§ 10. Оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні

Встановлена ст. 50 Закону України «Про нотаріат» можливість оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні є надійним процесуальним засобом забезпечення законності нотаріального провадження і захисту прав та інтересів учасників нотаріального процесу — громадян і організацій22

Заінтересована особа, яка вважає неправильною вчинену нотаріальну дію або відмову в її вчиненні, вправі подати про це скаргу до районного (міського) суду за місцем знаходження того або іншого суб'єкта виконання нотаріальних дій: державної нотаріальної контори, державного архіву, виконавчого комітету міської, селищної, сільської ради чи робочого місця приватного нотаріуса, дії яких оскаржуються. Скарги на неправильне посвідчення заповітів і довіреностей або на відмову в їх посвідченні особами, переліченими в ст. 40 Закону «Про нотаріат», ч. 2 ст. 65 і ст. 542 ЦК, подаються до суду за місцем знаходження відповідно лікарні, іншого стаціонарного лікувально-профілактичного закладу, санаторію, будинку для престарілих та інвалідів, експедиції, госпіталю, військово-лікувального закладу, військової частини, з'єднання, установи, військово-навчального закладу, місця позбавлення волі. Скарги на неправильне посвідчення заповіту або на відмову в його посвідченні капітаном морського судна або судна внутрішнього плавання, що плаває під прапором України, подаються до суду за місцем порту приписки судна.

Розгляд таких скарг провадиться районним (міським) судом в загальному порядку, встановленому ЦІЖ, і з урахуванням особливостей, передбачених статтями 285-288 ЦПК.

Спір про право, що грунтується на вчиненій нотаріальній дії, який виник між заінтересованими особами з участю громадян (виконавчий напис), розглядається судом порядком позовного провадження.

Скарги на дії державних нотаріусів, які не стосуються суті вчинюваних ними нотаріальних дій (порушення строків, розпорядку, годин тощо) розглядаються Головним управлінням юстиції в Автономній Республіці Крим, управліннями юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, Міністерством юстиції України.

Право на звернення до суду зі скаргою на нотаріальні дії чи не відмову в їх вчиненні мають заявники — особи (громадяни) та організації, стосовно яких були вчинені нотаріальні дії або котрим було відмовлено у їх вчиненні. Інші особи, на права й охоронювані законом інтереси яких вплинули або могли вплинути нотаріальні дії, вправі захищати свої права та інтереси шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Пленум Верховного Суду України в постанові № 2 від 31 січня 1992 р. «Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні» роз'яснив, що особи, які не брали участі у вчиненні нотаріальних дій, але вважають, що їх права і законні інтереси порушені нотаріальною дією, вправі звернутися до суду з відповідним позовом. Якщо така особа звернулася до суду зі скаргою на нотаріальну дію, суд відмовляє в прийнятті заяви на підставі ч. З ст. 255 ЦПК (ч. 2 п. 3).

При оспоренні заявником достовірності засвідченого факту права І обов'язки, основані на вчененій нотаріальній дії, чи правильність документів, необхідних для цього, або коли іншими особами оспорюються права і обов'язки, набуття яких пов'язане з вчиненням нотаріальних дій, заяви розглядаються у порядку позовного провадження (ч. 2 п. 6). Не можуть, наприклад, розглядатись у порядку окремого провадження скарги на відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за пропуском строку на її прийняття з посиланням на поважність причин цього, в яких оспорюється правильність (дійсність) прийнятої відмови від спадщини.

Прокурор має право звернутися до суду із заявою про відмову вчинити нотаріальну дію та про неправильно вчинену нотаріальну дію (ст. 285 ЦПК). Право на подання скарги, заяви може бути реалізовано протягом десяти днів з дня вчинення або відмови у вчиненні нотаріальні дії. Для подання скарги, заяви встановлено особливий порядок. Вони надсилаються до суду через нотаріальний орган, дії якого оскаржуються. Відповідний орган, який одержав скаргу, заяву, зобов'язаний зі своїм поясненням щодо їх суті разом з оригіналами або копіями потрібних документів передати їх до суду не пізніше трьох днів з дня одержання скарги, заяви.

Суд розглядає скаргу, заяву із участю заявника, прокурора, заінтересованих осіб — державного нотаріуса чи іншого суб'єкта, що вчиняє нотаріальні дії, які вчинили чи відмовилися вчинити оскаржувану нотаріальну дію. Однак їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

У разі задоволення скарги, заяви суд постановляє рішення про скасування вчиненої нотаріальної дії або зобов'язує державну нотаріальну контору чи Іншого суб'єкта, що виконує нотаріальні дії, вчинити певну нотаріальну дію.

Після набрання таким рішенням законної сили його копія надсилається до нотаріальної контори чи іншого суб'єкта, що виконує нотаріальні дії, для яких воно є обов'язковим І підлягає ними виконанню (ст. 14 ЦПК).

Посилання до глави 20

1 Васьковский Е В Учебник гражданского процесса — М , 1914 — С 4-5, 515

2 Гражданский процесс — М , 1948 — С 331

3 ВаськоВский Е Б Учебник гражданского процесса 2-е изд — М , 1917 — С 400 4 Васьковский Е В Учебник гражданского процесса — М , 1914 — С 517

5 Гражданский процесс — С 332

6 Гражданский процесс — С 333

7 Гражданский процесс — М , 1993 — С 348, Фурса С Я Окреме провадження в цивільному процесі України — К , 1999 — С 27-42

8 Зєйдер Н Б Судебное установление фактов, имеющих юридическое значение // Ученые труды ВИЮН IX — М , 1947 — С 401

9 Жеруолис И Сущность советского гражданского процесса — Вильнюс, 1969 — С 198, 200, Штефан М И Социалистические организации как заявители и заинтересованные лица по делам особого производства // Проблемы правоведения — 1977 — № 36 — С 134-135

10 Право України —1994 —№7-8 —С 35-38, 70-73, Бюлетень законодавства І юридичної практики України — 1995 — № 3, Практика судів України в цивільних справах — Ч 2 — С 284-285, 290

11 Заворотько П П, Штефан М Й Непозовне провадження в радянському цивільному процесі — К , 1969 — С 39-41

12 Жируолис И Вказ праця — С 186

13 Бюлетень законодавства І юридичної практики України —1995 — №3 Практика судів України в цивільних справах — Ч 2 — С 304

14 Пункт 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 р (Із змінами, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України № 15 від 25 травня 1998 р) «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» // Правовісник — 1996 — № 1 — С 23-24, Вісник Верховного Суду України —1998 — №3 — С 31

15 Штефан М Й Захист прав соціалістичних організацій в суді Випуск перший Процесуальні засоби порушення цивільного судочинства — К.1970 — С 46-67

16 Пункт 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28 березня 1972 р (Із змінами, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України № 13 від 29 листопада 1974 р , № 4 від 24 квітня 1981, № 3 від ЗО березня 1984 р , № 13 від 25 грудня 1992 р , № 15 від 25 травня 1998 р) «Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним» // Бюлетень законодавства І юридичної практики України — 1995 — № 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних І цивільних справах — С 276-277, Вісник Верховного Суду України — 1998 — № 3 — С 24

17 Статті 159,160 Кодексу про шлюб та сім ю України, Стаття 2 Закону України «Про органи реєстрації актів громадянського стану» // Право України — 1994 — № 7-8 - С 35

18 Закон України «Про охорону праці» // Відомості Верховної Ради України — 1992 — № 49 — Ст 668, Положення про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань І аварій на підприємствах, в установах І організаціях, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1993 р № 623 // Закони України про охорону праці / 36. нормат. док. — Т. 1. — К., 1995. — С. 80-145.

19. Право України. — 1994. — № 7-8. — С. 70-78.

20. Пункт 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 р. «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення».

21. Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 38. — Ст. 508; 1992. — № 47. — Ст. 645.

22. Закон України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 р. // Відомості Верховної Ради 1993, № 39, ст. 383; Радзієвська П. К., Пасічник С. Г. Нотаріат в Україні. — К., 2000. — С. 105-108; Фурса С. Я., Фурса Є. І. Нотаріат в Україні. Загальна частина. — К., 1999; Комаров В. В., Баранкова В. В. Нотариат и нотариальный процесе. — Харьков, 1999

Розділ III. Провадження по оскарженню і перегляду рішень, ухвал суду

Глава 21. Сучасні системи оскарження і перегляду судових рішень

Конституція України проголошує, що права і свободи людини й громадянина та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави і захищаються судом (статті 3, 55).

Захист прав та охоронюваних інтересів громадян, юридичних осіб і держави шляхом розгляду та вирішення цивільних справ у повній відповідності з чинним законодавством покладається також на цивільне судочинство (ст. 2 ЦПК). Успішне виконання покладених на суд завдань залежить від законної й обгрунтованої діяльності останнього, його ухвал з окремих процесуальних питань і рішень по суті справи. Законність і обгрунтованість судових рішень (ст. 202 ЦПК) є основною і неодмінною властивістю їх як актів правосуддя. Тільки судові акти, які мають таку властивість, вирішують правове питання і тим самим захищають права та законні інтереси громадян, юридичних осіб і держави.

Процесуальними гарантіями забезпечення законності й обгрунтованості діяльності судів по розгляду цивільних справ і прийнятих ними рішень гарантією захисту прав та законних інтересів громадян, юридичних осіб і держави є оскарження і перевірка судових рішень.

Це самостійна, але складова здійснення захисту прав та інтересів суб'єктів матеріально-правового спору, державних і громадських інтересів, що включає в себе три способи перевірки законності та обгрунтованості рішень, ухвал суду, які становлять самостійні стадії цивільного судочинства, наповнені новим змістом Законом України від 21 червня 2001 р. «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України»: 1) апеляційне провадження по оскарженню і перевірці рішень і ухвал суду першої інстанції (статті 289-318 ЦПК); 2) касаційного провадження по оскарженню і перевірці рішень і ухвал суду першої і апеляційної інстанції (статті 319—347і ЦПК); 3) перегляд рішень і ухвал, що набрали законної сили, у зв'язку з но-вовиявленими та винятковими обставинами (статті 3472-3477 ЦПК)

Оскарження і перевірка судових рішень, ухвал за цивільним процесуальним правом України істотно відрізняється від способів оскарження судових рішень, встановлених правом зарубіжних країн, в тому числі й від тих, що існували до 1917 р. в царській Росії.

У зарубіжних країнах є звичайні та незвичайні способи оскарження. Для застосування незвичайних необхідна спеціальна вказівка закону. А застосування звичайних способів обмежене лише передбаченими законом випадками. Одночасне застосування звичайного і незвичайного способів не допускається.

У Франції звичайні способи оскарження застосовуються щодо рішень, які не набрали законної сили. До них належать апеляція і відзив на заочне рішення. А до незвичайних належить (застосовуються щодо рішень, які набрали законної сили) касація.

Аналогічна система оскарження до 1917р. існувала і в царській Росії.

Апеляція (appellatio) у буквальному розумінні означає звернення з промовою до будь-кого. У Стародавньому Римі в період імперії судді були чиновниками держави. Імператор мав право втручатися в їх дії. Клопотання на ім'я імператора про втручання в розпорядження його чиновників називалося апеляцією.

Апеляція — це перевирішення справи, тобто повторний розгляд по суті в повному обсязі чи в якійсь частині з постановленням нового рішення. Подача апеляції можлива при неправильності рішення суду першої інстанції, яка одержала вияв у неправильному тлумаченні і застосуванні закону або у неправильному встановленні фактичної сторони справи. При цьому неправильність повинна заподіювати шкоду правам скаржника. Не може оскаржувати судове рішення та сторона, на користь якої воно постановлено. В апеляції не можуть бути заявлені вимоги, що не були предметом рішення суду першої інстанції, подання ж стороною нових доказів допускається. Право апеляційного оскарження обмежується порівняно високою позовною вимогою у справі (13 тис. франків). При розгляді справи апеляційний суд не має права виходити за межі предмета апеляційної скарги.

Особливістю апеляції у Франції є положення, за яким при оскарженні ухвали суду з процесуальних питань апеляційний суд може витребувати справу і при необхідності розглянути її по апеляційній скарзі і по суті спору. Право на оскарження надано прокурору незалежно від того пред'являв він позов в суді першої інстанції чи вступив у розпочатий процес1

Відзив на заочне рішення — це заявлена вимога відповідача, проти якого у зв'язку з його неявкою на розгляд справи було постановлено рішення про визнання такого рішення недійсним і про новий розгляд справи.

Незвичайним способам оскарження судових рішень притаманний формальний характер. Вони спрямовані на перевірку не суті справи, правильності її вирішення та обгрунтованості постановленого рішення, а лише її юридичної сторони — відповідності закону судового рішення в тій частині, яка оскаржується стороною. У Конституції Франції 1793 р. записано, що касаційний суд не розглядає справ по суті. Він виносить рішення лише з питань порушення форм судочинства і з явних порушень закону (ст. 99).

Касація походить від французького слова «casse» — ламати, руйнувати. У Франції в період правління Людовика XIV раді короля, яка діяла від його імені, було надано право касувати, тобто скасовувати рішення (не тільки суду), які не відповідали законам королівства, і надсилати такі справи до парламенту для нового розгляду. Касаційне оскарження допускається щодо рішень, до яких були застосовані звичайні способи оскарження. Суб'єкти касаційного оскарження не можуть пред'явити нових вимог до суду, подавати нові докази, за винятком міркувань і доводів, що належать до питань публічного характеру. Однак вони зобов'язані користуватися послугами адвокатів, якщо касаційна скарга не була пред'явлена прокурором. При відмові від касаційної скарги скаржник сплачує штраф (забезпечення його стягується при поданні касаційної скарги) та відшкодовує відповідачу збитки у розмірі 3/4 його суми.

Про завдання касації і касаційного суду яскраво було сказано у промові Наполеона І, зверненій до касаційного суду. Він зазначав: «Касаційний суд, надаючи судовим установам право відшукання істини у фактах і тлумаченні умов договору, підпорядковує ці елементи рішення силі закону і не дозволяє, щоб під приводом справедливості, часто свавільної, суддя відступав від встановлених правил і звільняв себе від виконання волі законодавця. Дозволити судовим установам переступати закони і обминати їх виконання — все одно, що знищити законодавчу владу. В цьому розумінні касаційний суд — необхідна опора законодавця. Якщо неухильне виконання закону є неодмінною умовою організації і додержання порядку в державі, то в касаційному суді не можна не бачити установи, яка зміцнює державну владу й укріплює непорушність держави»2

Подібно до французької організована система оскарження судових рішень в Бельгії, Італії, Іспанії, Португалії (з деякими відмінностями в деталях).

В Англії і США для оскарження судових рішень передбачений подвійний апеляційний порядок.

В Англії апеляційна скарга може бути подана спочатку до апеляційного суду, а потім до Палати лордів. Апеляційному оскарженню не підлягають рішення місцевих судів, якщо позовна сума не перевищує 200 фунтів стерлінгів, або коли позовні вимоги спрямовані на накладення заборони. Скарга може бути подана без наведення підстав апеляції. Однак якщо справа була розглянута з участю присяжних, скаржник зобов'язаний навести підстави і визначити предмет апеляції, яким може бути усе рішення або якась його частина. Відповідач по апеляції вправі подати зустрічну апеляційну заяву. Апеляційному суду дозволяється вийти за межі поданої заяви і змінити рішення на користь сторони, яка не просила про його перегляд і не подавала заяви про апеляцію. Він може допускати подання нових доказів, що стосуються фактичних обставин справи. Сторони вправі це зробити при оскарженні неостаточних рішень та коли доказ стосуються фактів, які виникли після постановлення рішення, що оскаржується.

Апеляційний суд може дозволити сторонам порушення правових питань, які не заявлялись у суді першої інстанції. Однак апелянт на відміну від відповідача по апеляції не може обгрунтувати їх доводами, що не наводилися в суді першої інстанції. Апеляційний суд має широкі повноваження. Він може надіслати справу на новий розгляд, переглянути рішення, яке оскаржується, з питань як права, так і факту.

Рішення апеляційного суду можуть бути оскаржені протягом шести місяців до Палати лордів (вищої палати англійського парламенту, яка виконує законодавчі функції). Але для цього необхідно одержати дозвіл від неї або від апеляційного суду.

Апеляційна скарга не підписується ні апелянтом, ні відповідачем по апеляції. Однак вона повинна мати підписи двох висококваліфікованих адвокатів — баристерів, які посвідчують також розумність скарги, їх послуги дуже дорогі. До того ж витрати на апеляційне оскарження до Палати лордів є надзвичайно високими, не залежать від суми позову. Сторони у справі за свій рахунок виготовлюють друкарським способом усі процесуальні папери, а скаржник ще й надає забезпечення по сплаті судових витрат у розмірі 700 фунтів стерлінгів

За загальним правилом Палата лордів не допускає подання ні нового фактичного матеріалу, ні нових доказів у справі, її рішення є остаточним.

У США існують дві паралельно діючі судові системи оскарження судових рішень: федеральні апеляційні суди та апеляційні суди штатів.

Перші створені в 11 округах, на які розбита територія США. Вони розглядають скарги на завершальні та проміжні рішення районних судів, які функціонують на території того або іншого округу, в справах, віднесених до їх компетенції.

Для оскарження рішення, постановленого у справах про майнову неспроможність (при розмірі суми менше 400 дол.), необхідно одержати дозвіл апеляційного суду. Рішення останнього може бути оскаржено до Верховного суду США, який входить до складу федеральних апеляційних судів. До цього ж Суду можуть бути оскаржені й деякі рішення районних судів, а саме: у справах, де стороною виступає урядова установа, на підставі анти-трестівського законодавства; у справах, під час розгляду яких було застосовано закон, визнаний неконституційним; рішення з приводу встановлення тимчасової чи постійної заборони.

У виняткових випадках можливе апеляційне оскарження до Верховного суду СІНА рішень судових установ штатів. Це має місце тоді, коли виникають істотні питання федерального значення, такі, як: про дію міжнародного договору, закону штату, його невідповідність Конституції чи закону США, або коли справи пов'язані з будь-якими привілеями чи імунітетами.

Апеляційний суд діє в межах поданої скарги, не маючи права переглядати рішення чи ухвалу в неоскарженій частині і щодо осіб, які не подали скарги.

Разом з поданням скарги апелянт сплачує канцелярський збір у розмірі 100 дол. і подає до суду зобов'язання (забезпечуючи його виконання 250 дол.) відшкодувати другій стороні судові витрати у разі відмови у задоволенні апеляції.

Якщо апелянтом заявлено клопотання про зупинення виконання рішення, додатково подається зобов'язання, сума якого визначається судом з урахуванням того, що вона повинна забезпечити виконання рішення і відшкодування збитків, які можуть бути завдані відповідачу по апеляції внаслідок задоволення відстрочки виконання.

До судової системи оскарження судових рішень штатів належать проміжні апеляційні суди, які розглядають апеляційні скарги на рішення мирових, поліцейських судів, судів магістратів або муніципальних судів, підсудність яких обмежена і де справи вирішуються суддею одноособове. До проміжного апеляційного суду можуть бути оскаржені також рішення судів першої інстанції, які розглядають переважну більшість цивільних справ. Рішення проміжного апеляційного суду може бути оскаржено до вищого суду штату, який має різну назву — верховний суд, верховний апеляційний суд, суд завершальної апеляції. Апеляційний суд розглядає справу в межах питань, зазначених у скарзі. Провадження у справі обтяжено значними судовими витратами.

Подвійна апеляція передбачена і законодавством інших європейських держав. Так, у Швеції всі цивільні справи розглядаються окружним судом, рішення якого може бути оскаржено подачею апеляції до одного з шести апеляційних судів, розташованих у різних регіонах країни. Рішення апеляційного суду може бути оскаржено до Верховного суду. Однак це право чітко обмежено. Розгляд справи у Верховному суді по третій інстанції можливий тоді, коли вона становить інтерес для створення судового прецеденту або у зв'язку з будь-якою іншою особливою причиною для її передачі до Верховного суду, зокрема, якщо була допущена істотна процесуальна помилка, яка вплинула на наслідки рішення у справі, або коли існують інші причини для скасування рішення на підставі істотних процесуальних помилок або через істотний недолік.

До перегляду може бути прийнята справа з питань як факту, так і права. Вирішення питання про те, чи підлягає справа перегляду, належить до компетенції спеціального відділення суду, яке складається з трьох суддів Верховного суду3.

В цивільному процесі ФРН функціонує три способи оскарження постанов суду: апеляція (§§ 511-544 ЦПК); ревізія (§§ 545-566 ЦПК), окрема скарга (§§ 568-577 ЦПК).

В апеляційному порядку здійснюється заново судовий розгляд спірної цивільної справи з постановленням по ній нового рішення. Об'єктом апеляції є завершальні рішення суду першої інстанції. Разом з ними оскаржуються проміжні рішення (§ 555, п. 2 § 904 ЦПК). Не підлягають апеляційному оскарженню рішення, позовна ціна котрих не перевищує однієї тисячі п'ятсот марок. В спорах, основаних на договорі житлового найму або про наявність таких відносин, апеляція допускається тоді, коли дільничний суд відступив від рішення Вищого земельного суду або Верховного Федерального суду і його рішення основується на цьому відступі (§ 5На ЦПК). Алеляційна скарга може бути подана на протязі одного місяця з часу вручення повного рішення, але не пізніше п'яти місяців після його проголошення. Апеляційна скарга повинна бути письмовою, мати необхідні реквізити, передбачені § 518 ЦПК, та бути обгрунтованою. Якщо обгрунтування відсутнє в самій скарзі, то воно подається в апеляційний суд окремо за встановленим змістом (§ 513 ЦПК).

Апеляційна скарга і обгрунтування доставляються і вручаються відповідачу по апеляційній скарзі, який може подати зустрічну апеляцію навіть тоді, коли він сам відмовився від апеляційної скарги або строк на її подання закінчився. Для відповідача по апеляційній скарзі суд може встановити строк для письмового пояснення на скаргу не менше одного місяця, а також може встановити строк для апелянта для письмового пояснення на пояснення відповідача. Відповідачу по апеляції роз'яснюється, що в апеляційному суді його повинен представлять адвокат, допущений до діяльності в даному суді (§ 520 ЦПК).

Предметом розгляду і вирішення апеляційного суду в всі спірні питання визнаної або відхиленої вимоги, розгляд і вирішення яких вимагається згідно з клопотанням сторін, навіть якщо ці спірні питання не були розглянуті і вирішені в суді першої інстанції.

В апеляційному провадженні можуть бути допущені нові засоби судового захисту і судового нападу, які не були використані в суді першої інстанції, але ті, які були відхилені судом, не допускаються (§ 528 ЦПК). Подання зустрічного позову допускається тільки у тому випадку, коли друга сторона погодиться з цим, або якщо суд визнав пред'явлення зустрічного позову корисними для справи, яка рооглядається.

Розглянувши скаргу апеляційний суд мав право направити справу до суду першої інстанції, оскільки її дальший розгляд є необхідним з підстав, передбачених § 538 ЦПК, а також при наявності істотних недоліків процесуального характеру, допущених при постановлені рішення суду (§ 539 ЦПК). Апеляційний суд може винести рішення по суті, якщо він буде вважати це корисним для розгляду відповідної справи (§ 540 ЦПК). Після вирішення апеляційної скарги канцелярія суду апеляційної інстанції повинна повернути матеріали по справі разом із засвідченою копією рішення, винесеного апеляційним судом, до канцелярії суду першої інстанції (ч. 2 § 544 ЦПК).

Правовий контроль за судовим рішенням здійснюється в цивільному процесі ФРН у порядку ревізійного провадження, яке надає можливість сторонам змінити рішення на свою користь, сприяє захисту права та досягнення мети правосудця. В ревізійному порядку перевіряється правильність з правової сторони рішення апеляційного суду, винесеного Верховними судами земель.

Ревізійне оскарження не допускається: рішень, якими дозволяється накладення, зміна або скасування арешту або тимчасового розпорядження; рішення про передчасне (попереднє) введення у володіння, винесені у справах про примусове відчуження і у справах про землеустрій. Ревізія рішень, постановлених щодо майново-правових вимог, позовна ціна яких не перевищує шестидесяти тисяч німецьких марок і щодо немайнових вимог можлива при умові, якщо Верховний земельний суд допустив її у своєму рішенні (§ 546 ЦПК). Але ревізія можлива у будь-якому випадку, якщо апеляційний суд відхилив апеляційну скаргу з підстав її недопустимості (§ 547 ЦПК).

Ревізійна скарга подається в ревізійний суд в письмовій формі за встановленим змістом протягом одного місяця з. дня вручення повного рішення, але не пізніше п'яти місяців після його оголошення (§ 552 ЦПК). Скаржник повинен обгрунтувати ревізійну скаргу в самій скарзі відповідного або окремо в вигляді відповідного процесуального документу на протязі одного місяця з дня подання ревізійної скарги. Відповідач по ревізійній скарзі може на протязі одного місяця після вручення обгрунтування ревізійної скарги або ухвали про прийняття ревізійної скарги подати зустрічну ревізійну скаргу до ревізійного суду, який перевіряє тільки ті частини ревізійних скарг сторін, в яких зазначені ними клопотання до суду. Але ревізійний суд непов'язаний заявленими підставами ревізійних скарг(§ 556, 559, 560 ЦПК). Ревізійний суд, розглянувши скаргу, може її відхилити, якщо з підстав рішення вбачається, що в даному випадку має місце порушення закону, а саме рішення за іншими підставами є правильним. При визнанні ревізійної скарги обгрунтованою, оскаржуємо рішення скасовується (§§ 563, 564 ЦПК), справа направляється для нового розгляду і вирішення в апеляційний суд. Ревізійний суд сам приймає рішення по суті справи: якщо скасування рішення провадиться тільки на підставі порушення закону, яке мало місце при застосуванні відповідного закону до встановлених обставин справи, а справа стосовно обставин готова для прийняття завершального рішення; якщо скасування рішення провадиться на підставі непідсудності відповідної справи певному суду або порушення судового порядку, передбаченого для вирішення відповідної справи. У випадках, коли винесення рішення перебуває в залежності від законів, порушенням яких ревізійна скарга не може бути обгрунтованою, то справа може бути направлена до апеляційного суду для нового розгляду і вирішення (§ 565 ЦПК). ЦПК ФРН (§ 566) передбачена можливість оскарження рішення суду першої інстанції в ревізійну інстанцію без його оскарження в апеляційному порядку, але за наявності згоди другої сторони. Письмове вираження згоди може бути подано процесуальним представником, який брав участь у суді першої інстанції.

Самостійним засобом оскарження в цивільному процесі ФРН є подання скарги або окремої скарги на ухвали суду (§ 568-577 ЦПК). Окрема скарга подається в суд або головуючий якого виніс оскаржуєму ухвалу. В термінових випадках вона може бути подана в суд, котрий буде її розглядати. На ухвалу суду, який розглядав окрему скаргу, подається наступна скарга, якщо про це визначається законом. Наступна скарга допускається у випадку, якщо ухвала має нову і самостійну підставу для скарги. Окрема скарга може підтверджуватися також новими доказами. Скарга, визнана судом або головуючим, які винесли оскаржуєму ухвалу, обгрунтованою, підлягає задоволенню. Відхилена ними скарга на протязі однієї неділі повинна бути передана на розгляд в суд вищого рівня. Цей суд до вирішення скарги може видати тимчасове розпорядження про відстрочку або зупинення виконання ухвали, котра оскаржується (§§ 571, 572 ЦПК). Якщо суд, який розглядає скаргу, визнав її обгрунтованою, то він має надіслати її на розгляд до суду нижчого рівня, котрий або головуючий якого винесли ухвалу, що оскаржується (§§ 573, 575 ЦПК). При необхідності зміни ухвали, винесеної членами суду, що розглядає справу або членом суду, котрий виконує окреме доручення або керівного службовця канцелярії суду, потрібно звернутися до суду, що розглядає справу. Скарга подається на ухвалу суду, котрий розглядав справу. Це правило п. 1 § 576 ЦПК розповсюджує свою дію на Верховний Федеральний суд і Верховні земельні суди ФРН.

В цивільному процесі Польщі застосовуються такі способи оскарження судових рішень як апеляція (статті 367-391 ЦПК), касація (статті 392-39320 ЦПК), поновлення провадження по справі (статті 399-416 ЦПК).

В ЦПК Угорщини передбачено: оскарження (§§ 233-259), поновлення справи (§§ 260-269), перегляд у порядку нагляду (§§ 270-275). Аналогічна система оскарження рішень і ухвал, яка діє в Болгарії, доповнюється скасуванням рішення на заяву третьої особи (статті 196-218, 225-236 ЦПК).

Функціонуючі системи оскарження судових рішень в Англії, Франції, США, мали вплив на створення національних систем оскарження судових рішень в європейських та інших країнах світу

Апеляція і касація передбачені також в регулюванні способів оскарження і перевірки судових рішень в ЦПК пострадянських держав, зокрема в Республіці Казахстан, Азербайджанській Республіці, Естонській Республіці4, Російській Федерації. ЦПК Республіки Білорусь (1998 р.) залишив існуючу систему перегляду судових рішень в касаційному порядку, в порядку нагляду і у зв'язку з нововиявленими обставинами (глави 32-34).

ЦПК Казахстану врегульовано: апеляційне та касаційне оскарження і опротестування судових постанов (глави 40-42), перегляд постанов суду в порядку нагляду (гл. 43), перегляд рішень, ухвал і постанов суду в зв'язку з нововиявленими обставинами (гл. 44).

Об'єктом апеляційного оскарження і опротестування є рішення, що не набрали законної сили, районних і прирівняних до них судів, винесені у майнових спорах, сторонами в яких є юридичні особи і громадяни, котрі здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, при ціні позову, що не перевищує п'яти тисяч розрахункових показників — до обласного і прирівняного до нього суду.

Об'єктом касаційного оскарження і опротестування є: рішення районних і прирівняних до них судів, що не підлягають розгляду в апеляційному порядку — до судової колегії обласного чи прирівняного до нього суду; рішення першої і апеляційної інстанції обласних судів — до судової колегії Верховного Суду Республіки Казахстан; рішення першої інстанції Верховного Суду Республіки Казахстан — до Президії Верховного Суду (ст. 333 ЦПК).

Право апеляційного, касаційного оскарження надано сторонам, іншим особам, котрі беруть участь у справі. Право принесення протесту належить прокурору, який брав участь у розгляді справи, а також незалежно від участі в ній Генеральному прокурору Республіки Казахстан, його заступникам, прокурорам областей і прирівняних до них прокурорам, їх заступникам, прокурорам районів, їх заступникам в межах їх компетенції.

Право апеляційного, касаційного оскарження надано також особам, котрі не були залучені до участі у справі, але стосовно прав і обов'язків яких суд постановив рішення (ст. 332 ЦПК).

Право касаційного, апеляційного оскарження реалізується шляхом подання в письмовій формі скарги, протесту відповідного змісту, встановленого ст. 335 ЦПК, протягом п'ятнадцяти днів з дня винесення рішення в остаточній формі. Посилання особи, яка подає апеляційну скаргу, протест, на нові докази, що не були подані в суд першої інстанції, допускаються лише у випадку обгрунтування нею в скарзі неможливості їх подання в суд першої інстанції (статті 334-335 ЦПК).

Суд при розгляді справи в апеляційному, касаційному порядках перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційних, касаційних скарги чи протесту. При цьому суд апеляційної інстанції може встановлювати нові факти і досліджувати нові докази, а в інтересах законності має право вийти за межі апеляційної скарги чи протесту і перевірити законність і обгрунтованість рішення в повному обсязі. Суд касаційної інстанції перевіряє у повному обсязі законність і обгрунтованість рішення у справах окремого позовного провадження (з публічно-правових відносин — виборчих, адміністративних тощо глави 25-29, ст. 345 ЦПК).

Суд апеляційної інстанції наділений широкими повноваженнями. Він має право: залишити рішення без зміни, а скаргу або протест без задоволення; змінити рішення суду першої інстанції: скасувати рішення суду першої інстанції і винести нове рішення; скасувати рішення суду і направити справу на новий розгляд в суд першої інстанції у випадку встановлення порушення норм процесуального права, передбачених ст. 366 ЦПК (неправомочний склад суду, порушення правил про мову судочинства та ін., які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи); скасувати рішення повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити заяву без розгляду (ст. 358 ЦПК).

Акти всіх судів Республіки Казахстан, які набрали законної сили, за винятком постанов Пленуму Верховного Суду Республіки, можуть бути переглянуті в порядку нагляду. Право на подачу скарги про перегляд рішення, ухвали, постанови у порядку нагляду надано сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі і котрі мають право на подачу апеляційної, касаційної скарги. Протест має право подати Генеральний прокурор, його заступники, військовий прокурор, прокурори областей і прирівняні до них прокурори в межах їх компетенції (статті 384-385 ЦПК).

При розгляді справи у порядку нагляду суд перевіряє законність і обгрунтованість судових постанов, винесених судами першої, апеляційної, касаційної інстанцій за наявними у справі матеріалами в межах доводів скарги, протесту. Суд в інтересах законності має право вийти за межі наглядної скарги чи протесту і перевірити законність і обгрунтованість опротестованого рішення в повному обсязі. Суд перевіряє у повному обсязі законність і обгрунтованість постанов, винесених судами першої, апеляційної й касаційної інстанцій у справах окремого позовного провадження (з публічних правовідносин — ст. 397 ЦПК).

Суд наглядної інстанції має право: залишити рішення першої, апеляційної, касаційної або наглядної інстанцій без зміни, а скаргу, протест без задоволення; скасувати рішення суду першої, апеляційної чи касаційної інстанцій повністю або частково і направити справу на новий розгляд до суду першої, апеляційної або касаційної інстанцій; скасувати рішення суду першої, апеляційної, касаційної інстанцій повністю або частково і залишити позовну заяву без розгляду або закрити провадження у справі; залишити в силі одне з постановлених у справі рішень; змінити рішення суду першої, апеляційної, касаційної або наглядної інстанцій або скасувати і винести нове рішення, не передаючи справи на новий розгляд, якщо допущена помилка в застосуванні і тлумаченні норм матеріального права (ст. 398 ЦПК).

Важливим положенням ЦПК Казахстану є правило, за яким суд, розглянувши справу в апеляційному, касаційному, наглядному порядках при скасуванні рішення, ухвали, постанови може дати обов'язкові вказівки для суду, який буде заново розглядати справу, про вчинення певних процесуальних дій. Однак суд, який розглядав справу в апеляційному, касаційному порядках, не має права вирішувати наперед питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, а також про те, яке рішення повинно бути винесено при новому розгляді справи (статті 363, 382 ЦПК). Стаття 401 ЦПК до цього додає, що суд, який розглядає справу в порядку нагляду, не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, котрі не були встановлені в постанові чи спростовані ним, про те, яка норма матеріального права має бути застосована. Разом з тим вказівки суду касаційної й наглядної інстанцій про тлумачення закону є обов'язковими для суду, який буде заново розглядати справу.

ЦПК Азербайджанської Республіки встановлені способи оскарження і перегляду судових постанов в апеляційному порядку (глави 41-42), в касаційному порядку (глави 43-44), у зв'язку з нововиявленими обставинами (гл. 45).

Апеляційне оскарження допускається щодо рішень і ухвал всіх судів, постановлених по першій інстанції, за окремими винятками, встановленими законом (ст. 359 ЦПК). Не підлягають апеляційному оскарженню рішення суду в справі, ціна позову яких складає 100 мінімальних розмірів оплати праці. Право на подачу апеляції мають сторони і треті особи, а у справах окремого провадження — заявники і заінтересовані особи. Вказаним правом наділені також особи, котрі не були залучені до участі в справі, але рішенням у такій справі зачіпаються їх права і обов'язки, а також прокурор у справах, які він порушив на захист прав громадян і держави (ст. 357 ЦПК).

На подачу апеляційної скарги встановлений строк в один місяць. Особи, які беруть участь у справі, можуть подати в апеляційний суд нові докази, що можуть бути відхилені ним, якщо сторона могла подати їх в суд першої інстанції, але подала із запізненням чи не подала у зв'язку з грубою халатністю.

Апеляційна інстанція розглядає справу по суті і по праву за наявними у ній додатково поданими доказами. Додаткові докази і факти приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання в суд першої інстанції з причин, які не залежать від нього. Сторони можуть змінити юридичне обгрунтування своїх позовних вимог, поданих на судовий розгляд по першій інстанції, але вони не можуть заявляти нові вимоги, які не були предметом такого розгляду. Як виняток допускається пред'явлення на розгляд апеляційної інстанції нової у порядку заліку зустрічної вимоги для того, щоб відхилити вимогу протилежної сторони чи для того, щоб вирішити в судовому порядку питання, які виникають у зв'язку із залученням у справу третьої особи, виникнення чи повідомлення факту.

Суд апеляційної інстанції перевіряє обгрунтованість рішення суду першої інстанції у тій частині, яка явно чи побічно оспорюється, і у повній, коли оскарження спрямовано на скасування судового рішення або коли предмет спору неподільний, виходячи з доводів, викладених в апеляційній скарзі й заперечень проти неї. Проте незалежно від доводів апеляційної скарги апеляційний суд перевіряє дотримання судом першої інстанції норм матеріального й процесуального права (ст. 372 ЦПК).

Суд апеляційної інстанції вправі: залишити рішення без змін; скасувати його повністю або частково і прийняти нове рішення на підставі обставин, встановлених судом першої інстанції або додатково поданих доказів; змінити рішення; скасувати рішення повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити заяву без розгляду (ст. 384 ЦПК). Підставою для скасування рішення суду є його незаконність і необґрунтованість (статті 385-391 ЦПК).

Ухвали суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення в десятиденний строк особами, які беруть участь у справі, якщо вони перешкоджають дальшому її рухові. На інші ухвали — до апеляційної скарги на рішення можуть бути внесені заперечення

В касаційному порядку можуть бути оскаржені рішення і ухвали суду апеляційної інстанції, які набрали законної сили, сторонами, третіми особами, а у справах окремого провадження — заявниками і заінтересованими особами. Голова Верховного Суду Азербайджану може внести подання на рішення і ухвалу суду апеляційної інстанції за скаргою особи, котра не залучена була до участі в справі, але інтереси якої зачіпаються судовим актом. Прокурор може опротестувати рішення суду в справі, яка була порушена ним на захист прав громадян і держави (ст. 403 ЦПК). Право на подачу касаційної скарги може бути реалізовано в тримісячний строк після прийняття рішення чи ухвали апеляційним судом (ст. 405 ЦПК).

Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування норм матеріального права і дотримання норм процесуального права судом апеляційної інстанції (ст. 416 ЦПК), тобто законність судового рішення, ухвали. За результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право: залишити рішення чи ухвалу апеляційного суду без змін; змінити рішення чи ухвалу суду апеляційної інстанції; скасувати рішення чи ухвалу апеляційного суду повністю або частково і передати справу на новий розгляд в апеляційному порядку; скасувати рішення або ухвалу касаційної інстанції і залишити позов без розгляду повністю або частково чи закрити провадження у справі з підстав, передбачених ЦПК.

ЦПК Азербайджану врегульовує також провадження в порядку додаткової касації (статті 422-431). Постанова колегії в цивільних справах або колегії у справах з економічних спорів Верховного Суду Азербайджанської Республіки може бути розглянута у порядку додаткової касації його Пленумом протягом двох місяців після їх прийняття за поданням, скаргою або протестом. Подання має право вносити Голова Верховного Суду. Скаргу — особа, яка бере участь у справі, спільно з адвокатом. Прокурор вносить протест у справі, яку він порушив на захист державних інтересів (ст. 423 ЦПК).

Пленум розглядає справи виключно з правових питань і скасовує повністю або частково судові акти касаційної інстанції, винесені на підставі нормативно-правових актів, які порушують основні права і свободи, у випадку коли це встановлено Конституційним судом Азербайджанської Республіки на запит Пленуму Верховного Суду цієї Республіки; якщо суд вирішив питання про права і обов'язки осіб, не залучених до участі у справі, порушивши їх; якщо постанова суду касаційної інстанції немає мотивів, на яких вона грунтується; резолютивна частина не відповідає описовій або мотивувальній частинам (ст. 424 ЦПК)

Пленум Верховного Суду Азербайджанської Республіки має повноваження: залишити постанову суду касаційної інстанції без змін; змінити постанову; скасувати постанову суду повністю або частково і пов'язане з ним рішення чи ухвалу суду апеляційної інстанції та передати справу на новий розгляд до апеляційної інстанції; скасувати постанову суду касаційної інстанції і залишити позов без розгляду або закрити провадження у справі з підстав, передбачених ЦПК; скасувати постанову суду касаційної інстанції і залишити в силі рішення чи ухвалу суду апеляційної інстанції (ст. 429 ЦПК).

Самостійним способом провадження по забезпеченню законності і обгрунтованості рішень, ухвал і постанов суду є їх перегляд у зв'язку з новови-явленими обставинами (статті 332-338 ЦПК Азербайджану). Право на подачу заяви про перегляд за нововиявленими обставинами судового акта, який набрав законної сиди, мають особи, котрі беруть участь у справі, протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які є підставами для його перегляду даним способом. Заява подається до Пленуму Верховного Суду Азербайджанської Республіки, який відповідно до ст. 433 ЦПК має виключне право на перегляд судових актів, що набрали законної сили, за нововиявленими обставинами.

В правовому регулюванні способів оскарження і перевірки судових рішень в національному законодавстві окремих країн є істотні особливості. Так, в Естонській Республіці правом апеляційного оскарження наділені, крім сторін, свідки, експерти, перекладачі та представники сторін щодо покладених на них судових витрат (ст. 279 ЦПК). Співучасники і треті особи можуть приєднатися до апеляційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступають (ст. 288 ЦПК).

Об'єктом апеляційного оскарження є рішення суду першої інстанції. При цьому об'єктом оскарження, не первинне заочне рішення, а нове є постановлене після відновлення провадження у справі, по якій раніше постановлялося таке рішення (ч. 2 ст. 279 ЦПК). В апеляційному порядку можуть бути оскаржені також ухвали суду першої інстанції у випадках, передбачених ЦПК, і коли вони перешкоджають дальшому рухові справи.

Особа, яка має намір оскаржити рішення, повідомляє про це суд протягом десяти днів, починаючи з наступного дня після його оголошення. Сторона чи інша така особа після цього має не пізніше ніж за двадцять днів після оголошення рішення подати обгрунтовану апеляційну скаргу. У випадку оголошення заочного рішення в газеті строк повідомлення про намір подати апеляцію обчислюється з наступного дня публікації резолютивної частини судового рішення (ст. 281 ЦПК). Ухвали суду першої інстанції можуть бути оскаржені протягом десяти днів починаючи із наступного дня його оголошення. Апеляційна скарга має бути письмова, за змістом відповідати вимогам закону, оплачена державним митом (статті 283-285 ЦПК).

Співучасники і треті особи на протязі апеляційного строку можуть приєднатися до апеляційної скарги особи, на стороні яко вони виступали, подавши про це заяву, яка державним митом не оплачується (ст. 288 ЦПК).

Про прийняття скарги суд повідомляє протилежну сторону і негайно надсилає їй копії і додані до неї матеріали іншим особам, які беруть участь у справі; провадить інші необхідні підготовчі дії до її розгляду (ст. 286 ЦПК). Нові докази приймаються судом з підстав, що суд першої інстанції необгрунтоване відмовив у їх прийнятті або коли неможливість їх подання раніше аргументована поважними причинами (ст. 289 ЦПК).

Апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення чи ухвали суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Позивач не має права змінювати підстави та предмет позову, а також заявляти вимоги, які не були заявлені суду першої інстанції. Апелянт не вправі розповсюджувати скаргу на ті частини рішення суду, які були зазначені в апеляційній скарзі (ст. 301 ЦПК).

Стаття 298 ЦПК Естонії передбачає можливість застосування розгляду справи апеляційним судом в письмовому провадженні на підставі доказів, які були предметом оцінки суду першої інстанції, якщо відповідач по апеляції визнав скаргу; скарга подана на порушення процесуального закону або неправильне застосування норм матеріального права; подана окрема скарга і суд не вважає необхідним проведення судового засідання.

Суд апеляційної інстанції, встановивши істотне порушення норм процесуального права, про які зазначено в ст. 318 ЦПК, повинен вирішити справу застосувавши свої повноваження (ст. 319 ЦПК). Апеляційний суд своє рішення оголошує в тому ж судовому засіданні, а якщо це неможливо — у визначений ним день, але не пізніше десяти днів після закінчення судового засідання (ст. 312 ЦПК).

Апеляційний порядок оскарження судових рішень встановлений також ЦПК Литовської Республіки (в редакції Закону від 8 листопада 1994 р.) главами 34 і 35, статті 313-350

Об'єктом апеляції є всі рішення суду першої інстанції, які не набрали законної сили. Оскарження тільки мотивувальної частини рішення не дозволяється. Скарга може бути подана на протязі двадцяти днів в суд, рішення якого оскаржується, так і в апеляційний суд. Апеляційна скарга виконується письмово встановленого змісту. В ній можуть бути зазначені нові фактичні обставини і нові докази, які не досліджувалися в суді першої інстанції, але не дозволяється включати нові вимоги, котрі не були пред'явлені в суді першої інстанції (ст. 320 ЦПК). Особи, які беруть участь у справі, мають право подавати в апеляційний суд пояснення на апеляційну скаргу в письмовій формі, в якому висловити свої міркування щодо такої скарги. Вони можуть до початку розгляду справи по апеляційній скарзі подати зустрічну апеляційну скаргу і вимагати зміни тих частин рішення, які пов'язані з правами особи, котра подала скаргу (ст. 324, 325 ЦПК). Інші особи, які беруть участь у справі, мають права приєднатися до апеляційної скарги, подавши письмову заяву до апеляційного суду.

Особа, яка подала апеляційну скаргу,, може від неї відмовиться, а суд — відхилити відмову і розглянути скаргу по суті. Прийняття відмови від скарги позбавляє цю особу права на повторне її подання (ст. 327 ЦПК). Суд апеляційної інстанції розглядає скаргу в межах апеляційної скарги, перевіряючи її правову і фактичну сторони (ст. 332 ЦПК). Розглянувши справу, суд апеляційної інстанції має право: відхилити скаргу; скасувати рішення суду першої інстанції і винести нове рішення; змінити рішення; скасувати рішення суду першої інстанції і направити справу до нього на новий розгляд або закрити провадження у справі чи залишити заяву без розгляду (ст. 341 ЦПК). Підстави для цього чітко визначені статтями 342, 343 ЦПК. Рішення і ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня їх прийняття.

В Російській Федерації ЦПК (1964 р.) передбачено касаційне оскарження і опротестування рішень і ухвал, перегляд рішень, ухвал і постанов суду у порядку нагляду і в зв'язку з нововиявленими обставинами (глави 35-37). Федеральний закон «Про судову систему Російської Федерації (23 жовтня 1996 р.) запровадив інститут мирових суддів, у зв'язку з чим ЦПК був доповнений главою 35і «Апеляційне провадження по перегляду рішень і ухвал мирових суддів» (Федеральний закон від 7 жовтня 2000 p.).

Рішення і ухвали мирового судді можуть бути оскаржені в апеляційному порядку сторонами та іншими особами, які брали участь у справі, у відповідний районний суд через мирового судцю на протязі десяти днів з дня винесення рішення мировим суддею (статті 318і, 3182, 31812 ЦПК). Право апеляційного оскарження реалізується поданням апеляційної скарги на рішення мирового судці в письмовій формі встановленого змісту та поданням окремої скарги на ухвалу мирового судді (статті 3183, 31812 ЦПК).

При розгляді справи в апеляційному порядку суддя районного суду перевіряє законність і обгрунтованість рішення мирового судді за правилами провадження в суді першої інстанції. Він має право встановлювати нові факти і досліджувати нові докази по справі (ст. 3188 ЦПК). Подання окремих скарг провадиться в порядку, передбаченому для оскарження рішень мирових суддів (ст. 31814 ЦПК).

Повноваження суду апеляційної інстанції при розгляді апеляційної скарги визначені ст. 3189 ЦПК, на підставі якої суд мав право: залишити рішення мирового судді без зміни, а скаргу — без задоволення; змінити рішення мирового судді або скасувати його і винести нове рішення; скасувати рішення мирового судці і закрити провадження у справі або залишити скаргу без розгляду. При зміні рішення, його скасранні і винесенні нового рішення апеляційний суд постановляє апеляційне рішення, а в інших випадках — ухвалу. Рішення і ухвала апеляційної інстанції набирають законної сили після їх винесення і оскарженню в касаційному порядку не підлягають (статті 3189, ЗІ8І6 ЦПК).

В ЦПК Російської Федерації в правове регулювання провадження в касаційній інстанції і провадження в наглядній інстанції були внесені істотні зміни і доповнення Федеральним законом від 27 жовтня 1995 року № 189-ФЗ.

Касаційна інстанція одержала нові повноваження право: досліджувати нові докази; самостійно оцінювати наявні у справі, так і подані нові докази; встановлювати нові обставини, які мають значення для справи, і відхиляти обставини, встановлені судом першої інстанції, на основі особистої оцінки доказів; змінювати і виносити нові рішення не передаючи справи на новий розгляд не тільки при порушенні судом першої інстанції норм матеріального права, але і у випадку визнання неправильності встановлення судом першої інстанції фактичних обставин по справі і самостійного встановлення нових фактів (ч. 1 ст. 294, п. 4 ст. 305 ЦПК). Зазначені повноваження суду касаційної інстанції свідчать про наділення його рисами апеляційної інстанції. Суд касаційної інстанції перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах касаційної скарги, але в інтересах законності має право перевірити рішення суду першої інстанції в повному обсязі.

При розгляді справи у наглядному порядку суд перевіряв законність судового рішення — правильність застосування і тлумачення норм матеріального і процесуального права судами першої інстанції за наявними у справі матеріалами в межах доводів протесту. В інтересах законності суд може вийти за межі протесту (ст. 327 ЦПК).

Рішення, ухвали і постанови суду, які набрали законної сили, можуть бути переглянуті у зв'язку з нововиявленими обставинами, зміст котрих розкритий вичерпно в ст. 333 ЦПК, судом, що виніс таке рішення, ухвалу і постанову. Перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами ухвал і постанов касаційної або наглядної інстанції, котрими змінено рішення суду першої інстанції або постановлено нове рішення, провадиться судом, котрий змінив чи виніс нове рішення (ст. 333і ЦПК).

Таким чином, із зробленого аналізу існуючих систем оскарження і перевірки судових рішень у зарубіжних країнах можна зробити висновки, що для апеляційної системи оскарження судових рішень характерними є: об'єктом оскарження — рішення, яке не набрало законної сили; апеляційний суд повторно розглядає справу, перевіряє як юридичну, так і фактичну її сторону в межах визначених апеляційною скаргою і предметом рішення суду першої інстанції, дослідженням нових доказіів і встановленням нових обставин; скасуванням рішення і надісланням справи на новий розгляд до суду першої інстанції або винесення нового рішення. Система касаційного оскарження судових рішень у цих країнах характеризується: 1) централізацією (для цього існують спеціальні судові органи); 2) принципом розгляду справи в межах, визначених скаргою, і лише щодо осіб, які подали скаргу; 3) обмеженими повноваженнями (можливість відмови у задоволенні скарги або скасування рішення з надісланням справи на новий розгляд, як правило, не допускається подання у справі ні нового фактичного матеріалу, ні доказів, що підтверджують його); 4) значними судовими витратами і складністю процедури розгляду (право на оскарження обмежується досить великим розміром позову, обов'язковими послугами адвоката, внесенням значної суми у вигляді застави на випадок відмови у позові, сплатою канцелярських зборів тощо); 5) обмеженістю прав сторін (в окремих випадках для подачі скарги необхідно одержати на це дозвіл відповідного суду)5.

Посилання до глави 21

1. Кейлин А. Д. Судоустройство и гражданский процесе капиталистических государств. — Часть вторая. — М., 1958. — С. 256-315; Васьковский Е. В. Учебник гражданского процесса. — М., 1914. — С. 30-36, 78-88, 369-386; Боботов С. В. Правосудие во франции. — М., 1994. — С. 89; Борисова Е. А. Апеляция в гражданском (арбитражном) процессе. — М., 2000. — С. 52-177

2. Буцковский И. Очерки судебных порядков по уставам 1864 г. — М., 1974. — С. 10.

3. Введение в шведское право. — М., 1986. — С. 88.

4. Шевчук П. І. Інститут апеляції: досвід урегулювання в процесуальному законодавстві окремих пострадянських країн // Вісник Верховного Суду України. — 2000. — № 4. - С. 50-55.

5. Штефан М. Й. Концептуальні питання апеляційного провадження в цивільному процесі України // Вісник Академії правових наук України. — 1995. — № 4; Шевчук П. І. До питання створення та дії апеляційних судів в судовій системі України // Вісник Верховного Суду України. — 1998. — № 2; Давтян А. Г. Право Германии. — М., 2000. — С. 171-187; Шишкін В. І. Забезпечення прав людини в судочинстві США. — К., 2000. — С. 212-276; ЖуйкоВ В. М. Проблемы гражданского процесуального права. — М., 2001. — С. 42-43; Борисова Е. А. Зазн. твір. — С. 58-59