2.3. Порядок проведення операцій з векселями в Україні

Законом України "Про підприємства в Україні" передбачено, що підприємство може поставляти продукцію, виконувати роботи, надавати послуги в кредит із сплатою покупцями (споживачами) відсотків за користування цим кредитом. Для оформлення таких угод підприємство застосовує векселі.

Законодавство України про обіг векселів складається із Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі, Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" та Закону України "Про обіг векселів в Україні" (5.04.2001 p.). Постановою Правління НБУ № 258 від 28.05.99 р. було затверджено "Положення про операції банків з векселями".

Вексель — це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця (позичальника, боржника) сплатити після настання строку визначену суму грошей власникові векселя векселедержателю (кредитору). Прийняття до платежу переказного векселя називається акцептом. Особа, яка приймає на себе платіж за векселем, — акцептант. Платник через акцепт бере на себе зобов'язання оплатити пере-казний вексель у строк. Акцепт має бути простим і нічим не обумовленим.

Одержані векселі зберігаються підприємствами самостійно або передаються на зберігання банку. Векселі, що знаходяться на підприємстві, зберігаються в його касі нарівні з готівкою. На всі векселі, які зберігаються на підприємстві, складаються описи, де вказується назва платника, сума і строк погашення заборгованості за векселем. При погашенні заборгованості, забезпеченої векселями, в опису робиться відповідна помітка і вказується дата виписки банку або іншого належного документа. Якщо одержані підприємством векселі здаються на збереження банкові, то в регістрах аналітичного обліку робиться помітка про відповідний документ, одержаний від банку. Витрати на сплату банкові винагороди за послуги зі зберігання векселів відносяться на рахунок збитків від позареалізаційних операцій.

Заведено оцінювати векселі з позицій їхньої юридичної та економічної надійності.

З юридичної точки зору важливе значення має правильність заповнення усіх обов'язкових реквізитів, повнота оплати вексельного мита, повноваження осіб, які підписали вексель, а також справжність цих підписів. Векселедавці при видачі векселя мають сплатити на користь бюджету мито у встановленому розмірі. Необхідно дуже уважно підходити до векселів, виданих в інших державах, — з позицій строгої відповідності їх вексельним законодавчим актам країни, де видано вексель.

З точки зору економічної надійності векселя важливе значення має впевненість у його оплаті. Йдеться як про загальну кредитоспроможність векселедавця, так і про економічне становище всіх індосантів, які зробили написи на векселі. Щодо строків, то переваги мають короткострокові векселі, які менше залежать від змін економічного становища клієнтів і загальної господарської кон'юнктури.

Переказний вексель може бути виданий строком: за пред'явленням; у такий-то час від пред'явлення; у такий-то час від складання; на визначений день. Держатель переказного векселя повинен пред'явити вексель до платежу або в день, коли він має бути оплачений, або в один із двох наступних робочих днів. Той, хто заплатив у строк, вільний від зобов'язання, якщо тільки з його боку не було обману або грубої необережності.

Якщо із настанням терміну платежу платіж не був здійснений, векселедержатель може обернути свій позов проти індосантів, векселедавця та інших зобов'язаних осіб. Усі ті, хто видали, акцептували, індосували переказний вексель або поставили на ньому аваль, є солідарне зобов'язаними перед векселедержателем. Векселедержатель має право на пред'явлення позову усім цим особам, до кожної окремо і до всіх разом, необов'язково додержуючись при цьому тієї послідовності, в якій вони зобов'язалися. Позов, пред'явлений до одного із зобов'язаних, не перешкоджає пред'явленню позову іншим.

Кожна зобов'язана особа, якій пред'явили або можуть пред'явити позов, може вимагати вручення їй, проти оплати, переказного векселя з розпискою у платежі. За простим векселем векселедавець зобов'язаний так само, як і акцептант за переказним векселем.

Суми заборгованості за розрахунками із покупцями, замовниками та іншими дебіторами за відвантажену продукцію (товари), виконані роботи та надані послуги, які забезпечені одержаними векселями, та сума заборгованості, на яку підприємством видано векселі в забезпечення поставок (робіт, послуг) постачальників, підрядчиків та інших кредиторів, показують у відповідних статтях активу і пасиву балансу підприємства. Дебітор (лат. debitor — боржник) — це юридична або фізична особа, що має заборгованість даному підприємству (організації, установі чи громадянинові).

Комерційний кредит тісно пов'язаний з банківським кредитом. Банківські операції з урахування (дисконту) векселів і видачі позичок до запитання під забезпечення векселів називаються вексельними кредитами. Кредит надається за заявою підприємства-векселедержателя, яка подається, як правило, до банку, в якому йому відкритий основний поточний рахунок.

Врахування, або дисконт векселів полягає в тому, що банк, придбавши вексель за іменним індосаментом, терміново його сплачує пред'явникові, а платіж отримує тільки з настанням зазначеного у векселі строку. За достроковий платіж банк утримує з номінальної суми векселя певну винагороду на свою користь, тобто вексель оплачується із знижкою. Різниця між сумою, яку банк заплатив, придбавши вексель, і сумою, яку він отримує за цим векселем у строк платежу, називається врахуванням, або дисконтом (англ, discount — знижка).

Для підприємств, які інтенсивно використовують векселі, більш еластичним видом вексельного кредиту є позички, що видаються під заставу векселів. Банки можуть відкривати клієнтам за їхньою заявою спеціальні позичкові рахунки і відображати в них суму наданої позички під забезпечення прийнятих векселів. Векселі приймаються (депонуються) при цьому не на їхню повну вартість, а на 60—90 відсотків їхньої номінальної суми, залежно від розміру, визначеного банком конкретному клієнтові, зважаючи на його кредитоспроможність і надійність пред'явлених ним векселів.

За спеціальним позичковим рахунком підприємство-по-зичальник сплачує відсотки, як за користування звичайними позиками.

Банки можуть виконувати доручення векселедержателів і брати на себе відповідальність за пред'явлення векселів у строк платникові та одержання належних платежів. Якщо платіж надійде, вексель повертається боржникові. У разі неодержання платежу за вексель банк зобов'язаний подати його до опротестування від імені довірителя, а також повідомити його про виконання доручення.

Якщо при врахуванні векселів банк зазнає певного ризику, оплачуючи вексель (за мінусом дисконту), то, здійснюючи інкасо векселя, він приймає на себе лише доручення одержати належний за векселем платіж у визначений термін і передати його власникові векселя. Роль банку зводиться лише до точного виконання інструкцій клієнта-векселедержателя. За здійснення інкасо банк отримує комісійну винагороду.

Проведення операцій з векселями має економічний сенс тільки за умови, що вони видані на підставі здійснення реальних товарних і комерційних угод. На практиці часто виникає проблема фіктивних векселів, походження яких не пов'язано з реальним рухом грошово-товарних цінностей. Фіктивні векселі — це дружні і бронзові (тобто "дуті") векселі. Дружній вексель надається "по дружбі" одним підприємством іншому, що зазнає фінансових труднощів, з метою отримання останнім грошової позики в комерційному банку шляхом обліку або застави цього векселя. Бронзові ("дуті") векселі — це векселі, видані від імені некредитоспроможних або навіть вигаданих осіб. Бронзові векселі не мають майнового забезпечення; їх видача має за мету штучне збільшення боргів особи у разі її неспроможності. Таким чином можуть створюватися фіктивні кредитори, за рахунок яких частка майна, що по праву належить справжнім кредиторам, може зберігатися у збанкрутілої особи.