§ 23. Судове рішення. Законність і обґрунтованість та зміст рішення.

Судові постанови – це процесуальна форма діяльності суду по застосуванню права. За нормами цивільно-процесуального законодавства існує два види постанов суду першої інстанції: 1) рішення; 2) ухвали. В формі рішення виступають постанови суди першої інстанції з приводу вирішення справи по суті незалежно від виду провадження. Постанови суду, якими вирішується окремі питання процесуального характеру називаються ухвалами. Існує 3 види рішень: 1) про присудження; 2) про визнання; 3) про перетворювання. В теорії права встановлені такі види: 1) завершальні (основні); 2) додаткові. В основу такої класифікації покладено обсяг вирішення питань. Основними повністю вирішуються всі правові вимоги. Окрім такої класифікації існує інша: 1) альтернативні (під умовою, дозволяють передбачити можливість виконання рішення в іншій формі) (ст.206 ЦПК); 2) факультативні. Суть судового рішення полягає в тому, що воно є основним й найважливішим актом правосуддя, завжди постановляється від імені держави і спрямовується на захист прав і законних інтересів громадян, підприємств, установ, організацій. Гл.22 ЦПК. Ст.202 – рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Ст.209 – рішення повинно бути постановлено у передбаченому законом порядку. Ст.211 – обов‘язково викладається в письмовій формі, за встановленим змістом (ст.293 ЦПК). Рішення проголошується публічно (ст.212 ЦПК). Законність судового рішення (Постанова Пленуму ВС УРСР від 29.12.76 “Про судові рішення”) – означає його правосудність. Умовами законності є: 1) правильне застосування закону, який підлягає застосуванню; 2) незастосування не пов‘язаного закону; 3) правильне тлумачення закону. Рішення повинно бути обґрунтованим. Це означає, що: 1) по справі повинно бути повне з‘ясування обставин, що мають значення; 2) доведеність обставин, що мають значення по  справі; 3) відповідність висновків суду дійсним обставинам справи. Зміст рішення – це його структура (ст.203 ЦПК), яка складається з 4 частин: 1) вступної; 2) описової; 3) мотивувальної; 4) резолютивної. Дані зазначаються на час і місце постановлення рішення. Вступна частина вміщує в собі відомості про найменування документу, найменування суду, форма судового засідання (відкрите, закрите), склад суду, прізвище секретаря судового засідання, прокурора, найменування сторін, осіб, які брали участь у розгляді справи, представників громадськості. Описова частина: натік на обставини справи (дуже коротко, основні  вимоги), зміст вимог позивача, їх обґрунтування, заперечення відповідача або подання зустрічної позовної заяви, її зміст; як реагують особи, які беруть участь у розгляді справи на заявлені позовні вимоги, як реагує на заявлені позовні вимоги суд. Закінчується ця частина зауваженнями суду. Мотивувальна частина – обставини справи, встановлені судом, докази, відхилені та визнані, чим керувався суд. Резолютивна частина. В залежності від змісту цієї частини ми зможемо визначити, до якого виду належить рішення. Зміст цієї частини має бути вичерпним, безумовним, визначеним. Вичерпність означає, що в судовому рішенні лається повна відповідь на всі правові питання. Визначеність полягає в тому, що суд повинен дати чітку та конкретну відповідь, як він вирішує поставлені перед ним питання, тобто повністю чи частково, чи відмовлено та т.і. безумовність полягає в тому, що висновки не повинні вимагати умови, які б поставили його виконання в залежність від настання таких умов. Рішення, зміст якого не відповідає закону (ст.203) підлягає скасуванню. Рішення суду повинно бути постановлено в тому ж судовому засіданні, де розглядалася справа, але відповідно до ч.4 ст.209 ЦПК, в особливо складних випадках складання мотивувальної частини може бути відкладено на строк не більше 3 днів. Ст.216 – суд зобов‘язаний протягом 5 днів надіслати копії судового рішення особам, які були відсутні. Ст.213 ч.4 – суд не вправі самостійно змінити або скасувати рішення, які вже проголошені. Якщо в рішенні суду є помилки, це є підставою для скасування рішення в касаційному порядку, порядку нагляду або за нововиявленими обставинами. Разом з цим зустрічаються помилки в судовому рішенні, які можуть бути усунені судом, який постановив рішення. 3 способи усунення (виправлення) недоліків судового рішення: 1) ст.213 ч.2 – виправлення описок або явних арифметичних помилок, виноситься ухвала; 2) шляхом постановлення додаткового рішення ст.214 ЦПК (відносно якої-небудь позовної вимоги сторони подавали докази, пояснення, а рішення суду нічого не постановило відносно такої вимоги; якщо суд, розв‘язавши питання проправ, не назначив точного розміру присудженого стягнення або які дії треба виконувати; якщо в рішенні не зазначено негайного виконання судового рішення (по справах згідно ст.217); у випадках, якщо суд не вирішив питання про судові витрати), таке питання може розглядатися на протязі 10 днів з дня проголошення рішення – за заявою осіб або з власної ініціативи суду, питання розглядаються в судовому засіданні, сторони повідомляються про час, місце, таке рішення підлягає оскарженню, при відмові в задоволенні заяви сторони про постановлення додаткового рішення суд виносить відповідну ухвалу; 3) роз‘яснення рішення (ст.215 ЦПК) можливо з власної ініціативи суду або за заявою осіб, що брали участь у справі, але частіше за заявою органу виконання судових рішень, суд вправі роз‘яснити рішення, але не змінюючи його змісту, заява про роз‘яснення судового рішення розглядається якщо рішення ще не виконано і не закінчився термін його примусового виконання, розглядається з обов‘язковим викликом сторін і повідомленням про час і місце, про роз‘яснення судового рішення виноситься відповідна ухвала, яка підлягає оскарженню.

Ухвалами суду першої інстанції вирішуються питання, пов‘язані з рухом провадження у справі, різні клопотання і заяви осіб, які беруть участь у розгляді справи, питання про відкладення розгляду справи, про зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду (ст.232 ч.1 ЦПК). Ухвали сприяють виникненню, припиненню, розвитку процесуальних дій. Гл.28 ЦПК. Класифікація: залежно від вимоги, спрямованій на розвиток провадження: 1) ухвали, спрямовані на порушення (ст.136 ЦПК); 2) ухвали, які забезпечують розвиток процесу (майже всі ухвали стадії підготовки судового розгляду); 3) ухвали, які перешкоджають виникненню провадження ( про відмову в прийнятті заяви і т.і., про застосування санкцій за невиконання норм цивільно-процесуального права). За процесуальною формою: 1) самостійні; 2) протокольні. Особливості самостійних ухвал полягають в тому, що вони завжди постановляються в нарадчій кімнаті, мають свою процесуальну форму, підписуються складом суду. Вимоги до процесуальної форм самостійних ухвал в ст.234 ч.1 (час і місце їх постановлення, найменування та склад суду, прізвище секретаря судового засідання, зазначаються особи, які беруть участь у справі, вказується на предмет спору, зазначається суть питання, розв‘язуваного ухвалою, мотиви, по яких суд прийшов до своїх висновків і закон, яким суд керувався, постановляючи ухвалу, висновок суду, порядок і строки оскарження ухвали). Фактично всі ухвали мають такій самий зміст, що і рішення суду – 4 складові частини. Протокольні ухвали приймаються з окремих нескладних питань, порадившись на місці, і вносяться до протоколу судового засідання. Відповідно до ч.2 ст.234 ЦПК такі ухвали повинні містити відомості про суть питання, розв‘язаного ухвалою, мотиви, по яких суд прийшов до своїх висновків, закон, яким керувався суд і висновок суду. Протокольна ухвала самостійно не оскаржується, але заяву з зауваженнями можна внести в касаційну скаргу. Ухвали, які перешкоджають подальшому рухові справи в суді оскаржуються, ухвали, які не перешкоджають подальшому рухові справи – не оскаржуються.