§ 1. Примусові заходи медичного характеру

В судовій практиці мають місце випадки, коли особа вчиняє суспільно небезпечне діяння в стані неосудності чи обмеженої осудності, або ж вчиняє злочин в стані осудності, але до вста­новлення вироку або під час виконання покарання може рап-

-4-673

98            Глава 12.

тово захворіти на психічну хворобу. Для таких випадків кри­мінальним законодавством визначено поняття та мету приму­сових заходів медичного характеру (ст. 92 КК).

Примусовими заходами медичного характеру є надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, що вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене Особливою частиною КК, в спеціальний заклад з метою її обов'язкового лікування, а також запобігання вчинення нею суспільно небез­печних діянь. Важливо пам'ятати, що ні примусові заходи ме­дичного характеру, ні примусове лікування не є покаранням, оскільки не містять в собі кари. Метою примусових заходів медичного характеру є надання хворій особі психіатричної до­помоги, що являє собою систему медичних заходів, спрямова­них на виявлення, діагностування, лікування психічних хво­роб, догляд та реабілітацію психічно хворих осіб.

Згідно ст. 92 КК застосування до особи примусових заходів медичного характеру можливо лише за наявності умов: вчи­нення нею внаслідок психічного розладу суспільно небезпеч­ного діяння, ознаки якого підпадають під ознаки конкретного злочину, передбаченого Особливою частиною КК або (та) як­що особа собою являє небезпеку для суспільства, оскільки хворіє на психічну хворобу. Однак, незаконне поміщення осо­би в психіатричний заклад є злочином, передбаченим ст. 151 КК. Коло осіб, до яких застосовуються примусові заходи ме­дичного характеру визначене ст. 93 КК:

особи, які вчинили у стані неосудності суспільно небезпечні

діяння (такі особи не підлягають кримінальній відповідаль­

ності);

особи, які вчинили у стані обмеженої осудності злочини і

підлягають кримінальній відповідальності;

особи, які вчинили злочин у стані осудності, але захворіли

на психічну хворобу до постановления вироку (такі особи

не підлягають покаранню протягом хвороби, до них мо­

жуть бути застосовані примусові заходи медичного харак­

теру, а після видужання вони можуть підлягати криміналь­

ному покаранню);

особи, які вчинили злочин у стані осудності, але захворіли

на психічну хворобу під час відбування покарання. Такі

особи можуть бути звільнені від невідбутої частини пока­

рання, і суд може застосувати до них примусові заходи ме­

дичного характеру чи передати на піклування органів охо-

Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування         99

рони здоров'я. Але в разі припинення примусових заходів медичного характеру такі особи можуть підлягати подаль­шому відбуванню покарання згідно з ч. 4 ст. 95 КК.

У ст. 94 КК визначений вичерпний перелік примусових за­ходів медичного характеру, що можуть застосовуватися до психічно хворих осіб, що вчинили суспільно небезпечне діян­ня. Ними можуть бути, залежно від характеру та тяжкості за­хворювання, а також тяжкості вчиненого діяння та ступеню небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб, такі примусові заходи медичного характеру.

надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусо­

вому порядку;

госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним на­

глядом;

госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим на­

глядом;

госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом.

Суд обирає конкретний медичний примусовий захід на ос­нові оцінки:

характеру і тяжкості захворювання;

тяжкості вчиненого діяння;

ступеня небезпечності психічно хворого для себе та оточу­

ючих.

Лікувальні установи, перераховані в пп. 1—4 ч. 1 ст. 94 КК, розрізняються за умовами нагляду за психічно хворими. Поси­лений та суворий нагляд передбачають умови, за яких психіч­но хвора особа не зможе вчинити нового суспільно небезпеч­ного діяння. Надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку може бути застосоване судом стосовно особи, яка страждає на психічні розлади і вчинила суспільно небезпечне діяння, якщо особа за станом свого психічного здоров'я не потребує госпіталізації до психіатричного закладу. Психіатричним закладом називають офіційно зареєстрований спеціалізований психоневрологічний, наркологічний та ін. ме­дичний заклад (амбулаторію, відділення, центр), які спеціалі­зуються на наданні психіатричної допомоги.

Згідно з ч. З ст. 94 КК до психіатричного закладу із загаль­ним наглядом може бути поміщена особа, яка за своїм психіч­ним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння вимагає тримання у психіатричному закладі і лікування

Примусові заходи медичного хараісгеру та примусове лікування        101

суду із заявою про припинення або про зміну застосування та­кого заходу. У випадку, коли необхідне продовження застосу­вання примусового заходу медичного характеру понад 6 міся­ців, представник психіатричного закладу (лікар-психіатр), який надає особі таку психіатричну допомогу, повинен направити до суду за місцем знаходження психіатричного закладу заяву про продовження застосування примусового заходу. До такої заяви додається висновок комісії лікарів-психіатрів, з обґрун­туванням.

У випадку припинення застосування примусових заходів медичного характеру в результаті зміни психічного стану осо­би на краще суд може передати її на піклування родичам або опікунам з обов'язковим лікарським наглядом (ч. З ст. 95 КК). До таких заходів вдаються у випадку, коли особа не вилікува­лася остаточно від психічної хвороби, а лише перестала ство­рювати своїм станом небезпеку для себе і для оточуючих.

У випадку ж видужання психічно хворої особи у відношен­ні неї припиняються примусові заходи медичного характеру. Особи, що вчинили злочин в стані осудності але захворіли на психічну хворобу до винесення вироку і до яких були застосо­вані примусові заходи медичного характеру, після припинення таких заходів підлягають покаранню на загальних підставах. Особи ж, які захворіли на психічну хворобу під час відбуван­ня покарання, після припинення застосування примусових за­ходів медичного характеру можуть підлягати подальшому від­буванню покарання (ч. 4 ст. 95 КК).