§ 1. Поняття та види кредиту. Кредитний договір

В юридичній літературі під кредитними правовідносинами розуміють усі кредитні відносини, що виникають при наданні (передачі, використанні і поверненні) грошових коштів або інших речей, визначених родовими ознаками, на умовах повернення.

Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції Закону України від 22 травня 1997 р.) дає загальне визначення поняття кредиту. За згаданим Законом це кошти та матеріальні цінності, які надаються резидентами або нерезидентами у користування юридичним або фізичним особам на визначений строк та під процент. Кредит розподіляється на фінансовий кредит, товарний кредит та кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики.

Більш повне визначення міститься в Положенні про кредитування, затвердженому постановою Правління Національного банку України від 28 вересня 1995 р. № 246. Цим актом кредит визначається як позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Кредитна операція - це договір щодо надання кредиту, який супроводжується записами за банківськими рахунками, з відповідним відображенням у балансах кредитора та позичальника.

Суб'єкти господарської діяльності можуть використовувати такі форми кредиту: банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний, бланковий, консорціумний.

Банківський кредит надається суб'єктам кредитування всіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором.

Кредити, які надаються банками, поділяються:

за строками користування на:

а) короткострокові — до 1 року; можуть надаватися банками у разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв'язку з витратами виробництва та обігу, не забезпечених надходженням коштів у відповідному періоді;

б) сврвдньострокові - до 3 років; можуть надаватися на оплату обладнання, поточні витрати, на фінансування капітальних вкладень;

в) довгострокові - понад 3 роки; можуть надаватися для формування основних фондів. Об'єктами кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію та ін.;

за забезпеченням на:

а) забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);

б) гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);

в) з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації);

г) незабезпечені (бланкові); за ступенем ризику на:

а) стандартні кредити;

б) кредити з підвищеним ризиком; за методами надання на:

а) кредити, що налаються у разовому порядку;

б) кредити, що надаються відповідно до кредитної лінії. Під кредитною лінією розуміється згода банку-кредитора надати кредит у майбутньому в розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовлені розміри за певний відрізок часу без проведення додаткових спеціальних переговорів;

в) гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою, зі стягненням комісії за зобов'язання);

за строками погашення на:

а) кредити, що погашаються водночас;

б) кредити, що погашаються у розстрочку;

в) кредити, що погашаються достроково (на вимогу кредитора або за заявою позичальника);

г) кредити, що погашаються з регресією платежів;

д) кредити, що погашаються після обумовленого періоду (місяця, кварталу).

Процес банківського кредитування здійснюється на принципах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільової спрямованості.

Принцип забезпеченості кредиту передбачає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника. Принципи повернення, строковості та платності означають, що кредит має бути повернений позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк із відповідною платою за його користування. Цільовий характер використання передбачає вкладення позичкових коштів із конкретною метою, визначеною кредитним договором.

Комерційний кредит є товарною формою кредиту, яка визначає відносини з питань перерозподілу матеріальних фондів і характеризує кредитну угоду між двома суб'єктами господарської діяльності. Учасники кредитних відносин при комерційному кредиті регулюють свої стосунки і можуть використовувати платіжні засоби у вигляді векселів.

Погашення комерційного кредиту може здійснюватися шляхом:

• оплати боржником за векселем;

• передачі векселя відповідно до чинного законодавства іншій юридичній особі (крім банків та інших кредитних установ);

• переоформлення комерційного кредиту на банківський.

Лізинговий кредит — це відносини між юридичними особами, які виникають у разі оренди майна і супроводжуються укладенням лізингової угоди.

Іпотечний кредит - це особливий вид відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна.

Консорціумний кредит - це форма кредиту, що надається банківським консорціумом шляхом:

а) акумулювання кредитних ресурсів у визначеному банку з подальшим наданням кредиту позичальникам;

б) гарантування загальної суми кредиту провідним банком або групою банків;

в) зміни гарантованих банками-учасниками квот кредитних ресурсів за рахунок залучення інших банків для участі в консорціумній операції.

Головними ланками кредитної системи є банки та кредитні установи, що, маючи ліцензію Національного банку України, одночасно виступають у ролі продавців і покупців наявних вільних коштів.

Згідно з Законом України «Про банки і банківську діяльність» (ч. 5 ст. 3) залучення і розміщення кредитів, крім банків, іншими юридичними особами забороняється, за винятком випадків, визначених законодавчими актами України. Водночас слід мати на увазі, що відповідно до ст. 8 зазначеного закону до операцій Національного банку України віднесено надання кредитів лише комерційним банкам, а вже останні здійснюють безпосереднє кредитування підприємств і організацій (ст. 25 Закону «Про банки і банківську діяльність»).

Комерційні банки здійснюють кредитні операції в межах кредитних ресурсів, які вони утворюють у процесі своєї діяльності. У разі необхідності вони можуть на договірних засадах позичати ресурси один в одного або одержувати позички в Національному банку України (міжбанківські кредити), залучати і розміщувати кошти у формі депозитів та вкладів. Варто, однак, мати на увазі, що загальний розмір отримання комерційними банками міжбанківських кредитів обмежується двократним розміром власних коштів банку.

Банки здійснюють кредитування підприємств та організацій на договірних умовах шляхом укладення кредитних договорів.

Відповідно до Положення про кредитування ці договори укладаються в письмовій формі як шляхом складання одного документа, підписаного кредитором та позичальником, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами.

До умов кредитного договору можуть бути віднесені: об'єкти кредитування; розмір кредиту; умови видачі та погашення позички; процентні ставки за користування кредитом та порядок сплати процентів; умови здійснення банківського контролю за використанням коштів; способи забезпечення виконання зобов'язань за договором клієнтом; майнова відповідальність за порушення умов договору тощо.

Форма кредитного договору затверджена постановою Правління НБУ від 28 вересня 1995 р. як додаток до Положення про кредитування.

Суб'єкти підприємницької діяльності - резиденти України - відповідно до ст. 4 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність» мають право на отримання кредитів від іноземних суб'єктів господарської діяльності. Кредити в іноземній валюті юридичні особи - резиденти України можуть отримувати лише для цільового фінансування конкретного проекту в межах передбаченої їхніми установчими документами діяльності і тільки у безготівковій формі. Отримання і погашення кредитних ресурсів має здійснюватися через систему кореспондентських рахунків, відкритих уповноваженими банками або Національним банком України в іноземних банках.

Позичальники погашають отримані кредити в іноземній валюті за рахунок валютних надходжень від усіх видів зовнішньоекономічної діяльності. Для погашення кредитів може бути використана іноземна валюта, придбана на Українській міжбанківській валютній біржі чи на міжбан-ківському валютному ринку України.

Відповідно до п. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (Відомості Верхов. Ради України.- 1993.- № 17.- Ст. 184) одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо термін і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України. Згідно із встановленим порядком уповноважений банк, що має ліцензію на право здійснення операцій із валютними цінностями, може залучати кредитні ресурси від іноземних банків-кореспондентів без отримання ліцензії НБУ терміном до одного року. Інші резиденти-позичальники повинні отримати ліцензію у порядку, встановленому Положенням про порядок надання резидентам України індивідуальних ліцензій та свідоцтв про реєстрацію на одержання кредитів в іноземній валюті від іноземних кредиторів, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 1995 р. № 329 (зі змінами і доповненнями від 7 травня 1997 р).

Для отримання індивідуальної ліцензії резидент-пози-чальник (крім уповноваженого банку) повинен подати в НБУ:

• клопотання позичальника-резидента;

• лист уповноваженого банку на адресу Національного банку України зі згодою на обслуговування кредиту, із зазначенням реквізитів рахунку, на який буде здійснюватися переказ валютних коштів, та з експертним висновком банку щодо кредитного проекту (у вигляді додатка до листа), підготовленого на підставі документів позичальника, зазначених у Положенні, а саме:

а) копії свідоцтва про державну реєстрацію, засвідченої нотаріально чи органом, який видав свідоцтво про державну реєстрацію, та один із примірників належним чином оформленого та затвердженого статуту або його копію, засвідчену нотаріально;

б) копії кредитної угоди;

в) техніко-економічного обгрунтування потреби в одержанні кредиту;

г) розрахунків окупності кредиту;

д) графіка погашення заборгованості за кредитом (з урахуванням процентів);

е) висновку аудиторської організації про фінансовий стан позичальника;

є) копії балансу позичальника на останню звітну дату, засвідченої органом державної податкової служби;

ж) копій контрактів, що забезпечують реалізацію кредитного проекту;

з) ліцензій чи інших дозволів на експорт продукції відносно цього проекту, які встановлені державними органами;

й) інформації чи документа про забезпечення кредиту, якщо таке передбачено кредитною угодою.

Якщо резидент-позичальник є державним підприємством, йому необхідно додатково подати клопотання відповідного державного органу про отримання кредиту, а якщо кредитною угодою передбачена застава майна, письмову згоду органу, уповноваженого управляти цим майном, на передачу його в заставу.

Уповноважений банк для одержання свідоцтва про реєстрацію подає до Національного банку України клопотання банку та кредитну угоду з нерезидентом із графіком погашення заборгованості за кредитом.

Індивідуальна ліцензія чи свідоцтво про реєстрацію видається резиденту-позичальнику для реалізації тільки одного кредитного проекту і не може бути підставою для залучення іншого проекту чи збільшення суми кредиту та здійснення інших валютних операцій.

Індивідуальна ліцензія дійсна на весь час користування кредитом, якщо протягом 60-ти днів з дати її видачі позичальник одержав кредит повністю або його частку. При неможливості з поважних причин розпочати освоєння кредиту в цей термін резидент-позичальник може звернутися до Національного банку України з обгрунтованим клопотанням на подовження строку дії індивідуальної ліцензії за умови подання позитивного клопотання уповноваженого банку з цього приводу.

Уповноваженому банку для отримання індивідуальної ліцензії на залучення кредитних ресурсів від іноземних банків-кореспондентів терміном понад один рік необхідно подати Національному банку України клопотання і кредитну угоду з нерезидентом із зазначенням графіка погашення заборгованості по кредиту.

Отримання резидентом-позичальником кредиту в іноземній валюті від іноземного кредитора без індивідуальної ліцензії НБУ тягне за собою застосування передбаченого ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» штрафу у сумі, еквівалентній сумі одержаного кредиту, перерахованій у валюту України за курсом НБУ надень здійснення операції.

Контроль за погашенням кредиту, отриманого резидентом України в іноземній валюті від іноземного інвестора, покладається на уповноважений банк.