що наша країна об’єктивно має відповідний потенціал для досягнення успіху у цій сфері. Слід зазначити, що ємкість ринку туристичних послуг на сьогодні є досить значною та відносно сталою, тому, на мій погляд, найважливішим зараз є не збільшення цієї ємкості, а спрямування зусиль на розв’язання нагальних проблем галузі туризму в Україні, про які йтиметься нижче.

Масовий туризм є феноменом XX століття, оскільки отримав сучасний вигляд в основному за рахунок автомобілів і літаків з реактивними двигунами. Проте люди подорожували вже з незапам'ятних часів, головним чином для того, щоб уникнути голоду або небезпеки. Останки перших людей  були знайдені в Західній Європі, Африці, Китаї і Джаві. Цей факт вказує на чудову здатність стародавніх людей подорожувати на дальні відстані без яких-небудь засобів пересування.

Винахід грошей фінікійцами і розвиток торгівлі, що почався в 4-му тисячолітті до н. э., можна визначити як початок сучасної ери подорожей. Фінікійци також винайшли писемність і колесо, так що їх по праву можна вважати родоначальниками «туристського бізнесу» [6, с. 176].

  Як перших мандрівників можна виділити жителів Океанії та Середземномор’я.

 Серед найперших були подорожі по Океанії. Маленькі човникові каное, не більше 40 футів завдовжки, використовувалися для подорожей з Південно-Східної Азії через Мікронезію і Тихий океан до островів Маркізи, архіпелагу Туамоту і З'єднаних островів. В 500 р. до н.е. Полінезія із З'єднаних островів подорожувала на Гаваї на відстань більше 2 тис. миль. Навігація здійснювалася шляхом спостереження за розташуванням сонця і зірок, хвилюваннями океану, хмарами і польотами птахів. Нерозгаданою залишається проблема поповнення запасів прісної води і їжі.

 В стародавній колисці Західної цивілізації подорожі з метою торгівлі, комерції, релігії, лікування або навчання були популярними ще за давніх часів. У Ветхому Заповіті існують численні згадки про подорожі торговців на караванах.

З метою вивчення нових територій відправлялися в далекі подорожі старогрецькі учені (Геродот, V в. до н.е.) і дослідники інших країн (Піфей, IV в. до н.е.).

Починаючи з 776 р. до н.е. щорічно на Олімпійські ігри стікалися тисячі любителів спорту і шанувальників мистецтв не тільки з Еллади, але і інших держав Середземномор'я. До цього періоду відноситься і споруда спеціальних великих будинків, в яких могли розміститися і відпочити атлети і глядачі.

 Нагромаджені до початку нашої ери географічні дані про різні країни якнайповніші були висловлені стародавніми географами Страбоном (63 р. до н.е.-20 р. н.е.) і Клавдієм Птоломєєм (90-168 рр. н.е.).

Стародавній Рим вніс свій внесок в історію туризму: багатство, достаток і величезні території імперії були першорядними складовими, необхідними для туризму. Римляни побудували прекрасну мережу доріг, по яких вони могли подорожувати на конях на відстань більше 100 миль в день, щоб подивитися знамениті храми в регіоні Середземномор'я, особливо піраміди і пам'ятки Єгипту. В період розквіту римської імперії для римлян з багатих сімей поїздка до Греції часто була пов'язана з необхідністю доповнити свою освіту. Пізніше подорож до Греції стала набувати розважального характеру: країна привертала туристів фестивалями, атлетичними змаганнями і іншими видами розваг. Переміщення багатих мандрівників вимагало відповідної організації їх відпочинку. Особливо охоче відвідувалися місця з теплими мінеральними джерелами.

Ще в 1 в. до н.е. в римській імперії виникли державні заїжджі двори, що знаходилися один від одного на відстані одного дня їзди на коні. Вони розташовувалися в містах і на головних дорогах, по яких проїжджали кур'єри і державні службовці з Рима, аж до Малої Азії і Галії.

В правління Олександра Великого (з 334 р. до н.е.) місто Ефес в Туреччині стало важливим торговим центром і одним з головних міст в античному світі, куди стікалися туристи, щоб помилуватися на акробатів, жонглерів, чарівників, які переповнювали його вулиці.

Проте занепад римської імперії (1 в. н.е.) супроводжувався і занепадом туризму. Потік багатих мандрівників скоротився, дороги прийшли в непридатність, країна стала наповнюватися бандитами, злодіями, що зробили подорожі небезпечними. Протягом подальших століть і до середини XV століття головним видом подорожей було паломництво європейців, які подорожували по святих місцях континенту.

Наймасовіше пересування людей в середньовічній Європі відбувалося за часів хрестових походів, які робилися європейськими лицарями і слідуючими за ними купцями в цілях захоплення чужих багатств і територій. Вслід за ними рухалися на схід священики і паломники у супроводі незліченних натовпів бродяг і знедолених. Представники привілейованих класів в середні століття подорожували до цілющих джерел. Проте, не дивлячись на різні цілі походів і подорожей, всі вони об'єктивно розширювали географічні пізнання людини. Докладні описи побачених ними річок, морів, материків і країн залишили Афанасій Никітін, Марко Поло, Васко де Гама, Христофор Колумб і ін.

Створювалися передумови для великих географічних відкриттів кінця XV - другої половини XVII століття, число невідкритих географічних місць на карті миру неухильно скорочувалося.

В XVI столітті величезний континент Північної Америки досліджувався іспанцями, які для своїх подорожей використовували коней.

Перші подорожі американців по країні здійснювалися пішки або на конях, надалі стали використовуватися маленькі човни і каное. Залежно від того як будувалися дороги, стали розповсюджуватися поїздки на поштових каретах. Будівництво залізниць по всій країні привело до ще більшої популярності подорожей. В 1850 р. була заснована компанія «Амерікен Експрес», яка стала піонером у використанні дорожніх чеків (1891 р.) і різних туристських послуг.

Однією з найважливіших подій в історії подорожей по Америці є поїздки, вчинені під час другої світової війни: більше 12 млн. американців обслуговували озброєні сили з 1941 по 1945 р.

1.2 Рекреаційні ресурси як основа туристичного потенціалу

Природні рекреаційні ресурси – це об’єкти і явища природного походження, що можуть бути використані для туризму, лікування, відпочинку, впливають на територіальну організацію рекреаційної діяльності, формування рекреаційних районів (центрів), їхню спеціалізацію та економічну ефективність. Вони сприяють відновленню фізичних і духовних сил людини, її працездатності, використовуються для прямого й опосередненого споживання та виробництва курортних та туристичних послуг [12, с. 148].  

Рекреаційні ресурси - це сукупність природних, природно-технічних, соціаль­но-економічних комплексів та їх елементів, що сприяють відновленню та розвитку фізичних та духовних сил людини, її працездатності [3, с. 86]. Розрізняють природні і соціально-економічні (або природні і культурно-історичні) ресурси рекреаційної діяльності.

Природні рекреаційні ресурси - це особливості природи, природні та природно-технічні геосистеми, тіла, явища природи, їх компоненти й властивості, природоохоронні об'єкти.

Соціально-економічні рекреаційні ресурси - культурні об'єкти, пам'ятки історії, архітектури, етнографічні особливості території.

Рис. 2.1. Фактори привабливості рекреаційно-туристичних ресурсів, %

Поняття “рекреаційні ресурси” є набагато ширшим від поняття “туристичні ресурси”, оскільки включає в себе компоненти природи, соціально-економічні принципи і культурні цінності, які задовольняють туристичні потреби споживачів. Зробивши порівняння всіх факторів привабливості рекреаційно-руристичних ресурсів (рис.2.1), ми прийшли висновку, що і надалі основним джерелом задоволення туристичних потреб залишається природній потенціал.

Рекреаційні ресурси океанів та морів характеризуються значною різноманіт­ністю. До основних рекреаційно-туристських берегових районів належать: в Атлан­тичному океані - Середземноморське узбережжя Південної Європи та Північної Аф­рики, узбережжя Біскайської затоки, Північного, Балтійського та Чорного морів, півострова Флорида, островів Куба, Гаїті, Багамських, райони міст та міських конгломерацій Атлантичного узбережжя Північної та Південної Америки; в Тихому океані - Гавайські острови і східне узбережжя Австралії, острів Хайнань (Китай), узбережжя Японського моря, райони міст та міських конгломерацій узбережжя Північної та Південної Америки; в Індійському океані - острів Шрі-Ланка, район прибережних міських конгломерацій Індії, східне узбережжя острова Мадагаскар. Нині поширення набувають туристські подорожі на кораблях (круїзи), підводне по­лювання, спортивне рибальство, віндсерфінг, подорожі на яхтах, катамаранах.

На нашу думку, загальний обсяг світових рекреаційних ресурсів не може бути визначений повністю якісно або кількісно. Для оцінки світових рекреаційних ресурсів треба враховувати географічне положення, особливості клімату і ландшафтів. До ос­новних видів рекреаційних ресурсів належать: 1) узбережжя теплих морів; 2) узбережжя річок, озер та водосховищ; 3) лісові масиви; 4) передгір'я та гірські країни; 5) міста - столичні та історичні центри; 6) міста-курорти або курортні місцевості; 7) релігійно-культові комплекси та окремі споруди, розташовані по­за межами населених пунктів; 8) давні міста, фортифікаційні споруди (печерні міста, фортеці тощо), каменярні.

На характер використання рекреаційних ресурсів надзвичайно впливає еко­логічний стан території - чистота або забрудненість вод, повітря, грунтів, порядок або безладдя в соціально-політичному житті суспільства, економіці країни. Ми вважаємо, що до найгостріших екологічних проблем багатьох держав світу треба віднести забрудненість повітря, поверхневих вод, вод морів і океанів, розповсюдження СНІДу, тероризм, наркоманію, а також осередки десятків великих та малих вій­ськових конфліктів, що не припиняються.

На данний момент існує ще одна проблема: існує неповноцінне використання багатих рекреаційних ресурсів. Ситуація ускладнюється тим, що рекреаційний попит найбільш високий в щільнонаселених урбанізованих районах. Територія використовується доволі інтенсивно іншими сферами господарства, а не в оздоровчих цілях.

Рекреаційні ресурси, як і інші ресурси, у світі розташовуються нерівномірно. Для більш об’єктивного висвітлення світового туристичного потенціалу, ми б хотіли розглянути рекреаційні ресурси, поділяючи їх за такими регіонами: Європа, Азія, Африка, Північна Америка, Центральна ти Південна Америка, Австралія та Океанія.

Європа.  Має в своєму розпорядженні сприятливі рекреаційні ресурси і надалі залишається основним регіоном світу в сфері санаторно-курортного лікування, відпочинку та туризму.

Позитивні якості:

v вигідне економічно

                  -географічне розташування;

v високий рівень економічного розвитку;

v зростаюча урбанізація;

v зручні транспортні зв’язки з іншими країнами;

v розвинена рекреаційна інфраструктура.

В європейському регіоні зосереджені джерела мінеральних вод, пляжі, гірські території. Більша частина регіону має всі умови для проведення відпочинку, санаторно-курортного лікування.

До країн з найкращими рекреаційними ресурсами відносяться:

Ø приморські, з переважною кількістю сонячних днів (Італія, Франція, Хорватія, Монако та інші);

Ø країни з гірськими ландшафтами та чистим повітрям (Швейцарія, Австрія).

Ще одна причина популярності європейського регіону – це зосередження найбільшої кількості історичних та архітектурних цінностей. На розвиток рекреації впливає і те, що в Європі найвищий рівень освіченості та культури. Традиційно тут проводяться різні міжнародні заходи: конгреси, з’їзди, конференції, семінари, симпозіуми, фестивалі, спортивні змагання і інше, що сприяє розвитку туризму.

Азія. Останнім часом цей регіон набирає все більшої популярності, що сприяє швидкому розвитку рекреаційної сфери.

Основні фактори які сприяють розвитку:

o  сусідство з великим рекреаційним ринком (Європа);

o  найбільш ємка та найбільша територія в світі за населенням;

o  територію омивають три океани, багато морів, де проходять основні водно-транспортні комунікації;

o  різноманітні і багаті природні ресурси та культурно-історична спадщина;

o   розміщення в межах території важливих центрів паломництва;

o  велика різноманітність етнічного складу (екзотика).

Негативні фактори розвитку рекреації:

-   непридатність значної частини територій (пустелі, скелі, гори, джунглі) для організації масового туризму;

-   невисокий рівень економічного розвитку більшості країн, непідготовленість до прийому туристів;

-   слабкий розвиток транспортних комунікацій, нестабільність внутрішньополітичного становища а більшості азіатських країн.

Для Азії основними постачальниками туристів є розвинені країни Європи (Великобританія, Франція, Німеччина, Італія, Нідерланди, Бельгія, Скандінавські країни), а також США, Канада, Австралія, Нова Зеландія. З країн Африки найбільші потоки рекреантів спостерігають під час паломництва в Мекку та Медіну.

Африка. На сьогоднішній момент є важливим рекреаційним регіоном, так як має великий потенціал для розвитку туристичної сфери.

Привабливість африканського регіону заключається в:

1.   теплий клімат, сонячні дні на протязі всього року;

2.   чудові піщані пляжі;

3.   унікальні історичні та культурні пам’ятки (Єгипетьсі піраміди);

4.   екзотична флора і фауна (заповідники, національні парки, які зберегли свій первісний стан).

Але існують фактори які мають відштовхуючій вплив на туристів:

·     низькій рівень економічного розвитку;

·     слабо розвинена рекреаційна інфраструктура (розміщення туристів, транспортні сполучення);

·     природні умови в окремих районах (жара, суховії, чисельні опади);

·     нестабільне політичне положення в деяких країнах.

Але для африканського регіону є дуже важливим і вигідним розвивати туристичну галузь. Уряди багатьох африканських країн приділяють увагу розвитку рекреаційних ресурсів, вбачаючи в туризмі важливу статтю прибутку, а інколи навіть єдиний шлях економічного підняття. Економіка таких країн, як Кенія, Танзанія, Єгипет, Марокко, Туніс, Мадагаскар та Маврикій, з значній степені залежать від іноземного туризму, так як це є надійним джерелом надходжень іноземної валюти. Тому у всіх перерахованих країнах в складі уряду створений пост міністр по туризму.

Північна Америка. Цей рекреаційний регіон включає в себе такі високорозвинуті країни як США і Канада. Північна Америка має вигідне економіко-географічне положення, омивається трьома океанами – Атлантичним, Тихим та Північним Льодовитим. Регіон знаходиться на перетині важливих морських комунікацій та повітряних трас, має в розпорядженні велику територію, яка володіє природнім та соціально-економічним потенціалами та людськими ресурсами. Регіон має високий рівень рекреаційної інфраструктури, включаючи всі види транспортних комунікацій.

Центральна та Південна Америка. Цей регіон включає всі країни Латинської Америки. На міжнародному рекреаційному ринку він займає дуже мале місце, не дивлячись на те, що дуже швидко розвивається туристичний бізнес в Мексиці та в країнах Карибського моря. Існують фактори які мають негативний вплив:

q  віддаленість від інших щільно населених регіонів, де формуються значні рекреаційні потоки (Європа, Азія);

q  слабо розвинуті транспортні комунікації;

q  недостатній розвиток рекреаційної інфраструктури в більшості країн Латинської Америки;

q  низький рівень економічного розвитку та тяжке матеріальне становище населення в окремих країнах регіону;

q  відсутність в більшості латиноамериканських країнах політичної стабільності.

Основним видом транспорту, який використовується для перевезення туристів, є авіаційний, на другому місті – автомобільний транспорт. Залізничний транспорт в цьому регіоні практично не використовується.

Основними іноземними туристами є громадяни сусідніх держав, із європейських країн: Іспанія, Італія, Німеччина, Англія, Франція. Поїздки туристів із Латинської Америки в Європу є незначними.

Австралія та Океанія. Цей регіон знаходиться далеко від туристичних ринків, а також від транзитних, повітряних та морських ліній. Однак швидкий розвиток рекреаційної діяльності  спостерігається останнім часом в цьому регіоні.

За нашими дослідженнями за останнє десятиліття потік туристів збільшився більш ніж на два рази. З кожним роком рекреаційна діяльність, а точніше туристична індустрія, перетворюється у все більш прибуткову діяльність. На Таїті рекреаційно-туристична галузь  зайняла друге місце (після експорту кокосового горіха) по надходженню іноземної валюти. На Гавайських островах в цій галузі зайнято більш ніж третина працездатного населення, і вона є більш прибуткова ніж експорт цукрового тростини або бананів.

У більшість туристів викликають інтерес мистецтво та побут аборигенів. Найбільша кількість туристів відвідують Австралію та Океанію в місяці, коли в Європі та Північній Америці відбувається спад туристичної активності. Це по-перше дозволяє згладити сезонні коливання в міжнародному туризмі в загальному, а по-друге відкриває перед Австралією та Океанією широкі можливості подальшого розвитку рекреаційної діяльності, а точніше міжнародного туризму.

1.3 Практика ціноутворення в туризмі

Ціноутворення в туризмі – це комплексна міра, обумовлена різноманітністю продукту, високим рівнем конкуренції та складністю чіткої оцінки майбутнього попиту [7, с.140].

Політика ціноутворення в туризмі визначається різними факторами, тому перелік методів, що використовуються є дуже великім. Але я б хотіла зупинитися на тих методах, які частіше всього використовуються не тільки в вітчизняній практиці, а лей і на міжнародному рівні.

Витрати-плюс. Це метод ціноутворення, суть якого полягає в додаванні на витрати деякого відсотка з метою отримання прибутку після покриття витрат на  створення продукту і  його представлення на ринку. Цей метод відносно легкий, але має  недоліки, особливо в сфері готельного бізнесу з-за високих постійних витрат. Цей метод не враховує попит, а також ціни, які пропонують на ринку конкуренти.

Норма рентабельності. Цей метод пов’язаний з фінансовим аналізом і визначає наскільки туристична фірма діє для повернення вкладених інвестицій. На відміну від попереднього методу, якій базувався на витратах бізнесу, це метод керується рівнем прибутку, який генерується капіталом, що інвестували. Але в той же час він не враховує деякі фактори, яки впливають на ціноутворення, наприклад, об’єм продажу.

Зворотне ціноутворення.  Метод, заснований на ринковій ціні товару та запланованому прибутку. За допомогою цього методу компанії намагаються досягти прибуток, за рахунок зниження витратних компонентів продукту, одночасно регулюючі якість і різноманітність послуг. Але для того щоб не втрати клієнтів, компанії зазвичай проводять ретельні дослідження потреб туристів, приймаючи в увагу конкуренцію на ринку.

Дискримінаційне ціноутворення. Цей метод називається також  гнучким ціноутворенням, враховує ринковий попит, пропонує зміну цін в залежності від часу, місця, виду продукції або об’єму продаж. Туристичні фірми практикують сегментацію ринку і пропонують різні ціни для різних сегментів в залежності від готовності і можливості платити цю ціну. Наприклад, студентам і людям похилого віку пропонуються знижки на проживання або транспорт.

Ціни дискримінуються за місцем, наприклад коли вартість однакових номерів є різною в залежності від виду з вікна.

Ще один приклад дискримінації, дискримінація за об’ємом. Це знижка при наданні готельних номерів туристичним фірмам при умові, що вони повинні підтримувати обіцяний рівень обслуговування туристів. Якщо ця умова не виконується, знижки анулюються. Цей метод орієнтований на ринок і вимагає постійної уваги к фактору ринку.

У вітчизняній практиці найпоширенішими є два методи ціноутворення: “зняття вершків” та “проникнення на ринок”. Крива руху рівня цін залежно від цінового фактора відображено

“Зняття вершків”. Цей метод є рідкісним явищем на міжнародному ринку послуг, оскільки важко винайти нові послуги, за які споживачі погодяться платити найвищі ціни. Тому у міжнародній практиці метод “зняття вершків” більше застосовується в галузях виробничої сфери з високими витратами на дослідження та розробку нових товарів.

Іншою є ситуація для вітчизняних туристичних підприємств. Нині досить популярними є екзотичні тури, що обіцяють незабутні відчуття та враження, за які туристи погоджуються сплатити будь-яку ціну. За короткий проміжок часу на таких турах підприємство може заробити значний прибуток (“зняття вершків”). Якщо клієнт залишається задоволеним від наданих послуг, імідж фірми зростає, а конкуренти намагаються використати цей самий досвіт і тоді ціни доводиться знижувати до середніх ринкових. Якщо ж клієнт повертається зі скаргами, фірма втрачає свій імідж і ставить під сумнів своє подальше існування.

“Проникнення на ринок”. Цей метод базується на встановленні низького  рівня цін з метою залучення більшої кількості клієнтів. Низька ціна в даному випадку являє собою своєрідну плату за впровадження послуги на ринок. Така стратегія застосовується новими фірмами або фірмами, які прагнуть захопити більшу частку ринку. Із зростанням обсягів реалізації та зміцненням фірми на ринку, ціна поступово підвищується до середньогалузевого рівня, але це не призводить до зменшення попиту.

Стратегія “проникнення на ринок” може бути використана для широко розповсюдження на внутрішньому туристичному ринку України, але за таких умов [1, с. 247]:

·     власні витрати фірми мають бути низькими, щоб навіть при низьких цінах була можливість отримати необхідний прибуток;

·     необхідно, щоб на ринку склалася така ситуація, коли конкуренти не встигнуть відреагувати на зниження ціни. Якщо в гру вступають конкуренти, ризик банкрутства фірми сягає верхньої межи.

Ці методи використовуються для визначення ціни за туристичні послуги. Ціна типового туру на стадії планування включає такі основні складові:

1.   Ціна “нетто”, в тому числі:

-   вартість окремих видів послуг, що склалася у конкретних виробників послуг;

-   непрямі податки на окремі види послуг.

2.   Дохід (маржа) туристичної фірми, якій поділяється на:

-   поточні витрати туристичних фірм на розробку туристичних маршрутів, екскурсійних програм, програм обслуговування туристів у процесі реалізації туру;

-   прибуток туроператора з урахуванням податкових платежів з прибутку;

-   комісійна винагорода на користь турагента та інших посередників, які беруть участь в реалізації туру;

-   сезонні та інші комерційні знижки для окремих туристів та туристичних груп.

3.   Податок на додану вартість з маржинального доходу.

Отже, при встановленні відпускної вартості пакету туристичних послуг і ціни туру використовується два варіанти цін :

·     Ціна – “нетто”, що характеризує “обмежену собівартість” турпродукту;

·     Ціна – “брутто”, тобто ціна пропозиції турпродукту на ринку.

Ціна – “нетто” відбиває суму цін, розцінок та тарифів на всі види послуг, що надаються туристам, включаючи податок на додану ватрість, готельний збір, митні збори, страхові платежі. Трансфер входить до вартості пакету послуг, бо він від самого початку забезпечує чітке обслуговування туристів. Для визначення повної собівартості  туру до ціни “нетто” додаються витрати туристичних фірм, пов’язані з організацію їхньої діяльності.

Ціна – “брутто” включає повну собівартість туру, прибуток туроператора, всі види його податкових платежів, комісійну винагороду турагентам та іншим посередникам, сезонні та інші комерційні знижки для окремих туристів і туристичних груп, суму ПДВ.

Ціна турпакета в розрахунку на одного туриста у цьому разі визначається за формулою:

Ц = [(SВі + SНі) + (Вп + П + К + Вчі + SЗн(к))´1,2]/Чт,            (5.1)

де Ц – ціна турпакета в розрахунку на одного туриста, грн.;

    SВі – вартість послуг, які входять до пакету, складеного туроператором, грн.;

    SНі – непрямі податки на окремі види послуг, грн.;

    Вп – умовно-постійні витрати туроператора, грн.;

    П – прибуток туроператора, грн.;

    К – комісійна винагорода турагкнту чи іншому посереднику, який реалізує  турпакети (без урахування ПДВ);

    Вчі  – вартість послуг осіб, які супроводжували групу туристів, грн.;

    SЗн(к) – комерційні знижки для окремих туристів чи туристичних груп;

    Чт – чисельність туристів у групі, осіб;

    1,2 – коефіцієнт, що враховує податок на додану вартість з маржинального доходу.

 Усі складові вартості туру визначаються у національній грошовій одиниці (грн.), а у рекламних засобах можуть бути перерахованими в інші грошові одиниці (євро, дол. США). До рекламної ціни туру, що оголошується на ринку, вони включаються повністю або частково, за­лежно від виду туру. Від величини вартості туру та якісних параметрів запропонованих послуг залежить, наскільки ціна туру буде конкурентно-спроможною.

Комплексна ціна туру має змінні елементи — так звані прямі змінні витрати (ціна «нетто») та умовно-постійні витрати туристичної фірми — складові ціни «брутто».

У міжнародній практиці використовують такі варіанти:

·     ціна пакета на одного туриста;

·     ціна пакета на групу туристів;

·     диференційовані ціни, які встановлюються залежно від чисельності туристів у групі та є певним компромісом в угоді між організаторами туру.

Середня ціна однієї туродоби визначається як частка від ділення загаль­ного обсягу доходів від реалізації турів на кількість наданих туродіб.

У вітчизняній практиці найчастіше ціна туру визначається на основі його обмеженої собівартості та нормативної надбавки («маржі» або «доданого прибутку»). Доданий прибуток (мар­жа) встановлюється фірмою у відсотках до ціни «нетто». Розмір маржі на вітчизняні туристичні продукти коливається в межах 15 - 30% від ціни «нетто» туру й залежить від багатьох факторів, але насамперед від кількості посередників, що беруть участь в реалізації туру. Що стосується великих підприємств («САМ», “Гамалія”, “Альбіон”), то вони мають багато дочірніх підприємств і посередників у різних містах України, але водно­час вони мають більше можливостей щодо зменшення умовно-постій­них витрат та здешевлення турів за рахунок значного обсягу операцій.

У процесі формування цін враховують специфічні особливості калькуляції різних видів турів та окремих туристичних послуг. За спря­мованістю туристських потоків розрізняють туризм внутрішній — подо­рожі громадян у межах власної країни; закордонний туризм — виїзд гро­мадян за межі власної країни з метою відвідання інших країн; іноземний туризм — прийом і обслуговування іноземців, туристів, що при були з інших країн.

При формуванні цін на вітчизняні, іноземні та закордонні тури механізм ціноутворення набирає певної специфіки. Так, при калькулю­ванні ціни закордонного туру ціна пакету послуг має валютне вираження, а частина витрат (деякі види страхування, консульський збір, транс­портні тарифи — частково) встановлюється у національній валюті. Всі ці витрати зводять за діючим валютним курсом до загальної ціни туру в іноземній валюті, (найчастіше у дол. США). Слід відзначити, що на сучасному етапі при реалізації закордонних турів через інфляційні процеси, що відбуваються, туристична фірма може зазнати певних збитків при одержанні оплати туру в національній валюті, оскільки за час між оплатою туру споживачем і конвертацією туристичною фірмою отриманих гривень в іноземну валюту для розра­хунку з фірмою, що приймає, може відбутися падіння курсу гривні.

Такий збиток для української туристичної фірми найбільш імовірний, коли оплата туру здійснюється за безготівковим розрахунком через банк, що подовжує термін надходження грошей. Тому тур-оператор до своєї остаточної ціни часто додає певну валютну надбавку, що у біль­шості нині діючих фірм оцінюється в розмірі до 5% від ціни пакету послуг.

Отже, при формуванні цін важливим пунктом контрактної угоди з іноземними партнерами є умови розрахунків. При їх обговоренні узгоджуються всі деталі: форми і способи платежів, терміни платежів, під­стави для платежів тощо.

При калькулюванні цін на тури здійснюється розрахунок прямих змінних витрат та розподіл непрямих умовно-постійних витрат на окремі види турів.

Наказом Державного комітету України по туризму № 23 від 6 черв­ня 2004 р. затверджені «Методичні рекомендації щодо обліку витрат, які входять до собівартості туристичного продукту та порядок формування фінансових результатів, що враховуються при оподаткуванні прибутку суб'єктів туристичної діяльності» [13].

У туристичній практиці прямі змінні витрати туру включають складові ціни «нетто»), передбачені у складі туру контрактною, агентською чи іншою туристичною угодою, а також прямі виробничі витрати турфірми на придбання прав на послуги сторонніх організацій, оплату праці виробничого персоналу з відра­хуваннями на соціальні заходи, вартість послуг гіда, екскурсовода, перекладача та комісійну винагороду іншим посередникам — вітчизня­ним чи іноземним фірмам-партнерам.

Типова структура непрямих умовно-постійних адміністративних, комерційних та інших загальних витрат вітчизняних туристичних фірм на виробництво і реалізацію туристичної продукції (Вп) включає такі складові

[1, с. 90]:

                Вп = Воп + Всз + Вр + Взб + Він                              (5.2)

де Воп.— витрати на оплату праці працівників адміністративного апарату тур-   фірми — ЗО - 35%;

     Всз. — відрахування на соціальні заходи — 12 - 15%;

     Вр. — витрати на рекламу — близько 20%;

     Взб. — витрати на інші заходи щодо стимулювання збуту — близько 10%;

     Він. — усі інші витрати, в т. ч. оренда офісу, комунальні послуги, опа­лення, банківські   послуги, амортизаційні відрахування та ін. — близько 20%.

Отже, понад дві третини умовно-постійних витрат турфірм — це витрати на рекламу та на оплату праці працівників адміністративного апарату з відрахуваннями на соціальні заходи.

Інколи сума умовно-постійних витрат турфірм розподіляється між різними турами рівними частками, але такий метод розподілу витрат не можна вважати виправданим, тому що асортимент турів, які реалізує підприємство, суттєво відрізняється за ціною «нетто», за інтенсивністю продажу та іншими факторами. Некоректний розподіл умовно-постій­них витрат спричиняє помилки у планових розрахунках цін на тури, валового прибутку та інших показників діяльності на наступний період. Більш об'єктивним та економічно виправданим є метод розподілу умовно-постійних витрат пропорційно до маржинального доходу, що входить до ціни пропозиції туру та обумовлюється туристичними угодами й контрактами.

При розробці ціни на туристичний продукт, який реалізувався через посередників, враховують загальний розмір комісійної винагороди посередників.

Практика вітчизняного туристичного бізнесу розрізняє такі види комі­сійних винагород:

1.           Комісійна винагорода туроператорів, що розробляють програми турів та реалізують їх самостійно або через посередників — 15 - 30% від ціни «нетто».                 

2.           Роздрібна комісійна винагорода, що виплачується турагентам, які реалізують тури — 5 - 10% від ціни «нетто».

3.           Комісійна винагорода інших посередників між туристом та готелем, екскурсійним бюро, розважальним закладом тощо — від 5% до 15% від ціни «нетто», з врахуванням обсягу реалізації послуг.

Залежно від умов агентських угод між туроператором та турагентами, договорів та контрактів туроператора з виробниками послуг, туристичні фірми формують свої доходи та прибутки за рахунок виплаченої їм комісійної винагороди або за рахунок надбавок до договірних цін.

У практиці іноземних туристичних фірм такі надбавки мають назву «margin» (маржа) і складають 15 - 25% від ціни «нетто», за якою туроператори розраховуються з авіакомпаніями, готелями та іншими виробниками туристичних послуг. Маржа використовується для покриття власних витрат туристичної фірми та формування її прибутку.

Розрахунок загального планового обсягу маржинального доходу туристичної фірми необхідний для того, щоб визначити, чи зможе підприємство покрити постійні витрати та чи залишаться в нього кошти для формування прибутку. Маржинальний дохід необхідно визначати окремо по кожному турпродукту, тому що тури нерівноцінні за своєю вартістю, різною є сума змінних витрат, які відносяться на собівартість туру. Складність планового розрахунку полягає в тому, що на момент розрахунку важко визначити, які саме тури користуватимуться най­більшим або найменшим попитом у плановому році, отже виникає необхідність прогнозування кон'юнктури ринку туристичних послуг. Загальний обсяг маржинального доходу туристичного підприємства визначається як різниця між виручкою від реалізації туристичної про­дукції й прямими змінними витратами.

Маржинальний дохід від організації туру в розрахунку на одного ту­риста розраховується за формулою:

                      Дм = Ц – С                                          (5.3)

де Дм — Маржинальний дохід у розрахунку на одного туриста;

     Ц  — ціна туру («брутто»);

     С  — обмежена собівартість туру (ціна «нетто»).

Такий аналіз є одним із стандартних прийомів, які застосовуються у бізнес-плануванні для обґрунтування ефективності інвестиційних проектів туристичних фірм, у тому числі для визначення обсягу без збиткової діяльності, діяльності в зоні прибутковості, запасу фінансової стійкості туристичної фірми.

Розглянемо загальну схему визначення обсягу беззбиткової діяль­ності туристичної фірми. Критерій беззбитковості визначається міні­мальним обсягом продажу послуг, необхідним для покриття всіх витрат туристичної фірми. Розрахунок здійснюється за допомогою трьох по­казників, а саме:

• рівень маржинального доходу, відсоток до ціни «брутто» туру;

• сума умовно-постійних витрат;

• середня ціна туру.

Змінні витрати — витрати, сума яких збільшується із зростанням обсягів продажу й знижується при їх зменшенні. Для туристичної галузі це прямі витрати, пов'язані з обслуговуванням туристів, у тому числі, змінні витрати на транспортування, розміщення, харчування та інші витрати, що включаються до ціни «нетто», а також оплата послуг пра­цівників, що супроводжують групу туристів.

Умовно-постійні витрати — витрати, що залишаються незмінними незалежно від динаміки обсягу продажу. Це загальногосподарські та адміністративно-управлінські витрати фірми, в тому числі витрати центрального офісу, амортизаційні відрахування, витрати на придбання та використання інформаційної бази даних, витрати на рекламу та інші витрати відповідно до кошторису витрат.

Маржинальний дохід – це загальна сума комісійних винагород і над­бавок (маржі), що покриває постійні витрати, прибуток та податкові платежі підприємства.

Рівень маржинального доходу — відношення величини маржинального доходу до обсягу виручки від реалізації турів, помножене на 100%.

«Обсяг беззбиткової діяльності» — показник обсягу виручки, що забезпечує беззбиткову діяльність підприємства. При цьому значенні обсягу продажу фірма працює без збитків і без отримання при­бутку (в структурі маржинального доходу прибуток дорівнює нулю). З плином часу обсяг беззбиткової діяльності постійно змінюється, тому необхідно постійно стежити за значенням цього показника. Розрахунок обсягу беззбиткової діяльності може проводитись для різних періодів діяльності фірми (дня, тижня, місяця тощо).

Рівень маржинального доходу розраховується таким чином [1, с. 96]:

Рівень маржинального           маржинальний дохід           

доходу в складі                    = -----------------------------   ´  100%                             (5.4) 

ціни туру                                              ціна туру

Виручка, що забезпечує беззбитковість реалізації турів (Вир) розраховується за такою формулою [1, с. 97]:

         Постійні витрати ´ 1,2 ´ 100%

Вир = ----------------------------------------                                                              (5.5)      

         Рівень маржинального доходу

Фізичний обсяг беззбиткової діяльності (Фобд) туристичної фірми розраховується так [1, с. 98]:

                                  Фобд = виручка ¸ ціна туру                                     (5.6)

Алгоритм розрахунку обсягу без­збиткової діяльності та обсягу діяльності туристичної фірми в зоні прибутковості є досить простим. Однак його практична реалізація по­требує значного досвіду та високої кваліфікації експертів-аналітиків. Проблематичним у розрахунку обсягу беззбиткової діяльності турис­тичних фірм, як і в багатьох інших прикладних економічних досліджен­нях, є прогнозування ринкової кон'юнктури, можливого розміру маржинального доходу, визначення умовно-постійних витрат туристичної фірми, формулювання відповідних припущень щодо їх кількісної визначеності, в тому числі в розрахунку на один тур, встановлення інтервалу проведення планових розрахунків, у межах якого можна вважати за доцільні зроблені припущення.

Для глибинного розуміння тих процесів, які призводять до виникнення та існування згаданих вище проблем в галузі туризму, слід більш детально проаналізувати ситуацію, що склалася на цьому ринку послуг.

Незважаючи на широку “географію” туристів, які приїжджають до нашої країни, їх переважну частину (78%) складають туристи з колишнього СРСР, і в першу чергу – з Росії, Бєларусі та Молдови.  Щодо інших країн, то найбільше Україну відвідують  туристи з Угорщини, Словаччини та Польщі (табл.1). При цьому   частина іноземних туристів, які подорожували в туристичних групах, є досить незначною – лише 1.2%. Більшість громадян, які, за існуючою класифікацією, розглядаються як іноземні туристи, фактично такими не є, а відвідують Україну зі службовими або приватними цілями (і в тому числі – для ведення приватного бізнесу). Це водночас є яскравим свідченням недостатності розвитку в Україні організованого туризму.

Розподіл іноземних туристів за країнами, з яких вони прибули в 2003.

Табл. 1

Хоча практично вся територія нашої країни має достатній потенціал для розвитку туризму, все ж інтенсивність відвідувань іноземними туристами її окремих регіонів дуже різниться (табл. 2).

При  досить значних, а часом і унікальних природно-лікувальних ресурсах України , лікувальний туризм (поряд із спеціалізованим та зеленим) ще не дістав тут достатнього розвитку. Такі види туризму приваблюють лише  менш як 2% туристів (табл. 3).

Як свідчить здійснений  порівняльний аналіз, в Україні туристична інфраструктура є недостатньо розвинутою і водночас раціональною, що в поєднанні з низькою якістю сервісу зумовлює її низьку привабливість, і, відповідно, прибутковість на фоні аналогічних показників по інших країнах Європи.

Розподіл регіонів України за кількістю відвідувань їх іноземними туристами в 2003 р.

Табл. 2

Розподіл іноземних туристів за метою відвідування

Табл. 3

Нажаль, на сьогодні можемо лише констатувати. що на фоні зростаючої конкуренції на світовому ринку туристичних послуг  і внаслідок дії ряду факторів, про які, йтиметься нижче, відрив України від провідних туристичних країн збільшується, переміщуючи її на “периферію” туристичних потоків (у 2004 р. її відвідали  в 20 разів менше туристів, ніж Францію – найближчу до України за розмірами території та чисельністю населення).  Тому  іноземний туризм і досі  не відіграє належної ролі в господарському житті України. Аналіз офіційної статистичної інформації свідчить про негативні риси  в розвитку іноземного туризму в нашій країні в останні роки. Потік іноземних туристів до неї зменшується. Лише за 2002-2004 рр. вдвічі скоротилася кількість організованих туристів, майже втричі  - приватні відвідування України іноземцями і вчетверо – прибуття іноземного  обслуговуючого персоналу. Таке скорочення відбувається на фоні збільшення (вп’ятеро) транзиту іноземних туристів українською  територією (табл.4). Усе це дає  підстави  стверджувати про втрату Україною  привабливості як  місця міжнародного туризму.

Відвідування України іноземцями

Табл. 4

2. 2 Порівняльний аналіз діяльності туроператоров

За оцінками закордонних експертів, сумарні витрати на внутрішній і міжнародний туризм на нашій планеті становлять 15% світового валового продукту. При цьому частка туризму — 30% світової торгівлі у сфері послуг, що за прибутковістю на другому місці після видобутку та переробки нафти.

Однак для того, щоб туристична галузь в Україні стала настільки ж дохідною, необхідна низка умов. Перша і найважливіша — у нас є багатюща природа, безліч визначних пам’яток світового значення, є де поєднати відпочинок із лікуванням. Друга умова — наявність добре підготовлених, стабільних, упевнених у собі кадрів.

Сьогодні в Україні у сфері туризму працює понад чотири тисячі ліцензованих туристичних підприємств. І ось уже втретє відзначає серед них найкращих, тим самим надихаючи на здорову конкуренцію, заснована Туристичною асоціацією України щорічна всеукраїнська туристична професійна програма «Кришталевий лелека».

Підбивши підсумки, асоціація та співорганізатори — Всеукраїнський благодійний фонд сприяння розвитку фізкультури, спорту і туризму, компанія «Автоекспо» за сприяння Державної туристичної адміністрації України з участю «Укрсоюзтуру» — зібрали переможців і лауреатів програми «Кришталевий лелека-2001» в залі «Еліта» готельного комплексу «Русь».

Нагороди вручалися в таких номінаціях: за реалізацію державної політики в галузі туризму — Міністерству курортів і туризму Автономної Республіки Крим, найкращий туроператор закордонного туризму (Європейський туристичний ринок) — ПП «Міжнародне агентство з культурних обмінів і туризму «Україна—Русь», найкращий туроператор закордонного туризму (американський туристичний ринок) — ТОВ «Тріада тревел бюро», найкращий туроператор оздоровчо-лікувального туризму — колективному підприємству «Кандагар», за досягнення в розвитку туризму в Автономній Республіці Крим — ПП «Чорномор—Тур», за досягнення в розвитку туризму в Карпатському регіоні — спільному українсько-канадському підприємству «МІСТ-ТУР», за досягнення в розвитку туризму в Азово-Чорноморському регіоні — туристичній агенції «Муніципал—Одеса», за досягнення в розвитку туризму у Волинсько-Подільському регіоні — ЗАТ «Вінницятурист», найкращий організатор дитячого і молодіжного туризму — Донецькому інституту турбізнесу, найкращий туристсько-екскурсійний маршрут по Україні — ТОВ «Супутник» (екскурсії «Замки і фортеці України», «Козацькими шляхами», «По святих місцях України»), найкраща екскурсія («Пам’ятки садово-паркового мистецтва Чернігівщини: Тростянець і Качанівка») — колективу авторів Інституту туризму ФПУ, най-кращий туроператор закордонного туризму (країни Європи) — ЗАТ «Універсальне агентство з продажів авіаперевезень», найкращий туроператор закордонного туризму (Азіатсько-
Тихоокеанський регіон) — українсько-єгипетській компанії «Синдбад international», найкращий туристичний готель — готелю «Турист», най-кращий туристичний комплекс — ВАТ «Туристична фірма «Львів-Супутник», найгостинніший туристичний ресторан — ресторану туристично-готельного комплексу «Дністер», найкращий туристичний перевізник — ВАТ «Українське Дунайське пароплавство», найнадійніший страховий партнер туризму — ЗАТ «Страхова компанія «Остра-Київ», за забезпечення захисту і безпеки туристів — Верховинському контрольно-рятувальному загону, за пропаганду туризму в засобах масової інформації — ПП «Телекомпанія «Крила», найкраще туристичне видання — ТОВ «Видавництво «Балтія Друк», за особистий внесок у розвиток туризму — президенту ЗАТ «Гамалія» І.Голубасі (за розвиток міжнародних туристичних зв’язків), директору готелю «Дніпро» Л.Лугановій (за розвиток готельно-ресторанного бізнесу), директору Міжнародного центру дитячо-юнацького туризму М.Лейбельман (за розвиток дитячого і молодіжного туризму).

Крім того, спеціальних нагород удостоєно колишнього заступника глави Івано-Франківської облдержадмі-ністрації М.Шкрібляка, президента американської туристичної фірми «Скоуп тревел інк» пані Марійку Гельбіг, ТОВ «Туристичне агентство «Либідь-Київ», ТОВ «Редакція журналу «Міжнародний туризм», ВАТ «Готельний комплекс «Русь», ТОВ «Смайл тревел», ЗАТ «Укрпромінвест», компанію «Автоекспо», редакційну раду книги «Німці і німецька культура в Україні» і благодійний фонд «Лелека».

2.3 Аналіз діяльності АО«САМ»

Завдяки зниженню цін на 25–30% турфірма «САМ» вдвічі збільшила число клієнтів та стала безперечним лідером ринку виїзного туризму

За десять років турфірма «САМ», персонал якої за цей час зріс майже в сто разів (від 3 до 250 співробітників) і яка змінила скромну кімнатку на 15 власних офісів. Ювілей «САМу» було ознаменовано рекордом — 256 проданих путівок за день. У секторі виїзного туризму «САМ» (6–8% ринку) впевнено тримається у лідерах серед близько 350 вітчизняних турфірм, а з в’їзного туризму перебуває у першій п`ятірці і є третьою на ринку продажу авіаквитків. Головна причина успіху — вчасна переорієнтація на внутрішній туризм та на клієнтів зі скромнішими статками.

Кількість клієнтів за рік подвоїлася

Щойно виткнувшись на ринок, одна з перших приватних турфірм «САМ» створила відчутну конкуренцію «Супутнику» та відбрунькованим від нього компаніям, які на той час завдяки налагодженим ще радянським зв’язкам панували на ринку. Як і в більшості вітчизняних турфірм, у «САМі» зробили ставку на туризм виїзний і не прогадали — це дозволило набути необхідного досвіду та налагодити зв’язки у світовому турбізнесі.

Відомо ж бо: на гуртових закупівлях авіаквитків та готельних місць туроператор отримує відчутну знижку, яка і є його основним заробітком. Однак заможних не так уже й багато, а потужніша фірма має більше можливостей щодо зниження цін. Аби залучити «скромніших» туристів, цінову політику компанії було переглянуто, і ціни за основними напрямками вдалося зменшити на 25–30%. «Завдяки перегляду тарифної політики 2000 року за незмінної якості ми надали послуги близько 47 тисячам туристів, що вдвічі більше, ніж минулого, — каже генеральний директор компанії «САМ» Сергій Дудка. — За деякими основними напрямками цей показник збільшився у 2–4 рази».

План 2001 року (77 тис. клієнтів) наразі виконується, а надалі планується щороку подвоювати кількість клієнтів та через 2 роки зайняти 25–30% українського ринку турпослуг. Цього року сталася ще одна несподіванка: переорієнтування туристичних потоків з-закордону на внутрішній туризм. «Якщо минулого року першість за кількістю проданих турів належала Іспанії, то нині досить несподівано для нас з великим відривом почали лідирувати українські курорти, насамперед Крим», — каже директор з продажів «САМу» Валентина Дудка. На початку 2001 року «САМ» придбав контрольний пакет акцій готельного комплексу «Ялта-Інтурист».

3.1 Проблеми національного ринку туризма

Проблеми, які існують на сьогодні в галузі туризму України, є  наріжним каменем всієї роботи, тому до їх з’ясування слід підходити дуже уважно. Саме від того, на скільки правильною, адекватною та вчасною є затронута проблема, залежить доцільність моєї роботи. Адже її основне завдання, на мій погляд, полягає не лише в простому перерахуванні всіх негараздів галузі, а, насамперед, в об’єктивній оцінці та пошуку найефективнішого шляху виходу з кризи, розв’язання поставлених задач. Тому  для виявлення проблем українського туризму буде доцільно розглянути стан цієї галузі на світовому ринку і порівняти його з ситуацією в Україні. Саме таким шляхом, але враховуючи особливості та специфічні риси нашої країни, можна розкрити всю глибинність провідних проблем галузі.

Характерною рисою кінця ХХ століття став бурхливий розвиток туризму - найбільш демократичної  та інтернаціональної сфери суспільної діяльності. Потужний імпульс до цього було дано на Першій всесвітній конференції “Туризм як впливова силу збереження миру” (1988 р. Ванкувер), де вперше пролунав заклик  до поширення та пропаганди туризму як гаранта миру та безпеки , який впливає на громадян різних країн, їх економіку, культурну спадщину, традиції, релігію та ремесла.

Водночас туризм є однією з найприбутковіших  галузей світової економіки і по своїй економічній віддачі вийшов на її провідні позиції: на нього припадає близько 10%  виробленого у світі валового продукту та близько 30% світової торгівлі послугами. Також ним закумульовано близько 7% світових капіталовкладень.  Кількість міжнародних туристичних мандрівок  постійно зростає  (з 25 млн. у 1950 р. до 675 млн. у 2003 р.), відповідно доходи від готельно-туристичних послуг також підвищуватимуться прискореними темпами  і можуть зростати від 445 млрд. дол. у 2003 р. до приблизно 2 трлн. дол.  у 2020 р. (за припущеннями). За даними Всесвітньої туристичної організації, щорічно подорожує більше 800 млн. чоловік. Примітним є те,  що більш ніж в 40 країнах світу туризм є основним джерелом надходжень національного бюджету, а в  70 – однією з трьох статей.   Наприклад, в Іспанії частка прибутків від іноземного туризму в загальній сумі надходжень від експорту товарів та послуг складає 35 %, на Кіпрі та в Панамі – понад 50 %, на Гаїті – більш як 70 %і.

На фоні бурхливого розвитку світового туризму  закономірно постає питання про роль України  на світовому ринку туристичних послуг.  Слід зазначити, що об’єктивно вона має всі передумови  для інтенсивного розвитку  внутрішнього та іноземного туризму: особливості географічного положення та рельєфу, сприятливий клімат, багатство природного,  історико-культурного та туристично-рекреаційного потенціалів. Більш детально про її можливості йтиметься нижче. Але, нажаль, не все є таким безхмарним. На фоні світового туризму, який набирає потужностей фантастично швидкими темпами, Україна виглядає досить скромно. На сьогодні українські громадяни є своєрідними інвесторами зарубіжних країн, що є одним з найболючіших питань всієї туристичної галузі. Адже туризм, за розрахунками фахівців, лише у вигляді податків міг би щороку приносити в державну скарбницю  до 4 млрд. дол.

Безумовно, що причини такого становища треба шукати в складній соціально-економічній ситуації в державі, в невідрегульованості механізмів стимулювання туристичної індустрії, відсутності ефективної стратегії розвитку цієї галузі як на національному, так і регіональному рівнях. Але проблема, на мою думку, є значно ширшою. Питання стосується, мабуть, не лише туристичної галузі України, а взагалі шляхів залучення країн з перехідною економікою (до яких належить і Україна) до могутніх інтеграційних процесів та  конкурентноздатності таких економік на світовому ринку.

Традиційно конкурентоспроможність трактується  як зумовлене економічними, соціальними  і політичними факторами стійке становище країни або товаровиробника  на внутрішньому і зовнішньому ринках. Для України важливим є розуміння того, що ключові параметри конкурентноздатності товарів, підприємств і галузей формувалися  у структурі внутрішніх і зовнішніх зв’язків СРСР – країни, яка на період  розпаду перестала  відповідати  сучасним критеріям конкурентноздатності. Потенціал УСРС, хоча і був досить значним,  проте ефективність його реалізації була вкрай незадовільною. Національна економіка України, яка успадкувала традиційно матеріально- та енергомісткі виробництва, була об’єктивно неспроможною витримати  конкуренцію  на світових ринках. Вкрай несприятливі внутрішні умови  розвитку  при порівняно слабких міжнародних позиціях  економіки України примушують активно шукати нестандартні  шляхи виходу з кризи, засоби формування по-справжньому  міжнародно конкурентноспроможної національної економіки.

Отже, підсумовуючи все вищенаведене, приходимо до досить простого, але водночас вирішального висновку. Так, можна з впевненістю стверджувати, що в галузі туризму проблемним сьогодні є неефективне та нераціональне використання відповідних ресурсів, сьогоднішній рівень розвитку туристичної індустрії не відповідає наявному потенціалу. Це є визначальним питанням,  яке має  диференційовану структуру, складаючись, в свою чергу, з ряду інших, більш конкретних питань. Так, до останніх можна віднести насамперед відсутність розвиненої інфраструктури, низьку якість обслуговування, відсутність якісної реклами та глибинної інформації про готелі, санаторії, тури по країні та послуги, які надаються, на світовому рівні, значний податковий тягар тощо. 

3.2 Пропозиції щодо розв’язання проблеми

Ситуація, що склалася в туристичній сфері останнім часом, вимагає активного пошуку засобів подолання  кризових явищ та інтенсифікації виробництва туристичного продукту, із забезпеченням необхідної його якості.

Проблеми, які можна спостерігати сьогодні в галузі туризму України, є наслідком того економічного минулого, яке залишилося нашій державі після розпаду СРСР. Тому ці явища є досить глибинними, а їх розв’язання потребує комплексного та продуманого підходу. Фактори, що спричиняють розвиток іноземного туризму, не адекватний природо-ресурсному, історико-архітектурному та рекреаційному потенціалові України, знаходяться як  у суто внутрішній, галузевій, так і в зовнішній (переважно загальноекономічній) площинах. Основними з галузевих факторів є:

- Недостатній рівень розвинутості безпосередньо мережі та об’єктів  туристичної інфраструктури, їх невідповідність світовим стандартам. Слід пам’ятати, що виробнича база галузі формувалася, в основному, за радянських часів з орієнтацією  переважно на невибагливого туриста, тому серед об’єктів інфраструктури переважають великі (порівняно з аналогічними закордонними) комплекси, із значною концентрацією місць та низьким рівнем комфортності.  Потрібно також відзначити, що в Україні лише близько 10%  готелів відповідають міжнародним стандартам, серед них станом на 2000 рік не було жодного п’ятизіркового, і тільки шість малиь чотири зірки. Зараз ситуація починає поступово змінюватися, все ж виник перший п’ятизікровий готель в Україні. Але до стабілізації ситуації ще далеко.   На щастя, усвідомлення цього як важливої проблеми галузі вже існує у державі. До 2010 року лише у Києві має з’явитися п’ять п’ятизіркових готелів, 12—15 — чотиризіркових, а також 40—50 — тризіркових, що, за ідеєю, мало б сприяти притоку туристів у столицю. Про стан українських шляхів говорити взагалі не доводиться. Одним із дійових засобів  прискорення розвитку туризму в Україні є розвиток туристичної інфраструктури  у мережі міжнародних транспортних коридорів (МТК). За оцінками експертів, вона має найвищий в Європі  коефіцієнт транзитності  (з 13 тис. км автомобільних шляхів державного значення понад 9 тис. км є магістралями, зв’язаними з МТК). У з потужним  туристичним потенціалом нашої країни, цей факт може стати важливим  фактором розвитку вітчизняної економіки.

- Відсутність скоординованої висококваліфікованої та грамотної системи дій   з проведення туристичного продукту України на світовий ринок, яка б давала відчутні результати. Проблеми виникають насамперед з рекламою вітчизняних курортів. Так, в 2004 році в Національному бюджеті на це було передбачено 1,7 млн. грн., отримано ж лише 40 тис. Тому   абсолютно зрозуміло, що за кордоном дуже важко отримати інформацію як про саму Україну, так і про туристичні послуги, що в ній надаються. І хоча в 2004 році  в нашій країні було створено власну інформаційну систему (UTIS), вона в значній мірі носить комерційно-інформаційний, а не іміджовий характер. Зовсім інакше за кордоном. Наприклад, Великобританія, котру і так не має  особливої потреби рекламувати, витрачає на ці цілі 80 млн. фунтів  стерлінгів.  На перший погляд здається, що це марнотратство. Але, як було підраховано, кожен вкладений в рекламу фунт приносить  доход від залучених туристів у 27 фунтів. Тому спрямування переважної частини коштів на рекламу України по всьому світу та її широкі туристичні можливості, на мою, думку, буде правильним рішенням.

- Технологічна відсталість галузі. В Україні практично не застосовуються туристичні технології, які в розвинутих країнах набули ознак повсякденної ужитковості: електронні інформаційні довідники щодо готелів, транспортних маршрутів і туристичних фірм з переліком і вартістю  послуг, які ними надаються; у світі практично всі довідники з  туризму випускаються в електронному , а більшість – у Internet-форматах, що дає їх користувачам можливість бронювати місця в готелях і на транспортні у режимі реального часу – “on-line”). Останнім часом в галузі інформаційних технологій України спостерігається значне пожвавлення. Тому слід також активно використовувати цю можливість для наближення до виходу на світовий рівень обслуговування клієнтів.

- Низький рівень обслуговування, зумовлений загальною кваліфікацією працівників галузі. На сьогодні в Україні практично відсутні  відповідна система в галузі туризму для  підготовки і перепідготовки кадрів, а також чіткі та адекватні світовим стандартам кваліфікаційні вимоги; тим часом як у Росії, наприклад, яка, за прогнозами ВТО, у 2020 р. увійде до десятки найбільш відвідуваних країн світу, вже сьогодні функціонує близько 40  державних і приватних навчальних закладів підготовки кадрів для туризму). В нашій державі також поступово виникають відповідні навчальні заклади, але вони роблять лише перші кроки у цьому напрямку, не маючи відповідного досвіду. 

- Відставання масштабів (навіть порівняно з середніми показниками  по СНД) нормативно-правового та організаційного забезпечення  туристичної діяльності, яке значною мірою  пояснюється перманентною  адміністративною реформою в Україні. Про останні зміни та перегляд стратегії держави в галузі туризму йтиметься нижче.

Головними зовнішніми факторами, які стримують  розвиток туризму в Україні, є викликана млявістю та несподіваністю економічних реформ несприятливість існуючих умов для підприємництва взагалі та туристичного зокрема, недосконалість і навіть певна агресивність нормативно-правового поля (і в тому числі – правил і умов перетинання кордонів іноземцями) і, як наслідок, відсутність необхідних інвестицій  для розвитку туризму – як внутрішніх (через тривалу економічну кризу), так і іноземних (через несприятливий інвестиційний клімат). Несприятливість бізнесового клімату спричинила той факт, що з майже 3000 українських  туристичних підприємств, які мають дійсні ліцензії на надання  туристичних послуг, фактично на ринку працюють лише близько третини.

Як вже зазначалося, саме ці зовнішні та внутрішні фактори можуть бути  базою, на основі якої розроблятимуться пропозиції щодо виходу галузі з кризового становища та  слугувати вказівниками подальших напрямків її розвитку.

Отже, проаналізувавши ситуацію в туристичній галузі України, я спробувал виокремити її головні проблеми та спробувал знайти альтернативний шлях виходу з кризи. Звичайно, така робота є далекою від висновків та думок справжніх фахівців та експертів в цій галузі. Але, незалежно від рівня фахової підготовки, нас сьогоднішній день є декілька речей, очевидних, мабуть, кожному громадянинові України. Найважливіше з них – аби досягти успіху слід докласти загальних зусиль до розв’язання  проблеми. Це мають бути не лише викладені на папері думки законодавців з приводу того,  якою б вони хотіли бачити галузь туризму у майбутньому, а конкретні вчинки з їх боку.  І починати слід не тільки з економічних та законодавчих нюансів. Так, на сьогодні можна говорити про деяке покращення загальної ситуації. Так, спостерігається певна зацікавленість іноземних інвесторів. Розпочато реконструкцію ряду київських готелів; в Карпатському регіоні почала свою діяльність з розвитку туристичної галузі міжнародна організація TACIS; британський фонд “Ноу-хау” взяв на себе витрати  на відновлення  туристичних об’єктів Львова; декілька мільйонів доларів вкладено в ялтинський готель “Ореанда” та відому “Поляну казок”.

Регулювання туристської діяльності повинне поєднувати в собі саморегулювання, засноване на законах вільного ринку, і державне регулювання в особливо важливих питаннях і, зокрема, що стосуються законотворчості. Проте дуже жорстке державне регулювання і велика кількість законів можуть привести до підвищення цін, обмеження асортименту, зниження інновацій і конкуренції у галузі міжнародного туризму.

Туроператори повинні вибирати найоптимальніший метод ціноутворення, орієнтуючись на національній туристичний ринок, споживачів, ресурси, які є в розпорядженні. Країна має ставити собі за мету зайняти вигідне положення на міжнародному ринку туристичних послуг, так як це гарантує постійні надходження в бюджет, зміцнення вже існуючих міжнародних зв’язків і встановлення нових.

Збільшення оплачуваної відпустки, зростання особистого доходу, підвищення рівня освіти, прагнення до пізнання іншої культури - важливі чинники, що впливають на розвиток світового туристського ринку.

·     не дивлячись на політичну і економічну кризу, в туристському секторі наголошується зростання показників туристської діяльності;

·     спостерігається велика конкуренція серед регіонів в залученні туристів;

·     відбувається активне просування капіталів окремих туристських компаній на іноземні ринки;

·     відбувається концентрація товарів і виробництва послуг в туризмі;

·     в туризмі активно використовується комп'ютерна техніка. У зв'язку з цим можна намітити основні риси розвитку туризму в майбутнє XXI століття:

o  подальше зростання показників міжнародної туристської діяльності;

o  постійний вплив економічної і політичної ситуації в світі на туризм;

o  визначальними чинниками туризму стануть соціодемографічні зміни, електронна інформація і комунікаційні системи;

o  поляризація діяльності туристських операторів, зайнятих як глобальним, так і середнім і малим бізнесом;

одним з найпопулярніших регіонів перебування, мабуть, стане Південна і Південно-Східна Азія.

1.           Закон України “Про туризм” (N 324/95-ВР) від 15.09.1995 р.

2.           Указ Президента України “Про підтримку розвитку туризму в Україні (”№127/2001) від 2.03.2001 р.

3.           А.П Голіков. Український туризм  “Галицькі контракти”, №22, травень 2004 р.

4.           Д.Прейгер, І.Малярчук “Розвиток іноземного туризму в Україні в контексті  розбудови міжнародних транспортних коридорів” // Економіка України”, № 6 (червень) 2001 р.  , с.20-28

5.           В. Цибух. “Конкурентоспроможність української економіки : орієнтири макрополітики в кризових умовах” // “Економіка України”  №4 (квітень) 2004 р., с.4 –14

6.           В.Цибух  “Туризм в Україні”  // “Економіст”,  №6 (June) 2000 р., с.34-35

7.           Марина Каплан “Рай в шалаше” // “Комп&ньоН”,  №44(196) 30 жовтня – 3 листопада 2000 р.  , с.62 - 65     

8.           Агафонова Л.Г., Агафонова О.Є. Туризм, готельний та ресторанний бізнес: ціноутворення, конкуренція, державне регулювання. – К.: Знання України, 2002.

9.           Балабанов И.Т., Балабанов А.И. Экономика туризма: учебное пособие. – М.: Финансы и статистика, 1999.

10.         Бовсуновская А.Я. География туризма: учебное пособие. – Д., 2002.

11.         Голіков А.П. Вступ до економічної та соціальної географії: підручник. – К.: Либідь, 1996.

12.         Квартальнов В.А. Иностранный туризм. – М.: Финансы и статистика, 1999.

13.         Немоляева М.Э., Хадорков Л.Ф. Международный туризм: вчера, сегодня, завтра. – М.: Международные отношения, 1985.

14.         Панирян Г.А. Международные экономические отношения: экономика туризма. – М.: Финансы и статистика, 2000.

15.         Пузаков Е.П., Честикова В.А. Международный туристический бизнес. – М.: Экспертное бюро-М, 1997.

16.         Юрківський В.М. Країни світу: довідник. – К.: Либідь, 1999.

17.         Гостиничный и туристический бизнес: учебник. – М.: Тандем, 1998.

18.         Економіка зарубіжних країн: підручник / Філіпенко А.С., Вергун В.А та інші. – К.: Либідь, 1996.

Аналіз роботи суб’єктів туристичної діяльності України за 2002-03 рік

(за даними форми .№ 1-ТУР)

1. Загальні показники суб’єктів туристичної діяльності

Протягом 2002 року чинними були 5 367 ліцензій на туристичну діяльність.

Звіти за формою № 1-ТУР (к) “Звіт про діяльність туристичної організації” подали 3 909 (72,8 %) суб’єктів туристичної діяльності.

З числа суб’єктів туристичної діяльності, що звітували

-     фактично надавали туристичні послуги 3 134 підприємств (58,4 % чинних ліцензій);

-    

Не подали звіти 1 458 суб’єктів туристичної діяльності (27,2 % чинних ліцензій). Найбільша їх кількість в м. Києві (446 підприємств), АР Крим (275 підприємств), в областях Одеській (217 підприємств), Дніпропетровській (92 підприємства), Донецькій (71 підприємство), Львівській (65 підприємств), Херсонській  (77 підприємств).

Всього за 2002 р. суб’єкти туристичної діяльності України обслужили майже 2,0 млн. екскурсантів та 2,3 млн. туристів, в т. ч. за видами туризму:

-     іноземних (в’їзних) туристів – 417,7 тис. осіб, (18 % від загального числа);

-     зарубіжних (виїзних) туристів – 302,6 тис. осіб, (13 %);

-     внутрішніх туристів – 1 млн. 545 тис. осіб, (69 %).

В цілому по Україні за 2002 р. спостерігається зростання основних показників роботи суб’єктів туристичної діяльності у порівнянні до 2001 р.