1.1. Психологічні чинники професійної адаптації

Процес професійної адаптації привертає до себе увагу багатьох дослідників. Адаптацію (лат. «adaptation» – пристосування) у широкому змісті трактують як зміни, що супроводжують на рівні психічної регуляції процес активного пристосування індивіда до нових умов життєдіяльності.

У науковій літературі визначаються біологічний, фізіологічний, операціональний, інформаційний, комунікативний, особистісний і соціально-психологічний аспекти професійної адаптації. Таке розмаїття аспектів адаптації пояснюється тим, що людина розглядається як сплав властивостей індивіда й особистості. У такому випадку професійна адаптація являє собою єдність адаптації індивіда до фізичних умов фахового середовища (перший аспект, психофізіологічний), адаптації до професійних завдань, виконуваним операціям, професійної інформації і т.д. (другий аспект, професійний) та адаптації особистості до соціальних компонентів професійного середовища (третій, соціально-психологічний аспект). Подана нижче схема відображує дані аспекти і їхній основний зміст.

Аналіз проблеми професійної адаптації дозволяє сформулювати визначення даного процесу стосовно системи органів внутрішніх справ.

Професійна адаптація працівників органів внутрішніх справ – це процес пристосування особи, яка тільки-но поступила на службу в органи внутрішніх справ, до вимог професії, умов праці, до завдань та змісту спеціальності, специфічних особливостей служби, а також до трудового колективу.

Специфіка адаптації молодих працівників у підрозділах ОВС обумовлена характером діяльності міліції, а також умовами, у яких вона здійснюється. Найчастіше молодий працівник, який тільки приступив до служби в ОВС, зіштовхується з великим обсягом самостійної професійної роботи, йому необхідно засвоїти норми і цінності колективу, ввійти в складну систему міжособистісних взаємовідносин, зайняти своє місце в громадському житті підрозділу та самоутвердитися, проявити свої схильності, інтереси і можливості.

У свою чергу, колектив органів внутрішніх справ має всі ознаки, властиві трудовим колективам інших організацій. Проте характер праці працівників міліції обумовлює наявність певних соціально-психологічних особливостей колективів органів внутрішніх справ.

 Однієї з особливостей колективів ОВС є те, що результат їхньої праці відрізняється від результатів праці багатьох інших колективів. Метою діяльності органів внутрішніх справ є підтримка суспільного порядку і боротьба зі злочинністю, здійснювані за допомогою специфічних засобів та методів. Тому ефективність діяльності колективу стає наочною лише через деякий час. У той же час вирішення слідчих, оперативно-пошукових, виховних, експертних і інших завдань потребує певного інтелектуального настрою як окремих працівників, так і всього колективу. Тому в колективі повинна підтримуватися і переважати така психологічна атмосфера, яка найбільше сприяє продуктивній, ефективній діяльності.

Крім цього, органи внутрішніх справ, являючись елементом системи державного керування, повинні відповідати вимогам централізації, єдиноначальності, субординації, суворої дисципліни. Невиконання наказів або халатне ставлення до службових обов'язків спричиняє собою не тільки моральний осуд, але і сувору відповідальність. На відміну від більшості інших трудових колективів органи внутрішніх справ пред'являють більш формалізовані і жорсткі вимоги до поведінки в побуті, проведення дозвілля, зв'язків і знайомств (своїх та членів сім'ї), причому в багатьох колективах цей бік життя піддається дуже значному контролю і неформальній регламентації.

Особливості службової діяльності працівників органів внутрішніх справ потребують у багатьох випадках дуже значних щоденних витрат часу, фізичної напруги, посилених емоційних навантажень та перевантажень, скорочення свого вільного часу, віддачі усіх фізичних сил та можливостей. Більш того, від кожного члена колективу потрібні сміливість, мужність, спроможність та готовність піти на ризик і пожертвувати своїм здоров'ям, і навіть життям, для виконання службового обов’язку. Це, у свою чергу, вимагає від усього колективу великої згуртованості, а від кожного його члена – готовності до підтримки та взаємодопомоги.

Будь-який підрозділ органів внутрішніх справ є гетерогенним за своїми соціально-психологічними ознаками. У ньому працюють люди різного віку, освіти, різних професій і фахів, люди з різними соціально-психологічними особливостями характеру і здібностями. Гетерогенність підрозділу органів внутрішніх справ – обов'язкова умова його ефективної роботи. Тому адаптація в колективі ОВС нового працівника – це багатогранний процес, у першу чергу, соціально-психологічної адаптації.

Схема 1. Єтапи професійної адаптації працівників ОВС

Адаптація працівника ОВС до професійної діяльності підрозділяється на ряд етапів: первинна адаптація, період стабілізації, можлива дезадаптація, повторна адаптація, вікове зниження адаптаційних можливостей. Якщо початком первинної адаптації вважати перший робочий день, то своєрідним вступом до неї є процес становлення готовності до діяльності, що включає професійне самовизначення, формування мотивації, накопичення знань, розвиток професійно важливих властивостей та ін.

У процесі адаптації можна виділити три періоди: адаптаційна напруга, стабілізація та адаптаційне стомлення. Зближення цих двох систем понять особливо чітко виявляється при вивченні професійної діяльності в екстремальних умовах.

Професійна адаптація молодого працівника ОВС містить у собі ряд етапів.

1. У перші дні служби в молодого працівника відбувається ознайомлення з його професійною діяльністю. На даному етапі він повинний освоїти основні нормативні акти, посадові інструкції, одержати інформацію про всі елементи своєї діяльності, бути спроможним охарактеризувати основні вимоги до своєї роботи.

2. На другому етапі працівник повинний перейти до самостійної діяльності в повному змісті цього слова. З'являються елементи творчості. Працівник ефективно здійснює свої функціональні обов'язки, спроможний замінити іншого працівника за суміжним фахом.

3. Етап професійної майстерності, високого ступеня суспільної діяльності, перевищення встановлених норм. Працівники, які досягли високого рівня професійної майстерності, складають професійне ядро підрозділу.

Відповідальність за організацію навчання в перший, ознайомчий період покладається на начальника підрозділу ОВС. Тимчасово за вперше прийнятим на роботу працівником закріплюється наставник. Наставництво в ОВС є складовою частиною системи фахового підготування та морально-психологічного виховання осіб рядового й командного складу. Мета наставництва – прискорення процесу становлення молодого працівника як спеціаліста своєї справи, формування в нього морально-психологічних і вольових якостей, необхідних для виконання завдань, що постали перед ОВС.

Порядок організації наставництва в ОВС України визначається наказом МВС № 367 від 12 червня, 1993 р., яким затверджується Положення про наставництво. Організація наставництва – обов’язок начальника підрозділу або їх заступника по роботі з кадрами.

Проте, як показує практика, інститут наставництва не відіграє значної ролі в становленні молодого працівника як професіонала. Найчастіше виконання наставниками своїх функцій носить формальний характер. Можливо, це викликано такими причинами:

– найчастіше наставники не зацікавлені у виконанні своїх наставницьких функцій у зв'язку з відсутністю матеріального стимулювання цієї діяльності; завантаженість на своєму робочому місці просто не дозволяє наставнику приділяти належну увагу молодому працівнику;

– навіть у найбільш досвідчених і підготовлених працівників можуть бути просто відсутні навики виховної роботи.

У зв'язку з цим виникає необхідність переведення системи наставництва на більш професійну основу. Формування спеціальних матеріальних фондів у підрозділах дозволило б стимулювати діяльність наставників, зробити її більш престижною. Очевидно, що наставники повинні не призначатися за принципом «тепер твоя черга», а відбиратися з найбільш підготовлених і досвідчених працівників. Для того, щоб дані кандидати одержали право називати себе наставниками, вони повинні скласти ряд кваліфікаційних іспитів, що включали б службову та бойову підготовку, знання нормативних актів, основи виховної та соціально-психологічної роботи. Серед наставників можна було б проводити конкурси на звання «Кращий наставник», розігрувати цінні призи. Для підвищення професіоналізму наставників необхідно також створення періодичних курсів підвищення кваліфікації, де вони могли б прослухати лекції з основ психології і педагогіки, що викладаються професорсько-викладацьким складом різноманітних вузів.

Завдання по відновленню системи наставництва відображені в п. 6.2. Комплексної програми вдосконалення роботи з кадрами та підвищення авторитету міліції на 1999-2005 рр. (наказ МВС України № 61 від 29 січня 1999 р.).

Крім того, агентом соціалізації та адаптації молодих працівників ОВС до професійної діяльності є служба психологічного забезпечення. Психолог повинен брати участь у підборі наставників, наданні їм рекомендацій щодо оптимального адаптування молодих працівників до умов служби згідно з їхніми індивідуальними особливостями, здійснювати психологічне супроводження цього процесу, надавати необхідну індивідуальну психокорекційну допомогу, робити аналіз та узагальнення результатів адаптації (п. 3.9. Положення про службу психологічного забезпечення оперативно-службової діяльності органів та підрозділів внутрішніх справ України (наказ МВС України № 423 від 28 червня 1997 р.).

Треба відзначити, що вирішення цих завдань у реальній практиці психологічного забезпечення пов’язане з певними труднощами через відсутність критеріїв оцінки адаптованості молодих працівників до професійної діяльності, конкретних методичних розробок з психологічного та виховного супроводження процесу адаптації.