4. Етика працівників міліції при здійсненні адміністративного примусу

Професійна етика працівника міліції побудована на концепції фор­мування почуття обов'язку щодо захисту прав і свобод громадян, їх власності і недоторканності, поваги до їхніх прав. Професійна етика формується на підставі окремих елементів деяких аспектів інших видів культур (правової, моральної, духовної, інтелектуальної, фізичної, професійної), а також службового етикету, міліцейського гуманізму, милосердя, етики ненасильства.

Основними правилами професійної етики працівника міліції є: ввіч­ливість, коректність, тактовність, скромність, простота, доцільність.

Професійна етика співробітника міліції відображає реальне стано­вище його в суспільстві: співробітник міліції наділений державною владою, від імені держави охороняє правопорядок, застосовує приму­сові санкції до правопорушників громадського порядку тощо. Міліція - складова частина державного апарату, її діяльність регламентується законодавчими актами, відповідно до яких складаються специфічні ри­си моральної свідомості співробітника міліції, покликаного забезпечу­вати єдність норм права і моралі в суспільстві.

Практичні відносини співробітників органів внутрішніх справ вель­ми поширені і багатогранні. Це, насамперед, внутрішньослужбові від­носини співробітників різного рівня службової ієрархії й різних профі­лів діяльності. Це відносини співробітників кожної окремої служби з населенням, як основна сфера праці, де професійно-етична культура, такт і навички особливої морально підкріпленої адміністративної дія­льності мають важливе значення. Справа в тому, що у сфері впливу мі­ліції перебуває велика маса людей. Серед них зустрічаються особи з деформованими моральними устоями, з антисуспільними установками в психології, з перекрученими долями або особи, які потрапили в трагі­чні обставини; ці люди, як правило, знаходяться у збудженому або без­порадному стані, стані потрясіння й дуже часто в сильному стані сп'я­ніння, що є причиною конфліктів з оточуючими й вчинення опору мілі­ції. У цих випадках такт, коректність, гуманне, поважне й справедливе ставлення до такої людини виступають найважливішими й дієвими умовами взаєморозуміння та довіри до представника закону.

Однак, як показує досвід, саме в такій ситуації найчастіше зустрічаються порушення етичних норм з боку працівників міліції.

Працівникам міліції доводиться постійно зустрічатися з різного роду потворними явищами, з пороками, порушниками правил й норм грома­дянського життя. Кожному співробітнику необхідно виробити в собі

свого роду "імунітет" до негативних впливів, здібність протистояти їм. Такий "імунітет" буде міцним за умови, якщо працівник усвідомлює необхідність своєї роботи, благородність своєї місії в боротьбі за нову людину, викорінення з нашого життя всіх негативних явищ.

Люди бажають бачити в працівникові міліції достойного представ­ника влади, людину досвідчену, висококультурну, професійно грамот­ну, благородну, яка розуміє людське горе, поважає людей, готова в ко­жну хвилину допомогти їм, огородити від злочинних посягань, спро­можна бути об'єктивним в тих випадках, коли необхідно вжити рішу­чих заходів.

Сучасний працівник міліції повсякденно втручається в складні сфе­ри людських взаємин, виступаючи в ролі арбітра в гострих конфліктних ситуаціях, впливаючи на долі багатьох людей. Тому він не може бути необ'єктивною, брутальною й недоброзичливою, морально недосвідче­ною людиною. Обов'язкова якість співробітника - уміти обрати необ­хідний тон розмови не тільки в спілкуванні з населенням, але й з пору­шниками громадянського порядку: тримати себе коректно, з гідністю, належною представнику влади, не проявляти гордовитості й надмірно­сті, виражати вимоги владно, але не бурхливо й подразливо.

Але які би не були докладні посібники, статути й правила, вони не можуть служити рецептом на всі випадки в житті й принесуть необхід­ні плоди лише тоді, коли люди, на яких вони розраховані, мають багату загальну духовну культуру, глибокі внутрішні моральні переконання, що стали не тільки звичкою, але й необхідністю.

Естетичні почуття в працівника міліції проявляються у своєрідній формі як протидія знищенню красоти. Одним із важливих засобів фор­мування таких почуттів є мистецтво, яке вчить бачити прекрасне не тільки в художніх творах, але й у житті. Воно допомагає проникнути в людську душу, у мотиви вчинків.

Професійна майстерність співробітника міліції перебуває в прямій відповідності від глибини його духовної культури. Це потребує від ньо­го постійної праці над розвитком свого кругозору, поглибленням емо­ційної культури. Етичне й естетичне у свідомості й діях співробітника міліції повинні бути органічно поєднані.

Обов'язок співробітника міліції - виробити вміння відрізнити, коли те чи інше порушення скоєно необмірковано, з незнання, а коли - сві­домо, зі злим наміром, у провокаційних цілях. У першому випадку слід дати порушнику доброзичливі роз'яснення, пораду, у другому - необ­хідно, проявивши витримку й такт, рішуче припинити неправомірні дії'.

При виявленні протиправних дій співробітник міліції повинен насамперед вимагати їх припинення й дотримання встановленого громадського порядку.

Висунуті до правопорушника вимоги повинні безпосередньо випли­вати з чинних нормативно-правових актів, бути обґрунтованими, спра­ведливими й зрозумілими, висловлюватися у ввічливій, тактичній та переконливій формі.

Вживаючи заходів до недопущення та припинення серйозних пору­шень громадського порядку, необхідно діяти рішуче, але спокійно й коректно. Від поведінки співробітника міліції залежить ставлення до даних випадків оточуючих людей. Брутальне поводження навіть з по­рушниками може викликати негативну реакцію в оточуючих. Правомі­рні й рішучі дії отримують підтримку. Використання сили повноваж­ними особами по підтриманню правопорядку повинно мати винятковий характер, хоч воно припускає, що посадові особи по підтриманню пра­вопорядку можуть бути уповноваженими на застосування сили, котра є розумно необхідною за даних обставинах у цілях попередження зло­чинності або при проведенні правомірного затримання правопорушни­ків, підозрюваних правопорушників чи при наданні допомоги при та­кому затриманні, не може застосовуватись сила, яка переважає необ­хідні для цих цілей межі.

Адміністративне затримання за своїм характером і засобом впливу є примусовою мірою, тобто воно здійснюється всупереч волі та бажанню осіб, щодо яких застосовується. Понад усе правопорушник намагається ухилитися від відповідальності, сховатися від працівників міліції та інших посадових осіб правоохоронних органів. Іноді він активно про­тидіє затриманню, чинить опір. Залежно від поведінки порушника ви­користовуються прийоми та засоби виконання адміністративного за­тримання. Вони можуть бути психічні та фізичні. Так, працівник міліції вимагає від порушника припинення протиправної поведінки, проясня­ючи неправомірність такої поведінки, попереджує про відповідальність за злісну непокору його законним вимогам, в установлених законодавс­твом випадках використовує фізичну силу, спеціальні засоби.

Адміністративне затримання порушника є засобом попередження, Співробітники міліції в межах адміністративного затримання вживають щодо правопорушників таких заходів впливу:

- вимоги припинити правопорушення;

- безпосередній фізичний вплив на злісних порушників (фізичне їх затримання з метою позбавлення можливостей скоєння небезпечних для оточуючих дій), застосування прийомів самбо, технічних засобів та інших законних заходів, котрі в момент здійснення злісного правопо­рушення, буйства чи безчинства є єдиним засобом припинення право­порушення;

- вилучення речей і документів, що є знаряддям правопорушення, знайдених при затриманні, особистому огляді чи огляді речей;

- заборона експлуатації транспорту у випадках його технічної не­справності, загрози безпеці руху,

- усунення від керування транспортним засобом осіб, які перебува­ють у стані алкогольного сп'яніння;

- входження до жилих та інших помешкань громадян, а також уста­нов, підприємств та організацій для попередження правопорушень які загрожують громадському порядку і безпеці людей. Якщо вимога від­чинити двері не буде виконана, працівники органів внутрішніх справ мають право силою відчинити її (бажано в присутності понятих).

Для припинення протиправної поведінки повинні вибиратися заходи впливу, необхідні для усунення шкідливих наслідків.

При зближенні з правопорушником з метою визначення обставин чи застосування заходів впливу необхідно стежити за можливістю актив­ного опору за допомогою предметів (також і підручних речей).

Порушники в контакті з працівником органів внутрішніх справ не­рідко проявляють нахабність, брутальність, припускають образу особи­стості та інші прояви ворожнечі, що, однак, не виправдовує застосу­вання до порушників недозволених прийомів впливу. Працівник не по­винен змінювати заходи впливу, керуючись особистими ворожими по­чуттями до порушника, котрий висловлює свою незгоду з прийнятим рішенням і виражає незадоволення, стежити, які дії можуть бути вчи­нені порушником з метою ухилення від затримання, які можливі форми опору.

При улагодженні конфліктів співробітник міліції повинен відновити порушений правопорядок і, якщо необхідно, заручитися сприянням оточуючих громадян. Перед тим, як прийняти рішення про затримання й доставляння порушника, необхідно обдумати правомірність своїх дій. Брутальності й провокаційним діям особи, яка затримується, слід про­тиставити коректність, витримку, спокійність та обмірковані рішення. Слід бути в таких випадках зібраним і уважним.

Якщо порушник на зроблені йому зауваження реагує збуджено, тре­ба дати йому час заспокоїтись, а потім, пославшись на відповідні зако­ни, постанови та інші нормативно-правові акти, запропонувати йому для запобігання негативним наслідкам припинити протиправні дії. Співробітник міліції не повинен вступати з громадянином у суперечки та у своїх діях керуватися особистими неприязними почуттями до пра­вопорушника. Потрібно намагатися усунути можливість вступу в кон­флікт осіб, котрі не беруть у ньому участі, переглянути міри особистої безпеки, діяти владно, упевнено, рішуче, не застосовуючи, однак брутальності та образи, намагатися розрядити обстановку і по можливості використовувати допомогу населення.

Правопорушнику необхідно надати можливість пояснення негатив­них дій. Тільки після цього може бути прийняте рішення про форму впливу: застосувати встановлені законом або адміністративним актом міри примусового впливу чи обмежитися зауваженням. Зауваження та вплив на порушника слід робити з урахуванням конкретних обставин. Припускаючи пояснення й оцінку неправомірної поведінки громадяни­на в індивідуальному порядку, слід попереджувати скупчення перехо­жих.

При затриманні порушника в місцях масового скупчення людей не­обхідно правильно оцінити настрій оточуючих, з'ясувати їх можливе реагування на дії по затриманню. Якщо громадяни відкрито обурюють­ся поведінкою порушника й вимагають застосування до нього відпові­дних мір впливу, працівник міліції, використовуючи допомогу й під­тримку самих же громадян, повинен швидко й рішуче провести затри­мання, ізолювати порушника й не дати йому можливості апелювати до оточуючих. Невжиття заходів, повільність або нерішучість у такій си­туації можуть викликати небажану реакцію громадян і щодо працівни­ка міліції.

Якщо обставини, які складаються, не дозволяють провести терміно­ве затримання, а необхідність в ізоляції порушника очевидна, то спів­робітник міліції повинен залучити на свій бік оточуючих, авторитетно й правдиво роз'яснити присутнім суть протиправних дій порушника й переконати їх у тому, що дії, які використовуються, направлені на за­безпечення громадською порядку, захист інтересів і прав громадян.

При затриманні правопорушника в присутності громадян співробіт­нику міліції слід проявляти максимум витримки й спокою, не допуска­ти брутальності, демонстративного застосування фізичної сили як до затримуваного, так і до громадян, при їх спробі заважати затриманню; не слід виказувати погрози про застосування зброї, вступати в супереч­ки з оточуючими.

Якщо родичі, які знаходяться з правопорушником, або його близькі, здійснюють спробу завадити затриманню, необхідно роз'яснити їм протиправність поведінки затримуваного та законність вжитих міліцією заходів, у тактичній формі запросити їх до міліції або під слушним приводом усунути їх з місця скоєння проступку.

Затримання адміністративних правопорушників у жилих приміщен­нях, які здійснюються поза викликом чи сигналом громадян, є склад­ною дією, яка вимагає безпосередньої підготовки. Насамперед необхід­но запросити посадову особу ЖЕУ, представника громадськості. Затримання правопорушників у жилих приміщеннях проводиться у ви­падках, коли обставини не дозволяють його відкладання (безчинність хулігана, групове пияцтво, можливість застосування порушниками зброї у хуліганських чи злочинних цілях та інше). Перед входом у при­міщення бажано хоча б трохи знати, чим у даний момент зайняті особи, які підлягають затриманню (розпивання спиртних напоїв, гра в карти та інше),

У всіх випадках затримання громадян у місцях масового скупчення людей співробітник міліції повинен намагатися, щоб провести його без ускладнення обставин. Якщо заздалегідь передбачається небажаний розвиток подій, то необхідно обмежитися встановленням особи поруш­ника, його місця проживання або роботи, а затримання провести в більш зручний момент. При неможливості своїми силами припинити протиправні дії та ізолювати порушників необхідно запросити по рації, телефону або інших каналах зв'язку допомогу сусідніх нарядів міліції або представників громадськості.

При вчиненні опору й відмові порушника йти до міліції слід бути го­товим у необхідних випадках і в установленому законом порядку за­стосувати силу та спеціальні засоби, включаючи прийоми самбо, вико­ристовувати допомогу посадових осіб державних і громадських орга­нів, громадян.

При пересуванні з затриманим необхідно уникнути багатолюдних вулиць, прохідних дворів, парків та лісних масивів. Якщо затриманого садять у машину необхідно дотримуватися заходів безпеки, які виклю­чають можливість нападу правопорушників на співробітника міліції та осіб, які його супроводжують, ретельно стежити за тим, щоб затрима­ний не міг навмисно викинутися з транспорту під час руху.

Особлива ретельність та обачність необхідна при затриманні осіб, які вчинили правопорушення побутового характеру. Якщо порушник виражає погрозу використати ніж, сокиру, рушницю або інші знаряддя нападу, то слід запросити в чергового по органу внутрішніх справ підкріплення.

Адміністративне затримання є жорсткою мірою впливу, і законодав­ство чітко визначає підставу, порядок його здійснення. Крім того, за­стосування цієї примусової міри законодавство відносить до компетен­ції лише визначених державних органів та їх посадових осіб. Така нор­мативна регламентація створює передумови для дотримання закону при реалізації адміністративного затримання.