§ 3. Ускладнення в процесі судового розгляду цивільних справ

У процесі судового розгляду цивільних справ можуть виникати обставини суб'єктивного і об'єктивного характеру, які перешкоджають суду розглянути справу по суті і постановити рішення в першому судовому засіданні або роблять неможливим його постановлення взагалі у даній справі. За наявності одних обставин переноситься розгляд судом справи на інший точно визначений строк, при виникненні других — тимчасово припиняється провадження на невизначений строк до усунення таких обставин, за наявності третіх — провадження в справі закінчується без постановлення по ній рішення. При цьому в одних випадках повністю виключається можливість постановлення у даній справі рішення, в інших — тільки в цьому провадженні, а при усуненні обставин, що викликали такі наслідки, розгляд і постановлення рішення можливі, але в іншому самостійному провадженні у справі.

Отже, ускладнення в процесі судового розгляду цивільних справ можливі в процесуальних формах тимчасового припинення здійснення процесуальних дій у справі і закінчення провадження в ній без постановлення судового рішення. Тимчасове припинення здійснення процесуальних дій настає внаслідок відкладення розгляду справи (статті 171-176 ЦПК) і зупинення провадження в справі (статті 221-226 ЦПК).

Закінчення провадження без постановлення судового рішення настає в результаті закриття провадження у справі (статті 227-228 ЦПК) і залишення заяви без розгляду (статті 229-230 ЦПК).

Відкладення розгляду справи

Воно полягає в тому, що розгляд справи в даному судовому засіданні не провадиться, а переноситься судом на призначений ним день нового судового засідання (ч. 2 ст. 176 ЦПК). Відкладення розгляду справи викликається різними обставинами: неявкою осіб, які беруть участь у справі, та інших учасників процесу; необхідністю залучення до справи додаткового доказового матеріалу, заміни відведеного судді, перекладача тощо. Отже, при відкладенні розгляду справи вчиняються процесуальні дії, спрямовані на усунення обставин, які стали підставою для відкладення. Такі обставини визначені статтями 172-176 ЦПК і не є вичерпними. За наявності одних підстав суд зобов'язаний відкласти розгляд справи, а за наявності інших — може відкласти розгляд справи, тобто відкладання розгляду справи є обов'язковим і факультативним.

Суд зобов'язаний відкласти розгляд справи в разі: а) неявки в судове засідання однієї з сторін або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, про яких немає відомостей, що їм вручені повістки (ч. 1 ст. 172 ЦПК); б) визнання судом за необхідне, щоб сторона, яка не з'явилася, дала особисті пояснення (ч. З ст. 172 ЦПК); в) неявки в суд відповідача у справах про стягнення аліментів, якщо суд визнає його явку обов'язковою (ст. 174 ЦПК); г) необхідності замінити відведеного суддю та у зв'язку з необхідністю витребувати нові докази у справі, без яких неможливе її правильне вирішення (ч. 1 ст. 176 ЦПК); д) необхідності залучення до справи співучасників, третіх осіб, заміни неналежної сторони та ін. (статті 105,108,109, ч. 2 ст. 121 ЦПК); е) якщо після відновлення судового розгляду з'ясування будь-яких обставин в даному судовому засіданні виявилося неможливим (ч. 4 ст. 197 ЦПК); ж) призначення подружжю строку для примирення (ч. 4 ст. 176 ЦПК).

Факультативна можливість відкладення судом розгляду справи залежить від того, як наявні перешкоди можуть вплинути на повноту, всебічність і об'єктивність з'ясування істотних обставин та постановлення законного та обгрунтованого рішення. Так, якщо відомості про причини неявки відсутні або причини неявки однієї з сторін чи інших осіб, які беруть участь у справі, будуть визнані неповажними, суд може справу слуханням відкласти, а при повторній неявці — розглянути у відсутності особи, яка не з'явилася, за наявності в справі достатніх матеріалів про права та взаємовідносини сторін та коли немає потреби заслуховувати особисті пояснення особи, яка не з'явилася (чч. 2, 3 ст. 172 ЦПК). Отже, при відсутності в справі достатніх матеріалів про права і взаємовідносини сторін або при необхідності заслухати пояснення особи, яка не з'явилася, суд відкладає розгляд справи.

Залежно від конкретних обставин справи вирішується можливість розгляду чи відкладення розгляду справи у разі пред'явлення відповідачем у справі зустрічного позову (строк пред'явлення, чи мав можливість позивач підготуватися до захисту проти нього, тощо), при неявці в суд свідка або експерта. Якщо показання свідка має важливе значення як єдине джерело для встановлення істотних обставин, необхідних для з'ясування правовідносин сторін, то суд повинен відкласти розгляд справи. Відсутність експерта може бути підставою для відкладення розгляду справи за умови, наскільки точні і вичерпні відповіді на поставлені питання він дав в своєму письмовому висновку і чи не потребують вони роз'яснення при з'ясуванні обставин справи в судовому засіданні.

Про відкладення розгляду справи суд виносить ухвалу (ст. 232 ЦПК), зміст якої повинен відповідати ст. 234 ЦПК. В ухвалі зазначаються мотиви та строк відкладення і які процесуальні дії належить виконати на усунення обставин, що викликали відкладення, які забезпечили б розгляд справи в новому судовому засіданні, про призначений день і час якого також зазначається в цій ухвалі. При відкладенні розгляду справи, коли в судовому засіданні присутні всі особи, які беруть участь у справі, суд повинен допитати свідків, котрі з'явилися. Лише у виняткових випадках за ухвалою суду свідків можна не допитувати, а викликати знову в нове судове засідання, на яке відкладений розгляд справи. Про день і час такого засідання суд оголошує під розписку учасникам процесу, які з'явилися, а відсутніх та заново притягнених до участі в процесі у справі викликає в нове судове засідання повістками (ст. 176 ЦПК).

Зупинення провадження в справі

При настанні певних об'єктивних обставин, точно визначених нормами цивільного процесуального права, припиняється тимчасово, на невизначе-ний строк, здійснення процесуальних дій по розгляду справи. Настання одних обставин породжує обов'язок суду зупинити провадження в справі, настання інших — право зупинити провадження.

Обов'язкове зупинення провадження в справі настає з підстав, передбачених ст. 221 ЦПК, у випадках:

1) смерті громадянина, якщо спірні правовідносини допускають правонас-тупництво, або припинення існування юридичної особи, які були стороною в справі. Провадження в справі зупиняється до вступу в справу або притягнення до неї правонаступника. Ця норма поширюється на третіх осіб з самостійними вимогами. Але не застосовується тоді, коли спірні правовідносини не допускають правонаступництва, зокрема, коли вони пов'язані з особою померлої сторони чи третьої особи з самостійними вимогами (поновлення на роботі, стягнення аліментів тощо) в таких випадках провадження в справі закривається;

2) втрати стороною дієздатності, яка її мала при порушенні справи в суді, а потім під час процесу по ній втратила. Провадження у справі зупиняється тільки за наявності рішення суду про визнання громадянина недієздатним, яке набрало законної сили (ст. 260 ЦПК), і до вступу в справу законного представника — опікуна, призначеного органами опіки і піклування (ст. 129 КпШС). При частковому обмеженні в дієздатності провадження може бути зупинено у справі, в якій спірні правовідносини стосуються тих прав, щодо яких особа була обмежена в дієздатності (по розпорядженню майном, одержувати заробітну плату або інші види доходів і розпоряджатися ними — ст. 15 ЦК);

3) перебування відповідача в діючій частині Збройних Сил України або прохання позивача, який перебуває в діючій частині Збройних Сил України.

Без зупинення провадження справа може бути розглянута судом за наявності заяви відповідача, який перебуває в діючій частині Збройних Сил України, про розгляд справи у його відсутності, якщо судом не буде визнано необхідним заслуховування його особистих пояснень. Перебування позивача в діючій частині Збройних Сил України може бути підставою для зупинення провадження в справі за наявності про це його заяви. Надання таким позивачем доручення іншій особі на ведення справи в суді не є підставою для зупинення провадження в справі. Провадження в справі з цих підстав зупиняється до повернення сторони зі складу діючої частини Збройних Сил України;

4) неможливості розгляду даної справи до вирішення іншої справи, що розглядається у цивільному, кримінальному, адміністративному порядку. Провадження зупиняється до набрання законної сили вироком, рішенням, ухвалою або постановою, від яких залежить вирішення справи. Обставини неможливості розгляду справи судом встановлюються в кожному окремому випадку залежно від змісту справи. Пленум Верховного Суду України в постанові № 14 від 29 грудня 1992 р. «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» (п. 9) зазначив, якщо при розгляді такої справи виникнуть питання, пов'язані з обгрунтованістю постанови органів розслідування про те, що в діях працівника є ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку, суд має поставити перед відповідним прокурором питання про перегляд цієї постанови. Виявивши в діях ознаки злочину, суд повідомляє про це прокурора або сам порушує кримінальну справу (ст. 235 ЦПК). В цих випадках суд зупиняє провадження в цивільній справі.

В постанові № 9 від 6 листопада 1992 р. «Про практику розгляду судами трудових спорів» (ч. 5 п. 15) Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що коли судом буде встановлений факт звільнення працівника власником або уповноваженим ним органом без звернення до профспілкового органу, він зупиняє провадження у справі, запитує згоду профспілкового органу і після її одержання або відмови в дачі згоди на звільнення працівника розглядає спір по суті. Отже, провадження в справі зупиняється до одержання відповіді від профспілкового органу підприємства, установи, організації.

У справах про стягнення з громадян податкових і неподаткових платежів, якщо у суду виникнуть сумніви в правильності обчислення розміру платежу, він своєю ухвалою зупиняє провадження в справі і надсилає матеріал органові стягнення для перевірки (ст. 251 ЦПК). Провадження у справі зупиняється до одержання перерахунку платежу від органу стягнення або підтвердження заяви про стягнення вищестоящим органом.

Факультативне (не обов'язкове) зупинення провадження в справі можливе з підстав, передбачених ст. 222 ЦПК. Суд може на заяву сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, а також з власної ініціативи зупинити провадження в справі у випадках:

1) перебування позивача або відповідача в складі Збройних Сил України на дійсній строковій службі або притягнення таких осіб до виконання будь-якого державного обов'язку. Це правило не застосовується до офіцерів і генералів, а також осіб надстрокової служби. Факт притягнення сторони до виконання державного обов'язку може бути підставою для зупинення провадження в справі тоді, коли така особа не може протягом тривалого часу з'явитися до суду і коли є потреба одержати від такої сторони особисті пояснення. Провадження зупиняється до повернення позивача або відповідача із складу Збройних Сил України або до закінчення виконання ними державного обов'язку;

2) тяжкого захворювання сторони, підтвердженого документами лікувального закладу. Мається на увазі таке тяжке захворювання, що перешкоджає явці в суд, і це підтверджується довідкою медичної установи. Провадження зупиняється на час хвороби сторони;

3) розшуку відповідача. Якщо місце фактичного перебування відповідача невідоме, суд може оголосити його розшук як з власної ініціативи, так і за заявою позивача. У справах за позовами про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також втратою годувальника, суд зобов'язаний оголосити розшук відповідача. Про його розшук суд виносить ухвалу, якою одночасно зупиняє провадження в справі (ст. 97 ЦПК). Провадження зупиняється до закінчення розшуку відповідача органами внутрішніх справ. Вирішуючи питання про зупинення провадження з цих справ, суд має обговорити і питання про можливість розгляду справи за відсутності відповідача, щодо якого оголошено розшук і за наявності в ній достатніх матеріалів розглянути її з додержанням вимог ст. 96 ЦПК;

4) знаходження сторони у тривалому службовому відрядженні. До нього належить: відрядження сторони за кордон для роботи в складі дипломатичного представництва чи консульської установи України в іноземній державі, перебування сторони в експедиції, на зимівлі (наприклад, в Антарктиді), у плаванні, робота за трудовим договором за межами України тощо. Факт знаходження сторони у тривалому службовому відрядженні повинен бути підтверджений документально. Провадження в справі зупиняється на час знаходження сторони у тривалому службовому відрядженні;

5) призначення судом експертизи. Зупинення провадження настає тоді, коли проведення експертизи доручено поза судом експертам відповідних установ (наприклад, НДІ судової експертизи) і для її виконання потрібний тривалий час. Для вирішення деяких справ передбачено обов'язкове проведення експертизи. Відповідно до ст. 258 ЦПК у справах про визнання громадянина недієздатним для визначення його психічного стану обов'язково призначається судово-психіатрична експертиза. Поновлення громадянина в дієздатності у разі його видужання або значного поліпшення здоров'я здійснюється рішенням суду на підставі відповідного висновку судово-психіатричної експертизи (ст. 260 ЦПК).

Судово-психіатрична експертиза провадиться також у справах про визнання недійсною угоди, укладеної громадянином, нездатним розуміти значення своїх дій (ст. 55 ЦК), в справах про відшкодування збитків, заподіяних громадянином, визнаним недієздатним (ст. 448 Цивільного кодексу), а також для перевірки психічного стану сторін і свідків у інших справах. Обов'язковою є судово-психіатрична експертиза у справах про відшкодування завданої шкоди здоров'ю громадянина для встановлення причин інвалідності, її групи, ступеня втрати працездатності тощо. Провадження в справі з зазначених підстав зупиняється на час проведення експертизи.

Факультативне зупинення провадження в справі може мати й інше факультативне вирішення питань розвитку процесу із зазначених підстав — справа може бути розглянута по суті або розгляд її відкладений. Так, за наявності в справі достатніх матеріалів про права і взаємовідносини сторін і якщо немає потреби заслухати особисті пояснення відповідача, розшук якого оголошено, суд може розглянути справу без його участі. За наявності цих умов суд може розглянути справу у випадках перебування сторони у тривалому службовому відрядженні чи виконанні нею державного обов'язку. А якщо у суду є достовірна інформація про те, що такі особи незабаром повертаються на постійне місце проживання, — відкласти розгляд справи. Суд може розглянути справу без участі відповідача за наявності зазначених підстав, а потім оголосити його розшук.

Питання про зупинення провадження в справі розглядається в судовому засіданні з участю осіб, які беруть участь у справі, про що суд постановляє ухвалу. В ній зазначаються: мотиви зупинення, закон, яким керувався суд, подія або дія, з настанням якої закінчується строк зупинення провадження у справі, інші дані, які визначають її зміст. Ухвала про зупинення провадження у справі може бути в апеляційному порядку оскаржена і на неї може бути внесено окреме подання (ст. 223, п. 2 ст. 291 ЦПК). Після усунення обставин, які були підставою для зупинення провадження, суд на заяву осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи відновлює провадження в справі, постановляючи про це ухвалу. Така ухвала оскарженню не підлягає. Після відновлення провадження справа призначається до розгляду і вирішується за загальними правилами цивільного судочинства.

Закриття провадження в справі

Розвиток процесу по розгляду справи не може продовжуватися і бути доведеним до постановлення рішення (закривається) за наявності обставин, точно встановлених законом, тобто провадження у справі закінчується без постановлення судом рішення.

Підстави для закриття провадження в справі вичерпно визначені ст. 227 ЦПК і свідчать про те, що процес виник або неправомірно при відсутності в заінтересованої особи права на звернення до суду за захистом, або не може бути продовжений з інших причин, в тому числі і волевиявлення сторін по розпорядженню своїми правами, які викликають зазначені правові наслідки. Отже, підставами закриття провадження в справі є обставини, які підтверджують неправомірність виникнення процесу і неправомірність його подальшого продовження. Тому закриття провадження в справі виключає можливість повторного порушення в суді тотожної справи.

Стаття 227 ЦПК про закриття провадження в справі адресована суду і має обов'язковий для нього характер за наявності зазначених в ній обставин.

Провадження в справі закривається, якщо справа не підлягає розглядові в судах (п. 1 ст. 227 ЦПК). До них відносяться справи, непідвідомчі суду, які виключають можливість їх судового розгляду, але не виключають захист порушеного чи оспорюваного права іншим уповноваженим органом. Не підлягають розглядові в судах також справи за спірними вимогами, захист яких не передбачений законом і до яких не може бути застосована аналогія права або аналогія закону (ст. 11 ЦПК), зокрема, стягнення аліментів на утримання дітей від батьків, які не перебувають в зареєстрованому шлюбі і при відсутності запису про батьківство в органах реєстрації; порушення справи про розірвання шлюбу під час вагітності дружини без її згоди і протягом року після народження дитини (ст. 38 КпШС) тощо.

Провадження в справі необхідно закрити, якщо заінтересованою особою, яка звернулася до суду, не додержано встановленого для даної категорії справ порядку попереднього позасудового вирішення спору і можливість застосування цього порядку втрачена (п. 2 ст. 227 ЦПК).

Попередній позасудовий порядок розгляду спорів передбачений: у справах, що виникають з договорів перевезення вантажів, пасажирів або багажу, у справах, що виникають у спорах з органами зв'язку; у справах, що виникають у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом та ін. (п. 2 ст. 136 ЦПК). Ця норма втратила дію. Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, тому судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян. Суд не вправі відмовити в прийнятті позовної заяви лише з тієї підстави, що вона може бути розглянута в передбаченому законом досудовому порядку (п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 1 листопада 1996 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»).

Закриття провадження в справі настає також у разі, якщо є таке, що набрало законної сили, постановлене по спору між тими ж сторонами, про той же предмет рішення суду чи ухвала суду про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін (п. З ст. 227 ЦПК). Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, грунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Відповідно до ч. З ст. 231 ЦПК після набрання рішенням законної сили сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги, з тих же підстав, або оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини

Нормативне визначення принципу диспозитивності надає сторонам право вільно розпоряджатися предметом спору і процесу, зокрема, позивач має право відмовитися від позову, а сторони мають право укласти мирову угоду (ст. 103 ЦПК). Заява про це подається до суду і розглядається за правилами ст. 179 ЦПК. У випадку прийняття судом відмови від позову чи затвердження мирової угоди сторін він постановляє про це ухвалу, якою одночасно закриває провадження в справі. Така ухвала з набранням законної сили виключає можливість розгляду судом тотожної справи. Отже, суд закриває провадження в справі також тоді, коли позивач відмовився від позову і відмова була прийнята судом (п. 4 ст. 227 ЦПК), та коли сторони уклали мирову угоду і вона затверджена судом (п. 5 ст. 227 ЦПК).

Підставою для закриття провадження в справі є наявність між сторонами укладеного договору про передачу даного спору на вирішення третейського суду (п. 7 ст. 227 ЦПК).

Цивільні справи можуть розглядатися третейськими судами у порядку, передбаченому Положенням про третейські суди України (ст. 25 ЦПК), ст. 1 якого передбачено, що громадяни можуть передати будь-який спір на розгляд третейського суду, за винятком спорів, що виникають з трудових і сімейних відносин. Договір про передачу спору на розгляд третейського суду (третейський запис) повинен бути укладений в письмовій формі за змістом, визначеним ст. 5 Положення. Отже, тільки при додержанні форми і змісту договору та правил про підвідомчість справ третейському суду наявність укладеного договору про передачу конкретного спору на вирішення третейського суду є підставою для відмови в прийнятті заяви про порушення справи в суді загальної юрисдикції (п. 6 ст. 136 ЦПК), а прийнятої — для закриття провадження в справі. Але наявність рішення третейського суду у справі не є підставою для закриття провадження в ній, якщо при вирішенні питання про примусове його виконання суддею районного (міського) суду було відмовлено у видачі виконавчого листа. Статтею 20 Положення про третейські суди передбачено, що після того як ухвала судді про відмову у видачі виконавчого листа набрала законної сили, спір може бути вирішений в районному (міському) суді за заявою заінтересованої в тому сторони.

Суд закриває провадження в справі, якщо після смерті громадянина, який був однією з сторін у справі, спірні правовідносини не допускають правонас-тупництва (п. 8 ст. 227 ЦПК). Це має місце стосовно особистих прав і обов'язків, які не можуть переходити до інших осіб у порядку правонаступ-ництва. Так, ст. 223 ЦК передбачено, що зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо виконання не може бути проведено без особистої його участі. Зобов'язання також припиняється смертю кредитора. Це тоді, коли права і обов'язки виникають тільки для певної особи і з її смертю припиняються. До них можна віднести аліментні обов'язки, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом тощо. Перехід таких прав і обов'язків до правонаступника не відбувається. У випадку, коли правонаступництво допускається і суд зупинив провадження, але правонаступник не вступив до справи протягом строку давності, то виникають підстави для закриття провадження у справі. Про закриття провадження суд постановляє ухвалу в письмовій формі за змістом, встановленим ст. 234 ЦПК, на яку може бути подано апеляційну скаргу особами, які брали участь у справі, а прокурором — апеляційне подання (ч. 1 ст. 291 ЦПК). Така ухвала з набранням законної сили набуває властивостей виключності — повторне звернення до суду по спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається (ч. 2 ст. 228 ЦПК).

Залишення заяви без розгляду

Провадження у справі в суді закінчується без постановлення рішення за наявності точно встановлених в законі обставин, які свідчать про недодержання умов реалізації права на звернення до суду за захистом і можливість застосування яких не втрачена, та при повторній неявці сторін.

Підстави для залишення заяви без розгляду визначені ст. 229 ЦПК.

Суд залишає заяву без розгляду, якщо заінтересованою особою, яка звернулася до суду, не додержано встановленого для даної категорії справ порядку попереднього позасудового розгляду справи і можливість застосування цього порядку не втрачена (п. 1 ст. 229 ЦПК). Ця норма втратила силу як така, що не відповідає статтям 8, 124 Конституції України (пп. 2, 8 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 1 листопада 1996 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя».

Заява залишається без розгляду, якщо її подано недієздатною особою

(п. 2 ст. 229 ЦПК). При встановленні цієї обставини суддя зобов'язаний відмовити в прийнятті заяви до свого провадження (п. 8 ст. 136 ЦПК), а помилково прийнята заява підлягає залишенню без розгляду. Факт недієздатності особи підтверджується рішенням суду, яке набрало законної сили (ст. 260 ЦПК). На його виконання орган опіки і піклування призначає недієздатному опікуна, який може порушити нову тотожну справу в суді на захист прав недієздатної особи. Правило п. 2 ст. 229 ЦПК поширюється на осіб, обмежених в дієздатності, які мали такий статус під час порушення справи в суді, але воно не застосовується до тих обмежено дієздатних осіб, які можуть виступати в суді у справах як сторона без участі піклувальника (статті 13,15 ЦК).

Інші процесуально-правові наслідки настають при визнанні особи обмежено дієздатною чи недієздатною (втрати дієздатності) під час провадження у справі. Підтвердження рішенням суду, що набрало законної сили, такої зміни правового статусу громадянина — сторони у справі — є підставою для зупинення провадження в ній (п. 2 ст. 221 ЦПК).

Підставою для залишення заяви без розгляду є подання її від імені заінтересованої особи іншою особою, яка не має повноважень на ведення справи

(п. З ст. 229 ЦПК). За правилом ст. 137 ЦПК до позовної заяви, яка подається представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що стверджує його повноваження (факт батьківства, усиновлення, опіки, піклування). Подача позовної заяви до суду без наявності належних повноважень є підставою для відмови в її прийнятті (п. 9 ст. 136 ЦПК), а прийнятої заяви — для залишення її судом без розгляду.

Суд зобов'язаний залишити заяву без розгляду у випадку повторної неявки в судове засідання позивача або обох сторін або неповідомлення ними причин неявки на другий виклик (п. 4 ст. 229 ЦПК).

Зазначені підстави застосовуються з урахуванням правил ч. 5 ст. 172 ЦПК. Суд залишає заяву без розгляду в разі повторної неявки позивача без поважних причин або неповідомлення ним причин неявки на другий виклик з зазначенням потреби дати особисті пояснення, а у справі про розірвання шлюбу — також в разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним причин неявки на другий виклик, якщо від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності. При повторній неявці сторін без поважних причин або неповідомлення ними причин неявки на другий виклик, якщо суд не вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних матеріалів, він залишає заяву без розгляду.

Заява залишається без розгляду, якщо спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав знаходиться на розгляді в іншому суді (п. 5 ст. 229 ЦПК). З метою надання більших можливостей доступу до судового захисту ЦПК встановлені альтернативні правила підсудності справ за вибором позивача: за місцем знаходження відповідача чи місцем свого проживання або за місцем заподіяння шкоди, виконання договору (статті 126,127 ЦПК) Реалізація права вибору підсудності має разовий характер — погашає можливість повторної реалізації цього права у даній справі, тому суд відмовляє в прийнятті заяви, якщо в провадженні суду вже є справа між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав. Прийняття до провадження тотожної справи з порушенням цієї норми процесуального права є підставою для залишення заяви без розгляду. Про залишення заяви без розгляду судом постановляється ухвала, яка має відповідати вимогам ст. 234 ЦПК. Така ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку (п. 1 ст. 291 ЦПК).

Залишення заяви без розгляду за підставами, передбаченими ст. 229 ЦПК, виключає можливість розгляду судом даної справи в даному судовому засіданні, але після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, заінтересована особа має право знову звернутися до суду з заявою в загальному порядку (ст. 230 ЦПК).

ЦПК передбачені інші підстави залишення без розгляду заяв, скарг, документів, зауважень. Відповідно до ч. З ст. 255 ЦПК підставою для залишення заяви без розгляду є виникнення спору про право цивільне при розгляді справи порядком окремого провадження. Заінтересовані особи можуть такий спір вирішити за загальними правилами цивільного судочинства. За правилом ст. 85 ЦПК право на вчинення процесуальних дій втрачається з закінченням встановленого процесуального строку. Скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, якщо суд не знайде підстав для продовження або поновлення строку. Аналогічно з пропуском строку залишаються без розгляду подані зауваження на протокол судового засідання (ч. З ст. 201 ЦПК).