Правовий статус громадянина як суб’єкта трудового права.

Громадянином визнається фізична особа, яка володіє пев­ним цивільним статусом, тобто сукупністю обставин фактич­ного порядку, що характеризують цю особу як учасника юри­дичного спілкування. Термін «громадянський статус» досить широко застосовується в цивільному праві. Але він необхідний також для визначення становища особи як суб'єкта криміналь­ного, житлового, сімейного, трудового права.

Складовими елементами, що створюють громадянський ста­тус, є громадянство, стать, вік, стан здоров'я, сімейне станови­ще, освіта, місце проживання, спеціальність, кваліфікація, зай­нятість та інші дані, що характеризують особу.

При вступі громадянина у трудові відносини кожний з еле­ментів його статусу обумовлює саму можливість працевлашту­вання (наприклад вік, стан здоров'я), визначає зміст роботи, що виконуватиметься (освіта, спеціальність, кваліфікація), або неможливість бути зайнятим саме на цій роботі (судимість, стать тощо).

Реалізувавши своє право на працю шляхом укладення тру­дового договору (ст. 2 КЗпП), громадянин набуває статусу пра­цівника. Для того щоб вступити в трудові відносини, громадя­нин повинен досягнути віку шістнадцяти років. У виняткових випадках за згодою одного з батьків або особи, що його замі­нює, на роботу можуть прийматись особи, які досягли п'ятнад­цяти років.

Виділення працівників із загальної категорії громадян виз­начає їх належність до певної соціальної групи, правовий ста­тус якої підпадає під регулювання окремої галузі права — тру­дового права. Але правовий статус працівника не може існува­ти відокремлено від правового статусу громадянина. Обидва ці статуси співвідносяться як окреме і загальне. В трудових відно­синах просто констатації правового статусу громадянина недо­статньо. Цей загальний статус потребує реальної конкретизації, що здійснюється наданням громадянину додаткових прав і обов'язків, які випливають із відносин по застосуванню праці в суспільному виробництві.

Правовий статус працівника, якого він набуває при прий­нятті на роботу, дає можливість більш повно і всебічно розкри­ти його становище як суб'єкта трудового права. При цьому в межах правового статусу працівника може проводитись дифе­ренціація з урахуванням особливостей тієї чи іншої групи пра­цюючих, наприклад молоді спеціалісти, молоді робітники, тим­часові і сезонні працівники, сумісники, інженерно-технічні працівники тощо. Ці групи внаслідок свого становища мають специфічний трудовий статус.