§ 6. Договірні відносини приватизації

З юридичної точки зору приватизація - це майнова угода між суб'єктами приватизації, змістом якої є сплатне, частково сплатне або безоплатне відчуження державного майна. Закон регулює даний вид угод як особливі угоди (звідси спеціальні закони про приватизацію). Як окрема юридична категорія угод вони мають власну назву: «угоди приватизації» (ст. 27 Закону «Про приватизацію державного майна»). Сплатні і частково сплатні угоди згідно з законодавством про приватизацію є особливими договорами купївлі-продажу державного майна. Тому зміст, порядок укладання та виконання цих договорів регулюються головним чином законодавчими актами про приватизацію, а також (додатково) - Цивільним кодексом.

У залежності від того, який саме об'єкт є предметом купівлі-продажу, законодавець визначає зміст відповідного договору.

Так, відповідно до ст. 27 Закону «Про приватизацію державного майна» при приватизації майна державного підприємства як цілісного майнового комплексу до договору купівлі-продажу повинні включатися передбачені бізнес-планом чи планом приватизації зобов'язання або зобов'язання сторін, які були визначені умовами аукціону, конкурсу чи викупу щодо:

• здійснення програм технічного переозброєння виробництва, впровадження прогресивних технологій;

• здійснення комплексу заходів щодо збереження технологічної єдності виробництва та технологічних циклів;

• збереження та раціонального використання робочих місць;

• виконання вимог антимонопольного законодавства;

• збереження номенклатури та обсягу виробництва продукції (послуг) відповідно до бізнес-плану;

• завершення будівництва жилих будинків;

• утримання об'єктів соціально-побутового призначення;

• виконання заходів щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці та охорони навколишнього середовища;

• внесення інвестицій виключно у грошовій формі, їх розміру та строків;

• виконання встановлених мобілізаційних завдань.

До договору купівлі-продажу об'єкта приватизації включаються санкції за порушення його умов.

Включення до договору інших зобов'язань покупця допускається за згодою сторін.

Термін дії зазначених зобов'язань за винятком виконання встановлених мобілізаційних завдань не повинен перевищувати п'яти років, а щодо підприємств-моно-полістів, підприємств військово-промислового комплексу, що підлягають конверсії, галузевих науково-дослідних інститутів та проектно-конструкторських бюро, інших підприємств і установ, приватизація яких здійснюється за погодженням із Кабінетом Міністрів України, порядок контролю за їх діяльністю затверджується Кабінетом Міністрів України.

Зазначені зобов'язання зберігають свою дію для осіб, які придбають об'єкт у разі його подальшого відчуження протягом терміну дії цих зобов'язань.

Згідно з п. 6 ст. 27 Закону «Про приватизацію державного майна» договір купівлі-продажу укладається також при продажу акцій акціонерних товариств, створених у процесі приватизації або корпоратизації, пакетом згідно з планом приватизації (планом розміщення акцій). Оскільки зміст договору купівлі-продажу пакету акцій у ст. 27 спеціально не визначається, слід керуватися вимогами пункту 2 зазначеної статті, що викликає певні заперечення. Так, практика післяприватизаціиної діяльності ряду відкритих акціонерних товариств свідчить про те, що акціонери, які придбали незначні пакети акцій за конкурсом, не завжди мають можливість виконати взяті на себе зобов'язання за договорами, оскільки не можуть вплинути на рішення, що приймаються загальними зборами товариства, наприклад, із питань технічного переозброєння виробництва, збереження номенклатури та обсягу виробництва продукції відповідно до бізнес-плану тощо. Виходячи з цього, було б доцільним визначити в законодавстві особливості змісту договорів купівлі-продажу пакету акцій відкритих акціонерних товариств із урахуванням можливості покупців виконати передбачені такими договорами зобов'язання.

Зміст договору купівлі-продажу об'єкта малої приватизації, який укладається не пізніш яку п'ятиденний термін із дня затвердження органом приватизації результатів аукціону, конкурсу, визначено п. 2, 3 ст. 23 Закону «Про приватизацію майна невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».

Такий договір включає:

• назву підприємства, його адресу;

• відомості про продавця та покупця;

• остаточну ціну продажу об'єкта на аукціоні, за конкурсом або розмір викупу;

• взаємні зобов'язання продавця і покупця;

• номери їх розрахункових рахунків;

• назви і адреси банківських установ;

• умови внесення платежів.

До договору включаються зобов'язання сторін, які були визначені умовами аукціону, конкурсу чи викупу, відповідальність та правові наслідки їх невиконання.

Варто зазначити, що питання відповідальності за порушення законодавства про приватизацію та умов договорів купівлі-продажу вирішуються в законодавстві по-різному, в залежності від того, йдеться про об'єкти малої чи «великої» приватизації.

Згідно з п. 4 ст. 29 Закону «Про приватизацію державного майна» покупці, що не сплатили за об'єкт приватизації, придбаний шляхом викупу, на аукціоні або за конкурсом, протягом 60 днів з моменту укладення чи реєстрації відповідної угоди сплачують на користь органу приватизації неустойку у розмірі і порядку, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 1997 р. № 910 «Про порядок сплати і розмір неустойки за повну або часткову несплату покупцями коштів за об'єкти приватизації» (Урядовий кур'єр.- 1997-2 вересня), а саме: розмір неустойки становить 20 відсотків ціни, за яку куплено цей об'єкт. Неустойка сплачується протягом двадцяти календарних днів з моменту закінчення терміну сплати коштів за об'єкт приватизації та зараховується до позабюджетного Державного фонду приватизації.

Якщо внесена сума за придбаний об'єкт приватизації менша від суми неустойки, сплаті підлягає різниця між сумою неустойки та внесеною сумою, а якщо вона перевищує суму неустойки, різниця повертається покупцю протягом двадцяти календарних днів з моменту закінчення терміну сплати коштів за придбаний об'єкт приватизації.

Рішення про викуп об'єкта або результати конкурсу, аукціону в таких випадках підлягають анулюванню (абз. 2 п. 4 ст. 29 Закону «Про приватизацію державного майна»). Стосовно долі укладеного договору купівлі-продажу Закон у аналізованій статті не містить ніяких вказівок. На мою думку, в цьому випадку має застосовуватися норма п. 5 ст. 27 зазначеного Закону щодо розірвання на вимогу однієї з сторін договору «в разі невиконання іншою стороною зобов'язань, передбачених договором купівлі-продажу, у визначені строки».

При повному або частковому невиконанні умов договорів купівлі-продажу встановлюється така відповідальність покупців:

• у разі порушення встановлених умовами договору купівлі-продажу строків внесення інвестицій у встановленому обсязі покупцями сплачується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості не внесених інвестицій за кожний день прострочення;

• у разі розірвання договору купівлі-продажу у зв'язку з невиконанням умов договору щодо внесення інвестицій внесені частково інвестиції не повертаються, а в разі невнесення інвестицій на день подачі позову про розірвання договору покупець сплачує штраф у розмірі 10 відсотків загального обсягу інвестицій;

• у разі недотримання покупцем зобов'язань щодо збереження протягом визначеного періоду профілю діяльності приватизованого об'єкта покупець сплачує штраф у розмірі 10 відсотків вартості придбаного майна.

Зазначені штрафи перераховуються до Державного бюджету України.

Збитки, заподіяні порушенням законодавства про приватизацію, а також витрати щодо забезпечення збереження об'єктів приватизації на період до моменту передачі майна, підлягають відшкодуванню за позовами заінтересованих осіб у порядку, передбаченому законодавством України.

Порушення встановленого законодавством порядку приватизації або прав покупців є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта приватизації в

порядку, передбаченому законодавством України. В зв'язку з цим уявляється невдалою норма п. 5 ст. 27 Закону «Про приватизацію державного майна» в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу в разі невиконання стороною зобов'язань, передбачених договором купівлі-продажу, у визначені строки.

Законом «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» встановлено, що у разі невиконання покупцем передбачених договором купівлі-продажу зобов'язань щодо строку внесення інвестицій у встановленому обсязі він сплачує на користь місцевого бюджету пеню у розмірі 0,1 відсотка вартості не внесених у строк інвестицій за кожний день прострочення.

При недотриманні покупцем зобов'язань щодо збереження протягом визначеного терміну кількості робочих місць (за винятком скорочення робочих місць, пов'язаного із санацією та реструктуризацією підприємства) він сплачує штраф у розмірі 12-кратної суми середньої заробітної плати кожного звільненого працівника та у місячний термін поновлює кількість скорочених робочих місць. Кошти від штрафних санкцій перераховуються на рахунок служби зайнятості за місцезнаходженням приватизованого об'єкта.

Зобов'язання покупця, передбачені договором купівлі-продажу, зберігають свою дію для осіб, які придбають об'єкт у разі його подальшого відчуження протягом терміну дії цих зобов'язань.

Особливістю договорів купівлі-продажу об'єктів приватизації є те, що державний орган приватизації з одного боку є стороною такого договору (продавцем), а з іншого -здійснює контроль за виконанням його умов.

Щодо договорів купівлі-продажу об'єктів приватизації використовується типова договірна документація.

Так, наказами Фонду державного майна України від 21 серпня 1997 р. № 910 та № 911 затверджені відповідно Типовий договір купівлі-продажу пакета акцій відкритого акціонерного товариства, створеного у процесі приватизації, за комерційним конкурсом, та Типовий договір купівлі-продажу пакета акцій відкритого акціонерного товариства, створеного у процесі приватизації, за некомерційним конкурсом.

Стосовно об'єктів малої приватизації наказом Фонду державного майна У країни від 18 листопада 1996 р. № 1398

затверджені типові договори купівлі-продажу об'єктів малої приватизації: цілісного майнового комплексу за конкурсом; цілісного майнового комплексу на аукціоні; цілісного майнового комплексу при викупі; будівлі (споруди, приміщення), яка підлягає продажу за конкурсом; будівлі (споруди, приміщення), яка підлягає продажу на аукціоні; будівлі (споруди, приміщення) шляхом викупу; об'єкта незавершеного будівництва, що підлягає продажу за конкурсом; об'єкта незавершеного будівництва, що підлягає продажу на аукціоні; об'єкта незавершеного будівництва, що підлягає продажу шляхом викупу.

Використання типової договірної документації при укладанні договорів купівлі-продажу державного майна дозволяє уніфікувати їх умови, забезпечити рівність прав та обов'язків продавців і покупців щодо різних за характером об'єктів приватизації, а тому, здавалося б, не повинне викликати особливих заперечень. Проте, аналіз повноважень Фонду державного майна України, закріплених, зокрема, в ст. 7 Закону «Про приватизацію державного майна», в Тимчасовому положенні про Фонд державного майна України та інших нормативних актах, свідчить про те, що затвердження типових договорів купівлі-продажу не віднесено законами України з питань приватизації (а саме в цих законах відповідно до п. З ст. 7 Закону «Про приватизацію державного майна» мають бути передбачені повноваження державних органів приватизації) до компетенції Фонду державного майна України (доцільно нагадати, що Тимчасове положення про Фонд державного майна України не є законом у вузькому розумінні).

У випадку з Типовими договорами купівлі-продажу пакета акцій відкритого акціонерного товариства, створеного у процесі приватизації, за комерційним та некомерційним конкурсом Фонд державного майна керувався затвердженим ним же самим разом з Антимонопольним комітетом України та Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку Положенням про порядок проведення конкурсів з продажу пакетів акцій відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації від 4 серпня 1997 року №821/55/01/204, а при затвердженні Типових договорів купівлі-продажу об'єктів малої приватизації -дорученням Кабінету Міністрів України.

Між тим, згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України Фонд державного майна України, як орган державної влади, зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В арбітражній судовій практиці досить значну кількість складають справи про визнання угод приватизації недійсними. Саме справи у цих спорах є найбільш конфліктними та складними, оскільки зачіпають не тільки інтереси продавця і покупця, але й економічні інтереси держави, майнові інтереси великих груп громадян, трудових колективів.

Загальні підстави і наслідки недійсності угод встановлені ст. 48 ЦК, за якою недійсною визнається угода, що не відповідає вимогам закону. На підставі ст. 48 ЦК недійсною є не лише угода, яка не відповідає власне закону, але й така, що порушує вимоги указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативних актів, виданих державними органами, в тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку.

Відповідність чи невідповідність угоди вимогам законодавства має оцінюватись арбітражним судом стосовно законодавства, яке діяло на момент укладення спірної угоди. У разі, коли після укладення угоди набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють договірні відносини, ніж ті, що діяли в момент укладення угоди, сторони мають право керуватися умовами договору, а не цим нормативним актом, якщо останній не передбачає іншого.

Правило, встановлене ст. 48 ЦК, повинне застосовуватися в усіх випадках, коли угода вчинена з порушенням закону і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють спеціальні підстави та наслідки недійсності угод. Наприклад, спеціальні підстави та наслідки передбачені ст. 49 ЦК, відповідно до якої недійсною є угода, укладена з метою, суперечною інтересам держави і суспільства. Відповідно до ст. 50 ЦК є недійсною угода, укладена юридичною особою в суперечності зі встановленими цілями її діяльності. Спеціальні підстави визнання угод недійсними передбачені й іншими статтями глави З ЦК.

Тут варто зупинитися на найпоширеніших обставинах, з якими закон пов'язує визнання недійсними угод приватизації.

Відповідно до ст. 27 Закону «Про приватизацію державного майна» та п. 1 ст. 23 Закону «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» договір купівлі-продажу підлягає нотаріальному посвідченню. Зі змісту ст. 27 можна зробити висновок, що зазначена вимога стосується, як договорів купівлі-продажу майна державного підприємства як цілісного майнового комплексу, так і договорів купівлі-продажу пакету акцій, акціонерних товариств, створених у процесі приватизації або корпора-тизації. Саме з моментом нотаріального посвідчення договорів законодавець пов'язує у цих випадках перехід права власності на приватизований об'єкт (п. 4 ст. 27 Закону «Про приватизацію державного майна», п. 1 ст. 22. Закону «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)»). Оскільки обов'язковість нотаріальної форми договору передбачена чинним законодавством, недодержання її тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими ч. 2 ст. 48 ЦК (ст. 46 ЦК). Разом з тим, якщо однією з сторін угода виконана повністю або частково, а друга сторона ухиляється від нотаріального посвідчення угоди, арбітражний суд на підставі ч. 2 ст. 47 ЦК вправі за позовом сторони, яка виконала угоду, визнати таку угоду дійсною. Судове рішення у цьому випадку замінює нотаріальне посвідчення.

Законодавство про приватизацію передбачає реєстрацію окремих видів угод. Так, відповідно до п. 7 ст. 23 Закону «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» договір купівлі-продажу підлягає реєстрації відповідною місцевою радою. На нашу думку, недотримання цієї вимоги законодавства не може слугувати підставою для визнання незареєстрованої угоди недійсною, якщо всі інші вимоги (в тому числі щодо нотаріального посвідчення) дотримані.

У контексті визнання недійсними договорів купівлі-продажу державного майна певний інтерес становить ст. 20 Закону «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», зміст якої породив дискусію щодо застосування норм цієї статті в арбітражній судовій практиці. У цій статті, яка називається «Припинення та визнання недійсними угод, укладених на аукціоні, конкурсі», наведений перелік порушень, які можуть бути підставою для визнання судом недійсними угод, укладених на аукціоні, конкурсі:

• не виконано вимог щодо змісту інформації, передбаченої ст. 15 цього Закону, та терміну її опублікування;

• об'єкт включено до відповідного переліку об'єктів, що підлягають приватизації, з порушенням чинного законодавства;

• покупець не визнається як такий згідно з законодавством про приватизацію;

• істотно порушувались інші правила оголошення та проведення аукціону, конкурсу, передбачені цим Законом.

Про які ж угоди, укладені на аукціоні, конкурсі, йдеться в цій статті? Одна з висловлених з цього приводу думок зводиться до того, що передбачені ст. 20 Закону «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» угоди - це ті, які пов'язані з організацією та проведенням аукціону, конкурсу, але аж ніяк не договори купі-влі-продажу об'єктів приватизації.

З такою думкою варто погодитися, виходячи з того, що за юридичною природою організація та проведення аукціону, конкурсу являє собою сукупність дій (юридичних фактів), які породжують певні правовідносини (права і обов'язки). Такі дії учасників конкурсу, аукціону, органів приватизації, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків, слід вважати угодами, про які йде мова в ст. 20 Закону «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)». До них, зокрема, можна віднести, інформаційне повідомлення органу приватизації про проведення аукціону, конкурсу, звернене до невизначеного кола осіб, які відповідно до законодавства є потенційними покупцями об'єкта приватизації і за певних умов набувають права стати учасниками аукціону, конкурсу.

Як угоду слід розглядати внесення учасником аукціону, конкурсу застави в розмірі 10 відсотків початкової ціни продажу об'єкта.

Пунктом 6 ст. 17 Закону «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» передбачено ведення протоколу під час аукціону, який підписується лі-цитатором та покупцем (його представником). Підписання протоколу аукціону, до якого заноситься результат торгів (ціна продажу, відомості про покупця, який одержав право на придбання об'єкта) також слід вважати угодою.

Договір купівлі-продажу об'єкта приватизації не може відноситись до угод, укладених на аукціоні, конкурсі, у розумінні ст. 20 Закону «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», оскільки

відповідно до ст. 23 зазначеного Закону цей договір укладається у п'ятиденний термін з дня затвердження органом приватизації результатів аукціону, конкурсу. Таким чином, проведення аукціону, конкурсу і укладання договору купівлі-продажу об'єкта приватизації за часом не співпадають.

Завдання та запитання на закріплення вивченого

1. Дайте визначення поняття приватизації.

2. Назвіть головні завдання приватизації.

3. Дайте загальну характеристику законодавства про приватизацію.

4. Що таке об'єкт приватизації?

5. Яким чином класифікуються об'єкти приватизації?

6. Назвіть суб'єктів приватизації.

7. Що таке єдина система органів приватизації і які органи до неї входять?

8. Хто може бути покупцями в процесі приватизації?

9. Що таке довірче товариство?

10. Що таке інвестиційні фонди та інвестиційні компанії?

11. Охарактеризуйте основні стадії приватизаційного процесу.

12. Назвіть способи приватизації державного майна.

13. Назвіть основні умови договору купівлі-продажу об'єкта приватизації.

14. Яку відповідальність несе покупець за невиконання чи неналежне виконання умов договору купівлі-продажу об'єкта приватизації?

«все книги     «к разделу      «содержание      Глав: 109      Главы: <   75.  76.  77.  78.  79.  80.  81.  82.  83.  84.  85. >