20.1. Поняття та мета примусових заходів медичного характеру

Розділ XIV КК України регулює порядок застосування примусових заходів до двох категорій осіб:

>                      тих, хто вчинив суспільно небезпечне діяння, однак, у силу характеристик, які їм притаманні, не може бути визнаний суб'єктом злочину;

>                      тих, хто вчинив злочин і при цьому хворіє на захворювання, яке є небезпечним для широкого кола оточуючих, у зв 'язку з чим він потребує лікування.

Ці заходи впливу застосовуються до осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння і не можуть бути визнаними суб'єктом злочину.

Стаття 92 КК дає поняття цим заходам, визначаючи, що примусові заходи медичного характеру — це «надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, в спеціальний лікувальний заклад із метою її обов'язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь».

Примусові заходи медичного характеру застосовуються у випадках:

S вчинення особою суспільно небезпечного діяння, передбаченого нормою Особливої частини КК;

S вчинення особою злочину;

S наявність у такої" особи на момент вчинення суспільно небезпечного діяння або злочину тяжкого психічного розладу,303 що

303 Поняття тяжкого психічного розладу дано в ст. 1 ч. 2 Закону України «Про психіатричну допомогу» від 22 лютого 2000 p., яка визначає, що «тяжкий психічний розлад - розлад психічної діяльності (затьмарення свідомості, порушення сприйняття, мислення, волі, емоцій, інтелекту чи пам'яті), який позбавляє особу здатності адекватно усвідомлювати оточуючу дійсність, свій психічний стан і поведінку».

346

виключає можливість усвідомлення характеру дій, які нею вчиняються, або керування своєю поведінкою і зумовлює визнання її неосудною та викликає необхідність застосування примусових лікувальних заходів;

S діагностування тяжкого психічного розладу до винесення вироку суду або до повного відбування покарання, що викликає необхідність застосування примусових лікувальних заходів;

S наявність на момент вчинення злочину психічного розладу, який є підставою для визнання особи обмежено осудною і викликає необхідність застосування примусових лікувальних заходів.

Це випливає з аналізу ст. 93 КК, яка визначає коло осіб, до яких застосовуються примусові заходи медичного характеру. Однак такий висновок є дещо обмеженим оскільки розглядає лише правові підстави застосування. У повному обсязі слід враховувати і медичні підстави застосування, які визначені Законом України «Про психіатричну допомогу». Стаття 7 ч. 1 цього закону передбачає, що «діагноз психічного розладу встановлюється відповідно до загальновизнаних міжнародних стандартів діагностики та Міжнародної статистичної класифікації хвороб, травм і причин смерті, прийнятих Міністерством охорони здоров'я України для застосування в Україні. Діагноз психічного розладу не може базуватися на незгоді особи з існуючими в суспільстві політичними, моральними, правовими, релігійними, культурними цінностями або на будь-яких інших підставах, безпосередньо не пов'язаних із станом її психічного здоров'я».

Метою застосування примусових заходів медичного характеру є, насамперед, корекція особи - її вилікування, яке повинно забезпечити її подальшу правомірну поведінку.