Розділ XV ОСОБЛИВОСТІ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ТА ПОКАРАННЯ НЕПОВНОЛІТНІХ

Загальні положення до розділу

1. Неповнолітніми вважаються особи, які не досягай 18-річного віку. Серед неповнолітніх в КК виокремлюється ще ряд категорій осіб, зокрема: малолітні, тобто ті, які не досягли 14-річного віку, новонароджені діти, діти, які не досягли 16-річного віку, тощо.

Коли йдеться про кримінальну відповідальність і покарання неповнолітніх, то має значення виокремлення серед них тих, що досягли віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність. В такому сенсі неповнолітніми слід вважати осіб, які досягли 16-річного, в ряді випадків 14-річного віку, але яким ще не виповнилося 18 років. Особа вважається такою, що досягла відповідного віку не в день свого народження, а з 0 годин наступної доби.

Враховуючи біологічні, психологічні та соціальні особливості неповнолітніх, закон, по-перше, забезпечує їх посилену кримінально-правову охорону, по-друге, передбачає особливості притягнення їх до відповідальності, звільнення від відповідальності, призначення покарання, звільнення від покарання і його відбування. Ця позиція базується на міжнародно-правових актах, зокрема Декларації прав дитини, у Преамбулі якої зазначається, що неповнолітні, у зв'язку з їх фізичною і розумовою незрілістю, потребують спеціальної охорони і захисту, включаючи належний правовий захист.

2. Норми, спрямовані на забезпечення нормального фізичного і психічного розвитку неповнолітніх, вміщені в низці статей Загальної частини КК. До них належать ті, які: регламентують вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність (ст. 22); передбачають, що обставиною, яка пом'якшує покарання, є вчинення злочину неповнолітнім (п. З ч. 1 ст. 66), а обставинами, які обтяжують покарання, — вчинення злочину щодо малолітнього (п. 6 ч. 1 ст. 67) або з використанням малолітнього (п. 9 ч. 1 ст. 67).

3. В Особливій частині КК є значна кількість норм про злочини, потерпілими від яких можуть виступати лише неповнолітні (чи окремі їх категорії), або ж караність яких посилюється при вчиненні їх щодо неповнолітніх. Потерпілий (про поняття потерпілого див. коментар до ст. 46), який характеризується відповідними рисами* є ознакою основних або кваліфікованих (особливо кваліфікованих) складів низки злочинів.

Стаття 96               ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА_________223

Посилена кримінальна відповідальність встановлена щодо посягань, спрямованих проти: 1) малолітніх (п. 2 ч. 2 ст. 115, ч. І ст. 135, ч. 2 ст. 136, ч. 2 ст. 146, ч. 4 ст. 152, ч. З ст. 153, ч. 2 ст. 156, ч. 2 ст. 299, ч. З ст. 307); 2) новонароджених дітей (ст. 117, ч. 2 ст. 135, ст. 148); 3) неповнолітніх, які не досягли віку, з якого чинним законодавством дозволяється працевлаштування (ст. 150); 4) осіб, які не досягли 16-річного віку (ч. 1 ст. 156); 5) осіб, які не досягли 15-річ-ного віку (ст. 167); 6) неповнолітніх або непрацездатних дітей, що перебувають на утриманні батьків (ст. 164); 7) дітей, які не досягли статевої зрілості (ч. 1 ст. 155); 8) просто дітей (ч. З ст. 120, ч. З ст. 130, ч. 2 ст. 133, ст. 137, ч. 2 ст. 140, ст. 141, ч. 2 ст. 142, ч. 2 ст. 144, ч. 2 ст. 147, ч. 2 ст. 149, ч. З ст. 149, ч. З ст. 152, ч. 2 ст. 153, ч. 2 ст. 155, ч. 2 ст. 156, ст. 164, ст. 166, ст. 168, ст. 169, ч. 2 ст. 172, ч. 1 ст. 181, ч. ч. 2 і 3 ст. 300, ч. ч. 2 і 3 ст. ЗОЇ, ч. З ст. 302, ч. З ст. 303, ст. 304, ч. 2 ст. 307, ч. З ст. 309, ч. З ст. 314, ч. 2 ст. 315, ч. 2 ст. 317, ст. 323, ст. 324, ч. 1 ст. 442).

4. Разом із посиленням кримінально-правового захисту неповнолітніх КК передбачає специфіку вирішення цілої низки питань відповідальності за злочини, вчинені самими неповнолітніми. Такі норми об'єднані у розділі XV Загальної частини КК.

Необхідність виокремлення спеціальних норм про кримінальну відповідальність неповнолітніх обумовлена принципами справедливості, гуманізму, економії кримінальної репресії. Особливості психології неповнолітніх, зокрема їх схильність до сприйняття стороннього впливу, з одного боку, спонукають максимально обмежувати їх спілкування з повнолітніми злочинцями, які розміщуються в окремих установах з відбування покарання, а з другого, — дає змогу обмежитися щодо таких осіб порівняно більш м'якими заходами, достатніми для забезпечення їх виправлення і перевиховання. Суспільство не має право висувати до неповнолітніх такі самі суворі вимоги, як до своїх дорослих членів. Тому часто щодо неповнолітніх достатніми є міри виховно-педагогічного, а не карального характеру.

5. Підстава кримінальної відповідальності неповнолітніх та її принципи такі ж, які діють стосовно повнолітніх осіб. У розділі XV Загальної частини КК зосереджені лише норми, які стосуються особливостей кримінальної відповідальності і покарання неповнолітніх: 1) встановлюють більш широкі, ніж щодо повнолітніх, умови звільнення від кримінальної відповідальності, зокрема із застосуванням примусових заходів виховного характеру; 2) містять обмеження щодо суворості видів і розмірів покарань та інших заходів кримінально-правового характеру; 3) передбачають більш м'які вимоги (умови) для звільнення від кримінального покарання; 4) регламентують вимоги щодо погашення і зняття судимості.

Якщо ж ті чи інші питання не регламентовано статтями розділу XV Загальної частини, то при розгляді справ неповнолітніх слід ке-РУватися положеннями, викладеними в інших розділах Загальної та Особливої частин КК.

Конституція України (ст. ст. 51-52). 2^ Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 р. Ратифікована Україною

Декларація прав дитини від 20 листопада 1959 р.

Розділ XV

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

224

Стаття 97. Звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру

1. Неповнолітнього, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання. У цих випадках суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру, передбачені частиною другою статті 105 цього Кодексу.

2. Примусові заходи виховного характеру, передбачені частиною другою статті 105 цього Кодексу, суд застосовує і до особи, яка до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільне небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу.

3. У разі ухилення неповнолітнього, що вчинив злочин, від застосування до нього примусових заходів виховного характеру ці заходи скасовуються і він притягується до кримінальної відповідальності.

1. Звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності не є метою, до якої слід прагнути при розгляді будь-якої кримінальної справи. За загальним правилом, будь-яка особа, яка вчинила злочин, повинна понести кримінальну відповідальність і бути піддана покаранню. Звільнення від кримінальної відповідальності допускається лише тоді, коли завдання, які стоять перед КК, можуть бути досягнуті і без застосування найбільш суворих кримінально-правових заходів.

3. До неповнолітніх можуть бути застосовані як загальні види звільнення від кримінальної відповідальності, так і спеціальний вид звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх.

Неповнолітній може бути звільнений від кримінальної відповідальності на підставі загальних норм, передбачених КК, а також на підставі акта амністії чи помилування. Застосування більшості норм КК про звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх не відзначається якимись особливостями. Так, звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям (ст. 45), у зв'язку з примиренням винного з потерпілим (ст. 46), у зв'язку з передачею особи на поруки (ст. 47), у зв'язку із зміною обстановки (ст. 48) до неповнолітніх застосовується на тих самих умовах, що й до повнолітніх. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності (ст. 49) щодо осіб, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, застосовується з урахуванням того, що для них ч. 2 ст. 106 передбачає скорочені строки давності.

У ст. 97 передбачено застосування щодо неповнолітніх специфічного виду звільнення від кримінальної відповідальності — із застосуванням примусових заходів виховного характеру. Такі заходи не є кримінальним покаранням, істотно відрізняються від них за своєю суворістю. Водночас вони пов'язані з певними обмеженнями та позбавленнями для особи, щодо якої застосовані. Примусові заходи виховного характеру є мірою державного примусу, яка застосовується незалежно від бажання винного, їх покладення, крім іншого, зумовлене необхідністю позбавлення неповнолітнього, який вчинив

225

Стаття 97

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

злочин, Ілюзії про безкарність його дій та повне прощення вчиненого у зв'язку із звільненням від кримінальної відповідальності.

4. Примусові заходи виховного характеру до неповнолітніх можуть застосовуватися і як один із специфічних видів звільнення від кримінальної відповідальності, і в порядку звільнення таких осіб від кримінального покарання. Види цих заходів однакові, вони передбачені ч. 2 ст. 105. Умови ж їх застосування відрізняються щодо кожного із цих кримінально-правових інститутів. У ст. 97 встановлено умови звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру та підстави їх скасування, а в ч. 1 ст. 105 — умови звільнення від покарання із застосуванням таких заходів.

5. Звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру допускається із дотриманням комплексу умов, які стосуються особи винного, вчиненого ним злочину, прогнозу його подальшої поведінки. Відповідно до ч. 1 ст. 97 умовами такого звільнення є:

1) неповноліття особи. Видається, що застосування примусових заходів виховного характеру щодо особи, яка вже досягла повноліття, є недоцільним, оскільки ці заходи не в змозі справити на неї очікуваний вплив. Тому звільнення від кримінальної відповідальності з застосуванням вказаних заходів має застосовуватися лише щодо осіб, які є неповнолітніми під час розгляду справи;

2) вчинення вперше злочину невеликої тяжкості. Це насамперед означає, що неповнолітній притягнутий до кримінальної відповідальності за злочин, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років або інше, більш м'яке покарання (ч. 2 ст. 12). Неповнолітнього слід вважати таким, що вчинив такий злочин вперше, якщо він не має судимості за будь-який злочин. Не може застосовуватися ст. 97 щодо неповнолітнього, який вперше учинив злочин невеликої тяжкості, але раніше чи пізніше вчинив ще й інший злочин. Водночас неповнолітній, судимість якого за раніше вчинений злочин погашена або знята, повинен вважатися таким, що вчинив злочин вперше;

3) можливість виправлення неповнолітнього без застосування покарання, яка повинна визначатися з урахуванням особи винного, його поведінки після вчинення злочину. Про наявність такої можливості може, зокрема, свідчити фактичне вчинення злочину вперше, щире каяття, добровільне відшкодування заподіяної шкоди, бездоганна поведінка після посягання, втрата зв'язків з попереднім оточенням, яке негативно впливало на неповнолітнього.

6. Застосування розглядуваного виду звільнення від криміналь-| ної відповідальності є правом суду, а не його обов'язком. При цьому суд може застосувати таке звільнення, лише встановивши наявність умов, зазначених у ч. 1 ст. 97. Позиція самого неповнолітньо-|го( його законних представників не має вирішального значення для уду. Однак застосування такого заходу, як передача неповноліт-)го під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють (п. З ч. 2 ст. 105), |як випливає з самого його характеру, можливе лише за згоди осіб, ю здійснюватимуть такий нагляд.

7. Вид примусових заходів виховного характеру, тривалість за-|стосування тих із них, що мають строковий характер, та зміст об-

мо Коментар кодексу.

Розділ XV

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

226

межень обираються судом з урахуванням в принципі тих же обставин, які виступають загальними засадами призначення покарання. Таким чином, при виборі примусових заходів виховного характеру суд має враховувати характер і ступінь суспільної небезпеки 'вчиненого злочину, особу винного, обставини, які пом'якшують чи обтяжують покарання за цей злочин, якби воно насправді призначалося. При цьому суд не зв'язаний санкцією статті Особливої частини КК, якою передбачений злочин, від відповідальності за який звільняється неповнолітній. Водночас примусові заходи виховного характеру призначаються з урахуванням положень, викладених у ч. 2 ст. 105: а) можуть бути призначені виховні заходи, лише прямо вказані в цій статті КК (їх перелік вичерпний); б) тривалість виховного заходу, передбаченого п. 5 ч. 2 ст. 105, — направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи не може перевищувати встановленого КК терміну, тобто не більше трьох років; в) виховні заходи, передбачені п. п. 2 і 3 ч. 2 ст. 105, можуть призначатися на строк не більше ніж до досягнення повноліття.

8. До неповнолітнього може одночасно бути застосовано кілька виховних заходів примусового характеру, передбачених ч. 2 ст. 105, якщо застосування одного із них не виключає можливості застосування іншого. Наприклад, направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків робить непотрібним встановлення обмежень дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього або ж передачу неповнолітнього під нагляд батьків. І навпаки, 'покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків може (і повинно) супроводжуватися застосуванням примусових заходів, пов'язаних із тривалим виховним впливом.

Видається, що неповнолітньому в усіх випадках має проголошуватися застереження, зокрема й тоді, коли суд визнає за необхідне застосувати також і більш суворі примусові заходи виховного характеру.

Можливість одночасного застосування кількох заходів випливає насамперед зі змісту ст. 97. В її назві і диспозиції йдеться про ці заходи у множині. Крім того, при призначенні таких самих заходів при звільненні від кримінального покарання відповідно до прямої вказівки закону (ч. З ст. 105) може бути застосовано кілька з них.

9. Відповідно до ч. 1 ст. 97 примусові заходи виховного характеру призначаються неповнолітнім, які досягай віку, з якого настає кримінальна відповідальність, тобто 16-, а в деяких випадках — 14-річного віку.

Ці самі заходи, відповідно до ч. 2 ст. 97, можуть бути застосовані і щодо неповнолітнього, який не досяг віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність. Застосування примусових заходів виховного характеру до такої особи не пов'язане з її звільненням від кримінальної відповідальності, оскільки вона, не будучи суб'єктом злочину, не підлягає такій відповідальності.

10. Примусові заходи виховного характеру щодо особи, яка не досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, здійснюються з дотриманням таких умов: 1) неповнолітньому виповнилося 11 років; 2) ця особа вчинила діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК.

Стаття 97               ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА_________227

Закон не встановлює якихось додаткових вимог для призначення примусових заходів виховного характеру особам, які не досягли віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, зокрема тих, які стосуються тяжкості вчиненого посягання та його вчинення вперше. Однак потрібно встановити, що такий неповнолітній дійсно вчинив суспільне небезпечне діяння, що він за станом свого розумового розвитку здатний усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними. Якщо ж в силу відставання у розвитку неповнолітній не розуміє значення своїх дій, то йому не можуть бути призначені примусові заходи виховного характеру.

11. Застосування примусових заходів виховного характеру до неповнолітнього, який не досяг 16-, а в деяких випадках 14-річного віку, є єдиним і остаточним заходом. Незалежно від його поведінки в період виконання таких заходів вони не можуть бути скасовані і замінені на інші, більш суворі заходи впливу. Закон не передбачає також заміни одного примусового заходу виховного характеру на інший, більш суворий, у зв'язку з невиконанням покладених судом обмежень, вимог, обов'язків.

12. Звільнення неповнолітнього, що вчинив злочин, від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру не є остаточним. Можливі два наслідки застосування ст. 97 — позитивний і негативний.

Позитивний має місце тоді, коли неповнолітній сприймає застосовувані до нього виховні заходи, виконує покладені обмеження, вимоги, обов'язки. У такому випадку після реалізації виховного заходу разового характеру (проголошення застереження, відшкодування заподіяних майнових збитків) або ж спливу строку, на який були призначені триваючі виховні заходи (обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки, завершення перебування у спеціальній навчально-виховній установі), звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності є остаточним і безповоротним. Незалежно від його подальшої поведінки він не може бути підданий відповідальності за раніше вчинений злочин.

Негативний для неповнолітнього наслідок передбачений ч. З ст. 97 і полягає у скасуванні раніше призначених примусових заходів виховного характеру і притягненні його до кримінальної відповідальності.

13. Єдиною підставою для скасування примусових заходів виховного характеру КК називає ухилення неповнолітнього від застосування до нього таких заходів. Певно, йдеться про ухилення від реалізації призначених судом заходів, яке може полягати у: втечі неповнолітнього з дому; .невиконанні вимог батьків, педагогічного або трудового колективу, окремих громадян, під нагляд яким переданий неповнолітній; невиконанні покладеного судом обов'язку відшкодувати заподіяні майнові збитки або ж інших обмежень чи особливих вимог до його поведінки; втечі зі спеціальної навчально-виховної установи чи порушенні правил поведінки в них тощо. Ухилення від виконання застереження може полягати у вчиненні неповнолітнім злочинів або інших правопорушень після його винесення.

14. Час, упродовж якого неповнолітній може бути притягнутий ао кримінальної відповідальності в зв'язку з ухиленням від виконання примусових заходів виховного характеру, визначається з Урахуванням інших статей КК та змісту призначених йому заходів. 1!Ри цьому треба враховувати такі положення: а) ухилення від при-8*

Розділ XV

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

228

мусових заходів виховного характеру, які виконуються протягом певного часу, має враховуватися, якщо воно здійснюється протягом терміну, на який застосовано такий захід; б) невиконання певних дій має оцінюватися як ухилення, якщо сплив строк, визначений для цього судом; в) у будь-якому разі притягнення до кримінальної відповідальності неможливе, якщо закінчився строк давності притягнення до кримінальної відповідальності, встановлений КК. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 106 у даному випадку він становить 2 роки.

15. Скасування примусових заходів виховного характеру означає, що відновлюється провадження у кримінальній справі неповнолітнього. Він притягується до кримінальної відповідальності і до нього можуть бути застосовані всі заходи, передбачені КК за вчинений злочин. Водночас повторне звільнення від кримінальної відповідальності — з інших передбачених КК підстав (крім амністії та помилування), хоча прямо й не заборонене законом, навряд чи доцільне, враховуючи характеристику особи винного, який щиро не покаявся, своєю поведінкою не підтвердив, що перестав бути сус-пільно небезпечним і не виправдав виявленої щодо нього довіри.

16. Якщо неповнолітній в період відбування примусових заходів виховного характеру вчиняє інший злочин, то це свідчить про ухилення від таких заходів, насамперед від винесеного йому застереження. Тому вони мають бути скасовані, а винний притягатися до кримінальної відповідальності за обидва злочини. Тобто має місце сукупність злочинів, покарання при цьому призначається за правилами, визначеними в ст. 70 та ч. 2 ст. ІОЗ.

Стаття 98.    Види покарань

1. До неповнолітніх, визнаних винними у вчинеї чину, судом можуть бути застосовані такі основні види покарань:

1) штраф;

2) громадські роботи;

3) виправні роботи;

4) арешт;

5) позбавлення волі на певний строк.

2. До неповнолітніх можуть бути застосовані додаткові покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

1. З усіх видів покарань, передбачених КК, до неповнолітніх можуть бути застосовані лише ті, які прямо вказані в ст. 98. Вони переважно не пов'язані з позбавленням волі.

2. Виходячи з положень ст. 98, до неповнолітніх не можуть застосовуватися конфіскація майна, обмеження волі, довічне позбавлення волі. Не можуть бути призначені неповнолітнім і такі специфічні покарання, як позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, службові обмеження для військовослужбовців, тримання в дисциплінарному батальйоні. У тих випадках, коли вказані покарання передбачені санкцією статті Особливої частини КК, за якою засуджується неповнолітній, вони не призначаються, а натомість суд обирає покарання з інших, які названі в ст. 98.

Не можуть бути призначені ці покарання і в порядку переходу до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті за вчинений злочин (відповідно до ч. 1 ст. 69).

Стаття 99               ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА_________229

3. Основні види покарання у ст. 98 вказані у відповідному порядку — від менш тяжкого до більш тяжкого. З цього слід виходити зокрема при вирішенні питань, що випливають зі ст. 69.

4. Штраф до неповнолітніх може застосовуватися і як основне, і як додаткове покарання, а позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю — лише як додаткове покарання. Як додаткове покарання штраф може призначатися лише в сукупності з іншим видом основного покарання. Інакше кажучи, штраф як основне покарання (призначений, наприклад, замість іншого, більш тяжкого основного покарання) не може бути призначений одночасно з таким же додатковим покаранням.

5. Зміст окремих видів покарань, які застосовуються до неповнолітніх, визначено у ст. 53, 55 — 57, 60, 63 з урахуванням особливостей, вказаних у ст. 99— 102.

Стаття 99.    Штраф

1. Штраф застосовується лише до неповнолітніх, що мають самостійний дохід, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення.

2. Розмір штрафу встановлюється судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану неповнолітнього в межах до п'ятисот встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

1. Кримінальне покарання має особистісний характер. Тому закон передбачає певні заходи проти того, щоб штраф, призначений неповнолітньому, сплачувався за нього батьками чи іншими особами. З цією метою встановлено, що штраф застосовується лише щодо неповнолітніх, які можуть його сплатити за рахунок свого доходу, власних коштів або майна, на яке може бути звернене стягнення.

2. Питання, які стосуються призначення штрафу неповнолітньому, а також виникають у зв'язку з ухиленням від його сплати, вирішуються відповідно до ст. 52.

3. Мінімальний розмір штрафу, який призначається неповнолітнім, становить тридцять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч. 2 ст. 53). Максимальний же розмір штрафу для неповнолітнього визначається санкцією статті Особливої частини КК, але не може перевищувати п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

4. У разі неможливості сплати штрафу суд, відповідно до ч. 4 ст. 53, може замінити засудженому неповнолітньому у віці від 16 до 18 років несплачену суму штрафу на покарання у виді громадських робіт із розрахунку десять годин громадських робіт за один встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян, або виправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за чотири встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Однак тривалість виправних робіт для неповнолітнього і в цьому випадку не може перевищувати одного року.

Стаття 100. Громадські та виправні роботи

І. Громадські роботи можуть бути призначені неповнолітньому у віці від 16 до 18 років на строк від тридцяти до ста двадцяти годин і полягають у виконанні неповно-

Розділ XV

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

230

літнім робіт у вільний від навчання чи основної роботи час. Тривалість виконання даного виду покарання не може перевищувати двох годин на день.

2. Виправні роботи можуть бути призначені неповнолітньому в віці від 16 до 18 років за місцем роботи на строк від двох місяців до одного року.

3. Із заробітку Неповнолітнього, засудженого до виправних робіт, здійснюється відрахування в дохід держави в розмірі, встановленому вироком суду, в межах від п'яти до десяти відсотків.

1. Громадські роботи можуть бути призначені неповнолітньому з урахуванням обмежень, встановлених в ч. 1 ст. 100. Вони стосуються віку особи, якій призначається таке покарання, мінімальної і максимальної загальної тривалості громадських робіт для неповнолітніх, їх щоденної тривалості.

2. Виправні роботи можуть бути призначені неповнолітньому, який на момент призначення покарання з дотриманням відповідних вимог законодавства про працю прийнятий на роботу за трудовим договором (контрактом) постійно чи тимчасово на строк, який відповідає принаймні тривалості призначеного покарання. Не може призначатися таке покарання тим неповнолітнім, при прийнятті яких на роботу не дотримано вимог трудового законодавства, або які виконують роботу за цивільно-трудовим договором чи працюють тимчасово, на термін, менший від тривалості виправних робіт.

3. Виправні роботи призначаються, неповнолітнім, які досягли 16-річного віку. Якщо в передбаченому законом порядку було прийнято на роботу особу, яка досягла 15-річного віку, то їй також може бути призначене покарання у виді виправних робіт.

4. Суворість обмежень, якими супроводжуються виправні роботи для неповнолітніх, менша, ніж такого ж виду покарання для дорослих: зменшено його максимальний строк до 1 року; встановлено менші розміри відрахування із заробітку засудженого в дохід держави.

5. Особливості відбування виправних робіт неповнолітніми встановлюються кримінально-виконавчим законодавством України При цьому мають враховуватися пільги, встановлені для неповнолітніх законодавством про працю.

6. За ухилення неповнолітніх від відбування виправних робіт настає кримінальна відповідальність за ч. 2 ст. 389. При цьому неповнолітньому може бути призначено покарання у виді арешту на строк, передбачений ст. 101 для цієї категорії засуджених.

КЗП (глава XXIII).

Стаття 101. Арешт

Арешт полягає у триманні неповнолітнього, який н<* момент постановления вироку досяг шістнадцяти років, -умовах ізоляції в спеціально пристосованих установах н-строк від п'ятнадцяти до сорока п'яти діб.

1. Неповнолітні повинні відбувати арешт окремо від дорослих засуджених. Умови відбування арешту неповнолітніми визначають ся кримінально-виконавчим законодавством.

Стаття 102             ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА_________231

2. Порівняно з дорослими засудженими тривалість арешту для неповнолітніх істотно скорочена — удвічі мінімальний термін і в чотири рази — максимальний.

3. Арешт призначається неповнолітнім, які на момент постановления вироку досягли 16-річного віку. Сам же злочин, за який призначається арешт, може бути вчинений і до досягнення 16-річного віку. Настання повноліття у період відбування арешту не є підставою для зміни тривалості арешту порівняно з тією, яка обмежена ст. 101.

4. Неповнолітні, які є військовослужбовцями (зокрема, курсанти військових навчальних закладів), відбувають арешт на гауптвахті (ч. 2 ст. 60).

5. Відповідальність за втечу з-під арешту настає за ст. 393.

Стаття 102. Позбавлення волі на певний строк

1. Покарання у виді позбавлення волі особам, які не досягли до вчинення злочину вісімнадцятирічного віку, не може бути призначене на строк більше десяти років, а у випадках, передбачених пунктом 5 частини третьої цієї статті, — більше п'ятнадцяти років. Неповнолітні, засуджені до покарання у виді позбавлення волі, відбувають його у спеціальних виховних установах.

2. Позбавлення волі не може бути призначене неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості.

3. Покарання у виді позбавлення волі призначається неповнолітньому:

1) за вчинений повторно злочин невеликої тяжкості — на строк не більше двох років;

2) за злочин середньої тяжкості — на строк не більше чотирьох років;

3) за тяжкий злочин — на строк не більше семи років;

4) за особливо тяжкий злочин —„ на строк не більше десяти років;

5) за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини, — на строк до п'ятнадцяти років.

1. Позбавлення волі на певний строк — це найбільш суворе покарання в системі покарань, які можуть застосовуватися до неповнолітніх. Воно має призначатися тоді, коли, на переконання суду, всі інші, більш м'які покарання не дають змоги досягти мети кримінального покарання.

2. Неповнолітні відбувають це покарання у спеціальних виховних установах, їхні види і режим відбування покарання у них визначаються згідно з кримінально-виконавчим законодавством.

3. Неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості, покарання у виді позбавлення волі не призначається. Таким засудженим мають бути призначені інші покарання із вказаних у санкції статті Особливої частини КК з урахуванням ст. 98 — штраф, громадські роботи, виправні роботи, арешт. Відповідно до п/п "а" п, 2 розділу " Прикінцевих та перехідних положень КК особи, засуджені вперше ао покарання у виді позбавлення волі за злочини невеликої тяжкості, вчинені у віці до 18 років, підлягають звільненню від покарання.

4. Тривалість позбавлення волі для неповнолітніх визначається з Урахуванням положень ст. ст. 63 та 102, а також санкції статті особливої частини КК. Мінімальний строк позбавлення волі для неповнолітнього, як і для дорослого засудженого, становить 1 рік. Ма-

Розділ XV

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

232

ксимальна тривалість такого покарання визначається санкцією статті Особливої частини КК, однак вона не може перевищувати строків, вказаних в ч. З ст. 102. ЦІ строки диференційовані залежно від ступеня тяжкості злочину. За особливо тяжкий злочин, пов'язаний з умисним позбавленням життя людици, неповнолітньому може бути призначене позбавлення волі строком до 15 років.

5. Положення ст. 102 стосуються покарання у виді позбавлення волі, що призначається за окремий злочин особі, яка не досягла до вчинення злочину 18-річного віку. При призначенні покарання за сукупністю вироків або сукупністю злочинів слід керуватися ч. 2 ст. 103, згідно з якою неповнолітнім може бути призначене позбавлення волі і на більш тривалий строк — до 15 років.

Стаття 103. Призначення покарання

1. При призначенні покарання неповнолітньому суд, крім обставин, передбачених у статтях 65 — 67 цього Кодексу, .враховує умови його життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи неповнолітнього.

2. При призначенні покарання неповнолітньому за сукупністю злочинів або вироків остаточне покарання у виді позбавлення волі не може перевищувати п'ятнадцяти років.

1. Призначаючи покарання неповнолітньому, суд повинен врахувати більш широке коло обставин, ніж при призначенні покарання особі, яка вчинила злочин після досягнення повноліття. Серед них: 1) загальні засади призначення покарання, вказані у ст. 65, обставини, які пом'якшують та які обтяжують покарання (ст. ст. 66 — 67); 2) особливості застосування до неповнолітніх окремих видів покарань, передбачені ст. ст. 98 — 102; 3) обставини, які названі у ч. 1 ст. 103, — умови життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку, інші особливості особи неповнолітнього.

2. Специфічні для призначення покарання неповнолітньому обставини можуть бути як сприятливими, так і несприятливими для засудженого. Сприятливі обставини — це ті, які дають підстави для застосування щодо неповнолітнього передбаченого законом виду звільнення від покарання чи його відбування; призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом; призначення покарання, ближчого до мінімально можливого за законом. Несприятливими є ті, за наявності яких унеможливлюється звільнення від покарання чи його відбування, не застосовується призначення більш м'якого покарання, ніж передбачене законом; призначається додаткове покарання, призначається покарання максимально суворе чи близьке до нього. Перелік обставин, які є специфічними для призначення покарання неповнолітньому, у КК названо вичерпно — вони повинні стосуватися або особи засудженого, або ж об'єктивних умов його існування до і після вчинення злочину.

3. При призначенні покарання неповнолітньому треба враховувати зокрема такі умови життя та виховання та інші особливості особи неповнолітнього: а) сімейні обставини — наявність чи відсутність батьків або осіб, що їх замінюють, рівень їх турботи про дитину та позитивний або негативний (з суспільної точки зору) вплив

Стаття 104             ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА_________233

на неповнолітнього; б) матеріальні умови життя і виховання неповнолітнього; в) відвідування школи чи іншого навчально-виховного закладу, рівень успішності та стан поведінки, ставлення до вчителів, вихователів; г) морально-психологічний клімат у колективах, членами яких є неповнолітній, його відносини з ровесниками та іншими неповнолітніми, становище серед найближчого оточення; д) спілкування з дорослими, їх авторитетність у неповнолітнього та їхній вплив на засуджуваного, наявність матеріальної чи іншої залежності від дорослих; е) рівень фізичного, інтелектуального розвитку, здатність усвідомлювати фактичну сторону і соціальне значення скоєного та покарання, яке може бути призначене; є) попередню поведінку неповнолітнього, насамперед його реакцію на застосування дисциплінарних заходів, раніше застосоване звільнення від кримінальної відповідальності і покарання; ж) поведінку неповнолітнього після вчинення злочину, зокрема ставлення до потерпілого, поведінку в ході досудового розслідування і судового розгляду справи; з) наявність у неповнолітнього морального обов'язку піклуватися про інших членів сім'ї та його ставлення до цього обов'язку; й) ставлення неповнолітнього до правопорушень, вчинених іншими особами, та його ставлення до призначених їм правових заходів впливу.

4. Усі обставини, які впливають на призначення покарання неповнолітньому, повинні враховуватися в сукупності. Тобто сам факт вчинення злочину особою, яка не досягла 18-річного віку, ще не є підставою для обов'язкового пом'якшення становища такої особи. Водночас за наявності передбачених законом умов суд зобов'язаний обговорити і визначити можливість застосування щодо неповнолітнього кримінально-правових пільг, на які може претендувати така особа.

5. Призначаючи неповнолітньому покарання за сукупністю злочинів чи сукупністю вироків, суд повинен насамперед керуватися положеннями ст. ст. 70 та 71. При цьому слід враховувати особливості призначення неповнолітнім окремих видів покарання, а також те, що відповідно до ч. 2 ст. 103 остаточне покарання у виді позбавлення волі не може перевищувати 15 років.

Стаття 104. Звільнення від відбування покарання з випробуванням

1. Звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується до неповнолітніх відповідно до статей 75-78 цього Кодексу, з урахуванням положень, передбачених цією статтею.

2. Звільнення від відбування покарання з випробуванням може бути застосоване до неповнолітнього лише у разі його засудження до позбавлення волі.

3. Іспитовий строк установлюється тривалістю від одного до двох років.

4. У разі звільнення неповнолітнього від відбування покарання з_ випробуванням суд може покласти на окрему особу, за її згодою або на її прохання, обов'язок щодо нагляду за засудженим та проведення з ним виховної роботи.

1. Звільнення від відбування покарання з випробуванням до неповнолітніх застосовується у цілому на тих же засадах, що й сто-

Розділ XV

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

234

совно дорослих. При цьому враховуються особливості, передбачені ст. 104.

2. КК передбачає такі умови звільнення неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням: 1) неповнолітній засуджений до покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років; 2) суд дійде висновку про можливість виправлення неповнолітнього без реального відбування визначеного йому покарання. Такий висновок повинен робитися на основі об'єктивних чинників, які стосуються тяжкості вчиненого злочину, особи винного, інших обставин справи. Фактори, які обумовлюють можливість звільнення неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням, у цілому такі ж, які перелічені у.коментарі до ст. 103.

3. Застосування до неповнолітнього звільнення від кримінальної відповідальності з випробуванням не обумовлюється кількістю вчинених злочинів, а також ступенем їх тяжкості. Воно є можливим у разі призначення покарання у виді позбавлення волі на строк до п'яти років як за один злочин, так і за сукупністю злочинів чи сукупністю вироків. Однак вчинення кількох злочинів, наявність кількох вироків мають враховуватися при визначенні можливості виправлення неповнолітнього без реального відбування покарання.

4. При звільненні від відбування покарання з випробуванням неповнолітньому встановлюється іспитовий строк меншої тривалості, ніж дорослим засудженим, — від одного до двох років. Розмір іспитового строку визначається у вказаних межах з урахуванням тривалості позбавлення волі, яке повинен був відбути неповнолітній засуджений, характеру заходів, необхідних для його виправлення, тощо.

5. На неповнолітнього, звільненого від відбування покарання з випробуванням, можуть бути покладені ті ж обов'язки, що й на дорослих, до яких застосовано аналогічний захід (ст. 76).

Покладення відповідно до ч. 2 ст. 104 на окрему особу за її згодою або на її прохання обов'язку щодо нагляду за засудженим та проведення з ним виховної роботи означає, що на такого неповнолітнього покладається обов'язок сприймати виховний вплив, заходи нагляду, які щодо нього буде застосовувати особа, призначена судом.

Закон не визначає вимог до особи, якій неповнолітній може бути переданий під нагляд чи для проведення з ним виховної роботи. Однак це може бути лише повнолітня особа, яка здатна справити позитивний вплив на засудженого, має можливості для здійснення відповідних заходів (проживає з неповнолітнім, принаймні, в одному населеному пункті, позитивно характеризується в побуті і на роботі, може виконувати прийняті обов'язки за станом здоров'я, має для цього належні матеріальні засоби тощо). Не виключається покладення обов'язку щодо нагляду та проведення виховної роботи і на батьків засудженого. Однак, якщо батьки належно не виконували свої обов'язки раніше, що й обумовило вчинення неповнолітнім злочину, то передавати засудженого таким батькам під нагляд та для виховання навряд чи доцільно.

6. Правові наслідки звільнення від відбування покарання з випробуванням неповнолітнього в цілому визначені у ст. 78.

Додатковою підставою для скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням неповнолітнього може бути відмова особи, на яку покладено обов'язок щодо нагляду за засудженим та проведення з ним виховної роботи, від виконання цього обов'язку.

Стаття 105             ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА_________235

Якщо така відмова обумовлена неналежною поведінкою неповнолітнього — ігноруванням обґрунтованих вимог, ухиленням від виховних заходів тощо, то це свідчить про невиконання засудженим покладених судом обов'язків і те, що випробування він не витримав.

7. У разі вчинення неповнолітнім нового злочину протягом іспитового строку йому призначається покарання за правилами, передбаченими у ст. ст. 71 — 72. При цьому мають дотримуватися також обмеження, визначені ч. 2 ст. 103, тобто остаточне покарання у будь-якому разі не може перевищувати 15 років позбавлення волі.

Стаття 105. Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру

1. Неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановления вироку не потребує застосування покарання.

2. У цьому разі суд застосовує до неповнолітнього такі примусові заходи виховного характеру:

1) застереження;

2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;

3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;

4) покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків;

5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах неповнолітніх та порядок їх залишення визначаються законом.

3. До неповнолітнього може бути застосовано кілька примусових заходів виховного характеру, що передбачені у частині другій цієї статті. Тривалість заходів виховного характеру, передбачених у пунктах 2 та 3 частини другої цієї статті, встановлюється судом, який їх призначає.

4. Суд може також визнати за необхідне призначити неповнолітньому вихователя в порядку, передбаченому законом.

1. Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру є специфічним заходом, який застосовується щодо неповнолітніх. Він передбачає більш вузькі умови застосування та більш суворі обмеження, ніж при звільненні від відбування покарання з випробуванням (ст. 104). Захід, передбачений ст. 105, повинен застосовуватися тоді, коли неповнолітній, на думку СУДУ, може бути виправлений без реального виконання кримінального покарання, але лише за умови застосування примусових заходів виховного характеру.

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

236

Роздгіл XV

2. Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру допускається за наявності сукупності низки умов:

1) неповноліття особи. Мається на увазі, що така особа має бути неповнолітньою на момент розгляду справи судом (див. коментар до ст. 97);

2) вчинення нею злочину невеликої або середньої тяжкості. Про поняття таких злочинів див. ст. 12 та коментар до неї. Із змісту ст. 105 випливає, що звільнення від кримінальної відповідальності з застосуванням примусових заходів виховного характеру допускається, якщо особа засуджується за вчинення одного такого злочину. Вчинення двох чи більше злочинів, хоча б кожний із них був і невеликої тяжкості, виключає звільнення від покарання на підставі ст. 105. Водночас не вимагається, щоб такий злочин було вчинено вперше: звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру може бути застосоване і до неповнолітнього, який має судимість;

3) щире розкаяння і подальша бездоганна поведінка , на які можуть зокрема вказувати: допомога потерпілому як одразу ж після посягання, так і згодом; добровільне і повне усунення шкоди, заподіяної злочином; утримання інших учасників посягання від його продовження або повторення; з'явлення із зізнанням до органів влади; викриття співучасників; правдиві показання, дані в ході до-судового слідства і судового розгляду справи; добросовісне ставлення до праці чи навчання; дотримання правил поведінки в громадських місцях та в побуті. Відповідні дії мають бути не вимушеними чи епізодичними, а свідчити про певну лінію поведінки неповнолітнього в період після вчинення злочину, його намагання спокутувати вину, виправитися.

3. На підставі таких об'єктивних даних суд може визнати, що неповнолітній на момент постановления вироку не потребує застосування покарання, однак до нього слід застосовувати примусові заходи виховного характеру. У такому разі суд визначає покарання, встановлює його вид і розмір і постановляє про звільнення від покарання на підставі ст. 105. Одночасно суд призначає вид примусового заходу виховного характеру, який має бути застосовано щодо неповнолітнього, визначає його зміст (обов'язки, які покладаються на неповнолітнього, тривалість застосування заходів).

4. Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру — це право суду. Водночас суд, за наявності формальних підстав (вік підсудного та ступінь тяжкості вчиненого злочину), повинен обговорювати можливість застосування щодо неповнолітнього звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру. При цьому слід звертати увагу на те, чи застосовувалися раніше до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру, і якщо застосовувалися, то чому вони виявилися неефективними.

5. У ч. 2 ст. 105 наведено вичерпний перелік примусових заходів виховного характеру, які застосовуються до неповнолітніх. Ці ж заходи застосовуються і при звільненні неповнолітнього від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру на підставі ст. 97.

Стаття 105             ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА_________237

Примусові заходи виховного характеру, на відміну від кримінальних покарань, не поділяються на основні та додаткові. У ч. 2 рт. 105 примусові заходи вказані у певному порядку — в міру посилення їх суворості, їх перелік — вичерпний.

Застереження полягає в осуді поведінки неповнолітнього від імені суду, попередженні про неприпустимість порушення закону в подальшому. При цьому роз'яснюються наслідки повторного вчинення злочину, а також ухилення від застосування до нього інших примусових заходів виховного характеру.

Обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього означає встановлення днів і годин, протягом яких неповнолітній повинен перебувати вдома або навпаки, не може знаходитися в громадських місцях; визначення видів діянь, які не може вчиняти неповнолітній, заборону користуватися певними транспортними засобами чи предметами, виїжджати в інші місцевості без дозволу спеціалізованого державного органу, вимогу розпочати або продовжити загальноосвітнє навчання або професійну підготовку чи роботу тощо.

Передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їх прохання полягає у покладенні на неповнолітнього обов'язку зазнати посиленого виховного впливу та контролю за поведінкою з боку обраних судом осіб чи колективу (детальніше про зміст цього заходу див. у коментарі до ст. .104).

Покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків може бути застосоване лише за наявності певних умов: 1) злочином неповнолітнього заподіяна майнова шкода фізичній або юридичній особі; 2) неповнолітній має майно, яке належить йому на праві приватної власності, або отримує самостійний заробіток (зарплату, стипендію); 3) він погоджується відшкодувати заподіяні майнові збитки у розмірі та в строки, визначені судом, розуміючи, що це є умовою його звільнення від покарання.

Виховний характер цього заходу якраз і полягає у добровільності відшкодування, примус же виявляється у тому, що відшкодування здійснюється за приписом суду та під загрозою застосування призначеного судом покарання у випадку невиконання вимог суду.

Направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років, є найбільш суворим примусовим заходом виховного характеру і повинно застосовуватися тоді, коли неповнолітній не може бути виправлений шляхом застосування інших заходів такого роду. Види і статус спеціальних навчально-виховних установ Для неповнолітніх визначені відповідними нормативно-правовими актами. Такими установами є загальноосвітні школи соціальної реабілітації (для неповнолітніх віком від 11 до 14 років) та професійні учили-Ща соціальної реабілітації (для неповнолітніх віком від 14 до 18 років). При звільненні від покарання з застосуванням примусових заходів виховного характеру неповнолітній може бути направлений лише до професійного училища соціальної реабілітації.

Термін перебування у спеціальній навчально-виховній установі визначається судом. Він має бути достатнім для виправлення, але

Розділ XV

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

238

не може перевищувати трьох років. Неповнолітній, який довів своє виправлення, може бути достроково звільнений з навчально-виховної установи. Це здійснює суд за місцем перебування установи за клопотанням її адміністрації.

6. До неповнолітнього можуть бути застосовані одночасно кілька примусових заходів виховного характеру, якщо вони за своїм змістом не виключають один одного. Наприклад, направлення до спеціальної навчально-виховної установи унеможливлює встановлення обмежень дозвілля чи особливих вимог до поведінки неповнолітнього, його передачу під нагляд батьків, інших осіб чи колективів. Водночас доцільним є поєднання таких заходів, як застереження, покладення обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків з іншими видами примусових заходів виховного характеру.

7. Поряд з призначенням одного чи кількох примусових заходів виховного характеру, вказаних у ч. 2 ст. 105, суд може призначити неповнолітньому вихователя.

8. Правові наслідки звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру однорідні з тими, які передбачені стосовно звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням таких заходів (див. коментар до ст. 97). При вчиненні неповнолітнім нового злочину в період відбування примусових заходів виховного характеру йому призначається покарання за сукупністю вироків на основі правил, встановлених ст. 71, ч. 2 ст. 103.

Закон України "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх" від 24 січня 1995 р.

Положення про загальноосвітню школу соціальної реабілітації. Положення про професійне училище соціальної реабілітації. Затверджені постановою КМ від 13 жовтня 1993 р.

Положення про судових вихователів. Затверджене наказом Голови ВС, МЮ, Міністерства освіти від 15листопада 1996р.

Стаття 106. Звільнення від кримінальної відповідальності та відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності

1. Звільнення від кримінальної відповідальності та відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності до осіб, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, застосовується відповідно до статей 49 та 80 цього Кодексу з урахуванням положень, передбачених цією статтею.

2. Щодо осіб, зазначених у частині першій цієї статті, встановлюються такі строки давності:

1) два роки — у разі вчинення злочину невеликої тяжкості;

2) п'ять років — у разі вчинення злочину середньої тяжкості;

3) сім років — у разі вчинення тяжкого злочину;

4) десять років — у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

3. Щодо осіб, зазначених у частині першій цієї статті, встановлюються такі строки виконання обвинувального вироку:

1) два роки — у разі засудження до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, а також при засудженні до

Стаття 106             ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА_________239

покарання у виді позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;

2) п'ять років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років за тяжкий злочин;

3) сім років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше п'яти років за тяжкий злочин;

4) десять років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за особливо тяжкий злочин.

1. На неповнолітніх поширюються загальні умови застосування давності притягнення до кримінальної відповідальності та давності виконання обвинувального вироку з урахуванням особливостей, встановлених у ст. 106. Ці особливості полягають у скороченні строків давності та їхній меншій диференціації.

2. Скорочені строки давності застосовуються щодо осіб, які вчинили злочин до досягнення повноліття. Тобто положення ст. 106 можуть застосовуватися і щодо осіб, які досягли повноліття на момент вирішення питання про їх притягнення до кримінальної відповідальності чи направлення для відбування покарання.

3. Особа, яка вчинила злочин у віці до вісімнадцяти років, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо від дня вчинення злочину і до дня набрання вироком законної сили минули строки, вказані в ч. 2 ст. 106. Ці строки диференційовані з урахуванням лише ступеня тяжкості вчиненого злочину і не залежать від виду покарання, яке передбачене за нього. Вони значно менші, ніж загальні строки давності притягнення до кримінальної відповідальності, встановлені ч. 1 ст. 49.

4. Особа, яка вчинила злочин у віці до вісімнадцяти років, звільняється від відбування покарання, якщо його не було виконано від дня набрання чинності обвинувальним вироком в строки, вказані в ч. З ст. 106.

5. Перебіг давності зупиняється у випадку ухилення особи, яка вчинила злочин у віці до вісімнадцяти років, від слідства чи суду або ж від відбування покарання. При цьому не має значення, чи досягла повноліття ця особа на момент такого ухилення.

Правило про подвоєння тривалості строку давності виконання обвинувального вироку при його зупиненні, встановлене в ч. З ст. 80, поширюється і на неповнолітніх.

6. При перериванні строків давності внаслідок вчинення нового злочину середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого злочину строки давності за злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років, обчислюються відповідно до ч. 2 ст. 106.

7. Якщо протягом строків давності, встановлених ст. 106, але вже після досягнення повноліття, особа вчинить новий злочин, то строки давності притягнення до кримінальної відповідальності за нього обчислюються за загальним правилом, встановленим ст. 49.

8. Оскільки особі, яка вчинила злочин у віці до вісімнадцяти років, не може бути призначене довічне позбавлення волі, то на неї не поширюється правило, встановлене в ч. 4 ст. 49. У будь-якому разі давність притягнення такої особи до кримінальної відповідальності не може перевищувати десять років.

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ XV

240

9. Положення про незастосування давності у разі вчинення злочинів проти миру і безпеки людства, передбачених ст. ст. 437 — 439, ч. 1 ст. 442, чи засудження за них (ч. 5 ст. 49, ч. б ст. 80) поширюються і на осіб, які вчинили їх у віці від 16 до 18 років.

Стаття 107. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання

1. До осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі за злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання незалежно від тяжкості вчиненого злочину.

2. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою та ставленням до праці та навчання довів своє виправлення.

3. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване до засуджених за злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років, після фактичного відбуття:

1) не менше третини призначеного строку покарання у виді позбавлення волі за злочин невеликої або середньої тяжкості і за необережний тяжкий злочин;

2) не менше половини строку покарання у виді позбавлення волі, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила у віці до вісімнадцяти років новий умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі;

3) не менше двох третин строку покарання у виді позбавлення волі, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі і була умовно-достроко-во звільнена від відбування покарання, але до закінчення невідбутої частини покарання та до досягнення вісімнадцятирічного віку знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі.

4. До неповнолітніх заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням не застосовується.

5. У разі вчинення особою, щодо якої застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання нового злочину суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими у статтях 71 і 72 цього Кодексу.

1. Особа, яка відбуває покарання за злочин, вчинений до досягнення вісімнадцятирічного віку, як і дорослий засуджений, може бути умовно-достроково звільнена від покарання під час його відбування. Умовним звільнення є тому, що воно здійснюється за умови невчинення нового злочину в період, який відповідає невідбутій частині покарання (така сама умова висувається і щодо дорослих осіб), а достроковим — тому, що воно відбувається до повного закінчення строку, призначеного судом. Щодо осіб, які вчинили злочин до досягнення повноліття, ці строки є більш сприятливими.

2. Положення ст. 107 застосовуються щодо осіб, які відбувають покарання за злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років. На момент звільнення за правилами, встановленими цією статтею КК, особа може бути і повнолітньою.

241

Стаття 107         ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

3. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання на підставі ст. 107 застосовується лише при відбуванні покарання у виді позбавлення волі. Від інших видів покарань, як основних, так і додаткових, особа, яка вчинила злочин до досягнення повноліття, звільненню не підлягає.

4. КК передбачає дві умови застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання особи, яка вчинила злочин у віці до вісімнадцяти років: 1) виправлення засудженого; 2) відбуття Обов'язкової частини призначеного судом покарання. І х Виправлення засудженого свідчить про досягнення мети кримінального покарання і робить недоцільним його подальше відбування. Воно повинно встановлюватися на підставі об'єктивних даних, Шерелік яких щодо неповнолітнього ширший — доведене сумлінною поведінкою та ставленням до праці та навчання. І Сумлінне ставлення до навчання І праці — це: дотримання вет-Шобничої і навчальної дисципліни, зокрема тривалості часу роботи, Ірозкладу навчальних занять; виконання виробничих і навчальних Ьавдань на рівні своїх можливостей; прагнення підвищити свої показники в роботі та оцінки тощо. Про поняття сумлінної поведінки див. Йкоментар до ст. 81. Засуджений повинен довести своє виправлення — належно поводитись протягом усього строку відбування покарання, а не лише безпосередньо перед розглядом питання про можливість умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.

Фактичне відбуття обов'язкової частини покарання необхідне вдя того, щоб: 1) забезпечити хоча б частковий каральний вплив на

•^повнолітнього і позбавити його ілюзії про повне прощення, безкарність вчиненого посягання (особливо це потрібно тоді, коли не-

•овнолітній раніше відбував покарання у виді позбавлення волі, там більше, коли до нього вже застосовувалося умовно-дострокове звільнення від покарання); 2) протягом періоду відбування покарання адміністрація установи з виконання покарання мала можливість переконатися у його виправленні. Враховуючи, що неповнолітні легше піддаються виховному впливу, обов'язкова частина покарання, яку вони повинні відбути, є значно меншою, ніж встановлена для дорослих.

5. Якщо неповнолітній відбуває покарання, призначене за суку-івністю злочинів чи сукупністю вироків, то при визначенні обов'яз-

•рвої частки покарання слід виходити з частки покарання, яке слід Іпдбути за найбільш небезпечний із вчинених злочинів.

6. До неповнолітніх не застосовуються передбачені ст. 82 положення про заміну невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням.

7. Якщо особа, умовно-достроково звільненд від покарання, протягом невідбутої частини покарання не вчинить нового злочину, то вона вважається такою, що повністю виконала умову звільнення,— воно стає остаточним і безповоротним: особа ні за яких умов не може бути направлена в місця позбавлення волі для відбування частини покарання, від якої вона була звільнена у встановленому законом порядку.

При вчиненні будь-якого (незалежно від форми вини і ступеня тяжкості) нового злочину протягом невідбутої частини покарання суд до невідбутої частини покарання приєднує покарання за новим вироком за правилами, передбаченими ст. ст. 71 і 72. Якщо обидва

Розділ XV

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

242

злочини вчинено до досягнення вісімнадцятирічного віку, то остаточне покарання у виді позбавлення во\і не може перевищувати 15 років.

Стаття 108. Погашення та зняття судимості

1. Погашення та зняття судимості щодо осіб, які вчинили злочин до досягнення ними вісімнадцятирічного віку, здійснюється відповідно до статей 88-91 цього Кодексу з урахуванням положень, передбачених цією статтею.

2. Такими, що не мають судимості, визнаються неповнолітні:

1) засуджені до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, після виконання цього покарання;

2) засуджені до позбавлення волі за злочин невеликої або середньої тяжкості, якщо вони протягом одного року з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину;

3) засуджені до позбавлення волі за тяжкий злочин, якщо вони протягом трьох років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину;

4) засуджені до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, якщо вони протягом п'яти років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину.

3. Дострокове зняття судимості допускається лише щодо особи, яка відбула покарання у виді позбавлення волі за тяжкий або особливо тяжкий злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років, за підставами, передбаченими в частині першій статті 91 цього Кодексу, після закінчення не менш як половини строку погашення судимості, зазначеного в частині другій цієї статті.

І. Правові наслідки судимості, які настають для дорослих осіб, повністю поширюються і на осіб, які вчинили злочин до досягнення 18-річного віку (див. коментар до ст. 88).

2. Судимість у осіб, які вчинили злочин до досягнення 18-річного віку, погашається відповідно до положень, визначених у ст. 108. Для таких осіб встановлено значно коротші строки погашення судимості, ніж для дорослих.

3. Дострокове зняття судимості щодо осіб, які до досягнення 18-річного віку вчинили злочин невеликої або середньої тяжкості, законом не передбачене, оскільки її тривалість і так невелика.

Дострокове зняття судимості з особи, яка вчинила тяжкий або особливо тяжкий злочин у віці до вісімнадцяти років і відбула за нього покарання у виді позбавлення волі, допускається за наявності двох умов: 1) така особа зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення (див. коментар до ст. 91); 2) спливло не менше половини строку погашення судимості, зазначеного в п. п. З і 4 ч. 2 ст. 108.

4. Порядок зняття судимості та наслідки зняття судимості щодо осіб, які вчинили злочин до досягнення ними вісімнадцяти років, такі ть, як і щодо осіб, які вчинили злочин у повнолітньому віці (див. коментар до ст. 91).

5. Положення ч. 5 ст. 90 про переривання строків погашення судимості у разі вчинення нового злочину повністю поширюються і на осіб, які вчинили злочин до досягнення 18-річного віку.