Висновки

Ми вчимося плавати в процесі плавання. Ми вивчаємо тактику допиту на практиці. Як молодші офіцери, ми маємо великі можливості перевірити наші методи на тих, хто подає скарги, на свідках та інших громадянах. Згодом, коли ми стаємо старшими офіцерами і займаємося розслідуванням більш складних справ, наші допити стають більш цікавими і дуже рідко — більш важкими, у зв'язку з тим, що ми робимося більш досвідченими.

Тактиці допиту ми можемо вчитися під час нашої повсякденної роботи, практикуючись на наших товаришах. Перш ніж розпочати розмову чи допит, офіцер повинен накреслити план стратегії. Однак, якщо запланований метод допиту не виправдовує себе, офіцер повинен уміти швидко переключитися на інший. Коли допит закінчено, добре проаналізувати те, як він проходив. Коли допит не вдався, необхідно шукати причину, думати, який інший, невикористаний метод, міг би принести кращі результати.

Офіцеру рекомендується вести реєстрацію вдалих Методів, які допомогли б успішно вести допит. Необхідно пам'ятати, що ті прийоми, які були вдалими учора, сьогодні можуть бути неефективними. Це пов'язано з тим, що поведінка людей змінюється залежно від того, як змінюються умови їх існування і т.ін.

Проникливий, передовий офіцер може з великим успіхом використовувати у своїй практиці керівництво для проведення допиту, такі настанови:

— систематично удосконалюйте мистецтво допиту постійним застосуванням нових методів та підкріпленням старих;

— аналізуйте допущені на допиті недоліки;

— радьтеся з іншими офіцерами та обмінюйтеся досвідом;

— цікавтесь думкою злочинців про допит;

— будьте весь час у контакті з молоддю, слідкуйте за їх досвідом;

— відвідуйте суди.

Коментар до інструкції по допиту поліцейськими офіцерами США.

Ознайомлення з даною інструкцією викликає дивне відчуття: з одного боку, в ній ніби-то все те саме, про що пишуть у наших посібниках з допиту, з іншого — пишуть не так, як у нас. Пошук відповіді на Це питання дозволив зробити такий висновок: для наших авторів головне в рекомендаціях з тактики допиту — як вивудити інформацію у допитуваного, для них (зокрема, для І.Р.Кідда) — як побудувати взаємовідносини із допитуваним, як задовольнити його інтереси та дотримуватись його прав. Для них головне — створити про допитуючого (і органи, які він представляє) хороше враження. Хоча і у них є дивні для нас крайнощі: використання "законного обдурювання", рекомендації про те, "як довести допитуваного до кінця" (зокрема, допитом до того часу, доки буде в змозі вести допит сам допитуючий).

Із врахуванням згаданого зупинимося на коментуванні окремих положень інструкції для поліцейського допиту (номери, які далі зустрічатимуться, відповідають конкретним частинам інструкції).

1-3,8 — Настрій для спілкування з потерпілим створюється тим, що допитуючий відразу підкреслює значення поданої заяви, висловлює вдячність за повідомлення і запитує : "Чим я можу Вам допомогти?" (на відміну від прагнення наших працівників будь-яким шляхом позбутися заяви, яка подається).

4, 17 — Рекомендується в усьому демонструвати справедливість своїх вчинків та обов'язково пояснювати мотиви дій поліцейського. Заклик до об'єктивності навіть тоді, коли допитуваний антипатичний Вам.

5 <І>— Під час бесіди зі свідком потрібно підкреслити, що вій робить добру справу, що поліцейському та суспільству необхідна його допомога.

У нашій практик досить часто можна зустрітися із прикладами зовсім іншого плану.

Як можливого свідка на допит було запрошено 70-річного чоловіка. Через 4 години чекання у коридорі з'явився молодий слідчий, який, не вибачившись за тривалу відсутність, запитав: "Ну, що, мужик, можеш сказати про убивство?" У відповідь почув: " Нічого". Через 8 років прийшла його дружина, розповіла про ті обставини, про які повідав їй чоловік перед смертю. Це дозволило швидко розкрити убивство.

6, 25, 35, 36 — В інструкції постійно підкреслюється не тільки зовнішнє вираження бажання допомогти допитуваному, а й внутрішній настрій поліцейського на це. При цьому відмічається недопустимість спекулювання обіцянками і заявами, виконати які неможливо.

7<І> — Правильно зазначається, що допитуючий повинен бути уважним і обережним, через те, що допитуваний може намагатися одержати необхідну для нього інформацію від слідчого.

Цьому аспекту тактики — тактиці поведінки особи, що протистоїть слідчому, у нас приділяється ще мало уваги.

Оскільки "Практично кожному розслідуванню, — зазначають С. Ю. Журавльов та А. Ф. Лубін, протиставляється протидія, боротьба з ним, то саме розслідування з цих позицій є ніщо інше, як боротьба проти боротьби" [5, 345].

І в цій боротьбі кожна сторона використовує свої тактичні прийоми досягнення мети. Тактика злочинців проявляється під час підготовки та вчинення злочинів [5, 281-282], а також у процесі розслідування. В останньому випадку тактичні хитрощі злочинців направлені: на визначення рівня поінформованості слідчого; введення слідчого в оману; на одержання інформації від слідчого про обставини, які їх цікавлять; на відволікання Слідчого від вирішення накреслених завдань; на провокування слідчого з метою вивести його з рівноваги, щоб ухилитися від "наполегливих атак" слідчого; на дискредитацію зібраних слідчим доказів і т.ін. [6, с.168 — 183]. Про подібне говорить такий приклад.

З метою одержання можливості передати інформацію співучаснику затриманий назвав, як співучасника свого знайомого. Оскільки той усе заперечував, слідчий влаштував їм очну ставку. На ній підозрюваний відмовився від своїх показань по відносно свого знайомого. Наступною перевіркою було встановлено його непричетність до злочину, а також те, що він послужив "каналом" для передачі необхідних даних справжнім співучасникам [7, с.44].

Тому для того, щоб тактично, грамотно вести розслідування, необхідно знати тактику дій злочинців і володіти арсеналом засобів виявлення та нейтралізації тактичних хитрощів злочинців [ 8, с.19; 9, с.8].

3. Рекомендується тактичний прийом створення у допитуваного враження про широку поінформованість допитуючого про злочинну діяльність підозрюваного. У нас також використовується такий прийом. Під час допиту підозрюваного у вчиненні крадіжок на залізничному транспорті слідчий широко використовував інформацію спеціалістів про технологію обробки рефрижераторних поїздів, режим їх роботи, розташування та використання в якості тайників для перевезення викраденого секцій, ніш та інших місць поїздів, про термінологію, яка використовується залізничниками тощо. Все це було оцінено підозрюваним як знання слідчим конкретних фактів і обставим вчинення ним крадіжок, і він зізнався у цьому [10, с.19; див. також 11, с.92].

10 — Мова йде про прийом, який передбачає "тиск" на допитуваного. У нас, як правило, говорять про недопустимість подібного тиску. Хоча в якості позитивних прикладів приводять випадки використання метода тактичного впливу на основні параметри біоритмічного "паспорту" обвинувачуваного, тобто використання періоду певної слабкості організму людини та її здібностей до повноцінного захисту [12, с.93]. Більш того, професор В.О. Образцов говорить про необхідність застосування гіпнозу під час допиту, заявляючи, що ми, як і зарубіжні криміналісти, "прошляпили" з його використанням. [12, с.108].

11 — Вибір місця допиту пропонується визначати з позиції зручності допитуючого (де йому буде зручніше та навпаки — незручно допитуваному). Визначаючи спосіб виклику на допит, підкреслюється необхідність пояснення тих чи інших причин виклику у департамент поліції. Ні в якому разі не робиться наголос на обов'язку з'явитися за викликом.

12 — У нас теж йде мова про створення умов для допиту, щоб ніщо не відволікало слідчого від роботи, але в основному, щоб не було сторонніх. Для американців головне, що усе із поведінки та реакцій на хід допиту було під контролем допитуючого.

13-15 — Рекомендується не вести записів під час допиту, щоб не насторожувати допитуваного. У нас, крім цього, відзначається, що протоколювання та ведення чорнових записів під час допиту дає допитуваному час для аналізу та роздумів. В інструкції підкреслюється, що невеликі перерви (наприклад, на сніданок і т.ін.) нічого не дадуть допитуваному. З цим навряд чи можна погодитись.

18-20, 24 — Недопустимо те, що може озлобити допитуваного. Необхідно враховувати рівень його розвитку, іноді "підгравати" йому, але ніколи не слід опускатися до рівня підозрюваного у проявах грубощів, брутальної мови і т.ін.

21. 34 — Допит розглядається як гра, як боротьба розумів. У зв'язку із цим допитуючому рекомендується бути артистом та використовувати лестощі, вираження співчуття і прихильності для досягнення своєї мети. Досягнувши її, ніколи не слід торжествувати. І, очевидно, квінтесенція американського підходу до характеру спілкування під час допиту : "Дайте йому можливість зберегти про Вас хорошу думку, поки Ви створюєте хорошу справу проти нього".

22. 23. 37 — Говорять про активність та наступальність допитуючого, але не до рівня упертості у стверджуванні вини, коли для цього немає достатніх даних.

26 — Цілковито правильна порада про економію часу розслідування за рахунок його організації, а не у процесі проведення слідчих дій.

27, 16 — У конкретних тактичних прийомах проглядається лінія на те, щоб якнайдовше "не розкривати карти" щоб більше говорив допитуваний, а офіцер накопичував інформацію для періоду рішучих дій.

У нашій практиці (і теорії) є прийом конкуренції злого та доброго слідчого. У них мова йде про попередню роботу менш кваліфікованого офіцера, щоб більш кваліфікований мав змогу потім забезпечити успіх допиту.

28-32 — Вважається за можливе привести допитуваного в такий емоційний стан, щоб він дав показання, які не дасть, будучи спокійним.

І як дисонанс усьому попередньому звучить: не заспокоюйте того, хто плаче, не давайте йому можливості отямитися.

У нас тепер теж говорять про емоційний експеримент, про використання його для одержання показань.

Чоловік підозрювався в убивстві своєї дружини, труп якої не було знайдено. Доказів його причетності було недостатньо, але сам він категорично заперечував це. У слідчого була телеграма, яка прийшла у відповідь на запит про розшук, із пропорцією направити чоловіка для впізнання трупу дружини. Після одержання цієї телеграми слідчий з'ясував, що це не труп дружини підозрюваного. Під час допиту слідчий на деякий час покинув кабінет і "випадково" залишив телеграму на столі. Коли він повернувся, то по стану підозрюваного зрозумів, що той ознайомився з телеграмою. Тоді виникло запитання:

— Вам зрозуміло, у зв'язку з чим Ви викликані на допит? —Так, — відповів підозрюваний.

— У такому випадку розкажіть усе у подробицях. І підозрюваний дав правдиві показання, які підтвердились подальшим розслідуванням [13].

Відмічається значення ознак хвилювання та напруженості для визначення стану допитуваного. Паралельно підкреслюється, що ні одна з цих ознак не доводить вину, через те, що вони можуть бути виявленням сорому, злості, розгубленості, страху та інших емоцій.

33 — Рекомендується використання хитрощів під час допиту, до того ж у формі прямого обману (приклад із театру).

У “ас давно і багато дискутують з приводу допустимості "психологічних (тактичних) пасток" [14; 15; 16].

Затриманий заперечував свою причетність до крадіжки. До наступного допиту слідчий знайшов у знайомив потерпілого (учасників спільної поїздки в Індію) один із аналогічних викраденому сувенірів та поклав його на сейфі, накривши газетою, але так, щоб його можна було роздивитися з місця, на якому буде сидіти допитуваний. Запросивши підозрюваного, слідчий почав детально розпитувати його про попередню судимість, про те, чим він займався після виходу з в'язниці, про зв'язки і т.ін. Підозрюваний весь час кидав погляди у бік сейфа, відповідав на запитання із затримкою, уривчасто, а потім, сказавши "Досить про це", розповів у подробицях про вчинення крадіжки, назвавши навіть місцезнаходження викраденого, де воно і було після допиту виявлено та вилучено [17, с.135].

Хитрощі тут полягали у тому, що допитуваному видана "Інформація до роздумів" для визначення позиції та поведінки допитуючого. Якщо підозрюваний не винний і йому не знайомий "виданий" об'єкт, він ніяк на нього не прореагує. Якщо ж предмет йому знайомий, він буде намагатися не видати себе або поводитися так, як у наведеному прикладі.

Подібне використання хитрощів, на наш погляд, цілком допустимо. Але воно ніколи не повинно бути пов'язане з прямим обманом, із фальсифікацією.

37-43 — Деякі рекомендації для допиту окремих категорій осіб незвичайні і певною мірою сумнівні:

а) мовчанка та засудження поглядом як свідчення того, що офіцеру "багато відомо";

б) обвинувачення у нескоєному тяжкому злочині, щоб підозрюваний визнав свій менш тяжкий злочин.

У той же час вдалою здається порада запропонувати підозрюваному поставити себе на місце слідчого: "Щоб Ви зробили на моєму місці?"

44, 49 — Складність допиту потерпілих у справах про згвалтування у нас пояснюють, зокрема, тим що жінка повинна розповідати чоловікові про зовсім інтимне. У них же, навпаки, підкреслюється, що жінка швидше розповідає про те, що трапилось з нею, чоловіку, ніж жінці.

46 — Знову суттєва відмінність з нами: у нас допитувати п'яних не рекомендується, а у них піреслюється, що у п'яного, зізнання можна добитися швидше, ніж у тверезого.

Висновки

Проаналізовані положення свідчать про значний збіг більшості організаційних і тактичних моментів допиту у нас, і у американців. У той же час є багато підходів та прийомів, котрі суттєво відрізняються.

У розвитку та удосконаленні правових форм і тактики допиту необхідний детальний аналіз та використання досвіду правоохоронних органів інших країн. У цьому плані можуть та повинні бути прикладом поради І.Р.Кідда щодо практичного удосконалення майстерності допиту, і перш за все такі:

— аналізуйте допущені під час допиту недоліки,

— відвідуйте суди,

— цікавтесь думкою злочинців про допит.

Зрозуміло, що у діяльності поліції США та інших країн є помилки, порушення закону, і не все з їх рекомендацій може бути нами сприйнято, але все, що формує та демонструє людське, чуйне ставлення до допитуваного, повинно стати і нашою зброєю у боротьбі за справедли-вість закону.