Розділ VI СПІВУЧАСТЬ У ЗЛОЧИНІ

Стаття 26.   Поняття співучасті

Співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб сктів злочину у вчиненні умисного злочину.

1. Співучасть у злочині є однією із форм злочинної діяльності, /ї специфіка полягає у тому, що: а) участь у вчиненні злочину двох або більше осіб обумовлює його підвищену суспільну-небезпеку; б) склад злочину виконується лише завдяки спільній діяльності всіх співучасників, в діяннях же окремих із них можуть бути відсутні всі ознаки злочину, вказані в статті Особливої частини КК.

Законодавче визначення поняття "співучасть" включає в себе такі ознаки: 1) наявність двох чи більше суб'єктів злочину, які беруть участь у вчиненні одного й того самого умисного злочину; 2) спільність їх участі у злочині; 3) умисний характер діяльності співучасників. Перші дві ознаки характеризують об'єктивну, а остання — суб'єктивну сторону співучасті.

2. Першою ознакою, яка з об'єктивної" сторони свідчить про наявність співучасті, є множинність учасників злочину. Закон говорить про "декількох суб'єктів злочину", що передбачає участь у вчиненні злочину двох чи більше суб'єктів злочину (про поняття суб'єкта злочину див. коментар до ст. 18). Таким чином, участь у вчиненні одного й того ж умисного злочину двох чи більше осіб, які відповідно до закону не є суб'єктами злочину (наприклад, неосудних) не утворює співучасті у злочині. Це саме стосується і випадків, коли лише один із учасників вчинення такого злочину є суб'єктом злочину, а інші — ні. Вказане положення суттєво відрізняється від положень про співучасть КК 1960 р., який визначав співучасть як "умисну спільну участь двох або більше осіб у вчиненні злочину", що давало змогу визнавати співучастю і відповідним чином оцінювати з позиції кримінального закону дії учасника групового злочину (наприклад, зґвалтування, грабежу тощо) і в тому разі, коли інші учасники через неосудність або недосягнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність, не були притягнуті до кримінальної відповідальності.

Закон може передбачати різні ознаки суб'єкта злочину для різних учасників спільної злочинної діяльності. Це є характерним для складів злочинів, де виконавцем може бути лише спеціальний суб'єкт (для таких співучасників, як організатор, підбурювач, пособник, наявність ознак спеціального суб'єкта не є обов'язковою: ними можуть бути осудні особи, які досягли віку, з якого може наставати

87

Стаття 26

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

кримінальна відповідальність). Бути співучасником у злочинах, відповідальність за які законом установлена з 16 років, можуть особи, які досягай 16-річного віку, а в злочинах, відповідальність за які встановлена з 14 років, — особи, які досягай 14-річного віку. Що стосується злочинів, за вчинення яких встановлена відповідальність з іншого віку (наприклад, з 18 років), то співучасниками в таких злочинах можуть бути особи, які досягай 16 років.

3. Спільна участь у вчиненні злочину передбачає: 1) об'єднання окремих зусиль кожного співучасника у взаємообумовлену злочинну діяльність усіх співучасників; 2) те, що вчинюваний співучасниками злочин є єдиним для них усіх; 3) спрямування зусиль кожного співучасника на досягнення загального результату злочину; 4) причинний зв'язок між діянням всіх співучасників і загальним злочинним результатом. Спільна участь у вчиненні злочину може проявитися як у дії, так і в бездіяльності.

Головною рисою спільності дій (бездіяльності) співучасників є те, що дії (бездіяльність) кожного з них є складовою частиною загальної діяльності з вчинення злочину. Вони1 діють разом, роблячи кожний свій внесок у вчинення злочину. Дії (бездіяльність) кожного з учасників за конкретних обставин є необхідною умовою для вчинення злочинних дій (бездіяльності) іншим співучасником, а, зрештою, — необхідною умовою настання спільного злочинного результату. Прагнення досягти різні злочинні результати є підставою для невизнання співучастю у злочині участі двох або більше осіб у вчиненні одного посягання.

4. З суб'єктивної сторони співучасть характеризується умисною формою вини, що передбачає: 1) наявність умислу кожного із учасників стосовно їх власних дій (бездіяльності); 2) наявність умислу стосовно діянь інших співучасників, у т.ч. виконавця чи спів-виконавця; 3) єдність наміру всіх співучасників вчинити один і той самий злочин; 4) єдність злочинного інтересу для всіх співучасників, тобто спрямованість їх умислу на досягнення загального злочинного результату. У свош сукупності зазначені ознаки утворюють спільність психічної діяльності співучасників.

Особливістю інтелектуального моменту умислу співучасників є те, що ним охоплюється усвідомлення кожним з учасників не лише суспільне небезпечного характеру особисто вчинюваного діяння, а й факту вчинення всіма співучасниками одного й того самого злочину, характеру дій інших співучасників, можливості діяти спільно з ними, наявності умислу в їхніх діях, спрямованості їхніх дій на досягнення загального злочинного результату тощо, тобто усвідомлення обставин, які стосуються всіх елементів складу злочину. Таке усвідомлення має бути взаємним — кожний із співучасників повинен усвідомлювати той факт, що він вчиняє злочин спільно з іншими його учасниками. Лише факт усвідомлення цих обставин дає підстави для притягнення до кримінальної відповідальності учасника не лише за конкретне діяння, вчинене ним особисто, а й за результат діяльності всіх співучасників вчинення злочину. Тому не можуть визнаватися співучастю дії або бездіяльність, які об'єктивно сприяли вчиненню злочину і настанню злочинного результату, але не охоплювались умислом співучасників як вчинені спільно.

88__________ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА______Розділ VI

Вольовий момент умислу передбачає бажання всіх співучасників діяти спільно для досягнення єдиного злочинного результату.

Єдність наміру всіх співучасників щодо спільності їхніх дій і єдиного злочинного результату не означає обов'язкового збігу їх мотивів: злочинна діяльність кожного із співучасників може бути викликана різними спонуканнями.

5. Закон прямо вказує на те, що співучасть можлива лише у вчи

ненні умисного злочину. Така вказівка виключає співучасть у вчи

ненні необережного злочину.       "

6. Залежно від ступеня узгодженості співучасників можна виокремити такі форми співучасті: 1) співучасть без попередньої змови; 2) співучасть за попередньою змовою.

7. Залежно від характеру участі окремих співучасників у вчиненні злочину співучасть може мати просту і складну форму. Виділення форм співучасті має істотне значення для кримінальної відповідальності співучасників, оскільки: а) дає змогу обґрунтувати з правової точки зору відповідальність не лише виконавця, а й інших учасників спільного вчинення злочину; б) впливає на кваліфікацію дій співучасників.

Проста форма співучасті (співвиконавство) передбачає таке об'

єднання зусиль співучасників, за якого кожен з них вчинює одна

кові з правової точки зору діяння і виступає як виконавець злочину.

Вона характеризується тим, що всі співучасники безпосередньо бе

руть участь у виконанні об'єктивної сторони злочину. При цьому

можливі такі ситуації: 1) кожен із співучасників виконує всю об'

єктивну сторону злочину; 2) окремі співучасники, діючи за розпо

ділом ролей, виконують лише частину об'єктивної сторони злочину.

Як у першому, так і в другому випадках злочинні наслідки настають

в результаті сукупної діяльності співвиконавців і є спільними для

них. Так, співвиконавцями умисного вбивства судова практика ви

знає і тих осіб, які хоча і не здійснювали дій, якими безпосередньо

була заподіяна смерть потерпілого, але, будучи об'єднаними з ін

шими співвиконавцями єдиним умислом, спрямованим на позбав

лення потерпілого життя, здійснили частину того обсягу дій, який

група вважала за необхідне виконати з метою реалізації цього

умислу. \

Складна форма співучасті передбачає вчинення кожним із учасників різних за характером і правовою оцінкою дій або бездіяльності. За наявності складної форми співучасті дії (бездіяльність) учасників виходять за рамки співвиконавства і утвор_юють різні види співучасників. Для такої форми співучасті характерним є розподіл ролей між співучасниками, які виступають як виконавець, організатор, підбурювач, пособник. Не обов'язково, щоб співучасники при вчиненні певного злочину виконували всі перелічені ролі — достатньо наявності виконавця і ще хоча б одного з названих інших видів співучасників (виконавець і організатор, виконавець і підбурювач тощо).

На практиці форми і види співучасті можуть переплітатися між собою. Наприклад, в рамках вчинення злочину організованою групою за наявності організатора, підбурювача і пособника можливе виконання об'єктивної сторони злочину (повністю чи частково) двома або більше учасниками, які діють як співвиконавці. У таких

89

Стаття 27

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

випадках з'ясування форми і виду співучасті, ролі кожного із співучасників злочину має значення для визначення характеру і ступеня суспільної небезпеки вчиненого кожним із співучасників, для кваліфікації злочину та їх відповідальності.

8. Співучасть можлива на всіх стадіях умисного злочину — готування, замаху, безпосереднього виконання об'єктивної сторони злочину (як приєднання до злочинної діяльності), а також закінченого злочину. Співучасть на стадії закінченого злочину можлива у єдиному випадку: коли пособник, відповідно до попередньої домовленості з іншими співучасниками, починає діяти після вчинення злочину. При цьому його дії спрямовуються на переховування злочинця, знарядь чи засобів злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, інше приховування злочину. Попередня домовленість про вчинення таких дій не лише є юридичною підставою для визнання зазначених дій пособництвом, а й ознакою, яка відмежовує співучасть у вигляді такого пособництва від причетності до злочину.

Дії співучасників — як при співвиконавстві, так і у складній формі співучасті — можуть збігатися у часі, а можуть і не збігатися (вчинюватись у певній послідовності).

Постанова ПЕС № / від 26 січня 1990 р. "Про практику розгляду судами справ про відповідальність за порушення законодавства про охорону природи " (п. 3).

Постанова ПВС № 4 від 27 березня 1992 р. "Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини" (п. п.13, 14).

Постанова ПВС N° 1 від 1 квітня 1994 р. "Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини" (п. 17—5).

Стаття 27.    Види співучасників

1. Співучасниками злочину, поряд із виконавцем, є організатор, підбурювач та пособник.

2. Виконавцем (співвиконавцем) є особа, яка у співучасті з іншими суб'єктами зХочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила злочин, передбачений цим Кодексом.

3. Організатором є особа, яка організувала вчинення злочину (злочинів) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням. Організатором також є особа, яка утворила організовану групу чи злочинну організацію або керувала нею, а також особа, яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації.

4. Підбурювачем є особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення злочину.

5. Пособником є особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину.

6. Не є співучастю не обіцяне заздалегідь переховування злочинця, знарядь і засобів вчинення злочину, слідів

Розділ VI

90

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, або придбання чи збут таких предметів. Особи, які вчинили ці діяння, підлягають кримінальній відповідальності лише у випадках, передбачених статтями 198 та 396 цього Кодексу.

7. Не є співучастю обіцяне до закінчення вчинення злочину неповідомлення про достовірно відомий підготовлю-ваний або вчинюваний злочин. Такі особи підлягають кримінальній відповідальності лише у випадках, коли^ вчинене ними діяння містить ознаки іншого злочину.

1. Виконавцем (співвиконавцем) злочину визнається особа, яка безпосередньо вчинила злочин. Ознаками такої особи, відповідно до ч. 2 ст. 27, є такі: 1) вона є суб'єктом злочину; 2) вчинила злочин, передбачений КК; 3) вчинила такий злочин у співучасті з іншими суб'єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, які відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне.

Під вчиненням злочину розуміється повне або часткове виконання співучасником безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, які відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, об'єктивної сторони злочину. Наприклад, при вимаганні виконавцем є не тільки той, хто пред'явив вимогу про передачу майна, а і той, хто додав до неї відповідну погрозу.

Вчинення злочину у співучасті з іншими суб'єктами злочину означає, що виконавець, вчиняючи злочин, діє спільно з іншими особами, які, будучи суб'єктами злочину, виконують роль організатора, пособника, підбурювача чи співвиконавця.

Особа визнається виконавцем злочину тоді, коли вона вчиняє злочин безпосередньо, тобто особисто виконує об'єктивну сторону злочину, або шляхом використання інших осіб, які відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне.

В останньому випадку виконавець особисто не виконує дій, які утворюють об'єктивну сторону складу злочину, передбаченого Особливою частиною КК, або особисто виконує лише частину таких дій. Іншу їх необхідну частину або всі такі дії виконують інші особи, які в силу певних передбачених законом обставин не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне.

Вказаними обставинами є такі, за наявності яких особа не може бути притягнута до кримінальної відповідальності: а) взагалі — через неосудність особи (ч. 2 ст. 19) чи недосягнення нею віку; з якого може настати кримінальна відповідальність (ст. 22), або б) за вчинення даного злочину (якщо це злочин зі спеціальним суб'єктом). Такими обставинами не можуть бути визнані передбачені кримінальним законом умови спеціального звільнення від кримінальної відповідальності (так звані компромісні або пільгові норми).

У випадках використання для вчинення злочину осіб, які відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, зазначені особи у правовому розумінні виконують роль своєрідного знаряддя чи засобу вчинення злочину — співучасник, який фактично діє як організатор, пособник або підбурювач, за допомогою їх дій (бездіяльності) досягає злочинного результату. Оскільки

Стаття 27               ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА__________Ш

особи, які фактично вчинили злочин, не підлягають відповідно до закону кримінальній відповідальності за скоєне, а вчинене ними діяння як за об'єктивними, так і суб'єктивними ознаками є злочинним, то виконавцем злочину визнається суб'єкт злочину, який спрямовував дії зазначених осіб і усвідомлював обставини, що виключають визнання їх суб'єктами злочину.

Якщо для виконання об"єктивної сторони злочину використовувалась неповнолітня особа, яка не досягла віку кримінальної відповідальності, організатора чи підбурювача слід не лише визнавати виконавцем злочину, який вона вчинила, а й додатково кваліфікувати його дії за ст. 304 як втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність.

2. Організатором, злочину згідно з ч. З ст. 27 є особа, яка вчинила хоча б одну з таких дій: 1) організувала вчинення злочину (злочинів); 2) керувала підготовкою злочину (злочинів) або його (їх) вчи-ненням; 3) утворила організовану групу чи злочинну організацію;

4) керувала організованою групою чи злочинною організацією;

5) забезпечувала фінансування організованої групи чи злочинної організації; 6) організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.

Організація вчинення злочину (злочинів) полягає у діях, які направляють, об'єднують інших співучасників на вчинення одного чи декількох злочинів чи координують їхню поведінку. При цьому ініціатива вчинення злочину може і не належати організатору, а бути лише підтриманою ним. Дії з організації злочину полягають, зокрема, у: а) залученні до вчинення злочинУвиконавців, пособників, підбурювачів чи інших організаторів; б) розподілі обов'язків між ними; в) визначенні об'єкта (предмета) посягання; г) розробці плану вчинення злочину. Основне завдання, на виконання якого зосереджена діяльність організатора при організації вчинення злочину, — 4 спрямувати, об'єднати і скоординувати зусилля інших осіб на вчинення злочину. Організація вчинення злочину може включати залучення до вчинення злочину, об'єднання та координацію зусиль як співучасників всіх видів, так і лише одного (наприклад, виконавця) чи двох. Організація вчинення злочину може здійснюватись у формі наказу, угоди, прохання, підкупу, доручення, замовлення і т.п. Так, судова практика за певних обставин визнає замовлення вбивства його організацією.

Припинення діяльності організатора на етапі організації вчинення злочину за наявності підстав утворює готування до злочину.

Керування підготовкою злочину (злочинів) передбачає спрямування дій виконавця, пособника чи підбурювача на готування до одного чи декількох злочинів, а саме на: а) підшукування або при-, стосування засобів чи знарядь; б) підшукування співучасників; в) замовлення вчинення злочину; г) усунення перешкод; д) інше умисне створення умов для вчинення злочину. Керуванням підготовкою злочину (злочинів) охоплюється також проведення інструктажу співучасників щодо виконання ними відповідних злочинних Дій (бездіяльності), вироблення заходів щодо нейтралізації діяльності правоохоронних органів (організація підкупу, застосування насильства до працівника такого органу чи його близьких, усунення його з посади чи інше блокування його діяльності, яка може пере-

Розділ VI

92

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

шкодити вчиненню злочину), визначення місць переховування співучасників після вчинення ними злочину, а також місць приховування знарядь, засобів~вчинення злочину, слідів злочину та предметів, здобутих злочинним шляхом, тощо. У разі, коли організатор спрямовує зусилля, наприклад, виконавця на вчинення підготовчих дій, які самі по собі є злочинними (підроблення документів, викрадення чи зберігання зброї, давання хабара тощо), його дії потребують додаткової правової оцінки ще й як організатора чи підбурювача таких злочинів.

Керування вчиненням злочину (злочинів) передбачає спрямування зусиль інших співучасників на безпосереднє виконання об'єктивної сторони злочину (дій виконавця) чи забезпечення такого виконання (дій пособника та підбурювача). Воно може полягати зокрема у: а) наданні настанов конкретним учасникам злочину щодо виконання тих чи інших дій, які становлять об'єктивну сторону вчинюваного злочину чи забезпечують виконання таких дій; б) координації дій співучасників (їх розстановка на місці вчинення злочину, визначення послідовності вчинення злочинних дій, форми і порядку зв'язку між співучасниками під час їх вчинення); в) забезпеченні прикриття злочинних дій співучасників тощо.

Особливістю цього виду організаторських дій є те, що вони пов'язані з безпосереднім виконанням об'єктивної сторони злочину і здійснюються в процесі вчинення злочину або перед самим його початком.

Організація вчинення злочину, керування його підготовкою чи вчиненням, а також інші форми організації злочинної діяльності не виключають участі організатора у виконанні об'єктивної сторони злочину, тобто участі його у злочині як виконавця. За таких обставин дії організатора слід кваліфікувати за статтею Особливої Частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин без посилання на ст. 27. Якщо у вчиненні одного злочину особа брала участь як організатор, а в іншому — як виконавець, пособник чи підбурювач, її дії у кожному разі повинні одержувати самостійну правову оцінку.

Утворення організованої групи чи злочинної1 організації — сукупність дій з організації (формування, заснування, створення) стійкого об'єднання у формі організованої групи чи злочинної організації для вчинення одного чи багатьох злочинів. Про ознаки організованої групи та злочинної організації див. коментар до ст. 28.

Дії щодо утворення організованої групи чи злочинної організації зах:воїм змістом є близькими до дій з організації злочину (підшукування відповідних співучасників, об'єднання їх зусиль, визначення загальних правил поведінки членів групи або організації тощо). Однак основне завдання, яке постає перед організатором у цьому випадку, є іншим — створити (заснувати) стійке об'єднання осіб, в якому поєднати (зробити спільними) їхні зусилля для зайняття злочинною діяльністю. Налагодження функціонування стійкого злочинного об'єднання передбачає встановлення взаємозв'язку в діях окремих учасників об'єднання та діяльності його структурних частин, упорядкування, узгодження їх дій (діяльності) відповідно до загальної структури об'єднання. Створення такого об'єднання є необхідною умовою для досягнення визначеної організатором мети такої діяльності. Для визнання особи організатором злочину за

Стаття 27               ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА__________93

ознакою утворення організованої групи чи злочинної організації слід встановити наявність суб'єктивного моменту, а саме, усвідомлення нею ознак стійких об'єднань співучасників, зазначених у ч. ч. З і 4 ст. 28.

Керування організованою групою чи злочинною організацією полягає у вчиненні сукупності дій, спрямованих на управління процесом підтримання функціонування (забезпечення існування та збереження організованості) організованої групи чи злочинної організації як стійкого об'єднання осіб та/або здійснення ними злочинної діяльності.

Управління процесом підтримання функціонування організованої групи чи злочинної організації як стійких організаційних об'єднань передбачає: а) забезпечення дотримання загальних правил поведінки, підтримання дисципліни; б) вербування нових членів таких об'єднань; в) розподіл (перерозподіл) функціональних обов'язків їх членів; г) планування вчинення конкретних злочинів зокрема та/або здійснення злочинної діяльності загалом; д) вдосконалення організаційної структури об'єднання; е) організацію заходів щодо прикриття діяльності об'єднання.

Управління процесом здійснення організованою групою чи злочинною організацією злочинної діяльності (вчинення конкретних злочинів) включає в себе: а) визначення мети і напрямів такої діяльності, конкретних завдань, які висуваються перед групою чи організацією, їх структурними частинами чи окремими учасниками; б) ініціювання здійснення певного виду злочинної діяльності чи вчинення конкретних злочинів, визначення їх об'єкта, способу вчинення; в) об'єднання і координацію дій окремих учасників, структурних частин об'єднань тощо.

Керування організованою групою чи злочинною організацією може здійснюватись у формі віддання наказів, розпоряджень, доручень, проведення інструктажів, організації звітів про виконання тих чи інших дій, прийнятті рішень про застосування заходів впливу щодо членів злочинного об'єднання за невиконання доручень його керівництва або порушення прийнятих у ньому правил поведінки.

У випадках, коли конкретні дії організаційного характеру (організація стійкого злочинного об'єднання або керування ним) утворюють самостійний склад злочину, особу, яка утворила таке об'єднання чи керувала ним, слід визнавати виконавцем такого злочину, а її дії кваліфікувати за відповідною статтею Особливої частини КК (зокрема, за ч. 1 ст. 209, ч. 1 ст. 255, ст. 257, ч. 4 ст. 258, ч. ч. 1, 2 і З ст. 260, ч. 4 ст. 303, ст. 392).

Забезпечення фінансування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації — це забезпечення організованої групи чи злочинної організації коштами у національній валюті України чи-в іноземній валюті. Таке забезпечення передбачає як організацію винним постачання зазначеним об'єднанням фінансів іншими особами, так і здійснення такого постачання ним безпосередньо. Таке забезпечення має місце не лише тоді, коли фінанси поставлені таким об'єднанням у необхідній кількості, а й тоді, коли вони лише частково задовольнили їхні потреби. Воно може спрямовуватись на фінансування як забезпечення функціонування ор-

Розділ VI

94

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

ганізованої групи чи злочинної організації (придбання техніки, зброї, іншого майна, оренду чи придбання приміщень, видачу коштів членам таких об'єднань як плату за виконання ними відповідних функцій, підкуп представників влади, здійснення розвідувальної та контррозвідувальної діяльності), так і вчинення конкретного злочину (придбання та пристосування знарядь та засобів вчинення злочину, вкладання коштів у незаконну підприємницьку діяльність, виплата винагороди виконавцям та іншим співучасникам злочину тощо).

Джерела походження та правова природа фінансів, якими забезпечується злочинна діяльність організованої групи чи злочинної організації, не мають значення для наявності цієї ознаки організаторської злочинної діяльності. Це можуть бути кошти, які належать: особі, що забезпечує таке фінансування, або Іншим особам на правах приватної власності, у т.ч. іноземним громадянам чи особам без громадянства; державі; організаціям будь-якої форми власності тощо. Вони можуть мати як законне походження, так і бути здобуті незаконним, у т.ч. злочинним шляхом. У разі, якщо фінансування забезпечувалось коштами, що мають злочинне походження, дії особи залежно від усвідомлення нею зазначеного факту, а також участі в їх здобуванні, можуть бути додатково кваліфіковані за відповідними статтями КК, які передбачають відповідальність за відповідні корисливі злочини (викрадення майна, одержання хабара, ухилення від сплати податків, шахрайство з фінансовими ресурсами, вбивство з корисливих мотивів, придбання або збут коштів та майна, одержаних в результаті вчинення злочину, незаконні операції з ^наркотичними засобами тощо), а також за ст. 209, як вчинення угод з грошовими коштами, здобутими завідомо злочинним шляхом.

Інше, крім фінансового, забезпечення (матеріально-технічне, інформаційне тощо) злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації за законом не є підставою для визнання особи організатором злочину. Особа, яка здійснює таке забезпечення, може бути визнана організатором лише за умови вчинення нею інших дій, передбачених ч. З ст. 27,

Організація приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації являє собою організацію специфічної форми пособницької діяльності у вигляді переховування злочинця, знарядь чи засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, іншого приховування злочинної діяльності зазначених об'єднань. Організація приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації може виразитись в організації: а) легалізації доходів, отриманих таким об'єднанням злочинним шляхом; б) підкупу працівників органів державної влади з метою неприйняття ними передбачених законом заходів до викриття учасників групи (організації) та притягнення їх до відповідальності; в) проникнення учасників таких об'єднань до органів державної влади та органів місцевого самоврядування з метою забезпечення "даху" для злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації; г) виїзду учасників такої діяльності за межі регіону чи країни; д) збуту предметів, здобутих злочинним шляхом; е) маскування слідів злочину; є) знищення знарядь та засобів вчинення злочинів; ж) фізичного знищення потер-

Стаття 27               ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА__________95

пілих, свідків злочинної діяльності, а також тих співучасників вчинених злочинним об'єднанням злочинів, які могли б виступити як свідки.

Якщо приховування, на організацію якого були спрямовані дії особи, саме по собі утворює склад окремого злочину (наприклад, знищення чи пошкодження майна, вбивство, давання хабара, легалізація майна, здобутого злочинним шляхом, тощо) і це охоплювалось умислом такої особи, її дії додатково кваліфікуються ще й як організація відповідного злочину.

3. Підбурювачем, визнається особа, яка схилила іншого співучасника до вчинення злочину. Схиляння до вчинення злочину передбачає збудження бажання (переконання у бажаності, вигідності, потребі), викликання рішимості або зміцнення наміру іншого співучасника вчинити злочин. Оскільки у ч. 4 ст. 27 йдеться про схиляння "іншого співучасника", то підбурюванням може бути визнано лише схиляння до вчинення злочину особи, яка може бути суб'єктом злочину. Схиляння ж до вчинення злочину, наприклад, неосудної особи не є підбурюванням у кримінально-правовому смислі. У разі вчинення останньою злочину відповідальність за його вчинення як виконавець несе особа, яка схилила до нього. Не може розглядатися як підбурювання і свідоме введення іншої особи в оману для того, щоб, використавши помилку такої особи, досягти певного злочинного результату. У такому випадку відсутня психічна спільність, характерна для співучасті.

Закон (ч. 4 ст. 27) називає такі способи схиляння іншого співучасника до вчинення злочину: 1) умовляння; 2) підкуп; 3) погроза; 4) примус; 5) схиляння іншим чином.

Умовляння означає систематичне або одноразове настійливе прохання (переконання) особи у необхідності вчинення злочину.

Підкуп — це надання або обіцянка надання особі матеріальної (надання грошей або майна, передача чи збереження прав на майно, звільнення від майнових зобов'язань) або іншої (допомога у працевлаштуванні, вирішення певних життєвих проблем, звільнення від кримінальної відповідальності тощо) вигоди у разі вчинення нею злочину. Підбурювання шляхом підкупу може зокрема проявлятись у замовленні вбивства, коли особа, схиляючи до вчинення такого злочину іншу особу, обіцяє чи надає останній відповідну матеріальну винагороду чи іншу вигоду, не виконуючи при цьому функцій організатора такого вбивства.

Погроза — залякування особи заподіянням фізичної, майнової, моральної або іншої шкоди у разі невчинення нею злочину.

Примус передбачає домагання від іншої особи вчинити злочин шляхом заподіяння тілесних ушкоджень або застосування до неї іншого насильства, пошкодження належного їй чи її близьким майна, поширення певної інформації про таку особу тощо.

Під іншим чином схилянням іншого співучасника до вчинення злочину слід розуміти вчинення будь-яких інших, крім зазначених вище, дій, за допомогою яких особа схилила співучасника до вчинення злочину. Це можуть бути: доручення, порада, заклик. Якщо схиляння до вчинення злочину здійснено у вигляді наказу або розпорядження, адресованого підлеглому по службі, то відповідальність за таке підбурювання, а також за виконання зазначених на-

Розділ VI

96

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

казу чи розпорядження настає з урахуванням положень, передбачених ст. 41.

Підбурювання може виражатись у словесній, письмовій формах або за допомогою міміки та жестів як у прямій, так і в завуальованій формі. У тих випадках, коли спосіб підбурювання сам по собі є кримінальне караним, він повинен діставати самостійну правову оцінку.

Підбурювання має місце тоді, коли особа схиляє конкретну особу (осіб) до вчинення конкретного злочину (злочинів). Не визнаєть-і ся підбурюванням схиляння особи до заняття злочинною діяльністю взагалі, коли не йдеться про конкретний злочинґ. Так само не є підбурюванням і загальні заклики чи пропозиції до вчинення злочину, не адресовані конкретному співучаснику. Вони можуть розглядатися як злочинні лише тоді, коли відповідно до крймінальнрго закону містять ознаки самостійного складу злочину (наприклад, публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади (ч. 2 ст. 109), заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку (ст. 295)). Слід зазначити, що в окремих випадках закон передбачає кримінальну відповідальність за підбурювання не до вчинення конкретного злочину, а до зайняття злочинною діяльністю взагалі (наприклад, втя-гнення неповнолітніх у злочинну діяльність (ст. 304)). Однак у таких випадках інститут співучасті відсутній, і особа, що вчинила такі дії, визнається не підбурювачем, а виконавцем відповідного злочину.

З об'єктивної сторони підбурювання характеризується лише активними діями, однак воно не передбачає участі підбурювача у самому злочині як виконавця. Воно можливе на стадії підготовки або під час вчинення злочину. Схвалення злочину після його вчинення за загальним правилом не є кримінально караним, за винятком випадків, коли у ньому самому містяться ознаки підбурювання до іншого злочину або воно утворює склад іншого закінченого злочину (наприклад, порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії (ст. 161)). Суб'єктивна сторона підбурювання передбачає наявність у винного прямого умислу.

У разі, якщо підбурювання особою іншої особи до вчинення певних дій утворює самостійний склад злочину, цю особу слід визнавати виконавцем такого злочину, а її дії кваліфікувати за відповідною статтею Особливої частини КК (наприклад, провокація хабара (ст. 370), примушення чи втягнення у заняття проституцією (ч. 2 ст. 303)).

4. Пособником є особа, яка сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками. Відповідно до ч. 5 ст. 27 пособником визнається особа, яка сприяла вчиненню злочину: 1) порадами чи вказівками; 2) наданням засобів чи знарядь; 3) усуненням перешкод, — а так само особа, яка заздалегідь обіцяла: 4) переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом; 5) придбати чи збути такі предмети; 6) іншим чином сприяти приховуванню злочину.

Сприяння вчиненню злочину порадами чи вказівками полягає в ( наданні іншим співучасникам інформації щодо найбільш прийнятних місця, часу, способів вчинення злочину та інших обставин, яка є необхідною для реалізації спільних злочинних намірів.

одшія 27                ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА__________97

Надання засобів чи. знарядь злочину полягає у передаванні іншим співучасникам різних предметів матеріального характеру, за допомогою яких вони можуть здійснювати вплив на потерпілого, предмет злочину чи іншим чином полегшити досягнення злочинного результату (зброя, засоби зв'язку, транспорт, документи, наркотичні засоби тощо).

Під усуненням перешкод розуміється ліквідація перепон, що заважають (ускладнюють, унеможливлюють) реалізації злочинного ніЦміру співучасників. Воно може виразитись у залишенні незачи-нотим приміщення, куди має проникнути виконавець, відключенні сигналізації чи, навпаки, її невключенні, виведенні із ладу засобів зв'язку тощо.

Переховування злочинця, знарядь чи засобів злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, а також придбання тЛ збут таких предметів утворюють пособництво лише у випадку, коли вони були обіцяними до початку вчинення злочину чи під час його вчинення. Такі дії можуть виразитись у: а) наданні злочинцю помешкання, підроблених документів; б) знищенні засобів вчиненні злочину; в) приховуванні трупа потерпілого, його знівеченні; ^зберігання грошей чи майна, які були предметом злочину; д) при-дфанні чи продажу майна, здобутого злочинним шляхом, тощо. Форма, в якій іншому співучаснику було обіцяно вчинити зазначені дії, може бути різною і значення для визнання діяння пособництвом не має. Такі дії можуть бути визнані пособництвом і за відсутності обіцянки їх вчинити, якщо через систематичне їх вчинення вони давали підстави виконавцю розраховувати на подібне сприяння з боку пособника.

Не обіцяне заздалегідь переховування злочинця, знарядь чи засобів злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, придбання та збут таких предметів не є пособництвом. Особи, які вчинили ці діяння, підлягають кримінальній відповідальності лише у випадках, передбачених ст. ст. 198 та 396.

Заздалегідь дана обіцянка сприяти приховуванню злочину іншим чином передбачає обіцянку вчинити будь-які інші, крім перелічених у ч. 5 ст. 27, дії, спрямовані на приховування злочину. Це може бути обіцянка знищити кримінальну справу чи предмети, які є доказами у ній, підробити документи, які стосуються особистості виконавця злочину чи правомірності джерел походження предметів, здобутих злочинним шляхом, тощо.

5. Відповідно до ч. 7 ст. 27 не є співучастю обіцяне до завершення вчинення злочину неповідомлення про достовірно відомий підгото-влюваний чи вчинюваний злочин. Такі особи підлягають відповідальності лише у випадках, коли вчинене ними діяння містить склад іншого злочину (зокрема, передбаченого ч. З ст. 243).

6. Діяння, яке утворює пособництво, може бути виконане до вчинення злочину, в процесі його вчинення або після його вчинення іншими співучасниками. Останнє можливе лише стосовно заздалегідь обіцяного переховування злочинця, знарядь чи засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, придбання чи збуту таких предметів, іншого сприяння приховуванню злочину.

4 Коментар кодексу.

Розділ VI [

98

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Найчастіше пособник сприяє у вчиненні злочину виконавцю. Але пособництво можуть утворювати і дії по сприянню у вчиненні злочину іншими співучасниками (наприклад, допомога організатору в організації злочину чи керуванні ним).

На відміну від підбурювання, з об'єктивної сторони пособництво може виражатися не лише в діях, а й у бездіяльності. За характером дій воно поділяється на інтелектуальне та фізичне. Інтелектуальним є пособництво, яке виражається у наданні порад та вказівок щодо вчинення злочину, а також висловленні заздалегідь обі-цякзд? переховувати злочинця, знаряддя чи засоби злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, іншим чином сприяти у приховуванні злочину. Фізичне пособництво полягає у наданні засобів чи знарядь вчинення злочину або усуненні перешкод.

Якщо надання засобів чи знарядь злочину, усунення перешкод чи інші насильницькі дії містять склад іншого самостійного складу злочину, вони потребують додаткової правової оцінки за відповідною статтею Особливої частини КК. Так, якщо вбивство з метою приховування злочину, вчиненого іншою особою, було заздалегідь обіцяно, то відповідальність настає за умисне вбивство з метою приховати інший злочин (п. 9 ч. 2 ст. 115) і за співучасть v вчиненні того злочину, який приховувався.

Постанова ПВС №6 від 23 грудня 1983 р. "Про практику застосування судами України законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну та іншу антигромадську діяльність" (п. п. 4,5, 9).

Постанова ПВС № 1 від 1 квітня 1994 р. "Про судову практику в справах про злочини проти жшпяія І здоров'я людини " (п. п. 15,17-1—17-4).

Постанова ПВС № 12 від 7 жовтня 1994 р. "Про судову практику в справах про хабарництво'' (п. 12,25).

Постанова ПВС № 9 від 7 липня 1995 р. "Про судову практику в- справах про бандитизм'' (п. 3).

Постанова ПВС № 3 від 27 лютого 1998 р. "Про судову практику в справах про злочини, пов'язані з психотропними речовинами та прекурсорами (п. 8).

Стаття 28. Вчинення злочину групою осіб, групою осіб за попередньою змовою, організованою групою або злочинною організацією

1. Злочин визнається таким, що вчинений групою осіб, якщо у ньому брали участь декілька (два або більше) виконавців без попередньої змови між собою.

2. Злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб {два або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення.

3. Злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.

4. Злочин визнається вчиненим злочинною організацією, якщо він скоєний стійким ієрархічним об'єднанням декількох осіб (три і більше), члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися

Стаття 28               ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА__________99

для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.

1. Ця стаття визначає основні положення щодо відповідальності суб'єктів злочину, які діють спільно. Вона передбачає чотири види злочинних спільнот: 1) група без попередньої змови; 2) група з попередньою змовою; 3) організована група; 4) злочинна організація. Критеріями такої диференціації групової злочинної діяльності виступають наявність і зміст попередньої змови, кількість учасників та ступінь їх зорганізованості.

2. Група осіб без попередньої змови — це двоє або більше виконавців, які утворили групу для спільного вчинення злочину без попередньої домовленості між собою про це. Відсутність попередньої змови означає, що виконавці злочину до моменту його вчинення не обговорювали питання про його вчинення, не домовлялися про спільність своїх дій, розподіл ролей тощо. Для цієї групи характерне спонтанне, ситуативне об'єднання зусиль виконавців для досягнення загального злочинного результату безпосередньо перед його вчиненням або в процесі його вчинення. Учасники такої групи можуть бути не знайомі між собою. Діючи як співвиконавці, вони можуть разом розпочинати виконання об'єктивної сторони злочину або долучатися до злочину, вчинення якого іншим співвиконавцем вже розпочалося, але ще не закінчилося. Дії таких осіб мають бути погоджені стосовно об'єкта та об'єктивної сторони злочину, і ці особи повинні усвідомлювати, що діють спільно для досягнення єдиного злочинного результату. При цьому члени такої групи можуть застосовувати різні засоби і знаряддя злочину, діяти стосовно кількох потерпілих одночасно. У судовій практиці як зґвалтування, вчинене групою осіб, кваліфікуються дії кожного із винних, які діяли погоджено щодо кількох потерпілих, хоча кожен із них зґвалтував одну потерпілу.

Відсутність попередньої змови не виключає можливості змови між членами такої групи під час виконання ними об'єктивної сторони злочину. Безпосередньо вчинюючи злочин, вони можуть домовлятися при цьому про характер спільних дій, розподіляти ролі, узгоджувати свою подальшу (у т.ч. посткримінальну) поведінку тощо.

Діяльність осіб у складі групи без попередньої змови характерна для вчинення злочинів, передбачених ст. ст. 293, 294, 296. У деяких випадках цей вид групи передбачено як кваліфікуючу певний злочин ознаку (ч. З ст. 152, ч. 2 ст. 153, ч. 2 ст. 296, ч. 2 ст. 402, ч. 2 ст. 404, ч. З ст. 405,. ч. З ст. 406). Для кваліфікації цих діянь за вказаною ознакою не вимагається попередньої змови між учасниками злочину, однак якщо вона мала місце, то їх дії {за відсутності такої кваліфікуючої ознаки, як вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб) кваліфікуються як вчинені групою осіб.

3. Вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб означає спільне вчинення цього злочину декількома (двома і більше) суб'єктами злочину, які заздалегідь домовились про спільне його вчинення. Домовитись про спільне вчинення злочину заздалегідь —

4*    .

Розділ VI

100

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

означає дійти згоди щодо його вчинення до моменту виконання й<ь го об'єктивної сторони. Таким чином, ця домовленість можлива не стадії до готування злочину, а також у процесі замаху на злочин; Як випливає із ч. 2 ст. 28, домовленість повинна стосуватися спільності вчинення злочину (узгодження об'єкта злочину, його характеру г місця, часу, способу вчинення, змісту виконуваних функцій топдо). Така домовленість може відбутися у будь-якій формі — усній, письмовій, за допомогою конклюдентних дій тощо.

Учасники вчинення злочину такою групою діють як співвикона-вці. При цьому можливий технічний розподіл функцій, за якого кожен співучасник виконує певну роль. Так, з урахуванням конкретних обставин справи та змісту спільного умислу осіб, що вчинюють вбивство за попереднім зговором, до таких дій можуть бути віднесені передача іншому співучаснику зброї, подолання опору потерпілого або приведення його у безпорадний стан з метою полегшити заподіяння йому смерті іншим виконавцем тощо.

4. Організована група — це стійке об'єднання декількох осіб (трьох і більше суб'єктів злочину), які попередньо зорганізувалися для готування або вчинення злочинів. Ознаками організованої групи є: 1) наявність Декількох осіб (трьох або більше); 2) попередня їх зорганізованість у спільне об'єднання для готування або вчинення двох чи більше злочинів; 3) стійкість такого об'єднання; 4) об'єднаність злочинів єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану; 5) обізнаність всіх учасників такої групи з цим планом. Організована група є більш небезпечним різновидом групи з попередньою змовою. Вона відрізняється від групи з попередньою змовою: 1) стійкістю (для групи з попередньою змовою ця ознака не є обов'язковою); 2) спрямовані-. стю на вчинення двох або більше злочинів (група з попередньою змовою ?.юже бути створена і для вчинення одного злочину); 3) кількістю учасників — організована група складається з трьох і більше учасників, тоді як група з попередньою змовою — з двох і більше.

Стійкість об'єднання осіб є визначальною рисою організованої групи. Групу слід вважати стійкою за умови, якщо вона є стабільною і згуртованою, а особи, які до неї входять, мають єдині наміри щодо вчинення злочинів.

Згуртованість групи виражається у її спаяності та одностайності. Ці ознаки як правило проявляються у наявності: постійних міцних внутрішніх зв'язків між учасниками групи, загальних правил поведінки, організатора (керівника), чіткого визначення ролі кожного учасника, високого рівня узгодженості дій учасників, єдиного плану, в якому передбачено розподіл функцій учасників групи і який доведений до їх відома. Важливою ознакою згуртованості є суб'єктивний момент — єдність наміру учасників групи щодо вчинення злочинів, що передбачає усвідомлення кожним з учасників факту об'єднання його з іншими особами в одну групу і прагнення тісно поєднати свої зусилля з іншими учасниками для досягнення єдиного злочинного результату. Мотиви учасників групи можуть не збігатися між собою.

Стабільність групи виражається у її міцності та постійності. Ці ознаки проявляються у: тривалості, системності та детальній орга-

Стаття 28               ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА_________101

нізації функціонування групи, здатнсхггі до заміни вибулих учасни-рв, у т.ч. шляхом перекваліфікації тих, що залишились, вербуванні нових, прикритті своєї діяльності як своїми силами, так і з допомо-дюю сторонніх осіб (у т.ч. шляхом підкупу службових осіб), наявності необхідних для функціонування групи фінансових та інших матеріальних засобів, зброї, приміщень тощо.

Таким чином, стійкість організованої групи означає, що вона має відносно постійний склад учасників з наявністю сильних зв'язків між ними і високого ступеня організованості, одностайності при прийнятті рішень і послідовності у здійсненні злочинних дій.

Діяльність учасників організованої групи може характеризуватися як розподілом ролей, так і співвиконавством або ж поєднанням цих форм співучасті.

5. Згідно з ч. 4 ст. 28 злочинною організацією визнається об'єднання осіб (суб'єктів злочину), яке: 1) є стійким; 2) є ієрархічним; 3) об'єднує декількох осіб (трьох і більше); 4) за попередньою змовою зорганізоване його членами або структурними частинами для спільної діяльності; 5) метою такої діяльності є: а) безпосереднє вчинення ними тяжких або особливо тяжких злочинів; б) керівництво чи координація злочинної діяльності інших осіб; в) забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.

Злочинна організація відрізняється від організованої групи: 1) ієрархічніспо, що свідчить про більш високий рівень зорганізо-ваності такого об'єднання; 2) спрямованістю на вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів; 3) можливістю визнання нею об'єд- -нання, зорганізованого не лише для безпосереднього вчинення його учасниками зазначених злочинів, а й керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп. Останній аспект свідчить про більш широке функціональне призначення злочинної організації, яка, на відміну від організованої групи, може створюватися не лише для вчинення злочинів її учасниками, а й для здійснення злочинної діяльності керівного (координуючого) та забезпечувального характеру. Особливістю злочинної організації є також те, що вона може складатися з відповідних структурних частин, бути утвореною на базі кількох організованих груп (бути об'єднанням таких груп). У свою чергу, такі структурні частини можуть виступати як групи (за попередньою змовою чи організовані) чи окремі особи, діяльність яких полягає у вчиненні злочинів, так і групи чи окремі особи, які здійснюють керівництво чи координацію злочинної діяльності чи забезпечують функціонування відповідних структур самої злочинної організації або інших злочинних груп.

Іерархічність злочинної організації передбачає наявність відповідної системно-структурної побудови об'єднання, яка включає в себе наявність загального керівництва (лідерів), чітко визначену підпорядкованість рядових членів об'єднання його керівникам (у т.ч. керівникам структурних частин), вертикальні зв'язки між вищими та нижчими структурами об'єднання, загальновизнані правила поведінки і забезпечення дотримання їх учасниками злочинної організації.

Розділ VI

102

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Спрямованість на вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів означає, що злочинною організацією може бути визнане лише таке об'єднання, діяльність якого має за мету вчинення учасниками цієї організації тяжких або особливо тяжких злочинів (про поняття тяжких та особливо тяжких злочинів див. коментар до ст. 12). Об'єднання, члени якого зорганізувалися з метою вчинення злочинів невеликої або середньої тяжкості, не може бути визнане злочинною організацією навіть за умови, якщо воно є стійким та ієрархічно сгруктурованим. За наявності для того інших підстав воно може розглядатися як організована група. Водночас спрямованість на вчинення членами об'єднання поряд з тяжкими (особливо тяжкими) також злочинів середньої (невеликої) тяжкості не створює підстав для невизнання такого об'єднання злочинною організацією.

Визнання об'єднання злочинною організацією за ознакою керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб передбачає спільну діяльність учасників такого об'єднання чи його структурних частин, яка полягає в організації вчинення злочину (злочинів) іншими особами, керуванні його (їх) підготовкою та вчиненням (про поняття організації вчинення злочину, керування його підготовкою або вчиненням див. коментар до ст. 27). При цьому закон (ч. 4 ст. 28) не передбачає, що така злочинна діяльність обов'язково повинна полягати у вчиненні тяжких чи особливо тяжких злочинів. За цією ознакою злочин може бути визнаний як вчинений злочинною організацією і у разі* коли дії винної особи (осіб) полягали /керівництві чи координації вчинення іншими особами (не учасниками злочинної організації) злочинів тільки невеликої або середньої тяжкості.

Забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так & інших злочинних груп передбачає створення необхідних умов для існування цих об'єднань і здійснення ними злочинної діяльності. Воно може полягати у фінансуванні такої діяльності, приховуванні П, контррозвідувальному, розвідувальному, правовому, медичному, побутовому, інформаційному забезпеченні, забезпеченні особистої охорони організаторів та керівників злочинної організації чи інших злочинних груп, легалізації доходів, отриманих зазначеними об'єднаннями злочинним шляхом, забезпеченні їх прикриття від соціального контролю, у т.ч. від притягнення учасників таких об'єднань до кримінальної відповідальності тощо.

Постанова ПВС № 4 від 27 березня 1992 р. "Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини" (п. 13).

Постанова ПВС № 1 від 1 квітня 1994 р. Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини" (п.п. 17-5, 17-6).

Постанова. ПВС № 12від 7 жовтня 1994р. "Про судову практику в справах про хабарництво" (п. 17).

Постанова ПВС № 9 від 7 лиши 1995 р. "Про судову практику в справах про бандитизм (п. п. 2,3).

Стаття 29.    Кримінальна відповідальність співучасників

1. Виконавець (співвиконавець) підлягає кримінальній відповідальності за статтею Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає вчинений ним злочин.

2. Організатор, підбурювач та пособник підлягають кримінальній відповідальності за відповідною частиною статті 27 і тією статтею (частиною статті) Особливої час-

Стаття 29               ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА_________103

тини цього Кодексу, яка передбачає злочин, вчинений виконавцем.

3. Ознаки, що характеризують особу окремого співучасника злочину, ставляться в вину лише цьому співучасникові. Інші обставини, що обтяжують відповідальність і передбачені у статтях Особливої частини цього Кодексу як ознаки злочину, що впливають на кваліфікацію дій виконавця, ставляться в вину лише співучаснику, який усвідомлював ці обставини.

4. У разі вчинення виконавцем незакінченого злочину інші співучасники підлягають кримінальній відповідальності за співучасть у незакінченому злочині.

5. Співучасники не підлягають кримінальній відповідальності за діяння, вчинене виконавцем, якщо воно не охоплювалося їхнім умислом.

1. Співучасть як одна із форм злочинної діяльності не створює будь-яких особливих підстав кримінальної відповідальності. Положення ч. 1 ст. 2 про те, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільне небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК, поширюється і на випадки вчинення злочину у співучасті. Водночас межі відповідальності співучасників визначаються характером і ступенем участі кожного з них у вчиненому злочині, які, у свою чергу, обумовлюються виконуваною функцією (роллю), усвідомленням характеру дій інших співучасників та рядом інших обставин. Кожний співучасник відповідає за спільно вчинений злочин у межах індивідуальної відповідальності (у межах ним вчиненого й усвідомленого).

2. Правила, за якими несе відповідальність виконавець (співви-конавець), аналогічні правилам, за якими відповідає особа, яка вчинила злочин одна (не у співучасті), — він підлягає відповідальності за статтею Особливої частини КК, яка передбачає вчинений ним злочин. При цьому його дії кваліфікуються за відповідною статтею Особливої частини КК без посилання на ч. 2 ст. 27.

3. Кваліфікація дій виконавця є основою для кваліфікації дії Інших співучасників, оскільки, виходячи із суті інституту співучасті, всі співучасники відповідають за один і той же злочин. Отже, організатор, підбурювач та пособник підлягають відповідальності за тією статтею (частиною статті) Особливої частини КК, яка передбачає злочин, вчинений виконавцем. Особливістю правової оцінки діянь цих співучасників' є те, що вона потребує ще й обов'язкової вказівки на відповідну частину ст. 27. Це обумовлено тим, що, з одного боку, організатор, підбурювач та пособник як правило самі безпосередньо не виконують об'єктивної сторони злочину, а з іншого боку, цих ознак недостатньо для визначення характеру і ступеня участі вказаних співучасників у вчиненні злочину. Ознаки, описані у ч. ч. З, 4, 5 ст. 27, є своєрідним юридичним з'єднувачем Дій організатора, підбурювача та пособника з діями виконавця в рамках інституту співучасті.

Зазначені положення щодо правової оцінки діянь співучасників стосуються також ситуацій співучасті у злочинах із спеціальним суб'єктом.

Розділ VI

104

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Правила кваліфікації діянь організатора, пособника чи підбурювача, визначені у ч. 2 ст. 29, не поширюються на випадки, коли вони одночасно були співвиконавцямн злочину. За таких обставин їх дії слід кваліфікувати за статтею Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність .за вчинений злочин, без посилання на ст. 27. Якщо винна особа при вчиненні одних злочинів була виконавцем, а при вчиненні інших — тільки організатором, підбурювачем чи пособником, останні злочини треба кваліфікувати окремо з посиланням на відповідну частину ст. 27.

4. У положеннях ч.ч. З та 5 ст. 29 реалізується принцип індивідуальної відповідальності співучасників. Відповідно до цих положень, можлива різна відповідальність співучасників, у т.ч. організатора, підбурювача та пособника, з одного боку, виконавця, — з іншого. Обставинами, які зумовлюють таку різницю, є: 1) ознаки, що характеризують особу окремого співучасника злочину; 2) розходження у змісті умислу співучасників щодо обставин, які обтяжують відповідальність і передбачені у статтях Особливої частини КК як ознаки злочину, що впливають на кваліфікацію дій виконавця; 3) не охоплення змістом співучасників вчиненого виконавцем. Ознаки, що характеризуют}» особу окремого співучасника злочину, ставляться в вину лише цьому співучасникові. Це означає, що такі ознаки незалежно від їх характеру (обтяжують вони відповідальність чи пом'якшують її) не можуть впливати на відповідальність інших співучасників навіть за умйви, що вони охоплювались їх умислом. Такими ознаками можуть бути повторне вчинення злочину певним співучасником, його особливий психологічний стан, соціальний статус, мотивація дій тощо. Так, у разі, коли замовник, який не є співвиконавцем вбивства, керується корисливим, а виконавець — якимись Іншими мотивами, дії замовника треба розцінювати як організацію чи підбурювання до вбивства з корисливих мотивів і вбивства на замовлення. Дії ж виконавця при цьому кваліфікуються лише як вбивство на замовлення. При вчиненні будь-якого умисного вбивства у співучасті така кваліфікуюча ознака, як вбивство, вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, повинна враховуватись при кваліфікації дій тільки тих співучасників, яких ця ознака стосується безпосередньо. Якщо крадіжка була вчинена особою, яка раніше вчинила крадіжку чи будь-який із злочинів, передбачених статтями 185—187, 189—191, 262, а сприяв їй у цьому пособник, який вперше вчинив злочин, то виконавець відповідатиме за ч. 2 ст. 185, а пособник — за ч. 5 ст. 27 та ч. 1 ст. 185.

За умови розходження у змісті умислу співучасників щодо інших обставин, які обтяжують відповідальність і передбачені у статтях Особливої частини КК як ознаки злочину, що впливають на кваліфікацію дій виконавця, вони ставляться у вину лише співучаснику, який усвідомлював ці обставини. Так, кваліфікуючі ознаки, які характеризують підвищену суспільну небезпеку одержання чи давання хабара (вимагання, великий або особливо великий розмір, відповідальне чи особливо відповідальне становище службової особи, яка одержала хабар), треба інкримінувати у вину й іншим співучасникам, якщо ці обставини охоплювалися їхнім умислом.

Співучасники несуть відповідальність лише за діяння, вчинені в межах згоди (домовленості), що відбулася між ними. Відхилення від

Стаття ЗО             ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА_________105

такої домовленості може призвести до ситуації, за якої вчинене виконавцем не підпадає під ознаки співучасті. Йдеться про ексцес виконавця, тобто вчинення ним діяння, яке не охоплюється умислом інших співучасників. Оскільки у такому випадку між виконавцем та іншими співучасниками відсутній суб'єктивний зв'язок (єдність умислу) стосовно вчиненого, відповідальність за цей злочин .несе тільки його виконавець. Інші співучасники повинні відповідати лише за злочини, вчинені виконавцем у межах домовленості з ними. Така правова оцінка дій співучасників при ексцесі виконавця характерна для співучасті як у формі співвиконавства, так і з розподілом ролей. Так, якщо група осіб за попереднім зговором мала намір вчинити крадіжку чи грабіж, а один із її учасників застосував насильство, небезпечне для життя чи здоров'я потерпілого, то його дії слід кваліфікувати як розбій, а дії інших осіб — відповідно як «радіжку чи грабіж за умови, що вони безпосередньо не сприяли застосуванню насильства або не скористалися ним для заволодіння майном потерпілого.

5. Положення ч. 4 ст. 29, відповідно до якої у разі вчинення виконавцем незакінченого злочину інші співучасники підлягають відповідальності за співучасть у незакінченому злочині, обумовлюється зв'язком інших співучасників із вчинюваним злочином через дії (бездіяльність) виконавця, а отже залежністю правової оцінки дій організатора, підбурювача і пособника від дій виконавця і відображає принцип, за якого межі відповідальності співучасників за Інших рівних умов не можуть бути ширшими від меж відповідальності-виконавця. Воно поширюється на випадки закінчення злочинної діяльності виконавця на стадіях як готування до злочину, так і замаху на злочин.

Постанова ПВС № 12 від 25 грудня 1992 р. "Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності" (п. п. 25, 33).

Постанова ПВС № / від 1 квітня 1994 р. "Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини" (п. п. 5,17-3,18).

Постанова ПВС № 12 від 7 жовтня 1994р. "Про судову практику в справах про хабарництво" (п. 21).

Стаття ЗО. Кримінальна відповідальність організаторів

та учасників організованої групи і злочинної

організації            <

1. Організатор організованої групи чи злочинної орг^-нізації підлягає кримінальній відповідальності за всі злочини, вчинені організованою групою чи злочинною організацією, якщо вони охоплювалися його умислом.

2. Інші учасники організованої групи чи злочинної організації підлягають кримінальній відповідальності за злочини, у підготовці або вчиненні яких вони брали участь, незалежно від тієї ролі, яку виконував у злочині кожен із них.

1. Правила кваліфікації діянь учасників організованої групи чи злочинної організації залежать від виду співучасника — є він організатором чи іншим учасником таких об'єднань.

2. Відповідно до закону (ч. І ст. ЗО) організатор організованої групи чи злочинної організації підлягає кримінальній відповідаль-

Розділ VI

106

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

ність за всі злочини, вчинені організованою групою чи злочинною організацією, якщо вони охоплювались його умислом. Такими, що вчинені організованою групою або злочинною організацією, слід визнавати злочини, вчинення яких здійснювалось усіма чи частиною членів таких об'єднань або хоча б одним із них.

Об'єктивним критерієм інкримінування організатору злочинів, вчинених членами вказаних групи або організації, виступає те, що ці злочини є зрештою наслідком і його діяльності щодо організації цих злочинних об'єднань, керівництва ними чи забезпечення їхньої злочинної діяльності.

Суб'єктивним критерієм інкримінування є усвідомлення організатором злочинного характеру діяльності членів таких об'єднань і бажання чи свідоме допущення того, щоб така діяльність ними була здійснена. Тобто стосовно вчинюваних членами вказаних груп та організацій злочинів умисел організатора може бути прямим або непрямим. Важливо, щоб при цьому був відсутній ексцес виконавця, при якому вчинене ним виходить за рамки умислу організатора групи чи організації.

3. На відміну від організатора інші учасники організованої групи чи злочинної організації не несуть відповідальності за всі злочини, вчинені такими об'єднаннями, навіть за умови, що вони усвідомлювали факт їх вчинення. Вони підлягають відповідальності лише за злочини, у підготовці або вчиненні яких вони брали участь, незалежно від тієї ролі, яку виконував у злочині кожен з них. У цьому виявляється принцип індивідуальної відповідальності.

4. Діяння організатора, а також інших учасників організованої групи у випадках, коли така група передбачена в законі як ознака конкретного злочину, слід кваліфікувати за відповідною статтею (частиною статті) Особливої частини КК без посилання на ст. 27. За таких обставин ці особи визнаються виконавцями відповідного злочину. За таким правилом правова оцінка вчиненого організатором та іншими учасниками здійснюється і тоді, коли організація, керування організованою групою чи злочинною організацією, участь у них або у вчинюваних ними злочинах утворює самостійний склад злочину, у т. ч. кваліфікований (див. ч. 1 ст. 209, ч. 1 ст. 255, ст. 257, ч. 4 ст. 258, ч. ч, 1 -5 ст. 260, ч. 4 ст. 303, ст. 392).

5. Створення організованої групи у випадках, не передбачених статтями Особливої частини КК, тягне кримінальну відповідальність за готування до тих злочинів, для вчинення яких вона була створена.

Стаття 31.   Добровільна відмова співучасників

1. У разі добровільної відмови від вчинення злочину виконавець (співвиконавець) не підлягає кримінальній відповідальності за наявності умов, передбачених статтею 17 цього Кодексу. У цьому випадку інші співучасники підлягають кримінальній відповідальності за готування до того злочину або замах на той злочин, від вчинення якого добровільно відмовився виконавець.

2. Не підлягають кримінальній відповідальності при добровільній відмові організатор, підбурювач чи пособник, якщо вони відвернули вчинення злочину або своє-

Стаття 31______ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА_________107

часно повідомили відповідні органи державної влади про злочин, що готується або вчиняється. Добровільною відмовою пособника є також ненадання ним засобів чи знарядь вчинення злочину або неусунення перешкод вчиненню злочину.

3. У разі добровільної відмови будь-кого із співучасників виконавець підлягає кримінальній відповідальності за готування до злочину або за замах на злочин, залежно від того, на якій із цих стадій його діяння було припинено.

1. Особливості добровільно! відмови (про її поняття див. ст. 17 та коментар до неї) співучасників обумовлені фактом спільного вчинення злочину, а специфіка правової оцінки їхніх дій за обставин добровільної відмови визначається характером і ступенем участі кожного з них у злочині, що готується чи вчиняється. Умови звільнення від кримінальної відповідальності виконавця за таких обставин істотно відрізняються від умов такого звільнення інших співучасників — організатора, підбурювача, пособника. При цьому добровільна відмова одних співучасників має певне юридичне значення для оцінки дій інших. Так, добровільна відмова виконавця не звільняє від кримінальної відповідальності організатора, підбурювача, пособника, а добровільна відмова останніх, у свою чергу, не є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності виконавця. У разі добровільної відмови виконавця інші співучасники підлягають відповідальності за готування або замах на той злочин, від вчинення якого добровільно відмовився виконавець (ч. 1 ст. 31). У разі добровільної відмови будь-кого із співучасників виконавець підлягає відповідальності за готування до злочину або замах на злочин залежно від того, на якій із цих стадій його діяння було припинено (ч. З ст. 31).

2. Умови, за яких виконавець (співвиконавець) не підлягає кримінальній відповідальності при добровільній відмові, аналогічні сформульованим у ст. 17.

3. Вимоги, які закон висуває до добровільної відмови організатора, підбурювача чи пособника, є більш жорсткими. Такі співучасники не підлягають відповідальності при добровільній відмові, якщо вони виконали одну з двох умов: 1) відвернули вчинення злочину; 2) своєчасно повідомили відповідні органи державної влади про злочин, що готується або вчиняється.

Відвернення вчинення злочину означає недопущення організатором, підбурювачем чи пособником вчинення злочину виконавцем взагалі (відвернення на стадії готування) або недопущення ними доведення злочину виконавцем до кінця (відвернення на стадії замаху). Воно може бути здійснене шляхом умовляння, психічного чи фізичного примусу, попередження потерпілого, нейтралізації засобів злочину чи приведення у непридатність знаряддя злочину та інших дій, які не дали змогу виконавцю реалізувати злочинний намір.

Якщо вжитими організатором, підбурювачем чи пособником заходами не вдалося відвернути вчинення злочину виконавцем, то зазначені особи піддягають відповідальності як співучасники вчиненого виконавцем злочину. Факт вжиття ними певних заходів може бути врахований судом при призначенні покарання (ч. 2 ст. 66).

Розділ VI

108

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Повідомлення про злочин передбачає інформування про місце, час, спосіб вчинення злочину, причетних до нього осіб, особистість потерпілого та інші обставини, які мають істотне значення для його відвернення. Воно має бути своєчасним і зроблене відповідним державним органам. Своєчасність такого повідомлення визначається у кожному конкретному випадку, але за будь-яких обставин воно має бути зроблене так, щоб у відповідних державних органів залишалася реальна можливість припинити вчинення злочину, не допустити настання злочинного результату (затримати виконавця, забезпечити безпеку потерпілого, вилучити знаряддя і засоби вчинення злочину тощо).

Відповідними органами державної влади, до яких мають звернутися співучасники з повідомленням про злочин, що готується або вчиняється, є державні органи, до компетенції яких віднесено обов'язок попереджувати і припиняти злочини. Такими органами є органи дізнання, досудового слідства, підрозділи, які здійснюють опе-ративно-розшукову діяльність, прокуратура і суд.

Закон не висуває вимог щодо форми і способу повідомлення співучасником відповідного органу державної влади про злочин, що готується або вчиняється. Таке повідомлення може бути усним чи письмовим, зробленим особисто або через посередників, безпосередньо керівникові зазначеного органу чи представнику цього органу, який перебуває при виконанні службових обов'язків (черговому по відділу міліції, дільничному інспектору міліції, слідчому податкової міліції, оперуповноваженому СБ тощо).

У разі, якщо співучасник звертається із зазначеним повідомленням до інших органів державної влади, крім тих, до обов'язку яких входить попередження 4 припинення злочинів, або до органів місцевого самоврядування, засобів масової інформації, об'єднань громадян тощо, таке повідомлення має юридичне значення, передбачене ч. 2 ст. 31, лише у разі, якщо відповідні службові особи перелічених органів, установ і організацій виконували роль посередників у повідомленні про злочин належним органам і при цьому не була порушена вимога щодо своєчасності повідомлення про злочин, що готується або вчиняється.

Якщо звернення організатора, підбурювача чи пособника до відповідних органів державної влади з повідомленням про злочин, що готується або вчиняється, не було своєчасним, воно не звільняє 'їх від кримінальної відповідальності, але може бути визнане судом обставиною, що пом'якшує покарання (див. п. 1 ч. 1 і ч. 2 ст. 66).

4. Особливістю добровільної відмови пособника є те, що вона може проявлятися не лише в активній, а й у пасивній його поведінці: у ненаданні ним засобів чи знарядь вчинення злочину або неусуненні перешкод вчиненню злочину. Відмовляючись від вчинення певних дій, пособник тим самим не сприяє вчиненню злочину виконавцем і цим уникає спільної з іншими співучасниками (насамперед, з виконавцем) діяльності.

КПК (ст. ст. 97,( Ю1, 102—106, 112—115,227).

Закон України 'Про оперативно-розшукову діяльність" від 18 лютого 1992 р. (ст. ст. 1,5, В, 9).