1. Загальне поняття й ознаки об'єктивного права

Об'єктивне юридичне право — це система за­гальнообов'язкових правил фізичної поведінки — соціальних норм, встановлених або санкціонованих державою, які виражають волю домінуючої части­ни соціально неоднорідного суспільства, спрямовані на врегулювання суспільних відносин відповідно до цієї волі, а також на задоволення загальносоціаль-них потреб і забезпечуються державою.

В якому відношенні таке явище є об'єктивним, було вже коротко з'ясовано (тема 9). В якому ро­зумінні воно є явищем юридичним — про це теж йшлося раніше. Та, крім цього, слід пояснити ще одну суттєву обставину: чому для позначення по­няття, яке відображає феномен, що розгля­дається,— державні формально-обов'язкові нор­ми — протягом всієї історії державно-організова­ного суспільства використовується саме термін «право», а не інший.

Ймовірно, це пояснюється тим, що будь-яка держава зацікавлена у тому, щоб представити, про­голосити, задекларувати встановлені нею приписи поведінки як дещо правильне, праведне, правдиве, справедливе. У такий спосіб сама етимологія за­значеного терміну начебто «підключається» держа­вою для ідеологічної забезпеченості, обґрунтова­ності, підтримки її політики, її законів. Проте ли­ше реальна соціальна політика може засвідчити, чи є дійсно такими ці норми, тобто чи сприяють вони насамперед здійсненню й захисту основних прав людини, прав нації (народу), прав людства, чи допомагають вони прогресу всього суспільства.

Соціальна норма — це зумовлене об'єктивними закономірностями правило фізичної поведінки (діяль­ності), яке має загальний характер, виражає волю певної частини або всього суспільства і забезпечуєть­ся різноманітними засобами соціального впливу.

Загальний характер такого правила полягає в тому, що воно розраховане не на один випадок, а на групу, вид, коло суспільних відносин.

Соціальні норми класифікуються таким чином:

86

за їх генезисом, тобто за джерелом і спосо­бом утворення — моральні, юридичні (правові), корпоративні (норми громадських об'єднань);

за сферою суспільних відносин, що ними ре­гулюються,— економічні, політичні, сімейні та ін.

Для кращого усвідомлення сутності й специфі­ки юридичних норм (система яких утворює об'єк­тивне юридичне право) їх слід співставити з: а) ти­ми нормами, які існували у соціально нерозша-рованому, соціально однорідному суспільстві, і б) нормами, що існують у соціально неоднорідно­му суспільстві одночасно, «паралельно» з об'єк­тивним юридичним правом.

Своєрідним соціальним явищем є система пра­вил діяльності, які встановлені або санкціоновані декількома державними чи міждержавними (між­народними) організаціями, виражають їх узгодже­ну волю і спрямовані на регулювання їхніх взаємин. Для позначення поняття, яке відображає таке явище, теж використовується термін «пра­во» — міжнародне публічне право.

Крім соціальних, існують також інші види норм фізичної поведінки, скажімо, правила технічні, фі-

Ознаки, що відрізняють норми права від норм поведінки у первісному, соціально однорідному суспільстві:

Норми поведінки у            Норми права

первісному суспільстві

виражають волю доміную­чої частини суспільства;

встановлюються чи санк­ціонуються державою;

розмежовують права і обов'язки;

забезпечуються, крім інших засобів, також державним примусом.

виражають волю всіх членів суспільства;

виникають у свідомості членів суспільства;

не відрізняють прав від обов'язків;

87

забезпечуються громадсь­кою думкою (схваленням, осудом), звичкою, внутрі­шнім переконанням.

Інші соціальні норми

існують у будь-якому суспільстві;

встановлюються або сан­кціонуються іншими суб'єктами суспільства;

виражають волю різних частин суспільства;

можуть не бути внут­рішньо погодженими, не мати властивостей системи;

існують у вигляді кіль­кох відносно самостій­них систем нормативно­го регулювання.

Ознаки, які відрізняють норми права від інших

соціальних норм

у соціально неоднорідному суспільстві:

Норми права

виникають, коли фор­мується держава;

встановлюються або сан­кціонуються державою;

виражають волю домі­нуючої частини суспіль­ства;

утворюють внутрішньо погоджену цілісність, єдність, тобто систему;

існують лише як одна (єдина) система норм у суспільстві.

зіологічні (біологічні), медичні, екологічні, агрономіч­ні. Зачіпаючи у багатьох випадках інтереси людей, їхніх груп, об'єднань, тобто набуваючи певного со­ціального значення, вони нерідко «озброюються» від­повідними засобами соціального контролю й забезпе­чення, а отже, функціонують як соціальні норми.

Від різноманітних правил фізичної поведінки (вчинків) слід відрізняти правила інтелектуальної (розумової, теоретичної, духовної) діяльності, на­приклад, правила логіки, математики, аутопсихо-тренінгу (медитації) тощо.

Нарешті, слід враховувати і те, що на поведінку людини, діяльність інших суб'єктів суспільного жит­тя впливають не тільки (а зрештою, і не тільки) різноманітні соціальні норми, але й ненормативні ре­гулятори, зокрема певні соціально-психологічні яви­ща (громадська думка, «атмосфера» та ін.), індивіду­ально-психологічні   явища   (почуття,   підсвідомість,

Норми права

Інші соціальні норми

формулюють правила поведінки у вигляді прав і обов'язків;

як правило, формально визначені за змістом;

мають цілком визначе­ні форми зовнішнього виразу;

мають точно визначені межі дії, чинності;

забезпечуються, крім інших засобів, ще й державним примусом.

виражені не тільки че­рез права й обов'язки, а й через загальні прин­ципи, цілі, гасла;

у багатьох випадках позбавлені формальної визначеності;

можуть виражатися у будь-яких, не завжди фіксованих формах;

не завжди мають точно визначені межі дії;

забезпечуються тільки звичкою, внутрішнім пе­реконанням, мораль­ним, громадським впли­вом та іншими позадер-жавними засобами.

інтуїція, сумління, переконання, вірування та ін.), явища природи (біоенергетичні фактори, фізіологічні потреби, інстинкти, вроджені рефлекси та ін.).