§ 3. Об'єднання і роз'єднання позовів

Об'єднання позовів полягає в тому, що в одному провадженні у справі може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою, одного і того ж позивача до того ж самого відповідача чи до різних відповідачів або за позовами різних позивачів до одного і того ж відповідача (ст. 144 ЦПК). Об'єднання позовів сприяє економії процесуальних засобів і є перешкодою для прийняття судом протилежних рішень.

Сторони заінтересовані в тому, щоб всі їх спірні вимоги були розглянути одним і тим же судом і одночасно. Цим досягається швидкість в провадженні справи і зменшуються судові витрати. Об'єднанням позовів забезпечується правильність і одностайність розгляду та вирішення окремих цивільних вимог, які можуть бути розглянуті як самостійні справи, але об'єднуються однорідністю вимог.

Під однорідністю вимог необхідно розуміти вимоги, які випливають з одних і тих же правовідносин, зокрема; поновлення на роботі і виплата середнього заробітку за вимушений прогул; з сімейних правовідносин — розірвання шлюбу, стягнення аліментів на утримання дітей, поділ майна тощо (статті 40, 41, КпШС, чч. 2, 3 ст. 137 ЦПК). При цьому не впливають на об'єднання позовів ті обставини, що зміст вимог, що об'єднуються, за характером буде різний, — одних про присудження, других — про визнання (визнання права авторства і стягнення гонорару). У деяких випадках необхідність пред'явлення однорідних вимог за встановленими правилами норм матеріального права є обов'язковою, наприклад, за ст. 57 ЦК — визнання угоди недійсною і повернення другою стороною всього одержаного за такою угодою.

Зв'язок однорідних вимог, необхідних для об'єднання, може бути обумовлений особливостями спірних матеріальних правовідносин. Такі вимоги можуть випливати з одних цивільних правовідносин або з різних правовідносин, але пов'язаних між собою. Тоді, коли вимоги виникають з різних правовідносин, врегульованих різними галузями права, і спрямовуються на досягнення різної мети і, особливо, коли їх розгляд пов'язаний з різними методами дослідження, які ускладнюють процес розгляду та вирішення справи, то такі об'єднання не доцільні.

Для об'єднання в одне провадження кількох однорідних вимог одного позивача до того ж самого відповідача не будуть перешкодою обставини, які свідчать, що одні з них підвідомчі суду, а інші — арбітражному суду, оскільки відповідно до ст. 26 ЦПК всі вимоги підлягають розглядові в суді.

Об'єднання позовів можливе за ініціативою позивача (ст. 144 ЦПК), коли декілька однорідних позовних вимог об'єднується в одній позовній заяві, що найчастіше зустрічається на практиці. Але кожна з вимог може бути пред'явлена до суду окремою позовною заявою і якщо в його провадженні буде декілька справ, то сторони можуть просити суд об'єднати їх для сумісного розгляду. Об'єднання позовів може бути зроблено під час провадження по одному з них, коли до пред'явленого в суді додаються нові вимоги, що допускається згідно з ст. 103 ЦПК в межах зміни позовних вимог — предмета або підстави позову, збільшення позовних вимог. Об'єднання позовів можливе також за ініціативою суду. Суддя, ґрунтуючись на ст. 144 ЦПК, може постановити ухвалу про об'єднання в одне провадження кількох однорідних позовних вимог, за позовами одного й того ж позивача до того ж самого відповідача чи до різних відповідачів або за позовами різних позивачів до одного й того ж відповідача. При об'єднанні позовів кожна з вимог зберігає самостійне значення і всі вони підлягають вирішенню судом сумісно в одному процесі. По кожній з них він повинен дати відповідь в своєму рішенні про задоволення позову або про відмову в позові повністю чи частково (ст. 203 ЦПК).

Результати вирішення однієї вимоги можуть впливати на вирішення інших (поновлення на роботі і виплата заробітної плати за вимушений прогул). Якщо щодо якої-небудь позовної вимоги, до якої сторони подавали докази і давали пояснення, не постановлено рішення, то такий недолік може бути виправлено постановленням додаткового рішення (ст. 214 ЦПК).

Залежно від обставин справи суддя вправі постановити ухвалу про роз'єднання одного або декількох об'єднаних в одне провадження позовів у самостійне провадження, якщо їх сумісний розгляд утруднює вирішення справи (ст. 145 ЦПК). Так, коли разом з розірванням шлюбу заявлена вимога про поділ сумісного майна подружжя і такий поділ впливає на інтереси інших осіб, то така вимога виділяється в самостійне провадження. Наприклад, у справі П. про розірвання шлюбу позивачка просила суд поділити будинок, який був набутий під час спільного проживання з відповідачем. В судовому засіданні відповідач пояснив, що в спорудженні будинку брала участь його мати, чого не заперечувала і позивачка. Рішенням суду за кожним з подружжям було визнано право на половину будинку. В касаційному порядку рішення було скасовано і в ухвалі зазначено, що суд не дав ніякої оцінки заяві П. про те, що в спорудженні будинку брала участь мати відповідача. Ця обставина стверджувалася і позивачкою, яка пояснила, що коли б будинок був проданий, то вона не заперечувала б виділити їй певну суму грошей. За таких обставин у суду не було підстав для вирішення питання про поділ майна між подружжям, оскільки в його набутті брала участь також мати відповідача, яка має право на певну частку в майні. Тому вимога про поділ майна між подружжям при вирішенні справи про розірвання шлюбу не може бути розглянута судом, якщо цим порушуються інтереси третіх осіб. Питання про поділ майна в таких випадках підлягає розглядові в самостійному провадженні і має бути роз'єднано від інших вимог.

Пленум Верховного Суду України в постанові № 9 від 18 вересня 1987 р. (зі змінами, внесеними постановою № 13 від 25 грудня 1992 р.) «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи» роз'яснив, що коли вимоги про поділ кваритири і паю заявлені одночасно з позовом про розірвання шлюбу, суд повинен мати на увазі, що оскільки їх вирішення зачіпає інтереси кооперативу, вони повинні бути роз'єднанні і розглянуті на загальних підставах з оплатою державного мита залежно від ціни позову (п. 8).

Роз'єднання вимог доцільно провадити для спрощення розгляду справ із самостійними позовними вимогами (ч. З п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 5 березня 1977 р. зі змінами, внесеними постановою № 13 від 25 грудня 1992 р. «Про підготовку цивільних справ до судового розгляду»)