§ 3. Детермінанти корупційної злочинності

Ефективна протидія корупції потребує з'ясування її чинників. Треба виходити з того, що корупція має соціальні передумови, що властиві усім державам, але найбільше країнам з перехідною економікою, до яких належить і Україна.

На різке зростання корупції в незалежній Україні насамперед вплинули кризові явища в усіх сферах суспільного життя. Науково доведено, що за здійснення радикальних реформ дуже зростає рівень корупції. Проте слід наголосити, що її зростання обумовлено не самими по собі реформами, а повільністю, непослідовністю і незавершеністю їх проведення. Власне, це і спостерігається в Україні. Після отримання незалежності вона не виробила чіткої політичної та економічної стратегії формування громадянського суспільства. Це обумовило виникнення корпоративних кланів, викривлення процесів приватизації в інтересах окремих ділків, перепони у розвитку демократичних інститутів та утвердженні верховенства права тощо.

Детермінанти корупційних злочинів можна поділити на політичні, економічні, правові, організаційно-управлінські і соціально-психо-

30

логічні криміногенні фактори. Вони викладені у Концепції боротьби з корупцією на 1998—2005 роки, затвердженій Указом Президента України від 24 квітня 1998 р.

До політичних чинників віднесені:

— відсутність програмованості та предметності у впровадженні демократичних засад до різних сфер суспільного життя;

— повільний розвиток політичної структури та свідомості суспільства, передусім, його громадянських інституцій;

— відсутність системи виховання у службовців патріотичних почуттів, моральних, професійних якостей, розуміння того, що корупція підриває авторитет держави, етичні основи суспільної свідомості;

— недостатня визначеність і непослідовність у здійсненні анти-корупційної політики, що породжує у службовців, схильних до ko-рупційних діянь, відчуття безкарності;

— відсутність державної ініціативи та необхідних організаційних зусиль щодо створення громадських формувань задля підвищення активності населення у боротьбі з корупцією;

— відсутність ефективного парламентського контролю за діяльністю вищих посадових осіб виконавчої гілки влади, у тому числі керівників правоохоронних органів.

Економічними чинниками є:

— несприятливі умови для правомірної діяльності усіх суб'єктів господарювання, особливо малого і середнього бізнесу;

— непрозорість процесів приватизації, вирішення інших господарських питань, оцінки прибутків, обсягу податків, одержання пільг тощо;

— зростання розриву між доходами підприємців і державних службовців, наділених повноваженнями управління економічними процесами.

Правові чинники включають:

— недосконалість нормативно-правової бази, що не забезпечує ефективної протидії зловживанням чиновництва, зберігає його надмірну закритість, не сприяє чіткому контролю за діяльністю службовців та надійному правовому захисту громадян від свавілля посадових осіб;

— відсутність цілісної системи правових засобів впливу на фактори, що обумовлюють корупційні злочини;

— прогалини в законодавстві, що передбачає відповідальність за різні види корупційних правопорушень і регламентує діяльність державних органів у боротьбу з ними.

31

Організацшно-управлінськими чинниками є:

— слабка регламентація правил поведінки державних службовців, процедури здійснення їх повноважень, видання офіційних документів тощо;

— наявність у посадових осіб занадто широких можливостей для прийняття рішень на свій розсуд;

— поширеність випадків заміщення посад не на підставі ділових і моральних якостей особи, а через знайомство, особисту відданість, близькість політичних уподобань тощо;

— відсутність тестування на відповідність професійним і моральним якостям, періодичної ротації кадрів, формальне ставлення до їх атестації;

— відсутність механізмів унеможливлення прийняття на службу лідерів чи членів злочинних угруповань.

До соціально-психологічних чинників належать:

— зорієнтованість значної частини населення на протиправне вирішення життєвих питань, внаслідок чого корупція із соціальної аномалії перетворюється у правило поведінки;

— низька психологічна готовність громадян протидії корупції;

— корислива спрямованість багатьох державних службовців, що призводить до порушення закону, норм моралі та професійної етики;

— моральна деформація частини керівників, яка виявляється як у вчиненні ними злочинів, так і поблажливому ставленні до коруп-ційних діянь з боку підлеглих (кругова порука).