§ 4. Види юридичних осіб

Юридичні особи можна поділити на окремі види за різними ознаками. Залежно від існуючих форм власності в Україні юридичні особи поділяються на: а) приватні;

б) колективні; в) державні; г) змішані. Відповідно до суб'єктного складу юридичні особи поділяють на: а) українські;

б) спільні з участю іноземного інвестора; в) іноземні; г) міжнародні організації та об'єднання.

У деяких країнах СНД поширений поділ юридичних осіб на комерційні та некомерційні. Комерційними визнаються організації, головною метою діяльності яких є одержання прибутку. Такими юридичними особами є господарські товариства, виробничі кооперативи, підприємства незалежно від форм власності. До некомерційних юридичних осіб належать такі, які не мають на меті одержання прибутку і створюються для інших цілей. Такими некомерційними юридичними особами визнаються різні об'єднання громадян, у тому числі політичні партії, релігійні організації, споживчі кооперативи, фонди та інші.

Однак слід зазначити, що такий поділ є певною мірою умовним, оскільки і некомерційні організації досить часто виконують роботи, надають послуги, отримуючи при цьому прибуток.

 

З цих причин при розробці проекту ЦК України відмовилися від такої класифікації і натомість відновили традиційний поділ на юридичних осіб публічного права і юридичних осіб приватного права. Суть цієї класифікації полягає в тому, що юридичні особи публічного права створюються незалежно від волі приватних осіб, як правило, для здійснення спеціальних функцій, не обумовлених їх участю у цивільному обороті (наприклад, міністерства і відомства, установи соціальної сфери, культурно-освітянські заклади та інші).

І навпаки, юридичні особи приватного права створюються за ініціативою приватних осіб на договірних засадах саме з метою участі у різних цивільно-правових відносинах. Цивільним правом регулюється порядок створення і діяльності саме юридичних осіб приватного права. Щодо регулювання цивільно-правових відносин за участю юридичних осіб публічного права (наприклад, коли у них виникає потреба укласти цивільно-правовий договір оренди, купівлі-продажу, про надання різних послуг тощо), то діє загальний принцип: публічні юридичні особи, вступаючи у цивільно-правові відносини, підпадають під режим цивільно-правового регулювання, як і будь-які інші приватні юридичні особи, незалежно від того, що створені вони розпорядчим способом на підставі рішення державних органів та органів місцевого самоврядування і в цілому функціонують для здійснення завдань публічного характеру. Таким чином, забезпечується єдність регулювання цивільно-правових відносин незалежно від того, хто є їх учасниками. Водночас порядок утворення юридичних осіб публічного права регулюється не актами цивільного законодавства, а нормами публічного права.

Чинне законодавство України також визначає для юридичних осіб, що діють у цивільному обороті, організаційно-правову форму: підприємства, господарські товариства, кооперативи тощо. Цей перелік, на відміну від ЦК Російської Федерації та інших країн СНД, не є в Україні вичерпним. Питання про організаційно-правову форму окремих юридичних осіб вирішується у різних нормативних актах.

Відповідно до Закону України "Про підприємства в Україні" (ст. 1) підприємство — це самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має права юридичної особи і здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу). Підприєм-

 

ство має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням, а також знак для товарів і послуг. Отже, на відміну від бюджетних установ, які функціонують головним чином за рахунок бюджетних асигнувань, підприємства одержують доходи від своєї виробничо-господарської діяльності і покривають цими доходами свої витрати, тобто виступають в обороті як відокремлені товаровиробники. Правда, в разі збиткової діяльності підприємства держава може надати йому дотацію, інші пільги, якщо вона визнає продукцію цього підприємства суспільне необхідною. Підприємство може здійснювати будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законодавством України і відповідають цілям, передбаченим статутом підприємства. Як юридична особа підприємство має своє майно, яке становлять основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі підприємства. Здійснюючи господарську діяльність, вступаючи в різні угоди щодо свого майна з іншими особами, підприємство набуває цивільних прав і виконує обов'язки, несе майнову відповідальність за своїми зобов'язаннями, тобто діє як суб'єкт цивільних правовідносин — юридична особа.

Залежно від форм власності, встановлених Законом України "Про власність", можуть діяти підприємства таких видів:

— приватне підприємство, основане на власності фізичної особи;

— колективне підприємство, основане на власності трудового колективу підприємства;

— господарське товариство;

— підприємство, основане на власності об'єднань громадян;

— комунальне підприємство, основане на власності відповідної територіальної громади;

— державне підприємство, основане на державній власності, в тому числі казенне підприємство;

— спільне підприємство, основане на базі об'єднання майна різних власників (змішана форма власності). Серед засновників спільного підприємства можуть бути юридичні особи і громадяни України, інших держав;

— підприємство, основане на власності юридичних осіб і громадян інших держав. Створення таких підприємств регулюється окремим законодавством України.

 

Відповідно до обсягів господарського обороту підприємства та чисельності його працівників (незалежно від форм власності), воно може бути віднесено до категорії малих підприємств. Зокрема, до малих підприємств належить заново створювані і діючі підприємства: у промисловості та будівництві — з чисельністю працюючих до 200 чоловік; в інших галузях виробничої сфери — з чисельністю працюючих до 50 чоловік, у науці та науковому обслуговуванні — до 100 чоловік, у галузях невиробничої сфери — до 25 чоловік, у роздрібній торгівлі — до 15 чоловік.

Перехід до ринкової економіки зумовив появу нових організаційно-правових форм, покликаних забезпечити поєднання майнових та інших інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері підприємницької діяльності. Саме для цього створюються численні господарські товариства, до яких належать такі юридичні особи, які створені на підставі договору шляхом об'єднання майна (або майна і підприємницької діяльності) фізичних та юридичних осіб з метою одержання прибутку. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про господарські товариства" можуть створюватися акціонерні товариства, товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю, повні та командитні товариства.

Особи, які утворюють господарські товариства, називаються їх засновниками. Підприємства, організації та установи, які стали учасниками товариства, не ліквідуються як юридичні особи (ст. З закону).

Господарські товариства можна поділити на дві групи: об'єднання капіталів та об'єднання осіб. До першої групи належать такі товариства, які при їх створенні передбачають об'єднання майна засновників та учасників і необов'язково — особистої участі (тобто підприємницької діяльності), до другої групи — товариства, в яких їх засновники беруть участь не тільки майновими внесками, а й безпосередньо особистою участю.

Засновники й учасники господарських товариств (ст. 10 закону) мають право:

а) брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах;

б) брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди);

в) вийти в установленому порядку з товариства;

5 ,-з;і

 

г) одержувати інформацію про діяльність товариства.

Об'єднаннями капіталів розглядаються такі господарські товариства, як акціонерні та товариства з обмеженою і додатковою відповідальністю.

Акціонерним вважається товариство, яке має статутний фонд, поділений на певне число акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства. Акціонери відповідають за зобов'язаннями товариства лише у межах належних їм акцій. У випадках, передбачених статутом, акціонери, які не повністю оплатили акції, несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства також у межах несплачених сум.

Акціонерні товариства бувають: відкритими, акції яких можуть поширюватися шляхом відкритої передплати і купівлі-продажу на біржах, і закритими, коли їхні акції розподіляються між засновниками і не можуть поширюватися шляхом передплати, купуватися і продаватися на біржах. Проте закрите акціонерне товариство може бути реорганізовано у відкрите шляхом реєстрації його акцій у порядку, передбаченому законодавством про цінні папери і фондову біржу, і внесення змін до статуту товариства (статті 24 і 25 Закону України "Про господарські товариства").

Подібними до акціонерних є товариства з обмеженою відповідальністю, статутні фонди яких також поділені на частки (паї), розміри яких визначаються установчими документами. Різниця між ними полягає в тому, що акціонерні товариства формують статутний фонд шляхом випуску і розповсюдження акцій, володільці яких можуть бути наперед невідомими. Товариства з обмеженою відповідальністю утворюють статутні фонди за рахунок коштів учасників (пайовиків), число яких, як правило, невелике і наперед відоме. Як і акціонерне, товариство з обмеженою відповідальністю за своїми зобов'язаннями відповідає теж належним йому майном. І ця відповідальність є, за загальним правилом, повною (відшкодування всіх заподіяних збитків), якщо тільки за даним видом зобов'язань не передбачено обмеженої відповідальності. Поняття ж "обмежена відповідальність" тут означає, що при зверненні стягнення на майно товариства за його боргами, пайовик втрачає лише свій пай (внесок), а на решту його майна ця відповідальність не поширюється (наприклад, при банкрутстві товариства). У цьому розумінні й відповідальність акціоне

 

рів у акціонерному товаристві є також обмеженою, бо вони відповідають за зобов'язаннями товариства лише в межах належних їм акцій.

Товариством з додатковою відповідальністю визнається товариство, статутний фонд якого поділено на частки, визначені статутними документами. Учасники такого товариства відповідають за його боргами своїми внесками у статутний фонд, а при недостатності цих сум — додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника. Граничний розмір відповідальності учасників передбачається у статутних документах (ст. 65 Закону України "Про господарські товариства").

До об'єднань осіб належать повні і командитні товариства.

Повне товариство — це таке товариство, всі учасники якого займаються сумісною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном. Солідарність відповідальності означає, що при недостатності майна у такого товариства кредитор має право звернутися з вимогою про покриття боргу як до всіх учасників разом, так і до кожного з них зокрема, як у частині, так і в повній сумі боргу. В засновницькому договорі про повне товариство зазначається розмір частки кожного з учасників, склад і порядок внесення вкладів, форма їхньої участі у справах товариства. Ведення справ товариства може здійснюватися або всіма учасниками, або одним чи кількома з них, виступаючи від імені товариства. У цьому разі обсяг повноважень учасників визначається довіреністю, підписаною рештою учасників товариства (статті 66 і 68 Закону України "Про господарські товариства").

Командитне товариство включає поряд з одним чи кількома учасниками, які несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном, також одного чи більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майно товариства (вкладників). Якщо в командитному товаристві беруть участь двоє чи більше учасників з повною відповідальністю, вони несуть солідарну відповідальність за боргами товариства (ст. 75 Закону України "Про господарські товариства").

Управляють справами командитного товариства лише Учасники з повною відповідальністю (ст. 81 Закону України "Про господарські товариства").

 

Для участі в цивільних правовідносинах з метою одержання прибутку створюються і виробничі кооперативи. Кооперативи створюються і діють у сільському господарстві, промисловості, будівництві, на транспорті, в торгівлі, громадському харчуванні, у сфері платних послуг та інших галузях виробництва і соціально-культурного життя. Так, відповідно до Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію" від 17 липня 1997 p. сільськогосподарський кооператив визначається як добровільне об'єднання фізичних і юридичних осіб (членів) в іншу юридичну особу на засадах членства, об'єднання пайових внесків, участі у спільній сільськогосподарській виробничій діяльності та обслуговування переважно членів кооперативу. Виробничі кооперативи здійснюють господарську діяльність на засадах підприємництва з метою отримання доходу.

На кооперативних засадах діють і колективні сільськогосподарські підприємства. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" від 14 лютого 1992 p. воно є добровільним об'єднанням громадян у самостійне підприємство для спільного виробництва сільськогосподарської продукції, що діє на засадах підприємництва і самоврядування. Підприємство є юридичною особою, має розрахунковий та інші рахунки в установах банку і печатку із своїм найменуванням. Колективні сільськогосподарські підприємства можуть на добровільних засадах об'єднуватися у спілки (об'єднання), бути засновниками акціонерних товариств, які діють на основі своїх статутів. Підприємство самостійно визначає напрями сільськогосподарського виробництва, його структуру та обсяг, самостійно розпоряджається виробленою продукцією та доходами і здійснює будь-яку діяльність, що не суперечить законодавству. З цією метою підприємство може вступати в договірні відносини з будь-якими організаціями або громадянами, самостійно обирати партнерів, у тому числі іноземних, для укладення договорів. На договірній основі воно може брати на себе виконання державного контракту на продаж сільськогосподарської продукції.

Держава повинна забезпечувати рівність усіх форм господарювання в агропромисловому комплексі, де поряд з колективними сільськогосподарськими підприємствами діють радгоспи, підсобні сільські господарства підприємств, установ і

 

організацій, переробні та інші підприємства, акціонерні товариства, орендні колективи, особисті підсобні господарства громадян, селянські (фермерські) господарства тощо.

Серед названих організаційно-правових форм господарювання з використанням інституту юридичної особи слід виділити селянські (фермерські) господарства, які є формою підприємництва громадян України, що виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою і реалізацією. Відповідно до ст. 9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, у тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи. Саме в цій якості воно може відкривати розрахунковий та інші рахунки в установах банку, вступати у відносини з іншими організаціями, нести майнову відповідальність за своїми зобов'язаннями і діяти як самостійний учасник цивільного обороту.

Відповідно до ст. З Закону України "Про підприємства в Україні" юридичні особи можуть на добровільних засадах об'єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству. Зокрема, підприємства мають право об'єднуватися в:

— асоціації, тобто договірні об'єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності, при цьому асоціація не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-кого з її учасників;

— корпорації — договірні об'єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів з делегуванням окремих повноважень з централізованого регулювання діяльності кожного з учасників;

— консорціуми — тимчасові статутні об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети;

— концерни — статутні об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного чи групи підприємців;

 

— інші об'єднання, створені за галузевим, територіальним або іншими принципами.

Об'єднання є юридичною особою, може мати самостійний і зведений баланси, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням. Об'єднання діють на основі договору або статуту, затвердженого їх засновниками або власниками. Підприємства, які входять до складу зазначених організаційних структур, зберігають права юридичних осіб і на них поширюється дія Закону України "Про підприємства в Україні". Тому об'єднання не відповідає за зобов'язаннями підприємств, які входять до його складу, а підприємства не відповідають за зобов'язаннями об'єднання, якщо інше не передбачено засновницьким договором (статутом). За підприємствами залишається право вийти зі складу об'єднання із збереженням взаємних зобов'язань та укладених договорів з іншими підприємствами та організаціями.

Правами юридичних осіб наділяються не лише такі колективні утворення, які діють з метою одержання прибутку, а й різні установи, об'єднання громадян, релігійні організації тощо. Не маючи основною метою своєї діяльності одержання прибутку, ці організації, однак, є учасниками цивільного обороту, тобто часто змушені вступати в цивільно-правові відносини і набувати майнових та особистих немайнових прав та обов'язків.

Установою може бути визнана організація, яка створюється і фінансується власником для здійснення управлінських, соціально-культурних та інших функцій некомерційного характеру. До них, зокрема, належать установи та інші державні організації, що перебувають на державному бюджеті і мають самостійний кошторис, керівники яких користуються правами розпорядників кредитів, за винятками, встановленими законом (ч. 1 ст. 24 ЦК України). Ними є органи державної влади й управління (обласні та районні державні адміністрації, місцеві ради, їх відділи та управління, міністерства, відомства тощо), органи прокуратури і суду, установи соціально-культурного характеру (вузи, лікарні, музеї, бібліотеки тощо). Оскільки основна діяльність названих установ полягає у здійсненні управлінських, соціально-культурних та інших функцій, а результати цієї роботи не можуть бути оцінені як товар, основним джерелом покриття їх витрат є асигнування

 

з бюджету, які витрачаються відповідно до затвердженого кожній установі кошторису.

Крім асигнувань з державного бюджету, установи можуть одержувати доходи від реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг або здійснення іншої допоміжної діяльності. Так, вищі навчальні заклади силами колективів своїх кафедр або наукових підрозділів ведуть на замовлення інших організацій госпдоговірні наукові дослідження і реалізують їх результати на основі договорів про передачу науково-технічної продукції. Одержані від замовників кошти використовуються на розширення навчально-лабораторної бази, житлове будівництво, оплату праці та преміювання працівників вузу, залучених до виконання госпдоговірних робіт, та на інші цілі. Бюджетні установи повинні витрачати спеціальні кошти у межах затверджених кошторисів і фактичного надходження доходів з кожного виду спеціальних коштів.

Нині поступово змінюється система фінансування діяльності бюджетних організацій. Вона будується на основі довгочасних стабільних економічних нормативів і фінансових форм, орієнтованих на кінцеві результати діяльності. Бюджетним організаціям, які досягли встановлених показників роботи, надається право направляти заощаджені кошти на свої соціальні та виробничі потреби. Зокрема, діяльність культурно-освітніх закладів (клубів, бібліотек, музеїв, зоопарків тощо) за рахунок бюджетного фінансування поєднується з розвитком договірних відносин на госпрозрахунковій основі з іншими організаціями, а також розширенням платних послуг населенню. Одержані від господарської діяльності кошти залучаються у доход закладу культури і становлять його єдиний фонд фінансових коштів. Державна установа відповідає за своїми зобов'язаннями коштами, які є в її розпорядженні. При недостатності у державної установи коштів відповідальність за її зобов'язаннями несе власник.

До юридичних осіб належать і такі державні організації, які фінансуються за рахунок інших джерел, мають самостійний кошторис і самостійний баланс. На таких засадах можуть створюватися органи господарського управління, які фінансуються за рахунок відрахувань від прибутків підпорядкованих їм підприємств. У кошторисах цих організацій чітко фіксуються джерела надходження коштів і суми видатків, у ме-

 

жах яких і здійснюються господарські та інші операції названих юридичних осіб.

Як юридичні особи в Україні діють різні об'єднання громадян. Право громадян на свободу об'єднання є невід'ємним, правом людини, закріпленим Загальною декларацією прав людини, і гарантується Конституцією та законодавством України. Держава сприяє розвиткові політичної та громадської активності, творчої ініціативи громадян і створює рівні умови для діяльності їх об'єднань.

У ст. 1 Закону України "Про об'єднання громадян" від б червня 1992 p. зазначається, що об'єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод. Об'єднання громадян, незалежно від своєї назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо), в розумінні цього закону визнається політичною партією або громадською організацією.

Політичною партією є об'єднання громадян — прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, які мають головною метою участь у виробленні державної політики, формування органів влади, місцевого та регіонального самоврядування та представництво в їх складі. В Україні зареєстровані і діють Українська республіканська партія. Демократична партія. Партія зелених, Соціалістична партія та інші.

Громадською організацією є об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів. Громадські організації створюються і діють у формі спілок (адвокатів, музикантів та інших), товариств (наприклад. Наукове товариство ім. Т. Шевченка), комітетів (наприклад, Національний олімпійський комітет України), асоціацій (наприклад. Українська уфологічна асоціація) тощо. Об'єднання громадян мають право на добровільних засадах засновувати або вступати між собою у спілки (союзи, асоціації тощо), яким відповідно до їхніх статутів теж можуть надаватися права юридичної особи.

Для виконання поставлених завдань об'єднання громадян формують свою власну матеріальну базу, тобто можуть мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення статутної діяльності. Право власності цих об'єднань виникає

 

шляхом передачі їм майна засновниками, членами (учасниками) або державою, внаслідок сплати членами об'єднання вступних та членських внесків, пожертвувань громадян та організацій тощо. З метою виконання статутних завдань і цілей зареєстровані об'єднання можуть здійснювати необхідну господарську та іншу комерційну діяльність шляхом створення госпрозрахункових установ та організацій із статусом юридичної особи, заснування підприємств у порядку, встановленому законодавством. Політичні партії, створювані ними установи та організації не мають права засновувати підприємства, крім засобів масової інформації, і займатися господарською та іншою комерційною діяльністю, за винятком продажу суспільно-політичної літератури, інших пропагандистсько-агітаційних матеріалів, виробів із власною символікою» проведення фестивалів, свят, виставок, лекцій, інших громадсько-політичних заходів. Кошти і майно, придбані в результаті господарської та комерційної діяльності госпрозрахункових установ та підприємств, створених громадськими організаціями, також стають власністю цих організацій.

Правами юридичних осіб наділяються також різні фонди (наприклад. Український фонд культури, Український національний фонд допомоги інвалідам Чорнобиля). Фондами визнаються організації, що засновуються громадянами і юридичними особами на основі їх добровільних і безповоротних майнових вкладів у благочинних або інших некомерційних цілях. Майно, передане засновниками, є власністю фонду. Порядок формування органів та управління фондом визначається його статутом, який затверджує засновник. Засновники фонду не відповідають за зобов'язаннями створених ними фондів, а фонди не відповідають за зобов'язаннями своїх засновників.

Юридичними особами є і споживчі кооперативи. Ними визнаються організації, засновані на членстві громадян з метою задоволення потреб членів та інших громадян у торговельному чи побутовому обслуговуванні, а також членів кооперативу в житлі, дачах, гаражах, соціально-культурних та інших послугах. Споживчими кооперативами є, зокрема, житлово-бу-Дівельні, гаражні та інші кооперативи. Члени споживчого кооперативу не відповідають за його зобов'язаннями, якщо інше не передбачено статутом кооперативу.

 

Учасниками цивільно-правових відносин виступають і релігійні організації. Відповідно до Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" від 23 квітня 1991 р. (ст. 7) ці організації утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно зі своїми статутами (положеннями). Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління й установи, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства, духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вищеназваних релігійних організацій. Релігійні об'єднання представляються своїми центрами (управліннями).

Релігійна організація визнається юридичною особою з моменту реєстрації її статуту. Як юридичні особи релігійні організації мають право використовувати для своїх потреб будівлі і майно, що надаються їм на договірних засадах державними, громадськими організаціями або громадянами. Релігійні організації набувають право власності на майно, придбане або створене ними за рахунок власних коштів, пожертвуване громадянами, організаціями або передане державою, а також придбане на інших підставах, передбачених законом. У порядку, визначеному чинним законодавством, релігійні організації мають право для виконання своїх статутних завдань засновувати свої видавничі, поліграфічні, виробничі, реставраційно-будівельні, сільськогосподарські та інші підприємства, а також добродійні заклади (притулки, інтернати, лікарні тощо), які мають права юридичної особі (статті 18 і 19 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації").

 

«все книги     «к разделу      «содержание      Глав: 163      Главы: <   34.  35.  36.  37.  38.  39.  40.  41.  42.  43.  44. >