5. Основні тенденції розвитку прав людини

До таких тенденцій належать:

все ширше запровадження у суспільну свідо­мість уявлення про те, що саме людина є первин­ним, головним суб'єктом права;

дедалі ширше запровадження у свідомість суспільства розуміння прав людини як соціально-історичного явища;

розповсюдження принципу правової рівності на все більше коло людей;

збільшення «каталога» прав людини (як ре­зультат зростання їхніх потреб), якому, проте, не завжди відповідають реальні можливості задово­лення деяких прав (тобто у ряді випадків права людини фіксуються у законодавстві «достроково», « випереджувально »;

зростання кількості країн, які допускають наддержавний (міжнародний) контроль за станом дотримання прав людини.

Внаслідок того, що після Другої світової війни права людини- наст-уцрво переставали бути лише внутрішньою сгір&йоїо; держав, виникла, утверджу-

16            : ,' Г,;',;'1 . 'о

ється та набуває дедалі більшого поширення ідея ут­ворення нового міжнародного правового порядку. Серед найважливіших його рис слід відзначити такі:

універсалізація концепції прав людини, по­ширення її на дедалі більшу кількість держав;

поширення примату, верховенства норм мі­жнародного права щодо норм внутрішньодержав­ного законодавства з питань прав людини;

об'єктивна поінформованість світової громад­ськості про стан дотримання прав людини у різних країнах;

утворення і розгортання діяльності неурядо­вих (громадських та інших) організацій із захисту прав людини, їх державна підтримка;

підвищення ефективності міжнародних конт­рольних механізмів щодо захисту прав людини.

Яскравим проявом наведених тенденцій стала друга Всесвітня конференція з прав людини, орга­нізована ООН у Відні в червні 1993 р. (перша така конференція відбувалася під егідою цієї організа­ції 1968 р. в Тегерані). У Віденській конференції, що проходила під девізом «Права людини: знати їх, вимагати їх, захищати їх», взяли участь деле­гації на чолі з міністрами закордонних справ май­же 140 держав, у тому числі й України.

Зазначені тенденції, гадаємо, повинні врахову­ватись при загальній оцінці стану законодавства су­часної України з питань прав людини і громадяни­на та при підготовці відповідних законодавчих про­позицій. У цьому, мабуть, полягає один із шляхів забезпечення наукової обґрунтованості становлення сучасної цивілізованої, гуманної правової системи в Україні.