§ 2 Метод господарського права

Метод правового регулювання – це сукупність способів регулятивного впливу норм права на поведінку суб'єктів правовідносин.

У концепції господарського права до цього часу виділялося три методи регулювання: метод обов'язкового припису, метод автономних рішень (метод узгодження) та метод рекомендацій. Найважливіше значення в умовах планової економіки мав метод обов'язкових приписів. З переходом до ринкової економіки і розвитком підприємництва, зазначає В. В. Лаптєв, основним у господарському праві стає метод автономних рішень (метод узгодження). Підприємець сам вирішує питання своєї діяльності або узгоджує свої дії з контрагентами на договірних засадах.

Розкриваючи сутність трьох наведених методів, В. С. Щербина додає, що концептуально методи господарського права будуються на двох принципах: загальнодозвільному (“дозволено все, що не заборонено законом”), за яким діють підприємства і підприємці, та зобов'язувальному (“суб'єкти господарського права зобов'язані і мають вчиняти те, що на них покладено законом”). Цей принцип в основному стосується органів державного управління економікою.

В. С. Мартем’янов з цього приводу зазначав, що метод, який застосовується в господарському праві, характеризується складним поєднанням двох способів впливу на поведінку суб'єктів, що і дало привід стверджувати, що в господарському праві існує не один, а кілька методів правового регулювання. Однак, на його думку, це дві взаємопов'язані сторони єдиного методу, що пояснюється складною тканиною господарських відносин, у регулюванні яких частки обов'язкового і автономного можуть бути різними.

При реалізації директивних актів застосовуються обов'язкові приписи (наприклад, приписи антимонопольних органів). Однак внаслідок переходу до переважно економічних методів регулювання відносин у сфері економіки владні приписи в ряді випадків трансформуються в диспозитивні чи рекомендаційні або реалізуються на основі договору. З іншого боку, навіть застосування владних велінь допускає оспорювання некомпетентного припису (наприклад, за ст. 74 ГК у разі видання державним органом чи органом місцевого самоврядуванням акта, який було визнано судом неконституційним або недійсним і внаслідок виконання якого державному підприємству завдано збитки, вони підлягають відшкодуванню зазначеними органами).

Слушною, на наш погляд, є думка про те, що господарські відносини між суб'єктами господарювання характеризує їх взаємодія. Проте наказ про виконання будь-яких господарських завдань - це теж господарське відношення, але своєрідне, таке що його і відношенням не назвеш. При цьому у одного з суб'єктів практично зникають риси суб'єкта господарювання. З організатора-ініціатора він перетворюється на організатора-виконавця, а тому відношення “наказ – виконання – це вже не зовсім відношення між суб'єктами господарювання, яких ми вважаємо все ж таки ініціаторами”.

Завваживши, що деякі правники навіть думки не допускають про те, що можуть якось сполучатися метод обов'язкових приписів і метод автономних рішень, автори підручника “Хозяйственное право” твердять, що дійсно, з філософської точки зору зазначені методи є протилежностями, антиноміями. Однак у філософській науці ще в гегелівські часи була поставлена проблема “зняття” суперечностей. Тоді ж з'явилась ідея про те, що розв'язати їх можна за допомогою залучення “серединного”, чи “третього”, елемента, який має якості, які знімають суперечності.

У нашому випадку (при виявлені сутності методу господарського права) вельми корисна роль “третього” елемента може бути відведена поняттю  “суспільний господарський порядок”, під яким слід розуміти заведений у суспільстві спосіб матеріального виробництва, заснований на положеннях Конституції, нормах права, моральних принципах, ділових правилах та звичаях, схвалених законодавчою владою в стратегічних економічних рішеннях, що забезпечує гармонізацію приватних і публічних інтересів і створює партнерські і добропорядні взаємовідносини в господарюванні.

Можливо, це занадто узагальнений чинник, здатний інтегрувати всі інші методи господарського права, але йому належить важлива роль у регламентації господарської діяльності в умовах змішаної економіки, якій притаманне поєднання публічно-правового і приватно-правового регулювання господарських відносин.