Реферат: Соціологічна думка на Україні (кінець ХІХ - поч. ХХ)

         Вступ.

         I. Обслўдування народно∙ творчостў в Укра∙нў:

            а) вивчення укра∙нського фольклору;

            б) етнографўчнў дослўдження;

            в) соцўологўя лўтератури.

        II. Перўод формування та розвитку укра∙нсько∙ академўчно∙ соцўо-

            логў∙:

            1. Полўтична соцўологўя М.Драгоманова.

            2. Соцўологўчнў погляди Ў.Франка.

            3. Грушевський як ўсторик-соцўолог.

            4. Б.Костякўвський та його проект створення науково∙ соцўоло-

               гў∙.

            5. Соцўологўчна концепцўя М.Шаповала.

               Укра∙нський ўнститут громадознавства В Празў.

         Заключення.

                                  ВСТУП

        Ўсторико-соцўологўчне знання - ўстотний компонент суспўльствознав-

   ства, де соцўологўя займаї особливе мўсце.Соцўологўчне вўдтворення жит-

   тїдўяльностў суспўльства пов'язане з осмисленням його конкретно-ўстори-

   чних потреб, ўнтересўв, проблем, норм,  соцўальних  цўнностей, ўдеалўв,

   соцўоструктурних особливостей. Соцўологўя вўдображуї специфўку ўсторич-

   ного розвитку народу, його культури, менталўтету  й  сприяї  ∙х подаль-

   дальшўй еволюцў∙.

        Ўсторўя соцўологўчно∙ думки в УКра∙нў як цўлўсний еволюцўйний про-

   цес практично не  дослўджувалася,  а  нечисленнў  ўсторико-соцўологўчнў

   розвўдки обмежувалися розглядом соцўологўчно∙  проблематики  конкретних

   мислителўв чи окремих ўсторичних етапўв.

        Ўсторўя кожного народу - це найперш ўсторўя його культури  як  су-

5;1

                                      - 3 -

   купностў створених ним  матерўальних  ў  духовних  надбань.  В  системў

   ўїрархў∙ цўнностей наука посўдаї одне  з  провўдних  мўсць,  тому  дос-

   лўдження процесу розвитку соцўологўчно∙ думки в Укра∙нў, починаючи  вўд

   ∙∙ давнўх витокўв до ўнституцўалўзацў∙  як  академўчно∙  науки  набуваї

   особливого значення.

        У нових умовах незалежностў Укра∙ни постаї низка проблем, пов'яза-

   них з ўсторўїю та особливостями  розвитку  соцўально∙  ў  соцўологўчно∙

   думки в кра∙нў. Адже в минулому панўвна ўдеологўя, полўтчна  ў  наукова

   практика виключали з поля зору ряд факторўв ў проблем, що лежали  в ос-

   новў духовного ў культурного життя Укра∙ни, зокрема гострў проблеми ет-

   ногенезу укра∙нського народу, його культури, мови,  науково∙  спадщини,

   проблеми нацўонально∙ незалежностў, державно∙ самостўйностў  та  багато

   ўн. Тому питання перевидання, реконструкцў∙ писемних джерел, вўдновлен-

   ня документўв ўсторў∙ укра∙нського народу, перевидання "репресованих" ў

   забутих матерўалўв, ознайомлення з ними широкого кола читачўв - одне  з

   головних завдань нашого нацўонального ў культурного вўдродження.

        Потребуї  переосмислення й  процес  становлення  та  розвитку  су-

   спўльно∙, полўтично∙ ў соцўологўчно∙ думки в Укра∙нў. Тут виникаї цўлий

   комплекс проблем, що чекають свого вирўшення. Чи не найўстотнўшою, цен-

   тральною з них ї визначення ўсторичного часу  та  простору  становлення

   укра∙нського етносу, його етнўчно∙ специфўчно∙ культури й  менталўтету,

   державностў, ўсторчних етапўв розвитку.

        Необхўдно переглянути догматичнў схеми,  типологўзацў∙,  принципи,

   установки, коли всў самобутнў полўтичнў, соцўальнў та культурнў  проце-

   си в багатонацўональнўй ўсторў∙ Росўйсько∙ держави вўдкидалися,  замов-

   чувалися або ж пўдтягувались до великодержавного зразка. Штучнўсть, на-

   тяжки, перебўльшення або фальсифўкацўя й неправда були супутниками дог-

   матично∙  ўдеологў∙,  котра  залишила  глибокў  рубцў  в    соцўальнўй,

   полўтичнўй ў духовнўй ўсторў∙  нашого  народу.  Можна  називати  безлўч

   представникўв укра∙нсько∙ науки, лўтератури, мистецтва - духовну елўту,

   гордўсть нацў∙, дўяльнўсть яких ошельмована, спотворена або  перелицьо-

   вана  на  свўй  лад:  М.Ў.Костомаров,  М.П.Драгоманов,  В.К.Винниченко,

   М.С.Грушевський, Д.Ў.Яворницький ў багато ўнших.

        Одним ўз ўстотних напрямўв розробки проблем ўсторў∙  соцўологўчно∙

   думки в Укра∙нў маї бути переоцўнка окремих етапўв ∙∙ розвитку  ў  кла-

   сифўкацў∙ ∙∙ дўячўв.  Ўсторўя - неперервний  процес,  тому  розглядаючи

5;1

                                      - 4 -

   ўсторўю  соцўологўчно∙  думки  в  Укра∙нў,  важливо  вўдтворити  ∙∙  як

   цўлўсний,  спадково-поступальний  процес  еволюцў∙,  вивчити  внутрўшню

   логўку й механўзми цього процесу. Для цього ўсторўю соцўологўчно∙ думки

   роздўляють на два перўоди:

        - протосоцўологўчний перўод включаї  в  себе  процеси  зародження,

   становлення, розвитку донаукових (мўфологўя,  геро∙чно-побутовий  епос,

   релўгўйнў уявлення та ўн.) та елементўв наукових знань  про людину, су-

   спўльство, соцўальнў вўдносини, соцўальну структуру, побуджувальнў  мо-

   тиви людсько∙ дўяльностў, форми закрўплення  та  засоби  здўйснення  ∙∙

   спецўалўзованих  видўв щодо  органўзацў∙, регулювання, управлўння соцў-

   альними процесами, взаїминами мўж соцўальними групами та  ўндивўдами  ў

   т.д. Зазначенў тут елементи соцўального знання виникають не вўдразу,  ў

   ∙х формування пов'язане з певними комплексами умов, котрў ми  вўдокрем-

   люїмо й видўляїмо в даному перўодў як його певнў етапи.  Зрозумўло,  що

   не слўд ототожнювати протосоцўологўю, протосоцўологўчне знання з соцўо-

   логўїю як наукою, котра виникла у першўй  половинў  ХIХ  ст.  Це  рўзнў

   речў. Протосоцўологўчне знання минулого не ї наукою, як  алхўмўя  не  ї

   хўмўїю, але так само , як з алхўмўчних пошукўв формувалася наука хўмўя,

   так ў з протосоцўологўчного знання (але не лише з нього)  йшло  станов-

   лення соцўологў∙.

        - перўод академўчно∙ соцўологў∙ включаї етапи класично∙ соцўологў∙

   (вўд О.Конта до кўнця ХIХ ст.), ∙∙ ўнституцўалўзацўїю як визнано∙  нау-

   ково∙ дисциплўни (кўнець ХIХ ст. - 20-тў роки ХХ ст.) ў етап  ново∙  та

   сучасно∙ соцўологў∙ (з 20-х рокўв ХХ ст.), пов'язаний з формуванням су-

   часних соцўологўчних концепцўй, виробленням нових принципўв  ў  методўв

   аналўзу, переходом до глобального бачення соцўологўчних проблем  сучас-

   ного суспўльства, спробами  створення  загальносоцўологўчно∙  теорў∙  з

   глибокою спецўалўзацўїю системи сучасного соцўологўчного знання.

        Перўодизацўя ўсторў∙ соцўологўчно∙ думки маї  вўдносний  характер,

   оскўльки вона залежить  вўд  багатьох  параметрўв  (принципўв  аналўзу,

   рўвнўв узагальнення, просторових ў хронологўчних факторўв та ўн.).

        В цўй роботў показано перўод становлення академўчно∙ соцўологў∙ на

   основў праць вўдомих дўячўв укра∙нсько∙ лўтератури, науки, культури.

5;1

                                      - 5 -

                                 ГЛАВА I

        Для ХIХ ст. характерне пожвавлення ўнтересу до вивчення  народного

   життя й побуту у рўзних кра∙нах. В Укра∙нў для цього не було нў  науко-

   вого досвўду,  нў  матерўальних  можливостей,  та  й  ўмперўя  не  була

   зацўкавленою. Проте  етнографўчнў й деякў  дослўдження  соцўально-стру-

   ктурних явищ завдяки ентузўазму та власнўй ўнўцўативў дослўдникўв  роз-

   вивалися. Особливо ўнтенсивно йшло нагромадження матерўалўв про  госпо-

   дарство, торгўвлю, побут ў звича∙ народу. Майже в усўх регўонах Укра∙ни

   в цей час вўдбувалося збирання етнографўчних матерўалўв ў рўзних фанрўв

   народного фольклору - соцўально-побутових, ўсторичних,  козацьких,  чу-

   мацьких пўсень, дум, мўфўв, легенд, апокрифўв, казок, прислўв'∙в,  при-

   казок, загадок ў т.д.

        В Укра∙нў були й сво∙ особливў причини, пов'язанў з бажанням  збе-

   регти народнў матерўальнў та духовнў цўнностў й  вўдродити  ўнтерес  до

   минулого, щоб яснўше бачити перспективи у зв'язку з пошуками шляхўв ви-

   ведення Укра∙ни на новў магўстралў розвитку як незалежно∙  нацўонально∙

   держави. Все це визначило активний процес записўв, дослўджень,  пошукўв

   та видань матерўалўв народно∙ творчостў.

        Протягом ХIХ ст. виходять  у  свўт  численнў  збўрки  укра∙нського

   фольклору, серед яких одна з перших - праця укра∙нського та  росўйсько-

   го фольклориста М.А.Цертелїва "Опыт собрания  старинных  малороссийских

   песен" (СПб.,1819), М.Максимовича "Украинские народные песни"  в  трьох

   книгах (М., 1827-1849), П.Я.Лукашевича "Малороссийские и червонорусские

   народные думы и песни" (СПб,  1836),  М.А.Маркевича  "Обычаи,  поверья,

   кухня и напитки малороссиян" (К.,1860), М.Номиса "Укра∙нськў  приказки,

   прислўв'я ў таке ўнше" (СПб.,1864) та ўншў.

        Масовий характер етнографўчних дослўджень в Укра∙нў ХIХ ст., бага-

   томанўтнўсть ∙х напрямкўв допомагали побачити  прадавнў  витоки  нацўо-

   нально∙ культури, народного свўтосприйняття та  менталўтету.  Одночасно

   все бўльшого значення набували соцўально-полўтичнў проблеми поневолено-

   го народу, культура, традицў∙, мова, духовнўсть  якого  перебували  пўд

   постўйно зростаючими масштабами загрози денацўоналўзацў∙. Тому  в  роз-

   витку етнографўчних дослўджень якоюсь мўрою матерўалўзувався  й  процес

   нацўонального пробудження, вўдбивалося самоусвўдомлення укра∙нським ет-

5;1

                                      - 6 -

   носом власного ўснування як народу, що маї право на волю, незалежнўсть,

   на знання свої∙ ўсторў∙ та культури.

        Етнографўчний та етнологўчний матерўал, зўбраний у ХIХ  ст.,  над-

   звичайно рўзноманўтний ў вўдображаї всў сфери народного життя й побуту,

   що даї пўдстави розглядати значну частину цих матерўалўв як  формування

   зародкўв  етносоцўологў∙, котра згодом видўлилась в самостўйний пўдроз-

   дўл соцўологў∙.

        Етносоцўологўя виникла у ХХ ст. на стику етнографў∙ та соцўологў∙.

   Предметом ∙∙ ї  етноси  як  соцўальнў  спўльностў,  соцўальнў  процеси,

   взаїмозв'язки та вўдносини, що ўснують мўж його внутрўшнўми структурни-

   ми елементами, так ў в його взаїмодў∙ з ўншими етносами.

        Соцўальне, полўтичне, духовне  значення  етнографўчного  матерўалу

   було величезним. Пўд його безпосереднўм впливом вўдбувалося  формування

   свўтогляду  та  ўнтересўв    численних    представникўв    нацўонально∙

   ўнтелўгенцў∙. Укра∙нська народна творчўсть привертала  до  себе  увагу,

   викликала подив ў захоплення багатьох учених, дўячўв культури й за  ме-

   жами Укра∙ни. Вона безпосередньо впливала на розвиток  укра∙нсько∙  ху-

   дожньо∙ лўтератури, яка все частўше пўднўмала свўй голос на захист  по-

   неволеного народу  й  набувала  революцўйно-демократичного  змўсту.  На

   фольклорнўй основў створювались лўтературнў жанри комедўй,  драм,  тра-

   гедўй, ўсторичних поем, продовжились традицў∙ народного бурлеску тощо.

   З ХIХ ст. саме лўтература була головним  носўїм  ў  поширювачем  нацўо-

   нально∙ та державницько∙ ўдей, формувала менталўтет маси,  будила  гро-

   мадську  думку, критикувала ўснуючий лад, була барометром, котрий вўдо-

   бражував стан суспўльства. Це  коло  проблем,  що  складають  особливий

   предмет дослўдження, який можна розглядати  як  соцўологўю  лўтератури.

   Предметом ∙∙ ї дослўдження взаїмозалежностей та закономўрностей взаїмо-

   дў∙ мўж масами, рўзними формами спўльностей ў тўїю сукупнўстю  художнўх

   образўв, ўдеалўв, ўдей, норм, котрў даї лўтература.

        Завдяки масовому збору й дослўдженням  фольклорного  матерўалу  цў

   данў перетворювалися в ефективнў засоби боротьби за соцўокультурну  са-

   мобутнўсть укра∙нського етносу, за його мову, майбутнї; набуваючи  час-

   то вўдчутного полўтичного забарвлення, вони сприяли вўдродженню ўнтере-

   су до минулого, пўдтримували вўру й сподўвання на краще майбутнї.

                                 ГЛАВА II

5;1

                                      - 7 -

        Одним ўз перших мислителўв,  хто  закладав  пўдвалини  укра∙нсько∙

   соцўологў∙,  був Михайло Петрович Драгоманов (1841-1895) - людина енци-

   клопедичних знань, рўзнобўчних наукових ўнтересўв, яскравого  публўцис-

   тичного таланту. З тих пўр, як з його ўменў була  скинута  завўса  мов-

   чачння,  опублўковано  немало  праць,  що  характеризують творчий генўй

   укра∙нського мислителя. Полўтична соцўологўя  Драгоманова,  певна  рўч,

   похўдна вўд його загальнотеоретичних, методологўчних  переконань,  уяв-

   лень про сутнўсть ў завдання соцўологў∙ в цўлому.  Соцўологўю  вўн  ро-

   зумўв як унўверсальну, а з тим ў точну науку про суспўльство, "якўй ба-

   гато з ўснуючих до цих пўр самостўйних наук повиннў  стати  вўддўлами".

   Винятки не передбачалися нў для ўсторў∙, нў для  полўтично∙  економўки,

   нў для науки про державу. Драгоманов прагне не стўльки до диференцўацў∙

   галузей суспўльствознавства, скўльки  до  теоретичного  синтезу  "науки

   суспўльно∙ чи наук суспўльних, динамўка яко∙ чи яких ў ї ўсторўя".

        Використовуючи  загальнў  методологўчнў  установки  першого  пози-

   тивўзму, Драгоманов вельми критично ставився до тих концептуальних  по-

   ложень його вўдомих представникўв, якў з рўзних причин не мўг  прийняти

   ў схвалити; досить енергўйно розвивав власнў ўде∙.  Драгоманов  був  не

   тўльки пропагандистом ў дослўдником позитивўстсько∙ соцўологў∙ в  Росў∙

   ў на Сходў Ївропи, а й фактично одним ўз спўвавторўв  принципово  ново∙

   для того часу системи суспўльного знання.

        М.Драгоманов визначаї соцўологўю як "науку про дўяльнўсть людини в

   суспўльствў", а ўсторўю - як науку  про  звершену,  минулу  дўяльнўсть,

   стявлячи вимогу, щоб цў науки давали "такў ж  точно  узагальнення,  якў

   дають ўншў науки, математичнў, фўзико-хўмўчнў ў бўологўчнў,  тобто  так

   званў закони". Соцўологўчний метод Драгоманова одержуї розвиток ў  про-

   довження в сукупностў конкретних прийомўв ў процедур  загальнонаукового

   значення, серед яких звертаї на себе увагу насамперед порўвняльний  ме-

   тод, який широко використовуїтьсяв сучаснўй культурологў∙ та етносоцўо-

   логў∙. Ўсторико-порўвняльний метод  Драгоманов  успўшно  застосовуї  не

   тўльки в працях, присвячених питанням стародавньо∙ ўсторў∙, а й у  тих,

   що аналўзують мўжетнўчнў взаїмодў∙ на Сходў Ївропи, полўтичнў  проблеми

   Росў∙ та Укра∙ни, народну творчўсть  укра∙нського  народу,  укра∙нський

   нацўонально-визвольний рух.

        Особливу  увагу  М.П.Драгоманов  придўляї  соцўологў∙   полўтичних

5;1

                                      - 8 -

   вўдносин. Тут його цўкавлять насамперед проблеми влади,  взаїмовўдносин

   мўж державою ў суспўльством, мўж загальногромадянськими прўоритетами та

   особистими правами, ўндивўдуальною свободою; одне  слово,  широке  коло

   питань, яке в сучаснўй термўнологў∙ визначаїться як предметна сфера ет-

   нополўтологў∙ - науки, що виражаї етнонацўональний аспект соцўально-по-

   лўтичних процесўв.

        Учений ясно бачив, що влада як суспўльне явище неперервно еволюцў-

   онуї; поточна полўтика мўнлива,  пўдлягають  змўнам  ў  фундаментальнў,

   здавалось би, основи полўтичного устрою. Тому не ўснують  ў  не  можуть

   ўснувати будь-якў ўнститути влади, полўтичнў чи  правовў установи,  якў

   мали б претендувати на безперечну,  позаўсторичну  сталўсть.  Полўтичне

   життя за сво∙м змўстом ї процесуальним,  тут  усе  рухаїться,  виникаї,

   деякий час впливаї на суспўльство й поринаї в небуття; старе змўнюїться

   новим, причому цў процеси в цўлому закономўрнў,  -  така  методологўчна

   установка Драгоманова в дослўдженнў тих проблем, якў в сучаснўй  соцўо-

   логўчнўй науцў визначають предметне поле соцўологў∙ влади.

        Треба пўдкреслити, що М.Драгоманов намагався в багатьох сво∙х пра-

   цях довести до свўдомостў спўввўтчизникўв, що вўн не ворог нацўональним

   ўнтересам Укра∙ни, що в сво∙х ўсторичних ў  соцўологўчних  дослўдженнях

   вўн виходить ўз загальнолюдських ўнтересўв: "...людина мусить прийти до

   того, що сама по собў думка про нацўональнўсть ще не може довести людей

   до волў й правди для всўх ў не може дати ради для впорядкування  навўть

   державних справ. Треба пошукати чогось ўншого, такого, що б стало  вище

   над усўма нацўональностями та й мирило ∙х, коли вони пўдуть одна  проти

   друго∙. Треба шукати всесвўтньо∙ правди, котра була б спўльною всўм на-

   цўональностям".

        Загальна соцўологўчна концепцўя ўсторичного процесу М.П.Драгомано-

   ва пропагована ним як новий ў функцўональний метод пўзнання  дўйсностў,

   ўсторў∙, ї досить вагомим внеском в ўсторўю розвитку соцўологўчно∙ дум-

   ки. Вўн ўшов у  ногу  з  кращими  досягненнями  фўлософў∙,  етнографў∙,

   соцўологў∙. Значний пласт творчостў мислителя звернений до дослўдження

   полўтико-ўдеологўчних процесўв, якў  вўдбувалися  у  суспўльствў,  ў  в

   сво∙х пошуках вўн вийшов на новий  для  укра∙нських  гуманўтарних  наук

   рўвень - рўвень  полўтично∙ соцўологў∙. Соцўологўчне розумўння ўсторич-

   ного процесу, застосування  порўвняльного методу в ўсторичнўй науцў зу-

   мовило подальший прогресивний розвиток молодо∙ укра∙нсько∙ соцўологў∙.

5;1

                                      - 9 -

        Визначне  мўсце в  ўсторў∙ фўлософсько∙, соцўологўчно∙, соцўально-

   полўтично∙  думки  займаї видатний укра∙нський мислитель, учений, пись-

   менник, суспўльно-полўтичний дўяч Ўван Якович Франко (1846-1916).

        Творча  дўяльнўсть Ў.Я.Франка енциклопедично  рўзностороння - охо-

   плюї проблеми ўсторў∙, економўки, фўлософў∙, соцўологў∙,  фольклористи-

   ки, лўтературознавства, естетики  публўцистики.  Вўн  залишив  глибокий

   слўд в ўсторў∙ укра∙нсько∙ культури - в поезў∙, прозў, драматургў∙, пе-

   рекладав з росўйсько∙, нўмецько∙,  англўйсько∙,  французько∙,  чесько∙,

   польсько∙, словацько∙ мов.

        Соцўологўчна спадщина Франка  багата ў рўзноманўтна.  Вона не лише

   вўдобразила головнў досягнення ївропейсько∙ соцўологўчно∙ думки ХIХ -

   початку ХХ ст., а й розвинула новў ўде∙ та принципи актуальних  на  той

   час соцўальних проблем. соцўологўчнў  питання  розробляються  ученим  у

   працях "Про соцўалўзм", "Наука та ∙∙ становище щодо  працюючих класўв",

   "Мислў о еволюцў∙ в ўсторў∙ людськостў", "Що таке поступ?", "Про працю"

   та  ўн.

        У творчостў Франка багато уваги  придўляїться питанням методологў∙

   та  методўв  соцўального дослўдження.  Одним ўз важливих методўв соцўа-

   льного дослўдження Франко називаї ўсторичний метод. У статтў "Найновўшў

   напрямки в народознавствў" Франко пўдкреслюї велике пўзнавальне значен-

   ня еволюцўйного погляду на свўт природи та  людську  ўсторўю,  елементи

   якого ї в творчостў Гегеля, Канта, Фейїрбаха, Маркса ў, особливо в пра-

   цях Дарвўна, що дало "сильний ўмпульс для розвитку багатьох  емпўрўчних

   наук".

        Особливу увагу Франко придўляї дослўдженню науки, ∙∙ ролў та  зна-

   чення в життїдўяльностў людини, зазначаючи, що "кўнцевою метою науки  ї

   людина та ∙∙ добро".

        Ў.Франко близько пўдходить до сучасного розумўння предметно∙  спе-

   цифўки соцўологўчно∙ науки. В листў до Ольги Рошкевич  вўд  20  вересня

   1878 р. вўн зазначаї, що соцўологўя вивчаї "форми спўльного  життя  лю-

   дей, розвитку, виховання ў т.д.". Сьогоднў загальноприйнятим ї розумўн-

   ня предмета соцўологў∙ як  науки про соцўальнў спўльноти, котрў ў ї, по

   сутў, "формами спўльного життя" людей.

        Вивчення соцўальних явищ, зазначаї мислитель, пов'язане з величез-

   ною складнўстю людських взаїмин,  численними  переплетеннями  причин  ў

5;1

                                     - 10 -

   наслўдкўв, що в свою чергу породжують новў видимў й  прихованў  причини

   та наслўдки, якў важко пўддаються виявленню. Ў тому немаї науки  "труд-

   нўшо∙ ў бўльше запутано∙, але одночасно тако∙ важливо∙,  як  наука  про

   людину ў людське життя".

        Еволюцўйний розвиток суспўльства, його етапи та  перспективи  Ўван

   Франко розглядаї найбўльш фундаментально у двох працях - "Мислў о  ево-

   люцў∙ в ўсторў∙ людськостў" та "Що таке поступ?". Вони свўдчать, що ав-

   тор був  глибоко  обўзнаний  ўз  новўтнўми  досягненнями  "наук  соцўо-

   логўчних" ў тих вчених, що пўднялися до  "оброблення"  та  узагальнення

   емпўрўчних фактўв, - Бокля, Маркса, Спенсера, Тейлора та  ўн.

        Майбутнї людства Ў.Франко  вбачаї не  в пануваннў одного класу над

   ўншим, не в боротьбў бўдних проти багатих, не у "всесвўтнўй рўзанинў",

   а в прогресў технўки, розвитковў  науки, культури, освўти, моралў й пе-

   реконаннў, що "послўднўй акт велико∙ революцў∙ соцўально∙ буде остўльки

   лагўднўший, оскўльки  освўта ў наука зможе прояснити масам робочого на-

   роду цўль ў способи цўлого дўла", - пише вўн у працў "Наука ў ∙∙ стано-

   вище щодо працюючих класўв".

        Учений прекрасно розумўв, що ўсторўя - складний процес, не звичай-

   ний перелўк "важливих подўй" - воїн, дўючих осўб, процесўв,  наслўдкўв,

   що вона нўколи не може стати "повною, скўнченою, такою, про котру  мож-

   на сказати:  се  будинок  готовий,  нў однўї∙ цеглини в нўм  не  хибуї.

   ...Ўсторўя назавсўгди останеться таким будинком, котрий кожне нове  по-

   колўння в бўльшўй або в меншўй частинў перебудовуї ў пересипаї вўдповў-

   дно до власних потреб, до власних поглядўв". Вона ї закономўрним проце-

   сом, а людство в своїму розвитку пўдпорядковане певним "законам,  а  не

   залежить вўд примх ў бажань окремих людей". В ўсторў∙ укра∙нсько∙  нау-

   ки це була нова методологўя ў нова парадигма для  ўсторўографў∙  в  ро-

   зумўннў ўсторичного процесу  розвитку  суспўльства,  його  джерел,  ме-

   ханўзмўв ў рушўйних сил.

        Ўван Франко дуже високо оцўнюї збирання ў вивчення фольклору,  що,

   як вўн пўдкреслюї, допомагало "глибше заглядати в душу  свого  народу",

   сприяло формуванню нацўонально∙ свўдомостў, особливо  ўнтелўгенцў∙,  та

   справў вўдродження нацў∙.

        Будучи видатним ученим ў водночас впливовим  громадсько-полўтичним

   дўячем,  М.Грушевський придўляв велику увагу як теоретичним, так ў пра-

5;1

                                     - 11 -

   ктично-полўтичним проблемам розбудови молодо∙ Укра∙нсько∙ держави. Ком-

   плекс  цих проблем мўстив у собў як суто соцўологўчнў питання (соцўаль-

   но-класова структура суспўльства, проблема взаїмовўдносин мўста й села,

   динамўка громадських суспўльно-полўтичних настро∙в), так ў соцўологўчнў

   аспекти питань державного будўвництва  (проблема  суспўльно-полўтичного

   устрою, нацўональна полўтика - етносоцўологўя та  етнополўтика,  соцўо-

   логўя суспўльно∙ моралў).

        Найбўльш адекватний вираз соцўологўчнў ўнтереси вченого, що форму-

   валися пўд теоретичним впливом ўдей класично∙ позитивўстсько∙ традицў∙,

   французько∙ соцўологўчно∙  школи  Дюркгейма,  антропологўчних  дослўдўв

   Левў-Брюля, Л.Моргана, етнологў∙ та психологў∙ В.Вундта, найшли в  його

   курсў "генетично∙ соцўологў∙", яка була своїрўдним вступом  до початкўв

   еволюцў∙ громадянства в Укра∙нў.

        "Генетична соцўологўя", ўде∙ яко∙ Грушевський розвиваї на  сторўн-

   ках сво∙х "Початкўв громадянства", продовжила цю актуальну дослўдницьку

   соцўологўчну традицўю вивчення людського  суспўльства  й  суспўльностў.

   Завдання цўї∙ працў вчений визначаї у такий спосўб -  "в  популярнўй  ў

   короткўй  формў... ознайомити  ширшў  верстви  нашого  громадянства   з

   новўшими течўямив сўй  сферў,  з  фактами  ў  помўченнями,  поробленими

   спўльною працею цивўлўзованих народўв".

        М.Грушевський по-своїму розв'язуї проблему механўзму еволюцў∙ люд-

   ського суспўльства й рўзних  форм  суспўльностў.  Аналўзуючи  соцўальнў

   факти того часу та дослўдження соцўально∙ еволюцў∙ в  минулому,  вчений

   доходить висновку про вирўшальну роль у вўчних змўнах  людського  життя

   невпинно∙ конкуренцў∙ ўндивўдуалўстських та колективўстських  тенденцўй

   ў перўоидчного чергування переваги то одних, то  других.  Саме  ця  бо-

   ротьба двох тенденцўй ї, на  думку  Грушевського,  основою  того  ритму

   соцўально∙ еволюцў∙, котрий дослўджуї соцўологўя ў всў соцўальнў науки.

        В концепцў∙ "генетично∙ соцўологў∙"  Грушевський  намагаїться  по-

   лўдовно впроваджувати свўй методологўчний принцип  органўчного  синтезу

   основних  факторўв  розвитку  людського  суспўльства  -   бўологўчного,

   психўчного та соцўального.

        Перша стадўя розвитку  суспўльностў  характеризуїтся,  за  Грушев-

   ським, перевагою бўологўчних факторўв розвитку  досоцўальних  форм  ор-

   ганўзацў∙ та вўдокремленням людини й людського колективу зў сфери  тва-

   ринного ўснування з подальшим поглибленням дў∙  соцўального  та  психо-

5;1

                                     - 12 -

   логўчного факторўв.

       Друга  стадўя  характеризуїться  пануванням  племўнно-родово∙   ор-

   ганўзацў∙ та процесами ∙∙ поступового розкладу пўд впливом  економўчно∙

   диференцўацў∙, розвитком особисто∙ власностў та  вўдокремленням  родини

   чи родинно∙ сўм'∙ ўз загалу племенў. Формуїться влада та соцўальнў вер-

   стви,  яким  вона  належить, - вўйськова  аристократўя,  цивўльнў    та

   релўгўйнў авторитети.

        Процеси розкладу племўнно-родово∙ органўзацў∙  неминуче  приводять

   до формування класово∙ держави, що  й  знаменуї  собою  наступ  третьо∙

   стадў∙ розвитку суспўльностў.

        У теоретичнўй спадщинў М.С.Грушевського становлять значний ўнтерес

   ўде∙ та концепцў∙, що  тўсно  пов'язанў  з  його  громадсько-полўтичною

   дўяльнўстю. Умовно можна окреслити ∙х як "полўтична соцўологўя" Грушев-

   ського. У сво∙й полўтичнўй соцўологў∙ М.Грушевський з неупередженўстю й

   терпўнням ученого ў водночас ўз практичним досвўдом полўтика  дослўджуї

   ў визначаї тў предумови, обставини й перспективи, за яких розвивалося й

   буде розвиватись укра∙нське суспўльство. В цўлковитўй  вўдповўдностў  з

   методом свої∙ "генетично∙ соцўологў∙" вўн  виводить  генезис  ўде∙  ук-

   ра∙нсько∙ державностў, починаючи з найдавнўших часўв Ки∙всько∙  Русў  й

   кўнчаючи проголошенням Укра∙нсько∙ держави у 1917 р.

        М.Грушевський виконуї величезнў за сво∙м значенням завдання -  об-

   грунтовуї ўсторично, теоретично та юридично право  укра∙нського  народу

   на власну державу, довўвши, що цей народ ўснуї як  окремий  ўсторичний,

   культурний та етнўчний суб'їкт. "Це  людина,  яка  встановила  науковў,

   точнў пўдстави нашо∙ державностў", - сказав про нього В.Винниченко.

         Займаючись питанням укра∙нсько∙ нацўонально-культурно∙ осўбностў,

   М.С.Грушевський розробляв деякў загальнў методологўчнў проблеми  теорў∙

   соцўально∙ та нацўонально∙  ўдентичностў.  Зокрема,  становить  ўнтерес

   розроблена ним система факторўв формування нацўонально-культурно∙ ўден-

   тичностў та нацўонально∙ самосвўдомостў. Серед головних факторўв  тако-

   го роду вчений видўляї, крўм спўльного ўсторичного шляху розвитку,  ет-

   нўчне походження, мову та самоусвўдомлення своїў принадлежностў до пев-

   но∙ культурно-етнўчно∙ спўльноти. Теоретичнў пўдстави концепцў∙  М.Гру-

   шевського збўгаються у сво∙й основў з провўдними  сучасними  розробками

   цўї∙ проблематики.

        Концепцўя нацўонального миру, що  ї  кўнцевою  метою  етнополўтики

5;1

                                     - 13 -

   М.С.Грушевського, органўчно доповнюї його теорўю укра∙нсько∙ соцўально∙

   гармонў∙. Наочним втўленням ў соцўальним  забезпеченням останньо∙  мало

   стати нове уявлення про громадянськўсть ў громадянство -  "державу-гро-

   маду", за висловом самого  вченого,  -  "подўбне  за  означенням  новўй

   релўгў∙ для народу".

        Демократичнў  за  своїю  суттю  принципи  нацўонально∙    полўтики

   Укра∙ни, якў були розробленў в сво∙х основах М.С.Грушевським,  безумов-

   но, вимагали й вимагають для свої∙ повно∙ реалўзацў∙ створення демокра-

   тичних умов ў розвитку демократичного громадянського суспўльства.

        Перетворити соцўологўю в справжню науку про суспўльство  було  од-

   ним ўз найважливўших завдань у  сферў  соцўальних  наук  видатного  ук-

   ра∙нського теоретика права, фўлософа, соцўолога, полўтичного дўяча Бог-

   дана Олександровича Кўстякўвського (1868-1920).

        В сво∙й дисертацў∙ "Суспўльство ў  особистўсть"  вўн  дотримувався

   позицў∙ соцўально-психологўчного напряму в  соцўологў∙,  з  точки  зору

   якого суспўльство - результат психологўчно∙ взаїмодў∙  мўж  ўндивўдами.

   За тако∙ взаїмодў∙ мўж ўндивўдами встановлюїться  спўльнўсть  почуттўв,

   бажань та ўдей, що перетворюї групу ўндивўдумўв у соцўальне  формування

   ў, нарештў, в суспўльство. "Дўя суспўльства, - писав у цўй працў Костя-

   кўвський, - полягаї не лише в кўлькўснўй ў ўнтенсивнўй змўнў  десь  уже

   ўснуючих однакових почуттўв у ўндивўдўв, якў складають суспўльство, але

   так само, в значнўй мўрў, в створеннў цўї∙ спўльностў почуттўв у  ўнди-

   видўв, якў первўсно не мають нўчого спўльного,  або  в  створеннў  сус-

   пўльних рухўв ў прагнень у замкнених суспўльних колах.  Кожний  зокрема

   ўснуї передусўм просто як ўндивўд, або, вживаючи розмовний  вислўв,  як

   приватна особа: вўн куї, кравцюї, шиї чоботи ў т.ўн. ў цўлком  поглину-

   тий приватними заняттями та ўнтересами. Якщо ж цў  приватнў  особи  хо-

   чуть брати участь у суспўльному життў, то вони повиннў, в кожному разў,

   однаково вўдчувати й бажати. Ця  однорўднўсть  у  почуттях  ў  бажаннях

   з'являїться лише завдяки взаїмодў∙ мўж особистостями ў отже,  маї  бути

   створена якўсною змўною ўндивўдуальних психўчних станўв".

        На думку Кўстякўвського, перетворення соцўологў∙  в  строгу  науку

   вимагаї виконання наступних умов. Перша  умова  стосуїться  понятўйного

   апарату соцўально∙ науки. Критично повиннў бути проаналўзованў  основнў

   соцўально-науковў поняття, такў як суспўльство, держава, право  ў  т.д.

5;1

                                     - 14 -

   Згўдно з цим Кўстякўвський дўлить свою монографўю  "Соцўальнў  науки  ў

   право" на чотири великў  роздўли:  "Суспўльство",  "Право",  "Держава",

   "Культура".

        Другою важливою умовою ї застосування причинних вўдносин  у  сферў

   соцўальних явищ. Застосування поняття причинностў вимагаї вирўшення пи-

   тань про необхўднўсть ў випадковўсть соцўальних процесўв, можливўсть  ў

   дўйснўсть. У сферў явищ важливо визначити рўвень аналўзу, на якому мож-

   на простежити причиннў й необхўднў зв'язки.

        Третьою умовою, що даї змогу вирўшити питання про  науково  строгу

   соцўальну науку, ї проблема цўнностей.  Кўстякўвський  визначаї  ∙∙  як

   проблему норм. Норми, за Кўстякўвським, - це певнў цўннўснў регулятиви,

   що впливають на соцўальне життя.

        На переконання Кўстякўвського, соцўальна наука може працювати  ли-

   ше при певному рўвнў рўвнў узагальнення дўйсностў,  який  фўксуїться  в

   науково-соцўальних поняттях.

        У працў "Соцўальнў науки ў право" Кўстякўвський не вўдокремив кри-

   тику соцўологўчних понять у самостўйний роздўл. Як зазначив сам учений,

   "мої завдання не побудувати систему, а пўдготувати шляхи ў засоби,  якў

   допоможуть здобувати ў створювати наукове знання".

        У вченнў про  право,  найбўльш  опрацьованўй  частинў  теоретично∙

   спадщини  Кўстякўвського,  конкретизуються   тў    принципи    пўзнання

   соцўальних явищ, якў вўн виробив, дослўджуючи загальнў  питання  соцўо-

   логў∙.

        Дво∙ста природа права: з одного боку, це сфера чисто∙  належностў,

   зовнўшня форма ўснування справедливостў ў свободи, з ўншого - воно  на-

   лежить до сфери соцўальних вўдносин, вўдносин мўж окремими ўндивўдами ў

   соцўальними групами, являючи собою  суму  норм,  що  встановлюють  ком-

   промўс мўж рўзними вимогами, - вимагаї  вўд  учених  дво∙стого  методу,

   своїрўдного методологўчного плюралўзму в дослўдженнў.

        З точки зору Кўстякўвського, неправильнў тў вчення про право,  якў

   розглядають його лише з одного боку; так, соцўологўчний пўдхўд до  пра-

   ва забуваї про його цўннисний характер, але цўннисний пўдхўд також  маї

   пам'ятати про  те,  що  ўдея  права  завжди  втўлюїться  в  конкретному

   суспўльствў, яке складаїться з певних соцўальних груп з рўзними,  часто

   суперечливими ўнтересами. Згўдно з такою сутнўстю  права  Кўстякўвський

   видўляї чотири пўдходи до його аналўзу:  соцўологўчний,  психологўчний,

5;1

                                     - 15 -

   догматичний ў нормативний.  Першў  два  пўдходи  розглядають  право  як

   реальне причиново-зумовлене явище, яке  входить  в  структуру  ўснуючих

   соцўальних зв'язкўв. Якщо соцўологўчний пўдхўд  спрямований  на  аналўз

   права як явища природного порядку, на вивчення законўв його розвитку  й

   виникнення, то психологўчний пўдхўд пов'язаний з вивченням того,  що  в

   сучаснўй термўнологў∙ описуїться поняттям правосвўдомостў.

        Догматичний (юридичний) пўдхўд до права  вивчаї  систему  правових

   норм або правовий порядок, що дўї в ўсторично визначеному суспўльствў.

        Останнўй пўдхўд до вивчення права - нормативний або  телеологўчний

   - припускаї, що в правў реалўзуються "трансцендентальнў"  цўлў:  рацўо-

   нальнў та етичнў. Рацўональна мета в правў полягяї в тому, що  ∙й  зав-

   жди притаманне прагнення до максимально∙  повноти  логўчно  завершеного

   цўлого, позбавленого суперечностей.  Етична  природа  права,  на  думку

   Кўстякўвського, полягаї в його спроможностў висловлювати ўде∙ свободи ў

   справедливостў. Право - це справедливўсть ў свобода в ∙х зовнўшнўх, зу-

   мовлених суспўльним  середовищем  формах.  "Право  рухаїться  ў  зумов-

   люїться рўзними етичними цўлями: воно  ї  одночасно  носўїм  свободи  ў

   справедливостў. Право прагне втўлити в собў  свободу  ў  справедливўсть

   якомога повнўше ў досконалўше".

        Серед властивого росўйськўй ўнтелўгенцў∙ на рубежў столўть  право-

   вого нўгўлўзму дўяльнўсть Кўстякўвського як фўлософа ў теоретика  права

   важко переоцўнити. В сво∙х працях ў  публўчних  виступах  вўн  закликав

   кожного громадянина до участў в створеннў, застосуваннў ў втўленнў пра-

   ва, пўдпорядковуючи цьому завданню  творче  натхнення,  запити  розуму,

   напруження почуттўв ў зусилля волў.

         В ўсторў∙ соцўологўчно∙ думки Укра∙ни  до  недавнього  часу  було

   невўдомим ўм'я одного з видатних ∙∙ представникўв, котрий  чимало  зро-

   бив як для ўнституцўалўзацў∙ укра∙нсько∙ соцўологў∙, так ў для ∙∙  роз-

   витку - Микити Шаповала. Головною причиною замовчування його  наукового

   доробку була примўтна роль цього вўдомого полўтичного дўяча  в  ўсторў∙

   укра∙нсько∙ держави - Центральнўй Радў та УНР.

        Микита Шаповал як полўтичний дўяч  ў  учений  один  з  перших  ук-

   ра∙нських науковцўв зрозумўв практичне значення  соцўологў∙  як  науки,

   без теорў∙ ў методўв яко∙ неможливо вирўшувати  прагматичнў  соцўальнў,

   економўчнў, полўтичнў та ўншў проблеми, що постають  перед  Укра∙ною  у

5;1

                                     - 16 -

   зв'язку з потребами ∙∙ вўдродження пўсля втрати незалежностў.  Виходячи

   з глибокого переконання про тўсний зв'язок "науки ў  життя",  М.Шаповал

   пўдкреслюї, що "полўтика може наукою стати лише на грунтў соцўологў∙  ў

   соцўографў∙", бо вўдродження укра∙нського народу неможливе без "серйоз-

   но∙ органўзацў∙ соцўологўчних студўй", оскўльки народ, що "йтиме помац-

   ки, що не бачитиме перспектив, що не розбиратиметься в супўльних  спра-

   вах, впаде жертвою могутньо∙ механўки мўжнародного й суспўльного життя".

        Задум створення Укра∙нського ўнституту громадознавства в Празў ви-

   никаї у його засновника з внутрўшнього переконання в необхўдностў "гли-

   бокого аналўзу" соцўальних процесўв, чого  не  може  дати  зовнўшнї  ∙х

   спостереження та описання. У зв'язку з цим Шаповал розробляї  план  ор-

   ганўзацў∙ соцўологўчного ўнституту, котрий  займався  б  глибоким  дос-

   лўдженням соцўальних явищ ў процесўв насамперед укра∙нського життя.

        Ўнститут громадознавства був створений у Празў при пўдтримцў  уря-

   ду ЧСР в листопадў 1924 р. В ньому ўснували  три  вўддўли:  народознав-

   ства, господарства ў технўки,  соцўологў∙ ў  полўтики.  Вўддўл  народо-

   знавства займався  загальними проблемами  народознавства,  дослўдженням

   розвитку форм "людських органўзацўй" (суспўльств,  народўв),  вивченням

   витворўв духовно∙ дўяльностў, суспўльно∙ свўдомостў та ўн.  Вўддўл гос-

   подарства (економўки) ў технўки провадив дослўдження економўчних  стру-

   ктур ў процесўв, вивчав економўку Укра∙ни та ∙∙  сусўдўв,  систему еко-

   номўчних зв'язкўв тощо, а вўддўл соцўологў∙ й полўтики  зосередився  на

   дослўдженнях соцўально∙ статистики, рўзноманўтних  форм життїдўяльностў

   суспўльств ў соцўальних процесўв, аналўзў процесўв виникнення ў розвит-

   ку суспўльних форм органўзацў∙ та управлўння суспўльним життям та ўн.

        У липнў 1927 р. при Ўнститутў було вўдкрито  Укра∙нський  робўтни-

   чий унўверситет. Тут викладався курс громадознавства (теоретична соцўо-

   логўя), студенти набували знання з "суспўльно∙ полўтики" (про соцўальнў

   процеси, суспўльнў чинники, соцўальну генетику),  оволодўвали  ўсторўїю

   соцўологў∙, соцўальною педагогўкою, концепцўями соцўального контролю та

   ўн. Читалися  лекцў∙  з  укра∙нознавства  та  соцўографў∙  Укра∙ни,  де

   всебўчно  висвўтлювались питання географў∙,  населення,  ўсторў∙  укра-

   ∙нського письменства, мистецтва, господарства, вўдродження,  революцў∙.

   Програма з проблем сучасно∙ политики включала такў питання, як робўтни-

   ча, земельна, селянська, нацўональна, вўйськова справи, свўтове  госпо-

   дарство, взаїмовўдносини Росў∙ й Укра∙ни та ўн. Спўвпрацўвниками  цього

5;1

                                     - 17 -

   ўнституту було опублўковано або пўдготовлено до  друку  багато  цўкавих

   праць, бўльша частина котрих мало або зовсўм невўдома  в  Укра∙нў  сьо-

   годнў. Серед виданих були працў С.Бородаївського "Ўсторўя  кооперацў∙",

   М.Ю.Шаповала "Вўйсько  з  соцўологўчного  погляду", "Органўзацўя  укра-

   ∙нських соцўологўчних студўй", "Укра∙нська соцўологўя", а серед  пўдго-

   товлених до друку наприкўнцў 1927 р. були  працў  Л.Бўлецького  "Соцўо-

   логўчний метод в лўтературнўй критицў",  Т.Гриба  "Соцўологўчна  теорўя

   нацў∙", В.Петрўва "Соцўологўчна теорўя оборони нацў∙" та ўн.

         Микитў Шаповалу належить прўоритет  в  укра∙нськўй  соцўологў∙  у

   розробцў системи загально∙ соцўологўчно∙ теорў∙. Мова йде про його фун-

   даментальну працю "Загальна соцўологўя", написану як  курс  лекцўй  для

   студентўв Укра∙нського робўтничого унўверситету при Ўнститутў  громадо-

   знавства в Празў.  Учений розглядаї  тут соцўологўю  як практичну науку

   про життя суспўльства, котру потрўбно знати, щоб "не блукати  потемки в

   громадських справах, а свўдомо розбўратись в  ∙х ў керувати  ними",  бо

   укра∙нцям "нема ўншого виходу, як взятися до вивчення суспўльства:  або

   ми пўзнаїмо його науково ў станемо активними, дўяльними,  творчими, або

   ... будемо  лише скўглити  вўд болю  рабства ў не зрушимось з мўсця, не

   визволимось з неволў". Усвўдомлення ролў ў значення наукового розумўння

   суспўльства на основў глибокого знання законўв його  розвитку  та  фун-

   кцўонування червоною ниткою  проходить  крўзь  усў  соцўологўчнў  працў

   М.Шаповла.

        Предметом спецўального аналўзу в соцўологў∙ М.Шаповала ї  характе-

   ристика складних соцўальних чинникўв, котрў детермўнують  ўндивўдуальну

   ту групову дўяльнўсть. Ўндивўд дўї не сам по собў,  а  в  об'їднаннў  з

   ўншими. Така взаїмодўя утворюї новў об'їднання  людей,  новў  соцўальнў

   групи, системи, а тому такў спўльностў синтезують ўндивўдуальне та  за-

   гальне, утворюючи "комплекси сил, збўрникўв ∙х, якў  ми  сприймаїмо  як

   окремў сполученў, складнў їдностў", котрў називаються колективами,  або

   соцўальними  силами.  Соцўальнў  сили  М.Шаповал  розглядаї  як  спосўб

   поїднання, зв'язку людей, як чинник, що "утворюї  всяку  вза∙мочиннўсть

   мўж людьми".

        М.Шаповал вважаї необхўдним  створення  "соцўологў∙  мови",  котра

   розкривала б ∙∙ соцўальнў функцў∙ в суспўльствў, що  поглибило  б  наше

   знання супўльного життя. У цьому ж значеннївому контекстў вўн розглядаї

   письмо як знакову систему, що допомагаї закрўплювати нагромадженвй люд-

5;1

                                     - 18 -

   ський досвўд, передавати його наступним генерацўям, ў як така вона без-

   посередньо впливаї на поведўнку й життїдўяльнўсть людських скупин та на

   ∙х ўсторичну долю.

        Соцўологўчна спадщина М.Шаповала маї велике  значення  не  лише  в

   ўсторико-соцўологўчному аспектў, вона актуальна  й  сьогоднў,  оскўльки

   чимало ўдей ў рекомендацўй в умовах розбудови ново∙  Укра∙ни  набувають

   практичного значення, застерўгають проти повторення  трагўчних  помилок

   минуло∙ ўсторў∙ нашо∙ кра∙ни.

                                ЗАКЛЮЧЕННЯ

        Ўсторўя розвитку соцўологўчно∙ думки в Укра∙нў вўдтворюї  не  лише

   загальнў закономўрностў становлення системи соцўологўчного знання  без-

   вўдносно  до  ўсторичного простору  й часу, а й вўддзеркалюї всю склад-

   нўсть економўчних, полўтичних, соцўальних, пўзнавально-наукових  проце-

   сўв, проблем, умов, тенденцўй, що матерўалўзувалися в конкретних ўдеях,

   вченнях концепцўях, проблема та уявленнях вўтчизняних мислителўв.  Саме

   цей змўстовно-проблемний аспект, а не якўсь особливў  форми  знання  чи

   мислення дають  пўдстави  вўдокремити  укра∙нську  соцўологўю  як  спе-

   цифўчну форму соцўально∙ саморефлексў∙ нашого етносу, як елемент теоре-

   тичного  самоусвўдомлення  ним  сво∙х  специфўчних  ў  загальнолюдських

   соцўокультурних рис та особливостей.

        КУльтура, соцўальна структура, багатоманўтнўсть соцўальних  вўдно-

   син, норм, цўнностей, традицўй, символўв тощо, усвўдомлених ў вўдтворе-

   них у суспўльнўй свўдомостў, - все це утворюї  той  специфўчний  соцўо-

   культурний колорит, котрий в системў  наукового  соцўологўчного  знання

   уособлюїться не лише в загальновизнаних принципах, ўдеях, теорўях,  ме-

   тодах, якў стають загальнолюдським надбанням, а й вўдбивають специфўчнў

   особливостў розвитку соцўологўчного знання  в  рўзних  кра∙нах  (Соцўо-

   логўя США, Францў∙, Нўмеччини тощо).

        На  Укра∙нў  склалися  необхўднў  передумови для ўнституцўалўзацў∙

   соцўологў∙. Укра∙нське суспўльство потребувало  об'їктивного  наукового

   знання про власну природу, про свої мўсце й роль у всесвўтнўй та  ївро-

   пейськўй  ўсторў∙  ў  культурў.  Доказом  цього  ї  багата    спадщина,

   оригўнальнў, глибокў ўде∙, проблеми й концепцў∙ в творчостў  М.Костома-

5;1

                                     - 19 -

   рова, М.Драгоманова, Ў.Франка, М.Грушевського, Б.Кўстякўвського,  М.Ша-

   повала та ўн.

        Ўнституцўалўзацўя  соцўологў∙ в СРСР, незважаючи на суворий  конт-

   роль  за ∙∙ розвитком з боку партўйно-адмўнўстративно∙ системи, сприяла

   розвитку соцўологўчних дослўджень ў в Укра∙нў. Першими паростками цього

   процесу тут стали так званў лабораторў∙ конкретних  соцўологўчних  дос-

   лўджень, створенў на початку 60-х рокўв. Така лабораторўя  почала  фун-

   кцўонувати в 1961 р. в Ки∙вському державному  унўверситетў  ўм.Шевченка

   при кафедрў фўлософў∙. Подўбнў лабораторў∙ були вўдкритў у Львўвському,

   Харкўвському унўверситетах, а згодом ў в ўнших вузах Укра∙ни.

        Ўз започаткуванням соцўологўчно∙  освўти  розгорнулася  пўдготовка

   соцўологўчних кадрўв вищо∙ квалўфўкацў∙. Було  вўдкрито  набўр до аспў-

   рантури  зў  спецўальностў "соцўологўя". В груднў 1979 р. в  Ки∙вському

   унўверситетў була створена перша в його ўсторў∙ кафедра  соцўологў∙,  в

   1986 р. - вўддўлення соцўологў∙, а з квўтня 1991 р. - факультет  соцўо-

   логў∙. Соцўологўчнў факультети чи вўддўлення були створенў також у Хар-

   кўвському,  Львўвському,  Одеському,  Днўпропетровському,   Волинському

   унўверситетах. В Укра∙нў в 1968 р. в структурў Ўнституту  фўлософў∙  АН

   органўзований соцўологўчний вўддўл, на базў якого восени 1990 р.  ство-

   рено Ўнститут соцўологў∙ Академў∙ наук Укра∙ни.

        Дослўдження та вирўшення актуальних соцўальних ў теоретико-методо-

   логўчних проблем дасть змогу поставити згодом нашу  соцўологўчну  науку

   поряд з авторитетними школами ў течўями в свўтовўй сучаснўй соцўологў∙.

5;1

                                     - 20 -

                         ВИКОРИСТАНА   ЛЎТЕРАТУРА

   1. Шаповал М. "Укра∙нська соцўологўя"

      Прага, 1927 р.

   2. Шаповал М."Соцўологўя укра∙нського вўдродження"

      Ки∙в, 1994 р.

   3. Грушевський М. "На порозў ново∙ Укра∙ни"

      Ки∙в, 1991 р.

   4. Довгич В.А. "Укра∙нська ўдея в полўтичнўй теорў∙ М.Драгоманова"

      Ки∙в, 1991 р.

   5. Франко Ў. "Мислў о еволюцў∙ в ўсторў∙ людьськостў"

      Твори. Ки∙в, 1956 р. Т.19.

   6. Франко Ў. "Найновўшў напрямки в народознавствў"

      Твори. Ки∙в, 1956 р. Т.19.

   7. Франко Ў. "Потреби аграрно∙ статистики"

      Твори. Ки∙в, 1956 р. Т.19.

   8. Франко Ў. "Наука ў ∙∙ становище щодо працюючих класўв"

      Твори. Ки∙в, 1956 р. Т.19.

   9. Франко Ў. "Лист до Ольги Рошкевич 20 вересня 1878р."

      Твори. Ки∙в, 1956 р. Т.20.

  10. Кистяковский Б.А. "В защиту права (Интеллигенция и правосознание)"

      Вехи М.,1991 г.

  11. Депенчук Л.П. "Кистяковский: жизненный путь и философия"

      Филос. и социол. мысль. М.,1992. N 1.